Всі публікації з тегом індивідуальність

Авторська стаття від NikopolToday для розділу "Власна думка" від Rayan Riener про головне: Сенс Вашого Життя. Кожен колись задумується про це. Рано чи пізно, це питання змушує зупинитись і визначитись із Покликанням. Як визначитись із Покликанням - якщо це про Вас, читайте далі. Я хочу, щоб ви задумались про: Сенс Життя. Кожен колись задумується про це. Рано чи пізно, це питання змушує зупинитись і визначитись із Покликанням. Коли ви визначились із Покликанням, ви можете зайнятись і Зродною працею.  А там вже і життя на марне – не проживете. Почнете роботу над власною Біографією. Але все житті доведеться відстоювати власну Свободу Особистості. Та нести Правову відповідальність…~[Шлях] Вільної ОсобистостіЩо таке особистість, спитаєте Ви?«Особистість»  - особистістю можна назвати людину, яка досягла такого рівня соціального розвитку і самосвідомості, який дозволяє їй знаходити і обирати серед цінностей культури особистісні смисли, самостійно виконувати відповідну перетворювальну діяльність, свідомо і відповідально здійснювати саморегуляцію діяльності й власної поведінки...(Які ознаки характеризують Особистість) характеризують такі ознаки:Перевір, чи маєш всі ці ознаки особистості.1. розумність (визначає рівень інтелектуального розвитку);2. відповідальність (рівень розвитку почуття відповідальності, уміння керувати своєю поведінкою, аналізувати свої вчинки і відповідати за них);3. свобода (здатність до автономної діяльності, прийняття самостійних рішень);4. особиста гідність (визначається рівнем вихованості, самооцінки);5. індивідуальність (несхожість на інших).(Що визначає Особистість ?) визначають:- неповторні фізичні якості,- психічні процеси,- темперамент,- характер,- здібності,- мотивація,- потреби,- інтереси.Що таке Особистість, індивід та індивідуальність:Індивід утотожнює загальні властивості людини, як організму.Індивідуальність утотожнює специфіку окремої людини, причому специфіка ця може носити спадковий чи випадковий характер.Особистість — результат процесу виховання і самовиховання. «Особистістю не народжуються, а стають» [А.Н. Леонтьєв] Діти не мають особистості, оскільки відповідальність за їх вчинки ставиться їхнім батькам. На думку Л.І. Божович, можна виділити два критерії особистості, що сформувалася:1. Людину можна вважати особистістю, якщо в її мотивах існує ієрархія в одному певному сенсі, а саме якщо вона здатна долати власні спонукання заради чогось іншого. У таких випадках кажуть, що суб'єкт здатний до опосередкованої поведінки. При цьому передбачається, що мотиви, по яких долаються безпосередні спонуки, соціально значущі.2. Здатність до свідомого керівництва власною поведінкою. Це керівництво здійснюється на основі усвідомлених мотивів-цілей і принципів.    "Особистість" — це індивід, який "усвідомлює" свою індивідуальність.Як правило, людина, яка стає на шлях вільної особистості, - не покидає його,  оскільки куштує найкращий смак із людської сторони життя. Шлях особистості, - нелегкий, але свобода – варта того, щоб нею жити, жити справжнім життям із цілями, а не існувати, як частина механізму, яким користуються сильні світу цього. Творити свою Долю самостійно, та впливати на Долю суспільства, Творити Історію, бути її учасником, а не пасивним споглядачем, - ось що передбачає Шлях Вільної Особистості.P.S. Ця стаття, також є частиною історії, оскільки вперше була підготовлена для Українського Розмовного Клубу (Нікополь), де і була озвучена. Гадаю, зараз саме той час, коли світло тих думок, може надихнути і Вас, мої улюблені читачі.Автор Rayan RienerТакож ми розповідали - чи варто карати своїх дітей? А ще раніше показували, як живе сліпа песка з Нікополя у Києві.

