Всі публікації з тегом література

Що ти будеш казати своїм онукам, вдягаючи на їх голову кисневу маску з фільтром, а на тіло захисний костюм? "Вчись добре у школі"? Саме зараз слід вчитись нам. Варто продовжити еко-тред, що став актуальним завдяки відстуності зими у Нікополі й аномально катастрофічним пожежам у Австралії. Чи варто додавати, що світ шокований швидкими змінами клімату? Автосрький блог про зміну клімату і рецензія на книгу "Шосте вимирання" від Елізабет Колберт спеціально для NikopolToday, в розділ "Власна думка". Текст без змін. А ось у світі хотілося б реальних змін. "Шосте вимирання" вже насталоВступЯ думаю, що моя старість не буде такої спокійною, як у Вас. На мою старість припаде багато катаклізмів, які призведуть до великої кризи: нафтова криза, екологічна криза, криза мігрантів. Гадаю, що під час моєї старості їжа буде коштувати дуже дорого, а великі міста через нафтову кризу перетворяться на кіберпанк-міста, де більшість районів будуть схожі на нетрі і гетто черех фатальні зміни в економіці і кліматі. Я знаю багатьох людей мого віку, які вже зараз роблять суїцид, оскільки вони розуміють - що ми не маємо майбутнього.Ми вже отримали це у Європі. Наші батьки знали зовсім інший клімат. Тут зміни дуже видно. Зима зникла, літо спекотне, більше стихійних лих. Після Чорнобиля, врожаї погані. Деякі рослини в Україні мутували. Також старі люди дуже міцні, а у всіх дітей аллергія і купа хвороб через пластик та хімічні засоби. Я також отримав це. У нас великі проблеми із раком, в Україні кілька мільйонів людей хворі на рак. Це те, що ми отримали через Радянський Союз. Вони побудували усі заводи і небезпечне виробництво в Україні, ці норми безпеки були несприятливі для здоров'я людини і на разі усе забруднено. Ось ми отримали у спадщину після СССР.Ці політики вижувуть. Ви бачили стрічку 2012? Вони мають мільйони награбованих грошей з наших податків і владу щоб вижити разом із своїми родинами щоб не сталося. Так багато грошей, що вони можуть зробити проект міста утопії на Марсі і втілити в життя це тільки за кілька років, лише тому, що вони скажуть зробити це, за рахунок награбованих грошей. Це система рабтва: комунізм, фашизм, капіталізм - усе це лайно і не діє. Люди працюють за папір на тих, хто має реальну владу і спить на тоннах золота.Льод тане надто швидко, "занадто багато води" у всьому. Вчені кожен рік кажуть, що вони помилялись і льод продовжує відколюватись, а прогнози не діють. Трамп і політики кажуть про те, що лише у майбутньому вони припинять викидати бруд у повітря. Тоді вже буде надто пізно.Нещодавно я побачив, що маленька дівчинка зі Швеції, всім вже відома Грета, покинула школу і стояла перед парламентом 3 місяці поки мороз осені не став нестерпним для неї. Але вона не здалася. Вона написала маніфест, про те що політики повинні змінити усе це прямо зараз, і люди побачили, що вона замерзла там заради спільного майбутнього. І там вийшло 15 тисяч людей, щоб блокувати парламент і змусити Швецію діяти прямо зараз, а не відкладати це на плечі майбутнього покоління.Можна пом'якшити цей процес і зробити пристосування до нових кліматичних умов довшим для нас. Тоді люди встигнуть переселитися на нові місця, а не вбивати одне одного через кризу, яка станется надто швидкою, щоб пристовутись і не вбити одне одного за шматок їжі чи склянку чистої води. Економіка руйнується дуже швидко. Згадайте велику депресію та інші, це стається раптово і усе руйнується. Люди втрачають все але коли клімат безповоротньо змінився - залишається лише одне... Вимирання людства до тої чисельності, поки людству знову не вистачить наявних ресурсів але нас залишиться дуже мало. Якщо люди не збережуть технології та частину цивілізації на Марсі, ми втратимо усе. І станемо дикими племенами, які вже ніколи не повернуть усього того, що ми навчились за час нашої еволюції.Політики зробили систему стеження за усіма нами. Сноуден відкрив очі для всього світу. Навіщо вони роблять це, якщо "ми ніхто". Чи не для того, щоб зберегти свої надприбутки з "викопної" економіки, яка знищує майбутнє людства для того, щоб "Вони" жили тут і зараз і забеспечили себе всім для виживання лише для самих себе й нащадків своїх родів. Кожен із нас може стати тим, хто створить цю Революцію змін і "Вони" знають про це. У сучасному суспільстві із соціальними мережами люди швидко орієнтуются, я бачив це у час Української Ревволюції. Режим був подоланий і покидьки втекли до Росії. Тепер ми отримали свободу.Треба боротись проти нього, режиму економіки споживання. Багато моїх американських та європейських друзів постійно роблять це і намагаются змінити ситуацію.ВимиранняПам'ятаю, як я колись в Дніпрі біг по власним справам і раптово звернув увагу на вітрину, за якою була зелена обкладинка книги Елізабет Колберт. Ніби магніт мене направив до книгарні. щоб за будь-які гроші придбати це. І хоча термін "Шосте вимирання" доволі новий не тільки для України але і Світу, я вже чув його і не один раз.Із дитинства я вважав, що доволі багато і дійсно більше за інших знаю "щось там" стосовно навколишнього середовища, близько до серця сприймаючи проблеми природи, тварин та Землі до серця. Мене ніколи так не обходила доля флори і фауни, у противагу людському соціуму. Тож, коли я отримав книгу "Шосте вимирання", на хвилі особливої цікавості до науково-популярної літератури, не міг і подумати, що ця робота мені настільки вразить. Вразить в саме серце і розум так, що доведеться читати її по кілька разів і перечитувати, щоб краще зрозуміти той пласт інформації, який вдарив у мозок, ніби цегла з даху будинку. Навіть я був у шоці... шокований тим, наскільки все далеко зайшло і наскільки ми звикли це не помічати, не звертати увагу на те, що нас світ вимирає насправді, тут і зараз.Звісно, мені б не хотілося бути джерелом спойлерів. які насправді нічого не скажуть. Але я опишу свої думки з приводу змісту книги наскільки це можливо точно для Вас. Авторка починає свою історію, наповнену складною термінологію, як не дивно з самої історії терміну і пояснює як його винайшли і коли люди почали розуміти, що таке вимирання і що таке "Шосте вимирання". Як стає зрозуміло, люди занадто пізно прийняли той факт, що вже занадто сильно нашкодили природі, поки визначали: "ким створений Світ - Богом чи еволюцією?"За цей час чвар у минулих сторіччях вже були винищені незлічення ланки екосистем, види тварин та рослин. І все це почалося саме в той час, коли люди "вірили у святись свого володорювання над природою, до речі з Біблії".Можливо згодом, археологи майбутнього зазначать, що саме ця книга значним чином вплинула на першопрочини Шостого вимирання та закат людської цивілізації. Адже поки одні дослідники сторіччями шукали істину, їх правду забороняла релігія, тому що це не було підтверджено біблійною фентезійною історією. І тому так багато злочинів проти природи було скоєно ще до того, коли Людство зрозуміло, що ми насправді наробили.Згодом, письменниця Елізабет у доволі простій манері продовжує пояснювати складні для розуміння пересічного читача речі, які стосуються вже більш сучасного періоду. В той час, коли чвари між релігією та дослідниками минулого Землі закінчились і факти про існування динозаврів та їх вимирання стали загально-офіційними. Відходячи від контексту, хочу перепросити за довгі речення, типові для мого письма. На жаль, чи на щастя, я не мавма: не шипадзе чи банобо, щоб думати короткими блоками. Тож, або йдемо далі - або повертаємось до релігійних чвар минулих сторіч, щоб згодом і взагалі піти до... лісу? Ні, вже напевно печер, бо лісив, у звичному нам розумінні може і не залишитись, як пояснює Елізабет Колберт.Після історичної частини книги, де авторка пояснювала ввідну інформацію, вона починає розповідати про свої подорожі до лісів та інших екосистем, оскільки ці біоми є притулком для всіх інших видів живих істот на Землі. Тут і виявилось, що зміни у флорі по всій Земіл вже відбулись. Впродовж декілкох десятеліть, можливо, ми навіть поб'ємо всі свої попередні рекорди із винищення видів флори і фауни на Землі. В результіт, якийсь дослідник з майбутнього буде псиати, що відбувся наймасштабніший холокост всього живого на Землі, поки людство бігало до кіно на прем'єри і жідібно пожирало бургери, кожен день вимирали сотні, тисячі видів рослин і тварин, які вже ніколи не повернути. Цікаво спостерігати, як Елізабет Колберт емоційно ставиться до своїх відкриттів. Іноді навіть більш стурбовано ніж самі дослідники і науковці, що вже псотавили хрест на тому, що так давно досліджували: "списано", як короткий факт - "ми всі помремо... після них". Ця книга, "Шосте вимирання", дивовижним чином нагадує якийсь детктив про такі складні речі, про які боїться писати будь-яке ЗМІ. Щоб не марнувати свій час. Але їх вдалося втримати захоплення, щоб змусити читача бути дослідником, детиктивом, разом із нею, шукуючи правду про те, що відбувається насправді тут і зараз, під нашим заклопотаним носом. Після того, ти опиняєшся всередині книги і до закінчення книги ще ціла половина, у тебе вже повністю змінилсоь розуміння екології, а світ, у якому ти жив у минулому, без прикрас, дійсно ніколи не стане як раніше. Тому наступна половина книги, навіть до завершення читання, вже сприймається із шоком. Відчуваєш, що ми живемо саме в той час, коли апокаліптика втілюється у реальність на тлі наркотичного трипу людського суспільства, що йде до свого кінця. Разом із тим, серце країться, коли знов, там в середині книги авторка оповідає розповідь про вже черговий вид тварин, про факт зникнення яких ти не чув, коли пив ранкову каву або святкував якесь чергове "надзвичайно важливе свято". І ти йдеш далі, ближчє до завершення цієї історії про Шосте вимирання, щоб бодай трохи зрозуміти, на що чекати завтра. Бодай трішечки відшукати істини про те, як вимирання того чи іншого виду змінить назавжди твоє майбутнє. Можу тільки запевнити, що відчуття шоку, після вдумливого читання книги "Шосте вимрання", автора Елізабет Колберт залишить Вас шокованими на довгі роки. Ви завжди будете згадувати про те, що дізнались на цих сторінках. Ваша життя і думки можуть змінитись, як і погляд на речі, події і людей, що Вас оточуюють. Можливо на користь, а може на безсоні ночі... Я можу ще довго писати про все це, але навіщо читати про те, що вже написано Елізабет, але вже самостійно.Але так, цю книгу варто купити, прочитати, розповсюдити.До речі, попри те, що я закохався в цю книгу, я все ж скоріш віддав її до бібліотеки, щоб інші люди, якомога більше людей, дізнались всю ту приголомшливу інформацію, що принесла у світ Елізабет Колберт та сотні інших людей, з якими вона працювала, щоб створити це послання до людства.Варто нагадати, що Елізабет Колберт - американська журналістка та автор та відвідуюча колега у коледжі Вільямса. Вона найвідоміша за своєю книгою "Пулітцерська премія" Шосте вимирання: неприродна історія та як спостерігач та коментатор екологізму для журналу "Нью-Йоркер".Із 1999 року Колберт працює у журналі The New Yorker, для якого готує книжкові огляди, коментарі, профайли політиків та масштабні статті на тему кліматичних змін. До цього вона вела авторську колонку The Metro Matters у газеті The New York Times. Її трилогія на тему глобального потепління «The Climate of Man» у 2006 році отримала премію National Magazine у номінації «Суспільний інтерес», у 2005 — премію American Association за «успіхи у науковій журналістиці», а у 2006 — премію National Academies Communication. За огляди та критичні статті Колберт було відзначено нагородами Lannan Literary Fellowship у 2006 році, Heinz та National Magazine — у 2010.Інформація з блогу "Тут і Зараз", автор Rayan RienerТи також можеш поділитись Власними думками на сайті "Нікополь Сьогодні". Надішли свої оригінальні думки на нашу пошту [email protected] І звісно, слід нагадати, що Австралія потрапили цього разу "під роздачу" за те, що ми закриваємо очі на зміну клімату.А можна не звертати на глобальні проблеми і піти поїсти попкорн на чергову прем'єру якогось фільму у Нікополі.

Як стало відомо NikopolToday, у бібліотеках міста цілий час велелюдно. З початку року, наприклад у Нікопольскій бібліотеці №3 вже встигли відбутись майстер-класи та "Турнір з Шахів". Зараз бібліотека №3 запрошує Вас на творчі зустрічі з нікопольськими поетами.Про це NikopolToday дізнався з посту на офіційній сторінці Facebook НБ№3. У Нікопольських бібліотеках як ніколи велеллюдно з 2020 року. Нові події варто відвідати ентеллектуальним мешканцям нашого міста у наступні дні.За отриманими даними, 11 січня відбудеться Творча зустріч під назвою «Моя творчість-це народження довжиною у життя».Тому вже незабаром поціновувачі поезії у Нікополі запрошуються на літературний захід до бібліотеки №3! На творчій зустрічі Ви зможете зустрітись із відомою у Нікополі поетесою, Галиною Чабановою.А ось 18 січня нікопольці можуть піти туди на Психологічний тренінг «Ваша карта мрії».Нікопольська Бібліотека №3 обіцяє, що у січні та взимку ще буде багато нових цікавих імпрез для нікопольців.Автор Флоріан КвітРаніше ми писали, що до шоубізу України поверунлась відома музична група, яка раптово зникла у 2016 році.Також ми публікували фотоекскурсію про Нікополь з минулого: пригадайте, яким місто було раінше.

Нікополь має славетну історію. На його землях мешкали скіфи й козаки. Поблизу міста похований славетний кошовий отаман Іван Сірко. Як стало відомо NikopolToday, в Нікополі збирають кошти на видання нової книги «Симфонія золотої Пекторалі».Багато відомих поетів, скульпторів, художників, побувавши у наших краях, в своїх творах розповідали про Нікопольщину. Кожен із нас може долучитись до висвітлення історії міста. Про це NikopolToday передає від Прихисту.Одним із таких є львівський письменник Сергій Кустов. Після подорожі у наш край він написав декілька книжок, ілюстрації до яких створювали учні художнього відділення Нікопольської школи мистецтв №1.Наразі львів'янин, член спілки письменників України Сергій Кустов готує до друку ще одну книжку під назвою «Симфонія золотої Пекторалі». Її друк буде присвячений 50 річниці від дня знаходження золотої Пекторалі. У книзі автор розкриває ідею ролі прикраси як символу вічного миру, до читача доноситься дух та атмосфера скіфської доби, розповідається про культуру, побут, традиції, мораль, міжособистісні стосунки скіфів.У народженні нової книги львів'янину допомагає нікопольська громадська діячка, доцентка, філософиня Антоніна Косих. Вона звертається до земляків із проханням допомогти Сергію Кустову надрукувати книгу, яку потім передадуть у школи, бібліотеки й музеї Нікополя.Реквізити для підтримки письменника:4149499133795151 (отримувач Антоніна Іванівна Косих)За матеріалом журналістки Марини ЩученкоФото Pinterest / ПрихистРаніше ми повідомляли, що відома онлайн-платформа для геймерів перестала працювати.І нагадували, як саме раніше знущались з дітей і порушували їх права та психіку в школах Нікополя.

І знов, діячі мистецтва, а саме письменники, які мають тонкі відчуття із навколишнім Всесвітом намагались попередити на заздалегіть про апокаліптичну катастрофу, що відбувається зараз. Пандемія настала, вчергове нагадує NikopolToday. Про ідеальну зброю "Ухань-400": поява коронавіруса була передбачена письменником-фантастом у дрібних деталях ще в 1981 році.Тепер, фани фантастики стали спеціалістами, як вижити у цьому майбутньому, що вже настало / фото PinterestПередбачення, зроблене на 312-ій сторінці науково-фантастичного роману Діна Кунца "Очі Темряви", говорить про те, що американець мав над-секретну та достовірну інформацією про розробки в Китаї нової зброї - вірусної пневмонії. Тепер смертоносне "око" з Темряви називають коронавірусом - COVID-19.Нагадуємо про надзвичайний стан, - підготуйтесь до пандемії, поки не пізно. Тридцять дев'ять років тому - тобто в 1981 році НІХТО не звернув уваги на пророкування Діна Кунца, яке міститься в... 39-му розділі його фантастичного роману "Очі Темряви"."Приблизно в 2020 році по всьому світу пошириться невідома досі хвороба легенів, що вражає і бронхіальні труби, і в світі не знайдеться ліків, здатних вилікувати цю заразу".Чому ж ніхто не звернув увагу на прогноз письменника-фантаста?Відповідь проста: в сюжетну лінію роману (переживання матері, яка втратила коханого сина - прим. Автора) розмова про смертельно небезпечну хворобу вплетена таким чином, що спочатку навіть здається чужорідною "речовиною". Зараження сина вірусом "Ухань-400" один з героїв роману називає можливою причиною смерті сина.Тепер же, перечитуючи 312 і 313 сторінки, в голову приходить думка про те, що автор фантастичного роману історію про "Ухань-400" просто підслухав, сидячи в якомусь барі або, будучи на той час уже відомим в США письменником, отримав від когось із своїх шанувальників лист з пропозицією написати книгу про китайськиу смертельну зброю для тих, хто вміє читати між рядками.Розглянемо першу версію: набравшийся віскі незнайомець в барі цілком міг прийти "освіжитися" після важкого трудового дня, проведеного, наприклад, в ЦРУ або ФБР. Розв'язати язик такій людині не просто, - це правда, але який-небудь Джо або Майкл міг спеціально "проговоритися", дізнавшись, що за сусіднім столиком сидить відомий письменник. Навіщо? А потім, наприклад, щоб ТАЄМНО надати гласності держтаємницю, загрозливу на погляд "простого американця" всьому світу - звідси і точна дата початку інфікування.Друга версія виглядає більш правдоподібною, хоча б в силу того, що в листі, на відміну від розмов в барі, людина могла викласти більш детально все те, що йому стало відомо про реальну загрозу для всього людства цього моторошного захворювання майбутнього.Всі ми пам'ятаємо, що перша версія зараження людиною коронавірусів звучала так: людина поласував м'ясом кажана. А тепер повернемося до "першоджерела" знань про коронавіруси - Діна Кунца, він пише:"Бактеріальна інфекція з'явиться перший раз у вигляді "хвороби м'ясоїдних", але потім через мікроскопічні кліщі передасться від ЕКЗОТИЧНИХ ПТАХІВ людині".Американський письменник заздалегідь знав, з якими труднощами зіткнеться людство, в спробі боротися з чумою XXI століття:"Ніякі медикаменти і антибіотики не зможуть впоратися з хворобою і заражені нею будуть вмирати без надання їм належної допомоги, поки не з'ясується, що бактерію можна вбити за допомогою електричних розрядів і екстремальних температур".Вчені всього світу, зіткнувшись з необхідністю знайти протиотруту коронавірусу, до сих пір не можуть з точністю сказати: ця зараза має природне походження або ж створена в лабораторних умовах людиною?Тепер, стало зрозуміло, хто у фільмі "Той, що біжіть по лезу 2049" знищив Вегас у ядерній війні - КитайУ 1981 році Дін Кунц в своєму романі "Очі Темряви" з упевненістю говорив про створення в Китаї бактеріологічної зброї, "ідеальної зброї", цитата:"Мене не цікавлять філософські або моральні аспекти використання бактеріологічної зброї, - втрутилася вона в розмову. - Я тільки хочу знати, яким чином сюди потрапив Денні.- Щоб це зрозуміти, потрібно повернутися в минуле на двадцять місяців. Саме тоді один китайський вчений, Лі Чен, потайки емігрував до Сполучених Штатів і привіз з собою матеріали про нову китайську бактеріологічну зброю. Новий вірус вони назвали «Ухань-400», за назвою міста, поруч з яким знаходиться секретна лабораторія, де створили цей вірус, і по еффектівності він в сотні разів перевершував всі інші мікроорганізми, розроблені в будь-якому іншому науково-дослідному центрі нашої планети. «Ухань-400» - ідеальна зброя. Діє тільки на людей. І не передається ніякими іншими живими істотами. І, як спирохета, збудник сифілісу, «Ухань-400» життєздатний поза людським організмом не довше ніж хвилини. Це означає, що він не може навічно заражати об'єкти і навіть цілі території, як сибірська виразка та інші небезпечні захворювання. А після смерті носія «Ухань-400» природним чином гине трохи пізніше, коли температура людського тіла опускається нижче вісімдесяти шести градусів за шкалою Фаренгейта (30 градусів за Цельсієм - прим. Автора статті). Ви розумієте, які у нього переваги?Тіна, займаючись Денні, слухала Домбі неуважно, але Еліот зрозумів, про що говорив учений.- Ви хочете сказати, що після використання "Ухань-400" для знищення людей на якійсь території китайцям не довелося б проводити знезараження перед тим, як захопити її?- Абсолютно вірно, - кивнув Домбі.- І цим переваги «Ухань-400» не обмежувався. Носій ставав заразним вже через чотири години після контакту з вірусом. Це неймовірно короткий інкубаційний період. Заражена людина не живе довше двадцяти чотирьох годин. Більшість помирає через дванадцять. Цей вірус страшніше лихоманки Ебола в Африці. Він забезпечує стовідсоткову смертність. Ніхто не виживав. Китайці перевіряли його на політичних в'язнях. Вони не змогли знайти протиотруту або антибіотик, що ефективно впливають на вірус.Вірус проникає в стовбурові клітини мозку і починає генерувати токсин, який роз'їдає мозкову тканину точно так же, як кислота роз'їдає марлю. Він знищує ту частину мозку, яка відповідальна за основні функції організму. У жертви перестає битися серце, відмовляють всі органи, він втрачає здатність дихати".- І Денні вижив, заразившись цим вірусом? - запитав Еліот.- Так, - кивнув Домбі.- Наскільки нам відомо, він - єдиний, кому це вдалося".Ось короткий переказ того, чим закінчився фантастичний роман письменника-провидця Тіна Кунца:Головній героїні починають снитися дивні сни, в яких вона бачить сина живим і намагається його врятувати від когось або чогось. Крім цього в кімнаті Денні речі стали переміщатися самі собою, а на його грифельній дошці стала періодично з'являтися напис: «Не вмер».Намагаючись якось розібратися з цим кошмаром, Тіна розповідає все одному Еліоту, і він підказує Тіні: щоб розібратися з цим питанням необхідно подивитися на Денні, адже коли його ховали Тіна так і не знайшла в собі сил поглянути в труну...Після цього Тіна остаточно переконується, що її син живий і пошуки треба продовжити будь-що-будь...P.S. Втіхою для всіх читачів "НІ" і фантастичних романів може служити ЩЕ ОДНЕ "ПЕРЕДБАЧЕННЯ" Діна Кунца, зроблене в тій же книзі "Очі Темряви": "Хвороба зникне також несподівано, як і з'явилася, потім знову з'явиться, і після цього зникне НАЗАВЖДИ".Що готує для всіх нас майбутнє? Саме зараз все людство під загрозою - ізоляція заради виживання / фото PinterestАвтор Олег ГорюновЗверни увагу, навіть якщо ти вважаєш, що твоє життя позбавлено сенсу - 7 мільярдів людей на цій планеті про це і не знає - бреше самим собі. Також знай, ми всі під загрозою - нові телефону можуть спостерігати за тобою в радіусі до 5 кілометрів! Тепер кожна деталь твого життя - як на долоні. 

Українська “Вікіпедія” перетнула важливу позначку в мільйон статей. Якщо ще більше людей під час карантину буде писати нові статті - переженемо російську версію. Про це NikopolToday розповідає із посиланням на Історичну Правду. 23 березня став історичним днем в українській “Вікіпедії” - з’явилася мільйонна стаття. Як передає "Новинарня", про це повідомляють на фейсбук-сторінці української "Вікіпедії".Нагадуємо, під час карантину можна відновити свої творчі навички і згадати про власні таланти. У 1000000-й статті йдеться про американську темношкіру співачку Одетту, яку вважали "голосом боротьби за громадянські права". За 16 років Вікіпедія стала найбільшою онлайн-енциклопедією українською мовою, яка коли-небудь існувала.Зараз вона перебуває на 17-му місці серед усіх вікіпедій національними мовами, на 11-му місці серед європейських вікіпедій та на третьому – серед вікіпедій слов'янськими мовами – після російської (1,6 млн) і польської (майже 1,4 млн).Лідирує – англомовна вікі: 6 млн 039 тис. 72 статті.Зареєстрованих користувачів (дописувачів) української вікі станом на 23 березня 2020 року – 498456. Перша стаття в українській Вікіпедії була "Атом". Її створив 30 січня 2004 року Юрій Ковальов, українець із Токіо.Позначки 500 тисяч статей українська Вікіпедія досягла 12 травня 2014 року. Нова стаття в українській Вікі з'являється приблизно раз на 6 хвилин. Чоловіків-дописувачів значно більше, ніж жінок.До слова, інформація про голокост у Китаї стала загальновідомою, попри замилювання очей коронавірусом. Також ми писали про дивачку-Грету, з якою багато хто кепкував, тепер Природа постала, щоб "покепкувати" із людства. 

