Dnipro-Styx transit Ver Liber. Вірш К. Вернер

Dnipro-Styx transit Ver Liber. Вірш К. Вернер

1. 

Пів години поспіль 

Просидів на березі річки.

Розмірковував про недосяжне: 

Звук, який видає повітря 

За мить до того, 

Як ти зробиш крок. 

Звук був схожий на тишу, 

Якою бринить струна, 

Що от-от порветься.

На шурхіт гілок ожини, 

В яких три миті тому 

Зникла лисиця.

На секунду між вдихом і видихом, 

Які перетворюють 

Патрони на кулі, 

Життя на щось 

Йому протилежне. 

А треба було йти й вбивати дракона, 

Зробити врешті-решт щось корисне. 

Або, принаймні, зварити собі макаронів. 

А я сидів на березі річки і думав собі: 

Тепер житиму,

Обертаючись

На кожен шурхіт гілок ожини, 

Кожну перетягнуту струну. 

Та і чорт з ним. 

Я чув цей звук. 

Воно було того варто.

2. 

Радіти дрібницям – тонке мистецтво. 

Доросла людина 

Має вміти боротись з трьома речами: 

Ідіотами, комунальниками і фрустрацією. 

Я програв гру в життя 

Ще на першому пункті. 

Ну зате я митець. 

Свого штибу.

3. 

Один мій друг

У контексті розмови про кроки 

Сказав мені: 

Зміни роботу, 

Адресу, 

Найближче коло 

(Мені хотілося додати: 

Телефони, 

Паролі, 

Прізвище, 

Ім'я та по-батькові). 

Він би так і зробив. Це 

Не викликає сумнівів. 

Він такий, 

Рішучий, 

Суворий.

З тих чоловіків, які не сміються з вибухів 

І не обертаються на жарти. 

А я сидів на березі річки. 

Спостерігав за крижнями 

І за спогадами про кроки. 

Так ніби у цьому світі.

Немає нічого більше.

Хоча воно так.

Немає.

4. 

Який сенс шкодувати про те, 

Чого не було й не буде? 

Сиди, людино. 

Спостерігай за хвилями. 

Спостерігай за повітрям. 

Якщо ти просидиш достатньо довго, 

Побачиш 

Власне тіло, 

Що спливає за течією. 

А там пролунає шурхіт гілок. 

Лисиця прудко стрибне в ожину. 

І каміння бруківки злетить угору. 

І сонце Зійде на заході.

Ніколи.

Ніколи.

Ніколи.

А якщо вам сподобалося, можете підписатися і пригостити автора кавою.