Цивільні чоловіки потрапили в українську пастку? Правозахисним і гуманітарним громадським організаціям варто звернути увагу на воєнний стан в Україні за ознакою статі, - кажуть європейські ЗМІ. Останнім часом у Європі не на жарт зацікавились ситуацією з українськими чоловіками.Більшість європейців не знають про заборону виїзду осіб чоловічої статі з України через військові постанови. Ця стаття - європейський погляд зі сторони на ці обставини, зі світу, де права між чоловіками і жінками мусять бути безкомпромісно рівними. Жінка цілує свого чоловіка, збираючись їхати автобусом через день після ракетного обстрілу залізничного вокзалу в Краматорську, Україна, 9 квітня.FADEL SENNA/AFP VIA GETTY IMAGES5 липня генерали української армії видали прокламацію, яка різко розширює воєнний стан, забороняючи українським цивільним чоловікам свободу пересування, закликаючи всіх «військовозобов’язаних» залишатися у своїх районах. З хештегом Twitter #UkraineLetMenOut, громадяни вже гірко скаржилися на те, що чоловіки не можуть покинути країну зі своїми сім’ями після вторгнення росії. Після оприлюднення нового проголошення один українець написав у Twitter: «Тепер ми навіть не можемо покинути свої міста без дозволу військових пунктів». Інший написав у Twitter: «В Україні тварини мають більше прав, ніж люди».Як дослідник конфліктів, який нещодавно допомагав у гуманітарній діяльності та писав репортажі з польсько-українського кордону, я кілька місяців спілкувався з молодими цивільними чоловіками в Україні, деякі з них зв’язувалися зі мною через анонімні облікові записи у Twitter. Ще до цього проголошення вони відчували страх і відчай. Один молодий чоловік, який переховувався у Львові, Україна — якого я назву Андрієм — попросив мене розповісти його історію, але побоявся назвати своє справжнє ім’я. Андрій був розлучений зі своєю матір'ю, сестрою та нареченою, коли вони втекли до Лондона, і він був змушений залишитися.«Я потрібен моїй нареченій і хворій матері за кордоном, щоб я міг працювати і допомагати їм. Тепер я навіть не можу допомогти собі, я залишився один з незнайомцями [і] без дому, і не можу покинути країну", - сказав він. «Ми з друзями не маємо досвіду, не хочемо тримати зброю і не можемо фізично битися. Я живу в страху, що мене відправлять на війну без належної підготовки. Моїх друзів тренували п’ять днів і відправили в Донецьк. Я хвилююся за чоловіків у цій країні, багатьом іншим гірше, ніж мені».Такі голоси, як Андрій, відображають гендерний вимір війни в Україні, який рідко висвітлюють західні ЗМІ: цивільні чоловіки, розлучені зі своїми сім’ями на кордоні, вразливі до призову, але насправді не підготовлені до війни, і сидять без роботи, безпорадні, безнадійні та без своїх близьких.Це все через воєнний стан за ознаками статі, який український уряд ухвалив на початку війни. Чоловікам віком від 18 до 60 років заборонено залишати країну, за винятком дуже особливих винятків. Навіть чоловіки-резиденти інших країн, наприклад іноземні студенти, які вдома під час зимових канікул, коли почалася війна, опинилися в пастці за лінією фронту. «Я приїхав додому на кілька днів і став заручником російської агресії», — написав один мені в прямому повідомленні в Twitter. Багато інших описують нездатність працювати, закінчуються заощадження та їжа. Деякі бояться смерті від бомбардування чи різанини, якщо залишаться у східних містах.Хоча деякі чоловіки не бажають йти в армію, багато хто каже, що їх найбільше засмучує те, що їх навіть не призивають і не навчають воювати — просто тримають у країні, не маючи можливості ні працювати, щоб утримувати свої сім’ї, ні знайти роботу за кордоном, ні багато іншого, щоб суттєво підтримувати війну. Інший написав мені в Твіттері: «Всі чоловіки в Україні зараз ув’язнені… Навіть більше, [багато] з них втратили роботу через [] війну, і [уряд] не дозволяє їм йти на роботу за кордоном і не може дати роботу всередині країни».