Буккроссинг в Україні [Книги слід звільнити]      У цій статті, хочу розповісти про одне зі своїх цікавих захоплень, яким я займаюся вже не перший рік та активно намагаюся пропагувати це оточуючим. Українською мовою воно зветься книгообертом, а первинно - буккроссингом. У цій статті я використаю деяку частину матеріалу зі статті Української Вікіпедії про рух, з тої причини, що я опрацював цю статтю з досить сирого стану у найбільш інформативну з усіх мовних версій (кажу про це, щоб читач не вважав мене копійо, яке нічого не хоче писати самостійно). Ну, що ж, що таке буккроссинг? ____________________________________________________________________________________________Зазвичай, так буккроссери і звільнують книги.    Буккроссинг (англ. Bookcrossing) — хобі та громадський рух, що діє за принципом соціальних мереж і близький до флешмобу. Буккроссинг — це процес визволення книг. Людина, прочитавши книгу, залишає («звільняє») її у громадському місці (парк, кафе, поїзд, станція метро), для того, щоб інша, випадкова, людина могла цю книгу знайти та прочитати; та у свою чергу повинна повторити процес. Спостереження за «подорожжю» книги здійснюється через спеціальні сайти в Інтернеті. Аналогія — орнітологічна практика окільцьовування птахів, щоб відстежити їх переміщення.      Ідею буккроссингу запропонував спеціаліст з інтернет-технологій Рон Хорнбекер у травні 2002 року. Для початку він залишив 20 книг з пояснювальними написами в холі свого готелю. Через півроку на його сайті було біля 300 активних користувачів, які «відпускали» книги і приводили нових учасників. На листопад 2014 року, на міжнародному сайті зареєстровано більше ніж 13 мільйонів книг. Буккроссинговий пікнік.     У липні 2007 року Сінгапур став першою офіційною буккросінговою країною у світі. Ініціатива була запущена спільно з Національною бібліотекою Сінгапуру, і 2000 місць по всій країні були призначені «гарячими точками», як офіційні зони буккросингу. У 2008 році буккросинг був впроваджений в Абу-Дабі. як частина спільної діяльності з керівництвом Абу-Дабі з культури і спадщини. У 2010 році буккросінгові зони були відкриті в Сербіі. Найбільшу популярність буккроссинг завоював в Італії.Буккроссинг - рух за звільнення книг  Буккроссер реєструється на спеціальному сайті (міжнародний - bookcrossing.com[5], український - bookcrossing.net.ua[6]). Потім він реєструє книги, що готується відпустити, створюючи таким чином свою «книжкову полицю». При реєстрації кожна книга отримує унікальний код книги (англ.BCID — BookCrossing ID, а в українському варіанті КН). Буккроссер «звільняє» книгу на сайті (тобто робить запис, де, коли (буде) звільнена книга), і «звільняє» її в реалі. Людина, що знайшла («піймала») таку книгу, увійшовши на сайт і, ввівши код книги, потрапляє в журнал книги, робить там запис і також після читання відпускає книгу, про що повідомляється буккроссер, що відпустив цю книгу. Таким чином, деякі книги вже пройшли через сотні читачів.    Важливо розуміти, що просто обмін книгами з рук у руки або в якихось місцях без реєстрації на спеціальному сайті — не вважається буккроссингом, оскільки втрачається ланка зв'язку, через що перша відпущена книга відправляється у свою першу і останню подорож, відповідно.Є декілька різновидів буккроссингу:Безпечна шафа для книг у Польщі."Класичний" (технологія описана вище);за допомогою безпечних місць (полиць, шаф);букрей (англ. bookray) — пересилання книги поштою, по ланцюжку, від одного учасника до наступного, часто перетинаючи кордони країн та континентів. Книга не повертається до буккроссера, що відпустив її.букрінг (англ. bookring) — єдина відмінність від букрея — книга висилається назад власникові, що відпустив її, тобто утворюється коло (ring).Книгооберт в Україні   Міжнародний сайт буккроссингу показує, що перші книги українцями почали реєструватися десь з 2007 році, можливо трохи раніше. Вже із 2008 року, у Львові були активні молоді люди, які прямо на вулиці починали обмін книгами та розповідали людям про те, що вони роблять. Тому, вже зараз, саме Львів - столиця буккроссингу в Україні.  Близькість до іншиї європейських країн прискорило проникнення букроссингу до туристичного Львову. Це закономірно.Місце для буккроссингу в українській бібліотеці.    Книгооберт  Україні розвинений поки-що слабо. На міжнародному сайті є приблизно 400 зареєстрованих буккроссерів з України, а на українському сайті, який почав працювати з 2013 року, буккроссерів вже більше тисячі. (Тобто, ми зараз знаходимося на рівні розвитку буккроссингу таких країн як Литва.) Теж саме і з книгами, - зареєстрованих книг більше на українському сайті, оскільки міжнародний сайт був перекладений (російською) лише у 2014 році, тому лінгвічна стіна значно обмежувала розвиток буккроссингу в Україні. На томість, зараз безпечні полички буккросингу є у Києві, Харкові, Миколаєві, Луцьку, Львові, Хмельницькому, Дніпропетровську, Кривому Розі, Одесі, Івано-Франківську, Тернополі, Рівному, Херсоні, Донецьку, Луганську, містах Криму та в багатьох інших великих містах. Активну участь беруть такі міста, як: Київ, Львів, Харків, Дніпропетровськ та Івано-Франківськ. В останні роки, буккроссинг почав поширюватися на містечка та навіть села. У 2014 році, вуличні публічні буккроссингові безпечні полиці нарешті з'явилися і в Україні, у містах Львів та Київ.    З українським буккросинг співпрацюють багато магазинів, кафе, клубів, бібліотек. Вони відкривають «безпечні полиці», або «зони буккросингу», тобто місця, де книги залишаються у відносній безпеці і не потраплять до рук двірника, поліції або недобросовісних «любителів книг», які привласнюють відпущені книги. На кынець 2014 року на сайті українського буккроссингу[7] було зареєстровано більше 3000 книг.     Але існує проблема мовних відгалужень і окремих сайтів буккроссингу, відокремлених від першого та міжнародного, які призводять до занепаду буккросингу або домінування одних сайтів над іншими для вигоди власників сайтів. Наприклад, в Україні, була вибудувана російська система, особливо через російську соціальну мережу ВКонтакті, з посиланнями на російський сайт буккроссингу, а не український. 70% спільнот буккроссингу у мережі ВКонтакті підпорядковуються саме російському сайту. Таким чином, українці втрачають можливість користуватися власним сайтом та підтримують саме російський буккроссинг. Львівська зупинка з шафою для буккроссингу.    Більш того, коли міжнародний сайт був перекладений і для російськомовних людей, російський сайт встановив цензуру на цю інформацію і забанював усіх, хто повідомляв про цю новину, щоб тримати у руках монополію та прибуток від сайту. Російський сайт був викуплений бізнесменом з Одеси, Олексієм Гладковим, і після цього російський сайт роками не оновлювався та не розвивався. Також російським сайтом керує Дмитро Олексійович та Анютка Васільєва. Починаючи із 2009 року вони почали встановлювати монополію російського сайту у країнах СНГ. З того часу, буккроссинг почав занепадати.      Сам Олексій Гладков дуже необачно похвалився тим, що він розвинув один дуже вдалий на його думку проект — інтернет-аукціон грошових купюр[8]. Це аукціон, на якому користувачі продають і купують грошові купюри, оплачуючи користування сервісом якийсь невеликий відсоток. Гладков та інші керуючі російського сайту буккроссингом ніколи не займалися та не цікавилися[9]. Таким чином, деякі буккросери зробили висновок, що підприємець Гладков має на меті збільшити собівартість російського сайту за рахунок активності буккроссерів і продати його за більші гроші, у той же час, нахабно отримуючи прибуток від реклами.Мій досвідФото з першого флеш-мобу (половина учасників)    Про буккроссинг я дізнався випадково, копирсаючись в мережі, десь у 2013 році. Мені одразу ж сподобалася ідея, оскільки я розумів, що знання - повинні бути вільними, щоб бути дійсно корисними. Яка цінність книги, що пилюжиться на поличці? Адже ціль її існування в тому, щоб бути прочитаною і чим більше разів - тим краще! Тим більше, що країни, де буккроссинг став розвиненим, стали більше читати, зокрема і сама молодь у рази зацікавилася читанням. А це, самі розумієте, якісний розвиток особистості та суспільства. І ще, найголовніше, країни, в яких читають найбільше - багаті та безпечні для життя. Чесно кажучи, я не думав, що буду першим, хто займеться цією справою  у місті, але після того, як дослідив міжнародний та український сайт буккроссингу (без реєстрації на яких буккроссинг НЕможливий), зрозумів - що я дійсно перший тут, та й взагалі, один із перших сотень в Україні. ЕмоБіль... - сльозкі...    Почав активно реєструвати свої книги та вперше відпускати на волю. Вперше офіційно і масово, - це була акція  флеш-моб від Українського Розмовного Клубу Нікополя 17 листопада 2013 року (а потім і 26 жовтня 2014 року). Цей день можна вважати офіційним днем початку книгооберту в Нікополі. Всього було декілька таких акцій, в яких взяло участь кілька десятків людей. Книжки ми клали у найрізноманітніші місця у старій частині міста. Деякі з учасників, як виявилося, вже ніби-то знали щось про буккроссинг, і навіть розповідали, що хтось вже намагався робити безпечні полички у супермаркетах та бібліотеках, але усе це діло загнулося - оскільки це були просто місця, де лежали книжки без жодної інформації що це і як це. Тому, я відповідав з посмішкою, пояснюючи - що це не буккроссинг. Винести книги на край вулиці, щоб люди розібрали - те саме, що робили ці так звані "буккроссери"... Вже після основних акцій, було декілька статей у пресі про буккроссинг в Нікополі. І це також хороший результат.    Підготовка до буккроссингу    Тим не менш, я діяв переважно самостійно, намагаючись популяризувати цей рух як тільки можна, через друзів, знайомих, акції, ЗМІ, тощо. І результати були. В той же рік я створив безпечну поличку у Центральній Дитячій Бібліотеці. Тому, за змістом, це дійсно перша справжня безпечна поличка. Оскільки самі бібліотекарі потім мені сказали, що усі попередні намагання бібліотек робити щось подібне - закінчувалися нічим - бо робилося усе зовсіи не вірно, не так як треба. І як це не так, можете запитати Ви? А так, що, наприклад, моя подруга з Луцьку, бачила таку "ініціативу" бібліотеки... І знаєте як це виглядає? Звичайна поличка, з 2-3 книжками, БЕЗ НАЛІПОК та будь'якої іншої інформації(!!!) То, перепрошую, яким це місцем ці книжки і поличка мають відношення до буккроссингу? Жодного! День створення полички   Займайтеся буккроссингом публічно, не стидайтеся і використовуйте кожну можливість розповісти і пояснити людям, що таке буккроссинг. Тільки таким чином,  можна дійти до того, що я називаю "критичною точкою", моментом, коли буккроссинг в Україні почне жити самостійно, коли про нього буде дійсно не тільки знати/чути більша частина людей але і розуміти, для чого це і як правильно це робити, щоб рух жив.    Я продовжував далі, реєстрував і відпускав власні книжки. Іноді, залишена на зупинці книжка, викликала просто неймовірну увагу людей - люди одразу збиралися навколо неї і влаштовували дискусії. Також створив і спільноту буккроссерів Нікополя. До речі, що я помітив, книжки слід лишати саме на залюднених зупинках, ЩОБ ЯКОМОГА БІЛЬША КІЛЬКІСТЬ ЛЮДЕЙ ПОБАЧИЛА, що ви робите.   Поличка у Центральній Дитячій Бібліотеці Нікополя.    На кінець 2014 року вже були результати. Люди з Нікополя реєструвалися на міжнародному та українському сайті. Через мою діяльність, Нікополь тепер на 3 місці в Україні за кількістю відпущених книг. Перед Нікополем, тільки Київ та Львів. Ось, як може вплинути на буккроссинг всього одна людина. Сам я випустив більше 500 книжок, і є першим буккроссером Україні на українському сайті. Також, я потрапляв і на перші місця рейтингу буккроссерів на міжнародному сайті. Сподіваюся, моя історія успіху та активності не була марною і знайдеться хочаб кілька людей, що будуть натхненні цією ідеєю і продовжать справу в місті вже після мене. Оскільки я переїзджаю, але продовжу займатися буккроссингом. Ключ до успіхуСаме так відбувається підготовка для звільнення книги справжнім буккроссером.   Я стверджую, головною проблемою буккроссингу в Україні є самі так звані буккроссери (більшість з яких, такими не є), які не дотримується правил буккроссингу і через це не відбувається якісного розвитку руху. Книги не реєструються, наліпки (ексілібри) - не клеяться. А людина, яка знаходить книгу - не отримує через це бодай якоїсь інформації, і тому книга знову кладеться на поличку, але вже нового власника, який її ніколи не відпустить, замість того, щоб продовжити свою подорож. На цьому подорож книги і закінчується.  Зимове вбрання для книг.    Розуміння принципів буккроссингу тими, хто ним намагається займатися - головний чинник, який впливає на успіх чи занепад руху. Адже буккроссинг - це книгооберт книг у суспільстві [10]. Він існує за принципом соціальної мережі, а тому книги потрібно відпускати постійно,і спонукати до цього іншим, розповідати про звільненян книг друзям,знайомим, родині і перш за все, починати з себе - навіщо вам книги в дома, які ви вже прочитали? Вони можуть стати дійсно корисними іншим. Коли критична маса людей буде розуміти усе це, буккроссинг почне жити автономно, і вже не буде потрібно постійно "підтримувати тиск" його існування, можна буде безкоштовно знайти будь-яку книгу, яка вас цікавить у розвиненій мережі обміну безкоштовно. -13. 12. 14.-Rayan Riener Варто відзначити, що саме ця стаття була використана для ЗНО в Україні у 2017 році. 

Універсальний карантин, спричинений швидким розвитком пандемії коронавірусу, є умовою, яка вже починає надихати митців у всьому світі. Амазон буквально затопили численні книги, присвячені цій темі. Важливою їх частиною є еротичні романи, що поєднують різні фетиши з карантинною ниткою. Чи стала пандемія стимулом для реалізації творчого потенціалу під час карантину?Нагадуємо, життя - це ванітас. Моментально скопійовані тенденції сучасної літератури, звичайно, не є чимось новим. З досить високою ймовірністю можна припустити, що якщо книга буде популярною у всьому світі, багато підписників знайдуть свій шлях до ринку. Не так давно критиковані романтичні романи, встановлені в таборі винищення Аушвіц-Біркенау, викликали суперечки, а ще раніше світ підкорило м'яке порно під знаком "П'ятдесят відтінків сірого".Однак пандемія коронавірусу змусила більшу частину світу змінити свої основні звички. Це не могло залишитися без роздумів над темами та популярної літератури. Стандартні романси, що відбуваються на вулицях великого міста і рясніють незвичайними подорожами в нинішній ситуації, просто стали неймовірними. Вони також недостатньо фантастичні, щоб стати своєрідною втечею від реальності в уявний світ без сучасних обмежень на рух. І все ж інтерес до еротики у людей не зменшується лише тому, що вони були укладені в чотири стіни.Порятунком від ситуації, що склалася, виявилися еротичні книги, розміщені посеред пандемії.Йдеться про такі заголовки, як "Covid-69: Еротична історія карантину про коронавірус", "Секс під час пандемії коронавірусу", "Замикання FFM", "Любов у часи Корони", "Гарантія: Покрокова любов у часи кохання Коронавірус", "Кохання в блокуванні" та "Фізичний прояв миття моїх рук позбавляє мене". Книги такого типу за останні два тижні почали набирати значну популярність на Amazon, де їх можна придбати в електронному вигляді за 3-4 долари.Спільною рисою цих еротиків є те, що всі вони грають у реаліях соціальної ізоляції та закриття. Героїні романів коронавірусу (адже в переважній більшості випадків позиція жінки сприйнята) переважно молоді, відносно сором'язливі, але шукають сексуального досвіду, в який коронавірус втручається. Варто, однак, зазначити, що однакова відправна точка часто веде окремих авторів у абсолютно різних напрямках. Оскільки другим важливим елементом коронавірусної еротики є те, що вони часто включають дуже специфічні фетиші.У цьому сенсі вони не надто розходяться від популярної еротики, наприклад, «П’ятдесят відтінків сірого» або «365 днів».У той же час вони явно сміливіші й вигадливіші в темі. Здається, це впливає на те, що вони здебільшого створюються з ініціативи письменників-хобістів та публікуються за власні кошти. Так вони нагадують еротику, доступну в Інтернеті, де шанувальники будь-якого фетишу можуть знайти свою нішу. Залишається питання, чи будуть класичні видавці зацікавлені у цій тенденції, і ми отримаємо більш професійно написані еротичні романи, що відбуватимуться під час пандемії у наступні місяці. Це здається можливим, доки популярність цього типу книг буде зберігатися протягом наступних кількох тижнів. А враховуючи, що до кінця карантину ще належить пройти довгий шлях, ймовірність такого повороту подій значна.Фото PexelsДо слова, розповідь Самукоморі - це про самоізоляцію в сучасному Нікополі. 

Колекціонер з Нової Зеландії купив знімальний майданчик "Володаря перснів". Про це NikopolToday пише з посиланням на телеканал "Прямий".Знаменитий маєток Аркадія, розташований в Новій Зеландії й відомий завдяки зйомкам саги "Володар перснів", був проданий колекціонерові унікальної нерухомості за 20 млн доларів.Про це повідомляє New Zealand Herald.Його площа займає 257 га, і у 2018 році Аркадія була виставлена ​​на торги через неможливість утримувати таку територію.Маєток одразу ж зацікавив покупців з усього світу, проте у зв'язку з законодавством Нової Зеландії, яке обмежує можливості іноземних громадян при купівлі нерухомості, Аркадію довелося продати місцевому жителю.За даними рієлторів, чоловік планує відновити садибу і ферму, щоб зробити їх туристичними об'єктами, де люди з усього світу зможуть помилуватися унікальною природою країни.Фото Прямий / New Zeland Herald

Генерал сер Річард Шірреф. Книга "Війна з Росією" - Рецензія простого читача. Рецензію NikopolToday передає з посиланням на DeadLand мовою оригіналу.Украиноязычная обложка — моя. Э.А. БлэрВ 2016 году в Европе наделал много шума роман британского генерала сэра Ричарда Ширрефа (general sir Richard Shirreff) "Война с Россией". Sunday Times наградил этот апокалиптический роман о возможной Третьей мировой войне титулом бестселлер. А американский генерал W.K.Clark, бывший главнокомандующий силами НАТО в Европе, написал, что это предупреждение только выглядит как фантастика - очень правдоподобно и технически достоверно.На ежегодных зимних книжных ярмарках в Риге, Таллине и Вильнюсе эпохальное произведение бравого английского военачальника было переведено на местные наречия и анонсировалось, как практически предсказание неизбежной войны с Россией в уже наступившем 2017 году. Из свойственного мне чувства нездорового любопытства я прочитал эту книгу на языке оригинала, и несмотря на то, что в конце НАТО, конечно же, побеждает Россию, мысли автора мне неожиданно понравились.На страницах книги британский сэр не только раскрыл свою собственную незатейливую душу, но ещё очень красочно и подробно описал внутреннюю кухню выработки общих стратегических решений в Британии и НАТО. На русский язык она пока ещё не переведена, но скорее всего скоро будет, и потому, полагаю, многим будет любопытна рецензия на неё простого русского читателя.Для начала необходимо остановиться на личности самого автора. Сэр Ричард - четырёхзвёздный британский генерал, что соответствует российскому званию генерал армии - обучался в лучших учебных заведениях Объединённого королевства, включая Оксфорд. Службу начал королевским гусаром в 1976 году. Воевал в Северной Ирландии, Ираке, Афганистане. Имеет боевые награды, в том числе личную благодарность самой Королевы. Считался одним из лучших офицеров Её Величества, сделал блестящую военную карьеру и дослужился до заместителя командующего силами НАТО в Европе. То есть - мужчина образованный, серьёзный и информированный. По крайней мере, так мне казалось до прочтения, однако после того, как я осилил этот коктейль западноевропейского идиотизма и британского цинизма, моё частное мнение об английских генералах сильно ухудшилось, и я стал лучше понимать вечно грустное лицо старушки Елизаветы Второй. А каким оно может быть, если её окружают такие гиганты мысли, как вышеупомянутый генерал? Но обо всём по порядку.Меня всегда учили, что прежде чем ругать, надо обязательно похвалить. И хвалить есть за что. Во-первых, в книге все западные персонажи называют российского президента просто и величественно - The President, без указания имени, фамилии, отчества, и всем понятно, о ком идёт речь. Уважительно и показательно - британец считает президента РФ единственным Президентом в мире. Во-вторых, по замыслу автора в 2017 году Россия обладает целыми дивизиями, укомплектованными танками "Армата", и эскадрильями новейших Т-50. Вобщем, грубо льстит. А из всех видов лести грубая - моя самая любимая. Ну и в-третьих, очень понравился здоровый цинизм автора по отношению к Евросоюзу вообще и к восточно-европейским союзникам НАТО - в частности. Именно он и удержал меня до конца повествования о том, как русские последовательно вторгаются сначала на Украину, потом в Прибалтику, и только решимость американского президента да личная храбрость одного британского капитана, возглавившего латышских "лесных братьев", спасли мир от Третьей мировой и разрушили преступный замысел Сами Знаете Кого (нет, не Волан де Морта). А вот дальше пойдёт сплошной идиотизм.Действие начинается в мае 2017 года. Русский суперагент Вронский с подельницей Анной - ну вот опять не угадали! - не Карениной, а вовсе Брежневой - обманом похищают четвёрку наивных американских советников, обучавших в Харькове украинских вояк обращению с американским антиартиллерийским радаром. Британец явно читал в детстве Толстого, но видно - как-то плохо, и что-то с фамилиями напутал. Американское правительство, не желая конфронтации, поднимает в небо Украины свои F-16 для прикрытия оставшихся мирных американских советников от подлых русских агентов, которые совращают американцев дармовой выпивкой, экзотическим блюдом "holubtsi", и длинноногими блондинками. Как американские самолёты должны были уберечь американских советников от соблазнительных шпионок, автор и сам не понял, следствием чего стало уничтожение двух истребителей США российскими самолётами-невидимками Т-50. Правда, американцам удалось таки один русский истребитель сбить, но положение это не спасло, и весь западный контингент галопом покинул Украину, чего, собственно, и добивался великий и ужасный Владимир Владимирович.На заседании своего совета российский президент заслушивает доклады своих подчинённых и даёт два указания. Первое - усилить бомбардировки и ракетные удары по гражданским объектам Сирии, чтобы увеличить поток беженцев в ЕС. Да да, так вот прямым текстом - усилить удары по гражданским объектам! Второе - начальнику ФСБ Меркулову Лаврентию, ну естественно - Павловичу, устроить в Донецке провокацию и сорвать, наконец, те самые Минские договорённости, так дословно, аккуратно и скрупулёзно соблюдаемые Украинской стороной, что не подкопаешься. Министры с похоронными лицами докладывают, что разорванная в клочья западными санкциями российская экономика находится на последнем издыхании, бюджет 2017 года, свёрстанный по цене 100(!) долларов за бочку, трещит из-за низких цен на нефть, лишившийся всех западных ценностей средний класс - бузит, вследствие чего рейтинг Президента стал трагически падать. Естественно, все согласились с утверждением, что спасти его (рейтинг) может только война.Лаврентий Павлович обстреливает донецкую школу ракетами "Смерч", убивает детей . Россия тут же обвиняет в этом жутком преступлении белую и пушистую, прозападную, демократическую (там в тексте ещё были эпитеты, но я уже устал) Украину и вторгается в неё, бедную. Весь мир знает, что в Донецке и Луганске сепаратисты сами себя обстреливают уже третий год кряду, так в тексте утверждают американцы. Они вообще со своих спутников всё видят,и их аналитики из ЦРУ всё знают. Только ничего никому не показывают и не рассказывают ибо - государственная тайна. К тому же Украина не в НАТО, потому всем очень жаль и не более.Русские занимают несчастную Украину примерно за неделю, и на том её история заканчивается. Ещё вчера сильнейшая на континенте украинская армия бесславно погибает под гусеницами "Армат" на горящих улицах стёртого с лица Земли Мариуполя. Так это показывает ВВС. И что удивляет - автор совсем не переживает за судьбу проевропейских украинцев и эпических сцен рубки бурятов с киборгами тоже не рисует. Словом - ну померла и померла.Кремль, воодушевлённый столь лёгкой победой и полной апатией Запада, решает, что если такая удача прёт, надо ещё что-нибудь захватить, например - Прибалтику. Ну, чтобы два раза войско не гонять. Уже засветившийся Вронский с всё той же Анной устраивают провокацию на майской демонстрации в Риге. Оказывается, под воздействием российской пропаганды всем довольное русское население свободной и демократической Латвии вдруг решило выйти на митинг против властей, давших этим неблагодарным такую сытую и благополучную жизнь.Я было подумал, что британский автор просто не в курсе национального вопроса в Прибалтике, ан нет - в курсе. Он с детской непосредственностью пишет: "Tак называемые неграждане отказались от гражданства Латвии потому, что не захотели сдать тест на гражданство из принципиальных соображений. Несмотря на то, что после ухода советских войск в 1994 году они продолжают оставаться глубоко недовольным меньшинством, большинство неграждан приняло status quo и счастливо наслаждается "западным" образом жизни в Латвии. Однако после вторжения в Крым и Украину (любопытно - тут их автор разделил) поток искажённой информации из российских СМИ о дискриминации при трудоустройстве по языковом признаку заставил их думать, что они нуждаются в российском протекторате".Вот вам внутренний мир британского лорда во всей красе – оказывается, русские сами! отказались от гражданских прав, но они всё равно довольны западным образом жизни (ибо все просто обязаны быть им довольны), а во всём виновата российская "propaganda".И дальше автор практически пошагово перенёс киевский "майдан" на улицы Риги. Да так дословно и точно, что закралось вполне обоснованное подозрение в личной причастности британского генерала к украинским событиям.Итак, в Ригу для массовости автобусами свозятся русские со всей Латвии. Перед митингом неизвестные убивают двух русских активистов, причём подозрение падает на латвийских нацистов-патриотов. Во время митинга специально подготовленные русскими спецслужбами местные активисты из “Russkiy Narodov Zashchita Sila” (Russian Peoples’ Protection Force—or RNZS) устраивают беспорядки, потасовки с полицией и драки с латышскими нацистами - потомками латышей из немецких батальонов ваффен-сс. Последних, кстати, нанял вездесущий русский агент Вронский. И под занавес на сцену выходят снайперы из ФСБ и убивают несколько русских девушек из винтовок "Vintorez". Это своими глазами лично видит британский капитан, приглашённый латышским бюро по защите конституции для усиления местной полиции. И весь это кошмар в прямом эфире транслирует Russia Today, журналисты которого точно знали где, когда и кого убьют. В Риге начинается хаос.Латвия подвергается беспрецедентной русской кибер-атаке, которая парализует абсолютно все электронные устройства от военных радаров до бытовых холодильников. Русские кибер-атаки уже давно в тренде, и по замыслу автора русские хакеры практически всемогущи, только в конце войны немножко слажают. Рига объявляет мобилизацию и безуспешно обращается в НАТО за помощью. Кроме дипломатической обеспокоенности и посылки нескольких американских F-16 Латвия не получает больше ничего, даром что в НАТО. Опьянённые своей безнаказанностью русские вторгаются во всю Прибалтику оптом и за двое суток берут под её контроль. Американские самолёты уже второй раз в этом повествовании дают дёру, сбивая пару русских Су-25, бомбивших авиабазу под Ригой.Автор, конечно, утверждает, что, мол - обученные британцами латыши сражались как львы, и свободная Латвия стала костью в горле российских войск. Но потом указывает, что по его мнению Псковская дивизия ВДВ, усиленная спецназом, потеряет 40 человек убитыми, 200 ранеными. Словом, всё как-то неубедительно. Одна дивизия ВДВ за пару суток разделывает под орех натовскую армию, которую готовили к войне почти 20 лет!А вот гордые британцы не бегут. Они получают приказ снять на камеру доказательства русского вторжения, а то на Украине ничего снять так и не удалось, и по этой причине русским таки всё сошло с рук. Русские там использовали своё секретное оружие "maskirovka". В боестолкновение вступать было строго запрещено - Британия и Россия не находились в состоянии войны. Это был личный приказ британского премьер-министра. Но английские генералы за спиной главы государства начали вести свою игру и послали к берегам пару минных тральщиков (один свой, другой - немецкий), на которых британские военные должны были эвакуироваться из Латвии.А в Латвии по замыслу автора в первый же день агрессии вспыхнула партизанская война. По всей стране были заранее сделаны схроны с едой, амуницией, оружием и средствами связи. Вобщем, злых русских ждали давно, а они всё не приходили. Латыши даже беспокоится стали - не случилось ли чего? Земля горит под ногами оккупантов. Британский офицер делает все необходимые снимки и идёт в точку эвакуации. Но прямо на его глазах русские "сушки" топят оба натовских судна, и солдаты королевы решают, что теперь они практически Рембо, и из стингеров сбивают несколько русских вертолётов. Причём пару последних - прямо на глазах самого Путина, что безусловно должно было его унизить в глазах русских.Российский президент прибыл в Латвию для организации референдума по присоединению Прибалтики, предварив свой прилёт цитатой, приписываемой самому Сталину: «неважно, как голосуют, важно, кто считает». Автор таким непрозрачным образом намекал на Крым, мол - там всё не так однозначно...Придуманная британским генералом сцена прилюдного унижения российского президента заслуживает отдельного психиатрического исследования. Англосаксы его так нежно ненавидят и так открыто боятся, что не имея возможности с ним разделаться в жизни, пытаются его унизить хотя бы в своих книжных фантазиях. Производные от слова унижение "humiliation", применительно к Путину прозвучали в тексте более 20 раз! Это клиника, психиатрическая.А что НАТО? А он безмолвствует, потонув в бесконечных дебатах и согласованиях. Греция, Венгрия и Германия не желают воевать с Россией, хорошо помня, чем это обычно заканчивается. И понять их можно. А греки вообще заявили о каком-то религиозном православном союзе с Москвой.А что США? Американская президентша (хм... как же им хотелось мадам Клинтон в президентском кресле увидеть) занимает взвешенную и в то же время твёрдую позицию - русских надо остановить. Но без поддержки союзников сделать это не решается. И вообще - она за мир во всём мире.А что союзники? А те юлят до последнего, лишь бы не идти на войну. Даже Британский премьер оказался полной тряпкой и после уничтожения английского корабля приказал послать остатки британского флота к берегам Прибалтики. Причём корабли посланы исключительно для устрашения, без какого-то злого умысла воевать с русскими.Эскадру возглавил авианосец Queen Elizabeth, у коего не было боевых самолётов, ибо американцы свой F-35 никак не могут довести до ума. Да и сама эскадра после бюджетных обрезаний 2010 года своим составом могла напугать только впечатлительных барышень. Естественно, русская подлодка Kilo в лучших традициях второй мировой на перископной глубине тремя торпедами отправила на дно гордость британского флота - Queen Elizabeth. После такого злодеяния (atrocity) премьера сменили и наконец-то решили дать русским между ног (NATO response was to kick the Russians hard between the legs in Kaliningrad) - ударить по Калининграду. По замыслу британца сбивать русские самолёты - подвиг и законное право цивилизованного мира, а вот получить плюху в ответ - страшное злодеяние.Тут следует сделать ещё одно медицинское наблюдение. Британский адмирал на страницах своего опуса демонстрирует прямо-таки маниакальное желание дать какому-нибудь русскому по фаберже. Причём это желание он вкладывает даже в разговор двух натовских адмиралов! Они что - правда так разговаривают? Автору, конечно, виднее - он же как-никак тоже натовский генерал. Описываемые им диалоги британских высших офицеров просто поражают изысканностью. Например, один адмирал говорит новому британскому премьеру: Fucking bollocks, Prime Minister,” he growled. “The shagging war’s not over till the general says it is and this fucking general is not saying that. No fucking way”. Сплошной "fuck", даже переводить не хочу. И главное они же все сплошь джентльмены, оксфорды заканчивали. Представляете как у Королевы уши вянут, когда она общается с этими... жентельменами?Ну, как вы понимаете, после массового потопления натовских судов, уничтожения самолётов, гибели более тысячи натовских военнослужащих, страны альянса через месяц после начала русского вторжения подписывается под пресловутым пятым пунктом северо-атлантического договора. Американская президентша всех колеблющихся европейцев дожала. И тут хочется сделать реверанс реализму британца.Он так и пишет - если бы Путин не слетел с катушек и не потопил столько военных судов, не посбивал столько самолётов, никакого консенсуса по поводу защиты Прибалтики не было бы. Совет Верховному -когда будет Прибалтику захватывать - не стоит топить натовские корабли. Натовские самолёты сбивать можно, но в очень небольших количествах, и всё будет в ажуре, никто за прибалтов воевать не пойдёт. Все станут сильно озабоченными, да и только.Дальше автор ещё больше наддал реализма и поведал, что несмотря на списочный 3,5 миллионы состав армий альянса, дела очень плохи. Из-за хронического недофинансирования подготовка солдат слабая, склады пусты, логистика - никудышная, а технические службы занимаются каннибализмом - разбирают на запчасти технику, чтобы укомплектовать оставшуюся. Словом, даже при полном консенсусе НАТО способен на очень ограниченную операцию в единственно возможном для этого месте - Калининграде. Потому что это - анклав, и ещё потому, что автор нафантазировал широчайшее партизанское движение в Прибалтике, против которого Россия вынуждена перебросить более 200 тысяч солдат из Калининграда, сделав его полностью беззащитным. Британец вообразил более 50 тысяч восставших прибалтов, к которым присоединились тысячи местных русских! Вот они на 9 мая демонстрации устраивали, а через месяц в "лесные братья" побежали записываться. Если честно, то я немного утомился отправлять британского генерала к психиатру. С другой стороны, автор признаёт, что без всеобщего восстания "лесных братьев" ни о какой военной операции не может быть и речи. Так что фантазия вполне объяснима.Ну дальше, как вы понимаете, всё стало налаживаться. Оказывается, русские хакеры ещё до крымской операции сильно лоханулись, и британцы в 2014 году заразили серверы российского геншатаба вирусом "Rasputin", который маскировался в списках любимых порнографических страниц. Автор так и вещает - "Когда он (русский генерал) зайдёт на свой любимый порно-сайт, его компьютер будет заражён". А что - в британском генштабе так можно? И генералы вместе с полковниками шалят там прямо на рабочих местах? Ну да ладно, автору виднее. И теперь с помощью вируса британцы отключили весь ядерный потенциал русских, а "Искандеры" в Калининграде смогли обезвредить всё те же британские Рембо совместно с латышскими и литовскими "лесными братьями". Так что - НАТО по Калининграду удар нанёс, а вот ядерного ответа не получил. Командующий западной группой российских войск в Калининграде генерал Киркоров (гусары - молчать!) вместе всё с тем же супер-агентом Вронским напились водки и не смогли ничего противопоставить силам НАТО и руководимым британским капитаном литовско-латышским "лесным братьям". Фантазёры.А что Путин? А его автор разбил на вертолёте Ми-8 где-то в Сибири. Британец как-то мутно в конце намекнул, что российского президента предали его собственные соратники. Боже, как же англосаксы об этом мечтают!Вобщем победа, VICTORY. Россия Прибалтику отдала, "Искандеры" из Калининграда вывела и - всё. Вы спросите - а Украина как? А я отвечу - никак. Очевидно за то, что уже третий год нет даже намёка на партизанское антирусское движение в Крыму и на Донбассе, британский генерал её (Украину) мстительно оставил Москве.Ну и напоследок хочется отметить главное - здоровый цинизм британского автора, который сделал это произведение если не интересным, то хотя бы любопытным.Во-первых, в произведении нет ни одного персонажа прибалтийского или украинского политика. Они просто не существуют. И действительно, зачем тратить силы на тех, от которых ничего не зависит? Все решения принимались исключительно в США и РФ.Во-вторых, автор нисколько не сомневается, что в реальных условиях без выдуманных им же десятков тысяч (не меньше) мифических прибалтийских "повстанцев" никто не пойдёт воевать за европейский выбор братьев меньших по ЕС и НАТО. Военная роль США в вопросе обороны Европы от России решающая с точки зрения британского генерала. Даже своё родное Объединённое королевство этот сэр откровенно презирает. А уж весь остальной континент он видит с белым флагом под подушкой и портретом Темнейшего в гостинной.В-третьих, несмотря на огромное бумажное военное преимущество НАТО перед Россией, у блока нет никакого реального решающего превосходства. И максимум на что способен альянс - весьма ограниченная операция где-нибудь в Калининграде. И то - исключительно при полной мобилизации сил всех своих членов!В-четвётых, система принятия решения по пятому пункту соглашения НАТО автором показана как абсолютно неработающая, бессмысленная процедура. Совет НАТО мямлил месяц, пока разродился консенсусом. За это время армады "Армат" готовились бы, скорее всего, к форсированию Ла Манша, ну или - Английского канала, как автор его называет. В тексте пятый пункт (Article Five) британец пихает в практически каждый параграф аж 54 раза. Да и сам пункт никакой надежды никому не даёт.Вот непосредственно сам пятый артикул: Article 5—Article in Washington Treaty of 1949, the founding treaty of NATO, which states that “an armed attack against one or more [NATO member states] in Europe or North America shall be considered an attack against them all” and binds other member states to take “such action as it deems necessary, including the use of armed force, to restore and maintain the security of the North Atlantic area.” Пятый пункт Вашингтонского договора от 1949 года гласит, что вооружённое нападение на одного или нескольких членов альянса должно рассматриваться, как нападение на всех его членов, и это обязывает других членов предпринять такие действия, которые они сочтут необходимыми, включая военные, для восстановления безопасности в регионе северной Атлантики.Нетрудно видеть, что в случае агрессии каждая страна будет принимать те меры, которые сама сочтёт необходимыми для безопасности северной Атлантики. Никаких обязательных мероприятий, мобилизаций или объявления войны - нет. А то вдруг прилетят инопланетяне с хорошим антивирусом и уконтрапупят американцев, наконец-то, а ты им ( зелёным человечкам) после этого войну объявляй? Военные меры включены, но только как опция и исключительно, как крайняя мера.В-пятых, автор - пусть и весьма завуалированно, но признаёт, что пока существует разделённый границами русский народ, он будет всегда представлять опасность для восточноевропейских новообразований.В-шестых, очень позабавила судьба латышской подруги британского капитана, изображавшего из себя супермена в прибалтийских лесах. Автор дал ей почему-то русское имя Марина и латышскую фамилию Крауя (Krauja - Утёс). Она воевала, стреляла и целовала отважного британца. А после победы эта “утёснутая” радостно поплыла со своим интуристом в Британию. Таким образом реализовалась вековая мечта дочери прибалтийского народа - свалить с родины куда подальше, предоставив России практически карт-бланш по новому захвату прибалтийских хуторов и сосен.А теперь моё самоё любимое место в этой книге: “You’ll never have a better friend than a Russian. And I have a number. They’ll give you their last kopek if you need it. They’ll laugh with you, cry with you and drink with you to the end of time. But as a nation . . . as a neighbor . . . they’re horrible.”Такие слова были вложены в уста той самой «утёснутой»: «У вас никогда не будет лучшего друга, чем Русский. А меня было несколько. Они отдадут вам последнюю копейку, если вы будете нуждаться. Они будут смеяться, плакать и пить с вами до конца времён. Но как нация... как сосед... они ужасны».Лучше ведь и не скажешь. Мы, русские, можем быть честными, добрыми, открытыми, верными друзьями. Мы можем отдать последнюю рубаху, если им будет нужна помощь, и на что они сами не способны в принципе. Словом, по отдельности они согласны нас терпеть, если мы будем ангелами. Но даже будучи ангелами, если решимся стать нацией, нас будут бояться и ненавидеть. Вот и вся философия западного человека. Это не лечится, даже пулей в лоб.P.S. Читать или не читать каждый решает сам. Я бы всё же рекомендовал эту новеллу к прочтению в качестве медицинского исследования лабиринтов сумасшествия людей, являющихся элитой западного общества. Все эти лорды и генералы свято верят в своё природное право убивать любого во имя защиты того, что они именуют громким словом СВОБОДА. Причём - чёрт его знает, что они подразумевают под этим определением, и как на их "свободу" покусились жители Афганистана, Ирака или Ливии, войной с которыми британский генерал гордится в практически непрерывном режиме.Автор Ерік Артур

