Толерантність VS диктатура: небезпечна межа

Суспільство, де всі терпимі. Ані релігійних чвар, ані бурхливих дискусій щодо національності, сексуальної орієнтації, гендера. Багато хто мріє про це. Але чи не може така мрія перетворитися на жахіття?

Парадокс толерантності відповідає: може. Надмірна терпимість до нетерпимості призводить до зникнення терпимості. Звучить трохи складно, чи не так? Нумо розбиратися на прикладі.

Як це працює?

Уявімо собі казкову країну Дюдюмбрикленд. У ній мешкають дюдюмбрики, милі й пухнасті різнокольорові створіння. Вони живуть в мирі й злагоді. Адже вони абсолютно терпимі до будь-яких думок та поглядів. До будь-яких.

Одного вечора в мережі з’являється допис. «Жовті дюдюмбрики – не дюдюмбрики, а підступні їжакоїди й злочинці, – повідомляє дописувач. – А сині – найрозумніші й найкрасивіші». Толерантне суспільство мовчить, бо кожен має право на власну думку, чи не так? Тож ідея шириться. Дюдюмбрики звикають на неї й не наважуються на протест.

Нарешті до влади приходить прибічник цієї ідеї. Він оголошує про «очищення країни від підступних їжакоїдів». Толерантне суспільство підкорюється без спротиву. Воно звикло до мовчазної згоди.

Жовтих дюдюмбриків нарікають негромадянами, позбавляють майна й кидають до таборів. Ба, навіть вбивають просто на вулицях. Ті, хто за них заступиться, ризикують. Їх можуть звинуватити у співпраці з «їжакоїдами» та державній зраді.

Надмірна толерантність руйнує толерантне суспільство

На щастя, дюдюмбрики – вигадані створіння. Не хвилюйтеся, ніхто не постраждав. Однак їхня сумна доля має слугувати для нас пересторогою.

Абсолютна толерантність – шлях, що може привести до насильства. Саме тому так важливо обстоювати свої цінності й не терпіти ненависті. Межа демократії закінчується там, де починаються ідеї, що суперечать її принципам.