Рубрика "Власна думка" від NikopolToday створена і покликана використовувати право на свободу слова, ганатовану всім нам Конституцією України.Кожен із Вас може надіслати свої тексти на нашу електронну пошту [email protected], щоб все місто почуло Ваші думки. Варте уваги: Alyona Alyona оплакує смерть активіста, що боровся за справедливу країну. Ось нещодавно дзвонила мама, і виявилось що Нікополь вже офіційно визнають вимираючим містом. Оскільки за 25 років померло та виїхало (виписалось з квартир) з міста понад 50 тисяч людей... Це і не дивно, усі кого я знав - покинули Нікополь... Молоді не залишилось. Одні поїхали до великих міст, інші до Росії виїзджали понад 10 років тому, а зараз усі поїхали до я Польщі.Міський Центральний ринок пустий, торгівлі немає. Людей немає... Купа порожніх квартир, які навіть винаймати ніхто не хоче більше ніж за кілька сот гривень на місяць. При тому, що в Україні аренду загалом злетіла до небес. Але у Нікополі ціни на житло впали - орендувати та продавати нікому.Старі пенсіонери доживають свій вік і шкільні класи розформовують і єднають у одні. . . Тож я радий, що поїхав багато років тому із Нікополі. Тільки через це мені є що згадати, є чим пишатись і є куди йти. Навіть уявити не можу, що було б якби я лишився у Нікополі: одне з двох - суїцид або вбивство.Я писав про це майбутнє у Нікополі, що вже настало у розповіді «Город N”, і про той часи, коли місто зовсім стане породнім, можливо знайдуться люди які на руїнах давніх забутих заводів створять сади. . . Але до того часу - місто продовжить помирати, на жаль.До речі: Чому українська влада приховує від нас правду про коронавірус і винить українців?Мери міста живуть у Дніпрі, за рахунок бюджету їздять на таксі із Дніпра до Нікополя. Дороги ганебни, як і інша інфраструктура - корупціонери розкрадають усе. Сором! При тому що Нікополь має величезний феросплавний завод, що приносить мільйони до бюджету чи не щомісяця...Фото ukr.media / pinterest / ukrinform.comАвтор Rayan RienerДо речі, чи готові Ви до майбутнього в Україні через зміни середовища та економіки?Нагадуємо, наших дітей гвавтують і забивають як хочуть - коли коліція покінчить із злочинністю?

«Як я провів Літо[?]»    Йдучи по вулиці, я бачу каштани під ногами… Сухе пожовкле листя, яке скрутилося, немов шкіра старої  людини. Усюди багнюка після дощу. Темний вологий чорнозем розкиданий по старих дорогах. Усюди родовища цього чорного золота пробиваються через ями та шпарини у асфальті. Ми не бачимо – що ми маємо…  Руки постійно холонуть, а щоки відчувають, кожен раз, коли Сонце торкається їх своїми променями. Губи тріскаються – провина вітру… І я розумію, – вже Осінь.   [Тільки восени проміння Сонця відчувається як подарунок Небес… І думки, як ніколи, захоплюють мозок, спровоковані осінньою меланхолією. Новонароджені думки народжують миттєво нові, захоплюючи Всесвіт, розташований у мозку, в кожного із нас… Як це захопливо! На відміну від біологічної клітини, для ділення та множення думок не потрібна клітина, чи думка іншої людини. Вони виникають самі – нізвідки,.. І народжують безліч нового – треба лише втілювати ці шматочки внутрішнього Всесвіту у Світ матеріальний…]     Вдягаючи свої рожеві окуляри, звісно, я бачу лише хрусткий торт: шар свого шляху – дорогу, потріскану, побиту, важку та виснажливу; шар солодкої чорної  чоколяди зверху – багно на дорозі, що має цінність, але не в цьому місця; зверху смачні великі горішки, занурені у шоколад – себто каштани у багнюці, що дадуть колись свої паростки, але скоріш помруть; а ще я бачу хрусткі  тонкі частини чогось, напевно – це шматки синопсів моєї розірваної  Свідомості… Досвід та плани – які розвіяв раптовий вітер…  Але, мене очікує дуже гарне майбутнє. Саме тому, що я йду по обраному шляху.     За це Літо – я не виносив до кінця жодного творіння.  Але двигун не може просто так завестись, щоб це виправити. Тим більше, що туалетний папір закінчився, на якому я писав своїм мрійливим дитячим лайном. Хоча, напевно, його невдовзі замінить більш якісний папір, та й лайно – стане більш дорослого ґатунку. Стадія стану цілком пройдена. Закріплена [у Свідомості та Особистості].    