Нове випадкове опитування понад 3100 повнолітніх українських інтернет-користувачів, проведене Human Security Lab, демонструє широку підтримку зміни законодавства: менше половини українців вважають, що чоловіків у віці 18-60 років потрібно змусити залишитися в країні. Один з респондентів пояснив свою відповідь так: «Який сенс безробітному сидіти вдома? А хто не тримав у руках автомат? Я за звільнення чоловіків, особисто я буду більш корисний за кордоном, ніж просто сидіти на дивані». Інший написав: «Якщо чоловіки зможуть виїхати, працювати в іншій країні та платити країні гроші, ми, швидше за все, виграємо цю війну».Але інші кажуть, що це питання фундаментальних прав людини на свободу пересування та гендерної рівності серед цивільних. Один респондент опитування Human Security Lab написав: «Ми живемо в сучасному світі... чоловіки та жінки повинні мати рівні права, право вибору». Інший написав: «Цей закон потрібно змінити, тому що не тільки жінки можуть піклуватися про дітей, і не тільки чоловіки можуть йти в армію».Батько плаче, прощаючись із родиною перед евакуаційним потягом на центральному залізничному вокзалі в Одесі, Україна, 7 березня.BULENT KILIC/AFP VIA GETTY IMAGESКраїни мають право призвати своїх громадян під час війни, але до тих пір, поки не будуть включені в армію, ці чоловіки залишаються постраждалими від війни цивільними особами, які мають право на такий же захист і підтримку, як і інші цивільні особи під час війни. Проте організації цивільного захисту приділяли мало уваги питанню свободи пересування цивільних чоловіків, зосереджуючись (як показують мої дослідження, гуманітарні неурядові організації часто роблять) на жінках і дітям як жертвах війни. Це призвело до того, що цивільні чоловіки відчувають гострий психологічний стрес: як писав мені Андрій, «Мені здається, що весь світ не дбає про чоловіків, я почуваюся шматком м’яса, який хочуть відправити на смерть».Однак запобігання втечі цивільних чоловіків із сім’ями також ускладнює захист жінок і дітей. Коли жінки та діти тікають самі, розлука зі своїми родичами чоловічої статі робить їх уразливими для торгівлі людьми та посилює їхній економічний та психосоціальний стрес.У таких ситуаціях сім’ї роблять важкий вибір. Наприкінці березня молода жінка на ім’я Валентина, чиє прізвище та ім’я її чоловіка я вирішила не називати, турбуючись про їхню безпеку, прибула до українського кордону на дев’ятому місяці вагітності, пішки та сама з одним рожевим валіза. Вона була однією з кількох біженців, які приєдналися до фургона моєї групи, поки я був у регіоні, перевозячи тих, хто летів, від кордону до залізничного вокзалу у Варшаві, Польща. Валентина залишила не лише свого чоловіка, а й свого 4-річного сина, якого вона залишила на піклування чоловіка, тому що: «Я не думала, що зможу подорожувати на дев’ятому місяці вагітності та піклуватися про свою дитину, без мій чоловік зі мною». Валентина поїхала до Амстердама, щоб «народити в безпечному місці», а її чоловік із сином переховувалися в західноукраїнських горах, щоб уникнути ризику обстрілів чи призову.Коли чоловіки змушені залишатися, сім’ї також часто залишаються. Один батько залишив коментар до петиції до українського уряду, в якому говориться, що він хоче змінити закон, «оскільки у мене є дружина на 7-му місяці вагітності, яка не в змозі терпіти те, що відбувається тут в Україні, і вона не може піти Україна одна». Залишитися означає ризикувати смертю через позбавлення або бомбардування, як жертви нещодавнього російського ракетного удару по переповненому торговому центру в українському місті Кременчук. Ми з Валентиною залишаємося на зв’язку, і вона розповіла мені через месенджер у Facebook, що її подруга та їхній малюк, який вирішив не тікати, перебували в торговому центрі Кременчука, коли його підпалила російська ракета. Вони благополучно вийшли, але отримали травми від нападу.