Всі публікації з тегом самукоморі

Самукоморі - український аналог японському поняттю хікікоморі. Термін походить від української мови. Це складена фраза "сам/у/коморі" із широким змістом. Самукоморі - це ті, хто звів свої контакти з людьми та соціумом нанівець і- або не виходять на вулицю взагалі чи уникають контактів з людьми у просторі. Також, самукоморі можуть бути соціофобами або агорафобами, вимушеними самітниками чи самосамітниками, ескапізтами, смертельно хворими, каліками, чи людьми, що мають фізичні вади. Головним чином, не через свою асоціальність, а через незприйняття своєї особи українським суспільством, будь то фізичні чи психологічні відмінності.    Вперше український термін був використаний у назві новели «Самукоморі» (2014), автор Rayan Riener. Автор мав на меті показати не тільки наявність українських самукоморі (не просто як аналогу хікікоморі), але і причини, масштаби та наслідки такого явища.    Самукоморі - ладні жити у замкненому просторі, аби не турбувати своєю присутністю людей і самому бути в безпеці, плекати свою малу свободу і право бути такими, які вони є, хочаб у своїй кімнаті чи в будинку. Іноді самукоморі ізолюють себе у власній кімнаті навіть від рідних та близьких.    Самукоморі можна розділити на 2 основні категорії:Українці майже не бачать на вулицях сліпих, глухонімих, прикутих до ліжка калік, смертельно хворих та подібних співгромадян, більшість з яких вимушені сидіти вдома тижнями, місяцями, роками. Вони є типовими "вимушеними-замкненими" самукоморі. Ця категорія найбільш "вимушена", фізично. До цієї категорії також можна додати: соціофобів, агорафобів та інших психічнохворих.Українці не славляться толерантним ставленням до співгромадян, більшість українців консерватори, ксенофоби та гомофоби, не спроможні прийняти щось інакше чи щось нове: ЛГБТ/Неформали/Гендерно-неідентичні/Індивідуалісти/Нонкомформісти/ВІЛ-СНІД-інфіковані/Дауни[1] та інші. Ця категорія є "вимушеними-незахищеними" самукоморі. В основі проблеми лежить дискримінація та бездіяльність владних та правоохоронних органів України, які могли б не тільки пом'якшити але і вирішити питання соціалізації цих українців. На даному етапі існування України - життя для них нестерпне.                                 Головні причини існування самукоморі в УкраїніСуспільне відторгнення українцями, моральне несприйняття чи навіть фізичне насилля над самукоморі,Неспроможність, недієвість та бездіяльність медичних та інших органів та державної політики задля подолання проблеми.  Причина явища в Україні    Хоча термін "хікікоморі" і описує явище, що існує в Японії, люди зі схожими симптомами зустрічаються і в Україні, маючи свої специфічні риси через відмінність української культури, права, економіки та суспільства. Українські самукоморі, на відміну від японських хікікоморі, можуть бути і вкрай бідними, зводячи кінці з кінцями. І переходять до соціальної ізоляції вимушено чи через амбівалентність тих медичних установ, які могли б їм допомогти. В Україні, сповненій багатьох фобій (найбільшим чином ксенофобії та гомофобії через недосвідченість суспільства, дуже легко стати самукоморі, особливо якщо це дитина чи підліток, що перебуває у категоріях меньшостей, наприклад: сліпий, каліка, мутанти, тяжко хворий, ЛГБТ чи гендерно-невідповідний або є неформалом, тощо. Самукоморі може стати навіть звичайна людина, яка вимушена ховатися вдома для самозбереження через бездіяльність органів поліції, у криминальних районах чи містах.    Відбувається замкнене коло - держава не оберігає таких людей від зазіхань радикально-налаштованих консерваторів-дискримінаторів і не розвінчує міфи, а бездіяльність ще більше провокує агресорів до знущання через впевненість у некарності за злочини на грунті ненависті.   