IMG-LOGO

Всі публікації з тегом нація

Редактор
Редактор "Z-City" із Запоріжжя пробив дно: проблем меньшин не існує, і нас не цікавлять
Україна 2019-12-13 18:53:48
Як стало відомо NikopolToday, користувачів соціальних мереж обурив дискримінаційний лист від редактора Тараса Василенко, у якому він написав, що проблем меншин не існує, "вони вигадані" і взагалі його редакцію "Z-City, Здесь живет Запорожье" не цікавлять.  Таку реакцію отримали волонтери громадської організації "Гендер Зет".А саму діяльність правозахисників з організації порівняв із тероризмом, як стало відомо у пості, опублікованому на Facebook сторінці активіста Олександра Витвіцького.Ми не можемо стояти осторонь, коли відбувається дискримінація і порушення прав людини. Повний гомофобних вираз лист, від редактора інформаційного порталу ми публікуємо і залишаємо інформацію на ваш розсуд.Як стає зроузмілим із листа, редактора не хвилюють проблеми з права людини в Україні і він не поважає захисників та організації, які намагаються боротись задля справедливості і рівності.Пост отримав велику увагу серед користувачів мережі і велику кількість коментарів від обурлених людей, які не підбирають слів. Сам активіст Олександр пише: Z-City. Здесь живет Запорожье як приклад "журналістського" дна в ЗапоріжжіСеред коментарів був і такий, написаний від користувача під ім'я Анна Міронова:Невпевнена в собі людина, що болєзнєно залежить від обмеженої за своєю суттю суспільної думки, демонструє страх загубити міфічну мужність. так це виглядає. ПічальА також від Сергія Сидорова: Сколько ваших пресс-релизов надо прочитать, чтобы гарантированно стать геем? Может, Тарас этого опасается )))Користувачка Марина Воробйова додала:Сомневается видимо в себеФото від Олександра ВитвіцькогоРаніше ми повідомляли, що письменник-нікополець, який написав перший в Україні гей-роман "На Марс", опублікував спін-офф твору англійською.Також ми писали, що на Міжнародний День протидії насиллю, багато дніпровських поліцейських долучилися до акції "Дій проти насилля!"
Що варто знати про Техас -
Що варто знати про Техас - "традиційна Америка", яка не зовсім хоче нею бути
Світ 2020-01-21 22:22:45
І знов, NikopolToday повертає Вас до Америки. Край, який настільки популярний серед українців. Чим Україна схожа на Техас? Не тільки тим, що в останній час й там і там немає зими та снігу. Тому, можливо не варто збирати речі, щоб скоріш покинути рідний край. Адже ми пам'ятаємо - "краще там, де нас нема". Якби сильно не манила до себе американська мрія. Будемо відвертими - поп-культура США в Україні надзвичайно популярна. У деякій мірі, Україна навіть більш схожа на свободолюбиву Америку, ніж на демократичну Європу. Чи не тому, Америка чи не перша країна, до якої емігрувала найбільша кількість українців? Відкриваємо очі на США разом із NikopolToday разом із нашими американськими друзями!Але перш за все, хочемо Вам подякувати, дорогі нікопольці, за увагу до нашого сайту! Дякуємо Вам за те, що подобаються наші статті! Очевидно, ми дуже важко працюємо над цими статтями. Ми сподіваємось, що ці матеірали добре зроблені, і читати їх було весело. Повертаючись до Техасу, варто нагадати про гурт "Гудзони", про який ми вже писали раніше. Ось ще одне відео про Гудзонів, яке було записане в Техасі, саме в будинку Дарена, який оповідає нам про Техас. Він якраз влаштовував вечірку з 50 музикантів! Музиканти приїжджали якраз під час запису......