Новини Нікополя - nikopoltoday.com

Всі публікації з тегом дискримінація

Редактор
Редактор "Z-City" із Запоріжжя пробив дно: проблем меньшин не існує, і нас не цікавлять
Україна 2019-12-13 18:53:48
Як стало відомо NikopolToday, користувачів соціальних мереж обурив дискримінаційний лист від редактора Тараса Василенко, у якому він написав, що проблем меншин не існує, "вони вигадані" і взагалі його редакцію "Z-City, Здесь живет Запорожье" не цікавлять.  Таку реакцію отримали волонтери громадської організації "Гендер Зет".А саму діяльність правозахисників з організації порівняв із тероризмом, як стало відомо у пості, опублікованому на Facebook сторінці активіста Олександра Витвіцького.Ми не можемо стояти осторонь, коли відбувається дискримінація і порушення прав людини. Повний гомофобних вираз лист, від редактора інформаційного порталу ми публікуємо і залишаємо інформацію на ваш розсуд.Як стає зроузмілим із листа, редактора не хвилюють проблеми з права людини в Україні і він не поважає захисників та організації, які намагаються боротись задля справедливості і рівності.Пост отримав велику увагу серед користувачів мережі і велику кількість коментарів від обурлених людей, які не підбирають слів. Сам активіст Олександр пише: Z-City. Здесь живет Запорожье як приклад "журналістського" дна в ЗапоріжжіСеред коментарів був і такий, написаний від користувача під ім'я Анна Міронова:Невпевнена в собі людина, що болєзнєно залежить від обмеженої за своєю суттю суспільної думки, демонструє страх загубити міфічну мужність. так це виглядає. ПічальА також від Сергія Сидорова: Сколько ваших пресс-релизов надо прочитать, чтобы гарантированно стать геем? Может, Тарас этого опасается )))Користувачка Марина Воробйова додала:Сомневается видимо в себеФото від Олександра ВитвіцькогоРаніше ми повідомляли, що письменник-нікополець, який написав перший в Україні гей-роман "На Марс", опублікував спін-офф твору англійською.Також ми писали, що на Міжнародний День протидії насиллю, багато дніпровських поліцейських долучилися до акції "Дій проти насилля!"
Радянська система шкіл Нікополя скалічила психику цілих поколінь дітей
Радянська система шкіл Нікополя скалічила психику цілих поколінь дітей
Нікополь 2020-01-31 10:11:22
Час пригадати минуле, щоб осмислити як йти до майбутнього, разом з NikopolToday. Згадаємо про школи Нікополя, щоб зрозуміти, чи діють реформи освіти зараз і що ще варто змінити, щоб діти Нікополя в школі були щасливі. Потрібно розуміти, що сама система освіти в Україні може бути чинником, чому діти не хочуть ходити до школи і втрачають бажання вчитись. Текст про жахи шкілької системи в Нікополі мовою оригіналу, без змін. Комунізм-Фашизм і українофобія у нікопольських школахШкольная система страны прогнила и уже давно неэффективна. «Совковые» методы образования давно уже не работают на современных детях,  только отбивая у них желание учиться вообще. Коммунистические парадигмы стремительно сваливаться в пропасть прошлого, оставив парадоксальную ситуацию, в которой саморазвитие собственных талантов и креативной творческой мысли и подход, становятся лучшим способом  найти работу приносящую удовольствие, нежели рабский труд  бюджетников, добытый «зубрежкой», от которой в коррумпированной продажной системе нет толку. Узники этого, - такие знакомые для нас «бесплатные» школы, родители, дети и их учителя.«Не надо говорить на украинском! У нас русская школа! Мы все расскажем учительнице!» Прогрессивные европейские и американские методы – не входят в практику, хотя уже несколько поколений выпускников школ заявляли не просто на словах, но и делом: «Мы не будем учить то, что нам не нужно, что не пригодиться в нашей жизни!» Вместо развития индивидуального потенциала личности, нафталиновые школы пытаются всех сравнить, выращивая из детей быдло. Личность до сих пор преследуется, ущемляются права детей. В результате, страдают все. И учителя, которые тратят свой педагогический потенциал на 4/5 класса, которому это не нужно; и сами дети, которые могли бы потратить своё время не на ненавистный им предмет, а на то, что действительно выходит у них лучше учить, понимать и практиковать в будущем.  Потенциал целых поколений закапывается бессовестным образом!Попытки возродить труп советской традиции политиками-консерваторами и постсовецкими учителями на местах, создания винтика системы, которой уже давно нет, натыкаются на жесткий протест поколения, рожденного в свободной Украине. Это первое. Второе – бессмысленная зубрежка, в обществе, где все давно продаётся и покупается, начиная от табеля у школьной скамьи и заканчивая зачетом в университете. Таким образом, в результате коррупции, на высокие посты державы, выбились крайне непрофессиональные ПТУшники, к примеру такие, как Алёна Лукаш, или еще хуже - зек Янукович. Последствия такой системы – сейчас пожинает вся страна.Бессмысленно воспринимать общеобразовательные законы серьёзно, принятые теми, кто их сам не исполняет, кто отправлял учиться, и будет далее отправлять своих детей в Европу и Америку, получать образование в лучших учебных заведениях планеты. В сфере образования зреет своя Революция, ведь поборы с родителей и унижение детей достало всех родителей! Гнилая система разваливается на куски, и дети уже не первый год обременены «Табачным» влиянием на образование. Всё нужно реформировать, использовав инновационный опыт.Коммуниз-Фашизм в никопольських школах.Хочу предоставить Вам прекрасный пример, если так можно выразиться, который произошел в одной из никопольских школ с вполне обычным ребенком . Он подтверждает выше написанное. 3-й класс школы №3 (2013 год, ред.). Слова классного руководителя к ребенку:«Отправим по заявлению в Интернат; Напишем директору, чтобы тебя выгнали из школы; ты что, на дискотеку пришел? другие учителя постоянно делают замечания относительно тебя!»Все это произнесено перед всем классом. Но, с чего такое унижение перед одноклассниками?- Чтоб ты больше в этих синих штанах не приходил! – выкрикнула классный руководитель перед детьми…Дети подхватили, и уже на перемене окружили ребенка: «Почему ты в них ходишь? Не приходи больше в них! Ходи как все! Дискотеку устроил!»Вот и пример коммунизма-фашизма в наших школах. Естественно, любому разумному человеку ясно, что цвет штанов никаким образом не влияет на усвоение информации, но только не для закомплексированных учителей наших детей. Любое «инакомыслие», присекается советским «педагогом» публичным высмеиванием. Дети же, довольно жестоко после могут расправиться с ребенком, лишь за то, что тот посмел отличиться. Учителя, прививают свои личные маргинальные «табу» и детям. В чьих руках ваши дети, господа родители? Система тирании на местах… Школы выращивают из ваших детей либо аутсайдеров, посмевших бороться до конца за своё я, либо тех, кто в массе со всеми готов унижать и разными формами уничтожать тех, кто идет против системы. Что это, как не наследие павших тоталитарных режимов? И зачем нам это нужно в 21 веке?!Украинофобия и маргинализация в русскоязычных школах.Следует заметить, что мальчик учиться в русскоязычной школе. В следующий раз, когда ребенок начинал говорить на украинском языке, так как в его семье это обычная практика, дети сказали: «Не надо говорить на украинском! У нас русская школа! Мы все расскажем учительнице!»  Таким образом, сами дети становятся присекателями инаковости, беря пример с учителей.  Следует заметить, что русскоязычные школы выращивают маргинальзированных детей, которым жить дальше в Украине, но ненавидеть всё, что связано с ней? Из таких школ, выходят выпускники, которым не просто «плевать» на Украину. Школьники не то, что не знают украинского, а зачастую даже не понимают его, презирают украинскую историю и культуру. Какое будущее у такой страны? В результате, возвращаясь к примеру ученика, в школе есть только 2 ребенка, которым всё-равно на каком языке говорит мальчик. Только с ними ребенок и может общаться. Все остальные, считают его белой вороной уже с первых классов, в чем большое участие приняла сама классный руководитель.  После неё, дети подхватили, и начали повсеместную травлю. После болезни ребенок пришел в школу. Наступил нечайно кому-то на ногу на уроке физкультуры,  его толкнули, ребенок крикнул в ответ: «чтоб его не трогали». Но дети уже консолидировались в фракцию против него и вместе начали обвинять. Учительница, вместо того, чтобы разобраться: «Пока тебя не было, было все хорошо, а ты пришел, и все тебя опять трогают!» Дети подхватили: «Если ты бы сюда не пришел, то все было бы нормально, лучше ты болел всегда!» А дальше, ведь будет только хуже… Мальчик потерял желание не только учиться, но и вообще ходить в школу. Его ожидает судьба аутсайдера?  Быть может, родители считают, что их детям это не угрожает, но на месте этого ребенка на самом деле может оказаться каждый, в любом классе. Не подконтрольные классные руководители, одноклассники и школьный персонал, сделают всё, чтобы «воспитать за вашей спиной ребенка таким, каким Вы не хотели бы чтобы он был». Что же делать? Как защитить ребенка от такого «образования» и некомпетентности? Тема тревожная, животрепещущая, поэтому я решил обратиться с примером к нескольким знакомым учителям из нашего города. Они не так давно преподают, но вызывают доверие, так как пошли в сферу образования, именно ради детей, и любви к образованию. Вот что сказала одна из них:«Програму шкільну затверджують люди, які до викладання та специфіки роботи в школі ніякого відношення не мають. А кожен має займатися своєю справою, тим, що добре вміє. Це стосується усіх людей. Тому, не спішіть звинувачувати своїх дітей, що вони дурні і не встигають за програмою.  У випадку з хлопчиком, тут беззаперечно мають втрутитися дорослі. Треба звернутися до завуча або директора. Я можу з упевненістю сказати, - зараз усе вирішують саме батьки дитини. Вони мають реальну владу, це я кажу як людина, що в школі працює. Я можу сказати одне. Закону, який визначає, що шкільну форму слід носити обов'язково, - не існує. Всі питання шкільного життя вирішує рада закладу. Як вона встановлює, так і має бути. Звісно, не проти волі батьків.Українська мова - є державною, ніхто не має права притісняти або забороняти людям спілкуватися нею.  Це особливо стосується школи. Я б таке не терпіла. Особливо в молодшій школі батьки правда мають величезний вплив, можна влаштувати збори батьківського комітету і винести це питання перед батьками, які мають право і забов’язані впливати на вчителів». Молодой учитель захотел остаться инкогнито.Родители могут и дальше закрывать глаза, слепо верить, что «школа во всем верна», а «учителя всегда правы», но это давно уже не так. Система требует кардинальних изменений и реформ, участия в ней самих родителей и детей. А пока вы молчите и бездействуете, школа продолжает калечить детей, - забирая будущее и потенциал у всей страны. Естественно, ведь, чем глупее молодое поколение, тем умнее в их глазах власть, которая уже давно не вызывает доверия… С каждым годом, общеобразовательные школы превращают жизнь личностей в Ад. Собственно, я сам прошел через такой Ад, и знаю прекрасно его убогое лицемерие в лице школьной администрации и учеников. Большинство моих бывших одноклассников, я видел на улицах города в грязных спортивных костюмах, с сигаретой  в зубах и бутылкой в руке. Только некоторые из моих одноклассников, смогли поступить в Университеты, стать фотографами или моделями, начать добиваться чего-то. Те, кто травил их – постигла судьба рабочей силы. Жизнь – расставила всё на свои места. Искренне можно радоваться с того, что поколение 1990-х вступило в ряды учителей. Они не будут калечить души детей, уже хотя бы и тем, что не будут в них лезть…Звісно, буває так, що діти винні самі, але вже тому, що винні батьки:26 квітня 2013Автор Rayan RienerЗа потребою, в розділі "Власна думка" - кожен нікополець може висловитись, щоб скористатись своєїм конституційним правом на свободу слова, самовираження і розповсюдження інформації. Надсилайте свої історії на нашу пошту [email protected]Фото з блогу "Тут і Зараз" та відкритих джерелРаніше ми писали як онлайн система майбутнього зможе змінити Україні одним кліком. І також про занепокоєння жителів міста Нікополь стосовно стану коумнальних систем водопостачання і не тільки.
Жахи системи життя в України: чи є зміни за 10 років
Жахи системи життя в України: чи є зміни за 10 років
Нікополь 2020-02-02 11:53:04
Назад у майбутнє! Поговоримо про те, які зміни стались в Україні за останні 10 років і чи дійсно щось змінилось? Ніколи не знаєш, коли саме ти можеш отримати гіркий досвід від системи. Як це: залишитись на вулиці без грошей, без допомоги поліції, в чужомі місті?Культура, хамство, корупція, політика, права людини і соціальна незахищеність - це стосується кожного з нас. Про це NikopolToday нагадує, щоб кожен із нас міг оцінити, як було ранішо раніше в Нікополі та Україні. І як зараз. "Україна - країна не для людей, не для життя" Я живу в Україні. Це країна ортодоксів, тому що у нас більше ніж половина населення є пенсійного віку (Made in USSR). Більшість людей народилися у Союзі, - і це більш ніж жахливо. Чому? Тому що у більшості із них наче мізки промито і живуть (існують) вони автономно ще у своєму "Радянському Союзі", за весь час незалежності майже не ідучі в ногу із часом. Ці люди - трупи, живі приклади сплячого автономного мозку. І своїм же дітям вони і передають тако ж свій же консервативізм. Вони годуюють своїх дітей "консервами" ще радянського виробницта, бо інших форм культурної їжі вони не знають, тому і годують філософією мамонтового періоду, - де людина, - остання істота в країні. Вони навчають дітей мовчати, не висловлювати своєї думки, - тому що мовчання, - безпечне. Краще мовчати, слухатись і йти строєм, що їм підсовують. Така система, і проти неї йдуть лише одиниці. Я вважаю таких людей героями.Ітак. За останні декілька днів сталося багато чого "цікавого". У неділю (15. 10. 12.), скориставшись вихідним, я поїхав до друзів у Мелтополь.  Їхати довелося обручем, - нащі дороги і планування шляхів, - жахливі, - через Запоріжжя, де автобус простояв більше ніж пів години.  Тим більш, що для нас такі шляхи і транспорт, ну, наприклад - сінкансен, - такіж далекі як і саме існування духовних істот. Вони є, але так далеко до них карачки плестися, щоб тільки побачити, а про впровадженн я взагалі мовчу.. Після Запоріжжя, (доречі, Запоріжжя - найкримінальніше місто Укрїани, - таке собі Чікавого від Made in Ukreine) поїхали на південь, в сторону Мелітополя, де вже кілька годин на мене зачекались друзі.Звісно ж, бас приїхав із запізненням, десь о 14:00 годині. Зустрівшись із друзями, я пішов купувати білет додому., але касирка, розлючена тим, що я заважав їй розмовляти по телефону, сказала, що "білетів немає". Я був шокований, її грубість і бидлоідентичність, - пляма на гарний день. Добре що друзі порадили взяти білет на інше місто, що б потім бересісти і потрапити у своє місто.  Так ми і спланували все, і пішли гуляти по Мелітополь. Але потім...Касирша білет так і не дала, аргументуючи це тим, що буде "по приїзду". Як це "по приїзду" второпати я не міг, з таким обслуговунням я зустрівся вперше. Але і "по приїзду" - білетів для мене не було. Хоча інщі підходили і купували.  І вона розлюченим тоном сказала, щоб я заплатив водієві. Тоді я сів у щойно приїхавший бас, який би міг менедовести без пересадок. Але знову ж... водій перевіряв білети і запитав у мене, я сказав, що я заплачу, як мені і сказаал касир, але водій, водій сказав, щоб я вимітався.Щоб я пішов і купив білет! Я знову ходив до каси, але мене відправили знову ж до того самого водія. Хоча у інших пасажирів білети були. І цікаво, коли вони їх купили? якщо я намагався їх придбати ще зранку і ввчері. Але, як бачите, чомусь саме для мене квитків не було.  Чи то така касирка фобічна, що не дала мені квитків додому тільки тому, що я їй не сподобався і нестандартно виглядаю?Водію я сказав, що білетів немає і мене знову направили до вас. Але йому було всеодно: вимітайся з автобуса, - це те що я почув. Бо у мене не було того клятого білету, який би продали мені. Усім продавати можна, а мені - ні. Неймовірна країна "рівних можливостей"."Коло аду, - розпочлося". А усі автобуси до мого міста були майже зайняті, але вільні місця були! І не одне-два, а ще більше! І ані жінка-касир, ані водій - не допомогли, не давали ні квитка, ні приймали грощі, ссилаючись один на одного. Тоді я і сів на перший ліпший автобус до Запоріжжя, щоб від туди поїхати додому із пересадкою. (більш того, хочу зазначити, що квиток коштував біля 40ка гривень і в нього входило: брудні крісла, підлога і замурзані вікна + відсутність пасків безпеки).Як тільки ми прриїхали у ЗП, а їхали ми майже три  години! одразу ж побіг до каси, купити білет, на перший ліпший рейс до Нікополя. Вже діставши грощі і запитавши скільки коштує білет на найближчий рейс; а він був на 5:30! Але його мені теж не дали, кинувши знайому фразу "по приїзду"... х_х Це "по приїзду" я вже зустрічав у Мелітополі,.. Скільки можна? - думав я.Нічого не залишалося, як сидіти з 21:00 до 5:30 ранку.  Без сил, я сів на скамійку і трохи почитавши, заглибився у сон, але тримав сумку у руках, бо там був гаманець. Декілька разів виходив на вулицю, подихати свіжим повітрям. На вулиц моросив дощ, і постійною рікою пливли автомобілі на трасі. 4 години до Мелітополя і майже 3 години до ЗП, давали про себе знати моїм повним виснаженням... Я задрімав, час від часу вікриваючи очі, але знову очі закривалися самі собою.Прокинувшись, я вирішив піти і купити собі кави з автомату, бо змерз.  Поліз у сумку, а кишеня була відкрита, помітив, - грошей немає! Гаманець пропав! Ще раз обдивився сумку, але окрім книги Рея Бредбері "Вино з кульбабок" - там нічого не було!!! У гаманці було десь 350 гривень, банківські картки і сім-картки для мобільного! Їх хтось вкрав! А на картках було більше ніж 2000 гривень! Я був шокований. Що тепер робити у незнайомому місті без грошей, я навіть квиток не встиг купити, бо продають його по своєму "приїзду"! Поліз у кишені, - там лише 20 гривень, а квиток коштував 38 гривень. Тоді я згадав циганок і дівчину, що сиділа поруч і подивлялася на мене. Можливо це хтось із них зробив?Буває ж таке, коли циганки якимось чином маніпулюють своїми жертвами, що ті самі віддають грощі і усе цінне, а потім, - забувають про це. До тогож - я був виснажений...Але поруч ще сиділа жінка, що постійно на мене дивилася...Чому? Не знаю, це могла бути і проста зацікавленість а не планування крадійки... Я цього не міг знати. Одраз ж я пішов до каси і попросив  про допомогу., повідомивши про злочин. Але касирка ліниво відповіла мені про гаманець: невже ти не знаєш, що тобі його ніхто не поверне, навіть якщо я дам об"яву через мікрофон?" Я сказав розлючені слова: спасибі за допомогу.Сам пішов розпитувати людей, чи ніхто не бачив як хтось підходив до мене, поки я спав. Всі вони невизначено казали, що ніхто не підходив, і дівчина, що сиділа поруч, теж так сказала. Ніхто нікого не бачив і не чув. Моя хата з краю, - нічого не знаю. Типічний україгнський менталітет. Та щей камери спостереження в цьому залі чекання - не було. Халепа! Але факт є факт, коли я зайшов до Автовокзалу, - грощі були, і якщо їх не повернуть - я не зможу повернутися додому. Я не знав, що робити: люди кліпали очима і робили вигляд, що вони нічого не знають, клялися і божилися...Касир сказав, що треба 38 гривень на проїзд,  я нашкріб у кишенях лише 22! Я не знав, що мені робити в такій  ситуації... сидячи на лавці, знову перепитував людей, але безрезультатно, просив грошей - ніхто не хотів допомагати.  Я залишився сам на сам із своєю бідою, і подзвонити нікому не міг, бо кошти на рахунку телефона закінчилися.Відчай. Я знову звернувся до касира, але вона відмовилась допомагати. І тоді я вирішив зателефонувати у міліцію. По телефону я розповів ситуацію. Вони обіцяли скоро бути, але приїхали тільки через годину.  Коли приїхали, знову мене перепитали, попросили показати місце де я сидів, обшукали людей. Запитали які купюри грошей у мене були, але у нікого не знайшли.  І тільки зараз, якимось чином, продавчиня із внутрішнього кіоску сказала, про жінку що поруч чиділа зі мною. Що це можливо вона зробила, і деякі люди потроху почали дорогами/шляхами тикати на неї. А раніше невже не можна було сказати? Коли вона була тут? А зараз вже втекла, тільки почувши що я телефоную у міліцію. Вони намагалися відшукати ту дівчину, але так і не знайшли.  Вона наче крізь землю провалилася.  Встигла втекти.Міліціонери сказали, що мене доведеться везти у дільницю, щоб написати протокол. Що це займе небагато часу. Але які це були брехливі слова! Зараз, я напевно вже більше ніколи не захочу опинитися у будь якому відділку Україні. Ніколи у житті, я не буду просити допомоги у міліції після цього дня. Привезли мене у відділок. Жахливе місце! Одразу ж я побачив, що там сиділа п"яна жінка-проститутка,  що сиділа апофіозно на столі, дивлячись на хлопця за гратами п"яними очима. Обшарпані стіни. Сморід. Далі мене провели за грати і наказали "чекати"  тут, прямо поруч із проституткою і хлопцем, який зчинив розбій. Згодом міліціонери привели ще якогось злочинця напідпитку, і залишили поруч мене!  Напроти мене, за столом спав нападник, із-зі грат на мене дивилася жінка-проститутка, а зовсім поруч, хвастався вбивством чоловік напідпитку, все повторюючи, що вбив власного дідуся! Розбудивши нападника за столом, почав до нього лізти, хвастатись, що ВБИВ свого ДІДУСЯ!!! Вжавшись у стінку, у мене перехопило дихання. Я мовчав, - ніби мене тут немає.  Шокований, де саме я зараз знаходжусь і з ким саме, питав у себе чим я заслужив сидіти за гратами зі злочинцями!? Я потерпілий, а не злочинець! То ж невже немає іншого місця, для чекання?! Певно що у наших українських дільницях - немає. Потерпіли/нападники, вибачте, - одна страва?Потім вбивця дідуся почав бити стальні двері, за якими сиділи міліціонери. Я все не міг відійти від шоку, не знаючи, що робити і куди тікати.  Три години  я перебував із цими виродками, і більш того, я бачив власними очима, як міліціонер бив вбивцю дідуся кулаками, ногами і головую об стінку. Розтеклася кров. Міліціонери і інщі злочинці разом сміялися. На підлозі була кров. У коридорі теж була кров.  Хтось сопів за стіною за іншими гратами. Обшарпані жахливі стіни - це запам"ятаю на все життя. Міліціонери, як покривали матом усе як зеки. Я - незрозуміло чому стояв посеред цього хаосу, і напевно все ж таки благав Бога, щоб я зміг потрапити додому.  Один з міліціонерів кричав на мене, крив матами, що я загубив гаманець і чому не заблоквав картки. Під його очима запеклися кругу, сам кістлявий і з розширеними зіниціями - він був під кайфом...Один - все продовжував бити злочинця, який благав добити його...Я - побачив усе це власними очима. Це один із чорних кутів сучаної України., про який я дізнавався лише по новинах.  А міліціонери, які проходили повз мене, знущались з мене. Сміялись, чи хлопець я чи дівчина, на що я відповідав розлючено: та хочь і воно, яка вам різниця?! Тільки б відчепилися від мене...Справжній жах.  І тільки у четвертій годині ранку прийшов слідчий, і повів у свій кабінет на другому поверсі, писати заяву. Він був не задоволений, бо його розбудили посеред ночі. Свою агресію він одразу ж почав кидати на мене, обкладаюи матами і ніщівним поглядом. Він був, грубий, матерився, і теж знущався із мене. Поки я писав, він казав, що я тупий, бо я зробив декілька помилок у заяві, хоча я просто був виснажений переїздами і безсонною ніччю. А він матерився: "ти що сука писати не вмієш, блять, дебіл"? Він навіть сказав, що я обкурений, хоча я не курю взагалі. Але у нашій міліції - будь"який злочин можуть накласти на першу ліпшу людину.  Саме тому я побоявся знімати на телефон знущання над злочинцем і побиття...Він написав у заяві, що грошей у моєму гаманці взагалі не було, так як я із нішого міста і не зможу приїздити сюди. Більш того, наказав писати російською. Він сказав, щоб я навіть і не сподівався, що гроші повернуть мені. Навіщо тоді взагалі міліція, яка навіть гаманець повернути не може?! Я просив про допомогу, бо у мене не було грошей на повернення додому, а він відповів, що "вони не благодійний фонд"...Він запитав, так чого я хочу від міліції. Я так і сказав вже, що сподівався що вони знайдуть гаманець, хочаб із картками, щоб я міг зняти грощі, але марно - міліція, - це орган, який займається зовсім іншим - збором данини із підпільних казино і наркозаводів. На більше вони не спроможні! Він повторив, що вони не благодійний фонд, і допомагати не будуть! Що це за міліція?! Яка не надає реальної допомоги людям?! Навіть кілька десят гривень на повернення додому...Мені сказали, що я вільний.Деякий час я ще чекав, поки мене випустять із-за грат, але я не знав як тепер дійти до Автовокзалу, у зовсім незнайомому мені місті. Мені вказали напрямок рукою. "Іди!"І все - я пішов ні з чим, - зате з новими уявленнями про правоохоронну систему.  Ще більше виснажений і шокований. Руки тремтіли, а ноги тремтіли від того, що вже не могли йти. Я заблукав на вулицях міста, і запитавши у жінки тільки дізнався куди йти. Не сподівайтесь на міліцію взагалі! Не не тільки не можуть вас захистити, а можуть і сами із вас познущатись.  В Україні, на цей час - дуже необхідно носити із собо зброю, бо НІХТО, окрім ВАС САМИХ - не захистить! Носіть із собою пістолети, шокери, чи хоча б - балончики. Не засипайте, чи навіть не дрімайте  у суспільних місцях - бо ніхто вам нес каже хто вкрав ващі речі, із оточуюючих. Від міліції і адміністрації Автовокзали - допомоги реальної не дочекаєтесь ніколи, так і навіть від самих людей поруч... Зло поруч.Україна - країна у якій я народився, і напевно помру. Україна - країна нелюдських умов життя, країна фобій, сексизму і гомофобії, нецензурної лайки, постійно п"яних підлітків і товп із гопо-биків у адідасі. Україна - вже не Україна, бо Україною вона була сотню років тому, поки її не згвавтувала росйіська радянська культура, - тоді ще була справжня Україна, ще була українська культура, справді "щірі" українські люди. Після Союзу, в людях не залишилось добрих якостей. Україна - країна більшістного бидла і одиниць-інтеллектуалів, які самотушки повинні боротися із системою за своє вільне життя і права. В Україні - живуть найбідніщі і одночасно найбагатщі люди усієї Європи.  Багаті - у маєтках із озерами  і полями для гольфу у заповідниках, а бідні - у коробка радянського виробництва ( квартирах ), які б давно треба було знести, за повний архітектурний несмак. В Україні знущаються із тих, хто не схожий на більшість, виключенням є лише расизм - цього у нас насправді немає. В Україні - великі  міста трохи більш продвинуті, але з ще більшою сірою масою людей, які живуть для того, щоб існувати, не маючи цілі.  А в маленьких містах час майже зупинився, одраз ж після розпаду Союзу. Ні, Україні не ізольована - вона просто таки гниє і вмирає: морально, культурно, історично і фізично. Я буду щасливим, якщо мої слова будуть неправдиві, і згодом усе буде добре, - але сліпо у це вірити, - смішно. Бо ніхто реально не хоче об"єднуватись і йти щось робити.Люди пливуть за течією цієї сточної канави... Беззупину. Це все жах.Це все гірше за жах, - це морок із якого майже неможливо вибратись. Ні, я все ж таки дібрався до Автовокзалу, годину блукаючи по вулицям міста. Добре, що водій був згоден відвезти мене безкоштовно, щоб потім мене зустріли у місті і розплатилися.  У автобусі я майже знепритомнів, без сил, - боліло серце, - не витримуючи того жаху, що зі мною сталося.  За запотівшими брудними вікнами - гуляв до обрію туман.  Такий же туман, як і у більшості блукаючих у ньому людей, - українських головах. Вдивляючись у туман, я запитав себе: тож яке в нас майбутне? - Туманне, - відповів мені обрій, десь далеко там. Автор Rayan RienerРаніше ми писали коли вийде в український прокат стрічка "Тихе місце 2".Також нагадували, що нікопольці знервовані тим, що в лікарнях міста занадто багато хворих.
У Вінниці молодики в масках зірвали тренінг для журналістів: йшлося про толерантне висвітлення тем про ЛГБТ.
У Вінниці молодики в масках зірвали тренінг для журналістів: йшлося про толерантне висвітлення тем про ЛГБТ.
Україна 2020-02-05 18:36:33
Права людини під загрозою в Україні, нагадує NikopolToday. Поліція розпочала розслідування за фактом протиправних дій відносно організаторів тренінгу для журналістів.  Під час заходу троє невідомих увірвалися у конференц-зал, як повідомляє Нацполіція.Вони обливали все навколо олією та обкидали пір'ям журналістів пір'ям.1 лютого троє осіб зайшли до приміщення в готелі «Поділля». Там проводився тренінг для журналістів, та вчинили протиправні дії відносно його організаторів, перешкодили проведенню вказаного заходу. Зловмисникам загрожує до чотирьох років позбавлення волі.Молодики почали погрожувати організаторам, мовляв, таким заходам у Вінниці не місце, а толерантне висвітлення таких тем ставлять під загрозу інститут сім'ї.На цей випадок уже відреагувала поліція. Вони відкрили кримінальні провадження за статтею хуліганство та перешкоджання журналістській діяльності.Наразі  слідчим управлінням ГУНП у Вінницькій області розпочате досудове розслідування за ознаками ст. 171  (перешкоджання законній журналістській діяльності) та ч.2 ст.296 (хуліганство) Кримінального кодексу України.За вчинення цих правопорушень законодавством передбачено відповідальність – до 4-х років позбавлення волі.Остаточна правова кваліфікація дій зловмисників буде дана після  вивчення наявних відеозаписів протиправних дій, допитів свідків події та проведення  ряду інших слідчих дій.Хід  слідства  взято на контроль керівником ГУНП Юрієм Педосом.Фото Pinterest / 24 Раніше ми показували красоти приміського середовища Нікополя - знімки нагадують про зміни клімату. Також ми розповідали, як комуністичний режим в Китаї перейшов всі кордони - як коронавірус став другим Чорнобилем?