Масштаб явища в Україні    Самукоморі в наш час є майже у всій Україні. Хоча дослідження з кількості самукоморі в нас ніколи не проводилася. У всіх більш-менш великих містах Україні є самукоморі. Не є виключенням присутність самукоморі і в малих містах чи навіть селах. Однак на увазі очевидних проблем з підрахунком, встановити точне число самукоморі надзвичайно важко.    В Україні мешкає близько 100 тисяч сліпих осіб[2]. Приблозно стільки ж калік. Їх соціалізація на даному етапі існування України неможлива і наврядче можлива у наступних десятеліттях, зокрема, через ставлення українських громадян до таких людей, які зі своїми вадами можуть ще більше постраждати через байдужість українців, цинічного знущання та бездіяльності влади, яка не створює комфортних умов для таких людей. Схожа ситуація і в українських ЛГБТ. Їх в Україні від 500 000 до більш ніж мільйона осіб[3]. 90% з ни є внутріщніми самукоморі, змушеними приховувати свою інакшість та коханих від оточуючих та близьких, страждаючи від такого стану речей, як мінімум пожинаючи самотність. ЛГБТ-сімей від 100 до 300 тисяч. Попри це, маючи в Україні зростання кількості неодружених людей, влада в Україні не хоче узаконити одностатеві шлюби [4]. Від 1% до 10% вимушені ізолювати себе від суспільства, ховаючись від фізичного та морального знущання для самозбереження.    Україна є найбільш ураженою ВІЛ/СНІДом країною в Європі. З ВІЛ/СНІДом живуть, за оцінками експертів до 300 тисяч людей в Україні і ця цифра постійно збільшується[5]. Більшість людей, що мають ВІЛ/СНІД статус в Україні автоматично відштовхуюються неінфікованими українцями, починаючи від освітніх закладів, місць відпочинку і закінчуюючи місцями працевлаштування. Коло тих, хто спілкується з ними замикається на таких же як і вони, родичах та близьких, що не відвернулися від них, що є рідкістю. Доля ВІЛ/СНІД-статусних самукоморі в Україні реалістично описана у книзі Світлани Талан «Коли ти поруч». Зараз 165 тисяч українців на рік захворює раком. Очікується, що до 2020 року ця цифра збільшиться до 200 тисяч на рік[6].Обкладинка новели NHK ni Youkoso! (2005)    Велика частина цих людей усамітнюється, як і більшість смертельно- та тяжкохворих, зокрема через складне лікування та важкий і тривалий реабілітаційний період, що не дозволяє цим людях виходити на зовні і нормально спілкуватися. Усі ці травми та хвороби психологічно змінюють українців, а суспільство не сприяє їх реабілітації та ресоціалізації, як і сама держава. У висновку маємо біля або більше мільйона самукоморі в Україні, вимушених бути ізольованими або за власним бажанням. Кількість самукоморі буде тільки рости, оскільки ані суспільство, ані держава не сприяють вирішенню проблем цієї категорії українців, не кажучі вже про загальні. Підсумовуючи, загальна цифра самукоморі в Україні 1-2 мільйони, зпоміж 4-5 мільйонів самотників України[7].Фінанси самукоморі        Самукоморі живуть в основному за рахунок батьків або отримують допомогу з безробіття від уряду України або те і те водночас. Вони рідко де працюють, так як це зазвичай вимагає хоча б мінімальної соціалізації. Однак, іноді, хоча і надзвичайно рідко, деяким самукоморі вдається досягти успіху, якщо вони мають доступ до мережі Інтернет. Таким чином, самукоморі, щоб вижити, вимушені паразитувати на членах своєї родини.Дивіться такожХікікоморіЕскапізмПаразит-одинакАгорафобіяЛітератураОдноіменна Збірка розповідей і новела «Самукоморі» Рік 2014-2015. Автор Rayan RienerRayan RienerОригінальна стаття знаходиться в Українській Вікіпедії за [цим] посиланням. -><><-Нагадуємо, раніше в NikopolToday ми публікували розповідь "Самукоморі". В той же час, актуально знати, що у Польщі дивляться на пандемію коронавірусу крізь пальці. 

