Новини Нікополя - nikopoltoday.com

Інтерв'ю з мером Нікополя, Олександром Саюком: «У всіх мешканців міста є мій телефон»

Райан Ріенер - nikopoltoday.com
, 2023-04-08 06:53:42

На читання тексту піде: 15 хвилин, 1307

Нікополь — місто під щоденними обстрілами але там чистіше ніж у Дніпрі. Очільник міста дав інтерв'ю журналістам про життя Нікополя під російськими снарядами.

Інтервю з мером Нікополя, Олександром Саюком

Нікополь — це промислове місто на правому березі Дніпра, що знаходиться в зоні ураження російською реактивною та ствольною артилерією, яка розташована на протилежному березі річки. Це прифронтове місто, тому для інтерв'ю з міським головою Олександром Саюком необхідно пройти кілька етапів узгодження.

Журналісти НВ мають оформити прескарту Міністерства оборони та акредитуватися в обласній військовій адміністрації, щоб їх пропустили на блокпост та дозволили зустріч з мером. Редакція NV займалась оформленням документів у грудні, і на початку лютого формальності були виконані. Нікополь — місто металургів, де бюджет наповнюють феросплавний завод та кілька трубних підприємств, створених на базі Нікопольського південнотрубного заводу. Нікополь має традиційно називаний «трубний майданчик».

Інтервю з мером Нікополя, Олександром Саюком

З Дніпра журналісти поїхали в Нікополь разом з радницею мера на автомобілі, дорога зайняла близько 1,5 години. Місто незвично пустельне, практично немає машин та пішоходів, але зустрічаються комунальники, які прибирають вулиці. Нікополь співпрацює з програмою Міста доброчесності Антикорупційної ініціативи ЄС в Україні (EUACI).

Плани та реальність — 2022

— Яким для міста був 2022 рік? Що вдалося реалізувати, а від чого довелося відмовитись чи перенести виконання?

— Наприкінці 2021 року ми ухвалили бюджет міста, затвердили всі програми, зокрема й програму розвитку Нікополя. Нею були передбачені ремонт та будівництво скверів, ремонт доріг та багато іншого. У січні-лютому проводили тендери, готувалися до укладання договорів. На початку березня мали відкривати басейн, який збудували з нуля. Але 24 лютого все це стало на велику паузу.

— Чи вплинув лише воєнний фактор?

— Ні. У країні змінилося бюджетне законодавство, Кабінет Міністрів ухвалив зміни до постанови № 590, якою чітко регламентовано види платежів, які можуть проходити через казначейство. Було зупинено фінансування капітальних і навіть поточних робіт.

Крім того, з початком війни з міста поїхало багато людей. Частина підприємств, навіть великих, закрилася. У перші місяці трубний майданчик працював відсотків на 50. Тільки феросплавний завод тоді працював на 100%.

Це все вело до скорочення надходжень до міського бюджету. Тому перші три місяці ми акумулювали гроші, щоб забезпечити життєдіяльність міста та місцевого самоврядування.

— Як саме ви діяли?

— Ми принципово вирішили не скорочувати вчителів та вихователів дитячих садків, щоб вони отримували зарплату. Зарплата вчителям йде за державною субвенцією, але ми доплачуємо частину. А вихователі повністю на міському фінансуванні. Усю структуру комунальних підприємств та організацій зберегли без звільнень.

Бо якщо не працюватиме виконком, не працюватимуть комунальні підприємства, то місто зупиниться.

— А скільки людей у цій структурі?

— По міськвиконкому у нас штатний розклад 258 осіб. Всього у вертикалі муніципалітету 5600 робітників.

— У вас був провал надходжень, тому…

— Ми кілька місяців дивилися на надходження. Важливо було зрозуміти, чи вистачить коштів на захищені статті до кінця року.

— Чи вистачило?

— Вистачило. Закінчили рік краще, ніж очікували. План недовиконали буквально на 3−5%. Те, що ми втратили на підприємцях, на землі, на оренді комунальної власності, компенсували коштом оподаткування зарплат військових.