На Марс [у контексті української квір-літератури]  Гомосексуальна література формувалася разом із розвитком світової культури та мистецтва із часів кам'яного віку. Археологи знаходили зображення одностатевих пар у найдревніших малюнках в печерах по усьому світу. Стародавні статуєтки, розпис, східні сцени укійо-е та інші різноманітні види мистецтва розповідають про існування гомосексуальних стосунків у житті наших предків, з різних точок зору. Легенди, давні книги, літописи іноді також мають у собі тематичних персонажів, або взагалі розповідають історію від їх особи.  Ближчє до сучасності, слід виділити такий відомий твір ірландського письменника Оскара Уальда, як "Портрет Доріана Грея" або "Моріс" Форстера. Відомі цитати Оскара Уальда, у книзі "На Марс" є провідними меседжами до кожної із глав. Це певно одні із перших активних кроків, із яких почалося становлення квір-літератури. Часто автор подібних творів того періоду черпали натхнення саме із давніх легенд й творів Античного світу. Пройшов час, і на Заході й Сході подібні твори стали повноцінною частиною світової літератури, зайнявши у ній своє місце. Тепер ЛГБТ-література вже не належить до площини андеграунду.    Хочеться також розповісти і про розвиток української квір-літератури. На самому початку 1990-х років, коли Україна стала незалежною, був створений перший український гей-журнал "Один з Нас", саме у ньому були опубліковані перші вірші та оповідання на гомосексуальну тематику. Згодом, у 1995 році, була опублікована повість Марини Козлової "Арборетум", яка чи не вперше розповідала про кохання між чоловіками для широкого кола читачів. Повість була перекладена деякількома мовами і ще кілька разів перевидана. Для багатьох, саме вона є першим гей-твором в Україні, оскільки інформація про неї вийшла у публічну площину.    А скільки ще невідомих авторів написало оповідань, новелл й віршів на ЛГБТ-тематику? Невідомо, адже у той час, впринципі, як і в сучасний, молоді та старі авторі, які зважувалися писати квір-твори, не очікували толерантності від редакторів, і усе, як це часто буває, закінчувалося читаннями у ЛГБТ-центрах та тісному колі друзів. Чи зазнала Україна культурних втрат через подібне табу, вважаю, що так. Оскільки пройшло вже більше двох десятків із Дня Незалежності, а ставлення суспільства до гомосексуальності не тільки не змінилося, а деякою мірою навіть погіршилося. Багато людей в країні не розуміє природу не те що гомосексуальності, а й самої сексуальності. Адже у Радянському Союзі "сексу не було". Можливо саме ці двері, у контексті свого квір-твору "Дівчатка", і намагалася привікрити Оксана Забужко ще у 1999 році. Загалом, квір-персонажі із початком нового тисячоліття почали з'являтися у творах багатьох відомих українських письменників. Частими гостями вони були і в творах провокаційної Ірени Карпи, містичної Лади Лузіної.На початку 2000-х, із розповсюдженням мережі Інтернет в Україні, українські починаючі автори почали писати фанфікшен, багато з якого належать саме до ЛГБТ-тематики. Це короткі оповідання про улюблених героїв з фільмів, музичних гуртів, аніме, тощо. Соціальні мережі дозволили формувати та залучати аудиторію о раніше невідомих жанрів в Україні, на які у суспільстві було "табу", але у мережі, частіше за все, самі ж підлітки та молоді письменники отримали змогу публікувати свої ЛГБТ-твори на сайтах, форумах та у власних блогах. Кількіть ЛГБТ-творів від українських авторів збільшилася у сотні разів усього за якихось 10 років.    Гей-роман «Алмазний протез (Ніякого сексу не буде)», який був написаний Олесем Барлігом у співавторстві з Юрієм Ганошенко був написаний у 2006 році, але, на жаль, поки не опублікований. Олесь Барліг також створив із іншими авторами збірку ЛГБТ-творів "120 сторінок Содому". Фактично, його можна вважати чи не першим офіційним гей-романом в українській літературі.    На початку 2011 року розпочалося написання роману "На Марс", а у 2012 він був завершений. Подальші роки, до публікації у Канадському видавництві, він декілька разів перередаговувався. Після більш ніж року перемовин із видавництвом, він був опублікований 7 травня 2015 року. Наступним гей-романом стала історія "Тепло твоїх долонь" Юрія Яреми.Аутентичний квіркіберпанк    Перш за все, щоб не було непорозумінь, слід зазначити - На Марс не претендує на першість у званні взагалі першого гей-роману в Україні. У цього роману є своє місце в цьому жанрі і воно насправді унікальне. Історія твору та сюжет - знаходяться на стику декількох жанрів.  Це справжній кроссовер, із драми, соціальної книги, утопії та водночас дистопії.    Але На Марс - це особлива книга. У чому полягає особливість На Марс? Книга належить до жанру кіберпанк (який в Україні майже не публікується), а у моєму розуміння, як автора - це жанр кіберквір. У цьому "На Марс" дійсно аутентичний, адже взагалі не відомо, чи була написана у світі коли-небудь книга у стилі гей-кіберпанку. Вона розповідає про колонізацію космосу, терраформацію (а саме - Марсу, Венери та поясу астероїдів), соціальні, технологічні, гендерні, економічні та психологічні зміни, можливі у людській цивілізації на Землі та поза її межами.    Так, це фантастика. і це перша фантастична гей-книга в Україні. Серед ЛГБТ-літератури, таких творів обмаль. Зокрема, сподіваюся, вона підтримає сучасну фантастику в Україні. Оскільки запит читачів на фантастику є, як і на квір-літературу, але видавці рідко публікують подібні твори. Саме через унікальність твору, його і слід підтримати!    І нові результати вже є. Зібрано біля 25% грошей, від необхідної суми. Залучено 10 доброчинців, за що команда проекту дякує їм від усього серця! Багато людей, не маючи коштів, намагаються підтримати проект інакше - роблять репости, розповідають своїм друзям та знайомим про книгу. Інформація про проект усе більше поширюється.    Rayan Riener

СВЕРХЧЕЛОВЕК (часть 2) рецензия книги Ярея Тенгри *** Это вторая часть рецензии на книгу Ярея Тенгри - "Сверхчеловек". Начало рецензии находиться тут. Верить в бога сейчас - это тоже самое, что нарядиться аборигенами и отправиться в пещеру, одичать и приносить жертвы на костре серпу Луны, думая что за рекой уже конец всего сущего. Это заведомое ограничение собственной мысли, блокировка собственного развития, рабский инстинкт, животный инстинкт сбиться в стадо и тыкать копьями в инопланетную тарелку или тупо и без какого либо сопротивления идти на убой, возлагая свою жизнь на алтарь кровавым жертвоприношением собственного потенциала, способного изменить очень многое в этом мире, где все объединено и влияет друг на друга, будущее. Пожалуй, именно из-за религии мы сейчас оболванены политическим театром, ведь в глубине души раб, а раб божий так тем более, хочет вина и зрелищ, - мы до сих пор барахтаемся в проблемах, которое общество давно было способно решить. Три столба общественной деградации: Религия, Политика и Идеология продолжают отнимать у нас всякое вдохновение и шанс того, что наши потомки не убьют друг друг в кровожадных войнах, а будут бороздить просторы космоса и исследовать новые миры. Здесь и сейчас, Религия отняла у нас мечту о колонизации Марса 20-го века, потому что ее верная подруга - Политика, оболванила всех речами со сцен, полных упования на бога. ведь легче сказать: "давайте же помолимся, все вместе едино стадом!". Вместо того чтобы сказать: "Давайте же пойдем все вместе в бой против коррупции, бедности и невежества!! Вместо того, чтобы говорить: "Наша страна и вера - самая главная основа общества": Давайте же объединим усилия над тем, чтобы искоренить границы между людьми, создадим общую инфраструктуру, объединим наши усилия для сохранения ресурсов и борьбы с изменением климата!!". Нет же, каждый день оболваненные миллиарды людей бьются головами о землю, избивают друг друга, устраивают охоту на геев и лесбиянок, убивают и насилуют, прикрываясь именем своего личного истинного бога, облизывают свои "святые" иконы, оббивают пороги занятых людей, толкая свой мерч и стопки макулатуры, изничтожающие последние следы лесов на планете сумасшедшими методами.Миллиарды денег тратятся бизнес-верами, чтобы воткнуть в каждые руки именно свою истину и сделать человека рабом, тогда как этих денег было вполне достаточно чтобы искоренить невежество, голод, бедность, изолированность элементарных благ: инфраструктуры и медицины на всей планете, которая из голубой превращается в безжизненную пустыню, обрекая каждого из нас на позор перед будущими поколениями, вашими же детьми, выброшенными на помойку после "на наш век хватит". Триллионы часов люди тратят на стояние, сидение в церквях, обеганием порогов с вестью божьей, столпотворения и полный ад в самых жутких формах и проявлениях, на которые только способны все ветви единого дерева, под одним именем - Религия. Плод Религии - гнилое яблоко, которым будут пытаться утолить голод следующие поколения, но он уже не будет способен утолить голод тех, чьи мертвые тела лежат у корней дерева, которое больше не может питаться соками земли, погубленной человеческой глупостью. Вместо того, чтобы направить все эти избитые тупостью часы на изменения окружающего пространства к лучшему и искоренению проблем, болезней и т. д. - мерзкие верующие продолжают продолжают уповать на своих идолов и по фанатски готовы разорвать фанатов, себе подобных же, Самая главная мысль книги Ярея в том, что в каждом из нас живет Сверхчеловек, способный на большие свершения, свободный от ханжества, ненависти и страха, увлеченный саморазвитием и совершенствованием, познанием окружающего мира, преумножением красоты, искусства и науки. Что пределу этому нет границ. Впереди, если каждый из нас избавиться от той пыли, ставшей грязью, что запятнала каждого из нас - Человечество ждет бесконечность и уровень развития, который на данном этапе эволюции, мало кто из нас может осознать. В книге Ярея Тенгри вы найдете намного больше; также раскрываются такие темы, как: Страх Смерти, О Судьбе, Времени, Обществе, Государстве, Законе и понятии Справедливости, Бедности и Богатстве, Войне, Любви, Честности и Чести. Я успел передать свои мысли тут лишь на счет раздела о Религии. И это мои мысли, мне очень приятно, что я смог в этом разговоре с автором через книгу, разделить свои чувства и получить поддержку. Как и многие тысячи других людей, чьи жизни изменила эта книга. Пусть уже не мою, когда это было особенно актуально, но возможно, - именно вашу, если вы до сих пор пребываете в сомнениях на счет того, на что способен ваш человеческий потенциал и действительно ли вы живете той самой жизнью, которой всегда хотели жить. P. S. В настоящий момент философский трактат, некогда выпущенный и подвергавшийся огромной критике, превратился в многочисленное движение против тлетворного влияния религии, коррупция и т. д. в России, Украине и Беларуси, отстаивая права человека и права на свободу и развитие каждого члена общества. Ознакомиться с этим движением и заказать книгу Ярея Тенгри вы можете через группу под названием ITER AD ORTUS. Желаю вам приятного чтения, развития и познания. Я искренне хочу, чтобы каждый из нас понимал насколько сильно он может изменить свою жизнь к лучшему и стать свободным от всего мракобесия, что навязано нам с рождения. ~

"Дорога в многоточие..." // Герман Майер // рецензия    Предлагаю вашему вниманию видеорецензию о сборнике молодого Днепровского поэта и прозаика - Германа Майера: "Дорога в многоточие...". Эту книгу подарил мне лично автор на презентации книги "На Марс" среди руин старого винного завода... Решил не повторяться, в иной, письменной форме, потому желаю Вам приятного просмотра этого психоделического андеграундного видео:                                                                               -Rayan Riener-

Імена та обличчя, які керують світом та кожним кроком системи, які Ви ніколи не бачили, про які Ви ніколи не чули. Наше життя та майбутнє залежить від тих, хто приховується у тіні, за білими комірцями. Ви впевнені, що коронавірус страшніший за реальну загрозу?Цензура у дії - кожне невірне для системи слово про пандемію буде покаране. Автор фантастичного твору, наданий спеціально для NikopolToday бажає залишитись інкогніто. Прочитавши перекладену з англійської історію, Ви зрозумєте, чому саме. Примітка автора: персонажі та події в цьому вигаданому обліковому записі не повинні нагадувати жодної реальної людини, події чи обставини, минулого...'Діловий костюм'Останні оплески стихли. Він нікому не помахав, зокрема, і повернувся, щоб повернутися всередину.Ще одне з публічних шоу з поміж інших. "Підбадьорювання Героїв" було одним із способів відвернути увагу громадськості від реального проекту.Дозволено було їх розвеселити. "Героям" будуть надані великі похвали та вдячні подяки. Тим часом вони будуть відчувати дефіцит ресурсів і відправлятися виконувати свою роботу з невеликим або відсутнім захистом. Вони будуть наполегливо виконувати свій обов’язок, навіть коли страждають і помирають. Достатньо було постійно висловлювати безпорадне жаління, брехати про наявність обладнання або про неминучий його приїзд, перекручувати цифри.Тестування могло б допомогти - могло б допомогти - зменшити кількість хворих та поменьшало б померлих. Вони мали справу з цим досить майстерно. На відміну від інших країн, тут вони затримувались і потім зупинялися, стверджуючи, що тестування не було корисним. Вони зробили це неможливим. Куплені тести, які «не працюють», і тому повинні були бути викинуті або продані задля наживи. Вони не тестували старших і слабких хворих, а просто покладали їх біля інших уразливих людей, щоб заразити їх.Люди вважали ці невдачі непідготовленністю, але все це було частиною плану. Чим більше старих і хворих, залежних від держави, бідних, немічних тощо, які померли, тим менше держава буде обтяжена наперед. Це було просто - якщо ви були непродуктивними, ви були витратним матеріалом. Це означатиме більше для тих, хто може отримати прибуток від безладу.Він знову помахав рукою у порога і поправив манжету грудкуватого, невідповідного костюма. Йому не подобалося носити це. "Людина з народу", як це люблять казати. Але це було не так, як одяг правильного кравця. Він показав своїм найближчим радникам костюм, який хотів одягнути. "Не правильний час", - сказали вони. Принаймні, він міг би носити його, коли він не потрапляв у поле зору. До тих пір поки не прийшов час щоб це було насправді правильно.Громадськість. Вони подавали їм неможливі обіцянки, спритно апелювали до їх найглибших забобонів, так що цей обдурений "електорат" проголосував за них з неприступним відривом.  Деякі кажуть, що "індики голосують на Різдво". Це м'яко кажучи, але тривалий напад на систему народної освіти протягом багатьох років створило населення, яке в змозі виконати жодного критичного судження. У будь-якому разі, це "голосування" було би останнім надовго.Те, що справді потрібно було цим людям і в глибині душі, - це повернення до «старих добрих часів». Важка робота - важке життя - і не потрібно думати.Вони заслужили все, що отримали. Вони дозволили собі керувати дегенератами та слабкими особами, їх смішними уявленнями про права людини, рівність, справедливість, толерантність меншин, голоси, які рахували за щось, правдиві політики. Він знущався над літанією. Безкоштовна освіта та охорона здоров'я для всіх. Підтримка хворих, знедолених, інвалідів. Правильне, санітарне, житлове. Здорова їжа. Навіть вільний час. Це все повинно йти - на щастя, в країні було багато хто погодився. Або, принаймні тих, хто так проголосував. Нарешті, здавалося, великі маси помстять лівим, лібералам і добродіям. Вони самі можуть голодувати і вмирати, але це того варто.Багата їжа та ліки - запаси їх стануть віддаленою пам’яттю. І нова «еліта» - добре, що їх «обрали» - отримала б гарний прибуток від розладу та відчаю. Тільки ті, хто міг платити, змогли б їсти чи лікувати свої хвороби. Всі інші могли їсти мотлох, жувати аспірини та померти від хвороб 20 століття.Він продовжував перебувати в приміщенні, розмахуючи дратівливими волосинками, вимагаючи термінових рішень та дій, щоб оздоровити людей і врятувати життя. "Не в цей день", - подумав він собі, коли усмішка як в торгової марки піднесла його губи.Він усамітнився у приватному житті своєї вбиральні. Його зневажаний буржуазний костюм був відкинутий. Він відчинив двері приватної шафи.Його діловий костюм чекав на нього. Це була краса, пошита за класичним дизайном, який носив великий лідер недавньої історії, його бойовий герой. Це ідеально йому підходило і показало, що він має на увазі бізнес.Вид мистецтва пошиття, який виробляв цей одяг, майже вимер. Чоловіки з такими навичками народилися в іншій країні і процвітали там, поки не стало очевидним, що їхнє майбутнє там було обмежене, принаймні в короткі терміни. Ці майстри втекли і оселилися тут, зберігаючи традицію, хоча навіть деякі тут зневажали їхню присутність.Він повільно надягав різко підрізаний одяг, куртку та штани, з високим полірованим взуттям.З повагою він надягнув пов'язку чорного кольору, щоб показати, як поважає він мертвих і тих багатьох, хто незабаром ще помре.Гострі складки чорних штанів та непорушні лінії засмаглої двобортної куртки з її рядами срібних ґудзиків - все гордо відбивалися на ньому від дзеркала.Як і дискретна чорна медаль на лівій стороні грудей, і безпомилковий кривий символ на пов'язці.Можливо, він не був би лідером навіки. Але партія, що створюється сьогодні, продовжувала би змітати скрипучий старий "демократичний" порядок, гарантуючи, що хтось із вірних завжди буде спадкоємцем місця у влади.Він привернув увагу і клацнув разом на підборах блискучих кедів. Він вистрілив рукою вперед, а потім назад в ідеальному привітанні, визнаючи ура, тепер тільки для нього одного, що йде до уявних мільйонів, готових йти насмерть вперед, щоб служити новому порядку величезної сили, прибутку та світового буття, безжального, панування. © Anon 2020Оригінал тексту англійською `The Business Suit: what future awaits us?` можна переглянути за цим посиланням. Нагадуємо, в Нікополі криза, пов'язана із правами тварин - отруту розкидають по всьому місті, сотін смертей. 

Українці довідались про книгу На Марс після того, як стартував благодійний соціальний проект, метою якого є підтримка та розвиток квір-літератури в Україні. Учасники, які приймали участь у ньому, отримали екземпляр книги, а також інші подарунки від команди проекту через краундфайдинговий сайт Велика Ідея. Весь тираж, який був обуплікований на зібрані кошти - розповсюджений безкоштовно. Про що «На Марс»?Між іншим: природа Землі - це суспільне надбання, яке ми знищуємо. «На Марс» описує можливий варіант майбутнього наслідку дій сьогодення, завдяки якому українські читачі змогли б ознайомитись не тільки із квір-літературою, але і з тим, що чекає Людство попереду.Аой, молодий парубок, живе через кілька сотень років після нас, на території, яка раніше звалася Україною. Тепер її немає, як і більшості існуючих зараз країн. Планета була розділена між найвпливовішими державами, а Україна була окупована Російською Федерацією. Українська заборонена, а людство офіційно послуговується найпоширенішими мовами.Світ роздирають не тільки нові глобальні проблеми: голод, екологічний коллапс, біженці але і нові військові конфлікти, пов'язані із розподілом останніх ресурсів та придатних для життя земель.Головний персонаж зіштовхується не тільки із загальними проблемами, він намагається відстояти свою ідентичність у світі, в якому вже не зважають на закон та гуманність. Права людини, рівність, толерантність - були замінені на пропаганду, якою влада усіх країн намагється відвернути увагу від справжніх проблем сторіччя, корупції, несправедливості та інших проблем Цивілізації.Не зважаючи на це, Аой намагається не втратити людське обличчя та свою особистість. І платить за це велику ціну. Влада публічно засуджує його і робить йому вирок - вигнання із Землі на Марс. Але Аою вже було нічого втрачати, крім людської гідності. Навіть якщо на Марсі його чекатимуть лише пустеля та голі скелі - він хотів померти вільною людиною на вільній землі.Марс став ізольованою планетою, коли перші колоністи заявили про свою Незалежність, але зголосилися приймати земних біженців. Вже сотню років люди на Землі не отримували об'єктивної інформації про розвиток подій на Марсі окрім пропаганди, що колоністи померли. Пройшло кілька десятків років з того часу, коли в останній раз політичного біженця виганяли на Марс.Що приховує таємничий «Новий Світ» Марсу? Сюжет книги сконцентрований саме на темі пізнання цієї альтернативної системи землянином із майбутнього, у якому людство так і не засвоїло уроків історії минулого. Та чи зможе Марс, на якому ще не було жодного пострілу, залишитися незалежним? Адже поруч Земля, у якої куль стільки, що можна вбити кожного землянина кілька разів. І чи не знищить себе система сама, маючи ядерну зброю? Усе це, і більше, ви дізнаетесь, читаючи «На Марс».Книга перекладена англійською. Є оригінальний варіант україно-російський, цілком російськомовна версія та україномовна. Також варто відзначити, що перший український квір-роман був написаний у місті Нікополь в 2011 році.P.S. З повагою до читачів та прав людини, команда проекту «NT». Долучайтесь до свободи слова в Україні!Джерело Спільнокошт / фото PinterestНагадуємо, в Нікополі права людей та тварин під загрозою. Під час мору тварин через маніяків-отруйників, ненависники тварин погрожують власникам різати шиї. Також раніше ЗМІ повідомляли, що коронавірусна хвороба COVID-19 це ніщо інше, як наслідок винищення природи людством. 

Мері Трамп - завзятий супротивник свого дядька, якого вона називає "найнебезпечнішою людиною у світі". Після років мовчання вона написала звинувачувальну книгу. Незадовго до боротьби за переобрання.Мері Трамп - дочка Фреда Трампа-молодшого, старшого брата президента. Фред помер у 1981 році у віці 42 років. Офіційна причина смерті - пневмонія. Однак не було секретом, що він опинився в жахливому стані через алкоголізм. Мері Трамп уникала уваги ЗМІ після того, як дядько зайняв президентське місце. Коли були оголошені результати виборів, племінницю Дональда Трампа вважали найгіршою ніччю його життя. Восени 2020 року буде більше виборів, і цього разу Марія не збирається мовчати.Фрагменти книги клінічної психології Мері Трамп під красномовною назвою: "Занадто багато і ніколи не вистачає: як моя сім'я створила найнебезпечнішу людину в світі" проникнули в американську пресу ("Занадто багато і ніколи недостатньо. Як моя родина створила найнебезпечнішого чоловіка в світі" ). Очікується, що книга вийде 14 липня. Білий дім відкидає зміст спільних фрагментів, а Трамп намагається заблокувати заплановану публікацію."Дональд не просто слабкий. Его його настільки крихке, що його слід зміцнювати в будь-який час, тому що він глибоко знає, що він не той, ким претендує бути", - пише авторка. На її думку, дядько виріс, спостерігаючи за тим, як Фред Трамп-старший жорстоко поводився з батьком. Фред-молодший нарешті опинився в такому стані, що не міг очолити сімейну імперію. Потім Дональд вийшов на сцену. "Його чудовисько звільнилось", - написала Мері про діда та дядька.Племінниця Дональда Трампа також стверджує, що її дядько обдурив у коледжі: він заплатив за талановитого колегу, який писав за нього тести. Мабуть, він також використовував свої необмежені кошти для складання вступного іспиту. Білий дім категорично заперечує ці повідомлення.У книзі Мері Трамп також згадується комісія, яку вона нібито отримала від дядька в середині 1990-х років. Її племінницею було написати для нього книгу "Трамп: Мистецтво повернення", яка з'явилася в 1997 році та в підсумку була підписана Дональдом Трампом і Кейт Бонер. Мері каже, що дядько звільнив її, поки вона писала книгу, і ніколи не платив за виконану роботу для нього.

