Всі публікації з тегом Город

Іноді дива здійснюються. Як стало відомо NikopolToday, юна марганчанка - Інга Руденко. прославила Марганець на всю країну. Тепер Марганець може пишатись тим, що Україна нагородила маленьку дівчинку з міста почесним Орденом Княгині Ольги. Про це NikopolToday передає від 34 каналу.Державними нагородами були відзначені спортсмени національної збірної, які представляли Україну на Дефлімпійських іграх минулого року. Серед лауреатів — шахістка з нашого регіону Інга Руденко.Дівчина виборола "золото" і за це була нагороджена орденом княгині Ольги ІІІ ступеня. Про це повідомили в управлінні молоді і спорту Дніпропетровської облдержадміністрації."Приємно, що спортсмени Дніпропетровщини демонструють високі результати на міжнародних змаганнях найвищого рівня. У 2019-му орден княгині Ольги отримали наші легкоатлетка Ганна Рижикова-Ярощук та самбістка Катерина Москальова. Тепер Президент України високо оцінив і досягнення дефлімпійської чемпіонки з шахів Інги Руденко", — зазначив начальник управління молоді і спорту Олександр Пшеничников.Інга Руденко родом із Марганця, але зараз мешкає у Дніпрі. Займається шахами з 10 років.На Дефлімпійських іграх вона виступала вперше, і одразу завоювала чемпіонський титул. Серед її здобутків — також 8 місце на чемпіонаті Європи 2019 року.Загалом глава держави відзначив нагородами 29 спортсменів та тренерів зі всієї України.Також цікаво те, що дніпрянка Анастасія Дубовик стала чемпіонкою України з шахів. Вона є вихованкою комунального позашкільного навчального закладу "Дитячо-юнацька спортивна школа № 9".А ще дніпровська легкоатлетка Ярослава Магучіх установила новий світовий рекорд зі стрибків у висоту в приміщенні. Вона подолала планку в 2 метри і два сантиметри.Фото 34 каналРаніше ми писали, що печерні люди не звикли жити нормами розумного життя. А ось геї зовсім розплодились - футбол інфікований гомосексуальністю.

У Марганці украли гербіциди: обіцяють винагороду 5 000 доларів. Про це NikopolToday терміново розповідає марганчанам з посиланням на Інформатор. У Марганці з території підприємства «Агро-Хліб» вкрали гербіциди. Крадіжка сталася на вулиці Пшеничній в районі «Хлібозавод».Пост з проханням про допомогу знайти винних з'явився в соцмережі Facebook, - як повідомляє Інформатор. За допомогу в пошуках оголосили винагороду 5000 доларів і повну конфіденційність.Крадіжка сталася 21 квітня. З підприємства вкрали 42 каністри гербіцидів об'ємом 20 літрів кожна. Номер партії каністр: PHY9I87599. У повідомленні сказано про те, що злочинці пересувалися на автомобілі Ford Scorpio або Ford Sierra, кузов універсал, червоного кольору з чорним дахом і капотом. За інформацією автора, невідомих зафіксували камери зовнішнього спостереження та якщо ви володієте достовірною інформацією, телефонуйте: (095) 01-01-911, (050) 362-25-59.У коментарях під постом люди наводять свої аргументи і припущення з приводу викладеного. Деякі засумнівалися в дійсності події. Коментатори звернули увагу на час з камер відео спостереження: 42 20-літрових каністри неможливо завантажити в автомобіль лише за одну хвилину, крім цього, даний четирехколіснік малий для того, щоб вмістити в себе такий обсяг.Фото Інформатор

Авторська робота народного історико-краєзнавчого музею ім. М. Занудька увійшла до числа фіналістів конкурсу «Легенди Дніпропетровщини», що пройшов за ініціативи голови обласної ради Святослава Олійника. Тепер вона представлена широкому загалу на сайті «Дніпропетровщина туристична».Подніпровщина багата на взірці української не казкової прози, яка розповідає про походження міст та сіл, природних об’єктів та народних промислів. Тож конкурс не пройшов непоміченим, об’єднав людей, які цікавляться та зберігають історію свого краю.Понад 160 історій надіслали працівники 73 музеїв та бібліотек з 19 районів та 12 міст нашого регіону, серед них перекази сивої давнини і сучасні народні оповідання. Всі вони, без винятку, заслуговують на увагу, тож компетентному журі з числа істориків, літературознавців, непросто було визначитися з фіналістами. З такої кількості робіт було відібрано 15, до їх числа увійшла розповідь, підготовлена Людмилою Карандєй, екскурсоводом та завідувачки відділом міського музею.