Учасник АТО зробив камінг аут - зізнався, що він гей
Учасник АТО зробив камінг аут - зізнався, що він гей
Україна 2020-02-06 20:12:22
Український військовий Василь Давиденко, який брав участь у збройному конфлікті проти про-російських сепаратистів на сході країни, поїхав на фронт заради хлопця, в якого закохався. Про це NikopolToday передає від «Бі-бі-сі Україна».«В Щасті ми були щасливі». Український військовий-гей пішов на фронт заради коханого. Трагічна історія гей-кохання, і вбивча війна, що викликає сльози.Василь Давиденко під час війни / фото BBCСолдат Давиденко другим з українських військовослужбовців зробив камінг-аут. Першим відкрито заявив про свою гомосексуальність колишній боєць українського батальйону «Донбас» Віктор Пилипенко.Давиденко, якому зараз 41 рік, був звільнений зі служби в 2015 році за станом здоров'я. На війні він отримав контузію, після якої Василю дали третю групу інвалідності.Давиденко розповів, що поїхав воювати на Донбас слідом за коханою людиною. У лютому 2014 року він познайомився у «ВКонтакті» з молодим військовослужбовцям Арсеном.Василь та його коханий Арсен разом, 2014 рік / фото BBC«Він повинен був їхати в свою військову частину з Одеси через Львів. Поїзд стояв півгодини вночі на вокзалі. Арсен запропонував зустрітися. Я прийшов до того поїзду. Ми поговорили - і він залишився. Вранці поїхав далі», - розповідав Давиденко.Василь Давиденко - ветеран війни з Росією / фото 360Через деякий час частина Арсена відправили в зону військових дій. Давиденко поїхав на фронт добровольцем. Він прибув в місто Щастя Луганської області, де перебувала військова частина Арсена.«В Щастя ми були щасливі», - згадує Василь.Не дивлячись на особисту трагедію, Василь продовжив захищати Україну / Фото BBCАрсен загинув в Луганській області в січні 2015 року. Їх коханню судилося бути тільки один рік.«У той день, коли я отримав повідомлення про загибель, я дотерпів до вечора, потім включив музику і почав плакати. Я так плакав, що навіть захлинався. Там не можна було кричати - в 800 метрах від нас стояли сепаратисти», - розповів Давиденко.За його словами, він повідомив іншим військовим, що з ним сталося. Всі помітили його стан. Через кілька місяців Давиденко потрапив в госпіталь з пораненням, після цього він вже не міг служити."Коли повернувся до Івано-Франківська в березні 2015-го, я закрився в квартирі й дав собі волю. Як я там ридав… Я кричав від болю до нестями". Потім Василь лежав чотири місяці в шпиталі з контузією."Після Арсена я дуже змінився. Кажуть, що в наступних стосунках людина порівнює свого нового партнера чи партнерку з попередніми. А я себе порівнюю з тим, яким я був, коли ми були разом. Що я відчував тоді й зараз, чи я відчуваю щось подібне? Ні, тому нині я сам по собі. Зате я знаю, що таке кохати".Про свою сексуальністьВасиль розповідає, що з дитинства відчував інтерес саме до хлопців, хоч зовсім ще не розумів, що з ним відбувається і чому. Коли в юності гуляв з дівчиною, відчував, що "це не його".У 10-му класі закохався в хлопця з паралельного класу. Він так подобався, що Василь пішов і сам написав заяву, щоб його перевели в клас до того хлопця. Вчителі й мама сильно здивувалися, але істинної причини ніхто не зрозумів."Коли переїхали до України з Росії, я не знав, що значить "гомік", "педік". Я написав хлопцю, який розмістив оголошення в газету про знайомство. Він жив у Рівному. Батьки мені давали кошти на морозиво. Я за них купив квиток до Рівного". Але той хлопець не прийшов на побачення.Сексуальність людини Василь порівнює з кольором очей, волосся, зростом. "Для мене навіть ніколи не стояв внутрішньо вибір: я чітко відчував, що не можу бути з жінкою"."Коли ти гей, а родичі в селі тебе примушують одружитися й ти це робиш, - це вибір. А сексуальність ти не вибираєш. Коли чоловік - гей, але він цього не визнає, одружується, то живе в суцільній брехні. Людина себе ховає в самому собі. Як вона буде виховувати своїх дітей, якщо вона себе зрадила? Я таким бути не хочу. Я хочу бути відкритим, одвертим".Василь Давиденко вважає, що представникам ЛГБТ потрібно надати право на юридичне оформлення партнерства, на спадок, на всиновлення дітей. Тільки тоді можна буде говорити про припинення їхньої дискримінації в Україні.Про гомофобію та українську арміюВасиль Давиденко на Марші захисників України, 24 серпня 2019 року / фото BBCКолись у військовому шпиталі Василя Давиденка поклали у палату з 24-річним хлопцем. Він розповів йому, що є геєм і що боїться служити в армії, боїться, що не витримає на війні."Він не міг проявити себе, а тут ще його кинули в армію, де навколо самі чоловіки. Якби він міг про себе заявити, що є геєм, то його могли б відправити, приміром, у штаб, а не на фронт. Цей хлопець викинувся з вікна (вчинив самогубство, - ред.) - і загинув. Хоч потім писали "випав" з вікна".Ветеран вважає, що в Україні все ще важко приймати таких людей, як він через "совкове мислення"."Я раджу перечитати історію про Содом та Гомору. Чому Господь вирішив зруйнувати ці міста? Не через те, що там була содомія, а через те, що вони напали на янгелів. Якщо я тебе кохаю жертовно, готовий життя втратити, стати за тебе горою, - це і є любов. Справжня".У будь-якій армії в світі служать геї. "Я бачу, як багато є військових-геїв на різних сайтах. Хай таких чоловіків на батальйон чи дивізію буде кілька, але вони не можуть сказати правди про себе, ходять один навколо одного. Одразу думка: "А якщо дізнаються? А якщо зацькують?" А там і до дезертирства не далеко".Про рідних ВасиляЖодного зв'язку з рідними у Василя немає. Його близькі родичі служать в російській армії."В Україні я залишився сам, більше нікого тут немає. Мої родичі в Росії підтримують російську риторику про те, що ми тут "дітей вбиваємо". Мене політичні розмови з ними заводили в глухий кут. Я вирішив, що мені легше просто припинити з ними спілкуватися".Мати Василя живе в Криму: "Вона мені навіть писала, щоб я приїхав туди й покаявся перед ФСБ. Писала у вайбері такими фразами, якими вона не говорить. Мої рідні стали мені чужими".Про власний камінг-аут"Я просто заявив, що я такий. Все. Я з того почав: я гей. У когось є питання? Ставте - буду відповідати. Мені набридло ховатися від самого себе. Коли людина стає собою, до неї не можна приліпити жодну стигму".Розповідає, що його камінг-аут був абсолютно природнім. Він його не планував."Мені пояснили, що буде зустріч щодо поширення ВІЛ з-поміж військових. Запитали, чи я міг би там виступити. І що мені втрачати? Рідних нема, кохання нема. Головне - себе не втратити. Після цього почала спадати моя внутрішня напруга, немовби скинув з плечей мішок піску"."Якщо мені раніше сміялися в спину, то тепер цього не зробиш. Хіба що підійди й розсмійся мені у вічі".Наостанок розмови Василь Давиденко визначив, чого не зміг би простити - зради й підлості."А зрада самого себе є найстрашнішою зі зрад".Фото 360 / BBC / Facebook Василя ДавиденкоРаніше ми писали трохи цікавого про нас: сам себе не похвалиш - ніхто не похвалить.І здається, що ігровий вірус вирвався у реальний світ з мережі, щоб налякати всіх нас.
Феміністка з Нікополя пояснить нам за все стосовно фемінізму
Феміністка з Нікополя пояснить нам за все стосовно фемінізму
Нікополь 2020-02-07 15:49:29
Прямо тут і зараз підіймаємо важливу тему у розділі "Власна думка" від NiopolToday. Про те, що таке насправді фемінізм, чому жінки використовують "комплекс жертви" й продовжують використовувати стереотипи на свою користь. Про патріархальне суспільство, зокрема і в обличчі деяких жінок, що у новому столітті протистоїть фемінізму нам розповість Марина Воробйова, відома блогерка з Нікополя та кваліфікована психологиня. "Не виноватая я - он сам пришел!""Я таких не встречала""Она сама виновата""Со мной такого не случится"Это слова, которые повторяют, как мантру девушки, унижая других девушек, чтобы почувствовать себя особенными и в безопасности. Виктимблейминг и мизогиния в таких случаях выступают своеобразной психологической защитой."Ее изнасиловали, потому что она была в короткой юбке и пьяная. Со мной этого не случится". Хорошо, если так... Только вот насильнику все равно во что ты была одета!Про алкоголь вообще смешно. По стандартам патриархального общества получается, что алкоголь оказывает разное влияние на мужчин и женщин. Пьяный мужчина за себя не отвечает, а вот пьяная женщина несёт ответственность не только за свои, но и за чужие поступки.Если тебя не домогались,Не насиловали,Не били, -Это не значит, что так повезло всем.Но часто отрицают домогательства, насилие и агрессию со стороны мужчин как раз те, кто находится на краю пропасти: - зависимые любовницы богатых мужчин, - дочери властных отцов, - жены мужей-тиранов.Наше общество воспитало их с токсичными установками "бьёт - значит любит", "мужчина - глава семьи", "муж добытчик, женщина рожает", "я слабая, он сильный", "если любишь - простишь" - и они готовы оправдывать своих мужчин, обслуживать и прислуживать, прощать и унижаться, чтобы не рушить понятную картину мира, не брать на себя ответственность, не принимать решения. Просто потому что не могут, они не знают, как это! И отрицание - это их панцирь, их защита от реальности.Ведь говоря "она сама виновата" - такие женщины как бы убеждают себя "я не такая, со мной этого не произойдет" и пребывают в некой иллюзорной безопасности.Только, как правило, принцип "я в домике" постепенно превращается в ситуацию "я в клетке".Википедия говорит нам, что феминизм — это спектр идеологий, политических и социальных движений, направленных на достижение равенства политических, экономических, личных и социальных прав ДЛЯ ЖЕНЩИН. Сам корень слова - feminе - предполагает, что в центре интереса феминизма - женщина. Почему тогда некоторые оппоненты феминисток в спорах говорят, что феминизм о равноправии? Доля правды в из словах есть, конечно, но равенство прав и свобод - это конечный пункт, куда мы держим путь, но боремся мы при этом за права ЖЕНЩИН, потому что именно женщины подвергаются дискриминации в патриархальном мире. Ни одна страна мира не победила сексизм и мизогинию, поэтому нас, женщин, мало интересуют права мужчин - они у них и так есть по умолчанию. Наша задача - отстоять и выбороть свои права, которые у нас нагло и бесцеремонно отняли много веков назад. Феминизм направлен на женщин, существует для женщин и благодаря женщинам. Поэтому не нужно подменять понятия и ссать нам в уши, что мы должны ещё и за мужчин бороться. Они уже все и так имеют, успокойтесь, дайте нам забрать свое и уравнять положение дел во всем мире.Если мужчинам нужно остоять СВОИ права - пожалуйста, не вопрос, только не требуйте этого от феминисток. У нас и так работы непочатый край.Автор Марина ВоробйоваФото - вільні джерелаДо речі, Китай планує евакуювати свій комунізм на Марс, рятуючись від епідемії.Нагадуємо, сніг у Нікополі випав але не варто бути наївними, він може розтану будь-якої миті - клімат змінився.
Трагедія Голокосту: як це було в Нікополі - поховані факти
Трагедія Голокосту: як це було в Нікополі - поховані факти
Нікополь 2020-02-07 22:25:50
27 січня - Міжнародний день пам'яті жертв Голокосту. У 1945 році в цей день були звільнені в'язні найбільшого концтабору «Аушвіц-Біркенау», розташованого поблизу польського міста Освенцим. Концтабір став місцем самого масового знищення мирних громадян за всю історію людства. Права людини завжди на часі і питання дискримінації та насилля над меншинами досі актуальне. Під час Другої світової війни німецькі нацисти та їхні союзники вбили близько шести мільйонів євреїв. Але постраждали не тільки євреї - у концтаборах із ними страждали також і представники ЛГБТ, а також роми. Про це NikopolToday нагадує від NikopolCity. Рожевий трикутник - це була помітка для геїв, яких спалювали тисячами у констаборах разом із євреями / фото huge.bgЦю операцію, організовану на державному рівні по переслідуванню і винищення євреїв, називають Голокостом. Слово «холокост» - грецького походження, означає «всеспалення». Цей матеріал про те, що пережили в цей період євреї та інші меншини Нікополя.Перед початком війни між Радянським Союзом та Німеччиною в Нікополі проживало 2 100 євреїв, що становило 3% від загальної кількості населення міста. Безліч євреїв проживало в навколишніх селах, в тому числі в Сталіндорфському єврейському національному районі - 7312 осіб.У перші дні військових дій почалася мобілізація. Більшість чоловіків призвали на фронт. Заводи відправляли в евакуацію, туди ж відправлялися фахівці, інженери і керівництво разом з сім'ями. Однак в місті і районі залишалися жінки, діти й люди похилого віку. З їх евакуацією влада не поспішала. Виникали проблеми з дозволом на виїзд, які або давали занадто пізно, або не давали зовсім. Тих, хто намагався втекти без дозволу, військові повертали назад.17 серпня 1941 року німецькі війська окупували Нікополь, а з 14 по 20 серпня був повністю окупований Сталіндорфського район, густонаселений євреями.Спочатку на території Нікопольщини знищенням єврейського населення займалася бригада СС «Герман», яка пізніше стала називатися 1-ї піхотною бригадою СС. 21 вересня бригада прибула в Нікополь. З 26 вересня по 3 жовтня 1941 було розстріляно 130 євреїв нікопольського району, а потім ще 570 євреїв-нікопольчан. Частина німців з бригади СС проявляла таку жорсткість, що навіть обурювала командування. Так, унтерштурмфюрера Теубнера за особливо жорстоке поводження з людьми віддали під суд і самого засудили до ув'язнення в концтаборі, звідки він вийшов тільки в 1945 році.Всі євреї в Нікополі зобов'язані були реєструватися в комендатурі. Тих, хто відмовлявся - розстрілювали. Зареєстрованим видавали пов'язки з зображенням зірки Давида. Яка кількість представників ЛГБТ-спільноти того часу, а також ромів була ув'язнена разом з євреями в Нікополі та районі - досі невідомо. Радянській владі було вигідно зберегти тільки інформацію про жорстокість до євреїв, оскільки політика дискримінації геїв та лесбійок в часи СРСР була майже такою ж, як і у фашистів. Мемоіарл пам'яті для Гей-Лесбі, вбитих у констаборах із євреями, Сідней. Гомофобія на рівні із расизмом - це фашизм / фото ВікіпедіяЩоб розпалювати антисемітські настрої в місті та нацьковувати українців на євреїв та інших, фашисти почали друкувати матеріали в газетах, де у всіх бідах і проблемах українського народу звинувачували євреїв, геїв та ромів. Однак, за рідкісним винятком, їм не вдавалося досягти задуманого.Під приводом переселення єврейське населення вивозили для розстрілів. Багато з них були вбиті там, де знаходився протитанковий рів на околиці міста, за переїздом. У цьому місці були розстріляні сім'ї: Меерови, Манзоні, Епштейни, Мусарскіе, Льовині, Маріки, Ходаки, Тов, Свирские, Варшавські, Бакст та інші.Таким чином, той хто намагався врятувати життя друга або сусіда - ставив під удар себе.Місцеве населення було оповіщено окупаційною владою про те, що за переховування євреїв, геїв та ромів вони і члени їх сім'ї будуть засуджені до смерті разом із іншими.Під страхом смерті нікопольці Федір Вовк, який був провідником нікопольської організації ОУН, зі своєю дружиною Єлизаветою Шкандель і вчителькою Марією Мізіною ховали від розправи сім'ю Сари Бакст, що складалася з чотирьох осіб.З книги Харитона Гроссмана «Євреї в історії Нікополя»: «Після приходу німців дві сестри Сари з трьома дітьми були розстріляні. Дізнавшись про це, Сара намагалася повіситися. Її врятувала Марія Пантеліївна, яка півтора місяця ховала Сару з дітьми в дальньому кутку підвалу. Коли жити у Мізіної стало вже небезпечно, сім'ю перевезли до родичів в село. Федір Іванович надав допомогу в переїзді й усиновив старшого Вітю, давши йому своє прізвище і по батькові. До самої еміграції в США з Нікополя, весь цей час, він його виховував, як рідного сина. До приходу радянських військ Сара разом з матір'ю і крихітним сином ховалася в селі». Про це стало відомо тільки вже в 1990 роках, документи з підтвердженням були передані в Ізраїль, де рішенням Національного інституту «Яд-Вашем» усім трьом було присвоєно звання «Праведник народів світу».Переселення в гетто, важкі роботи, розстріли, концтабори і постійний страх смерті - реалії для єврейського населення, геїв та лесбійок й ромів під час Голокосту. За роки окупації в Нікополі та районі вбито близько восьми тисяч євреїв, близько двох тисяч з них - діти.Ізраїльський історик Ієгуда Бауер писав: Пам'ять про Голокост необхідна, щоб наші діти ніколи не були жертвами, катами або байдужими спостерігачами.Пам'ятник жертвам Голокосту в Нікополі / фото NikopolCityУ статті використані матеріали книг Ігоря Анцишкіна «Євреї на Нікопольщині» й Харитона Гроссмана - «Євреї в історії Нікополя».І можливо, тепер деяким стало зрозуміло, чому іудеї толерантно ставляться до ЛГБТ-спільноти і легалізували гей-шлюби та усиновлення дітей для представників ЛГБТ. Тому що вони не фашисти і пройшли через Голокост разом із ними, у клітках, як тварини. Кадр із відомо фільму "Хлопчик у смугастій піжамі" про близьку дружбу двох хлопчиків: німця і єврея, які згодом стали жертвами фашизму в газовій камері / фото www.film.ruФото NikopolCityНагадуємо, коханка Ілона Маска пройшла через трансгуманізм і осягла своє нове тіло.Також ми писали, як феміністка з Нікополя звинувачує деяких жінок у комплексі жертви та виправдовуванні насилля від чоловіків.
ЛГБТ на захисті України від російських окупантів
ЛГБТ на захисті України від російських окупантів
Україна 2020-02-07 22:57:07
30 серпня у київській галереї IZONE відкрилася фотовиставка "Ми були тут" – проект українського фотографа Антона Шебетка, присвячений представникам ЛГБТ-спiльноти, які брали участь в операції об'єднаних сил [раніше – АТО] на Донбасі.  ЛГБТ на варті країни від сепаратизму. Як багато геїв серед українських військових? Про це NikopolToday передає від "Новий Час". Хто стоїть на захисті Ваших традиційних цінностей і свободи?Фотограф Антон Шебетко (праворуч) та один із героїв його фотопроекту, колишній боєць батальйону Донбас Віктор Пилипенко / фото НЧНапередодні відкриття виставки журналіст НВ Олександра Горчинська зустрілася із самим Антоном Шебетком та одним із героїв його проекту – Віктором Пилипенком, колишнім бійцем батальйону Донбас, аби поговорити про геїв на війні, сексуальну просвіту в Україні та стереотипи стосовно ЛГБТ-спільноти.НВ: Як до вас прийшла ідея зробити проект саме про представників ЛГБТ-спільноти на війні?Шебетко: Коли я переїхав із України до Амстердама, якось по-новому поглянув на те, що відбувається в Україні. Мене все це зворушило, і я збагнув, що було б круто попрацювати із людьми, які, по суті, з одного боку – національні герої, а з іншого – вони не є приємними для певних сегментів суспільства. Тут є певне протиріччя і подвійність і для самої людини: ти і патріот, і захищав країну, але ця ж сама країна не хоче тебе сприймати.Фотограф Антон Шебетко зараз мешкає в АмстердаміМені було цікаво, як ці ідентичності уживаються в людях. І як ці люди взагалі з цим можуть впоратися. Тому з усіма героями я проводив ще й інтерв'ю, аби це була не лише візуальна складова.Спочатку в мене було п’ятеро героїв, потім я дознімав ще кількох. Є такий момент: їх складно знайти, адже взагалі такі люди рідко щось заявляють про це публічно. Якщо це не їхня робота чи основна діяльність – я маю на увазі, якщо вони не правозахисники, не громадські активісти – то мало хто згодиться виступити на цю тему десь у медіа, скажімо. Бути ЛГБТ в Україні – поки що проблема. Це постійні складнощі на роботі, в родині, зневага з боку оточення.Про це мало хто каже відкрито, що призводить до того, що консервативно налаштовані люди формують свої переконання на підставі певних карикатурних стереотипів, і ці стереотипи не є правдивими.Мені не подобаються проекти, де є тільки текст і нічого більше – історія людей, не підкріплена світлинами, якимись візуальними елементами. Я за те, аби були реальні персонажі у матеріалах, адже простому тексту віриться менше.НВ: Але ж вам удалося врешті знайти героїв. Яким чином?Шебетко: Насправді Віктор, здається, чи не єдина людина, яку я знайшов через КиївПрайд. Всі інші – це знайомі знайомих, яких почасти відшукав абсолютно випадково.Пилипенко: Цей проект став таким собі тригером для країни.Про нього я дізнався від свого друга і його дівчини. Вони знали, що я гей, я ще до цього зробив їм камінг-аут. Наприклад, Дмитро Резніченко, доволі відомий блогер і також боєць АТО, перебував у моєму батальйоні. За певний час він кардинально змінив свою риторику – він був праворадикалом, а потім щось змінилося у його свідомості, трансформував свої погляди на життя, за що на нього нападали його колишні поплічники.Хочу подякувати Антонові за можливість бути частиною проекту, бо під час бесіди з ним тоді, відповідаючи на його дуже влучні та гострі запитання, я навіть сам для себе замислився багато над чим. Розклав власні думки по полицях.Коли я зробив камінг-аут, це допомогло мені побачити, хто мої справжні друзі. Деякі люди відсіялись з мого оточення самі по собі.Зараз праворадикали чомусь вважають, що ЛГБТ на війні нема, це найпоширеніша думка і вона хибна. А серед самих цих праворадикалів більшість – лише тиловики, які й самі не були на тій війні, або були як селфі-солдати, аби пофоткатись. А потім ти повертаєшся з фронту, і вони тобі в спину плюють. І чинять напади на мирних людей і мирні демонстрації.Факт: Учасник АТО зробив заяву, що він гей! Читайте за посиланням.НВ: Як і коли ви потрапили на Донбас?Пилипенко: У вересні 2014-го долучився до батальйону "Донбас" як резервіст, потім потрапив у військову частину № 3027, відтак нас призвали. Рік і сім місяців пробув на Донбасі, безпосередньо у гарячих точках – десь півроку. Служив також у Широкіно.Коли мобілізувався, намагався знайти себе у цивільному житті. За фахом я перекладач, тому шукав роботу за цим напрямом. Також я маю досвід роботи копірайтером. Були ще різні проекти, звісно, не всі вдалі. Зараз працюю редактором на телебаченні, робота цікава і мені до вподоби.Колишній боєць батальйону "Донбас" Віктор ПилипенкоНВ: Що говорять про ЛГБТ у самому військовому середовищі? І чи говорять взагалі?Пилипенко: Це на війні не обговорюють. Не та тема, про яку будуть постійно говорити, реально обговорювати, це точно.Звичайно, ти терпиш жарти, інколи підсміюєшся сам, бо розумієш, що ці люди дійсно сміються з того – ну, скажімо, розповіли якийсь прикольний анекдот.Я навіть не думав робити камінг-аут там та говорити військовим про таке. Так, це страх, що до мене потім зміниться ставлення, що всі будуть дивитись інакше, страх, бо не знав їхньої реакції.НВ: Ваш фотопроект вийшов на сайті Bird in Flight. Що ви тоді прочитали у коментарях під світлинами?Шебетко: Найбільше мене здивували коментарі про те, що цей проект – російська провокація. У цій тезі я ніяк не можу вловити суть, логічний зв'язок. Яким чином сексуальна орієнтація чи гендерна самоідентифікація стосується пропаганди?..Також казали, що це все замовні матеріали.НВ: Зазвичай поширений “аргумент” на цю тему серед супротивників ЛГБТ – “нехай краще підуть в АТО, ніж на ці свої паради”. А тут ви своїм проектом одразу це перекреслили.Шебетко: Ну, так, але знайшлися ж інші аргументи проти.НВ: Чому, на вашу думку, чимало людей в Україні ставляться до представників ЛГБТ з пересторогою та негативом?Шебетко: Проблема в тому, що у нас в Україні немає публічних камінг-аутів. Якби якийсь топ-політик вийшов і сказав: “Так, я гей”, це могло б щось змінити.НВ: Тим часом у світі, в деяких парламентах чи інших державних структурах уже давно є чиновники-трансгендери, наприклад.Пилипенко: Через це і пересічні люди, не публічні, бояться говорити про це іншим. Маю знайомого, який рано усвідомив, що він гей – років з 16, але боявся цього, адже жив у маленькому населеному пункті. В результаті він одружився – зробив такий прагматичний розрахунок, що це ніби має якось його врятувати в очах суспільства. З дружиною живе й досі, проте таємно зустрічається із хлопцем. Звісно, він про це жалкує, бо живе не так, як йому того хотілося би, змушений переховуватися. Але це – через страх, що суспільство його не прийме.Шебетко: Також я колись читав дослідження по Україні про те, чи є у людей в близькому оточенні представники ЛГБТ. Там, здається, лише десь 10% відповіли, що особисто знають бодай одного відкритого представника ЛГБТ.Певна річ, більшість уявляють собі геїв як якихось монстрів, як загрозу національній безпеці.Пилипенко: Це такий собі “Борис Пєнкін” – збірний образ з усього, що можна, який не відповідає дійсності. І [російський співак] Боріс Моісєєв, і [російський артист пародії] Сергій Пєнкін в одному флаконі. Є така відома дефініція – латентний гей. Часто ці люди, які не готові прийняти це у собі, потім нападають на інших ЛГБТ. Але з цим уже має працювати психолог.Шебетко: Для мене взагалі не важливо, як людина вдягнена, що вона робить – доти, доки це не переростає в агресію стосовно інших та нав'язування власних інтересів.Люди взагалі побоюються виставляти напоказ свою сексуальність в принципі, й це стосується не лише ЛГБТ.В Україні було вельми складно знайти героїв для свого фотопроекту, які погодилися б відкритисяНВ: Проте цього року (2019, ред.) на КиївПрайді ситуація все ж виглядала кращою: були відомі люди, які прийшли туди підтримати ЛГБТ-спільноту. Серед українських політиків, наприклад, був нардеп Сергій Лещенко, також були європейські, канадські політики.Шебетко: Якби цих іноземних дипломатів там не було, все скінчилося би, як завжди, раніше. Прийшли б, побили, наскочили і розбіглися.А так – спробували б вони випадково напасти так на європейських політиків, вийшло б дуже негарно. Тому змушені були все охороняти, посилено захищати КиївПрайд.НВ: Взагалі дуже цікава тема – те, що люди остерігаються показово демонструвати свою сексуальність.Шебетко: Так, тут є момент: певна поведінка зазвичай продиктована тим, що ми живемо у гетеросексуальному суспільстві. Тобто для гетеросексуальних пар є нормально, коли чоловік і жінка проявляють свої почуття публічно: йдуть, тримаючись за руки, цілуються чи обіймаються на вулиці. Або обговорюють інтимні подробиці свого життя десь на роботі в курилці. Вони виставляють своє спіднє напоказ, і вся культура на цьому побудована. Ніхто не бачить у цьому проблем.Проте коли йдеться про одностатеві пари, то ненавистники волають, мовляв, нема чого при дітях це демонструвати, не показуйте це на публіці тощо. Але ж ніхто з ЛГБТ не вимагає жоних додаткових чи особливих прав для себе. Вони просто хочуть бути нарівно з гетеросексуалами в цьому аспекті.НВ: Ще одна проблема зараз – це сексуальна просвіта. Останнім часом ентузіасти все ж намагаються впровадити в Україні якісь лекції, тренінги чи запустити освітні проекти про секс, сексуальне здоров’я, культуру стосунків між партнерами, про гендер тощо. Але й це зустрічається критикою та негативом. Або такі заходи зривають, як це було минулого літа під час лекції про трансгендерів у столиці, або називають пропагандою, як та жінка у відомому відео, що казала про “58 видов геев” у Європі.Шебетко: Звідки була ця жінка, до речі?НВ: Мітинг десь у Росії.Шебетко: Ну ось такий підхід дуже характерний для РФ, і ми до цього поступово теж у чомусь скочуємось.Тут багато значить те, як на мене, релігія – коли люди пояснюють свою гомофобію тим, що це “гріх”, “содомія” тощо.Взагалі ж у нас люди і до релігії ставляться по-особливому. Не усвідомлюючи, що до чого. Виконують якісь язичницькі ритуали, при цьому вважаючи себе християнами, наприклад. І не можуть пояснити, навіщо вчиняють так.Фотопроект Шебетка можна переглянути в галереї "Ізоляція" в КиєвіНВ: Тому що мама так робила. І бабуся, і прабабуся, а значить, “і я так маю робити”.Пилипенко: Найцікавіше те, коли людям якась тема незрозуміла – а тема ЛГБТ їм незрозуміла, їм легше втекти назад до власного світу, де все відповідно до усталених звичних норм життя.НВ: Антоне, ви переїхали жити до Амстердама. Це місто, як і Берлін, часто вважають взірцем толерантного ставлення суспільства до ЛГБТ. В основному завдяки прайду. Як там насправді ситуація?Шебетко: Вважати, що в Нідерландах нема гомофобії, як і ксенофобів чи расистів, – це помилка. Їх там чимало. Наприклад, нещодавно один модний бренд – виробник костюмів – запустив свою рекламу на сітілайтах. Там зображені чоловіки, що цілуються. Ці реклами розбили – вночі, звичайно, бо вдень би ніхто такого не вчинив.З іншого боку, є прайд, на який збирається вся країна. Там є гомофоби, так, але різниця в тому, що в цій країні соромно бути гомофобом, адже тоді інші люди тебе матимуть за невігласа, вважатимуть людиною недалекоглядною, неосвіченою.Для голландців важливіші права людини. Для нас, на жаль, – не дуже.Фото Новий ЧасАвтор Rayan RienerНагадуємо, трагедія Голокосту існує до нашого часу - деякі продовжують справу фашистів-нацистів, дискримінуючи ЛГБТ та ромів. Також ми розповідали як кохана дівчина Ілона Маска стала представником трансгуманізму.
Воїни Стародавнього Риму мали право на гей-секс
Воїни Стародавнього Риму мали право на гей-секс
Світ 2020-02-08 22:19:28
Шокуючі факти, що руйнують сучасні стереотипи від NikopolToday. Іноді історія вражає. Воїни Стародавнього Риму мали право на гей-секс, але тільки в активній ролі. Виявляється, гомофобія виникла не так давно. Чому раніше гомосексуальність була прийнятною у суспільстві й, зокрема, в оборонній сфері великих держав, що змінили історію планети? За часів Стародавнього Риму гей-секс був не тільки повсюдним, але і цілком прийнятним явищем - навіть в армії. Гомофобія ще не виникла. Ставлення до гомосексуальності тоді було подвійним: воно не вважалася чимось поганим, але тільки якщо чоловік дотримувався загально-суспільних правил.До слова, на одностатеві зв'язки в давньоримському суспільстві в принципі дивилися не так, як їх сприймають в сучасній західній культурі. Те, з ким займався сексом римський громадянин - наприклад, із хлопцем - його одноплемінників нітрохи не турбувало. Не було нікому цікаво. Зате всіх дуже цікавило питання, яку роль в гомосексуальні стосунки вибрав чоловік: активну або пасивну. Римлянин миттю втрачав свій статус, якщо погоджувався на приймаючу, «жіночу» роль. І винне в цьому культ мужності й менталітет завойовника.До початку нової ери влада Римської імперії поширилася майже на половину відомого тоді світу. Її кордони простягалися від сучасної Шотландії на півночі до Ефіопії на півдні, й від Португалії на заході до сучасного Азербайджану на сході. Всього цього Рим домігся, пройшовши через серію жорстоких і виснажливих воєн. У якиж жінки не брали участь, тому і поваги не мали. Сторіччя насильства сформували характер римського громадянина, помістивши в його центрі домінантність, яку Ніцше називав «волею до влади». І ця одержимість перемогами і владою проникла буквально в усі закутки давньоримського суспільства, включаючи і сексуальне життя.Для підкорених народів влада римлян часто означала рабство. Римляни приводили рабів з війни або купували їх, щоб підняти свій статус. Цей спосіб самоствердження може здатися жорстоким і грубим, але якщо подумати, з тих пір життя мало змінилося. Як люди були рабами системи - так і залишились, на жаль.Сьогодні в соціальних мережах впливовість тієї чи іншої персони оцінюється за кількістю фоловерів - тобто, послідовників. Римляни міркували точно так, але більш буквально: раби всюди слідували за своїм господарем.Згідно із законом того часу раб був зобов'язаний виконувати будь-які накази пана - в тому числі, задовольняти його сексуальні бажання незалежно від статі й того, подобалося це невільникові чи ні. Спробуйте заперечити, коли ви - не особистість, а майно.Роль «активу» при такому розкладі відповідала положенню вільної, що має владу людини, а роль «пасивного» партнера неминуче асоціювалася з положенням раба.Луїс Кромптон (Louis Crompton) в своїй книзі «Гомосексуальність і цивілізація» пише, що гей-відносини в Стародавньому Римі розглядалися виключно в динаміці «влада - підпорядкування» і «пан - раб». Тому любов між вільно народженими чоловіками суспільство, м'яко кажучи, не вітало.В армії за секс з товаришем по службі було покарання, а юним воїнам, щоб до них не приставали на кожному кроці, радили працювати над зміцненням власної мужності, не користуватися парфумами і не голити пахви. Щоб не збуджувати інших солдатів гарними рисами обличчя або тіла.Треба сказати, багато хто з нас, опинившись в колективі римських громадян того часу, відчули б себе дуже ніяково - наприклад, через спільні походи в туалет.Неважливо, де - у себе в військовій частині, в дозорі або під час походу, римляни мали звичку сприяти у виконанні цього в компанії друзів. Ніяких індивідуальних кабінок - всі сідали на одну лавку з дірками або пристроювалися над однією канавою. Яскравий приклад публічного відхожого місця можна побачити, відвідавши «Стіну Адріана» (Hadrian's Wall) - залишки оборонного укріплення, побудованого римлянами в Північній Англії в 122 - 128 роках нашої ери.Ще одна можливість потусуватися з голим задом в той час - знамениті римські лазні, куди античні мачо відправлялися не тільки щоб гарненько вмитися і подивитися, у кого довший: там обговорювали останні події, укладали угоди і навіть проводили збори. Все це, зрозуміло, на тлі корисного потіння, купань й розслабляючого масажу.Часте і тривале отмоканіе для римлян було не розкішшю, а нагальною потребою - й тому навіть військові казарми зазвичай обладналися банними комплексами з гарячими і холодними приміщеннями.Факт: Художник Мікеланджело Буонарроті створив фреску «Страшний суд» під враженням від гомосексуальних зв'язків, що відбувалися в лазнях того часу.Будемо чесні: неприйняття суспільством гей-сексу між двома вільно народженими чоловіками не означало, що таких союзів не було. У римській літературі другого і першого століття до нашої ери повнісінько гомоеротичні віршів, автори яких оспівують любов та говорять про пристрасне бажання "володіти улюбленим чоловіком".Археологи сучасності дійсно знаходять поховані тіла гей-коханців у могилах Риму. Наприклад, поет епохи Цезаря і Цицерона Катулл в одному з своъх любовних віршів («Очі солодкі твої, Ювенцій...») благає хлопця на ім'я Ювенцій подарувати йому триста тисяч поцілунків. Пристрасть, спрямована на свободнорожденного юнака, йшла в розріз з «домінантною» культурною традицією, але Катулла це, як бачимо, що не обходило.Катуллу вторить Альбій Тібуллу, оповідаючи про поцілунки, вкрадені у коханця в затишному сільському куточку.Імператор Адріан (76 - 138 рр. Н. Е.) і зовсім став першим на троні Римської імперії, хто не приховував своєї сексуальної орієнтації. Він та його коханець, прекрасний Антиной, завжди були разом, в тому числі під час ділових поїздок.Коли в 130 році Антиной потонув у водах Нілу, імператор спорудив йому численні статуї і навіть храми (руїни одного з них були виявлені кілька років тому в околицях Риму), зарахувавши свого супутника життя до сонму богів.Публій Елій Траян Адріан, більш відомий як Адріан - римський імператор в 117 - 138Статуя коханого Антиноя - АнтиніяУхвалення Римською імперією християнства в 4 столітті нашої ери призвело до нетерпимості щодо одностатевих союзів. Тоді й почала виникати гомофобія, більш схожа на сучасну. Секс між дорослими чоловіками раптово перетворився в абсолютне табу.Але до того часу, якщо ви були добропорядним громадянином, відважним воїном і до того ж «активом», вашим друзям, товаришам по службі та державі було абсолютно по барабану, кого ви затягували до себе в ліжко.Фото IGuyТакож ми розповідали, як корупція в України перетворюється у геноцид для українців. І нагадували - країна на краю прірви: зруйнована медична система не готова подолати епідемію убивчого коронавірусу.