тому, можливо, саме це музичне кантрі-відео із справжніх стін звичайного будинку в Техасі передасть Вам атмосферу Америки.Але не музикою єдиною! Пояснимо, чим далекий Техас трохи нагадує Україну. Насправді ж, варто зрозуміти, що попри те, що Техас - це ніби національний символ Америки, її культури - справжні ковбої там таке саме рідке явище, як і справжні козаки в Україні. Це скоріше, явище поп-культури, бізнес на туристах. Приблизно те саме, як нам відомо, відбувається і стосовно козацтва в Україні.Деякі цікаві речі про Техас Топ-5 цікавинок про Техас:1. Техас приблизно таких же розмірів, як і Україна.2. Техас був незалежною країною 10 років до вступу у США у 1845 році.3. Техасці з сімей, які оселилися на початку в Техасі, - дуже незалежні люди. Ми не хочемо, щоб «допомога» уряду підказувала нам, як нам жити, - зазначає Дарен.4. Ранній Техас (1820 - 1860) був заселений переважно людьми, народженими в США, Чехословаччини та Німеччини.5. У 1870-х роках більше техасців говорили німецькою мовою, ніж англійською! Я вивчив німецьку мову від своїх бабусь і дідусів, - додає Дарен Апплет.Ми також попросили Дарена уточнити деякі деталі з життя в реальнмоу Техасі, які б було цікаві українцям і читачам NikopolToday.Дарен Апплет розповідає:Моя сестра, мої брати і я - техасці шостого покоління. Наша родина приїхала з Німеччини до Техасу в 1860-х роках. На нашому "маленькому" ранчо у нас близько 300 голів худоби. Насправді, попри родинне ранчо, мені ніколи не було цікаво носити одяг у ковбойському стилі. У танцювальних залах занадто багато фальшивих ковбоїв, які носять весь одяг ковбоя. Тут, ми жартуємо про них і кажемо, що вони - "Має капелюха але худоби не має". Зараз дуже рідко можна побачити справжнього ковбоя, який насправді живе на великому ранчо і важко працює, як це описано у численних вестернах, доглядаючи за худобою для своєї роботи. Його ковбойський одяг був би справжнім і його носили б спеціально для захисту від погоди та для їзди на конях. А не для того, щоб створювати шоу для розваги туристів.Ось моя світлина на нашому сімейному ранчо біля Ла-Грандж, штат Техас. Мені подобається керувати Мерседесом набагато більше, ніж їздити на коні.Ось стара фотографія мене, коли я був у диких 20-х роках. Га! У мене ще було волосся на голові!Розповідав Дарен Апплет, Остін (штат Техас) / спеціально для NikopolTodayДарен був би радий надіслати Вам, українські музиканти, зразки гаджетів "Red-Eye" і "Red-Eye Twin", якщо Ви знаєте музиканта, який міг би ними користуватися в Україні.Щоб дізнатись ще більше про життя бізнесмена з Техасу і музику Америки - читайте у попередній статті, а щоб дізнатись більше про його музичну компанію - читайте у цій статті. NikopolToday офіційний інформаційний партнер компанії RedEye в Україні. Частина грошей, отримана з продажів музичних гаджетів для ваших інструментів піде на благочинність: а саме допомогу тваринам в місті Нікополь (стерилізація котів та песиків) і також для розвитку сайту.Фото PinterstРаніше ми писали про альтернативний Новий рік у Нікополі і де це буде відбуватись.Також ми наголошували, що слід звернути увагу, що водойми України стали помийкою з островами сміття.