Сьогодні ми маємо навіть вільний залишок, наповнений резервний фонд. Все, що заощадили у 22 році, перенесли на 23-й. Жодних капітальних робіт не плануємо, поки тривають обстріли міста. Сьогодні стоїть завдання забезпечити роботу критичної інфраструктури, комунальних підприємств та установ комунальної власності.

Якщо перемога буде швидка, якщо їх [російських військових — ред.] приберуть з Енергодару і припиняться обстріли, тоді ми вже відбудовуватимемо розбиті установи, будинки. Гроші на проєктування та початок робіт у нас є. Але, звичайно, розраховуємо на підтримку від держави. У нас розбито майже 2,5 тис. будов різної форми власності. Такий обсяг відновити лише коштом міста просто неможливо.

— Наскільки ви як муніципалітет самостійні в ухваленні рішень? Чи погоджуєте свої дії з військовою адміністрацією?

— Військова адміністрація створюється тоді, коли немає можливості працювати цивільній адміністрації. Але у нас депутати є, сесії відбуваються, мер на місці — все працює.

Є позиції, які ми погоджуємо з обласною військовою адміністрацією, але вони обумовлені або казначейськими нормами, або бюджетним законодавством.

Евакуація мешканців та вплив АЕС

Інтервю з мером Нікополя, Олександром Саюком

Біля річки розташована історична частина Нікополя. Тут малоповерхова забудова, столітні особняки, стоянки човнів, яхт та катерів. До речі, на одній зі старих фотографій у коридорі міськвиконкому можна побачити човникову станцію початку ХХ століття. Нікопольці вже тоді використовували цей район для відпочинку.

Але зараз прогулянки біля Дніпра є небезпечними. Проте після інтерв'ю у нас є час. Ми скористаємося нагодою подивитися на місто. До набережної веде бульвар, на початку якого встановлено пам’ятник Богдану Хмельницькому. «Дивіться, він посічений уламками», — звертає мою увагу Оксана Соколовська.

Наближаємось до берега Дніпра. «Далі вас не пропустить тероборона», — кажуть місцеві, але мені все ж таки вдається роздивитися в легкому серпанку градирні Запорізької АЕС — найбільшої в Європі. До неї менше ніж 10 км. Уже кілька місяців станція не генерує електроенергію, вона повністю під контролем росіян, яких не турбують ризики ядерної катастрофи.

Перебувати на відкритій місцевості небезпечно — з лівого берега ведуться регулярні обстріли: з Енергодару, Водяного та Кам’янки-Дніпровської. «У цей будинок прилітало п’ять чи шість разів. Але найстрашніше — САУ Піон. Його снаряд зносить два-три поверхи», — пояснюють мешканці. Журналісти спішно залишаєють пустельний район історичної частини міста...

— Коли люди почали виїжджати з міста?

— Перша хвиля розпочалася після обстрілу Запорізької атомної станції з 3 на 4 березня. Дуже багато людей поїхало, зокрема комунальники. Ми знайшли механізм, як збільшити фінансову зацікавленість, і частина співробітників повернулася.

— Я здивувався. Заїжджаєш у місто, а люди працюють, підмітають вулиці.

— Принципова позиція і до війни, і особливо під час війни — жителі міста мають бачити, що влада є та вона працює. Вони не повинні жити у розбитому місті. Вони мають жити в українському цивілізованому місті. Тому коли ми маємо прильоти, то стоїть завдання моментально усувати всі наслідки — розбиті дороги, розбиті вікна, повалені дерева тощо. Якщо військові дають добро, комунальники виходять і наводять лад у будь-який день тижня.

— Обстріли активізувалися після окупації Енергодару?

— Ні. Перші п’ять місяців вони нас не обстрілювали. Але з 12 липня розпочалися майже щоденні обстріли. Тоді все змінилося в гірший бік. Виїхало ще більше людей. Була реальна нестача комунальників. Була нестача будівельних бригад. Тому на базі комунального підприємства ми створили бригади, які виконували ремонтні роботи.

Обстріли велися двічі-тричі на день. Виник великий обсяг робіт з розбирання завалів, збирання сміття. Плюс побиті будинки, розбиті дахи. Вже постраждали понад 40 багатоповерхових будинків. Щоб люди могли в них жити, ми одразу ремонтували дахи. На це пішло близько 35 млн грн.