Як виявилось, популярний вид спорту приховує свої таємниці - осередок геїв
Як виявилось, популярний вид спорту приховує свої таємниці - осередок геїв
Світ 2020-02-09 19:37:19
Колишня дружина екс-гравця збірної Швейцарії та Наполі Блеріма Джемайлі Еріона Сулеймані заявила, що дуже багато футболістів є геями, але її футбольні гей-подружки бояться в цьому зізнатися. Звісно, через гомофобію. Фанати футболу не зрозуміють! Як виявилось, популярний вид спорту приховує свої таємниці - осередок геїв. Про це NikopolToday передає від "НЧ". Еріона Сулеймані зізналась, що особисто знає купу футболістів-геїв / фото НЧЗа словами дівчини, що вона особисто знає багатьох футболістів-гомосексуалів, але вони приховують свою сексуальну орієнтацію, як повідомляє видання Affaritaliani з посиланням на Rivelo.«У футболі на даний момент дуже багато страху зробити камінг-аут. Це табу якесь! Напевно, це залежить від чоловічого оточення, яке може спортсмена не зрозуміти. Шкода, що таке відбувається в 2020 році», — сказала Сулеймані.Також дівчина додала, що перед матчами дуже багато футболістів віддають перевагу самозадоволенню (мастурбації, ред.) замість реального сексу.«Я ніколи не хотіла вийти заміж за професійного футболіста і відшивала їх завжди через все це», — заявила дівчина.Варто додати, що наприкінці 2019 року дві зірки жіночої збірної США з футболу, 35-річна Ешлін Харріс та 34-річна Алі Крігер, одружилися.До речі, футболіст-гей з Австралії розповів як йому тяжко жилося до того, як він зробив камінг-ауту.Австралійський футболіст Енді Бреннан, який в травні цього року зробив камінг-аут, розповів, як складалася його життя до оголошення про свою орієнтацію.Австралійський футболіст Енді Бреннан / фото Главком«До камінг-ауту ти сам накручуєш себе, і в голові з'являються думки, що всі відреагують погано. Коли зберігаєш секрет про себе і не хочеш, щоб люди про нього дізналися, доводиться жити подвійним життям. Потім ти йдеш на тренування, і тобі потрібно сконцентруватися на своїй грі, а не на орієнтації. Але важко не думати про це.Що стосується мого камінг-ауту, я просто повинен був бути самим собою. Якщо хтось говорив про мене щось погане, я не турбувався, бо я хотів бути таким. Негативні думки не повинні хвилювати, тому що навколо дуже багато підтримки», - сказав Бреннан в інтерв'ю BBC. Ще раніше, німецький футбоілст зробив скандальний камінг-аут. Томас Хітцльшпергер зробив камінг-аут, що зробило його першим футболістом в країні, який відкрито сказав, що він гей.Хітцльшпергер, який здобув більш ніж 50 голів для Германії, перш ніж пішов у відставку у вересні, через травму коліна, під час інтерв’ю з Die Zeit сказав, що усвідомлення того, що він гей, було «довгим та складним процесом».«Тільки останні роки я зрозумів, що мені більш до вподоби жити разом з чоловіком,» - сказав Томас.Футбоілст Томас Хітцльшпергер / фото Національний портал ЛГБТ УкраїниТридцяти одно річний півзахисник почав свою кар’єру у Баварії, перш ніж відправитись в Англійську Прем’єр Лігу у складі футбольного клубу Астон Вілла у 2000 році.Під час інтерв’ю він сказав, що визнає правильним рішення камін-ауту в кінці його кар’єри, але додав, що «ніколи не соромився» своєї сексуальності.«Ти йдеш на тренування, і тобі потрібно сконцентруватися на своїй грі, а не на орієнтації. Але важко не думати про це»У вересні минулого року голкіпер, легенда Олівер Кан застеріг футболістів Германії тримати їхню сексуальну орієнтацію в таємниці в той час, коли в липні Футбольний союз Німеччини сказав гравцям геям робити камін-аут, але по-тихому. Брошура футбольного союзу Німеччини порекомендувала геям футболістам дочекатися кінця сезону.Німецький нападаючий Маріо Гомес теж сказав футболістам-геям не боятися казати про свою гомосексуальність, але його колишній товариш по команді Баварії Філіпп Лам виступив проти нього, заявивши, що вони будуть «піддаватися елементам насилля».Фото НЧ / PinterestРаніше ми писали, що комунальний геноцид в Україні та Нікополі продовжується - тепер ціна на воду порівнялась з золотом. Також розповідали, як відомий винахідник, що хоче врятувати людство на Марсі, записав мотиваційний трек. 
Мене хотіли вбити за те, що я Інший
Мене хотіли вбити за те, що я Інший
Нікополь 2020-02-13 10:17:26
Кожного разу, коли стаєте свідком або жертвою будь-якої дискримінації - розповідайте про це, звертайтесь до поліції, пишіть правозахисним організаціям. Не забувайте, не бійтеся, не будьте байдужими до власного життя та інших людей. Соромитися повинні негидніки, що роблять наше життя жахливим, наголошуємо увагу ми від NikopolToday.Насилля квітне в мовчазній печері, роздираючи чергову жертву. Кожна замовчана подія, що дала вам неприємний досвід або збиток - це відкриті двері до наступних зловживань злодіїв, які руйнуть наші життя. Руйнують Україну та наші прагнення бути вільним і прогрессивним суспільством.Мене хотіли вбити за те, що ІншийЦя досить емоційна стаття містить у собі не тільки мої думки стосовно теми Маршу Рівності [КиївПрайд] але іособисті історії та випадки з життя, які є дискримінацію і мають прямий стосунок до причин, з яких люди виходяить та проводять мирні зібрання проти такого явища.З самого дитинства, я почав розуміти, що існує дискримінація, навіть не знаючи слова, яким це описується. Для мене це була несправедливість. Діти, дорослі, старі - усі мислили стереотипно і вважали, що мають право знущатись над іншими тому що вони: старші, розумніші або сильніші, українці або росіяни, цигани, тощо. Не кажучи вже про несприйняття мого гендеру починаючи із садочку та, де мені було простіше спілкуватись із дівчатами, які трохи відкритіші і вільніші в цій країні, ніж хлопці, затиснуті стереотипами майже у всіх сферах життя.Починаючи від знущання в Україні, на грунті того, що з невеликого містечка, через яке мене прозвали у санаторії “Нікіпіль”. Це було у Кривому Розі. Щоб підкреслити своє ставлення неповаги. Але це була не єдина неповага у ставленні до мене. Знущання над дітьми у таких закладах - явище повсякденне. Держава на це увагу не звертає, адже діти - це “лише” меньшина суспільства. Теж саме і у ставленні до пенсіонерів. Повага дуже потрібна нашому суспільству, на томість - дорослі із самого початку показують дітям негативний приклад ставлення до прав інших людей. Як це було і в тому санаторії. Коли усі дізналися, що там є дитина-гей, самі вихователі створили нестерпні умови для нього, даючи негативний приклад дітям, які його швидко підхопили. Я був єдиною дитиною, яка спілкувалася із цим хлопчиком.Нагадуємо: Всі ми несемо відповідальність за майбутнє свого міста. І це стосується не тільки Нікополя але і цілої України, де б ви не жили.Із самого дитинства, я бачив, що це суспільство ненормальне і це дуже сильно вплинуло на моє ставновлення як особистості. У тому ж таки санаторії, я вперше дізнався про людей, які не їдять м’ясо. Там була дівчинка, яка відмовлялася їсти яловичину, хоча вихователи змушували її це робити, а інші діти сміялися. Виховна система, замість того, щоб інформувати дітей та вчити поваги до “інакших”, пхала ковбасу до рота цієї дівчинки руками колектива закладу, а потім усі дивились, як дівчинку знудило на підлогу. Це садизм, і діти вбирають цей приклад ставлення до інакших з самого дитинства як губка.У школі з мене знущались з того, що я ріс у родині Свідків Єгови, які є релігійною меншиною в Україні. У середовищі самих Свідків Єгови, мене не сприймали та цурались моєї гомосексуальності, вегетаріанства й інакшого зовнішнього вигляду, тощо. Ця система, створена задовго до нас, система неповаги до інших, зробила так, що я та ще сотні тисяч людей, а можливо і мільйони, пройшли через страждання та самотність, буллінг, знущання, у тому числі і фізичні. Я боявся ходити до школи через фізичне насилля, словесні знущання, які розпалювалися самими вчителями, що у повній мірі користувалися своєїм “домінантним” над дітьми ставновищем. Тим не меньш, нічого не зробили, щоб навчити дітей поважати гордість інших людей. З цього і росте наша країна: безкультурність на вулицях, магазинах, інших закладах, хамство. Людей не вчили поважати одне одного, не кажучі вже про меньшини, увесь спектр різноманітних спільнот. У колледжі теж саме, але ще гірше. Співучні зненавиділи мене через зовнішній вигляд, орієнтацію. Приходили хлопці прямо до кабінету та били мене гаєчним ключом, а потім спілкувалися із вчителями, щоб вони мене “змінили”, на що вчителі відповідали, що я “придурок”. Умови навчання були нестерпні. Але це закінчилось… Насилля та знущання дійшли до замаху вбивства, коли учні накинулись на мене і почали бити головою об стіну та гуртом добивати. Я потрапив до лікарні, а після цього, пішов забрати документи з освітнього закладу. Мені довелося кинути навчання, щоб врятувати своє життя. В останнє, побачившись з вчителями, я висказав їм, усе що думаю, у тому числі і на те, що вони закрили очі на гомофобію та буллінг інших учнів, що могло коштувати мені життя. Та вони навіть і не зрозуміли, що це таке “гомофобія”. Коли я виходив з освітнього закладу, учні, що збиралися курити та пити пиво на подвір’ї, гуртом почали кричати та плювати на мене, а потім разом почали кидати каміння у спину.  Я ніколи цього не забуду. Я не можу повірити, що таке існує у нашому житті. Саме тоді я подумав, що колись настане час і навіть у маленькому Нікополі будуть правозахисні заходи, на яких я неодмінно буду. В той час хотіли провести перший Марш Рівності, і його зірвав натовп праворадикалів та релігійних фанатиків. На своїй першій роботі я пройшов через нестерпну дискримінацію, коли директор дізналася про те, що я веган. Мене оголосили “сектантом”, кричали на мене та морально знущалися, висміюючи моє життя, мій зовнішній вигляд. Я не хочу, щоб ніхто у цій країні не пройшов через те, що пройшов я. Адже я описав тільки деякі конкретні випадки. Я навіть і підрахувати не можу, скільки разів люди дозвовляли собі гомофобію стосовно мене. Але я не здавався, змінив місце роботи, переїхав до великого міста. Тим не меньше, зі мною назавжди залишиться розуміння того, що ще багато дітей, підлітків та різних “інакших” людей відчувають негативне ставлення до себе, проходять через дискримінацію, насилля. І в кінці кінців, багатьох це приводить до самогубства.Усе це повинно скінчитися! З повним розумінням того, що Держава сама не буде рухати цю країну до поваги, розуміння інших, я вирішив вперше взяти участь у Марші Рівності. Оскільки ніхто окрім нас не змусить цю державу і суспільство поважати одне одного, меньшини, конструктивно мислити та розвиватись. І тепер, коли я пройшов через усі кола пекла у своєму житті, я можу сказати, що більше не боюся. І готовий піти на марш з гідністю і заявити про те, що ця країна повинна затвердити безпеку та повагу для кожного громадянина. Оскільки в іншому випадку, жодного позитивного розвитку, вдалих реформ та прогресу в країни статися не може. Україна повинна стати безпечною для всіх, а ті, хто попирає закон і знущається над іншими - повинні бути суворо покарані! P. S. Ця стаття також була опублікована на офіційному сайті КиївПрайду. Рубрика "Власна думка" від NikopolToday створена і покликана використовувати право на свободу слова, ганатовану всім нам Конституцією України.Кожен із Вас може надіслати свої тексти на нашу електронну пошту [email protected], щоб все місто почуло Ваші думки. Автор Rayan Riener / фото Here And Now
Геї - не люди, лесбі - відьми, інші - звірі, а податки платять всі! Леонід Антоненко про гей скандал
Геї - не люди, лесбі - відьми, інші - звірі, а податки платять всі! Леонід Антоненко про гей скандал
Україна 2020-02-22 12:00:22
Геї - не люди, лесбі - відьми, інші - звірі, а податки платять всі! Чи це не так, запитаємо ми від NikopolToday. Ось тільки рівних прав досі немає, а сексуальна орієнтація в Україні 2020 року досі залишається чи не єдиним інструментом корупціонерів та мафії, щоб зберегти вкрадені в народу гроші.  Корупція стала на чолі гомофобії в Україні, щоб і далі відволікати увагу від своїх брудних оборудок, які призводять до щоденного каліцтва українців. Хто фінансує гомофобію в Україні? Відповідь риторична: ті, хто очолює своїми дупами крісла держустанов по всій країні, міцно учепившись кігтями за бюджетні кошти.   Далеко не кожен український політик може похвалитись своїми формами без сорочки, не кажучи вже про професійність. І дійсно, формулювання "секс-партнер" найбільш відображає ситуацію в країні де немає рівних прав для ЛГБТ - офіційно оформити і гідно представити свої стосунки у суспільстві немає можливості. А гей-кохання називають як "компромат", ніби це якийсь злочин. На знімках з "домашнього архіву" Антоненко загоряє на нудистському пляжі та спить голяка, - заявили представники "професійних" ЗМІ. Ми у NikopolToday переконані, що фото, які вже побачило пів країни навряд вже турбують самого правовласника, права якого були порушені, разом із зламаною особистою поштою, тому публікуємо надане ЗМІ фото: 41-річний Леонід Антоненко, депутат Київської міської ради отримав нову посаду. Його призначили першим заступником голови Фонду державного майна, а новина про нового співробітника вже з'явилася на офіційному сайті ФДМ. Свого часу я отримав ультиматум від людей із оточення Кличко. Вони вимагали від мене припинити викривати корупцію навколо мера в сфері комунального майна столиці і звільнити посаду голови комісії Київради з питань власності. Якщо не виконаю їхніх вимог, погрожували поширити фейки про мене і моє особисте життя, - пояснює Леонід Антоненко на своїй сторінці Facebook. "Леонід Антоненко має 16 років управлінського досвіду. Є співавтором ряду законів, зокрема про оренду і приватизацію державного та комунального майна; управління об'єктами державної власності; корпоративних угод; захисту прав інвесторів; корпоративного управління. Завдяки професійним знанням і активної громадської діяльності входив до складу робочих груп, які ініціювали і впровадили ряд реформ, а саме: реалізацію системи електронних закупівель "Prozorro.Продажі для приватизації комунального иму єства"; розробка системи" VlasCom "- онлайн платформи адміністрування орендних відносин в місті Києві; створення незалежних і професійних наглядових рад при комунальних підприємствах", - йдеться в повідомленні. Антоненко за освітою юрист. Диплом отримав в Одеській юридичній академії. Він - депутат Київської міськради VIII скликання від групи "Київська команда" (обраний від партії "Самопоміч"), з 1 грудня 2015 року - голова комісії з питань власності Київради. Працював також директором департаменту реєстраційних питань та ліцензування Національного банку України. Три роки тому Леонід взяв участь в конкурсі на заміщення посади голови Національної поліції, але очолити відомство йому так і не вдалося. У липні 2019 розглядався в якості кандидата на посаду члена Антимонопольного комітету України. Чому звичайне людське життя: секс, кохання та відпочинок - стає інструментом брудної політики? / фото MY.UA Вимог не виконав, мера про цей шантаж повідомив, жодної реакції від нього не було, - продовжує коментувати ситуацію Леонід. Але, не дивлячись на всі свої регалії та досягнення, Леонід Антоненко відомий ще тим, що кілька років тому в Мережі з'явилися його фотографії інтимного характеру, які не обговорював тільки ледачий. Звісно ж, мова про гомосексуальність! Натомість інтернетом почали поширювати мої зображення і зображення близьких до мене людей, які були комбінацією фейків і фотошопів і дійсних фотографій, які були хакнуті з моєї приватної електронної пошти, - Леонід Антоненко. Відзначимо, що Леонід неодружений, дітей у нього немає. У 2017 році особистий фотоархів Антоненко став надбанням громадськості. На знімках Леонід відображений разом з Владиславом Варченко. Як писали тоді ЗМІ - його сексуальним і бізнес партнером, співробітником компанії Dragon Capital. На що був розрахунок, сказати важко. Кого може сьогодні здивувати чиєсь оголене тіло, фейкове чи реальне? Або чутки про те, хто з ким спить? - коментує ситуацію Антоненко. Леонід і Владислав разом на багатьох фото: готують вечерю і їдять, відпочивають, фотографують один одного в ліжку і на пляжі. Подібні світлини мають чи не всі українці.  Три роки тому цей бруд не допоміг досятги жодної цілі людей, які витрачали кошти на популярізацію моєї скромної персони. Я ж зрозумів, що роблю свою справу ефективно і що рухаюсь у правильному напрямку. І лише подвоїв зусилля, - зазначає політик. Разом з цими фото тиражувалася і листування молодих людей. Нібито Варченко і Антоненко придумали один одному милі прізвиська, де Хрума - це Варченко, а Чуба - Антоненко.   Спостерігаючи за нульовим ефектом від "компромату", будь-хто міг переконатися, що зміни можливі. Що кожен, хто дійсно бажає змін, робить зміни і не зважає на саботаж, чутки і провокації, може побачити зміни на власні очі, - додає Леонід Антоненко. Нагадуємо: Шлях до Європи - тільки на папері. Як саме місцева влада Нікополя виживає європейських інвесторів з міста? Крім того, надбанням громадськості стали і фотографії, зняті під час відпочинку закоханих в Ізраїлі. Громадськість в Україні, на жаль, досі цікавить приватне життя більше ніж цілі райони, що руйнуть корупціонери містами країни, знищуючи медицину.  Здається, що жодних висновків "компрометатори" не зробили. Сьогодні дістали з полиці притрушений пилом старий бруд і почали знову його розганяти. Якщо забули, нагадаю. Ефект від цієї кампанії може бути лише зворотній. Протилежний тому, на що ви розраховуєте. Раджу витрачати гроші від корупційних оборудок із більшою для вас користю, - цими словами політик завершує свій пост на Facebook стосовно "гей-скандалу".  Складаються чи зараз у відносинах Антоненко і Варченко - невідомо, однак на сторінці в соціальній мережі Facebook, яку Леонід активно веде - загальних знімків немає. Тобто людина ніде не "випячує" жодної інформації про свою гомосексуальність або не робить своє приватне життя надбанням громадськості, у противагу основному аргументу гомофобів про міфічну пропаганду одностатевих стсоунків.  Що у пана в декларації про доходи?  На сайті НАПКА (Національне агентство з питань запобігання корупції) є електронна декларація Леоніда Антоненка за 2018 рік. Згідно з документом, у чиновника у власності три квартири в Києві різного метражу: 38,4 кв.м, 70 кв.м. і 58,8 кв.м, а спільно з Надією Антоненко (швидше за все його мати) володіє житлоплощею в Одесі. У Антоненко є автомобіль Range Rover (2013 року випуску), вартість якого на момент покупки була 1,8 млн. грн. У 2018 року майже три мільйони гривень Леоніду Антоненко принесло заняття підприємницькою діяльністю. У банку Леонід Антоненко зберігає 156 000 гривен, € 8000, $ 73 150 і 7500 канадських доларів. Готівковими коштами він задекларував $ 155 000, а ще $ 275 000 він позичив третім особам. Фото Facebook політика Леоніда Антоненка та вільні джерела
Чому жінки бояться зайвої ваги? Психологиня з Нікополя пояснює на власному прикладі
Чому жінки бояться зайвої ваги? Психологиня з Нікополя пояснює на власному прикладі
Нікополь 2020-03-03 17:07:39
Наше закомплексоване суспільство вимагає більш детального огляду стереотиів, щоб зрозуміти, чому чоловіки із зайвою вагою зазнають менше дискримінації ніж жінки.Чому варто полюбити свою зайву вагу і не каратись через це? Про це NikopolToday передає з каналу відомої в Нікополі психологині, пані Марини Воробйової. Я поняла, почему я так отчаянно боролась с "лишним" весом.Даже когда его не было вообще ни грамма. Я боялась, что меня не будут любить. Это глубокая детская травма - я считала, что папа разлюбил маму, потому что она растолстела. Цікаво відзначити, що через психологічні образи, полячка найняла кіллера-українця для вбивства чоловіка. Но это не так, сейчас я это уже понимаю.Однако, установка в голове, выращиваемая годами, не пропадает в одночасье. Я ее не осознавала. Я не понимала, почему и зачем я худею, перманентно делаю замеры, взвешиваюсь, наказываю себя спортом и диетами.Сегодня я окончательно, честно признала и проговорила это вслух. Я боялась, что толстую меня никто не будет любить. И я думала, что и сама себя любить не смогу. Но вот парадокс: полюбила я себя именно набрав немного лишнего веса. Худой я себя ненавидела - потому что я смотрела в зеркало и видела себя в нем толстой, да, даже с весом 50 кг. И у меня была идея фикс не набирать веса больше этой черты.Нагадуємо: У Варшаві дві дівчини побрались, всуперед законодавству Польщі. Но жизнь такая штука - ей пофиг на твои идеи.Сейчас я знаю, что любят не за цифры на весах и сантиметровой ленте. Любят просто так и несмотря ни на что. И теперь я не боюсь, если меня разлюбят. По крайней мере, один человек на Земле всегда будет меня любить. Это я.Автор Марина ВоробйоваФото PinterestРаніше ми сповіщали нікопольців про сумну новину - епідемія коронавірусу офіційно стартує і в Україні.Також у Нікополі криза вже давно - смердюче сміття накрило столицю козацьких січей. 
Чому 8 березня - це не свято, а День боротьби за жіночі права
Чому 8 березня - це не свято, а День боротьби за жіночі права
Україна 2020-03-07 21:10:39
Чому український варіант "святкування 8 березня - це сексизм". Проти сексизму та насильства. Які права відстоюють українські жінки у Міжнародний жіночий день?Тож, "свято", чи день пам'яті численних жертв сексизму серед жінок? Про це NikopolToday доводить до відома громадськосьті від Нового Часу. Плакат із написом Woman Power на Марші жінок у 2019 році в Києві / фото НВУ Міжнародний жіночий день українські жінки вийдуть на марш, аби нагадати, що боротьба за рівні права та можливості й досі триває. У п’яти пунктах пояснюємо, за що саме боряться захисники і захисниці прав жінок сьогодні.8 березня світ традиційно відзначає Міжнародний жіночий день, повна назва — Міжнародний день боротьби за права жінок і міжнародний мир. Через вплив Радянського Союзу для України цей день тривалий час був лише «жіночим святом», днем, у який жінок вітали тільки тому, що вони «представниці прекрасної статі» та приводом для транслювання усіх можливих стереотипів щодо жінок в принципі.Кардинально змінюватися ситуація почала після Євромайдану, коли в Україні почала активно розвиватися діяльність громадських організацій. В тому числі, й таких, які спеціалізуються на захисті прав жінок.«Це стало каталізатором для активізації громадянського суспільства. І багато ініціатив утворилися з потреби: був досвід Майдану, крім того, на Донбасі розпочався збройний конфлікт. Але, в принципі, такі організації з’являються постійно, бо в них є потреба, адже держава не покриває великий спектр проблем», — каже каже правозахисниця, речниця Amnesty International Ukraine Марія Гур'єва.У 2017 році на фоні масової декомунізації тодішній голова Інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович пропонував відмовитися від святкування Міжнародного жіночого дня на державному рівні, бо вважав це пережитком СРСР. Свято залишили, та вектор його сприйняття все ж почав дещо змінюватися. Тема захисту прав жінок в Україні почала поступово виходити на перший план.8 березня українці та українки почали виходити на Марш жінок, аналогічний тим маршам, які проходять у різних країнах світу. Рухи у соцмережах, як-от флешмоб на тему насильства Я не боюсь сказати та соціальна кампанія проти харасменту та сексуальних домагань #Metoo, початок якій дала історія з режисером Харві Вайнштейном у США, допомогли сотням жінок публічно поділитися своїми історіями про те, що раніше більшість замовчувала.Зміни відбулися і на державному рівні. Так, у грудні 2019 року Верховна Рада зняла заборону Міністерства охорони здоров’я з 458 професій, які раніше вважалися забороненими для жінок. Серед них професії лісоруба, водія метро, пілота літака, водолаза-рятувальника, електромонтажера ЛЕП, водія-далекобійника, забивача великого рогатого скоту на бійні та інші види робіт, які раніше були відкриті тільки для чоловіків.Крім того, у січні 2019-го набув чинності закон про протидію домашньому насильству. В Україні запрацювали мобільні групи екстреного реагування Національної поліції на домашнє насильство ПОЛІНА та урядова гаряча лінія 1547. Боротьбу з гендерно зумовленим насильством взяла під свій контроль перша леді Олена Зеленська.Проте все це — лише перші кроки назустріч глобальним змінам у суспільстві. Адже права жінок в Україні й досі порушуються, а новий закон про протидію домашньому насильству не може запрацювати на повну силу.Репортерка НВ Саша Горчинська поговорила з трьома правозахисними активістками Amnesty International Ukraine та виокремила п’ять питань у сфері захисту прав жінок, які є актуальними для України сьогодні й потребують якнайскорішого вирішення.1. Домашнє насильствоДомашнє, або гендерно зумовлене насильство і досі залишається однією із ключових проблем для України. Масштаби цієї проблеми — колосальні, каже Марія Гур'єва. За даними ПРООН, щороку більше 1 млн жінок потерпають від домашнього насильства.Учасниці Маршу жінок у 2019 році в Києві / Фото: Insight LGBTQ NGO / facebook«В Україні є законодавство, але система протидії домашньому насильству на державному рівні досі не діє належним чином. Тому ця тема потребує додаткової уваги від громадянського суспільства», — каже Гур'єва.Йдеться про те, що на практиці постраждалим від домашнього насильства часто немає куди подітися, адже в Україні недостатня кількість шелтерів та притулків для тимчасового перебування таких людей. Особливо якщо мова про жінок з дітьми.«Жінкам часто можуть казати про те, що вони самі винні, самі спровокували [кривдника на насильницькі дії]. В тому числі, жінки чують це і від свого близького оточення», — додає активістка Дзвенислава Щерба.Не всі жінки, які стикаються із домашнім насильством по відношенню до себе, визнають, що їм необхідна допомога, або не знаходять сили говорити про свої проблеми вголос. Бійки в сім'ї можуть вважатися чимось «нормальним». Важко визнати і те, що подружній секс без згоди — це теж насильство, а не «подружній обов’язок».2. Боротьба із сексизмом та об'єктивацієюОголені або напівоголені жіночі тіла часто можна побачити у рекламі або в медіа як прийом, який мав би привернути увагу до оголошення, товару або послуги. Проте, за словами Дзвенислави Щерби, уже зараз доведено, що такі методи не є результативними — це не ефективний маркетинг. Тим більше, деякі рекламники і маркетологи і досі використовують подібні прийоми. Із цим погоджується і Гур'єва:«Ми досі бачимо це в рекламі, чуємо від політиків, різних публічних особистостей», які дозволяють собі різного роду сумнівні заяви, принижуючи гідність жінок, — каже співрозмовниця. — Для багатьох це досі є допустимою нормою та сприймається як жарт".3. Гендерні стереотипиУкраїнське суспільство досі не позбулося гендерних стереотипів стосовно того, якою має бути жінка та яку соціальну роль повинна виконувати. Наприклад, стереотип про те, що кожна жінка обов’язково має народити дитину. Або уявлення про жінок як про «берегинь» сімейного вогнища, які мають виконувати всю хатню роботу самостійно та всіляко догоджати чоловікові.Марш жінок у 2019 році / Фото: Insight LGBTQ NGO / facebookКрім того, є і певні стереотипи стосовно того, що таке фемінізм, каже активістка Вітана Олійник. Це боротьба за рівні права та можливості для чоловіків та жінок. Та часто люди не розуміють цього, і, як наслідок, ставляться до феміністок та феміністів вороже.«Добре те, що сьогодні у нас з’являються різні медійні продукти, які руйнують ці стереотипи. Багато людей починають розуміти, що може бути рівний поділ обов’язків, якщо це стосунки між чоловіком і жінкою. Що є жінки, які служать в армії, займають керівні посади в різних сферах тощо», — додає Дзвенислава Щерба.Посприяв руйнуванню гендерних стереотипів і наказ МОЗ про скасування переліку «не жіночих» професій. Адже навіть коли цей наказ діяв, чимало жінок все одно працювали у «заборонених» для них професіях, каже Щерба. Проте в трудових книжках запивалися по-іншому. Як наслідок, мали меншу зарплату та були позбавлені соціальних гарантій, які мали їхні колеги-чоловіки.4. Нерівна оплата праціНаслідок розповсюдження таких гендерних стереотипів — це нерівне ставлення до жінок та чоловіків на роботі, превалювання чоловіків у певних сферах діяльності та суттєвий розрив у заробітній платі.5 березня 2020-го соціологічна група Рейтинг представила дані опитування на тему Роль жінок в українському суспільстві. Результати цього опитування показали: майже 40% опитуваних переконані, що жінки замало представлені у політиці, 30−35% вважають, що їх недостатньо в правоохоронних органах та науці, 26% - в армії, 19% - що жінок недостає у бізнесі. Близько третини ж респондентів, натомість, вважають, що жінки забагато представлені у таких сферах, як медицина та освіта.Марш жінок у 2019 році в Києві / Фото: hromadskeНерівна оплата праці — проблема досі актуальна не лише для України, а і для багатьох інших країн світу. За даними, які наводить Гур'єва, в Україні жінки можуть отримувати на 30% нижчу заробітну платню, ніж чоловіки, які працюють на таких самих посадах і виконують такі ж обов’язки.Станом на 2019 рік, за інформацією, яку наводила ГО Ліга захисту прав жінок Гармонія Рівних, розрив у зарплатах в Україні становив 26%. В окремих регіонах, а саме — на Сході України, різниця могла досягати і 60%. Роком раніше, у 2018-му, про ті ж самі 26% повідомляла і Уповноважена з питань гендерної політики Катерина Левченко.Різниця у заробітній платі у майбутньому може вплинути, зокрема, на розмір пенсії. В результаті, чоловіки отримуватимуть вищі пенсії, аніж жінки, акцентують у Європейській комісії.У лютому 2019-го Міністерство інформаційної політики представило кампанію під назвою У професії всі рівні, спрямовану на запровадження гендерної рівності у професійній діяльності.5. Ратифікація Стамбульської конвенціїОсновоположний документ, який допоможе у протидії насильству та дискримінації — це Стамбульська конвенція. Україна брала участь у створенні цього документа та була однією з перших країн, які виявили бажання запровадити дію конвенції у себе. Тож підписали конвенцію ми ще у 2011 році. Наразі цей документ підписали 47 країн-членів Ради Європи, а ратифікували — 25. Україна ж цей крок так і не зробила.Марш жінок у Києві у 2019 році / Фото: Insight LGBTQ NGO / facebookСтамбульська конвенція примусила б державу працювати більш системно, оптимізувати належним чином роботу всіх відомств та структур, які мають бути задіяні в цій роботі, зазначають правозахисниці. Адже наразі сотні жінок в Україні не можуть отримати належний захист від держави через відсутність налагоджених механізмів роботи.Одна з таких жінок — жителька Краматорська, мати дванадцятьох дітей Оксана Мамченко. Вона регулярно потерпає від домашнього насильства з боку власного чоловіка, проте не може зробити нічого, адже кривдник проживає з нею на одній території. Цю історію Amnesty International висвітлили у своєму Марафоні написання листів.Ратифікована Стамбульська конвенція покладе на Україну відповідальність перед міжнародною спільнотою: країна повинна буде звітувати на міжнародному рівні про те, що було зроблено. Зокрема, у тому, що стосується боротьби з домашнім насильством по відношенню до жінок, дітей та чоловіків. Буде складніше просто знехтувати цією темою та нічого не робити.«Зараз ідуть дискусії, є великий запит на ратифікацію цього документа. Здавалося, чому би депутатам бути проти ухвалення документа, який допоможе у боротьбі з домашнім насильством. Але вони пішли у якісь політизовані обговорення, чи потрібна нам конвенція, що означає слово „гендер“, яке там вживається. Здається, що депутати не хочуть розібратися в суті цього документа», — коментує Гур'єва.Наразі залишається сподіватися на те, що у найближчому майбутньому Україна все ж таки ратифікує цей суспільно важливий документ. А допоки привертати увагу суспільства та змінювати ситуацію можна і за допомогою інших методів: акціями, флешмобами, інформаційними кампаніями. Будь-чим, що допоможе «підсвітити» ту чи іншу проблему, каже Вітана Олійник:«Допоки ми не будемо заявляти, що ми існуємо, що є права, які треба захищати, навряд чи буде можливо щось змінити».Фото НВНагадуємо, в Нікополі гостра нестача камер відео-спостереження, через що в місті володаряють злочинці. Поліція безсила!Також ми писали про нову жертву депресії - труп у Кривому Розі. 