Але цивільні чоловіки є вразливими в зонах конфлікту самі по собі, а не лише через стосунки з жінками та дітьми. Як задокументував політолог Адам Джонс, цивільних чоловіків часто страчують першими вороги через переконання, що вони справді бойовики, як підтвердило моє власне дослідження Сребрениці та нещодавньої різанини в Бучі. Одна справа призвати, навчати, споряджати та використовувати чоловіків і жінок як солдатів; інше – тримати їх як неозброєних цивільних осіб у війні за ґендерною ознакою. Нещодавня прокламація, яка додатково обмежує пересування чоловіків до їхніх рідних міст, різко посилила б цю небезпеку. Андрій зміг утекти на захід принаймні до Львова; молодим людям у більш східних регіонах було б заборонено робити навіть це.Президент України Володимир Зеленський швидко скасував постанову від 5 липня, але заборона на міжнародні поїздки залишається в силі і сприймається багатьма громадянами як порушення права людини на свободу пересування та правил проти гендерної дискримінації. Правозахисні групи також зазначили, що геї, бісексуали та трансгендери піддаються особливому ризику в зоні бойових дій і стикаються з особливим ризиком у разі призову. Деякі організації працюють над тим, щоб допомогти людям втекти, приділяючи особливу увагу вразливим групам, приділяючи особливу увагу ЛГБТ-українцям.Але коли йдеться про воєнний стан, геї, з якими я спілкувався, однозначно кажуть, що дискримінація, з якою вони стикаються, не тому, що вони геї, а просто тому, що вони чоловіки. Один гей, який побажав залишитися анонімним, розповів мені, що намагався виїхати з країни разом зі своїм чоловіком. «Коли ми підійшли до кордону, нас повернула жінка-охоронець», — сказав він. «Це не тому, що я гей, а тому, що в мене є пеніс», — додав він. Його чоловікові, американському адвокату, дозволили виїхати, але він вирішив залишитися в небезпеці зі своїм чоловіком. Жінки-трансгендери, помилково ідентифіковані як чоловіки, отримують подібне ставлення.Ті, кому вдалося незаконно вивезти чи евакуювати правозахисні організації, зазнають юридичних наслідків, якщо повернуться. Багато інших або не можуть дозволити собі, щоб їх вивезли контрабандою, або їм не пощастило потрапити в список евакуації НУО, або просто вважають за краще залишитися і боротися за зміни, а не порушувати закон. Андрій сказав мені, що він воліє залишитися і працювати над тим, щоб щось змінити, щоб інші чоловіки також змогли втекти. Валентина, мати-біженка, яку я перевозила, сказала мені, що не розглядатиме можливість вивезти свого чоловіка Артема з країни з практичних причин: «Ми ніколи не зможемо повернутися — Артема посадять».Для таких сімей, як їхня, увага була зосереджена на пошуку законного способу обійти воєнний стан через численні винятки та лазівки: інвалідність, освіта, професія. Але багато з цих правил здаються довільними: батьки з трьома або більше дітьми можуть вийти, але батьки з двома дітьми повинні залишитися. Прикордонний патруль суворий і вибірковий у тому, як він забезпечує дотримання закону: бюрократичні категорії, такі як «інваліди», відкриті для тлумачення.І все вимагає документації, яку важко отримати для сімей, яким, можливо, довелося покинути свої домівки за короткий термін. Медичні звільнення, наприклад, вимагають документів від лікарів, але лікарі в країні наразі зайняті лікуванням постраждалих. У цьому контексті виникла невелика кустарна промисловість, яка надає підроблені документи, що лише викликало підозри та ускладнило ситуацію для сімей, які шукали справжніх шляхів через існуючі правила. Навіть якщо вони можуть отримати справжні документи, чоловіків все одно часто повертають на кордоні.Такі родини, як Валентина, намагаються не втрачати надії. Одного разу, надіславши мені смс з Амстердама, Валентина смирно розповіла, що вони з чоловіком вирішили розлучитися. «Це дозволить Артему доглядати за старшим сином і виїжджати за кордон. Це не просте рішення, але ефективне і законне», – написала вона. «Зараз ми шукаємо людину, яка спеціалізується на розлученні, щоб зробити це якомога швидше». Але шлюборозлучний процес у зоні бойових дій також потребує великої кількості документів, міжнародні розгляди подвійно складні, а правова допомога мізерна. Навіть у мирний час розлучення потребує часу, а на війні час не на боці цивільних.