Але є кілька будинків, які ми не відновили — там є великі руйнування. Потрібна експертиза, проект.

— Скільки людей залишилось у місті?

— До війни у Нікополі було близько 106 тис. жителів. З початком війни за моїми суб'єктивними підрахунками виїхало приблизно 30 тис. І після початку активної фази — ще 30 тис. За дуже приблизними оцінками у місті залишилося близько 40% населення.

Останній місяць інтенсивність обстрілів трохи знизилася. Сьогодні є тенденція, що люди вертаються.

— Як у вашому місті сприймається загроза ядерної катастрофи? Чи обговорюється ця тема серед мешканців?

— Звичайно, обговорюється. На мою думку, всі, хто живуть біля атомних станцій, завжди це обговорюють. Навіть у мирний час.

Усі чудово знають, що на АЕС є російська зброя, склади з боєприпасами, передумов для безпечної роботи атомної станції немає. Тому всі «на взводі».

Європейські програми та особистий телефон мера

Інтервю з мером Нікополя, Олександром Саюком

Оксана Соколовська повідомляє, що наприкінці 2017 року виконавчий комітет Нікопольської міської ради підтвердив свою зацікавленість, готовність, бажання та здатність до співпраці з EUACI як Місто доброчесності. 12 липня 2018 року було підписано Меморандум про співпрацю. Завершення програми заплановано на липень 2024 року.

Уже було реалізовано декілька проєктів, які мають на меті зменшення рівня корупції за допомогою сучасних інструментів управління. Було розроблено та впроваджено шість модулів геоінформаційної системи Нікополя, проведено оцінку корупційних ризиків, затверджено План доброчесності міста та проведено аудит КП Нікопольводоканал. Крім того, наразі ведеться розробка та впровадження електронної приймальні, для якої комп'ютерну техніку було придбано за кошти EUACI.

— Наскільки були важливими до війни антикорупційні інструменти і чи зберігають свою актуальність зараз?

— Про це однозначно не можна говорити у минулому часі. Це процес, який іде і зараз, і ще довго йтиме. Будь-яка боротьба з корупцією, будь-яка відкритість влади — це дуже добре. Ми маємо прийти до того, щоб зробити владу повністю прозорою.

З 2021 року ми відкрито показуємо усі наші дії. Усі наші програми доступні. Наші електронні послуги у вільному доступі.

— Наскільки позитивно цю відкритість сприймає місцева громада?

— Мій телефон є у всіх мешканців Нікополя. Вони можуть мене набрати, я відповім і вислухаю. Я за те, щоби все було відкрито. Тоді менше запитань та незрозумілих моментів.

Не скажу, що все гладко та ідеально. Є керівники, які не дуже добре виконують свої функції, які живуть по-старому. Я за два роки звільнив трьох керівників комунальних підприємств. По двох керівниках передали справи до правоохоронних органів.

— Чи можете навести якийсь конкретний приклад змін?

— За допомогою Deloitte зробили аудит водоканалу, який профінансувала EUACI. Вийшов дуже цікавий об'ємний матеріал. Ми чітко бачимо, де все добре, де треба покращити, де змінити. Плюс за допомогою Deloitte ми вже плануємо реконструкцію цього підприємства. Тому що за 60 років свого існування воно практично не змінилося.

Інший приклад. У 2021 році за меншого бюджету розвитку нам вдалося відремонтувати більше доріг та тротуарів, ніж роком раніше. Це не просто результати складного аналізу — навіть мешканці помітили позитивні зміни.

Нові партнери та гуманітарна допомога

Після інтерв'ю п'ємо каву в кабінеті Сергія Дорошенка, начальника відділу міжнародного співробітництва та розвитку Нікопольського міськвиконкому. Він ділиться свіжими новинами: «Днями від одного з німецьких міст надійшла пропозиція налагодити побратимські відносини. Готуємо документи».