Жити у власному світі: квір-поезія
Жити у власному світі: квір-поезія
Нікополь 2020-03-16 09:01:42
Жити у своєму СвітіЯ хочу жити в такому світі,Де немає лисих людей...Я хочу жити в такому світі,Де при слові би: ти, - «гей?»- Виникає лагідна усмішкаЯ хочу жити в такому світі...Де: світ, доброта, чистотаЯ хочу жити, так хочу жити...Але світ «цей», - лише порожнеча.(2007)Жить в своем МиреЯ хочу жить в таком мире,Где нет лысых людей…Я хочу жить в таком мире,Где при слове бы: ты, - «гей?»- возникает добродушно улыбкаЯ хочу жить в таком мире…Где: мир, доброта, чистотаЯ хочу жить, хочу жить…Но мир «этот», - лишь пустота.(стих написан в 14 лет)- rayan riener -
Згвавтуй мене: реальна історія спроби групового згвавтування у центрі Дніпра
Згвавтуй мене: реальна історія спроби групового згвавтування у центрі Дніпра
Дніпровська область 2020-03-16 21:07:19
Нещодавно ми публікували матеріал Марини Воробйової у NikopolToday, де психологиня пояснювала, чому фемінізм актуальний для жіноцтва й чому "8 березня - це взагалі не про квіти". Авторка наголошувала, що в буденному житті чи не кожна друга українка зазнає сексуального насилля.Але, як щодо до чоловіків? Не кожна дівчина або жінка може зізнатись комусь, що була згвавтована чи її намаглись згвавтувати, чоловічі стереотипи - ще гірші. Хлопці мовчать про наругу над собою, зазвичай, аж до кінця життя. Зазвичай сексуальне насилля у чоловічому середовищі замовчуються майже завжди. Та чи значить це, що одні чоловіки не роблять наругу над іншими? Правда полягає у тому, що ситуація із сексуальним насиллям серед чоловіків - ще більш фатальна та жахлива. Звертаємо увагу, що в Нікополі розпочався карантин проти китайського вірусу. Чи діє?ИЗНАСИЛУЙ МЕНЯЭто произошло несколько лет назад. Я спешил на работу рано утром. По дороге я решил, что стоит отправиться в МакДональдс, чтобы войти в бесплатный туалет. Перед входом я встретил двух пьяных геев, они наверное шли после того, провели всю ночь в клубе. Они были большие и опасные, и сразу же увидев меня, спросили: - У тебя есть деньги? - Нет, - отмахнулся я. - Какого черта ты тогда идешь сюда? - Я в туалет. - Понятно. Я быстро пробежал внутрь, не обращая внимания на комментарии этих двух парней в мой след и спрятался в кабинке туалета. Но я услышал, как они вошли внутрь и начали искать меня. Я испугался. Подумал, что стоит поскорее уходить. Схожу в туалет в другом месте. Как только я вышел из кабинки, они перекрыли мне выход. - Ты никуда не пойдешь! Один из них встал возле выхода, а другой перекрывал проход мне рукой. Они были гораздо сильнее чем я. - Дайте пройти! Выпустите меня! - Почему ты пошел в кабинку?! - требовал ответа один из них. - Почему ты не пользуешься писсуаром, как все? - добавил другой. Я не ответил и бросился к двери, пытаясь спастись!.. Но они схватили меня своими руками, не давая возможности выйти. Они были слишком сильными чтобы я мог вырваться. - Снимай штаны! И один из парней схватил меня за ремень, пытаясь стянуть мои джинсы. - Я буду кричать! Отпустите меня! - начал я переходить на крик. - Мы знаем чем закрыть твой рот, - издевались они. В отчаянии, мне пришлось начать пинаться ногами, чтобы освободиться. Они удивились моей реакции. Собрав все силы в одно мгновение, я схватился за дверную ручку, в попытке открыть ее, чтобы выбраться наружу, но один из них отталкивал меня назад, пытаясь запереть дверь. В полном отчаянии, мне пришлось высунуть руку наружу, хватаясь за наружную ручку. Но насильники не сдавались, в тоже время я боролся без остановки. - Я буду кричать и все услышат!!! - выдал я из последних сил, - отпустите меня, уроды!!! Дверь была приоткрыта и эти геи испугались, что кто то из сотрудников МакДоналдса мог услышать. Я воспользовался их мгновенным замешательством и выскочил наружу, скорее выбегая на улицу. Я не оборачивался и на одном дыхании вскочил в первый попавшийся трамвай, чтобы скрыться. Прошло уже несколько лет, но эта история всплывает перед моими глазами каждый раз, когда я вынужден посещать публичный туалет. Я не знаю, когда в следующий раз очередная пара геев решит изнасиловать меня, пока никого из людей не будет вокруг... Мне больно думать о том, сколько мальчиков, парней и подростков изнасиловали украинские геи, и теперь эти молодые люди вынуждены молчать, потому что никто не поможет им, а только осудит. Никто не хочет говорить об этом, все считают, что нормально.Фото PinterestВарто додати, що тисячі українців залишились на призволяще у Європі та світі й не можуть потрапити додому.До слова, українські геї беззахисні в українському правовому полі - чи є надія?
Релігія:
Релігія: "Пандемія коронавірусу сталася через гомосексуалів" - Філарет
Україна 2020-03-29 05:32:07
Дискримінація та фобії - головни важілі політиків та релігійних діячів, щоб обрати стигматиовану групу людей і травити їх, винити у всіх бідах. Як повідомляє УП, Філарет назвав причиною пандемії коронавірусу одностатеві шлюби.Поки католицький Папа Римський закликає світ об'єднати зусилля для подолання вірусу, український Філарет нацьковує українців шукати відьом. На Філарета вже подали до суди авторитетні правозахисні організації країни. Науковці в шоці від невігластва.Повідомляється, що патріарх ПЦУ Філарет вважає, що однією з основних причин пандемії коронавірусу є одностатеві шлюби. Філарет в інтерв'ю програмі "4esno з Ташею Трофимовою" на 4 каналі"Епідемія – це є покарання Боже за гріхи людей. А ми думаємо, як визволитися від цієї епідемії, і правильно роблять уряди всіх держав, в тому числі нашої, що вживають заходи застереження. Але причина коронавірусу – це гріховність людства.В чому особливість гріха полягає? Відкрито добро не захищають, а захищають зло, і не тільки захищають, а його розповсюджують. Я маю на увазі насамперед одностатеві шлюби".На питання, яких заходів особисто він вживає для захисту від коронавірусу Філарет відповів, що забезпечує свою безпеку вірою."Вірю, що Господь не допустить, щоб я захворів, тому що я повинен служити церкві", - сказав він.За словами патріарха, церква вживає рекомендованих урядом заходів проти розповсюдження коронавірусу, в тому числі не рекомендує цілувати ікони і хрест. Однак про заборону причастя не йдеться."А заборонити таїнство причастя ми не можемо. Бо зараз навколо цього іде дискусія, чи можна причащатися з однієї ложечки.Я ставлю питання – ви вірите, що це є кров Ісуса Христа і тіло Христове? Якщо ви не вірите, то ви не причащаєтесь. А якщо ви вірите, що це є тіло, реальне тіло Христове і Його кров, то хіба від Христа, від Його тіла і крові можна отримати ці віруси? Неможливо, тому що тіло і кров є життям, і від життя ви не можете отримати хворобу. А хто не вірить в це, нехай не причащається. А хто вірить, той ніколи не захворіє. І ніхто ніколи в історії від причастя тіла і крові не захворював і не помирав".Внаслідок, проти Філарета повстала ЛГБТ-спільнота та схвильовані українці. Як повідомляє портал Знай, громадськість не залишила ці заклики без уваги і почала діяти. Українська ЛГБТ організація "Інсайт" вирішила подати до суду за такі висловлювання Патріарха Філарета. Про це активісти організації заявили на своїй Facebook-сторінці."Ми вважаємо, що почесний Патріарх ПЦУ Філарет, являючись публічною особою, має великий вплив на людей, що належать до релігійної спільноти. І його слова можуть бути підбуренням до дискримінації, поширення стигми та переходу до насильницьких дій щодо геїв, лесбійок, бісексуальних та трансгендерних людей", - зазначили в організації.В "Інсайті" наголосили, що вважають подібні висловлювання неприпустимими в будь-який час, а поширення такої відверто дискримінаційної інформації публічною особою під час пандемії може спричинити хвилю насильства на ґрунті ненависті щодо ЛГБТ-спільнот."Наразі наші адвокати працюють над позовом", - зазначили активісти.Нагадуємо, коронавірус вже давно розбігся містами країни - тестувати нічим. Влада шукає винних, щоб відвернути увагу від розкраденої медицини. 
Гомофобія в Українській та Російській Вікіпедії
Гомофобія в Українській та Російській Вікіпедії
Нікополь 2020-04-14 14:32:33
            Гомофобія в Українській та Російській Вікіпедії    Вікіпедія - найпопулярніший ресурс у світі. Найвідвідуванійший сайт усіх часів та народів. Водночас, його контент створюється будь-яким користувачем інтернету. І доволі часто, відображає суб'єктивну думку окремого користувача або соціальної групи...    У цій статті, хочу звернути Вашу уваги на гомофобію в Українській Вікіпедії, її наслідки та як Ви можете цьому зарадаити.     Кількість відкритих ЛГБТ-вікіпедистів в Українській Вікіпедії рівняється 0,001%. Загальна кількість ЛГБТ-вікіпедистів - не більше кількох відсотків. 99% з яких приховують свою орієнтацію та самі бояться наближатися до статей, створення чи покращення за темою ЛГБТ. Бояться навіть проголосувати проти їх видалення, бо не дай боже, причепляться і до їх статей. Сумно. Я не буду казати про кількість гомофобів в Українській Вікіпедії, і так зрозуміло, що дуже багато…Спробуйте збагнути наслідки цього для інформаційної сфери України та складу статей самої Вікіпедії.     Тим не менш - я відкритий ЛГБТ-вікіпедист. Перші спроби створювати статті у Вікіпедії, я почав десь у 2011 році. Ці спроби були не дуже вдалими, а вікіпедисти не дуже привітними, щоб я там затримався. Потім я спробував ще у 2012 році, але і ці спроби були невдалими. Мої статті видалялися без пояснення (іноді зі знушаннями), хоча я дуже намагався привести їх до ладу. Це вбивало, оскільки зусилля - були знищені однім кліком мишки якогось дуже“привітного” вікіпедиста.    В черговий раз, коли я почав, у 2013 році, спроба була більш вдалою і мені трапилися вікіпедисти, які покроково пояснили, як і що треба робити. Тоді я написав багато статей, біля 1000. Тому загальна кількість статей, створених мною - біля або більше 1000, а сума переглядів цих статей на місяць у середньому +-40 000. Звісно, я зараз займаюся їм покращенням. Дуже висока вірогідність, що саме Ви, читач, читали деякі з моїх статей або перекладів статей із інших мовних розділів Вікіпедії на найрізноманітніші теми.    Чесно кажучи, для того, щоб стати вікіпедистом зі звичайної людини, яка є рядовим користувачем комп’ютеру та інтернету - не легко але і просто водночас, хоча можливо, якщо Ви цього хочете. Найкраще, коли у Вас є куратор - який буде Вам крок за кроком допомагати і пояснювати, що і як робити. У Вікіпедії є ціла категорія вікіпедистів, які згодні допомагати новачкам.  і звісно ж, найголовніше - бажання! Але…що робити, якщо ваші статті видаляють тільки через їх тему? Якщо Вас, блокують за найменше порушення, або сфальшовані дії, бо ви… гей? Що робити?    Так сталося і з проектом ЛГБТ в Українській Вікіпедії, який стартував в кінці літа 2014 року. До цього, систематично відбувалися нападки вікіпедистів-гомофобів, що цілими стосами ставили на видалення нові статті та категорії, які стосувалися ЛГБТ-теми. Ці вікіпедисти часто не скупилися на образливі гомофобні слова, мотивувалися не правилами Вікіпедії, а скоріше власним “баченнем” та “панятіямі”, для того, щоб видалити “неугодні” статті попри що. Таким чином, почали втрачатися перші статті, деякі із яких роками висіли недоробленими, занедбаними. Але тоді, коли здавалося б, до них дійшли руки - вони чомусь деяким почали муляти очі. Бо стали інформативними.    До створення проекту ЛГБТ, разом із деякими ЛГБТ-вікіпедистами, ми прийняли рішення створити спільноту у мережі Facebook: Українська Вікіпедія [Користувачі проти гомофобії], щоб у цій спільноті ділитися успіхами одне одного, обговорювати проблеми та повідомляти про гомофобні випадки. Зараз у цій спільноті близько 200 учасників, хоча з моменту створення пройшло не більше кількох місяців. Кожен може публікувати там свої думки, та повідомляти про нові створені статті. Сам проект, нам подарували, так би мовити ЛГБТ-вікіпедисти з Росії:Воскресенський Петро та Антон Міронов, з Пітера. У своїй мовній версії, вони створили багато якісним статей. Чи не парадоксально?    Керівник їх проекту розповів мені, що там майже усіх усіх ЛГБТ-вікіпедистів заблокували. Лишилися так би мовити “залишенці”... Він також зазначив, що Українська Вікіпедія - у стані зародку і ще є можливість змінити усе на краще. Слід також додати, що Російський проект ЛГБТ - має відзнаку Вибраного проекту, а декілька десятків статей про ЛГБТ, створені за його допомогою, є також відзначеними як Добрі або Вибрані. Як би не було, Російська Вікіпедія, ще більш гомофобна за Українську. Тому останньою новиною стало те, що і керівника цього проекту заблокували попри його професіоналізм та внесок.    Все ж, хочу зазначити, що в Українській Вікіпедії - панує яка не яка демократія і це найголовніший момент, який я би хотів до Вас донести. Якщо якийсь вікіпедист-гомофоб поставив на вилучення ЛГБТ-статтю, все ж таки вирішальним моментом є кількість тих, хто голосує проти чи за видалення. Також враховуються аргументи, аргументи засновані на правилах вікі, аргументи номінатора і впливовість користувачів. Дуже часто, майже завжди, рішення голосування може бути різнитися у кілька голосів. І ці кілька голосів - вирішують усе… Буквально 1, 2, 3 голоси та аргументи могли б зберегти багато статей, які є в інших мовних розділах Вікі, але були видалені через голоси гомофобів, через те, що Українська Вікіпедія, не достатньо представляє у собі спільноту ЛГБТ-користувачів, які б могли захистити свої статті.    Також присутня стратегія “не приберу, так понадгризаю”. Розповім про конкретний випадок. Один користувач, із активних “релігійних” гомофобів кинувся до статті “Гомофобія” і навмання написав там, що: “Гомофобія - це термін вигаданий ЛГБТ-спільнотою з метою пропаганди позитивного ставлення до ЛГБТ і негативного до усіх, хто засуджує їх діяльність”. Не було жодних посилань на джерела, які б підтверджували цю “тезу”, а це вважається оригінальним дослідженням - порушенням правил Вікіпедії.  І це потім читають тисячі, іноді десятки тисяч і сотні тисяч людей, формуючи ту чи іншу точку зору у наслення України. Такі користувачі можуть займати великі пости у Вікіпедії… Але сама ж гомофобія, чи їх віра у “пропаганду гомосексуалізму” - затмарює їм очі. Вони просто бажають одного - відсутності ЛГБТ не тільки у Вікіпедії, у житті, навіть згадки про наше існування, про щось хороше про нас, чим можна пишатися…    Гомофоби що з УкрВікі, що з Рос - використовують одні і самі ж форми провокацій, через які ЛГБТ-вікіпедистів блокує їх людина з адміністрації. На жаль, принцип совка - кругова порука, діє і там… Гомофоби звинувачують у одному, другому, третьому, аби лише заклювати - винищити і витурити активних ЛГБТ-вікіпедистів, за простою схемою: “Знищити та дискредитувати будь-якою ціною, заблокувати”. Те ж саме і сталося зі мною, я став жертвою спланованої провокації, і мене забанили. Добре, що на деякий час, але, увага: “за систематичний вандалізм та порушення правил вікіпедії”. До речі, забанив адмін-гомофоб, проти якого я  голосував на виборах адміністраторів. Тобто тут взагалі суб’єтивна дія і особистий мотив. Діють гомофоби хитро і перевіреними методами. Дуже хочеться вірити у консенсус та компроміст, але це майже неможливо, коли інші навіть за рівну людину вас не сприймають...    Пам’ятай - твій голос може бути вирішальним, коли гомофоби в черговий раз кинуться видаляти статтю у Вікіпедії про Тебе, твого улюбленого співака, чи музичний гурт, правозахисника, або історію про нас, яка висвітлила б реальні факти, а не культивувала б міфи і фобії. Твій голос, саме Твій, може стати вирішальним. Адже із часів Євромайдану, ми впевнилися, що поодинці - ми краплини, але разом - Океан!    P. S. І завжди кажіть гомофобам: Ви можете знищити нас, але не можете спинити час.   Прямо зараз, пропоную Вам долучитися: https://uk.wikipedia.org/wiki/Вікіпедія:Проект:ЛГБТRayan Riener[11 (16 листопада) жовтня 2014]
Історія квір-літератури в Україні: більше не можна мовчати
Історія квір-літератури в Україні: більше не можна мовчати
Україна 2020-07-20 13:17:17
Соціальна тематика стає новим трендом в українській літературі. На книжковому ринку з’являється все більше видань, що присвячені табуйованим і «незручним» темам: сексуальності, тілесності, гендеру. Одна з таких тем — ЛГБТ. Саме тому NikopolToday передає вам цю важливу інформацію від Читомо у партнерстві з Freedom House, які  публікують матеріали про ЛГБТ-літературу, що розповідають про розвиток цього книжкового напрямку в Україні.Чому це важливо? Книжки, які висвітлюють життя людей з нетрадиційною сексуальною орієнтацією, піддаються критиці та провокують скандали, проте знаходять своїх читачів та тримають позиції.Перші українські гей-твориНа початку 1990-х на теренах уже незалежної держави Україна почав виходити перший український гей-журнал «Один з нас». У ньому друкувалися перші оповідання та вірші на гомосексуальну тематику, публікувалися анонси гей-заходів, новини з життя ЛГБТ-спільноти, певний час була там і рубрика «Знайомства». Видання позиціонувало себе як «журнал чоловічої естетики»: саме цей журнал можна назвати «прабатьком» українських ЛГБТ-ЗМІ.Поступово на пострадянському просторі почала з’являтися і гей-література. Повість Марини Козлової «Арборетум» побачила світ у 1995-му: чи не вперше український читач мав змогу поринути в історію кохання між чоловіками, написану для широкого кола читачів. Для багатьох саме ця книга була першим повноцінним виданням на гей-тематику, інформація про яку потрапила у публічний простір. «Арборетум» переклали кількома мовами, кілька разів перевидавали і у складі збірок, і окремим виданням.У 2006 році київське видавництво «Нора-Друк» випустило переклад роману польського автора Міхала Вітковського «Хтивня». Хтивня — це назва вигаданого містечка, де на місцевому нудистському пляжі збираються, відпочивають і знайомляться між собою так звані «феї» — жіноподібні геї. Книгу переклав український письменник Андрій Бондар. На книжковому ринку «Хтивня» стала одним із перших україномовних видань, де описується життя людей ЛГБТ, згадує письменниця і журналістка Лариса Денисенко. «Між іншим, книга не викликала жодного скандалу, нею дуже делікатно цікавилися під час різних літературних подій», — каже вона.Роком пізніше, у 2007-му, у тому-таки видавництві «Нора Друк» вийшла її книга під назвою «Кавовий присмак кориці», де також зачіпається тема гомосексуальних стосунків. Того ж року в інтерв’ю газеті «Бульвар Гордона» креативний продюсер каналу 1+1 Анатолій Єрема зробив камінг-аут — публічно зізнався, що він — гей. Це зізнання стало для України справжнім прецедентом, адже до Єреми це наважилася зробити тільки одна українська знаменитість — шоумен Костянтин Гнатенко.На той час тема ЛГБТ ще не була предметом публічного дискурсу в українському медіапросторі: до масштабних Маршів рівності, на які будуть збиратися не лише самі ЛГБТ, а й їхні союзники — ті, хто їх підтримує — лишалося ще десять років, а українські журналісти навряд чи розуміли різницю між словами «гомосексуалізм» та «гомосексуальність».Ситуація змінювалася поступово: українські автори почали досліджувати тему ЛГБТ у своїх творах: геями чи лесбійками могли бути як головні, так і другорядні герої романів. Так, наприклад, у 2008 році у видавництві «Факт» вийшла повість української письменниці Катерини Бабкіної «Лілу після тебе», де йдеться про чи то любов, чи то дружбу двох дівчат із елементами еротизму. А у 2013 році у видавництві«Фоліо» вийшов роман Бабкіної «Соня», другорядні персонажі якого — геї.На питання про те, чому Бабкіна вирішила «оселити» у своїх книгах героїв ЛГБТ, вона відповідає так: «Тому що вони є, а література має симулювати взаємодію з реальним світом, а не з вибраними його частинами».Катерина Бабкіна називає українське суспільство «темним, неосвіченим, переляканим, традиційним, релігійним, мізогінним та патріархальним». Вона каже: люди бояться і табуюють те, про що не знають і чого не розуміють. Через це подібну літературу можуть сприймати із острахом і осудом.«Дізнатися тепер можна про все на світі, але ж це треба докласти зусиль. А люди не хочуть, люди хочуть подивитися тєлєк і послухати, що бабка-сусідка скаже. Не всі, звичайно, але таких ще багато», — говорить Бабкіна у коментарі «Читомо».«Тепло його долонь» — книжка, яку і сам автор, молодий письменник Юрій Ярема, і видавці «Видавництво Анетти Антоненко» позиціонували як «перший український роман про геїв». У видавництві тему книги назвали «незвичною та сміливою». Тож не дивно, що київська презентація роману, яка відбулася у «Книгарні Є» на столичному Подолі, спровокувала скандал і не тільки цьому. Сам автор тоді планував «розкопати невідому копальню — квір-літературу», що для української літератури могло би бути доволі амбіційними планами. Насправді «Теплу його долонь» передувала також книга «На Марс», гроші на створення якої збирали через краудфандингову платформу «Спільнокошт» і опублікована вона була набагато раніше. У 2014 році, у Канаді, а потім - 2015-го року в Україні, хоча Ярема намагався представити свій витвір у якості першого. Звісно, це не так. Насправді ж, це не єдина книга, яка претендувала на звання «першого гей-роману» в Україні. У 2006-му у видавництві «Критика» вийшла квір-антологія «120 сторінок Содому», створена Олесем Барлігом у співпраці з іншими українськими авторами, яка так само претендувала на такий титул. Щоправда, із це не авторське видання, а перекладна література: в антології зібрали українські переклади творів від трьох десятків авторів з різних країн Європи.Майя, її мами і скандал довкола скандалуУ 2017 році величезний скандал довкола себе спровокувала яскрава дитяча книжечка обсягом у всього 64 сторінки — «Майя і її мами». Майя — дівчинка, у яка має двох мам. Власне, саме цей момент і збурив хвилі хейтерських коментарів у фейсбуці, став інфоприводом для численних публікацій у ЗМІ — довелося навіть скасувати одну із презентацій, аби не наражати на небезпеку її учасників.Насправді ж, аби «скандальним» у цій книзі є тільки один коротенький абзац, який звучить ось так:«Мене звати Майя. І в мене дві мами. Люди часто дивуються, як так вийшло? Але це не дивина! У мене немає тата: він секретний донор. А мами — не секретні, а дуже справжні. Вони люблять одна одну і мене».Авторка Лариса Денисенко каже: коли журналісти приходили до неї по коментарі з приводу «скандальності» книги, вона просила їх зачитати той самий абзац. Після цього у відповідь чула: «І все? А що тут такого?»«Більшою мірою я була вражена не стільки цькуванням мене, моїх видавців, несприйняттям тексту, а тим, що маленька історія, стилістично наївно викладена, збурить як спротив, так і дискусії в суспільстві», — зізнається авторка.Насправді ж, «Майя і її мами» — книга про те, яким різноманітним може бути суспільство. По суті, це коротенькі історії про дітей, які живуть у зовсім різних сім’ях: хтось має братиків і сестричок, хтось — ні, хтось живе з мамою і татом, когось виховує бабуся або дідусь. А у когось, як-от у дівчинки Майї, дві мами.«Майя та її мами» говорить голосами меншин, або більшості, яку вважають меншинами: тут голоси внутрішньо переміщених осіб, кримських татар, дітей — соціальних сиріт, дітей — «солом’яних сиріт», діток з ЛГБТ-родин, родин етно-меншин, для мене дуже важливим є те, щоб ми чули не лише більшість, і не соромилися відстоювати свою ідентичність і свої права», — пояснює Лариса Денисенко.Вона займається правозахистом і зазначає, що, серед іншого, це означає також надавати або підсилювати голоси меншості. Каже: вдячна ЛГБІК-спільноті за довіру, зокрема, голові ГО «Жінки в медіа» Лізі Кузьменко — відкритій лесбійці та активістці за те, що звернулася до неї з пропозицією щодо такого тексту. Згадує й інші організації, які займаються, зокрема, правозахистом, освітніми проектами та темою ЛГБТ і в рамках Коаліції протидії дискримінації, і окремо: «Наш світ», «Інсайт», «Точка опори», «КиївПрайд»та інші.«Я розумію, що таке відчувати ніби наявність конституційного принципу рівності, але не відчувати це на практиці, мені важливо працювати, частково, як має працювати держава, давати реальні можливості для реалізації прав і свобод», — говорить Денисенко.Люди, додає вона, бояться, що почують щось таке, що зруйнує звичний для них порядок речей. Бояться і того, що побачать щось, що позбавляє їх привілеїв «нормальності». За словами письменниці, навіть серед тих, хто обурився від самої наявності цієї книги, було дуже багато людей, в котрих родина зазнала різноманітних змін.«Їм було важче прийняти різноманітність як норму, свою, зрештою, родину як норму. Певне, вони зневажали і відступ своєї родини він канонічної, не приймали її, і тому злилися», — говорить письменниця.«Видавництво» з ракурсом«Всі роки, що я носився з ідеєю відкрити видавництво, доволі чітко бачив, що воно неодмінно буде нішевим, та мусить працювати на певну конкретну мету», — каже видавець, ілюстратор та книжковий дизайнер Ілля Стронговський. У 2016 році спільно з бізнес-партнеркою Лілією Омельяненко він запустив власне видавництво, яке так і називається — «Видавництво». Саме вони видали «Майю та її мам».На час появи «Видавництва Стронговський та Омельяненко уже розуміли, що фокусом їхньої діяльності буде саме соціальна тематика.«Хтось мусить з цим працювати, якщо більші видавці бояться, чом не ми? Загальний дискурс на соціальну тематику в нас має вивіску «не на часі». Це необхідно долати. Зручного часу не буде ніколи» — пояснює він.«Коли «Видавництво» тільки починало свою роботу, вони видавали дитячі книжки про дорослішання, самотність, типи родин. Аудиторії цих книжок все ж були трохи різними і не надто перетиналися. Це і були їхні перші аудиторії — зрозуміло, що вкрай малі», – додає Стронговський.Що ж до історії з «Майєю та її мамами», він каже: той резонанс — це була реакція, скоріше, на скандал, а не на саму книгу. Та навіть цей скандал не призвів до вибухового зростання накладів книги.У «Видавництві» виклали на сайт електронну версію «Майї та її мам» — її скачали понад 50 тис разів.«На щастя, послідовна політика дозволяє акумулювати навколо нас всіх небайдужих до теми, і переважно нас все-таки розуміють і підтримують. Можна окремо додати, що мальовані історії та літературу читають часом геть різні люди, тож долученням коміксів ми її розширили», — каже Стронговський.Після «Майї та її мам» у «Видавництві» вийшло ще кілька видань, які спровокували бурхливу реакцію громадськості. Щоправда, присвячені вони були вже не темі ЛГБТ, а іншим «незручним» для суспільства темам: тілесності, сексуальності, смерті тощо. Наприклад, комікси про менструацію «Заборонений плід» — переклад зі шведської, або «Розквашене яблуко» — теж комікси, теж переклад, але з польської. На цей раз — про сімейне насильство.«Ми намагаємося дивитися, яких книжок на ринку нема і випускати щось, щоби якщо не закрити, то бодай привернути увагу до теми. Дитяча книжка про філософські питання вщент провалилася, хоча у Швеції це супербестселлер із 70 тис продажів. Натомість про смерть для різних вікових категорій ми випустили уже десь п’ять книжок і на всіх них є помірний попит. Дуже важить загальна відомість титулу, «Маус. Сповідь про Голокост» — важка історія, дуже несподівано подана, не надто зручна для сприйняття. Особливо в нас, країни, читачі якої не зростали серед мальованих історій, — але це бестселер», — наводить приклади Стронговський.Він каже: українські читачі загалом відкритіші для вітчизняних авторів, ніж до перекладної літератури. Всі авторські видання, які вийшли у «Видавництві» — «Майя» Лариси Денисенко, «Оця Марія звірів малювала» про дитинство Марії Примаченко Світлани Тараторіної та двотомник «Це зробила вона» — хіти.«Зрозуміло що далеко не всі автори згодні писати на соціальну тематику, а з тих, хто згоден, ще менше спроможних впоратися. Це видно загалом по ринку. Але у нас дуже висока планка і ми неухильно її тримаємо. Що більше хороших вітчизняних і перекладних книжок загалом буде видано, то легше буде і майбутнім авторам», — каже видавець.Ще одне українське видавництво, яке випускає книги на соціальну тематику — «Медуза». Там, наприклад, випустили антологію «Образ, тіло, порядок. Гендерні дослідження в міждисциплінарному спектрі». Це збірка перекладених на українську мову есеїв, які фокусуються на гендері й тому, як це поняття проявляється у різних сферах людського життя. Гендерною тематикою займається і дослідниця, письменниця Оксана Кісь: вона приділяє багато уваги темі фемінізму, гендерним ролям чоловіків та жінок і проблематиці сексизму.Теми-табуЛариса Денисенко називає «Майя та її мами» прикладом інструмента, який можна використовувати для навчання, дискусії та пояснень. Починати можна з будь-якої історії, котра ілюструє різноманітність родин в Україні. За таким принципом вона з колегами створює й інші матеріали, у яких звертає увагу на важливі соціальні проблеми та питання, які потребують вирішення. Домашнє насильство — також одна із них.«Багато людей заперечують і не сприймають проблему гендерно обумовленого насильства, заперечують навіть власний досвід або лише з нього виходять, тому ми створили збірку «Про нас. Проти насильства». Вона є у вільному доступі. Там можна прочитати 10 оповідань на тему домашнього насильства, коментарі психологів, поради правничого середовища, зразки заяв до поліції», — каже письменниця.За її словами, ця збірка дає зрозуміти: ви — не самі, проблема дійсно є, про неї говорять, її не заперечують. Психологи і юристи стикаються з цим щодня і можуть запропонувати допомогу.Це — можливість дати людям надію, щоб вони не почувалися безпорадними, прийняли і себе, й інших. Єдиним збоченством, каже Денисенко, є насильство, але ми можемо з цим боротися, не нормалізовувати його і протидіяти йому.Саме цим займається і письменниця, громадська діячка Настя Мельниченко. У 2016 році вона запустила у соцмережах масштабний флешмоб #янебоюсьсказати: під цим хештегом сотні користувачів — і чоловіки, і жінки — ділилися власними історіями про пережите насильство.«Читаючи історії про насильство, я збагнула, що через майже них усі червоною ниткою проходить тема необізнаності дітей на теми сексу, насильства, особистих кордонах. Коли з ними чинили насильство, а часто це були найближчі люди — тато, дядько, брат — ці діти не могли зрозуміти, чи нормальним є те, що роблять їхні близькі. Їм було соромно, страшно, але ж це найрідніші люди», — згадує Настя Мельниченко.Саме через це і виникла потреба у книжці за мотивами флешмобу: письменниця зізнається, що просто мала розповісти дітям, що таке насильство, чим є секс, як вибудовувати власні кордони. Так з’явилося видання «#ЯНеБоюсьСказати. Найвідвертіша книжка для підлітків». Після виходу книги Настя Мельниченко отримала чимало відгуків, найпоширенішим серед яких було: «Ох, чому ж у нашому дитинстві такої літератури не було».«Християнська мораль табуює ці теми, а ми є християнською країною. Християнські традиції дуже сильні, «зрада» цим традиціям і цінностям сприймається як зрада українській ідентичності і віщує лихе, одвічні муки, наприклад. Людям «підгорає», бо досі ми є досить архаїчним суспільством, де абстракції важливіші за права людини чи права дитини», — пояснює авторка.В цивілізованому світі прийнято балансувати між традиційними цінностями — з поваги до тих, кому вони близькі — і правами людини, розмірковує вона. Але якщо треба робити вибір або-або, то обирають все ж права людини, бо людина важливіша за абстракцію. Тобто ця конкретна дитина, її безпека та життя «важливіші за древні вчення бога, якого ніхто не бачив».«Це одна з відмінностей цивілізованого світу від застарілої парадигми мислення. Але коли я прямо чи опосередковано кажу, що кожна конкретна людина важливіша за такі абстракції як «нація» чи «соціалізм», то мене готові убити. Як і кожного, хто посміє щось сказати на цю тему. Тож оце все неприйняття виходить виключно з нерозуміння того, чим є права людини і певного зміщеного ціннісного сприйняття», — зізнається Настя Мельниченко.На питання, що із цим робити, відповідає: пояснювати. Робити це можна через масову культуру — привчати людей до нової норми. Адже соціальні норми та поняття моралі змінюються разом із епохами, у яких ми живемо. Настя Мельниченко наводить приклад: колись в українському суспільстві жінку, яка приносила позашлюбну дитину, виганяли з громади та піддавали тотальній ганьбі. Колись це справді було традицією, але зараз такі реакції — уже в минулому.«Раніше поява у робочому колективі ЛГБТ-людини викликала б фурор і цькування, а зараз, принаймні у великих містах, нікому немає діла ні до чийого особистого життя — аби твої цінності, як людини, відповідали цінностям компанії. Потроху практики цивілізованого світу прийдуть і до нас», — каже Настя Мельниченко.Ще зовсім нещодавно через книгу «Майя та її мами» Ларисі Денисенко погрожували, але вже зараз, згадує Мельниченко, на українському книжковому ринку з’являються схожі книги. Через те, що кількість такої літератури збільшується, на її думку, сенсу погрожувати всім цим авторам просто немає: «Вода прорвала греблю, її вже не спинити, і скоро все буде добре».Ілюстрації Мар’яна МикитюкСтворено у партнерстві з Freedom HouseДжерело та фото Читомо / автор Олександра Горчинська
"Я хочу кращу Польщу". ЛГБТ+ люди хочуть змін, стартувала унікальна кампанія
Світ 2020-09-18 21:26:51
17 вересня розпочинається кампанія збору підписів під закликом "Хочу кращу Польщу!" Асоціація любові не виключає. ЛГБТ + люди закликають до колективних дій усіх, хто втомився від кампаній ненависті та насильства. Це також реакція на півтора роки бездіяльності Ратуші щодо Варшавської декларації ЛГБТ+."У четвер, 17 вересня, ми запускаємо збір підписів в Інтернеті за адресою www.chcelepszapolski.pl, а в суботу, 19 вересня, збираємо підписи в прямому ефірі у варшавській Бар-студії. Запрошуємо всіх, як ЛГБТ +, так і союзників та союзників, підписати вимоги декларації Звернення буде передано опозиційним політичним групам та політикам місцевого самоврядування з вимогою включити права ЛГБТ + людей у ​​свої політичні програми, інформує асоціація Miłość Nie Exclusive.- Ми, ЛГБТ+ люди, є мішенню влади. Щодня ми відзначаємо нові випадки побиття, і все частіше ми спалюємо свічки для дітей, які забрали собі життя. Політикам це байдуже, і їм байдуже про всі страждання. Тому ми звертаємось до нашої громади та всіх людей, які хочуть безпечну Польщу. Польща, якої нам не доводиться боятися і від якої не доводиться тікати, - пояснює Губерт Собецький, співголова Miłość Nie Exclusive.І додає: - Тільки соціальний тиск може змусити політиків почати робити свою роботу та піклуватися про всіх людей у ​​країні - включаючи нас."ЛГБТ+ картка" або півтора роки бездіяльностіПонад півтора року мерія Варшави не виконувала своїх зобов’язань щодо нашої громади. Президент Рафал Тшасковський дійсно брав участь у Параді рівності, але в іншому випадку уникав теми ЛГБТ +.Побиття на вулицях, байдужість або навіть ворожість поліції, згода на брязкальце в громадських приміщеннях, зростаюча проблема бездомності, особливо серед молодих ЛГБТ+Це лише деякі проблеми, зазначені у Варшавській декларації ЛГБТ+, які мали бути вирішені, наприклад, шляхом створення гуртожитку для втручання (тобто фактично притулку для допомоги), системи моніторингу злочинності або підготовки викладачів до допомоги студентам, яких утискують їхні однолітки. Всі ці рішення залишаються на папері.- Уряд підживлює ненависть і дає відчуття безкарності, тому на практиці заохочує фізичне насильство проти ЛГБТ + людей. Він ігнорує самогубства підлітків та проблему молодих людей, яких батьки викидають з домів через сексуальну орієнтацію, - каже Ола Качорек, співголова Мілощі Nie Wyklucza.Він також наголошує: - У такій ситуації міська влада повинна зробити все, щоб захистити своїх жителів та жителів. На жаль, у варшавської влади швидко вистачило мужності. Багато інших міст, незважаючи на зусилля місцевих активістів та активістів ЛГБТ +, взагалі не хотіли взяти на себе жодну підтримку. Тому підписи людей, які говорять "Я хочу кращої Польщі!" також піде до посадових осіб місцевого самоврядування. Вони також мають зараз багато чого зробити.