Зліва: двоє чоловіків спостерігають за своїми родичами, які збираються їхати потягом на центральному вокзалі Слов’янська на Донбасі 12 квітня.. RONALDO SCHEMIDT/AFP VIA GETTY IMAGES Right: Men play chess at a bench on the central promenade in Lviv on March 20. ALEKSEY FILIPPOV/AFP VIA GETTY IMAGESАктивісти в Україні стверджують, що право цивільних чоловіків на втечу не повинно залежати від того, чи є у них діти чи жінки, яких потрібно захищати. За останні кілька місяців сформувався рух, який оскаржує цей закон з міркувань прав людини. Було сформовано кілька петицій, одна з яких зібрала майже 60 тисяч підписів під закликом до Зеленського «дозволити виїжджати з України чоловікам 18-60 років без військового досвіду». Організація Об’єднаних Націй закликала Україну застосувати більш «гуманний підхід».Правозахисні організації, які зосереджені на захисті цивільного населення під час війни в Україні, знають про цю проблему, але мало хто з них безпосередньо її розглядає. Представник однієї НУО сказав мені, що їхня організація висловлювала занепокоєння щодо українців ЛГБТКІ та примусового призову в армію у своїх пропагандистських повідомленнях, але вона не знала, що саме просити від українського уряду.Слід визнати, що політично важко для НУО критикувати країну за права людини, уряд якої бореться за право своїх людей на життя, особливо тоді, коли інші країни стоять осторонь. Але є ще одна причина, через яку правозахисним організаціям було важко вирішувати це питання: дискримінація цивільних чоловіків, які намагаються втекти зі своїми родинами, певним чином проходить крізь тріщини існуючого міжнародного права, враховуючи, наскільки різні договірні зобов’язання розділені.Наприклад, дискримінація цивільних осіб за ознакою статі під час війни заборонена Четвертою Женевською конвенцією, яка також дозволяє цивільним особам залишати зону бойових дій. Важливо, однак, що Женевські конвенції традиційно зобов’язують уряди поводитися з ворогом. Тому, коли Росія окупувала Крим і почала закликати українців воювати в російську армію, Human Rights Watch назвала це порушенням міжнародного права.Але цивільні чоловіки України стикаються із законом, встановленим їхньою власною країною. Наприклад, така група, як Х’юман Райтс Вотч, не може так легко посилатися на гендерні положення Женевських конвенцій, щоб боротися з порушеннями українськими правами своїх власних цивільних осіб.Існують також норми, що захищають право на втечу в Конвенції про біженців. У цій конвенції чітко зазначено, що «права, надані біженцю, поширюються на членів його сім’ї», тобто члени сім’ї жінок-біженок чоловічої статі також мають бути захищені. Але знову ж таки, Конвенція про біженців зобов’язує країни, які приймають біженців, а не країну, з якої біженці тікають. Якби Польща, наприклад, примусово повертала назад чоловіків, які перетинали кордон, вони могли б порушити ці правила. Але правила Конвенції про біженців не вимагають, щоб український прикордонний патруль їх пропускав.Це зовсім інший набір договорів — договорів про права людини, — який визначає, як уряди мають ставитися до власних громадян, і саме тут активісти та неурядові організації можуть спонукати до зміни закону. Міжнародний пакт про громадянські та політичні права, наприклад, захищає свободу пересування та свободу думки та совісті, а також забороняє дискримінацію за ознакою статі.Проте навіть тут професійні правозахисні та гуманітарні неурядові організації дивляться на проблему через призму, яка робить її складною, а не легкою для вирішення: чи призов на військову службу сам по собі порушує права людини. Пакт забороняє примусову працю, але існує виняток для призову на військову службу.Марк Гарласко, військовий радник голландської миротворчої організації PAX і постійний консультант ширшої спільноти гуманітарних НУО, сказав мені, що це причина небажання НУО вирішувати цю проблему. «Я вважаю, що це заплутане питання, яке зачіпає міжнародне право прав людини, і ми повинні його розглянути», — сказав він. Але, додав він, серед ширшої спільноти гуманітарних НУО «є занепокоєння, що призов на військову службу є законним і НУО мало що можуть або повинні робити, що так, це погано, але ніщо не може зупинити державу від цього».