Нові партнери важливі для міста, ситуація в якому 2022 року кілька разів круто змінювалася. «Спочатку росіяни дуже швидко просувалися в наш бік. Але після того, як за 40 км від міста було підірвано міст, вони зупинилися», — згадує один зі співрозмовників у міській владі Нікополя. Місто навіть почало приймати вимушених переселенців із сусідніх сіл та далеких регіонів. На додаток тут підготували майданчики для релокації підприємств зі сходу та півдня України. Але росіяни закріпилися в Енергодарі та розпочали регулярні обстріли правобережжя Дніпра. Тому розвиток іта трансформація економіки Нікополя стали питанням мирного майбутнього, а не воєнного сьогодення. А понад половина жителів міста самі стали ВПО.

— Які складнощі, окрім безпосередньо воєнних дій, ви могли б виділити?

— З початком війни до нас поїхали переселенці. Ми мали до 6000 ВПО. Більшу частину взяли жителі міста за програмою Прихисток. Також муніципалітет мав три об'єкти, в які ми їх селили. Усі охочі отримували проживання.

З квітня ми почали працювати з міжнародними фондами, щоб надати гуманітарну допомогу у вигляді продуктів, речей.

— Цей процес якось координував міськвиконком?

— У нас є робоча група, яка координує роботу волонтерів і гуманітарних фондів, бо є фонди, які працюють лише з якимось конкретним волонтером. Люди у них отримали [допомогу] та йдуть на інший пункт, ще раз отримують. Дехто отримував по три−чотири пакети з їжею, а декому не вистачало.

Ми створили єдину систему, до якої вносяться дані. Якщо людина цього місяця вже отримала, то це бачать на всіх точках видачі. Є волонтери, які працюють самостійно. Ми ж не можемо змусити їх приєднатися до цієї системи. Але здебільшого порядок наведено.

— Це якась онлайн-база?

— Так, в електронному вигляді все фіксуємо. Міська влада разом з волонтерською платформою СпівДія та за сприяння Нікопольскої РВА створила дев’ять пунктів видачі гуманітарної допомоги.

Ми зараз на місяць роздаємо до 8000 продуктових наборів. Плануємо збільшити до 30 тис. Тому що реально потребують не лише переміщені, а й нікопольці.

Інтервю з мером Нікополя, Олександром Саюком

— Які ще були потреби?

— З початком обстрілів виникла проблема з будівельними матеріалами. Ми не зовсім були готові до такого повороту подій, тож не сформували запаси. Доводилося навіть у борг брати шифер, OSB для закриття вікон. Нам сильно допоміг гуманітарний фонд Пролісок, який давав набори з тентами для дахів, дошки та OSB. Місяць-два було важко, потім уже напрацювали механізм. Зараз є запаси, і ми після обстрілів даємо безкоштовно шифер, OSB та плівку.

— Ви спочатку самі приймали ВПО, а потім набагато більше нікопольчан стали ВПО. Ви якось допомагаєте їм?

— Якщо люди виїжджають до іншого міста, то вони там стають на облік і там вважаються ВПО. Відповідно до закону, кожен керівник міста має забезпечити тих переселенців, які в нього зареєстровані. У себе в місті ми це робимо, але, на жаль, не можемо допомагати тим, хто виїхав.

Але ми спілкуємось із нікопольчанами, і вони діляться своїм досвідом. Деякі міста надають усе необхідне, як ми. А дехто каже: «Звідки приїхали, туди і їдьте за гуманітарною допомогою». Я телефонував до таких міст, пояснював, що вони зобов’язані забезпечувати гуманітарну допомогу.

— Як у вас організовано роботу з донорами? Чи допомагають вони з гуманітарною допомогою і як у цьому допомагає ваша спрямованість на прозорість?

— Ми працюємо з чотирма-п'ятьма фондами за напрямом продуктів і будматеріалів. Коли вони починають надавати допомогу, то дивляться, як одержувач з нею працює. Якщо ми видаємо під камеру, під розпис зі звітами, то це відкрита робота. Вони бачать, що все йде людям, і збільшують допомогу.

— Можливо, у вас є якась незакрита потреба?

— Сьогодні — це продуктові набори. За будматеріалами є і запас, і фонди, що допомагають.

— Чи з’являються нові можливості для міжнародного співробітництва?