Радянська система шкіл Нікополя скалічила психику цілих поколінь дітей
Радянська система шкіл Нікополя скалічила психику цілих поколінь дітей
Нікополь 2020-01-31 10:11:22
Час пригадати минуле, щоб осмислити як йти до майбутнього, разом з NikopolToday. Згадаємо про школи Нікополя, щоб зрозуміти, чи діють реформи освіти зараз і що ще варто змінити, щоб діти Нікополя в школі були щасливі. Потрібно розуміти, що сама система освіти в Україні може бути чинником, чому діти не хочуть ходити до школи і втрачають бажання вчитись. Текст про жахи шкілької системи в Нікополі мовою оригіналу, без змін. Комунізм-Фашизм і українофобія у нікопольських школахШкольная система страны прогнила и уже давно неэффективна. «Совковые» методы образования давно уже не работают на современных детях,  только отбивая у них желание учиться вообще. Коммунистические парадигмы стремительно сваливаться в пропасть прошлого, оставив парадоксальную ситуацию, в которой саморазвитие собственных талантов и креативной творческой мысли и подход, становятся лучшим способом  найти работу приносящую удовольствие, нежели рабский труд  бюджетников, добытый «зубрежкой», от которой в коррумпированной продажной системе нет толку. Узники этого, - такие знакомые для нас «бесплатные» школы, родители, дети и их учителя.«Не надо говорить на украинском! У нас русская школа! Мы все расскажем учительнице!» Прогрессивные европейские и американские методы – не входят в практику, хотя уже несколько поколений выпускников школ заявляли не просто на словах, но и делом: «Мы не будем учить то, что нам не нужно, что не пригодиться в нашей жизни!» Вместо развития индивидуального потенциала личности, нафталиновые школы пытаются всех сравнить, выращивая из детей быдло. Личность до сих пор преследуется, ущемляются права детей. В результате, страдают все. И учителя, которые тратят свой педагогический потенциал на 4/5 класса, которому это не нужно; и сами дети, которые могли бы потратить своё время не на ненавистный им предмет, а на то, что действительно выходит у них лучше учить, понимать и практиковать в будущем.  Потенциал целых поколений закапывается бессовестным образом!Попытки возродить труп советской традиции политиками-консерваторами и постсовецкими учителями на местах, создания винтика системы, которой уже давно нет, натыкаются на жесткий протест поколения, рожденного в свободной Украине. Это первое. Второе – бессмысленная зубрежка, в обществе, где все давно продаётся и покупается, начиная от табеля у школьной скамьи и заканчивая зачетом в университете. Таким образом, в результате коррупции, на высокие посты державы, выбились крайне непрофессиональные ПТУшники, к примеру такие, как Алёна Лукаш, или еще хуже - зек Янукович. Последствия такой системы – сейчас пожинает вся страна.Бессмысленно воспринимать общеобразовательные законы серьёзно, принятые теми, кто их сам не исполняет, кто отправлял учиться, и будет далее отправлять своих детей в Европу и Америку, получать образование в лучших учебных заведениях планеты. В сфере образования зреет своя Революция, ведь поборы с родителей и унижение детей достало всех родителей! Гнилая система разваливается на куски, и дети уже не первый год обременены «Табачным» влиянием на образование. Всё нужно реформировать, использовав инновационный опыт.Коммуниз-Фашизм в никопольських школах.Хочу предоставить Вам прекрасный пример, если так можно выразиться, который произошел в одной из никопольских школ с вполне обычным ребенком . Он подтверждает выше написанное. 3-й класс школы №3 (2013 год, ред.). Слова классного руководителя к ребенку:«Отправим по заявлению в Интернат; Напишем директору, чтобы тебя выгнали из школы; ты что, на дискотеку пришел? другие учителя постоянно делают замечания относительно тебя!»Все это произнесено перед всем классом. Но, с чего такое унижение перед одноклассниками?- Чтоб ты больше в этих синих штанах не приходил! – выкрикнула классный руководитель перед детьми…Дети подхватили, и уже на перемене окружили ребенка: «Почему ты в них ходишь? Не приходи больше в них! Ходи как все! Дискотеку устроил!»