Ж. К. Роулінг очолила рейтинг найбільш високооплачуваних письменників у світі за версією Forbes. Як єдина, що перевищила прибуток у 90 мільйонів доларів США. Наступний у списку заробив у понад 20 мільйонів доларів менше.Ж. К. Роулінг зайняла перше місце в рейтингу журналу Forbes для найбільш високооплачуваних письменників з червня 2018 року до кінця травня 2019 року. Авторка саги про пригоди Гаррі Поттера повністю випередила конкуренцію і, безумовно, перемогла свого найбільшого суперника Джеймса Паттерсона.Перелік включає доходи від продажу книг у всіх форматах та ліцензіях, роялті та інші квитанції. Податки, ставки літературних агентів, адвокати та інші співробітники з авторами не віднімалися.Ж. К. Роулінг опублікувала 2 книги, які не викликали особливого інтересу (кримінальний роман Смертоносні білі та сценарій фільму Фантастичні звірі: злочини Гріндельвальда), але вона все ж перемогла у списку. Велику частину її заробітку становили прибутки від другого фільму з серії "Фантастичні звірі" та рекордно популярною п'єси "Гаррі Поттер і проклята дитина" на Бродвеї.Загалом Роулінг за 12 місяців заробила 92 мільйони доларів. У Джеймса Паттерсона на 20 мільйонів менше, який має усе менший дохід з року в рік. Хоча в період після Роулінг він продав більше книг, в США є думка, що перенасичення його роботою починає відчуватися.Ось 5 найкраще оплачених авторів за версією "Forbes":1. Ж. К. Роулінг - 92 мільйони доларів,2. Джеймс Паттерсон - 70 мільйонів доларів,3. Мішель Обама - 36 мільйонів доларів,4. Джефф Кінні - 20 мільйонів доларів,5. Стівен Кінг - 17 мільйонів доларів.

Усіх вітаю від NikopolToday! Дякую тим хто зібрався, і особливо доброчінцям які дали можливість квір-книзі “На Марс” відбутися, а також всім іншим, за можливість представити цей роман Вам, безкоштовно (спочатку), а потім і за деякі гроші. Те саме стосується і сайту NT. Майбутнє за авторською за авторською журналістикою. 1 . Цікаво трохи розповісти про себе За паспортом я Костянтин, але мій прозаїчний псевдонім - Rayan Riener. Свою поезію я публікую під іменем Флорет Апріл. Публіцистичні тексти у ЗМІ підписую оригінальним ім’ям. Народився у маленькому містечку на Дніпрі, під назвою Нікополь. Із дитинства мав активну позицію щодо захисту прав людини, а згодом, почав займатись волонтерством та активізмом. Був творцем Українського Розмовного Клубу в Нікополі, брав участь у протестах під час Євромайдану; намагався висвітлити ці події у місцевих ЗМІ, де був позаштатним журналістом та стрімером. Оскільки я живу творчістю, в мене вже є значна кількість творів з сотень віршів, десятків розповідей та трьох завершених книг. Деякі дізналися про мене саме через блоггінг, яким займаюся зі шкільних часів. Хтось знає мене які вікіпедиста, одного з засновників проекту Портала ЛГБТ в Українській Вікіпедії. 2 . Чому я усе це розповідаю? Книгу “На Марс” я розпочав писати у 2011 році, а завершив у 2012-му у місті Нікополь. Сюжет книги має декілька фабул-посилів до читача. Це і тема сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності, й екологічні питання, мій погляд на альтерантивну політику, економіку та суспільство в цілому. Через безлічь болючих для наших людей тем, цю книгу досі не погодилось видати своїм коштом жодне з українських чи російських видавництв. Мотивуючи свою відповідь не тим, що її тема стосується ЛГБТ-френдлі, а “анархістською пропагандою” розвалу державного устрою. Я вже промовчу про тему веганства, що червоною ниткою зшиває ідеологему новелли “На Марс”. Однак, саме цього року, вдалося зібрати кошти внесками доброчинців через платформу Спільнокошт і вперше видати книгу в Україні. До цього, тільки одне міжнародне видавництво, що базується в Канаді, давало в продаж “На Марс”. Окремо хочу приділити увагу темі буккроссингу в проекті з публікації книги “На Марс”. Буккроссинг - це рух за звільнення книг та перетворення Світу у вільну бібліотеку. Чому це важливо? У розвинених країнах, активісти буккроссингу створили багато книжких шаф на зупинках, зареєстрували свої книги на сайті, щоб інші могли попросити їх почитати, адже це безкоштовно. З іншої сторони, для того, щоб отримати бодай 10-20 кілограмів паперу, потрібно вирубати 1-2 дерева. З них можна отримати лише 10-20 екземплярів книжок. Уявіть, скільки лісу потрібно знищити, щоб виготовити великий тираж. Ось відповідь на питання, чому слід почати займатись буккроссингом - ви та інші економлять гроші, таким чином вирубку лісів можна призупинити, врятувати екосистему. Як долучитись? Кожен екземпляр книги “На Марс” вже зареєстрований на сайті, потрібно лише створити свій власний акаунт і внести номер книги в рядок пошуку. Зробити позначку, що ви впіймали книги, залишити коментар або відгук про неї. Також можна зареєструвати й інші свої книги, які б ви могли передати іншим. Таким чином, вже зараз на Заході, не обов’язково купувати книги, достатньо знайти серед 14 мільйонів зареєстрованих книг на сайті ту, яка вам потрібна і дізнатись де та в кого зараз вона. 3 . Де мене можна знайти? Інстаграм - за цим посиланням. Твіттер - клікни. Телеграм - канал за цим лінком. Фейсбук - тут. 4 . Якщо маєте інші запитання чи хочете співпрацювати?Пишіть на мою електронну пошту [email protected]Фото Pinterest

Соціальна тематика стає новим трендом в українській літературі. На книжковому ринку з’являється все більше видань, що присвячені табуйованим і «незручним» темам: сексуальності, тілесності, гендеру. Одна з таких тем — ЛГБТ. Саме тому NikopolToday передає вам цю важливу інформацію від Читомо у партнерстві з Freedom House, які  публікують матеріали про ЛГБТ-літературу, що розповідають про розвиток цього книжкового напрямку в Україні.Чому це важливо? Книжки, які висвітлюють життя людей з нетрадиційною сексуальною орієнтацією, піддаються критиці та провокують скандали, проте знаходять своїх читачів та тримають позиції.Перші українські гей-твориНа початку 1990-х на теренах уже незалежної держави Україна почав виходити перший український гей-журнал «Один з нас». У ньому друкувалися перші оповідання та вірші на гомосексуальну тематику, публікувалися анонси гей-заходів, новини з життя ЛГБТ-спільноти, певний час була там і рубрика «Знайомства». Видання позиціонувало себе як «журнал чоловічої естетики»: саме цей журнал можна назвати «прабатьком» українських ЛГБТ-ЗМІ.Поступово на пострадянському просторі почала з’являтися і гей-література. Повість Марини Козлової «Арборетум» побачила світ у 1995-му: чи не вперше український читач мав змогу поринути в історію кохання між чоловіками, написану для широкого кола читачів. Для багатьох саме ця книга була першим повноцінним виданням на гей-тематику, інформація про яку потрапила у публічний простір. «Арборетум» переклали кількома мовами, кілька разів перевидавали і у складі збірок, і окремим виданням.У 2006 році київське видавництво «Нора-Друк» випустило переклад роману польського автора Міхала Вітковського «Хтивня». Хтивня — це назва вигаданого містечка, де на місцевому нудистському пляжі збираються, відпочивають і знайомляться між собою так звані «феї» — жіноподібні геї. Книгу переклав український письменник Андрій Бондар. На книжковому ринку «Хтивня» стала одним із перших україномовних видань, де описується життя людей ЛГБТ, згадує письменниця і журналістка Лариса Денисенко. «Між іншим, книга не викликала жодного скандалу, нею дуже делікатно цікавилися під час різних літературних подій», — каже вона.Роком пізніше, у 2007-му, у тому-таки видавництві «Нора Друк» вийшла її книга під назвою «Кавовий присмак кориці», де також зачіпається тема гомосексуальних стосунків. Того ж року в інтерв’ю газеті «Бульвар Гордона» креативний продюсер каналу 1+1 Анатолій Єрема зробив камінг-аут — публічно зізнався, що він — гей. Це зізнання стало для України справжнім прецедентом, адже до Єреми це наважилася зробити тільки одна українська знаменитість — шоумен Костянтин Гнатенко.На той час тема ЛГБТ ще не була предметом публічного дискурсу в українському медіапросторі: до масштабних Маршів рівності, на які будуть збиратися не лише самі ЛГБТ, а й їхні союзники — ті, хто їх підтримує — лишалося ще десять років, а українські журналісти навряд чи розуміли різницю між словами «гомосексуалізм» та «гомосексуальність».Ситуація змінювалася поступово: українські автори почали досліджувати тему ЛГБТ у своїх творах: геями чи лесбійками могли бути як головні, так і другорядні герої романів. Так, наприклад, у 2008 році у видавництві «Факт» вийшла повість української письменниці Катерини Бабкіної «Лілу після тебе», де йдеться про чи то любов, чи то дружбу двох дівчат із елементами еротизму. А у 2013 році у видавництві«Фоліо» вийшов роман Бабкіної «Соня», другорядні персонажі якого — геї.На питання про те, чому Бабкіна вирішила «оселити» у своїх книгах героїв ЛГБТ, вона відповідає так: «Тому що вони є, а література має симулювати взаємодію з реальним світом, а не з вибраними його частинами».Катерина Бабкіна називає українське суспільство «темним, неосвіченим, переляканим, традиційним, релігійним, мізогінним та патріархальним». Вона каже: люди бояться і табуюють те, про що не знають і чого не розуміють. Через це подібну літературу можуть сприймати із острахом і осудом.«Дізнатися тепер можна про все на світі, але ж це треба докласти зусиль. А люди не хочуть, люди хочуть подивитися тєлєк і послухати, що бабка-сусідка скаже. Не всі, звичайно, але таких ще багато», — говорить Бабкіна у коментарі «Читомо».«Тепло його долонь» — книжка, яку і сам автор, молодий письменник Юрій Ярема, і видавці «Видавництво Анетти Антоненко» позиціонували як «перший український роман про геїв». У видавництві тему книги назвали «незвичною та сміливою». Тож не дивно, що київська презентація роману, яка відбулася у «Книгарні Є» на столичному Подолі, спровокувала скандал і не тільки цьому. Сам автор тоді планував «розкопати невідому копальню — квір-літературу», що для української літератури могло би бути доволі амбіційними планами. Насправді «Теплу його долонь» передувала також книга «На Марс», гроші на створення якої збирали через краудфандингову платформу «Спільнокошт» і опублікована вона була набагато раніше. У 2014 році, у Канаді, а потім - 2015-го року в Україні, хоча Ярема намагався представити свій витвір у якості першого. Звісно, це не так. Насправді ж, це не єдина книга, яка претендувала на звання «першого гей-роману» в Україні. У 2006-му у видавництві «Критика» вийшла квір-антологія «120 сторінок Содому», створена Олесем Барлігом у співпраці з іншими українськими авторами, яка так само претендувала на такий титул. Щоправда, із це не авторське видання, а перекладна література: в антології зібрали українські переклади творів від трьох десятків авторів з різних країн Європи.Майя, її мами і скандал довкола скандалуУ 2017 році величезний скандал довкола себе спровокувала яскрава дитяча книжечка обсягом у всього 64 сторінки — «Майя і її мами». Майя — дівчинка, у яка має двох мам. Власне, саме цей момент і збурив хвилі хейтерських коментарів у фейсбуці, став інфоприводом для численних публікацій у ЗМІ — довелося навіть скасувати одну із презентацій, аби не наражати на небезпеку її учасників.Насправді ж, аби «скандальним» у цій книзі є тільки один коротенький абзац, який звучить ось так:«Мене звати Майя. І в мене дві мами. Люди часто дивуються, як так вийшло? Але це не дивина! У мене немає тата: він секретний донор. А мами — не секретні, а дуже справжні. Вони люблять одна одну і мене».Авторка Лариса Денисенко каже: коли журналісти приходили до неї по коментарі з приводу «скандальності» книги, вона просила їх зачитати той самий абзац. Після цього у відповідь чула: «І все? А що тут такого?»«Більшою мірою я була вражена не стільки цькуванням мене, моїх видавців, несприйняттям тексту, а тим, що маленька історія, стилістично наївно викладена, збурить як спротив, так і дискусії в суспільстві», — зізнається авторка.Насправді ж, «Майя і її мами» — книга про те, яким різноманітним може бути суспільство. По суті, це коротенькі історії про дітей, які живуть у зовсім різних сім’ях: хтось має братиків і сестричок, хтось — ні, хтось живе з мамою і татом, когось виховує бабуся або дідусь. А у когось, як-от у дівчинки Майї, дві мами.«Майя та її мами» говорить голосами меншин, або більшості, яку вважають меншинами: тут голоси внутрішньо переміщених осіб, кримських татар, дітей — соціальних сиріт, дітей — «солом’яних сиріт», діток з ЛГБТ-родин, родин етно-меншин, для мене дуже важливим є те, щоб ми чули не лише більшість, і не соромилися відстоювати свою ідентичність і свої права», — пояснює Лариса Денисенко.Вона займається правозахистом і зазначає, що, серед іншого, це означає також надавати або підсилювати голоси меншості. Каже: вдячна ЛГБІК-спільноті за довіру, зокрема, голові ГО «Жінки в медіа» Лізі Кузьменко — відкритій лесбійці та активістці за те, що звернулася до неї з пропозицією щодо такого тексту. Згадує й інші організації, які займаються, зокрема, правозахистом, освітніми проектами та темою ЛГБТ і в рамках Коаліції протидії дискримінації, і окремо: «Наш світ», «Інсайт», «Точка опори», «КиївПрайд»та інші.«Я розумію, що таке відчувати ніби наявність конституційного принципу рівності, але не відчувати це на практиці, мені важливо працювати, частково, як має працювати держава, давати реальні можливості для реалізації прав і свобод», — говорить Денисенко.Люди, додає вона, бояться, що почують щось таке, що зруйнує звичний для них порядок речей. Бояться і того, що побачать щось, що позбавляє їх привілеїв «нормальності». За словами письменниці, навіть серед тих, хто обурився від самої наявності цієї книги, було дуже багато людей, в котрих родина зазнала різноманітних змін.«Їм було важче прийняти різноманітність як норму, свою, зрештою, родину як норму. Певне, вони зневажали і відступ своєї родини він канонічної, не приймали її, і тому злилися», — говорить письменниця.«Видавництво» з ракурсом«Всі роки, що я носився з ідеєю відкрити видавництво, доволі чітко бачив, що воно неодмінно буде нішевим, та мусить працювати на певну конкретну мету», — каже видавець, ілюстратор та книжковий дизайнер Ілля Стронговський. У 2016 році спільно з бізнес-партнеркою Лілією Омельяненко він запустив власне видавництво, яке так і називається — «Видавництво». Саме вони видали «Майю та її мам».На час появи «Видавництва Стронговський та Омельяненко уже розуміли, що фокусом їхньої діяльності буде саме соціальна тематика.«Хтось мусить з цим працювати, якщо більші видавці бояться, чом не ми? Загальний дискурс на соціальну тематику в нас має вивіску «не на часі». Це необхідно долати. Зручного часу не буде ніколи» — пояснює він.«Коли «Видавництво» тільки починало свою роботу, вони видавали дитячі книжки про дорослішання, самотність, типи родин. Аудиторії цих книжок все ж були трохи різними і не надто перетиналися. Це і були їхні перші аудиторії — зрозуміло, що вкрай малі», – додає Стронговський.Що ж до історії з «Майєю та її мамами», він каже: той резонанс — це була реакція, скоріше, на скандал, а не на саму книгу. Та навіть цей скандал не призвів до вибухового зростання накладів книги.У «Видавництві» виклали на сайт електронну версію «Майї та її мам» — її скачали понад 50 тис разів.«На щастя, послідовна політика дозволяє акумулювати навколо нас всіх небайдужих до теми, і переважно нас все-таки розуміють і підтримують. Можна окремо додати, що мальовані історії та літературу читають часом геть різні люди, тож долученням коміксів ми її розширили», — каже Стронговський.Після «Майї та її мам» у «Видавництві» вийшло ще кілька видань, які спровокували бурхливу реакцію громадськості. Щоправда, присвячені вони були вже не темі ЛГБТ, а іншим «незручним» для суспільства темам: тілесності, сексуальності, смерті тощо. Наприклад, комікси про менструацію «Заборонений плід» — переклад зі шведської, або «Розквашене яблуко» — теж комікси, теж переклад, але з польської. На цей раз — про сімейне насильство.«Ми намагаємося дивитися, яких книжок на ринку нема і випускати щось, щоби якщо не закрити, то бодай привернути увагу до теми. Дитяча книжка про філософські питання вщент провалилася, хоча у Швеції це супербестселлер із 70 тис продажів. Натомість про смерть для різних вікових категорій ми випустили уже десь п’ять книжок і на всіх них є помірний попит. Дуже важить загальна відомість титулу, «Маус. Сповідь про Голокост» — важка історія, дуже несподівано подана, не надто зручна для сприйняття. Особливо в нас, країни, читачі якої не зростали серед мальованих історій, — але це бестселер», — наводить приклади Стронговський.Він каже: українські читачі загалом відкритіші для вітчизняних авторів, ніж до перекладної літератури. Всі авторські видання, які вийшли у «Видавництві» — «Майя» Лариси Денисенко, «Оця Марія звірів малювала» про дитинство Марії Примаченко Світлани Тараторіної та двотомник «Це зробила вона» — хіти.«Зрозуміло що далеко не всі автори згодні писати на соціальну тематику, а з тих, хто згоден, ще менше спроможних впоратися. Це видно загалом по ринку. Але у нас дуже висока планка і ми неухильно її тримаємо. Що більше хороших вітчизняних і перекладних книжок загалом буде видано, то легше буде і майбутнім авторам», — каже видавець.Ще одне українське видавництво, яке випускає книги на соціальну тематику — «Медуза». Там, наприклад, випустили антологію «Образ, тіло, порядок. Гендерні дослідження в міждисциплінарному спектрі». Це збірка перекладених на українську мову есеїв, які фокусуються на гендері й тому, як це поняття проявляється у різних сферах людського життя. Гендерною тематикою займається і дослідниця, письменниця Оксана Кісь: вона приділяє багато уваги темі фемінізму, гендерним ролям чоловіків та жінок і проблематиці сексизму.Теми-табуЛариса Денисенко називає «Майя та її мами» прикладом інструмента, який можна використовувати для навчання, дискусії та пояснень. Починати можна з будь-якої історії, котра ілюструє різноманітність родин в Україні. За таким принципом вона з колегами створює й інші матеріали, у яких звертає увагу на важливі соціальні проблеми та питання, які потребують вирішення. Домашнє насильство — також одна із них.«Багато людей заперечують і не сприймають проблему гендерно обумовленого насильства, заперечують навіть власний досвід або лише з нього виходять, тому ми створили збірку «Про нас. Проти насильства». Вона є у вільному доступі. Там можна прочитати 10 оповідань на тему домашнього насильства, коментарі психологів, поради правничого середовища, зразки заяв до поліції», — каже письменниця.За її словами, ця збірка дає зрозуміти: ви — не самі, проблема дійсно є, про неї говорять, її не заперечують. Психологи і юристи стикаються з цим щодня і можуть запропонувати допомогу.Це — можливість дати людям надію, щоб вони не почувалися безпорадними, прийняли і себе, й інших. Єдиним збоченством, каже Денисенко, є насильство, але ми можемо з цим боротися, не нормалізовувати його і протидіяти йому.Саме цим займається і письменниця, громадська діячка Настя Мельниченко. У 2016 році вона запустила у соцмережах масштабний флешмоб #янебоюсьсказати: під цим хештегом сотні користувачів — і чоловіки, і жінки — ділилися власними історіями про пережите насильство.«Читаючи історії про насильство, я збагнула, що через майже них усі червоною ниткою проходить тема необізнаності дітей на теми сексу, насильства, особистих кордонах. Коли з ними чинили насильство, а часто це були найближчі люди — тато, дядько, брат — ці діти не могли зрозуміти, чи нормальним є те, що роблять їхні близькі. Їм було соромно, страшно, але ж це найрідніші люди», — згадує Настя Мельниченко.Саме через це і виникла потреба у книжці за мотивами флешмобу: письменниця зізнається, що просто мала розповісти дітям, що таке насильство, чим є секс, як вибудовувати власні кордони. Так з’явилося видання «#ЯНеБоюсьСказати. Найвідвертіша книжка для підлітків». Після виходу книги Настя Мельниченко отримала чимало відгуків, найпоширенішим серед яких було: «Ох, чому ж у нашому дитинстві такої літератури не було».«Християнська мораль табуює ці теми, а ми є християнською країною. Християнські традиції дуже сильні, «зрада» цим традиціям і цінностям сприймається як зрада українській ідентичності і віщує лихе, одвічні муки, наприклад. Людям «підгорає», бо досі ми є досить архаїчним суспільством, де абстракції важливіші за права людини чи права дитини», — пояснює авторка.В цивілізованому світі прийнято балансувати між традиційними цінностями — з поваги до тих, кому вони близькі — і правами людини, розмірковує вона. Але якщо треба робити вибір або-або, то обирають все ж права людини, бо людина важливіша за абстракцію. Тобто ця конкретна дитина, її безпека та життя «важливіші за древні вчення бога, якого ніхто не бачив».«Це одна з відмінностей цивілізованого світу від застарілої парадигми мислення. Але коли я прямо чи опосередковано кажу, що кожна конкретна людина важливіша за такі абстракції як «нація» чи «соціалізм», то мене готові убити. Як і кожного, хто посміє щось сказати на цю тему. Тож оце все неприйняття виходить виключно з нерозуміння того, чим є права людини і певного зміщеного ціннісного сприйняття», — зізнається Настя Мельниченко.На питання, що із цим робити, відповідає: пояснювати. Робити це можна через масову культуру — привчати людей до нової норми. Адже соціальні норми та поняття моралі змінюються разом із епохами, у яких ми живемо. Настя Мельниченко наводить приклад: колись в українському суспільстві жінку, яка приносила позашлюбну дитину, виганяли з громади та піддавали тотальній ганьбі. Колись це справді було традицією, але зараз такі реакції — уже в минулому.«Раніше поява у робочому колективі ЛГБТ-людини викликала б фурор і цькування, а зараз, принаймні у великих містах, нікому немає діла ні до чийого особистого життя — аби твої цінності, як людини, відповідали цінностям компанії. Потроху практики цивілізованого світу прийдуть і до нас», — каже Настя Мельниченко.Ще зовсім нещодавно через книгу «Майя та її мами» Ларисі Денисенко погрожували, але вже зараз, згадує Мельниченко, на українському книжковому ринку з’являються схожі книги. Через те, що кількість такої літератури збільшується, на її думку, сенсу погрожувати всім цим авторам просто немає: «Вода прорвала греблю, її вже не спинити, і скоро все буде добре».Ілюстрації Мар’яна МикитюкСтворено у партнерстві з Freedom HouseДжерело та фото Читомо / автор Олександра Горчинська