— Ми працюємо з міжнародними фондами. У нас є місто-побратим Ллойдмінстер у Канаді. А на нещодавній сесії міськради ухвалили рішення стати містом-побратимом Коллінга у Данії. Поки що йдуть переговори про перспективи партнерства.

Є приклади, коли нікопольці, які живуть в інших країнах, передають допомогу. Нещодавно отримали партію генераторів з Іспанії.

Інтервю з мером Нікополя, Олександром Саюком

— Чи довелося вам якось стимулювати місцевий бізнес, щоб він продовжував працювати?

— Якщо підприємство працює, то воно отримує прибуток, сплачує податки та інші платежі. Дуже добре, що майже всі великі підприємства зберегли свою діяльність. Так, у них зменшилася кількість працівників, але вони платять і за землю, і за оренду.

На державному рівні бізнесу пішли назустріч із платежів за оренду землі, нерухомості. Ми також можемо скасувати чи зменшити плату за оренду комунальних приміщень. Відверто скажу, що йдемо назустріч тим, хто як волонтери допомагає переселенцям, військовим. Повністю чи частково прибираємо оплату оренди. Ці питання практично щомісяця розглядаються на сесії міськради.

— Розумію, що не зовсім актуальне питання, але які у вас до війни були плани щодо розвитку інвестиційної привабливості міста та чи зберігаєте ви їх?

— Така програма у нас є. Ми зробили в електронному вигляді паспорт міста: скільки вільних земель, які підприємства, які є можливості розміщення. Це геоінформаційна система, яка створювалася, зокрема, за підтримки Антикорупційної ініціативи ЄС в Україні.

До 2020 року у Нікополі виділення землі завжди було складним питанням — вона просто не виділялася. Навіть після того, як запровадили норму аукціону, то за сім-вісім років не було проведено жодного аукціону. Вдавалося оформити або там, де вже розміщена нерухомість, або правдами та неправдами під кіоски. А ось є шматок землі, я хочу його взяти та робити бізнес — це було неможливо.

— У чому причина?

— Це просто небажання попередньої влади, відсутність політичної волі.

Ми розробили механізм та з 2021 року проводили аукціони. Усі охочі допускалися до оренди ділянки землі. А місто отримало додаткові платежі до бюджету. Проведено шість аукціонів на 2,7415 га. Від продажу отримано 708 710 грн.

Аналогічно ми розпочали продаж комунальної власності через електронний майданчик Прозорро.Продажі.

Але з 2022 року все на паузі, оскільки Нікополь належить до зони, де ведуться активні бойові дії. Тому всі реєстри закриті.

Інтервю з мером Нікополя, Олександром Саюком

— Яким ви бачите Нікополь у майбутньому? Чи можлива трансформація міської економіки?

— Перше, чим займатимемося — це відновлення всього, що було зруйновано.

Працюємо над створенням індустріального парку. Ми за те, щоб тут був будь-який бізнес.

Але у нас два великі промислові майданчики — феросплавний та трубний, на території якого майже десять різних підприємств. Вони дають основну частину надходжень до бюджету, допомагають у ліквідації наслідків обстрілів. Тому ми як були промисловим містом, так і залишимося.

Вижити і подолати наслідки обстрілів

Нікополь відокремлений від лінії фронту серйозним захистом у вигляді могутньої річки Дніпро та Каховського водосховища. Але його квартали зазнають регулярних обстрілів. А кількість гуманітарних питань зростає. Наприклад, дедалі серйозніше питання доступності питної води. Адже через часткову руйнацію дамби Каховської ГЕС рівень водосховища опускається, і в деяких селах Нікопольського району водозабір уже неможливий. Це питання перебуває на контролі у місцевої влади.

На виїзді з Нікополя нас «проводжає» АЗС, що згоріла. «У цю частину міста дуже часто прилітало, особливо восени. Росіяни не заспокоїлися, поки не ухайдокали заправку», — каже один із наших супровідників. Саме тому навколо неї практично у всіх будинках вікна зачинені дерев’яними щитами.

Але життя у місті триває, просто перейшло у режим очікування закінчення війни.

Новини Нікополя

Пишемо про все важливе
Кожен день щось нове. Будьте в центрі подій

Telegram - Новини Нікополя
ПІДТРИМАЙ NIKOPOLTODAY