За основу Людмила Миколаївна взяла спогади, що дійшли до нас з дореволюційних часів. Більшість записана краєзнавцями, серед яких і засновник музею Микола Занудько та складає безцінну історичну спадщину. Зокрема, перші свідчення про пастуха, який знайшов дивний камінь, що виблискував на сонці мов золото. Цей запис вважають відправною точкою  початку гірничорудної справи, яка зародилася у нашому краї. Про це написала у своїй роботі історик, розповівши про етапи становлення металургійної промисловості від часів дослідника, інженера Валеріана Домгера.Про важливість такої роботи говорили організатори конкурсу, підводячи підсумки та нагороджуючи фіналістів. Відзнаку отримала Людмила Карандєй і музей Покрова, як заклад, що зберігає історичні надбання та не припиняє краєзнавчої роботи, на цьому наголошувала начальник управління обласної ради з питань гуманітарної, соціально-культурної сфери та освіти Лілія Гиренко.Тепер ознайомитися з цим унікальним дослідженням можна на сайті «Дніпропетровщина туристична», перейшовши за посиланням.Джерело Виконкон Покров

Молоді є на кого рівнятись. Дніпровські спортсмени привезли додому 5 медалей, які завоювали на міжнародних змаганнях із плавання "Multinations Junior Swimming Meet". Турнір проходив у Броварах Київської області з 16 до 18 квітня."Золото" взяла дніпрянка Камілла Ісаєва 2005 року народження, яка завоювала чотири медалі: три в особистій першості та одну у складі естафети.Фото ДніпроОДАЩе один наш земляк, Назар Геращенко 2004 року народження, виборов у естафеті "бронзу". Раніше юні спортсмени Дніпропетровщини вибороли 22 медалі національної першості з плавання.Джерело ДніпроОДА

«Бабель» запустив подкаст «Усе так райдужно» про спільноту ЛГБТ+ під час війни. У шести випусках редакторка «Бабеля» Юліана Скібіцька та журналістка Оксана Расулова спілкуються з квір-людьми — волонтерами, воїнами, активістами. Це діалоги на теми, що завжди на часі — про права людей, війну і про те, як ми можемо допомагати одне одному. У першому випуску розмовляли з квір-активісткою та бійчинею ЗСУ Анною Зябліковою. У другому — з відкритим геєм та бійцем Тероборони Олександром Жуганом. Героїня третього випуску — журналістка та волонтерка Анна Редько. У березні вона виїхала із Запоріжжя до Закарпаття й відтоді допомагає ЛГБТ+ людям евакуюватися з країни. Редакторка «Бабеля» Юліана Скібіцька, яка знайома з Анею майже десять років, поговорила з нею про те, чим відрізняється Закарпаття від Запоріжжя, як трансгендерним людям виїхати з країни і чому проблеми ЛГБТ+ людей завжди на часі, особливо під час війни. Слухайте цей епізод також тут: Spotify Castbox Google Podcasts Ти із Запоріжжя і зараз у Закарпатті. Розкажи, як ти почуваєшся на іншому боці країни? Зараз мене зненавидять всі твої слухачі — на Закарпатті майже немає повітряних тривог. А ще немає й ніколи не було комендантської години. Коли ти виїхала із Запоріжжя і чому? Я взагалі не збиралася виїжджати, як і переважна більшість моїх знайомих. З перших днів я поїхала волонтерити, здавати кров, щось робити. Думала, залишатимуся в Запоріжжі, буду більш корисною в місті, де я все і всіх знаю. Але в ніч на 4 березня, десь о першій ночі, мені зателефонувала моя подруга і сказала, що захопили Запорізьку АЕС. Що там дуже багато російських військових, там стріляють і є серйозна небезпека для атомної станції. В ту ніч я фактично за одну годину вирішила поїхати кудись у більш безпечне місце і забрати туди своїх батьків. Мене запросила в Ужгород моя подруга, Оля Полякова, вона там допомагала ЛГБТ-людям — надавала їм притулок та допомагала евакуюватися. Ті 27 годин у потягу [із Запоріжжя до Ужгороду] були, певно, найжахливішими в моєму житті. Евакуаційний потяг, по 12 людей у купе. В Ужгороді я була шокована, бо там було геть інше життя. Якщо Запоріжжя, з якого я виїжджала, вже було перекрите бетонними блоками та протитанковими їжаками, то в Ужгороді працювали кав’ярні. Я пам’ятаю, що мене тоді цей контраст просто прибив. Але я дуже вдячна Ужгороду, що він нас прийняв. Моя родина змогла отямитися й адаптуватися, а я знайшла нову роботу. В Ужгороді була величезна потреба в людях, які допомагали нашим переселенцям і людям, які хочуть евакуюватися до країн ЄС. З 8 березня я приєдналася до команди GenderStream, яка тоді евакуювала ЛГБТ-людей, і зокрема трансгендерних людей, кудись у більш безпечні місця. Наскільки я розумію, основна проблема для трансгендерних людей, які хотіли евакуюватися, — це те, що їхня стать може не відповідати запису в паспорті. Я маю рацію? І взагалі, з