Батько прощається зі своєю дочкою перед тим, як вона сідає в автобус до українсько-польського кордону, на головному вокзалі у Львові, Україна, 14 березня.DAN KITWOOD/GETTY IMAGESОднак для українських чоловіків це питання не лише про призов. Відповідно до закону про права людини, навіть якщо визнати загальне право держав мобілізувати своє населення під час війни, існує принаймні три важливі норми прав людини, які мають відношення до ситуації ще немобілізованих цивільних чоловіків України.По-перше, це право на відмову від військової служби з міркувань сумління. Незважаючи на те, що це прямо не зазначено в договорі, Управління Верховного комісара з прав людини стверджує, що це є частиною законодавства про права людини. Правозахисні НУО могли б натиснути на Україну, щоб забезпечити, щоб чоловіки, які мають моральні заперечення проти вбивства, мали можливість служити іншим способом, у тому числі з-за кордону. Але це право застосовуватиметься лише до тих, чий вибір не служити ґрунтувався на підтверджених релігійних або моральних переконаннях.Більш базовою та далекосяжною нормою прав людини, на яку посилаються українські активісти, є проста гендерна рівність. Після кодифікації Міжнародного пакту про громадянські та політичні права в 1966 році право прав людини помітно змінилося, включивши норми проти гендерної дискримінації в усіх галузях права. Майже кожна угода про права людини містить такі формулювання.Роберт Енсор, секретар нідерландської неурядової організації Transgender Network Netherlands, стверджує, що проблема полягає не в самій лазівки призову, а в тому, що в деяких країнах цю та інші форми законодавчо обов’язкової праці вимагають лише чоловіків. «Зайве говорити, що в контексті війни в Україні, в якій призовників-чоловіків [з Росії та України] протиставили один одному та цивільному населенню, це питання, на мій погляд, має велике значення», — написав він. в електронному листі.За словами Енсора, розширення НАТО може призвести до гостроти потреби в більш сильній міжнародній нормі з цього питання, оскільки такі країни, як Фінляндія та Україна (обидві мають закони про призов лише чоловіків), прагнуть вступити до НАТО та/або Європейського Союзу. , вимагаючи від жінок таких країн, як Нідерланди та Норвегія (обидві з яких мають гендерно-егалітарну військову повинність), щоб потенційно захищати їх.У цьому світлі правозахисні НУО можуть мати інший кут впливу на український уряд у цьому питанні, особливо враховуючи багату історію України щодо залучення жінок до збройних сил. Можливо, Україна має всі стимули прийняти більш гендерно-егалітарну та засновану на правах людини політику, щоб приєднатися до більш прогресивних держав ЄС та НАТО в рамках своєї заявки на членство в НАТО та кандидата в ЄС.Громадяни України також кажуть, що припинення призову на військову службу лише для чоловіків є частиною того, як Україна має відрізнятися від Росії. Один із коментаторів нещодавньої петиції написав:«Це не тільки неймовірна [жорстокість] … але й ґрунтується на статі. … Я хочу, щоб Україна перемогла… [але] я б не воював за таку країну. Я б боровся за такі цінності, як свобода, свобода, яку забрали в українських чоловіків – батьків, студентів, молодих хлопців, у яких попереду все життя – як і їхніх подруг, які чомусь мають право на життя. Я хочу такого ж права для чоловіків. В Україні є багато добровольців – і тільки добровольці мають воювати… Україно, будь ласка, покажи, що ти не така, як Росія».Натомість у червні Зеленський відповів на петицію, посилаючись на положення Конституції України про воєнний стан. Зараз ходять чутки, що в жовтні заборона на виїзд і призов на військову службу можуть поширитися і на жінок. Це може вирішити проблему гендерної рівності, але це також означатиме, що цивільні чоловіки та жінки зіткнуться з порушенням рівних можливостей іншого фундаментального права людини: права на свободу пересування.