Нікополь сьогодні, новини міста
Home тег історія

Всі публікації з тегом історія

Завершилася епоха архітектурного несмаку у Нікополі. Прощавай жартівлива кулька!
Завершилася епоха архітектурного несмаку у Нікополі. Прощавай жартівлива кулька!
Нікополь 2019-12-12 15:40:34
Як стало відомо NikopolToday, у Нікополі нарешті попрощалися з легендарним кулькою з центру міста (відео, історія і перспективи), як повідомляє NikopolNews.Раніше у ЗМІ повідомляося про те, що в Нікополі планують демонтувати «кульку» з Європейської площі.Прощавай, кулько!Багато років вона для когось із нікопольців "прикрашала" площу, а для когось ганьбила місто. Ця історична подія трапилася сьогодні, 12 грудня. Відповідне прощальне відео виклав в мережу місцевий фотограф Дмитро Гузій.На відео - кульку відвозять у вантажівці під сумну музику... Іде у минулеціла епоха. Напевно, жоден об'єкт в Нікополі ні удостоєний такої кількості жартів, мемів і збурень, як цей глобус, що символізує вічну істину, що немає нічого більш постійного, ніж тимчасове. Багато молодих нікопольці вже й не пам'ятають себе без нього - кулька з'явився на «лобовому» місці 10 років тому.Пам'ятний знак (глобус) «Нікополь-європейське місто» - це великий земна куля, на одному з материків якого позначені тільки два місця - Європа і саме місто Нікополь. Його встановили на пагорбі перед виконкомом в якості тимчасової прикраси. Прикраса вийшло сумнівнною, а час затягнувся.Спочатку (в 90-х роках) була ідея встановити тут бюст Тараса Шевченка. При мері Старуні навіть заклали відповідний камінь. Але після того, як Кобзар з'явився біля будівлі Нікопольської райдержадміністрації, пропозицію відхилили. Трохи пізніше влада задумалася про зведення Меморіалу козацької слави. І знову не зрослося.Тоді вирішили поставити глобус, щоб місце не пустувало. Є інформація, що вибирали з десятків варіантів, в результаті тодішній міський голова Сергій Старун сказав: «Нехай буде кулька на шару». Втілити в життя ідею доручили місцевим рекламникам, які в короткі терміни впоралися із завданням. Земна куля з поліпропілену була встановилена на спеціальному бетонному постаменті.Довгі роки нікопольці критикували «головний символ» Нікополя та іронізували з приводу нього, а влада і активна громадськість думали, чим би замінити цей глобус. Крім козацької тематики розглядалися і варіанти фігури Ніки, і матері з немовлям, і інші. Навіть проводили загальне опитування учнів шкіл міста. Не дсолухались і до них. Але поки рішення так і немає.Проте 12 грудня 2019 року «зоряний час» кульки закінчився. Глобус демонтували, повантажили в кузов і відвезли. Заступник мера Нікополя Сергій Тихенко раніше обіцяв, що його перевезуть в більш скромне місце - на стадіон імені Куценко, де «перетворять» в футбольний м'яч.На горі навпроти виконкому сьогодні встановили світиться новорічний куля.Фото: Сергій ЛитвиненкоКажуть, це знову тимчасово - поки свята. А далі - ще подумають... років з десять?Ми також повідомляли, де і як можна драйвово або культурно провести Старій рік і зустріти Новий 2020 у Нікополі.І розповідали, як подарувати ялинку місту назавжди, а не викидати на смітник після свят.
Вперше у Нікополі: що варто відвідати?
Вперше у Нікополі: що варто відвідати?
Нікополь 2019-12-23 22:27:19
Як стало відомо NikopolToday, гості міста завжди шукають пам'ятки, які викарбуються у пам'яті. У Нікополі дійсн існують свої точки тяжіння, пов'язані з давньою історією і мальовничими краєвидами. Про це повідомляє редакція Нікополь.City, яка відібрала для вас топ-п'ять найбільш цікавих місць в місті Нікополь. Ми також, у NikopolToday, бажаємо розвитку туристичної сфери у місті та Нікопольскому районі.1. Пам'ятник воїнам-авіаторамДе знаходиться: проспект Трубників, 5, біля універмагу (ЦУМ)Встановлено його 8 травня 1989 року. Зараз не відноситься до пам'ятників історії але можна зробити файне селфі.У народі цей пам'ятник називають просто - «Літак». Встановлене на згадку про героїчні подвиги радянських авіаторів на території Нікопольщини під час Другої світової війни. Корпус і носова частина літака МіГ-17 спрямована в небо. Примітно, що ця модель винищувача не брала участь у Другій світовій. Чому ж на похилій балці знаходиться саме МіГ-17? Можливо, тому що це одна з найпоширеніших моделей літаків. Уявіть собі, цей літак навіть брав участь в В'єтнамської війни.Для нікопольців, які щодня проходять центр міста, ця літаюча бойова машина вже приїлася погляду, а ось для гостей міста - це можливість уявити себе в кабіні пілота.2. Міська набережна НікополяДе це: вулиця ЗапорізькаМожливо на ваш подив, відомий художник Ілля Рєпін при написанні своєї відомої картини «Запорожці», із зображенням хохочущіх козаків складових листа турецькому султану, черпав натхнення в нікопольському краї. З міській набережній відкривається вид на Каховське водосховище. Круглий рік прямо на каменях можна бачити рибалок. Вранці по набережній бігають спортсмени, а ввечері підтягуються городяни втомлені після трудових буднів. На іншому березі видніється Запорізька АЕС - найбільша атомна станція в усій Європі.Зараз місцями дамба має жалюгідний вигляд, а де-не-де її відновили. За останні кілька років трубопрокатна компанія «Інтерпайп» оновила освітлення, встановила лавки з урнами, відновила сходинки перед пам'ятником «Гармата» і поклала плиткою 300 метровий відрізок набережній.Тут і відмінний вид на околиці, і натхнення, і страх перед «мирним атомом». Напевно, це перше місце, яке приходить на розум місцевих жителів при рекомендації нікопольських пам'яток.3. Нікопольський краєзнавчий музейМісцезнаходження: вулиця Електрометалургів, 46аТакож доторкнутися до старовини минулих часів можна в Нікопольському краєзнавчому музеї. Він був відкритий для глядачів століття назад, 18 травня 1919 року в будинку купця Гусєва, який розташований в старій частині міста. А 100 років тому, це було місце тяжіння нікопольчан. На другому поверсі будівлі були зібрані унікальні речі вилучені у сімейства поміщиків Нечаєвих.Йшли роки і будівля дореволюційної споруди вимагало реставрації. У 1977 році музей закрили на капітальний ремонт, а в 1986 році зберігалися експонати переїхали на нове «тимчасове» місце - в будівлю колишньої військової казарми на вулиці Електрометалургів.2019 го року в музеї зібрані предмети старовини з декількох епох - майже 43 тисячі експонатів.Історичний Музей працює шість днів в тиждень з 9:00 до 16:00. Вихідний - понеділок. Подивитися на давнину минулого можна за 20 гривень, а супровід екскурсовода обійдеться ще в 25 гривень.4. Стара частина містаМісцезнаходження: вулиця НикитинськаНікополь вважається центром козацтва. На цих землях у 1648 році козаками був обраний перший гетьман України Богдман Хмельницький. На честь цих подій в 50-х роках встановили пам'ятник Хмельницькому і неподалік від нього пілон з меморіальною дошкою.У 2016 році алею перед пам'ятником упорядкували. Тут з'явилася тротуарна плитка, лавочки та озеленення. У тому ж році художники намалювали мурал, на одній зі стін, пов'язаний з козацькою тематикою.Стара частина міста, як правило, малолюдна. Час ще зберегло обриси будівель столітньої давності. Зручна транспортна розв'язка і близькість до дамби робить це місце обов'язковим до відвідування для туристів.Недалеко від пам'ятника знаходиться сквер Освбожденія. Там же є медучилище і дві каплиці.5. Проспект ТрубниківДе це: звісно проспект Трубників!Окремо хочеться звернути увагу на проспект що веде до трубним підприємствами. В середині XX століття на проспекті Трубників були трамвайні колії, а зараз тут алея з кленами, акаціями і каштанами. Влітку зелені дерева дають густу тінь, а восени листя стає золотий. Це улюблене місце для фотосесій і відпочинку. Уздовж проспекту відкриті десятки різноманітних магазинів. Ця ділянка по праву можна вважати центром міста.Фото від Nikopol.CityРаніше ми повідомляли, як українці будуть колонізувати космос вже зовсім скоро.До цього ми писали, що нікопольська секс-тренерка запрошує на свій новий тренінг.
Навіщо нам права людини
Навіщо нам права людини
Світ 2020-01-01 15:21:22
Права людини завжди на час, нагадує Вам NikopolToday. Адже 10 грудня у світі відзначають День прав людини. Що ж за права мають всі з нас, та який шлях довелося долати представникам та представницям правозахисних рухів, аби ці права були непорушними? Про це повідомляє "Новий час". Право, з яким народжуються кожен українець, кожна людинаПочинаючи з часів Давньої Греції у світі сформувався величезний обсяг знань про те, що таке особистість, гідність людини та її права. Наприклад, Протагор, представник софістського руху, зазначав, що міра всіх речей — людина.Згодом набула поширення концепція про природні права людини. В її основі — думка про те, що людина народжується з певним набором базових прав, які є непорушними, не можуть бути ніким та нічим обмежені, не залежать від держави та мають «божественне» походження.За часів Середньовіччя цією темою займався, зокрема, Джон Локк. Він зазначав: у світі розвинутих, розумних людей не місце рабству, примусовій праці та деспотизму. У епоху Просвітництва франко-швейцарський письменник і філософ Жан-Жак Руссо розвивав та поширював ідеї соціальної рівності.Ідеї природних прав людини стали наріжним каменем європейської філософської думки. У 18 ст. вони великою мірою лягли в основу Французької та Американської революцій. Згодом Європою прокотились революції ХІХ ст., що означили перехід від монархій до представницьких урядів, а також численні рухи у ХХ ст. за те, аби домогтись від держав тих чи інших прав.Рухи за права і свободи у СвітіІсторія знає чимало прикладів, коли базові права людини порушувалися в той чи інший спосіб: війни, геноциди, репресії та депортації. У боротьбі за свободу, незалежність та захист прав людини з’явилися нові герої.30 грудня 1862 року президент США Авраам Лінкольн підписав Прокламацію про звільнення рабів, проголосивши темношкірих людей, які примусово прислужували білим американцям, «назавжди вільними». Проте, до темношкірих людей продовжували ставитися як до людей «нижчого гатунку», відмовляючи у доступі до найбільш базових прав та ресурсів. Наприклад, закон про сегрегацію в США існував до 1956 року.Фото: Репродукція прокламації про звільнення рабів. Library of Congress.Саме рух за права, що почався зі, здавалось би, незначного інциденту в автобусі, коли Роза Паркс відмовилась поступитись місцем білому чоловікові, в результаті призвів до реальних кроків з боку держави та дозволив стати на шлях подолання дискримінації. За тогочасними законами, темношкірі пасажири мали поступатися місцем білим, тож вчинок Паркс викликав неабияке обурення. Сама жінка стала символом боротьби за права темношкірих в Америці.У той самий час активно розгортав свою правозахисну діяльність і американський баптистський проповідник Мартін Лютер Кінг. За свою діяльність у 1964-му він отримав Нобелівську премію миру.Наприкінці XIX — початку XX століття в світі почав активно розвиватися рух суфражисток — жінок, які боролися проти дискримінації. Одним із основних прагнень суфражисток було отримати виборче право: жінки хотіли брати безпосередню участь у політичному житті своїх країн та голосувати на виборах. Першою виборчі права жінок у 1893 році визнала Нова Зеландія, яка на той час була частиною Британської імперії. Жінки Саудівської Аравії отримали таке право лише у 2015 році.Учасниці руху за надання жінкам виборчих прав - суфражистки. Фото: depositphotosВійни 20 століттяВійни, страти, масові вбивства довгий час були частиною європейського життя. Однак, безпрецендентні жахи Першої світової війни змусили багатьох людей задуматись, чи є механізми запобігти повторенню. Першою спробою створити такий механізм була Ліга Націй, яка, втім, не впоралася зі своєї функцією. Вже через кілька десятків років Європа та світ постали на порозі Другої світової війни.Ця війна забрала десятки мільйонів життів, у тому числі, цивільного населення, ще мільйони загинули від голоду та хвороб, що стали її наслідком. Під час Другої світової війни масово винищувалися ті, хто мав єврейське походження. Тільки в Бабиному Яру в Києві прибічниками Адольфа Гітлера було розстріляно більше 33 тис. євреїв.У травні 1944 року масові переслідування торкнулися кримських татар, коли весь народ за 4 дні насильно депортували з півострова до Узбекистану, Росії, Таджикістану і Казахстану. Десятки тисяч людей загинули від хвороб, нелюдських умов утримання та голоду.Події Другої світової показали, на що здатні держави та людство вцілому, якщо немає обмежень та правил. Починаючи від правил ведення війни та захисту цивільного населення, закінчуючи захистом права кожної людини на гідне життя.Роль ООН та громадських організаційКраїни вирішили розробити спільні механізми, аби унеможливити повторення жахіть Другої світової. Так виникла Організація Об'єднаних Націй. Статут ООН був підписаний 26 червня 1945-го. Захист прав людини став одним із пріоритетних завдань роботи ООН.У 1946-му була створена перша Комісія з прав людини, а за два роки після цього, у 1948 році, укладена Загальна декларація прав людини від ООН. Ця декларація стала першим документом, у якому були чітко визначені всі ключові права людини.На 1950−1953 роки припадає створення Конвенції про захист прав людини та основних свобод, відомої також як Європейська конвенція з прав людини. А 16 грудня 1966 року під егідою ООН були підписані Міжнародний пакт про цивільні і політичні права та Міжнародний пакт про економічні, соціальні й культурні права.Будівля ООН в Женеві. Фото: depositphotos«Чим довше держави будуть слідувати взятим на себе зобов’язанням в сфері прав людини, тим спокійнішими ми можемо бути, що світ не повернеться до тих звірств, які ми вже прожили у минулому столітті і раніше. З іншого боку, на прикладі багатьох держав, ми все ще бачимо, що може відбуватись, якщо уряди ігнорують права людини. Ще є країни, де діє смертна кара, через яку страчують людей або зовсім невинних, або за незначні порушення. Жіноче обрізання, ранні шлюби, феміцид (зумисне вбивство жінок і дівчат черех їх гендерну приналежність) — є частиною життя мільйонів людей по всьому світу. Несправедливі ув’язненні та тортури є поширеним інструментом, щоб заглушити голоси тих, хто критикує політику своїх урядів та має активну громадянську позицію» — зазначила Оксана Покальчук, директорка Amnesty International Україна.Конвенції та інші міжнародні документи — це спосіб для урядів домовитись та взяти на себе відповідальність за дотримання прав на територіях своїх країн. Такі документи потрібні, аби країни-порушниці могли понести відповідальність на міжнародному рівні.Аби забезпечити дотримання прав людини всередині країн, діють громадські організації та активістські рухи. Вони слідкують за тим, аби уряди дотримувались взятих на себе зобов’язань у сфері прав людини, та фіксують порушення. Якщо уряди ігнорують свої зобов’язання, активісти залучають міжнародну спільноту, аби інші держави могли застосувати міжнародні методи тиску.Про Amnesty InternationalУ 1936 році 15-річний учень Ітонської школи на ім'я Пітер подав шкільному керівництву скаргу, де нарікнув на погане харчування у навчальному закладі. Директор школи повідомив матері Пітера, що у хлопця є «революційні схильності». Через три десятки років, у 1961-му, цей хлопець, Пітер Бененсон, започаткує Amnesty International — організацію, яка згодом стане одним з найбільших та найсильніших правозахисних рухів у світі.Фото: Пітер Бененсон - засновник Amnesty InternationalЗа роки своєї роботи організація розрослася у масштабну мережу: з’явилися представництва в країнах Африки, Азіатсько-Тихоокеанського регіону, Центральної та Східної Європи, Центральної Азії, Латинської Америки, Близького Сходу та Північної Африки. В більш ніж 70 країнах представництва розгорнули свою роботу на національному рівні. Зараз Amnesty International підтримують більше 7 млн людей у світі.Фото: Обкладинка газети Amnesty International від 3 січня 1962Amnesty International також проводить одну з найбільших в світі правозахисних кампаній Марафон написання листів, вона відбувається в майже 200 країнах по всьому світі, а Україна долучається до кампанії вже 13 років поспіль.В’язні совістіОдин із важливих напрямів роботи — це захист прав «в’язнів совісті». Це люди, яких було засуджено виключно за їх мирне вираження поглядів. В історії України це поняття нерозривно пов’язане з іменем Йосипа Сліпого — церковного діяча, єпископа, а згодом — предстоятеля Української греко-католицької церкви. 11 квітня 1945 Йосип Сліпий був репресований владою СРСР та засуджений до важких робіт. Загалом за своє життя Йосип Сліпий відбув у засланнях 18 років. Був першим в’язнем совісті, звільненим завдяки численним клопотанням, зокрема, і на адресу папи Івана XXIII.Історія України містить безліч подібних прикладів. За часів СРСР, у 1950−1970-х роках зародився та активно діяв дисидентський рух. Його учасники критикували радянську владу за надмірний контроль над суспільством, розвивали українську літературу, боролися за право українського народу на свою мову та культуру. Вони були інакодумцями — людьми, які йшли проти системи.Одна із найвідоміших дисидентських груп в Україні у ті часи — так звані шістдесятники. Назва говорить про період, у який функціонувала ця група. До групи шістдесятників входили, переважно, українські письменники, такі як Василь Стус, Юрій Шелест, Василь Симоненко, Іван Драч, Ліна Костенко, Іван Світличний, Левко Лук’яненко та інші. За свою позицію чимало з них були репресовані, зіслані у табори. Лук’яненко та Стус також були визнані в’язнями совісті.Amnesty International в УкраїніОдин із представників дисидентського руху, — правозахисник Мирослав Маринович. У листопаді 1976 року він заснував Українську Гельсинську групу, після чого став об'єктом переслідувань КДБ. Наступного року був заарештований за «антирадянську» діяльність, отримав сім років таборів суворого режиму та п’ять — заслання. У 1991-му Маринович заснував першу групу Міжнародної амністії в СРСР та першу Українську асоціацію Міжнародної амністії.«Зараз Amnesty International підтримують більше 7 млн людей по всьому світу та сотні в Україні. В Україні наші активісти та активістки проводять акції і правозахисні кампанії по всій території як у великих містах, так і у найменших селах», — каже Оксана Покальчук.Емір-Усеїн Куку — один з в’язнів совісті, за звільнення якого Amnesty International бореться сьогодні. Кримськотатарський активіст, член Кримської контактної групи з прав людини, був засуджений російською владою у 2016-му. Йому закидають співпрацю із організацією Хізб ут-Тахрір, яку в Росії вважають терористичною, а в Україні - ні. Хоча відповідно до міжнародних норм, на території окупованого Криму має застосовуватись українське законодавство. У листопаді 2019-го Південний окружний військовий суд у Ростові-на-Дону, РФ, засудив його до 12 років колонії суворого режиму.Окрім того, Amnesty International в Україні проводить кампанії за ратифікацію Стамбульської конвенції та з протидії домашньому насильству. Працює над питаннями пов’язаними з подоланням дискримінації, правом на свободу вираження та свободу мирних зібрань. Крім того, ще від моменту окупації Криму Росією, організація моніторить ситуацію з переслідуваннями кримських татар та добивається звільнення несправедливо засуджених.«Росія активно вдається до переслідувань кримськотатарської спільноти та часто судить людей лише за їх мирне висловлення поглядів та критику влади», — говорить Покальчук.Проте, Amnesty International прагне добиватись змін не лише у справах конкретних людей, а змінювати ситуацію з правами людини на системному рівні.Фото: Емір-Усеїн Куку зі своїм сином Бекіром. Amnesty International«Ми розуміємо, що не можемо допомогти кожній людині, яку було несправедливо засуджено, тому коли ми говоримо про історію однієї людини, ми розповідаємо про цілий масив порушень, з якими стикаються тисячі людей. Наприклад, Емір-Усеїн Куку — не єдиний кримськотатарський активіст, якого засудили несправедливо. Але говорячи про нього, на весь світ розповідаємо про десятки інших, хто опинився в такій же ситуації. Та в цілому про всі ті порушення прав людини, з якими стикаються кримські татари на окупованому півострові», — зазначає Покальчук.Інші правозахисні рухиСьогодні в Україні функціонує чимало правозахисних об'єднань організацій за різними напрямками, від боротьби з гендерною дискримінацією до рухів за клімат. Один з таких — це міжнародний кліматичний рух молоді Fridays for future.«Ми добиваємося того, щоби кожна окрема держава та вся міжнародна спільнота визнали кліматичну кризу й вдалися до реальних і амбітних кроків з її подолання. З цього витікає наша друга, більш глобальна ціль — дотримання кліматичної справедливості, адже зараз найбільше від кліматичної кризи страждають ті, хто мають найменше відповідальності за неї, як-от малі острівні країни, бідні країни», — каже Артур Саркісян, активіст руху Fridays for future.Міжнародний марш за клімат в Україні 2019. Фото: Amnesty International, Саша КоваленкоКиївська група Fridays for future також вимагає перегляду українським урядом національно визначеного внеску України до Паризької угоди з повною відмовою від нарощування викидів парникових газів. Активісти зізнаються: їм часто доводиться чути про те, що зміни клімату майже не стосуються України, а тому і сама тема цікавить далеко не всіх. Проте це не так: один із доказів того, що зміна клімату уже торкнулася і нас — температурні рекорди, які ми регулярно б'ємо останнім часом.Активно розгортається і рух за права Кримських татар на окупованому півострові. Кримські татари протягом декількох століть ведуть мирну боротьбу за свої права: право жити на своїй землі, практикувати свою релігію, підтримувати свою культуру.«Ми боремось за те, щоб на нас не зводили наклепи, не називали екстремістами чи тетористами. Ця боротьба — світло, яке обов’язково проллється на цей весь морок брехні проти нашого народу, — зазначає Мер'єм Куку-Ашчи, дружина Еміра-Усеїна Куку. — Підтримка для нас дуже важлива. Це ніби частини однієї будівлі: підтримують тебе, а ти підтримуєш інших. Неймовірно сильне джерело натхнення у нелегкій боротьбі проти переслідувань».«Коли йдеться про права людини, добиватись фундаментальних змін, зазвичай, досить складно. Це забирає багато часу. Позитивні зміни стають можливими, коли багато людей об'єднуються і починають разом працювати над спільною ідеєю. Це, в свою чергу, також часто вимагає від суспільства перегляду звичних моделей мислення і уявлень про те, що добре, а що погано. Наприклад, завдяки колективній роботі різних організацій та рухів в Україні прийняли закон про протидію домашньому насильству — один із найпрогресивніших у Європі. Зовсім по-іншому зараз проходять і Марші рівності — права та безпеку учасників цих заходів захищають правоохоронці, хоча ще кілька років тому все було зовсім інакше», — каже Оксана Покальчук.Марш рівності 2019. Фото: Amnesty International, Саша Коваленко.«Звісно, і в Україні, й у світі дуже багато людей потерпають від порушень прав людини. Уряди часом не хочуть дослухатись до інтересів людей, тим чи іншим чином прагнуть обмежити права або уникнути реформ, що дозволили б громадянам скористатися своїми базовими правами. В Україні на нас теж чекає багато роботи, аби створити державу, в якій люди будуть вільними, рівними та впевненими в тому, що їхні права захищені. Велику надію в цьому покладаємо саме на ріст активістських рухів в Україні та зростання освіченості в питаннях прав. Потрібно ще дуже багато працювати, щоб викорінити дискримінацію та добитись від держав дотримання прав людини, проте ми вже стоїмо на цьому шляху», — резюмує директорка Amnesty International.За матеріалами "Нового часу".Нагадуємо також, що крадіям у Нікополі не позаздриш - всіх поліцейські посадять.До цього ми писали як саме українська економіка пішла в гору у 2019 році.
Головні досягнення Нікополя у 2019 році: з цим приповзли після свят у 2020-й?
Головні досягнення Нікополя у 2019 році: з цим приповзли після свят у 2020-й?
Нікополь 2020-01-02 11:36:35
Як стало відомо NikopolToday, чимало головних досягнень було у Нікополя в 2019 році: але з чим точно приповзли після свят у 2020-й?Про це ми дізнались з сайту Прихист. А що встигли зробити у NikopolToday?ПрихистВже стало традицією в останній день року, що минає підводити підсумки прожитих 365 днів. В 2019 «прихистили» трохи змінився: ми оновили наш офіційний сайт, запустили аккаунт в Інстаграме, відкрили телеграм-канал.Група в Фейбці зросла до 13 000 передплатників, YouTube канал - до 1 600. Наші знімальної групи записали понад 60 інтерв'ю, зробили близько 100 сюжетів, наша газета набирає популярність не тільки місті, її чекають і в районі. Ми допомагали БФ «Шанс на життя» і Олені Омельченко, БФ «Дітям Нікополя» і Маргариті Горбаненко, а також тим, хто побажав залишитися за кадром.Команда Пріхиста дякує всім і кожному. Ви - наш мотиватор, натхненник і «чарівний стусан».Підводячи підсумки року, ми вирішили зробити невеличкий рейтинг-опитування про головні досягнення і провали, які запам'яталися в році, що минає. Нікопольці, депутати міської ради, представники виконавчої влади та громадські діячі були практично єдині в своїх відповідях. Окремі моменти, що стосуються благоустрою Нікополя, стали як і найбільшими досягненнями, так найсерйознішими факапамі. Детальніше в заключному сюжеті цього року.NikopolTodayВ нас поки ще немає радіцій але наша головна традиція - це свобода!Ми розробили і постійно працюємо над дизайном і функціоналом нашого сайту. Вже працюють всі основні функції, які потрібні читачам. Зараз тестуємо "особистий кабінет", блоги та оголошення, які дійсно будуть корисними для Нікопольців.У нашій групі у Фейсбук вже біля 100 людей. Долучайтесь!А ось у нашій публічній сторінці вже біля 400 чоловік! Дякуємо вамі  підписуйтесь!Свої пропозиції та ідеї також надсилайте нам на пошту nikopoltoday@gmail.comУ нашій команді, поки що 3є людей. Незабаром опублікуємо і сторінку про нас на сайті. Команда "Нікополя Сьогодні" дякує всім, хто долучився до сучасних новин Нікополя і району і чекаємо на ваш вражаючий фітбек.Чекайте на ще більш круті й багаточисельні новини у Новому, 2020 році! Ваш Nikopol Today!Фото Прихист.Раніше ми розповідали Україна росте в очах Європи: Київська ялинка стала одною з найкращих в ЄС.Також ми писали що у Нікополі дід мороз вітав людей і дарував подарунки прямо у автобусах!
Підземелля Нікополя все ще досліджують - більшість з них досі приховані від нас
Підземелля Нікополя все ще досліджують - більшість з них досі приховані від нас
Нікополь 2020-01-05 19:59:52
Як стало відомо NikopolToday, у Нікополі завзято шукають старовинні підземні ходи! Підземелля Нікополя все ще досліджують - більшість з них досі приховані від нас.У Нікополі шукають підземні ходи старого міста. Історики і ентузіасти хочуть відновити хоча б одну ділянку підземних трас.Про це NikopolToday стало відомо з обігу Олега Фельдмана в соціальній мережі Facebook. У Нікополі вже відкрили для відвідувань старовинні підвали, але підземні ходи поки не знайшли.Якщо вам що-небудь відомо про замуровані старовинні купецькі підвали і підземні ходи в Старій частині міста та інших районах Нікополя, пишіть про це в групу «Стара частина Нікополя - історичний центр міста».Дослідницьку експедицію проводять БФ «Нікополь туристичний», Дангіон Кривий Ріг за сприяння Нікопольського краєзнавчого музею. Мета пошукових робіт - відтворити хоча б одну ділянку підземних ходів, які зможе розкрити загадки Нікополя IXX - XX, а цілком можливо і VII - VIII століть.Варто зазначити, що такі туристичні підземні траси існують у багатьох містах Європи, а також у Львові, Умані, Вінниці, Луцьку, Кам'янці-Подільському, Одесі та інших містах України. Вони приваблюють тисячі туристів щороку.Слід додати, що у зв'язку із усе більшою популярністю підземного туризму у світі та в Україні, до Нікополя прибуває все більше туристів. Тому наодзвичайно важливо знайти всі підземелля міста і показати туристам.Раніше ми розповідали про те, що в Нікополі пройде Різдвяний етнофестиваль.До цього ми відкривали справді андеграундну тематику для Нікополя: як зробити найкращій мінет своєму хлопцю.Також слід нагадати дитина якої статі народилася в першу ніч 2020 року у Нікополі.
Під Дніпром археологи знайшли козацькі артефакти
Під Дніпром археологи знайшли козацькі артефакти
Дніпровська область 2020-01-05 23:35:58
Знахідку передали до історичного музею Новомосковська, як стало відомо NikopolToday.Про це повідомляє Depo.Дніпро з посиланням на 0569.Новомосковський історико-краєзнавчий музей імені Петра Калнишевського отримав цінні експонати до своєї археологічної експозиції. Подарував їх мешканець Новомосковщини Валерій Мартиненко.Експозицію музею тепер представлятимут дві середньовічні сокири (5 – 10 ст. н. е.) та козацький перстень ХVIIІ століття. Обидві сокири знайдені поряд з селом Орлівщина Новомосковського району і належать двом різним археологічним культурам. Одна з сокир відноситься до так званої Пеньківської культури ранніх слов'ян.Нагадаємо, раніше на будівництві траси з Дніпра до Києва археологи виявили десятки кількатисячорічних поховань.Більше новин про події у Нікополі і світі читайте на NikopolToday.Фото Depo.uaРаніше ми повідомляли, що у Нікополі старий дідусь перетворив пустир на уквітчаний фруктовий сад.А ось у Нікопольскому районі мале цуценя потрапило у полон пастки але було врятовано покровцями.
Що знають про Нікополь в Україні?
Що знають про Нікополь в Україні?
Нікополь 2020-01-06 21:06:21
Ми у NikopolToday відмінно знаємо і пишаємося тим, що на наших землях колись будували свої кургани скіфи і було п'ять Запорозьких Січей! Але Нікополь - це щось значно більше для тих, хто тут народився... А ще в ХХ столітті ми стали передовиками трубної і феросплавних промисловостей. Згодні? Кожен нікополець може справді багато розповісти про особливості міста, його історію, здобутки та невдачі. Чи не так? Але що знають про наше місто ті, хто тут не був або був проїздом? Про це повідомляє редакція Нікополь.City, яка розпитала людей з різних міст, що вони чули про наше місто.Кирило Крізаліс, блогер, Кривий РігНікополь? Це місто козацької слави. Тільки від цих великих предків лише тіні залишилися, та й годі. Зараз Нікополь - анклав злочинності, брехні і фальші. А нікопольці з нащадків гордих козаків стали рабами своїх страхів. Це місто, в якому відмовилися від загального опалення, але так нічого і не виграли.Ірина Іваськів, керівник школи копірайтингу, Кам'янськеЩо я знаю про Нікополі? Довгий час я чомусь плутала назви двох міст - Нікополь і Маріуполь. Сьогодні я розумію, що це два абсолютно різних міста, але тоді в юності мені здавалося, що це один і той же населений пункт.Врізалося в пам'ять, як на автовокзалі в Дніпрі водії з одного боку голосно закликали: Нікополь! Нікополь! А з іншого боку - Маріуполь! Маріуполь!Пізніше дізналася про те, що Нікополь - один з найстаріших (а може, і найстаріше) місто в Дніпровській області. Почула також про знамениту Золоту Пектораь. А ще, проїжджаючи через Харківську область, натрапила якось на покажчик: село Нікополь. Знайомі мої, які переїхали з П'ятигорська жити в Москву, оселилися на вулиці Нікопольській.Ось і всі мої «пізнання» про Нікополі. Через всі ці асоціації я Нікополь так собі і уявляю: старим, з сільськими околицями, з донецьким присмаком. А чи так це, не знаю.Сергій Боцвін, офісний працівник, ЗапоріжжяПерш за все, мої знання про Нікополі зіпсовані по істфаку - місто з козацькою історією, центр махновської Республіки в свій час, ну і бої під час Другої світової в 1944 році. З козацьких і царських часів ніби як збереглися частини всяких тунелів і льохів.Якщо ж про сучасний Нікополі, то це для мене останнє більш-менш велике місто перед Кривим Рогом. Наскільки знаю, в Нікополі жахливі дороги, але в Україні це не рідкість. Чув, у вас є вулиця "Електрометалургів" десь біля вокзалу. Не знаю, правда чи ні, але якщо так - то це прикольно, оригінальна назва.Відомих людей з Нікополя я не пригадаю, як і якихось позитивних новин. Виходячи з того, що я чув про Нікополі зі ЗМІ та від інших людей, місто сприймається як звичайна периферія, до якої іншої країні за великим рахунком немає діла, і в якому немає господаря. Не в плані контролю нерухомості і т.д., а в плані наведення порядку, ремонту інфраструктури, розвитку міста в цілому. Таке собі Запоріжжя в мініатюрі - є великий завод, який працює "на останньому диханні", раздолбанє всьо і вся, і люди, які і хотіли б щось змінити, але не можуть.Тимур Куртумеров, журналіст, СімферопольЗнаю, що це місто в Дніпровській області, якщо не помиляюся - поруч Каховське водосховище. Точно пам'ятаю по урокам географії в школі, що в Нікополі багато заводів - феросплавів, Трубосталь ніби. Загалом, промислове місто. Асоціації - судячи з усього населення тут працьовите. Щось мені здається, що в назві міста явно щось пов'язане з перемогою (від богині Ніки).Наталія Зозуля, керівник прес-служби в «ЗооКонтроль Україна», ХарківПро Нікополь знаю небагато. Каховське водосховище з боку Дніпровської області, промислове містечко. Знаю, що у вас немає централізованого опалення. Якось в поїзді розповідала жителька міста, що у вас найдорожча холодна вода в Україні. Так це чи ні, не знаю. Про культурне життя, відомих нікопольчанами (або нікопольців - як правильно?) Нічого не чула. Постараюся виправити своє невігластво в новому році.Ярослава Дегтяренко, письменниця, ЗапоріжжяНікополь - місце Микитинської Запорозької Січі, що існувала в 1638-1652 роках і заснованої Федором Люта. Ще біля сучасного Нікополя був Микитин Ріг - переправа через Дніпро, яку контролювали низові козаки і де у них довгий час була митниця. Зараз ці місця затоплені Каховським водосховищем.Фото Нікополь.CityРаніше ми писали як перетворити своє хобі на успішний бізнес.Також ми повідомляли про останній футбольний матч у Нікополі. 
Нікополю старому - недовго жити залишилося! Історія міста під загрозою
Нікополю старому - недовго жити залишилося! Історія міста під загрозою
Нікополь 2020-01-06 22:21:05
Сьогодні у розділі "Власна думка" NikopolToday вирішив нагадати, що ісорія міста Нікополя - це наше все! Саме коли ми втрачаємо наше минуло, ми втрачаємо і наше майбутнє! Про це у блозі "Нікополю старому недовго залишилось" від блогера з Нікополя під нікнеймом Rayan Riener з блогу "Тут і Зараз". Цей текст дійсно вартий вашої уваги.Текст мовою оригіналу, без змін.«Никополю Старому» недолго жить осталось!Хочу заметить, что статья написана мной более пяти лет назад, тем не менее, тема как нельзя актуальна! Надеюсь, эти мысли смогут постучать в ваше сознание, взывая к действиям.  (Автор).И «Никополю Старому»Недолго жить осталось«Трудяги» бизнесменыЕго продали не стеясняясь!Вот таким четверостишием, я хотел-бы ознаменовать тему статьи, про Старый Никополь.В частности, можно взять пример  со старым «Шопом». (Это старый Рынок в Исторической части города, может кто не знает). Я согласен с владельцем этого здания в одном, «что картинную галерею там никак нельзя устроить», -по крайней мере сейчас), но это – всего-лишь доля правды. Вспомните, сколько раз горожане многих городков или даже сел спасали свои культурные ценности. А старый «Шоп» таким и есть, как и многие окружающие его дома, просто нужно организоваться, для всеобщего решения проблемы; ведь именно нашей неорганизованностью  и незнанием ни законов , ни своих прав, пользуются бизнесмены и коррупционнеры. И сейчас, пока происходит дискуссия между мной и вами, они, каждый друг с другом или в одиночку, творят что хотят.Представим: «Никополь 2031 год».  (История из прошлого о том, как могло бы быть).Ты идёшь по улице. Вокруг, тонны пластикового мусора, пластиковые стены збегаловок и киосков, пластиковые окна, а в Старой части города стоит перестроенный «Шоп».  Также пластик, вокруг – газоны, быть может и деревца. Ограждён трехметровым забором, вокруг стоят мерседесы, джипы. А охранники не допускают простых людей, каждого из нас, чей удел раздолбаные дороги и мусор?! Днем там кафе-ресторан с алкоголем внутри, а ночью  – дискотека с наркотой для подростков, а в городе нет ни одной картинной галереи. Здание, намного больше прежнего и совсем не похоже на прежнее. А прежнего, собственно, и нет вообще!Не очень давно, одна знакомая бабушка рассказала мне: «Шоп очень старый, помнит ещё те времена, когда я была маленькая. Во время Голодомора, чтобы хоть как-то выжить, мы с родителями собирали зернышки на полях. Варили немного каши и ходили продавать туда.  Даже когда «каша» кончалась в казанке, всеравно стояла очередь из нескольких человек за тем, чтоб выскребстихоть какие-то остатки на стенках. Люди отдавали все за еду. Всё это, происходило внутри Шопа во времена Голодомора, идолы режима которого, до сих пор стоят на наших улицах.И, напрашивается вопрос: «Как мы можем научиться на ошибках наших дедов без памяти, без истории?!» Памяти, в виде исторического наследия! Ведь не зря в стенах старого Шопа обустроено памятное место Жертвам репрессий, ведь этот рынок – символ того времени, когда наш народ морили голодом.Вместо реставрированных памятников, мы видим жирных бизнесменов-коррупционеров, и идолов режимов отдававших кровавые приказы! Нужно делать выводы всем!..Фото Rayan Riener / Here And NowРаніше ми писали що чоловіча здорова потенція врятує Нікополь від вимирання. До цього повідомляли що знають про Нікополь інші українці, які ніколи не були в Нікополі.
У 2019 році вся Україна дізналась про Нікопольські підземелля
У 2019 році вся Україна дізналась про Нікопольські підземелля
Нікополь 2020-01-06 23:25:06
Як стало зрозуміло NikopolToday, - Нікополь це андеграунд! Туристична родзинка Нікополя, як виявляється, схована під землею - це купецькі підвали і козацькі катакомби з давньою історією. Індустіральні туристи в захваті! Діггери вже збираються в дорогу. Про це повідомляв раніше УкраІнформ.Наче білокрила чайка — на неї схожі обриси Нікополя на карті - розкинулось місто на березі Каховського водосховища. Свого часу воно було чималим портом, перевалкою зернових на Одеський морський порт. Сучасний Нікополь – місто металургів. Нікопольський феросплавний завод є одним з найбільших підприємств металургійного комплексу України і найбільшим феросплавним підприємством в Європі, 75 % продукції заводу йде на експорт. А ось Нікопольський південнотрубний завод був найбільшим в СРСР, а тепер на базі його цехів створено з десяток самостійних заводів, що продовжують постачати продукцію у 65 країн світу. Але найцікавіша туристична родзинка Нікополя, виявляється, під землею - у козацьких та купецьких підвалах і катакомбах.Ними у сьогоднішній «Точці на карті» вирушили мандрувати кореспондент Укрінформу разом із директором нікопольської туристичної агенції «7 Січей» Олегом Фельдманом і гідом – краєзнавцем, істориком Сергієм Торопом.Вам варто подивитись відео нижчє.Легенди й Історія НікополяНікополь виник із передмістя Микитинської Січі та Микитиного перевозу у 1639 році. Тут зливалися майже вісім річок і був широкий прохід до Дніпра, вигідне географічне розташування.- Що стосується підземель, то є легенди, що ще з козацьких часів тут були, мабуть, природні катакомби, які ті пристосували для своїх цілей. Ходи були від козацької Січі до берега плавнів. А Січ, згідно з розкопками, розташовувалася на території нинішнього парку Перемоги у центрі міста. Зберігся захисний вал, який відкопали археологи, - розповідає Сергій Тороп.Відомо, що на території сучасної Нікопольщини існувало п’ять Січей. Козаки, завдяки підземним ходам, могли непомітно полишати місто під час облоги. Наприклад, так було у 1593 році, коли козаки, перебуваючи в облозі 40-тисячного татарського війська на Буцько-Томаківській Січі (нині це місце - трохи далі від Нікополя, поблизу села Червоногригорівка, в центрі с. Острів, частково затоплене Каховським водосховищем) підземними ходами змогли вийти непоміченими й організувати Нову Січ на річці Базавлук.Краєзнавець розповів, що пізніше, у часи розгортання подій російсько-турецької війни, в місті планувалося будівництво фортеці. У зв’язку з чим тут побував інженер-полковник Мінцеріус, який склав план Нікополя, де позначив різні оборонні споруди як ті, що існували з часів Січі, так і ті, які планувалося звести.Саме тому Нікополь облаштований своєрідно: всі вулиці сплановані під прямим кутом, як і в більшості міст на півдні України. Це типове військове планування забудови вулиць для зручності пересування, сполучення між частинами міста та транспортування різного товару. Під будинками на цих вулицях також були влаштовані підземелля.У зв’язку з тим, що потреба у фортеці відпала, кордон із Турцією відійшов на межі нинішньої держави, а Нікополь перестав бути прикордонним містом, то й саму фортецю, на думку Торопа, розібрали. Її надземну частину місцеві мешканці розбирали для власного будівництва. Міщани, купці, державні селяни забудовували вулиці за вже відомою схемою поверх старих підвалів і тунелів.Деякі підземелля датуються XVIII ст., тож їм близько 250 років і вони є старішими за ті будівлі, що на них були побудовані у XIX-XX ст.Будинки у XIX-першій половині XX століть були, як кажуть, три в одному: у верхній частині, на другому поверсі, розміщувалися житлові кімнати власника та прислуги, на нижньому поверсі - магазини, а в нульовому, підземному – склади товарів.Місцеві купці багатіли на транспортуванні зерна до Одеси, розвивали й іншу торгівлю: рибою, м’ясом, винами, крупою, ковбасами, тканинами. Росли заводи та артілі. До більшості складів можна було потрапити тунелем, який вів прямо з пристаней - Солоної, Рибної, Хлібної.Директор нікопольської туристичної агенції «7 Січей» Олег Фельдман, який у 2014-2017 роках обіймав посаду позаштатного радника міського голови Нікополя з питань туризму, працює, аби зробити кожне підземелля його турмаршруту стилізованим під епоху їх перших власників.- У Нікополя є історико-архітектурний опорний план, розроблений проектним інститутом і затверджений у 2013 році міністром культури та сесією міськради. Цей документ є офіційним додатком до Генплану міста. Там виокремлено історичний ареал Нікополя. У старій частині міста він охоплює кілька кварталів, де Нікополь зароджувався як козацьке містечко і далі після ліквідації Запорозького козацтва розвивався як купецьке. Це означає, що тут є будинки, збудовані за всіма правилами тодішньої архітектури з обов’язковим підвалом-підземеллям, - розповідає Олег Фельдман.Він припускає, що приватні підвали купців, цілком можливо, з’єднувались, адже багато купецьких родин ріднилися і вели сімейний бізнес разом. Підвали використовувалися і для зберігання, і для сполучення, і як винні погреби. Коли настали важкі часи, зокрема встановлення Радянської влади, в них влаштовували тайники, ховали скарби.З обох сторін колишньої Базарної площі (нині пл. Б.Хмельницького) з XIX-XX сторіччя будувались кам`яні торгові ряди з магазинами та складами. вважається, що підземелля всіх торгівельних рядів раніше поєднувалися між собою та ринком Шопа, а всі разом - з пристанями Нікополя. Так товар швидко доставлявся до місць продажу. Нині стіни між магазинами закладені, проте зустрічаються підземелля, що поєднують декілька магазинів. Деякі з підземель є точками маршруту Підземелля Старого Нікополя, а деякі тільки готуються ними стати...В історичній частині міста концентрувався бізнес купців – їхні магазини, прибуткові будинки, готелі, артілі... Вони цікаві своєю архітектурою, влаштуванням. Але якщо у наземній частині внутрішнє улаштування за часів радянської й незалежної України змінювалося, то підземелля залишилися такими ж, як були 100 і 200 років тому. Це й приваблює туристів, та й сама тема підземель завжди романтизувалася письменниками, режисерами, тому дигерством і захоплюється молодь, цікавляться туристи. Перші екскурсії підземеллями, що проходять щотижня, відвідали вже понад 150 осіб.Фонд «Нікополь туристичний», заснований Олегом Фельдманом спільно з заступником директора краєзнавчого музею міста Нікополя Мирославом Жуковським та Почесним громадянином Нікополя, художником Марком Проданом, з минулого року зайнявся вивченням нікопольських підземель.– За цей час ми відвідали вже понад 70 підземель. У деяких, з дозволу власників, розібрали замуровані отвори в цегляній кладці, дещо знайшли. Також вдалось відшукати трьох свідків, які стверджують, що ходили колись нікопольськими тунелями: один - наприкінці 40-х років, один - на початку 90-х, ще один – у 2003 році. Ми намагаємося перевірити їхню інформацію. І вже є кілька реальних місць, які дозволять пересвідчитися, що там є тунелі, а також сподівання, що їх вдасться зробити туристичними об’єктами, - каже Фельдман.Старому місту Нікополя - Нове життя!Справжнє дигерське задоволення турист отримає тоді, коли зможе в одному місці зайти, а в іншому вийти, провівши у підземеллях тривалий час.Понад кілометр площі Богдана Хмельницького та вулиці Микитинської могли би стати суцільною туристичною зоною. За наявності інвестицій можна було б викупити всі підвали, поєднати їх (як це, наприклад зробили у польських містах Краків і Жешув) і зробити єдину туристичну підземну трасу. Але зараз у кожного є свій власник, тому домовитися зі всіма дуже складно. Деякі власники, коли зміцнювали підлогу, позаливали свої підземелля бетоном...– Є ескізний проект щодо перетворення історичного центру міста на пішохідну зону для прогулянок. Підприємці, які ведуть у цій частині міста бізнес, виклали плитку, тротуар, а програми з відродження старої частини Нікополя нема, хоча наш фонд розробив таку концепцію на основі програми попереднього головного архітектора та влади міста. Програма фонду «Старому місту – нове життя» якраз передбачає, щоб тут була пішохідна зона, на умовах співфінансування. Тут може бути музейний квартал, кафе, підземелля, готелі і хостели, сувеніри, тут також є вихід до моря – прогулянки дамбою, катання на плавзасобах, міський пляж. Є півтора десятка цікавих будівель, що виставлені власниками на продаж або оренду і за наявності інвесторів могли би вистрелити як цікаві туроб`єкти. Залюбки ознайомимо інвесторів з пропозиціями та сконтактуємо з власниками будівель. Тобто, потенціал тут великий, але справжнього пріоритету в місцевої влади не завоював, - констатує Олег Фельдман.За його словами, у 2015 році міськрада прийняла Програму розвитку туризму, але вона вкрай недофінансована, тож і нема належного ефекту. Тим часом, стара частина поступово руйнується.У радянський період було кілька причин, аби про підземелля нічого не розповідати. Там могли ховатися кримінальні елементи. Тому у повоєнний час підземелля почали замуровувати, засипати, зачиняти. Щоби люди не відволікалися від будівництва комунізму.- За переказами одного з ветеранів міліції, у районі вулиці Лапинки жив злодій, який доробив чи використовував існуючий тунель для того, щоб утікати від стражів порядку при небезпеці та щоби переховувати награбоване з магазинів і складів. У його будинку була піч із решіткою, і коли до нього приходила міліція, мати відчиняла її, а він проходив аж до Нікопольських плавнів, де й переховувався. Це задокументований реальний випадок використання злодійським світом катакомб, - розповідає Олег Фельдман.Також боялися повторення 1918 року, коли існуюча на той час у місті антирадянська організація під назвою «Воїнський союз», у складі якої були колишні солдати й офіцери, використовуючи ходи й виходи катакомб, дізнавшись про наближення до міста австрійських військ, за 20 хвилин повалила радянську владу в місті.Під час Другої світової війни підземелля використовували учасники підпільних організацій, переховувалися, залишали зброю, листівки, там стояв гексограф, на якому роздруковували зведення Радінформбюро.У той час працював Південнотрубний завод оборонного значення, тому не бажано було, щоб під містом хтось користувався катакомбами чи тунелями.Загалом я з нікопольцями спустилася у сім підземель, що належали купцям Гусєву, Іванову, Сухініну, Самойленку. Ми дізналися про будинок Держбанку, побудований будівельною артіллю купця Гусєва, який був із числа старовірів і з таких же одновірців створив артіль. Вони відрізнялись від решти містян: носили широкі чоботи, не любили капелюхів, які були тоді в моді, а носили картузи, мали бороди...Ми дізналися де існував магазин «Фарфор, фаянс», що належав Пінському, де тримав майстерню годинникар Бро, де було фотоательє Аптовича, котрого знали по всій Російській імперії, бо кожну фотосесію він перетворював на подію...- Біля фотоательє був вхід до підземелля. У дитинстві я туди ще залазив у 13 років з такими ж цікавими хлопчаками. Потім батьки непокоїлися, викликали пожежних, міліцію і згодом змусили вхід забетонувати, - згадує Сергій.Спускаємось старими дерев’яними сходами, ще і ще нижче, наче по колу, тут уже зовсім не така цегла, як вище. Такими підвалами пронизаний весь Нікополь, в основному вони мають напівкруглі аркові цегляні перекриття, що давали додаткову міцність будівлі. Будувалися підземелля з червоної цегли - привозної та місцевої, яку виробляли два нікопольські цегляні заводи. Клали на розчин, замішаний на яєчних жовтках з додаванням битих молюсків, піску та вижимки з водоростей, що також додавало міцності. Навіть зараз ці стіни «склеєні» добре. У вікна-отвори передавали різного роду вантажі.Після побудови Каховського водосховища, рівень ґрунтових вод піднявся, - це стало згубним чинником для деяких нікопольських підземель. Це було, наприклад, однією з причин закриття на ремонт будівлі Нікопольського краєзнавчого музею, підвали якого через сирість і грибок стали непридатними для зберігання музейних експонатів. Але більшість підземель і досі сухі.Купецькі династії НікополяВідвідавши підземелля купецької садиби Іванових, ми дізнались, що їх купецький рід відомий у Нікополі з 70-х років XIX століття. Свій капітал купець зібрав, займаючись перекупкою зерна та товарного хліба, який ішов на експорт. Його син торгував бочками, гужовим транспортом. Нащадки купця займались торгівлею осетровими, кримськими та одеськими винами.Один з Іванових був не байдужий до мистецтва, захоплювався тоді ще композитором-початківцем Сергієм Прокоф’євим, який коштом Іванових відвідав Нікополь.Востаннє ім’я купця Іванова згадується і липні 1919 року, коли у будівлі Азовсько-Донського банку відбувалось останнє засідання клубу купецького зібрання. Серед тих, хто підписався під протоколом, було два Іванових – Порфирій та Олександр. Далі сліди їх втрачено.Цікавий підвал колишнього магазину Сухініна, що вів торгівлю м’ясними ковбасами. З 1910 року тут розташовувався галантерейний магазин Пашковської, де продавали жіночий одяг і де був дуже популярний куточок з капелюхами.Конкурентом Сухініна був купець Самойленко. Він мав четверо синів і дочку. Найстарший із синів був затятим картярем і гульвісою. Батько терпів, але й намагався виховувати своїми методами: коли син із чергової гулянки приходив вранці додому, на порозі його чекало відро, вудка й рибацька сітка. Це означало, що вдома його не бажають бачити, а на прожиття впродовж якогось часу він має заробляти сам. Причому взимку жалісливі батьки все пробачали синові, а як наставало літо – відро й вудка — і за поріг. Син ішов у плавні, до рибалок, жив у курені, ловив рибу. Коли холоднішало, каявся й вертався до батьків.Самойленки мали чотири патенти на виготовлення ковбас. Експериментували з рецептурами, клали різні спеції. У 1919 році родина Самойленків виїхала разом з військами Добровольчої армії Денікіна. Відомо, що нащадки купця живуть у Франції.Чотири рази на рік у Нікополі ярмаркували, приїжджали гості, було вісім готелів (нині їх одинадцять, хоча населення виросло у шість разів). А ще цікаво, що на 2011 рік у Нікополі було стільки ж банків, скільки функціонувало й сто років тому.Перший готель у місті купця Ющенка був облаштований для автомобілістів. Спеціально для «відвідувачів, що приїжджають на безкінних екіпажах». Річ у тім, що купець Ющенко став свідком автопробігу Санкт-Петербург – Севастополь, який пройшов і через Нікополь. У ньому брали участь автомобілі як з бензиновими, так і з паровими двигунами, а також електромобілі. Під час руху вирішувалось питання, який двигун кращий, що й визначило еру бензинових машин.Сьогодні на розі вулиць Микитинської та Поштової зі старого підвалу власники облаштували бар, при цьому підземелля реставрували, укріпили, встановили сучасну вентиляцію. Вклав кошти іноземний інвестор – Крістоф Райва. Він є засновником всеукраїнської мережі магазинів «Каза Нова», яку започаткував у Нікополі. Також тримає кафе і готелі. У старі часи на цьому місці був магазин колоніальних товарів, де продавали каву, чай, спеції, привезені з Індії.Крістоф Райва має ще кілька будівель у старій частині міста.Наразі туристична агенція «7 Січей» опікується ідею створення тематичних експозицій у купецьких будинках. У планах створення першого у світі Музею дверних молотків (дзвоників). Вже за їх виглядом можна багато дізнатися про господаря. Крім того, постукавши й піднявши слухавку, можна почути аудіорозповідь від першої особи купця-власника. Таким чином історія купецького Нікополя ніби оживе, стає ще реалістичнішою.Через соціальні мережі краєзнавці звернулися до нікопольців із пропозицією пошукати на горищах старовинні речі, аби влаштувати Музей підземель Нікополя - в підвалі старого ринку Шопа. Вже мають перші експонати, що відображають купецький побут.Центральний ринок Нікополя - ШОПаШопа – особливе кодове слово в Нікополі, яким називають старий ринок. Воно закріпилося у XIX-XX ст., але нікопольчани називали цей ринок так увесь час, поки він тут існував, аж до 70-х років, коли побудували нове його приміщення в іншому місці.Звідки взялася така назва? Багато хто з місцевих краєзнавців вважає, що Шопа – від шопінг, місце для торгівлі. Але це термін сучасний, на той час невживаний. А перше згадування в документах про цей ринок датується 1791 роком, навряд чи тоді нікопольці так добре знали англійську, щоб назвати ринок Шопою.Історику Сергію Торопу вдалося знайти спогади офіцера Василя Обози, який служив у Новосіченському ретраншементі на останній Покровській Січі, що також розташовувалась на території Нікопольського району.– Судячи з його записів, у запорожців були площі двох типів: майдан – це не будь-яка площа, а та, на якій була церква і де проходили вибори. Але було правило: де стоїть церква, не можна торгувати, тому в запорожців за межами Січі існувала ще одна площа, яку називали словом «цопа» або «чопа», що було трохи викривленим у перекладі з турецької і означало буквально кошару, місце для торгівлі худобою. Порівняйте: на Західній Україні популярні шопки – Різдвяні вертепи, або ж ясла для Христа. Очевидно, це одного значення слова. Тому, гадаю, і назва нікопольської Шопи того ж самого походження і означала первысно огорожу для торгівлі худобою, хоча торгували не лише нею, - пояснює історик.За його словами, інша назва ринку – «Зелений», через те, що тут завжди було багато овочів, фруктів за найнижчими цінами. Був верхній і нижній ринок. Рибний спуск вів до русел старого і нового Дніпра, де майже біля води був нижній ринок - «Рибний». Улов рибаки Новопавлівської, Лапинської рибних артілей привозили прямо на човнах. Продавалася осетрова риба чотирьох різновидів: бірюга, севрюга, осетер і пістрюга. Особливим попитом у місцевих користувалась шабля-риба або чехонь, любили також сомів і щук. Також від Нікополя до Катеринослава водився берш, якого цінували за м’яке й солодке м’ясо, краще, ніж у судака.З Каховським водосховищем ця риба відійшла у небуття, адже для неї потрібна чиста проточна вода. Через це немає і знаменитої колись місцевої страви - нікопольських дев’ятидюймових раків. Один дюйм - майже 2,2 см, отже такі раки – як омари, їх ловили на глибині, у спеціальних затонах. Раніше цю фірмову замовляв Леонід Утьосов, який у Нікополі познайомився зі своєю майбутньою дружиною.Перша будівля Шопи була дерев’яна, але влітку 1909 року сталася велика пожежа і ринок згорів. У 1910 році на кошти Нікопольської міської думи та Нікопольського земства був побудований кам’яний ринок під дахом. Нині пам’ятка культурної спадщини у жалюгідному стані, стіни розвалюються. Під Шопою також є велике підземелля, свого часу тут зберігалися різні товари, продовольчі продукти, риба, сіль, були льодовники.Дослідникам підземелля вдалося знайти за цегляною стіною хід, який, припускають, відноситься або ж до періоду російсько-турецької війни або ж більш раннього періоду епохи запорозьких козаків. Для нього характерний вузький прохід, адже і запорожці, і війська російської імперії використовували вузькі лази, якими не могла пройти кіннота. В таких ходах легше сховатись. У цих глиняних катакомбах могли розташовуватись і склади з амуніцією, боєприпасами.– З усього видно, що цей хід має продовження, ще й розгалужується, а кладка його глиняних стін набагато старіша, ніж підвал Шопи. Наскільки, це могли б підтвердити археологічні знахідки. Відомий історик козацької доби Дмитро Яворницький вказував на існування саме на місці Базарної площі валів округлої форми, які він також відносив до періоду російсько-турецьких війн, - каже Тороп.Ще це місце пов’язане й з періодом політичних репресій 1930-х років, коли не вистачало місць у відділках НКВД, багатьох людей привозили сюди, звідси ж вони йшли в останню дорогу. Тому поряд на стіні встановлено обеліск пам`яті жертв комуністичного режиму.Кінний двір і Льодовник корчми НікополяЄ легенда, що Рибним спуском, а потім тунелем із пристані на Кінний двір переганяли крадених коней, звідки їх і перепродавали. Але поки що тунель не знайдено. За переказами, начебто, підлога в місці входу в тунель викладена чавунними плитами.Краєзнавці вважають, що поряд із Кінним двором на Поштовій вулиці мала б бути поштова станція із заїжджим двором, диліжансами, де міняли коней, а поряд із нею - трактир і готель.На цій локації у підземеллі Олег Фельдман з однодумцями облаштовує стилізовану під поштову станцію експозицію, що розповідатиме про транспортне сполучення, пов’язане з містом.Також тут за закладеною ракушняком стіною знайшли кімнату 4х4 м, обкладену бутовим каменем із ще глибшим підвалом. Припускають, що тут був льодник козацької корчми XVII століття! Тобто ця підземна кімната - ровесниця міста! Сам льодовник теж перетворять на туристичний об’єкт, тут можна буде дізнатись і побачити крізь скляний люк, як виглядала козацька корчма.У такий спосіб збираються влаштувати локації ще в чотирьох підземеллях, тоді вже зможуть пропонувати туристам не просто екскурсію підземним містом, а із зануренням в епоху. А якби ще вдалося знайти тунель між підземеллями!Усі разом ми намагалися віднайти вхід у той колишній тунель. Просимо розповісти, як він колись ходив підземеллям, місцевого старожила Віталія Івановича Павелка.- О, це ж було 70 років тому! Дуже давно. Виходили – ген там, - вказує рукою на Шопу, – а заходили де, не можу визначитись. Був певен раніше, що в підземелля велоклубу...- Що вами тоді керувало, спонукало? Цікавість?- Звичайно... Голод тоді нами керував. Це 1947-48 роки були. І ми, пацанами, залазили і проходили аж до ринку, і що траплялось на шляху, все брали. Згодом нас почали ганяти за це і такі речі припинилися, але було. Я запам’ятав, що прохід був широким. А потім ішли управо і вліво ніби такі відгалуження, і точно були рейки для вагонеток, - каже старожил.- Можливо, оце він і є, - показує на стіну старого будинку, де чітко видно арочного типу вхід, із цегли виглядають поржавілі від часу завіси. – І за шириною тут точно міг пройти віз і коні. Ми раніше шукали цей вхід під велоклубом ДЮСШ, а коли демонтували будівлю поряд, відкрилася інша картина. То, можливо, вхід саме тут?Підтвердити здогадку вирішуємо у колишньої прибиральниці Ірини, яка багато років пропрацювала в музичній школі. Жінка пояснює, що чула це від тренера Григорія, який власноруч замуровував хід в 1980-ті роки, на жаль, нині він уже покійний. Але Ірина погоджується пройти маршрутом пошуковців ще раз.Кажуть, що підземелля велоклубу за радянської влади використовувалися для утримання репресованих, на стінах там були написи: "Ми ні в чому не винні". Після війни цими ж коридорами співробітники КДБ вивели кудись арештованих поліцаїв. Окрім Ринку з тунелю можна було дістатися до прибуткового будинку купця Тимофєєва, а також він ішов у бік Свято-Знаменського храму по вулиці Шевченка.Тим часом ми вирушаємо до останньої локації – мікрорайону Лапинка і старого аркового склепу під колишньою церквою Преподобного Іоанна Дамаскіна. У радянський час над склепом влаштувати літній кінотеатр. Від своїх гідів я чую легенду, що від цього склепу йдуть старовинні ходи до козацьких катакомб у бік Січі й берега, а також до інших церков.- Є фото, як виглядає цей склеп ізсередини. Там теж аркова стеля, у підлозі збоку є ніша, зараз вона порожня, припускають, що тут могла розміщуватися труна з покійником, і можливо, під цією нішею і є той самий хід, - каже Сергій Тороп.Сама церква Іоанна Дамаскіна також має дивовижну історію. Її величний фундамент у формі хреста відкопали археологи Нікопольського краєзнавчого музею з експедиції Мирослава Жуковського.- З’явився храм на цьому місці у 1854 році спершу дерев’яний, а в 1858 році – вже з цегли. Це був перший кам’яний храм Нікополя. Збудували його на кладовищі, був він свого роду «усипальницею захисників оборони Севастополя». Під час Кримської війни 1853-1856 роки у Нікополі, саме на цій території розташовувався 30-й військовий госпіталь. Про нього розповідалося в «Колоколі» Олександра Герцена. Від ран тут померло 1252 солдати й матроси. Їх відспівували священики у дерев’яній церкві. А коли кількість загиблих і братських могил зросла, поряд звели кам’яну церкву. Перший настоятель церкви Преподобного Іоанна Дамаскіна протоієрей Олександр прослужив тут 42 роки, - ділиться своїми краєзнавчими розвідками Сергій Тороп.Далі, у 1919 році, церкву, каже він, уперше закрили «червоні». Денікінці відновили тут службу. Потім передали храм військовим, які влаштували в ній склад військового майна та боєприпасів. У 1941 році все вивезти звідси не встигли і при наближенні німецьких військ залишили й частково підірвали. Вибухом було пошкоджено саме ту частину, де розташований склеп. Каплиця з дзвіницею була в іншій частині і з неї подавалися сигнали – на церковний дзвін орієнтувалися моряки на судах, що припливали до річки Лапинки.У 1943 році німецькі війська почали будувати в цьому місці міст через Дніпро, розташували зенітну батарею. А оскільки радянські підпільники використовували дзвіницю як орієнтир для наведення вогню, підсвічуючи її, то німецькі сапери підірвали церкву остаточно.До речі, назва річки Лапинки, а тепер і мікрорайону, походить від назви виду верби, якою щедро були обсаджені береги. З її лози ремісничі виготовляли чудові меблі, що цінувалися далеко за межами тодішньої губернії. За «Житієм» Іоанн Дамаскін також був «лозівником», плів корзини.Словом, якщо виберетесь на екскурсію до Нікополя – не пожалкуєте. Правда, багатьох відлякує поганий стан автодоріг. Місцеві краєзнавці та ентузіасти сподіваються на краще, і підказують, що до Нікополя можна дістатися з Києва, Миколаєва, Херсона, Хмельницького, Запоріжжя, Харкова, Тернополя, Львова, Вінниці, Одеси ще й залізницею. Ласкаво просимо!Автор Людмила Блик, Дніпро-НікопольФото УкрІнформРаніше ми розповідали як Ілон Маск шокував всіх новою модделю своєї Тесла.До речі, щоб зберегти старий Нікополь для туристів і нащадків нікопольців слід боротись!