У моєму житті розпочався зовсім новий період. І, як це найчастіше буває – усе це викликано людьми, чи Людиною, - ми творимо життя одне одного, здебільшого несвідомо, інколи й навіть усвідомлено. Це рідко стається, але стається, - диво. Перевірено на власній шкурі, - дива стаються. Мрії збуваються. Птахи відлітають на Південь і прилітають на Північ. Люди помирають і народжують, ну і таке інше й співзвучне…    А Квітка, - їде [чи летить]народжувати до Латвії. Квіточкою відтепер опікуватиметься дбайливий Квіткар. Він попіклується про те, щоб усі насінини, що вродять – не розчинилися у повітрі. Щоб вони нарешті дали свої плоди. Жадане маля. Й вичеканий Квіткар. Пологи намічені на кінець Осені або початок Зими…    А тепер типово: Це Літо було неймовірним… Воно було: чудовим, солодким, теплим, очікуваним, цікавим, дбайливим, омріяним, інтимним,  безтурботним, казковим, іноді пафосним, барвистим, дорогим, придуркуватим, дощовим, спекотним водночас, прекрасним за станом речей і… важким.     Мій шлях на мапі виглядав так: Нікополь-Москва-Київ-Нікополь. Провінційна Москва виглядала очікувано, ба навіть скажу більше – гірше ніж я взагалі міг уявити… Київ також був зовсім інакшим, ніж я уявляв, тим більше, був я там вперше. Нікополь, - …промовчу. Туди й сюди, - отакото. На черзі – знову Київ, як тільки звільнюся із полону Нікополя [Микитине-Микитинська Січ]… І певно, як і планував: покину Україну на довгий час. Мене зустрінуть нестримні мусони з Балтійського моря. Безмежні пляжі, неосяжні простори лісів, та Рига… Подеякують, вона подібна на Львів..Осінь.КвіткаНікополь..2013Фото Here And Now

ДЕВЯТЬ ДЕСЯТЫХ (9/10)Иногда, а в последнее годы - часто, хочется сбежать от всех, то-ли от самого себя. Свернуться в мгновение и исчезнуть на время. Как эти умирающие листья… Без тревог, встреч, стресса и прочих неурядиц. Сложнее прийти в себя, когда сил не осталось и каждая капля дождя обжигает, бьет, словно град. И ты не знаешь, что делать, ведь позитивные места и встречи делают с тобой тоже самое. Исчезнуть, сменить обстановку, имя, фамилию, цвет кожи, ориентацию, пол и все остальное. Но не в этом мире... Пустом до остатка, пугающей бездны. Никто не поймет, да и не стоит. Устал объяснять и опровергать то, чего нет. Зачем искать тех, и те места, где будешь понят? Если таковых нет... И я бегу в себя, от одиночества, прячась в нем же, ведь бессмысленно кричать, если твой язык никому не понять. Не хочу никого собой утруждать…Між іншим: відома на Заході співачка готує екологічну революцію. 9/10 дней уходят в мрак, как бессмысленные и наполненные пустотой. 9/10 нашего времени жизни, не считая сна или только моего. Ведь я в ответе лишь за себя, как и каждый из нас. И настолько раним, что сейчас 99% своего времени я пытаюсь вылечиться от тех укусов общества, что кровоточат. “Не бери так близко к душе”... А душа то от всех скрыта, ведь настолько ранима, что даже страшно показать свою истинную боль, ведь каждая капля моих слез напомнит о том, что в этом мире они никому не нужны. Больно мне или хорошо - не волнует - эти 9/10 общества, а может и все 99… %?До слова, українська квір-література розірвало порочне коло і вирвалась до читачів попри дискримінацію. Этой осенью многие самовыпиливались. Этой осенью, стало еще больше понятно, сколькие эмигрировали из Украины. Сбежали… В один ЕС легально ушло полмиллиона человек в 2015 году. Это самая большая цифра из какой-либо страны за последние годы. Это даже не суровые 90-е, а Исход… страны Украины, как страны, государства, чего-то там еще… В одном 2014 (15) году официально вымерло 750 тысяч человек. Десятки тысяч погибли в АТО. Миллионы в РФ, по тем или иным причинам, и еще в сотнях стран мира и территорий, - сбежали. Кризис, безденежье, военный конфликт, общий эмоциональный фон - негатив. И я это чувствую, выходя каждый раз на улицу. Нет, не у меня проблемы с деньгами или чем-то еще, но каждой клеткой тела я чувствую дискомфорт. Титаник идет на дно, и я отчетливо понимаю, что перспектив оставаться нет. И это отчасти, гложет меня, ведь именно от успешности страны зависит мое творческое будущее, моя безопасность как личности. 9/10 - это те, кого я вижу на улицах и им плохо. Не помню, когда был ребенком, чтоб столько людей жестко бухало, нервно курило одну сигарету за другой, тонуло в этом всем опиуме. Каждый в своем… Не будь его, чтобы было? Наверное, люди бы боролись против всего этого дерьма, но пока есть зрелища и дурман - оно, “общество”, с массой мерзких приспособленцев - будет угнетать меня. Гнобить, ненавидеть, презирать и завидовать. Ведь, что им всем остается делать? Как можно вытерпеть того, кто пытается выбраться из этой грязи, грезя звездами и планами, делать что-то ради своей мечты, людей… которых ты ценишь, но которые не ценят тебя.И если хоть кто-то понял, о чем это я, то…А нет, забудьте. Ведь каждый из нас - лишь иссохший осенний лист под мокрой травой. Фото PexelsНагадуємо, раніше ми писали що в Нікополі та районі почастішали пожежі через зміну клімату.