якими проблемами ви стикалися? Проблем вистачало. Сам трансгендерний перехід — це тривалий процес, він має кілька етапів. Людина має звернутися до свого сімейного лікаря, обов’язково пройти психіатра, який підтвердить, що вона здійснює трансгендерний перехід. Після чого людина змінює документи. І от на цьому моменті в багатьох людей виникла така проблема [невідповідності статі реальної і в паспорті]. У нас були трансгендерні чоловіки та трансгендерні жінки, але переважна більшість їх була з чоловічим маркером у паспорті. Хтось не встиг змінити документи, хтось у принципі не планував цього робити так екстрено. Було декілька випадків із реальними порушеннями прав людини, де співробітники Держприкордонслужби змушували людей роздягатися й показувати, як вони виглядають без одягу, щоб підтвердити їхній гендерний маркер. Ще однією проблемою була дискримінація. Навіть за мирних умов у суспільстві був досить високий рівень гомофобії, і особливо трансфобії. Наші бюрократичні інстанції — це не зовсім те місце, куди хочеться потрапляти, і комунікація там може бути не надто приємною. А в стресовий період — тим паче. В Ужгороді в період лютого-березня-квітня кількість людей тільки зареєстрованих у місті зросла більше ніж вдвічі. Навантаження на всі інституції було дуже великим. Тобто ЛГБТ+ люди стикнулися з тими самими проблемами, що і всі біженці, але при цьому вони ще мали власні виклики, пов’язані саме зі своєю орієнтацією або гендерною ідентичністю. Так, це історія про те, що і в мирні часи в цих людей були проблеми, а під час війни вони максимально загострилися. Чесно кажучи, мені важко уявити, що з цим робити і як вирішувати. Бо дуже часто звучить теза про те, що проблеми ЛГБТ+ людей «не на часі». Так було і раніше, але зараз в нас ще й війна. Ти часто стикаєшся з таким судженням? Я вважаю, що теза про «не на часі» — це херня. В контексті війни в мене виникає зустрічне запитання: а за що ми тоді воюємо, якщо не за права людей? Країна, яка на нас напала, — це найбільш жорстока, гомофобна, трансфобна, сексистська, расистська, ксенофобна. Там, наприклад, не криміналізоване домашнє насильство (У січні 2017 року держдума рф ухвалила закон про декриміналізацію сімейних побоїв. За законом одноразові побої, які нанесли близькі родичі, переходять із розряду кримінальних злочинів до категорії адміністративних правопорушень. За повторні побої призначається кримінальна відповідальність. Прихильники цих змін у законодавстві пояснювали, що таким чином вони захистять «традиційні сімейні цінності».) — спокійно можна лупити половину своєї родини. В росії маса подібних речей, від яких ми, як суспільство, намагаємося відійти якомога далі. Принаймні, мені хочеться в це вірити. І мені видається маніпулятивною ця теза, тому що це знову спроба виокремити: є вони, а є ми. Тобто, є якісь окремі ЛГБТ зі своїми придуманими проблемами, а є от всі інші люди, які стикаються з викликами війни. Ні, ми всі стикаємося з викликами війни. І трансгендерні люди та ЛГБТ-люди мають ті самі права. Вони так само, як чоловіки, так і жінки, служать у лавах Збройних сил України. Є організація «ЛГБТ-мілітарі», багато військових у ній з 2014 року захищають Україну. Немає ніяких «вони» і «ми». Ми всі українці зараз. Якщо ми говоримо про те, що хтось хоче і може захищати країну в лавах Збройних сил — ми маємо зробити крок до їхніх прав. І хоча б урівняти їх у контексті одностатевих партнерств. Тому що вони незахищені перед законом — якщо з ними щось трапиться, їхні партнери юридично залишаються чужими людьми для них. Якщо ми говоримо про людей, які евакуюються, то ми розуміємо, що вони не порушують закон. Рівно так само, як і всі інші. Дуже хочеться поговорити саме про людей. Бо ми багато кажемо: ЛГБТ-люди, ЛГБТ-активісти, вони такі самі, як ми. Це все звучить досить протокольно, але за цими словами стоять люди. Ти з ними працювала доволі багато. Розкажи про когось, хто тобі запам’ятався за цей період. У нас була трансгендерна жінка-військовослужбовець, яка служила у 2015—2016 роках, отримала бойове поранення, кілька років була в запасі. А після того, як почалося повномасштабне вторгнення, приїхала до нас, тому що після поранення вже не могла служити. Було дійсно цікаво слухати про те, як її прийняли, як вона спілкувалася зі своїми побратимами, зі своїми близькими людьми. Були люди, які приїжджали цілими родинами. Я часто стикаюся