Топ-16 відомих людей які народились у Нікополі - пишаємось!
Топ-16 відомих людей які народились у Нікополі - пишаємось!
Нікополь 2020-01-07 16:32:25
NikopolToday знайшов список 16 людей, які народилися або жили в нашому місті. Вчені, політики, актори, спортсмени - Нікополю є чим пишатися. Ми також міняємо історію України.Нікополь подадрував Україні багато цікавих людей, справжніх зірок для: культури, спорту, науки і не тільки! Про це нам NikopolToday стало відомо від NikopolCity.Список відомих уродженців міста Нікополь йде у хронологічному порядку від давнини до сучасності.1. Агафія ЗавиднаСилачка Агафія Завидна народилася в Нікополі в 1890 році - померла в 30-х роках ХХ століття в Санкт-Петербурзі.Циркачка, одна з найсильніших жінок Європи ХХ століття. Агафія народилася в селянській родині, яка проживала в селі Суліцкому (нинішній 3-й ділянка в Нікополі). Життя дівчини змінилося після зустрічі з відомим циркачем - силачем Іваном Піддубним, трупа якого виступала по всьому світу. Його настільки здивувала неймовірна сила і міць неймовірної нікопольчанки, що він взяв її виступати до себе.Параметри Агаші вражали уяву - зріст 190 сантиметрів при вазі 150 кілограм. На сцені вона з легкістю згинала залізні підкови, крутила на залізної рейці кількох дорослих чоловіків і піднімала зубами стілець, з сидячим на ньому асистентом. Але після сварки зі своїм учителем Піддубним, Агафія почала будувати кар'єру самостійно. Спочатку все йшло якнайкраще, але з початком революції в 1917 все змінилося. Настала криза. Агафії довелося виступати за грощівку. Під час одного з виступів чи невдаха кавалер, то чи хтось із заздрісників вистрілив в Агафію. Від поранення силачка так повністю ніколи і не оговталася. В кінці життя вона поїхала в Петербург, де померла у злиднях і безвісності.2. Ал ГудманАл Гудман теж народився в Нікополі, 12 вересня 1890 року - помер 10 січня 1972 року в Нью-Йорку.Диригент, композитор, музичний режисер. Народився в Нікополі в кінці ХІХ століття. Належав до єврейської сім'ї, яка емігрувала в США. Випускник Балтиморського міського коледжу та консерваторії Пібоді в Балтіморі. Успіх прийшов до нього з випуском хіта «Сінбад», після якого диригував він оркестром у багатьох успішних бродвейських проектах. В цілому за цей період своєї кар'єри Гудман музично срежиссировал більше 150 прем'єрних постановок і став одним з найпопулярніших диригентів. Займався режисурою музики для різних американських радіомереж. На честь Ала Гудмана встановлена ​​зірка на голлівудському бульварі в Лос-Анджелесі.3. Осип ШорОсип Шор народився в Нікополі 30 травня (11 червня) 1899 року - помер 6 листопада 1978 року в Москві.Найімовірніший з усіх прототип відомого літературного героя Остапа Бендера. Більшу частину життя Осип Шор прожив в Одесі. Він був відомий своїми неймовірними аферами і життєвими цитатами. Ряд дослідників припускає, що саме образ нашого земляка письменники Ілля Ільф і Євген Петров взяли для свого героя Остапа Бендера.Народився Осип в єврейській родині. Його батько був купцем, а мати - дочкою банкіра. Сім'я була заможною і благопристойною. Однак у Осипа з дитинства проявлялася тяга до пригод, афер і авантюр. Переїхавши до Одеси, щоб заробити грошей він представлявся то художником, то шаховим гросмейстером, то представником підпільної антирадянської організації. Потім влаштувався працювати інспектором карного розшуку. Пізніше він жив і працював у Москві. У повоєнний час довгий час працював провідником на поїзді Москва-Ташкент. У його честь в Нікополі встановлено пам'ятник, де він зображений в образі Остапа Бендера.4. Євсій ГолдовськийЄвсій Голдовський народився 7 (20) січня 1903 Нікополі - помер 27 листопада 1971 Москві.Відомий вчений, один з найбільших винахідників в області кінотехніки, в тому числі панорамного і широкоформатного кіно. Народився в Нікополі в родині годинникаря. У 1920 році після смерті його батька сім'я переїжджає до Москви. Спочатку Голдовський працював на фабриці «Союзкіно». З 1930 року став завідувачем кафедри кінотехніки ВДІКу (Всеросійський державний інститут кінематографії).За своє життя став автором безлічі посібників з кінематографії, за якими навчалося не одне покоління кіношників. Євсій Голдовський став одним з перших людей, які почали систематичні і комплексні дослідження в області кінотехніки. В результаті, завдяки нашому земляку глядачі отримали широкоекранне кіно, кінопанорами, кругові кінопанорами і широкоформатне кіно. Після його смерті Міжнародна кінотехнічна асоціація заснувала премію його імені, яку присуджували за найзначніше досягнення року в області кінотехніки.5. Матус БісноватМатус Бісноват народився в Нікополі 10 (23) жовтня 1905 - помер 8 листопада 1977 року в Москві.Авіаконструктор і конструктор ракетного озброєння. Народився в Нікополі, в небагатій єврейській родині. У молодості захоплювався малюванням, працював маляром. У 1931 році Матус Бісноват закінчив закінчив Московський авіаційний інститут і назавжди пов'язав своє життя з конструкторської діяльністю. У 1941-1948 роках - головний конструктор ряду авіаційних заводів; керував випуском винищувачів ЛаГГ-3, розробкою нової інноваційної авіаційної техніки. У 1948 під керівництвом Бісновата розроблений експериментальний надзвуковий літак з рідинним реактивним двигуном. Тоді ж він працював і над створенням перших вітчизняних безпілотних літальних апаратів. У 1955-1956 роках конструкторське бюро, очолюване Бісноватом, спроектувало першу вітчизняну самонавідну ракету К-8 класу «повітря-повітря». Саме він спроектував безліч зразків нового авіаційного озброєння СРСР.6. Володимир ДальськийВолодимир Дальський народився в Нікополі 22 квітня (5 травня) 1912 року - помер 15 травня 1998 року в Києві.Популярний актор театру та кіно. Василь Нестеренко (саме таке ім'я отримав майбутній актор при народженні) народився в Нікополі, де і провів своє дитинство. Навряд чи тоді хтось припускав, що з безпритульного і кишенькового злодія, яким був він в дитинстві, вийде гідна людина. Але потрапивши в робочий клуб, він раптово вирішив вступити в драмгурток, яким керувала Наталія Дальська. Жінка усиновила Василя, який взяв ім'я Володимир Дальський, на честь загиблого сина своєї благодійниці.За своє життя актор працював в тетра Харкова, Львова, Києва. Більше 20 років присвятив роботі в Київському драматичному театрі імені Івана Франка. У 1960 році йому було присвоєно звання народного артиста СРСР. За своє життя він зіграв безліч ролей в театрі і кіно. Останній раз Дальський вийшов на сцену в 1987 році, на честь свого 75-річчя.7. Анатолій СкороходАнатолій Скороход народився в Нікополі 10 вересня 1930 року помер 3 січня 2011 року в Мічигані.Впливовий математик. Анатолій Скороход народився в сім'ї нікопольських вчителів. Батьки з дитинства прищеплювали йому любов до науки. В 1948 році Скороход закінчує із золотою медаллю середню школу і вступає до Київського університету імені Тараса Шевченка на механіко-математичний факультет.У 1956-1964 роках працював в Київському університеті. З 1964 по 2002 рік він перебував у Інституті математики Національної академії наук України. З 1993 року він був професором в Університеті штату Мічиган, США, і членом Американської академії мистецтв і наук.Його наукові праці присвячені теорії стохастичних диференціальних рівнянь, граничних теорем про випадкових процесах, розподілів в нескінченновимірних просторах, статистиці випадкових процесів і марковських процесів.Скороход є автором понад 450 наукових робіт, в тому числі понад 40 монографій і книг. У його честь названо кілька теорем, задач і інтегралів.8. Геннадій ЖиздикГеннадій Жиздик народився в Гайсині 27 січня 1927 року - помер 23 грудня 1991 року в Дніпрі.Футболіст, футбольний тренер. Народився в Хмельницькій області. Коли він був підлітком, почалася Друга світова війна, і його сім'я перебралася в евакуацію, в Душанбе. Там він виступав за дорослу команду місцевого Спартака, причому був воротарем. Після війни став тренувати футбольні командиРазом з тренером Володимиром Ємцем займалися нікопольської футбольною командою «Колос», яка пройшла всі стадії від першості колгоспів до лідера першої ліги СРСР. У 1981 разом з Ємцем вирушили тренувати команду «Дніпро». Геннадій Жиздик - почесний громадянин Нікополя.9. Володимир ЄмецьВолодимир Ємець народився в Нікополі 3 квітня 1937 року - помер 9 листопада 1987 Кишиневі.Футболіст, футбольний тренер.Володимир Ємець народився і виріс в Нікополі в звичайній робітничій сім'ї. Ще школярем його запросили в місцеву команду «Трубник». Закінчивши інститут фізкультури, Володимир Ємець почав свою тренерську кар'єру. Він зробив величезний внесок в розвиток нікопольського футболу тренуючи команду району «Колос» разом з тренером Геннадієм Жиздиком. У 1981 році Ємця разом з Жиздиком відправили тренувати «Дніпро». Під керівництвом Ємця дніпровська команда в 1983 стала чемпіоном СРСР. У Нікополі проходить Турнір пам'яті тренера Володимира Ємця.10. Сергій ЗакарлюкаСергій Закарлюка народився 17 серпня 1976 року в Нікополі - загинула 5 жовтня 2014 року неподалік від Полтави.Футболіст, гравець національної збірної України з футболу. Сергій народився і виріс в Нікополі. Ще з дитинства він захопився футболом. Професійну кар'єру розпочав граючи за «Дніпро». У 2002-му Сергій дебютував у національній збірній України. Всього на рахунку спортсмена дев'ять матчів за збірну. За свою професійну кар'єру він грав у багатьох українських командах, в тому числі донецькому «Шахтарі» і київському «Арсеналі». Провів 365 матчів в елітному українському дивізіоні. Після завершення ігрової кар'єри працював тренером. Футболіст трагічно загинув у 2002 році в автомобільній катастрофі. У нього залишилася дружина і троє дітей.11. Олена АнтоноваОлена Антонова народилася в Нікополі 10 червня 1972 року.Українська метальниця диска, призер Олімпійських ігор 2008 року. Закінчила нікопольське школу №15. Потім вступила до Дніпропетровського державного інституту фізичного виховання і спорту.Тренуватися на СК «Електрометалург» під керівництвом відомого нікопольського тренера Володимира Воловика. в 2008 році під час Олімпіади в Пекіні Олена завоювала бронзову медаль в метанні диска.Нікопольчанка є майстром спорту міжнародного класу і багаторазовою чемпіонкою України. За досягнення високих спортивних результатів нагороджена Орденом княгині Ольги ІІІ ступеня.12. Вікторія СюмарВікторія Сюмар народилася в Нікополі 23 жовтня 1977 року.Журналістка, медіа-експерт, політик. Народилася 23 жовтня 1977 року в місті зросла у Вінницькій області. Після школи вступила на історичний факультет Київського університету імені Шевченка. Навчалася в аспірантурі Інституту історії УкраїниЗ 1999 по 2003 рік - працювала журналістом радіостанції «Континент». З 1999 року - позаштатний кореспондент радіостанції «Голос Америки» в Україні.Статті Вікторі друкувалися в «Дзеркалі тижня», «Телекритиці», «Українській правді» та інших українських виданнях. У 2019 стала народним депутатом Верховної Ради від партії «Європейська солідарність».13. Костянтин СимашкоКостянтин Симашко народився в Нікополі 12 листопада 1980 року.Футболіст, дворазовий чемпіон і срібний призер літніх Паралімпійських ігор, Заслужений майстер спорту України. Костянтин з дитинства захоплювався футболом. Через аварію автомобільної аварії був паралізований, але зміг повернутися до повноцінного життя. Незважаючи на те, що лікарі наказували йому, що він не зможе займатися футболом, він зміг повернутися в спорт завдяки паралімпійського футболу. У складі паралімпійської збірної виграв чемпіонат Європи з футболу. За досягнення високих спортивних результатів на Паралімпійських іграми нагороджений орденами «За заслуги» різних ступенів.Костянтин Симашко - почесний громадянин Нікополя.14. Оксана БотурчукОксана Ботурчук народилася в Нікополі 12 вересня 1984 року.Легкоатлетка, Заслужений майстер спорту України. Паралімпійська чемпіонка 2008 року, п'ятикратний срібний і бронзовий призер Літніх Паралімпійських ігор 2008 і 2012 років. Оксана народилася в спортивній сім'ї. Її батько був майстром спорту СРСР з самбо, а мати кандидат в майстри спорту з легкої атлетики. Через автомобільний катастрофи у Оксани Ботурчук сильно погіршився зір. Пройшовши довгий шлях відновлення і тренувань Оксана зі звичайної спортсменки стала паралімпійської чемпіонкою. Вона виграла ряд міжнародних турнірів і була включена до складу збірної країни.15. Олександр ПіскуновОлександр Піскунов народився 31 грудня 1991 року в Нікополі.Актор театру та кіно. Дитинство Олександра пройшло в притулку Нікополя, навчався в школі-інтернаті «Гармонія». У шкільні роки займався в драмгуртку під керівництвом Тамари Миколаївни Сурикової. Професійне акторську освіту отримав в Київському національному університеті театру, кіно і телебачення імені Карпенка-Карого.Нікопольці могли бачити його у фільмах «Киборги» і «Крути 1918» та «11 дітей з Моршина», які показували в кінотеатрах міста.16. Rayan RienerКостянтин Іватович (псевдонім Rayan Riener) народився 30 квітня 1994 року в Нікополі.Письменник, поет, борець за права людей в Україні. Відомий завдяки тому, що написав перший український гей-роман. До речі, книгу автор написав у Нікополі. Його твори перекладені англійською і відомі закордонному читачу.Раніше ми писали про його нову книгу "Марс Один".Світлини NikopolCityРаніше ми писали як довести свою кохану до 11 різних типів оргазму! Ти станеш найкращим коханцем в її житті.Також розповідали що замість реновації та модернізації старих будівель у Нікополі - вони стали притоном наркоманів і алкашні, що створюють смітник із Нікополя.
Яким було місто Нікополь 10 років тому: фотоекскурсія
Яким було місто Нікополь 10 років тому: фотоекскурсія
Нікополь 2020-01-09 21:22:34
Час плине непомітно. Часто ми не помічаємо змін, які насправді відбуваються постійно. Варто обертатись назад, щоб зобачити як все ж таки змінилось рідне місто.День за днем, годиною та хвилиною - Нікополь змінюється. Як місто Нікополь змінилось до невпізнанності за 10 років від NikopolToday у фотоекскурсії з нотатками від блогера з Нікополя. Текст трьома мовами, без змін.| -History of the City- |Present to you: my photographs."LAST'o'pad" - The photos which have been removed by me in October, on the verge of emotions in suicide detachment from the real world.Here's what a majority of the streets of my city. Approximately two thirds of the city. But vstrechayutsya and beautiful buildings. Here's how one House of GDK...Ось так виглядає більшість вулиць мого міста. Приблизно 2/3 всього міста. Але зустрічаються і красиві будівлі. Ось як отой Будинок Творчості ГДК...It looks like a typical beach bay of my city. Spit Stone, sand, beautiful sky and the light casting a beacon... Sky and sand...Осенью уже никого на пляже нет. Только голые деревья и тихий приглушенный ветром шум волн...Так виглядає типовий пляжниа затока мого міста. Кам'яна коса, пісок, красиве небо і дає світло маяк... Небо і пісок...Perhaps the only two things can be identified in our beautiful city. This is an incredible picture of the sky, sunsets and sunrises. And mirror the broad expanse of water of the river Dnipro.Пожалуй, единственные две вещи можно выделить прекрасных в нашем городе. Это невероятные картины неба, закаты и рассветы. И зеркальная широкая гладь воды реки Днепр.Мабуть, єдині дві речі можна виділити прекрасних у нашому місті. Це неймовірні картини неба, захід сонця і світанки. І дзеркальна широка гладь води річки Дніпро....Над водами широкими часто літають чайки й інщі птиці, а подеколи, можна побачити, а може і почути як дає свій сигнал повільнйи паром...Коли чайки втомлюються, вони сідають на чисту воду і плавають одна біля одної, тихо перегукуючись між собою.А коли вони хочуть істи, вони злітають у гору, і побачивши рибку, ниряють у воду, виринаючи вже з сріблястою здобиччю у клюві. А якщо терпіти людей вони вже невзмозі, вони летять на віддалені буї, де їм ніхто не буде заважати...Here is a brand new bike. Some crazy burned it in his own pleasure, or maybe the joy... My eyes saw only the remains of the ashes on the sand and the skeleton of the spokes...А вот совсем новый велосипед. Какой-то сумасшедший спалил его в свой ужас, или, быть может в радость... Мои глаза видели только его остатки, пепел на песке и скелет спиц...Significant place for the city, there is a gun. It is in this place, in 1944, Allied troops had returned to Nicopolis, and rescued him from the German attackers.Знаменательным местом для города, есть Пушка. Именно в этом месте, в 1944 году, союзные войска вернулись в Никополь и спасли его от немецких нападающих.This dam, protect the town from the millions of tons of water Kahovsky sea.А это дамба, оберегающая город от миллионов тонн воды Каховского моря.  А це дамба, що оберігає місто від мільйонів тонн води Каховського моря.But there will always be in a secluded place for couples. Especially in spring and autumn, when the beaches are empty and forgetting people...Осенью все дороги шуршат от листьев. Землю покрывает настоящий золотой ковер. Але в місті завжди знайдеться відокремлене місце для двох. Особливо навесні і восени, коли пляжі порожні і забуття людьми...The inscription on the brick wall.                   "The Forge" Cute is not it?And so while away their days. I looked at his feet and saw-leaf heart. Perhaps it is my heart got lost? Or maybe it's your heart flew here from afar? It may be...Вот так и коротаю свои дни. Смотрю под ноги и вижу листочек-сердце. Быть может это моё сердце потерялось? Или возможно это ваше сердце залетело сюда издалека? Быть может... Ось так і коротав свої дні. Дивлюся під ноги і бачу листочок-серце. Можливо це моє серце загубилося? Або можливо це ваше серце залетіло сюди здалеку? Все може бути...Але іноді, навіть птахи бувають самотні. Ця чайка сиділа сама, як і я в той день. Вона слухала сплески хвиль, а я слухав музику, що лилася з мого телефону...But sometimes, even the birds are alone. This gull was sitting myself as I am that day. She listened to the waves, spikes, and I heard music coming from my phone...And this - Bogdan Khmelnitsky Square. It is from this place and began the liberation movement against Moscow's invasion of the Cossacks. It is from this street and started our city. This place is called the "old part" because the trade has long moved to the upper part of the city, away from the water...А це - Площа Богдана Хмельницького. Саме з цього місця і починалося визвольний рух козаків проти Московської навали. Саме з цієї вулиці й починалося наше місто. Це місце називають "старою частиною", так як торгівля вже давно перемістилася в верхню частину міста, в далечінь від води...Старий Центральний ринок кілька десятиліть тому - був головною торговельною точкою міста. Тут відбувалися більшість покупок і пропонувався великий вибір свіжих продуктів: овочів, фруктів, риби, м'яса, молочних продуктів і "дефіцитних" смачних делікатесів. У ті часи, звідусіль їхали в Нікополь, щоб зробити покупки. Але зараз, будівля ледве держиться, щоб не впасти додолу.    Old Central Market a few decades ago - was a major trading point of the city. Here, the majority of purchases were made, and offered a large selection of fresh foods: vegetables, fruits, fish, meat, dairy products, and "scarce" delicious delicacies. In those days, traveling from anywhere in the Nikopol, to make a purchase. But now, the building is barely kept in order not to crash down to earth...The old museum building and barely breathing. This building was a-beautiful. It seemed asks: will restore me, I'll be happy tourists!Старое музейное здание также еле дышит. Это здание было-бы прекрасным. Оно словно просит: отреставрируйте меня, я буду радовать туристов!Но власть не слышит, и не удивительно.Near a small park, is situated a beautiful home. They have nothing to do with the Soviet boxes, which now lives most of the population of the city. No, they are elegant and inspirational. Large windows on the first floor are designed for buyers. In those buildings and stay hotel "Rodina"...Біля невеликого скверу, розташувалися гарні будинки. Вони не мають нічого спільного з тими Радянськими коробками, в яких зараз живе велика частина населення міста. Ні, вони шикарні і пафосні. Великі вітрини на перших поверхах створені для покупців. У тих же будівлях і знаходитися готель "Батьківщина"...Зверху, - старий будинок пошти. Її незвичайний купол з маленькими віконцями казковими виділяє цю будівлю серед оточуючих його Радянських коробок.Above - the old the post office. Its unusual canopy with small windows fabulous highlights of the building surrounding the Soviet boxes.At Victory Park, stands a well-known obelisk and eternal flame.Next to him are "triumphant arch" ...У Парку Перемоги, височіє всім відомий обеліск і горить вічний вогонь.Далі за ним розташовуються "переможні арки"...As in all Ukrainian cities, we too have abandoned buildings. Abandoned building at an abandoned rest home, and once there was a resort...Як і у всіх українських містах, у нас теж є занедбані будівлі. Занедбаний будинок в занедбаному Будинку відпочинку, а колись тут був курорт...And it is virtually deserted wilderness of our great park. How would it piece by piece is not restored, former beauty - never to return. Now in his lawns graze goats tied to trees, and fountains in the empty spoiled - only broken glass...And the old furniture, has become a favorite place for spending and local youth hangouts, and at night - drug addicts and homeless people...Sun sunset.Ну що ще сказати?The End-P. S. Історія міста - історія країни...Фотоекскурсія під назвою | -History of the City- | була розміщені у блозі "Тут І Зараз" від Rayan RienerРаніше ми писали як Австралю охопила екологічна катастрофа: стихія змусила найвідомих людей Світу втрутитись і виділити шалені гроші на порятунок континенту.До цього ми відкривали вікно в Америку, у ексклюзивній розповіді від бізнес-ковбоя з Техасу про вечори в Остіні.
Музею біля міста Дніпро подарували артефакти віком понад 4 тисячі років (фото)
Музею біля міста Дніпро подарували артефакти віком понад 4 тисячі років (фото)
Дніпровська область 2020-01-11 22:50:32
Деякі історичні артефакти в Україні своїм віком сягають до сивої давнини. Слід розуміти, що терени Україні сповнені неймовірною історію, якою ми можемо пишатись. Як стало відомо NikopolToday, Новомосковському історичному музею подарували предмети ужитку, яким до 5 тисяч років.Новомосковському історико-краєзнавчому музею імені Петра Калнишевського подарували предмети ужитку, яким до 5 тисяч років. Про це раніше писали у 0569.Це кам’яні зернотерки. Приніс їх в дар музею мешканець краю Вадим Мєдвєдєв. Про кореспонденту розповів директор закладу Костянтин Мешко.«Ми вдячні за дарунок. Це важливе поповнення музейних фондів. Зернотерки, якими користувалися прадавні степові народи, орієнтовно епохи енеоліту-бронзи, вже сьогодні прикрасять залу археології. Доба енеоліту датується серединою VI—IV тис. до н. е. Найпізнішу фазу Трипілля відносять до раннього бронзового віку. Пам'ятки III тис. до н. е. вважали енеолітичними, а нині їх датують раннім і середнім періодами доби бронзи», - зазначив керівник закладу.Костянтин Мешко також повідомив, що знайшли зернотерки в районі селища Губиниха Новомосковського району.Фото 0569Нагадуємо, що прямо тут і зараз необхідна ваша допомога, щоб врятувати цуценят від наркоманів в Нікополі.До цього ми писали як врятуватись від отруєного повітря з вулиці, що накрило країну.
Яким буде Нікополь майбутнього залежить тільки від нас (відео)
Яким буде Нікополь майбутнього залежить тільки від нас (відео)
Нікополь 2020-01-12 23:49:58
Сьогодні у "Власній думці" від NikopolToday пропонуємо вам-відео історію від блогера Сергія Старовітова.Чи буде Нікополь кращим у майбутньому? Або найкращі часи вже минули? - про це автор розповідає у свой відео-роботі в мережі YouTube.Відео називається "Никополь завтра лучше, чем вчера". Там автор занурюється у історію міста Нікополь, щоб відшукатиі стину про мешканців, і дізнатись, чому так багато тисяч людей покинуло і продовжує покидати місто після Другої світової війни.Варто зазначити, що відео про Нікополь переглянуло вже майже 4 тисячі глядачів.За словами автора відео, ця розповідь про Нікополі присвячена нікопольцям 50-70-х років, що з різних причин покинули це тихе українське містечко.Дивіться більше у віде від блогера Сергія Старовітого про Нікополь з мережі YouTube.Робота блогера наповнена цікавими фактами про Нікополь, про які більшість мешканців навіть не здогадувались.Ви також можете надіслати свої письмові та відео-матеріали про Нікополь на нашу пошту nikopoltoday@gmail.com!Фото Pinterest Нагадаємо, що права людини на часі - у Германії заборонили лікувати представників ЛГБТ-спільноти.Також варто знати, якою буде погода в Нікополі цього тиждня.
Як змінилось місто Нікополь за останні кілька років
Як змінилось місто Нікополь за останні кілька років
Нікополь 2020-01-14 12:32:18
Деякі зміни в Нікополі справжі варті вашої уваги, попри те, що дається, що на кожну зміну припадає нова біда для Нікополя. Чи так це насправді, залишаємо на Ваш розсуд та майбутніх поколінь.Фото останніх днів: як змінився Нікополь за деякий час. Про це NikopolToday дізнався від NikopolCity.А ви пам'ятаєте різницю, як було раніше і зараз? Про це передає NikopolToday від Нікополь.City, який зробив для вас порівняння декількох змінених місць в Нікополі за останні роки.«Оновлена» алея на початку проспекту ТрубниківДо:І після:Глобус або "Кулька"До:І після:Пам'ятник Захисникам УкраїниДо:І після:Трохи оновлена Дамба НікополяДо:І після:Вулиця ПершотравневаДо:І після:Фото NikopolCityТакож ми писали, що героїчні українські науковці написали цілий розділ для світової енциклопедії.До цього ми повідомляли, що нікополець вкрай потребує вашої допомоги.
Як виглядав раніше
Як виглядав раніше "Дім Гусєва", що був першим Історичним музеєм міста Нікополь (фото)
Нікополь 2020-01-16 12:46:39
Старий історичний музей, що пропрацював у Нікополі десятки років міг би приваблювати туристів але, на жаль, зараз він стоїть у руїнах. Як і цілі райони колись живої Старої частини Нікополя. Про те, як виглядав раніше "Дім Гусєва", що раніше був першим Історичним музеєм міста Нікополь у фотоекскурсії та розповіді від NikopolToday.Варто знову нагадати про історичну спадщину унікального міста на Дніпрі, щоб залишилась надія на те, що історія Нікополя буде всеж збережена для наступних поколінь і туристів. Наше місто варте того, щоб повернути собі статус туристичного!Цікаво знати - раніше цей будинок встиг побувати рестораном "Дніпро" та навіть витверезником.Музей - це місце, де оживає історія, а кожна річ тут зберігає свою, часом тисячолітню, історію. Тут органічно поєднуються минуле і сьогодення, навіть цілі епохи. Нікопольський краєзнавчий музей - один з найстаріших в Дніпровській області. У 2019 році він зазначив значимий ювілей - 100 років, як розповідають "Новини Твого Міста".Занурюємось у історіюМузей був заснований з ініціативи відділу народної освіти Нікопольської ради робітничих і селянських депутатів в 1919 році. Основою для створення музейної колекції стали речі поміщиків Нечаєвих, які володіли розкішною колекцією предметів мистецтва (гобелени, статуї, картини та багато іншого). Після початку революційних подій вони втекли до Франції, кинувши свою садибу в селі Лукіївка на розграбування. Ще частина предметів належала місцевому колекціонеру К. А. Довойно.Щоб систематизувати всі ці речі, була створена спеціальна міська комісія, яку очолив Дмитро Педенко. Будучи художником-академіком, викладачем Тимошевського училища, він зміг гідно оцінити належали Нечаєвим речі і глибоко перейнявся ідеєю створення в Нікополі першого музею.До революції будинок, в якому розмістився музей, повністю належав сімейству купців і старообрядців Гусєвих. Як і інші купецькі будинки, воно було побудовано за схемою «три в одному». Величезний підвал для товару, на першому поверсі - магазин мануфактурних товарів, на другому - житлові кімнати. Також купець Гусєв здавав в оренду приміщення під фотоательє Д. Мальта. Після конфіскації будинку все змінилося: тепер на другому поверсі знаходився музей, а на першому розмістилися міська бібліотека і ресторан. Крім того, там проживало кілька сімей: вчителів Скороходів, доктора Арістова, а також самого купця Гусєва - всього сім кімнат. Згодом приватні мешканці покинули будинок.Як створювався перший музей НікополяПотрібно сказати, що йому довелося непросто: приміщення під музей не було, а майбутні експонати просто валялися в коморах. Але після звернення до президії виконкому була створена комісія, яка, оглянувши будинок купця Гусєва, прийшла до висновку, що він придатний для розміщення в ньому музею.І ось уже є приміщення, експонати і навіть виділені на допомогу художники Михайло Ющенко і Яків Волошин. Утрьох вони зробили все можливе, щоб 18 травня 1919 року, о 13.30, відбулося урочисте відкриття в нашому місті Народного музею образотворчих мистецтв. Тоді ніхто й гадки не мав, що через 58 років, за кумедним збігом обставин, резолюцією Міжнародної ради музеїв 18 травня стало Всесвітнім днем ​​музеїв. Таким чином, з 1978 року наш музей відзначає в один день відразу два свята.З 1 січня 1977 го Нікопольський музей закрив свої двері для відвідувачів з-за аварійного стану будівлі, а в 1986-му він переїхав в нову будівлю, на вул. Електрометалургів, 46аНа літній час для музею був встановлений окремий графік прийому відвідувачів: «з 6 до 8 вечора в будні, а у вихідні та святкові дні від 12 і до 4 після полудня». Незважаючи на всі революційні і бунтівні події, музей користувався величезним попитом у городян, і навіть події Троїцького повстання не зменшили у них потяг до прекрасного - всього за кілька місяців музей відвідало 5970 душ. Маючи в своєму розпорядженні 668 експонатів, співробітники музею створили для відвідувачів воістину казкове місце. До слова, на початку 1920-х років змінилася назва музею, тепер він став «Народним музеєм мистецтв». У зв'язку з закриттям церков його колекцію поповнили речі, вилучені зі Свято-Покровського собору.У 1929 році постановою президії Нікопольського райвиконкому музей реорганізували в краєзнавчий і привласнили йому ім'я російського вченого Ломоносова, а директором призначали Г. Шапошникова. Через нестачу фінансування в ньому залишилися працювати тільки директор і прибиральниця. До всіх інших проблем додалася пожежа, під час гасіння якої було пошкоджено стелю, та так сильно, що в дощові дні директору доводилося збирати ганчіркою воду з підлоги.Начальство тоді змінювалося мало не щотижня, і ніхто нічого не робив, щоб допомогти музею, та ще й самого Шапошникова погрожували віддати під суд - мовляв, не зумів зберегти приміщення.Намагаючись врятувати музей, Шапошников писав до всіх можливих інстанцій і нарешті його звернення були почуті в Народному комісаріаті освіти. З Харкова прийшов рятівний лист, у якому було повідомлно, що беруть верх місцевим органам влади надати допомогу музейникам, оскільки Нікопольський музей вважається одним з кращих районних музеїв всього УРСР.Після цього завдяки відновленню фінансування в музеї вдалося збільшити штат, розширити експозицію, відкрити відділи природи, археології, історії Запорізького козацтва і революційної боротьби. 1931 рік ознаменувався тим, що в «Історико-географічному збірнику» був надрукований нарис Шапошникова під назвою: «Як виникло місто Нікополь».У 1933 році, під час Голодомору, в газеті «Шахтар Мангана» була опублікована замітка про тяжке становище співробітників нікопольського музею, які по кілька днів залишаються без хліба. Щоб хоч якось допомогти, їм виділили ділянку землі на острові Орлова, де можна було вирощувати овочі. А за офіційною версією, ділянка використовувалася відділом природи для вирощування екзотичних рослин.Торкнулася музею і репресивна машина 30-х років. У 1937-му його назвали «лігвом буржуазних націоналістів». У газеті «Більшовик» була опублікована стаття, в якій писалося, що екскурсовод дуже швидко проходив повз текст Сталінської Конституції, відразу переходячи до відділу плавнів, які ще й сміли мати такий же вигляд, як до Жовтневої революції! А на почесних місцях, говорилося в публікації, висять портрети «кровопивців» і «мерзенних ворогів трудящого народу» - поміщика Нечаєва, титаря Скоропадського і нікопольських купців. Але незважаючи на всі труднощі, музей продовжував свою роботу: проводив збір експонатів, влаштовував етнографічні та природознавчі експедиції.Під час Другої світової війниКоли стало зрозуміло, що наступ фашистських військ не зупинити, музей почав готуватися до евакуації. Всі експонати за наказом директора розділили на три частини: одна була захована в підвалі музею, друга залишилася в експозиції, а найцінніші речі - скульптури, картини, козацькі раритети - відправлені в евакуацію. 16 серпня (буквально за день до окупації) вагон з музейними речами причепили до останнього з міста поїзду і відправили на Схід.Після евакуації в Моздок вісім ящиків з цінностями безслідно зникли. Уже після війни шукали зниклі цінності, але, на жаль, безуспішно. Вдалося повернути лише бронзову скульптуру Нарциса, яка «спливла» в Криму в 1977 році.До речі, музей продовжував працювати і під час фашистської окупації. У той час він отримав нову назву - «Імені Івана Сірка», а директором був призначений Микола Цегер. У 1943 році німці музей закрили, а його приміщення передали для розміщення поранених офіцерів Вермахту. Колекція музею під час окупації дуже постраждала - експонати вилучали, а старовинні красиві меблі прикрасили кабінети окупантів.Після війни будівлі музею був потрібний капітальний ремонт. Новий директор М. Голуб і його співробітники кілька років вели ремонтні роботи. Але навіть в таких екстремальних умовах тривала музейна робота: поверталися деякі експонати, була проведена реекспозиція. До повноцінної роботи колектив музею повернувся лише до 1949 року.На початку 1950-х музей знову звинуватили в недостатньому освітленні ролі партії: «...пропаганда дарвінізму поставлена ​​слабо, не підкреслюється соціальний дух боротьби повстання Хмельницького, а в відділі «Громадянська війна» - «куркулі-бандити одягнені в одяг працівників». Ці та багато інших «недоліки» довелося усувати за наказом зверху. Саме в зв'язку з цим кінорежисер Олександр Довженко назвав музей «нехочузнавчім» під час свого перебування в Нікополі в 1952 році. Його глибоко торкнулося і обурило, що в місті, яке знаходиться на місці однієї із Запорізьких Січей, так ставляться до своєї історії, приховуючи і ховаючи її.У 1960-і роки музей працював досить стабільно - проводилися екскурсії, велася пошукова робота. У 1974 році його очолив Петро Ганжа, який дуже багато сил присвятив пошукам зниклих в Моздоку експонатів.Де тепер знаходиться музей в НікополіЗ 1 січня 1977-го Нікопольський музей закрив свої двері для відвідувачів через аварійний стан будівлі. У 1982 році його директором стала Світлана П'ятигорець. Саме на її тендітні плечі випала нелегка ноша - переїзд музею з «сімейного гнізда» в нову будівлю, на вулиці Електрометалургів, 46а.У нинішній час музей продовжує свою роботу під керівництвом директора Олександра Кушнірука. Крім експозицій з історії нашого краю, тут також проходять виставки художників і народних майстрів. Займався музей і археологічними розкопками. Завдяки заступнику директора з наукової роботи Мирославу Жуковському місто знайшов нову дату свого народження - 1639 рік. Історик зміг довести, що Нікополь - єдине в Україні місто, яке веде своє літочислення від Микитинської Запорозької Січі, на якій в 1648 році був обраний гетьманом Богдан Хмельницький.Вже багато років ведуться дискусії про те, де ж саме повинен розміщуватися наш музей. Адже нинішній будинок (раніше тут знаходилася побудована в 1936 році військова казарма) абсолютно не призначений для музейних експозицій, та й його технічний стан, м'яко кажучи, насторожує. Старе ж приміщення на вулиці Микитинській, 25, яке, безумовно, прекрасно відповідало потребам музею, на жаль, знаходиться не просто в аварійному стані, а під загрозою обвалу стін. На жаль, його реконструкція вартістю в мільйони гривень з кожним роком стає все більш ефемерною.Наш музей вже став своєрідною візиткою міста. Серед унікальних експонатів, переглянути на які приїжджають туристи з усієї України, - Ікона-ставротека, аналой, який, за переказами, належав Іоанна Златоусту, а також кований залізний хрест, який зберігся з часів заснування нашого міста і під яким, за словами Дмитра Яворницького, молився сам Богдан Хмельницький.Тому хочеться вірити, що Нікопольський краєзнавчий музей в свої наступні 100 років не втратить традицій, які напрацьовувалися не одним поколінням музейних працівників нашого неповторного краю.Джерела: FindWay та Новини Твого МістаТакож ми радили як допомогти пережити вашим кімнатним рослинам зиму.І переповідали, що не дивлячись на те, що в Нікополі систематично винищується історія - туристи все ж їздять до нас.
Яким стане Нікополь до 2040 року: що нового наобіцяли
Яким стане Нікополь до 2040 року: що нового наобіцяли "слуги народу"
Нікополь 2020-01-16 14:23:02
Нову концепцію міського інтегрованого розвитку Нікополь-2035 прийняли в жовтні 2019 року рішенням Нікопольської міської ради. Після того, як на основі Концепції буде створена Стратегія розвитку Нікополя до 2035 року, залишиться тільки реалізувати підготовлені пропозиції. Про це NikopolToday повідомляє від NikopolCity.4 січня нікопольцям в групі «Майстерня міста» представили Концепцію міського інтегрованого розвитку Нікополь-2035, затверджену Нікопольською міським радою. У 2018 році Німецьке товариство міжнародного співробітництва GIZ вибрало Нікополь пілотним містом, де буде розроблена концепція. Основна її мета - визначити напрямки розвитку міста аж до 2035 року.Принаймні дещо вже зараз надихає у Нікополі. Наголос робиться на вирішенні житлових проблем соціально незахищених груп населення, створення умов для економічного розвитку та залучення інвестицій. На основі концепції створять відповідну Стратегію розвитку міста.Загальні цілі Концепції розвиткуДокумент підготували за участю городян, які вносили свої ідеї та пропозиції під час «Майстерні міста», яка проходила влітку 2019 року. Цей захід організувало Німецьке товариство міжнародного співробітництва GIZ.NikopolToday передає від редакції Нікополь.City, що вибрала з документа кілька пунктів і цілей, які планується реалізувати до 2035 року.1. Житло Розробка і реалізація проекту стратегії «житло для всіх». Відремонтувати порожні будинки і ті, які використовуються частково, щоб вивести їх на ринок житла, а також використовувати в якості тимчасового житла. Для цього необхідно розробити і постійно оновлювати дві електронні бази даних: вільних земельних ділянок та цифрову чергу на житло.Зараз на кожному кроці в Нікополі занедбані або зруйновані будинки. Також будуть залучати ОСББ, щоб виявляти квартири, в яких довгий час ніхто не проживає і встановлювати контакти з власниками квартир, які хочуть їх продати. В теорії місто може купувати квартири для соціально незахищених верств населення.2. Технічна інфраструктура У Нікополі необхідно модернізувати всю технічну інфраструктуру: водопостачання та водовідведення. Комунікаціям необхідні капітальний ремонт або повна заміна.3. Доступність Зазвичай у Нікополі все робиться заради реклами, як у випадку алеї на дамбі від ІнтерпайпНікополь хоче стати доступним містом для всіх. Важливо будувати тротуари з урахуванням потреб людей з інвалідністю.4. Транспорт До 2035 року Нікополь хоче мати ефективну мережу автомобільних доріг і екологічні види транспорту. Щоб скоротити транзитний трафік в місті і підвищити рівень безпеки руху, необхідно закінчити будівництво об'їзної дороги. Крім того, необхідно поліпшити стан міських доріг і забезпечити водовідведення.Щоб підвищити привабливість міського транспорту можна будувати зупинки з урахуванням потреб людей з інвалідністю. Важливий крок - створення велосипедної інфраструктури та будівництво велосипедних доріжок.5. Громадський простір Новий парк у Нікополі так і не було побудовано.Тут планується ряд проектів, виконання яких зробить Нікополь привабливим для його жителів і гостей міста. Реалізація стратегії озеленення «Екологія 2018-2022», куди входять такі проекти, як пристрій парків Пушкіна і Перемоги, міських алей, будівництво Скейт-парку. Для жителів також важливий ремонт існуючих культурних об'єктів і створення нових, наприклад, льодового катка.6. Екологічна безпекаСтратегічна мета - підвищити якість життя городян. Тут пропонуються і стеження за якістю повітря, установка метеостанції. Необхідні датчики вимірювання радіаційного фону і складу води Каховського водосховища.7. Соціальний захистОсновний проект - приймальня громадян «Єдине вікно», яка буде відповідати сучасним стандартам і допоможе зменшити черги. Також хочуть створити карту сайту «Нікополь - місто рівних можливостей».8. Спорт і освітаНам вже показували купу "концепцій", накшталт басейну.Серед іншого тут планується створення льодового катка, реконструкція стадіону «Металург ім. Куценко »і закінчення будівництва басейну. Заплановано ремонт міських шкіл та садочків.9. Культура і спадщина Щоб зберегти культурну ідентичність, Нікополю потрібна «Програма реконструкції історичної частини міста», яка дозволить відновити і підтримувати старовинні будинки в історичній частині міста.Чи вірять у розвиток міста самі нікопольці?Думки в мережі розділились. Більшість нікопольців звикли до постійний брехливих обіцянок, особливо це стосується "нового басейну" та "нового парку" в Нікополі, виділені гроші на які зникли у нвідомому напрямку. Будівництво басейну у Нікополі заморожено.Зневірені нікопольці і хотіли б мати надію але досвід підказує, що побачимо майбутнє тільки згодом.Користувач Дмитро Черников пише:Программа - это очень важно и нужно. Но как показывает практика - эту программу городские власти будут использовать как "отмазку" от любых вопросов по поводу развития города: "вот посмотрите - у нас есть утвержденная программа, но денег нет вы там держитесь...". Да и власть, принявшая эту программу скоро уйдет (с высокой степенью вероятности). А новые примут что-то новое... Не хочу показаться пессимистом, но мои слова насчёт бассейна вначале все мое окружение восприняло тоже с негодованием, а в итоге кроме забора ничего. А рассуждать о там "как космические корабли бороздят..." неуместно пока детская больница так и не введена в эксплуатацию. Мечты и цели хороши, если они действительно воплощаются.Інший користувач, Миколай Клімов додає:Ни о чем. Просто пустые слова, ни методы достижения, ни-че-го. Просто "хотим".За матеріалом журналістки Марини Костенко, фото NikopolCity
Як виглядає новий музей в Нікополі - але водночас один із найстаріших музеїв країни
Як виглядає новий музей в Нікополі - але водночас один із найстаріших музеїв країни
Нікополь 2020-01-17 09:06:47
Нікополь може пишатись своєю давньою історією. Більш детально дізнатись про історію Нікополя та краю можна в Історичному музеї Нікополя. Про те, як виглядає всередині новий музей в Нікополі розповість NikopolToday. До речі, це один із найстаріших музеїв краю. Про це також раніше писав Nikopol.net. Стара частина міста та цікава архітектура старих будинків Нікополя може знову зацікавити туристів. Про історію старого, і водночас першого музею Нікополя та його долю, ми писали раніше - за цим посиланням. А ось унікальні експонати краєзнавчого музею Нікополя дійсно варті Вашої уваги. Краєзнавчий музей міста НікопольВзагалі, музей як такий, був заснований в Нікополі у 1919 році - як Музей образотворчих мистецтв. Він був скомбінований на базі зібрання раритетів та творів мистецтва місцевого дворянина-колекціонера Нечаєва. І тільки з 1929 року - музей отримав сучасну назву. Рінеше він був розташований в будинку-пам'ятці історії початку ХХ століття, який вже довгий час і до сьогодні знаходиться на реконструкції-реставрації. Зібрання музею складається з 33 тисяч Музейних предметів: цікаві природні колекції, археологічні пам'ятники (кераміка часів енеоліту, бронзи і скіфського періоду); історичні побутові речі, етнографічні предмети, зокрема традиційний селянський одяг, керамічна і дерев'яний посуд; реліквії запорізького козацтва, художні твори; речові, фотографічні та документальні матеріали з історії Нікопольщини ХІХ - ХХІ століття. Експозиція, яка зараз розташована у тимчасовому приміщенні, висвітлює природу й історію краю з найдавніших часів до сьогодення.Раніше експонаів в музеї було значно більше. Але Друга світова війна далася в знаки - фашисти та комуністи спаплюжили багато експонатів.Часто в Краєзнавчому музеї Нікополя відбуваються безліч культурних подій, наприклад виставок творів мистецтва сучасних художників. Деякі експонати датуються тисячами років, як скіфські баби на дворі біля входу.Вітаємо у Краєзнавчому музеї Нікополя і радимо відвідати!Адреса закладу, щоб відвідати: місто Нікополь, вулиця Електрометалургів, 46-а, телефон: 5-13-61. Працює музей щодня з 9.00 до 17.00, вихідний день - понеділок.Фото 360-nikopol.netТакож, якщо Вам цікаві підземелля Нікополя, що нещодавно стали приманкою для туристів, обов'язково почитайте цей матеріал. На жаль, не все так добре в Нікополі, як би хотілося б, для того щоб туристи не боялись ходити вулицями. Раніше ми повідомляли, що Windows 7 більше не буде оновлюватись. 
Хтось створює таємну карту Нікополя із всіма нашими будинками: навіщо?
Хтось створює таємну карту Нікополя із всіма нашими будинками: навіщо?
Нікополь 2020-01-20 13:18:10
Як стало відомо NikopolToday, Нікополь продовжує інтенсивно змінюватись із вражаючою швидкістю. Розроблюється цікава мапа, про яку Вам варто знати. То хто і навіщо створює ілюстровану карту з усіма будівлями Нікополя?Не варто хвилюватись - ніхто не буде за нами стежити і знати як йвійти до нашого двору. Про це ми дізнались від NikopolCity. що розкрив правду про таємничу карту Нікополя.Насправді ж, група нікопольчан працює над створенням ілюстрованої карти нашого міста, на яку планують нанести всі будівлі Нікополя, а потім розфарбувати в різні кольори, в залежності від часу забудови. Вони створили групу «Історія забудови Нікополя» у мережі Facebook, для того, щоб всі могли взяти участь в її створенні. Про те як виникла така ідея і на якому етапі реалізації вона - ЗМІ Нікополя поговорили з автором задумки Віктором Семеновим. Ця мапа необхідна саме для того, щоб зрозуміти наскільки давнє місто Нікополь і звабити туристів, а також відкрити очі місцевим на історичний потенціал, який ми мусомо захистити. Як виникла ідея проєкту?Ідея з'явилася не спонтанно, а ще в 2017 році. Мені тоді друзі прислали посилання на сайт з такою картою Москви і ми всі з цікавістю її розглядали: було дуже наочно видно, як росло місто. Ну і просто клікати на окремі будівлі і дивитися їх рік побудови було цікаво.Тоді я і задумався, що можна щось схоже зробити і для Нікополя. По-перше, тому що це місто я завжди любив, а ще через його багату історії. На неї вже точно ніхто раніше не дивився під таким кутом, а за останні 100 років місто дуже розрослося. Але весь цей час я був дуже зайнятий і тільки виношував ідею в голові, а в рідкісні випадки натхнення навіть писав офіційний запит до місцевої влади з проханням надати документ зі списком всіх будинків міста і їх роками спорудження.Подібну карту хочуть зробити і для Нікополя / фото NikopolCityПерші кроки задля реалізації задумкиЯкщо зі списком усіх будинків більш-менш вийшло, то про роки споруди ніхто нічого не знає. Так стало зрозуміло, що проект поодинці не потягнути і я відклав на деякий час ідею. Взагалі, у мене робота пов'язана вже довгий час з керуванням процесами і людьми в різних громадських проектах, тому я приблизно розумів, куди варто повернути цю історію, щоб вона спрацювала.Так я вирішив в 2019 році зробити її публічною. Припустив (і не помилився!), Що в Нікополі є безліч люблячих своє місто людей, які могли б взяти на себе частину роботи. Або, як мінімум, кожен житель розповів би, коли був побудований його будинок або будинок сусідів. Це називається краудсорсингом, коли люди координуються і спільно роблять щось цікаве і масштабне, але потрібно було з чогось почати. Вирішив розповісти про цю ідею своєму другові-розробнику, і він теж загорівся ідеєю. А як то кажуть, «гуртом і батька легше бити», тому удвох ми розділили роботу: він займеться сайтом, а я організацією цієї історії. А коли працюємо удвох, діяльність кожного тільки підштовхує іншого щось робити і не лінуватися.Далі я швидко зробив логотип для проекту (вийшло мило, він є в групі в Фейсбуці) і підготував перший пост і початковий план роботи.Логотип краундсорцингового проєкту / фото NikopolCityУ цьому пості розповіли коротко про ідею і плани, а також (що дуже важливо) дали посилання на чат в Телеграма та закликали туди вступати всіх, хто хоче допомогти.Як ми можемо допомогти проекту?Допомога дуже потрібна. Згідно з планом, вкрай необхідно було знайти людей, які б намалювати самі будинки на карті. Для цього я зв'язався з OpenStreetMap, де є прекрасне співтовариство хлопців, які люблять покращувати карти і деталізувати світ навколо нас. Паралельно з цим потрібно було добувати інформацію про роки будівництва будинків.Зараз в чаті вже 16 осіб і з частиною ми вже налагодили роботу. Алекс Заїкін допомагає з картою, а Дарина Лукина з веденням таблиці про роки споруди. Деякі інші поки тільки готуються знайти собі місце в цій історії. Можливо саме там знайдеться і місце для Вас!Проєкт стрімко розвивається / фото NikopolCityНайбільш складним буде пошук років, так як будинків дуже багато. Але поки ми обмежилися опитуванням жителів міста в Фейсбуці і аналізом старого телефонного довідника. Все це ми переводимо в єдину оцифрованную таблицю. Деякі жителі міста відгукнулися і розповіли про свої будинки. А дехто навіть вирушив до голови в частині приватного сектора, щоб дізнатися більше.Передбачається, що проект займе не менше півроку, так як всі ми займаємося ним у вільний від роботи час.Ми крутимо рекламу в Фейсбуці, пишемо особисто кожному поставити лайк і сподіваємося, що більше людей буде приєднуватися до проекту. Так ми, можливо, навіть запустимо пішохідну групу (забрендуємо для цього їм звичайні планшети з логотипом для впізнаваності), яка з пройдеться по одному з районів міста і розпитає про роки споруди. Загалом, має бути масштабно і цікаво для всіх.Поки у нас успіхи невеликі: інформації мало, а вдома відмальовано на карті ще далеко не все. Але це тільки питання часу.Якщо хочете якось долучитися до проекту або поділитися інформацією про свій будинок, пишіть Віктору Семенову або в групу Історія забудови Нікополя. Можливо це твій шанс увійти в історію міста - перейдіть за цим посиланням. Тільки спільними зусиллями ми зможемо врятувати наше місто та його історію!Фото Nikopol City / за матеріалом журналістки Марини КостенкоРаніше ми писали, що Ілон Маск не перестає дивувати і запрошує мільйони людей на Марс.Також ми нагадували, що і в Нікополі буде відзначатись День Соборності України.
Відомий митець міста Нікополь запрошує на виставку своїх робіт
Відомий митець міста Нікополь запрошує на виставку своїх робіт
Нікополь 2020-01-21 17:05:12
Підтримувати культурне середовище і нагадувати про давню історію рідного краю для NikopolToday - завжди важливо. Вже відомий всім нам нікополець, Сергій Тороп, запрошує на свою виставку.Про це NikopolToday передає від Нікополь Арт, який дізнався з анонсу роботи Центральної бібліотечної системи на наступний тиждень.20 січня в 4-й бібліотеці Нікополя відбудеться відкриття персональної виставки біолога і художника Сергія Торопа. Початок о 12-й годині!На цей раз, нова виставка митця Сергія називається «Твій знак зодіаку».Вхід вільний для всіх!Фото Нікополь АртВарто додати, що якщо Вам не вистачає натхнення в останній час - ця стаття про Ілона Маска саме для Вас!А якщо Вас цікавить прогноз погоди - то ан цьому тиждні є можливість, що випаде перший сніг.
