Про війну і нашу ідейну боротьбу

Війна стала каталізатором для багатьох процесів. Війна змінила світогляд багатьох людей, насамперед через усвідомлення ризику смерті в будь-який момент, таким чином, що багато хто стали відчайдушніше та набагато активніше боротися за свої ідеї, цінності та ідеали. Але чи правильно це?

У суспільстві з'явився новий популярний наратив, ідея якого в тому, що після перемоги ми повинні мати нову державу, де немає місця тим проблемам, які були актуальними і до великої війни. Різні спільноти описують тут різні проблеми, яких не має бути: квір-рух — сексизм та гомофобію, умовна права молодь — так звану «пропаганду еЛгЕбеТе» та «оцих фємок, які являють собою неомарксистське породження культури загниваючого заходу». І тощо, тощо, тощо. Хтось каже про мову, хтось про екологію, хтось про корупцію та олігархів, і так аж до проблеми ставлення до українського мистецтва доби окупації совком. 

У описаних мною прикладах ви, скоріше за все, одразу побачите ті позиції, до яких ви схиляєтеся, і ті, підтримувати які — крінж та наслідок цілковитого невігластва. Проте, я хочу підкреслити одну ключову тезу: ніяких змін у суспільстві не відбувається через зневагу людей з однією позицією до людей з іншою позицією. Ключовий інструмент соціяльних змін — діалог та якісна дискусія. 

У своєму прагненні «остаточно змінити суспільство до перемоги», яке стало повністю або частково провідним для багатьох людей (в тому числі, мабуть, і мене), ми перестали дбати про якість дискусії, яку ведемо. У медіапросторі стало більше спрощених тез (як-от меседж «гомофобія — це росія», який, з одного боку має сенс, а з іншого — являє собою сильне спрощення та потребує, як мінімум, розгорнутого пояснення, аби не бути нікчемним), маніпуляцій задля просування своїх ідей (як це зробила Ірина Фаріон довкола тем реєстрованих партнерств для ЛҐБТК+ та смерти українського захисниха Да Вінчі), відверто неправдивих наративів (Тро Мюнхен та «всі еЛгЕбеТе о 4 ранку 24 лютого вже стояли в черзі на виїзд з України») та просто емоційних закидів «ідіть на фронт».

Це — прямий наслідок бажання різних українців «встигнути до перемоги змінити Україну». І найкращим варіантом тут є відмовитися від цієї ідеї. Зміни в суспільстві потребують часу та певного обсягу роботи, і не можна досягти того, що має бути досягнуте п'ятьма роками якісної роботи з відповідним реагуванням на інфоприводи, одним роком повторення спрощених тез. Цим постом я звертаюся до всіх людей будь-яких ідей: давайте повертатися до відвертого діалогу та якісної дискусії. Тільки так ми зможемо досягти поступу, не втративши при тому власної здатності мислити та критично важливої національної єдности спільнот. 

Можливо, хтось уявляє, чи хоче уявляти, що після перемоги над росією ми всією країною злиємося в колективному екстазі та ідилії, але так не буде. Жодна війна не може розв'язати всіх проблем і зробити світ ідеальним. Давайте акцентувати увагу на тому, що ми можемо стати краще, а не прагнути до неможливої утопії, що змушує вдаватися до нечесної гри. Шлях один: сідати та говорити. Різними способами. Для будь-якого руху важливо, аби він був комплексним та багатогранним. Як сказала Олена Шевченко на етері з КиївПрайдом, найбільшим чинником розвитку фемінізму зараз є поява нових активісток і активістів. Так для будь-якого руху: чим більше людей і глибоко, і поверхнево говорять про проблему зі своєї призми бачення, тим більше людей розуміють суть обговорюваного явища.

Не варто намагатися кричати гучніше за всіх, навішувати одразу ярлик та слати «до Москви» всіх, хто не поділяє ваших поглядів. Просто робімо свою справу, кожен на своєму місці: активіст(к)и, журналіст(к)и, політики(ні) та всі інші, і без читерства. І воно прийде.

Нам потрібно розуміти одне одного, інакше між опозиційними спільнотами зростатиме ненависть та ворожнеча. Фото у заголовку публікації — колаборація з дніпровськими офніками як ілюстрація того, що різні культурні зрізи можуть співіснувати у мирі та повазі між собою.

Раніше ми писали про те, що у світі підвищується рівень материнської смертности. 

Стежте за телеґрам каналом Квірна Бандерщина.