з упередженням, що всі люди з ЛГБТ-спільноти дуже яскраво вдягаються, всі з різнокольоровим волоссям, якось екзотично виглядають. Насправді в переважній більшості випадків ти навіть не здогадаєшся, що перед тобою людина зі спільноти чи трансгендерна людина, якщо вона сама не захоче тобі про це сказати. У нас була родина: трансгендерний чоловік із дружиною і трьома дітьми. Вони так само допомагали й волонтерили. А потім вирішили, що хочуть вивезти дітей у більш безпечне місце. Були люди, які поверталися. Кілька з наших підопічних, які виїжджали, за тиждень-два телефонували й казали: «Ти знаєш, ми вже подих перевели і вирішили повертатися до Києва». Нашим військовим теж треба віддати належне. Від них я не чула жодного образливого слова, жодного дискримінаційного висловлювання. Запоріжжя й Закарпаття — дві різні боки країни, між ними доба путі. Можеш порівняти їх щодо гомофобії? За моїми враженнями, Запоріжжя останніми роками зробило просто шалений прорив [у питаннях толерантності до ЛГБТ]. Про Закарпаття, на жаль, мало знаю, тож, може, ти розкажеш. Про Запоріжжя погоджуюся. Ми в Запоріжжі провели «Запоріжжя Прайд (Це було влітку 2020 року, в Запоріжжі прайд проходив вперше.)», і він був безпечним, хоча, звісно, поліцейських було більше, ніж учасників. Але сподіваюся, що в наступному вже буде інше співвідношення сил. Коли я приїхала до Закарпаття, почула кілька страшилок про те, що тут дуже багато радикально налаштованих угрупувань. Декілька років тому [в Ужгороді] на 8 березня нападали на активісток, які хотіли зробити жіночий марш. А це навіть не прайд. Від когось із представників цих радикальних угрупувань я почула таку репліку: «У нас тут не було жодного прайду. У нас тут ці феміністки не ходять по вулиці». Сказала їм: «Хлопці, тепер у вас є ми, і у вас буде все». Тепер у вас феміністки ходять по вулицях, переміщаються вільно. Феміністки ходять по вулицях і ходять під ручку з усім цвітом ЛГБТ-спільноти. В Ужгороді спільнота не настільки соціально чи політично активна, як у нас [у Запоріжжі]. Я особисто не бачила ні заходів, ні якихось організованих груп. Але спільнота однозначно існує, і ставляться до неї цілком спокійно. Як саме відреагувала би громадськість в регіоні на якийсь умовний «Закарпаття Прайд» — це питання. Але думаю, що ми дізнаємося на нього відповідь. Що ти робиш зараз? Пік евакуації, напевне, пройшов, хоча з відключеннями світла це вже спірне питання. Я завжди трішки підвисаю, коли чую таке запитання. Бо мені хочеться сказати, що я роблю все. Зараз є великий шелтер у Закарпатській області — комфортний і облаштований всім необхідним для ЛГБТ-людей. Зараз там живуть хлопці та дівчата, декому з яких уже немає куди повертатися. Мої колеги працюють за схожим напрямком, але в Словаччині, у Братиславі. Я займаюся всім українським напрямком. Зараз я точно знаю всі нюанси останніх законодавчих актів, постанов, всіх рішень Держприкордонслужби, як і за якими протоколами проходять військово-лікарські комісії, яким шифром за міжнародною класифікацією хвороб позначається весь спектр фізичних та ментальних станів і що вони означають для військкомату. Крім того, я продовжую консультувати з питань оформлення документів. Я маю на увазі і трансгендерний перехід, і зміну документів. Певний час були закриті всі реєстри. Зараз я бачу, що державні інституції досить круто справляються при такому навантаженні. Аню, я тобі дуже вдячна за розмову. І маю надію, що після того, як ти влаштуєш «Закарпаття Прайд», ми з тобою зустрінемося в нашому Запоріжжі, можливо, на «Запоріжжя Прайд». Я тебе запрошую на «Закарпаття Прайд», приїжджай, будемо влаштовувати його разом. Контакти, за якими ви можете звернутися до організації Анни Редько, якщо вам потрібна допомога: інстаграм: https://instagram.com/gender_stream/ фейсбук: https://www.facebook.com/GenderStream