Екстра! ! NikopolToday публікує свіже фантастичне оповідання під впливом карантину у Великобританії. Автор праці був редактором таких творів, як "На Марса", збірку "Самукоморі" та "Сльози дощу" й кілька інших робіт Райана Рінера. Переклад з англійської. *Примітка автора: події в цьому вигаданому окремому світі не повинні нагадувати жодних реальних подій чи обставин, минулих чи сучасних.*"Увійти".Там. Він натиснув кнопку на комп’ютері. Створивши свій твір, відправив його в Мережу, Інтернет, у широкий світ.Сів назад і зітхнув. Він подивився на годинник.Так багато людей заповнювали постами сторінки Twitter, Facebook, блогосфери, чати, Інтернет-сторінки новин. Було так багато акаунтів, стільки справжніх розбиваючих серце світлин, відео, історій, новинних повідомлень.Вулиці були безлюдні. Бари, театри, ресторани - порожні. Лікарні були переповнені. Інтенсивна терапія була перезаповнена. Люди не могли отримати ліки, продукти харчування або невідкладні запаси. Хвороба була всюди. Тіла людей прибирали, інертно, із своїх будинків, перед цим заховані ізоляційними наметами.Сім’ї були розірвані і сумували. Діти для батьків, батьки для дітей.Фондові ринки опинилися у вільному падінні, економіка зупинилася. Життя, як люди знали, закінчується в західному світі.Замикання - Lockdown, комендантські години, товари, що продаються за пільги. Це все було на телевізорі, у пресі, в житті.Війська на вулицях... чекайте, війська на вулицях? Це ж була цивільна криза, а не війна...Цивільні люди боялися за своє життя, так, але не від насильницьких сусідів, напевно? Це був невидимий ворог, якого вони повинні боятися.Ворог, який захопив би їх, знесилив їх, вбив їх та їхніх близьких, якби вони не припинили свого нормального життя, своєї роботи, дружби, любові. Якби вони не замкнулися в приміщенні і не підкорялися наказам уряду. Без сумнівів. "Не вступайте в соціальний контакт. Не збирайтеся в натовп. Залишайтеся ізольованими..."І все ж…Були й інші нещастя, катастрофи, мор, повені, пожежі... Він згадав, коли після бурі його вулиця протягом тижня була під водою. Його сусіди допомагали один одному, давали постраждалим їжу та одяг, або дах над головою, щоб спати. Знайомства принесли своєрідний затишок, відчуття спільної небезпеки, що гуртувала людей.Тоді, коли все закінчилося, вони святкували в місцевому барі. То був гарний вечір.Через деякий час у місті вирував шлунковий клоп. Він забрав із собою багатьох людей, друзів, сусідів та родичів, які дуже захворіли. Власник бару загинув.Але це… це…Сам він не знав нікого, хто хворів на це. Ні друга, колеги чи знайомого, ні когось, кого вони знали. Ніхто не сказав мимохідь: "Шкода стару місіс", Так і так... "Ніхто особисто не знав бодай когось хворого, вмираючого, померлого. Але всі боялися підхопити заразу.Якби це була грандіозна війна, то хтось міг би сказати, що це «підробка» - хтось повинен її вести... Проти нас?Хто це міг бути? Це було питання, яке хтось із нас повинен задати.І це було питання у його творі. Що він щойно вислав у онлайн-світ.Він сподівався, що хтось прочитає це. І дасть йому відповідь. Він мав уявлення, що це за відповідь, сподівався, що він помилявся.У дверях почувся стук.Він подивився на годинник і знову зітхнув. Пройшло тільки 10 хвилин.Повільно він підійшов до дверей і відчинив їх.Зовні було шестеро чоловіків, які були оснащені спеціальними хазматами, а може, і знаряддями для приборкання безладу, з дубинками, шоломами, броньованими рукавичками та товстим склом броньованих масок. Сині вогні блимали на вулиці. Тут стояла швидка допомога, що чекає, з товстими обмежувачами та непрозорим ізоляційним покриттям."Так?""Вибачте, пане, ми отримали повідомлення про небезпечне зараження за цією адресою... Ви не заперечуєте, якщо ми скажемо, що нам треба `увійти`..."© Charles A. Melham  2020

СамукоморіЯк боляче…Крихкими краплямиЛьоду, зникає серцеМоє… У полоні воліСам, у цій безодні...у темряві…Нема надії більше,Для мене, і без силОстання крапля кровіУтекла, сльозою…На моїх безкровних...безнадії…Очах, сліпих від болюМіж зламаних кістокДопоки попіл віє-виє,Зникаючи в безодні....мати мрії.- 3 січня 2019 -