Топ-10 фільмів, які зробили секс-революцію в кіно
Топ-10 фільмів, які зробили секс-революцію в кіно
Світ 2020-01-25 08:10:46
В український прокат вийшла 3D-еротика Гаспара Ное «Любов». До цієї події NikopolToday згадує десять фільмів, які стали головними віхами в історії демонстрації сексу на великому екрані: від німих оргій до лесбійської пристрасті.Ви будете шоковані, наскільки давно сталася сексуальна революція у світовому кіно!Після балуУ це складно повірити, але один з перших еротичних фільмів в історії планети зняв піонер кінематографа Жорж Мельєс. У короткометражці 1897 року він показав свою майбутню дружину Жан Д'Арсі, яка після балу приходить до себе в гримерку і на наших очах знімає з себе весь одяг.Хресне знаменняУ Голлівуді секс завжди був під забороною. Але режисер Сесіл Б. Демілля (суміш Спілберга і Кемерона того періоду) вмів його обійти. Для цього він знімав епіки і історичні фільми про стародавній Рим, де спочатку показував всіляку розпусту, а потім кару за це. «Хресне знамення» 1932-го року, наприклад, увійшло в історію завдяки одній з перших масштабних оргій в кіно.Дивитись за цим посиланням.ЕкстазЧехословацька мелодрама Густава Махато, яка запам'яталася багато в чому завдяки відвертості актриси Хеді Кислер. Спочатку вона з'являлася у відвертій сексуальній сцені, потім на наших очах досягала оргазму, а незабаром і зовсім радувала глядача повним оголенням на природі. Цікаво, що сама Кислер після цього змінить прізвище на більш звучну Ламарр і стане однією з найбажаніших зірок Голлівуду.Я цікава - фільм в жовтомуШведський документально-ігровий фільм, в якому режисер Вільгот Шеман розповідає про свою країну і свою подругу. З дівчиною вони багато говорять про життя і пару раз займаються сексом, причому роблять це аж ніяк не постановчо.Дивитись за цим посиланням.Останнє танго в ПарижіСкандальна стрічка Бернардо Бертолуччі про американця (Марлон Брандо), молоду француженку (Марія Шнайдер) і їх дивні стосунки в напівпорожній паризькій квартирі.У самій картині вистачало драматичних моментів, але за великим рахунком це була еротична мелодрама, де деякі сексуальні сцени (епізод з маслом) шокують і до сьогодні.Дивитись за цим посиланням.Імперія почуттівЯпонець Нагіса Осіма завжди знімав кіно про секс і насильство.«Імперія почуттів» - найвідоміша і скандальна його робота, знята на межі з порно. У ній через численні сексуальні сцени розповідається про пристрасті. А в основі фільму лежить реальна історія про повію, яка вбила свого коханого і оскопили його.Дивитись за цим посиланям. КалігулаЦей божевільний колос, що нагадує одну суцільну оргію, зняв майстер еротичного кіно Тінто Брас. Його продюсером був Боб Гуччіоне з журналу Penthouse. Але головне - в ньому грали справжні кінозірки (Пітер О'Тул, Хелен Міррен і Малкольм Макдауелл), і їх поява лише додавала пікантності всій історії.Бурий кроликФільм Вінсента Галло - це сумна медитативна драма про втрату любові. Але в кінці цієї неспішної стрічки глядача чекав справжній шок - гранично відверта сцена орального сексу з участю самого Галло і героїні Хлої Севіньї, яка до того моменту була його подружкою.9 пісеньНезвичайний фільм-експеримент, де 9 реальних музичних виступів (від Franz Ferdinand до Primal Scream) змонтовані з 9 справжніми сценами сексу між двома акторами. Про те, що сюжет стрічки складається з року відносин між чоловіком і жінкою, можна здогадатися лише з режисерського коментаря.Життя АдельПереможець Каннського кінофестивалю і найбільш обговорюваний фільм 2013 року. «Життя Адель» - це чуттєва історія кохання між двома дівчатами, де, як і належить французькому кіно, не обійшлося без відвертих сцен. Ось тільки в цій відвертості режисер Абделатіф Кешиш буквально пройшовся по межі, знявши дві тривалі сцени лесбійського сексу, в яких актриси аж ніяк не симулювали статевий акт.Фото oKinoДо цього ми писали, чи насправді повітря в Нікополі та районі стане чистішим.Та про мемовий Марганець - фото з Середньовіччя.
Кафе, бар, клуб та ресторація Монтекрісто в Нікополі - все може бути закрито
Кафе, бар, клуб та ресторація Монтекрісто в Нікополі - все може бути закрито
Нікополь 2020-01-26 16:08:11
Кафе знаходиться в самому центрі старої частини міста Нікополь. Власник закладу - іноземець, що вклав великі гроші, створивши цілу ошатну вуличку, ідентичну до кращих в Європі.То, що ж сталося, якщо дизайнерський інтер'єр MONTECRISTO створювався з любов'ю до найдрібніших деталей. Як стало відомо NikopolToday, один із найліпших закладів ресторанного бізнесу в Нікополі під загрозою закриття. За надійними джерелами, NikopolToday довідався про інформацію, що заклад знаходиться на межі банкрутства. Чому ж сталося так, що одна із найліпших кав'ярень в місті Нікополя, що славиться своїми віп-клієнтами, може зникнути в історії?Більш того, заклад користувався популярністю у заїзджих туристів: іноземців та тих, хто у відрядженні в Нікополі. Не кажучи про бізнесменів і місцевих багатіїв. Для того, щоб знайти варіанти відповідей, слід зануритись у історію.Торгово-розважальний комплекс «Монтекрісто» був заснований в 2006 році. Ідея створити в Нікополі не просто бар, або вечірній клуб, а справжній комплекс, який задовільнить всі потреби клієнтів. Адже це не тільки заклад харчування, але розваг - там навіть є СПА, дизайнерські готельні номери, внутрішній дворик, коворкіг-кімната тощо. Тому, можливо відповідь проста - вона у деталях. На момент створення закладу, в 2006 році, рівень, якість та різмаїття послуг була більш ніж достатнього навіть для спокушеного клієнта. Зараз на дворі 2020-й рік і навіть нікопольців вже важко чимось здивувати.Варто нагадати, що про Монтекрісто навіть знімали серію у "Ревізорі":До того ж, додаємо демографічний фактор - населення міста значно зменшилось, а історична частина міста майже зруйнована, щоб там вирувало життя як колись раніше.І найголовніше: у місті Нікополь встигли відкритись великі монополісти України (Франсуа, Сімейна пекарня, і т. д.) і індивідуальні конкуренти, що запропонували заклади такого ж високого рівня, як Монтекрісто. Наприклад, через дорогу ресторан "Олива" або "Термінал" біля міськвиконкому. Буде шкода, якщо такий заклад пропаде. Бо NikopolToday не збреше - там найкраще американо в місті. Тим більш, що раніше цей комплекс задава стандарти для Нікополя і був тою ланкою, що створила більш ошатний куточок в центрі старого міста для нікопольців. Тож, якщо "Монтекрісто" - зникне ціла частина історії сучасного історичного Нікополя, що вплиунла на його збереження.А причина закриття банальна - недостатньо відвідувачів. Персонал ресторації бідкається - можуть втратити роботу будь-якої миті.Автор Rayan RienerНагадуємо, що короновірус на шляху до України: що слід знати щоб не померти від убивчого вірусу.І також інформаційний дайджест за тиждень в Нікополі, що минає.
Нікополь - це Європейське місто
Нікополь - це Європейське місто
Нікополь 2020-01-28 14:38:33
Іноді варто пригадувати і нагадувати про події, які треба розглянути тут і зараз, щоб пригадати і осмислити те, яким було місто Нікополь і яким воно є тепер. Цікавий блог про реальні події в Нікополі й людяність з блогу "Тут і Зараз". Текст мовою ориганілу, без змін. Никополь - “европейский город”Сегодня с другом спасли старого рыбака. Направляясь купаться, услышали крик дедушки, вопившего с камней подле воды. Он просил о помощи. Я изначально подумал, что мужик пьяный, естественно. Но он сказал, что нет. И это было действительно так. Дедушка рассказал, что сидел вот так в камнях, под палящим солнцем, уже более часа, окликая равнодушных прохожих, из которых никто даже не обратил на него внимание. Он упал и ушиб ногу, и встать не может. И правда, хотели его поднять и довести до ближайшего места в тени, ведь на там пекло солнце. Что самое интересное, на крики о помощи не обратил никто из прохожих и даже из тех людей. что купались с обеих сторон. Им просто было плевать. Старый рыбак, с тростью оперся на нас, ноне пройдя и пару шагов, сел в сорную траву. Тут я понял, что нужно вызывать скорую. Он серьезно повредил ногу, и его действительно требовалась помощь специалистов. Набрал 103, но меня сбросили. Снова набрал и мне ответили, что я звоню в какую-то Каменку, село по соседству, хотя это старая часть города и до ближайших населенных пунктов километры и километры. Отказали в помощи. С горем пополам, не отвлекаясь на крики, довели его до тени, и он сел, не в силах встать, вопя от боли. Что делать? Живу не далеко, отправились ко мне домой, звонить со стационарного. Благо, мать работает в больницу, додумался позвонить ей. Она решила подключиться и дозвониться в скорую самостоятельно. Я же набрал в термос холодной воды, дожидаясь ответного звонка. Перезвонила - скорая не хотела ехать! Им точный адрес подавай! С горем пополам объяснили им куда ехать, ведь улица шла тупиком прямо к воде и он сидел сразу же на виду, прямо на асфальте. Они просто не хотели поднимать свои жопы! Отправились назад, напоили бедолагу водой и ждали скорую минут 20. Приехала, мы подошли к машине, обнаружив не довольную девушку и водителя. Врач собралась и пошла к мужчине, начав осмотр. Все время грубо обращаясь к мужчине. А потом и вовсе сказала: что стоите? Ведите его к машине! Еле дотянул я этого дедушку (со своими 55 кило), смотря на дебелого водителя, наблюдавшего за всем этим с равнодушием, выслушивая упреки и недовольства фельдшера. С трудом затащил в машину его на кресло, выслушивая и его крики от боли и кудахтанье той недовольной дуры, что должна ему оказывать помощь. Честно сказать, я вместо такой помощи лучше бы дополз до воды с травмированной ногой и утопился. Когда к тебе относятся не как к человеку, а куску говна. Еще раз посмотрел на прощание на водителя. Это не страна, а Ад просто. Вот каким образом тут вообще можно надеяться и верить во что-то лучшее, если поголовно все скоты и бычье, не способное помочь друг-другу. И медсестра - тварь, неужели она не осознает, что ее дедушка или бабушка может оказаться в подобной ситуации?! В таком случае, человеку требуется крайняя забота - просидеть часы на пекущем солнце, с не побоюсь сказать, сломанной ногой и дождавшись помощи, получить скотское обращение.Я не буду писать: "Люди, опомнитесь! Станьте добрее!" Нет смысла, до меня уже сто раз писали, и про раздавленных котиков на дорогах и о прочих “культурных” особенностях сего сити. Нет смыла... Проходите мимо, бейте друг-друга, принимайте наркотики, ненавидьте тех кто отличается от вас "распрекрасных", разве вы способны на что-то цивилозованное?! Иллюзий нет, что, по крайней мере в этом городе, все идет к чертям. "Никополь - европейский город"... Эта фраза такая же пустая и пластиковая, как и тот пустой шар, на котором она начеркана. Это дно Европы, и только в такой роли город причастен к ней.4 августа 2015Автор Rayan RienerФото з відкритих джерелНагадуємо, що мешканці міста Марганець не хочуть жити як у Середньовіччі і влаштували великий суботник щоб прибрати місто.І також про те, що в Нікополі справжній розплідник догхаентерів, які орудують в різних районах і всюди розкидають отруту. Це кримінал!
Чому зникла вода у старій частині Нікополя?
Чому зникла вода у старій частині Нікополя?
Нікополь 2020-01-28 22:02:28
Як стало відомо NikopolToday, через аварію стара частина Нікополя залишилася без води. Про це повідомляє "Прихист". Що ж сталося? Як тепер обійтись без води?Повідомляємо про "вчергове" від водоканалу міста Нікополь.На водогоні Нікополя сталася чергова аварія. Через це "Нікопольводоканал" перекрив подачу води в стару частину міста. Співробітники підприємства приносять свої вибачення за тимчасові незручності. Відновити подачу води обіцяють після завершення аварійних робіт. Подивимось, побачимо...Риторичне запитання - куди йдуть податки містян? На дворі 2020 рік - майбутнє. Досі системи водопостачання не змінені. Всі нікопольці схвильовані питанням: "коли вже нарешті закінчиться це Середновіччя?""Так-так, проблеми із водою вже порядком набридли нікопольцям, хоча не настільки як із електрикою. ДТЕК перевершує всі проблеми Нікополя.Фото Pinterst / ПрихистТакож ми писали як будуть боротись із короновірусом у Дніпрі.Нагадували, що корупція в Нікополі - одна із найзапекліших ворогів активістів.
Підтримай Нікополь - допоможи книзі «Симфонія золотої Пекторалі» розкрити історію міста
Підтримай Нікополь - допоможи книзі «Симфонія золотої Пекторалі» розкрити історію міста
Нікополь 2020-01-31 11:27:41
Нікополь має славетну історію. На його землях мешкали скіфи й козаки. Поблизу міста похований славетний кошовий отаман Іван Сірко. Як стало відомо NikopolToday, в Нікополі збирають кошти на видання нової книги «Симфонія золотої Пекторалі».Багато відомих поетів, скульпторів, художників, побувавши у наших краях, в своїх творах розповідали про Нікопольщину. Кожен із нас може долучитись до висвітлення історії міста. Про це NikopolToday передає від Прихисту.Одним із таких є львівський письменник Сергій Кустов. Після подорожі у наш край він написав декілька книжок, ілюстрації до яких створювали учні художнього відділення Нікопольської школи мистецтв №1.Наразі львів'янин, член спілки письменників України Сергій Кустов готує до друку ще одну книжку під назвою «Симфонія золотої Пекторалі». Її друк буде присвячений 50 річниці від дня знаходження золотої Пекторалі. У книзі автор розкриває ідею ролі прикраси як символу вічного миру, до читача доноситься дух та атмосфера скіфської доби, розповідається про культуру, побут, традиції, мораль, міжособистісні стосунки скіфів.У народженні нової книги львів'янину допомагає нікопольська громадська діячка, доцентка, філософиня Антоніна Косих. Вона звертається до земляків із проханням допомогти Сергію Кустову надрукувати книгу, яку потім передадуть у школи, бібліотеки й музеї Нікополя.Реквізити для підтримки письменника:4149499133795151 (отримувач Антоніна Іванівна Косих)За матеріалом журналістки Марини ЩученкоФото Pinterest / ПрихистРаніше ми повідомляли, що відома онлайн-платформа для геймерів перестала працювати.І нагадували, як саме раніше знущались з дітей і порушували їх права та психіку в школах Нікополя.
Як Нікополь зустрічає інвесторів з Європи - Крістоф Райва розповідає
Як Нікополь зустрічає інвесторів з Європи - Крістоф Райва розповідає
Нікополь 2020-01-31 19:09:19
До NikopolToday звернувся відомий філантроп, місцевий бізнесмен, родом із Німеччини - Крістоф Райва, щоб розповісти як він намагається вберети історичний центр міста вже 17 років від руйнації. Відверта розмова про те, як влада Нікополя нехтує своїми обов'язками, а деякі містяни відчувають комфорт у смітті. Крістоф Райва - меценат з Німеччини, який майже 20 років свого життя усебічно допомагає НікополюПромовисті фото й цікаві зауваження від відомого німця, що став нікопольцем, щоб врятувати місто від цілковитого занепаду. І що не менш важливо, інвестував у місто десятки мільйонів гривень: в місцевий бізнес, інфраструктуру й меценадтво.Нещодавно NikopolToday повідомляв про неоднозначну ситуацію із рестораном "Монтекрісто", відомим не тільки в Нікополі але і в цілій країні. Нікопольці були здивовані, що ресторація такого рівня, яка виникла в Нікополі ще до того, коли будь-хто більш менш розумів "що таке європейський сервіс і бізнес", - може якимось чином закритись. Тим більш в Нікополі! Тому ми вирішили справдити інформацію і вийшли на зв'язок із головним інвестором - Крістофом. Він якраз повернувся з Німеччини і люб'язно запросив нас, щоб розповісти навіть більше цікавої інформації, ніж ми очікували. Стало відомо, що оригінальна ресторація "Монтекрісто" дійсно буде закриватись, але тільки на 2 дні - 1-2 лютого для бізнес наради, але сам Крістофер зазначив, що дійсно, бізнес-партнери, у яких він зробив значну інвестицію - не дали у відповідь гідного результату, і здається що він мусить змінити формат закладу, щоб зберегти куточок Європи в Нікополі для містян і туристів.Зустріч з головним благодійником міста, Крістофом Райва / фото NikopolKids.orgКрістофер відчиняє двері Готелю, що розташований за адресою - вулиця Запоріжська, 2, - сам. Ми вітаємось і він просить пройти на найвищій поверх, щоб пояснити і показати те, чим він стурбований та що мусило б турбувати всіх нас в Нікополі.Одразу стає зрозуміло, що шокує мільйонера в Нікополі: Сміття! Нікополь - це звалище сміття. Комунальні служби ніби і намагаються показати, що вони щось роблять. Але стихійні звалища сміття мігрують містом від району до району. Про це писав не тілки NikopolToday, але і багато років й інші ЗМІ міста.Сміття просто збирається комунальними службами у кучугури і не вивозиться. Місцева влада не створює добре налагоджену структуру смітників, сміття з яких мусить вчасно потрапляти на звалище. Це видлякує туристів, це відлякує самих мешканців, які намгаються втекти з міста, через це також.Зокрема, як додає перекладачка Крістофа (Юстина) про влаштовані рибаками нетрі на березі Дніпра:Ми йшли туди, щоб перевірити безпеку будов раніше, які стоять на воді - це видається небезпечним. Діти постійно граються там але це дійсно ненайдійно для них. І здається, що рибаки побудували це нелегально. Чому влада міста не реагує на такі великі інвестиції від бізнесу для розвитку Нікополя і дозволяє порушувати закон будь-кому? Це становить загрозу. Ми не розуміємо, чому це не є неприйнятним. У противагу цьому - Крістофер веде нас на перший поверх нового Готелю в Нікополі. Готелю, преміум-класу, який повинен підняти місто в очах тих, хто його відвідує у справах і для відпочинку.Нагадуємо, за вікнами стоси сміття.Майже ніхто з нас не має достатньо грошей, щоб бодай раз у житті бути відвідувачем подібного готелю. Мова про робочі місця для нікопольців, які міська влада закидує сміттям. Не зважаючи на те що, мають справу із одним із найбільших інвесторів міста за часи Незалежності України. Як Нікополь зустрічає інвесторів з Європи? Ми маємо відповідь - Крістоф Райва розповідає, що ніяк. Фактично "слуги народу" Нікополя закидали сміттям все навколо першокласного готелю найбільшого інвестора міста. Крістоф розповідає, що співробітництво із працівниками, які робили ремонт в отелі - справжній жах. Одного разу вони навіть вкрали великий телевізор, не кажучи про безліч інших випадків омани.Десять років я витратив на Нікополь, а багато кто мене просто тут обікрав, - ділиться Крістоф Райва.Відвідувачі готелю разом із гарним видом на Дніпро, отримають додатково і вид на смітник, який здається, зовсім не турбує ні рибалок, ні комунальників.Хто насправді вкладає гроші в історичний центр Нікополя, щоб вберегти нашу історію? Ще у 2016 році місцеві політики вирішили пропіаритись за чужий рахунок, розповсюджуючи фейк-інформацію задля політичного рейтингу. Справа в тому, що навіть фото свідчать про те, що місцева влада брехала і бреше без сорому. Бруківка та газон були зроблені за рахунок німця, вже давнього інвестора в місті Нікополь - Крістофа.В той час, коли місцеві політики рвались піаритись, навіть не були встановлені лавки - чи не єдиний елемент, за який не заплатив німець. Найжахливіше те, що вже традиційний меценат Нікополя - згадується хіба що в контексті статей того часу у ЗМІ міста. Тому офіційно пишемо - громадянин Німеччини, влашним костом облаштовує історичний центр Нікополя, щоб врятувати його від розрухи, наприклад такої, про яку ми писали зовсім нещодавно - цілий район став привидом і осередком наркоманії з подачі владної руки міста.Стає страшно, здається, що якби не не героїчні дії громадянани Європи, доля "медичного району" не оминула б й історичний центр. Як каже сам Крістоф, після 17 років життя в Нікополі:Я простягаю їм руку, а вони кусають не те що з ліктем, а навіть більш ніж далі плеча.  Нікопольські політики рвуться до корита: піар на чужих грошах / фото Репортер Нова алея у історичному центрі - це далеко не останнє, що зробив бізнесмен для порятунку історичного центру Нікополя.Хто такий Крістофер Райва і що він робить в Нікополі?Крістоф Райва представляє компанію DGD-Recycling. Це німецьке товариство з переробки задля збереження навколишнього середовища. Окрім безлічі цікавих проектів, компанія займається і соціальною допомогою, зокрема в Албанії, Індії та Україні (в Нікополі). Підприємець приїхав до Нікополя біля 20 років тому, вже 17 років він активно намагається допомогти місту, зокрема історичній частині. Крістофер інвестує в Нікополь дійсно великі гроші цілком офіційно, і є платником подаків, що можна перевірити за цим посиланням. З ініціативи німецького благодійника вже довгий час закуповуються засоби гігієни та продукти харчування для тих, хто не може цього собі дозволити. Люди, які постійно мешкають в пункті обігріву, і ті, хто приходити тільки на обід, вдячні за святковий стіл. Для безхатчинків - це свято. Про це раніше знімав матеріал "Прихист":   Меценат вже багато років систематично допомогає дітям міста Нікополь, що потребують особливої турботи. На "Мій Нікополь" вже наголошували, що німець є тим, хто дає максимально великі суми на постійній основі для благодійних організацій міста. Більш того, європеець вкладав і власні кошти в ремонт дитячої поліклініки Нікополя. Організація "Діти Нікополя" допомагали робити там ремонт.Що робить Нікополь для великих інвесторів з Європи?Тільки сміття. Навколо нового першокласного готелю, мета якого привабити туристів до історичного центру міста і підняти рівень Нікополя - комунальна територія, яку мали б доглядати спеціальні служби. Крістофер і його працівниця Юстина наголошують, що вид на сміттєве звалище відкривається не тільки зі сторони, де гості міста мусили б пити каву і насолоджуватись видами на Каховське водосховище. З іншої сторони - також смітник.Можливо, частково це у відповідальності не тільки міських комунальників але і горе-бізнесу, що купує місце для ведення бізнесу і згодом забуває про це, поки девіантні елемени міста перетворюють його на черговий осередек наркоманії і гетто.  За деякими припущеннями - це якась частина землі місцевого бізнесмена Антона Цибульського, що разом із комунальною частиною - є черговим стихійним звалищем.Місцева влада та самоврядування міста не реагують на мільйонні інвестиції з Європи, що можуть повернути місту статус туристичного.Чомусь місцеві рибалки, в тому числі і учасники Рибальскої організації міста облюбували це містце прямо перед готелем.Напевно, це не було б проблеою. Нікополь - історично місто рибальства. Але виникає питання: якщо комунальні служби, які несуть відповідальність за чистоту на дамбі, не працюють, - тоді чому доволі організований осередок Рибальства не може самостійно прибирати за собою і для себе ж сміття? Невже їм комфортно рибалити в купах мотлоху?Крістоф звертає увагу, що проблему сміття на дамбі можуть вирішити і волонтери міста. Нікопольці можуть самостійно організуватись, щоб прибрати дамбу більш частіше для себе, власних родин, гостей міста. Це популярне місце відпочинку, - додає німець, - на вихідних тут немає вільного місця. Але і після себе - люди залишають ще більше сміття. Я шокований!Сміття, бездомні тварини, нелегальні будови - виглядає як гетто. Нагадуємо, що безпритульні тварини Нікополя - це проблема суспільства, а не вина тварин. Поруч рибалок влаштувались цілі зграї безхатніх собак. Вони чекають на рибу, якою їх час від часу підгодовують і такош шукають чим поживитись серед сміття, що залишається після "відпочинку" соціально не відповідальних мешканців.Можливо, місцевій владі варто звернути на це увагу і проблема може вирішитись, наприклад, якщо буде достатньо смітників. Тому що зараз їх точно не достатньо. Звалище сміття на дамбі - ганьбить все місто перед його гостями та інвесторами з Європи. Рибацький клуб - це проблема, або його учасники не розуміють власних обов'язків перед іншими жителями Нікополя.Варто звернути увагу, що нелегальні прибудови небезпечні для дітей. Можливо їх слід замінити на більш ошатні та безпечні, що тільки приваблять людей й створять нову комфортну зону для відпочинку містян. Крістоф Райва подарував нове життя найстарій частині міста Нікополь - вулиці Микитинській. Що хоче зробити Крістоф Райва?Як не дивно - із місцевою владо важко налагодити контакт.Мільйонер вже неодноразово звертався до місцевих "слуг народу" стосовно провулку, що починається від муралу до дамби. За власний рахунок він пропонував зробити там реновацію: бруківку, газон і створити затишний куточок для містян і гостей міста. Як ви гадаєте, що відповіли владні структури Нікополя? Нічого! Вони навіть не відповіли, не зреагували на жодні пропозиції європейського інвестора, який хоче, щоб історічний центр міста став центром туризму в Нікополі.Зараз туди страшно заходити.Євроінтеграція по-нікопольські.Всюди сміття!Залишки фундаменту старого кафе вщент наповнені сміттям. На фоні майорить дах готелю європейського рівня.Цей провулок важливий для історичного центру, він межує із першим музеєм міста, про який ми вже нагадували раніше. Історія Нікополя під загрозою.Якщо місто втрачає свою історію - воно втрачає і майбутнє.Справа йде до того, що Нікополь може просто втратити одного із головних інвесторів і меценатів міста. Якщо місцеве самоврядування не повернеться обличчям не тільки до інвесторів з Європи але і до всього місцевого бізнесу, що страждає від непрофесійності місцевої влади та корупції вже багато років. Автор Rayan Riener Фото NikopolToday   Раніше ми повідомляли, що довгоочікуванакомедія "Наш котики" вже вийшла в прокат - кінець цензури. А ось на хід історії може вплинути кожен з нас, коли видається такий шанс -допоможіть Нікополю не словом, а ділом.
Трагедія Голокосту: як це було в Нікополі - поховані факти
Трагедія Голокосту: як це було в Нікополі - поховані факти
Нікополь 2020-02-07 22:25:50
27 січня - Міжнародний день пам'яті жертв Голокосту. У 1945 році в цей день були звільнені в'язні найбільшого концтабору «Аушвіц-Біркенау», розташованого поблизу польського міста Освенцим. Концтабір став місцем самого масового знищення мирних громадян за всю історію людства. Права людини завжди на часі і питання дискримінації та насилля над меншинами досі актуальне. Під час Другої світової війни німецькі нацисти та їхні союзники вбили близько шести мільйонів євреїв. Але постраждали не тільки євреї - у концтаборах із ними страждали також і представники ЛГБТ, а також роми. Про це NikopolToday нагадує від NikopolCity. Рожевий трикутник - це була помітка для геїв, яких спалювали тисячами у констаборах разом із євреями / фото huge.bgЦю операцію, організовану на державному рівні по переслідуванню і винищення євреїв, називають Голокостом. Слово «холокост» - грецького походження, означає «всеспалення». Цей матеріал про те, що пережили в цей період євреї та інші меншини Нікополя.Перед початком війни між Радянським Союзом та Німеччиною в Нікополі проживало 2 100 євреїв, що становило 3% від загальної кількості населення міста. Безліч євреїв проживало в навколишніх селах, в тому числі в Сталіндорфському єврейському національному районі - 7312 осіб.У перші дні військових дій почалася мобілізація. Більшість чоловіків призвали на фронт. Заводи відправляли в евакуацію, туди ж відправлялися фахівці, інженери і керівництво разом з сім'ями. Однак в місті і районі залишалися жінки, діти й люди похилого віку. З їх евакуацією влада не поспішала. Виникали проблеми з дозволом на виїзд, які або давали занадто пізно, або не давали зовсім. Тих, хто намагався втекти без дозволу, військові повертали назад.17 серпня 1941 року німецькі війська окупували Нікополь, а з 14 по 20 серпня був повністю окупований Сталіндорфського район, густонаселений євреями.Спочатку на території Нікопольщини знищенням єврейського населення займалася бригада СС «Герман», яка пізніше стала називатися 1-ї піхотною бригадою СС. 21 вересня бригада прибула в Нікополь. З 26 вересня по 3 жовтня 1941 було розстріляно 130 євреїв нікопольського району, а потім ще 570 євреїв-нікопольчан. Частина німців з бригади СС проявляла таку жорсткість, що навіть обурювала командування. Так, унтерштурмфюрера Теубнера за особливо жорстоке поводження з людьми віддали під суд і самого засудили до ув'язнення в концтаборі, звідки він вийшов тільки в 1945 році.Всі євреї в Нікополі зобов'язані були реєструватися в комендатурі. Тих, хто відмовлявся - розстрілювали. Зареєстрованим видавали пов'язки з зображенням зірки Давида. Яка кількість представників ЛГБТ-спільноти того часу, а також ромів була ув'язнена разом з євреями в Нікополі та районі - досі невідомо. Радянській владі було вигідно зберегти тільки інформацію про жорстокість до євреїв, оскільки політика дискримінації геїв та лесбійок в часи СРСР була майже такою ж, як і у фашистів. Мемоіарл пам'яті для Гей-Лесбі, вбитих у констаборах із євреями, Сідней. Гомофобія на рівні із расизмом - це фашизм / фото ВікіпедіяЩоб розпалювати антисемітські настрої в місті та нацьковувати українців на євреїв та інших, фашисти почали друкувати матеріали в газетах, де у всіх бідах і проблемах українського народу звинувачували євреїв, геїв та ромів. Однак, за рідкісним винятком, їм не вдавалося досягти задуманого.Під приводом переселення єврейське населення вивозили для розстрілів. Багато з них були вбиті там, де знаходився протитанковий рів на околиці міста, за переїздом. У цьому місці були розстріляні сім'ї: Меерови, Манзоні, Епштейни, Мусарскіе, Льовині, Маріки, Ходаки, Тов, Свирские, Варшавські, Бакст та інші.Таким чином, той хто намагався врятувати життя друга або сусіда - ставив під удар себе.Місцеве населення було оповіщено окупаційною владою про те, що за переховування євреїв, геїв та ромів вони і члени їх сім'ї будуть засуджені до смерті разом із іншими.Під страхом смерті нікопольці Федір Вовк, який був провідником нікопольської організації ОУН, зі своєю дружиною Єлизаветою Шкандель і вчителькою Марією Мізіною ховали від розправи сім'ю Сари Бакст, що складалася з чотирьох осіб.З книги Харитона Гроссмана «Євреї в історії Нікополя»: «Після приходу німців дві сестри Сари з трьома дітьми були розстріляні. Дізнавшись про це, Сара намагалася повіситися. Її врятувала Марія Пантеліївна, яка півтора місяця ховала Сару з дітьми в дальньому кутку підвалу. Коли жити у Мізіної стало вже небезпечно, сім'ю перевезли до родичів в село. Федір Іванович надав допомогу в переїзді й усиновив старшого Вітю, давши йому своє прізвище і по батькові. До самої еміграції в США з Нікополя, весь цей час, він його виховував, як рідного сина. До приходу радянських військ Сара разом з матір'ю і крихітним сином ховалася в селі». Про це стало відомо тільки вже в 1990 роках, документи з підтвердженням були передані в Ізраїль, де рішенням Національного інституту «Яд-Вашем» усім трьом було присвоєно звання «Праведник народів світу».Переселення в гетто, важкі роботи, розстріли, концтабори і постійний страх смерті - реалії для єврейського населення, геїв та лесбійок й ромів під час Голокосту. За роки окупації в Нікополі та районі вбито близько восьми тисяч євреїв, близько двох тисяч з них - діти.Ізраїльський історик Ієгуда Бауер писав: Пам'ять про Голокост необхідна, щоб наші діти ніколи не були жертвами, катами або байдужими спостерігачами.Пам'ятник жертвам Голокосту в Нікополі / фото NikopolCityУ статті використані матеріали книг Ігоря Анцишкіна «Євреї на Нікопольщині» й Харитона Гроссмана - «Євреї в історії Нікополя».І можливо, тепер деяким стало зрозуміло, чому іудеї толерантно ставляться до ЛГБТ-спільноти і легалізували гей-шлюби та усиновлення дітей для представників ЛГБТ. Тому що вони не фашисти і пройшли через Голокост разом із ними, у клітках, як тварини. Кадр із відомо фільму "Хлопчик у смугастій піжамі" про близьку дружбу двох хлопчиків: німця і єврея, які згодом стали жертвами фашизму в газовій камері / фото www.film.ruФото NikopolCityНагадуємо, коханка Ілона Маска пройшла через трансгуманізм і осягла своє нове тіло.Також ми писали, як феміністка з Нікополя звинувачує деяких жінок у комплексі жертви та виправдовуванні насилля від чоловіків.
Підпільна війна під час окупації міста Нікополь - історичні факти
Підпільна війна під час окупації міста Нікополь - історичні факти
Нікополь 2020-02-08 13:34:59
Історія може повторитись, як події в Китаї, що нагадують Чорнобиль, і варто бути готовими. Оскільки Україна і всі ми не були готові до війни з Московю. Як вести підпільну війну проти окупантів в Нікополі? Вчимось у старожил Другої Світової війни. Про те як жив Нікополь в роки Другої світової війни: підпільна війна в окупованому місті - NikopolToday передає від "Прихисту". Перші публікації про окупували Нікополі можна прочитати тут і тут на сайті Прихисту. Майже весь період окупації на Нікопольщині існували партизанський і підпільний рухи.За кілька тижнів до окупації був створений партизанський загін, який очолив Федір Тихонович Рижиков. Партизанську базу розмістили в Покровських плавнях, куди звозили продовольство, а органи НКВС передали гвинтівки, пістолети, боєприпаси. 28 серпня 1941 року на дорозі від Капулівки в Покровське під вогонь партизанських кулеметів і гранат потрапила німецька штабна машина з офіцером. Двоє німців були вбиті, двоє поранені (їм вдалося втекти). Через деякий час після нападу партизан в той же день, в Капулівку і Покровське приїхали сотні німецьких солдатів. Вони оточили села, провели масову облаву і розстріляли кількох жителів. Ось як про це говориться в спогадах: «На наступний день вранці німці зігнали на польову бригаду всіх жителів села і оголосили, що якщо ті не видадуть партизан, то кожен 10-й буде розстріляний, а село спалене. Знайшлися зрадники - 3 людини, які видали...».Про події 1941 і про розстріл свого дядька, Іллі Саламахи, згадує за переказами своїх земляків, записаним в 1984 році., Житель села Капулівка Володимир Саламаха. Він пише: «...коли полоненим німці видали лопати і змусили рити яму в пояс, Ілля Саламаха сказав: «Хлопці, ви знаєте, що ми собі яму копаємо? Це - наша могила. І все покидали лопати. Микола кинувся бігти в бік плавнів, а інших тут же у плавнів і постріляли. За втікачем впало кілька німців навздогін і через деякий час його пораненого залучили і ще живого кинули в яму. Всіх присипали землею. З ями ще довго долинав стогін...».За даними, отриманим вже через десятиліття під час пошукових робіт, один із загиблих німецьких офіцерів, майор Баге, мав при собі таємну штабну карту з планом наступу німців через Дніпро. Ця карта була захоплена партизанами і передана в розвідувальний відділ штабу Південного фронту, а звідти - в Генштаб Червоної Армії в Москву.Для боротьби з партизанами німецьке командування створило спеціальну групу військ, яку очолив генерал фон Рок. Більше 200 партизан загинули, інші, захоплені в полон, були розстріляні. Трохи вдалося вийти з оточення.Говорячи про діяльність партизанів у нашому краї, не можна не згадати і про загін імені Сталіна, сформований в другій половині 1942 року. Командиром цього загону був Герой Радянського Союзу Макар Лукич Ткачов. У 1943 році загін розгорнув бойові дії проти німецьких військ. Партизани перехоплювали їх баржі, перешкоджаючи судноплавству по Дніпру. На жаль, восени 1943 року через лінії фронту прибула спецгрупа НКВС, яка за надуманим звинуваченням розстріляла Ткачова і його батька. Втративши керування, загін був розгромлений зондеркомандою «Петер», яку очолював колишній старший лейтенант КА Петро Галафаев, який перейшов на бік ворога. Група «Петер» в складі 20-ти осіб відзначалася своєю особливою тактикою і жорстокістю. Вона до цього мала на своєму рахунку вже кілька тисяч закатованих розвідників, партизанів і підпільників на Донбасі і в Запоріжжі.У фондах НКМ зберігається копія довідки з наступним текстом:«Військовою прокуратурою СРСР в 1959 році. Було встановлено, що Ткачов Макар Лукич і його батько Ткачов Лука Лаврентійович були звинувачені в 1943 році в скоєнні злочину необгрунтовано і в даний час повністю реабілітовані з поверненням Ткачову М. Л. звання ГРС».Боротьба з німцями йшла і в самому місті Нікополь. У жовтні 1941 року була створена перша підпільна організація «Правда». У ній були задіяні учні педагогічної школи. Учасники групи змогли отримати радіоприймач і друкарський шрифт, за допомогою яких вони друкували і розповсюджували листівки зі зведеннями Радінформбюро про події на фронті. Проіснувала ця підпілля до лютого 1942 року і було розпущено через те, що за членами організації німці встановили спостереження.У березні 1942 року була створена нова підпільна організація «За Радянську Батьківщину». Її керівниками стали Микола Хілінський і Лідія Назаренко. Всього група налічувала 39 осіб. Учасники групи розповсюджували листівки, розклеювали по місту антигітлерівські карикатури, зривали мобілізацію молоді на роботу в Німеччину. Підпільники передавали продукти харчування і одяг радянським військовополоненим, а також збирали зброю для ведення відкритої боротьби з ворогом в майбутньому. На жаль, німцям вдалося напасти на слід підпільників. Організація «За Радянську Батьківщину» була розкрита за допомогою агентів німецької служби безпеки: колишнього військовослужбовця Тимофія Рябих, який був родичем сестер Слепенцовіх, учасниць цієї організації, і Максима Книр, представленого як керівника молодіжного підпілля в місті Дніпропетровську під псевдонімом «Зорін». Слепенцови, не підозрюючи про справжню діяльність агентів, познайомили їх з іншими підпільниками, і з самим Хілінський. Нібито для спільної співпраці, Зорину був наданий повний список учасників групи з усіма даними і перелік зброї, яким володіла організація. Після цього Рябих і Книр більше не з'являлися. А 17 грудня 1942 всі активні учасники підпільної організації були заарештовані німцями. Підпільникам довелося перенести допити, тортури, знущання. В ніч з 6 на 7 січня 1943 їх повезли на розстріл. По дорозі на місце страти заарештовані зробили відчайдушну спробу вирватися на свободу. Більшість підпільників було вбито або поранено на місці. І тільки трьом вдалося втекти: Олександру Шведову, Петру Орлову, Лідії Назаренко. Ті, кому вдалося втекти, перейшли по льоду в плавні і після різних випробувань перетнули лінію фронту і приєдналися до армії.Діяли підпільні організації і в інших містах району, проте більшість підпільників також пережили арешти і тортури, більшість були розстріляні.Зі спогадів підпільниці групи "Молодь" партизанського загону "Марганець" Ксенії Штраус:«Сім днів мене тримали в камері. Допит слідував за допитом: «Де партизани, назвіть керівників?». Мене допитував німецький офіцер, поруч з ним сиділа величезна вівчарка. Був перекладач. Офіцер спочатку кричав, бив по обличчю і раптом з усієї сили жбурнув мене в кут. В цей час на мене кинулася собака. Я настільки злякалася, що зі страху відскочила в протилежний кут. На допитах били страшно, але я боялася тільки одного, щоб під час обшуку в моєму будинку не виявили німецькі пропуску та бланки. На превелику радість, окупанти не знайшли проти мене ніяких доказів і через сім днів випустили».Довгий час маловідомої сторінкою в історії Нікопольщини була діяльність в період німецької окупації Організації Українських націоналістів. Спочатку німці не чіпали активістів ОУН, оскільки в перші дні війни її керівництво заявило про намір боротися проти комуністичної диктатури. Однак, коли німці дізналися, що українські націоналісти в своїй підпільній роботі закликають населення до боротьби з окупаційним режимом, заборонили організацію «Просвіта» і почали переслідувати оунівців. Але нелегальна діяльність ОУН тривала, створювалися підпільні осередки, поширювалися антинацистські листівки, роз'яснялися завдання національного руху. Нікопольська ОУН налічувала до 100 чоловік. Восени 1943 німецька поліція розгромила їх конспіративну квартиру. Одним з видних діячів ОУН в Нікополі був Федір Вовк, який до війни працював директором школи №9, а під час окупації був головним агрономом району.Федір Вовк / фото ПрихистФедір Вовк зі своєю дружиною Єлизаветою Шкандель і вчителькою Марією Мізіної в роки окупації врятували від неминучої розправи єврейську сім'ю Сари Бакст, яка складалася з 4 чоловік. У 1990-х рр. рішенням Національного інституту «Яд - Вашем» всіх трьох було присвоєно почесне звання «Праведник народів світу». На фасаді СШ №9 в їх честь було встановлено меморіальну дошку.Далі буде...У статті використані матеріали Нікопольського краєзнавчого музею. Про дійсно цікаву історію музею в Нікополі NikopolToday вже писав у попередньому матеріалі. За матеріалом журналістки Марини КостенкоФото ПрихистНагадуємо, новий штам коронавірусу, що вбиває Китай, може виявитись старою радянською біозброєю.Варто повідомити, що соціальне таксі в Нікополі рятує людей з інвалідністю від ув'язнення в чотирьох стінах, оскільки вулиці міста не придатні навіть для здорових містян.
Воїни Стародавнього Риму мали право на гей-секс
Воїни Стародавнього Риму мали право на гей-секс
Світ 2020-02-08 22:19:28
Шокуючі факти, що руйнують сучасні стереотипи від NikopolToday. Іноді історія вражає. Воїни Стародавнього Риму мали право на гей-секс, але тільки в активній ролі. Виявляється, гомофобія виникла не так давно. Чому раніше гомосексуальність була прийнятною у суспільстві й, зокрема, в оборонній сфері великих держав, що змінили історію планети? За часів Стародавнього Риму гей-секс був не тільки повсюдним, але і цілком прийнятним явищем - навіть в армії. Гомофобія ще не виникла. Ставлення до гомосексуальності тоді було подвійним: воно не вважалася чимось поганим, але тільки якщо чоловік дотримувався загально-суспільних правил.До слова, на одностатеві зв'язки в давньоримському суспільстві в принципі дивилися не так, як їх сприймають в сучасній західній культурі. Те, з ким займався сексом римський громадянин - наприклад, із хлопцем - його одноплемінників нітрохи не турбувало. Не було нікому цікаво. Зате всіх дуже цікавило питання, яку роль в гомосексуальні стосунки вибрав чоловік: активну або пасивну. Римлянин миттю втрачав свій статус, якщо погоджувався на приймаючу, «жіночу» роль. І винне в цьому культ мужності й менталітет завойовника.До початку нової ери влада Римської імперії поширилася майже на половину відомого тоді світу. Її кордони простягалися від сучасної Шотландії на півночі до Ефіопії на півдні, й від Португалії на заході до сучасного Азербайджану на сході. Всього цього Рим домігся, пройшовши через серію жорстоких і виснажливих воєн. У якиж жінки не брали участь, тому і поваги не мали. Сторіччя насильства сформували характер римського громадянина, помістивши в його центрі домінантність, яку Ніцше називав «волею до влади». І ця одержимість перемогами і владою проникла буквально в усі закутки давньоримського суспільства, включаючи і сексуальне життя.Для підкорених народів влада римлян часто означала рабство. Римляни приводили рабів з війни або купували їх, щоб підняти свій статус. Цей спосіб самоствердження може здатися жорстоким і грубим, але якщо подумати, з тих пір життя мало змінилося. Як люди були рабами системи - так і залишились, на жаль.Сьогодні в соціальних мережах впливовість тієї чи іншої персони оцінюється за кількістю фоловерів - тобто, послідовників. Римляни міркували точно так, але більш буквально: раби всюди слідували за своїм господарем.Згідно із законом того часу раб був зобов'язаний виконувати будь-які накази пана - в тому числі, задовольняти його сексуальні бажання незалежно від статі й того, подобалося це невільникові чи ні. Спробуйте заперечити, коли ви - не особистість, а майно.Роль «активу» при такому розкладі відповідала положенню вільної, що має владу людини, а роль «пасивного» партнера неминуче асоціювалася з положенням раба.Луїс Кромптон (Louis Crompton) в своїй книзі «Гомосексуальність і цивілізація» пише, що гей-відносини в Стародавньому Римі розглядалися виключно в динаміці «влада - підпорядкування» і «пан - раб». Тому любов між вільно народженими чоловіками суспільство, м'яко кажучи, не вітало.В армії за секс з товаришем по службі було покарання, а юним воїнам, щоб до них не приставали на кожному кроці, радили працювати над зміцненням власної мужності, не користуватися парфумами і не голити пахви. Щоб не збуджувати інших солдатів гарними рисами обличчя або тіла.Треба сказати, багато хто з нас, опинившись в колективі римських громадян того часу, відчули б себе дуже ніяково - наприклад, через спільні походи в туалет.Неважливо, де - у себе в військовій частині, в дозорі або під час походу, римляни мали звичку сприяти у виконанні цього в компанії друзів. Ніяких індивідуальних кабінок - всі сідали на одну лавку з дірками або пристроювалися над однією канавою. Яскравий приклад публічного відхожого місця можна побачити, відвідавши «Стіну Адріана» (Hadrian's Wall) - залишки оборонного укріплення, побудованого римлянами в Північній Англії в 122 - 128 роках нашої ери.Ще одна можливість потусуватися з голим задом в той час - знамениті римські лазні, куди античні мачо відправлялися не тільки щоб гарненько вмитися і подивитися, у кого довший: там обговорювали останні події, укладали угоди і навіть проводили збори. Все це, зрозуміло, на тлі корисного потіння, купань й розслабляючого масажу.Часте і тривале отмоканіе для римлян було не розкішшю, а нагальною потребою - й тому навіть військові казарми зазвичай обладналися банними комплексами з гарячими і холодними приміщеннями.Факт: Художник Мікеланджело Буонарроті створив фреску «Страшний суд» під враженням від гомосексуальних зв'язків, що відбувалися в лазнях того часу.Будемо чесні: неприйняття суспільством гей-сексу між двома вільно народженими чоловіками не означало, що таких союзів не було. У римській літературі другого і першого століття до нашої ери повнісінько гомоеротичні віршів, автори яких оспівують любов та говорять про пристрасне бажання "володіти улюбленим чоловіком".Археологи сучасності дійсно знаходять поховані тіла гей-коханців у могилах Риму. Наприклад, поет епохи Цезаря і Цицерона Катулл в одному з своъх любовних віршів («Очі солодкі твої, Ювенцій...») благає хлопця на ім'я Ювенцій подарувати йому триста тисяч поцілунків. Пристрасть, спрямована на свободнорожденного юнака, йшла в розріз з «домінантною» культурною традицією, але Катулла це, як бачимо, що не обходило.Катуллу вторить Альбій Тібуллу, оповідаючи про поцілунки, вкрадені у коханця в затишному сільському куточку.Імператор Адріан (76 - 138 рр. Н. Е.) і зовсім став першим на троні Римської імперії, хто не приховував своєї сексуальної орієнтації. Він та його коханець, прекрасний Антиной, завжди були разом, в тому числі під час ділових поїздок.Коли в 130 році Антиной потонув у водах Нілу, імператор спорудив йому численні статуї і навіть храми (руїни одного з них були виявлені кілька років тому в околицях Риму), зарахувавши свого супутника життя до сонму богів.Публій Елій Траян Адріан, більш відомий як Адріан - римський імператор в 117 - 138Статуя коханого Антиноя - АнтиніяУхвалення Римською імперією християнства в 4 столітті нашої ери призвело до нетерпимості щодо одностатевих союзів. Тоді й почала виникати гомофобія, більш схожа на сучасну. Секс між дорослими чоловіками раптово перетворився в абсолютне табу.Але до того часу, якщо ви були добропорядним громадянином, відважним воїном і до того ж «активом», вашим друзям, товаришам по службі та державі було абсолютно по барабану, кого ви затягували до себе в ліжко.Фото IGuyТакож ми розповідали, як корупція в України перетворюється у геноцид для українців. І нагадували - країна на краю прірви: зруйнована медична система не готова подолати епідемію убивчого коронавірусу.
Битва за Нікополь - факти історії, які варто знати
Битва за Нікополь - факти історії, які варто знати
Нікополь 2020-02-09 03:02:36
Історія міста Нікополь в роки Другої світової війни: битва за Нікопольський плацдарм - передає NikopolToday про головне від "Прихист". Хто визволив Нікополь від фашистів?8 лютого місто відзначало День звільнення Нікополя від фашистських військ. Ми публікуємо заключну публікацію про Нікополь часів Другої світової війни. Попередні матеріли по темі окупації Нікополя можна прочитати за посиланнями: 1-а частина, 2-га частина, 3-тя частина.Нікопольський плацдармУ листопаді 1943 року було створено плацдарм проти сил 3-го і 4-го Українських фронтів. На противагу радянським військам діяла так звана «Армія месників». Саме так охрестив 6-ю польову армію міністр пропаганди Геббельс, оскільки частково вона була набрана з родичів солдатів і офіцерів, які загинули в битві під Сталінградом. Щоб підвищити моральний дух захисників Нікопольського плацдарму Адольф Гітлер встановив подвійний оклад і обіцяв відзначилися солдатам відпустки в рідну Німеччину.Що шукав Гітлер у Нікополі?Нікопольський плацдарм був укріплений німцями з усіх боків, всі населені пункти перетворені в міцні вузли оборони. У кілька рядів стояли дротяні загородження, підступи до яких перетинали мінні поля. Таке зміцнення цих районів було пов'язано з наявністю тут марганцевих руд. Німеччина не мала власних запасів марганцевої руди, яка була вкрай необхідна для її військової промисловості. На одній з нарад в штабі групи армій «Південь», ще в березні 1943 року, Гітлер підкреслював: «...що стосується нікопольського марганцю, то його значення взагалі не можна оцінити. Втрата Нікополя (на південний захід від Запоріжжя), означала б кінець війни...». Тому німецькі війська до останнього намагалися утримати бойові позиції в цьому районі.Крім цих причин іноді називають ще й містичні варіанти про те, що Гітлер хотів знайти в Україні якісь древні артефакти і «місце сили» (які дали б йому можливість заволодіти світом). Чи знайшли німці то, що шукали на Нікопольщині, достеменно ніхто поки сказати не може.Факт: В Нікополі також був Голокост євреїв і не тільки під час окупації. Читайте в матеріалі. Але відомо, що великий інтерес для них представляла, зокрема, Кам'яна могила поблизу Мелітополя з її малюнками та написами ХІІ-ІІІ тис. до н. е., а також скіфські кургани, яких на землях Нікопольщини було безліч.Неодноразово робилися спроби пробити оборону ворога, проте кожного разу вони закінчувалися невдачами. У боях за Нікополь загинуло багато солдатів як з радянської, так і німецької сторін.У мемуарах німецьких військових, виданих в післявоєнні роки, описуються страшні бої на Нікопольському плацдармі. Зокрема, вони писали, що в армію в тих краях забирали навіть підлітків з 14 років, і всі вони загинули. А коли радянське командування віддавало наказ наступати, танки їхали прямо по пораненим і вбитим. Стояв такий тріск ламаємо кісток, що від цього страшного звуку деякі німецькі солдати зійшли з розуму. Також відомі випадки, що у ворожих кулеметників починалися психічні розлади через величезне число вбитих ними радянських солдатів. Таким кривавим шляхом комуністи отримали "перемогу" - ціною, яку ми відчуваємо і до сьогодні.Нікопольско-криворізька операціяНікопольско-криворізька операція почалася 30 січня 1944 року. 2 лютого воїни 57 Стрілецькій дивізії визволили село Лошкарівка, а через два дні підійшли до села Шолохове. Прорив німецьких військ в цьому районі був вирішальним. До 5 лютого війська 3 Українського фронту (УФ) оволоділи великим залізничним вузлом Апостолове та залізничною станцією Марганець.7 лютого 1944 року почалася атаку на Нікополь. Близько 23:00 почався важкий бій за залізничну станцію. 8 лютого 1944 року близько 2:30 вийшли на південну околицю міста. Відступаючі фашисти намагалися стримувати просування радянських військ, але вже безуспішно.Отже, в ніч з 7 на 8 лютого 1944 місто було звільнене від ворога. У бою за Нікополь загинуло 568 військовослужбовців. Всього бої на Нікопольському плацдармі в 1943-1944 рр. забрали життя 60 тисяч радянських воїнів, з них 30 тисяч - без вісті зниклі.Нікопольско-Криворізька операція, яка тривала до 29 лютого, закінчилася повним звільненням Нікопольського-Криворізького і марганцево-залізорудного району. В ході цієї операції Нікополь був звільнений 8 лютого, Нікопольський район - 11 лютий 1944. На честь перемоги Москва салютувала 12 артилерійськими залпами з 124 гармат. У наказі Верховного Головнокомандувача Й. Сталіна 16-ти військовим частинам і з'єднанням, які особливо відзначилися при визволенні Нікополя, були присвоєні почесні найменування «Нікопольських» і «Нижньодніпровських», 14 - були нагороджені бойовими орденами. 18 радянських воїнів були удостоєні звання Героя Радянського Союзу.З розгромом 6 німецької армії (12 дивізій якої зазнали значних втрат) і ліквідацією важливого плацдарму на лівому березі Дніпра, було зірвано план гітлерівського командування на організацію прориву до своєї кримської угрупованню. 4 УФ отримав можливість, не побоюючись удару супротивника з тилу, продовжувати підготовку Кримської наступальної операції.Також були створені вигідні умови для наступальних операцій радянських військ по звільненню Правобережної України. Війська противника втратили під містом тисячі солдатів і офіцерів убитими й пораненими, багато військової техніки та майна.Але не менше були втрати і радянських військ. Наприклад, тільки в Кам'янці-Дніпровській (лівобережжя Дніпра), в братській могилі поховали до 10-ти тисяч загиблих солдатів і офіцерів 3 гвардійської армії Д. Д. Лелюшенко. Після таких кровопролитних боїв вона була розформована.Визволитель Нікополя Романов В. Н.У повоєнні роки нікопольці в пам'ять про загиблих воїнів-визволителів побудували в місті меморіальний комплекс «Вічна слава» і встановили пам'ятні знаки. В останні роки ведеться велика пошукова робота на електронних сайтах «Меморіал» і «Пам'ять», в Подільському архіві, зокрема науковим відділом Нікопольського краєзнавчого музею та групою «Пошук» Нікопольського заводу феросплавів. З'являються нові і нові імена героїв, які віддали своє життя за звільнення нікопольської землі в лютому 1944-го, і пам'ять про них, безумовно, повинна бути увічнена нащадками.У статті використані матеріали Нікопольського краєзнавчого музею.Фото ПрихистНагадуємо, штучний інтелект вирахував скільки людей на Землі помре від апокаліптичного коронавірусу. І так, досі важко зрозуміти, хто саме "програв" у Другій світовій. Напевно не знайти у сучасній Німеччині болай одного міста у такому ж критичному стані, як Нікополь.
Геї виходять з шаф, а лесбійки ходять вулицями за руки. Чи становлять ЛГБТ загрозу для країни?
Геї виходять з шаф, а лесбійки ходять вулицями за руки. Чи становлять ЛГБТ загрозу для країни?