Перед весною варто переосмислити свій підхід до господарства та змінити своє ставлення до навколишнього. Природа досконала, в ній не потрібно нічого покращувати – так вважають творці та прихильники пермакультури. Вони вирощують рослини під соломою, більше вивчають екосистему та менше працюють фізично. Шлях перший – промисловий. Його ідея полягає в тому, щоб збільшити врожай та прискорити зростання тварин у будь-який спосіб. Активно використовуються отримані синтетичним шляхом гормони росту, антибіотики, хімічні добавки та багато інших речей, що отруюють все навколо. Цей шлях веде до численних хвороб людей і, зрештою, до руйнування Землі. Шлях другий – органічне сільське господарство. Це розумніший шлях, в якому свідомо не використовується хімія і застосовуються різні природні добрива (гній, компост тощо). Однак необхідна постійна важка фізична праця для отримання хорошого врожаю. Це робить його дуже дорогим і збільшується час, що витрачається на вирощування. Третій шлях – пермакультура. Саме це слово було придумано двома австралійцями, Девідом Холмгреном та Біллом Моллісоном, далекого 1978 року. З цього моменту пермакультура постійно розвивається та захоплює все більше складових для повноцінного життя людства. Також родоначальниками пермакультури вважаються практики природного землеробства Масанобу Фукуока в Японії та Зепп Хольцер в Австрії.  Отже, що таке пермакультура? Існує дуже багато різних формулювань даного визначення. Ось одне з найбільш зрозумілих: «Пермакультура – це шлях розвитку сільського господарства, який полягає у використанні людського розуму та його можливостей, для організації та створення максимально плідної ділянки землі, яка може існувати без постійного втручання людини у вигляді важкої фізичної праці».  Масанобу Фукуока у своїй книзі «Революція однієї соломинки» описав філософію пермакультури як співпрацю з природою, а не боротьбу з нею. Це — тривале і вдумливе спостереження та прийняття до уваги природного функціонування, властивого рослинам і тваринам, а не тривала і бездумна фізична праця. Пермакультура – це вирощування будь-яких рослин за принципами природи та створення для них сприятливих умов для проростання та подальшої життєдіяльності, – поділився мешканець екопоселення «РОД» (Болгарія, Сливенська область, село Стара Річка) Андрій Муравйов. – Пермакультура існувала в Україні задовго до радяньского типу господарювання. Потім винайшли добрива та видали підручники з хімії, на той час це був серйозний прорив, але його наслідки ми пожинаємо лише зараз. Адже людство вже давно прийшло до того, що добрива дають все для росту рослин, але надалі життя без добрив неможливе, ми знову стаємо споживачами ринку. Щоб краще зрозуміти принципи пермакультури, потрібно уявити собі ліс, у якому росте дуже багато їстівної їжі для людини і тварин і який не потребує допомоги людей та важкої техніки. Але для цього потрібна продумана організація. Головні принципи: Усі елементи системи взаємодіють між собою. Багатофункціональність: кожен елемент виконує кілька функцій, і кожна функція виконується кількома елементами. Раціональне та ефективне використання енергії у всіх відносинах, робота з оновлюваними видами енергії. Використання природних ресурсів. Інтенсивне використання систем на малій площі. Використання та активна участь природних потоків та кругообігів. Розвиток та використання прикордонних ефектів (створення мікрохвиль з високою продуктивністю). Різноманітність замість одноманітності. Отже, кожен елемент ретельно досліджується: навіщо він потрібен, що виробляє, його властивості. Наприклад, курчата – їм потрібна вода, помірний мікроклімат та їжа, вони дають м'ясо, яйця, пір'я та послід, що є добривом для твердого ґрунту. Елементи дизайну потім з'єднують один з одним так, щоб вироблення одного елемента були корисні для іншого. Спільна діяльність призводить до мінімізації витрат та людської праці. Різні дизайни з'являються час від часу, стаючи складними системами у поєднанні з традиційними та новими. Солома – головний артефакт Чому хворіють помідори? Усім, хто колись вирощував томати, відома ця неприємна хвороба – фітофтора. А чому? Та тому, що людина вбиває всю живу мережу органіки, перекопуючи землю. Адже найлютіший ворог фітофтори – це гриби. Припустимо, людина живе у квартирі, а вранці вона прокидається від того, що її будинок руйнують екскаватори. Тоді йому нема де жити, нема чого їсти, і він може померти. Адже перекопування – це те саме, що й вбивство цілої мережі грибів, які на кілька кілометрів доставляють іншим рослинам азот і багато корисних мінералів. Чому в лісі ніхто нічого не оре, а дерева ростуть? Відповідь одна – вони ростуть по пермакультурі, тобто природним чином. За словами Андрія Муравйова, головний артефакт у пермакультурі – це солома. Адже вона вбирає в себе вологу, містить багато черв'яків і є найголовнішим накопичувачем корисних речовин. Вся земля навколо будь-яких рослин