Мова, яку нам всім потрібно вивчити: як можна і не можна говорити про людей?

Війна стала каталізатором змін. Мова, яку нам всім потрібно вивчити: як можна і не можна говорити про людей? Це питання роз'яснює Фармак. 

Мова формує реальність, у якій ми живемо. Не тільки за своєю географією, але й за своїми смислами. Наприклад, ви чекаєте на прийом у лікаря. Медсестра відчиняє двері кабінету, посміхається і говорить до вас: «______, заходьте, будь ласка». Яке зі звернень ви б радше хотіли почути на місці пропуску? «Хворий» або ваше ім’я? Погоджуєтеся, що кожний з варіантів викликає різні емоції?

Є такий принцип, який називається «people first language». Він полягає у тому, що на першому місці завжди має стояти людина. Цю ідею сформулювали, щоб правильно говорити про осіб із інвалідністю — і бачити саму «людину» поза її діагнозом.

Наприклад:

• інвалід/людина з обмеженими можливостями/неповносправний — неправильно,
• людина/особа з інвалідністю — правильно,
• каліка — неправильно,
• людина з ампутацією — правильно,
• інвалід-колясочник/страждаючий на дцп/прикутий до візка — неправильно,
• чоловік на інвалідному візку — правильно,
• аутист — неправильно,
• учень з аутизмом (з розладами спектра аутизму) — правильно,

Варто також уникати термінів на кшталт «особливі діти» та «діти з особливими потребами». Кожна дитина по-своєму особлива та унікальна. А потреби дітей з фізичними, ментальними, інтелектуальними або сенсорними порушеннями такі ж самі, як в інших, – рости у турботливій родині, ходити в школу, займатися улюбленим хобі.

Загалом згадувати інвалідність чи певні порушення варто лише тоді, коли це вкрай потрібно. Вона не є єдиною або ключовою характеристикою людини, тому не варто постійно на ній наголошувати. Наприклад, військовий, який втратив кінцівку на війні і зараз полюбляє грати в баскетбол – у першу чергу чийсь чоловік, син, баскетболіст, герой, ваш друг. А вже потім – людина з інвалідністю.

Між іншим: ЮНІСЕФ розробило буклет для українських дітей з інвалідністю, які отримали її внаслідок війни. 

Ми здобуваємо Перемогу непростою ціною. На жаль, щонайменше півтисячі наших громадян, за даними МОЗ, уже втратили кінцівки у цій війні. Це наші воїни, цивільні та діти. Через постійні обстріли та внаслідок військових дій наші громадяни втрачають інколи зір і слух. Вже сьогодні ми маємо думати, як робити звичне життя для них максимально комфортним і доступним – від простих пандусів до зміни того, як ми говоримо про інвалідність.