Креативний бізнес. Продаж книг на Amazon про який пише NikopolToday з посиланням на AIN.ua: як киянин заробляє $ 5000 на місяць в розпал кризи? Адже криза, викликана епідемією коронавірусу з Китаю, боляче вдарила по бізнесу в усьому світі. Тисячі великих і дрібних компаній збанкрутували, сотні тисяч людей позбулися роботи. Тому історії підприємців, які в це сумбурний час зберегли й навіть примножили доходи, особливо надихають. Знайомтеся, ось один з них, - киянин Антон Петренко. Він розповів як йому вдається, займаючись книжковим бізнесом на Amazon, залишатися на плаву в розпал світового фінансового колапсу.Нагадуємо, Марс позеленів: що сталося?Антон, як короновірусна катастрофа відбилася на книжковому бізнесі?Криза особливо не позначилася на книжкових продажах - така специфіка цього бізнесу. Так, звичайно, навесні було затишшя, - коли весь світ завмер на пару тижнів, чекаючи, що буде далі. Але незабаром ситуація вирівнялася. Більш того, акції компанії Amazon, - а саме на цьому майданчику я продаю книги, - досягли свого піку, а доходи букселлерів виросли в 2-3 рази.А чим ти займався до того, як зануритися в бізнес на книгах?Я, як і багато хто, працював в офісі. Але відчайдушно намагався знайти «те саме» заняття, яке дасть мені повну свободу, в тому числі і фінансову, а також почуття стабільності. У 2006 році я займав позицію топ-менеджера в нафтовій компанії. Мені добре платили, але я був зайнятий 24/7. А мені хотілося відчувати життя на повну - наприклад, багато подорожувати, - а не жити від зарплати до зарплати, кожен день повертаючись з роботи додому, втомленим, злим, мріючи тільки про телевізор і вечері.Через рік я поїхав в Канаду. Чим я там тільки не займався! І сніг чистив, і вдома будував, але залишитися на ПМЖ не вийшло.Через півтора року, повернувшись додому, я вирішив будувати кар'єру в Києві, і в 2012 став комерційним директором компанії, яка продавала препарати для професійної косметології. Справи у нас йшли в гору, як і моя зарплата. На цьому можна було б закінчити пошуки себе, вгамуватися і «просто бути щасливим», але мені все одно не сиділося на місці, - справа в тому, що і ця робота забирала все моє життя, гроші дуже швидко витрачалися, а це ніяк не наближало мене до мрії - дослідити різні країни.Таким чином ти прийшов до вибору віддаленої роботи?Так. По-перше, моїх туристичних цілей було настільки багато, що їх неможливо було б поєднувати зі стандартною офісною роботою і покладеним щорічним відпусткою. Це, мабуть, була найміцніша мотивація.По-друге, подорожі вимагають грошей, а комфортні подорожі - ще більше. Тому я дозволив собі мріяти масштабно і поставив планку - не менш $ 5000 доходу на місяць. На цьому етапі я відсіяв все варіанти заробітку, які не принесуть мені таку суму. Наприклад, відразу сказав «ні» бірж фріланса.По-третє, я вирішив, що не хочу стресу. Я багато разів бачив, як велика посаду відбирає все: здоров'я, молодість, оптимізм, вміння мріяти і радіти дрібницям. Я не хотів бути «солідним дядьком в сірому костюмі», який «вирішує серйозні справи». Тому шукав роботу для душі і задоволення, щоб сьогодні, наприклад, жити біля океану в Індії, а через місяць - дослідити гори в Непалі з сином, який, як і я в його віці, дуже хоче побачити світ.По-четверте, я хотів займатися тим, що приносить мені не тільки гроші, але і задоволення. Мені дуже близькі слова Кастанеди: «Всі дороги однакові. Але шлях, який не має серця, не має сенсу! Тоді краще вибирати шлях, у якого серце є ». І свій шлях я почав з вивчення онлайн-середовища. Маючи чіткі фінансові орієнтири в $ 5000 в місяць, я довго придивлявся до різних варіантів, поки, нарешті, не натрапив на варіант - книжковий бізнес на Amazon.Цікаво. І як цей бізнес на Аmazon працює?Якщо коротко, то: спочатку дізнаємося, що «болить» покупцям, що вони хочуть читати, робимо цей продукт і публікуємо на Amazon в декількох версіях - kindle (електронна версія книги) і друкований варіант. Я зараз говорю не про художню літературу, а простий нон-фікшн - довідники, рецепти для схуднення і т. д. Як зробити книгу? Головне діяти поетапно: замовити книгу гострайтеру, а потім відправити її на вичитку редактору та коректору, замовити обкладинку дизайнеру, налаштувати рекламу на сайті Amazon і готово. Займатися кожним етапом самому не потрібно, достатньо знайти виконавців, які зможуть зробити якісний продукт. Ваша справа - проконтролювати. Студентам свого курсу я пояснюю кожен етап дуже докладно. І якщо діяти за інструкцією, книга практично в 100% випадків злетить і буде добре продаватися.Власне, зараз мене вже не так надихає сам продаж книг на Amazon, як успіхи моїх учнів - коли вони починають заробляти свої перші $ 500-1000-2000 відразу після курсу. Отримуючи такі суми на свої рахунки, люди розуміють, що можна жити в достатку, не працюючи на когось з 9 до 18. А це круто змінює якість життя. Люди починають більше мріяти, більше собі дозволяти...Це досить новий вид бізнесу в нашому просторі...Так. Ще пару років тому інформації про те, як продавати книги, навіть російською мовою практично не було. Пам'ятаю, я купив індивідуальний курс по темі «Книжковий бізнес на Amazon» у одного російськомовного коуча, але дуже швидко його закинув і зайнявся самостійним навчанням. У мене було дуже багато питань, - наприклад, про те, як працювати з відгуками, як підвищувати продажу, що таке перепродажу книг і т.д., - на які я отримував розмиті відповіді. І в якийсь момент я застряг - заробляти чомусь не виходило, хоча дуже хотілося, я не знав, куди і як рухатися далі. Тому я вирішив освоювати англомовні курси з торгівлі книжковою продукцією - вони виявилися набагато глибше і зрозуміліше. Однак, звичайно, і вони не могли передбачити всіх можливих шишки та й плюшки, які отримуєш виключно з досвідом. У мене пішли роки, щоб осягнути всі нюанси книжкового бізнесу, але я, навпаки, вдячний за це. Тепер я сам є автором навчального курсу «Продаж книг на Amazon» і, спираючись на результати своїх спроб і помилок, присвячую своїх студентів в тонкощі цього бізнесу.А, пам'ятаю, був час, коли я побачив на своєму рахунку перші $ 500 ... Радів, як дитина! Навіть не так сумі, як того, що я зрозумів - це можливо! Я рухаюся назустріч мрії! І ось якраз в той момент я вирішив, що більше ніколи не повернуся в офіс.Тобто, спочатку ти продовжував працювати в офісі і паралельно намагався продавати книжки віддалено?Саме так. До речі, «намагався займатися» - це ключові слова. На жаль, в реальності цей бізнес завжди відсовувався на задній план, тому що я сидів в офісі по 10-12 годин. У мене в той час навіть на особисте життя часу не було, а про старт нового бізнесу я взагалі мовчу. Тому я вирішив діяти за принципом «закрий старі двері, щоб попереду відкрилася нова».І ось я, нарешті, вирішив повністю зануритися в книжкову справу. Так я перестав жити в борг, розвинув фінансову дисципліну і обзавівся фінансової подушкою. А ще позбувся страху втратити стабільний офісний заробіток, прийшовши до того, що книги завжди будуть давати доходи - так, в цьому місяці більше, в наступному - менше, але прогоріти неможливо, навіть якщо сильно захотіти.Але, наприклад, ті, хто продають товар на Amazon, зараз зазнають великих труднощівТак, у товарніков в березні з'явилися проблеми, яких ніхто не чекав. Ускладнилися міжнародні транспортування, реєстрації акаунтів відбуваються з затримкою. А вишенькою на торті став палаючий недавно склад Amazon в Каліфорнії. Але книги це не «товарка». Букселлерам простіше. Ми і так завжди добре заробляли. А зараз тим більше: доходи на торгівлі книгами виросли в 2-3 рази. І якщо книжкова ніша зміцнила свої позиції завдяки глобальній кризі, то ніщо інше її вже точно не похитне.Який стандартний заробіток на продажу книг?Це $2000-3000 на місяць. Але можна і в рази більше, обмежень немає. Все залежить тільки від мотивації людини, а також якості та кількості опублікованих їм книг.Найчастіше на Amazon користуються попитом книги до 100 сторінок по психології, саморозвитку, маркетингу, кулінарії і т.д. Зазвичай їх ціна в електронному вигляді - $ 3-7, а в друкованому - $ 15-25. Друкує книги, як я вже говорив, одна з найближчих до покупця партнерських друкарень Amazon (це друк під замовлення по системі POD - print on demand). Така система дуже спрощує життя продавцям - ви не відповідальні за фізичний товар.Також відмінно заходять книги на гарячі теми. Наприклад, книги про COVID-19 спочатку карантину були справжнім хітом. Одна така могла принести $ 2000-3000 на місяць.В цілому ж важливо знати: якщо електронну книгу завантажили 50 разів і більше - це вже успіх, якщо менше 5 разів - значить щось з книгою не так, потрібно розбиратися, у чому була допущена помилка при підготовці або публікації.Приклади книг на Amazon:Книги можна створювати самостійно, якщо добре знаєте англійську і дружите з дизайном. Але в принципі бізнес-модель передбачає замовлення книг у письменників і дизайнерів на таких фрілансерських платформах як upwork.com, fiverr.com.Дуже приблизна і усереднена ціна однієї книги (з текстом, редактурой і готової обкладинкою) - $ 150-300, а терміни виготовлення - 10-17 днів. Ви вкладаєте в свої книги один раз, а заробляєте на них ще багато років.Тобто, ти таки досяг своєї планки $ 5000 в місяць? А скільки у тебе книг?У моєму арсеналі 150+ книг з категорії нон-фікшн і майже 400 книг без тексту - органайзерів, блокнотів, зошитів, кросвордів і альбомів. Цього вистачає, щоб отримувати мінімум $ 5000 в місяць, хоча зараз вже я приділяю розвитку бізнесу всього пару днів в тиждень. До речі, моя перша книга приносила $ 16 в місяць. Було дуже прикро, але я наробив багато помилок ще на старті, бо намагався у всьому розібратися сам.А тепер ще один приклад. Нещодавно мій курс «Книжковий бізнес на Amazon» закінчила дівчина, яка хотіла до осені вийти на $ 500 в місяць з продажу, а вийшла на $ 700 через місяць після нашого першого розмови. І було це вже під час карантину.В середньому, більшість моїх студентів отримують по $ 1000 на місяць вже в перші півроку. Один мій студент вийшов на $ 2000 на квітні цього року, другий - на $ 3000. Багато чого залежить не від ситуації в країні і світі, а від людини.Через 5-6 місяців активного вивчення Amazon (наприклад, особливості публікації книг в різних форматах - Amazon Kindle і друкована версія), у студентів з'являється більше книг, розуміння і знання платформи. Багато, до речі, поєднують його з основною роботою як додатковий дохід.Крім заробітків, які ще плюси книжкового бізнесу?Звичайно, вільний графік. Сьогодні я починаю свій день о 10 ранку під пальмою у В'єтнамі, завтра - о 3 годині дня на веранді тайського кафе. Раніше мені здавалося, що так живуть або обрані, або ті, хто краде. Я думав, що так не буває, а зараз навіть уявити не можу, що міг би працювати «на дядю» і кожен день проводити дві години на пробках.Проте, дисципліна дуже важлива. Кому-то, навпаки, офісна робота здасться раєм. Тому, наприклад, тим, хто загорівся цим і хоче спробувати бізнес на книгах, я все таки пропоную спочатку безкоштовно протестувати - чи підійде їм продаж книг на Amazon. А вже тільки потім занурюватися в цю справу з головою.А якщо з англійською зовсім погано?Це не велика проблема. Я, наприклад, не розумів ні слова, коли тільки почав відкривати для себе бізнес на книгах. Є, зрештою, google перекладач, за допомогою якого можна спілкуватися з виконавцями - письменниками і редакторами. Зате через півроку такого спілкування через перекладач можна вже спокійно читати, перекладати і розуміти сенс англомовних текстів. А через рік - спілкуватися з іноземцями без словника і стресу.Літо - вдалий час, щоб продавати книги на Amazon?Я б сказав, літо, - найкращий час для старту книжкового бізнесу. На нашому порталі є окрема стаття про це. Якщо коротко, то влітку можна заробити на сезонних або ситуативних книгах. Плюс до всього ви вивчите платформу уздовж і поперек, розберетеся з рекламою, знайдете виконавців, з якими зможете працювати над своїми наступними книгами. В кінці-кінців літо проходить швидко, а за підсумком ви зможете заробити собі $ 500-1000 на осінь. Це буде ваш перший крок до пасивного доходу. Тим більше, це найприбутковіший час на Amazon - американці (а вони основна купівельна аудиторія) активно здійснюють покупки в цей період.Які найближчі плани?Удосконалювати свій курс! У цьому бізнесі потрібно постійно тримати руку на пульсі. Тому зараз я активно обновляю всі матеріали, поповнюю блог. Ще я дуже зацікавився випуском аудіокниг - це наступний етап мого зросту. Здавалося б, на кшталт 7 років вже цим займаюся, але можливостей для розвитку книжкового бізнесу не зменшується. Мені, напевно, ніколи не стане нудно. Ось, наприклад, нещодавно ми спільно з польським колегою, якого я зустрів під час участі в «А-Форум» від Amazon в минулому році, випустили перший в світі курс «Книжковий бізнес на Amazon» польською мовою і вже проводимо вебінари для польських студентів .Іноді думаю, але ж цього всього і не було б, якби якихось пару років тому я не дозволив собі мріяти по-крупному. Якби я не усвідомив, чого я дійсно хочу - побачити світ - і не почав шлях до своєї мети. Мова не йде про марних мріях - я досить прагматичний, тому мені важливо розуміти, що завтра у мене буде подушка безпеки на наступні півроку. Мова, швидше, йдеться про прийняття внутрішнього рішення - змінити своє життя - і про пошуки реальних варіантів, як це забезпечити фінансово. Варіантів, в ідеалі не залежать від кризи, який, ви самі бачите, перевернув з ніг на голову те, що ще вчора здавалося стабільним. Я щасливий, що в свій час мені вдалося знайти цей варіант і побачити, що наші можливості не обмежені нічим. Хіба що нашою уявою.Джерело AIN.uaДо слова, відома мережа Spotify вже в Україні - безкоштовно. 

Нові книги про Нікополський район у Центральній бібліотеці. Скоріш до знань, поки все знов не закрили на тривалий піврічний карантин. Великий Луг та плавні- яка їхня роль в історії Нікополя? На цю відповідь NikopolToday може дати відповіь за допомогою бібліотек Нікополя. Великий Луг знаходився у серці козацьких земель Війська Запорізького. Лагідний клімат, родючі землі, безліч дичини, хмари птахів у піднебессі, переповнені рибою озера та ріки- недарма виникло прислів’я « Січ- мати, а Великий Луг- батько!»Плавні- найродючіші землі з казковими луками, що не пересихали найспекотнішого літа. Плавні були велетенським нерестилищем риби всього Азово-Чорноморського басейну, як і берегові ліси справжнім царством дикої природи.На жаль, не збереглося жодного документального фільму про Великий Луг, хоча б періоду його затоплення у 1954 році внаслідок спорудження греблі, що породила Каховське водосховище, поховавши під водами Дніпра головні Запорізькі Січі й найкращі у світі чорноземи.Але, на щастя, на цю тему існує пласт історичної літератури, яка розповість про славне минуле наших земель!Детальнішу інформацію містять видання, які чекають на вас в Центральній дитячій бібліотеці:1. Галичин Н.Е. Легенды Великого Луга.-Херсон, 2017.- 222 с.2. Запорожці: до історії козацької культури/ [упоряд. тексту, передм. І.Кравченка ].-К.: Мистецтво, 1993.- С. 3373. Кустов С. «Козаки, сполом!».- Нікополь, 2016.- 88 с.4. Мицик Ю.А. Козацький край: нариси історії Дніпропетровщини ХV- XVIII ст.- Дніпропетровськ, 1997.- С. 135. Нариси з історії Нікопольського району (від найдавніших часів до початку ХХ століття).- К.- Нікополь- Запоріжжя, 2002.- С.276. Нариси про Нікополь.- Дніпропетровськ: Пороги, 2005.- С. 127. Нікополь очима художників: альбом/[ упорядн. О.В.Дащук].- Нікополь, 2012.- 159 с.; іл.8. Шеремет С.В. В гостях у старого Никополя.- Дніпропетровськ: Пороги, 2001.- С.59. Яворницький Д.І. Історія Запорізьких козаків: [в 3-х т.].- К.:Наукова думка, 1990.- Т.3.- 1991.-С.22Фото Facebook, Вікіпедія та Pexels

Авторська робота народного історико-краєзнавчого музею ім. М. Занудька увійшла до числа фіналістів конкурсу «Легенди Дніпропетровщини», що пройшов за ініціативи голови обласної ради Святослава Олійника. Тепер вона представлена широкому загалу на сайті «Дніпропетровщина туристична».Подніпровщина багата на взірці української не казкової прози, яка розповідає про походження міст та сіл, природних об’єктів та народних промислів. Тож конкурс не пройшов непоміченим, об’єднав людей, які цікавляться та зберігають історію свого краю.Понад 160 історій надіслали працівники 73 музеїв та бібліотек з 19 районів та 12 міст нашого регіону, серед них перекази сивої давнини і сучасні народні оповідання. Всі вони, без винятку, заслуговують на увагу, тож компетентному журі з числа істориків, літературознавців, непросто було визначитися з фіналістами. З такої кількості робіт було відібрано 15, до їх числа увійшла розповідь, підготовлена Людмилою Карандєй, екскурсоводом та завідувачки відділом міського музею.За основу Людмила Миколаївна взяла спогади, що дійшли до нас з дореволюційних часів. Більшість записана краєзнавцями, серед яких і засновник музею Микола Занудько та складає безцінну історичну спадщину. Зокрема, перші свідчення про пастуха, який знайшов дивний камінь, що виблискував на сонці мов золото. Цей запис вважають відправною точкою  початку гірничорудної справи, яка зародилася у нашому краї. Про це написала у своїй роботі історик, розповівши про етапи становлення металургійної промисловості від часів дослідника, інженера Валеріана Домгера.Про важливість такої роботи говорили організатори конкурсу, підводячи підсумки та нагороджуючи фіналістів. Відзнаку отримала Людмила Карандєй і музей Покрова, як заклад, що зберігає історичні надбання та не припиняє краєзнавчої роботи, на цьому наголошувала начальник управління обласної ради з питань гуманітарної, соціально-культурної сфери та освіти Лілія Гиренко.Тепер ознайомитися з цим унікальним дослідженням можна на сайті «Дніпропетровщина туристична», перейшовши за посиланням.Джерело Виконкон Покров

27 серпня 2020 року виповнюється 65 років з моменту виходу у світ першого примірника "КНИГИ РЕКОРДІВ ГІННЕССА".Це довідкове видання, що містить відомості про унікальні явища, видатні досягнення людства, світові рекорди, курйози у природі. Її названо на честь Артура Гіннесса, який жив у XVIII cтолітті.Перша Книга рекордів вийшла у світ в Лондоні 27 серпня 1955 року тиражем у кілька тисяч примірників. Вона мала лише 198 сторінок і 12 розділів, а видали її брати-легкоатлети Норріс та Росс Маквіртери. Спочатку планувалося видати її невеликим тиражем для власників пабів. Перше видання називалося " Книга чудових ступенів. Про найвище і найнижче, велике, маленьке, швидке, старе, нове, гучне, гаряче, холодне, сильне". Успіх книги був приголомшливий, і до Різдва вона стала бестселером.Книга рекордів Гіннесса є книгою з найбільшим тиражем з усіх книг, захищених авторським правом.Молодіжний інформаційний центр Нікопольської центральної бібліотеки (на Шевченка, 180) запрошує молодь рідного міста читати та пізнавати цікаві сторінки рекордів та ознайомитися з історією створення цієї унікальної книги!Джерело Нікопольська Міська ЦБС

ЗМІСТОВНО про цікаве! Молодіжний інформаційний центр Нікопольської центральної бібліотеки (на вулиці Шевченка, 180) запрошує молодь рідного міста прикрасити своє дозвілля сучасною цікавою книгою.ЧИТАЙТЕ ЗАЛЮБКИ! !Також варто додати, що погожа, тепла осінь - пора радості і творчості...Адже в цей час природа дарує нам прекрасні матеріали для втілення своїх творчих ідей. В день шкільних канікул на майстер-класі "Ходить осінь по діброві" від бібліотекарів філії 4 діти створили чудові осінні композиції з дубових  листочків. Подаруйте радість собі і близьким разом з нами!Джерело НІкопольська мІська ЦБС

Почався листопад і разом з ним NaNoWriMo - марафон, протягом 30 днів якого мільйони людей з усього світу пишуть книги. Як людина, яка написала книгу за 30 днів до того, як дізнався про існування такого марафону, поділюся практичними зауваженнями.Зауваженнями, які дозволять написати вам книгу, а не чёрте що. Скажімо так: це виклик для просунутих (або божевільних).1 - Уточніть свою швидкістьЯкщо ви пишете 1000 знаків в день, то шанс у вас малий. Навіть дитяча книга в 3-4 А.Л. це 120-160 тисяч знаків.2 - Що ви вважаєте книгою?NaNoWriMo бере за основу 50 000 слів. За фактом вони нічого нам не говорять. Книга може бути 4 А.Л, а може бути 24. Залежить від жанру і вашого стилю. З огляду на передбачуваний розмір і свою швидкість, розрахуйте, чи вистачить потужності написати обсяг.3 - Пишіть планМи говоримо про книгу, а не чернетка з незрозумілим сюжетом і розмитим кінцівкою. Вкладеться в короткий термін і створити якісний твір можна тільки маючи план:- хто персонаж?- в чому виклик / конфлікт історії- хоча б загальна послідовність подій.Інакше піде багато часу на блукання навкруги і буде обсяг, але не буде історії.4 - Мотивація від і доЧим ви себе нагородите за виконання умов челенджу і як покараєте за провал? Продумайте відразу, запишіть і повісьте перед очима. Обидві речі повинні бути досить вагомими, щоб лякати і запалювати.5 - Якщо вплутуватися в гру - то отримувати кайфКнига за 30 днів - це важко, але набагато легше, ніж 10 років готуватися і володіє на першому розділі. І весело.Чи не прагнемо до ідеалу, але все-таки пишемо історію, яку можна відразу показати редактору, а не переробляти 5 разів.Хіба це можливо, запитають деякі?Однозначно: є автори, які в такому режимі пишуть постійно, ще й викладають глави для читання. Питання тренування і серйозного ставлення. Все в наших руках. Терпіння і удачі. Заодно старе відео про особистий досвід написання книги за 30 днів:Джерела Writer's Digest / Інстаграм // автор Юрій Окунєв

Вже вдруге, до Тижня дитячого читання, на базі нашої бібліотеки був оголошений конкурс «BOOKTRAILERS - книга у новому форматі». Основна мета даного заходу – зацікавити читача яскравою і образною розповіддю про книгу, заінтригувати та спонукати його до активного читання та, звісно ж, реклама нових надходжень. Учасникам цьогорічних змагань вдалося майстерно поєднати два важливих винаходи людства – книгу і комп’ютер, створивши буктрейлер? (з англ.- реклама книги) за своєю улюбленою книгою.У соцмережі Facebook 11 березня всі буктрейлери, які брали участь у конкурсі, були викладені на нашій офіційній сторінці ЦДБ, де кожен бажаючий міг переглянути і відзначити ті роботи, які йому найбільше сподобалися. Тож на результат змагання впливав рейтинг у фейсбуці та оцінки журі.Судді оцінювали 12 робіт учасників за певними критеріями:- буктрейлер не повинен переказувати сюжет твору;- тривалість ролику повинна не перевищувати 3-х хвилин;- відповідати віковій категорії;- мати художньо-емоційний вплив;- естетичність оформлення;- творчий підхід;- особлива увага надавалася тому, що відеоролик не повинен бути скопійованим з мережі Інтернет (або використані матеріали з офіційного трейлеру екранізації представленої книги!).У зв’язку з карантином підведення підсумків було перенесено на невизначений термін. І ось, нарешті, ми оголошуємо результати.Джерела Нікополь Арт / автор Алла Карташова, Центральна дитяча бібліотека

Шановні читачі! Запрошуємо вас ознайомитися з новими літературними надходження до Марганецької центральної міської бібліотеки! Ці книги видаються для читання додому на абонементі бібліотеки, - звертаються до марганчан бібліотекарі.Андрухович, Юрій. Тут похований Фантомас [Текст] : есеї / Ю. Андрухович. – Брустурів : Дискурсус, 2019. – 240 с.ТСН-ки – це колонки, із якими Юрій Андрухович раз на тиждень виступає на сайті tsn.ua «Телевізійної служби новин» Каналу «1+1». Починаючи з грудня 2010 року, він опублікував їх уже близько двох сотень. До вашої уваги – своєрідне вибране з цих щотижневих записів, розташованих у суворо хронологічній послідовності. Готуючи цю збірку, автор свідомо не вносив змістових коректив, але вважав за доцільне вказати точну дату кожної публікації. Дати тут є не тільки каркасом, але й значною мірою орієнтиром. “Через вікно одного з номерів на третьому поверсі вибратися на дах, окинути поглядом усю Європу з її найвищого міста і знайти в оптичному прицілі вайлувате тіло того, заради кого ти тут. Натиснути на спусковий і, вміло не зачепивши жодного з кількох десятків охоронців, покласти край усім стражданням народу”. Юрій АндруховичАгеєва, Віра. Візерунок на камені. Микола Бажан: життєпис (не)радянського поета [Текст] / Віра Агеєва. – Львів : Вид-во Старого Лева, 2019. – 496 с. – Бібліогр. в підрядк. прим.REPORT THIS ADЦя книжка — про одного з найвидатніших поетів ХХ століття, якому судилися вершини й провалля, високі здобутки й принизливі манівці. До нього рано прийшло визнання: прочитавши «Гофманову ніч», перед молодим автором став на коліна сам метр Микола Хвильовий. Захопившись футуризмом, поет зостається при тому завсідником антикварних крамниць і пристрасним колекціонером живопису. Невдовзі виробляє самобутній неокласичний стиль. Удостоєний ордена Леніна з особистого наказу кремлівського вождя, пише чи не найкращий вірш в українській сталініані. А згодом, перетривавши добу репресій, тотального страху й неминучого конформіз­му, стає великим релігійним поетом, на кожному етапі своєї творчості звертаючись до образу Собору, до засадничих християнських цінностей. Син петлюрівського офіцера, Микола Бажан волею випадку обіймає посаду заступника Голови українського радянського уряду. Сходо­знавець за фахом, перекладач Руставелі й Навої — повсякчас наводить зруйновані мости між Україною та Заходом. Відзначений усіма престижними радянсь­кими нагородами, змушений самохіть відмовитися від номінування на Нобелівсь­ку премію. Свідомий гріховних переступів, караючись зрадами і втратами, намагається відпокутувати їх подвижницькою культуртрегерсь­кою працею, невпинним і неймовірно результативним тихим спротивом, маючи певність, що за будь-яких обставин слово не може мовчати.Єрґович, Мілєнко. Жертвам сниться велика воєнна перемога [Текст] : журналіст. хроніки (1993-1995) / Мілєнко Єрґович ; пер. з хорв. Ірина Маркова. – Київ : Комора, 2019. – 432 с. – Пер. изд. : Žrtve sanjaju veliku ratnu pobjedu / Miljenko Jergović. – Zagreb, 2006.До книги «Жертвам сниться велика воєнна перемога» увійшли написані впродовж 1993—1995 років есе, нариси та воєнні замальовки про війну у Боснії і Герцеговині або про події, які безпосередньо чи опосередковано стосувались цієї війни. Змальовані автором картини, на перший погляд, видаються ірреальними, страхітливими, болючими, демонструючи усе, як є, без прикрас чи виправдань. Проте книга водночас сповнена надією. Надією на те, що рано чи пізно війна закінчиться, вигнанці повернуться додому, а жертви зможуть віднайти спокій.Ушкалов, Леонід В. (1956–2019). Моя Шевченківська енциклопедія: із досвіду самопізнання [Текст] : [есеї] / Леонід Ушкалов ; [Нац. ун-т “Києво-Могилян. акад.”, Центр Європ. гуманітар. дослідж., Центр дослідж. історії і культури східноєвроп. єврейства]. – Вид. 2-ге. – Київ : Дух і Літера, 2019. – 560 с.До книги входить близько 300 невеликих есеїв про світ ідей та образів Тараса Шевченка – поета, художника, музиканта, мислителя. Шевченко постає тут людиною, яка надзвичайно тонко й трепетно відчуває природу, мистецтво, життя в усіх його проявах: від побуту до метафізики. Автор розглядає Шевченка в широкому контексті української та світової культури. А ще, пильно вдивляючись в образ поета, він намагається описати свій власний духовний досвід.Єшкілєв, Володимир Львович. Фаренго [Текст] : [трилогія]. Кн.1. Тінь попередника / В. Л. Єшкілєв. – Харкiв : Фолiо, 2019. – 428 с. – (Сучасна гостросюжетна проза).Трилогія «Фаренго» Володимира Єшкілєва – перша українська фантастична епопея в жанрі space opera. Її дія розгортається в майбутньому, коли людство, залишивши планету-колиску, досягає чергової кризової межі. Розслідування несанкціонованого проникнення в системи корабля-розвідника несподівано для всіх виявляє загрозу набагато вищого порядку. Слідча група зустрічає спротив не лише невідомого ворога, але й політиків, які грають у власні ігри. Чим далі просувається розслідування, тим ширші обрії заколоту відкриваються для детективів і вчених. Про це йдеться в першій книзі трилогії «Тінь попередника».Єшкілєв, Володимир Львович. Фаренго [Текст] : [трилогія]. Кн.2. Гніздо / В. Л. Єшкілєв. – Харкiв : Фолiо, 2019. – 410 с. – (Сучасна гостросюжетна проза).У другій книзі епопеї «Фаренго» «Гніздо» гібридна гра могутніх сил переходить у відкриту війну. І перемога в ній криється не у простуватій солдатській стійкості і не в технічній перевазі. Для перемоги потрібно знайти гніздо, а до­ки воно не знайдене, наповзатиме темрява. І буде піднятий пил на мертвих планетах, і всі очевидності та розрахунки будуть піддані сумнівам, і в химерних місцях знайдуться не лише сліди невгасимої ненависті. А поки йдуть пошуки і руйнуються репутації, серед космічного металолому згасає кохання двох подружок і народжується політична інтрига.Ушкалов, Леонід Володимирович. Чарівність енергії: Михайло Драгоманов [Текст] / Л. В. Ушкалов ; Національний університет “Києво-Могилянська академія”, Центр європейських гуманітарних досліджень. – К. : ДУХ І ЛІТЕРА, 2019. – 600 с. – (Постаті культури).У цій книжці на основі багатого джерельного матеріалу Леонід Ушкалов подає біографію українського публіциста, науковця та громадського діяча Михайла Драгоманова (1841—1895). Автор символічно поділив життєпис на п’ятдесят чотири параграфи й спробував, за його ж словами, «наскільки це можливо, показати життя Драгоманова не чорно-білим, а барвистим, таким, яким наше життя є насправді». «Без гніву і пристрасті» він оповідає про повсякдення свого героя і пробує проникнути у світ його ідей. Однак, автор переконаний, що «магістральний сюжет» життя Драгоманова можна уявляти по-різному.Акунін, Борис. Левіафан [Текст] / Б. Акунін ; пер. з рос. Л. Дубас. – К. : Сім кольорів, 2018. – 240 с. – (Історичний детектив).Нечуваний злочин! 15 березня 1878 року в Парижі на вулиці де Ґренель убито колекціонера лорда Літтлбі, семеро його слуг і двох дітей! З дому зникає лише загорнута у барвисту хустку золота фігурка Шиви, яку потім дістане з дна Сени місцевий хлопчак. На місці злочину комісар поліції Ґустав Ґош знаходить емблему корабля “Левіфан”, який вирушає у своє перше плавання до берегів Індії. Пасажирам першого класу разом із квитком вручали і зображення золотого кита. Комісар змушений вирахувати з кількох сотень пасажирів одного, хто вчинив жахливе убивство. Підозра падає на п’ятьох, у кого відсутня емблема, і поміж них Ераст Фандорін…Содомора, Андрій Олександрович. Сльози речей [Текст] : новели, образки, медитація / Андрій Содомора. – Л. : Піраміда, 2019. – 172 с.У новій книзі Андрія Содомори живе незвичайний Львів – Львів тонких настроїв та почуттів. Рефреном тут можуть слугувати слова Верґілія “Є таки сльози речей, і що смертне – торкається серця”. І як загублена на білому снігу рукавичка плаче за своєю господинею, так самотня людина у міському просторі сумує за втраченою гармонією життя – “золотим віком”. Все це й зумовило елегійну тональність письма. Проза Андрія Содомори переливається в поезію, а психологічні спостереження – у філософські медитації.Бабченко, Аркадій. Війна [Текст] : тlом : [зб. нарисів] / Аркадій Бабченко ; пер. Тамара Клюкіна. – 4-те вид. – Київ : BookChef. – [Б. м.] : Форс Україна, 2018. – 400 с. – Дод. тит. арк. рос.Аркадія Бабченка вважають одним із фундаторів сучасної військової прози. Він пройшов дві чеченські кампанії, тож добре знає, про що пише. Війна не просто не відпускає — як військовий кореспондент Аркадій Бабченко працював на фронтах Південної Осетії–2008 і України–2014. Його нотатки в блозі й на Facebook викликають бурю емоцій. Ним захоплюються і його ненавидять. Його таврують. Його принциповість і професіоналізм мають за взірець. Збірка нарисів «Війна» — історія, що вражає чесністю опису буднів чеченської кампанії. Це розповідь про те, як війна калічить долю одних людей і висвітлює кращі риси інших. Так, є там і героїзм, але здебільшого — це нескінченні дні, важкі від налиплої глини, просочені дешевою горілкою, болем, ненавистю й страхом. «Війна» — художній твір, хоча більшість епізодів справді з життя автора. І саме під час Чеченської війни.Портников, Віталій. Дзвони Майдану [Текст] / В. Портников. – [Б. м.] : Акта, 2018. – 502 с.Книга «Дзвони майдану» є продовженням хронологічно-публіцистичної трилогії автора. Перша її частина – «Богородиця у синагозі» – присвячена періоду 2000-2006 рр., «Тюрма для янголів» – 2006-2011, а «Дзвони майдану» – 2011-2018 рр.Херсонський, Борис Григорович. Сталіна не було [Текст] : [вірші] / Борис Херсонський ; за ред. Юрія Винничука. – Харків : Фоліо, 2018. – 220 с. – (Сафарі).Борис Херсонський – один з провідних російськомовних поетів України, лауреат численних міжнародних премій, в останні роки пише не тільки російською, але й українською мовою та перекладає українською свої російськомовні вірші. У збірку «Сталіна не було» ввійшли як нові вірші, написані українською, так й автопереклади, зроблені у 2016-2017 р. Тематика і стилістика віршів типова для автора – сюрреалістичні спроби осмислити історію тоталітаризму, «біографічна лірика», нариси побуту п’ятдесятих -шістдесятих років минулого сторіччя, у які несподівано вторгаються образи середньовіччя, відлуння війни на Донбасі, монстри юрського періоду… Значну долю у збірці займають біблійні мотиви. Тобто у своїх українських віршах поет залишається сам собою. Але уважний читач знайде тут й відгуки класичних зразків української поезії.Сенцов, Олег. Жизня [Текст] : [зб. автобіогр. оповідань] / О. Сенцов ; пер. з рос. С. Осока. – Львів : Видавництво Старого Лева, 2019. – 160 с.«Жизня» — збірка автобіографічних оповідань. Це книжка для всіх, хто досі не знайшов відповіді на запитання, чому Олег допомагав українським військовим у Криму, чому відкрито говорив про розв’язану Росією війну в Україні, чому розпочав голодування і не просив про помилування. Ці тексти знайомлять нас з автором у період важливих для нього внутрішніх пошуків і змін, коли він прагне зрозуміти, хто він, яким шляхом піде далі і з якого більше ніколи не зійде. Це перша публікація творів Олега Сенцова в перекладі українською мовою, що подаються поруч із російськомовними оригіналами. Це надзвичайно важлива для Олега книжка, і, навіть перебуваючи в ув’язненні, він активно брав участь у її виданні.Вдовиченко, Галина. Пів’яблука. Інші пів’яблука [Текст] / Г. Вдовиченко. – Львів : Видавництво Старого Лева, 2019. – 472 с.«Пів’яблука. Інші пів’яблука» — історія жіночої дружби, що дозволить читачеві поглянути на звичні речі по-новому, оповідь про долі чотирьох подруг — таких різних, але однаково близьких. Одного разу вони знаходять незвичайний сувенір. Те, що спершу здавалося просто цікавою іграшкою, починає у дивовижний спосіб змінювати життя жінок, виконуючи найпотаємніші бажання кожної з них… Знахідка стане початком нових пригод, вона покаже, чого насправді бажають подруги. Хто зміг створити цей шедевр? І чому майстер Пінзель, найзагадковіший галицький скульптор XVIII століття, що далі помітніше впливає на тих, хто живе у XXI столітті? Дізнайтесь усі таємниці, прочитавши цю чудову книжку. Романи «Пів’яблука» та «Інші пів’яблука», з якими свого часу дебютувала Галина Вдовиченко, — вперше під однією обкладинкою, у новій авторській редакції.Ільченко, Олесь. Місто з химерами [Текст] : роман / О. Ільченко. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К. : Комора, 2019. – 264 с.Роман Олеся Ільченка «Місто з химерами» дозволяє повернутись в часі і зануритись у життя Києва початку ХХ століття: зазирнути за лаштунки театру Соловцова, зустріти Ларису Косач в Музеї старожитностей, випити гарячого шоколаду в кафе «Семадені», поспостерігати за будівництвом Миколаївського костелу і навіть політати аеропланом разом із Ігорем Сікорським. Уважні читачі й читачки дізнаються про загадки життя відомого будівничого Владислава Городецького і разом з героями роману отримають можливість розкрити головну таємницю Києва. Що означає «зловісний трикутник»? Чому його було створено? Що знаходиться в центрі цього трикутника? Чому небезпека чатує над старим містом і чи справді вона вже в минулому?Бадью, Ален. Століття [Текст] / А. Бадью. – Львів : Видавництво Анетти Антоненко, 2019. – 304 с. – Пер. изд. : Le Siècle / Alain Badiou.Ця книжка – водночас знайомство з думкою видатного французького філософа Алена Бадью (нар. 1937), а також філософське переосмислення ХХ століття. Автор прагне дати висловитися самому століттю, його різноманітним практикам, голосам його активістів – політичних, художніх, поетичних, театральних, наукових, психоаналітичних тощо. На переконання Бадью, головна пристрасть, що рухала століття, була «пристрасть реального»: ХХ століття надихалося не мріями, ілюзіями та утопіями, а саме мужністю поглянути реальному в вічі, стати частиною події, перейти до прямої реалізації, винайти щось нове – насамперед «нову людину» замість «старої». Саме тому все ХХ століття перебуває в парадигмі Війни, епічного зіткнення віч-на-віч, співіснування непоєднуваних речей. Усі активісти століття живуть і творять у фігурі антагонізму, зсередини якого потрібно відшукати нову організаційну дисципліну думки, нове «братерство», нове «ми». Сьогодні, залишаючись вірними пристрасті ХХ століття, нам треба запитати вслід за Бадью: «Що значить «ми» в часи миру, а не війни?» Книжка розрахована на філософів, культурологів, істориків, літературознавців і теоретиків мистецтва.Лущевська, Оксана. Залізний вовк [Текст] : повість / О. Лущевська. – Львів : Видавництво Старого Лева, 2019. – 136 с.Граф Горгій побився об заклад, що впіймає на полюванні небаченого досі звіра. Так і стається, проте на бенкеті на честь полювання хтось потай випускає залізного вовка, і той тікає. Підозра падає на десятирічного сина графа — Віра. Ціна зради дуже висока, і лютий батько проганяє хлопчика геть. Хлопчик залишається сам у лісі, тепер він мусить боротися за своє життя. Та поруч із Віром — його вірний щур Дада. Разом вони знаходять шлях до маєтку, де їм дають притулок… Динамічний сюжет, екшн та переживання за героїв захоплять юних читачів.Москалець, Костянтин. Стежачи за текстом [Текст] : вибрана критика та есеїстика / К. Москалець. – Львів : Видавництво Старого Лева, 2019. – 400 с.Костянтин Москалець як літературний критик пише нешаблонно, без усталених штампів і заяложених тверджень. Він уміє оприявнити перед читачем вразливість ліричного «я» Василя Герасим’юка, живу легенду «вісімдесятників» — Ігоря Римарука, постать інтелектуала й ерудита Олега Лишеги, поетичну філософію, плач і сповідь Григорія Чубая… Ці статті хочеться перечитувати знову й знову, відкриваючи щоразу нові грані у творчості знаних авторів, і водночас — дивуватися глибоким висновкам та естетиці слова Костянтина Москальця. Есеї, вміщені у цій книжці, — про вміння жити тут-і-тепер, шукати, віднаходити й усвідомлювати себе, плекати власну неперервність і, попри плинність часу, цінувати кожну мить буття.Дракермен, Памела. Дорослих не буває [Текст] : На обкл. назва “Дорослих не буває: життя після 40” : історія дорослішання на середині життя / П. Дракермен ; пер. з англ. І. Листопад. – К. : Yakaboo Publishing, 2019. – 288 с. – Бібліогр. С.272-285.Памела Дракермен, американська письменниця, добре відома українській аудиторії за книжкою «Французьке виховання», написала ще одну історію виховання та дорослішання — цього разу себе як дорослої людини. Вона пише про типові й нетипові досвіди та виклики свого покоління, вічні й унікальні, притаманні нашому часові: про кризу середнього віку, перші провістки старіння, про подолання хвороби, тероризм, нові кар’єрні етапи, мудрішання і примирення, любов і дружбу, мудрість і щирість. До цих, здавалося б, універсальних тем Дракермен підходить із самоіронією та інколи несподіваним гумором, а також із дослідницькою сумлінністю іноземки, яка вдячно осягає чужу культуру.Бабкіна, Катерина. Мій дід танцював краще за всіх [Текст] : [оповідання] / К. Бабкіна. – К. : Комора, 2019. – 144 с.«Мій дід танцював краще за всіх» — серія оповідань, що складаються в єдину історію п’яти родин, діти з яких знайомляться в школі першого вересня в перший рік незалежності України та залишаються друзями на все життя. Від двадцятих років в Харкові і знищення театру Леся Курбаса через Голодомор, Другу світову, дев’яності й кілька хвиль еміграції до війни на Донбасі. Ця книжка в першу чергу про прийняття минулого. Про те, як події та обставини впливають на нас незалежно від того, чи знаємо ми про них. Про тяглість і зв’язок поколінь, бажання любові та прийняття, самотність як наслідок або як причину. Про втрати – осмислені чи неосмислені, виправдані чи безглузді. Та, головне, про те, що навіть самотнім, відкинутим, поламаним теж можна вижити і жити, бо, попри все, завжди залишається можливість врешті стати щасливим.Білоцерківець, Наталка. Ми помрем не в Парижі [Текст] : вибрані вірші / Н. Білоцерківець. – К. : А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2018. – 240 с. – (Українська Поетична Антологія).До книжки Наталки Білоцерківець — однієї з найважливіших сучасних українських поетів — увійшли вірші з усіх її збірок: «Балада про нескорених» (1976), «У країні мого серця» (1979), «Підземний вогонь» (1984), «Листопад» (1989), «Алергія» (1999), «Готель Централь» (2004). Це найповніше на сьогодні вибране авторки.Джерело Марганець бібліотечний