укривається соломою, вона тримає вологу, необхідну для них, є багатоквартирним будинком для бактерій та гарним укриттям для черв'яків, які її переробляють. Як виростити картоплю під соломою? Ділянку землі, на якій планується вирощувати картоплю, необхідно розпушити. Для цього потрібно використовувати плоскоріз Фокіна. На глибину до 10 см потрібно розпушити смужку шириною близько 15 см. Формування траншеї на глибину розпушеного ґрунту здійснюють тим самим плоскорізом. Далі в ній розкладаються бульби. Після цього за допомогою плоскоріза земля загрібається. Робити це потрібно так, щоб утворився горбок. Після цього посадки потрібно закрити соломою на висоту 10 см. Новий шар висотою до 20 см додають, коли рослини над соломою піднімуться на висоту 5-10 см. Зазначимо, що укладання соломи повинно проводитися не зверху, а між рослинами. Соломий сходи потрібно закрити повністю. Але вони не повинні бути пригнічені. На цьому відхід закінчено. Звичайно ж, не слід забувати про обробку картопляних посадок проти колорадського жука. При використанні даного способу посадки бур'яни відсутні, тому що немає світла – необхідна умова їхнього зростання. Таку операцію, як підгортання, теж проводити не потрібно. Полив також не потрібний, тому що під соломою добре зберігається волога. У спекотні дні перегріву ґрунту не відбувається. Так само, як і в інших методах посадки рослин, тут необхідно уникнути наведених нижче помилок: Висаджування бульб необхідно проводити у вологу землю. Якщо посадку робити в суху, а потім ще присипати товстим шаром соломи, то великий ризик того, що восени ви не отримаєте ніякого врожаю. – Після проведення посадки не потрібно одразу укладати солому товстим шаром. Якщо зробити так, то поява сходів дещо затримається. Недоцільно використовувати товстий шар соломи. Солома швидко сідає. Я посадив на невеликій ділянці 2 відра картоплі, а восени зібрав 13 відер, – розповідає казахстанський фермер Касимхан Сакімов. – Прочитав про цей тип ведення сільського господарства та вирішив спробувати у себе на городі. Ці результати мене вразили. Мені досі багато землеробів не вірять, що таке може бути, але я вже третій рік саджаю картоплю виключно під соломою, про інший спосіб і думати забув. Отримайте тони плодів Сам Андрій Муравйов 14 років займається пермакультурою. Він розповідає: «З однієї яблуні я знімаю щороку по 400-500 кг яблук, а надлишок плодів відводжу в дитячі будинки, адже ми не зможемо стільки з'їсти. З 5 соток за будинком, де ростуть 4 яблуні та 2 груші, ми знімали кілька тонн яблук та груш, і більша частина відвозилася також до дитячих будинків». На питання, у чому основна відмінність пермакультури від інших видів ведення сільського господарства, Андрій відповідає, що відмінності є більшими. Наприклад, сусід оре землю і все літо працює над видаленням бур'янів, у нього величезна купа проблем: лікувати рослини, купувати препарати для лікування, виривати бур'яни, підгортати і т.д. У пермакультурі цього немає, не потрібно виривати бур'яни, підгортати і багато працювати, все росте само по собі, все вкрите соломою, у рослин відбувається природний обмін корисними речовинами, вони не хворіють, тому що мають захист та імунітет від великої кількості корисних речовин у ґрунті. У колгоспах вся земля переорюється і удобрюється, це допомагає на 2-3 роки, але не для організмів, які живуть там, вони йдуть на довгий час. Адже на полях з житом неможливо накопати черв'яків для риболовлі, бо вона мертва та вбита хімією. Що відбувається у пермакультурі? Грунт насичений корисними ществами, які ще при цьому вкриває солома, вона їх береже від надлишку вологи та сонячного світла, для самих рослин сонячне світло потрібне, для кореневої системи це загибель. Пермакультура – це не казка, це ліс на городі, де є все! Не потрібно знищувати шкідників, жуків та інше, просто створіть сприятливі умови для рослин, і вони самі підуть. Поставте скрізь напувалки для птахів, під кожне дерево, і ви забудете про проблеми, які вас завжди турбували. Адже в Україні влітку велика амплітуда між зимовими та літніми температурами, між нічною та денною температурою та сухість повітря. А ті методи, які застосовують прихильники пермакультури, дозволяють захистити рослини від різких перепадів температур і максимально зберегти вологий грунт. Більше про пермакультуру в Україні Ви можете дізнатись у спільноті за цим посиланням. 