Суперечка через ЛГБТ-зони. Польща проти ЄС - її можуть виключити зі складу
Суперечка через ЛГБТ-зони. Польща проти ЄС - її можуть виключити зі складу
Світ 2020-09-25 17:37:53
Польщу, що залежить від кредитів Європи, викинуть з ЄС у злидні? Європарламент своєю резолюцією висловив стурбованість через ситуацію з правами ЛГБТ, незалежністю суддів у Польщі та фундаментальними правами загалом.У сусідній Польщі великий скандал через права ЛГБТ-спільноти. Десятки невеликих міст Польщі оголосили себе зоною, "вільною від ідеології ЛГБТ". Ворожість політиків відносно питання про права геїв досягла найвищої точки напруження.Європа категорично проти таких виступів. Чому наші сусіди так сильно перейнялися питаннями ЛГБТ?Гітлерівський винахід поляківУ Польщі гомосексуальність перестала вважатися кримінальним злочином ще в 1932 році, на десятиліття раніше, ніж це сталося в більшості європейських країн.Але за останній час близько 100 міст і регіонів по всій Польщі - майже третина країни - прийняли резолюції, що оголошують їх вільними від ЛГБТ. Ці резолюції, скоріше, є символічними і не мають законної сили.Багато в Польщі вважають, що боротьба за права геїв - це концепція, імпортована зі США та Західної Європи і представляє загрозу традиційним гетеросексуальним польським сім'ям.Ультраправих поглядів дотримуються високопоставлені політики і представники дуже впливової католицької церкви Польщі. В одній з передвиборчих промов у рамках кампанії переобрання на пост президента Анджей Дуда назвав просування прав ЛГБТ-спільноти ідеологією "більш руйнівною, ніж комунізм". Архієпископ Кракова нещодавно застеріг від розповсюджується "нео-марксистської райдужної чуми".Скандал на радіоПольський радіожурналіст, оглядач RMF FM Роберт Мазурек перервав інтерв'ю з лідером партії Лівиця Кшиштофом Гавковським через те, що останній почав порівнювати гоніння в Польщі на гомосексуалістів з німецько-фашистськими репресіями євреїв під час Другої світової війни.Мазурек обурився таким порівнянням, заявивши, що порівнювати переслідуваних євреїв з "положенням негетеронормативних людей" - "просто жахливо й огидно"."Як ви можете говорити такі речі? Ви думаєте, що геїв викидають з квартир, спалюють книги, геїв поміщають у концтабори, створюють гетто? Все це було до початку Другої світової війни", - підкреслив Мазурек.В кінці журналіст заявив, що не буде проводити інтерв'ю таким чином.Санкції ЄСПроте не в захваті від польської риторики в Європейському Союзі. Глава Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн заявила, що в ЄС немає місця "зон, вільних від ЛГБТ". За свою позицію Польща може позбутися фінансової допомоги від Євросоюзу."Хочу внести ясність: зони, вільні від ЛГБТ, - це зони, вільні від гуманістичних цінностей. Їм немає місця в нашому Європейському Союзі", - заявив фон дер Ляєн в Європейському парламенті в Брюсселі.Європарламент своєю резолюцією висловив стурбованість через ситуацію з правами ЛГБТ, незалежністю суддів у Польщі та фундаментальними правами в цілому."Неповага до незалежності судової системи і прав ЛГБТ дають достатньо доказів порушення цінностей ЄС", - зазначається в тексті резолюції.Причому, санкції вже пішли. Шість міст Польщі вже були позбавлені фінансування в рамках програм європейських міст-побратимів через те, що назвали себе зоною, "вільною від ідеології ЛГБТ".З іншого боку, в 2019 році в різних містах Польщі, наприклад, пройшла рекордна кількість гей-прайдів - 24. У п'яти випадках влада намагалася їх заборонити, але ці спроби були успішно оскаржені в судах. В одному випадку, в місті Білосток на сході країни, на марш напали праворадикали, але у всіх інших акціях обійшлося без бійок: марші ретельно охороняла поліція.Джерело Корреспондент
Гей-Запоріжя: площу в місті освятили релігійники після правозахисного протесту ЛГБТ+
Гей-Запоріжя: площу в місті освятили релігійники після правозахисного протесту ЛГБТ+
Україна 2020-10-02 21:22:41
У Запоріжжі батюшки освятили площу Фестивальну після ЛГБТ-прайду, який проходив в місті 20 вересня. Відповідною фотографією поділилися очевидці в соцмережі.Так, вчора, 21 вересня, батюшки вийшли зі святою водою у відрах і освятили всю площу Фестивальну, по якій ходили геї, лесбіянки, бісексуали і трансгендери. Один зі священиків ходив з кадилом й обкурював весь простір, другий же йшов за ним, оббризкуючи та освячуючи все свяченою водою.Нагадаємо, що в Запоріжжі вперше проходило таке масштабне ЛГБТ-захід, як "ЗапорожьеПрайд". А сам парад був присвячений рівності і недискримінації для того, щоб показати, що в суспільстві є лесбіянки, геї, бісексуали і трансгендери, і що необхідно встановлювати громадянське рівноправність для всіх, незалежно від сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності.Також ми раніше писали, що тоді площа обнесли металевою огорожею по периметру, а на саму акцію прийшло трохи більше 200 чоловік і куди більше військових, які стежили за правопорядком. Однак не обійшлося і без пригод: тоді чоловік з револьвера, який був прихильником традиційних відносин, відкрив вогонь по учасниках. Детальніше про це ми писали тут.Варто відзначити, що щороку заходи гомосексуальних людей в Запоріжжі викликають акції протесту і безлади. За останніми даними 86% населення України вважає гомосексуальність протиприродним явищем. Про це йдеться в глобальному дослідженні американського центру Pew Research.Джерело VGOTODE
Прихована історія США: як Америка боролася з геями, лесбійками і коміксами
Прихована історія США: як Америка боролася з геями, лесбійками і коміксами
Світ 2020-10-09 20:26:04
Майже кожна країна у світі в той чи інший час своєї історії боролась із представниками ЛГБТ-спільноти найрізноманітнішими методами. Навіть шляхом повного фізичного винизення, як це було при фашистах але скільки б геїв чи лесбійок не було знищено - кожного року народжувались нові. Це відбувається всю історію людства. Згодом, кожна країна звертається до науки і розуміє, що боротись із гомосексуальністю - немає сенсу. Людина - частина природи, а у екосистемі - вже зараз у більшості видів тварин зафіксовані різні сексуальні орієнтації та навіть гендерні ідентичності, особливо серед ссавців, до яких й належить людина розумна. Тобто - ми з вами. Тож, чи розумно боротись із іншими сексуальними орієнтаціями? Розберемо на прикладі США. Жерці та жертви маккартистської сексуальної контрреволюції, що призвела до кривавих знищень геїв у Сполучених Штатах Америки. Сімдесят років тому над США зійшла зірка Джозефа Маккарті. Нічим не примітний сенатор 9 лютого 1950-го приголомшив учасниць Республіканського жіночого клубу в містечку Уілінг, штат Західна Віргінія, повідомивши, що в Держдеп проникли 205 комуністів. Мова Маккарті - символ «червоної паніки», антикомуністичного полювання на відьом, епохи чорних списків. Але мало хто пам'ятає, що в тому ж 1950-му роль головного борця за американізм у Маккарті спробував перехопити Джон Періфуа, заступник держсекретаря з адміністративних питань, типу начальника відділу кадрів Держдепу. Періфуа розкрив у своєму відомстві «гомосексуальне підпілля» і вже вичистив зі служби 91 «збоченця». Політична реакція вийшла на війну за моральність своїх громадян.Дві паніки - «червона» і «лавандова», зобов'язана своїм ім'ям сенатору Дірксеном, іменували геїв «лавандовими хлопцями», - йшли рука об руку. Неважливо, що компартія вважала гомосексуальність буржуазним декадентством: для «яструбів» кожний «підор» був безумовним «комі». Глава національного комітету Республіканської партії Гай Габріельсон заявляв: «Збоченці настільки ж небезпечні, як комуністи». І ось вже підкомітет Сенату в березні 1950-го розслідує обставини прийому гомосексуалів на держслужбу. Інструкції Держдепу і указ президента Ейзенхауера (1953) оголошують «сексуальних збоченців» поряд з «п'яницями, морально нестійкими і фінансово безвідповідальними особами» загрозою національній безпеці. Безліч держслужбовців - приблизно до 6 тисяч - втрачають роботу і репутацію. Приватний сектор не відстає в полюванні на «лавандових».Гомофобія виправдовувалася двома доказами. Один цілком раціональний. У країні, де гомосексуальність криміналізована, гомосексуал, допущений до державних секретів, - легкий об'єкт для шантажу і вербування. Буває. Маккартісти любили згадувати знаменитого подвійного агента - австро-угорського полковника Редля, але ось приклади свіжіше привести важко. Та й шантажували гомосексуалів, як покаже практика, агенти не стільки КДБ, скільки ФБР.Другий резон божевільний: комуністи поширюють збочення серед молоді, перетворюючи її в свою п'яту колону. У чому тут справа? У американського антикомунізму - потужна релігійна основа. «Червоні» - перш за все, безбожники, сатаністи. Ті, хто побував в СРСР в 1920-1930-х, розповідали - хто із захопленням, хто з жахом - про плоди сексуальної революції. Від цивільних шлюбів до унікальної в світовій практиці декриміналізації гомосексуальності. «Яструбам» 1950-х було плювати на те, що з тих пір сексуальна революція змінилася контрреволюцією і гомосексуальність з 1934-го в Радянському Союзі знову кримінальна.Не бентежило їх і те, що - теоретично - не просто втручання в інтимне життя громадян, а її державне регламентування кричуще суперечить принципу індивідуалізму, що лежить в основі якраз тієї версії американізму, яку сповідували антикомуністи. Гримуча суміш пуританства, мобілізаційного пафосу Холодної війни і ненависті консерваторів, як правило, представляли глибинну Америку, до вашингтонським розумникам, не могла не рвонути. Рузвельтовская ліберальна «революція» змінилася «контрреволюцією», а логіка будь-якого терору передбачає, що коло жертв повинен невблаганно розширюватися. І будь-який терор не варто персоніфікувати, ототожнюючи його хоч з Єжовим, хоч з Маккарті. Чи не подай голос Періфуа, хтось інший, подібний до нього, обов'язково б оголосив гомосексуальності священну війну, яка до того моменту вже нишком велася в Держдепі протягом мінімум двох років.Джон Періфуа, 1955 / Фото Howard Sochurek / The LIFE Picture Collection via Getty ImagesПравою рукою Маккарті в 1953-му став журналіст Ховард Рашмор, якого сенатор назвав «одним з найбільших американців»: талановитий, яскравий і страшний чоловік. Палкий комсомолець і профспілковий працівник, що виріс в убогості, в 22 роки вибився в золоті пера компартії, писав про кіно в партійному органі «Дейлі Уоркер». А в 26 років розійшовся з партією в оцінці «Віднесених вітром» (1939), радикально змінив переконання і миттєво став зіркою ультраправої журналістики. У 1947-му він - ключовий свідок на слуханнях Комісії з розслідування антиамериканської діяльності, де авторитетно називає комуністами Чарлі Чапліна, Едварда Робінсона, Кліффорда Одетса і Дальтона Трамбо. На його совісті - самогубства двох чоловік, названих їм таємними комуністами.Посварившись з Маккарті по суто особистих причин, він продовжив хрестовий похід Періфуа, перенісши його на територію шоу-бізнесу. У тому ж 1953-му він - головний редактор щойно заснованого Робертом Харрісоном таблоїду Confidential, який швидко перетворив життя Голлівуду в справжній кошмар.Журнал Confidential, 1957–1958Газета базувалася в Нью-Йорку, але Голлівуд був обплутаний щільною мережею її інформаторів: повій, приватних сищиків, поліцейських, коридорних. З Confidential співпрацювали і актори - причому не тільки невдахи, а й цілком знаменитості, які здійснювали помсту конкурентам. Інформацію зливали навіть стовпи суспільства: колумністка Флорабель Мьюр, продюсер Гаррі Кон. У січні 1955-го Confidential обзавівся в Лос-Анджелесі розшукових агентством Hollywood Research Ink на чолі з 26-річною рудою красунею Марджорі Мід - племінницею Харрісона, яку називали «найстрашнішою людиною в Голлівуді».Мід поставила політико-сексуальне шпигунство на промислову основу, використовуючи численні технічні новинки в області підслуховування і підглядання, а боротьбу за моральні ідеали американізму - на комерційну платформу. Confidential задовольнявся доходами від продажів, хоча тираж його досяг 5 млн екземплярів, а практикував відвертий шантаж. Роздобувши компромат на знаменитість, представники журналу відвідували жертву з пропозицією за винагороду утриматися від публікації. Якщо об'єкт шантажу опинявся незговірливий, він дізнавався про те, що є одночасно збочинцем, комуністом «лавандового кольору», ексгібіціоністом, алкоголіком, а на додачу б'є дружину. До цього моменту соціально-політична обстановка так вдало склалася, що звичайну пристрасть до скандалів з життя зірок читач цілком міг виправдовувати цивільним обуренням.Эстес Кефовер у стенда с конфискованными ножами, 1957 / фото Granger/DIOMEDIAОднак Рашмора не влаштовувало переважання в Confidential сексуального контенту над політичним. На відміну від Харрісона, викриття він розглядав як шлях до вищої ліги, а не спосіб збільшити тираж таблоїду. Останньою краплею стала відмова Харрісона публікувати текст про роман колишньої першої леді - 71-річної Елеонори Рузвельт - з чорношкірим шофером. Рашмор, широко відомий в колах колекціонерів порнографії, обізвав Харрісона «порнографом» і покинув журнал. Подальші його спроби стати по-справжньому впливовою персоною були і зовсім нерозумні, і в результаті він став персоною нон грата і для шефа ФБР Гувера. 3 січня 1958 го під комбінованим впливом амфетамінів та алкоголю Рашмор пустив собі кулю в скроню в салоні нью-йоркського таксі, попередньо застреливши дружину. Втім, зірка Харрісона і Confidential теж незабаром закотилася, нехай і не так ефектно.Однак ідея Confidential виникла не на порожньому місці, тому й не пропала, а просто змінила поле реалізації. Спецкомітет Сенату з організованої злочинності, який очолив сенатор Естес Кефовер, виник в 1950-му, і телетрансляції його засідань стали національним хітом. Припавши до екранів, Америка з жахом спостерігала за показаннями актриси Вірджинії Хілл, коханки гангстера Багсі Сігела. Так американці дізналися про всевладдя мафії, криміналізацію профспілок, багаторічній діяльності «Корпорації вбивств».Фредрік ВертамКефовер заздрив лаврів Маккарті і голів Комісії з розслідування антиамериканської діяльності. Тому, розібравшись з мафією, він очолив настільки ж сенсаційну Комісію з проблеми молодіжної злочинності, оголошеної напастю Америки. І - хоча тема не сприяла цьому - робота комісії вписалася в моралізаторсько-фашизоїдного тренд пошуків ворогів, развращающих і послаблюють Америку.Звичайно, згубники молоді знайшлися в Голлівуді - і тут все було дуже серйозно: кіно - всесвітня вітрина США. Наприклад, скандал викликали «Шкільні джунглі» Річарда Брукса: впливова журналістка Хедда Хоппер, пов'язана з ФБР, визнала, що фільм, «показуючи гірші сторони американського життя», «принесе багато шкоди в світовому масштабі». Виникли проблеми і в інших фільмів.«Спокушання невинних» Фредріка Вертама, 1954 / фото Rinehart & CompanyКефовер заздрив лаврів Маккарті і голів Комісії з розслідування антиамериканської діяльності. Тому, розібравшись з мафією, він очолив настільки ж сенсаційну Комісію з проблеми молодіжної злочинності, оголошеної напастю Америки. І - хоча тема не сприяла цьому - робота комісії вписалася в моралізаторсько-фашизоїдного тренд пошуків ворогів, развращающих і послаблюють Америку.Звичайно, згубники молоді знайшлися в Голлівуді - і тут все було дуже серйозно: кіно - всесвітня вітрина США. Наприклад, скандал викликали «Шкільні джунглі» Річарда Брукса: впливова журналістка Хедда Хоппер, пов'язана з ФБР, визнала, що фільм, «показуючи гірші сторони американського життя», «принесе багато шкоди в світовому масштабі». Виникли проблеми і в інших фільмів.Хедда Хоппер, 1944 / фото CBS via Getty ImagesКефовер заздрив лаврів Маккарті і голів Комісії з розслідування антиамериканської діяльності. Тому, розібравшись з мафією, він очолив настільки ж сенсаційну Комісію з проблеми молодіжної злочинності, оголошеної напастю Америки. І - хоча тема не сприяла цьому - робота комісії вписалася в моралізаторсько-фашизоїдного тренд пошуків ворогів, развращающих і послаблюють Америку.Звичайно, згубники молоді знайшлися в Голлівуді - і тут все було дуже серйозно: кіно - всесвітня вітрина США. Наприклад, скандал викликали «Шкільні джунглі» Річарда Брукса: впливова журналістка Хедда Хоппер, пов'язана з ФБР, визнала, що фільм, «показуючи гірші сторони американського життя», «принесе багато шкоди в світовому масштабі» (докладніше). Виникли проблеми і в інших фільмів.Про те, хто більше всіх винен в нігілізмі і жорстокості юних правопорушників, Кефовер дізнався від головного експерта своєї комісії психіатра Фредріка Вертама, автора бестселера «Сіверщина невинних» (1954). Досліджуючи малолітніх пацієнтів психіатричних клінік, він (як з'ясується в наші дні) підтасовував отримані дані заради сенсаційного висновку: до садизму, мазохізму, мастурбації, гомоеротіке, расизму, фашизму і сексизму підлітків схиляють комікси.Зліва направо: Shadow, 1945 рік, Crime SuspenStories, 1950 рік, The Vault Of Horror, 1953 рік, Shock SuspenStories, 1954 рікСаме на фантастичних, кримінальних і жахливих коміксах зосередилася комісія в квітні 1954 го. Найяскравіше вистави Сенат не бачив: як речові докази в залі, де проходили слухання, були виставлені десятки незграбних журнальчиків. На відміну від інших слухань, обвинуваченими виступали не стільки автори і видавці коміксів - хоча і вони допитів не уникли, - скільки їх герої. Верт викрив Зену і інших «королев джунглів» у схилянні «важко дихаючих підлітків» до розпусти і грабежу. Оголосив Супермена садистом, впиватися безкарністю, і фашистом, узурпує монополію на насильство. Чудо-жінку - адептки садомазохистского бондажа і лесбіянкою. А Бетмена і Робіна - «лавандової» парочкою, яка втілює «вологу мрію двох гомосексуалістів про життя удвох».Суд над коміксами увінчався адміністративними заходами. Асоціація продавців коміксів сформулювала свій кодекс, схожий з цензурних кінокодексом Хейса. Він табуйованих «недозволені сексуальні відносини, жорстокі любовні сцени і сексуальні ненормальності», а традиційні відносини наказував вінчати прославлянням святості шлюбу.І формально цей кодекс залишався в силі до 1989 року. Заборона на держслужбу для гомосексуалів - до 1991-го і змінився ліберальним, але лицемірним принципом: «промовч, і тебе не спитають». Тоді ж почалася і реабілітація жертв політичних чорних списків, відновлення їх імен в титрах старих фільмів. «Червоним» пощастило менше всіх: на відміну від геїв, організовані і впливові ліві зникли в США як клас.Подробиці про ключових осіб цих подійЗагибель професора МаттісенаФренсіс Отто Маттіс, 1947 / фото Constantin Joffe / Conde Nast via Getty ImagesПрезидент Спілки викладачів Гарварду, 48-річний Френсіс Отто Маттіс, автор класичної праці «Американський Ренесанс. Мистецтво і експресія в століття Емерсона і Уїтмена» (1941), викинувся з 13-го поверху бостонського готелю Manger 1 квітня 1950-го. Передсмертна записка свідчила: «Я пригнічений станом справ в світі. Я християнин і соціаліст. Я проти будь-якого порядку, який порушує ці принципи». Професор створив на пару з Орсоном Уеллсом комітет на захист переслідуваних профспілкових і політичних діячів - і виявився об'єктом цькування. Life назвав його «попутником комуністів», студенти вимагають усунути від керівництва Ліберальним клубом Гарварда, а ФБР пригрозив знеславити як гея.Розпуск ФотолігіАнджела Каломіріс, 1949 / фото: Roger Higgins / New York World Telegram Photograph Collection (Library of Congress)У легендарну Фотолігу Нью-Йорка, створену в 1936-му, входив колір світової соціальної фотографії - від Пола Стренд до Береніс Еббот. Могильником ліги стала назвала її гніздом змовників талановита фотограф Анджела Каломіріс (1916-1995), з 1942-го - секретний співробітник ФБР, який схвалив її вступ в компартію і відшкодовувати їй партійні внески. З-під прикриття вона вийшла в 1949-му, виступивши свідком на процесі 11 лідерів нью-йоркського комітету компартії. На підставі її свідчень Фотоліга була оголошена підставний організацією компартії і вимушено саморозпустилася. Своє рішення зрадити товаришів Каломіріс пояснила досить абстрактно: бажанням «бути героїнею». Реальність була простіше і сумніше. ФБР шантажував Каломіріс як лесбіянку, змусило здати кілька жінок-поліцейських, включаючи її подругу Йетті Кон, яких з ганьбою вигнали зі служби. Після процесу Каломіріс, кинута ФБР, проклята друзями і подругами, сховалася в Массачусетсі, де відкрила скромний пансіон.Показання Джерома РоббінсаДжером Роббінс, 1961 / фото Shutterstock Premier / FotodomСлаву хореографа номер один Роббинсу (1918-1998), керівнику трупи «Нью-Йорк Сіті балет», приніс мюзикл «Звільнення в місто». Він радикально реформував Бродвей, поєднавши традиції класики, джазу, бурлеску і «соціального балету» 1930-х. На допиті в Комісії з розслідування антиамериканської діяльності 5 травня 1953 го Роббінс зізнався, що три роки перебував у компартії і назвав шість однопартійців - акторів, сценаристів і критиків, - ніж прирік їх на чорні списки. Роббінс обезсмертити себе мюзиклами «Вестсайдська історія» (1957) і «Скрипаль на даху» (1964), а жертви не тримали на нього зла. Великий комік Зеро Мостел на питання, чи згоден він працювати з Роббінс, відповів: «Ми, ліві, які не складаємо чорних списків». Він прекрасно знав, що Роббінса змусили зрадити друзів, погрожуючи викриттям його гомосексуальності.«Шкільні джунглі»«Шкільні джунглі». Режисер Річард Брукс, 1955 / фото Metro-Goldwyn-Mayer (MGM)Фільм Річарда Брукса за романом Івана Хантера про вчителя англійської в бідному районі Нью-Йорка. Герой працює в школі, тероризованого покидьками, які в числі іншого зазіхають на його життя, і примудряється змінити стан справ на краще. Після влаштованого Хедден Хоппер скандалу (с. 12) посол США в Італії Клер Бут Люс домоглася - безпрецедентний випадок - відкликання фільму з Венеціанського фестивалю, оскільки він «викличе схвалення і підтримку місцевих комуністів». Журнал Time, що видається чоловіком Люс, відрубав: фільм «набагато більше, ніж комуністична пропаганда, відповідальний за відштовхуючий образ США в свідомості багатьох європейців та азіатів».Жертви ConfidentialМорін О'Хара / фото ZUMA PRESS / Alamy / ТАССConfidential оприлюднив причини звільнення заступника держсекретаря Самнера Уеллса: соратник Рузвельта загравав в поїзді з двома афроамериканськими провідниками. Виніс на публіку гомосексуальність актора Рока Хадсона і співака та піаніста Либераче. «Чому хітом Либераче повинна стати пісня:" Без розуму від хлопчиків "» - ці слова були винесені на першу смугу. Співачку і актрису Дороті Дендридж, зірку фільму «Кармен», що славився першим афроамериканским секс-символом, звинуватили в участі в оргії. В її цькування був явний расистський підтекст: Дендридж знялася у Франції в фільмі емігранта-комуніста Джона Беррі, де посміла цілуватися з білою людиною.Зрештою видавець Харрісон догрався: його звинуватили в «змові з метою поширення явною наклепу». Мільйонні позови подали відразу кілька зірок, включаючи «ексгібіціоніста» Роберта Мітчема, Морін О'Хара, нібито займалася сексом на балконі знаменитого лос-анджелеського Китайського театру, і Лізбет Скотт. Кар'єру Скотт, зірки Нуар за сценаріями - який збіг - голлівудських комуністів, Confidential підірвав. Розвідавши, що її телефон був нібито в записнику жінки, затриманої поліцією моралі в Голлівуді, таблоїд інкримінував Скотт «позаштатну роботу» в мережі лесбійської проституції. Заодно пригадав відвідування в Парижі кабаре Carroll's, улюбленого «амазонками»: співвласником клубу була бісексуальна антифашистські Марлен Дітріх - теж мішень Confidential.Суд тривав з серпня по жовтень 1957 го, спотикаючись на кожному кроці. Нью-йоркська юстиція відмовлялася видати Харрісона юстиції каліфорнійської. Ховаючись від приставів з повістками, 200 зірок, викликаних до суду, розлетілися з Голлівуду хто куди. Таблоїду вдалося відкупитися від декількох зірок, включаючи Либераче, і вони відкликали позови.Присяжні не змогли винести вердикт. Але Харрісону довелося заприсягтися, що він припинить копатися в брудній білизні. Незабаром він продав журнал, тиражі якого впали втричі.Джерело Коммерсант
Гомофобія і кіно: падаючого штовхни - огляд фільму
Гомофобія і кіно: падаючого штовхни - огляд фільму "Падіння"
Світ 2020-10-17 19:32:26
В український прокат вийшло «Падіння» Вігго Мортенсена, старанно уникає кліше драма про вмираючого фермера-гомофоб і піклується про нього в його останні дні сина-гомосексуалів. Режисерський дебют зірки «Володаря кілець» і «Зеленої книги» був включений в офіційну програму не відбувся в результаті Каннського фестивалю, а також був показаний на «Санденсі», в Торонто і Сан-Себастьяні. У цьому зізнанні провідних фестивалів світу немає нічого дивного: у Мортенсена вийшло по-справжньому авторське, як в своїх перевагах, так і недоліки кіно.«Прости, що я привів тебе в цей світ, щоб тобі довелося в ньому померти», - просить у свого новонародженого сина Джона вибачення молодий фермер на ім'я Вілліс. Через півстоліття, втім, це вже він (Ленс Хенріксен), постарілий, скукожілся, розбитий на деменцію, буде близький до смерті - і буде змушений прийняти руку допомоги свого давно виріс дитини (Вігго Мортенсен). Спочатку, правда, тому доведеться вивезти батька з його ферми в штаті Нью-Йорк до себе додому в Каліфорнію - не найпростіше завдання не тільки через буркотливого, незговірливого характеру старого, але і через його стрімко погіршується стану. Ось Вілліс перетворює політ через всю Америку в натуральний кошмар: літак бачиться йому власною фермою, в кабіні пілотів йому думається покійна дружина, а в салоні - інші примари безславного минулого.Кадр із фільму "Падіння"У одного з пасажирів він підрізає напій, інших - виводить з себе спробою закурити в туалеті.Деменція, втім, це тільки півбіди - хоча б тому, що на гірших якостях характеру Вілліса хвороба, здається, ніяк не позначилася. У будинок сина, де той живе з чоловіком (Террі Чен) і прийомною донькою (Геббі Велиса), 80-річний динозавр входить, викидаючи лайки - і не пом'якшить свою поведінку аж до фінальних кадрів. Азіати (у чоловіка Джона гавайські коріння) і чорні, жінки (якщо вірити Уиллису, повії все до однієї) і діти, ліберали (на холодильнику сина при цьому гордо красується стікер з Обамою) і хіпстера, ну і на довершення всього, звичайно ж, геї - всі вони викликають у старого виключно огиду, яке він, більш того, їдко і гостро озвучує при першій же зручній нагоді, де б не знаходився, на сімейній вечері або на музейній екскурсії. Парадоксальна тут хіба що реакція Джона: той, з одного боку, не намагається батькові догодити, відкрито і безсоромно цілуючи чоловіка у нього на очах, а з іншого, ухиляється від прямої конфронтації, відмовляючись вестися на батьківські провокації.Дорослий, який живе в одностатевому шлюбі гей-ліберал мириться з жахливими гомофобією та расизмом вмираючого батька - короткий синопсис, який миттєво малює в голові типові голлівудські кліше і обіцяє гонку довжиною в фільм за пафосом фінального всепрощення. Тим більш несподівано, що Вігго Мортенсен в своєму режисерському дебюті старанно від передбачуваних таким сюжетом очікувань відхрещується. Його основним інструментом в «Падінні» виявляється робота не стільки з історією, скільки з матерією часу - і фарбами людських доль, які на цій тканині друкуються, щоб поступово висохнути, поблекнуть, зникнути. Головним же прийомом Мортенсену служить флешбек - в минулому, куди свідомість раз по раз веде то втрачає зв'язок з реальністю Вілліса, то вимушеного заново переосмислювати свої дитинство і юність Джона, розгортається майже половина фільму. Більш того, ці флешбеки частіше за все не стільки прояснюють характери персонажів і природу їхніх стосунків між собою (як це зазвичай буває), скільки, навпаки, загальну картину ускладнюють і плутають - нерідко стрибок із сьогодення в минуле виявляється і зовсім потрібен Мортенсену як візуальна рима, як ритмічний контрапункт. Зірка «Володаря кілець» всю акторську кар'єру активно займався поезією, абстрактним живописом і експериментальною музикою - в «Падінні» всі ці захоплення як мінімум відчуваються, а як максимум визначають будову фільму навіть більше, ніж його центральний конфлікт.Цей формалізм в результаті і підносить «Падіння» над плоскінні шаблоном драми про конфлікт батьків і дітей. Фільм Мортенсена робить спроб виправдати одних і виховати інших, вважаючи за краще замість цього прискіпливо копатися в нутрощах людської душі і майже на фізіологічному рівні понятих хитросплетіннях біографій (той факт, що великий режисер Девід Кроненберг, у якого Мортенсен знімався в «Виправданою жорстокості», «Порок на експорт »і« Небезпечний метод », з'являється тут в іронічному камео не кого-небудь, а проктолога, такі устремління як нібито підтверджує). Логічно, що і залишити глядача «Падіння» вважає за краще не з яким-небудь дешевим одкровенням або розхожою істиною, а з повною панорамою свого емоційного пейзажу - Мортенсен, простіше кажучи, відмовляється робити зі складного матеріалу вичавку висновків і уроків, відмовляється кого б то не було вчити життя, серед іншого показуючи на прикладі героя Хенріксена, що далеко не всі люди в принципі чогось вчаться. Чому, втім, вони не перестають бути людьми - а значить, і заслуговувати на увагу.Справді авторське кіно проте навіть коли уникає прямих висловлювань, завжди примудряється повідомити щось про навколишній світ. Ось і «Падіння» в визначальною його структуру інтенсивної ритмічної перекличці між теперішнім і минулим замість того, щоб виносити їм оцінку, раптом домагається їх діалогу - і виявляється візуальної поемою про останню розмову Америки сьогоднішньої з її пам'яттю про себе саму ще недавньої, але вже стрімко відходила в небуття. «Падіння» дивиться в спину цього непривабливого примарі цілої країни без ностальгії і жалю - але і без прокльонів і ликований. За Мортенсену, найгірше з падінь - це забуття: адже воно неминуче обходиться боком і тим, хто поки що міцно стоїть на ногах, вважаючи за краще тверезого погляду в минуле фантазії про майбутнє.Джерело Лєнта
Співачка Alyona Alyona - Сумно: трек про шалені знущання над жінкою у патріархальному суспільстві
Співачка Alyona Alyona - Сумно: трек про шалені знущання над жінкою у патріархальному суспільстві
Україна 2020-10-19 20:54:07
Настя — головна героїня мого нового відео «Сумно». Та сама дівчина, на долю якої випало випробування. Вона була жорстоко побита на очах у маленького сина, у потязі Маріуполь-Київ. Ця історія, що чіпляє за саме сердце, що западає прямо в душу і щимить. Ця історія для тих, хто потрапляв в таку ситуацію або стикався зі схожими проблемами. Ця історія вчить. Не мовчіть!Крізь мене проходили різні історії, в яких люди страждали, боялися, боролися за життя і за дітей, намагалися бути почутими. І можна було довго коперсатися в кожній історї, прояснюючи подробиці подій, але ясним завжди залишався один факт — ніхто ні за яких обставин не має права вчиняти насилля над будь-якою особою. Слухати і дивитись відео Alyona Alyona на трек "Сумно":Більшість із них боялися говорити про фізичні розправи над собою. Тому для мене великим вчинком є згода Анастасії взяти участь у зйомках, бо вона як ніхто розуміє зміст мого тексту. Вона не мовчала! І я закликаю кожну людину, яка пережила насилля над собою чи стала його свідком: розкажіть про це, не мовчіть про це! Адже якщо хоч одне життя буде врятовано — це вже велике досягнення.Опублікуйте в себе це відео, поділіться своєю історією, якщо така є, або просто допоможіть привертути увагу до теми соціальної байдужості, під тегами #Сумнотак #немовчипронасилляНе мовчіть!