Україна 2020-02-10 13:10:39
Що зробили в Україні ЛГБТ у 2019 році - висновки варто знати. На Україну насуваються рівність та права людини. Ліберальність ширяє повітрям, як і свобода слова.Права людини або пропаганда? Про становище ЛГБТ в Україні за 2019 рік: зради і перемоги передає NikopolToday від Радіо Свобода. Здається, що представники веселкової спільноти перестають боятись дискриімнації. Учасники акції «ХарківПрайд» на захист ЛГБТ. Харків, 15 вересня 2019 / фото Радіо СвободаЗа останній рік український уряд не досяг прогресу у виконанні Національної стратегії з прав людини, зокрема і в тій частині, яка стосується прав ЛГБТ, а кампанії проти сексуальних меншин не отримали належної відсічі. Такі висновки містить щорічний звіт Міжнародної асоціації ILGA. Документ, який оцінює ситуацію у світі в цілому і в кожній країні зокрема, наводить приклади нападів на ЛГБТ-активістів в Україні і визнає, що норми на їхній захист в Україні існують, але не втілюються у життя належним чином. Зі свого боку, правозахисники визнають, що масштаб переслідування ЛГБТ в Україні за рік дещо зменшився, але цим можна завдячувати не владі, а суспільному розголосові й зусиллям громадянського суспільства.За рік українська влада не досягла прогресу щодо виконання Національної стратегії з прав людини, Плану дій із її реалізації (на 2015–2020 роки) і окремих розділів у цих документах, які стосуються прав ЛГБТ. Про це йдеться у щорічному звіті Міжнародної асоціації лесбійок, геїв, бісексуалів, трансгендерів та інтерсексуалів (ILGA), яка об’єднує організації сексуальних в усьому світі.Українське законодавство в контексті прав ЛГБТ є «адекватним», але «бракує імплементації», відтак люди, які належать до ЛГБТ, змушені приховувати свою ідентичність через суспільні забобони й ризик нападів – так оцінив ситуацію після свого візиту до України незалежний експерт ООН із питань захисту від насильства за ознакою сексуальної орієнтації Віктор Мадрігал-Борло, цитує його позицію звіт ILGA.Нагадуємо: Як виявилось, футболісти часто приховують свою справжню орієнтацію від фанатів. Експерт закликав українських політиків стати на підтримку ЛГБТ-громади.Звіт ILGA наводить найбільш значущі й показові випадки і факти, які описують стан справ із захистом сексуальних меншин в Україні:1. Національна стратегія з прав людини передбачає юридичне визнання одностатевих і різностатевих пар. Водночас Мін’юст у своєму звіті про виконання стратегії зазначив, що втілити в життя легалізацію одностатевого партнерства – неможливо.2. Правозахисний ЛГБТ-центр «Наш світ» звернувся до уряду з вимогою виконувати це й інші зобов’язання держави щодо прав сексуальних меншин.3. 11–14 квітня 2019 року в Києві відбулася «Друга європейська лесбійська конференція», яка зібрала близько 300 учасників із Європи й Азії. Протестувальники, з числа крайніх правих організацій і релігійних громад, намагалися перешкодити зібранню, але поліція успішно стримала їх і захистила учасників. Але так поліція діяла не завжди.4. 19 квітня в Дніпрі поліцейські провели рейд проти місцевого гей-клубу «Потьомкін». Відвідувачів клубу поклали на підлогу і тримали так кілька годин. Поліцейські забрали у них мобільні телефони і дозволяли собі гомофобні жарти, мовиться у звіті ILGA. Правозахисники подали заяву про злочин до поліції і звернулися зі скаргами до омбудсмена.5. 24 квітня управління Нацполіції у Дніпропетровській області зробило заяву про те, що рейд був частиною досудового розслідування, розпочатого за статтею 302 Кримінального кодексу «створення або утримання місць розпусти і звідництво».6. 23 червня 2019 року в Києві відбувся найбільший в Україні «Марш рівності», який зібрав понад 8 тисяч осіб. До нього вперше приєдналася державна структура – Центр громадського здоров’я МОЗ України. Поліція охороняла захід, але на його учасників намагалися напасти його супротивники, на декого з учасників напали вже після маршу.7. 5 вересня вперше відбувся «Марш рівності» відбувся в Харкові, він зібрав 3 тисячі осіб. Міський голова Геннадій Кернес намагався заборонити цю подію через суд. Учасники зазнали нападу праворадикалів, поліція затримала 17 із нападників. У схожій ситуації опинялися учасники акцій ЛГБТ в інших місцях: напади під час або після акції, мовиться у звіті ILGA.8. Український парламент відхилив дві поправки до податкового законодавства і законодавства про громадські організації. В разі їхнього ухвалення неурядові організації мали б подавати детальні звіти зі вказівкою всіх іноземних партнерів, з якими вони співпрацюють. В ILGA припускають, що в разі ухвалення цих норм громадські організації, зокрема об’єднання ЛГБТ, почали б отримувати штрафи або взагалі опинилися під загрозою закриття.Що змінилося за рік?Ситуація є непростою. Відтак в Україні правозахисники досі мають дуже багато роботи, визнає директор представництва правозахисної організації Freedom House в Україні Метью Шааф. Він закликає всі сторони, від держави до громадянського суспільства, об’єднати зусилля для захисту ЛГБТ-спільноти, а також активістів і правозахисників, які теж потерпають від нападів через свою діяльність.«Статистика свідчить, що в нас залишається багато роботи. Ми закликаємо до захисту громадських активістів на рівні закону, на рівні конкретних дій. Цими питаннями мають займатися всі. Freedom House опікується захистом громадянських і політичних прав в усьому світі, і ми розуміємо, що становлення громадянського суспільства впливає на рівень демократії в Україні, так само, як і в решті країн. Коли активісти хвилюються, організовувати захід чи ні, вийти на марш чи ні, коли вони дізнаються, що планується насильство проти них через їхню громадську діяльність, то йдеться не лише про правопорушення, а й про якість і про здоров’я української демократії», – наголошує Метью Шааф.Ситуація із переслідуванням активістів ЛГБТ є дещо менш драматичною, ніж торік, але в цьому немає особливої заслуги влади, зазначає аналітик «Центру прав людини ZMINA» В’ячеслав Ліхачов.В’ячеслав Ліхачов / фото Радіо Свобода«Зменшення кількості інцидентів у 2019 році порівняно з попереднім роком, на жаль, не можна пояснити впровадженням значущих кроків влади щодо захисту правозахисників, бо таких не було. Натомість більш імовірно, що зменшення кількості інцидентів у 2019 році пояснюється посиленням уваги до переслідування правозахисників у ЗМІ, серед політичних лідерів, міжнародних організацій і всередині самого громадянського суспільства», – пояснює аналітик.Він посилається на інше дослідження – «Становище правозахисників та громадських активістів в Україні» за 2019 рік. Це було зроблено спільно провели організації «Українська Гельсінська спілка з прав людини», «ZMINA» і Truth Hounds за підтримки міжнародного об’єднання Freedom House.Воно засвідчило, що за останній рік в Україні сталися 83 випадки переслідування українських правозахисників і громадських активістів: переважна більшість із них – це фізичне насильство, один із випадків – убивство.За даними дослідження, третина від усіх випадків – це напади саме на ЛГБТ-активістів. І п’ята частина від усіх фактів агресії, які потрапили до звіту, вчинена праворадикалами, стверджують автори дослідження.Важливо: Звіт Міжнародної асоціації ILGA фіксує певний прогрес у захисті прав ЛГБТ у Європі і в Центральній Азії. Але водночас він констатує збільшення випадків використання мови ненависті, а відтак досягнутий прогрес не є упевненим, визнають представники ILGA.Фото Радіо Свобода / за матеіралом журналіста Євгена Солонина
Як молодь Нікополя прагнє змінювати місто!
Як молодь Нікополя прагнє змінювати місто!
Нікополь 2020-02-10 15:26:18
Сідаємо до машини часу, вмикаючи розділ "Власна думка" від NikopolToday, щоб пригадати, наскільки важливи справи здатна робити молодь Нікополя, заради спільного майбутнього міста. Цікавий матеріал про приховані та забуті факти стосовно Майдану в Нікополі. Підтримайте молоде покоління, в боротьбі за європейське майбутнє, щоб вберегти нашу свободу від корупції та дискримінації. Молодь Нікопольського Майдану прагнє змінювати місто!«Цікава» розмова відбулася нещодавно на Нікопольському Майдані. Один з місцевих депутатів заявив мені, що: «Громадські Об’єднання – це також політика». Я не погодився.  Бо між Політичними об’єднаннями: партіями, рухами, фракціями, і громадськими об’єднаннми – є величезна прірва. Яка? Поки політики говорять гарні слова у кабінетах і залах, громадські об’єднання своїми руками змінюють місто. Прірва полягає посеред  закликів, слів, слоганів, і - дій. Ось у чому полягає різниця між політичною діяльністю і діяльністю громадською. Громадянин не чекає на слогани, заклики і слова, він просто йде і робить те, що вважає за правильне, що вміє і може зробити. А ще більше він може зробити для міста, коли об’єднується з такими ж як і він. Звісно, на те ми усі маємо право на власну думку і Свободу слова, за що панове і стоїмо. Але у політиці, як відомо, слова нічого не значать…От молодь Майдану, об’єднуючи ідеї і власні зусилля, намагається щось змінити на краще. 14 лютого, ми зробили своєрідний флеш-моб з парасольками. Флеш-моб мав на меті підтримати міські, та українські ЗМІ, зокрема і російський канал «ДОЖДЬ», з якого і почалися флеш-моби з парасольками, із слоганом: «Не ДОЖДЬётесь!» до влади, яка усіляко притісняє, підкупає і цензурує ЗМІ. Поки провладні Російські канали зомбували росіян «бандерівцями-фашистами» і «радикальними сепаратистами», телеканал ДОЖДЬ, просто вів прямі трансляції з місця подій на Грушевського. Брав інтерв’ю у людей, що знаходилися у місці подій. За це, їх покарали, натиснувши на найбільші телекомпанії, які транслювали ДОЖДЬ. Тим не менш, персонал телеканалу вирішив працювати далі, не зважаючи на шалені збитки спричинені цензурою. Наступними днями, росіяни у Москві вийшли і в один момент дістали парасольки, розкривши їх над головами. Одразу ж активістів почала хапати міліція. Більше 40 активістів потрапили до в’язниці. Постраждала французька журналістка, отримавши травми від міліції… Важливо: Дай волю своїм емоціям і відпусти талант на зовні, й отримай велику винагороду в Нікополі.Майдан дуже цінує ЗМІ, які неупереджено ставляться до учасників акцій, саме тому ми не могли залишитись осторонь і провели аналогічний флеш-моб на фонтані-майдані в Нікополі у підтримку наших ЗМІ, у підтримку Свободи Слова, яку гарантує нам Конституція України! Також, від усього Майдану Нікополя, активісти хочуть висловити подяку тим журналістам і виданням міста, що не продали себе і лишились вірними професії, не оббріхуючи нас і не обливаючи нас брудом, як інші видання. Бо не секрет, що інші газети не писали про наші чисельні акції, або й взагалі розповсюджували брехню, що ми нібито стоїмо тут за якісь міфічні гроші, а не за свої права і майбутнє не тільки себе, але і усіх.Наступного дня, ми вирішили провести акцію, яка повинна нагати нашим містянам, що ми живемо в українському місті! В козацькій столиці – Микитине!  Також, ця акція бере свій початок з давніх українських традицій: ми прикрасили одне з дерев у Центральному Парку жовто-блакитними стрічками. Ви можете зробити теж саме, що і робили наші предки вже сотні років. Зав’язуючи стрічку на дерево – загадайте бажання. Поруч з фонтаном-майданом, тепер є «Дерево бажань», прикрашене стрічками! Наше місто – українське місто, яке ми любимо, знаємо і поважаємо. Сподіваюсь, нікопольчани підхоплять нашу культурницьку українську ініціативу. Хоча без прикрощів не обійшлося… Коли ми вішали стрічки, поруч проходила бабуся з онуком, який запитав, - що це ми робимо? Бабуся потягнула хлопчика за руку, розлючено викрикнувши: «бандеравци!» Дуже прикро, що деякі з нікопольчан не знають і не поважають нашу історію, мову, культуру, та зневажають державні символи. Прививають цю зневагу до усього українського і своїм дітям. Певно, і гімну не знають… Та й, чого кривити душею, і не хочуть знати. Але на нікопольський майдан часто приходять діти, яким не соромно носити жовто-блакитну стрічку і розмовляти українською, співати гімн і робити щось для свого міста разом з іншими громадськими активістами. Тож,  у нашого міста є майбутнє! Не тільки активні підлітки, але і зовсім маленькі, будуть робити гарні справи за тих, хто зневажає цю землю. Хто сам, не знаючи цього – тут чужинець.Нагадуємо: Свобода, Закон та Рівність стосується всіх: ЛГБТ - також люди. Молодь Майдану буде продовжувати свої різноманітні акції, до яких закликає долучитись і усіх охочих.  Після Віче і Ходи у неділю, ми будемо втілювати наші ідеї у життя разом із іншими небайдужими містянами . Разом – ми змінимо наше місто на краще, бо саме ми тут господарі. Найближчим часом, ми проведемо такий культурницький захід, як: «читання: Слово дисидентам», прямо на фонтані-майдані! Опісля, ми закличемо нікопольчан бути більш екологічними і проведемо збір батарейок, (вони дуже небезпечні для навколишнього середовища і людей) які віднесемо у пункти прийому, де їх відправлять на переробку. Потім, ми маємо намір прибрати і Центральний Парк. Молодь зробить усе, шоб довести Вам, що саме громадська діяльність, громадська позиція і згуртовані дії, здатні зробити більше, ніж політичні слогани і заклики, гарні але пусті слова.Автор Rayan Riener / 2014
Коротка і зрозуміла історія міста Нікополь: все, що варто знати
Коротка і зрозуміла історія міста Нікополь: все, що варто знати
Нікополь 2020-02-10 17:30:57
Історія не пробачить, Ваші діти не будуть Вас поважати: не будуть пишатись своїм життям у місті, в якому народились. Нікопольцям є чим пишатись але все під загрозою!Той, хто не знає власної історії - не вартий майбутнього, нагадує NikopolToday. Дізнайся коротку історію свого міста - Нікополь. Тому що корупція наступає на Нікополь, врятуй історіюКоротка Історія твого міста - НікопольНікополь - унікальне місто, не тільки для України але і для всієї Європи. Міста, які ведуть своє існування у Європі від заснування фортець, у нашому випадку - козацька січ, - можна перелічити на пальцях!Туристи могли б натовпами ширяти по місту, в шоці від розмірів найбільшого рукотворного прісноводного моря у Європі та стародавньої історії міста, але корупція та політичне невігластво керманичів міста ставлять все під загрозу. Античні часиПід час археологічних досліджень, проведених на території сучасного Нікополя в період з 1929 по 2000 роки, були знайдені залишки поселень і поховань відносяться до епохи неоліту (IV тисячоліття до н. е.), бронзового століття (III - початок I тисячоліття до н. е.), скіфської (V - VII ст. до н. е.) та сарматської (II століття до н. е.) культур.Перші поселення на території сьогоднішнього Нікополя виникли ще в II тисячолітті до нашої ери, коли тут мешкали стародавні племена кіммерійців. Але в VII столітті до н.е. вони були вигнані в Малу Азію скіфами, що прийшли зі сходу, - кочовими іраномовними племенами під вплив яких потрапили землі лісостепової зони Лівобережної і Правобережної України.Тут вони утворили ранньо-класову державу і досягли значної військової та економічної потужності, підтримували активні зв'язки з античними містами Північного Причорномор'я, здійснювали військові походи на сусідні й віддалені землі.Розвиток скіфської держави досяг свого апогею в середині IV століття до н. е. Однак після появи сарматів на заході від Дніпра, держава почала поступово занепадати. Згодом, протягом тривалого часу, аж до XIII століття нашої ери, цими територіями опановували різні кочові народи - готи, гуни, авари, булгари, хозари, угри, печеніги, половці, ногайці. У другій половині I тисячоліття нашої ери через ці місця проходив знаменитий шлях з варяг у греки, що з'єднував країни Північної Європи і Київську Русь з Візантійською імперією. Тут був перетин грецького шляху та Соляного шляху з Криму.Перша згадка про місто НікопольУ XIII столітті шляхом поступового об'єднання литовські князі всіх західно-руських земель в єдину державу - Велике Князівство Литовське, територія сучасного Нікополя виявилася на самій околиці європейської цивілізації і більше під контроль кочівників не потрапляла. Але через безпосередню близькысть до Криму постійно страждала від татарських набігів. У XV - XVII століттях в ці краї починають заселятися вихідці з внутрішніх руських областей Речі Посполитої.Перша згадка про Нікополі датується 1594-м роком по записах в щоденнику австрійського дипломата, військового діяча і мандрівника, Еріха Лясоти, - посла імператора Священної Римської імперії Рудольфа II. У той час посилення феодально-кріпосницького гніту призвело до втечі селян і городян в незаселені степові райони середнього плину Дніпра, за пороги, де була відсутня експлуатація, й лежали неосвоєними величезні площі родючих земель. Прагнення до самозахисту від набігів татар призвело до виникнення козацьких фортець, які отримали назву січей. Одна з них, що розташовувалася тоді на території нинішнього міста, називалася Микитинською.Так, наші політики, "слуги народу", обранці нікопольців, що засідають в міськвиконкомі, піклуються про нашу історію - столицю козацьких січей / фото ІнформаторНагадуємо: Європа вже прийшла до Нікополя із мільйонними інвестиціями, але місцева влада проти євроінтеграції. Микитин Ріг і Микитинська СічМикитинська Січ утворилася в 1638 році й розташовувалася на Микитиному Рігу. Так називався мис на правому березі Дніпра, неподалік від нині затопленого Каховським водосховищем Стукалова (Орловського) острова. Свою назву Микитинська Січ очевидно отримала від самого Микитиного Рогу. На жаль, історія не дає достовірних фактів походження власне назви Микитин Ріг. За однією з легенд мис назвали в честь того, хто  оселився тут в якосты підприємливого українця Микити, який брав походи проти бусурман, з якими Україна здавна вела війни.Микитин Перевіз на мапі Запорізької Сечі, або Микитин Ріг і Микитинської Січі писали український літописець Самовидець, польський хроніст Дзевовіч і відомий французький інженер і військовий картограф Гійом Левассер де Боплан. Саме він вказує на повторне відновлення польським урядом в 1638 році фортеці Кодак і саме цей рік вважає підставою Микитинської Січі. Свого часу про урочище Микитине свідчать відомі історики України Олександр Ригельман, Бантиш Каменський і Микола Маркевич.11 грудня 1647 року на Микитин Ріг зі своїм сином Тимофієм прибув Богдан Хмельницький, а 19 квітня 1648 року на загальних козацькій раді він був обраний гетьманом Війська Запорозького. Хмельницький вимовляє перед козаками зворушливу промову, яка глибоко запала в серця запорожців і підняла їх на високий подвиг визволення України від польського ярма. Так почалася Визвольна війна українського народу проти Речі Посполитої.Сьогодні, на місці зборів історичного ради та обрання гетьманом Богдана Хмельницького, на що пролягає тут нині вул. Микитинської, встановлено пам'ятник.Микитинська Січ проіснувала недовго. У 1652 році на її місці утворилася нова Чортомлицька Січ, а в 1667 році згідно з офіційним польсько-російському договору слово сікти було замінено на перевіз. Так утворилось поселення Микитин Перевіз. У 1734 році Микитин Перевіз набуває статусу села, а в 1753 в офіційних документах це місце називається Микитинською Заставою. Це був важливий прикордонний пост Війська Запорозького Низового до 1775 року. Тут розташовувалися військова частина, митниця з прикордонним комісаром від московського уряду для розгляду суперечок між запорожцями і татарами, поштовий вузол, церква Святої Покрови Богородиці і близько 40 будинків сімейних запорожців. Крім усього, тут ще жив і перекладач, який знав крім російської та української мов, турецьку й татарську і забезпечував усіх, хто їхав до Криму і далі за кордон, квитками на турецькому і татарською мовами. У 1775 році Микитин Перевіз увійшов до складу Катеринославського повіту однойменної губернії як позаштатний містечко під назвою Слов'янськ. Основою ж офіційного літочислення сучасного Нікополя є державний документ Російської імперії «План знову проектованого зміцнення Нікополя, що перш називався Микитин перевіз для утримання військової команди одного батальйону» від 30 березня 1780 года.Нікополь в кінці XVIII - початку XX столітьНа рубежі XVIII і XIX століть Нікополь поступово ставав важливим торговим центром на Наддніпрянщині. Вигідне географічне положення на перехресті водного і сухопутного шляхів сприяли економічному розвитку міста. У 1793 році в Нікополі було 425 дворів, 1,388 чоловіків, 476 жінок; під садибою знаходилося 200 десятин землі, під ріллею 24,000 десятин, сених сіножатей 3,000 десятин, лісі 1,800. Незручною землі налічувалося 1,600 десятин, а всього - 36,000 десятин землі.У 1795-97 роках в Нікополі була споруджена дерев'яна п'ятибанна Свято-Покровська соборна церква (згодом знищена в 1934 році), раніше вона була свого роду сховищем запорізької старовини. Тут знаходилася запорізька історична та церковна література, в тому числі Євангеліє вагою 1 пуд 37 фунтів, срібні чарки кошового отамана Івана Сірка, запорізькі шати, посуд. У 1800 році за церковними книгами в місті значиться 2,567 душ: 1,326 чоловіків і 1,241 жінка. Це без людей іншого віросповідання, які жили на той час в Нікополі. За клопотанням Одеського градоначальника, а в 1805 - 1814 рр. одночасно і генерал-губернатора Новоросійського краю герцога Армана Еммануеля дю Плессі Рішельє 4 квітня 1804 року затверджено указом значна сума на пристрій третьої сухопутної дороги до Криму - до соляних озер, крім двох вже існуючих, через Берислав і Олександрівську фортецю, від Херсона на стародобряческіе селища Знам'янка -Каменка, в якому був влаштований наплавний міст через Дніпро на Нікополь і заготовлені матеріали для суднобудування.Початок XX століття в 1805 році вийшов відповідний указ про прокладання Чумацького транзитного шляху через Нікополь для вивозу солі з Криму та організації Солоного управління, яке брало плату за переїзд через міст грошима і сіллю. В указі говорилося: "До множенню вивезення солі й до поспешіванію доходів вжиті заходи до основи ще особливої ​​дороги через Нікополь, щоб усіма силами і посібниками доставити жителям суміжних губерній більш зручності вправлятися в соляному промислі". (Повне зібрання законів Російської імперії №21702 за 1805 рік). Чумацький Микитінський шлях йшов від Нікополя на Кременчук з розгалуженнями доріг. Рекордними показниками відзначився 1842 рік, коли через переправу в обидві сторони пройшли 101,5 тис. осіб і майже 55 тис. фур і возів з сіллю й іншими товарами.26 січня 1834 року вийшов Указ Імператриці Урядового Сенату Миколи I "Про заснування вільних матроських товариств або цехів в містах Олешках Таврійської і Нікополі Катеринославської губернії", що сприяло подальшому розвитку торгівлі в Нікополі. У 1857 році в місті вже налічувалося 1,537 вільних матросів з 6,5 тис. населення містечка. Вони займалися перевезенням водним шляхом всіляких вантажів і підготовкою молодих річковиків. Матроські громади були вільними людми, ряди якого поповнювалися за рахунок сільського населення, яке охоче вступало в них.Входили в матроський цех звільнялися від податків і рекрутчини і отримували земельні наділи. Протягом п'яти років матроси зобов'язані були служити на флоті і в разі війни призивалися в діючу армію. З 1856 року в Нікополі матроси містили на свої кошти школу - матроське парафіяльне училище, де діти два роки вивчали граммматіку, арифметику і Закон Божий. Нікопольські вільні матроси брали активну участь в створенні Чорноморського флоту і всіх найважливіших його бойових операціях, брали участь у Кримській війні 1853 - 1856 рр. і героїчній обороні Севастополя. За хоробрість і мужність, проявлені в боях, 253 з них були нагороджені медалями. Номінально цех вільних матросів проіснував в Нікополі аж до 1941 року.У березні 1836 року в місті була відкрита поштова контора з діліжансовим повідомленням, хоча пошта була і раніше. 20 жовтня 1847 в Нікополь прибув перший пароплав "Лубу". Ця подія зібрала біля берегів Дніпра половину тодішнього населення міста. А вже в 1858 році було покладено початок регулярних пароплавних рейсів на лінії Олександрівськ - Нікополь - Одеса. У 1859 році в Нікополі місцевої міської поліції було дозволено видавати свідоцтво на право торгівлі особам торгового стану з дотриманням всіх встановлених правил. Нікополь ставав значним торговим центром на Дніпрі.За часів Кримської війни 1853 - 1856 рр. Нікополь і Микитинська переправа були важливим центром, де переправлялися війська і санітарні обози. Тут знаходився в 1855-56 рр. госпіталь №30, в якому померли 1,252 учасника війни і героїчної оборони Севастополя. У госпіталі процвітало казнокрадство. Часто померлих начальство видавало за живих, отримуючи за них пайки і гроші. У своїй газеті "Дзвін" в Лондоні на цьому наголошував навіть О. І. Герцен. З приїздом перших російських сестер милосердя, обстановка в госпіталі покращилася.В "Новоросійському календарі на 1858 рік" виданому в Одесі Рішельєвським ліцеєм, Нікополю дано такий короткий опис: "Нікополь - містечко Катеринославської губернії повіту при Дніпрі.Роки революції. Встановлення кривавої радянської влади8 березня 1917 року в місті було обрано Нікопольський Рада робітничих і солдатських депутатів. У його президії увійшли представники робочих паровозного депо і ряду промислових підприємств - загалом 32 особи. Тоді ж вийшов перший номер місцевої газети "Известия Ради робітничих і солдатських депутатів" (сьогоднішня "Нікопольська правда"), що стала важливою складовою більшовицької пропаганди. Під тиском "трудящих" Рада, в якому меншовики та есери мали більшість голосів, ввів тверді ціни на товари. Буржуазія, яка виступала за продовження імперіалістичної війни, готувалася до розгрому революційних сил і захоплення всієї політичної влади. На початку липня, що прокотилася по всій Росії хвиля мітингів і демонстрацій протесту проти політики Тимчасового уряду, вивела на вулиці Нікополя революційно налаштованих робітників і селян. На мітингах з полум'яними промовами виступали більшовики.Після розгрому петроградським пролетаріатом Корнилівського заколоту, більшовики міста зажадали перевиборів Нікопольського Ради робітничих і солдатських депутатів, що поклали кінець присутності в ньому меншовиків та есерів. У ніч на 25 жовтня черговий по станції Нікополь телеграфував про початок соціалістичної революції.Радянська влада в Нікополі була проголошена 10 листопада 1917 року. Тоді ж в паровозному депо відбулися загальні збори залізничників, учасники якого обрали свій революційний комітет. Робочі збори та мітинги пройшли і на інших підприємствах, а незабаром був створений міський ревком. До його складу увійшли В.Г.Антіпов (голова), Н. Н. Куксін, Я.Л.Терещенко, і інші відомі в Нікополі більшовики. Вони тут же приступили до невідкладних справах: працевлаштування безробітних, конфіскації у буржуазії і розподілом серед незаможних продовольчих запасів, припиненням контрреволюційних вилазок і викоріненням бандитизму.14 листопада 1917 року збройними загонами, сформованими з міських робітників, селян і гірників з марганцевих шахт прилеглих сіл під керівництвом більшовиків з числа керівників міського ревкому, на залізничній станції Нікополь були затримані і роззброєні три стратегічних ешелону з білогвардійцями, знятими за вказівкою Центральної Ради з Румунського фронту і прямували на Дон, в розташування генерала Каледіна.16 лютого 1919 року на II з'їзді Рад Нікопольського повіту був обраний виконавчий комітет, відділи якого згодом охопили всі сфери життєдіяльності міста. Особлива увага приділялася боротьбі зі спекуляцією, забезпечення населення продовольством і переселенню сімей трудящих з сирих холодних підвалів в квартири. 13 березня 1919 року в Нікополі був організований Комуністичний Союз молоді, який налічував до початку літа вже 120 юнаків і дівчат. У квітні того ж року в місті почала функціонувати центральна бібліотека, а через місяць відкрилися двері музею образотворчих мистецтв. У ньому експонувалися твори живопису, скульптури, порцелянові вироби, меблі та інші цінності, конфісковані у поміщиків і капіталістів. Набирало темпи культурне будівництво, щоб нести радянську і проросійську пропаганду в маси.Радянський кривавий періодПередвоєнні рокиВідновлення народного господарства Нікополя, яке прийшов до повного занепаду за семирічний період воєн через окупацію СРСР - світової та громадянської, - зажадало від нікопольчан неменшою самовідданості, ніж боротьба з арміями білогвардійців і інтервентів. Позбавлені палива і сировини, зупинилися практично всі підприємства міста. Кістлява рука голоду тягнулася до горла тисяч нікопольчан.У 1924 році, після смерті В. І. Леніна, його ім'я було присвоєно заводу сільськогосподарських машин та інвентарю. Робітники заводу протягом року налагодили виробництво сільськогосподарських бункерів, сівалок, молотарок і товарного чавунного лиття. З цього заводу і почалося відродження міської промисловості.До кінця відновного періоду в Нікополі, крім заводу імені В. І. Леніна, діяли 33 дрібних підприємства, головним чином по переробці сільськогосподарської продукції і виготовлення різного сільськогосподарського інвентарю. Крім того працювали два шкіряних заводи, сім теплових млинів і чотири брічечние майстерні, почалося будівництво міської електростанції. У 1925 році з 10 тис. Чоловік проживали в місті, майже третина була зайнята в промисловості, більше половини в сільському господарстві. У 1922 році відкрилася Червоногригорівська техніко-агрономічна школа імені Т. Г. Шевченка (нинішній коледж Дніпропетровського Національного аграрного університету).8 серпня 1931 року Президія Верховної Ради народного господарства СРСР прийняв рішення про спорудження в Нікополі потужного трубного заводу. А вже 1 травня 1932 роки після святкового мітингу, присвяченого початку будівництва заводу, були закладені перші камені фундаменту майбутнього ремонтно-будівельного цеху. У ці ж дні почалося будівництво першого в місті чотириповерхового будинку на Соцгороді. У 1933 році будівництво заводу було внесено до числа ударних будівництв. Тут працювали понад 9 тис. осіб. 18 квітня 1935 був пущений трубопрокатний стан цеху малих агрегатів. Ця дата є офіційним днем ​​заснування Нікопольського Південнотрубного заводу, незабаром став найбільшим промисловим підприємством в Європі. Примітно що в 1939 році завод дав продукції на 135% більше, ніж вся трубна промисловість царської Росії в 1913 році. Спорудження трубного гіганта справила величезний вплив на весь соціальний і культурний розвиток Нікополя.Подальший розвиток в Нікополі отримали підприємства харчової та будівельної сфери. У 1934 році діяли один механізований цегельний завод і два заводи з ручною формуванням. Вступив в дію новий хлібозавод. У передвоєнні роки були реконструйовані пивоварний завод і м'ясокомбінат. У 1940 році трудящі Нікополя виготовили валової продукції майже на 230 млн. Рублів. Великою подією в житті міста стала електрифікація залізничної магістралі Кривий Ріг - Запоріжжя. У 1934 році тут пішли перші на Україні електропоїзди. А в 1937 році машиністам Нікопольського паровозного депо вперше на залізницях України вдалося довести межпромивочний пробіг одного з паровозів до 10,000 км.Напередодні Великої Вітчизняної війни Нікополь швидко набував рис типового соціалістичного міста. У 1937 році він став містом обласного підпорядкування. У західній частині міста виростав новий житловий район - Соцмістечко. У місті налічувалося понад 30 магазинів, відкрився готель і будинок колгоспника. Працювали 4 лікарні з поліклінічними відділеннями, в яких працювали 54 лікаря. У 23 середніх школах працювали 420 вчителів. Культурні запити нікопольчан задовольняли 4 комуністичні бібліотеки з книжковим фондом 200 тис. цензурованих примірників.Нікополь в роки Другої світової війниУ перші дні війни з Нікополя відправилися на фронт понад 1,600 осіб. Коли фронт наблизився до берегів Дніпра, почалася евакуація промислових підприємств та установ в східні райони країни. Металурги Південнотрубного заводу протягом тижня демонтували прокатне обладнання і вивезли його в місто Первоуральськ. Туди ж виїхали з родинами багато робітників, інженери і техніки. У серпні 1941 року в селище Біла Холуница Кіровської області був евакуйований завод будівельних машин ім. В. І. Леніна. У 45 кілометрах від блізжайшей залізничної гілки, в умовах бездоріжжя і нестачі транспортних засобів, його колектив з допомогою місцевого населення зумів налагодити роботу і став випускати продукцію для фронту.17 серпня 1941 року фашистські війська захопили Нікополь. Тоді ж в місті були сформовані два партизанських загони під командуванням П. Н. Куцевола і Ф. Т. Рижікова, згодом надавали серйозний опір німецьким окупантам. Спочатку загальна чисельність загонів становила 83 людини, а до осені 1941 року в них налічувалося вже понад 700 осіб, що робило на той час Нікопольський район основним місцем зосередження партизанських сил південних областей УРСР. Особливо партизанські загони Нікополя відзначилися 9 жовтня 1941 року в районі села Грушевий Кут при спробі батальйону СС форсувати річку Скарбною. Після важкого восьмигодинного бою, з втратою понад 120 німецьких солдатів і офіцерів, ворог відступив.8 лютого 1944 року спільними зусиллями 3-го і 4-го Українських фронтів Нікополь був повністю звільнений від німецько-фашистських загарбників. В цей день Москва салютувала визволителям міста 12 залпами з 124 гармат. Близько півтори тисячі радянських солдатів, які віддали життя за звільнення Нікополя, поховані в братських могилах міста. А в день 30-річчя перемоги 9 травня 1975 року народження, в місті було відкрито меморіальний комплекс, навіки відобразив подвиг визволителів, 19-метровий обеліск біля підніжжя якого горить Вічний вогонь.У лавах Червоної Армії на всіх фронтах війни боролися понад 8 тис. нікопольців, половина з яких загинули. Понад 5 тис. Були нагороджені бойовими орденами і медалями. За героїзм проявлений в боях з німецько-фашистськими загарбниками, 24 нікопольця були удостоєні звання Герой Радянського Союзу, а льотчик П. А. Таран удостоєний цього звання двічі.Післявоєнний період і друга половина XX століттяЗагальна сума матеріального збитку, заподіяного Нікополю за роки війни, склала майже 1 млрд. рублів. У руїнах лежали понад 900 будинків і 26 заводських цехів. Поступовому відновленню міста сприяла неоціненна допомога численних приїжджих з різних куточків всього колишнього СРСР. На відновленні Південнотрубного заводу працювали посланці зі Грузії, Азербайджану, Російської федерації. А вже у вересні 1944 року тут прокатали першу трубу. До кінця року вступили в дію завод будівельних машин ім. В. І. Леніна, цегельний, пивоварний, хлібозавод і меблева фабрика.У вересні 1947 року було введено в дію другий трубопрокатний цех Південнотрубного заводу. На той час уже більшість підприємств міста досягли довоєнного рівня виробництва. До 1957 року Південнотрубний завод виробляв 2,5 тис. Видів труб з 110 марок сталі, збільшивши рівень свого довоєнного виробництва в 5 разів. А в 1967 році за успіхи в соціалістичному змаганні колектив Південнотрубного заводу був нагороджений пам'ятним Червоним прапором ЦК КПРС, Президії Верховної Ради СРСР, Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС.Важливу роль в подальшому позитивному розвитку Нікополя зіграло штучно створене тут в 1956 році Каховське водосховище. Згодом Нікополь перетворився на великий річковий порт, що з'єднував міста, що лежать вгору проти течії Дніпра з Чорним морем.У 1962 році в Нікополі розгорнулося будівництво нового промислового гіганта - заводу феросплавів, що залишається і по сьогоднішній день найбільшим феросплавним підприємством Європи і колишнього СРСР і одним з найбільших промислових підприємств в Україні. Першу продукцію завод дав 6 березня 1966 року. Будівництво і введення в експлуатацію Нікопольського заводу феросплавів сприяли різкого збільшення населення міста. Якщо в кінці 50-х років населення Нікополя ледь перевищувало 80 тис. жителів, то до 1970 року в місті проживали вже 125 тис. чоловік. Таким чином всього за десятиліття населення Нікополя зросло більш ніж на 60%.У 1980 році Президія Верховної ради СРСР нагородив місто Нікополь орденом Трудового Червоного Прапора за високі досягнення в розвитку народного господарства і в зв'язку з 200-річчям заснування міста. У наступні роки промислові підприємства Нікополя домагалися значних успіхів, що позитивно позначалося розвиток міста в цілому і якості життя його населення. У 1991 році, напередодні розпаду СРСР, був зафіксований рекордний для міста показник чисельності населення. У Нікополі проживали 161 тис. чоловік.Сучасний період - Руїна та корупціяВ останнє десятиліття XX століття, труднощі економічного розвитку незалежної України позначили дуже негативний вплив на стан соціальної сфери міста. Падіння рівня життя і соціальної захищеності городян, зниження купівельної спроможності й зростання рівня безробіття призвели до процесу різкої депопуляції населення міста. Тільки за 6 років, в період з 1992 по 1998 рік, населення Нікополя скоротилося на 15 тис. осіб, що склало майже 10% від загального числа жителів, що проживали в місті на момент розпаду СРСР, а до кінця 90-х років Нікополь увійшов в десятку "лідерів" серед міст України за рівнем депопуляції.Але все ж поступовий вихід економіки країни зі стану стагнації на початку XXI століття, зумовив певні тенденції до оздоровчих процесів всіх сфер життєдіяльності міста. Одним з таких став в 1999 - 2000 років. тривалий і широкомасштабний процес реструктуризації, який перебував на той момент у вкрай складному становищі, Нікопольського Південнотрубного заводу, з поділом його на кілька закритих акціонерних товариств, що незабаром привело до часткового відновлення виробничих потужностей, створення нових робочих місць і, по суті, "вдихнуло в підприємство друге життя".Сьогодні Нікополь, який відсвяткував в 2005 році своє 225-річчя, є одним з найбільших промислових центрів Дніпропетровської області та України, на території якого діють безліч різногалузевих промислових підприємств, активно розвиваються малий і середній бізнес. Згідно з генеральним планом забудови центральної частини міста, в Нікополі на території загальною площею понад 1 км?, прилеглої зі сходу до Центральної площі, в найближчі роки планується звести ряд об'єктів культурно-соціальної сфери, побудувати багатоповерхові житлові будинки елітного профілю та торгово-розважальні центри.Також оіцяний вже давно басейн та новий Центральний парк. Автор Rayan Riener
Легіон геїв: правда і міфи про гомосексуальні зв'язки в античності
Легіон геїв: правда і міфи про гомосексуальні зв'язки в античності
Світ 2020-02-16 17:51:05
Шукаємо відповідь на важливе запитання разом із NikopolToday. Чи вважали греки і римляни, що фактично створили Європейську цивілізацію, одностатеву любов гріхом?Досить часто можна зустріти дві вкрай полярні точки зору. Приблизно так виглядають сучасні геї в Римі та ГреціїПоборники традиційних цінностей вважають, що гомосексуальність завжди була чимось противним чоловічій природі, таким, що засуджується. Існує і прямо протилежна думка, згідно з якою в античності гомосексуальні зв'язки практикувалися відкрито, а на їх основі навіть формувалися армії в Греції і Римі. Хто ж правий? Спробуємо розібратися.Різноманітна ЕлладаВідразу доведеться засмутити традиціоналістів. Дійсно, однозначна заборона і осуд одностатевих зв'язків прийшли в Європу тільки разом з християнством. А що ж було в попередні епохи? Це залежить від самої епохи і території. Наприклад, в різних грецьких античних містах класичного періоду (до завоювання цих земель македонянами) підхід до цієї справи досить сильно відрізнявся.Так, наприклад, у Фівах, головному місті Беотії, гомосексуальні зв'язки вважалися абсолютним варіантом норми, будь-які заборони на них були відсутні. Саме тут існував легендарний «Священний загін» - 300 воїнів-коханців, які приносили клятву над могилою Іолая, візника Геракла. Ці воїни вважалися мало не самим боєздатним загоном Еллади.У «Бенкеті» Платона висловлювалася ідея, що солдати, пов'язані любовними узами, можуть і правда бути непереможними. І якщо така думка існувала навіть в більш консервативних Афінах, то фіванці в якийсь момент дійсно такий загін сформували. І не прогадали, адже саме «Священний загін» неодноразово виручав основну фиванскую армію. Наприклад, в битві при Левкрах саме вони вдарили в центр спартанської армії, змусивши її в терміновому порядку перешикуватись. Грізна Спарта зазнала нищівної поразки.Про Спарту варто сказати окремо. Тут теж в гомосексуальних зв'язках не бачили ніякої патології, але саме спартанське суспільство було досить жорстким, так що про вільне кохання не йшлося. Кожнен юнак мав старшого наставника, який навчав його не лише побутовим і військовим премудростям, але і сексуальним. Наставник також відповідав за поведінку підлітка, платив за нього штраф, якщо той раптом нахуліганив.Найбільш консервативними містом, як уже було сказано, були Афіни. В цілому проти гомосексуальних відносин ніхто не виступав, але «пасивна» роль вважалася принизливою для вільного дорослого чоловіка. Якщо ставав відомий факт такого сексу, то громадянина могли позбавити частини цивільних прав.Природно, у всіх трьох містах мова йде тільки про вільних людей і повноправних громадян. Негромадяни та раби і так не мали ніяких прав, тому їх думки щодо одностатевої любові ніхто не питав.Отакото! Чоловічі будинки розпусти здебільшого складалися з рабів.Жорстокий РимНезважаючи на певну культурну спадкоємність Риму по відношенню до Греції, тут на питання гомосексуальності дивилися трохи інакше.Справа в тому, що в римському суспільстві взагалі були відсутні поняття гомосексуальності та гетеросексуальність. Зате було присутнє поняття мужність (virtus), яке було частиною загальногромадянського статусу повноправного громадянина. Той, хто втратив цю саму мужність, втрачав права.При цьому стать партнера чоловіка не грала ніякої ролі. Спати можна було і з чоловіками, і з жінками, але тільки в «активної» ролі. Саме по собі прагнення зайнятися сексом з юнаком вважалося нормальним, але прагнення зайняти «пасивну» роль відносили до захворювань. Хоча це іноді і дозволяли собі літні знатні римляни, які віддавалися молодим рабам. Держава їх за це вже не карала, але й ставлення до них ставало набагато менш поважним.Тіло вільного римського чоловіка і громадянина було взагалі недоторканним. За сексуальне насильство над такою людиною відповідно до закону Lex Scantinia насильник ніс суворе покарання. На жінок і негромадян Риму цей закон не поширювався, хоча чіпати чужих дружин також було заборонено. Розпуста в цілому не заохочувався публічно, однією з переваг римлянина вважалася самодисципліна в питаннях сексу. Але це офіційно, а чим вільний римський громадянин займається зі своїми рабами, звичайно, ніхто не стежив.Цей світогляд поширювався і на армію, знамениті римські легіони. Легіонер взагалі не повинен був особливо часто займатися сексом, щоб зберігати енергію для битв. Імператор Август заборонив бійцям легіонів одружуватися взагалі, зате командування крізь пальці дивилося на масові згвалтування полонених і рабів. Секс за гроші теж не заборонявся. Якщо, звичайно, у легіонера ці гроші були.Розуміючи, що в далеких походах тяга солдатів один до одного може стати сильніше, за часів Римської республіки за одностатеві відносини в легіоні карали суворо, аж до смертної кари. Що примітно, карали найчастіше того, хто виступив у «пасивної» ролі, адже це прирівнювалося до поразки. З іншого боку, якщо ставало відомо, що командир примушував легіонера до сексу, то його карали незалежно від ролі.Щоб уникнути таких випадків командування радив молодим солдатам намагатися виглядати якомога мужніше. Тобто рідше митися, не остригати волосся під пахвами і в носі, пахнути якомога гірше.Власне, такі детальні заборони свідчили якраз про те, що в самі різні одностатеві відносини легіонери якраз вступали і досить часто. А командири боролися з цим щосили.Погляд у минулеМи ні слова не сказали про жіночі одностатеві зв'язках в Греції та Римі, так як про них, по суті, нічого не відомо. Жінки в античному світі вважалися істотами убогими, дещо недолюдьми, тому жіночою сексуальністю там цікавилися мало, і ніякої інформації на цю тему нам не залишили. Тільки в пізній Римській імперії починаються з'являтися деякі дані про лесбійський секс.А що стосується чоловіків і особливо чоловіків у військах, то, як ми бачимо, підходи були найрізноманітніші. Втім, поборники традиційних цінностей в будь-якій випадку залишаються з носом. Незважаючи на різноманітні ситуативні заборони, в дохристиянській античній Європі гомосексуальність в цілому патологією не вважалась. А коханці з сонячних Фів могли стати найкращими солдатами Еллади.Фото ZnajUa
На радість туристам: Нікополь збудував свою Ейфелеву вежу та йде шляхом Дубаїв
На радість туристам: Нікополь збудував свою Ейфелеву вежу та йде шляхом Дубаїв
Нікополь 2020-02-17 18:20:56
Чи стане місто таким як Вегас? Вже зараз створюються преценденти для цього. Нікополь та його мешканці не перестають дивувати цілі область та країну. Про це NikopolToday передає з посиланням на Інформатор.У Нікополі дійсно з'явилися дві башти: Ейфелева і Бурдж-Халіфа! І дійсно, можливо легалізація азартних ігор та проституції - єдиний шанс для міста, щоб не зникнути з мапи країни.В Нікополі з'явилися цікаві арт-об'єкти. Ейфелеву вежу і вежу Бурдж-Халіфа встановили на території колишнього Південнотрубного заводу. Про це ЗМІ Нікополч стало відомо з соціальної мережі Facebook. Фото з інсталяціями з труб опублікував географ і краєзнавець з Кривого Рогу Володимир Казаков.Монументальні трубні споруди висотою понад три метри були створені і встановлені на проммайданчику колишнього ПТЗ в 2015 році, до 45-річчя ТПЦ № 7 і до Дня металурга. Вироби виконали працівники ІНТЕРПАЙП НІКО ТЬЮБ.Копія Ейфелевої вежі «Маленький Париж» виготовлена ​​з металоконструкцій і знаходиться біля Цехи №6. Крім неї працівники заводу створили «Українське село» з млином, полем соняшників, тином і бичками з возом. Цю експозицію розташували перед будівлею ТПЦ № 7.Неподалік встановили «Глобус». На інсталяції - три витка, вони символізують труби, яких за 45 років цех виробив настільки багато, що вистачило б оповити Землю кілька разів. Ще одне монументальні спорудження - копія вежі Бурдж-Халіфа з труб. З'явилася біля цеху № 6 на рік пізніше, в 2016 році.Крім масштабних арт-об'єктів з металу є й інші, трохи менше: два дерева і ялинка. Однак помилуватися цими та іншими арт-об'єктами можуть не всі. Вхід на територію підприємства тільки по пропуску.А це - металеве українське село! Родзинка міста. Раніше ЗМІ розповідали про те, що в центрі Марганця встановили Ейфелеву вежу. Детальніше про це читайте тут.Ейфелева вежа в Нікополі!Фото Інформатор
-не хочу виходити на вулицю-
-не хочу виходити на вулицю-
Нікополь 2020-02-20 14:06:22
Рубрика "Власна думка" від NikopolToday створена і покликана використовувати право на свободу слова, ганатовану всім нам Конституцією України.Кожен із Вас може надіслати свої тексти на нашу електронну пошту nikopoltoday@gmail.com, щоб все місто почуло Ваші думки. Я дуже рідко виходжу з дому. Але сьогодні (1 серпня 2014) довелося провести племінника в сутінках на роботу до матері. Я теж завжди маленьким ночував на там. Радував свіже повітря. Спотикаючись об розбиті дороги, в темних провулках, зустрічаючи здивовані погляди. Хтось сказав: "привіт" (мабуть знайома), я відповів, хоча не бачив осіб знайомих незнайомців. Потім знову, темні вулиці, зруйнований будинок на перехресті і провулок Крутий, що виходить до неосвітленої автотраси.Нагадуємо: Комплекс із медичних установ, включно із описаною поліклінікою та іншими - було "реформовано" в Нікополі у Нарко-притон.Весь час племінник йшов якось дотримуючись дистанції, мабуть боявся, що його "друзі-пацики" побачать мене. А ось і місце роботи матері, - з доріжки видно пару освітлених жовтим кольором вікон через будівлю старої водолікарні з розбитими шибками і решітками. Піднялися сходами серед каштанів і пішли по розбитій доріжці. Страшний вид, - темні зарості, територія, закрита стінами від перехожих стежин і житлових коробок. "Страшно", - сказав я кілька разів, проходячи біля всіх цих хащ кущів і крон дерев сланких прямо до землі."Нада била мамє пазваніть, шоб вишла до нас на втрєчу" - сказала дитина. Я відповів: "І мамі йти самій по цих темних нетрях?" Ворота в котельню по сусідству з денним стаціонаром були відкриті навстіж, відкриваючи вид на пустир, територію без світла. Безперервні зарості, під якими залишки декількох будівель, звалище, куди приходять спати бомжі. Потім трохи доглянутих клумб із квітами і ще більші зарості, в яких може хтось бути. В них приходять колотися наркомани. За ними кілька освітлених вікон іншої будівлі. Літають і кричать кажани, що уподобали горища напівпорожніх будівель, де не тривожать їх сон.Місто "кричить" про допомогу але ніхто не чує, поки вулиці захлинаються у смітті / фото Here And NowВарто додати: Тепер влада міста взялась "реформувати" у Руїну й іншу частину історичного міста Нікополь. У денному стаціонарі, де чергує мати, і не пахне настанням 21 століття, тільки медикаментами і совком. Коридор втрачається в темряві. В одній з палат чутний звук зудящего радіо. Потім мене самого проводять до котельні, яка не працюватиме цієї зими. Газу більше немає. Значить з осені ці будівлі працювати не будуть, мати переведуть в іншу лікарню з новим графіком, що навіть краще. 200-літній денний стаціонар, який завжди був пов'язаний з медициною і тільки при німецькій окупації, колишній стайнею, - буде розібраний по цеглинці або проданий. Але вистачить і тижня без світла у вікнах, щоб туди проникла вся чернь і почала розграбування.Назад. Навколо сміття, неприбрані обрізані гілки. Приватні та багатоповерхові будинки упереміш. Автостоянка, за спиною. Звук цвіркунів звідусіль. Лай собак. Почав переходити через дорогу, але на тому боці в темряві пролунали п'яні іржання підлітків, які повертаються з пляжу. Я трохи перечекав, і пішов коли вони відійшли. Далі, знову руїни, що перетворилися на звалище, мій старий будинок на розі, і, на шляху, лайливі слова тих, хто сидів під вишнею. "Костя!", - Кричала якась п'яна дівчина. А мене так дістали всі ці люди, яких я не знаю. Мати слідом, - вже не дивують і не чіпають.Почуття відчаю. Не можу, навіть піднявши голову, бачити зорі на небі. Я втомився від усього цього сміття, я втомився від брудного дикого міста, від обіцянок, проблем, вимог, я просто ніколи не хочу виходити більше на вулиці. Хоча в стінах будинку нітрохи не краще мені. Я не патріот цього міста і цієї країни, я лише той, хто намагався зробити щось краще, змінити, все від мене можливе, але отримав лише плювок в спину і брудний мат в обличчя від усіх у відповідь. Зраду та брутальне відношення від тих, кого і не очікував. Ви заслужили життя в цьому лайні.-1 серпня 2014-Rayan RienerРаніше ми писали, як кредитори доводять українців до самогубства цілими родинами.Також нагадували, що соціальна ізоляція забирає життя у нікопольців через дискримінацію.
Чому Дніпро та область Січеславські?
Чому Дніпро та область Січеславські?
Дніпровська область 2020-02-20 21:26:51
У Дніпропетровську досі сперечаються щодо можливості перейменування міста в рамках втілення «декомунізації», нагадує NikopolToday. Дніпропетровськ – У Дніпропетровській міськраді вирішили сформувати робочу групу з питань перейменування міста, а також його об’єктів – проспектів, вулиць, скверів, які носять назви радянської доби. Саме така комісія, обіцяють у мерії, виробить пропозиції щодо нової назви Дніпропетровська і передасть їх на розгляд Верховної Ради.Відповідь на питання: Чому Грета Туберг так сильно любить Землю і чому її ненавидять? Місто до 1926 року було Катеринославом, а потім його назвали на честь більшовика Григорія Петровського. Нинішнє перейменування викликало бурхливу дискусію в колах місцевих експертів і політиків. Сперечаються – що замість Дніпропетровська і в яку суму це обійдеться?Свою теперішню назву Дніпропетровськ отримав 1926 року, за постановою Всеукраїнського центрального виконавчого комітету, на честь більшовицького діяча Григорія Петровського. Спершу були паралельні варіанти найменування: українською – місто Дніпро-Петровське, російською – Днепро-Петровск. У 30-ті в україномовному варіанті закінчення було знівельоване, а дві частини слова злились в одну – Дніпропетровськ.За незалежності України патріотично налаштована громадськість не раз пропонувала позбутися у назві міста прізвища Петровського, людини, яку вважають одним із організаторів Голодомору, однак у міській раді тоді заявляли: такий крок не на часі.Тепер, якщо президент України Петро Порошенко підпише ухвалені парламентом законопроекти про «декомунізацію», містові доведеться взятись за цю справу.Вулиця Комсомольська у ДніпропетровськуЯка підготовкаКеруючий справами міськвиконкому Вадим Шебанов заявляє: підготовча робота в стінах міськради вже розпочалась. Наразі посадовці підготували проект розпорядження міського голови про формування робочої групи з питань перейменування міста й вулиць, до неї мають увійти передусім фахівці – історики, краєзнавці.«Кількість членів робочої групи не обмежена. Мене більше цікавить її якісний склад. Я особисто вніс більше 10 прізвищ фахівців до проекту розпорядження. Зараз буде розпорядження міського голови про створення робочої групи, яка буде здійснювати напрацювання, а потім будемо виносити на громадські слухання і те, що у повноваженнях міської ради, – на сесію міської ради, це вулиці, площі та інше. А от місто й область – це повноваження Верховної Ради, тому туди будемо відправляти пропозиції», – сказав Радіо Свобода Вадим Шебанов.Пам’ятник комсомольцям у Дніпропетровську / фото Радіо СвободаСтара-нова назва з новим змістом: «петровськ» не від «Петровського», а від «петроса» (каменя)Дніпропетровський історик Максим Кавун називає близько десятка назв, які у часи Незалежності України пропонувались як альтернатива назві «Дніпропетровськ». Сам він обстоює ідею, яка з’явилась кілька років тому, – змінити не назву міста, а її смислове наповнення. Це, мовляв, дозволить заощадити мільйони гривень.«Кілька років тому виникла ідея, комусь вона, можливо, здасться інтелектуальним тролінгом, але я її теж підтримав. Це перейменування без перейменування, враховуючи наше скрутне фінансове становище. Семантична заміна топоніма – є такий науковий термін. Коли ми змінюємо зміст, але не змінюємо форму. Тобто міська рада має прийняти рішення, за яким Дніпропетровськ свою назву носить не на честь «всеукраїнського старости» Григорія Петровського, а на честь Святого Петра. «Петрос» грецькою – камінь. Тема каменів тут розкрита: місто стоїть перед порогами, і наша Соборна гора, і наші граніти знамениті. Комусь здасться ця ідея досить несерйозною, але це інтелектуальна спроба, можливо, вона дозволить заощадити масу коштів. Хоча, знову ж таки, мені не зрозуміла процедура. Ми зійшлись на тому, що таке рішення має ухвалити міська рада і поінформувати про це Верховну Раду. Друга проблема – яка альтернативна назва? За 25 років була маса екзотичних варіантів – Половиця, Кодак, Яворницький, Махноград. Із нових, більш-менш адекватних назв, які я б хотів відзначити, – це просто «Дніпро», потім – Дніпрослав, Дніпрополь (мається на увазі Поль), потім – Дніпроград. Але «Дніпроград» мені не дуже подобається, бо асоціюється з назвою інституту «Днепрогражданпроект», «Діпромісто», – зауважує історик.Барельєф радянської доби на Площі Героїв Майдану у Дніпропетровську«Опозиційний блок» був проти, «Батьківщина» пропонувала референдумДепутати Дніпропетровської міської ради від різних політичних сил щодо питання перейменування міста висловлюють різні думки, сходяться в одному – півроку, виділених у законопроекті на цю справу, буде недостатньо.Керівник фракції «Опозиційного блоку» в Дніпропетровській міській раді Світлана Єпіфанцева заявляє: перейменування міста, так само, як і вулиць з радянськими назвами, неприпустиме. До того ж, витрати на зміни в документах, зазначає вона, ляжуть тягарем на плечі фізичних і юридичних осіб, це може спровокувати загострення ситуації в місті.«Річка Дніпро – це наша візитівка. «Петровськ» – давайте не чіпати той «Петровськ». Не подобається комусь пам’ятник Петровському – давайте приберемо пам’ятник. Давайте порахуємо, в яку суму це обійдеться бюджету, починаючи від тих же з табличок. Давайте подумаємо, скільки підприємств, юридичних адрес, право установчих документів… Це зайва «викачка» грошей, яка нікому не потрібна. У нас купа розбитих доріг, у нас проблеми з тарифами ЖКГ, у нас проблеми з пенсіонерами… Ну давайте перейменуємо Дніпропетровськ. Що далі? У нас є район Ленінський, Жовтневий, Червоногвардійський, Набережна Леніна, вулиця Леніна… Перейменовувати треба буде все місто, всі райони. Якщо ми хочемо отримати багато негативу, ну тоді давайте лізти в це болото», – сказала Світлана Єпіфанцева.Заступник голови фракції ВО «Батьківщина»в міськраді Тарас Жуков пропонує винести питання щодо перейменування міста на місцевий референдум. Аби заощадити кошти, каже він, можна було б провести його восени, разом з місцевими виборами.«За принципами демократії ми, мабуть, по-іншому не можемо вчинити. Будуть місцеві вибори, 25 жовтня якраз виповнюється півроку. Але мені здається, що ще будуть зміни до цього законопроекту, адже там за строками «неув’язочка», нереально його виконати, цей закон», – заявляє Жуков.У яку суму може обійтись перейменування Дніпропетровська й скільки знадобиться часу на всю роботу, наразі ніхто не знає. Юристи попереджають, що за нинішнім законопроектом, якщо упродовж півроку це не буде зроблено на рівні міста, рішення можуть ухвалити «згори» – на рівні Верховної Ради або уряду.За даними соцопитування 2010 року, кожному третьому жителю Дніпропетровська не подобалась назва його міста, більшість були готові взяти участь у місцевому референдумі зі зміни назви. «Дніпро», «Дніпровськ», «Січеслав», «Катеринослав» – такі альтернативні назви обласного центру пропонували тоді громадські діячі та історики. В останні роки громадськість Дніпропетровська обговорювала близько десятка нових назв міста, починаючи від «Дніпровськ» і закінчуючи «Дикополем». Окрім міста Дніпропетровська, в області ще близько 80 населених пунктів та районів досі носять радянські назви.9 квітня 2015 року Верховна Рада України ухвалила закон про засудження комуністичного й нацистського тоталітарних режимів, заборонила їхню пропаганду і символіку. Таке рішення підтримали 254 народних депутати.Чи стане Дніпропетровська область Січеславською?Верховна Рада перейменувала місто Дніпропетровськ на Дніпро в рамках декомунізації ще 2016 року.Але область так і лишилася Дніпропетровською, адже для зміни її назви потрібно пройти значно складнішу процедуру зміни конституції.Утім, питання не зникає з порядку денного, адже офіційна назва Дніпропетровщини (як і Кіровоградщини) формально порушує норми закону про декомунізацію.Нещодавно на сайті президента було зареєстровано петицію про перейменування регіону на Січеславську область.ПетровськийПам'ятник Григорію Петровському у Дніпрі. Знесений у 2016 році / фото BBCДніпропетровську область та Дніпропетровськ колись назвали на честь радянського діяча Григорія Петровського.Це один з перших комуністичних керівників України, який активно боровся за встановлення радянської влади та від імені УРСР підписав договір про створення Радянського Союзу.Григорій Петровський також затверджував директиву про "червоний терор", а частина істориків називають його одним із головних організаторів Голодомору в Україні у 1932-1933 роках.Пам'ятник Петровському в Києві демонтували ще за часів президентства Віктора Ющенка в 2009 році, а у Дніпрі - на початку 2016 року."69 населених пунктів свого часу назвали на честь Петровського. Серед "персональних" найменувань в Україні він займав друге місце після Леніна", - каже історик Українського інституту національної пам'яті Богдан Короленко.В результаті декомунізації фактично всі ці назви, включно з Дніпропетровськом, зникли. Втім, область, чию назву прописано в конституції України, залишилася.ПетиціяКілька громадських організацій Дніпра і області організували громадську кампанію на підтримку перейменуванняУ січні 2018 року на сайті президента була зареєстрована петиція про перейменування Дніпропетровської області на Січеславську.Як аргументують автори звернення, саме такою історично має бути назва регіону, де свого часу було п'ять з восьми відомих Запорізьких січей: Томаківська, Микитинська, Базавлуцька, Чортомлицька, Підпільненська."Територія сучасної Дніпропетровщини - це класичний козацький край. Джерела свідчать, від витоків українського козацтва - другої половини XV ст. - козаки почали освоювати цей регіон", - каже історик Інституту української археографії та джерелознавства Віктор Брехуненко.Він додає, що саме з території сучасної Дніпропетровщини у XVII столітті почалося повстання Богдана Хмельницького 1648 року, і тут - місце першої його великої перемоги - Жовті Води.Інший аргумент прихильників саме такого перейменування області: у часи УНР Катеринослав (попередня назва Дніпропетровська) майже перейменували на Січеслав, а регіон навколо нього два місяці офіційно називався Січ.Зрештою, область перебувала на межі з Донеччиною і з 2014 року фактично є прифронтовим регіоном.Автори ідеї з Січеславською областю кажуть, що таке перейменування підкреслить активну роль, яку Дніпропетровщина відіграла й відіграє у протидії сепаратизму в Україні (за неофіційними даними сайту "Книга пам'яті", уродженців саме цієї області найбільше загинуло за час конфлікту на Донбасі)."Це створить на моральному рівні непрохідний бар'єр для концепцій Новоросії", - вважає Віктор Брехуненко.СічеславУ 2016 році перейменувати на Січеслав могли й Дніпропетровськ, але ця ідея так і не була втілена.Противниками зокрема були представники "Опозиційного блоку".Вони пропонували провести перейменування суто формально й не витрачати кошти: ухвалити рішення, за яким Дніпропетровськ залишиться Дніпропетровськом, однак вже не на честь більшовика Петровського, а на честь апостола Петра.Верховна Рада зрештою проголосувала за компромісне рішення й перейменувала місто на Дніпро, як його неформально називали місцеві жителі вже багато років.Водночас у самому Дніпрі одну з найдовших вулиць - Набережну Леніна - перейменували на Січеславську набережну.Історики наполягають, що Січеслав - традиційний для регіону топонім / фото УкрІнформПерейменувати область на Дніпровську пропонують і зараз противники концепту Січеслава - на їхню думку, це було б логічно для регіону з центром у місті Дніпро.Критики Січеслава також аргументують, що "Січеславська область" - це архаїзація простору."Коли козаче військо провело останній успішний бій? Історія козацтва цікава, не заперечую, але коли це було? Давайте вдамося тоді до історії сарматів…" - написав у Facebook місцевий журналіст Олександр Чиж."Чому область не може стати просто Дніпровською?" - запитує він.Наразі ж електронна петиція за Січеславську область набрала трохи менше як три тисячі підписів з необхідних 25 тисяч.А процедура конституційних змін назви регіону вимагає, щоб її ініціював президент чи 150 депутатів, і в підсумку за таке рішення проголосували б дві третини парламенту.Січеславська чи Дніпровська область: де житимуть "нащадки Січі"?Верховна Рада відправила на оцінку в Конституційний суд проект про перейменування Дніпропетровської області. Їй пропонують дати назву Січеславська.Так депутати вирішили на засіданні в четвер. Зміни ініціюють в рамках декомунізації.Назву обласного центру змінили ще у 2016 році, тоді місто Дніпропетровськ стало Дніпром. Та оскільки назви областей згадані в Конституції, їхнє перейменування потребує складнішої процедури.Також існує проект про перейменування області на Дніпровську, але його в Конституційний суд поки не надіслали.Що кажуть історики?Попередня ініціатива щодо перейменування регіону не одержала необхідної кількості голосів депутатів. На думку істориків, отримання Дніпропетровщиною нового топоніму стало б логічним завершенням процесу декомунізації області.Так, наприклад, вважає голова Українського інституту національної пам'яті Володимир В'ятрович."Український інститут національної пам'яті від самого початку підтримував пропозицію перейменування Дніпропетровської області на Січеславську. Зважаючи на те, що головним пріоритетом УІНП є завершення декомунізації, зокрема усунення назви "Дніпропетровська" з мапи України, ми підтримуємо обидва проекти постанов щодо перейменування області", - написав у Facebook пан В'ятрович.На доцільності перейменування області у Січеславську наголошує і український літературознавець, заступник директора Інституту літератури ім. Шевченка Сергій Гальченко. Він впевнений, що країна має повернутися до своїх історичних назв.Назва "Січеславщина" відповідає історії цього краю, пов'язуючи сучасний етап української держави з епохою козацтва. Про це історик заявив на сторінці у Facebook "Громадської підтримка Січеславська ТАК"."Назва "Січеслав" була неофіційною, але для проукраїнської інтелігенції вона залишалася вживаною. Я маю книжки та збірки, де написано, що вони видані у місті "Січеслав". Тому Січеславська область сьогодні на часі".На Дніпропетровщині у 16-18 столітті розташовувалися 5 із 8-ми козацтв Запорізької Січі. Історичний топонім також дехто вважає важливим підґрунтям для побудови брендингу регіону.Думки соцмережДискусія довкола перейменування розгорілася в соціальних мережах. До розгляду цього рішення долучилися й дніпровські митці.Український актор театру й кіно, вихованець Дніпропетровського державного театрального училища В'ячеслав Довженко, відомий за фільмом "Кіборги", підтримав перейменування області на Січеславську. Він вважає, що зміна назви регіону стане одним із кроків на шляху створення нового майбутнього."Ініціативу декомунізації я підтримую, тому що це не є наша історія, це історія комуністичної країни, якою ми не є зараз. Тому це правильний шлях, ми повертаємось в історію української держави. Якщо ми створюємо історичну назву, то в першу чергу, ми маємо зробити це для своїх дітей. Я, наприклад, народився в Дніпропетровській області, але ми всі прекрасно знаємо звідки ця назва пішла. Бажаю наступному поколінню народжуватися в Січеславській області", - заявив актор.Цієї ж думки дотримується журналіст Роман Скрипін. Він на сторінках Facebook підтримав ініціативу зміни Дніпропетровщини на Січеславщину."Символи впливають на хід думок людей. Це змінює реальність і ландшафт. Тільки старорежимні апелюють до того, мовляв, що ми звикли до Дніпропетровська, нехай так і буде, а що воно означає - ми не задумуємося. Але і місто Дніпро, і річка Дніпро, ще й область Дніпровська - це якось тупо. Січеславська так", - пояснив Роман Скрипін.Що каже місцева влада?Але не всі в області радіють перспективі одного дня прокинутися на Січеславщині. Попри популярність цього топоніму серед митців та науковців, міський голова Дніпра не вважає назву "Січеславщина" раціональним варіантом.Борис Філатов переконаний, що більш доцільною назвою для регіону стало би перейменування області на Дніпровську.Свою позицію очільник аргументував у коментарі для BBC News Україна. "Я - "за" Дніпровську область і проти Січеславської. Моя аргументація така: мене обирали мером обласного центру - Дніпро, і при перейменуванні області в Січеславську іншим мешканцям України буде незрозуміло, хто мер обласного центру"."Більшість мешканців регіону проти перейменування нашої області в Січеславську. А ті хто "за" - представляють лише 10-ту частину жителів області. До того ж, сама назва "Січеслав" - це новояз. Я за перейменування в Дніпровську область, що буде логічною і закономірною назвою".Голова Дніпропетровської обласної ради Гліб Пригунов є прихильником назви, яка б підтверджувала внесок регіону в козацьку історію."Мені особисто дуже близька назва "Січеславщина", адже це повернення до однієї із найвагоміших сторінок української історії - періоду Запорізької Січі, славного козацтва. Цілком можливо, що таке перейменування змогло б підкреслити бурхливу і цікаву долю нашого регіону", - заявив він для BBC News Україна.Однак, за його словами, сьогодні суспільство не готове прийняти ці зміни."Це обумовлене звичкою, власними переконаннями або небажанням занурюватися глибше у питання. Певно зараз така назва просто не є своєчасною. Проте, я не здивуюсь, якщо через десять років до цього усі повернуться і область все ж стане Січеславською", - каже керівник регіону.Попри суперечки прихильників тієї чи іншої назви, оцінити настрої мешканців області наразі неможливо.За інформацією КМІС, в регіоні не проводилися соціологічні дослідження щодо вподобань самих мешканців області.BBC News Україна дізналася зі слів представників КМІС, що на подібні опитування не було замовлень ні від міської, ні від обласної адміністрацій.Після голосування у Раді Конституційний суд має дати свій висновок щодо проекту перейменування. А вже на наступній сесії, що восени, депутати повернуться до цього питання.Фото та джерела Pinterest / BBC / UNIAN / UKRINFORM / Радіо СвободаРаніше ми пояснювали, чому Польща змогла звабити інвесторів, а Україна борсається у корупційному болоті та бідності.