Історія країни під загрозою. З посиланням на історика та краєзнавця Віктора Векленка, повідомляється, що в місті Підгородне біля Дніпра розпочалися руйнівні розкопки кургану "Бєлюхова могила", який має охоронний номер 6068. Про це розповідає Відкритий.  Громадськість та краєзнавці висловлюють серйозну занепокоєність стосовно варварських розкопок кургану "Бєлюхова могила", який датується другим тисячоліттям до нашої ери та знаходиться на березі річки поблизу насосної станції та бази відпочинку "Самарська затока" у місті Підгородне біля Дніпра. Цей курган має охоронний номер 6068. Дані дії грубо порушують державний закон про охорону культурної спадщини та можуть спричинити непоправну шкоду історичному наслідку України. Це слова історика та краєзнавця Віктора Векленка. На околиці Підгородного, над Самарою поки що височить курган “Бєлюхова могила”. Чому поки? Тому що його нахабно зносять. Ми вже мали подібну ситуацію з розкопками у Новоолександрівці, де величезний курган розкопали для розширення котеджного містечка. У Підгородному така сама ситуація?, – запитує Віктор Векленко. Ольга Філь - багаторічна захисниця природи Дніпровщини, яка повністю підтримує його. Вона теж висловилась щодо цих надзвичайних подій.  У Дніпро(петро)вській області на обліку перебуває 7500 курганів, які охороняються згідно із законодавством України. З такою кількістю курганів Дніпропетровщина могла б набути статусу археологічного заповідника. Тим більше, що величезна кількість артефактів із вже розорених курганів прикрашають музеї та приватні колекції світу. І це наша з вами історія, яка є не лише об’єктом гордості за свою землю, а й напрямом туризму. Нам замість пам’ятника пропонують побудувати елітний комплекс відпочинку для обраних!, – висловлюється Ольга Філь.    

У Білгородській області повідомляють про наявність танків з позначкою "Сили оборони" та прапором України, а також про наявність авіації в прикордонних областях. Влада регіону заявила про численні обстріли території, проте точна інформація про особу, що стоїть за цими військовими діями, поки що невідома. За даними російських Telegram-каналів, поширюються звістки про численні вибухи в області. Засоби масової інформації повідомляють про інтенсивний обстріл кількох сіл Грайворонського міського кола Бєлгородської області. Губернатор згадав про роботу систем протиповітряної оборони та мінометних обстрілів. У мережі росіяни також нарікають на діяльність Легіону "Свобода Росії", яка також має свій власний Телеграм-канал.  З посиланням на місцевих жителів села Замостя повідомляється про спостереження гучних звуків, після чого в одному з напрямків з'явився стовп густого сірого диму. Крім того, багато жителів залишилися без електропостачання, а також отримали повідомлення на свої мобільні телефони від РСНС про те, що Грайворон перебуває під обстрілом. Ведеться обстріл Грайворонський міський округ, м. Грайворон. Спустіться у підвал (укриття), - йдеться у сповіщенні. У місцевому радіо також розповсюджується інформація щодо небезпечної ситуації в Білгороді. Мешканці міста Білгород! Закликаємо вас негайно евакуюватися! Залишатися в місті небезпечно! Бєлгород стане вільним!, - кажуть на одній із радіостанцій. Тим часом Сили оборони оприлюднили відео (де показують рух техніки у Білгородській області), які активно поширюються у Мережі.  Нагадаємо, в мережі з'явилася інформація про підпал прикордонного пункту ФСБ у Білгородській області, але наразі немає точної інформації про особу, що стоїть за цим інцидентом. Пізніше в мережі з'явилося відеозвернення до народу від губернатора Бєлгородської області Геннадія Гладкова, де він повідомив про інформаційну атаку на область. Гладков заявив, що "постраждалих серед мирного населення немає" і закликав не панікувати. Раніше Гладков підтвердив масований обстріл Грайворонського міського округу. Спрацювала наша система ППО. Частина ракети впала в город приватного житлового домоволодіння в селі Антонівка. Вибухотехніки та оперативні служби на місці, беруться до знешкодження. Також під мінометним обстрілом знаходиться село Козинка. Один снаряд влучив до приватного житлового будинку, внаслідок чого він спалахнув. Ще один снаряд прилетів до іншого приватного домоволодіння, внаслідок чого є значне руйнування опорних конструкцій та пошкоджено автомобіль. У третьому домоволодінні пошкоджено паркан, - сказав він.