Російський поліцейський, що мав стосунки із трансгендером, вбив його
Російський поліцейський, що мав стосунки із трансгендером, вбив його
Світ 2020-10-20 17:40:15
Російський поліцейський, що зустрічався із трансгендером Вікторією, вбив її через страх розголосу про їх стосунки. Сестра поліцейського була в курсі цих стосунків й після вбивства розуміла, що наступною буде вона. І пояснила, чому її брат настільки боявся розголосу, що розправився зі своєю транс-коханкою.Кореспондентам в місті Новосибірськ вдалося поспілкуватися з сестрою Дениса К. - поліцейського, який вбив свою кохану - самого знаменитого трансгендера Сибіру - Вікторію (за паспортом - Микола Басаковский). Нагадаємо, сержант задушив свою дівчину, а потім намагався заховати тіло. Сестра Дениса К - Ангеліна - пояснила, чому її брат міг розправитися з коханою."У Вікторії на нього був компромат"Сестра поліцейського була однією з тих, хто почав пошуки Колі-Вікі:- Я і ще одна подруга Віки підняли шум. Ми зібрали всі докази проти Дениса, щоб його швидше затримали. Нам було страшно, - розповіла КП-Новосибірськ сестра затриманого Ангеліна К * - Ми в цей час виходили на вулицю тільки в супроводі друзів і навіть ночували групами. А Алісу * незадовго до її смерті він намагався витягти погуляти вночі.Сестра Дениса К. розповіла також свою версію події:- У Віки був компромат на Дениса, - розповіла КП-Новосибірськ Ангеліна К. * - Я його бачила, але вона просила нікому про це не говорити. Це пов'язано з його психічними розладами. Все почалося після армії. Компромат цей зберігався у неї в телефоні.Саме телефоном жертви поліцейський заволодів відразу після вбивства. Для того, щоб обійти захист, хлопець відрізав палець з мертвої подруги. У мобільнику, можливо, він шукав потрібні йому файли, щоб видалити їх, а потім, замітаючи сліди розсилав повідомлення від імені Колі-Вікі подругам."Віка вірила, що її коханий зможе виправити свій розлад..."Відомо, що поліцейський мріяв піти на службу в ОМОН. Швидше за все, докази його психічного розладу могли б йому в цьому перешкодити.- Віка говорила, що він не є небезпечним для оточуючих і вірила, що зможе направити це його відхилення в потрібне русло, - запевняє Ангеліна.До речі, агресивно поводився Денис не раз. Подруга убитої Колі-Вікі розповіла, що хлопець часто душив коханку до втрати свідомості, а потім сидів і плакав. Такі особливості в поведінці і страх за своє життя змусили Колю-Віку розлучитися з ППСник.Більш того, у багатьох знайомих часто виникали питання про близьку зв'язку співробітника МВС з трансгендерів. Та й батьки Дениса такий союз не схвалювали і були відверто проти їхніх стосунків.Джерло КП
У Росії квітне гомофобія: за веселковий прапор покарали журналіста
У Росії квітне гомофобія: за веселковий прапор покарали журналіста
Україна 2020-11-06 00:28:25
У Москві затримали журналіста, колишнього заступника головного редактора "Дождя" Рената Давлетгільдєєва, який брав участь в акції Pussy Riot проти гомофобії. Джерело - "Дождь" з посиланням на Давлетгільдєєва.Журналіста доставили до відділку внутрішніх справ "Міщанський".Передісторія:7 жовтня група Pussy Riot провела акцію в день народження президента РФ Володимира Путіна, вивісивши райдужні прапори на "головних символах російської державності": адміністрації президента на Старій площі, будівлі ФСБ на Луб'янці, Верховному суді, в Міністерстві культури і відділку внутрішніх справ по району Басманний.Вони вимагали припинити переслідування активістів та організацій, розслідувати вбивства геїв у Чечні і легалізувати одностатеві партнерства.Одного з учасників акції, Олександра Софєєва, заарештували на 30 діб, визнавши винним повторному порушенні правил проведення публічного заходу (частина 8 статті 20.2 КоАП).Також московські поліцейські затримали учасниць Pussy Riot Вероніку Нікульшину і Марію Альохіну.Джерело УП
Спілкування без дискримінації - скачай новий український додаток Kawoon
Спілкування без дискримінації - скачай новий український додаток Kawoon
Україна 2021-02-05 09:00:40
Тест на толерантність. Kawoon: меседжер для спільнот без дискримінації. Українська ІТ-компанія RiverSoft працює над мессенджером Kawoon. Як стверджують розробники, вони повинні вирішити проблему перенасиченості текстових блогів та великих груп, яка характерна для популярних платформ. У проект вже інвестували 100 000 доларів. Офіційний запуск заплановано на весну 2021 року.Журналіст AIN.UA розповідає російською (на жаль), що таке Kawoon і як працює додаток. Тож що таке Kawoon і з чим його їдять?Kawoon - український месенджер для спільнот. На момент виходу матеріалу Kawoon знаходиться на стадії розробки, хоча додаток доступний для скачування і працює - можна завантажити iOS і Android. Веб-версії поки немає. Як розповіли в компанії, головна ідея проекту - спростити спосіб отримання інформації та одночасно захистити користувачів від інформаційного перенасичення.Користувачі Kawoon можуть створювати спільноти і додавати користувачів, публікувати пости, а також приєднуватися до інших тематичних груп. Публікації можна вподобати і коментувати, при цьому основна комунікація відбувається в окремій вкладці «Чат». Надалі в Kawoon з'явиться можливість підписки на конкретний тег або групу тегів. Як вважають в компанії, це вирішить проблему отримання сповіщень про дійсно цікавих читачеві постах в групі.Також планується впровадження можливості публікації контенту особистого блога або групи, як на веб-сайті з подальшою можливістю індексації. До слова, в додатку вже є група "Веселковий кавун" для представників ЛГБТІК-спільноти. Джерело Національний ЛГБТ-портал України
Яку саме траву палять геї? Під Дніпром повісили люту середньовічну рекламу
Яку саме траву палять геї? Під Дніпром повісили люту середньовічну рекламу
Дніпровська область 2021-04-25 17:26:34
Зараз білборд стоїть на фоні сільської церкви. Поки у Європі трансгендери очолюють уряд, в Україні геїв звинувачуюють у палінні трави. Цікаво, якої саме? У селі Орлівщина, що в Дніпропетровській області, помітили білборд з дискримінацією гомосексуальних людей. Представників ЛГБТ-спільноти прирівняли до тих людей, які палять траву. Місцеві мешканці обурились."Палії трави": під Дніпром встановили білборд з гомофобною "соціальною" рекламою / фото fb Реальний ДніпроНа білборді написана одна фраза "Палії ​​трави". Мабуть, тут повинен був бути "соціальний" підтекст - засудити тих, хто зараз масово палить траву. Однак чомусь як антигероїв вибрали двох доглянутих чоловіків, які на фото не палять траву, а просто обіймаються.Незабаром з'ясувалося, що замовником гомофобною реклами міг бути підприємець В'ячеслав Горобець. Коли про це дізналися активісти, то зайшли на його сторінку в соцмережі і почали скаржитися на пост й писати гнівні коментарі. В результаті навіть Facebook видав чоловікові попередження через мову ворожнечі та порушення стандартів спільноти. Він прокоментував в результаті ситуацію автор так:Гоміки дуже згуртовані - нам би таку єдність... Вони моментально накидали скарг і в коментарях пояснили мені, що я ідіот, розумово відсталий ретроград і агент Кремля. Що я і так знав, - написав В'ячеслав Горобець. (Прим.: лексика автора збережена)Нагадаємо, раніше в Дніпрі бар влаштував сексистську акцію, де жінкам пропонували показати бармену груди заради безкоштовного коктейлю.Джерело ВГороде
Гей-кров для всіх: МОЗ покінчило з дискримінацією сексуальної орієнтації
Гей-кров для всіх: МОЗ покінчило з дискримінацією сексуальної орієнтації
Україна 2021-06-21 18:34:48
Кінець совкових стеретипів. У Міністерстві охорони здоров'я підтвердили, що тепер в Україні немає заборони на донорство крові для гомосексуальних людей. Про це відомство повідомило у відповіді на запит «Радіо Свобода».У міністерстві розповіли, що положення наказу МОЗ тепер не містять словосполучення «гомосексуальні відносини». «Таким чином, гомосексуальні відносини не входять до переліку протипоказань до донорства», - йдеться в повідомленні.Раніше гомосексуальні відносини входили в протипоказання до донорства як «форма ризикованої поведінки», до якої також належать надання сексуальних послуг за плату, статеві відносини з малознайомими особами без презерватива, часта зміна статевих партнерів і наркоманія.У квітні про заборону для ЛГБТ-спільноти бути донорами крові повідомив експерт правозахисного ЛГБТ-центру «Наш світ» Андрій Кравчук. Однак тоді тексту відповідного наказу ще не було на офіційному сайті міністерства. Тепер для гомосексуальних людей протипоказань у випадку донорства крові для інших людей.Джерело Громадське
Як у Києві пройшов черговий Марш Рівності?
Як у Києві пройшов черговий Марш Рівності?
Україна 2021-09-20 20:27:16
Гасло маршу в цьому році – «Країна для всіх. Закони для життя. Держава для безпеки». У центрі Києва відбувся «Марш рівності». Серед вимог учасників – ухвалити законопроєкт про боротьбу з дискримінацією, як розповідає Радіо Свобода.Організатори KyivPride очікували близько 10 тисяч учасників, але через погодні умови та епідемію коронавірусу приєдналися близько 7 тисяч людей.Хода розпочалася від перехрестя вулиці Богдана Хмельницького, учасники рухалися 30 колонами.Джерело Радіо Свобода
Тоталітарне порушення прав людини: жити можна тільки вакцинованим?
Тоталітарне порушення прав людини: жити можна тільки вакцинованим?
Україна 2021-10-12 13:36:40
Тепер не тільки "вдягни намордник" але і "вколись". В Україні відбувається легалізація дискримінації за ознакою щеплень. Кабінет міністрів України затвердив нові правила пасажирських перевезень на час дії карантину. Про це повідомляє пресслужба МОЗ.З 21 жовтня міжрегіональні перевезення пасажирів в регіонах з жовтим, помаранчевим або червоним рівнем карантину будуть дозволені за умови наявності у всіх водіїв, екіпажу авіатранспорту і пасажирів одного з цих документів:План: змусити людей вколотись за будь-яку ціну. документа, що підтверджує отримання повного курсу вакцинації або документа, що підтверджує отримання однієї дози дводозної вакцини для регіонів жовтого рівня епідемічної небезпеки;міжнародного, внутрішнього сертифіката або іноземного сертифіката, що підтверджує вакцинацію від COVID-19 однією дозою однодозної вакцини чи двома дозами дводозної вакцини, дозволених ВООЗ для використання в надзвичайних ситуаціях, негативний результат тестування методом полімеразної ланцюгової реакції або одужання особи від зазначеної хвороби, чинність якого підтверджена за допомогою Єдиного державного вебпорталу електронних послуг, зокрема з використанням мобільного додатка Порталу Дія (Дія);негативного результату тестування на COVID-19 методом ПЛР або експрес-тесту на визначення антигену коронавірусу SARS-CoV-2, який чинний 72 години.
Страшніше за пандемію: самогубства дітей і підлітків в Україні набирають обертів
Страшніше за пандемію: самогубства дітей і підлітків в Україні набирають обертів
Україна 2022-01-12 11:07:31
Небезпечніше за коронавірус. Дискримінація, булінг та відсутність підтримки з боку родини вбиває юних українців більше ніж ковід. В Україні за перші чотири місяці 2021 року зафіксували біля  150 випадків підліткового суїциду. Ця цифра — більша, ніж уся статистика за 2020-й рік, де випадків, коли діти вчиняли самогубство, було всього 123. За один тільки тиждень, з 29 вересня до 6 жовтня, українські ЗМІ тричі повідомляли про підліткові смерті: в Умані з вікна вистрибнула 11-річна дівчина, у Тернополі повісилася 15-річна школярка, а в Києві 13-річна учениця місцевої гімназії кинулася з балкона. Під час локдаунів та корона-кризи, самоізоляції та дискримінації невакцинованих кількість смертей від суїциду зросла у рази. Варто розібратися, чому саме підлітки входять у групу ризику самогубств, чи можна запобігти таким випадкам та як допомогти дітям, які стикаються з трагічними новинами? Останні роки додали ризику юнакам через відсутність бачення майбутнього у зв'яці економічних та політичних подій спровокованих масовими ковід-заборонами і карантинними перепонами. Булінг — причина і наслідок психологічних травмОбставини самогубств у кожному випадку різні, пояснює уповноважена Верховної Ради з прав людини Людмила Денісова. Проте можливою причиною загибелі дітей вона називає, зокрема, шкільний булінг — знущання та цькування, що можуть проявлятися у вигляді психологічного, фізичного, економічного або сексуалізованого насильства. Жертви таких дій зазнають їх як з боку однокласників, так і з боку вчителів чи шкільного керівництва.Людмила Денісова. Фото: Пресслужба Кабінету Міністрів України / УНІАНДля України булінг у школах — актуальне явище. Тільки 2017 року в країні зафіксували приблизно 109 тисяч звернень до психолога через цькування. А за даними організації Studena, 63,9% українських вчителів стикалися у своїй практиці з цькуванням дітей у класах.У грудні 2018 року Верховна Рада України ухвалила закон, що вносить положення щодо протидії булінгу в Кодекс про адміністративні правопорушення та закон України «Про освіту». Зокрема, документ регламентує покарання у вигляді штрафу, яке поширюється не лише на тих осіб, що вчинили булінг, але й на представників освітнього закладу, які приховували випадки цькування. Перший штраф присудили вже у лютому 2019-го — Бориспільський міськрайонний суд визнав винною місцеву школярку, яка виставляла в інстаграмі непристойні фото своєї однокласниці.У Міністерстві освіти і науки України наводять перелік проявів, за якими можна розпізнати в дитині жертву булінгу і цькування:замкнутість, тривожність, страх або, навпаки, демонстрація повної відсутності страху, ризикована, зухвала поведінка;неврівноважена поведінка;агресивність, напади люті, схильність до руйнації, нищення, насильства;різка зміна звичної для дитини поведінки;уповільнене мислення, знижена здатність до навчання;відлюдкуватість, уникнення спілкування;ізоляція, виключення з групи, небажання інших учасників освітнього процесу спілкуватися;занижена самооцінка, наявність почуття провини;поява швидкої втомлюваності, зниженої спроможності до концентрації уваги;демонстрація страху перед появою інших учасників освітнього процесу;схильність до пропуску навчальних занять;відмова відвідувати заклад освіти з посиланням на погане самопочуття;депресивні стани;аутоагресія (самоушкодження);суїцидальні прояви;явні фізичні ушкодження та ознаки поганого самопочуття (нудота, головний біль, кволість тощо);намагання приховати травми та обставини їх отримання;скарги дитини на: біль та погане самопочуття; пошкодження чи зникнення особистих речей; вимагання особистих речей, їжі, грошей; жести, висловлювання, прізвиська, жарти, погрози, поширення чуток сексуального (інтимного) характеру або інших відомостей, які дитина бажає зберегти в таємниці;наявність фото-, відео- та аудіоматеріалів фізичних або психологічних знущань, інтимного змісту.Фото: Imani Bahati / UnsplashЗа словами освітнього омбудсмена Сергія Горбачова, питання булінгу є комплексним і стосується як батьків та їхнього виховання дітей в родині, так і підготовки вчителів.«Дійсно, школа може зробити чимало для виховання дитини, але як би не намагалися вчителі пояснити, що лаятися чи битися — це погано, якщо діти чують лайку в сім’ї, тут складно щось зробити. Стосовно ситуацій, коли булером виступає вчитель, а не дитина. Такі випадки, на жаль, непоодинокі. Але варто зазначити, що існує виразна диспропорція медійного висвітлення: більшість публікацій — саме про булінг з боку вчителя, і набагато менше — про відповідальність батьків за виховання дітей, які стають булерами. Хоча аналіз судових справ про булінг свідчить, що у 74% випадків булером виступає дитина і лише в 11% — учителі», — говорить він у коментарі Забороні.Сергій ГорбачовУ торішній доповіді щодо дотримання прав в освіті зазначено, що випадків булінгу від дитини до дитини налічують 69%, а випадків булінгу з боку вчителя до дитини — 10,3%.Горбачов також говорить, що «єдино правильної і вичерпної» відповіді на запитання, чому відбувається булінг, немає і причин таких дій може бути багато: «Кожна ситуація потребує аналізу, але булінг — це і наслідок групових психологічних травм, і одночасно причина таких травм. Тому що булінг ніколи не виникає на порожньому місці, завжди щось передує його виникненню. І дуже важливо уважно стежити за ситуацією у закладі освіти і в класі, щоб зупинити булінг ще на етапі формування проблеми».Фото: Danielle Macinnes / UnsplashЩо робити у випадках булінгу. Поради МОН України:Перш за все дитина має розповісти про це батькам, вчителеві, психологу або директорові.Якщо педагог або інший працівник закладу став свідком булінгу, він повинен у письмовій формі повідомити керівництво незалежно від того, поскаржилася йому жертва булінгу чи ні.Керівник розглядає це звернення і з’ясовує всі обставини булінгу.Подальші дії визначаються під час засідання комісії з розгляду випадків булінгу. До її складу можуть входити адміністрація навчального закладу, педагоги, психолог, соціальний педагог, батьки постраждалого і булера тощо.Якщо комісія визнала, що це був булінг, а не одноразовий конфлікт, керівник закладу зобов’язаний повідомити Національну поліцію та службу у справах дітей.У випадку булінгу дитина або її батьки можуть звернутися на гарячу лінію «Ла Страда — Україна» для дітей та молоді за номерами телефонів: 0 800 500 335 (зі стаціонарного) або 116 123 (з мобільного).Можна телефонувати на гарячу лінію соціальної служби з питань сім’ї, дітей та молоді: 0 800 500 225 (зі стаціонарного) або 116 111 (з мобільного).Смерть — це те, що відбувається з іншимиСаме діти та підлітки перебувають у групі ризику скоєння самогубства, пояснює Забороні кандидатка психологічних наук, психологиня-терапевтка Олена Литвиненко.Причин цього кілька: по-перше, підлітки не мають досвіду смерті і вважають, що смерть — це те, що відбувається з іншими. Реальність смерті усвідомлюють ті підлітки, які мали досвід боротьби за життя через власну важку хворобу або втратили когось з близьких.«Решта підлітків, які не стикалися зі смертю часто, вважають, що суїцид — це така форма маніпуляції. Їм здається, що вони просто покінчать з життям, усім щось доведуть і нібито все у реальності обійдеться», — пояснює Литвиненко.Олена ЛитвиненкоДругою причиною підліткового самогубства експертка називає емоційну нестійкість дітей. Нервова система підлітка стикається з великим перевантаженням, що нормально у цьому віці. Усі сили витрачаються на те, щоб розвиватися й адаптуватися до змін у дорослому житті. Натомість на емоційний контроль сил не вистачає: «Підлітки схильні до яскравих емоційних реакцій, і найменший стрес може викликати сльози, крики. На тлі сильних емоційних реакцій може не відбутися гальмування. Але якщо дорослий може опанувати себе та заспокоїтися, підлітки так не можуть, і через це трапляються випадки суїциду».Важливим фактором також є підліткова депресія. Литвиненко говорить, що, за статистикою, 80% людей, які вчиняють суїцид, мають ознаки депресії.«Люди не в депресії можуть критично оцінити всі негативні думки і не зважати на них. Але у випадку людей з депресією це складно, тому що вони вірять, що це реальність, що вони дійсно неуспішні і жити не варто. Тому дуже важливо пояснити підлітку, що негативні думки — несправжні», — пояснює експертка.Фото: Mila Tovar / UnsplashДопомогти дітям та підліткам у цьому випадку можливо, якщо батьки, вчителі чи близькі люди знатимуть прояви депресії:пригнічений настрій;ангедонія (неспроможність відчувати емоції);психомоторне уповільнення або тривога;зменшення рівня енергії;негативне, песимістичне мислення;небажання жити;порушення пам’яті та уваги;порушення сну;порушення апетиту.Якщо хоча б п’ять із дев’яти зазначених проявів повторюються регулярно, це привід звернутися по допомогу до психолога.«Батьки можуть допомогти дитині, якщо чесно скажуть їй, що хвилюються, і запропонують шляхи вирішення проблеми. Діти насправді хочуть бути почутими та чекають на допомогу, тому завжди відгукнуться на розмову», — зазначає психологиня.Суїцид травмує не лише найближче колоОлена Литвиненко зауважує, що в ситуації, коли дитина вчинила самогубство, керівництво навчального закладу формально не зобов’язане проводити роз’яснювальні роботи з дітьми. Проте, на думку експертки, це питання насамперед людяності та усвідомленого підходу до ситуації.«Зріла і мудра вчителька збере клас і спробує правильно пояснити ситуацію, — говорить Литвиненко. — З іншого боку, вчителі стикаються з тією ж реакцією, що і батьки: їм страшно, вони розгублені, налякані і переживають, що будь-яка увага до цієї ситуації може призвести до нових випадків самогубств».Вона також наголошує, що допомога школярам у такій ситуації має бути експертною, бо на позиціях психологів у школах найчастіше працюють практиканти з університетів, які самі ніколи не стикалися з такими проблемами: «Важливо на рівні методик проводити в школах тренінги, як психологу говорити з дітьми про смерть, про суїцидальність. Я п’ять років працювала психологинею в школі, та за цей час ніхто нам такого не пропонував і схожих практик не було».Омбудсмен Горбачов зауважує, що від самогубства страждає не лише найближче оточення загиблої дитини — воно зачіпає приблизно пів сотні людей, які переживають травматичну ситуацію. «На сьогодні в Україні є велика зацікавленість і в поліції, і в соціальних психологів у тому, аби надати школам перевірені рекомендації та інструменти, яким чином реагувати на ці трагічні випадки для пом’якшення негативного впливу. Вже існує проєкт таких рекомендацій, над ним працюють і психологи, і педагоги, і поліція. Бо розмови з дітьми у таких випадках мають проводити люди, які мають для цього відповідну підготовку: бажано — психологи, хоча можуть і педагоги, але обов’язково — відповідним чином підготовлені. Непрофесійне втручання у такі випадки може стати ще одним травматичним фактором», — говорить він.Фото: Pradeep Kumar / UnsplashДжерело Заборона
Смертельніше за коронавірус! Підлітковий суїцид: як запобігти трагедії?
Смертельніше за коронавірус! Підлітковий суїцид: як запобігти трагедії?
Світ 2022-01-13 13:17:04
Щороку самогубства забирають більше життів ніж COVID! Самогубство для сучасного світу — це глобальна проблема людства, якою не займаються політики. Згідно з даними Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), щороку у світі скоюють близько 800 тисяч самогубств. В Україні гостро стоїть питання саме підліткового суїциду — за даними правоохоронців, щороку накладають на себе руки до півтори сотні підлітків. Тому розповідаємо про тривожні сигнали та як можна запобігти трагедії.Підлітки — група ризикуСуїцидальна поведінка властива не тільки підліткам. Але саме в період з 12 до 21 року ми найбільш вразливі. За статистикою, кожен дев’ятнадцятий підліток віком від 15 до 19 років думає про самогубство.Суїцидолог і психотерапевтка Олена Вроно пояснює: «Причина в тому, що підлітки переживають дуже складний період життя, це — час кардинальних змін. І тут має значення не лише фізіологічна перебудова, яка відбувається в пубертатному періоді, а й потужні психологічні зміни, різні проблеми, пов’язані з соціалізацією».Загалом підлітки вкрай рідко перебувають у рівному емоційному стані. Для них характерні пригніченість, тривога, страх, а емоційна піднесеність часто перетворюється на напруженість, дратівливість та навіть злість. А контролювати себе підлітки ще не вміють. До того ж для них властиві прояви алекситимії — стан, коли людина не може визначити та описати власні емоції.Також підлітки переживають багато комунікативних труднощів:їм складно знаходити співрозмовників;вони бояться не відповідати групі;їм страшно здатися смішними.Ситуація ускладняється відсутністю розуміння безумовної цінності людського життя — воно ще не сформувалося. Наприклад, підлітки схильні думати, що їхнє життя — цілком адекватна ціна, щоб довести свою правоту, покарати кривдника чи домогтися свого. Саме такі особливості віку зумовлюють приналежність підлітків до групи ризику щодо суїцидальної поведінки.Які причини підліткових самогубств?Психологи виділяють 10 основних мотивів суїцидальної поведінки серед підлітків:1.  Переживання самотності та відчуженості, відчуття нерозуміння з боку оточуючих.2.  Реальна або уявна втрата батьківської любові, нерозділене кохання, ревнощі.3.  Переживання, пов’язані зі смертю одного з батьків або розлученням батьків.4.  Почуття провини, сорому, образи, незадоволеність собою.5.  Страх перед ганьбою, приниженням, глузуванням.6.  Страх перед покаранням.7.  Любовні невдачі, сексуальні ексцеси, вагітність.8.  Помста, погрози, шантаж.9.  Бажання привернути до себе увагу, викликати жаль, співчуття.10. Співчуття або наслідування приятелів, героїв книг, кінофільмів.При цьому усі підліткові суїциди поділяють на три види.Демонстративний (маніпулятивний) — підліток прагне звернути увагу на себе і свої проблеми, продемонструвати свій біль. Здебільшого до демонстративного суїциду схильні дівчата. Водночас серед дівчат, котрі намагаються скоїти самогубство, доводять справу до кінця лише 5 %. Прояви демонстративного суїциду бувають різними — від дрібних порізів кистей до отруєння неотруйними ліками та зображення повішення. Зазвичай підлітки вчиняють такі дії не для того, щоб заподіяти собі реальної шкоди або позбавити себе життя, а з метою налякати оточення, змусити його задуматися, усвідомити своє несправедливе ставлення.Афективний суїцид — скоєний у стані афекту, коли дитина не може контролювати емоційний стан, у якому знаходиться в конкретний момент. Підліток діє імпульсивно, без чіткого плану. Сильні негативні емоції — образа, гнів — заважають адекватно сприймати ситуацію. Найчастіше діти в стані афекту здійснюють спроби повішення, отруєння токсичними та сильнодійними препаратами.Справжній суїцид — найбільш небезпечний вид, саме він найчастіше спричиняє смерть, і зазвичай його пов’язують з депресивними станами. Тоді людина готується до вчинення самогубства, продумує план дій. Але всі види суїцидів є небезпечними. Навіть якщо дитина вдається до маніпуляції, це не означає, що вона не наважиться здійснити справжнє самогубство. Навпаки, у стані емоційного збудження підліток не може себе контролювати, й дійсно може наважитися піти з життя.Суїцидальна поведінка: тривожні сигналиПсихотерапевтка Валентина Кузіна зазначає, що підлітки ніколи не скоюють самогубство «просто так». Зазвичай подібне рішення зріє в голові дитини не один день, і навіть не тиждень. І впродовж цього часу дитина відчайдушно «волає» до дорослих, різними способами намагається показати батькам, що їй погано.«Коли батьки кажуть, що це відбулося раптово, я розумію під цим інше: ми не помітили сигналів, які нам подавала дитина», — каже психотерапевтка.Ось чому так важливо реагувати на зміни настрою, поведінки та висловлювання підлітка. Водночас не забувайте, що зміни в характері, манері спілкування, а також у ставленні до раніше визнаних цінностей в підлітковому віці трапляються часто, і це нормально. А наступні 7 ознак можуть свідчити про те, що підліток дійсно перебуває на межі скоєння самогубства:1.  Зміни емоційного стану. Підліток може «вибухати» через дрібниці, або, навпаки, втрачає інтерес до колишніх радощів життя. Можуть траплятися безпричинні на перший погляд сльози та агресія.Тривожним сигналом є різка зміна стереотипу поведінки загалом. Наприклад, підліток став замкнутим та безрадісним, хоча на нього це не схоже, або навпаки — раніше мовчазна спокійна дитина збуджується з пів оберта.2.  Порушення сну. Підлітку складно засинати, його мучить поверхневий сон, сонливість та слабкість протягом дня, його увага розсіюється, і це позначається на навчанні.3.  Розмови про самогубство, акцентування уваги на епізодах суїциду у фільмах, медіа, спілкуванні тощо. Підліток може писати депресивні вірші або малювати «важкі» картини.4.  Відвідування форумів та груп у соціальних мережах, де обговорюють самогубства. Підлітки, які переживають депресію, самі шукають такі групи, і, на жаль, знаходять, попри активну боротьбу правоохоронців.5.  Втрата інтересу до свого зовнішнього вигляду, негативні висловлювання на власну адресу. Людина, яка думає про самогубство, може «забивати» на себе, забувати вчасно їсти, або їсти без апетиту раніше улюблені страви, нехтувати правилами гігієни, яких раніше завжди дотримувалася.6.  Зміна кола спілкування. Підліток відсторонюється від друзів, надає перевагу віртуальному спілкуванню, або може взагалі припинити будь-яке спілкування.7.  Дарування улюблених і найбільш цінних особистих речей: одяг, іграшки, прикраси тощо. Це — вкрай тривожний сигнал, який ховає невисловлене прохання про допомогу, крик про те, що в душі не може загоїтися болюча рана.«Підлітки, котрі приймають безповоротні рішення, відрізняються від інших. Складається враження, що вони прощаються. Вони стають тихими та «зручними». Це має насторожити. Коли підлітки нічого не хочуть, роздають улюблені речі, стають дуже спокійними — саме в ці моменти зазвичай відбуваються самогубства», — розповідає психотерапевтка Валентина Кузіна.Ще один маркер суїцидальної поведінки підлітка — це самоушкодження. Йдеться про надрізи, подряпини, рани, опіки від недопалків на шкірі підлітка. Також психологи радять звертати увагу на життя дітей у соцмережах. Часто статуси або фрази, які пишуть підлітки на своїх сторінках, можуть свідчити про їхні наміри вбити себе.Як батьки можуть убезпечити дитину від самогубства?Якщо ви спостерігайте в поведінці своєї дитини невластиві їй дії, відчуваєте, що щось відбувається, але не знаєте напевно, що саме, — спробуйте довірливо поговорити з сином чи донькою, м’яко розпитати про переживання та почуття. Ваше завдання — пояснити дитині, що кожна людина хоча б раз і житті переживала складні депресивні часи; поділитися своїм рецептом виходу з подібної ситуації. Пам’ятайте: дитині необхідно знати, що її особистість та переживання важливі та цікаві для батьків, а оцінки, соціальні успіхи, зовнішній вигляд та смаки — це другорядні речі. Коли діти відчувають безпорадність і не отримують підтримки батьків, вони схильні робити висновок, що саме так пройде все їхнє життя. І такий висновок спричиняє сумніви — а чи треба жити, якщо завжди буде боляче. Діти не розуміють, що смерть — це назавжди, вони ще не будують причинно-наслідкові зв’язки, і не до кінця усвідомлюють, що трапиться після їхнього самогубства. І тому вкрай важливо розказати їм правду: за суїцидом не буде воскресіння.Якщо відчуваєте, що ситуація виходить з-під контролю і ви не можете їй зарадити, обов’язково звертайтеся до фахівців — шкільного або приватного психолога. Окрім цього, в Україні працюють служби довіри, до яких підліток може звернутися самостійно. Усе, що дитина розкаже спеціалістами, залишиться конфіденційним. Якщо ви або ваша дитина думають про суїцид, будь ласка, звертайтеся по допомогу:1.  До національної лінії з питань профілактики самогубств та підтримки психічного здоров’я LifeLine Ukraine — 7333.2.  До Національної лінії з попередження домашнього насильства, гендерної дискримінації та торгівлі людьми — 116 123.3.  До Національної дитячої гарячої лінії — 116 111.4.  До служби «Телефон довіри» ГО «Людина в біді» — 0 800 210 160.5.  До Київського міського центру психолого-психіатричної допомоги у станах душевних криз — (044) 456 17 02, (044) 456 17 25.6.  Безкоштовні консультації онлайн з 10:00 до 18:00 у пн.-пт.: http://supportme.org.ua/consultationПам’ятайте: часто аргументи «за» та «проти» суїциду настільки «врівноважені», що вчасна увага й турбота близьких здатні переконати підлітка обрати життя. Бережіть себе та своїх близьких!Джерело SupportMe
В ООН закликали боротися із гомофобією
В ООН закликали боротися із гомофобією
Світ 2022-06-01 13:44:40
В той самий час на росії її поглиблюють. За даними ООН, у третині країн світу одностатеві відносини вважаються злочином, за який саджають у в'язницю або навіть засуджують до страти.ВООН відзначили Міжнародний день боротьби з гомофобією, трансфобією та біфобією, який відзначається 17 травня. Верховний комісар ООН з прав людини Мішель Бачелет виступила із цього приводу. За її словами, представники ЛГБТ+ зіштовхуються із грубими порушеннями прав. У ряді країн світу представників сексуальних меншин вбивають, зазнають тортур і сексуального насильства. У низці країн їх вважають злочинцями.Мішель Бачелет шкодує, що переслідують як переслідування представників сексуальних меншин, так і їхніх правозахисників. На жаль, продовжуються дискримінаційні обмеження свободи вираження думок, асоціації та мирних зборів. Вона закликала всі держави захищати права людини без дискримінації на ґрунті ідентичності. Мішель Бачелет наголосила, що люди з числа ЛГБТ+ мають такі ж права, як усі інші.Верховний комісар ООН у справах біженців Філіппо Гранді наголосив, що багато представників ЛГБТ+ змушені шукати притулку за кордоном. За його словами, навіть якщо офіційно такі відносини не криміналізовані, представники ЛГБТ зазнають нападів з боку кримінальних угруповань, членів громад та навіть членів власних сімей."Зіткнувшись з такою реальністю, багато представників ЛГБТ+ не мають іншого вибору, ніж тікати", - сказав глава Філіппо Гранді.Найстрашніше, що навіть коли ці люди намагаються отримати безпеку, вони часто продовжують стикатися з ризиками, у тому числі ризиком насильства та сексуальних знущань.«Дискримінація найчастіше єдине, що біженці з-поміж сексуальних меншин не можуть залишити позаду — у багатьох випадках вона переслідує їх через кордони. Нерідко біженці стикаються з її проявами, коли шукають житло, роботу або медичну допомогу вже в новій країні», — зазначив Філіппо Гранді.В ООН закликали кожну людину на своєму рівні боротися з гомофобією, трансфобією та біфобією та створювати світ без дискримінації. У цей час провідні російські політики продовжують демонізувати ЛГБТ-відносини і виправдовувати будь-які форми їх дискримінації.