Видавництво Vivat випустило новий тираж книжки Вахтанга Кіпіані «Справа Василя Стуса» з рішенням Дарницького райсуду на форзаці. Саме цим рішенням суд заборонив розповсюджувати книгу через згадки у ній про Віктора Медведчука. Про це повідомила генеральна директорка видавництва Vivat Юлія Орлова.Вона розповіла, що перші книжки з нового тиражу вже почали відправляти замовникам. «Ми вирішили: документ, так документ)) Тому на форзацах книги розміщено рішення дарницького райсуду про заборону книги в першій інстанції, яке може набрати чинності 18.11.20, та передмова укладача книги Вахтанга Кіпіані. Наклад в такому вигляді друкується вперше!», - розповіла вона.Що відбувається з книжкою?Дарницький районний суд Києва заборонив розповсюджувати тираж книги Вахтанга Кіпіані «Справа Василя Стуса» в «такому вигляді», тобто зі згадками про Віктора Медведчука. Суд визнав, що деякі фрази у книзі принижують його честь та гідність. Сам Вахтанг Кіпіані зазначив, що «ніхто вибачатися перед Медведчуком не буде». І додав, що, згідно з рішенням суду, мав би видалити ці епізоди. Однак автор цього не робитиме. Видавництво Vivat також повідомило про те, що буде поданий позов до апеляційного суду.Поки рішення суду першої інстанції не набуло чинності, бо йде час на подання апеляції. Якщо її подадуть, воно не набере чинності до рішення апеляційної інстанції, тобто за цей час видавництво спокійно може надрукувати та продати новий наклад. Vivat вже вирішило надрукувати додаткові 15 тисяч примірників.Джерело Громадське

НА ПРОЩАНИЕОсенняя пора – уборка урожая,Осенняя пора – дни свадебных пиров.Недаром де её поэты воспевают,Недаром же она любимица богов.Ей нас не испугать холодными дождями,Лишь навевают грусть тот журавлиный клинДа ветер, что им вслед швыряет облаками,И машущий вдогонку, осиротевший клён.Люблю бродить в лесу с опавшею листвою,Люблю понаблюдать осенний звездопад,Но всё-таки к теплу мы тянемся душоюИ все капризы летние вернули бы назад.Осенняя пора, подруга золотая,Люблю тебя за то, что можно помечтать,А сидя у окна, с зажжённою свечою,Так хочется о чувствах стихами рассказать.Когда придут к нам трескучие морозы,Мы будем вспоминать тепло ушедших дней,И бабье лето знойное, и утренние росы,И золото осеннее, и крики журавлей…10.10.2020Геннадий СамойленкоДжерело Марганець бібліотечний

Яскрава і затишна, романтична і журлива, щедра і мінлива. Осінь. Невичерпне джерело поетичного натхнення. Певне, у доробку кожного поета знайдеться хоч один вірш про цю неповторну пору. Сьогодні у поетичній добірці – вірші з присмаком яблук, різнобарв’ям айстр та жоржин, ошатністю дерев, шурхотом опалого листя та стукотом дощу. Ділимося з вами улюбленими віршами від майстрів слова. Хай осінь буде натхненною!***Красива осінь вишиває клениЧервоним, жовтим, срібним, золотим.А листя просить: – Виший нас зеленим!Ми ще побудем, ще не облетим.А листя просить: – Дай нам тої втіхи!Сади прекрасні, роси – як вино.Ворони п’ють надкльовані горіхи.А що їм, чорним? Чорним все одно.(Ліна Костенко)***Осінь — у барвистому намисті.Як циганка — з бубоном в руці.Поцілунок — чистий і вогнистийна моїй зоставила щоці.Не забуду: вчора в бубон била,танцювала, дика і палка,і, немов на картах, ворожилана кленових зоряних листках.Я платив грошима їй немало,потім серце вийняв — і віддав,і вона мені тебе вгадалатак, як я того і забажав.Де циганка? Де відьомські косиу стрічках, квітках і дукачах?..Так, тебе наворожила осіньна кленових зоряних листках…(Євген Гуцало)***Осінній день, осінній день, осінній!О синій день, о синій день, о синій!Осанна осені, о сум! Осанна.Невже це осінь, осінь, о! – та сама.Останні айстри горілиць зайшлися болем.Ген, килим, витканий із птиць, летить над полем.Багдадський злодій літо вкрав, багдадський злодій.І плаче кошик серед трав – нема мелодій.(Ліна Костенко)Осінній вогоньВ повітрі павутиння прозоро зависа,Летить тонке, задумливо і легко.А осені вогонь горить і не згасаІ відліта кудись, немов лелека.Легенько обліта кульбабкою земля,І золоті дими струмують від оселі.А листя кружеля, а листя кружеля,Неначе малюки на каруселі.Летить кудись печаль, зника в густій імлі,Крилом змахнувши легко на прощання.І ніг моїх уже не втримати землі,Бо, може, це моя печаль остання.(Надія Кир’ян)***Пишу листи на акварелях осеніІ з вітром відпускаю у політ.Стара верба над берегами босимиПряде клубок печалі журавлів.Ще пам’ять не цілована морозом,Ще джерело в прадавній хащі б’є.По парасолі крапельками МорзеДалекий Хтось привіт передає.(Наталка Позняк)***Відлітайте, дерева. Прощай, нетутешня пташко.Ані докору з уст. Нам лишається довга сльота.В керамічному глечику – кілька засохлих ромашок.Екібана від літа, довершена і проста.Півгодини дощу, півгодини ясного неба.Вогко дихає камінь бароко і рококо.Нагулятися містом, потім піти до себе,Відігрітись на кухні, запарити молоко.Підійти до вікна і дивитись, як дужий вітерНагинає дерева і листя в саду мете.І про щось промовчати, торкнувши засохлі квіти.І про щось говорити: про вітер, про листя, про те,Що ця осінь така, як чудна перезріла панна –То дарує вам усміх, то хусточку мочить слізьми.А в долоні від літа – хіба що суха екібана.І щодень по пелюстці її обриваємо ми.(Мар’яна Савка)***Ми вийдем з тобою на листя опале,Де синє повітря, як сиві опали,Ми станем з тобою, як олень і ланя,Вслухатися в лісу бентежне волання.Очиститься подих і голос від диму,Я пісню з тобою високо нестиму,Трава нам заграє, і вітер затрубить,І постріл мисливця нас раптом розбудить…(Дмитро Павличко)***Ще холонуть словаУ твоїх нерозкритих конвертах,І дорога розлукНаше “ми” не вертає назад.Я – хвилина твоя.Ще повторює пам’ять уперто.Тільки ти поверни,Поверни мені той листопад.Хай тепер, як тоді,По алеях Дубового гаюМіріади листинЯк стривожені птахи летять.Я не кличу тебе,У минуле стежок не питаю.Тільки ти поверни,Поверни мені той листопад.Твої доторки рук,Твій цілунок найперший, несмілий.І найкращі слова.Ні. Не зміг би я іншій віддать,Але є ще одне, що належить одному мені лиш,Тож прошу, поверни,Поверни мені той листопад.(Анатолій Рекубрацький)***Запахла осінь в’ялим тютюном,Та яблуками, та тонким туманом, —І свіжі айстри над піском рум’янимЗорюють за одчиненим вікном.У травах коник, як зелений гном,На скрипку грає. І пощо ж весна нам,Коли ми тихі та дозрілі станемІ вкриє мудрість голову сріблом?Бери сакви, і рідний дім покинь,І пий холодну, мовчазну глибіньНа взліссях, де медово спіють дині!Учися чистоти і простотиІ, стоптуючи килим золотий,Забудь про вежі темної гордині.(Максим Рильський)***Ти прийшов саме в час, коли визріли зорі і сливиІ печаль світова обійняла руками роки.Ти був схожим на дощ і минув, як минає злива.Сива ніч, як черниця, молилась крізь тишу й віки.Знову золото осінь розмінює на мідяки.І кульгаві вітри, наче пси, розбрелись по дорогах.Доторк часу, холодний, як доторк чужої руки –Неминучості знак, сипле листя пожовкле під ноги.(Тетяна Рибар)***Ця осінь – кленова й каштановаІ міріадово зоряна,І срібно – дощево – туманова,І вітром розбурхано – зорана,І віршами, віршами, віршами,Як листям багряним засипана,Такими словами розкішними,Як золотом вишита, вишита…Ця осінь чуттєво нестримана,Така суперечливо лагідна.Такими піснями оспівана!Такими цілунками зваблена!Ця осінь горить листопадами,І згадками тішить звичайними.А смуток гірчить нерозгадано…Якими здивуєш нас тайнами?(Віра Олеш)***Облітають квіти, обриває вітерпелюстки печальні в синій тишині.По садах пустинних їде гордовитоосінь жовтокоса на баскім коні.В далечінь холодну без жалю за літомсиньоока осінь їде навмання.В’яне все навколо, де пройдуть копита,золоті копита чорного коня.Облітають квіти, обриває вітерпелюстки печальні й розкида кругом.Скрізь якась покора в тишині розлита,і берізка гола мерзне за вікном.(Володимир Сосюра)***Шипшина важко віддає плоди…Шипшина важко віддає плоди.Вона людей хапає за рукава.Вона кричить: – Людино, підожди!О, підожди, людино, будь ласкава.Не всі, не всі, хоч ягідку облиш!Одна пташина так мене просила!Я ж тут для всіх, а не для тебе лиш.І просто осінь щоб була красива.(Ліна Костенко)***Рветься осінь руками кривавимидо далекого сонечка любого;кров на шатах препишних шаріється,оксамит і парчу залива.Так для сонечка осінь убралася,мов цариця у свято врочистеє,все, що є на сім світі найкращого,все зібрала на пишний убір.Але дні все коротшають, міняться,гляне сонечко й знову захмариться…Журить осінь-сухітниця сонечко,бо нема в ній весняних надій.Рветься осінь. Терни невидиміїїй все тіло поранили, змучили,а вона розпачливо всміхається:“Сонце, сонечко, глянь, я сміюсь!”Заховалось за горами сонечко,з гір повіяло холодом, вогкістю,сиві хмари на небо насунули,“Ось я йду!” – обізвалась зима.Осінь шарпнула шати кривавії,аж до ніг їй упали, розсипавшись,непокрита, нічим не захищена,застогнала: “Іди, бо вже час…”(Леся Українка)***Дихає прозора прохолода,Верболіз закутався в туман.З лісу, з поля, з сивого болотаТихо підкрадається зима.Краснобоке літечко зів’яло,Яблуком скотилось за поріг.Листя золоте нечутно впалоКилимом пухким до наших ніг.На ромашках відцвіли росини,Відсюрчали коні-стрибунці.Перелітний птах у небі синім –Мов сльозинка тепла на щоці.На ланах із ранку і до ночіКрають землю гострі лемеші.Не зів’яло літечко, бо хочеЗалишитись у моїй душі.(Віктор Геращенко)***Іще не сніг і навіть ще не іній,ще чути в полі голос череди.Здригнувся заєць — ліс такий осінній,куди не ступиш, все щось шарудить!Чи, може, це спинається грибочок?Чи, може, це скрадається хижак?То пролетить березовий листочок,То пробіжить невидимий їжак…(Ліна Костенко)Можливо, вас також зацікавить добірка проникливих віршів про любов та поезія про зиму. Також пропоную до вашої уваги повну добірку віршів за програмою ЗНО з української літератури.Джерело Bookmarin

Нещодавно краєзнавчий фонд Марганецької центральної міської бібліотеки поповнився поетичною збіркою “ВІДЧУТИ ДУШЕЮ” марганецького поета Сергія Рубана.Сергій Олександрович вже давно співпрацює з бібліотекою в організації клубу “Правовий захист” для учнів Марганецького професійного ліцею. А напередодні Всеукраїнського дня бібліотек Сергій Олександрович завітав до бібліотеки з приємною звісткою: вийшла друком його перша книга – поетична збірка “Відчути душею”. Сергій Рубан передав видання для бібліотеки директору централізованої бібліотечної системи Лідії Віталіївні Пономарьовій.Поетичний талант Сергія Рубана в повній мірі проявився саме в 2020 році. З’явилися поетичні твори на різні теми, що турбують автора. Все, що боліло його душі або надихало, знайшло відображення на сторінках книги “Відчути душею”. Сам автор про своє життя говорить так:“Життя – немов химера нечітка,Як сон, який не пам’ятаєш вранці.Кудись несе мене думок ріка,Я в ній давно вже є безправним бранцем…”Поетична збірка С. Рубана “Відчути душею” (2020)У першому розділі книги “Вірші” автор відверто розкриває читачам свої найпотаємніші думки та ділиться болісними питаннями. Відчувається, що кожний вірш ретельно відшліфований як досконалий поетичний твір. Тому вони і сприймаються доступно, зрозуміло й майже відразу відгукуються в серці. Хоча вже сама назва закликає не просто читати твори, а відчувати їх душею. Всі ці сюжети Сергій бере зі свого життя. І турботи, й радощі, і хвилювання – все це втілилося в художні образи в його поезії.Свій життєвий досвід та мудрість автор книги вклав у твори другого розділу “Притчі”. Їх варто не просто почитати, а порозмислити над кожною притчею. Адже скільки людина живе, стільки і вчиться жити. І як говорить народне прислів’я: лише дурні вчаться тільки на власних помилках. Тож черпайте мудрість, якою так щедро ділиться автор книги “Відчути душею” Сергій Рубан. Бо всі теми, яких торкається поет, близькі і знайомі кожному. Як говориться в одній з притч, важливо і думати, і робити. Саме поєднання правильних думок та дій – це шлях до успіху.Поетична збірка “Відчути душею” – невеличка за обсягом, але настільки багата на почуття, пристрасті, патріотизм, розкішні художні образи, життєву мудрість.Бібліотекарі запрошують завітати до Марганецької центральної міської бібліотеки та познайомитися з поетичною збіркою “Відчути душею” Сергія Рубана!Підготувала Ольга Забенько, пр. бібліограф ЦБС. Джерело Марганець бібліотечний

Якуб Маріан, чеський лінгвіст та автор персонального блогу, присвяченому культурі,вирішив дослідити, які країни Європи видають найбільше книг щороку.Згідно з даними, які він отримав з різноманітних офіційних джерел, найбільш продуктивною країною за книговидавництвом виявилась Великобританія: щороку тут публікується понад 184 000 найменувань нових книг.В перерахунку на мільйон населення це понад 2870 книг. Україна за цим показником займає одні з останніх місць: щороку у нас виходить лише 470 нових найменувань на мільйон жителів. Несподівано високі показники виявились у Білорусі, яка видає приблизно стільки ж книг, як і Іспанія та Німеччина.Для країн, позначених N/A не було даних взагалі або ж ці дані були непідтвердженими, тому автор вирішив не включати їх до переліку.Джерело Марганець бібліотечний

Андрій Кокотюха - сучасний український письменник, сценарист, журналіст. Автор понад 60 книжок. Працює переважно в гостросюжетних жанрах : детективному, пригодницькому, історичному. Його романи неодноразово екранізувалися . Лауреат премії конкурсу "Коронація слова". У 2012 році здобув почесне звання "Золотого письменника України".Де шукати книги Андрія Кокотюхи у Нікополі? У фондах Центральної бібліотеки на Шевченка,180 є чимало книг цього письменника. З романами Андрія Кокотюхи ви цікаво проведете час.Джерело Центральна міська бібліотека

Молодіжний інформаційний центр Нікопольської центральної бібліотеки (на Шевченка, 180) пропонує ознайомитися з енциклопедією "МУДРІСТЬ ТИСЯЧОЛІТЬ", в якій зібрані і представлені найбільш значимі афоризми перевірені часом.Хронологічний обсяг енциклопедії - від зародження писемності до кінця ХХ століття нашої ери; її ореал - усі континенти Землі, її герої - видатні письменники, філософи, історики, справжні мудреці та незгасимі світочі людства. Цінність афоризмів полягає в тому, що вони, як правило, не потребують ніяких пояснень!Отож, вирушайте у подорож цією цікавою книгою, і нехай вона поглибить ваші знання та збагатить вашу мову. Енциклопедія "Мудрість тисячоліть" адресована усім, хто кохається у мудрості й красномовстві, але насамперед тим, хто хоче жити і творити у новій Україні.Джерело Нікопольська міська ЦБС

Чи цікаві Вам біографії видатних особистостей? У фондах читального залу Центральної бібліотеки ви знайдете книгу Мартіна Гілберта «Черчилль».Сера Вінстона Черчилля — видатну історичну особистість, безмежно відданого британському народові політика, аристократа, стратега світового рівня й історика, невтомного борця за свободу і демократію, лауреата Нобелівської премії — у Сполученому Королівстві визнано «Людиною ХХ століття». Він не лише описував історію — він її творив.Робота визнаного біографа Мартіна Ґілберта з представлення світові Великого Англійця посідає особливе місце серед подібних видань. В основу книги, що вперше виходить українською мовою, покладено факти, відібрані з багатьох дослідницьких джерел та ретельно проаналізовані автором, а також відомості, надані Рендольфом — сином Вінстона Черчилля. Читачам цікаво буде довідатися також про особисте життя та зовсім не політичні захоплення відомого англійця.Джерело Нікопольська міська ЦБС

Український журнал, який поєднав покоління! 100 років тому побачив світ перший випуск нинішнього журналу «Жінка». З цим виданням виросло кілька поколінь відданих шанувальниць. Перший наклад громадсько-політичного і літературно-художнього часопису був всього 600 примірників і виходив на сіровато-синьому папері.Змінювались часи та політика держави, мінялись редактори і разом з цим змінювались дизайн, рубрики та наповнення журналу. «Жінка» не тільки наповнювала, а й надихала та змінювала життя людей. Сьогодні це яскраве, цікаве видання, яке спілкується з жінкою на рівних, з повагою, з урахуванням усіх її інтересів.Журнал «Жінка» є у фондах читального залу Центральної бібліотеки не Шевченка, 180.Джерело Нікопольська міська ЦБС

Прагнення до справедливості і захисту власної гідності завжди визначало існування цивілізованої людини , воно й покликало українців на Майдан Незалежності пізньої осені 2013 року.Пропонуємо вам прочитати книгу «Майдан. Погляд зсередини» (автор-упорядник Олег Трайдакало).Це ні в якому разі не історія Майдану. Це просто спогади. Спогади людей, яким довелось опинитись у вирі подій, які згодом назвуть Революцією Гідності. І тому кожне слово тут – правда, а кожна емоція – щира.Книга складається з двох частин. В першій частині - розповідь самого автора, оборонця знаменитої барикади “Львівська брама” про події Майдану та бойових побратимів. У другій частині книги наведені спогади інших майданівців. В книзі багато авторських думок, оцінок, достатньо гумору та цікавих подробиць.Джерело Нікопольська міська ЦБС

День па́м'яті жертв голодомо́рів — щорічний національний пам'ятний день в Україні, що припадає на четверту суботу листопада. Ця трагічна подія десятеліттями приховувалась радянською владою але правда вийшла на огляд всього світу. Щоб прочитати книги про Голодомор в Україні та Нікополі, звертайтесь до бібліотеки за адресою вулиця Шевченко, 130. Голодомор. Страшна сторінка в історії України.Пам’яті мільйонів українських селян, убієнних голодом 1932–1933 рр., пам’яті ненароджених поколінь українців, пам’яті українських сіл і хуторів, які зникли з лиця землі після найтрагічніших подій в українській історії і однієї з найбільших трагедій в історії людства ХХ ст. присвячено тисячі публікацій, сотні книг. У фондах читального залу Центральної бібліотеки зберігаються книги, присвячені цій темі.Пропонуємо з деякими з них ознайомитись:Книга Український хліб на експорт: 1932-1933В цьому виданні на основі невідомих документів із колишніх таємних архівів простежено геноцид українського народу в 1932-1933 роках через експорт нашого хліба. Видання розраховане на всіх, хто цікавиться історією України.Книга Голодомор 1932-1933 років в Україні: документи і матеріалиУ книзі вміщено великий комплекс документів і матеріалів, які переконливо розкривають причини, перебіг, масштаби та наслідки страшної соціогуманітарної катастрофи українського народу.Книга Національна книга пам’яті жертв голодомору 1932-1933 років в Україні. Дніпропетровська областьНауково-публіцистичне видання, яке на першоджерельній основі розкриває причини, сутність і важкі наслідки народної трагедії. Видання містить мартиролог 65332 загиблих, архівні документи та свідчення очевидців Голодомору.Джерело Нікопольська міська ЦБС

Як зазначають бібліотекарі, темою творів були "Зимові сюжети на бібліотечних вікнах". Центральна бібліотека міста Нікополя знаходиться за адресою - вулиця Шевченко, 180. Також до бібліотеки надійшли нові книги!Ніщо не спроможне зупинити плин часу: зима на порозі. Передчуття новорічних свят наповнюють душу теплом. Аби посилити ефект, щоб і око тішилося, на вікнах ЦДБ ми розмістили тематичні витинанки. Герої нетлінних «Вечорів на хуторі коло Диканьки» не тільки надихають вкотре перечитати Гоголя, а ще й нагадують про чудове минулорічне дитяче свято в наших стінах за його мотивами. Різдвяне полотно стверджує в думці, що добро, як і новонароджений хлопчик з кошари, обов’язково завітає в кожну оселю, про що сповіщають ангелики. Яка зима без снігу- наші вікна прикрашають безліч сніжинок, що не повторюють одна одну. І це ще не все, та краще один раз побачити, ніж сто разів почути. Приходьте, насолоджуйтеся красою! - закликають працівники бібліотеки та їх постійні відвідувачі. До слова, фонди Центральної бібліотеки на Шевченка, 180 поповнились новими виданнями з художньої літератури, історії України і всесвітньої історії, релігіознавства і філософії.Серед усіх цих новинок у фондах з'явилась і книжка нікопольського поета Василя Білого "Пробудження генома". Ознайомитись з новинками ви можете у читальній залі Центральної бібліотеки.Джерело Нікопольска міська ЦБС

