Новини з України
Інформація з України - День української хустки
452 Нікопольський район • Марганець

Коли святкують Міжнародний День української хустки?

12.12.2020 14:12:47


7 грудня – Всеукраїнський день української хустки.

Ініціативна група з депутаток, громадських діячок, акторок театру та кіно, викладачок та інших жінок вирішили започаткувати Всеукраїнський день української хустки. Так, вперше 7 грудня 2019 року відзначався День української хустки.

День української хустки

Ця подія покликана об’єднати жінок різного фаху, віку та національності зі спільною метою зберігати та відновлювати українські традиції. Адже саме хустка з давніх-давен в українських сім’ях слугувала оберегом, символом любові й злагоди.

Перша писемна згадка про хустку приходить до нас з 1657 року, у описі шведського посла, який відвідав Богдана Хмельницького, йдеться про жінок, які носили на головах білі хустки з бавовни. З давніх-давен хустка для українців була символом жіночності, вірності й кохання, а також оберегом. Дівчата та жінки носили її протягом усього року. При цьому хустина була обов’язковим головним убором заміжньої жінки.

Також хустка була маркером соціального стану жінки: молодиці носили білі або яскраві хустки, старші жінки – темні, вдови – чорні. Водночас хустина свідчила й про рівень достатку родини, адже заможні жінки носили хустки із дорогих тканин, бідні – із дешевших.

Хустину використовували й у різних обрядах, зокрема весільних. Найпопулярніший – покриття голови нареченої хусткою. Це символізувало вихід із дівоцтва та початок заміжнього життя. Ця традиція, до речі, збереглася в Україні й донині.

День української хустки

Важливу роль відігравала хустина у побуті козацької старшини. Нею пишалися, дорожили, вона була своєрідною прикрасою та виявом добробуту власника.

Крім побутового, дівоча хустка в Україні має ще й обрядове значення. Так, при сватанні дівчина перев’язує руку парубкові на знак згоди бути його дружиною. У народній пісні про це співається:

Ой, маю я одну хустку та їй нема року,
А то буде миленькому на осінь до боку…

В часи козаччини був добрий звичай у наших дівчат: коли козаки вирушали з військом у похід, то кожна дівчина своєму нареченому дарувала вишиту хустину, як символ вірности в коханні. В Тараса Шевченка читаємо:

Дарувала шиту шовком хустину,
Щоб згадував на чужині…

На випадок, коли козака спіткає смерть в дорозі, чи він згине в бою, хустка від дівчини виконує важливу роль; нею вкривають обличчя козака, “щоб хижі птахи очей не довбали, козацької крови не випивали…” У пісні про це співається:

Дай же, дівчино, хустину,
Може в бою де загину –
Накриють очі темної ночі,
Легше в могилі спочину …

Якщо козака ховали з військовими почестями, то тіло його клали в домовину, накривали червоною китайкою, а вишиту хустину клали на осідланого коня, якого вели за домовиною –

Ведуть коня вороного,
Розбиті копита…
А на ньому сіделечко
Хустиною вкрите.

День української хустки

Відомий художник, Ілля Репін, готуючись малювати картину “Запорожці пишуть листа до турецького султана”, їздив по містах колишнього Запоріжжя зі знавцем запорізької старовини Дмитром Яворницьким. Під час цієї мандрівки Яворницький зібрав, а Репін змалював багато дуже цікавих пам’яток часів козаччини. Тоді ж Ілля Репін зробив малюнки з кількох вишитих хусток, що належали запорозьким козакам і зберігалися у їхніх нащадків.

Хустка – це невід’ємна частина української культурної спадщини. Сьогодні яскраві хустки поступово завойовують прихильність не тільки українок, а й модниць всього світу. А от же українське вкотре стає світовим трендом.

День української хустки

Вірш марганецького поета Анатолія Антоненка

ХУСТКА З КАЙМОЮ БЛАКИТНОЮ

Хустка з каймою блакитною –
Враз аж завмерла княжна.
В кутику літери виткані –
Боже, Тарасе, невже це вона?

Та, що тоді, у Яготині,
В тому житті ще, колись …

У Кос-Аральській самотині
Я на цю хустку моливсь!

Господи, друже, не віриться,
Скільки ж вже років пройшло!
Варю, коли би не хустка ця,
Я би згорів там на тло.

Вигадать гірше – не можна вже,
З пекла – куди ще заслать?
Навіть кати не спроможнії
Душу отак розпинать.

Гола пустеля – ні деревця,
Ні тобі сіл, хуторів.
Бачив би хтось із Керелівців –
Зразу б, за рік постарів!

Мозок, здавалось, відмовився,
Затінку марно шукав,
Тож посадив там шовковицю,
Й довго криницю копав,

Та у книжки захалявнії
Тугу і гнів нотував.
Хустку – як пам’ять про давнєє,
Пам’ять про Вас цілував.

… Стала заклякло покоївка –
Плачуть і гість, і княжна.
Що з її панною коїться?
Мабуть, ця хустка льняна,

Що вона тулить схвильовано,
Мов пташеня, до грудей,
З’єднує дивною мовою
Двох оцих літніх людей.

… Варю, Варетто! Тарасику! –
Проміж ридання луна.
… Поруч із визнаним класиком
В вічність ввійшла й Репніна.

Анатолій Антоненко

Джерело Марганець бібліотечний

автор тексту: Rayan Riener

2020-12-12 14:32:47

Теги в категорії