Молодіжний Майдан в Нікополі: як це було
Молодіжний Майдан в Нікополі: як це було
Нікополь 2020-02-20 23:36:51
Рубрика "Власна думка" від NikopolToday створена і покликана використовувати право на свободу слова, ганатовану всім нам Конституцією України.Кожен із Вас може надіслати свої тексти на нашу електронну пошту nikopoltoday@gmail.com, щоб все місто почуло Ваші думки. Я звичайний активіст!Я звичайний активіст. Я аполітичний. Вважаю, що звичайні громадські організації на місцях можуть змінити на краще набагато більше , ніж прийняті законопроекти у Києві. Беру участь у протестах в нашому місті вже третій місяць. Намагаюся не пропускати акції, допомагаю чим можу: грошима, вміннями та ідеями, як і нікопольська активна молодь, яка згуртувалася навколо цієї ідеї. Яка не курить, не п’є, читає, активно проводить своє дозвілля, любить і хоче для свого міста майбутнього, бо нам тут жити. Поки уся інша частина молоді, нахабно над нами жартує, проводячи свій час у клубах і випиваючи, ми намагаємося щось зробити для Нікополя і України в цілому.  Ми виступаємо проти бандитсько-неорадянського режиму, який панує у країні зараз,в тій країні, в котрій ми народилися вільними. Ми проти корупції і репресій. Нам вже з молоду «набридло»!Справа дійшла і до створення громадської організації: «Майдан Нікополя і Нікопольського району». Але як це було, я зараз розповім. Від 05.02.14 у Нікополі працює ГО «Майдан». В усіх виданнях було написано, що у виборах голови, брали участь «представники усіх опозиційних сил міста і району». Тим не менш, не було вказано, що головою став висуванець від молоді, яка є аполітичною і не підтримує жодну із партій. Яка веде боротьбу за своє майбутнє. І взагалі, робить щось набагато більше, ніж просто стоїть на Віче у неділю з партійними прапорами, як це робить місцева опозиція, що переслідує лише два власних інтереси: лишитися на своїх кріслах, і відсидіти свій строк, далі голосуючи в унісон зі злочинною Партією Регіонів, і виконуючи команди Токара. Сама ж нікопольська опозиція, проявила своє гниле нутро. Як? Зараз поясню.Молодь, яка кожен день стоїть на фонтані. Яка витрачає усі свої кишенькові гроші на інформаційні листівки, щоб розвіяти міфи людей, що стоїть годинами на морозі з плакатами, із закликом до нікопольчан не бути байдужими, що збирає людей, пише статті, - просто була не запрошена на ці вибори голови. Ми дізналися про створення організації, за день! Нас просто хотіла злити місцева опозиція. Так, висуванець від молоді, є учасником «Молодіжної свободи», у яка налічує тільки пару учасників на усе місто, але він з самого початку з нами, говорить лише українською, і ми знаємо, що він щиро любить Україну і є гарним керівником, не зважаючи на вік. Дмитра Мельникова, знають усі небайдужі нікопольці, за його закликом: «Шановне товариство!» Тому, я голосував не за партію, я голосував за людину, яка проявила себе за цей час, як надійна, варта того.Місцева «Батьківщина», якщо не знаєте, налічує близько тисячі членів. А де ці члени? На фонтані-майдані напроти ЦУМу? Чи беруть участь ці політичні члени у акціях, таких наприклад, як Хода, яку ми влаштовуємо кожну неділю? Реально я знаю лише декількох людей з опозиції у обличчя, яка часто буває на фонтані, не більше. До чого це? А до того, що коли молодь увійшла до приміщення, в яких проводилися вибори, ми побачили зовсім невідомі нам обличчя, які жодного разу не були на наших акціях. Це були опозиційні тушки… Необхідні голоси, якими опозиція Нікополя, хотіла захопити крісло організації і використовувати його у своїх інтересах. Поки політикани кидали слину, сперечаючись за «назву» організації, чи якесь слово у статуті, молодь входила у все більший шок. Так і хотілося викрикнути: «Ганьба!» Бо перед нами розвернулася Верховна Рада місцевого розливу. Ми дійсно були у шоці, ці люди не є «євро майданцями», бо ми поважаємо один-одного…Нагадуємо: Польща знищила корупцію і отримала мільфрдні інвестиції з ЄС.Намагання молоді висловити свою думку, зустріли критичними зауваженнями та байдужістю, саме ті, хто замість участі у протестах сидів увесь цей час вдома. Неповага, зверхній погляд – ось як нікопольська опозиція ставиться до молоді, яка увесь цей час проводила активні дії у місті. Сам я, веду Український Розмовний клуб, але коли одна політиканка, у дорогій шубці, почала говорити про те, що «у всіх демократичних країнах голосують таємним голосуванням», я не витримав, і запитав: перелічіть будь-ласка мені «демократичні» країни, які проводять таємне голосування. Вона мені відповіла: Ти нє на урокє геаграфії, чтоб мєня учіть!»  Тобто, відповіді я так і не отримав. Ось такі люди сидять у нашому міськвиконкомі, відсиджують свій «строк», розділяючи бюджет міста. Страшно, лячно від того, що місцева опозиція така ж гнила, як і влада і турбує її ніяк не доля міста. Ми ж, молодь, вистояли до кінця, вислуховуючи теревені політиканів більш ніж 4 години!!! Ми не чекали поваги від тих, хто дійсно, прийшов лише на вибори, хто і облич раніше наших не бачив, бо не приходив на мітинги. Тим не менш, за нами на вибори, прийшли не байдужі нікопольські бабуськи і жіночки, які дізналися про створення громадської організації на фонтані, від нас. Які тільки нас і знали. Прийшов час обирати голову, від нас ми висунули Дмитра Мельникова, людину, яка стала усім нам другом за останні 3 місяці. Кожен міг виступити у захист обранця, розповівши, чому саме його обранець вартий цього. Кожен, хто зареєструвався, писав свій голос по черзі на папірці зі штампом, і ось момент істини. Після підрахунку голосів, молодь зібралася на вулиці, виходить сам Мельников і голосно каже: Переміг Дмитро Мельников, висуванець від молоді! Ми кричимо: «Ура!» . Радіючи тому , що місцевий майдан тепер не буде «злитий» опозицією. До речі: Як мала Грета стала відомою серед підлітків всього світу?Ми, звичайна нікопольська молодь, перемогли політиканів, які зхотіли використати праведний протест у своїй піар-кампанії. Звісно, через це, не обійшлося без скандалу… Оскільки для організації, ще потрібна Рада, ми знову увійшли до приміщення, надихавшись свіжим повітрям.  Але тут, ввірвалося  декілька людей з місцевих партій, і з червоними розлюченими обличчями,кричать: «Ми – виходимо з Майдану!» Ось і воно! Тут кожен показав своє істинне обличчя! Місцева опозиція зняла свою гнилу маску, а активна молодь, нарешті перемогла! І не тільки завдяки голосам таких же молодих, але і завдяки голосам бабусьок і тіточок, які кожного разу беруть участь у протесті, і знають у обличчя тих, хто не є «підставками» під опозиційні стяги!Засідання, все ж, довелося перенести на найближчий час, щоб обрати раду. Так як політичні тушки, закликані опозицією, пішли одразу після обрання голови. Слід зазначити, що увесь цей час, вони сиділи на стільцях (певно заболіло), а молодь, стояла, навіть дівчата, яким «пани» з опозиції, навіть і не подумали запропонувати сісти. Звісно ж, чо нам? Дійсно – ми звикли стояти на морозі, на відміну від тих, хто сидів у приміщенні , як і увесь цей час, у своїх затишних домівках останні декілька місяців… Тепер, молоді потрібна підтримка, будь-яка: починаючи від порад, моральної підтримки, юридичної, та і просто своєю присутністю і допомогою у протестах, закінчуючи допомогою фінансовою, бо я наприклад, усі свої кишенькові вже витратив на друк і листівки. Варте уваги: Чому Дніпро це Січеслав, а область Січеславська?МИ закликаємо приєднуватися до нас усіх, хто хоче вибороти загальну справедливість. Починаючи від проблеми безпритульних тварин і корупції, закінчуючи жахливими засміченими вулицями і пільгами для усього міста, які в нас повинні бути через небезпечну АЕС, що поруч нас! Тільки разом, ми зможемо пункт за пунктом, спочатку натиснути на владу, і змінити її, а потім тиснути далі, питання за питанням, вирішуючи і вносити нові завдання, які спільними зусиллями вирішимо. Ми, молодь, активні і готові реально продовжувати робити наше місто кращим, але нам потрібна саме Твоя допомога! Кожен щось вміє, чимось може допомогти, і це може стати у нагоді! Нікопольці – допоможіть нам змінити це місто на краще! Ми маємо боротися і жити тут пліч-о-пліч!!!Автор Rayan RienerНагадуємо, що молодь, яку силоміць штовхають до армії не бачить шляху на волю окрім як звести рахунки із життям, щоб знову бути вільними.Також ми писали, як сильно потребує Вашої допомоги хлопчик з Нікополя, що має складне лікування.
-Misto N- [когда-нибудь, я стану мером себя] -Город N-
-Misto N- [когда-нибудь, я стану мером себя] -Город N-
Нікополь 2020-02-22 10:02:47
Новий розділ у NikopolToday - Нікополь Арт!Творчі? Надсилайте свої розповіді та вірші на пошту nikopoltoday@gmail.com. Ваше мистецтво здатне змінити світ. Та нова розповідь -Misto N- про місто Нікополь і Останній спогад про місто -Н- - роз'янення до твору:Життя у місті Нікополь - це життя посеред руїни та деградації. Кожен день доводилося боротись за власну свободу та право на життя перед їзувіром оточення та насиллям від незнайомців.Відраза від засилля наркоманів, гопників, тощо - починалася одразу, як виходив на вулицю. Це було жахливо. Але посеред цього пекла, мені все ж вдалося створити бодай одну мильну бульбашку- Український Розмовний Клуб, де люди із особистим відчуттям світу та справжні патріоти могли бути собою, а не бухати десь під падіком за кампанію.Ми ходили на виставки, малювали маслом, займалися буккроссингом та читали вірші на літературних пікніках. Саме там, я відчув вперше, що десь у цьому світі є і моє місце. І це місце - Творчість! ! Дякую усім прогрессивним нікопольцям за чудові моменти, які Ви мені подарували. ~Заброшенный город, И люди, словно псы;Сорвались с цепи...И замерзший щенок~-Rayan Riener-Варто додати: Одні проти мільйонів тих, хто знищує планету Земля. Прикладів достатньо, ось тільки люди слідують лише найгіршим прикладам із суспільства.-Город N- [колись, я стану мером себе] -Місто N-Когда-нибудь, я стану мером этого города… Зачем? Да просто так, чтоб проверить свои сили. Да и просто потому, что я его люблю, ведь я тут родился. И тут места есть красивые… Ведь кто, если не я? Когда? Тогда, когда вернусь когда-нибудь домой. И просто вот скажу: «Я тут, и я с тобой».  Приеду в полуразрушенный разграбленный город. Уже никому не нужный…  Голодный. Холодный. Убитый. Партийными паразитами, мразями – изнеможенный, трахнутый  и брошенный. И равнодушия проститутством жителей, в огонь беззакония отброшенный. Пустой. Умерший…  Лишь с половиной оставшихся жителей, буду разглядывать пустые глаза-окна города. Пустые улицы… Замусоренные. Разрушенные призраки советской империи. Обглоданные, расписанные балоном стены. И дома, муниципальные здания - заколоченные…  Обнаружу спаленной свою школу. А внутри пылью припорошенные, - книги и тетради, разорванные. Частным диким сектором на окраинах, заброшенным, бурьяном сухим заросшим, у подножия забытых садов.Місто N. И таких, - теперь много…До речі: Молодь Нікополя намагається досягнути змін, хто підтримає?Из рук накормлю бродячего пса, и поглажу. Пройдусь по запыленным улицам, в бездорожии направлениях. Обнаружу в бедствии дом старой незнакомой бабушки, подойду, обменяюсь словами, сердце сжимая в боли ладонях. Оставлю ей сумму денег… Попрощаюсь, желая удачи.У Днепра я расплачусь.., пропуская сквозь пальцы песок.На песке не завидев мертвой рыбы. В водах, ушедших от берега Днепра, не гляди на себя – ты увидишь лишь омут токсинов. Отраженье себя. Смерть живого всего и всея. «Чаек нет, больше нет кому оплакивать наши грехи…» Стекло, пластик, мусор прочий,  колючие сети – убийственные карательные, пытательные, всего живого - плети. Пройду по берегу, провожая картину с берега противоположного Энергозасирателя-станции, теперь токсичного неба…  Но путь мой на Запад.Порт у города берега – мертв. Гниёт старый ржавый паром. Окна зданий забиты. Старые стоят автомобили… Стекла битые, вместо зимнего снега скрипят под ногами. Тишина, и людей нигде нет. Деревьев кроны тихо шумят, в унисон завывая с забытыми трубами давнишних скелетов заводов. Теперь осень – зима. А весна – это жаркое лето. Лето – пекло. Странно пахнет окружающий ветер.Важливо: Зовсім юні нікопольці вже оголосили війну корупції - втрачати нічого!Я куплю себе закрытый старый завод, в качестве дома. Застеклю разбитые окна. Обустрою свой техноутилитарный дом. Оживлю коммуникации. Офис, студия, Внутренний сад, сад камей и теплица,  – обилье пространства. Раскрашу старую мебель в яркие цвета, прежде исправив. Разберу старый треш заводской. Утилизую. Закуплю много коробок семян и тысячи саженцев, расставив их под огромными фабричными окнами, что сверкают в лучах чистоты. Развешу прожекторы, и внутри и снаружи – ночь не должна вселять страх злой черноты. Лучи солнца взростят их… Новые живые деревья и цветы. А пока, - я буду творить, создавать!Уберу улицу прилегающую. И каждый день, - буду убирать по улице. Потом ко мне присоединиться местный житель. Будем вывозить мусор: перебирать, распределять. К нам присоединиться еще несколько местных. Разобьём на пустыре несколько компостных ящиков для биоотходов полезных, - это одобрят несколько десятков рядом живущих. А подле, - воцарится для всех общественный сад. Перестанут костры жечь… Восстановят круг жизни. Будут получать в достатке ценный грунт. Устрою пикник в убранном нами парке, и приглашу всех желающих, вместе сажать цветы и саженцы деревьев. Мы угостим друг друга свежими садовыми фруктами и теплой выпечкой. Договоримся о следущей встрече. Это - Толока – древняя традиция, наша.Я загляну в забытую библиотеку, с  дверьми забитыми. И мы откроём её вновь с местными жителями. Отмоем окна, вытрем пыль внутри мголетнюю. И повесим табличку: «Вход свободный теперь. Бери книгу, но оставь книгу взамен излишнюю». Свет знаний воскрес. Там потом старая дева, учила грамоте детей, на партах столетних уже… Звучали там сказки, рассказы и повести мира. И открылись снова двери книжных домов, казалось, уже забытые, вновь.  Там старые барышни учили одичавших детей, а местные старше – читали книги вместе вечером вместо Сетей.Посттоталитарного совкового центра нет, - он сгнил и в забытье…  Практически разобран весь. И призрак серости веков, режима дураков, зарос терном на пустырях. Свободно там гуляет ветер.Несколько лавок торгуют у старинного здания Рынка, где памятник Богдану, некрашенный стоит.В один из дней, собрались мы у «Шопа». Ввести естественный обмен. За спинами, раскрыли двери, приступили мы к работе в тот же день. Нам нужно все и всех поднять с колен! Теперь там все лишают, что ненужно, а забирают те, что лишены естественных вещей… И следом, день за днем все открывались Мыкытинские лавки: где Книжный дом вернули к жизни, а гдето взялся и портной, а гдето, - продавали свежевыпеченные булки… И ярмарки, - пестрились каждою зимой.Ничто уже и никому и всем принадлежит. Поэтому, открою двери и войду в одно из старых зданий. Ничего не осталось, кроме пыли. «Открою тут я J-Rock Anime Cafe». Найду работников-подростков: ярких, интересных, классных… Приберемся с ними тут. Вместе сделаем ремонт, раскрасив стены в яркие цвета. Привезем воскрешенную мебель, пристроим ТВ-экран, маленькую караокэ сцену, расставим полки для манга и коллекции дисков с аниме. Работа будет, место интересных встреч. Они любить будут свою работу, и есть теперь и детям и подросткам где посидеть. Денгами помогая всем, стремился не кормить, а научить взрастить и новое раскрыть.А дети, вовсе маленькие и смышлённые малютки, узнали как смастерить им птичие кормушки. Из мусора развесили на ветках мастерушки, украсив цветными лентами птичие домушки. И вдруг, вернулись маленькие забытые птицы… А в кронах, колокольчики звенели, звучали птичьи трели…Ночами фонари на улицах горели. И… - люди вышли из домов, оставив интернет-оковы. Собрали всех блуждающих на улицах котов, собак и разобрали кто кого в пристанища. И старые, забывшие себя в дни юности врачи и педагоги, отправились в заброшенные школы… И передали  юным, что помнили и знали и умели. И вместе, все науки рассказали и растолковали.Страшне: У Нікополі страшно вийти на вулицю - місто як після війни.Откуда ни возьмусь, все улицы и скверы, расцвели красивыми цветами, под птичьи трели. Раскрасив полотна лиц людей, в прекрасные эмоции. Все мирно на лавочках сидели. В Днепре, вновь мирно распростерлись паруса. Своё добро, за Днепр развозя. Но вот, пришли злодеи, и бандиты… Но люди не желали больше их «добра». Ведь это их земля!!! Кто сильный был, имел своё законное ружье, тот ночь и день в дружине город боронил. И воры злые вновь ушли……они ведь так слабы.В здоровом неравнодушном теле – паразиты не нужны.В один из дней собрался люд в забытом уж давно, и заколоченном  совете. Собрались все, соседи и новые приятели-друзья. И матери, и даже маленькие дети. И школьники, что вновь вернулисьв  школы, добровольно. И молодёжь, что воскресила медицину. Друг друга знали все теперь. Смеялись и шутили. И много-много говорили. Чего-то всего хотели. Желали лидера для города. Пришел и мой черед сказать. Они просили. Я вышел к ним… Ну, что я мог сказать?Спросил:  Мер города этого, где?Они ответили: Его же нет, здесь больше нечего ведь красть. Уехал он давно.И кто-то из людей, сказал: Хотим: совет, указ, и дело выполнять!Я снова их спрошу: Вы выбор делали сейчас, что городу необходима голова?Они спросили у меня: Конечно, зачем? Ведь есть уже нам мер, - ведь это ты! Хотим призначить мы тебя.Я промолчу, уйду. Скажу я лишь одно, с улыбкой вслед: Но город изменили Вы! Вы сами есть себе и мер и голова! Вы вышли ведь тогда, давно, откликнувшись на то, что говорило сердце..,что разум – воссоздали ваши руки!А Мер один – злодейская рука.Вы сами есть себе и мер голова. Совет, указ, и дело.2014Більш того: У Нікополі виживають європейських інвесторів місцева мафія. Закидають сміттям!Автор Rayan RienerФото 360 / Here And NowНагадуємо, ями-вбивці на дорогах у Нікополі зкалічили чергову дитину. Як добре, що любі корупціонери пересуваються зі своїми дітьми на танках-рендж роверах! Також: Суспільство без змін - як написати передсмертну записку та скоріш піти з цього життя.
Нікопольський молокозавод - своя зона відчуження в центрі міста
Нікопольський молокозавод - своя зона відчуження в центрі міста
Нікополь 2020-02-22 13:19:05
Корупція пожирає район за районом в Нікополі.  Чи повторить Нікополь долю грецького міста, що несло цю назву з початку? Про це NikopolToday буде писати у спеціальний темі під назвою "Як помирає Нікополь - фіксуємо історію". Нікопольський молокозавод - своя зона відчуження - перший матеріал з циклу від NikopolToday, з посиланням 360 Nikopol про руїни в самому центрі міста. Руїни стародавнього грецького міста Нікополь - реінкарнація в Україні або нова сумна доля? / фото cdn.pixabay.comБагато хто хоче відправитися в Чорнобиль для екстриму і подивитися, що ж таке "ЗОНА ВІДЧУЖЕННЯ", а навіщо їхати так далеко!? У центрі міста Нікополь, є місця, які не менше колоритні та небезпечні одночасно. Хоч фільм про постапокаліпсис знімай! Не дивлячись на те, що потрапити на територію старого молокозаводу зовсім не складно - РОБИТИ ЦЕ ВКРАЙ НЕБЕЗПЕЧНО! Старі перекриття, руїни сходів, бетон від часу сиплеться - ходити самим там не можна, тільки з людиною, яка знає де й куди можна! Та й отримати по шиї за самовільне бродіння можна дуже легко, територія під охороною.Що і як це було? Було так: ПП «Нікопольський молокозавод Пектораль» був виробником і постачальником, таких продуктів як йогурт, кефір, молоко, молочні продукти, молоко пастеризоване, молоко стерилізоване, морозиво, морозиво шербет, морозиво молочне, морозиво вершкове, морозиво пломбір, вершки свіжі, сметана, сирки, сир, сирні вироби та кисломолочний сир. До основних напрямів підприємства відносяться виробництво, переробка і реалізація таких продуктів як вищезгадані. Підприємство розпочало свою роботу в 1977 році.Регіональне підприємство, яке забезпечувало продукцією місто, район - сьогодні майже мертве, чому майже, просто там ще є життя! У лівому крилі від центрального входу на другому поверсі, в кабінеті №8 живуть 3 доброзичливих бомжа (на фото їх немає, але казанок з обідом все ж потрапив в кадр).В окремих приміщеннях своя еко-система для зеленої трави, і на даху поле з березами, життя тут кругом!Подібні фото можна зробити тільки хіба що у самому Чорнобилі! Але Нікополь вже йде до цього, тож...На цьому фото колишній кабінет директора, після пожежі:З підприємства, після його закриття були вивезені тонни, сотні тонн металу, обладнання, бочки, цистерни, все! Таж сама доля і у медичного району, про який ми писали і показували раніше. Металобрухт приніс комусь дійсно великі гроші. Дозвіл будівля йде за рахунок вирізаних перекриттів. Залишаються просто діри, на пам'ять...Колись тут працювали люди, де вони зараз?Нікополь - на метал! Хтось став мільйонером... Корупція - як адіація, пожирає майбутнє країни місто за містом, район за районом. Нагадуємо: Центр Нікополя перетворюється у суцільне стихійне звалище.Фото і матеріал сайту 360 НікопольРаніше ми писали про те, як вже традиційно українські корупціонери відволікають нашу увагу від своїх злочинів гомофобією. Але не варто втрачати надію, вона помирає останньою - кожен із нас може стати джерелом змін. Хтось із Вас - майбутній мер міста і шанс на порятунок для його мешканців. 
Чи вимре Україна як Трипільська цивілізація через пандемію?
Чи вимре Україна як Трипільська цивілізація через пандемію?
Україна 2020-02-26 18:53:48
Той хто не знає історії - втратить майбутнє, нагадує NikopolToday. Тепер с тало зрозуміло, чому. Варто було вчити історію. Епідемії вже знищували розвинені цивілізації в минулому?Страшні мори викошували Європу вже багато разів. Після раптового зникнення розвиненої культури трипільців через чуму, на теренах України тисячі років жили тільки дикі племена.Складно уявити альтернативний світ, у якому б не сталося тої страшної пандемії, що знищила не тільки всі європейські кульутри того часу а й одну із найрозвинутіших на той час - трипільску цивілізацію.До речі, український фолк гурт Go_A використовує у своїй творчості символіку трипільців.  Ця культура на території України ще 5 тисяч років тому будувала міста з населенням до 50 тисяч людей, що на той час було тим самим в еквіваленті сучасних міст-мільйонників. Розвинута культура, технології, мова, звичаї й майже всі представники трипільскої цивілізації - зникли в наслідок пандемії в Єропі. Якби та страшна чума не сталась 5 тисяч років тому - їх нащадки можли б колонізували Марс та інші планети але Європейська цивілізація раптово втрали все, а Київ зміг дійти до давньої чисельності у 50 тисяч мешканців в місті тільки після кількох тисяч років. Це доводить - пандемії в історії людства призводили до справжніх апокаліпсисів, що підкошували розвиток на тисячі років вперед. Можна відзначити, що тогочасне людство не мало таких технологій та вакцин проти природніх загроз, як ми зараз, але варто і додати, що хвороби продовжують еволюціонувати у замкнутому колі боротьби між імунітетом людини та мутаціями зарази. І кожен раз, коли чисельність людства перевищує допустимі норми - Природа Землі нагадує про себе страшними епідеміямі, щоб нагадати всім нам, самопроголешеному "вінцю творіння", що ми  живемо за такими ж правилами як й всі інші живі істоти на планеті Землі. Під контролем Природи, більш давньої системи, яку ми досі не можемо осягнути попри технологічний розвиток.  В одному можна точно не сумніватись - якщо історія повториться, ми залишили після себе стільки сміття і всюди, що археологам майбутнього буде про що посперечатись, борсаючись у брудній білизні цивілізації, яка по собі залишила тільки пластик і токсини. Про що попереджають науковці?"Тоді завалилася вся Європа – від Британії до України" - про те, чому зникла трипільська цивілізація NikopolToday передає від Gazaeta.Ua. Щоб точніше окреслити Трипілля – як культуру чи як цивілізацію? Чи правдиві уявлення, що це був народ мирний, спокійної вдачі? - надасть відповідь археолог Михайло Віденко:– А як ви окреслите автомобіль? Як засіб пересування чи продукт певних технологій? Він і те, й інше. Так само і з Трипіллям. Найточніше його було визначено в замітці про підсумки розкопок 1925 року в обласній газеті ВКП(б) в Києві. Щось на зразок: "Було досліджено поселення племен трипільської культури – творців давньої хліборобської цивілізації на території України". Краще, мабуть, годі сформулювати. Поняття про мирні та войовничі цивілізації – один із міфів ХІХ століття. Судячи зі знахідок зброї, не існувало мирних суспільств.Варто знати: Трипільці мали перші дво-поверхові будинкі в історії Європи.  Трипільці, мабуть, були однією з найбільш мілітаризованих цивілізацій  мідного віку – вони виготовляли всі види зброї, які тоді були. Еквівалентом ядерної на ті часи була металева – кинджали, сокири, чекани. Кам'яна бойова сокирамолот також була потужною зброєю. Її робили під певну людину. Наприклад, знаходять сокири, виготовлені спеціально для лівої або правої руки. Багато речей з господарського реманенту були подвійного використання. Як­от мотика: нею працювали, але вона в умілих руках може перетворитися й на зброю. Мали трипільці, наприклад, клевці: з одного боку – сокира, з іншого – гостряк. Це спеціальний пристрій, щоб вразити супротивника в захисних обладунках. Найдавніший з них – дерев'яний щит. Уявіть, що з ним буде, якщо вдарити клевцем. Тобто така зброя винайдена спеціально, щоб діяти проти супротивника зі щитом. А щит – це засіб прикриття від стріл. Отже, вимальовується ціла тактика ведення бою. Багато аналогій з озброєнням і військовою справою трипільців знаходимо в індіанців Північної Америки на момент зустрічі з європейцями. За аналогіями із суспільствами, які донедавна перебували на тому ж етапі розвитку, що й трипільці, можемо сказати, що вони могли збирати ополчення з кількох родів або племен. Але були також і професійні воїни. Переважно вони, можливо, й вирішували всі суперечки. Це була не просто бійка "стінка на стінку", а щось на кшталт: "Наш богатир витягнув он ту каменюку на вершину гори. Якщо ваш прибере, то територія ваша, якщо ні – забирайтеся".Куди зрештою поділися трипільці?– Найпотужніші стреси для людей – кліматичні катастрофи. У давні часи вони могли змінити історію за кілька років: похолодання, неврожаї – і економіка лежить так, що підняти неможливо. Люди замість того, щоб купувати красиві горщики, починають їх самотужки ліпити. А той, хто їх ліпив, розоряється. Побут максимально спрощується, і люди повертаються до хуторянського способу життя, зменшується населення. Згодом формуються спільноти з новою культурою.Більшу частину своєї історії трипільці прожили в умовах глобального потепління. Потім стало холодніше, менше опадів. Але це вже була остання фаза існування культури. Трипільці ще трималися, адже мали запас харчів і потужну суспільну організацію у вигляді вождівств, протоміста. Далі відбувся процес занепаду цивілізації. Зникають статуетки, красивий посуд, житла. Але чи означає це, що кудись діваються люди? Можливо, трипільці й виникли на початку як відповідь на виклики кризи VI тисячоліття. І зникли, як інші до неї. До речі, в Єгипті й Месопотамії десь тоді – на зламі IV–III тисячоліть до нашої ери – з'являються держави. У Європі пішли іншим шляхом – випробували цю модель, але не довели її до кінця, вирішили, що краще жити хуторами. Тоді, внаслідок кризи, "завалилася" вся Європа – від Британії до України. І саме тоді Європа відстала від Єгипту на тисячу років. Але потім поновилося створення вождівств. На півдні – на Балканах і на Криті – будують міста, далі Римська імперія – і зірка Європи знову зійшла. Історія пішла по колу.Нова версія зникнення - пандеміяВ той же час Європейські вчені заявили, що розкрили таємницю зникнення Трипільської культури, що збігається із даними, до яких докопались археологи. Вчені отримали нову підказку, яка допоможе вирішити таємницю раптового занепаду багатьох спільнот кам'яної доби. 5000 років тому 20-річна жінка, яка належала до однієї з перших європейських землеробських громад, була похована в могилі на території сучасної Швеції. Зараз вчені довідалися, що її вбила чумна паличка (Yersinia pestis) – бактерія, що викликає чуму. Про це повідомляє Science.Це один із найстаріших зразків чумної палички, що належить до невідомого раніше еволюційного дерева цього організму. Частина вчених переконана, що чума може пояснити занепад великих спільнот кам’яної доби. Інші фахівці відзначають, що досі не має достатніх доказів, щоб остаточно стверджувати, що перша пандемія чуми трапилася 5000 років тому.«Чума відома усюди, – зазначає історик Кайл Гарпер з університету Оклахоми, який вивчає, як ця хвороба вражає людські спільноти. – Останнім часом з’являється все більше доказів того, що спільна історія людства і чуми нараховує тисячі років: знайдено предка великої чуми. Чума лякає нас набагато довше, аніж досі вважалося. Чуму в Європу принесли мігранти з понтійських степів».Досі найдавнішим відомим штамом чумної палички в Європі вважався штам занесений близько 4800 років тому з понтійських степів (степи, що тягнуться від північного узбережжя Чорного моря на заході до північного узбережжя Каспійського моря на сході) мігруючими представниками ямної культури. Через тисячі років чума спричинила дві найбільші епідемії в історії людства: чуму Юстиніана і Чорну смерть.Новий штам чумної палички виявили випадково. Група дослідників, яку очолював Сімон Расмуссен з Копенгагенського університету, та Ніколас Раскован з університету Екс-Марсель у Франції переглянули загальнодоступні бази даних ДНК у пошуках генетичних послідовностей популярних збудників. У зубах 20-річної жінки, похованої на поселенні Фрельзегарден у західній Швеції, і в зубах іншої людини з того ж поселення знайшли послідовність невідомого штаму чумної палички. Покійники були носіями культури лійчастого посуду, і ніхто з них не був пов’язаний з ямною культурою. Це, у свою чергу, означає, що цей штам був присутній у Європі до міграції з понтійських степів. Як зазначає Расмуссен, той факт, що бактерії виявили у зубах вказує на те, що вони потрапили у кров, і дуже ймовірно вбили інфікованих осіб.Але варто розуміти, що попри всі відомості про надзвичайно розвинену цивілізацію трипільців для свого часу - вона ще зберігаютть багато загадок, які розкриють археологи і науковці майбутнього. Нещодавно виявлений штам чумної палички належить до гілки, що відокремилася від спільного предка близько 5700 років тому. Однак, як зазначає генетик з Інституту історії людини ім. Макса Планка Йоганн Краузе, цей штам не є спільним предком, тому не можливо встановити, коли і де чума з’явилася вперше.Расмуссен і Расскован висунули свою власну гіпотезу щодо появи чумної палички. У неоліті у Східній Європі на території сучасної України, Румунії та Молдови розвинулася культура Кукутені-Трипілля. Десятки тисяч людей жили в густонаселених поселеннях, в поганих санітарних умовах. Зерно яке вони зберігали приваблювало гризунів, які є носіями чумної палички.«Ці великі поселення є академічним прикладами місць, де патоген міг еволюціонувати», – підкреслив Расмуссен.Близько 5400 років тому багато з цих населених пунктів раптово зникли. Їх мешканці вимерли або покинули свої помешкання, при чому спалили будівлі. На думку Расмуссена і Расскована, причиною могла бути поява чуми.«Можливо йдеться про перший відомий випадок розпаду великих соціальних спільнот внаслідок чуми. І оскільки ці великі поселення були пов’язані торговельними шляхами з багатьма спільнотами Європи, нові бактерії могли легко поширюватися. Отже так могла розпочатися перша пандемія чуми», акцентував Расмуссен.Йоганн Краузе, однак застеріг від поспішних висновків. Він підкреслив, що на поселеннях культури Кукутені-Трипілля, не виявлено слідів чумної палички. Крім того, її ранні штами не мали генів, які сприяли швидкому поширенню хвороби.«На разі ми дуже мало знаємо про новий штам. Не відомо, як заразилася 20-річна жінка, і чи була вона жертвою великої епідемії», – підсумував Краузе.Тож, Чи вимре Україна як Трипільска цивілізація через пандемію? - так, якщо ми не дослухаємось до історії й не підготуємось, щоб пережити це. Також свої версії зникнення розвинених трипільців пропонує сайт Історик. Автор Rayan RienerФото Gazeta.Ua | вільні джерелаРаніше ми пояснювали, що таке екопанк та соларпанк?
Як виглядає прісне Каховське море в Нікополі? - Інформатор
Як виглядає прісне Каховське море в Нікополі? - Інформатор
Нікополь 2020-03-02 07:49:18
Найбільше рукотворне прісне море в Європі знаходиться знаходиться у старовинному козацькому місті Нікополь. Море омиває місто з двох сторін - довжилезні береги!Туристи будуть шоковані! Як в Нікополі в кінці зими виглядає Каховське «море»? - NikopolToday публікує цікавий фоторепортаж від Інформатора. Нагадуємо: Феномен української музики, гурт KAZKA тепер пішов ще далій - поЛетіли підкорювати Вегас!У Нікополі зима так і не змогла показати всю свою силу. Її просто не було... На календарі вже весна, а по суті, справжня весна була і взимку. Проліски розцвіли місяць тому, а перелітні птахи, здається, так і не зрозуміли, відлітати їм в теплі краї чи залишитися.Дні стають довшими і теплішими, а природа набуває нових відтінків і запахів. Інформатор Нікополя прогулявся по пустельних пляжів Нікополя і покаже, як тут мальовничо.До речі, береги Дніпра в Нікополі - всіяні пластиковими пляшками - дізнайся, хто винен. На пляжі вітер несе хвилі до берега і безжально терплять волосся. Яскраве сонце змушує прищулювати очі, а шум хвиль, що накочуються, заспокоює й розбурхує одночасно.Нехай таких красивих та щасливих днів буде більше в житті кожного. А кінець не/зими принесе правильні думки, вірні рішення, приємні зустрічі й нічого зайвого.Цікаво знати - пекельні мацаки корупції в Нікополі ведуть до самої верхівки місцевої влади. Раніше ЗМІ Нікополя розповідали про те, як виглядають в акваторії Каховського «моря» десятки човнів рибалок - фоторепортаж дивіться за цим посиланням.Варто додати, що раніше Нікополь - було курортним містом, сотні тисяч туристів приїздили відпочивати з усіх куточків вже неіснуючого СРСР. Чи не єдине видовище у всьоум світі - безкрайнє прісне море. Нікополь!Якщо хочеш дійти до зірок - Між землею і небом міст.Море - це сплячий грім, Сплав з вічності з сріблом,Світ де час біжить легкоПрямо в серце живою рікою.Від межі до межі вода...Вік би слухати, прийшовши сюди,Як співає глибиною біля нігГрудь, в якій сміється бог......якого немає. Фото Інформатор Але, ймовірно, Нікополь, всеж, це - Дно. І що тав в Раді країні? - чергові перетрубації замість роботи. 
Ми відкриваємо секрети Азербайджану
Ми відкриваємо секрети Азербайджану
Світ 2020-03-02 15:37:25
Кавказ - унікальний регіон, населений багатьма народами, в якому засніжені гірські вершини відокремлюють субтропічне узбережжене пальмами узбережжя. Українці та Поляки вже полюбили сусідню Грузію - схоже, що в Азербайджані зараз є п’ять хвилин, що є що запропонувати західнякам. І так, Азейбарджан це також Європа, останній край на кордоні з Азією, нагадує NikopolToday.Біла пляма на туристичній карті європейцівАзербайджан, як і раніше нерозкритий для європейців, щорічно відвідують менше 3 мільйонів туристів, переважна більшість з яких - росіяни, грузини та жителі Близького Сходу. З січня по кінець жовтня 2019 року сюди приїхало лише 6,1 тисячі.  Така невелика кількість туристів, мабуть, є наслідком незнання, скільки цікавих пам’яток чекає на приїжджих з-за кордону між сучасними, повними хмарочосами Баку та селами, захованими від світу в горах Кавказу.Подорож по 11 кліматичним поясамПодорожі в Азербайджані в певному сенсі можна порівняти з подорожей по всьому світу. Через розташування, близькість до Каспійського моря та гірського ландшафту ця країна в 3,5 рази менша, ніж кліматичні зони Польщі та України! В Азербайджані проживає менше 10 мільйонів людей, з них понад 2 мільйони - у столиці Баку, найбільшому місті Кавказу. Раніше в складі СРСР ця країна розвивається дуже швидко, серед інших, завдяки експлуатації багатих родовищ сирої нафти та природного газу.Унікальність Азербайджану пояснюється також його незвичайним ландшафтом. Через країну протікає понад 8000 річок. Дуже цікавою пам’яткою є місцеві грязьові вулкани. Одним із символів країни є вогонь, адже на півострові Абшерон відбувається справжнє диво природи, тобто Палаюча гора, яка завдяки витікаючому з ґрунту газу горить цілий рік. У свою чергу, в печері Азіх, були знайдені сліди найдавнішого багаття, зробленого людьми. Недарма Азербайджан називають «землею вогню».Кулінарна стежка від гір Кавказу до Каспійського моряЩе однією перевагою Азербайджану є його унікальна кухня, в якій, серед інших, використовується найдорожча в світі спеція - шафран.Восьмиденна подорож по землі вогню починається з польоту на маршруті Варшава-Баку. У цьому контрастному місті Азербайджану, скоріше, зацікавлені сучасні офісні будівлі та бізнес-можливості, але прибульці з Польщі будуть більше в захваті від історичної частини міста, тобто İçəri Şəhər, який був внесений до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, дегустуючи знаменитий азербайджанський чай та місцеві страви та милуючись архітектурою з черги. ХІХ - ХХ століття (в цей час спалахнула лихоманка, пов’язана з видобутком нафти). Родзинкою першого дня поїздки стане привітальна вечеря в одному з найвідоміших бакіанських ресторанів з оригінальним дизайном. Гості матимуть можливість спробувати ароматний мішечок - традиційне блюдо з кількома видами м’яса, обсмаженим у спеціальній страві, разом з овочами та іншими добавками. Закінчиться трапеза виступом фольклорного колективу, який презентує традиційні танці.Нонсенс: Чому в Польщі зовсім не турбуються щодо пандемії китайського коронавірусу?Наступного дня мандрівники вирушили на північний захід країни, щоб помилуватися чарівними річками та ущелинами Південного Кавказу та зможуть помилуватися місцевими стравами, такими як хліб, запечений у глиняній печі təndir, omelette kükü з кількома видами свіжої трави або çığırtma (смажені помідори, вкриті яйцями). До маршруту також входитимуть сотні років пам'ятники.Далі на захід - місто Şəki, одне з найкрасивіших в Азербайджані, яке славиться ремеслами та виробництвом шовку. Це буде зупинка протягом четвертого дня подорожі. У списку місць для відвідування необхідним пунктом є також церква в Кіші, що вважається найстарішим християнським храмом на Кавказі. Учасники поїздки також відвідають Палац Секінських ханів, який також оцінив ЮНЕСКО. Цього дня також буде дегустація місцевих солодощів та місцевого чаю - одного з найважливіших експортних товарів Азербайджану. Вечеря в черговий раз відзначиться великими кулінарними відчуттями, цього разу у вигляді пити, регіональної страви, приготованої в спеціальних глиняних глечиках.Наступного дня, який відвідав навколо Закатали та Ілісу, - це суть азербайджанської природи з густими лісами та мальовничими пагорбами та долинами. Кулінарні акценти включатимуть каштанові млинці та махару - блюдо, схоже на популярні в Росії млинці. Також варто спробувати місцеві шампури та вареники, присипані традиційним сливовим соусом. Перебуваючи в цьому районі, варто відвідати чайну плантацію. Також планується відвідати завод, який виробляє рожеву воду та квіткові олії, та відвідати фортецю в Закаталі з 19 століття.Може зацікавити: Хто такі Самукоморі і чому вони приховуються від суспільства?Наприкінці поїздки учасники повернуться до району Баку, щоб познайомитися з півостровом Афешерон, на якому знаходиться мегаполіс. На шостий день екскурсія охопить околиці Qəb okolicelə, що зачаровує пишною природою, якою можна милуватися з висоти понад 1900 м.н.л. завдяки їзді на канатній дорозі. Дегустація вин, спиртних напоїв та відмінного винного бренді від компанії «Агро-Азерінвест» - це ще одна можливість ознайомитись із справжніми смаками Азербайджану. Під час відвідування місцевого бару ви зможете скуштувати місцеві консерви та компоти. Однак вам доведеться чекати вечері, щоб отримати найтонший кулінарний досвід - тоді на столі з’явиться Плуг Шах, тобто Королівський плуг з каштанового м’яса та сухофруктів. Це, мабуть, найбільша спеціальність місцевої кухні!Сьомий день буде присвячений вивченню півострова. До відомих місць належать замок M wrdəkan з XII століття та мавзолей Mir Mövsüm Ağa, що є дуже важливим для Азербайджану. Що стосується кулінарного аспекту, то тут варто спробувати помідори, виноград та інжир, які дозрівають протягом довгого спекотного літа, мабуть, одного з найкращих у світі. Серед поданих страв ми також знаходимо копчену осетрову та чорну ікру. Вражена плантація - це також шафранова плантація, яка є найдорожчою спецією у світі! Учасники дізнаються про його переваги на практиці, куштуючи сир, варення, чай, горілку та інші напої з цією чудовою спецією. Восьмий день - це закінчення подорожі та повернення в країну з багажем чудових спогадів та кулінарних натхнень!Автор Tomash Glen / фото PinterestРаніше ми фіксували історію перетворення Нікополя на суцільне звалище. "Кургани Фісака" множаться у дворах нікопольців. Тарифи на вивезення сміття ростуть - разом із невивезенними кучугурами непотребу! До речі, раптова смерть у Покрові нагадує людям потурбуватись про свою безпеку від вогню для помешкання. 
Що подарувати на 8 березня: психологиня з Нікополя занурює нас в історію
Що подарувати на 8 березня: психологиня з Нікополя занурює нас в історію
Нікополь 2020-03-08 18:37:24
Як виникло "свято", як ми звикли його називати, насправді? На які жертви йшли цілі покоління жінок, щоб вибороти рівні права із чоловіками та мінімальні права? Про це NikopolToday й всім нам додатково нагадає нікопольчанка, професійна психологині - Марина Воробйова. Коротко і зрозуміло чому 8 березня - це зовсім не те, що ми в Україні звикли думати, і що це насправді на Заході, звідки й пшов цей день. Тож, якою ціною жінки вибороли свої права у чоловіків?Восьмое марта - это не про цветы.Это не праздник "красоты, весны и женщин". Таковым его провозгласили в СССР, отрапортовав, что проблема неравенства между М и Ж в Союзе решена (нет).Я при этом отнюдь не говорю, что нельзя дарить цветы и подарки. Их можно и нужно дарить, тогда, когда вы сами хотите. Это нормально - делать приятно тем, кого вы любите и уважаете. Но делать это строго по календарю... Зачем?8 марта - день солидарности женщин в борьбе за свои права! За какие такие права? За те, о которых не задумывался ни один мужчина, имея их по умолчанию. Для меня 8 марта ассоциируется с открытой дверью в мир, который раньше был недоступен женщинам.Просто небольшой экскурс в историю:▪️ До середины ХХ века в Западной Европе деньги и имущество женщины принадлежали ее мужу????????‍♀️▪️ Вплоть до 1970х работа считалась недостойным занятием для американок среднего класса????????‍♀️▪️ Борьба за право голоса для женщин продолжалась почти 100 лет!!! На эту тему посмотрите фильм "Суфражистка" и "Ангелы с железными зубами". На минуточку: в Швейцарии женщины получили право голоса во второй половине 20 века!▪️ Женщины впервые приняли участие в Олимпийских играх в 1900 году❗️ До того спорт был мужской прерогативой.▪️ До конца 19 века женщина, появившись на улице одна, без сопровождения мужчины, запросто могла быть воспринята представительницей индустрии коммерческого секса????????‍♀️▪️ Дважды лауреатку Нобелевской премии, Марию Склодовскую-Кюри, в 1911 г. не приняли во Французскую Академию наук из-за того, что она женщина❗️У свій час, суфражистк зазнавала постійних утисків: їх били, висміювали, ставились так само як зараз до геїв і навіть гірше▪️ В некоторых странах до сих пор практикуют "женское обрезание" - калечащую операцию на половых органах????▪️ Из нескольких десятков тысяч проституированных женщин в Украине, более половины (!!!) - возрастом от 10 до 20 лет❗️Я традиционно 8-го марта публикую в сториз тематические информационные иллюстрации. Этот год тоже не станет исключением)).Носишь штаны? Имеешь возможность и право получить образование? Можешь сама решать, чем заниматься по жизни?Скажи спасибо феминисткам.Они ценой собственной жизни и свободы открыли эту дубовую дверь возможностей для тебя в том числе.Автор Марина ВоробйоваДо цього ми передавали, який секс-подарунок буде найкращим на 8 березня.І про страшне переслідування від кредиторів, що завершилось смерттю. 
Історія майбутнього, яку ми поки що маємо шанс змінити!
Історія майбутнього, яку ми поки що маємо шанс змінити!