Роскомнагляд заблокував сайт гей-журналу «Квір»
Роскомнагляд заблокував сайт гей-журналу «Квір»
Світ 2022-06-03 13:25:45
Скрєпи працюють, як фашисти. Після серії погроз на адресу редакції журналу «Квір» нациський Роскомнагляд заблокував до нього доступ на території РФ. Перший та головний ЛГБТ-журнал Росії «Квір» видавався з 2003 року. Після того, як Росія остаточно стала гомофобною державою, а репресивні закони не дозволили повноцінно видавати журнал, він залишився тільки у вигляді інтернет-архіву.Гомофобний Роскомнагляд надіслав власнику доменного імені листа з вимогою видалити якусь «незаконну інформацію». Яку саме у відомстві не уточнили.Російськи фашисти продовжують "прибирати" всю інформацію ЛГБТПри цьому Роскомнагляд посилається на позасудове рішення Росмолоді, як це було вже з десятками інших вітчизняних ЛГБТ-ресурсів. На цій підставі заблоковано сайт кінофестивалю «Бок про Бок», сайт Gay.Ru та багато інших правозахисних ресурсів.Втім, у своїй репресивній політиці російська держава як жорстоко, так і ліниво. Тому заблоковані ресурси чудово працюють під VPN. Ще недавно використання засобів обходу блокувань сприймалося як доля вузького прошарку населення. Сьогодні це єдиний спосіб обійти цензуру та відстояти право на вільний доступ до інформації.
«Скажений принтер» розбушевався: Держдура РФ працює над цілим пакетом законів проти ЛГБТ-громадян
«Скажений принтер» розбушевався: Держдура РФ працює над цілим пакетом законів проти ЛГБТ-громадян
Світ 2022-06-12 16:18:28
Веселки не буде. Мільйони людей в небезпеці на росії - їх хочуть списати з рахунків за протести проти війни в Україні. На різних стадіях розгляду в Держдумі РФ перебуває одразу кілька законопроектів, кожен із яких змінить життя квір-росіян. Зрозуміло, у гірший бік. Такого не було давно. Всі нові репресивні закони приймаються в Росії настільки швидко, що слідкувати за потоком новин встигає не кожен. Зі швидкістю низькоточної залпової системи вогню нижня палата парламенту РФ руйнує права та свободи громадян — іноді всіх, іноді лише окремих категорій. Наразі одночасно розглядаються три законопроекти, покликані остаточно забити кілька мільйонів ЛГБТ-людей у ​​Росії у підпіллі. Російськи пропагандисти і політики використовують гомофобію, як зброю проти громадян Гей-браків на Росії не буде ніколи У третьому, остаточному читанні ухвалено законопроект про невиконання рішень Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ). Особливого обурення парламентаріїв викликала спроба ЄСПЛ «нав'язати» Росії одностатеві шлюби. «Європейський суд із прав людини став інструментом політичної боротьби проти нашої країни у руках західних політиків. Деякі його рішення прямо суперечили Конституції РФ, нашим цінностям, традиціям», - заявив речник держдуми В'ячеслав Володін. Як головний аргумент він навів той факт, що влітку минулого року ЄСПЛ зажадав від Росії визнати одностатеві шлюби. Він мав на увазі знамениту «Справу Федотової та інших проти Росії». Щоправда, там йшлося про визнання одностатевих спілок як юридичного факту, не претендуючи на інститут традиційного шлюбу. Але у своїй гомофобії Володін і послідовні і не готові миритися з райдужними сім'ями в жодних формах. За три читання до законопроекту внесли кілька поправок «на кшталт часу». Зокрема, депутати уточнили, що не будуть виконуватись рішення ЄСПЛ, прийняті після 15 березня 2022 року. Тобто з дати подання РФ заяви про вихід із Ради Європи. А ще виплати грошових компенсацій за постановами ЄСПЛ, що набули чинності до 15 березня, будуть проводитися тільки в рублях і лише на рахунки російських банків. При цьому вердикти російських судів матимуть верховенство над рішеннями ЄСПЛ, ухваленими до цієї фатальної дати. Тому навіть ті з них, що набрали законної сили, якщо стосуються державної гомофобії в РФ, не будуть виконані. Іноагентом тепер зможе стати будь-хто Водночас держдума ухвалила у першому читанні законопроект про контроль за діяльністю іноагентів. З його тексту випливає, що тепер іноагентом можна буде визнати будь-яку фізичну чи юридичну особу та будь-яку громадську організацію, якщо ті отримали «підтримку та (або) перебувають під іноземним впливом в інших формах». У перекладі російською мовою це означає, що іноагентом може стати взагалі будь-яка людина та будь-яка організація. Навіть не отримавши жодної копійки з-за кордону. Навіть ні в чому не порушивши самих звірячих законів. І навіть не виступаючи проти так званих «традиційних цінностей» та іншої нісенітниці, якою в РФ намагаються підмінити заборонену Конституцією державну ідеологію. Єдиним критерієм буде рішення Мін'юсту. І йому не потрібні докази. Щоб додати емоційного напруження, співавтор законопроекту Василь Піскарьов послався на деякі просвітницькі матеріали, підготовлені НКО-іноагентами та орієнтовані на дітей та підлітків.   «У них виправдовується наркоспоживання, пропагуються нетрадиційні сімейні стосунки, є спроби залучити дітей до несанкціонованих акцій. Очевидно, таким матеріалам і громадянам, які їх просувають, не місце у школі», — каже Піскарьов. І нібито саме для цього вносяться поправки. Відповідно до них, іноземні агенти будуть зобов'язані повідомляти про наявність такого статусу своїм працівникам, органам публічної влади, до яких вони звертаються, лобіюючи свої інтереси, зобов'язані маркувати вироблені ними матеріали. Їм заборонять просвітницьку, викладацьку та виховну роботу з дітьми. У тому числі виготовляти їм інформаційну продукцію, а також отримувати гранти від держави. Що цікаво, проти законопроекту виступив сенатор Андрій Клішас, який заявив, що постійно змінювати законодавство у тій сфері, яка тільки складається, не варто. Можливо, він уже зрозумів, що це буде чудовим інструментом внутрішньоелітних репресій. Адже коли затаврують усіх правозахисників, журналістів та противників режиму, неминуче розпочнеться пошук «внутрішніх ворогів». А призначити іноагентом зможуть взагалі будь-кого, хто не здатний припинити цей процес одним дзвінком до Мін'юсту. Про геїв при фашизмі говорити тільки або погано, чи нічого Вишенькою на м'ясному торті став законопроект про посилення покарання за будь-яку пропаганду так званих нетрадиційних відносин. Тобто забороняє будь-які позитивні висловлювання про ЛГБТ, зокрема й серед дорослої аудиторії. Його внесли депутати Севастополя. А саме — 45-річний ветеран Першої Чеченської війни Олексій Клімов, який втратив у боях зір і мало не похований.   "Ці поправки спрямовані насамперед на захист традиційних культурно-моральних цінностей, які підтримуються більшістю багатонаціонального народу нашої країни", - заявив Климов. Законопроект передбачає багаторазове збільшення штрафів за будь-яку інформацію про ЛГБТ, з якої можна зробити висновки, що це загалом нормально та кохання є кохання. Тепер за позначкою 18+ сховатися не вдасться. Завдяки зручним формулюванням, залучити зможуть за кожне висловлювання у будь-якій формі. «Поширення інформації, спрямованої на формування нетрадиційних сексуальних установок, привабливості нетрадиційних сексуальних відносин, спотвореного уявлення про соціальну рівноцінність традиційних та нетрадиційних сексуальних відносин, або нав'язування інформації про нетрадиційні сексуальні відносини, що викликає інтерес до таких відносин», — це формулювання із законопроекту. Вчитайтеся до неї. Попереду у країни парламентські канікули, тож нові закони про іноагентів та гомопропаганду ухвалять, швидше за все, вже восени. Наприкінці цього огляду хочеться додати оптимістичне «якщо», але останніми роками надії на краще у жителів тоталітарної Московії виявляються, як правило, хибними. У будь-якому разі, кілька мільйонів громадян Росії, яких хочуть затаврувати «ворогами народу» на новий лад, є час на підготовку.
Поліція зірвала виставку робіт політв'язнів за ЛГБТ-пропаганду
Поліція зірвала виставку робіт політв'язнів за ЛГБТ-пропаганду
Світ 2022-06-16 12:54:14
Російська гомофобія не має меж. Поліція увірвалася до московського офісу правозахисного проекту «Відкритий простір». Там з 12 червня працювала виставка робіт політв'язнів «Автономна зона».За даними «Відкритого простору», siliviki заявили, що проводять перевірку за статтями про «дискредитацію» російської армії (ст. 280.3 КК РФ) та ЛГБТ-пропаганду серед неповнолітніх (ст. 6.21 КпАП РФ). А ще вони сказали, що викликали представники прокремлівського руху SERB, які відвідали виставку.У результаті «слідчих заходів» співробітники поліції вилучили виставкові картини, роздаткові матеріали, плакати з маршу Нємцова, а також наклейки. Вони навіть відклеювали стікери від стійки. Потім siliviki та SERB покинули приміщення, прихопивши співробітницю «Відкритого простору» Дар'ю Соболєву. Її відвезли до ОВС «Басманний».Виставка "Автономна зона" відкрилася 12 червня. На ній були представлені роботи різних форматів, що осмислює висновок з політичних мотивів. Графіка, живопис, вірші, об'єкти, інсталяції, листи, документальні свідчення — це повернулося до системи, з якої ледве змогло вирватися."Ініціатори виставки не просто так відкривають її в День Росії - Росія сидить у в'язниці", - йшлося в анонсі заходу.Відвідувачі виставки могли підписувати листівки для петербурзької художниці Сашка Скочиленко, заарештованої за статтею про поширення «фейків» про російську армію і те, що вона не підтримує збройну агресію проти України. Це могло стати головною причиною рейду. Через репресії з боку влади та тероризують правозахисні організації ультраправих структур все частіше доводиться проводити виставки в онлайн-форматі.
У підмосков'ї Z-рашист напав на підлітків через пірсинг [Відео]
У підмосков'ї Z-рашист напав на підлітків через пірсинг [Відео]
Світ 2022-06-22 19:46:37
На росії Z-фашисти почали забивати молодь у транспорті та на вулицях через наявність пірсингу, тату або фарбованого волосся, а також тих, хто "схожий на геїв чи лесбійок". Новий нацистський закон на росї провокує хвилю насилля проти вільного населення. Відморозок виклав відео, де б'є двох підлітків у підмосковній електричці через їхню неформальну зовнішність. Це одне з безлічі відео, адже росію охопила хвилля насилля проти ЛГБТ та неформалів. На росії через Z-фашистів почалася хвиля насилля проти всіх, хто не схожий на бидло Z-фашисту не сподобалися пірсинг, сережки, колір волосся та одяг його жертв. Він побив хлопців до крові та змусив зняти пірсинг. Судячи з голосу, він перебував у стані глибокого алкогольного чи наркотичного сп'яніння. Будучи впевненим у своїй безкарності через легалізовану російську гомофобію, він зафільмував сцену побиття і виклав її в мережу з коментарем, що «зі сміттями вирішили».Після того, як ролик розлетівся по телеграм-каналах, росіяни виступили проти цього жаху і в управлінні на транспорті МВС ЦФО повідомили, що порушника притягнуть до відповідальності. І його справді знайшли. З'ясувалося, що відморозок веде анонімний обліковий запис у VK під ніком «Сорок Ножових». Сторінка забита військовою символікою та постами за «справжніх мужиків». Z-фашисту 20 років, і він тільки-но повернувся з армії. Де саме він проходив службу, здогадатися нескладно.Після того, як паблік потрапив у вільний доступ, там встигли залишити сотні коментарів, хто він такий і що треба з ним зробити. Дедалі більше людей на росії виступає проти війни і насильства через провладний фашизм та "ветерани" вбивств в Україні, що несуть зґвалтування та вбивства назад.На росії Z-нацисти почали калічити співгромадян«Ось зараз уся ця відбита мерзота, що творила бляху в Україні, повернеться додому і буде безчинити вже тут. Потрапити їм під руку може будь-хто», — написав один із коментаторів.Зрештою Z-фашиста затримали. На нього завели карний злочин про хуліганство. Справу передадуть до Слідчого комітету. Але навряд чи суд буде суворим: адже такі люди — опора правлячого режиму та носії тих традиційних цінностей «Русского мира».
Зек-призовник скоїв напад на ЛГБТ війскового
Зек-призовник скоїв напад на ЛГБТ війскового
Україна 2022-06-23 21:05:32
Ось як виглядає дискримінація в Українській армії. Зек-призовник був вкрай стурбований сексуальною орієнтацєю солдата, що захотів вбити захисника українців, а не окупантів. Вчора мережі параюристів стала відома жахлива ситуація, яка склалась з військовим Пашою (@pasha_13828) на передовій.На Павла напав один з військових, який був напідпитку. Як виявилось, нападник відсидів 8 років за вбивство людини. Тільки но прибувши до їх частини він дізнався, що Павло гей, та вирішив спитати прямо чи правда це. Згодом ситуація розгорнулась таким чином, що він напав на Павла з шампуром й задав тілесних ушкоджень. На крики військового з погрозами збіглись інші й зупинили його агресивні дії.Злочинець наніс поранення солдату, замість того, щоб захищати українцівМіж іншим, Арестович продовжує розповсюджувати російську гомофобію, заграючи з москальськими блогерами. Відповіді дії вже були прийняті й Павло нас запевнив, що зараз все добре й ситуацію вирішується. «Мережа параюристів» категорично засуджує будь-які прояви гомофобії, тим паче на фронті, де всі рівноправно захищають Україну та борються за нашу свободу! Щоб такого не траплялось вважаємо, що подібні ситуації повинні набувати розголосу.До слова, Кончіта Вурст у Європі зібрала чималі гроші для АЗОВців та ЗСУ. 
Точно не як в Ізраїлі: заборона виїзду чоловіків з міст
Точно не як в Ізраїлі: заборона виїзду чоловіків з міст
Нікополь 2022-07-05 14:25:36
Громадськість - обурена, експерти - шоковані. Нова постанова українського уряду передбачає заборону виїзду чоловіків із населеного пункту, де вони прописані, і за межі області. Перепустку для виїзду до іншої області можна буде отримати тільки через військомат. Українці у соцмережах коментують нововведення: "Це кінець економіки України", "Це кінець прав людини в Україні", "Це кінець гендерної рівності", "Це відкат України на 30 років назад і повернення в часи СРСР", "Залишилось тільки заборонити свободу слова, як на росії,.." Меми про новий закон українських посадовців заповнили мережуВодночас реалізувати заборону пересування чоловікам країною неможливо, – каже нардеп від «Слуги народу» Роман Грищук.У своєму відео він розкритикував нещодавнє підтвердження Генштабу про заборону виїзду з населених пунктів без дозволу військкомату, наголосивши, що сам наказ реалізувати неможливо і його необхідно змінити.Роман Грищук відзначає, що новий закон призведе до хаосу і його неможливо виконатиЩо саме шокувало українців?Військовозобов'язаним заборонено залишати місце проживання без дозволу військкомату, - Генштаб"З метою впорядкування обліку переміщених осіб Генеральним штабом Збройних Сил України розроблено Порядок надання дозволу громадянам України, які перебувають на військовому обліку у ТЦК та СП, на виїзд за межі місця проживання (місця перебування) з моменту оголошення мобілізації та у воєнний час. Дозвіл видається від 30 діб до року залежно від категорії субʼєкта", - йдеться в повідомленні Генерального штабу ЗСУ.
ЛГБТ-військові України вимагають узаконити їх сім'ї
ЛГБТ-військові України вимагають узаконити їх сім'ї
Україна 2022-07-16 20:49:06
Різниця між росіянами і українцями пролягає у Правах Людини. Серед українських військових чимало ЛГБТ-людей, а тому Верховна Рада та президент Володимир Зеленський мають зробити все, аби узаконити одностатеві сім’ї в Україні та урівняти їх у правах з різностатевими. З таким закликом виступив голова ГО “Українські військові ЛГБТ за рівні права” та об’єднання ЛГБТ-військових Віктор Пилипенко. Петиція про легалізацію одностатевих шлюбів за трохи більше як місяць вже майже набрала необхідну кількість підписів, аби її розглянув президент Пилипенко нагадав, що ЛГБТ-люди завжди були серед військових, водночас не завжди були видимими. “Так, ми невеличка група українського суспільства, нас всіх всього лиш від 7 до 12 відсотків. Через те, що нас мало і часто ми мало видимі, на нас зганяють свою агресію та ненависть радикали, носії радянської моралі, тюремних понятій та духовних скреп… З 1991 року, 2014-го, 24.02.2022 ми у лавах ЗСУ, НГУ, добровольчих батальйонів боронимо Вітчизну від загрози російської тиранії, імперіалізму, загрози тюремного закріпачення нашого права на свободу та існування”, – каже він. Голова об’єднання ЛГБТ-військових закликав усіх небайдужих підписати петицію про легалізацію одностатевих шлюбів, яка за трохи більше як місяць вже майже набрала необхідну кількість підписів, аби її розглянув президент. На момент написання новини під закликом свій підпис лишили 21,9 тисячі людей з необхідних 25 тисяч. За шість останніх років в Україні у півтора раза скоротилася кількість тих, хто негативно ставиться до ЛГБТ, – з 60,4% до 38,2%, а також учетверо зросла кількість тих, хто ставиться до ЛГБТ позитивно, – з 3,3% до 12,8% та в півтора раза тих, хто ставиться байдуже, – з 30,7% до 44,8%. Мін’юст був зобов’язанийі розробити та подати до парламенту законопроєкт про цивільні партнерства, зокрема й для ЛГБТ-людей ще до 2020 року, однак посадовці не зробили цього. Нагадаємо, що правозахисники відзначили низку позитивних зрушень щодо прав ЛГБТ в Україні. Зокрема, те, що правоохоронці стали активніше захищати публічні заходи за права ЛГБТ від нападів, а Міністерство внутрішніх справ розробило законопроєкт щодо криміналізації злочинів ненависті за ознакою сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності. Джерело ZMINA
«Завтра мене може прибити ракетою. Я не хочу ховатися». Дві історії ЛГБТ-військових, які боронять Україну
«Завтра мене може прибити ракетою. Я не хочу ховатися». Дві історії ЛГБТ-військових, які боронять Україну
Україна 2022-07-19 07:19:35
Безправні ЛГБТ на захисті повноправних українців. Після 24 лютого у складі Збройних сил України зʼявився окремий взвод «ЛГБТ-військові». Втім, у ньому служать далеко не всі представники спільноти, які зараз боронять свободу та суверенність країни. Достеменно невідомо, скільки саме квір-персон вдягли військову форму, адже багато хто боїться відкритися і нарватися на осуд чи агресію. Більшість ЛГБТ в українській армії вимушені приховувати правду про себе. Журналісти поспілкувалися з геєм та лесбійкою, які наважилися розповісти про себе побратимам і посестрам, — ми наводимо їхні історії майже без редагування.Колаж зробила Катерина Круглик / ЗаборонаПавло Лагойда, 20 років, стрілець-зенітник у складі ЗСУДо повномасштабного вторгнення я був ЛГБТ-активістом. Власне, і зараз вважаю себе таким. Станом на 24 лютого я проходив строкову армію, залишалося два місяці до закінчення служби. Памʼятаю, останні тижні перед цим я натрапляв на відео в соцмережах, як Путін стягує війська до кордонів з Україною. Я розумів, що щось не так, обговорював це з хлопцями в частині. Фото надане Павлом22 лютого нас відправили на виїзд. Усі розуміли, що щось буде, тому почали готуватися. Сподівалися, що це просто черговий виїзд «для галочки». Виявилося, що ми їхали на війну. Спочатку були на перших позиціях — це був ліс. Перші дні просто сиділи, обслуговували техніку, яку до нас привозили. Потім копали окопи.24 лютого ми прокинулися від звуків вибухів. Одразу стали в окопи. Дехто з пацанів почав молитися. Я теж дуже переживав. Не знав, що відбувається. Над нами пролетів ворожий винищувач. Командування наказало зайняти позиції. Ми всю техніку, всю свою артилерію почали переносити на інші позиції. Виїхали в поле і почали працювати. З перших днів я тримав звʼязок із рідними. Вони були в паніці — дуже боялися, бо не розуміли, чого очікувати далі й куди взагалі можуть дійти російські війська. Я подзвонив мамі в Івано-Франківськ і сказав, щоб вона збирала речі, брала бабусю, всіх рідних і хутко їхала до моєї сестри в Німеччину. Дуже боявся за них, тому вирішив зробити все, щоб вони виїхали за кордон.Але моя мама — вперта жінка. Вона сказала, що доки не побачить мене на порозі дому, нікуди не поїде. Я плакав, уява малювала погані картини. Благав поїхати — вона сказала, що буде тут до останнього свого подиху. Дякувати долі, в моєму рідному місті зараз дійсно більш-менш спокійно, тому і я трохи заспокоївся.Я часто думаю про смерть — це стало невіддільною частиною життя. Просинаюся, лягаю спати — дякую Богу, що живий і здоровий, що ще можу розповідати свою історію.Коли все почалося, то не думав про це: у мене було завдання — я його виконував. Нам казали, що робити, ми завантажували снаряди і стріляли. Не було часу подумати, що я можу померти.Стосунки в батальйоні складалися нормальні: з кимось дружив, з кимось просто товаришував. Був один друг, ми дуже гарно спілкувалися. Він першим дізнався про мою орієнтацію. Це було минулого літа — я тоді був службовцем нижчого рангу, а він був найстаршим з нас. Ми здружилися. Якось працювали в полі разом. Я запитав, як він ставиться до геїв. Він сказав: «Не дуже добре. Чоловік має кохати жінку, жінка має кохати чоловіка. Іншого не дано». І тоді вже я подумав, що маю розповісти все або зараз, або ніколи. Мені важливо, щоб він це знав, щоб у мене більше не було ніяких кордонів у спілкуванні. Я йому зізнався. З часом він це прийняв. Зараз цього друга немає серед живих — він загинув на війні.З іншими товаришами по службі стосунки були також непогані. Не зі всіма можна поладнати, бо в кожного є свої якісь там принципи, бачення світу. Я розумів це, тому ніколи нікому не нав’язував свою орієнтацію. Я був собою настільки, наскільки це можливо. У мене була така позиція: якщо комусь не подобається, я ж не прошу, не заставляю приймати.Агресивно зі мною не поводився ніхто, але за спиною обговорювали всі. Це навіть зараз відбувається. Зі мною гарно спілкуються, але не всі наважуються мені сказати в очі про свою гомофобну позицію. Я завжди говорю, що готовий відповідати на питання і вислуховувати критику. Ми можемо якось домовитися, знайти компроміс.Коли в роті дізналися правду, були різні реакції. Я не буду казати, що всі прийняли мене одразу. Було по-різному: комусь було все одно, хтось не уявляв, як це можливо, щоб чоловік кохав чоловіка. Коли я бачив, що людина зараз буде агресувати, — просто розвертався і йшов, бо сперечатися тут неконструктивно. Коли людина заспокоювалася, усе було добре.Мій командир знає, що я гей, ми про це не говоримо. Навіть зайчиком мене кличе. Він мене поважав, за що я йому щиро дякую. Колаж зробила Катерина Круглик / ЗаборонаМені здається, під час війни у нас люди стали більш толерантними. Думаю, що після війни гомофобії не буде. Я читав коментарі у групі ЛГБТ-військових — там майже ніякої гомофобії. Люди писали слова підтримки і дякували за службу.Мій партнер у 2014 році служив в АТО — був бойовим медиком. Він добре знає, що таке війна і смерть. Знає, що я тут переживаю, як мені іноді буває страшно. Він зараз у Києві працює, але зідзвонюємося щодня. Підтримує мене, каже: «Паша, ти будеш сильним. Усе буде добре. Ми з тобою скоро зустрінемося». Фото надане ПавломЯ хочу, щоб кожен знав, що нашу Україну, суверенітет, територіальну цілісність готові захищати різні люди. На фронті зараз перебувають люди різної національності, віросповідання, орієнтації та віку. Люди мають розуміти, що ми стоїмо за їхній спокій і сон уночі та ранки без ракет. Неважливо, хто ти є, бо зараз ти виконуєш головну функцію — вбити ворога й не допустити його [просування] далі. Аліна Шевченко, 29 років, офіцерка штабу механізованого батальйонуУ 2014 році, коли почалася війна, я ще була студенткою. Наступного року закінчила університет, призвалася за мобілізацією — була шоста хвиля. Потім підписала контракт.Йти в армію в роки, коли вже почалася російсько-українська війна, було не дуже свідомим вибором. Я пройшла військову кафедру, до того ж мій вітчим — військовий. Бачила себе в армії. Тільки потім, через рік-два, коли почалися виїзди в АТО, у ротації, до мене дійшло усвідомлення: яка це війна, за що ця війна. Я зрозуміла, що на своєму місці.Фото надане АліноюКоли ще служила у військкоматі, було трохи лячно, тому що мене оточували люди, які трохи побоювалися війни. Насправді війна — це завжди страшно, у будь-яких її масштабах.Я була тоді серед таких людей, що не почувалися впевнено. Це такий атмосферний страх був. А коли вже потрапила туди, де я служу, у свою бойову бригаду, стало легше. Там усі вже з 2014 року боронять Україну, мені цей дух передався. Розуміла, що з цими людьми можна іти в бій.Зараз я займаюся штатною роботою, що стосується обліку особового складу: до нас у військкомати зараз привозять людей, які виявили бажання захищати країну, і ми їх обліковуємо. Збираю всі статистичні дані, звіти, аналітику.Напередодні повномасштабного вторгнення я брала відпустку, вона закінчувалася рівно 23 лютого. Наступного дня я мала бути на роботі. Збиралася йти вранці на шикування командирів. Наші тоді виїхали зустрічати ворога — я про це не знала. Чула, що якась напружена атмосфера, але думала, що росіяни, як завжди, побрязкають тією зброєю десь там на кордонах і поїдуть собі. Я готувалася до чергової ротації — у Луганську чи Донецьку область, кудись туди.Так вийшло, що 24 лютого я проспала все на світі. Мене розбудила моя посестра. Дзвонить і каже: «Аліна, що робити?». Я прокидаюся, дивлюсь на годинник — пʼята ранку. «Аліна, війна почалася». Кажу: «Яка війна? Що ти придумуєш?». Я взагалі нічого не чула, спала. Вона чула вибухи: у нас склади вибухали, авіація працювала. Колаж зробила Катерина Круглик / ЗаборонаЯ була не зібрана: усі люди готувалися до цього, а я тільки прилетіла з відпочинку в Грузії — їздила до своєї дівчини, у нас усе тільки починалося тоді, було дуже романтично. Ті кляті росіяни зруйнували всі мої плани. Зараз би на побачення ходила, а не ось це все.За годину я вже була у військовій частині. Ми всі зібралися і почали приймати особовий склад. Люди стояли о 7–8 ранку під військовою частиною й були готові до мобілізації. Отак і почалася для мене повномасштабна війна.Було страшно і тривожно. Виконувала всю роботу у фоновому режимі. Розуміла, що наближається загроза, що над нами літають винищувачі, снаряди — ти це все чуєш, ховаєшся в підвалі, паралельно приймаєш людей, намагаєшся їх облікувати. У мене зараз зовсім немає вихідних. Можливо, не можна так казати, але за вісім років війни на Донбасі було простіше, бо можна було щось планувати. Зараз ти не маєш ніяких планів, тому що не знаєш, що буде завтра. Тобі треба просто якось не втрачати себе й не впадати в розпач. Здебільшого люди люблять контролювати своє життя, люблять планувати. Зараз таке право не тільки у військових, а й у цивільних забрали. Це дуже важко, дуже виснажує, але я намагаюся й раджу всім своїм побратимам і посестрам, щоби вони, якщо щось таке відчувають, краще транслювали це у злість, лють чи ще щось. Тому що коли буде відчай, ти просто опускаєш руки. Від відчаю ти нічого не можеш робити, а злість і лють — це рушійна сила.Так склалося, що у мене здебільшого жіночий колектив. Наш керівник — чоловік, є ще пару чоловіків, а в основному усі діловоди — жінки. Про мою орієнтацію в колективі дізнавалися поступово. Не скажу, що якось це приховувала, просто не питають — я й не кажу. Якось виходило, що то з одною, то з іншою [колегою] під час спілкування ця тема спливала. Бувало, кажу щось на кшталт: «Я сьогодні от на побачення з дівчиною іду» — і дивлюся на реакцію. Більшість людей в команді дізналися, що я лесбійка, коли я переживала емоційний розрив із колишньою партнеркою. Мені було погано, і на роботі питали, що трапилося. У нас дуже теплі стосунки в колективі, всі рідні. Так якось поділилася. Реакції практично не було: дурень не помітить, розумний нічого не скаже. Керівництво тоді підтримало. Мені потрібен був якийсь відпочинок, тому я напросилася у відрядження — шеф пішов назустріч.Фото надане АліноюЙмовірно, між собою колеги могли перешіптуватися, щось думати стосовно цього. Але мені через це палки в колеса не вставляли, не ображали мене. На мою думку, до дівчат в армії дуже упереджено ставляться. Як не крути, у війську досі панує патріархат, як би ти з ним не боролася. Я маю надію, що ця війна багато що зараз зрушує з місця, включно з темою ЛГБТ.Серед людей досі поширений стереотип про те, що «ну, дівчата — це нормально, дівчата — це естетично, те, що вони лесбійки чи бісексуалки, — це нормально. А якщо чоловік — гей, то боронь Боже». Не всі такі, але трапляється. Ти сидиш собі й думаєш, а чому тебе так тригерить те, що чоловік може бути геєм, наприклад, чи там бісексуалом, трансгендером — без різниці. Це ж, мабуть, якась внутрішня проблема саме цієї людини, що так реагує. Моя дівчина на початку війни була з сімʼєю в Харкові. Їхній будинок розташований на Салтівці — там, де обстріли по кілька разів на день. Вона перебувала там до квітня. Я дуже за неї переживала. Навіть більше, ніж за себе. Мені стало набагато легше, коли вона з батьками, дідусем і бабусею переїхала в Івано-Франківськ. Спілкуємося з нею щодня. Відстань дуже впливає на стосунки. У нас вони взагалі тільки почалися. Це дуже важко, коли ви ще не встигли пізнати одна одну. Ти розраховувала, що у вас почнеться таке романтичне залицяння, а почалася війна — й усе дуже стрімко змінилось. Я відразу сказала, що люблю її. Вона сказала, що теж мене любить. Війна змушує скоріше усвідомлювати почуття.Це та людина, з якою можна пообговорювати росіян. Для мене це дуже ресурсна штука. Вони жахливі, жорстокі, але їхня тупість — вона просто зашкалює. З цього гріх не сміятися, особливо в такі часи. Разом ми мріємо, щоби здохла вся русня. Ми з дівчиною часто обговорюємо, що після війни може бути розквіт ультраправих організацій. Вони відбиратимуть у нас права, маніпулюючи тим, що вони нас захищали на війні. Хоча зараз захищають геть усі — хтось як волонтер, хтось як медик, хтось як військовий, хтось на інформаційному фронті. І хочете сказати, що серед цих людей немає нікого з ЛГБТ-спільноти? ЛГБТ-спільнота — це, перш за все, про права людини. Ми відстоюємо всі права, які тільки можна. Передусім свої, але і права людини загалом. Ми народилися такими й боремося за те, щоби бути тим, ким ми є. Це так складно в тому сталому світі, де вже є канонічні правила. Ти просто намагаєшся розширити межі, показати людям, що є щось інше. Мене можуть просто завтра прибити ракетою. Я не хочу боятися говорити, не хочу приховувати. Я знаю багатьох людей, які приховують орієнтацію, — це неймовірно складно.Джерело Заборона
«Воєнна (не)рівність» — новий підкаст від радіо «Єден», що відкриває невидимі проблеми сексизму
«Воєнна (не)рівність» — новий підкаст від радіо «Єден», що відкриває невидимі проблеми сексизму
Україна 2022-07-29 16:35:05
Сексизм та дискримінація в Україні під час війни - немає жодного стосунку до Ізраїлю. Війна поставила всіх українців та українок в рівні умови. Здавалося б, все обнулила. Бо бомба чи ракета не обирає в який будинок падати за статтю, кольором шкіри, етнічною приналежністю чи будь-якою іншою ознакою мешканців дому. Ми всі, здавалося б, опинилися на одній лінії: жінки, про права яких українки та українці говорять десятки років; ЛГБТ-люди, які теж невпинно відстоюють своє право бути відкритими; роми, які стикаються з упередженістю та інші групи людей, для яких дискримінація — не просто термін зі словника й фантомне поняття. Але чи все і справді настільки спростилось? Чи зникли в умовах війни гомофобія, неприязне ставлення до жінок й інші стереотипи, які заважали сотням людей спати спокійно? Відповідь — у новому подкасті від «Єден радіо» за цим посиланням.Авторка та ведуча — Ольга БілоусенкоМонтаж — Анатолій БілоусенкоЕфір та підтримка — Олексій Уманський«Матеріал створено за підтримки проєкту “Сприяння соціальній згуртованості в Україні / Пункт 7”, який реалізується Американською Асоціацією юристів Ініціатива з верховенства права (ABA ROLI). Відповідальність за зміст інформації несе автор(ка). Представлена інформація може не збігатися з поглядами ABA ROLI»Джерело SoundCloud
Експерт розповів, чому під час війни проблема одностатевих шлюбів постала особливо гостро
Експерт розповів, чому під час війни проблема одностатевих шлюбів постала особливо гостро
Україна 2022-08-09 20:39:33
Під час війни проблема одностатевих пар стала особливо помітною та несправедливою. Адже при мобілізації одного з партнерів інший, у разі загибелі, не має змогу навіть побачити його востаннє. Тож легалізація одностатевого шлюбу зможе вирівняти права усіх українців. Про це в коментарі УНН повідомив експерт правозахисного ЛГБТ-центру «Наш світ» Андрій Кравчук.«Одностатеві шлюби, або хоча б партнерство, яке загалом схоже на шлюб за обсягом своїх прав та обов’язків, потрібні тому, що у будь-якому суспільстві, у тому числі і в українському, є певний відсоток ЛГБТ. Їм потрібна реалізація їх законних прав на створення сім’ї, і це може бути реалізовано саме за допомогою якоїсь форми легалізації одностатевих партнерств. Або шлюбів, або цивільних союзів. Без цього українське законодавство не надає таким партнерам жодних прав. А під час війни ця проблема постала особливо гостро. Адже якщо одного з партнерів мобілізують до армії, то інший залишається для нього з точки зору держави чужою людиною. Він не має права ні на відвідування свого партнера, ні на вирішення важливих юридичних питань, ні на успадкування, ні навіть на дозвіл побачити свого партнера в останній раз в разі загибелі того. Такі права мають лише близькі родичі. Коло родичів чітко окреслене українським законодавством, і одностатевих партнерів там наразі немає, є лише певні винятки», – повідомив Кравчук.За словами експерта, рішення легалізувати одностатеве партнерство вирівняє права для всіх українців. Адже наразі право на шлюб є у всіх, а от можливість скористатися ним мають не всі.«Всі апелюють до Конституції України, яка нібито забороняє легалізацію одностатевих шлюбів. Але це поширене упередження, тому що Конституція не надає визначення шлюбу. У ній вказано, що шлюб грунтується на вільному волевиявленні чоловіка та жінки. Проте це не є визначенням шлюбу і не суперечить легалізації одностатевих шлюбів. Але українська ЛГБТ-спільнота досить добре розуміє, що наразі українці загалом негативно ставляться до одностатевих шлюбів. Тому представники ЛГБТ згодні на компроміс, тобто на цивільний союз», – зазначив Кравчук.Між іншого: відомий український актор, який народився у Нікополі, зізнався що він гей. Він зазначає, що така форма одностатевого партнерства легалізована в багатьох країнах світу. Вперше партнерство для одностатевих пар було легалізовано у Данії в 1989 році.«Тобто ми вже маємо кілька десятків років досвіду існування такого інституту у розвинених країнах світу. У жодній з цих країн це не спричинило ніяких проблем, ні соціальних, ні фінансових, ні моральних. Це країни з найвищим рівнем життя у світі. Адже зараз одностатеві шлюби легалізовані в багатьох країнах Америки та у всіх країнах Західної Європи, крім Ватикану», – розповів експерт.Президент України Володимир Зеленський відповів на електронну петицію щодо легалізації одностатевих шлюбів у країні, яка була розміщена на сайтi Офіційного інтернет-представництва Президента України 3 червня. Її підтримали 28 592 українців. Президент звернувся до прем’єр-міністра України Дениса Шмигаля з проханням розглянути порушене в електронній петиції питання та поінформувати про відповідні результати.Нагадуємо, що президент країни, Володимир Зеленський, визнав проблему щодо дискримінації та відсутності рівніх прав для українських ЛГБТ і доручив вирішити питання щодо одностатевих союзів. Також ми радимо ознайомитись із модерновими петиціями українців, які доводять сучасність країни. 