                                                                    Памяти чернобыльцевИ до сих пор мне больно за грудиной,И каждый вздох пронизан липкой пылью.Уже совсем не то с гемоглобином,И саркофаг стал явной, чёрной былью.И нас всё меньше, меньше тех ребят,Горевших там 16 лет назад.Ещё нас ранит чьё-то равнодушье,Ещё невежды часто укоряют.И перехватывает горло от удушья,Когда всё больше мы друзей теряем.И нас всё меньше, меньше тех ребят,Горевших там 16 лет назад.А нам всё снится атомное пламя,Да брошенные и поля, и хаты.И жаль до слёз тех, кто уже не с нами,Ни перед кем, ни в чём не виноватых.Вы только не забудьте тех ребят,Нам спасших жизнь 16 лет назад.Юрий Третяк, марганецкий поэтДжерело Мараганець бібліотечний

У грудні в Україні виходить переклад книги “Giving 2.0” — практичного порадника для всіх, хто хоче змінювати світ на краще та робити це ефективно. Це — перше в Україні видання про те, як реалізувати свої добрі наміри та як працює системна благодійність у світі. Авторка книги — Лора Арріллага-Андрессен — американська філантропка, лекторка та соціальна інноваторка. Лора консультує бізнес у Кремнієвій долині щодо ефективної благодійності та керує Центром філантропії у Стенфорді.Її книга “Благодійність 2.0” допоможе усім, хто хоче робити добро, але не знає, із чого почати. Після прочитання ви зрозумієте, які є формати благодійності та як обрати той, що підійде саме вам. Лора Арріллага-Андрессен впевнена, що справжнє добро — це не завжди про гроші. Надихаючі історії у книзі покажуть, що ви також можете ділитися своїм часом, досвідом та соціальними зв’язками.Особливо цінною “Благодійність 2.0” буде для представників громадських і благодійних організацій. У книзі ви знайдете різні підходи до благодійності, практичні інструменти, найкращі міжнародні практики та перелік всесвітніх благодійних програм. Цей посібник допоможе вам знайти відповіді на стратегічні запитання: як ефективніше залучати та користовувати кошти, як масштабувати свою діяльність і як знайти найкомфортніший та найдієвіший спосіб творити зміни для вас та вашої команди.Зробити передзамовлення книги можна за посиланням. Зараз її вартість — 120 гривень, після релізу книга буде коштувати 150 грн на сайті видавництва. “Благодійність 2.0” виходить за ініціативи Марії Артеменко  засновниці БФ “Клуб Добродіїв” та за сприяння Відділу преси, освіти і культури Посольства США в Україні.Марія Артеменко коментує: “У сучасному світі соціальні зв’язки сильні, і кожна дія розходиться колами крізь час і простір. Ось чому важливо не припиняти робити добро. Почуття безпорадності перед обличчям глобальних проблем нас часто паралізує. Але якщо знайти спосіб робити щось хороше і “заражати” цим інших людей (нехай навіть зовсім небагатьох), можна стати причиною значних змін.Прочитавши “Благодійність 2.0”, ви ознайомитеся із найкращими міжнародними філантропічними практиками, дізнаєтеся про дієві інструменти, детальніше розглянете можливості реалізації своїх добрих намірів. Впевнена, це підштовхне вас задуматися про започаткування своєї стратегічної благодійності або ж удосконалення вже наявної доброчинної діяльності”.Джерела Клуб Добродіїв / MMR.ua

Дитячі загадки від марганецького поета Сергія Рубана* * *В повітрі кружляють легенькі пушинки,Біленькі, з узором, немов павутинки.І дружно пушинки на землю лягають,І ковдрою білою все застеляють.Їх любить малеча зимою стрічати.А ну підкажіть, як пушинок цих звати?* * *Зі снігу в дворі чоловічка зліпили,З вуглинок йому оченята зробили,Ніс в чоловічка – велика морквина,Посмішка в нього – червона калина,Із гілок кленових його бровенята!Про кого йде мова, вгадайте, малята?* * *Один раз у році буває це свято,Чекають його з нетерпінням малята.Снігурка із дідом Морозом приходитьНавколо ялинки танок з ними водить.Летять феєрверки, дарунків багатоАну, відгадайте мерщій, що за свято?* * *У ніч новорічну сяє вогнями,Дощиком, кульками і ліхтарямиГарна красуня із нами на святі,І подарунків під нею багато.Кожна дитина дарунків діждеться.Друже, скажи, як красуня ця зветься?* * *Влітку він має шубку сіреньку,Зимою – вдягає новеньку, біленьку.Часто на нього лисичка полює,Та довгими вушками всіх він почує.Моркву він любить, травичку й зернятка.Нумо, малята, яке це звірятко?* * *З дерев облетіли останні листки,І айстри згубили свої пелюстки,В дуплах заснули бджолині рої,Пташки полетіли у теплі краї.Холодно дуже, сніг пролітає.Скажи мені, друже, коли це буває?* * *У валянках теплих іде сивий дід.У діда багато зимою робіт:На озері ковзанку вміло будує,На вікнах прекрасні картини малює.Та з дідом в компанії холодно дуже!Як звати старого, скажи мені, друже?Автор загадок – марганецький поет Сергій Рубанhttp://bibl-ostr.ucoz.ua/index/ruban_sergij_oleksandrovich/0-79Більше загадок шукайте на сторінках книжки-розмальовки “Зимова казка” (2020)Відгадки:Сніжинки. Сніговик. Новий Рік. Ялинка. Зайчик. Зимою. Мороз.Джерело Марганець бібліотечний

Апокаліпсис вже почався? Скоро вийде книга американського журналіста Девіда Уоллеса-Уеллса "Безлюдна Земля". У цьому нон-фікшн вперше зібрана вся інформація про те, що вже зробило глобальне потепління з Землею і що ще воно зробить, якщо не почати з ним боротися. Девід Уоллес-Уеллс - історик за освітою й автор у відомому з 1960-х років журналі "Нью-Йорк". У 2017-му він опублікував перший варіант тексту під назвою "Безлюдна Земля".Він став першим журналістом, який витратив кілька років на вивчення джерел та зміг доступно розповісти про те, що відбувається з глобальним потеплінням зараз і що буде відбуватися з ним в найближчі кілька десятиліть. Фактично, дітей краще не народжувати на загибель у пекельне майбутнє. Із вигоранням лісів на всіх континентах зникне більшість видів тварин та рослин / фото REUTERSТираж "Нью-Йорка" з цим текстом став найбільшим в історії журналу, а Уоллес-Уеллс отримав за нього Пулітцерівську премію, найпрестижнішу нагороду для американських журналістів. На основі статті він написав книгу. На обкладинці в "Твіттері" журналіста - цитата з рецензії на "Безлюдну Землю":"Сама жахлива книга, яку ми коли-небудь читали". На жаль це правда. "На жаль", тому що її сюжет реальний й торкнеться кожного з нас.До середини книги ти мимоволі впадаєш в стадію заперечення - з нашою планетою не може статися стільки жахів відразу. Сам Уоллес-Уеллс говорить, що прийняти такий масштаб лих так само складно, як подивитися на яскраве сонце.Девід Уоллес-Уеллс для початку пропонує просто почати говорити про глобальне потепління / GETTY IMAGESЖахи вже відбуваються, а, говорячи про майбутнє, автор явно підготувався: на триста сторінок тексту більше п'ятисот виносок на наукові дослідження.Ще трохи про масштаб лиха: в якийсь момент автор і його герої задаються питанням: а чи варто взагалі мати дітей, щоб прирікати їх на такі нещастя. Сам Уоллес-Уеллс говорить, що його дочка народилася в процесі створення книги, й він сподівається, що вона проживе цікаве життя. Він взагалі називає себе оптимістом.Отже, по Воллесу-Уеллсу, потепління клімату на два градуси в середньому за рік дає нам: величезні повені та затоплення прибережних міст; природні пожежі (Австралія на початку 2020 го горіла вже після публікації книги); тайфуни шторми і цунамі не як надзвичайні ситуації, а як норма життя; різка нестача прісної води.Цілі регіони - а мова як про бідні країни Африки, так й про багаті держави Перської затоки - стануть непридатними для проживання, там буде занадто спекотно. Спека породить як нові інфекції, так і поверне до життя вже ті, які вважаються переможеними.Про зростання економіки доведеться забути, питання буде лише в швидкості її падіння. Уоллес-Уеллс вважав: до 2050-го року ліквідація наслідків зміни клімату обійдеться світу в 500 трильйонів доларів. Це досить багато: зараз весь грошовий оборот планети Земля оцінюється в 305 трильйонів доларів. Відчуття безнадійності й безсилля навіть зачаровує: ви думаєте, що сортуючи сміття і не купуючи пластикові пакети, ви рятуєте планету? Дуже приємно, але забудьте: діяти треба було набагато раніше і набагато масштабніше.У кожному розділі "Безлюдної Землі" - готові сценарії для півтора десятка фільмів-катастроф. Всі вже зняті фільми цього жанру після прочитання книги сприймаються досить блідо.Наші діти страждатимуть та помруть у безнадії пекельного вогню кліматичних змінШвидкість потепління клімату можна оцінити за допомогою таких розрахунків: якби вуглецеві викиди почали скорочувати в 2000-му році, то можна було обійтися всього трьома відсотками. Якщо почати їх скорочення зараз, через 20 років, то необхідний темп - уже 10%. Якщо нічого не робити, то через десять років для порятунку планети їх доведеться скорочувати відразу на третину.Зрозуміло, лихо такого масштабу може бути переможене тільки не меншим протидією. Автор називає такі заходи: безвуглецева економіка, тільки відновлювана енергетика, повне переосмислення сільського господарства, повна відмова людства від м'яса. З позицій 2020 го року повірити в це просто неможливо - це означає повну зміну економічної моделі, яка тягне за собою глобальний політичний переділ і перегляд ролі всіх країн в світі.Залишаться у живих найбільш живучі але не на довго...У Росії, каже Уоллес-Уеллс, непогані короткострокові (якщо ми говоримо про декілька десятиліть) перспективи: більше північних земель стануть придатними для сільського господарства. Тільки ось Санкт-Петербург доведеться евакуювати: він перший кандидат на затоплення.У фіналі "Безлюдної Земля" з нон-фікшн перетворюється, по суті, в філософський трактат, де Уоллес-Уеллс сперечається і погоджується зі своїми джерелами, але закликає про одне: давайте говорити про зміну клімату гучніше.Це вдалося навіть такій консервативній організації як ООН, яка запросила туди виступати Грету Тунберг. Навіть Китай, світовий лідер за викидами в атмосферу, намагається зробити свою економіку більш екологічною. Що буде, якщо велика політика не займеться екологією? Про це можна прочитати в останньому розділі книги, вона називається "Етика кінця світу".Після вимирання людства залишиться тільки пластикове сміттяІ так, будьте обережнішими з рибою й морепродуктами: в них уже зараз багато пластика, який ми викинули  раніше в світовий океан.Джерело BBC

Яким буде майбутнє Землі? Все набагато гірше, ніж ви думаєте. Глобальне потепління вже змінює наш світ до невпізнання, і його наслідки будуть ставати тільки серйозніше і страшніше. Потопи, пожежі, пандемії, голод і війни - це лише мала частина того, що нас чекає навіть за оптимістичними прогнозами. Журналіст Девід Уоллес-Уеллс провів масштабне дослідження і дізнався, як саме потепління вплине на наші життя в найближчому (і далекому) майбутньому.На скільки градусів розігріється планета за наступні десять років? Чи підуть Санкт-Петербург та інші європейські міста під воду? Чи зможуть технології врятувати людство? «Безлюдна Земля» - бестселер The New York Times и книга року за версією The New Yorker, The Economist, Time, GQ та багатьох других видань. Після ее прочитання НЕ залішається сумнівів: світ на порозі катастрофи, в яку людство вперто відмовляється віріті.Купити книгу "Безлюдна Земля" за цим посиланням і почати змінювати світ. 

Наші предки прийшли на Землю десятки тисяч років тому, щоб сховатись від Галактичної війни? Нова наукова книга доводить, що ми прибульці з іншої планети! Люди НЕ прийшли із Землі - це засвідчують сонячні опіки, погана спина та біль під час пологів, як стверджує науковий експерт.Американський еколог каже, що такі умови, як погана спина та сонячні опіки, припускають, що люди не еволюціонували поряд з іншим життям на Землі. У новій книзі доктор Елліс Сільвер каже, що прибульці розмістили людей на нашій планеті ще десятки тисяч років тому. Він припускає, що Земля може бути тюремною планетою, оскільки люди, здається, є природним жорстоким видом і перебувають тут, поки ми не навчимося поводитись цивілізовано й тому прибульці тримають нас під суворим карантином та наглядом.Наукові фантасти почали першими припускати, що давні люди прибули на Землі з іншої планетиАмериканський еколог заявив, що люди не з Землі, а прибули на планету інопланетянами десятки тисяч років тому. Доктор Елліс Сільвер вказує на ряд фізіологічних особливостей, щоб обгрунтувати, чому люди не еволюціонували поряд з іншим життям на Землі, у своїй новій книзі.Вони варіюються від людей, які страждають від поганої спини - на його думку, це тому, що ми еволюціонували у світі з меншою гравітацією, - до того, що вони занадто легко вигорають на сонці і мають труднощі при народженні дитини.У своїй книзі доктор Елліс Сільвер вказує на ряд фізіологічних особливостей, обґрунтовуючи, чому люди не еволюціонували поряд з іншим життям на ЗемліДоктор Елліс каже, що, хоча планета здебільшого відповідає потребам людей, вона, можливо, не відповідає інтересам виду, а також інопланетянам, які нас висадили на ній. Такоє є ймовірність, що люди потрапили сюди через "Зоряні війни" і були біженцями через Галактичний конфлікт. Саме тут, за думкою наших стародавніх предків, подалі від інших можна було врятуватись від конфлікту. У своїй книзі ЛЮДИ НЕ З ЗЕМЛИ: НАУКОВА ОЦІНКА ДОКАЗІВ, еколог пише, що людська раса має дефекти, які відзначають її еволюцію як „не з цього світу”. Мова про те, що давні наші давні предки еволюціонували на планеті із меньшою силою тяжіння, наприклад як на Марсі й з більш м'яким кліматом. ``Людство є нібито найбільш високорозвиненим видом на планеті, але напрочуд непридатним і погано обладнаним для навколишнього середовища Землі: шкодить сонячне світло, сильна неприязнь до природних продуктів, смішно високий рівень хронічних захворювань та багато іншого'', - сказав він.Доктор Елліс каже, що люди можуть страждати від поганої спини, тому що вони еволюціонували у світі з меншою гравітацією. Він також каже, що дивно, що голови немовлят такі великі й ускладнюють народження жінкам, що може призвести до летальних наслідків для матері та немовляти.Доктор Елліс каже, що люди поголовно можуть страждати від поганої спини (показано на малюнку), оскільки вони еволюціонували у світі з меншою гравітацією. Він також каже, що дивно, що голови немовлят такі великі і ускладнюють народження жінками, що призвело до летальних наслідків у попередні часиЖоден інший рідний вид на цій планеті не має такої проблеми, говорить він, й інші науковці це можуть підтвердити.Він також вважає, що люди не призначені для того, щоб піддаватися сонячному опроміненню, як на Землі, оскільки вони не можуть засмагати більше тижня-двох - на відміну від ящірки - і не можуть щодня піддаватися сонці без проблем. Доктор Елліс також стверджує, що люди завжди хворі, і це може бути тому, що наші годинники в організмі еволюціонували і очікували 25 годин на день, як довели дослідники сну за допомогою науки.Сучасна наука довела, що саме на зірці Альфа Центавра є слабке сонячне випромінювання, а тяжіння на тих планетах слабкіше - можливо саме там лежать руїни цивілізації наших предків після зоряних війн‘Це не сучасний стан; ті самі фактори можна простежити аж через всю історію людства на Землі', - говорить він.Він припускає, що такі неандертальці, як homo erectus, були схрещені з іншими видами, можливо, з Альфи Центавра, яка є найближчою до нашої Сонячної системи зоряною системою, приблизно за 4,37 світлових років від Сонця. І ми є нащадками прибульців з іншої зоряної системи, які схрещувались поколіннями із земними видами розумної людини - неандертальцями та іншими. За висновком, наші предки прибульці, були ще більш непристосовані до життя на Землі ніж ми зараз. Він також вважає, що люди не призначені для того, щоб піддаватися такому впливу сонця, як на Землі, оскільки вони не можуть засмагати більше тижня-двох «на відміну від ящірки» і не можуть щодня перебувати на сонціДоктор Елліс зазначив, що багато людей відчувають, що їм ця планета не належить, і почуваються не як вдома на Землі„Це припускає (принаймні для мене), що людство, можливо, еволюціонувало на іншій планеті, і нас, можливо, завели сюди як високорозвиненоий вид""Однією з причин цього... є те, що Земля може бути в'язничною планетою, оскільки ми, здається, природно жорстокий вид, і ми знаходимося тут, поки не навчимося поводитися", - сказав він.Це був дім? Доктор Елліс припускає, що неандертальці, такі як homo erectus, були схрещені з іншим видом, можливо, з Альфи Центавра. Зірка Проксима Кентавра зображена в зоряній системі, яка є найближчою до нашої Сонячної системи приблизно за 4,37 світлових років від СонцяДоктор Елліс заявив, що книга має на меті створити дискусію, а не бути науковим дослідженням, і сподівається, що це призведе до того, що люди зв’язуватимуться з ним із подальшими пропозиціями щодо „доказів”.Поки інші вчені заявляють, що деякі бактерії прибули на Землю з космосу, Кріс Маккей, астробіолог НАСА, сказав, що робити висновок про те, що це життя інопланетян - це "великий стрибок".Наші давні предки спостерігають за нами, нащадками своїх родичів, що знайшли новий дім на Землі?Професор Уейнрайт з Університету Шеффілда планує проводити подальші дослідження і вважає, що життя постійно надходить з космосу, яке не виникло на Землі. Доктор Елліс каже, що, хоча його ідея є надзвичайною еволюцією цієї ідеї, вона має бути спонукальною до роздумів, і він стверджує, що мав на неї переважно позитивну реакцію.Його цікавить, чи прийшли люди на Землю окремо, можливо, прилетівши на метеорах і кометах, перш ніж перерости у відомий нам сьогодні вид.Десь далеко у часі та просторі існує наша прабатьківщина, де досі живуть наші брати та сестри..."Моя теза передбачає, що людство не еволюціонувало від цього конкретного виду життя, а еволюціонувало деінде і було перевезене на Землю (як повністю еволюціонований Homo sapiens) між 60 000 і 200 000 років тому", - говорить він.Джерело MailOnline

Роулінг очолила рейтинг журналу "Форбс" серед письменників із найвищим доходом у світі. Це була єдина письменниця, яка перевищила прибуток у 90 мільйонів доларів. Наступні в списку заробили понад 20 мільйонів доларів.Роулінг посіла 1 місце в рейтингу найоплачуваніших письменників Forbes з червня 2018 року до кінця травня 2019 року. Авторка саги про Гаррі Поттера повністю випередила конкуренцію і перемогла свого найбільшого суперника Джеймса Паттерсона.Список включає доходи від продажу книг усіх форматів та ліцензій, роялті та інші надходження. Податки, ставки для літературних агентів, юристів та інших авторів не віднімаються. Роулінг видавала 2 книги, які мало цікавили, але вона все-таки виграла список" і рекордну п'єсу на Бродвеї. "Гаррі Поттер і проклята дитина".Загалом за 12 місяців Роулінг заробила 92 мільйони доларів. Джеймс Паттерсон, який щороку фіксує нижчий дохід, має на 20 мільйонів менше. Хоча в той період він продав більше книг, ніж Роулінг, у США існують думки, що він починає відчувати себе пригніченим своєю роботою.Ось 5 найкращих письменників із найвищими заробітками за версією Frobes:Ж.К. Роулінг - 92 мільйони доларівДжеймс Паттерсон - 70 мільйонів доларівМішель Обама - 36 мільйонів доларів.Джефф Кінні - 20 мільйонів доларівСтівен Кінг - 17 мільйонів доларів

Чи може самотність бути синонімом процвітання? А може, це втрата в житті? Серед національних стереотипів виділяється той, що стосується шведської стриманості та дистанції. У той же час шведи та їх країна вважаються прикладом досконалості. "Ймовірно, навіть в Італії є трохи невротичне бажання бачити, як ідеальна Швеція зазнає невдачі", - говорить режисер. - У мене таке враження, що поляки теж! - погоджується письменник.Ми вже звикли до того, що Катажина Тубілевич проводить нас навколо холодної та магнетичної Півночі. Автор та перекладач пов’язала своє життя та творчість зі Швецією. Протягом багатьох років Тубілевич живе у Стокгольмі, європейській столиці самотніх людей. Не дивно, що вона вирішила присвятити темі самотності цілу книгу."Самотня, як швед? Про північних людей, які люблять бути на самоті" - це книга, зроблена з нарисів, репортажів та бесід, з якої ми не тільки дізнаємось, що може бути самотність, але і завдяки якій ми пізнаємо своїх сусідів з усього світу Балтійське море і ми самі. досвід часто вимушеної ізоляції ці спостереження набувають надзвичайної цінності.Надано видавництвом Wielka Litera, ми представляємо вам фрагменти кількох інтерв’ю, які Катажина Тубілевич вирішила включити у свою книгу "Самотня, як швед? Про людей Півночі, які люблять бути на самоті".Головними героями переговорів є Ерік Гандіні: італійсько-шведський режисер; Вінсент В. Сіверський: відповідальний Влодзимеж Соколовський, колишній розвідник, автор бестселерів кримінальних романів, та Пітер Стренг: онколог та перший професор паліативної медицини у Швеції.Інтерв’ю з режисером Еріком Гандіні (уривок)Катажина Тубілевич: У вашому фільмі "Шведська теорія кохання" є сцена на курсі шведської мови для іммігрантів, де вчителька, яка не є шведкою, пояснює, що шведи люблять короткі відповіді, тому не слід їх втомлювати з довгими аргументами. Не потрібно витрачати з ними час.Ерік Гандіні: Правильно. Ви кажете: «Як ти почуваєшся?» І на те саме запитання ти відповідаєш: «Дуже добре». І вже.Чи цікава ця нестримна Швеція для балакучих італійців?Так, цікаво та ідеалізовано. Це країна, яку історично наводили як приклад досконалості. Він викликав певне почуття неповноцінності в Італії. Ймовірно, навіть в Італії є дещо невротичне бажання бачити, як ідеальна Швеція зазнає невдачі.У мене таке враження, що поляки теж!Я думаю, що захоплення шведською криміналістикою базується на ідеї, що у Швеції є також дуже темна сторона. Це вже було з Бергманом, воно також полягає в загальному уявленні, що шведи вживають самогубство частіше, ніж представники інших держав. Я думаю, що історично Італія та Швеція є протилежними полюсами. Це було ще очевидніше до вступу до Європейського Союзу ... Я виріс в італійсько-шведській родині, і коли я приїхав у Швецію на канікули в сімдесятих, це було для нас настільки екзотично. Сьогодні його неможливо відтворити, оскільки Європа стала набагато одноріднішою. (...)А коли ви робили «Шведську теорію кохання», чи не почувались ви трохи самотньо в Швеції? Я помітив, що деякі критики, а також ті, хто пов'язаний з лівими та закликає до відкритості, під час написання твору про твій фільм звинуватили тебе в тому, що ... ти не швед. Раптом виявилося, що ви італійський наклепник на Швецію, що, можливо, вам не вистачає італійського традиціоналізму.Так, коли я знімав критичний фільм про Італію, мене вважали шведським режисером у Швеції, але коли я знімав фільм, який критикував Швецію, раптом я став італійцем! Крім того, також лунали голоси із застосуванням найефективнішої зброї, яка сьогодні може бути використана у Швеції. Написано, що я антифеміністка. Це коментар, який завершує дискусію. До того ж це абсолютно неправда. Я зняв фільм про екзистенційний стан шведів, а не про звільнення жінок, що призвело до самотності в суспільстві. Це не була моя теза.Гаразд, але наскільки великою, на вашу думку, є проблема небажаного самотності у Швеції?Це гарне запитання. Оскільки самотність за вибором - це зовсім не проблема, і я думаю, що наша нація розвиває здатність чудово вникати в себе. Я дуже ціную це. Справа в тому, що прийняття настільки велике, що кожна людина потребує власного простору, часу та місця для роздумів. Я пам’ятаю, колись Хеннінг Манкелл сказав, що коли ви живете в такій привілейованій країні, як Швеція, ви зобов’язані присвятити свій час спогляданню. В Італії такої згоди немає. Опитування громадської думки також говорять, що пересічні шведи не скаржаться на занадто велике самотність. Вони її цінують.Це також питання звички та виховання. Одного разу у мене був палестинський студент, який сказав, що до приїзду до Швеції він жодного разу не з’їв жодної їжі. Це часто є нормою у Швеції. Водночас, похвала самотності та незалежності, що вкорінена в культурі, може стати пасткою. Пам’ятаю, колись моя дочка сказала мені, що вона повинна навчитися залишатися одна. Я вважаю, що це не потрібно. Я думаю, що індивідуалізм став занадто важливою мішенню у Швеції, і деякі люди страждають від цього. До того ж, жити на самоті є щось дуже комфортне. Не потрібно пристосовуватися до когось, а це має негативВ одному зі своїх інтерв’ю ви сказали, що існує зв’язок між побудовою незалежного способу життя та неможливістю жити по-справжньому близьким людям, які не такі, як ми. Зрозуміти це важливіше, ніж сказати: "У цьому винні шведські демократи".Я думаю, що найнебезпечнішим наслідком екстремального індивідуалізму є те, що ви можете стати абсолютно нецікавими до інших. Або ви можете дійти висновку, що ваші обов'язки перед суспільством складаються із сплати податків. Мене лякає постать самотньої людини, яка живе одна в центрі міста і перестає мати можливість жити у стосунках, а також спілкуватися з людьми, які відрізняються від нього. Я також зараз говорю про власний страх стати кимось таким.Цікавий парадокс для мене полягає в тому, що в Швеції, з одного боку, існує надзвичайний індивідуалізм, а з іншого боку, в дискусії відчувається сильний колективізм, побудований на консенсусі. Шведи бояться залишатися наодинці зі своїми поглядами, а тих, хто має думки, що кардинально відрізняються від загальновизнаних, карають виключенням із дебатів.Щось у цьому є. Наприклад, молодь у культурному світі страшенно боїться сказати неправильну річ. Мистецтво починає обмежуватися самоцензурою, різними ідеологічними рамками та переконаннями в тому, що правильно, а що неправильно. Я вважаю це страшенно небезпечним. Саме в культурі ми повинні вміти грати навіть із забороненими думками, а у Швеції ця можливість обмежена певним ідеологічним тиском.Чи є духовні причини для самотності і в Швеції?Одного разу я поїхав з колегою-мусульманином з Італії до мечеті в Стокгольмі. Його зустрічали як "брата", когось із близьких. Я нічого подібного не знаю, тому, можливо, секуляризація суспільства сприяє самотності. З іншого боку, я сам походжу із абсолютно нерелігійної сім'ї, але з сильними гуманістичними цінностями. І саме в секуляризованій Швеції звичайні люди прийняли свої будинки біженців під час кризи 2015 року.Зигмунт Бауман у вашому фільмі говорить, що надзвичайний індивідуалізм веде до самотності, а це до нестерпних страждань. Чи шведам, які звикли до самотності, пощастило менше, ніж іншим країнам?Кожного разу, коли це згадується, є маса досліджень, що шведи - і скандинави загалом - дуже раді, що вони задоволені часто рідкісними стосунками. У той же час ми також знаємо, що самотність, небажана, вбиває, як куріння. Все це не просто і просто, але напевно міжособистісні стосунки необхідні для нашого життя.Інтерв’ю Вінцента В. Сіверського (фрагмент)Катажина Тубілевич: Швеція - це країна, де не лише під час пандемії кожен пасажир автобуса чи метро наполегливо намагається знайти місце, у якого не буде сусіда. Понад сорок відсотків шведів живуть поодинці, і проблема самотності в суспільстві дедалі частіше обговорюється. У той же час у мене все ще складається враження, що це не трактується як невдача в житті.Вінсент В. Северський: Швеція має схильність до самотності в цій країні, щоб вона добре функціонувала. Окрім історичної, демографічної та ментальності, самотність - це також результат процвітання. Справа в тому, що ти можеш просто бути самотнім у Швеції. Дуже часто трапляється так, що люди в інших країнах хотіли б мати можливість бути на самоті, але не можуть це робити з економічних чи соціальних причин. У Швеції ви можете вибрати самотність, якщо хочете, у вас є квартира, зарплата. Багато людей обирають це і іноді тонуть у ньому, але самотність у Швеції не є патологічним станом.Інтерв’ю з Пітером Стренгом, професором паліативної медицини (уривок)Катажина Тубілевич: У своїй книзі «Належність» ви багато пишете про те, скільки вам потрібно часу для себе та інших людей лише для себе. Що це за хороша самотність?Пітер Стренг: Нам потрібне це хороше усамітнення, тобто самостійне відступлення. Особливо жителі великих міст. Насправді, в біологічному вимірі люди розраховані на малі групи. До ста років тому більшість людей у ​​Швеції жили в маленьких селах, де всі знали одне одного. Наш новий світ зовсім інший, і все ж наші гени все ті ж. Величезна кількість зустрічей з новими людьми викликає стрес, не обов’язково повністю усвідомлений, але призводить до великої втоми. Ми їдемо в метро серед тисяч незнайомих людей, на роботі постійно буваємо на різних зустрічах, постійно бачимо нові обличчя. Це наше повсякденне життя, і це перевантажує наш мозок. Ось чому для нас надзвичайно важливо відпочити від стресу, який пов’язаний з усіма людськими контактами. У великому місті стільки вражень та людей, що ми автоматично закриваємось на собі. В автобусі ніхто нікого не вітає. Якщо, навпаки, ви блукаєте пустелями Лапландії і раптом зустрінете двох людей, ви зупинитесь і почнете з ними розмовляти. А якщо вони зі Стокгольму, це додаткове задоволення.Тож, як не парадоксально, час самотності також може відкрити нас для контакту...Точно так.