Нікополь 2020-03-10 21:29:49
У людства залишилось малу часу, щоб змінити свій спосіб життя і переосмислити існування своєї цивілізації: загибель екосистем, мутації хвороб, перенаселення, глобальне потепління, забруднення середовища. Ми у NikopolToday публікуємо історію, яка ймовірно буде тою, що нас чекає у майбутньому.Нагадуємо, вчені попередили - залишилось тільки 100 секунд до Апокаліпсису. Це останній момент для всіх нас змінити своє життя і врятувати планету, наш дім! Інакше, навіщо народжувати дітей, які виростуть але будуть проклинати всіх нас? Як залишки людства будуть виживати на Місяці та Марсі? / фото www.artstation.comИстория, которую невозможно забыть|- Интересно, что-бы вы увидели и сделали после, с высоты птичьего полёта, - парили? Или полетели бы на юг, запад или восток? – была бы только возможность летать, но…- Но как в древнегреческом мифе о Дедале и Икаре, в конце концов, вы прилетели бы к поверхности земли, - скажете вы.   Но вот и ошибётесь, - ничего вы не найдёте, даже если облетите Землю хоть и сто раз вдоль и поперёк… - по крайней мере, сейчас, когда живём мы: под палящим солнцем, - днём, и в холодной тьме, - ночью, практически без воды и еды, за которые, люди сейчас  согласны отдать что угодно, и даже – жизнь…- Что это за мир? – проговорите вы, - такого не может быть!- Что же случилось? Куда подевалась суша? Где все материки? Где все острова, животные и растения? Объясните!   Хорошо,  я расскажу вам, что произошло за прошлые, уже давно ушедшие, 180-190 лет, а впрочем, и больше:   Проснувшись однажды утром, Макси чувствовал себя из ряда вон плохо, но, все-таки скоро в школе будет начинаться ярмарка изобретений, где он хотел показать и свою хитроумную штуковину.   С трудом проглотив мамин завтрак, он, с крайней неохотой начал одеваться в школу. Одевшись, они, вместе с папой, открыли дверь электронной картой-ключом и вышли… в мрачный узкий коридор, по бокам которого тенились такие-же как и их, одинаковые металло-пластиковые двери.- Что-то сегодня свет барахлит, - сказал Мэлвин, отец  Макси.   И вправду, электроосвещение то включалось, то выключалось.- Да папа, сегодня что-то неладное с проводкой, - согласился сын.   Они спустились по лифту в фоие. Перед дверью выхода в город их остановил контролёр и проверил, нет ли у них оружия или других зловредных вещей с помощью мини-ренгенатора. С  любопытством контролёр обратил внимание на смешной механизм в руках мальчика, впрочем, не особенно заинтересовавший его. Открыл ключом решетку и дверь, выпустил наружу.- Ой, - вскрикнул Макси, - я забыл включить браслет! Сейчас… - и он провел пальцами по встроенному в запястье браслету регулярной фильтрации: каждому в этом городе полагается иметь  такой встроенный фильтр, встроенный в самое горло и с панелью регуляции, - на руке, что бы не отравиться токсичным смогом или не заразиться смертоносными вирусами, кишмя разлагавшимися в близлежащих кварталах.    Когда они вышли на улицу, Макс все равно чувствовал себя плохо. Ему казалось, что всеже токсины проникают в его гортань и разъедают его горло и внутренности.  Каждый раз, когда он выходил на многолюдную улицу, он чувствовал это.- Проклятье!..  – последовало ругательство Мэлвина.  – Кто это сделал с моей машиной?   Машина была разобрана, а остатки были разбиты вдребезги и разрисованы баллончиками. - Папа! Пошли, я ведь опаздываю в школу! Давай поедем на метро, машина ведь все равно застрахована…      Папа Макси погладил его по голове, и взглянув в последний раз на остатки его старой машины, полу-бегом направились к станции метро.   Видели бы вы их лица, когда они как сумасшедшие  выскочили с первой же станции  метро. Они были в ужасе, ведь к ним начали клеиться всякие пулуманьяки-извращенцы. - Больше никогда ноги моей не будет в метро! – выкрикнул Мэлвин, - и твоей, - сказал он сыну.   Поправив шарф, скрывая им ужас гримасы лица, отец начал всматриватья в бурлящую улицу.   Подхватив такси, они поехали в школу. Хорошо что хоть такси не водили люди, а только программы. Только это успокаивало.  Такси быстро доставило их к месту назначения, - приватной консервативной школе, что стояла на откосе, за большим кирпичным забором, отделявшим её тихую гавань от смрадных течений города. Здесь одарённые дети могли чувствовать себя спокойно, даже во дворе школы, где цвели миловидные цветы, на ухоженных клумбах и где можно было отдохнуть на гладкостриженных сочных зелёных газонах. Порядок в школе защищали охрана, - никто не мог пробраться в эту уцелевшую крепость знаний. Но, конечно же, за такую гавань, приходилось и немало платить.- Пока, папа.- Пока, Макси. Удачи! – распрощались они у ворот школы.    Макси спешил получить знания.- Я на работу, а потом вернусь за тобой с новой антивирусной программой, как обещал! – крикнул вслед  отец.- И бумажную книгу! Ты обещал! – повернулся Макс.- Да, и книгу обязательно…   Такси стремительно скрылось за углом улицы.   Макси и других детей уже проводили за ворота школы-крепости. Их родители провожали их, пока дети не скрылись за воротами, что тут-же накрепко закрылись автоматикой. Все опустело на голом асфальте, испещрённом трещинами и раскрашенном баллончиками, и одинокими странными прохожими, болезненного вида, прятавшими свои лица за воротниками и под полями широких шляп.                                                                     ||    Ярмарка изобретений воспитанников школы уже была в самом разгаре! Здесь было множество миловидных изобретений маленьких гениев: новые виды поглотителей углекислого газа, робот-калькулятор, водные фильтры и многое другое, все, на что были способны детские чувственные к окружающим проблемам, умы…   Но навряд-ли можно что-то уже изменить. Хоть и росло новое поколение гениев, - небо становилось все краснее и краснее, - укрывалось одеялом углекислых облаков, и дышать становилось все сложнее и тяжелее, вплоть до абсолютного краха…   …Прошло время, и Максу исполнилось целых шестьдесят лет, то есть, простите за грубость,  Максимилиану Эжену, - жителю ржавого окисленного замусаренного Нью-Йорка. Он добился некоторых успехов в жизни, хотя так и не сумел стать известным ученым, из-за своих эксцентричным радикальных мировоззрений, направленных против мегагигантов - корпораций, что захватили контроль и не принимали энвайронметализма радикалов, а все больше истощали те немногие ресурсы, что остались на незатопленных землях, обеспечивая многомиллиардные рты агломераций городов.    Собрав свои последние сбережения, он решил осуществить своё, пожалуй, последнее деяние, - купил участок территории на Луне, с обустроенной лунной дачей. Расширил помещения, выстроил небольшой купол, где можно было взращивать растения, и уговорил своих родных и их отпрысков убраться с гниющей Земли. Большинство согласилось, не беря во внимание нескольких стариков, что решили доживать свой век на старушке Земле.   По его расчетам, жить Земле осталось совсем немного. То есть, правильнее выражаясь, таким способом жизни, - обществом потребления. Ведь предположения ученых оказались неверными: ледники таяли гораздо быстрее, и должны были растаять раньше, чем кто-либо мог предположить. И все из-за тех, после кого, из слов Леонардо да Винчи, не остаётся ничего, кроме полных нужников дерьма. Люди перенаселили планету, израсходовав остатки ресурсов. Конечно-же, богатые уже давно начали сооружать тайные подводные роскошные поселения, где они могли бы укрыться на десятки, а то и сотни лет.  Пока человечество не вымрет, оказавшись без продуктов питания, утопая на островах суши, изгрызая друг другу глотки за самое элементарное: воду и еду, в изгнивающей рвоте картины жизни, заключенной в раму когда-то голубой планеты…    Наблюдая за всем этим, престарелый Макс, его дети и внуки продали  всё своё имущество, пока было не поздно. Вложили средства в своё Лунное убежище, запаслись всем нужным, что могло пригодитсяь на Луне: своим транспортом, новыми системы и механизмами, запасными материалами, почвой для посадок растений, запасами воды и пищи, соорудили механизм, для переработки лунного льда в воду. Сделали все, что только успели, прежде чем навсегда попращались с их общей матерью – Землей. Нельзя было медлить, ведь именно тогда в  стране разразился жесточайший кризис. Да и вся планета, кажется, начала вариться в собственном соку. Им еле удалось найти пассажирский корабль, для отправки на Луну всего уже семейства. Общество распадалось на их глазах. Их корабль был одним из последних, что покинул умирающую Землю.   Но все же, Максу удалось спасти, то дорогое, что он имел, - семью, и некоторых своих друзей-ученых-радикалов с их семьями, что помогали отстраивать их лунное поселение, а самое главное, в создании подземного хранилища, под зданиями, где они собрали образцы всех ДНК животных и растений, которые только удалось спасти. Все это они решили сохранить, быть может, в далёком будущем, имея возможность возобновить  то, что было практически безвозвратно утеряно.|||      К тому времени, на Луне уже разместилось немногим более восьмисот тысяч человек. Немногим удалось выжить, из-за нехватки воды и еды, - многие погибли, особенно живущие в большом отдалении от других поселений. Через время, уже никто не знал, сколько именно людей осталось в живых. Ведь и Луну не обошел хаос, - происходили массовые бесчинства:  возникли вооруженные банды, нападающие и разоряющие безоружных людей, грабя целые поселения, оставляя людей на попроще пепла, после пожара, где уже ничего не оставалось, только одно, на что обрекались выжившие: жажду и голодную смерть. В те годы начали ходить слухи о каннибальстве, и только немногие поселения сумели сохранить своё человеческое достоинство, обороняясь от лунных пиратов и банд-каннибалов, - они выжили, оставаясь гордыми своим образом жизни, и среди них осталось и поселения Макса, прозванное его жителями: Макс-Арк…   Вблизи которого, была еще одна станция выживших, но им повезло гораздо меньше:- Питер! Питер! – слышалось в передатчике скафандра одиноко бредущего человека, по коридорам станции. Но Питеру было наплевать на голос профессора Роба в передатчике. Он должен был молчать, чтобы его не услышали те, кто проник в их обитель, стремясь проникнуть в самый центр. Вот-вот в их дом могли проникнуть и напасть группа грязных воров, что пристыковалась к Станции на вездеходе.   По коридорам расслышались выстрелы бластера. Питер уложил двоих, снующих в хранилище.    Отвлекшись, он начал громко кричать в рацию:- Роб! Юхху! Роб?! Ты слышишь? Я уложил двоих…    Но передатчик молчал.- Роб?! Что случилось? С тобо… - не успел он договорить, как к его виску было приложено горячее дуло лазерного бластера.- Роба уже нет. Как скоро не будет и тебя! – услышал Питер угрозы вора.   Натянулась струна тревоги в помещении, и только в иллюминаторах в стенах пребывала картина спокойствия, - пепельные долины Луны никогда не тревожились ветрами.- Руки за голову! Веди меня к своим, где они запрятались, не то, - прострелю твою глупую пустую посудину.   Питер улыбнулся, - здесь он был образованным ученным с IQ более двухсот баллов, и это у него-то пустая посудина на голове? Но что можно сделать, пусть даже и с суперкомпьютером в голове, когда слепая грубая сила уперлась ему в висок…- Нет! Ни за что я не предам своих! Я знаю,  что вы с ними сделаете! Вы убиваете и насилуете, а потом съедаете своих жертв! – кричал он нападавшему, и тут-же встрепенулся, хватаясь за последнюю возможность, стреляя в того, кто нападал сзади, но промахнулся. И пока тот целился в него, он ударил его в живот. В ответ последовал выстрел. Раздался  треск, ведь вор промахнулся. Он попал прямо в иллюминатор. Стекло треснуло, и лопнуло. Стекла вылетели наружу.  Воздух начал с бешеной скоростью покидать помещение.    Пользуясь замешательством врага, Питер набросился на него, с трудом отнял бластер, и убежал в другое помещение, закрывая и блокируя за собой шлюзы. Тут-же помчавшись к своим в центральные помещения, где прятались женщины и дети.  Когда он оказался там, внутри все было уже пусто. Никого не было. Несколько подтеков крови, вещали о том, что здесь боролись с нападавшими. Все припасы и запасы воды были украдены, вместе со всеми женщинами и детьми…- Повреждены баллоны с оксигеном, - вещал компьютер.    Питер бросился к окну, и вправду, из наружной трубы струей взмывал в черное пространство неба, которого не было, - белый пар, - кислород, который они берегли под давлением. Он хотел было направиться в ангар, но увидел, как два вездехода уже быстро отъезжали от Станции. Он оказался здесь один, изолирован на умирающем кусочке цивилизации…   По щекам его потекли слёзы, он ударил несколько раз рукой о холодный металл, ответивший ему только бесчувственным эхом. Эхо это разнеслось по всем помещениям и коридорам Станции и даже вниз, в бесчисленные пропасти сейчас закрытых шахт. Сохраняя последние капли рассудка, он направился в сад, уже тоже разграбленный: все фрукты и овощи были оторваны от растений и унесены прочь. Герметично заблокировав за собой вход, он лег на резиновый настил, устремив взор на голубую точку, светившую в звездном небе. По его лицу текли слёзы отчаяния. Он потерял всех, кого знал и любил, дорожил.    Раздался выстрел, направленный вверх.   Через мгновение, купол взорвался и все, что было в нем, с силой выбросило в вакуумное пространство. Питер выдыхнул алой кровью, улетая в сторону мира, умирая, где когда-то он родился, но где не суждено было ему обрести покой. Смерть он встретил в объятиях холодного Космоса.    Наверное, это была последняя трагедия на Луне. Недолго ожидая, люди объединились и уничтожили тех, кто грабил и убивал, ядерным взрывом разнеся их столицу в прах... После этого, по Луне прошла серия землетрясений, иногда случавшихся и сейчас, а действующие вулканы непрерывно выносили в пространство свой серый внутренний прах, после чего над самой Луной начала образовываться совсем легкая еле заметная пелена атмосферы, - символ неведомой надежды для лунян.                                                                    ||||  Знай: Пророча пандемія, що знищила цивілізацію - хто винен?   Пролетели бесчисленные годы.- Кенни, Кенни, скорей иди обедать! Хватит сидеть возле окна, облучать себя радиацией! – запугивала его мать.   Кенни, правнук Макса, был страшно похож на своего деда, и внешность и страстью к получению знаний, несмотря на малые годы. Он уже был рожден не на Земле, а, теперь родной ему, Луне. Он любил любоваться голубой горошиной Земли. Ему, как и всем, казалось, что Земля лишь красочный синеватый спутник Луны. Ведь Луна стала последним приютом для выживших Землян.- Мама, мы что, правда, с голубого спутника? – жуя и чавкая, спросил у мамы маленький Кенни.- Да, только вот Земля не спутник, а Луна – спутник Земли, смешной ты мой.- А когда приедет папа?- Ты знаешь, он сейчас на шахтах, добывает руду. Будет только через неделю. Он много работает, чтобы получать еду и воду…   И мама добродушно улыбнулась, вспоминая, впрочем, без горечи, как еще маленькая прилетела сюда с родителями. Зато она выжила, а не затонула вместе с остальными, ведь теперь на Земле не разглядеть и пятнышка суши. Конечно же, ученые твердили, что даже и притом, что все льды растают, воды не будет столько, чтоб затопить всю сушу, но не учли, что остатки суши, - опустились под тяжестью воды. Быть может, и оставляя лишь самые вершины гор, одиноко стоящими скалами, посреди бескрайнего властвующего океана. На Земле, исходя из наблюдений, тоже повысилась вулканическая активность, и стало ясно, что навряд-ли кто-то выжил и под водой…- Мама, я хочу туда! – вдруг разразился малыш, запивая нехитрый завтрак водой из пластикового стакана.- Ну, Кенни, - начала мать, - это совершенно невозможно. Если даже ты и сможешь починить, хоть один из межлунников, где ты будешь приземляться? Там везде вода! И вообще, не забивай голову глупостями… - тихо окончила она.- Раз это невозможно, где мы жили тогда, перед тем как прилететь на Луну?- Ой! – взмолилась мать, - Для тебя это слишком сложно, вырастешь и узнаешь. А теперь, ложись спать!..    И она повела его к кровати.   И уже засыпая под одеялом, мальчик не сдержался и высказал все, что думает по этому поводу:- Для меня это не сложно, для тебя мама - сложно. А я, - читал книги, и знаю, как жили люди на Земле…  - буркнул он перед сном.- Пусть тебе присниться Земля, - улыбаясь, пожелала ему мама, закрывая за собой металлическую дверь.   Мальчик еще долго лежал и глядел в окно, за которым, так далеко и одновременно близко, его манила к себе Земля. Но так безвозвратно далека…   Кстати, выражение вроде: «Спокойной ночи» или «Доброе утро», на Луне канули в лету, исчезли. Люди мечтали о том, чтобы жить на Земле и знать, что такое «ходить под лучами Солнца», или «встречать закат», как их прародители, без скафандров.   Страстно мечтали, хотя бы во сне увидеть, как под их ногами проходит Земная, а не Лунная поверхность, и каждый раз, перед сном желали друг другу: «Пусть тебе присниться былая Земля».|||||     В последующие годы, Кенни был полностью поглощен мечтой побывать на Земле.  Он читал все больше книг, и слушал старцев, что повествовали о земной жизни. Учился у ученых, которые с радостью передавали ему точные знания: механики, аэродинамики, конструкции, астрономии, физики, химии, географии и многих других наук, которые пригодились бы в его начинаниях. Вместе с друзьями, он хотел совершить этот полёт, поэтому учились и его друзья. Еще будучи детьми, они начали чинить тот межлунный корабль, некогда спасший их родственников с Земли. Он простоял не один десяток лет бездейственно, поэтому возобновить его системы было не просто. Не просто было  найти нужное топливо, но они заменили его тем топливом, что десятки лет назад добывались на спутнике. Кенни было всего 11 лет, когда он сумел поднять корабль  над Луной, но корабль не пролетел и мили и с грохотом упал в ближайший кратер, совершив аварийную посадку.  Пришлось начинать чинить его с самого начала…   Его так окрылила мечта полёта на свой родной Дом, что он эксцентрично выделялся из всех остальных людей, впрочем, как и его несколько друзей, - ведь они действительно знали больше других: прочли все возможные книги, что смогли раздобыть.  Но чем больше они узнавали о Земле, тем больше недоумевали, как можно было загубить такой прекрасный Райский Дом, как Земля?! Они не верили тому, о чем читали, с каждой книгой все больше испытывая отвращение к своим глупым жадным предкам. Знали-бы они, во что все это обернётся, - думали они. Хотя, наверняка знали, но все равно – ничего не сделали. До последнего: ели, пили, женились, и думать не думали о чем-то возвышенном. Их полностью тогда поглотил эгоизм и материализм, но теперь, из-за этого, немногие выжившие их потомки вынуждены ютиться в тесноте металлических камер на Луне, в тесноте, испытывая неудобства во всём, иногда даже голодая и точно рассчитывая, сколько на кого выделять воды.  Дети много размышляли, в большом зале корабля, но так и не поняли, почему люди были такими жестокими и ненасытными, что погубили свою родную Планету, заботливо дававшую им все нужно, для счастливой жизни…   К восемнадцати годам, Кенн Эжен стал уважаемым человеком на Луне, как и его образованные друзья. Вместе с ними, он организовал группу общественного взаимодействия, собирая все знания в столичном Научном Центре, который выстроили последние инженеры в Макс-Арке. Все книги и предметы ценности с Земли, были собраны в одном месте, для их долговечной сохранности. Там же и обустроили Центр образования, где одарённым детям передавались знания последними учеными и учителями Земли. Нужно было как-то наладить жизнь, и Кенн фактично участвовал во всём это процессе, понимая, что Луна, - станет им домом на многие десятилетия, а может, если повезет, и они тут все обустроят, и на многие столетия. Пока Земля должна была очиститься от гноя алчности утопленников и их экскрементов науки…   Нет, он не забросил возобновление корабля, - даже решил модернизировать его: уменьшить и сделать более маневренным и прочным. Но и откладывать то, в чем он мог активно помогать, он не собирался, никак иначе – их общество могло деградировать до уровня Землян, поэтому он поднимал с колен науки.  Ведь Лунные подростки были другими: им не было чем заняться, и они много читали, вскоре должно было вырасти новое интеллектуально развитое поколение, хотя и возникла новая проблема: с каждым поколением, дети вырастали все выше и выше из-за малой гравитации, пришлось общими усилиями строить новые «увеличенные» ответвления районов городов. Тогда же, тщательно исследовав географические и тектонические карты, Кенн нашел более-менее вероятно сохранившиеся участки суши. Как и полагалось, - это мог быть Эверест, но кроме него, - должна была образоваться целая плеяда островов на месте бывшей Антарктиды, так как льды открыли эту платформу и земной щит должен был подняться на поверхностью воды, но не все было так просто, ведь Антарктические острова должны были находиться на другой части планеты, а луняне видели только одну её сторону, как и с Земли, - была видна только одна сторона Луны.   Но план был давно готов, карты изучены, и команда корабля прекрасно обучена. Теперь нужно было найти уцелевший телескоп на Луне, и тщательнейшим образом попытаться найти участки суши на видимой стороне Земли, а если удастся, подключиться к какому-нибудь орбитальному телескопу, и задать ему цель, обойти Землю, фотографируя её поверхность полностью…    План то был хорош, но в любом случае пришлось бы лететь на орбиту Земли в поиске сейчас бездействующих спутников, или – прямиком на Международную Космическую Станцию, - погибшую станцию-призрак, напоминавшую о себе только отблесками солнечных крыльев, ночами обводившую звездное небо над Луной и Землей.                                                                      ||||||  - Есть! Я споймал, споймал их столько, что деталей хватит на сооружение нового спутника, да и для лунных поселений пригодятся. -  радостно кричал капитан Кенн, передавая сигнал в центр связи в Макс-Арке. – Я это сделал!    В центральном помещении поселения его уже ожидали сотни восхищенных граждан. Вскоре, в помещение внесли бесчисленное множество старой техники, - спутников связи, маленьких телескопов и много другого, что Кенн с командой выловили вблизи Луны, насколько хватало топлива. Их встретили громкими аплодисментами.    Инженеры и другие работники сразу принялись за разбор новоприбывшего оборудования, намереваясь собрать более-менее сносный аппарат, что сможет облететь вокруг Земли, ведь для околоземного полёта «Дедалу», - так был назван корабль Кенна, потребовалось бы слишком много топлива, которое долго добывали даже для этого полёта. В любом случае, по Луне начала распространятьс весть, о том, что полёты в космос были возобновлены и это уже был большой прорыв. Вскоре полёты стали регулярным, и не только на Дедале Кенна, но и на других  восстановленных кораблях в отдалённых областях Луны. Все они собирали брошенную технику на орбите, восполняя, таким образом, космическим мусором – ресурсы, которых и так не хватало.   Но Кенн с логистами все не унимались, намереваясь  не только попасть на Землю, но и веря  в то, что смогут встретить хоть кого-то, кто смог выжить. Это могли быть и подводные города, и плавучие мореходные судна, на которых, быть может, все еще жили люди. В любом случае, думала научная группа, хоть кто-то да должен был выжить. И не только под водой, в богатообустроенных подводных городах, в которых могли проживать тысячи, а то и десятки тысяч выживших, а быть может, и еще больше, - нужно было связаться с ними. Быть может, и им необходима помощь, или они смогут помочь лунянам, - так думали в группе Кенни. По некоторым расчетам, они даже предполагали, что выживших на Земле осталось не менее ста тысяч человек, как и на Луне, а быть может, и больше.    Кенн хотел, во что бы то ни стало помочь им! Такой себе герой, - спаситель с небес.    К тому времени, жизнь на Луне начала понемногу налаживаться: шахты снова заработали  с былой силой, строились новые отделения городов и новые предприятия, новые плантации, и криопарки, пополнявшие запасы кислорода; с орбиты регулярно привозили новые и новые запасы сырья электроники, и практически в каждом населенном пункте были образовательные учреждения. У лунян появилась надежда, на то, что будущее будет, не то что бы безоблачным, - ведь на Луне нет облаков, так хоть стабильным, несмотря на то, что воды, как и раньше - всегда не хватало. Некоторые даже начали выдвигать немыслимые идеи, чтоб доставлять воду с Земли, но не решались, возложив это задание на плечи Кенна. Но прежде, все хотели знать, что случилось с МКС.   Корабль был до отказа наполнен лунным топливом, и экипаж направился в «долгое плавание», - одно из самых далеких, на которое не решался ни один из восстановленных кораблей Луны. Путь был рассчитан, как и траектория, на которой лежало мертвое судно-призрак – МКС. Не долго наши друзья направлялись к нему, как увидели в космосе, меж Луной и ликом Земли, - полуразрушевшуюся станцию. Её солнечные крылья были изрядно подпорчены микрометеоритами и космическим мусором. С трудом капитану удалось пришвартоваться к станции, а проникать внутрь, они еще больше не решались. Никто не знал, что там внутри. Первым решился Кенн, открывая круглый старый шлюз, и ныряя в темень внутренностей станции. Там, по прежнему, был кислород. Но они, то и дело натыкались на иссохшие трупы работников станции. Хотя и не хватало нескольких спасательных капсул, - видно некоторые «эвакуировались» на Землю, но навряд-ли они могли спастись. Компания пришла к выводу, что люди погибли от голода и жажды, многие месяцы после катастрофы еще пытаясь выжить в стенах МКС. На Станции еще было достаточно топлива, и «экспедиция» решила, пригнать станцию к Луне. Ценное оборудование, вещи и тела погибших сразу-же перенесли в Дедал, намереваясь захоронить их подобающим образом.  Шоком было для лунян постепенное приближение МКС к Луне, - все думали, что она обрушиться на спутник, но капитан Кенн и его команда заверили всех, что сама станция, - может очень пригодиться, так как она была еще в рабочем состоянии, да и, в крайнем случае, её можно было разобрать. Тела работников станции захоронили в одиноком кратере вблизи Макс-Арка, соорудив над ними металлический саркофаг, и памятник, в честь погибших, почтив их днём молчания…   Тот день, стал ежегодной датой чтения «усопших в космосе».   Но вернёмся к пойманным орбитальным спутникам. Кенни и его друзья, Шон, Ли и Элис, чинили один за другим, ожидая направить несколько спутников, на всякий случай. Мало ли, что могло произойти? Для посадки корабля нужно было найти твердые остатки суши, возвышающиеся над поверхностью вод Земли, и достаточно большими, что бы там мог сесть и, разогнавшись, взлететь, их Дедал. Несмотря на ветхость спутников, они могли еще сослужить свою службу для людей на Луне и Земле. Но полёт на Землю, внезапным и одновременно удивительным образом, отложился, несмотря на то, что все уже было практически готово и два восстановленных спутника уже облетали Землю, подробно фотографируя каждый километр поверхности Земли, пересылая все данные в Научный Центр Макс-Арка, где лихорадочно все просматривали научные работник, во главе с  Элис и Ли. Впрочем, там постоянно пребывали и работники СМИ, следя за каждой секундой процесса.  А через экраны и радиоприёмники люди ожидали ответа: «так осталась ли суша на Земле»?                                                                     |||||||      Прошло несколько дней, а  островков суши на видимой стороне Земли так и не нашли. Кенн же кропотливо снова склонился над картами, в поисках, где же он мог ошибиться. Мешали и облака, что покрывали Землю, приходилось подолгу ждать, пока они разойдутся, ожидая повторных снимков. Но и за ушедшими облаками, - была видна лишь вода. За картами, он и не заметил, как пролетела лунная ночь, и наступало утро. Ночь скрывалась за лунными серыми холмами, а Солнце, захватывало светом новые и новые кратеры. Вскоре, заслонки иллюминаторов должны были закрыться, защищая поселения от жестоких палящих лучей, здесь очень опасного светила.   Немного отвлекаясь от работы, Кенн отдыхал, отбросив голову на спинку кресла и попивая новый синтетический напиток, который недавно начали рекламировать по их единственному каналу. Честно признаясь, - это была их первая реклама; пока по телевидению показывали лишь старые фильмы и сводки лунных новостей. Канал Luna’s, стал настоящим бальзамом на рану переизбытка времени для лунных жителей, но впрочем, не нес ничего сверх хорошего. Как и предполагал Кенн, - дети стали намного меньше читать…   При всём этом, Кенн начал вспоминать собственное детство, проведенное перед большим иллюминатором, наблюдением за Землей и стопками старых бумажных книг, которые он так любил, и все, до единой, - перечитал.  Конечно же, предавшись воспоминаниям, Кенн и не заметил, как к его дому, расположенному в отдалённой части города, подъехал старый луноход.До речі: Цю історію про далеко майбутнє і кінець людства на Марсі ти також не забудеш!   Раздался звуковой сигнал, это кто-то в скафандре вошел в промежный шлюз. Кенн взял бластер и со внутреннего контрольного компьютера вывел запрос на входном дисплее, не решаясь впустить не званного гостя:- Кто? Пройди сканирование!   Это смешно, подумаете вы, но осторожность для жителей Луны, - одно из самых важных качеств. Вдруг там, вор или еще кто похуже?.. Тем более, оснащение помещений камерами прекратилось, - остались только самые примитивные дисплеи, которые добывали с орбиты, ведь новые районы городов строились с экономией всех ресурсов, которых и так осталось более чем мало.   Но, быть может, это мог быть один из его друзей? Нет! И еще раз нет, - Кенн и его друзья выработали привычку собираться вместе вне поселения, боясь быть подслушанными. Собирались они в корабле, где их планам и теориям никто не мог бы угрожать. Ведь в последнее время репортеры так и гонялись за новыми сенсациями.  Именно поэтому, приход странного гостя удивил Кенни неоднократно. Хотя, если взглянуть на комнату Кенна, вы не удивитесь, что он никого не пускал к себе, - в ней пребывал сплошной беспорядок, в котором разобраться мог лишь сам её безумный владелец. Вокруг все было завалено книгами и механизмами, которые он сам же и соорудил.   Рентгенные лучи сканировали гостя. Оружия при нем не было. На компьютере Кенна отображался женский силуэт. Можно  впускать. Но все же, Кенн Эжен был немного напряжен, хотя и почти догадался, кто это мог быть.    Как только открылся вход, внутрь вбежал странный гость. И только сняв скафандр, Кенни увидел, что это была… Элис! Но зачем она пришла?  Забыв даже предупредить…Элис начала безудержно без умолку и восторженно тараторить, задыхаясь, так что её речь была похожа на набор бессвязных отдельных слов и восклицаний.  Кенн попросил её успокоиться, и потом поподробнее рассказать, объяснить, что произошло.   Пару минут она приходила в себя, а потом начала говорить более спокойным тоном:- Неужели ты не слышал?! Ты не знаешь, что произошло?- Нет, - спокойнее Элис, расскажи, как есть уже.- Да вот и рассказываю! Мы не зря оборудовали один из телескопов мощной наружной антенной. К нам поступил сигнал! И откуда бы ты думал?!   Кенн напряженно ожидал ответа, пока Элис берегла интригу.- С Марса! – я замер на месте, а Элис все продолжала, - Все совсем про него забыли… Марс! – вскрикнула она, - ну надо же! Они там такое учюдили, не поверишь! Марс спасет нас всех! На Луне уже оканчивается вода, а на Земле – она вся соленая, да и как её добывать с нашими то остатками техники, да еще и перерабатывать потом? Никак!- Что именно вы узнали из сигнала? Что?- Спасение Кенн! В послание, адресованном на Землю, которое перехватил наш спутник, рассказывалось, что все поселения на Марсе уцелели, и продолжили развиваться. Там сотни ученых и большое количество оборудования, с помощью которого оно продолжили тэрраформацию своей планеты.  В сигнале говорилось о том, что они будут рады связаться с уцелевшими людьми с Земли, и помочь им, вплоть до эвакуации на Марс! Или, другой возможной помощи, на которую они возможны. - Надо же… кроме этого больше ничего не было?- Было! – воскликнула Элис, - при этом так взмахнув головой, что её копна светлых волос закрыла ей пол лица. - Что? – заинтересовался Кенн.- Множество фото поселений на Марсе, как заверение, в том, что они достигли небывалых высот, а еще, они немного рассказали в другом сигнале, что они приволокли к Марсу астероид Иду и «разобрали» её на части, которые годами бросали на Марс! Кроме неё сбрасывали и множество других астероидов, состоящих изо льда. Так они ускорили формирование атмосферы планеты. А маленькую Дактиль, - спутник Иды, они отобрали, и теперь - вокруг Марса кружит не два спутника: Фобос и Деймос, а и третья луна – Дактиль!- Ничего себе! – выдал Кенн, шокированный небывалыми новостями. Я могу сейчас же ознакомиться с материалами? - Конечно! Все записано на плёнке нашего корабля. Скорее собирайся и отправляемся! Практически все наши уже там, скорее… и увидишь собственными глазами… все!                                                                   ||||||||      В главном помещении корабля было не бывало шумно. Все собрались вблизи голографического экрана, где дружно, воочию смотрели видеосигнал. Там, мужчина, одетый в длинную одежду, похожую на древнегреческую тунику, рассказывал о свершениях цивилизации Ареса. Показывал фотографии, разъяснял принципы работы новейших технологий, и кажется, даже вступал в краткие диалоги с учеными, что юрбились в моём корабле.   Подходя поближе, я спросил, у знакомого, - запись это или что?- Нет! Ты что? – ответил он, продолжая, -  это диалог! Марсиане связались с нашими, и усилили свой сигнал, что-бы общаться с нами напрямую.    Как только я обнаружился в помещении, друзья втолкнули меня поперед себя: аргументируя, что я здесь всем заправляю. Хотя, это было далеко не так, ведь пока на Луне не было выборов. Хотя, честно говоря, я думаю, меня могли бы выбрать первым президентом Объединенных поселений Луны. Учитывая мои заслуги и заслуги моего предка Макса Эжена, - более чем вероятно.    Мужчина поприветствовал меня. Я тоже, как мог, вслушивался в его слова, ведь его речь представляла собой довольно отдалённый диалект английского. Как мы узнали позже, - английский на Марсе практически вымер, и только немногие знали его. Именно для того, что-бы потом была возможность связаться с уцелевшими людьми Земли, хотя они и моли предположить, что на Луне мы также сможем выжить. Ломаным английским, мужчина с длинными волнистыми волосами, спадающими на плечи, предложил сотрудничество с правительством Марса. Конечно, не думая,  мы согласились! За его спиной возвышались колонны из красного марсианского камня, а за толстыми стеклами меж них, - красный пейзаж с множеством великолепной архитектуры построек.    Марсиане обещали прибыть к нам через три месяца: именно столько времени бы им понадобилось для снаряжения экспедиции, и времени полёта в нашу сторону на новых специально обустроенных кораблях. Также, они пообещали, что заберут с собой, всех, кто пожелает улететь, и привезти с собой новое оборудование, способное доставлять воду прямо с Земли на Луну! Мы распрощались с марсианами. Те же,  в свою очередь обещали выходить на сязь еженедельно, чтоб беречь энергию. Не успели мы отойти от шока, который мы испытали, связавшись с другими уцелевшими колониями Марса, как нас обрадовал еще одна, не менее чудесная весть!   На Земле спутники обнаружили сушу! Как и предполагалось, посреди океана возвышался довольно таки большой остров Джомолунгмы, только вот совсем с другой стороны планеты. Не в Южном полушарии, а в Северном! Наши ученые предположили, что Земля могла перевернуться, из-за тектонической активности и большой сменой давящих масс на поверхность. Как мы узнали позже, - мы были правы: ядро планеты действительно перевернулось. После снимков скалистого острова Джомолунгмы, спутники передали изображения бывшей Антарктиды, - теперь находящейся на севере. Здесь на нас ожидало еще большее количество скалистых островов! Целый архипелаг располагался на другой стороне планеты, теперь в более теплой широте, так как ось планеты накренилась.  Сотни, а то тысячи островов радовали глаз на снимках. Теперь мы знали, что есть куда садиться нашему великолепному Дедалу, в поисках тех, кто мог уцелеть.     Но, конечно же, мы не очень верили в то, что выживших, мы найдем на суше. Нет, мы больше ожидали найти их под водой, в подводных городах. Наблюдая за Землей, мы довольно часто видели большие ураганные образования: тайфуны, цунами, проливные дожди и многие другие виды стихийных бедствий не говорили о том, что жить на скалистых островах комфортно.  Хотя, быть может, чем черт не шутит! Мы не могли знать наверняка, и поэтому решили не откладывать полёта, и успеть побывать на Земле, прежде чем прилетят марсиане. Мы тоже не хотели сидеть сложа руки! Да и не сидели, - первым делом мы решили создать полноценное правительсnво, до приёма марсиан. Чтоб все было официально, на Луне началась политическая компания. Люди должны были выбрать  руковоителей, из десяти человек. А тот, кто наберет большее количество голосов и станет первым Президентом об]единенных лунных поселений.     А пока общество выдвигало свои кандидатуры, мы с друзьями, полностью снарядились для полёта на Землю. Набрали с собой как можно больше припасов, и дополнительный запас топлива, для возврата на родную Луну. Не прошло и нескольких дней, после обнаружения остатков суши, как Дедал вырвался в зияющее космическое пространство, в сторону манящего голубого Шара.    Экипаж Дедала состоял из девяти человек: я – капитан корабля и, собственно, всей экспедиции, Ли Тэм  – главный инженер, он лучше всех знал системы корабля, после меня. Шон Шен, - второй пилот. Элис Мэлдер любила растения, и владела большим объемом знаний в биологии и ботанике, - она должна была взять образцы растений, подытожить, что из флоры и фауны Земли смогло пережить катастрофу. Также из отдалённой станции прибыл известный полиглот и лингвист – Юри Сиинкай, - он владел десятками языков, и предположительно, смог бы разговаривать на диалектах языков, что могли образоваться после катастрофы.  Один геолог, должен был составить подробную карту суши, где мы высадимся. Остальными тремя членами экипажа были работниками медицинской службы.    Отлёт Дедала помпезно был транслирован на канале Luna’s!    За все время никогда лунные жители не пребывали в настолько хорошем расположении духа.   И только после взлёта я узнал, что мои друзья сговорились и выдвинули мою кандидатуру на выборы президента. Созданная ими группа уже пропагандировала мою персону. Я был крайне озадачен этим, и долго толковал с ними, о глупости этого решения, - ведь это такие обязанности! Хотя, честно признаваясь, я больше боялся, что у меня может не остаться совсем времени на личные исследования, стань я президентом Луны… Хотя, какая разница, - обязанности в обществе останутся теми же, лишь мой титул измениться.   Некоторое время Дедал летел на автоматике, пока корабль не начал входить в атмосферу, мы все были довольно спокойны. Траектория была давно просчитана, - мы должны были сесть прямо на самом большом из островов Антарктического архипелага. На другой стороне планеты снова бушевал сильнейший ураган, но нам повезло, он не добрался к месту нашей посадки, но знать наперед – мы не могли. Но если что, - мы сразу могли взмыть обратно к Луне, в любую минуту.    Успешно пройдя атмосферу, мы начали спускаться ниже облаков. Нас окружала фантастическая картина! Солнце резало  глаза, как и большие, просто таки ненаглядные голубые глади воды волн, что окружали нас повсюду. Вдали виднелись острова, на которых поверх белели шапки оледенений. Нам даже показалось, что острова зеленеют. И в самом деле, чем ближе мы приближались к ним, тем отчетливее наблюдали зеленеющие долины разбросанных перед горизонтом многочисленных островов. За стеклами корабля мы видели, как среди облаков пролетали тени, - это наверняка были птицы. Птиц мы видели в первый раз. Некоторое время наш Дедал летел над скалистыми островами, заросшими мхами и лишайниками, что зеленели издалека. Кажется, среди них была и трава с цветами. Но вся суша островов была укрыта пернатыми обитателями! Острова просто таки кишили всевозможными птицами!   Когда наш корабль пролетал над скалами, - мириады птиц, пугаясь, взмывали в воздух, и улетали прочь, кружась подле своих гнезд. И когда мы улетали дальше, оставляя их в покое, они возвращались на свои прежние места. Видя все это, сказать, что «мы летели открыв рты», - это ничего не сказать! Мы захлебывались, тем что созерцали! Воды моря колыхались, озаряя все своё голубизной, а небо?! Небо полыхало синевой и белыми облаками! Ничего подобного мы не видели никогда, разве что в фильмах! Да что там фильмы, мы уже сейчас были готовы выпрыгнуть наружу и дышать всем этим на полную грудь! Все время, пока мы спускались, несколько человек снимало все вокруг и снимало экспедицию на камеры. И как только мы сумели приземлиться на каменистой долине на самом большом острове архипелага, где лишь изредка встречалась травянистая зелень, - мы открыли шлюзы и выпрыгнули наружу, с идиотскими криками сошедших с ума. Нас встретил поцелуй ветра, а горло наполнили незнакомые запахи.    Нас свела с ума прекрасная Земля! Где там ровняться Луне с её серой поверхность с этим прекрасным небом и океанами?! Мы, быть может, часами валялись на зеленой траве, а открытое пространство и запах кислорода кружили голову, опьяняя. Страшно становилось от мириад километров этого открытого пространства. А вокруг долины, куда ни глянь, - стелилась травянистая долина, с двух сторон замыкавшаяся горными грядами,  а с двух других, - чудесными океанскими заводями. В небе летали птицы, издавая странные звуки. А Элис бегала за бабочками, которых здесь было сотни, как и цветов, что открывали свои глаза посреди зелени трав. Несколько человек собирало цветы, и мы, все вместе, сплели друг другу красочные венки. Трава колыхалась от порывов ветра. Ноги немного тяготило от большей гравитации. Голова кружилась, шла кругом от великолепных запахов цветов, воздуха, трав, а на губах оседал привкус соленого моря. Звуки опьянили. Теперь мы знали, как чувствуется ветер на коже, как волосы развеваются от его прикосновения. Как ощущаются звуки природы, собранные воедино, проникая в сознание, - мы ощущали себя частью всего этого мира. Так за играми вблизи корабля, пролетел остаток дня.    За день, группе людей показалось, что происходили микроземлетрясения, впрочем,  как они и предполагали. Их сила была совсем малой, практически незаметной. Да и вообще, несравнима с дрожью в ногах, что пробирала их с самых первых шагов по поверхности уцелевшей земли.    Солнце садилось. Мы восторженно направились к гавани, где плескались волны и кричали множество птиц, не боясь подлетая к нам и, они рассматривали нас. Сняв обувь, мы бродили по песку, а теплые волны омывали наши ноги. Океан, честно признаваясь, пугал нас своей силой и раскатами волн, - страшно было подумать, сколько пространства погребено под его водами.  И тем более мы не решались подумать хоть немного зайти в его глубь, боясь быть съеденными волнами или теми, кто там живет. Несколько раз мы видели большие спины, выныряющих морских существ, которые даже Элис не могла классифицировать. Песок приятно щекотал стопы ног, пронося дрожь от нового ощущения до кончиков ушей. Так мы провели весь вечер, наблюдая за тем, как солнце садиться за горизонтом, окрашивая облака в теплые алые тона. Вечером, с последними лучами солнца, начался отлив, и мы увидели множество скелетов кораблей, облепленных моллюсками и водорослями. Также там были и человеческие скелеты. Тут-же на плюхающихся в водных лужах рыб и ракоподобных, - напади облака птиц, унося в клювах добычу своим птенцам. Уставшие, но счастливые, мы легли прямо вблизи берега, на прохладную траву, засыпая, всей командой наблюдая за звездами, и, за такой далёкой Луной, которая была нашим домом, но ни в какое сравнение не шла с роскошью Земли…  Маленькая серая горошина, посреди мириад звезд, - неужели наш дом, Луна?   Счастливые, мы уснули под звездами, и теплыми порывами ветра, даже не удосужившись закрыть корабль. Сборами природных образцов и другими работами мы решили заняться на следующий день. Да и чего здесь бояться? За все время нашей пешей прогулки, мы так и не встретили ни одного выжившего человека, ни одного крупного зверя, что мог бы представлять опасность. Хотя Элис все же удалось поймать вблизи корабля какого-то странного грызуна, но тот укусил её, и его пришлось отпустить. Все равно Земля располагала к себе. Все вокруг могло натолкнуть на картину девственной планеты, - таковы были земли, что окружали нас на многие десятки километров вокруг. Только одна мысль преследовала нас: неужели мы единственные разумные живые существа на этой водной планете?                                                                    |||||||||     Утром мы проснулись неожиданно. Кто-то или что-то укололо меня в бок чем-то острым.  Открыв глаза, я увидел, что нас окружили. Вокруг стоящие фигуры напоминали людей. То есть, - это и были люди, просто они были облачены в довольно странные прилегающие  к коже одеяния, которые, казалось, срослись с их кожным покрытием. Они тыкали в нас чем-то наподобие металлических палок. В очередной раз, направив своё оружие против меня, я попытался встать и тогда, к моему ужасу, из конца металлической палки, которую крепко сжимало человекоподобное существо, выстрелил электрический заряд. Заряд прошел через все моё тело, подействовал как электрошок.    Такими же разрядами и разбудили моих спящих друзей. Существ с палками было раза в три больше чем нас. Мы напугано сидели, наблюдая за их действиями, загнанные в угол. Внезапно одно из существ сняло что-то наподобие маски с лицы, словно стерло слизь. Разнесся странный запах, похожий на море и рыбу в нём. Показалось вполне нормальное человеческое лицо. Человек видимо был главным из них. Заговорив к нам,  он вел себя агрессивно, видимо сам, недоумевая, кто мы такие, требовал объяснений. Но его язык был нам непонятен. Хорошо, что вмешался Сиинкай.    Он поднял руки, - выражая неагрессивные намерения, и обратился к нам, разъясняя.- Кажется, я понял, на каком языке они говорят…  Мы недоуменно смотрели на него, молча ожидая, что будет дальше.   Утренние птицы летали над нашими головами, громко что-то выкрикивая, видимо собравшись на рыбный запах, исходивший от нападающих.- Речь их похожа на язык тагал с примесью английского и китайского.    И Юри начал осторожно, вспоминая и подбирая слова, входить  сними в диалог.   Кажется, нападавшие на нас, его неплохо понимали. И более того, не скрывали своего удивления.   Несколько минут Юри говорил с их вожаком, а потом, улыбнувшись, сказал нам:- Все хорошо! Можно не бояться. Просто они приняли нас за пиратов, которые живут на поверхности воды, плавая на уцелевших кораблях. Я попытался им объяснить, что мы прилетели с Луны. Похоже, их это не особо удивило. И они приглашают нас к себе в гости, так сказать…   К тому моменту, когда Юри окончил, нас уже приглашали к берегу, к воде. Опустив свои электрические копья, эти люди убрали слизистые маски, что скрывали их лица и улыбались нам. Они вели нас к самым волнам, где на волнах, как поплавок, какой-то странный аппарат, стоял не двигаясь. Мы не решались войти в воду. Тогда эти люди чуть ли не за руки потащили нас к аппарату. А когда мы уже подходили к нему, воды нам было как минимум по горло, но самих бывалых этих людей ничего не пугало, - они прекрасно плавали. Еще бы, - пальцы рук и их ног были снабжены перепонками! Мы были шокированы, когда внимательно их разглядели.   Сам аппарат состоял из какого-то странного липкого вещества, напоминающего силикон или мягкую резину. На своём языке, как перевел нам Сиинкай, они сказали, что нужно просто пройти через «поверхность» этого материала, и мы окажемся внутри.- Это как?! – взволновались мы, переспрашивая.- Я просто перевел, - ответил Юри.   Тогда мы и увидели, как эти «земные пришельцы» сделали это сами. Они просто ныряли, если можно так выразиться в этот склизкий материал, и исчезали в его внутренностях. Осталось всего несколько этих существ, когда я попытался дотронуться до странного шарообразного объекта. Рука свободно проникла внутрь, проходя через мягкий эластичный материал, я почувствовал по ту сторону – воздух. Значит, там тоже можно дышать! Тогда я первым нырнул внутрь, и оказался в странном месте. Именно так я только мог описать, где я очутился. Весь в  слизи, я упал на пластиковый или резиновый пол. Оказалось, что это был только самый верх аппарата, и большая его часть была под водой. За мной попадали и мои друзья, оказываясь в полуосвещенном слизком аппарате. Мы были не бывало шокированы.   А вот владельцы этой странной штуковины, казалось, ничуть не смущались. Их лица снова были закрыты странной слизистой маской. Главный, уселся подле крайне стены этого аппарата. Дотронувшись к прослойке стены, она стала более прозрачной и не такой плотной – своего рода иллюминатор. Потом он надел еще более футуристическое устройство на голову, - что-то вроде присоски и вошел, Боже мой, в самый настоящий транс! Он качался из стороны в сторону и из наклонов его головы этот аппарат вилял из стороны  в сторону. При всем этом, как он видел, для нас осталось загадкой.    Наклон головы вниз – и курс задан, - мы плыли в глубины вод под водой. Капитан этого судна странно вилял среди скелетов кораблей, погружаясь все глубже. Вода была прозрачна за «тканью» иллюминатора, и мы видели все, что проплывало вблизи нас. По большей части, - это были изгнившие под водой остатки кораблей, да и водоросли, что опутали их, ракушки, моллюски и множество рыб, видов которых никто бы казалось не смог бы счесть…   Вся наша команды расположилась на полу,  снова открыв рты. И истинность происходящего, казалось, не откроется нам никогда, настолько невероятное происходило сейчас с нами. Аппарат был словно живой, как воздушный пузырь, в рыбе, только так мы смогли сравнить его. Стенки то расширяясь, то сдувались, издавая смешной шипящий звук. Таким образом, подводное судно «дышало», - фильтровало газовые смеси внутри, заменяя их другими, как мы поняли – гелием, чем ниже мы спускались вниз, в глубины призрачного океана, заполненного скелетами кораблей.   Юри попытался заговорить, и его голос был настолько звонким, что все рассмеялись. А потом, смеялись друг с друга, - мы все начали тонко говорить. Во всём виноват гелий! Видимо Юри спрашивал, как долго мы будем плыть под водой. После этого вопроса, один из «мориан», - как мы прозвали этих людей, снял движением руки с лица полупрозрачную слизистую пленку и сказал что-то Сиинкаю.- Он сказал, чтоб мы не говорили. Не тратили кислород. Сказал, что аппарат может разладиться.   Тогда мы продолжили путь, молча, наблюдая, за тем, что видели под водой. Скелеты кораблей исчезли, не успели мы и далеко отплыть от берега. Рыба вокруг плавать начала покрупнее, и тогда, капитан с присоской на голове, нажал, расположенное что-то в стенке, какое–то образование над тонкой прослойкой иллюминатора. И мы прочувствовали, как всех начала обдавать дрожь. Без сомнений, - это был небольшой поток электричества, циркулирующий по венам всего корабля, да и нас изрядно выводил из себя. Но хозяева, столь странного судна, исходя из наших наблюдений, чувствовали себя хорошо. Видимо, для них это было привычно.    А через мгновение нам стало ясно, зачем и для чего этот заряд. Он отпугивал большую хищную рыбу, которая так и хотела приблизиться к подводному судну, но дотрагиваясь к нему хвостом или передней частью тела, тут-же убегала, ударенная зарядом тока. Это был механизм защиты…   В скалах мы увидели песчаную долину, сплошь засаженную водорослями. Именно «засаженную», ведь ряды насаждений были ровными. Правильной формы плантации водорослей освещались похожими на наш подводный корабль, - фосфорирующими шарами, только они были гораздо меньше. Мы проплыли несколько плантаций, пока не увидели в глубинах фосфорирующие огни. К ним вел освещенный «шарами» путь, в самую глубь…   Теперь мы окончательно поняли, что стали гостями ушедших до катастрофы под воду, потомков людей. Невероятный город предстал перед нами. Казалось, это было скопление пузырей и пластиковых линз, под которыми сновали люди в тех же полупрозрачных костюмах. Линзы то увеличивались, то уменьшались, - дыша таким образом. Фильтровали углекислый газ, что выделяли люди и фильтровали из океанских вод необходимый кислород. Вокруг города плавали и другие живые судна: маленьких, наверное, -  были тысячи, средних размеров – сотни и сотни, как наш, а самых больших, наверное – грузовых – многие десятки. Все вокруг пребывало в какой-то странной гармонии. Маленькие фигурки детей, плавали вблизи подводных шаров-куполов, играя, вместе с взрослыми. Поблизости везде росли водоросли, а меж них – плыло разнообразие рыб. Некоторые рыбы даже сами смело «проникали» через оболочки подводных куполов и плавали во внутренних озерах. Буде цікаво: Хто переживе людство і якою буде Земля через мільйон років?   Вскоре мы пришвартовались, если можно так выразиться. Просто наш шар «прилип» к стенке одного из куполов, и в том месте тот час же разверзлось отверстие. Мы увидели каменные пол, и каменные ступени, что вели вниз. Капитан этого судна снял присоску с головы и вместе со своими сородичами предложил пройти туда. Мы осторожно последовали за ними, спускаясь вниз по ступеням. Вокруг нас окружал тропический лес, - дышать было даже немного сложно, - ведь все было преисполнено влагой. Тропические растения окружали все вокруг, лишь небольшая каменная тропа, вытесанная в самой подводной скале, вела куда-то вперед.    Теперь мориане все сняли липкие маски, и время от времени переговаривались. Было ясно, что они говорили о нас, наверное, о нашей странной одежде и о том, как мы выглядим. Они для нас, впрочем, как и мы для них – казались инопланетянами. Из джунглей то и дело доносились странные звуки, - какие-то существо сновали посреди ветвей, не решаясь выглянуть. Наверное, боялись нашего непривычного запаха. А внезапно для всех нас, с веток высокого дерева над нами, сорвалась стая красивых ярких птиц с большими клювами. Элис сказала, что это были какаду. Птиц здесь было много, и еще не раз мы видели взметавшихся вверх, в испуге, птиц, всевозможных форм и ярких раскрасов перьев. Вот так, со скудных на разнообразие скалистых островов, показавшихся нам раем, мы попали в еще большее разнообразие, глотая глазами новые для нас картины, вслушиваясь в джунгли, дотрагиваясь до эластичных больших листьев растений.    Все это время, где-то незримо вверху, шипел потолок, фильтруя эту замкнутую атмосферу. А пары влаги уходили вверх, конденсируясь на ветках и листья и падали на нас, так что мы совсем промокли. Но мориан, как мы видели, это не очень волновало – они привыкли к влаге, и уже видимо очень давно. С веток свисали разные фрукты, и с разрешения наших предводителей, мы рвали их и пробовали. Это были такие же фрукты, как и у нас, что росли под куполами, только гораздо вкуснее, не такие синтетические виды, что произростали у нас. К тому же  здесь были и множество неизвестных нам фруктов, но так же они были великолепны на вкус и приятны для глаз. - Рай под водой… - заметила тихо Элис.    Все с ней согласились, а Юри передал слова его коренным жителям.    Они лишь, молча, нам улыбнулись и кивнули.    Неожиданно для нас, перед нами возникла каменная арка, внутри которой был какой-то энергетический барьер. На арке были вырезаны образы и красочные символы, украшавшие её. На лицо был еще один факт, - внутри дышащих шаров был еще один, - энергетический щит. Пройдя через него, на нас ожидало множество людей. Под энергетическим куполом было не так душно и влажно, но теперь мы хоть увидели, как жили эти люди.    Одеты они были, наверное, нарядно, - на них не было привычной для нас одежды. Их одежда была очень простой: платки с дыркой посередине, которые они одевали через голову, а все остальные части тела они украшали растительностью, цветами, другими украшениями. У большинства были пробиты уши, в туннелях ушей располагались деревянные круглые вставки, на многих из которых были вырезаны неизвестные нам символы. Сиинкай, сказал, что не видел ничего подобного, в итоге решил, что эти иероглифы совмещали в себе признаки множества культур. В основе лежали японские и китайские иероглифы, впрочем, слишком искаженные, чтобы еще больше глубже судить о других вошедших в письменность этих людей особенностей.    На нас надели ожерелья из сплетенных воедино красочных цветов, и повели к возвышенности, где размещался большой комплекс построек, со стеклянными стеклами и прозрачными куполами. По словам людей, пересказал нам Юри, - там жили главы их народа. А дома обычных людей выгляди просто: сооружены из бамбука и других древесных материалов. Входы были украшены занавесками из ракушек. Шедших с нами проводников приветствовали видимо их семьи, бросаясь им в объятия. А потом, любопытно созерцая нас, - пришельцев.    Все говорили очень смешно, высоким тонким голосом, так как в воздухе было обилие гелия.  Хотя смешило это только одних нас, - люди эти привыкли так разговаривать. Маленькие дети подбегали к нам и дарили браслеты из ракушек и драгоценных камешков. Но были и те, кто недоверчиво смотрел на нас, даже не выходя из деревянных домов на сваях, созерцая нас из закрытых тонкими тканями окон. Одно лишь удивило нашу группу, - мы не видели стариков…    Это было очень странно.                                                                   ||||||||||        Мы прошли через множество необычных помещений. Всё время разглядывали странные конструкции,нависшие над нашими головами, трубки, и энергопровода, больше походившие на вены и артерии, честно признаваясь. Технологии этих людей имели совсем другую основу. И вот, мы вошли в залу, где на каменном кресле, возле каменного стола сидел седовласый старец. В деревянных шкафах, за ним, на множестве полок, уходивших к самому стеклянному куполу, было размещено множество рукописей, свитков и старых потрёпанных книг, видимо очень оберегаемых этими людьми. На столе перед старцем тоже были разложены стопки книг, а сам старец только что поднял взгляд к нам, отвлекаясь от их чтения. Он произнес что-то звучно, приподнимаясь с каменного кресла, украшенного иероглифами, и поклонился нам.  Мы в ответ тоже поклонились. Особенно порадовал этот обычай Юри Сиинкая. Он, казалось, был в восторге, и сразу же вошел в диалог со старцем.    А нашей компании принесли деревянные стулья, на которых мы сели, наблюдая за разговором. Не прошло и минуты, как Старец решил познакомиться с нами всеми. Сиинкай переводил ему наши слова, и значение в экспедиции. Старец все внимательно слушал. Себя он  именовал Укэлк Балангк. Наши имена показались ему странными, как он поведал нам. Но сразу же он объяснил, что схожие имена и язык у пиратов, что нападают на их поселения с поверхности вод. Убедившись окончательно, что мы с Луны, а не с поверхности вод, он еще раз поприветствовал нас, устроив теплый приём, сказав: «Дружелюбен к мирным гостям Океан!». Да, именно океан, - именно так именовали выжившие мориане – Землю. Теперь все завали Землю Океаном. И даже, на поверхности вод, все знали свою планету как – Океан.   Нас накормили фруктами и овощами, некоторые из блюд прошли термическую обработку. А в честь  таких странных гостей приготовили даже и мясные блюда. Но мы побоялись их есть, врач напугал нас:- Мало ли какие новые инфекции появились на Земле, то есть, Океане, пока мы жили на Луне. К тому  же мы не едим на Луне мяса, и непонятно как может отреагировать желудок…   И мы единогласно отказались от мясных яств. Местные очень удивились, и даже, кажется – расстроились. Вечером, нас уложили спать в свободные комнаты деревянных домов на сваях. Ведь каменные строения, с стеклянными куполами, служили хранилищем знаний, и даже мудрецы не отдыхали там, а вместе со всеми жили в верхней части поселения, в постройках в ветвях деревьев. Мы отметили, что местные были очень дружелюбны, прямо как первобытные туземные народы, но это было очень хорошо. Хотя они и обладали знаниями, о которых  туземные народы не могли мечтать даже во снах…   А суть их жизненного  устройства обещал нам изложить Укэлк Балангк, на следующий день.    Снова мы восседали на деревянных креслах в зале старого мудреца, заваленного стопками книг. Утром нас также сытно накормили и мяса уже не давали. Даже  указали нам где у них находятся в постройках самые настоящие «душевые», воду в которые доставляли бабмуковые трубы. Мы хоть успели помыться, избавляясь от рыбьего запаха. А местные жители, еще со вчера недоумевали, как это мы оказались такими свиньями, что не помылись и легли спать не омывшись. Чистоту в культуре высоко ценили, а нам наше бескультурие простили, ведь сами забыли указать нам, где их «душевые». Итак, на нас снова смотрели уставшие от времени глаза старца Укэлка…   Он был готов ответить нам на вопросы, взамен, мы пообещали, что расскажем и о нашей жизни.   Укэлк Балангк рассказал, что в этом большом поселении, под десятками живых куполов и энергетических щитов, несколько больших поселений, как их. Это они называли Ингклао. Подле этого поселения и других, - расположены множество деревень в деревьях и на скалах. Но население тщательно контролировали, что бы не нарушать их хрупкую подводную экосистему. Леса люди удачно делили с животными, в этом им помогали дары моря, - рыба и морепродукты, большей частью чего они заменяли плоды деревьев и других пищевых источников, таким образом, большей частью отдавали леса их исконным тропическим обитателям зверей, земноводных, птиц и насекомых, которые удалось спасти обитателям Океана.Также Укэлк поведал, что их народ всего лишь горсть из многочисленного подводного союза уцелевших рас. Подводных поселений такого «живого» типа были тысячи! И даже сам Укэлк, истратил многие годы молодости что-бы посетить многие из них, путешествую от одного подводного купола к другому. К примеру, их народ, с их диалектом насчитывал десятки тысяч человек, и обитал в окрестных водах вблизи только нескольких Антарктических островов.  Вокруг четырёх островов Антарктической группы их народ размещался в семнадцати подводных живых городах. Многие другие острова Архипелага стерегли другие культурные группы подводных поселений, в которых жили десятки, а то и сотни тысяч людей.    Укэлк показал нам карту, которую он пытался составить при своей жизни, но так и не успел завершить. Чернилами осьминога он нарисовал лишь половину Архипелага. Сказав, что на это у него ушло полжизни. Десятки и сотни точек, с названиями и цветовыми отменностями были четко вырисованы на карте. Иероглифы мы так и не смогли прочитать.  Но Укэлк сообщил, что письменность они переняли у нескольких народов, что обитали в глубинах океана, далеко от Антарктического архипелага. Но точно сообщить, где именно находятся те великие народы, с уважением подчеркиваемые Укэлком, он так и не смог. Указал на отдельные иероглифы, больше походившие на японские, что они принадлежат великой расе, которая сумела  укрыться от вод наступающего океана с помощью «живого» щита, создавать который и научила их предков несколько поколений назад.  Связь с ними они потеряли давно, так как их подводные шары не могли плавать очень далеко, им требовалось много энергии, которую они не хотели тратить.    Сами живые щиты были плодом биоинженерии. В этом не было сомнений. Укелк разъяснил, что эти щиты могут расти и увеличиваться, если их «кормить» специальным расствором, или выращивать из их частей, как-бы черенкуя их и создавая новые «шары», подкармливая их питательной смесью, рецепт которой он не захотел нам открывать. Все эти «таинства», как мы поняли, происходили в каменных стенах подкупольных помещений, где местные жители берегли свои немногие знания, учились в Залах Мудрости, и строили или, правильнее сказать, выращивали – свои корабли, светильники и, целые купола, если требовалось расширить город…   На вопрос: почему они не хотят жить на поверхности воды? Мудрец улыбнулся и произнес слово, которое Сиинкай перевел как «табу». Великая раса научив их своим технологиям, взамен, приказала им воздержаться от возвращения на поверхность земли. Но водные пираты, о которых мы наслышались от старца, так и хотели попасть на острова, но к счастью, сил подводных народов, что жили вокруг Архипелага и промеж островов, хватало, чтобы отвадить их от живописных мест. - Да и когда мы бывали на поверхности, говорил старец, нам не нравился ветер. Мы привыкли к влаге моря и любим плавать в близи своего города и веселиться дебрях наших лесов… И в наших лесах красивее, а если дети хотят увидеть поверхность, то мы конечно же плаваем к островам, показываем им. Хотя и есть немногие из нас, кто любит бывать на поверхности, - их мы отправляем нести дозор, чтоб вмиг знать, если нагрянут ветхие корабли пиратов. – потом старец улыбнулся и сщурил глаза, - но навряд-ли они уже когда нибудь вернуться. Над крышей океана частые штормы и волны с легкостью могут поглотить их ветхие судна. Немного пиратов осталось…    Старец снова улыбнулся, как только Юри окончил перевод.    Мы не думали оставаться долго здесь, нет. Мы боялись за свой корабль, оставленный так беспечно в травах острова, в зелёной долине. И как только мы поняли, что здесь наша помощь не нужна, поблагодарили старцев за гостеприимность, их всего было три, - попросили отвезти нас на берег к кораблю. Но Укэлк обрадовал нас тем, что, как оказалось,  с самого начала там осталась стража, из нескольких их людей, верно все это время охраняя наше космическое судно. Мы пообещали еще раз вернуться, хотя и сами не знали когда именно. Да и смысла не было, - ни в помощи ни в помощи для нас эти люди не годились. Они жили  в своём мире, и жили счастливо. Их технологии позволяли так жить, но не могли помочь нам… Разве что только связаться с великой расой, что разработала эти биологические щиты, - наверное их великие умы смогли бы нам помочь снабдить Луну энергией, пищей, и главное – водой… Но это уже после. Сейчас нас, должно быть заждались на Луне. Мы как канули в воду, собственно это мы и сделали, но временить нельзя. Скоро на Луну должны прибыть марсианские послы и ученые, о чьём приезде мы сообщили и Укэлку, на что тот не особо обратил внимание, чем показал – они в нашей помощи не нуждаются. Перед самым отплытием все жители дружно провели нас, завалив в прямом смысле, множеством корзин с фруктами и овощами. В нескольких деревянных клетках были даже пару птиц… Все это обещали погрузить и доправить к кораблю все те же сопроводители, обнаружившие нас на каменистом пляже острова.    Сиинкай вел всю дорогу с ними активный разговор. Видимо рассказывал о жизни на Луне. Этих слушателей, казалось, удивляло каждое слово, а не как умудренного годами старца Укэлка. Один из них, даже, тот что вел в прошлый раз отряд, попросился с нами на Луну, предложив  в замен, оставить кого-то на его место. Просьба была нелепой, но при первой же просьбе, мы увидели загоревшиеся глаза Сиинкая. Его поведение говорили о том, что он хочет остаться. И он предложил нам, что он действительно может на некоторое время остаться здесь, ведь на Луне у него не осталось близких людей. А тут он хотел на месте ознакомиться с знаниями мориан и изучить подробнее их язык и иерографическую письменность. А может, даже, и связаться, с помощью, радиосигнала с великой рассой, которая могла быть более полезной.    Доводы Юри были убедительны, и мы, недолго думая, согласились. Но всю ответственность за решение возложили на его плечи. Таким образом, мы лишились прекрасного лингвиста и обрели взамен футуристического туземца Балал Кал Кото. Но и он обещал нам научить наших специалистов своему языку и ознакомить нас с их традициями и культурой. А о его семье он просил не беспокоиться, сказал, что о жене и детях позаботиться его второй муж. Мы переспросили, и оказалось, что у него два мужа! Наглядно мы убедились, что еще о многих особенностях их культуры, нам предстояло узнать… Впрочем, Луна тоже имела массу интересных «особенностей», так что мы не особо придирались к моральной стороне личной жизни Кал Кото.    И вот, мы  вновь услышали звук ветра и запах океана. И снова промокли, выбираясь из его вод, к берегу, где совсем недавно, спящими, нас застигли врасплох.  За спинами просыпалось Солнце.                                                                   |||||||||||        До самого корабля, нас любезно сопровождал отряд мориан. Подходя к месту нашей посадки, мы увидели его на своём месте, в целости и сохранности. Он блистал в утреннем солнце. Вокруг него несло стражу несколько мориансикх воинов, - они дружелюбно поприветствовали всех нас. Но временить нельзя было. Быть может, меня уже выбрали президентом, и поэтому, нужно как можно скорее приступать к своим обязанностям, а не прохлаждать в райских садах подводного рая или, радостных зелёных лужайках – суши. Тем более, скоро прибудет эскорт марсиан, и их нужно будет встретить готовыми. Успеть соорудить достаточно просторные посадочные площадки, организоваться, в конце концов. Что б ни упасть в грязь лицом, точнее – в лунную пыль.   Да, Земля потрясла нас всех. Действительно, - райский уголок вселенной. Но, теперь выжившие называют эту планету Океан, и вполне оправданно, ведь  больше 90 % всей поверхности, - покрыто водой. Да и до этого, даже при 30 % суши – Землю было глупо называть Землей, - ведь больше половины планеты покрывает безбрежный Океан. Когда то, в иной период развития, планета так же была покрыта сплошным бульйоном океана, воды которого, притягивала к себе неизменная  Луна. В то время – она была намного ближе. Теперь же, Луна постепенно, за миллионы лет, отступила, - разделив земную расу на две цивилизации. И неизвестно теперь уже, хорошо это или плохо, ведь историю – не изменить…   Дедал отплыл, взметнувшись в небо. Издали, наше отправление наблюдали мориане. Вместе с ними нам прощально махал Сиинкай, наверное, в последний раз. Кто может знать, когда мы сможем позволить себе такую роскошь, вернуться на Землю снова? Быть может, - и не никогда, но, наверное, - не при нашей жизни… Дефицит ресурсов, топлива, - все это тормозит развитие Луны…   Но, быть может, с помощью марсиан, нам удастся совершить новый скачек, виток своего развития. Ведь в диалогах с марсианами, мы поняли, что Луну сделать пригодной для жизни, - даже легче, чем Марс. Имея под рукой такой неисчерпаемый, а точнее переполненный чан воды, под рукой? Океан… Даже немного метров толщи воды, снятых с его поверхности, - сможет создать на Луне пригодную для дыхания атмосферу и океаны… И этим, еще и помочь освободить пространства суши, погребенные под её водами. Навряд-ли снижение уровня мирового океана на пару метров, скажется на мориансикх поселениях и их обитателях. А точнее, - никак не скажется.    Зато природа сможет вновь реколонизировать былые ареалы обитания. С помощью клонирования, думаю, можно будет восстановить значительную часть флоры и фауны. И вглядываясь через стекло иллюминатора, я представляя, как уходящая под облака Земля… Океан… обретёт новые черты: новые островные образования и небольшие материки, заселенные лишь животными и растениями, - не людьми. И более чем уверен, ведь у мориан и великой расы, - есть табу, которое они не нарушают уже второе столетие. И хочется верить, что не нарушат впредь.     Честно говоря, некоторые из нас даже прослезились, прощаясь с голубой планетой. Элис прижалась к иллюминатору,  разглядывая её уходящую поверхность. И лишь некоторые из нас, вздыхали с облегчением, ожидая вернуться на нашу родную Луну. А Кото, осмелившийся покинуть свою родную планету, - Океан, - с ликование наблюдал за всем, что происходило вокруг него, и кажется пришел в сущий восторг, когда мы оказались в космосе. Глаза его горели. Будут ли они также гореть, когда он встретиться лицом к  лицу с суровой аскетичностью жизни на Луне?    Луняне встретили нас радостно. О нашем возвращении рассказали уже на двух каналах. Еще один успел появиться, за ту неделю, которую нас не было дома. В столице уже успели начать строительство Лунного отеля, для марсианских гостей. Для этого мобилизовали, как оказалось, все усилия лунного общества. Усилили добычу материалов, на ближайших шахтах. И… как я и ожидал, - меня избрали первым президентом республики, как и ожидалось, впрочем.    Пришлось сразу же, практически со ступеней корабля, давать интервью. Поистине бессвязная речь была произнесена, - на эмоциях, вся наша команда наперебой рассказывала об Океане. Отснятый материал передали тотчас в СМИ. Как сейчас помню, как целями днями  эти кадры заполонили домашние экраны жителей Луны на несколько недель подряд. Вместе с тем, на Луне продолжались приготовления к прилёту долгожданных гостей с Марса. Лихорадочно отстраивались новые блоки  будущей гостиницы. Возобновлялись отключенные некогда системы. Лунян невероятно воодушевила экспедиция на Землю, что дало сил для надлежащих работ. Более того, многие были просто восхищены образом жизни подводной цивилизации Океана, и многие, надеялись перенять их технологии, пусть и не сейчас, но хотя бы в будущем, когда на Луне будет много воды. А планы в этом «плане» были грандиозны. В последних диалогах с летящими в космосе Марсианами, мы поняли, что они решительно настроены помочь нам тэрраформировать Луну. И в этом они надеялись использовать Океан, - как беспрецендентный источник переизбытка воды. К тому же, мы им тоже отправили отснятый материал с планеты, - они тоже пришли в восторг, как и мы, даже просто наблюдая за все из кадров. Технологии мориан они хотели перенять уже в этом «пришествии», сразу же, разделив команду на две миссии: Лунную и на Океан.    Тем временем, мы я и другие выбранные лица с каждого из лунных округов, формировали Правительство республики. Нашей формой правления мы избрали демократический либирализм, так как нашему обществу подходил именной этот вид  сформировавшейся социальной мысли. Фактически, в столице признавалась моя власть правителя, в том числе с моим голосом считались и все в Верховной палате. Но на местах, по большему счету, мелкими делами было принято заниматься выбранным «Старейшинам» селений. При  чрезвычайных и серьёзных решениях, касающихся всей Луны, мы согласились собирать наш совет, в котором каждый из старейшин представлял бы точку зрения народа в своём селении. Такая форма правления была выбрана на время, пока у нас не будут задействованы кибернетические технологии, доступные для всех лунян,  для создания которых у нас пока не было ресурсов. Когда же в наших руках будет достаточное количество ресурсов, мы создадим межлунную киберситемную  связь, соединяющую все поселения  находящиеся в каждом из домов.  Таким образом, каждый из лунных жителей сможет напрямую из дома голосовать за или против, при выборе хода решения проблемы, или – предлагать свой собственный способ решения. И даже, - выносить предложения, если они будут поддержаны хотя бы 10% голосованием населения Луны. Такой способ решений проблем, мы решили внедрить в будущем, ведь у марсиан он успешно работает не одно десятилетие…   Я долго сидел у иллюминатора, старого и запыленного, наблюдая как огни столичного города льют свой ровный свет на серую Лунную поверхность.  Разноцветными языками и неонами, свет ткал полотно, создавая некую умиротворенную картину. Отвлекся. Я пролистал свой старый бумажный дневник, раритет от самого деда. Пожелтевшие листы были исписаны от моей руки. Я очень долго вел этот дневник, стараясь писать как можно мелче и компактнее, чтоб хватило на долго. Но вот, он был практически переполнен моими мыслями, идеями и просто наблюдениями за бесчисленные пройденные дни, зарисовками, схемами и формулами, даже смешными каракулями, в начальных страницах, - из детства. Осталась одна, последняя чистая страница.     Долго смотрел на неё. Писать ли мне что нибудь здесь, или отложить, оставив таким образом место для того что б описать прилёт марсиан?  Да, собственно, и зачем? Одна чистая страница всегда должна иметь место… И вот, предпоследняя страница оканчивается. Еще несколько строк, я пишу здесь и все. Что же мне написать?  В дневнике итак где-то  в середине написано, что он для вас, для потомков… Ну что ж, все же напишу:   Удачи мне и всем в следующих днях. Когда прилетят марсиане, все измениться к лучшему, собственно, это вам решать, тем кто, будут читать эти страницы уже после меня.  Удачи и вам!    А теперь, я снова подниму глаза и буду смотреть на нашу большую голубую луну.     Автор Rayan RienerРаніше ми писали про те, що не варто купувати дуже дорогі авто - вони втратять в ціні вже за кілька років.Також ЗМІ в останній час повідомляють про чисельні дивні випадки вогню та смерті, в Нікополі та районі. Чи пов'язано це із вбивствами від колекторів?