Садівництво - це не тільки задоволення та хобі, але й серйозна праця, яка потребує правильного підходу та обладнання. Важливими помічниками у догляді за садом є бензопили та секатори. Вони допомагають підтримувати порядок та здоров'я рослин, полегшуючи багато завдань. Бензопили та секатори – це важливі інструменти для кожного садівника. Вони забезпечують ефективність та зручність у догляді за садом, допомагаючи підтримувати його здоров'я та красу. Вибираючи якісні інструменти на E-Altsest, ви отримуєте надійних помічників для саду. Які ж особливості та переваги бензопил та секаторів, представлених на сайты https://e-altsest.com/ua/vse-dlya-sada/cepnye-pily/benzopily/. Навіщо потрібні бензопили та секатори? Поринаємо в історію. Бензопили, будучи потужними інструментами, мають безліч цікавих особливостей, які роблять їх незамінними в садівництві та лісовому господарстві: Зазирнемо в історію Перша бензопила була винайдена у 1920-х роках. Вона була громіздкою і вимагала двох людей для управління, але з того часу технологія значно просунулась. Технологічний розвиток повідомляє, що сучасні бензопили оснащені безліччю функцій для покращення безпеки та зручності використання, включаючи системи амортизації вібрації, автоматичне змащення ланцюга та системи швидкого гальмування. Які бувають види бензопил? Існують різні види бензопил, включаючи легкі побутові моделі для невеликих робіт та потужні професійні пилки для складніших завдань. Екологічні аспекти є важливими. Деякі сучасні моделі бензопил оснащені технологіями, що знижують викиди вихлопних газів, що робить їх більш екологічними. Застосування в мистецтві вражають, адже бензопили не лише використовуються у садівництві та лісозаготівлі, а й у художньому різьбленні по дереву. Майстри створюють чудові скульптури, демонструючи високий рівень майстерності та точності. Важливо пам'ятати про заходи безпеки під час використання бензопил, оскільки це потужний інструмент. Правильне обслуговування та дотримання інструкцій виробника забезпечують безпечну та ефективну роботу. Детальніше про різні моделі бензопил та їх характеристики можна дізнатися на сайті E-Altsest. Бензопили: потужність та ефективність Бензопили – це потужні інструменти, призначені для різання дерева. Вони ідеально підходять для обрізання великих гілок, спилювання дерев та підготовки. дрів https://e-altsest.com/ua/vse-dlya-sada/sadovyj-inventar/sekatory1/. Ось основні переваги бензопил: Висока продуктивність - бензопили здатні справлятися з товстими і твердими стовбурами, що робить їх незамінними у великих садах. Мобільність - відсутність прив'язки до електромережі дозволяє використовувати їх у будь-якій частині саду.. Різноманітність моделей - на сайті E-Altsest представлені бензопили різної потужності та розміру, що дозволяє підібрати ідеальний варіант для будь-яких завдань... Секатори: точність та зручність Секатори – це інструменти для точного обрізання гілок та чагарників. Вони допомагають формувати крону рослин, видаляти сухі та хворі гілки. Переваги секаторів включають: Точність різання - секатори дозволяють акуратно і точно обрізати гілки, не ушкоджуючи рослину. Зручність використання - легкі та ергономічні секатори зменшують втому рук при тривалій роботі. Варіативність - у каталозі E-Altsest можна знайти секатори різних типів, у тому числі з подовженими ручками для роботи з високими гілками. Щоб прочитати цю статтю російською, будь ласка, пройдіть за посиланням.

У Нікополі відбулося нагородження захисників державними нагородами. Про це повідомлено в телеграм каналі Нікопольська міська рада. Згідно з Указом Президента України, за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обовʼязку нагороджено: Орденом “За мужність” ІІ ступеня нагороджено молодшого сержанта Дмитра КУЦЕНКА.  Відзнакою Міністра Оборони України “За поранення” – старшого солдата Олександра ГРЕБЕНЮКА.  Також нагороди вручили родинам загиблих захисників України, а саме: Старшого солдата Руслана БІЛОГО відзначено орденом “За мужність” ІІІ ступеня. Нагороду отримала матір захисника. Нагрудним знаком “Золотий хрест” відзначено головного сержанта Євгена ШАПОВАЛА. Нагороду передали в руки батьків.  З глибокою шаною та словами вдячності ми схиляємо голови перед подвигом кожного захисника. Ми дякуємо їм за те, що вони ризикують своїм життям, щоб захистити нашу землю, наших дітей та наше майбутнє. Їхня самовіддача та відвага надивають нас усіх і дають нам віру в перемогу. Ці нагороди – це не просто данина пошани, а й заклик до єднання та консолідації. Вони нагадують нам, що ми – один народ, який бореться за спільну мету. Ми сильні, коли ми разом. Слава Україні! Героям Слава!