Dnipro-Styx transit Ver Liber. Вірш К. Вернер
Dnipro-Styx transit Ver Liber. Вірш К. Вернер
1.
Пів години поспіль
Просидів на березі річки.
Розмірковував про недосяжне:
Звук, який видає повітря
За мить до того,
Як ти зробиш крок.
Звук був схожий на тишу,
Якою бринить струна,
Що от-от порветься.
На шурхіт гілок ожини,
В яких три миті тому
Зникла лисиця.
На секунду між вдихом і видихом,
Які перетворюють
Патрони на кулі,
Життя на щось
Йому протилежне.
А треба було йти й вбивати дракона,
Зробити врешті-решт щось корисне.
Або, принаймні, зварити собі макаронів.
А я сидів на березі річки і думав собі:
Тепер житиму,
Обертаючись
На кожен шурхіт гілок ожини,
Кожну перетягнуту струну.
Та і чорт з ним.
Я чув цей звук.
Воно було того варто.
2.
Радіти дрібницям – тонке мистецтво.
Доросла людина
Має вміти боротись з трьома речами:
Ідіотами, комунальниками і фрустрацією.
Я програв гру в життя
Ще на першому пункті.
Ну зате я митець.
Свого штибу.
3.
Один мій друг
У контексті розмови про кроки
Сказав мені:
Зміни роботу,
Адресу,
Найближче коло
(Мені хотілося додати:
Телефони,
Паролі,
Прізвище,
Ім'я та по-батькові).
Він би так і зробив. Це
Не викликає сумнівів.
Він такий,
Рішучий,
Суворий.
З тих чоловіків, які не сміються з вибухів
І не обертаються на жарти.
А я сидів на березі річки.
Спостерігав за крижнями
І за спогадами про кроки.
Так ніби у цьому світі.
Немає нічого більше.
Хоча воно так.
Немає.
4.
Який сенс шкодувати про те,
Чого не було й не буде?
Сиди, людино.
Спостерігай за хвилями.
Спостерігай за повітрям.
Якщо ти просидиш достатньо довго,
Побачиш
Власне тіло,
Що спливає за течією.
А там пролунає шурхіт гілок.
Лисиця прудко стрибне в ожину.
І каміння бруківки злетить угору.
І сонце Зійде на заході.
Ніколи.
Ніколи.
Ніколи.
А якщо вам сподобалося, можете підписатися і пригостити автора кавою.