Нікополь Сьогодні перейшов на патріотичний шрифт
Нікополь Сьогодні перейшов на патріотичний шрифт
Нікополь 2020-03-18 01:23:31
Наші читачі NikopolToday вже напевно помітили, що наш шрифт на сайті отримав паотріотичне оздоблення. Що це за шрифт? Розповімо!Це саме той стиль, який був заборонений Росією 100 років тому, коли комуністичний режим з Росії окупував країну. Зараз цей стил шрифту знову отримав волю і швидко поширюється українським сегментом мережі Інтернет. Нагадуємо, з Нікополя не поїхати до Дніпра і не повернутись назад через китайський вірус.Ми пропонуємо й іншим новинним сайтам Нікополя перейти на шрифт e-Ukraine, якщо вони люблять Україну та цінуют рідну мову, історію й культуру. Ох, зубули, перепрошуємо, ЗМІ Нікополя вживають російську. Яка прикрість. І так, МИ ЗНАЄМО, вони слідкують за нами! Шрифт e-Ukraine відновили для державних послуг «Дія». Як IT-розробник Дмитро Растворцев розробляв основу візуального стилю держави в онлайні? У вересні 2019 року був представлений онлайн-сервіс державних послуг «Дія». Його розробкою займалося Міністерство цифрової трансформації України разом з Fedoriv та Spiilka design büro. Шрифти e-Ukraine створив дизайнер Дмитро Растворцев.По закінченню роботи він описав хід перемовин з власним Alter ego та шеф-дизайнером Fedoriv Віталієм Перфільєвим, а разом з тим показав, як народжувалися символ за символом для бренду цифрової держави. Публікуємо текст Дмитра Растворцева про e-Ukraine – традиційно, зберігаючи авторську стилістику та орфографію.«Хрущі над вишнями гудуть,плугатарі з <plug>ами йдуть»                            Т. Г. Шевченко ÆАвтор всіх зображень: Дмитро РастворцевУ тексті *курсивом з зірочкою позначено адаптовані мовні конструкції — щоб не смущать цнотливого читача.Ці шрифти я робив як складову бренду «Дія», комплексною розробкою якого займається Fedoriv Agency. Працював у тісній взаємодії з їхнім шеф-дизайнером Віталієм Перфільєвим, котрий опікувався цим проєктом. Починали, як звичайно:Iз переписки з ВіталіємVitalii Parfiliev– тут яка справами розробляємо дизайн систему для українського уряду — всі питання які у тебе можуть виникнути до держави / уряду — все буде вирішуватися через смартфон. Будь-які довідки / папірці — вся бюрократія буде оцифрована і виведена в один державний органі буде як додаток і веб версіяпо суті робимо цифровий бренд нашої державидля цього нам потрібна своя система шрифтів як ти розумієшце частина бренд-айдентики держави — буде працювати на рівні і разом з прапором, гербом і національними кольорамиале це не український шрифт в прямому розумінні, а гарнітура сучасна і дуже орієнтована на екрани; екрани і інтерфейси — первинніотаке от, якщо короткошо скажеш? ти в ділі?Dmitry Rastvortsev– так, в ділі…Dmitry Rastvortsev– коротше, в результаті шрифт повинен подобатися і нормально працювать на пристроях. вірно?Vitalii Parfiliev– тут так — шрифт повинен подобатись ВСІМі це ось саме *проблемне)Dmitry Rastvortsev– ми можемо закинути красоти в альтернейтиVitalii Parfiliev– він повинен бути формальним, цифровим, але не безхарактернимщо б не футура але як футураDmitry Rastvortsev– а по дефолту — щось нейтральнеVitalii Parfiliev– типу тогону ось так але з характеромщо б його не можна було сплутатиDmitry Rastvortsev– ближче до футури думаєш?Vitalii Parfiliev– про Футуру — це як типовий шрифт для типу сучасної айдентики але без характеруDmitry Rastvortsev– окну ще ж ГельветикаРоботоVitalii Parfiliev– так такDmitry Rastvortsev– потім отой еплівськийVitalii Parfiliev– футура чогось перша на думку спала)))Dmitry Rastvortsev– Сан-Франциско!ДінVitalii Parfiliev– ось як санфрансиско епловий — такформальний, але характерний і точно з приналежністющо б воно було “рідне” і зрозуміле, але з характерома ще задача, але по-моєму дуже цікаваDmitry Rastvortsev– скільки накреслень?Vitalii Parfiliev– ось це поки що не зрозумілоале їх повинно бути достатньо для наших задачDmitry Rastvortsev– дообре)…Dmitry Rastvortsev– Може зробити Аріал?Vitalii Parfiliev– поясниDmitry Rastvortsev– я згадую історію як Шпікерман робив редизайн Дойчебана (німецької залізниці)ага. ну коротше в Дойчебані всі документі раніше набиралися АріаломШпікерман (шрифтовик) — придумав свій шрифт АЛЕале він зробив так, що символи нового шрифта відповідали метрикам Аріалуі в підсумку всі бланки (а їх було *добіса) при заміні шрифту — НЕ попливли, не довелося переверстуватьсамі ходові для документів — Аріал і Таймза ми можем зробити свої Аріал і Таймз!)Vitalii Parfiliev– а тут *нічогісінько немає щоб зберігатиDmitry Rastvortsev– немає?так а бланки?Vitalii Parfiliev– вони цифрові жі матимуть інший форматце буде як система чекпоінтівDmitry Rastvortsev– чекпоінт — це що?Vitalii Parfiliev– пальцем в галочки потицяв, окей натиснув — готовоDmitry Rastvortsev– а! зрозумів!Vitalii Parfiliev– я всю інфу по проекту пов’язану з дизайном зберу і дам тобі.шрифт у наборі можна тестувати на текстах з Урядового порталу.Dmitry Rastvortsev– ока я — зі свого боку помоніторю шо там є в мережі по цій темідо зв’язку!Із брифу:Вимоги до дизайн-системинадійне джерело інформаціїлегко читати і розумітилегко використовуватидоступно для всіхдоступно на будь-якому пристроїПринципипотреби користувачадоступністьпростотациклічністькоопераціяцілісністьcервісний підхідДосвід інших країнСША, Велика Британія, Данія, Нова Зеландія, Південна Корея.Ознайомивсь з брифом, подивився аналоги. Ясної моделі результату роботи над шрифтами пока що немає. Треба трохи подумать. Вийшов, закурив. Тихо сам з собою я веду беседу:Iз розмови з альтер егом (відтворено по пам’яті)Dmitry Rastvortsev Æ– Треба братись за роботу, часікі-то тікають.Dmitry Rastvortsev– Та да. Тільки з чого почати?Dmitry Rastvortsev Æ– Шо ми знаєм наразі?Dmitry Rastvortsev– Є загальні обриси, аналоги. Кількість накреслень наразі невідома, який вигляд матиме шрифт у макеті незрозуміло, бо макетів ще нема.Dmitry Rastvortsev Æ– На що можна опертись щоб почати роботу?Dmitry Rastvortsev– Якщо припустити, що розробники не винайдуть велосипед– на сайті буде основний текст, розбитий підзаголовками. Шрифт підзаголовків можуть відрізнятись шрифта від основного тексту, а може не відрізнятись. Думаю, варто почати зі шрифту для основного тексту — він точно пригодиться.Dmitry Rastvortsev Æ– Уже шото! Яким має бути шрифт основного тексту в даному випадку?Dmitry Rastvortsev– Приблизні орієнтири ми проговорили з Віталієм. Нейтральний шрифт, що працює у дрібному кеглі.Dmitry Rastvortsev Æ– Чому нейтральні?Dmitry Rastvortsev– Читач повинен фіксуватися на сенсі сказаного, а не втикать в цяцьки.Dmitry Rastvortsev Æ– Що значить нейтральні?Dmitry Rastvortsev– “read most”Dmitry Rastvortsev Æ– А повна відповідь? Мені ж потім текст писать)Dmitry Rastvortsev– Якось видатна шрифтова дизайнерка і типографиня Зузана Лічко справедливо зауважила: people read best what they read most(люди те читають краще, шо читають чаще).Dmitry Rastvortsev Æ– А що люди читають чаще?Dmitry Rastvortsev– Аріал і ГельветикуDmitry Rastvortsev Æ– Це точно?Dmitry Rastvortsev– Думаю, да. Ось нагуглив:Arial vs. Helvetica15 Best Web Safe FontsTop 20 Most Popular Fonts Of All TimeDmitry Rastvortsev Æ– Ну ок, якшо за референси взяти Аріал / Гельветику — які особливості, відмінності будуть у нашого шрифта?Dmitry Rastvortsev– Аріал/Гельветика — шрифти широкого спектру застосування, а наша задача — з вужчим профілем. Шрифт працюватиме у дрібному кеглі — то ж усі значимі деталі шрифта повинні бути помітними і у невеликому масштабі.А раз так — характеристики такі:невисокий контраст (невелика різниця товщин горизонталей і вертикалей)великий зріст рядковихвеличéнька апертура (ступінь відкритості знаків)достатня відстань між буквами у слові, щоб літери не злипалисяможливо, трохи ширші пропорції знаківнейтральні формиНу і ось нагуглив — у статті як обрати шрифт для основного тексту люди кажуть практично те ж саме: Selecting Body Text.Dmitry Rastvortsev Æ– Але люди нічого не кажуть, що це обов’язково повинен бути шрифт БЕЗ засічок.Dmitry Rastvortsev– Останній абзац! Контекст! Люди кажуть, що треба брати до уваги й тематику оповіді, про що йдеться у тексті. e-Ukraine — електронна Україна. Електронна! Плуг <serif>, але plug <sans serif>!!!І Віталій з Федоріва схилявся до без бесічок.І у брифі — ПРОСТОТА! Надіюсь, ти погодишся, що шрифт БЕЗ засічок простіший за шрифт З засічками.Dmitry Rastvortsev Æ– Ну якщо порахувать кількість точок на контурі — безперечно, простіший)Штош, ви переконали, містер Фікс!Dmitry Rastvortsev– Не бажаєте посолить, Містер Фікс?))Dmitry Rastvortsev Æ– Пожалуй, да)І картинки не забудь зробить. Ще ж текст писать. А текст з картинками сприймається краще ж.Повертаюсь за комп, роблю картинки уявному другу:Стереотипна відповідність типографії контекстові // Зліва: «Воли на оранці». Художник Світославський, 1892 / шрифт з засічками // Справа: інтерфейс комп’ютера / шрифт без засічок.Порівняння кількості точок на контурі букви n розповсюджених шрифтів. Зліва шрифт з засічками Times New Roman, справа шрифт без засічок Arial.Накидую звичайне (Regular) накреслення, показую уявному другу.Перша версія e-Ukraine RegularПерша версія e-Ukraine Regular в наборіIз розмови з альтер егом (відтворено по пам’яті)Dmitry Rastvortsev Æ– Так це ж Аріал! 1:1Dmitry Rastvortsev– Впевнений?Dmitry Rastvortsev Æ (дивиться уважно)– …Ну, може не 1:1…А! Це — Гельветика!Dmitry Rastvortsev– Впевнений?Dmitry Rastvortsev Æ (йде до компютера, порівнює знаки)– …Ну, може не 1:1…Dmitry Rastvortsev– Маю тебе розчарувати: шрифт e-Ukraine менше схожий на Аріал чи Гельветику, аніж Аріал схожий на Гельветику.Dmitry Rastvortsev Æ– Шото сложно ти виразивсь. А то, про шо ми балакали: спеціально для дрібного тексту — контраст, апертура — як тут отражено?Dmitry Rastvortsev– Картинку намалював:Характеристики шрифта eUkraine у порівнянні з іншими розповсюдженими шрифтамиDmitry Rastvortsev Æ– Я в чертежах не понімаю…А в Миріада апертура побольше!Dmitry Rastvortsev– Підбішує мене шото МиріадDmitry Rastvortsev Æ– Давно?Dmitry Rastvortsev– Та як тільки він вийшов — то вроді нічо був: купа накреслень, яка-не-яка кирилиця. А зараз…Dmitry Rastvortsev Æ– Прям кушать не можеш?)Dmitry Rastvortsev– Кушать могу)До речі, наша К схожа на кириличну з Миріаду!Dmitry Rastvortsev Æ– Вéрхом! А низом — це скоріше АкциденцDmitry Rastvortsev– Ну я це я так добавляв українські ноткиDmitry Rastvortsev Æ– Хрущі над вишнями гудуть?Dmitry Rastvortsev– але ж гудуть тихенько?Dmitry Rastvortsev Æ– Побачим, що скаже Віталій.Отеті КЖ пока шо — сама потенційно небезпечна/конфліктна ділянкаDmitry Rastvortsev– Ну це ж не в камні висічено. Якщо що — перероблюDmitry Rastvortsev Æ– Та даЯкшо кушать можеш — чайник постав, а то уже шото їсти хочеться.І можеш відправляти Віталію!)Iз переписки з ВіталіємVitalii Parfiliev– Буду дивитисяВідпишуся відразу як зрозумію що відповісти)Dmitry Rastvortsev– добреформи букв — нейтральніале українськість я передав формами К Ж Ятам відсили до Хоменка, Нарбута, українського шрифтарствахотілося б залишити в основному сеті к ж з виносами))Vitalii Parfiliev– покрутив літери, напрямок класнийпомітив що круглі літери виглядають ширше ніж пряміале в круглих а — меншеце мені здається допоможе з верхньої діагоналлю букви квона там гостра сильно і збиває рядокпропоную використати логіку як в букві ам’які заходи діагональних штрихинемає різких зламівVitalii Parfiliev– нам потрібно розуміти, що будуть бодітекстовим шрифтом, а що декоративнимдекоративним я називаю більш характерні символи для того, щоб можна було робити типу логотипи різних минестерстваакцидентний такий варіант для назвПо ідеї тут не шрифт, а цілу сім’ю таки требаDmitry Rastvortsev– Чорнить — поправимо, але така форма К протиприроднаК — сама потворна буква Аріала. Не було б її — ніхто б від цього шрифту не плювавсяVitalii Parfiliev– ахахахахая про те, що у неї плавні вусики!я повністю з тобою згоден про потворність пропорційDmitry Rastvortsev– гак у — бентежить? сильно кручений?Vitalii Parfiliev, [24.07.19 21:51]– Ні! У малої аось це ось мені не туди і не сюдиі не закритий і не відкритовоно мені вузькою здається через цепо відношенню до інших круглим символівDmitry Rastvortsev– Так, можна трохи меншеа що з накресленнями?Vitalii Parfiliev– Робимо точно регуляр, точно болд, точно акцидентний потрібена кинь мені пдфку з різними кеглями набір боді, шоб багато буквVitalii Parfiliev– Я гіпертрофовано намалював — для пояснення ідеї пластики штриха:Dmitry Rastvortsev– взяв конструкцію як у шрифті Хоменкоале якщо точно повторить виходить якийсь німецький хрест(:Пробуємо з Віталієм різні варіанти списоломної К, рихтуємо інші букви, перекидаємо альтернейти з одного сету в інший, дивимся як вигляда текст в різних кеглях. Хлопці продовжують тестувати Regular, я сідаю за жирне (Bold) накреслення.В якийсь момент Віталій повертається з гарною звісткою:Iз переписки з ВіталіємVitalii Parfiliev– дебати були але я переконав (твоя добірка українських шрифтів рулить))))ось це — точно ні, а остача — норм.Vitalii Parfiliev– що у тебе там? є зрушення?Dmitry Rastvortsev– чудово!так, ось архів, там кілька товщинвід регуляра (500) до болда (1000)проміжні товщини позначені цифрами з кроком 50виберіть плз яка насиченість підійде для дисплейної (head) щоб писати назви установпоки що там лише кирилицяVitalii Parfiliev– я думаю, що дисплей треба робити з жирності 850але треба пошукати форми для head, щоб відрізнявся від bodyDmitry Rastvortsev– ок!Vitalii Parfiliev– не в тему:я вже третій проект підряд хочу вписати в стиль брашскриптмені здається, що такий метамодерн дуже стильний))):Dmitry Rastvortsev– Скрипт, та ще й КАПСОМ— так, вже скоро буде на пікуVitalii Parfiliev– а мене не розуміють)))кажуть що я *очманівDmitry Rastvortsev– ну виглядає, звісно, *очманутоале в якийсь проєкт впихнути звичайно круто було б…Dmitry Rastvortsev– Привіт!Попробував заголовочний (Head)Шо скажеш? Українські хрущі надто потужно гудуть?Vitalii Parfiliev– ага)воно не дигітальнеі надто автентичневигляда красиво, але мені воно зразу грає “Україна Україна”от У — дуже красива звичайнонавчився ти їх робити))Майстер Услухайможе це жирність така робить напис таким?можливо якщо воно буде з баді-шрифтом однакової товщини, то буде доречніше?Vitalii Parfiliev– Дивлюся на символи окремо — вони *чудовіА разом не в’яжеться поки у мене щосьDmitry Rastvortsev– добре, покручу…ось світлішими спробував:Vitalii Parfiliev– нудно. нє?воно звичайним таким сталоот в основному шрифті є прикол — мовляв “звичайні” букви,але є прикол в характерних символаха тут воно ось очікуваноі У зіпсував))НЕ чіпай Растворцевську У!)))Dmitry Rastvortsev:Vitalii Parfiliev– хм……та ти, виявляється, маньяк!):шрифтороб ТА маньяк))Ти бачив, як Естонія зробила?Вони взагалі дисплей (заголовковий) зробили стенсілом (трафаретним)Dmitry Rastvortsev– раніше не бачив. дивлюсьдемократичененько, заголовки — все малими (рядковими)і лайт (тонке накреслення)болди в шрифті є, а заголовки *набирають лайтомтупо світлий шрифт без *витребеньоктакий собі нормкорVitalii Parfiliev– у британців ось таквони ще зобов’язали від своїх логотипів всіх позбутисякольори установам прописали і все. все просто: герб і шрифт.у нас так не вийде (шкода)Dmitry Rastvortsev– у британців також шрифт нейтральнийале цей шрифт — шрифт англійських дорожніх знаківVitalii Parfiliev– Історія якась єзручна і прийнята людьми навігація перенесена на держсервісикруто, не дивлячись на те, що шрифт без *викрутасівзручно, *присíкатись ні до чого і без вкусовщиниDmitry Rastvortsev– Англійці взяли шрифт англійских дорожніх знаків і використали його для ідентифікації державних послуг та установ, а в Україні такої історії нема: український шрифт дорожніх знаків повторює ще совєцький ГОСТтомуми зробили для боді — шрифт нейтрального малюнка, який не відволікає від суті сказаногоVitalii Parfiliev– Так, і продиктований цифровий середовищемМовляв, з екрану повинен добре працювати в великому масивіDmitry Rastvortsev– а от для крупнокегельних набору (назва установ наприклад)шрифт має властиві Україні літери (КЖУ)Vitalii Parfiliev– Так, все вірно«Робоча уніформа» і «парадний костюм»Dmitry Rastvortsev– да!коротше, добиваю болди (жирні накреслення)завтра пришлю оновлену версіюа якщо захочеться Дисплей підкрутити — підкрутимоVitalii Parfiliev– АгаПлан!…Готуєм презентацію:«Деякі літери шрифту ввібрали традиційні форми, притаманні символам української графічної культури початку XX століття, що частково наслідувала естетику українського бароко. Ці літери використовують для декорування тексту головних повідомлень.»   Dmitry Rastvortsev– да!Можна добавити що «на відміну від геометричних техногенних гротесків, шрифт e-Ukraine одночасно відсилає і до швейцарської школи, і до традицій старих гротесків, що додає набору людяності. А посередництвом шрифта — і людяності всьому сервісу.»Vitalii Parfiliev:Узгодили з Віталієм стилістичні сети, я домалював світлі накреслення. Врешті отримали шрифтову сім’ю з 6-ти накреслень для набору суцільного тексту (body-text), 6-ти декоративних накреслень (Head) і одного окремо виділеного декоративного накреслення для набору назв установ (Name):Накреслення шрифта e-Ukraine для набору суцільного текстуНакреслення шрифта e-Ukraine Head для набору заголовківНакреслення шрифта e-Ukraine Head NAME для набору назвТекстовий і декоративний шрифти відрізняються формами деяких букв у налаштуваннях по замовчуванні.Відмінні літери текстових та декоративних накреслень шрифта e-UkraineШрифтом можна набирати тексти на ураїнській, білоруській, російській мовах та на всіх європейських мовах на базі латиниці. Присутні старостильні та табульовані цифри, цифри для набору дробів та індексів, стрілочки, сети з альтернативними варіантами букв, лігатури для типографійно проблемних українських буквосполучень (її ЇЇ ’ї), український амперсанд, чутлива до регістру пунктуація, герб України:Iз переписки з Віталієм (*адаптовано)Vitalii Parfiliev– Все красиво, але як з клавіатури символи вводити?Dmitry Rastvortsev– Стрілочки:<-->-^^-</<\/>\> Vitalii Parfiliev– А символ як поставити?гривню, герб, український амперсандDmitry Rastvortsev– гривня — це “звичайний” символ, у нього є унікод– можна Ctrl+C, Ctrl+V з якогось тексту– або Пуск > Панель іструментів > Стандартні >Таблиця символіві звідтіля знайти, скопіювати і вставити– або з Палітри Гліфів, хто у Адобівському пакеті працюєVitalii Parfiliev– Треба якость спростити життя звичайним користувачамDmitry Rastvortsev– Хм…Можна реалізувати як лігатуру:Людина набирає <тризуб> — і у неї цей текст замінюється на графічний символ тризуб<герб> — герб (тризуб на щиті)Vitalii Parfiliev– гривня — <грн>, а український амперсанд — <та>Dmitry Rastvortsev– ДобреIз розмови з альтер егом (відтворено по пам’яті)Dmitry Rastvortsev Æ– Як справи?Dmitry Rastvortsev– Та, вроді, окШо просили — зробивНових правочок не булоDmitry Rastvortsev Æ– А шо то за котики у вас в чатике?Dmitry Rastvortsev– То у нас з Віталієм така невербальна комунікаціяDmitry Rastvortsev Æ– як проєкт опублікують — як ти розумієш, у коментах почнеться FAQаноє шествіє. Я тут підготував тренувальні бліци. Готовий?Dmitry Rastvortsev– Давай!)Dmitry Rastvortsev Æ– окТи хочеш сказати, що serifs пасують тільки волам на оранці, а sans — тільки комп’ютерам?Dmitry Rastvortsev– Ні). Наявність чи відсутність засічок — неповна характеристика шрифтів. Але ж ти бачив ТЗ.Dmitry Rastvortsev Æ– Тó-то!Чому у стилістичному сеті .07 кирилична Н міняється на латинську N?Dmitry Rastvortsev– У стилістичному сеті .07 кирилична Н замінюється на історичну українську форму (N). Ця форма радше грецька, а не латинська. Власне, як і більшість кириличніх букв: А В Г Е К М О П Р Т…Після Першої світової, як Україна отримала незалежність, така історична форма (N) реанімувалась і почала активно використовуватись у шрифтах українських авторів. Зокрема, у Нарбута, Єрмілова, Страхова, Лісовського.Також є дослідження з висновками, що використання діагонального елементу сприяєтиме кращому розрізненню літер у наборі.Dmitry Rastvortsev Æ– Чому у У такий чудернацький хвостик?Dmitry Rastvortsev– З тієї ж самої причини. Буква У походить від грецького диграфа OY.На наших теренах диграф став лігатурою: її малювали як кружечок (буква О) з галочкою зверху (буква Ѵ). Після реформи Петра I букві знесли несучу стіну, залишивши крапельку. Але люди памятали, частенько згадували.Dmitry Rastvortsev Æ– Бытует распространённое мнение, что кириллическая К должна отличаться от латинской K. Почему вы не следуете этому правилу?Dmitry Rastvortsev– Я не дотримався цього “правила”, тому що ми живемо не в 19-му сторіччі, а в 21-му.У сучасному наборі дуже часто на одній сторінці присутні блоки текстів різними мовами. Українською і англійською, наприклад. Мало того, мультилінгвальний набір може бути в одному реченні і навіть в одному слові. Далеко ходити не треба: “справедливо зауважила: people read best”, “з plug’ами йдуть”. Для доcягнення близького візуального звучання і стилістичної єдності логічно використовувати однакову форму відповідних букв. Зокрема, K.До речі, сучасна грецька K — така сама, як і латинська, і ніхто не вмер. Від форми К, принаймні). А ось K козацьких часів.Dmitry Rastvortsev Æ– Але ж у грецької κ нема щогли як у k.Dmitry Rastvortsev– Так, у греків нема, а ми, думаю, можемо собі дозволити. І для досягнення стилістичної єдності у мультилінгвальному наборі, і зважаючи на історичне підґрунтя. Буква k (а заодно і ж з виносом) в українських шрифтах зустрічалась. Нечасто, але зустрічалась. І виглядала дуже навіть ок, вносячи перепад висот у монотонний “паркан” рівновисоких рядкових. Насправді, ревноНЕвисоких). Чого забувати такий ефективний прийом?До речі, грецькі форми літер останнім часом теж активно дрейфують до латинських. Так шо іще не вечір)Dmitry Rastvortsev Æ– Все рівно k — якось непривично. Як наче перед Заходом преклоняємся. До речі, глянь за вікно — вечірня зіронька встає. Так шо вечір скоро))Dmitry Rastvortsev– Якщо дуже незвично — можна використовувати традиційну форму.У шрифті є кілька альтернейтів: кk.Dmitry Rastvortsev Æ– ОкКрім греків, Нарбута і швейцарської школи — єсть якісь інновації?Dmitry RastvortsevУкраїнський апресанд же!Dmitry Rastvortsev Æ– І шо це за конструкція інженерной роботи?Dmitry Rastvortsev– Англійський (а точніше, латинський) амперсанд ми всі бачили, хоча назва, можливо, знайома не кожному. Цей знак часто зустрічається у західноєвропейських текстах: &. Він передає англійський сполучник and (а точніше, латинський сполучник et), що по-нашому значить та. Наприклад, Romeo & Juliet (Ромео та Джульєта).Пару тисяч років тому це були дві букви (et), що просто стояли поряд. Потім — чи то з міркувань економії рухів при письмі, чи задля естетики, чи все разом — писарі почали їх поєднувати в одне ціле. З плином часу цей знак перекочував зі статусу лігатури в статус окремого знаку.(В якийсь момент був навіть у статусі букви алфавіту).Серед старих літер-солдатів, які не знають слів кохання, що буденно квапляться по роботі, не дозволяючи собі зайвого, оця парочка & в нагляк обіймається і милується у всіх на очах. Серед шеренг літер, які шикуються під лінійку, щоб донести читачу сенс сказаного, особливо не виділяючись з загальної маси, оця парочка солодка парочка & добавляє у текст синкопу, родзинку, секс к сказаному).Dmitry Rastvortsev Æ– Е! Харе травить тюльку! У нас бліци!Dmitry Rastvortsev– ок! Український амерсанд (лігатура та) є відповідником латинському амперсандові & (лігатурі et). Український амерсанд може бути корисним для візуальної стилістичної єдиності у мультилінгвальному наборі:Латинський та український амперсандиDmitry Rastvortsev Æ– Во! коротко і ясно!А що ти мав на увазі коли переіначив Кобзаря: “з <plug>ами”?До чого це все?Dmitry Rastvortsev– Ну, я хотів метафорично відобразити, що шрифт — український і дигітальний. “Хрущі над вишнями гудуть” — це типу з автентичними нотками, а “плугатарі з <plug>ами йдуть” — це верстальник, який вставляє тег <грн> або <герб>.Plug (з англійської ) — в широкому сенсі те, що вставляєтьсяDmitry Rastvortsev Æ– Так воно ж реалізовано як фіча (feature liga).Може краще “співають ідучи фічата”?Або тоді вже “плугатарі з <тегáми> йдуть”?Dmitry Rastvortsev– Якось неоковирно, вроді. У Шевченка — красивіше…Vitalii Parfiliev– Перепрошую, що перериваю поетичний вечірДім, знайшли баги в лайтах!!!Потрібно терміново виправити!Dmitry Rastvortsev– *трясця!(косо інтерпольнулось, а я *недогледів(File > Open Recent > e-Ukraine_053Виправив помилки, відправив Віталію.Наразі — це все) Дякую за увагу!Long Live Free e-Ukraine!і хай діє Дія!Дмитро Растворцев,Вільна УкраїнаDmitry Rastvortsev ÆЕ! А ковичкі!?“ ” → « »і коми як попало стоять! (Позоре мене вєчно)Rayan Riener / джерело від дизайнеру шрифтівТакож ми прдовжували писати про численні пожежі в Нікополі. І також - українська влада проговорилась, що всі літні люди в країні загинуть через китайський вірус. 
Наукова фантастика тепер - це реальність / хто першим побачив наш час?
Наукова фантастика тепер - це реальність / хто першим побачив наш час?
Світ 2020-03-20 18:37:14
Всі земляни назавжди запам'ятають 2020 рік. Це рік, коли планета опинилась у майбутнього із усіма його благами та проблемами. Застереженнями науковців та артистів знехтували. Тепер під загрозою все живе на Землі. Але все це вже було: коли новий жанр, кіберпанк та всі його жахи і технології фантастів стали реальним життям у фільмах минулого.Знай: Китайський вірус вирвався на волю (можливо з лабораторії в місті Ухань) й занурив планету в пандемію. Соціальний розрив між бідними та багатими, надзвичайні технології, транспортні революції але і водночас жахливі екологічні проблеми, сміття, вбивчі хвороби, роботи та нові дилеми для суспільства. Що ще готує нам недалеке та далеке майбутнє? Все тільки починається... / фото GallerixТож, хто розробив дизайн майбутнього в минулому й показав всі проблеми суспільства, які ми маємо зараз? І яким стане світ для наступних поколінь?СІД МІД / НАЗАД У МАЙБУТНЄСідней Джей Мід народився в Сент-Пол штат Міннесота 18 липня 1933 року, але провів там всього кілька років, перш ніж переїхав в черговий будинок (а їх буде чимало) на західному узбережжі Сполучених Штатів. Там він жив до закінчення середньої школи в Колорадо-Спрінгс, штат Колорадо, в 1951. Після трирічної служби в армії США Сід Мід продовжив навчання в Art Center School в Лос-Анджелесі (нині the Art Center College of Design в Пасадені), де він отримав вищу освіту з великою відзнакою.У червні 1959 він був негайно завербований Advanced Styling Studio, що належить Ford Motor Company, і працював там два роки під керівництвом Ілвуд Енгл. Роботу в Ford Сід Мід вирішив залишити, щоб зайнятися ілюстраціями для книг і каталогів таких великих корпорацій, як United State Steel, Celanese, Allis Chalmers and Atlas Cement.Протягом 1970-х і 1980-х років, Syd Mead, Inc. займається розробкою архітектурних візуалізацій інтер'єру і екстер'єру для Intercontinental Hotels, 3D International, Harwood Taylor & Associates, Don Ghia, and Gresham & Smith. Проектна діяльність прискорилася після корпоративного й особистого переїзду до Каліфорнії в 1975 році.У 1979 році проекти стали включати роботу з більшістю великих кіностудій. Зокрема, Сід Мід допомагав у створенні концепт-арту для «Star Trek: The Motion Picture».Нагадуємо, потім були «Той, що біжить по лезу», «Tron», продовження «Космічної Одіссеї», «Коротке Замикання», «Чужі», «Патруль часу», «Джонні Мнемоник», «Місія нездійсненна 3» і відносно недавній «Елізіум» з Джуді Фостер і Меттом Деймоном у головних ролях режисера Ніла Бломкампа. Починаючи з 1983 року, Сід розвиває тісні робочі відносини з низкою великих японських корпоративних клієнтів, в їхньому списку були Sony, Minolta, Dentsu, Dyflex, Tiger, Seibu, Міцукоси, Bandai, NHK і Honda.Дизайн транспортних засобів - його перша любов. Сід Мід рідко упускає можливість зайнятися розробкою дизайну для засобів пересування. Будь то проектування уніциклі на сонячній енергії, автомобілів, розкішних яхт, круїзних суден, інтер'єрів для приватних 747 або міжпланетних космічних апаратів, кожен з цих проектів виходить унікальним за рахунок уваги до деталей і продуманого футуристичного дизайну. Комбінація футуризму і детального дизайну стала торговою маркою Сід Міда, і видно це в усьому: від концепції автомобілів для Ford Motor Company до футуристичних «Hypervans», які були предметом його останніх повноцінних кольорових ілюстрацій.Завжди прихильник нових технологій, Сід Мід постійно вчиться чомусь новому, зараз у складі його робіт є комп'ютерні ілюстрації та графіка. У 1993 році цифрова галерея, що складається з 50 прикладів його творчості, стала одним з перших СD, випущених в Японії. А в 2004 році у відповідь на численні прохання, Сід налагоджує співпрацю з Gnomon School of Visual Effects, створивши 4 томи DVD-серії під назвою «Техніка Сід Міда», яка продовжує бути затребуваною дизайнерами по всьому світу.Його театр одного актора «Кавалькада в Яскраво-червоному Замку», що складається з 114 картин і ілюстрацій, був показаний в Центрі Мистецтв в Сан-Франциско восени 1996 року, родзинкою шоу виявилися презентації та лекції Сіда, котрі залучили таку кількість слухачів, що вони не змогли вміститися в приміщенні. Наступні особисті виступи в школах по всій країні привабили рекордне число слухачів.У лютому 1998 року Сід Мід переніс свою студію в Пасадені, штат Каліфорнія, де він продовжує брати участь в різних дизайнерських проектах. Нещодавно він закінчив роботу над створенням документального фільму про його кар'єру з режисером Хоакіном Монталваном, називається він «Візуальний футурист», був випущений в травні 2007 року на DVD і доступний через віртуальний книжковий магазин Oblagon на офіційному сайті Сіда Міда.Стів Мід працював дизайнером в компаніях "Ford Motor Co", "Philips Electronics" і створював архітектурні проекти для "Intercontinental Hotels" й "Don Ghia".Але потім він почав створювати концепт-арти для фільмів. Серед них і "Зоряний шлях"; "Той, що біжить по лезу" - під час цієї роботи він вперше отримав звання "візуального футуриста; фільм "Трон", "Чужі", навіть "Місія на Марс", "Місія нездійсненна 3", "Елізіум", і звісно "Той, що біжить по лезу 2049", який вийшов у 2017 року й нажахав глядачів майбутнім що настане за кілька десятеліть.Роботам Сіда Міда присвячено два документальні фільми: "Visual Futurist: The Art & Life of Syd Mead" і "2019: A Future Imagined"."Я закінчив, Вони збираються забрати мене назад" - передсмертна фраза того, хто передбачив майбутнєСід Мід, художник-футурист, що працював над фільмами Той, що біжить по лезу, "Джонні Мнемонік", "Трон" та "Чужі" й багатьма іншими, помер у віці 86 років. У 2019 році його смерть стала наслідком тривалої боротьби із лімфомою. Ще більше "старих" робіт Сіда МідаЧим далі ми дивимось на роботи артиста, від минулого часу створення до майбутнього - тим більше стає темних фарб, пов'язаних із мотивами на тлі. Як зазначав сам автор, самі по собі технології не можуть бути злими чи добрими, все залежить від того, як люди будуть їх використовувати. На жаль, як ми бачимо за десятки років, не для того, щоб здолати бідність, хвороби, соціальні проблеми або зупинити змінити клімату на Землі. У 20 столітті люди вірили, що технології змінять життя людей по всій планеті на кращє, але вже тоді Сід мід зрозумів, що тоталітарні лідери, корупціонери, мафія та злочинці будуть користуватись технологіями для власних планів. Джерела: Pinterest / The New York Times / Concepture / ТСН / Вікіпедія / DisgustingMen / GallerixНагадуємо, на прикладі мати-одиначки з цуценятами, що тривалий карантин для подолання китайського вірусу може призвести до голоду серед безхатніх тварин. Діяти потрібно прямо зараз!І про приклад соціальної місії творчості, яка показує людям, що інвалідність або стереотипи - не привід для відсутності повноцінного життя. Навіть, якщо сама влада використовує фобії й дискримінації задля досягнення власних цілей та краде гроші на інфрастурктуру для людей з інвалідністю. 
Перший мільйон: українці перетнули золотий рубіж у “Вікіпедія”
Перший мільйон: українці перетнули золотий рубіж у “Вікіпедія”
Україна 2020-04-04 10:48:41
Українська “Вікіпедія” перетнула важливу позначку в мільйон статей. Якщо ще більше людей під час карантину буде писати нові статті - переженемо російську версію. Про це NikopolToday розповідає із посиланням на Історичну Правду. 23 березня став історичним днем в українській “Вікіпедії” - з’явилася мільйонна стаття. Як передає "Новинарня", про це повідомляють на фейсбук-сторінці української "Вікіпедії".Нагадуємо, під час карантину можна відновити свої творчі навички і згадати про власні таланти. У 1000000-й статті йдеться про американську темношкіру співачку Одетту, яку вважали "голосом боротьби за громадянські права". За 16 років Вікіпедія стала найбільшою онлайн-енциклопедією українською мовою, яка коли-небудь існувала.Зараз вона перебуває на 17-му місці серед усіх вікіпедій національними мовами, на 11-му місці серед європейських вікіпедій та на третьому – серед вікіпедій слов'янськими мовами – після російської (1,6 млн) і польської (майже 1,4 млн).Лідирує – англомовна вікі: 6 млн 039 тис. 72 статті.Зареєстрованих користувачів (дописувачів) української вікі станом на 23 березня 2020 року – 498456. Перша стаття в українській Вікіпедії була "Атом". Її створив 30 січня 2004 року Юрій Ковальов, українець із Токіо.Позначки 500 тисяч статей українська Вікіпедія досягла 12 травня 2014 року. Нова стаття в українській Вікі з'являється приблизно раз на 6 хвилин. Чоловіків-дописувачів значно більше, ніж жінок.До слова, інформація про голокост у Китаї стала загальновідомою, попри замилювання очей коронавірусом. Також ми писали про дивачку-Грету, з якою багато хто кепкував, тепер Природа постала, щоб "покепкувати" із людства. 
Українська Соціальна Мережа - Міф чи Реальність?
Українська Соціальна Мережа - Міф чи Реальність?
Нікополь 2020-04-06 13:11:49
    У цій публікації, я представлю свій суб'єктивний погляд-огляд українських соціальних мереж. Я розкрию патріотичну брехню, та розповім, яка соціалка була дійсно першою українською. Cмачного!-WEUA -Сторінка реєстрації WEUA    WEUA, - позиціонує себе як "першу українську соціальну мережу" але це суцільна брехня для тих, хто раніше не шукав у мережі українських соціалок і вчора народився. Ця мережа використала ажіотаж навколо "анти-російського бойкоту" і вміло використала українців, залучивши якісь інвестиції на саморекламу. Так, цю мережу розробляли дійсно патріоти, (це +) але вона далеко не перша (це величезний - за брехню). Чому? тому, що я зареєструвався у цій мережі біля двох років тому! Тоді була така сама назва, схожий дизайн (при відкритті сайту) і тисяча користувачів. Зараз дизайн дуже змінився і наскільки видно, адміністрація активістів дійсно намагається покращувати цю мережу, саме тому, я пишу про неї першою, бо вона перспективна, так чи інакше, якщо користувачі не закинуть її. До речі, я вважаю, що було дурно не дозволяти одразу усім реєструватися, і вигадувати дурні ключі, якщо б не вони, то зараз у мережі було б біля або більше 300 тисяч користувачів, виходячи з моїх мізкувань. Але через ключі, мережа втратила користувачів яких уміло підхопили "Друзі", що відкрилися раніше.    Ну так, що ж вона з себе представляє? Які в неї функції і таке інше у (+) та (-):1. Величезний +, за те, що дійсно видно розвиток мережі. Не знаю, де вони залучають кошти, але команда адмінів - дійсні патріоти-профі, що намагаються покращити у цій мережі все: починаючи від лагів і їх виправлень, і закінчуючи дизайном, функціями, тощо. 2. Величезний -, за брехню та спекуляцію стосовно бойкоту та "перша соціальна мережа" коли ця мережа далеко навіть не друга і не требя українська соціалка. Наскільки я знаю, дійсно першрю був Сonneсt. Я там також реєструвався, як і на WEUA, ше до того, як вона почала кричати, що вона перша. Брехня! 3. Величезний +, за дизайн. Він досить якісний і професійний, я  навіть не міняв обкладинку, бо там досить детальний-гарний космос і мені довподобалось.) Дизайн, досить незвичний, основні кольори: сіро-чорний та блідий зелений. Звісно, дизайн на основі західних соціалок, таких як Facebook та MySpace (хоча музику дуже важко завантажувати, пропускає лише по кілька трків, або взагалі не пропускає, які майже завжди треба виправляти (назву пісні та виконавця; також може недовантажити трек)). 4. Величезний -, за усі лаги, виси, тощо. Негатив також і через те, що відео можна лише завантажувати (точніше перенаправляти) з YouTube, Vimeo та ще там чогось! У складі з пробленим завантаженням музики це просто капець! Також часто лагає завантажувач фото, і відображенян альбомів. Може тупо завантажити раз, а потім вже ні! То постійні оновлення, то постійні якісь виправлення чи вимкнення сайту, це бісить користувачів!5. Величезний +, за відсутність реклами та патріотичний напрямок мережі, хоча це і звужує коло користувачів. Також, приємно прослідковувати все ж індивідуальний розвиток. Приємно також бачити і знати творців мережі, на відміну від Друзі.Так виглядає моя сторінка користувача    Висновок: WEUA розвивається, але хотілося, щоб автори сайту приділили більше уваги захисту сайту від атак, і усякого іншого, що не дає користувачам нормально користуватися мережою. Також, хотілося б, щоб адміністрація прибрала "ПЕРША УКРАЇНСЬКА СОЦІАЛЬНА МЕРЕЖА" - бо це цілковита брехня і ганьба. Звісно, мережа перспективна але остаточний вибір за Вами.-Друзі-Приклад сторінки користувача (старої версії)    ДРУЗІ, - соціалка, створена як пліткують невідомими "патріотами". Та, як і WEAU, не гребує брехати, що вона перша. Має дуже яскравий дизайн, але певно анонімних патріотів адмінів дуже мало і сайт туго розвивається, лагає, вимикається, висне або втрачає усі дані користувачів, з їх фотками, авками, музикою, тощо - усім! Від адмінів - лише вибачення, що не може не "підбадорити" мігрувати до WEUA за більшою стабільністю. Але користувачів тут більше, бо мережа відкрилася раніше без усіляких ключів чи кодів-паролів, тощо. При вході на сайт грає гімн на фоні прапора України. Бісить багато чого, зокрема (+) і (-) мережі, я опишу нижчє: 1+. Яскравий дизайн, це мені найбільше сподобалося. Дизайн дуже веселий і патріотичний, життєствердний, був одразу, але не задумкуватий, зкліпаний з декількох мереж: VK, Одноклассники та Фейсбуку (типу узяли все найкраще і створили кіберUAшку). Після проведення конкурсу, адміни вибрали дизайн однієї користувачки і змінили дизайн. Наскільки справедливим був цей вибір - також невідомо. Але чи усім це довподоби? Вже зараз зрозуміло, що цю мережу облюбують "сонячна" школота та підлітки.2+. Великий набір фунцій. На сайті можна робити усе що і у Вк, наприклад, а окрім того, слухати радіо, дивитися ТБ онлайн, тощо. Робити одне одному подарунки, підвищувати рейтинг (але нафіг і кому це треба?).3-. Реклама! Сайт відверто забитий рекламою!!! Зрозуміло, що адмінам треба десь брати гроші на розвиток і функціонування сайту, але це просто жахливо, наскільки її багато і сам факт!4-. Загадковість. Досі невідомо, хто адміни та хто фінансує сайт, були деякі джерала, що сайт взагалі російський або створений росіянами чи якимись пройдисвітами, до того ж, на "Друзях" адміни заблокувати сторінку "Євромайдан". Це їжа для роздумів, але допоки адміни будуть ховатися, можна вірити у все, що завгодно. 5-. Лаги, виси, падіння, трабли! Їх дуже багато, хоча наприклад музика може завантажуватися без жодних проблем,  але ні з того ні з сього, може взагалі перестати працювати усе або деякі функції. Також, було декілька падінь, при яких зникали усі записи та данні користувачів!!!Титульна сторінка (реєстрації)    Висновок: це прикольна, але ненадійна загадкова мережа. На смак, так би мовити. Хоча, звісно, деякою мірою вона мені більше довподоби ніж WEUA. Там більш спокійніше і є з ким спілкуватися. Кількість користувачів давно перейшла за 200 тисяч. Вибір за вами...Новий вигляд сторінки користувача-Друккар-    Друккар - це український мікроблоггінг-соціалка. Є доступ до спілкування з адміном. Як новина у мережі сервіс вперше з'являється 21 квітня. Символом сервісу є колосок. Тут простежується і свій певний символізм: кожна зернина в колоску, це слово, а слово, як ми знаємо, було на самому початку. І тут, так би мовити, українським словом треба засівати рідні простори.В цілому він схожий на відомий багатьом Twitter. Але якщо в «Твіттері» обсяг текстового повідомлення лімітований 140 знаками, то в «Друккарі» користувачам на висловлення думки відвели три тисячі знаків. Це дуже добре, майже справжній блог.Зареєструватись у «Друккарі» можна як традиційним шляхом (електронна пошта, пароль), так і шляхом авторизації через Facebook. «Друккар» не вимагає ніяких електронних ключів під час реєстрації (як WEUA). У сервіса також ніколи не виникало "оновлень" чи висів, атак.Сторінка реєстрації Друккар - це перший український онлайн сервіс для ведення мікроблоґів. Важлива особливість Друккара - це можливість спілкування з читачами - іншими блогерами, провідними свої блоги на Друккарі. Так само можна підписатися на чужі блоги і читати їх в єдиній стрічці. Створювати своїгрупи, сторінки, знаходите друзів по всій Україні. Сайт підтримує тільки одну мову - українськуСторінка користувача    Висновок: На сайті реально усе добре, нічого не вкрадено і не запозичено, працює добре, а єдина проблема - невелика кількість користувачів, тож реєструйтесь, не баріться! Сайт вартий того!-Знімки-     Знімки - новий сайт для усіх, хто любить фотографути і ділитися своїми фотками. Бета-сайт адмінів "Друккара". Але дуже якісний дизайн та функії. Дуже раджу зареєструватися там та оцінити його якість та функції. Єдине, треба викладати дійсно лише найкращі фотки, бо там треба описувати і таке інше, тож завантажування одного фото довгувате, масово вантажити не можна. Але вже зараз там є досить значний обсяг чудових фотографій.Титульна сторінкаСторінка користувача-Сміхота-     Сміхота - нова мережа українських мемів та усіляких фото і відео-приколів. Бета-сайт адмінів "Друккара". Дизайн дуже якісний, та велика функціональність, постійні свіжі меми, смішні фотки та риколи та можливість самому додавати нові жарти на сайт. Дійсно, це певно перший сайт такого напрямку, дуже прикольний, якщо ви жити не можете біз сміхотіння:D Головна сторінкаПриклад сторінки користуавча-Українці-     Українці, - дійсно, одна з найперших українських соціальних мереж. Вона почала працювати ще у далекому 2009 році і якось намагається розвиватись. Відверто кажучи, вона непопулярна, але стежить за часом: змінює дизайн, тощо... Має фунції блогу та опитувань, на відміну від інших соціальних мереж. Це дійсно ПЕРША УКРАЇНСЬКА СОЦІАЛЬНА МЕРЕЖА.Головна сторінка    Прикро, але сайт має рекламу. Але все ж варто зареєструватися, може саме Вам сподобається саме ця мережа... Тиха.Сторінка користувачаConnect.uaСайт створений в грудні 2007 року!    Про Коннект пиши останнім ділом, бо ця мережа, хоча спочатку і була соціальною, зараз вона є мережою знайомств, а також - ВОНА РОСІЙСЬКОМОВНА!!! З першого моменту, коли я там зареєструвався, вона постійно мінялася і згодом трансформувалася на вигоду творця сайта і його гаманець. Не варто там реєструватися. Це моя порада, звісно якщо Ви не шукали саме сайт знаймоств, чим вона і стала. Тож, якщо б не той факт її ганебного перетворення, вона могла б вважати Першою Українською Соціальною Мережею.    За матеріалами деяких електронних ресурсів дехто вважає, що велика кількість анкет створена під час конкурсів, які ставили за мету притягнути велику чисельність користувачів, і після реєстрації багато хто не заходить на цей ресурс. Також у разі появи анкет, де зареєстрована несправжня людина, так званий фейк (фото та профіль людини скопійовані як правило з російського ВКонтакте) видалення анкети здійснюється адміністрацією сайту по запиту користувача тільки при надсиланні документів які посвічують дану особу. Неможливо повністю видалити власну анкету та дані з анкети, зокрема, основну фотографію.Висновок:     Тим не менш, раджу зареєструватися усюди, покористуватися, а вже потім вирішувати, де сидіти. Треба підтримувати наші мережі, бо вони будуть існувати лише тоді, коли постійна українці будуть мігрувати на них (до своїх сайтів) а не сидіти у ФСБшному Вк чи Одноклассниках. Сайтах, країн-окупантів, які роблять на нас гроші, то може краще, щоб на нас заробляли українці, а не росіяни? Підтримаємо своє - підтримаємо і всіх і себе. Українським Соціальним мережам - бути, бо українці наповнюють їх, як краплини, які стануть морем!Слава Україні!Нагадуємо, у Дніпрі риють "могили Філатова" для жертв коронавірусу з Китаю: вистачить на всіх?А ось у Нікополі поліція починає муштрувати нікопольців, щоб не порушували умови карантину.