Що таке токсична маскулінність і чому про неї почали говорити?
Що таке токсична маскулінність і чому про неї почали говорити?
Україна 2023-02-19 11:58:12
Звичне встановлення «Будь справжнім чоловіком» може згубно вплинути і на самих чоловіків, і на суспільство загалом. Розбираємось, що таке токсична маскулінність і чому її називають причиною аб'юзу, самогубств та війн.  Багатьом хлопчикам із самого дитинства забороняють плакати та вбиратися, зате вчать давати решти та відправляють до секції боксу чи футболу. Все для того, щоб вони вписалися у суспільні стандарти маскулінності. Що таке маскулінність? Типаж маскулінного чоловіка / фото Unsplash Маскулінність — це певний набір практик та уявлень, які відповідають на питання про те, що означає бути правильним чоловіком на даний час і в цьому соціальному оточенні. Простіше кажучи, це уявлення суспільства про справжнього чоловіка: від зовнішності до звичок. Набір стереотипів про «жіночі» та «чоловічі» якості можна вивчити при проходженні тесту BSRI (тест на маскулінність/фемінність). Наприклад, згода із твердженням «Я схильний до ризику» підвищує коефіцієнт маскулінності. За версією американського дослідника Роберта Бреннана від 1976 року, традиційні принципи справжнього чоловіка можна сформулювати так: "без бабства" - чоловік не повинен сюсюкати і виявляти ніжні почуття; "великий бос" — чоловік має бути лідером, випереджати інших чоловіків та досягати успіху; "міцний дуб" - чоловік повинен бути сильним і не виявляти слабкість; "задай їм спеку" - чоловік не повинен боятися насильства, якщо воно потрібне для досягнення мети; "мачо" — у сексуальному плані чоловік має бути агресивним та наполегливим. Принципи, сформульовані Бреннаном, були спірними навіть 45 років тому, але багато хто дотримується їх і зараз. Подивимося, чому це не варто робити. Що таке токсична маскулінність? Над становищем чоловіків у суспільстві соціологи замислилися у 1960–1970-х роках, коли почалася друга хвиля фемінізму. Виявилося, що не лише жінки обмежені своєю соціальною роллю: будь-якому чоловікові наказується бути здобувачем та захисником, від нього очікується раціональність, рішучість, сміливість, змагальність, відповідальність. З критики чоловічої ролі як вузької та обмежуючої почалося формування окремої галузі гендерних досліджень – досліджень маскулінності. Навмисна демонстрація всіх оточуючим. Введення терміна «токсична маскулінність» приписують Роберту Блаю, автору книги «Залізний Джон: чоловіки та мужність» та лідеру міфопоетичного руху 1980-х років, — так він назвав «зношені уявлення суспільства, які ігнорують глибину чоловічих почуттів». Згодом термін обріс новими змістами: наприклад, тепер характерною рисою токсичної маскулінності називають гомофобію. У загальному сенсі токсична маскулінність — це сліпе дотримання стереотипів та застарілих принципів про «справжнього мужика»; нездорова форма мужності, яка негативно позначається життя чоловіків, їх оточення і суспільства загалом. Які наслідки токсичної маскулінності? Навмиснення тицяння власною маскулінністю в отчоуючих - це проблема. Для здоров'я чоловіка Класичний «справжній чоловік» може здаватися невразливим, але насправді його фізичному та психічному здоров'ю завдається значної шкоди. Ось які наслідки токсичної маскулінності називають вчені. Провокує та заохочує залежності За даними досліджень доктора психологічних наук Джеймса Махаліка, чим більше чоловіки відповідають традиційним нормам мужності, тим більше вони беруть участь у «ризикованих видах поведінки», таких як вживання алкоголю та тютюну. Крім того, вони найчастіше вважають такі звички нормальними. Не дає піклуватися про тіло Токсична маскулінність змушує чоловіків надмірно напружуватися фізично, тренуватися через біль і економити на сні, а ще відбиває бажання звертатися до лікарів. Дослідження показують, що чоловіки з радикальними уявленнями про мужність вдвічі рідше проходять профілактичні огляди, ніж чоловіки з помірнішими поглядами, і навіть за необхідності не завжди звертаються до лікаря через страх здатися слабким. Провокує психічні розлади Традиційні уявлення про мужність утримують чоловіків і від відновлення психічного здоров'я, тим більше з огляду на те, що самі вони нерідко його підривають. Представники «сильної статі» можуть роками стримувати емоції, жити у стані хронічного стресу та «вигоряння». Дослідження вчених Університету Північної Кароліни підтвердило, що відданість токсичній маскулінності сприяє розвитку депресії. Знижує тривалість життя Чоловіки у всьому світі живуть у середньому на п'ять років менше, ніж жінки, а в Україні цей розрив становить майже десять років. Багато в чому так відбувається через те, як чоловіки взаємодіють із соціумом: вступають у конфлікти, вибирають небезпечніші професії, ігнорують правила. З зовнішніх причин смертності (ДТП, нещасні випадки, конфлікти, участь у війнах) чоловіки випереджають жінок у чотири рази. Пригнічує «неправильних» чоловікі Багато чоловіків не демонструють риси токсичної маскулінності, тому «справжні самці» вважають їх аутсайдерами і навіть переслідують — наприклад, за «неправильний» одяг чи зачіску. Така поведінка властива не лише школярам, а й дорослим людям. Веде до зростання самогубств Якщо у світі чоловіків-самогубців приблизно у 1,8 рази більше жінок, то в Україні цей розрив перевищує середньосвітовий у кілька разів. Українські чоловіки вбивають себе у 7,3 рази частіше, ніж жінки. Це пов'язують навіть із життям за принципами токсичної маскулінності: якщо втратив роботу або збанкрутував, ти вже не чоловік, а просто невдаха. Україна — один із світових «лідерів» за кількістю чоловічих самогубств.  Наслідки для суспільства Токсична маскулінність — це характеристика окремої людини, а система координат, задана суспільством. Ось які наслідки вона дає. Руйнуються пари та сім'ї Емоційна холодність чоловіків не дає налагодити довірчий контакт із дітьми, родичами та партнерами – це може призвести до розриву стосунків. Фахівці ООН стверджують, що в сучасних реаліях чоловіки мають бути більш залученими до життя сім'ї, ніж типові «захисники та здобувачі». Не надається допомога чоловікам Парадоксально, але ті, хто вважає себе мужнішими, менш схильні допомагати слабким. Вони вважають за краще не втручатися, коли стають свідками знущань і навіть нападів. Дослідження психологів в університетах США показали, що принципи токсичної маскулінності не дозволяють навіть потішити жертву. Виправдовуються агресія та насильство За канонами токсичної маскулінності агресія – головний метод вирішення проблем. Таке мислення призводить до зростання насильства у суспільстві: від сексуального насильства в сім'ї та фізичних покарань дітей до конфліктів із застосуванням зброї та міжнародних воєн. Вплив на жінок Принципи токсичної маскулінності суперечать принципам фемінізму: якщо «справжній» чоловік повинен добувати мамонта і бити ворогів кийком, то «справжня» жінка має покірно сидіти біля сімейного вогнища. Таке зіткнення призводить до побутових конфліктів, фінансової залежності жінок і навіть домашнього насильства, через те, що жінки фізично та психологічно не можуть відповідати цим стереотипам і можуть насправді виконувати будь-яку чоловіку справу.  «Токсична маскулінність на жінок впливає найгіршим способом: з неї виростає домашнє насильство. Токсична маскулінність це не лише «заткнися, а то вдарю», а й менш очевидні моменти у стосунках. Наприклад, чули такі висловлювання: «а як чоловік тебе відпустив без нього погуляти?!», «А як чоловік тобі дозволив?». Ось ця традиція тримати жінок на повідку, як собаку, — ґрунт, на якому цвіте токсична маскулінність. Суспільство каже: «Че ти їй дозволив, Чого ти не мужик чи що». З цього й виростають потім ці жахливі історії, як чоловік прийшов на роботу до колишньої дружини та зарізав її, бо не відпустив. Токсична маскулінність вбиває і самих чоловіків. Ось це «що боїшся? Чи не чоловік?». Цьому присвячено такі паблики як «Чому жінки живуть довше?», де наочно показані прояви токсичної маскулінності, яка змушує чоловіків творити дичину». Нова мужність та боротьба з токсичністю Сучасне суспільство намагається осягнути чоловічу маскулінність. Більшість досліджень та публікацій на тему токсичної маскулінності випускають за кордоном, де й формулюють нові норми здорової маскулінності. Ось як їх описує Гері Баркер, психолог, кандидат наук, президент організації Promundo, заснованої з метою гендерної освіти: розділяти ідеї фемінізму; піклуватися про своє здоров'я; будувати довірчі відносини з партнером, друзями та родичами; брати він домашні обов'язки; піклуватися про дітей; приймати сучасну різноманітність сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності. Подивимося, як такі ідеї втілюються у життя. Боротьба з токсичною маскулінністю за кордоном Американська психологічна асоціація визнала, що тиск на чоловіків може мати серйозні наслідки. Нові рекомендації APA були створені для того, щоб допомогти психологам підтримати хлопчиків та чоловіків у звільненні від правил мужності. Міжнародна спільнота ManKind Project та британський проект CALM пропонують послуги психологічної допомоги для тих, хто хоче навчитися розпізнавати емоції, висловлювати почуття, розібратися у причинах своєї агресії чи депресії.Британська онлайн-платформа про чоловіче здоров'я Manual запустила кампанію Men of Manual, під час якої чоловіки розповіли про свої стосунки з тілом та тиск суспільства. Гаррі Стайлс для Vogue US, грудень 2020 / Фото Tyler Mitchell, Camilla Nickerson Незадовго до презентації чоловічої колекції Gucci осінь-зима 2020/2021 було опубліковано маніфест проти токсичної маскулінності. Креативний директор марки Алессандро Мікеле повідомив, що «пора привітати чоловіка, вільного в самовизначенні та позбавленого соціальних обмежень. Чоловіка, який може возз'єднатися зі своєю крихкістю, трепетом та ніжністю». Блакитну сукню із цієї колекції приміряв давній друг бренду Гаррі Стайлс.                
Таліби заборонили протизаплідні пігулки
Таліби заборонили протизаплідні пігулки
Світ 2023-02-20 12:49:41
Таліби продовжують знущатися над афганськими жінками. Спочатку заборонили вищу та середню освіту. Тепер у великих містах заборонений продаж протизаплідних пігулок. Про це пише The Guardian. Журналістам стало відомо, що таліби ходять до аптек і наказують прибрати з полиць усі протизаплідні препарати та засоби.За словами власника одної із аптек в Кабулі, представники талібів двічі приходили до нього зі зброєю,  погрожували і вимагали не зберігати протизаплідні пігулки для продажу. Вони регулярно перевіряють кожну аптеку в Кабулі. Такі рейди відбуваються по всіх аптеках.  Інші фармацевти в Кабулі та Мазарі-Шаріфі теж повідомили, що їм заборонили зберігати будь-які протизаплідні препарати. Окрім регулювання народжуваності ці пігулки використовують для лікування суто жіночих хвороб таких як ендометріоз чи полікістоз яєчників. 
Чат GPT відповів на питання чи є ЛГБТ-українці нормою або паталогією?
Чат GPT відповів на питання чи є ЛГБТ-українці нормою або паталогією?
Україна 2023-02-20 20:29:11
Ми запитали у Chat GPT, що тривалий час був заблокований для України, чи можна вважати ЛГБТ-людей нормальним наслідком еволюції людства і як українці мають ставитись до таких людей. Цікаві відповіді відомої нейромережі читайте в цьому матеріалі.  ЛГБТ-люди - це частина еволюції людста? – Чи можеш ти дати відповідь по темі чи "ЛГБТ-люди - це частина еволюції людста"? Це має бути важлива грунтовна стаття, оскільки гомофоби не вірять у існування інших сексуальних орієнтцій і кажуть, що це збочення.  – Звичайно, я можу допомогти відповісти на це питання у формі статті на цю тему. Однак, як мовна модель, я маю об'єктивну позицію і не висловлюю особистої думки чи переконань. Моя роль полягає в тому, щоб знайти інформацію на дану тему та підготувати змістовний матеріал, щоб допомогти вам створити якісну статтю. Зараз у світі все більше і більше уваги приділяється тому, що сексуальна орієнтація є складовою частиною людської ідентичності і вона може бути різною. Іншими словами, сексуальна орієнтація є складовою частиною того, хто ми є, і не може бути вибраною або зміненою. Відомо, що ЛГБТ-спільнота є важливою складовою суспільства, і багато досліджень показують, що вона додає до культурного, економічного і соціального багатства. Наприклад, вона внесла значний вклад у розвиток культури, мистецтва, літератури і науки. Багато з найвидатніших людей в історії були ЛГБТ-людьми, такі як Леонардо да Вінчі, Оскар Уайльд, Фріда Кало та інші. Деякі дослідження також показують, що сексуальна орієнтація може мати еволюційні корені. Наприклад, гомосексуальність може бути пов'язана з певними генетичними чинниками, або бути результатом взаємодії генетики з екологічними і соціальними факторами. Незалежно від причин, важливо пам'ятати, що гомосексуальність є частиною нормального діапазону сексуальної орієнтації. – Дякую тобі, продовжи будь-ласка статтю на цю тему ЛГБТ для українців, оскільки Україна бажає бути частиною західного суспільства але досі залишається гомофобною. Це важливо для ЛГБТ-українців, які захищають країну на фронті проти російської агресії. І також для майбутнього Прав Людини в Україні. – Звичайно, я з радістю продовжу написання статті на цю важливу тему. Україна, як і багато інших країн світу, досі має проблеми з прийняттям ЛГБТ-спільноти. Хоча Україна визнає права ЛГБТ-людей і не дискримінує їх законодавчо, гомофобія, трансфобія та бісексуалофобія все ще існують в українському суспільстві. Згідно з опитуваннями, понад 80% українців вважають гомосексуальність неприродною, а велика частина вважає її гріхом. Таке ставлення до ЛГБТ-спільноти має негативний вплив на їхнє здоров'я та благополуччя. ЛГБТ-люди змушені жити в страху, ховатися та приховувати свої ідентичності від своїх рідних та друзів. Незважаючи на це, ЛГБТ-люди з України продовжують боротися за свої права і відстоювати свою гідність. Вони активно долучаються до громадських і політичних рухів, створюють громадські організації та ведуть кампанії для збільшення свідомості про права ЛГБТ-спільноти. Важливим кроком у напрямку визнання прав ЛГБТ-людей було прийняття Закону "Про захист прав національних меншин" у 2015 році, який забезпечує захист прав ЛГБТ-людей на законодавчому рівні. Проте, незважаючи на певні поліпшення, ЛГБТ-люди в Україні стикаються зі значними труднощами у повсякденному житті. Вони часто стають жертвами насильства та дискримінації. Як виправити негативне ставлення до ЛГБТ в Україні? – Дякую тобі за цю важливу інформацію для всіх українців! Чи можеш ти ще розповісти про те, як українці можуть поліпшити ситуацію щодо искримінації? Так само, і як ЛГБТ-активісти України можуть порозумітись із іншими українцями, щоб суспільство України ставилось до ЛГБТ-українців як до звичайних людей, а не збоченців? – Звичайно, я з радістю надам додаткову інформацію. Як українці, ми можемо поліпшити ситуацію щодо дискримінації, зокрема проти ЛГБТ-осіб, шляхом розуміння та освіти. Важливо почати з того, що ми повинні знати про ЛГБТ-спільноту і про те, як дискримінація та ненависть впливають на їхнє життя та добробут. Для цього ми можемо читати про досвід інших країн, де суспільство ставиться до ЛГБТ-спільноти більш толерантно. Далі, ми повинні ставитися до ЛГБТ-осіб з повагою та сприяти створенню безпечного середовища, де вони можуть бути самими собою без страху перед дискримінацією. Ми можемо почати з того, щоб виступати проти будь-якої форми насильства та дискримінації щодо ЛГБТ-осіб та говорити про це зі своїми друзями та родичами. Українські ЛГБТ-активісти також можуть зробити багато, щоб сприяти поліпшенню ставлення до ЛГБТ-українців у суспільстві. Вони можуть проводити інформаційно-освітні кампанії, ділитися своїм досвідом та історіями життя, організовувати заходи та фестивалі, щоб підняти свідомість про проблеми ЛГБТ-спільноти та привернути увагу громадськості до цих проблем. Найважливіше - це підтримка і прийняття різноманітності у нашому суспільстві. Ми повинні пам'ятати, що кожна людина має право на те, щоб бути тим, хто вона є, і ми повинні шанувати та підтримувати це право. Лише тоді ми зможемо створити справедливе та рівноправне суспільство, де кожен має можливість розвиватись та досягати своїх мрій без обмежень, пов'язаних зі стереотипами та дискримінацією. Ключовою роллю в цьому процесі відіграють освіта, інформаційні кампанії та взаємодія різних груп населення для побудови толерантного та відкритого суспільства. Ви також можете поспілкуватись з Chat GPT за цим посиланням.   
Профіль: стрічка, яку варто побачити всім дівчатам та жінкам
Профіль: стрічка, яку варто побачити всім дівчатам та жінкам
Світ 2023-02-23 17:56:40
Важливий фільм для всіх жінок. Це стрічка, яку варто побачити всім дівчатам та жінкам. Ця повчальна історія не тільки заснована на реальних подіях але і може статись майже з кожною дівчиною чи жінкою, будь то Україна або Британія.  Під час воєн жінки, діти та квір-люди знаходяться у великій зоні ризику. Подивіться це кіно, щоб не потрапити на гачок професійних вербувальників у секс-рабство ісламістам. І не тільки.  Вся ця історія з людьми, які захищають тероризм або іспанських радикалів, показує, наскільки дурні деякі люди. Іноді  люди здаються до біса довірливим просто тому, що деякі чоловіки мають кілька дуже початкових тез для розмови про уряд та владу, «матрицю», як він і легіон його фанатів люблять це називати у фільмі. Деякі люди реально кажуть про такі історії, і злочинних героїв як у фільмі: «Це обман» або «ЙОГО ПІДСТАВИЛИ» до того, як хтось щось дізнається про цю справу/випадки, — це тупік і, ймовірно, вони зачаровані його харизматичним комедійним жаргоном (є більше ніж одна людина, яка скаржиться на те саме, що й він заарештований за до речі.), з того, що довелося прочитати про це. Як і фільмі, ми маємо подібні випадки у реальному житті, у яких харизматичні чоловіки, оперують сексизмом, як деякі українські блогери, коли виправдовують згвалтування дівчат та інші чоловіки, що так само це роблять.  Але повернемось до огляду фільму. Торгівля людьми – це не просто люди, які сидять у кайданах у транспортному контейнері чи вантажівці, яких контрабандно перевозять для сексу чи праці. Хороший торгівець людьми може бути дуже харизматичним, майже культовим типом особистості, який може виглядати або здаватися дуже милим. І надають жертвам такі речі, як предмети розкоші, наркотики та алкоголь, і навіть виглядають як «приємні» для своїх жертв, в основному доглядаючи за ними. Пізніше, коли ви були на вечірці в стані алкогольного сп’яніння (як це було нещодавно із Франківським блогером у Києві), коли проходили навколо кількох хлопців або здійснювали статеві акти на відео, веб-камері чи щось інше - все нутро таких персонажів виходить на публіку. Багато людей, які постраждали від жорстокого поводження або торгівлі людьми, не знають і навіть не усвідомлюють, що відбувається в той час, і лише потім усвідомлюють, що їх повністю експлуатували та маніпулювали. І багато хто не думає, що нічого не може з цим вдіяти, і не повідомляє про це. Грумер або кривдник експертного рівня здатний змусити свою жертву подумати, що вона потрапила в таку ситуацію за власною виною, або, що ще гірше, змусити її подумати, що вона сама виновата. Зазвичай так працює грумінг. Тому що багато жертв не висловлюються, або деякі навіть не усвідомлюють, що з ними сталося, лише пізніше. Хтось із такою ж славою чи ганьбою, як Ендрю Тейт, з його багатством/ресурсами та рівнем соціопатичної харизми (більшої харизми, ніж Джим Джонс), легко зможе маніпулювати молодими жінками на експертному рівні, щоб зробити із ними все що заманеться, потім.  Псіля перегляду фільму "Профіль", стає зрозуміло, що весь трюк хлопців - це корчити з себе лідера культу, щоб маніпулювання харизмою. Ймовірно, це більш імовірно, деякі з багатьох жінок, яких приваблюють східні (арабскі чоловіки або турки), зваблені й культом багатства цих "шейхів" і, можливо, їм подобається така зовнішність. Тому не дивлячись на Ваші вподобання чоловіків, якщо ви зрозуміли, що Вами маніпулював такий тип, або якийсь дивний злочинний світ/організована злочинність чи його спільники, знайте, що Вам варто вчасно зупинитись. щоб не стати жертвою насилля або сексуального рабства.  Саме про це фільм "Профіль", який варто переглянути кожній жінці, якій імпонують "ісламські чоловіки" і/або "харизматичні" хлопці з незрозумілим і злочинним минулим. Так як і варто думати дівчатам і жінкам, що будують стосунку із окупантами, щоб потім не стати жертвою власних ілюзій на тлі чоловічих романтичних байок.  Знайте, якщо навіть професійна журналістка Лондона потрапила в тенета ісламського терориста, й водочас, зруйнувала собі життя, кожна жіка та дівчина має зважати на небезпеку від подібних чоловіків. 
Чому зовнішність людини не привід для жартів?
Чому зовнішність людини не привід для жартів?
Україна 2023-02-24 13:50:58
В сучасному світі все ще існують люди, які схильні до дискримінації та знущання з інших людей через їх зовнішність. На жаль, це стається не тільки у підлітковому віці, але і серед дорослих. Незважаючи на це, варто зазначити, що українське суспільство зробило великий крок у напрямку прийняття різноманітності. Але все ще існують особи, які використовують зовнішність людей як підставу для жартів та знущання. Зовнішність людини є невід'ємною частиною її особистості, і ніхто не може визначити, наскільки це важливо для кожної окремої людини. Тому, використовуючи зовнішність людини як об'єкт для жартів, ми можемо спричинити їй значну шкоду, яку буде важко виправити. Це особливо стосується квір-людей, у яких зовнішність може бути іншою, ніж в звичайних людей, зокрема через невідповідність до гендерних стереотипів.  Використання зовнішності людей як об'єкту жартів може сприяти поширенню ксенофобії та дискримінації в суспільстві, що часто можна спостерігати у вигляді насилля у дитячому та підлітковому віці. Ксенофобія є страхом або неприязню до інших культур та людей, а дискримінація - це нерівний підхід до різних людей на підставі їх релігії, раси, статі, національності, орієнтації, гендеру та інших факторів. Зараз все більше квір-людей в Україні виступають проти такого виду знущань, як висміювання зовнішності прямо або опосередковано, та просять визнання своїх прав бути собою і не переслідуватись. Вони бажають, щоб їх зовнішність була прийнята і не ставала причною для насилля та бикування.  Таке ставлення до людей зі специфічною зовнішністю може призвести до негативних наслідків, таких як булінг, дискримінація та ксенофобія. Іноді, це можеть завершитись навіть вбивством. В Україні багато людей ще не мають достатньої інформації про те, що таке квір-культура, гендер людини та ЛГБТ-спільнота, і вони можуть не розуміти наслідків своїх вчинків, вважаючи. що можуть і мають "право" на ці знущання, які насправді є протизаконними.  Роль відеоблогерів у формуванні суспільної думки Оскільки блогери є впливовими людьми, їхні дії можуть мати серйозний вплив на думки та поведінку своїх глядачів. Тому важливо звертати увагу на те, як вони використовують свій вплив та поширюють інформацію. Висміювання зовнішності людей не тільки з ЛГБТ-спільноти, але (до прикладу) людей з ознаками інвалідності чи синдромом Іхтіоз, є неприпустимим, і це може спричинити погіршення психологічного стану та самопочуття людей, що належать до цієї групи. Часто людина, загнана подібними жартами, може скоїти самогубство або навітьс тати жертвою насилля та катувань. Для того, щоб забезпечити повагу до всіх людей, незалежно від їхньої зовнішності, необхідно ставитись до них з розумінням та толерантністю. Адже зовнішність людини не порушує жоден закон. Це включає в себе повагу до їхніх прав, повагу до їхніх відчуттів та повагу до їхнього особистого простору. Не дозволяйте собі дискримінувати будь-кого за його зовнішність, оскільки кожна людина заслуговує на визнання та гідність, навіть якщо Ви вважаєте її смішною чи потворною. Спробуйте поставити себе на її місце.  Використання зовнішності людей, як смішних жартів, є неприпустимим і може нашкодити людям зі специфічною зовнішністю, зокрема тим, хто належить до людей з ознаками інвалідності, ЛГБТ-спільноти (наприклад вираженою гендерною дисфорією), синдромом Дауна, аутизмом тощо. Таке ставлення є формою ксенофобії та дискримінації.    Сучасний підхід до жартів не має містити приниження Вивчення нашої сучасної внутрішньої культури та її проблем є однією з найважливіших складових нашого розвитку як суспільства, що прямує у майбутнє. Нам варто розуміти, що кожна людина має право на повагу та гідність, незалежно від її зовнішності, релігії, культурних та інших відмінностей. Вираження цього розуміння відіграє важливу роль у формуванні поведінки та менталітету людей в нашому суспільстві, а також спільному добробуті та зниженні рівня суспільної агресії.  Блогерам та лідерам думок необхідно пам'ятати, що використання зовнішньої ознаки квір-людей як предмета жартів та кепкування може мати серйозні наслідки для цих людей. Такі дії можуть спричинити стигматизацію та дискримінацію, яка часто призводить до фатальних наслідків, таких як статеве насильство, булінг та реальна загроза життю.  Позаяк блогери мають значний вплив на молодь та інші групи населення, вони також мають і відповідальність перед тими, кого вони виставляють на посміховисько, прямо це чи опосередковано. Замість використання зовнішніх рис як жартівливої теми, вони можуть використовувати свій вплив для розуміння та підтримки різноманіття, а також використовувати неосвідченість та фобії, щоб висміяти безкультурність, а не сприяти їм.  Наприклад, блогери можуть проводити кампанії на підтримку квір-спільноти та боротьби з гомофобією і ксенофобією, показуючи недолугість стереотипів та тих, хто їх розповсюджує. Вони можуть висвітлювати гострі соціальні проблеми, з якими зіткнуваються не тільки квір-люди але й інші інклюзивні групи населення, та пояснювати аудиторії, чому такі жарти є неприпустимими й шкідливими. Також можна сприяти усвідомленню того, що кожна людина має право на гідне поводження та повагу і не може бути використана задля просування власного контенту.   
Завантажуйте більше