"Свобода слова" по-українськи. В українському сегменті Інтернет розгорівся скандал довкола шведської книги про сексуальність хлопців-підлітків. У видавництва виникли сумніви щодо розділів, які стосуються ЛГБТ-стосунків. Їх задумали відредагувати відповідно до українських реалій, але у багатьох користувачів це викликало справжнє обурення.Дискусію спровокувала книга шведського письменника та секс-педагога Інді Чавеса Переса "Повага. Хлопцям про любов, секс та згоду". На Amazon ця книга має вікову позначку - від 12 років. Відповідно до опису, ця книга має на меті показати як чоловікам слід підходити до сексу і стосунків у 21 столітті та розкрити питання "від згоди і стосунків до тілесності, гендерної ідентичності та сексуальної орієнтації".Навіть дорослих може здивувати для чого морва / фото GETTY IMAGESВидавництво "Книголав" випустило окрему заяву, запевнивши, що йдеться лише про "можливу адаптацію певних абзаців тексту", на яку видавництво "отримало офіційну згоду у правовласників". Але конкретних правок ще не узгоджували."Хочемо зазначити, що видавництво не змінює текст без дозволу перекладачів чи авторів. Це дуже важливо розуміти, - підкреслили в "Книголав". - Просимо не звинувачувати видавництво у гомофобії та газлайтингу, оскільки ми до цього не вдавались. А також не цькувати наших редакторів, які є надзвичайно професійними та толерантними у цій ситуації".Свою позиція також роз'яснила і редакторка Юлія Ярмоленко."Видавництво запитало мою думку про книгу в цілому, і я відповіла, що книга крута і рада, що вона вийде в Україні", - написала вона у Facebook.Ярмоленко запевнила, що надала 23 пропозиції для книги, але виключно рекомендаційного характеру. Щодо ЛГБТ, за її словами, йшлося лише про два ключових моменти.Зокрема, вона розкритикувала пораду "розробляти анус напівсирою морквою". До того ж, за її словами, для дослідження свого тіла "краще все ж використовувати секс-іграшки", "щоб не тривожити зайвий раз проктологів"У книзі є, зокрема, розділи про секс з дівчатами, секс з хлопцями, мастурбацію, порно та анальний секс. Саме цю книгу мало видати в травні цього року українське видавництво "Книголав". Книгу вже переклали та перейшли до етапу редагування. І саме на цьому етапі ситуація неочікувано загострилася.Окрім того, Ярмоленко поставила під сумнів пораду автора хлопцям-геям носити веселкову стрічку та не приховувати свою сексуальну орієнтацію, щоб знайти партнера."Ці поради дуже небезпечні для нашої країни. Я б прибирала або переписувала під Швецію, де можна так. Але у нас процвітає гомофобія, тому ця порада нам не підходить", - пояснює свою точку зору Ярмоленко.Із зауваженням Ярмоленко погоджується і співзасновниця видавництва Світлана Павелецька."Як видавець я не хочу нести відповідальність за 14-15 річного хлопчика, який отак вийде на Троєщині, Відрадному чи в індустріальному районі Кривого Рогу і замість сексуальності перевірить на міцність череп. Не хочу ламати стереотипи його кістками", - заявила вона.Павелецька підкреслила, що "книга вийде, але узгоджена з автором та правовласником". Якщо згоди з автором дійти не вдасться, видавництво взагалі книгу не випускатиме, додала вона в коментарях.Джерело та продовження за посиланням на BBC.

Гордістю міста Марганця і бібліотеки є Марганецьке міське літературне об’єднання “Віра”, яке об’єднало марганецьких поетів, прозаїків, музикантів, художників, журналістів, краєзнавців, громадських діячів і просто зацікавлених марганчан. Вони всі стали надійними помічниками та щирими друзями бібліотеки у справі збереження і популяризації культурної спадщини краю.29 вересня учасники об’єднання “Віра” присвятили своє чергове засідання Всеукраїнському дню бібліотек. Відкрила засідання директорка КЗ «Публічна бібліотека» Ольга Забенько. Вона привітала всіх присутніх і розповіла  про роботу бібліотек. Її розповідь супроводжувалась презентацією про бібліотеки міста, про їх послуги та можливості. Потім присутні переглянули сучасний проморолик про центральну міську бібліотеку.Вперше у роботі літоб’єднання “Віра” взяв участь марганецький поет Сергій Рубан. Він в минулому відкрив свій талант людям і буквально сколихнув всю марганецьку літературну спільноту своєю творчістю. В 2020 році вийшла його авторська поетична збірка “Відчути душею”. Новий та молодий поет Сергій Рубан отримав високі оцінки від професійних літературних критиків та просто широкого кола шанувальників поетичного слова. Пізніше Сергій Олександрович знову здивував читацьку авдиторію: він видав до зимових свят дитячу книжку-розмальовку “Зимова казка”, в якій представив свої дитячі вірші і загадки. Але ця книжка сподобалася не лише дітям, а й дорослим. Її просто розшукували по місту, щоб подивитися чи придбати. Доступні для дітей вірші та загадки, з яскравими зимовими образами, пронизані духом казки і свята дуже вдало в книжці доповнені розмальовками. Поет Сергій Рубан вміє дивувати. Він спробував себе і як прозаїк. Так навесні цього року світ побачив роман “Коли боги мовчать”, виданий видавництвом “Ліра-К”. Цей роман отримав дуже суперечливі відгуки: хтось був неймовірно вражений і задоволений, інші не змогли повністю зрозуміти задум автора. Та це і не дивно, адже роман написаний в стилі модерної прози, розрахований не на буквальне сприйняття, а глибоке осмислення крізь призму почуттів та уявлень головного героя. Тут читаючи цей твір, кожен читач міг можливість зробити свої власні висновки.У своєму виступі Сергій Рубан розповів про свій творчий шлях та про плани на майбутнє, зачитав свій вірш. Він поділився приємною новиною, що на днях вийшла друком поетична збірка “Притчі і тости”. Це спільна збірка Сергія та його батька Олександра Федоровича, поета, краєзнавця, дослідника історичного минулого рідного краю. Ця збірка має два розділи: притчі і тости. Притчі написані Сергієм Рубаном, а тости – відповідно Олександром Рубаном.Приємною несподіванкою став подарунок від Сергія Рубана книги «Притчі. Тости» для читачів Марганецької публічної бібліотеки.На засідання літературного об’єднання “Віра” завітав директор Марганецького міського краєзнавчого музею Мар’ян Корбут. Він звернувся до присутнім із пропозицією взяти участь у робочій зустрічі з істориком В.Грибовський, який має намір працювати над випуском книги про історію міста Марганця. Також запрошував розширити свої знання про історичне минуле нашого краю і завітати до краєзнавчого музею. М.І.Корбут запросив до співпраці, як бібліотеку так і творчих людей нашого міста. Продовжив засідання голова літературного об’єднання Микола Смирнов. Він привітав колектив бібліотеки  зі святом і прочитав свій вірш, присвячений бібліотекарям.Нові поезії зачитали відомі поети нашого міста: Любов Лопатюк, Віра Обозюк, Андрій Корецький, Геннадій Самойленко, Віктор Онуфрієнко та ін.Відомий марганецький журналіст, член Національної спілки журналістів України Леонід Боровик познайомив присутніх з газетою “Нам тут жити”. Він вже кілька років власноруч друкує її для мешканців міста. Це дуже душевне періодичне видання. За всю свою довгу професійну діяльність Леонід Семенович написав чимало статей високого ґатунку. Він також видав три книги, в яких зібрав найцінніші нариси і публікації про людей та події нашого краю.Вже постійним учасником літературних заходів став Сергій Дяченко, поет, музикант-виконавець, краєзнавець. Він щиро привітав колектив бібліотеки з прийдешнім святом віршем і подарував книги.Бібліотека стала привітним осередком для талановитих, творчих людей нашого міста. Бібліотекарі тісно пов’язані з усіма нашими літераторами. Колектив щоразу старається, щоб всі отримали масу задоволень від зустрічі, а захід проходив у теплій, затишній та дружній атмосфері.Публікацію підготували: І. І. Мащенко, В. В. Фіалковська, О. В. Забенько.Джерело Марганець Бібліотечний

На 85 році життя після тяжкої хвороби помер український письменник, лауреат Шевченківської премії, автор численних пригодницьких повістей для дітей та підлітків Володимир Рутковський. Про це повідомляє "Буквоїд".Володимир Григорович проживав в Одесі та до останнього писав твори для дітей та займався долею Корнійчуківської премії. Одним із його мрій було «українізувати» дитячих письменників Одеси, над чим він старанно працював. Письменник народився 18 квітня 1937 року у селі Хрестителеве Чорнобаївського району Черкаської області. Закінчив хіміко-технологічний факультет Одеського політехнічного інституту (навчався у 1955-1959 роках), а потім 1975-го — вищі літературні курси при Літературному інституті ім. Максима Горького.Надалі почав працювати новинником, зокрема кореспондентом одеських газет Січень та Трибуна студента (у 1967—1968 роках). Пізніше став редактором Одеського обласного радіо (1968-1973), а згодом штатним сценаристом Одеської кіностудії (1978-1979). В 1981 став інженером Одеського заводу «Мікрон» і пропрацював там до 1984 року. 1991 року став завідувачем відділу одеської обласної газети «Одеські вісті» і пропрацював там до 2001 року.Як літератор спочатку виявив себе поетом (у творчості Володимира Рутковського сім поетичних збірок). Втім, письменницьку славу та любов читачів принесли твори для дітей та юнацтва — повісті «Аннушка» (українське видання — «Ганнуся», 2012), «Гості на мітлі», «Бухтик із тихого затону», «Канікули у Воронівці», «Намет» "над річкою", "Слуга баби-Яги"; повість-легенда «Вартова застава» (на початку 2021 року у вільному доступі з'явився фільм «Вартова застава», знятий по повісті Рутковського), книга нарисів «Земля майстрів», п'єса-казка «Прибульці», книга про німецьку окупацію під час Другої світової війни «Потерчата».Широке визнання у незалежній Україні Рутковському принесла пригодницька тетралогія про джуру, видана видавництвом «А-ба-ба-га-ла-ма-га»: «Джури козака Швайки» (2007), «Джури-характерники» (2009), «Джури та підводний човен» (2010). У 2014-2015 роках вийшла незапланована четверта частина під назвою «Джури та Кудлатік», а тому трилогія стала тетралогією.2011 року Володимир Рутковський став лауреатом премії «Книга року Бі-Бі-Сі» за двотомний історичний роман «Сині Води».9 лютого 2012 року було оголошено список переможців Шевченківської премії 2012 року. Володимир Рутковський переміг у номінації «Література» за історичну трилогію для дітей «Джури» («Джури козака Швайки», «Джури-характерники»). З 2013 року Рутковський очолював журі створеного 2013 року одеського літературного конкурсу «Корнійчуківська премія».Автор збірок віршів «Краплі сонця» (1966), «Плоти» (1968), «Повітря на двох» (1973), «Відкрийте вікно Богдана» (1974), «Рівновага» (1976), «Знак глибини» (1987) , «Вереснева зоря» (1989).Джерело ZN,UA

З розряду читати кожному! Підбірка найбільш впливових фантастичних творів за версією літературного видання BookRiot. Ці книги свого часу перевернули уявлення людства про місце у всесвіті та широке мислення суспільства у всіх країнах. «Машина часу», Герберт Уеллс (1895)За сюжетом мандрівник у часі вирушив у майбутнє на 800 тисячоліть вперед і виявив, що людство розділилося за класовою ознакою на дві групи.У романі Уеллс розмірковує про можливі наслідки індустріалізації, тому книга стала прикладом жанру кліматичної фантастики, пише BookRiot.«Однієї крові», Полін Хопкінс (1902-1903)Головний герой роману Руел – американець змішаної раси, який видає себе за білого. Він дізнається дивовижні факти про історію Африки після того, як випадково знаходить технологічно розвинену підземну цивілізацію під місцем археологічних розкопок в Ефіопії.«Принцеса Марса», Едгар Райс Берроуз (1912)Автор романів про пригоди Тарзана написав серію книг про подорожі капітана армії США Джона Картера. "Принцеса Марса" та наступні твори автора стали еталоном наукової фантастики на десятиліття вперед, як пише видання.«Метрополіс», Теа фон Харбоу (1925)Харбоу описує майбутнє, у якому нижчі класи змушені працювати, щоб багаті жили у розкоші. Усе більше схоже на сьогодення, чи не так?«Збірка оповідань Артура Кларка», Артур Кларк (1937–1999)У розповідях «Зірка», «Не-буття» та «Дев'ять мільярдів імен Бога» Кларк пише про проблеми науки та релігії. Він розмірковує про концепцію існування найвищої сили в епоху технологій.«Довершений робот», Айзек Азімов (1939-1977)У збірці, опублікованій у 1982 році, зібрано 31 розповідь про роботів. Три закони робототехніки, сформульовані Азімовим, перейняли інші письменники-фантасти. І стали загальновідомими у всьому світі через кіно. «Тінь над Марсом», Лі Брекетт (1944)Головному герою роману, збіднілому мандрівнику Ріку Уркарту, судилося правити Марсом. За сюжетом він бореться проти королівської влади на планеті, щоб здійснити своє призначення і дати людям омріяну свободу.«Астробой», Осаму Тедзука (1952-1968)Манга "Астробой" про роботів, наділених людськими почуттями, стала еталоном манги в післявоєнній Японії, а її аніме-адаптація стала "першою комерційною анімаційною телепрограмою в країні", згідно з офіційним сайтом Тедзукі."Зірковий десант", Роберт Хайнлайн (1959)Космічні війни та інопланетяни популярні у науковій фантастиці багато в чому завдяки цьому роману. Екранізацію зняли 1997 року і вона відрізняється від книги: фільм критикує фашистське суспільство, а головні персонажі вмирають, захищаючи інших. У романі ж Хайнлайн описує тотальну війну та застосування страти, які широко використовує корумпована влада через пропаганду "ворога".«Пристрасті по Лейбовиці», Уолтер Міллер (1959)Дія постапакаліптичного роману розгортається в католицькому монастирі, де після руйнівної ядерної війни поступово відновлюється цивілізація. Роман став лауреатом літературної премії "Х'юго".«Тріщина в часі», Мадлен Л'Енгл (1962)Твір про групу дітей та їх наставників, схожих на хресних фей, які подорожують із виміру до виміру. Книга привернула увагу дітей, особливо дівчаток, до жанрів наукової фантастики та фентезі.«Вавілон-17», Семюель Ділені (1966)У центрі сюжету колишній військовий криптограф, котрому доручено розшифрувати ворожий код перед атакою. Як з'ясовується, Вавилон-17 — це не код, а мова, і героїня роману намагається дізнатися якнайбільше про те, як він функціонує.«Чи мріють андроїди про електричних вівць?», Філіп Дік (1968)В основі роману лежить історія "мисливця за головами" Ріка Декарда. Йому доручено вистежити майже не відрізняються від людини роботів, які втекли з рабства на Марсі і тепер таємно мешкають серед людей на Землі. На основі цієї книги відзнято культові стрічки "Той, що біжить по лезу".«Ліва рука Темряви», Урсула К. Ле Гуін (1969)Посол людства вирушає на міжгалактичну раду на іншу планету для об'єднання двох світів. Люди з тієї планети відрізняються тим, що вони не мають гендера і протягом життя вони змінюють стать.«Де допізна так солодко співали птахи», Кейт Вільгельм (1976)У романі описується постапокаліптичне майбутнє, в якому людство намагається вирішити проблему безпліддя за допомогою клонування.Завдяки книзі Вільгельм стала другою жінкою в історії, яка отримала літературну премію «Хьюго» за найкращий роман після Урсули К. Ле Гуїн, автора «Лівої руки Темряви» та «Обділених».«Псіон», Джоан Віндж (1982)Головна героїня роману – дівчинка-підліток, гібрид інопланетянина та людини. У неї виявляють телепатичні здібності, і вона починає вчитися на слідчого за спеціальною урядовою програмою. "Псіон" - найкраща книга року на думку Американської бібліотечної асоціації.«Ді, мисливець на вампірів», Хідеюкі Кікуті та Ёсітака Амано (з 1983—наші дні)Це серія романів про напіввампір-ізгоя, який полює на вампірів-аристократів. Книги змогли об'єднати у собі культуру Сходу та Заходу та стали основою для 26 сіквелів. Відбулося розкриття таємниць світу після ядерної війни та всіх можливих різновидів мутантів. «Акіра», Кацухіро Отомо (1982-1990)В основі книги лежить історія двох підлітків-байкерів, чиє життя в Токіо змінюється після Третьої світової війни. Один із них набуває екстрасенсорних здібностей після участі в урядовому експерименті. У 1988 році з її мотивів вийшов однойменний аніме-фільм. Зараз йде мова про екранізацію. «Нейромант», Уільям Гібсон (1984)Твір став втіленням кіберпанку. Автор заклав основні засади цього жанру та познайомив письменників-фантастів з поняттям «кіберпростір». Зараз це антиутопічне майбутнє втілюється в сьогоденні за допомогою корпорацій та їх "мета"-розробок штучного світу.«Дочки коралового світанку», Кетрін В. Форрест (1984)У центрі сюжету група жінок, яка збирається колонізувати далеку планету, щоб сховатися від патріархального впливу та гноблення. Складнощі виникають після того, як інші поселенці знаходять їх та пропонують об'єднатися. Твір отримав премію «Лямбда».«Ксеногенез», Октавія Батлер (1987-1989)Це трилогія оповідань «Світанок», «Обряди дорослого життя» та «Імаго». За сюжетом книги після ядерної катастрофи на Землі представники іншої космічної цивілізації вивезли всіх уцілілих і почали відновлення біосфери планети."Привид в обладунках", Масамуне Сіро (1989-1997)Одна з найвпливовіших манга-і аніме-франшиз у жанрі кіберпанк. Ними надихалися сестри Вачовські, Джеймс Кемерон та Стівен Спілберг.«Аммоніт», Нікола Гріффіт (1992)За сюжетом головна героїня-антрополог вирушає на колонізовану планету, де в результаті спалаху вірусу загинуло майже все населення. Гріффіт описує, як виглядав би світ, керований жінками. Роман став одним із найкращих прикладів поджанру феміністської наукової фантастики. Письменниця стала лауреатом літературних премій Джеймса Тіптрі-молодшого та «Лямбда».«Дитя людське», Філліс Дороті Джеймс (1992)У 2019 році книга увійшла до списку «100 романів, які змінили світ». У ньому описується недалеке майбутнє, у якому безпліддя всього людства призвело до повного розпаду суспільства. Дії розгортаються в умовах постпандемії після спалахів грипу у 2008 році.«Лавіна», Ніл Стівенсон (1992)Стівенсон у своїй книзі передбачив появу в інтернеті супутникових зображень Google Earth, надихнув створення відеоігри Second Life і популяризував термін «аватар» для позначення фотографії або персонажа онлайн-профілю.«Книга Страшного суду», Конні Уілліс (1992)Головна героїня роману переноситься у 14 століття місто Оксфорд, де у цей час поширюється чума. Тим часом у році, звідки вона прибула, починається спалах невідомої хвороби, через який вона не може повернутися додому. Роман виграв премії «Х'юго» та «Неб'юла».«Узумакі», Дзюндзі Іто (1998-1999)Дзюндзі Іто працює у жанрі жахів. Серія манги складається з трьох частин і поєднує в собі історію про подорожі в часі та надприродному."Громадянська кампанія", Лоїс Макмастер Буджолд (1999)Любовна лінія у романі становить значну частину всього сюжету. Буджолд пише про пригоди Майлза Форкосігана, поєднуючи в книзі роман епохи Регентства та космічну оперу.«Королівська битва», Косюн Такамі (1999)Головним героям-підліткам належить зіграти один проти одного у гру на виживання, доки не залишиться один переможець. Багато хто вважає, що такі відеоігри, як Fortnite і Player Unknown's Battlegrounds, були натхненні романом Такамі.«Опівнічний грабіжник», Нало Хопкінсон (2000)Роман розповідає історію дорослішання дівчинки Тан-Тан, яка живе на планеті, яка перебуває під сильним впливом афрокарибських традицій. Хопкінсон торкається серйозних тем, включаючи згвалтування та інцест. Книга отримала позитивну рецензію в журналі Publishers Weekly та допомогла автору стати одним із найвпливовіших письменників-фантастів 21 століття.«Темна матерія: століття спекулятивної фантастики африканської діаспори», за редакцією Шері Томас (2000)Це збірка оповідань та нарисів у жанрі наукової фантастики, написаних авторами африканського походження. Серед інших у збірці представлені есе таких письменників, як Батлер, Хопкінсон, Семюел Ділені, Вільям Едуард Беркхардт Дюбуа, Оноре Фанон Джефферс та інші.«Завдання трьох тіл», Лю Цисінь (2008)Це перший роман Лю Цисіня у трилогії «Пам'ять про минуле Землі». Книжка познайомила західного читача зі світом китайської наукової фантастики, пише BookRiot. У 2015 році автор отримав премію «Хьюго» за найкращий фантастичний роман року.«Пробудження Левіафана», Джеймс Корі (2011)Перший твір у жанрі космічної опери із серії «Простір», де автор описує грандіозні космічні битви. За мотивами книги зняли телевізійну адаптацію, створили комікси та настільну гру. У 2020 році Корі отримав премію «Хьюго» за найкращу серію книг.«Попелюшка», Марісса Мейєр (2012)Книга відкриває серію «Місячні хроніки». Мейєр розповідає історію дівчини-кіборга, яка може врятувати імперію від чуми. Попелюшка показала цілому поколінню дівчаток і дівчат, що в науковій фантастиці є місце і для них.«Імперія Радч», Енн Лекі (2013-2016)Роман приніс Енн Лекі нагороди "Хьюго", "Неб'юла", а також премію Артура Кларка. Це масштабна науково-фантастична епопея, в якій порушуються питання мови, гендеру та колоніалізму.«Станція Одинадцять», Емілі Сент-Джон Мандел (2014)Дія твору відбувається у районі Великих озер після пандемії грипу, яка зруйнувала цивілізацію. Акторська трупа, що кочує, зустрічається з жорстоким пророком, який контролює місто, куди приїжджають герої. За книгу Мандела була удостоєна премії Артура Кларка.«Зона Ікс: Південна межа», Джефф Вандермеєр (2014)Південна межа — секретна агенція, яка керує експедиціями до покинутої Зони Ікс, де пропадають люди. Натхненням для автора «Зони Ікс» став Національний заповідник дикої природи Сент-Маркс у Флориді.До списку найвпливовіших науково-фантастичних книг також увійшли:"Блейк, або Хатини Америки", Мартін Делані (1859-1862)."Франкенштейн, або Сучасний Прометей", Мері Шеллі (1818)."Двадцять тисяч льє під водою", Жуль Верн (1869).«Дивна історія доктора Джекіла та містера Хайда», Роберт Льюїс Стівенсон (1886)."Ми", Євген Замятін (1924).«Про чудовий новий світ», Олдос Хакслі (1932)."1984", Джордж Оруелл (1949).«451 градус за Фаренгейтом», Рей Бредбері (1953)."Дюна", Френк Герберт (1965)."Бійня номер п'ять", Курт Воннегут (1969)."Автостопом по галактиці", Дуглас Адамс (1979-1992).«Оповідання служниці», Маргарет Етвуд (1985)."Охоронці", Алан Мур, Дейв Гіббонс (1986-1987)."Парк юрського періоду", Майкл Крайтон (1990)."Зоряні війни: Траун", Тімоті Зан (1991-1993).«Дзвінок», Кодзі Судзукі (1991)."Сейлор Мун", Наоко Такеуті (1991-1997).Список науково-фантастичних книг, які вплинуть на наступне покоління авторів«Варвари крижаної планети», Рубі Діксон (2015)У любовно-фантастичному романі Діксон описує відносини між інопланетянами та людьми. На початку 2021 року книга стала популярною у TikTok та задала тренд на романтичні історії про прибульців.«Королівські милості», Кен Лю (2015)Дебютний роман Кена Лю у жанрі силкпанк, у якому автор описує альтернативний світ, натхненний китайськими міфами. Книжка стала масштабною науково-фантастичною епопеєю з політичними інтригами.Кен Лю наблизив західного читача до азіатської культури та отримав за свій роман літературну премію «Локус».«Розколота Земля», Нора К. Джемісін (2015-2017)У 2016 році Джемісін стала першою письменницею-афроамериканкою, яка отримала премію «Хьюго» за найкращий роман зі своєю книгою «П'ята пора року», яка стала першою частиною трилогії «Розколота Земля».2017-го Джемісін отримала «Хьюго» ще раз за роман «Брама Обеліска» і стала першим автором, якому вдалося виграти премію два роки поспіль. 2018 року письменниця втретє поспіль перемогла у номінації «Кращий роман» — «Кам'яні Небеса».Трилогія «Бінті», Ннеді Окорафор (2015-2018)Головна героїня роману Бінті залишає свою рідну планету і вирушає у міжгалактичну подорож. Вона стає першою зі свого народу, хто зміг вступити до престижного космічного університету.Бінті зближується з Медузами, інопланетною расою, яка збирається знищити її університет. На думку онлайн-журналу про наукову фантастику Tor.com, «Бінті» та її сиквели започаткували золоте століття в науково-фантастичній літературі.«Балада про Чорний Том», Віктор ЛаВаль (2016)Це переказ історії Лавкрафта «Жах на Червоному гачку», в якому події переосмислюються з погляду молодої темношкірої людини, яка має стати посередником в угоді з дияволом.«Еверфер», Нісі Шаль (2016)Альтернативна історія держави Конго у жанрі стимпанк. У романі Нісі Шаль по-іншому дивиться на колонії Бельгії, що існували на території сучасної ДРК, та знайомить західного читача з африканською культурою.«Підземна залізниця», Колсон Уайтхед (2016)За свій перший роман «Підземна залізниця» Колсон Уайтхеда отримав Пулітцерівську премію з літератури. Роман зробив великий внесок у відродження інтересу читачів до книг жанру альтернативної історії.«Майбутній дім живого Бога», Луіза Ердріч (2017)У книзі «Майбутній дім живого бога» Луїза Ердрич порушує питання придушення жінок. Автор описує постапокаліптичний світ, у якому представниць фертильного віку змушують виношувати ембріони.«Недоброзичливість привидів», Ріверс Соломон (2017)Основним елементом сучасної наукової фантастики стали кораблі покоління довгих міжзоряних подорожей, і Ріверс Соломон використовує цей прийом, щоб розглянути останні 200 років расових відносин США.«Відмова всіх систем», Марта Веллс (2017)Головний герой книги – робот-охоронець, якому вдалося звільнитися від контролю людини. Однак він продовжує прикидатися звичайною машиною, щоб уникнути перепрограмування."Вихідна допомога", Лін Ма (2018)Дебютний роман Лін Ма, який отримав премію «Кіркус» за найкращий твір року. Він представляє постапакаліптичну історію про зомбі, відсилаючи читача до робочої культури мілініалів.«Космічна опера», Кетрін М. Валенте (2018)Книга написана в жанрі науково-фантастичної комедії та розповідає про те, що було б, якби Земля брала участь у міжгалактичній версії Євробачення."Ось як ви програєте війну з часом", Амаль Ель-Мохтар, Макс Гладстон (2019)Історія кохання двох агентів, що подорожують у часі, що опинилися по різні боки поля бою. Новела отримала премії Британської асоціації наукової фантастики, літературні премії «Хьюго», IGNYTE, «Локус» та «Неб'юла».«Пам'ять, що зветься імперією», Аркаді Мартін (2019)Книга в жанрі космічної опери, в якому автор пише про придворні інтриги, суперництво та загадкові вбивства. Письменниця стала лауреатом премії "Х'юго".«Гідеон з Дев'ятого дому», Темсін Мьюїр (2019)Автор поєднує у книзі любовну історію та детектив у стилі Агати Крісті.«Мертві, що світяться», Кейтлін Старлінг (2019)Став одним із найпопулярніших науково-фантастичних романів жахів, що вийшли за останні роки. Дія розгортається на астероїдах, де ведеться видобуток корисних копалин. Люди стають кіборгами, щоб отримати роботу, яка може їх вбити.«Фінна», Ніно Чіпрі (2020)Рітейлер, схожий на IKEA, несподівано поєднується з іншими магазинами в паралельних вимірах, що призводить до катастрофічних наслідків.«Химерний фенікс», Юн Ха Лі (2020)Сюжет був натхненний міфологією Кореї. Головним героєм став художник-шпигун, який дізнається про страшну правду про роботи і вирішує повалити імперію за допомогою механічного дракона.«Псалом для диких будівель», Беккі Чамберс (2021)Чамберс показує незалежність людей і роботів один від одного і пише про проблеми перенаселення та надмірного використання нафти. У романі порушуються питання психотерапії та пошуку сенсу життя.