Вулкан, який зупинив Європу. Навряд чи хтось може вимовити його ім’я
Вулкан, який зупинив Європу. Навряд чи хтось може вимовити його ім’я
Світ 2020-04-15 22:54:37
Eyjafjallajökull - ісландський вулкан, вивержений чотири рази. Звичайно, найбільш пам’ятним сьогодні є той, який 10 років тому призвів до майже повного паралічу в Європі. Всупереч виду, хмари пилу, що звисають над нашим континентом протягом декількох днів, вплинули на багато подій, а Eyjafjallajökull - став не лише ланкою телеведучих, але й одним із найпопулярніших місць Ісландії.Ейяфьятлайокудль. Шостий за величиною льодовик в Ісландії та діючий вулкан під ним з такою ж назвою, про який 10 років тому навряд чи хтось чув, а журналісти BBC не змогли вимовити його правильно, просто каже ісландський вулкан. В даний час Eyjafjallajökull - це місце, яке відвідують багато поїздок, а назва, що розбиває мову, прикрашає багато ісландських сувенірів. Більше того, колись кілька днів повітряний параліч здавався немислимим, а сьогодні в епоху пандемії коронавірусу ми стикаємося з ще більшою - і у всьому світі - зупинкою повітряного руху.Сейсмічна активність не є незвичайною для Ісландії, і саме вона - а точніше тисячі дрібних землетрусів - призвела до вибуху Ейяф'яллайокулл. Варто також підкреслити, що виверження, що призвело до зупинки повітряного руху над Європою, було вже другим у 2010 році - перший розпочався 20 березня, але був майже в двадцять разів слабшим.Менш ніж через місяць, 14 квітня, через раптовий набряк річок навколо Eyjafjallajökull, влада наказала евакуацію сусідніх сіл та ферм. Рівень води та температура зросли через чергове виверження вулкана під льодовиком. Лава, що має більше тисячі градусів за Цельсієм після контакту з дном льодовика, призвела до негайного випаровування крижаного покриву та утворення хмари водяної пари та мікроскопічного розміру частинок скла, які були основною причиною всієї суєти.Активність вулкана поступово зменшувалася, і з 21 травня Ейяф'яллайокулл викидав лише водяну пару і гази, тому ще через 10 днів вулкан вважався дрімотним. Про офіційне закінчення Виверження Ейяф'яллайокулла у 2010 році не призвело до смерті когось, але варто зазначити, що люди, які живуть біля вулкана, скаржилися на роздратування верхніх дихальних шляхів. Більше того, через півроку після вибуху було обстежено дві групи (з південної та північної частини острова), і виявилося, що у людей, які раніше не контактували з вулканічним попелом, було менше респіраторних симптомів.Чому літаки не літають, коли вибухають вулкани?Щоб зрозуміти, чому вибух Eyjafjallajökull був настільки проблематичним для авіації, потрібно почати з відповіді на питання: Чому літаки не літають, коли вулкани вибухають?Кожне виверження вулкана призводить, серед іншого, до вулканічного попелу, який може піднятися на висоту в кілька десятків кілометрів. Пил, що утворюється тоді, може, у свою чергу, загрожувати не лише місцям біля вулкана, але й тим, хто знаходиться за сотнями, а то й тисячами кілометрів від вогнища вибуху. І саме пил паралізує повітряний рух.Якщо літак вилетів у хмару пилу, то частинки могли б не лише значно зменшити видимість пілота, а й завдати механічні пошкодження машини. Однак найнебезпечнішим є ризик потрапляння вулканічного попелу з двигуном машини. Тоді лопаті турбіни можуть бути пошкоджені, що в свою чергу призводить до блокування двигунів машини.У пік виверження Ейяф'яллайокулл виводив до 400 тонн пилу та 300 кубічних метрів магми в секунду. Загалом з вулкана витекло 80 мільйонів кубічних метрів магми, і майже 100 мільйонів кубічних метрів пилу витекло в атмосферу.Міжнародна асоціація повітряного транспорту підрахувала, що через виверження та скасування рейсів глобальні авіакомпанії зазнали збитків на 200 мільйонів доларів на день. 11,659 тис. Відбулося в європейському повітряному просторі 16 квітня. рейсів із запланованих 28 597 тис., на 17 квітня було 4,886 тис від 22653 тис а 18 квітня 4000 р від 24,965 тис.Хмара вулканічного попелу спричинила зрив польотів майже по всій Європі. 15 квітня зв’язки з найбільшими аеропортами Бельгії, Чехії, Данії, Естонії, Фінляндії, Франції, Ісландії, Іспанії, Нідерландів, Німеччини, Норвегії, Ірландії, Росії, Швеції, Великобританії та Литви та Латвії були припинені. 16 квітня частину або весь повітряний простір було закрито в Австрії, Молдові, Словаччині, Швейцарії, Угорщині та Італії, а 17 квітня повітряний простір було закрито над Боснією та Герцеговиною, Хорватією, Чорногорією, Румунією та Сербією.
«Око» землі, яке бачило минуле і майбутнє
«Око» землі, яке бачило минуле і майбутнє
Світ 2020-04-25 19:54:34
Якщо NASA хоче побудувати телескоп за великі гроші, можливо, витратить його на той, який справді має сенс, - сказала астроном Ненсі Роман, мати космічного телескопа Хаббл. Вона керманила кращих спеціалістів, щоб створити найсучасніший науковий інструмент у світі. Його місія триває вже 30 років.24 квітня 1990 р., 8:00 годині. Космічний центр Кеннеді, штат Флорида. Останні роботи ведуться на космічному човні. П'ятизначний екіпаж шатлу "Діскавері" чекає сигналу. Перед ними унікальне завдання.Через півгодини починається відлік часу. За шість секунд до виходу з пускового пристрою двигуни три, два та один запуск. За три секунди до старту вони досягають 90 відсотків своєї тяги. У визначений час ракети-опори включаються, і вибухи вибухівки розбивають болти, які тримають човник на стартовій платформі.Діскавері піднімається вгору, ініціюючи п'ятиденну місію, в результаті якої орбіта низького розміру в школі з'являється на висоті близько 600 км над поверхнею планети. Об'єкт, який змінить те, як ми бачимо простір.Мрія астрономівАле перш ніж він розкрив нам, як зірки утворюються і вмирають, перш ніж він довів існування чорних дір й показав існування темної енергії, Хаббл повинен був виникнути як ідея. Деякі вважають, що розміщення телескопа на орбіті навколо Землі, поза межами спотвореного зображення атмосфери, була ідеєю німецького батька ракетної техніки Германа Оберта.Інші приписують цю заслугу астроному Ліману Спітцеру, який у своїй праці, опублікованій у 1946 р., запропонував створити орбітальну космічну обсерваторію та створити HST (космічний телескоп Хаббла) до останніх років свого життя. Однак, не зменшуючи достоїнств Спітцера, справжньою мамою Хаббла була Ненсі Роман, жінка, яка створила астрономічну дослідницьку програму НАСА.Астрономія була її всім життям. У віці 11 років вона заснувала астрономічний клуб для друзів, а через кілька років розпочала вивчення астрономії, яку знала досконало відразу після закінчення Другої світової війни. Вона працювала в кожній обсерваторії, яка магла запропонувати щось цікаве і хотіла її отримати до своїх лав. Незадовго до того, як NASA завербував її, вона розробила програму радіоастрономії в обсерваторії ВМС СШАПропозиція НАСА надійшла не в потрібний момент. Це була свіжа установа, зосереджена на гонці між США та СРСР. Більше, ніж космічні дослідження, вони думали про те, хто завоює пальму в космічній гонці, проте Ненсі взяла рукавичку, погодилася приєднатися до агенції. І це сталося добре, адже ми завдячуємо цьому сучасному напрямку космічних досліджень.Будівництво та запуск космічного телескопа був останньою програмою агентства, в якій вона брав участь. Програма, якій вона присвятила майже 30 років свого життя, з 1968 року, коли NASA реалізувала цю програму, до 1997 року, коли 72-річна астрономка вийшов на пенсію."Я думала, що якщо агентство захоче побудувати космічний телескоп за великі гроші, можливо, це могло б бути витрачено на той, який справді має сенс", - сказала вона в інтерв'ю Американському інституту з фізики. Вона завідувала над найкращими американськими астрономами і поєднувала їх з найкращими інженерами, щоб створити щось унікальне: інструмент для спостереження за найглибшими глибинами простору-часу.Робота над телескопом почалася в 70-х роках. У дуже погану хвилину. "Аполлон" - жахливо дорога програма польотів на Місяць, завершена. Також була дуже дорога війна у В'єтнамі. Американський конгрес не бажав витратити ще мільйон доларів на те, що багато політиків вважали фішкою групи ентузіастів. А початкова кошторисна вартість будівництва лише HST становила 400 мільйонів доларів.Ця сума виросла до 2,5 мільярдів доларів за ці роки - і лише якщо ви не рахуєте витрат на запуск та обслуговування. Борячись за кошти, астроном повинен був сказати одному з особливо неохочих до програм, сенатору Вільяму Проксміру, що за ціну одного кінотеатру на кожного американця ви можете дати їм 15 років на перегляд самих незвичайних і захоплюючих відкриттів в історії людства. Вона виграла цю боротьбу.Катастрофа переслідує лихоРобота тривала, не без труднощів. Око трубки розміром понад 13 метрів діаметром понад чотири метри являло собою дзеркальну та оптичну системи діаметром майже 2,5 метра. Дзеркало виготовило Перкін-Елмер, що раніше робив дзеркала для супутників-шпигунів. Це потрібно було виготовити з точністю 10 нанометрів. Щоб ніщо не заважало поліруванню, роботи проводилися вночі, коли не було руху, який міг викликати вібрації. І все-таки, коли 20 травня 1990 року HST завантажив першу фотографію, виникло здивування.Це було поза увагою. Спроба зміни налаштувань нічого не принесла. Це було катастрофою. Ще один телескоп в історії.HST повинен був бути запущений на низьку орбіту в жовтні 1986 року. Все було готове, коли сталася катастрофа, яка зупинила програму космічних польотів на наступні 36 місяців. У січні 1986 року перед мільйонами людей, що зібралися перед телевізорами, лише кілька секунд після запуску "Челленджер" буквально вибухає. Екіпаж із семи космонавтів - загинув. Америка переживає траур. Про телескоп ніхто не думає. Навіть не відомо, чи його взагалі перенесуть у космос, оскільки він був розроблений так, щоб вміститись у трюмо човника. І цімкораблі  перестали літати. Було два роки невизначеності.Нарешті, 24 квітня 1990 року Discovery благополучно прориває земну атмосферу і піднімає телескоп на заплановану висоту. Екіпаж розкладає будову в космосі і повертається на Землю. ЗМІ передають, що нова ера космічних відкриттів тільки почалася. І тоді Хаббл надсилає перші нещасні фотографії на Землю.Телескоп на мільярд доларів, над яким працювало ціле покоління дизайнерів, робить розмиті фотографії. Заголовки найбільш читаних газет говорять про велику катастрофу, Конгрес кипить. "Ми стали миттєвими жартами, і НАСА, можливо, не вижила", - сказав Джим Крокер, колишній керівник операцій HST.Виявилося, що краї дзеркала відшліфовані занадто рівними. Різниця полягала в частці від товщини людського волосся, але світло, проходячи через систему внутрішніх дзеркал, не концентрувався у потрібних точках.На прес-конференції, скликаній НАСА, журналісти запитали, чому цього не перевіряють на Землі та чи можна вивести телескоп з орбіти та виправити оптику. Вчені NASA мовчали. Космічний телескоп Хаббл вмирав.На ідею, як зафіксувати телескоп, Джим Крокер прийшов у душ. Дивлячись на просту систему труб, що дозволяють працювати з душем, він вирішив, що за допомогою аналогічно простого пристрою можна підняти дзеркала, щоб вони отримали потрібний кут. Цей модуль Costar зазвичай називають окулярами. Але як ви поставите окуляри на телескоп за 600 кілометрів над Землею?Астронавти, які відремонтували його в 1993 році, витратили 400 годин на навчання під водою для кожного ходу, що вимагало б встановлення модуля в потрібному місці. Сторі Маскграйв, космонавт ремонтної бригади, сказав, що після отримання наказу він не може посміхнутися. На запитання, чи вважає він місію успішною, він коротко відповів "не знаю". Навіть для досвідчених космонавтів така місія була нелегкою.Екіпаж здійснив п'ять космічних прогулянок, щоб виконати роботу. Але мені це вдалося. Всього за всі роки відбулось п'ять службових місій телескопа. Астронавт, що бере участь в останньому з них, Майк Массіміно, в інтерв'ю заявив, що захоплюється ідеєю побудови телескопа, щоб його можна було відремонтувати на орбіті. - Ми його обслуговували так само, як автомобіль. Ми замінили акумулятори, гіроскопи, сонячні панелі та зношені деталі. Ми також модернізували наукові елементи. Ми відремонтували та вдосконалили телескоп. І все це за 600 кілометрів над Землею, в костюмі, в якому важко рухатися, рукавички ускладнюють виконання навіть найпростіших дій. Це було схоже на закріплення електроніки з боксерськими рукавичками на руках, сказав він.Завдяки рятувальній місії та окулярам, ​​Хабблу повернувся зір і незабаром він показав людям, що ми - лише пляма пилу, що живе на одній із трильйонів планет серед мільярдів галактик. А в центрі кожного з них - особливість, гравітаційна пастка, з якої навіть світло не втече. Чорна діра.Чогось там немає1994. Око телескопа Хаббла спрямовано до ядра галактики М87 у сузір'ї Діви. Він реєструє щось з такою потужною силою тяжіння, як ніби там були наші три мільярди сонця. Але сонця немає. Немає нічого, крім гігантської концентрованої маси. Існує порожнеча. Діра. Зокрема, надмасивна чорна діра. Він знайшов подібне в інших 27 галактиках.Нескінченна ОдісеяНезважаючи на 30 років роботи, телескоп Хаббл постійно надає нові дані. Є найсучаснішим і демократичним науковим інструментом в історії людства. - Кожен астроном, незалежно від місця роботи, досвіду чи наукових назв, може подати запит на використання HST для своїх досліджень. Важливим є дизайн, ідея та цілеспрямованість дослідження, а не позиція дослідника, - каже Войцех Хеллінг і додає, що навіть якщо телескоп перестане досліджувати космос і буде виведений з орбіти, що має відбутися протягом десятиліття, зібрані дані слугуватимуть астрономам протягом наступних десятиліть.- Фотографії, зроблені телескопом Хаббл, містять багато даних, які ще не аналізуються. Вони можуть слугувати порівняльним матеріалом для даних, зібраних іншими телескопами та космічними зондами. Вони будуть цінні навіть тоді, коли робота над новим космічним телескопом буде завершена, тобто телескоп Джеймса Вебба, який повинен бути на орбіті в глибокому космосі в найближчі роки. Вони є скарбницею знань для поколінь астрономів, астрофізиків й для всіх людей, які, переглядаючи фотографії, зроблені HST, мають шанс помилуватися красою та багатством Всесвіту, - каже професор Хеллінг.Точний ремонт буде неможливий через розташування нового телескопа. Залишається сподіватися, що коли він нарешті буде на орбіті, жодні окуляри йому не виявляться потрібними.- За 30 років з моменту запуску HST здійснив понад мільйон 300 000 спостережень;- На основі цих спостережень було створено понад 15 000 наукових праць, що сприяло створенню понад 700 000 наукових статей;- Найдаліше місце, яке ми коли-небудь бачили за допомогою телескопа, знаходиться на відстані 13,4 мільярдів світлових років від Землі. Тож можна сказати, що око справді бачило минуле;- Ненсі Роман, мати телескопа Хаббла, і вона отримала по заслугам, серед них - медаль, яку вручив президент Кеннеді і... його власний набір LEGO - статуетка жінки, що стоїть біля космічного телескопа Хаббл.
Що трапилося з Землею 13000 років тому?
Що трапилося з Землею 13000 років тому?
Світ 2020-04-25 23:55:02
Цей час збігається з масовим вимиранням мегафауни північної Євразії та Америки, коли зникли десятки видів, включаючи мамонтів, шаблезубих тигрів, носорогів, гомфотеріїв, короткомордих ведмедів, гігантських бобрів, гліптодонтів та іншого. Та й людей, за деякими даними, в цей період помітно поменшало. На це NikopolToday відповідає з посиланням на DeadLand.Етнографи, що збирають міфи і легенди, часто натрапляли на різні нереальні історії минулого. Різні племена в протилежних куточках світу зберегли свідоцтва про небесні знамення, вогняні дощі, спустошливих потопи, що руйнуються горах і розпечених каменях. Вони вважали це божою карою, надісланій понад, щоб знищити світ. Але вчені не вірять в промисел вищих сил: вони стали шукати наукове обгрунтування зловісних переказів. Проаналізувавши рівень ізотопів у ґрунті, фахівці визначили, що 12 800 років тому щось змінило світовий клімат, знизивши температуру на планеті.Крім того в 2015 році вченими в шарах грунту віком 12 800 було виявлено наноалмази, платино-іридієва пил і продукти горіння органіки , що наводить на думку про імпактних подію, тобто зіткнення із Землею великого метеорита, астероїда або комети......ще більше відповідей дивіться у відео:
Приблизно раз в 100 років на Землю приходить страшна пандемія
Приблизно раз в 100 років на Землю приходить страшна пандемія
Світ 2020-04-26 21:00:33
Приблизно раз в 100 років на Землю приходить страшна пандемія. Що це значить й до чого готуватись всім нам?За даними дослідження, практично кожні 100 років на планеті розгорається пандемія. Це, звичайно, може бути збігом, але хронологічна точність насторожує. У 1720 році це була марсельська чума, в результаті якої загинуло 100 тисяч осіб.У 1817-му - холера, в результаті якої загинули сотні тисяч людей (а можливо мільйони). Вважається, що пересування британської армії і військово-морського флоту сприяло поширенню пандемії. Індуїстські паломники розповсюдили холеру всередині Індії, як це відбувалося багато разів до того, тоді як британські війська здійснили це по суші в Непал і Афганістан. Військово-морський флот і торгові судна перевозили хворих й носіїв до берегів Індійського океану, від Африки до Індонезії, та на півночі до Китаю і Японії. У наступному році холера охопила сусідні регіони Індії - Китай, Цейлон, а потім просунулася далі до Японії. У 1820 році захворювання було виявлено у Східній Африці. У 1821 році британці занесли її в Аравію, потім до Персії, Туреччини, Закавказзя.У 1918-1919 роках - іспанський грип. Даний вірус був, скоріш за все, наймасовішою пандемією грипу за всю історію людства в абсолютних цифрах як по числу тих, що заразилися, так і померлих. У 1918-1919 роках (18 місяців) в усьому світі іспанкою було заражено близько 550 мільйонів чоловік, або 30% населення планети. Померло за найменшими припущеннями приблизно 50-100 млн осіб або 2,7-5,3% населення Землі, що дозволяє вважати цю епідемію однією з найбільш масштабних катастроф в історії людства. Таким чином, летальність серед заражених склала 10-20%. Епідемія почалася в останні місяці Першої світової війни і швидко обійшла цей найбільший на той момент збройний конфлікт за масштабом жертв. Вважається, що розвитку пандемії сприяли тяготи війни - антисанітарія та погане харчування, скупченість військових таборів й таборів біженців.2020 рік - коронавірус з Уханю. У Китаї почалася епідемія нового коронавіруса, перекинувшись на Південну Корею, Іран, Італію та інші країни, а тепер і на весь світ. Більш 2-х мільйонів заражені, понад сотню мільйонів ще загине. І з кожним днем ​​ситуація тільки погіршується.Збіг це чи ні - вирішувати Вам. Головне ретельно стежити за своїм здоров'ям, як духовним, так і фізичним. Уникати стресу і місць масового скупчення людей. Джерело і фото 6451.com.ua
-Тіні Незабутих предків-  / рецензія на фільм
-Тіні Незабутих предків- / рецензія на фільм
Україна 2020-05-05 16:39:06
-Тіні Незабутих предків- або -Як забути про власні комплекси у сприйнятті вітчизняного кіно- - Рецензія- 14 листопада – як довго я чекав на цей день! Бо саме у цей доленосний четвер – вийде очікуваний фільм «Тіні Незабутих Предків», який обіцяв бути найбільш якісним фільмом за часи нашої Незалежності. Інтригував трейлер, інтригувала історія, інтригувало усе, що я чув про цей фільм. Тим не менш, у моєму рідному Нікополі – його навряд покажуть ще скоро…   Місце неймовірного українського фільму, на який чекала уся країна, у Нікополі проміняли на «Сталінград» і інші російські прем’єри про лисих хлопців у абібасі. Це прикро. Я ходив, намагався зв’язатися із адміністрацією, та нічого не добився. Ну от як боротися із цими жахливими українофобами? Чекати «інтернет-прем’єри» - я не хотів. Саме тому вирішив поїхати у Запоріжжя.   Чотири години я витратив на виснажливу подорож у електричці до бажаного фільму. Увечері, все ж приїхав, зустрівся із друзями і ми разом пішли купувати білети. Друзів, не можу назвати українолюбами, та вони все ж були зацікавлені у якісному фільмі, який зняла їх Країна.   Моя подруга сказала таке: «Я майже до останнього не знала про цей фільм, та коли почула, продивилася усілякі трейлери, почитала трохи про нього і була вражена – я не можу пропустити такий фільм! Сама назва яка – я обожнюю містику і міфологію, і чорну готку, яку побачила у трейлері фільму».    В очікуванні ажіотажу на білети, ми не гаяли часу, та коли прийшли – було зайнято ледве не більше десяти місць – і це за дві години до початку прем’єри?! Люди, ви що? Це ж такий фільм! Як його можна було пропустити? Цілий день волонтери роздавали вам запрошення, навіть у кіно не лишилося жодної листівки! Ну, що я можу сказати… Нічого.   Я дуже не хочу спойлерити, та все ж розповім багато цікавого: із самого сюжету, аудиторії, яка його дивилася та власних післяфільмових почуттів. Хоча, якщо узагальнити сам жанр фільму – це кроссовер. Фільм – це мікс із жанрів двох: молодіжної комедії, і містичного трилера. Фільм – дуже вільний, як для нашої країни, хоча це і не дивно – він буде у прокаті не тільки в Україні. Хоча у Росії, я певен, росіяни сприймуть його із заздрістю. В них такого фільму нема і ще дооовго не буде!    Мені особисто було шкода готку, яка померла дещо передчасно і незрозумілим чином - проколенна гострими гілками, хоча... Бути може, це аналогія до того, з якою легкістю вона колола свою "ляльку-вуду-Руту", яка в момент смерті, своїми дерев'яними оченятами-гудзиками, дивилася Готцi Юлі в вiчі.    Трект Shadows Of Time пролунав лише під кінець, але моя улюблена пісня The HARDKISS  (October) - прозвучала в середині фільму, що приємно здивувало!    В той же час, «Тіні» - це якась пародія за ширмою, звісно, на американський кінематограф , який вмістився лише в одному українському фільмі! І це також – великий плюс, його творцям. Дійсно, більш якісного та ефектного кіно в Україні – ще не знімали. Чого варті лише одні спецеффекти, - запитайте у будь-кого, хто був на прем’єрі. Хоча. Деякі моменти, могли б бути і кращими, більш пропрацьованими та детальними. Та я зрозумів, якісного матеріалу було ленти багато – тому багато чого взагалі лишили поза кадром. Може згодом і випустять режисерську версію, яка не буде так сильно різати очі «стрибками» сюжету, хоча, може це і є та родзинка режисера, і динаміка, яку він хотів внести. Я сам не люблю прописувати у розповідях усе у деталях без перерви. Це було б занадто нудно читати, а у випадку фільму – дивитися.    У залі, люди в голос постійно кричали, щось вигукували. Казали в голос багато речей, які залежали від рівня їх розумового розвитку, та це не робило їх менш смішними, при перегляді Тіней. Хоча аудиторія і була розділена на декілька груп людей, з зовсім різним баченням того, що відбувалося на екрані, я можу поклястися – ніхто не пошкодував, що подивився цей фільм – кожен у залі ці 2 години: реготав, здригався зі страху, хіхікав, відпускав перероблені слова головних героїв і так далі. Ось наприклад – хтось у впавщій на землю гілці побачив, побачив «тампон» та гучно поділився цими спостереженнями із залом, а хтось побачив гівно – що швидко поширилося по залу сльозами від сміху, напротивагу блондинки на екрані, якій зараз було не до сміху.     По закінченні кіно, усі сиділи і читали імена і прізвища з титрів – українські прізвища. Подруга сказала: «Аж гордість бере, - усі актори – наші!» Одна пара, виходячи з кіноазала після фільму, була живим прикладом того, що залишив після себе фільм. Дівчина вийшла перелякана, і тремтячи, скаржачись хлопцеві, як їй було страшно дивитися цю моторошну містику, а хлопець розривався від реготу, кажучи їй - це ж комедія, ти що? То чим «Тіні Незабутих Предків» гірші за американські фільми? Нічим – відповідаю я з гордістю і чекаю на нові українські фільми такої ж якості, на які я неодмінно піду, і покличу з собою друзів. А людей у залі – буде певно ще більше!P.S. Кіно давно у прокаті, дуже рекомендую подивитись!
У кроці від глобальної кризи
У кроці від глобальної кризи
Україна 2020-05-05 18:18:00
Аналітичний авторський матеріал на NikopolToday про майбутнє, політику і війну від во редактора. Попередження - текст російською мовою й містить власну думку та не покликаний образити когочь або щось. Будь-хто із Вас також може надіслати свої публіцистичні матеріли для публікації на сайті. Пишіть на пошту nikopoltoday@gmail.comМы вступили в третье тысячелетие, а это значит, что пути назад нет - мы в будущем. Дальше лишь все то, что уже было описано фантастами из 20-го века. И каждый раз мы с удивлением и восторгом замечаем эти предзнаменования, воплощающиеся из фантастических историй на наших глазах. И многие со страхом вспоминают те фантастические истории, что вселяют ужас и все ближе подходят к нашим дверям. Завтра уже стучит в наши двери. И наивные ожидания об утопическом будущем портит жестокая реальность, лишь подтверждается историей. Антиутопия, Киберпанк, Апокалипсис и Постапокалипсис уже не кажутся фантастикой, а реальностью, что уверенно идет нам навстречу. Но еще больше пугает то, что большинство людей живут с закрытыми глазами и будут застигнуты врасплох, когда этот век будет идти к своей кульминации, а система, не оправдавшая себя придет в упадок, Трамп очень похож на украинского президента Януковича. Впрочем, его риторика и действия не далеки от Путина. Все это наглядно показывает про-имперские мотивы. Которые, к сожалению, находят отклик в широких массах оболваненной общественности. В случае его импичмента Трамп угрожает восстанием, при помощи своих последователей. А это значит, что США может снова войти в фазу гражданской войны. Мне очень жаль, что США разваливается на глазах, а американцы опозорены своим новым президентом.От этой грязи будет отмыться очень сложно. Мы в Европе возмущены, что США вышла из Парижского соглашения об изменении климата. И не только поэтому. Уже многие годы США ведет войну за ресурсы в Арабских странах.Это война не за свободу и права человека, а за контроль над ресурсами и влиянием. Миллионы людей пострадали и все беженцы оттуда вынуждены идти в Европу, потеряв все, что было у них там из-за войны. Это дестабилизирует Европу. Десятки миллионов беженцев уже тут из-за действий НАТО. Ситуация накаляется с каждым днем.Политики уже решили забыть об изменениях климата. Судьба Северного полушария Земли предопределена - войны, кризис и смерть, снова и снова. Каждому пора задуматься о том, чтобы собрать чемоданы и спасти свою семью из Северного полушария. Завтра будет поздно.Договоренности по ядерному оружию аннулированы. Что может случится? Все, что угодно. Путин и Трамп - безумны. Джерело Here And Now | фото Pinterest 
Погода на 18 травня в Дніпрі - без дощу
Погода на 18 травня в Дніпрі - без дощу
Дніпровська область 2020-05-17 19:09:44
Як повідомляє Sinoptik.ua, ясна погода порадує нас днем, але ненадовго, весь інший час небо в Дніпрі буде вкрите хмарами. Без опадів.Мінімальна температура в цей день була за останні 130 років у 1919 році: 4.4 °, а максимальна температура у 1934-му - 32.4 °.Народний прогноз погоди каже, що 18 травня проголошено день пам'яті мучениці Ірини. У народі цей день називався "Ірина розсадниця", оскільки в період з 18 по 25 травня прийнято висаджувати розсаду капусти. Наголошувалось, що займатися цим за звичаєм можуть лише жінки. «Якщо посадить овочі мужик, то вони зацвітуть, але не дадуть плоду". У цей час починає зеленіти липа, зацвітає чорниця.Фото Синоптик.ua
Скільки ветеранів війни залишилось в Нікополі та як тепер відзначають роковина кінця Другої Світової війни?
Скільки ветеранів війни залишилось в Нікополі та як тепер відзначають роковина кінця Другої Світової війни?
Нікополь 2020-05-19 10:40:36
Більше не свято: дійзнайся, як змінилась дата роковин кінця війни 9 травня і що тепер робити в новий день. Це дійсно варто знати кожному. Щоб прояснити ситуацію, NikopolToday завдячує матеріалу газети "Репортер". Відлуння свята: в Нікополі залишилося 33 фронтовика Великої Вітчизняної війни. Тепер це:Едуард Фатєєв, редактор Нікопольської газети «Репортер» розповідає, що у нашій країні відтепер є державним святом не 9 Травня - День Перемоги радянських воїнів над гітлерівським фашизмом, а 8 травня - День пам'яті та примирення, який символізує перемогу над нацизмом. Він відзначив, що час дійсно біжить, ситуації змінюються, не можна довго харчуватися бідою і злом. Але воїни, які врятували світ від фашизму, які віддали за мир на Землі свої життя, і воїни, які дожили до наших днів, гідні глибокої поваги. Зараз кажуть, що в цій війні брала участь 61 країна, військові дії проходили на території 40 держав. Загинули 65-70 млн. чоловік, 8 мільйонів з них - українці.Автор каже, що:Утром 9 мая, в День Победы, я пешком прошел до Мемориала Славы. Возле Центрального рынка навстречу проехала сигналящая автоколонна с красными шариками и флажками – шесть автомобилей.  Подходы к Мемориалу контролировали полицейские в защитных масках (не забывайте, что идет карантин). К памятнику погибшим они пропускали людей тоже только при наличии масок. Цветы к Вечному огню как раз возлагала группа ветеранов, возглавляемая фронтовиком 94-летним Борисом Семеновым.І продовжує:Наверное, сказываются его армянские корни по линии мамы, потому что он до сих пор не прочь пропустить в праздник пару рюмок хорошего армянского коньяка и остается крепким и энергичным. Невдалеке стояли официальные лица, приготовившиеся возложить цветы к Вечному огню. Но не тут-то было. Борис Семенов, заприметив работников пресс-службы с видеокамерой и фотоаппаратом, заставил их зафиксировать для вечности себя и своих товарищей.И лишь когда место у Вечного огня освободилось, туда подошли с цветами городской голова Андрей Фисак, секретарь городского совета Александр Саюк и командир местной воинской части Андрей Вареник (на снимке: ради этого им было позволено снять защитные маски). Почтив память погибших солдат, они также возложили цветы к памятникам жертв нацизма и блокадного Ленинграда. А затем уехали с цветами, вероятно, к Мемориалу погибшим трубникам. Я же задержался возле Вечного огня надолго. Люди все шли и шли – по двое-трое, в масках, с цветами. Возлагали их и у Вечного огня, и возле плит с именами погибших никопольчан. На одной из них написано и имя моего не вернувшегося с войны дяди – «Фатеев А.П.». Было много знакомых.Общался с ними, обменивался через маску репликами. Поясняли, что, согласно традиции, пришли почтить память либо своих родных, либо сограждан, сокрушивших нацизм. Раскланялся с председателем городской организации ветеранов Николаем Ведерниковым и с бывшим руководителем ныне запрещенной Компартии Владимиром Багрием. Перед лицом погибших меркнут политические разногласия. И вы знаете, я не мог не отметить, что отсутствие помпезности, как было в прошлые годы, внесло больше душевности. Кто посчитал необходимым прийти, тот пришел. Единственно, организаторы не смогли определиться с музыкой – и все проходило в тишине. Мне кажется, она должна быть не парадно-радостной («День побе-е-ды!»), но и не траурной. Должно преобладать что-то из классики – вроде бы и печальное, но светлое, с надеждой. Ведь и погибшие и ныне живущие фронтовики сражались за то, чтобы у нас, их потомков, жизнь была лучше.Время неумолимо. Уходят из жизни бывшие фронтовики. В Никополе сегодня проживают последние 33 участника боевых действий. Каждому из них представители городской власти вручили медали, изготовленные специально к 75-й годовщине победы над нацизмом. Годы летят, а память не стереть, душу обжигает до сих пор эхо той давней грозы.Фото газети "Репортер"Раніше ми передавали і показували, як буде виглядати майбутнє дітей у Покрові. 
Чому принцеса Діана підтримувала права ЛГБТ?
Чому принцеса Діана підтримувала права ЛГБТ?
Світ 2020-05-19 19:04:53
Принцеса Уельська славилася дружбою з іменитими зірками світового шоу-бізнесу. Серед її товаришів був й лідер рок-гурту Queen Фредді Мерк'юрі. Разом з ним принцеса Діана відпочивала від королівських обов'язків та навіть відвідувала гей-клуби.Бунтівниця принцеса Діана безсоромно відвідувала гей-клуб у компанії Фредді Мерк'юрі. Невже вона була закохана у відомого гея? Про це NikopolToday пише з посиланням на 24 канал / LifeStile. Принцеса Діана відвідувала гей-клуб у компанії Фредді Мерк'юрі / фото: Getty ImagesЖиття принцеси Діани трагічно обірвалося понад 20 років тому, проте скандальні деталі її біографії не залишають поза увагою й донині. Резонансне зізнання про розваги першої дружини принца Чарльза зробила комедійна акторка Клео Рокос, інформує видання Mirror. Так, зірці пощастило провести один з полуднів у зірковій компанії Леді Ді та Фредді Мерк'юрі. Тоді вони насолоджувалися спілкуванням з келихами шампанського у руках. Принцеса Уельська поцікавилася планами музикантів на вечір та наполягала на тому, аби приєднатися до них. Вони ж збиралися відправитися на вечірку до гей-клубу.Серед знаменитостей був присутній британський актор Руперт Еверетт, який став відмовляти принцесу Діану від бунтівного вчинку. Він усвідомлював, що її поява у закладі з подібною репутацією позначиться на іміджі королівської родини. Проте невістка королеви Єлизавети ІІ не боялася бути поміченою і потрапити в об'єктив папараці. Та годі вам, нехай дівчина повеселиться, – відповів Фредді Мерк'юрі на застереження друзів.Принцеса Діана у той вечір все ж потрапила до одного з найвідоміших гей-клубів Лондона Royal Vauxhall Tavern. Заради збереження конфіденційності, вона накинула чоловічий армійський піджак, кепку та сонцезахисні окуляри. "Коли ми зайшли, ми усвідомлювали, що з нами принцеса Діана і це очевидно. Її могли б віпзнати у будь-яку хвилину. Але, здається, люди не помітили її. Їй це дуже сподобалося", – пригадала Клео Рокос. Варто відзначити, що незабаром у мережі з'явиться чотирисерійна документальна стрічка, яка розкриє таємниці життя принцеси Діани. У байопіку фігурують історії про те, що вона чотири рази намагалася вчинити самогубство: історію її життя покажуть у байопіку , мала проблеми з психічним здоров'ям, розлади харчування та конфлікти з королівською родиною. Фото 24tv.ua / MirrorРаніше ми повідомляли, як у Дніпрі безхатько порушив права дитини і вбив його, щоб гвавтувати труп. 
Смітники прийшли до Старої частини міста в Нікополі
Смітники прийшли до Старої частини міста в Нікополі
Нікополь 2020-05-19 20:11:34
У приватному секторі Нікополя встановлюють майданчики для збору сміття! Про цей цивілізаційний ривок приватного сектору NikopolToday пише з посиланням на Facebook Міськради міста. Ці дні увійдуть в історію: вперше за десятеліття сміттєві баки дійшли, доїхали, доповзли до приватного сектору історичної частини міста. У приватному секторі на вулиці Гетьманській біля будинку № 30 тривають підготовчі роботи до встановлення майданчика для збору твердих побутових відходів. Наразі тут розчищають територію: корчують пні, вирівнюють землю.Варто додати, що в той же час в районі Новопавлівки оновили автобусну зупинку.Фото Facebook / Прес-служба Нікопольської міськради
Чому уродженці Білорусі так подобається жити у місті Покров?
Чому уродженці Білорусі так подобається жити у місті Покров?
Нікопольський район 2020-05-26 11:39:13
Екскурсовод міського музею Людмила Карандєй: «Історію не можна забувати - це частина нашого життя». Про це NikopolToday розповідає з посиланням на Виконком міста Покров. Покров багато в чому унікальне місто, де переплелися долі людей не лише з різних куточків України. Прикладом цього може бути історія Людмили Карандєй. Народившись на Гомельщині в Білорусі, пізніше  разом з батьками переїхала в Україну.Відтоді «лани широкополі»  Херсонщини стали не просто новим місцем  проживання. Вона щиро полюбила наш край, нашу солов’їну мову, багатостраждальну історію, ставши українкою - ментально.   Згодом доля привела Людмилу до Покрова. Це було у 1993 році,  молодий педагог працювала заступником директора вечірньої школі. Потім за сімейними обставинами їй довелося повернутися до Херсонської області. Та у 2002 році знову обрала для себе місто гірників. Поступово сюди переїхала її мати з донькою, крім того жінка стала опікуном для двох  осиротілих племінників. Так місто стало для неї по-справжньому своїм, адже тут з нею найрідніші люди. Життя підготувало для Людмили Миколаївни чимало випробувань, та воно ж і навчило мужньо, з усмішкою,  тримати удар, де зброя – доброта, людяність та незламність духу.Професійний шлях Людмили Карандєй також цікавий. Тривалий час викладала  історію у  дев'ятій школі,  з  2014-го  року розпочався новий етап у її трудовій біографії –  почала працювати екскурсоводом міського музею ім. Миколи Занудька.За словами Людмили, робота музею має особливе значення. «Історію не можна забувати - це частина нашого життя. Не важливо героїчна або трагічна, вона не повинна стиратися з пам’яті. Головне завдання музею - розповідати про рідний край, щоб пов’язані з ним долі людей  та історичні події не пішли в небуття, а збереглися в пам’яті нащадків», –  говорить історик.Для неї кожен експонат має свій історичний код і свою душу.  «Якщо дивитися на нього зі сторони, то це просто якась старовинна річ. Але коли ти розповідаєш людям про те, як вона потрапила до музею, які події з нею пов’язані, то експонат наче оживає. В такі моменти цікаво дивитися на реакцію відвідувачів, адже вони наче особисто переживають ці події», –  розповідає жінка про специфіку роботи екскурсовода.А ще завдяки роботі в музеї вона змогла познайомитися з багатьма цікавими людьми як нашого міста, так і України. Серед них журналіст і письменник Руслан Горовий, актриса Ірма Вітовська, професори історії Володимир Цибульский та Ігор Крушинський. Такі зустрічі збагачують її новими знаннями, які залюбки використовує в роботі.Особливо їй подобається розповідати про історію Покрова тим відвідувачам, які приїжджають сюди побачити наші сучасні досягнення.  Саме в музеї гості мають змогу зрозуміти той шлях, який пройшло наше місто від найдавніших часів до сьогодення. Робота екскурсовода не обмежується лише стінами музею. Разом з колегами Людмила Карандєй бере активну участь у житті міста. Зокрема, проводить пішохідно-виїзні та автобусні екскурсії.Незбагнені стежки людської долі. Але за десятки років Покров для Людмили Карандєй став рідним містом, історію якого вона допомагає зберегти для майбутніх поколінь.Фото Прес-служба міського голови
Як ЛГБТ+ та жінки отримали свої права - історична правда
Як ЛГБТ+ та жінки отримали свої права - історична правда
Світ 2020-05-26 17:22:30
Від «Стоунволлу» до Скоп’є: десятирічна битва за права ЛГБТ у всьому світі – історичний фоторепортаж про перемогу прав людини над беззаконням. Про це NikopolToday пише з посиланням на сайт Радіо Свобода. Міжнародний день боротьби з гомофобією, трансфобією і біфобією відзначається 17 травня та висвітлює місця в світі, де члени ЛГБТ-спільноти все ще зазнають переслідувань. Дата була обрана в пам’ять про рішення Всесвітньої організації охорони здоров’я 1990 року про виключення гомосексуалізму зі списку класифікації хвороб. Цей день також відзначає прогрес, досягнутий геями, лесбіянками і трансгендерами за останні десятиліття. Ось погляд в минуле на рух ЛГБТ у фотографіях.1 / Гей-бар «Стоунволл» (Stonewall Inn) у Нью-Йорку і репродукція газети «Нью-Йорк пост» від 29 червня 1969 року, в якій повідомлялося про рейд поліції в цей бар, який призвів до заворушень. Серія спонтанних демонстрацій членів спільноти геїв і лесбіянок проти поліційного рейду в барі Stonewall Inn вважається початком руху за права ЛГБТ у Сполучених Штатах Америки.2 / Демонстранти біля будівлі мерії Нью-Йорка 10 червня 1970 року закликали покласти край дискримінації геїв і лесбіянок. Члени Альянсу гей-активістів стали спонсорами демонстрації, учасники якої вийшли з такими плакатами, як «Гей – це добре» і «Америко, дорослішай».3 / Марш «День свободи геїв» у Сан-Франциско, 26 червня 1977 року.4 / 30-річний нідерландський демонстрант із плакатом «Я радий, що я гей! А ти хіба не радий?» під час маршу у Франкфурті в Німеччині 28 липня 1979 року, який завершив гомосексуальну зустріч тривалістю в тиждень. Сотні гомосексуалістів зібралися на тиждень фільмів, театральних вистав, рок-концертів і семінарів із прав геїв. Геї й лесбіянки з Німеччини та інших країн зажадали покласти край дискримінації гомосексуалів.5 / Святкування в районі Нью-Йорка Грінвіч-Віллідж після ухвалення закону про права геїв 20 березня 1986 року.6 / 13 жовтня 2000 року в центрі столиці Румунії Бухаресту невідома організація розмістила сотні плакатів із написом «Ні, ні, ні гомосексуалізму».7 / Сутичка сербської поліції з кількома сотнями націоналістів, які кидали каміння і нападали на геїв-активістів у Белграді 30 червня 2001 року.8 / Дві молдовські лесбіянки заклеїли собі роти під час мовчазної акції протесту в столиці Молдови Кишиневі 27 квітня 2007 року після того, як влада заборонила публічний захід однієї з ЛГБТ-організацій.9 / Активістка за права геїв у Білорусі дивиться з-за плакату під час першої санкціонованої демонстрації геїв, лесбіянок і бісексуалів біля Міністерства юстиції в Мінську 14 лютого 2011 року.10 / Поліція затримує активістку за права геїв після сутичок із православними в столиці Грузії Тбілісі 17 травня 2012 року. Десятки ЛГБТ-активістів, які вийшли на вулиці, щоб відзначити Міжнародний день боротьби з гомофобією і трансфобією, були зупинені членами церкви.11 / Напад на Святослава Шеремета, голови «Гей-форуму України», в Києві 20 травня 2012 року після зустрічі з журналістами, на якій він повідомив, що запланований гей-парад був скасований.12 / Російський гей-активіст тримає плакат із написом «Кохання сильніше від гомофобії!», сидячи в поліційному фургоні після затримання під час несанкціонованого мітингу за права геїв у центрі Москви, 25 травня 2013 року.13 / Близько 2000 бійців загону спецпризначення поліції направлені на захист 150 ЛГБТ-активістів, які вийшли на першу свою демонстрацію в Чорногорії, в столиці країни Подгориці, 20 жовтня 2013 року. Супротивники одностатевих прав намагалися атакувати марш.14 / ЛГБТ-активісти на мітингу в Санкт-Петербурзі, Росія, 17 травня 2013 року: «Мій найкращий друг – гей, і це окей».15 / Учасники піднімають веселкові прапори під час першого гей-параду в Боснії, Сараєво, 8 вересня 2019 року.16 / Поліція затримує учасника протесту під час гей-параду в Києві 12 червня 2016 року.17 / ЛГБТ-активісти вийшли на перший у Косові гей-парад у Приштині 10 жовтня 2017 року.18 / Українська поліція охороняє учасників «Маршу рівності», організованого ЛГБТ-спільнотою в Києві 23 червня 2019 року.19 / Члени ЛГБТ-спільноти вийшли на перший гей-параду у Північній Македонії в Скоп’є 29 червня 2019 року зі згадками про події в гей-барі «Стоунволл» за 50 років до того дня.Фото radiosvoboda.org / pinterest
У Австралії жили унікальні динозаври - цікаві фото
У Австралії жили унікальні динозаври - цікаві фото
Світ 2020-05-27 08:45:07
Елафрозавр жив 100 млн років тому. Про це NikopolToday передає від УНІАН.В Австралії знайшли рідкісну знахідку / Фото: Wikipedia В австралійському штаті Вікторія знайшли кістки рідкісного динозавра – елафрозавра, який жив на території, яка зараз знаходиться в Антарктиці. Раніше кістки елафрозавра знаходили в Танзанії, Китаї і Аргентині. Австралійський хребець знайшли на пляжі біля мису Отвей, за три години їзди від Мельбурна. Про це пише The Guardian.Той самий хребець, знайдений в Австралії / Фото: Музей Вікторії У цій місцевості часто зустрічаються скам'янілості в кам'яних плитах, розкиданих уздовж берегової лінії, які вкриває вода під час приливу. "Ця місцевість незвичайна, бо, щоб дістатися до бажаного, потрібно дві години копатися в мокрому піску", – розповіла аспірантка університету Суїнберн Адель Петланд.Елафрозавр був близько двох метрів заввишки, мав короткі лапки з чотирма пальцями. Коли дитинчата вилуплювались з яєць – у них були гострі зуби й харчувалися вони м'ясом, однак зростаючи вони ставали всеїдними й зубаста паща змінювалась на дзьоб. Елафрозаври жили табунами і швидко бігали. Якщо в Австралії був знайдений тільки хребець, який, втім, розповів цілу історію, то в Китаї раніше вченим пощастило більше, і вони знайшли цілу серію скелетів – від дитинчат до дорослих особин. Скелет елафрозавра в китайському музеї / фото dinooftheweek Вчені вважають, що в крейдяний період, коли і жив елафрозавр, 110 млн років тому, сучасна Австралія була набагато південніше, в межах сучасної Антарктики. Світ тоді був набагато теплішим. Елафрозаври жили в густих хвойних лісах з підліском з хвощів і папоротей.Фото unian.ua / wikipedia
Сотні років гомосексуальності у ретро-світлинах
Сотні років гомосексуальності у ретро-світлинах
Світ 2020-05-29 12:40:06
Любов поза часом! Останні кілька сот років років гомосексуальності вже увійшли до Історії ЛГБТ-людей. Але чому так сталося, що ці вражаючі світлини стали настільки багаточисельними? Справа у виникненні фотоаппарата. Яким у 19 столітті могли скористуватись тільки обрані, а ось із початком 20 століття - багато хто, поки до нашого часу майже всі люди не отримали камеру.Тому справа не у "гомосексуалізації" суспільства або якійсь міфічній пропаганді. Справа лише в тому, що історію все більше фільмують та освітлюють для майбутнього від 19 до 20 століття й до наших днів. NikopolToday пропонує побачити кохання сексуальних меншин на світлинах від 19 до 20 століття. 1890Швеція, 19551910Швеція, 1900Швеція, 1953Нью-Йорк, 19791957Джерело GODS AND FOOLISH GRANDEUR / Pinterest
Найбільш містичні місця країни, які варто відвідати цього літа - карантин не стане на заваді
Найбільш містичні місця країни, які варто відвідати цього літа - карантин не стане на заваді
Україна 2020-05-29 22:01:22
Поки кордони закриті, а міжнародний туризм або виключений або у суворому режимі, що не дозволить розслабитись, варто сісти у своє авто й оглядати власну країну! Із цим топом ти будеш знати де проведеш це літо. Містичні місця твоєї України, які варто відвідати хоч раз цього літа. Про це NikopolToday сповіщає з посиланням на туристичний ресурс Veter Do It. Відкрий Україну із містичного ракурсу та врятуй літо від самоізоляції! / фото Pinterest - coupletraveltheworld.comВ Україні є чимало місць, оповитих цікавими міфами та таємничими легендами. Для прихильників містики та нерозгаданих таємниць, хто шукає явища та місця, які не в змозі пояснити дослідники, ми підготували добірку загадкових місць України. Переконані, що зовсім скоро ви побажаєте побувати в одному з цих місць, де можна відчути на собі подих містичних історій, добряче полоскотавши нерви.Зупинка 1 / Кам’яна могила, Запорізька областьФото з Facebook сторінки заповідника «Кам’яна могила»Це надзвичайно таємниче місце та легендарна пам’ятка культури світового значення знаходиться на правому березі річки молочної, неподалік від села Терпіння Мелітопольського району. Кам’яні могили займаюсь площу понад 3 гектари, а висота кам’яних схилів досягає 12 метрів. На території нараховано близько 3 тисяч каменів, на деяких є унікальні наскельні малюнки – петрогліфи, датовані кам’яним віком. Цікаво, що дослідники ідентифікували зображення як протошумерські письмена, але суперечки про їх походження продовжуються й досі.Величезний та таємничий кам’яний пагорб був культовим місцем для багатьох племен та народів, котрі проживали на території Південної України у різні проміжки часу. Ці місця використовувались у якості храмів для кімерійців, скіфів та сарматів, гунів, половців, печенігів. Кам’яна могила цікава не тільки своєю історією, але й енергетикою. Місцевість навколо випромінює радіохвилі частотою 5 Гц, які було зафіксовано аерофотозйомкою у вигляді кілець. Геофізики називають це явище мантійними каналами та вважають, що воно пов’язане із завихреннями у гравітаційному полі, причиною котрого виступає Сонце та інші планети. Наявність потужного енергетичного поля було підтверджено численними електроприладами. Фото- та відеотехніка інколи сама вмикається та вимикається або зовсім виходить зі строю. Зупинка 2 / Камінне село, Житомирська областьФото Ветер дуетКамінне село являє собою геологічний заказник площею 15 Га, розташований на території Замисловицького лісництва. Розкидане посеред лісу каміння величезних розмірів своїм виглядом нагадує сільські хати. На території села можна знайти каміння схоже на церкву чи на школу, а на одному камені є відбиток ноги, який називають «слідом бога».Вчені по сьогоднішній день не можуть визначити точне походження каменів. По одній з версій камені були принесені льодовиком, котрий рухався зі Скандинавії. Але також можливо, що вони є залишками гір, котрі знаходилися на цій території та були зруйновані внаслідок руху льодовика.Дуже цікаво, що камені не просто розкидані по лісу, а мають певне розташування. Деякі дослідники припускають, що наші предки пересували величезне каміння, але як вони це здійснювали та навіщо, теж поки невідомо. Читайте також як доїхати до Камінного села.Зупинка 3 / Піраміди, Полтавська областьФото з сайту poltava-tour.gov.uaПолтавські піраміди – унікальні споруди, які були збудовані у якості сімейних усипальниць. На території Європи знайдено всього три піраміди: у селах Комендантовка та Березова Рудка Полтавської області, а також ще одна у Римі.Піраміду у селі Комендантовка збудував Олександр Білевич. Побувавши у Єгипті, він був дуже вражений пірамідами, тому по приїзду вирішив створити схожу споруду для своєї сім’ї. Будівництво проходило згідно з усіма правилами, а в матеріали навіть додавали кров тварин, щоб споруда прослужила довше. Майже одразу після закінчення будівництва від хвороби померла дружина Білевича. Пізніше сам Олександр також був похований у піраміді.З приходом до влади більшовиків на початку XX століття останки Білевичів були викинуті, а трохи згодом піраміду розграбували. Лише у наш час Білевичів поховали на місцевому кладовищі. Така ж сама доля чекала і на іншу піраміду. Вона також була дуже схожа на одну з єгипетських пірамід, але після більшовиків від пишного оформлення не залишилося і сліду. Незважаючи ні нащо, спорудам все-таки вдалося вистояти, хоча їх багато разів хотіли зруйнувати. Згідно з легендою, злодій, який вкрав хрест з піраміди Комендантовки, зник без вісті. На жаль усередині пірамід майже нічого не залишилося, але при можливості обов’язково слід погуляти по території, відчути містичну енергетику та зробити колоритні фото.Зупинка 4 / Мавринський майдан, Дніпропетровська областьФото з сайту eco-tv.com.uaЗагадковий земляний комплекс являє собою усічений конус з глибоким котлованом та змієподібними валами навкруги, по 4 з кожної сторони. Знаходиться на околицях села Межиріч неподалік від міста Павлоград. Схожий з висоти пташиного польоту на гігантського павука чи краба комплекс обріс легендами та міфами, тому що вчені досі не мають єдиної думки стосовно походження та призначення цього місця.Згідно з однією з версій, комплекс міг використовуватися у ролі сторожевої вежі та оборонної споруди у часи Запорізької Січі. Інші вчені вважають, що майданом користувалися язичники для проведення ритуалів. Також існує версія, що місце є аналогом англійського Стоунхенджу та могло виступати у якості стародавньої обсерваторії. Мавринським майданом зацікавилися навіть уфологи, які припускають, що до його появлення причетні НЛО, та порівнюють місце з кругами на полі у пустелі Наска. На майдані не затримується вода, навіть після тривалих дощів, а також не ростуть дерева, що ще раз вказує на містичні таємниці цього місця.Зупинка 5 / Оконські джерела, Волинська областьФото з сайту discover.net.uaНа території села Оконськ знаходиться унікальне озеро, яке називають «волинським дивом». На його водній гладі можна побачити два чашоподібних фонтани, які є потужними джерелами карстових вод. Саме озеро неглибоке – всього три метри. Але глибину жерла джерел досі не вдалося визначити. Кожне з джерел настільки потужне, що виштовхує назовні понад 200 літрів води за секунду. Водойма має також і температурну аномалію. Температура води в озері складає 8 градусів та не міняється на протязі року. Тому навіть під час дуже сильних морозів озеро не покривається льодом. Є ще одна загадкова властивість джерела – вода в ньому не піддається газуванню, але залишається свіжою необмежений час. За однією з легенд, воду з Оконських джерел пили козаки із військ Богдана Хмельницького та загону Наливайка. Зупинка 6 / Соледарське озеро, Донецька областьФото з сайту ex3m.com.uaОзеро з’явилось на території однієї з покинутих соляних шахт неподалік від міста Соледар. Водойма має декілька аномальних властивостей, завдяки котрим привертає до себе чималу увагу. По-перше, температура води в озері з глибиною зростає. Якщо на поверхні температура складає близько 20 градусів, то на глибині від 5 метрів підвищується до 35-40 градусів. Приблизна глибина озера складає 100 метрів, але точно встановити цей факт так і не вдалося. На глибині понад 6 метрів вода стає в’язкою, нагадуючи «рідке скло». Подібні властивості значно ускладнюють дослідження дна водоймища. Тільки професійні дайвери можуть ризикнути зануритися у Соледарське озеро, жартівливо називаючи його «озеро з підігрівом».Зупинка 7 / Більське городище, Полтавська областьФото з сайту np.pl.uaБільське городище – відомий археологічний пам’ятник, котрий знаходиться поблизу села Більськ. З 15 лютого 2001 року місце почало охоронятися, а на його території по сьогоднішній день не припиняються археологічні розкопки. Вчені продовжують відкривати нові об’єкти, знаходити предмети культури та мистецтва, які залишилися від стародавніх народів. Вважають, що будівництво городища проходило у період з 8 до 3 століть до нашої ери. Деякі історики впевнені, що на території знаходилася столиця скіфів-гелонів. Першим вченим, який почав серйозне дослідження місць у 1784 році, став Афанасій Шафонський. Йому вдалося точно визначити розміри оборонних споруд та фортець, а також знайти багато предметів зброї, стріли та наконечники.Більське городище складається з трьох поселень, поєднаних між собою кріпосною стіною. Висота деяких укріплень досягає 9 метрів, а площа городища складає 4,4 тисячі Га. Вченим вдалося знайти на території докази існування 20 різних поселень, від яких залишилися останки землянок, храмів, предметів побуту. На території комплексу було знайдено унікальні артефакти, серед яких скіфське золото, жіночі прикраси, каблучка із зображенням колісниці, скляна ємність для парфумів, датована 4 століттям до нашої ери, та багато інших цікавих речей. Розкопки продовжуються, і кожного разу вчені знаходять нові докази існування різних культур на території городища.А раніше ми передавали про топові місця Дніпровської області.Джерело / фото veterdoit.com / або зазначені джерела // обкладинка amp.theatlantic.com
Завантажуйте більше