Стаття 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права говорить: «Кожен має право вільно залишати будь-яку країну, включаючи свою власну». Подібні правила захищають пересування всередині країни. Договір дійсно дозволяє винятки з цього правила під час криз національної безпеки, і український уряд належним чином подав заяву про «відступ» від цих правил до генерального секретаря ООН перед тим, як ініціювати заборону на поїздки.Однак застереження в статті 4 договору полягає в тому, що такі відступи мають відбуватися лише «в тій мірі, в якій це суворо вимагається, за умови, що такі заходи не суперечать іншим зобов’язанням за міжнародним правом». Згадуються норми звичаєвого права, які забороняють розділення сім’ї під час збройного конфлікту. І знову ж таки, в договорі прямо зазначено (у статті 4), що будь-які винятки з питань національної безпеки не можуть включати дискримінацію виключно за ознакою статі.Як зазначають багато активістів, важко сперечатися з тим, що обмеження свободи пересування всіх дорослих чоловіків або навіть усіх чоловіків і жінок є вкрай необхідним, оскільки Україна має сильні та добре навчені добровольчі сили, і їй довелося повернути легіони добровольців. іноземні бійці, готові піти добровольцями. Як йдеться в одній петиції активістів: «понад 625 000 осіб [висловили] свою готовність захищати країну. Більшість із цих людей пройшли багато тренувань, знають, як поводитися зі зброєю, навчилися тактиці та комунікації та мають достатній рівень фізичної та психічної підготовки. Ми віримо, що належним чином навчені та мотивовані люди повинні боротися».Молодий цивільний чоловік бере участь у навчаннях, коли чеський військовий інструктор навчає його бойовій техніці, використовуючи муляжі дерев’яних автоматів біля колишнього спортивного залу у Львові, 21 квітня.LEON NEAL/GETTY IMAGESДокторант Університету Мюнстера Піа Лотта Сторф зазначає, що як цивільні чоловіки, так і жінки, які ще не були призвані до збройних сил, залишаються цивільними особами і тому, мабуть, мають зберігати всі права на пересування інших цивільних осіб, які постраждали від війни, згідно з Міжнародним пактом про громадянські та політичні права. і відповідні договори, такі як Конвенція про біженців. Якщо організації захисту цивільних осіб, такі як PAX, Human Rights Watch, Міжнародний комітет Червоного Хреста та Центр допомоги цивільним особам у конфлікті, шукають конкретний запит для звернення до українського уряду, можливо, це буде саме те: дозволити свободу пересування та гуманітарний доступ для всіх цивільних осіб без дискримінації за ознакою статі.Прагнення Зеленського відмовитися від дедалі більш драконівських кроків його генералів свідчить, можливо, про те, що він чутливий до зростаючого тиску через наслідки воєнного стану для прав людини. І є практичні підстави для перегляду цього закону і в України. Уже в червні радник глави Офісу президента Олексій Арестович заявив пресі, що уряд розглядає можливість пом’якшити правила, а не посилювати їх, частково тому, що визнає, що в країні просто не вистачає зброї для озброєння. і тренувати утримуваних чоловіків. Більше того, стверджував він, Київ зрозумів, що багато чоловіків можуть надати більшу підтримку економіці та військовим зусиллям, працюючи та надсилаючи гроші додому.Нині ситуація стає дедалі відчайдушнішою для українських сімей, парадоксально ставлячи на лінію вогню цивільних чоловіків, жінок і дітей. Нещодавно я знову почув Валентину. Вона відмовилася від того, щоб привезти чоловіка та сина до себе в Амстердам, і замість цього вирішила повернутися в Україну з новонародженою дочкою. Та сама низова мережа волонтерів, які допомогли їй доїхати з України до Амстердама, щоб народити дитину, тепер виявили, що ми організовуємо караван, щоб переправити її на схід через кордон, немовля на руках, назад у зону бойових дій.Останнє, що я дізнався від неї, це панічне повідомлення вранці 14 липня з новинами про ще один вибух, цього разу у Вінниці, місті в центральній Україні: «Боже мій, у мене немає слів... двадцять людей згоріли заживо, троє немовлят убито… вибачте, я на емоціях… Я пишу вам, тому що люди в світі думають, що війна в Україні припинилася, але це не так… коли ми маємо всі документи на Артема, ми намагаємося знайти притулок в інших країнах».Джерело FP