Вот и пример коммунизма-фашизма в наших школах. Естественно, любому разумному человеку ясно, что цвет штанов никаким образом не влияет на усвоение информации, но только не для закомплексированных учителей наших детей. Любое «инакомыслие», присекается советским «педагогом» публичным высмеиванием. Дети же, довольно жестоко после могут расправиться с ребенком, лишь за то, что тот посмел отличиться. Учителя, прививают свои личные маргинальные «табу» и детям. В чьих руках ваши дети, господа родители? Система тирании на местах… Школы выращивают из ваших детей либо аутсайдеров, посмевших бороться до конца за своё я, либо тех, кто в массе со всеми готов унижать и разными формами уничтожать тех, кто идет против системы. Что это, как не наследие павших тоталитарных режимов? И зачем нам это нужно в 21 веке?!Украинофобия и маргинализация в русскоязычных школах.Следует заметить, что мальчик учиться в русскоязычной школе. В следующий раз, когда ребенок начинал говорить на украинском языке, так как в его семье это обычная практика, дети сказали: «Не надо говорить на украинском! У нас русская школа! Мы все расскажем учительнице!»  Таким образом, сами дети становятся присекателями инаковости, беря пример с учителей.  Следует заметить, что русскоязычные школы выращивают маргинальзированных детей, которым жить дальше в Украине, но ненавидеть всё, что связано с ней? Из таких школ, выходят выпускники, которым не просто «плевать» на Украину. Школьники не то, что не знают украинского, а зачастую даже не понимают его, презирают украинскую историю и культуру. Какое будущее у такой страны? В результате, возвращаясь к примеру ученика, в школе есть только 2 ребенка, которым всё-равно на каком языке говорит мальчик. Только с ними ребенок и может общаться. Все остальные, считают его белой вороной уже с первых классов, в чем большое участие приняла сама классный руководитель.  После неё, дети подхватили, и начали повсеместную травлю. После болезни ребенок пришел в школу. Наступил нечайно кому-то на ногу на уроке физкультуры,  его толкнули, ребенок крикнул в ответ: «чтоб его не трогали». Но дети уже консолидировались в фракцию против него и вместе начали обвинять. Учительница, вместо того, чтобы разобраться: «Пока тебя не было, было все хорошо, а ты пришел, и все тебя опять трогают!» Дети подхватили: «Если ты бы сюда не пришел, то все было бы нормально, лучше ты болел всегда!» А дальше, ведь будет только хуже… Мальчик потерял желание не только учиться, но и вообще ходить в школу. Его ожидает судьба аутсайдера?  Быть может, родители считают, что их детям это не угрожает, но на месте этого ребенка на самом деле может оказаться каждый, в любом классе. Не подконтрольные классные руководители, одноклассники и школьный персонал, сделают всё, чтобы «воспитать за вашей спиной ребенка таким, каким Вы не хотели бы чтобы он был». Что же делать? Как защитить ребенка от такого «образования» и некомпетентности? Тема тревожная, животрепещущая, поэтому я решил обратиться с примером к нескольким знакомым учителям из нашего города. Они не так давно преподают, но вызывают доверие, так как пошли в сферу образования, именно ради детей, и любви к образованию. Вот что сказала одна из них:«Програму шкільну затверджують люди, які до викладання та специфіки роботи в школі ніякого відношення не мають. А кожен має займатися своєю справою, тим, що добре вміє. Це стосується усіх людей. Тому, не спішіть звинувачувати своїх дітей, що вони дурні і не встигають за програмою.  У випадку з хлопчиком, тут беззаперечно мають втрутитися дорослі. Треба звернутися до завуча або директора. Я можу з упевненістю сказати, - зараз усе вирішують саме батьки дитини. Вони мають реальну владу, це я кажу як людина, що в школі працює. Я можу сказати одне. Закону, який визначає, що шкільну форму слід носити обов'язково, - не існує. Всі питання шкільного життя вирішує рада закладу. Як вона встановлює, так і має бути. Звісно, не проти волі батьків.Українська мова - є державною, ніхто не має права притісняти або забороняти людям спілкуватися нею.  Це особливо стосується школи. Я б таке не терпіла. Особливо в молодшій школі батьки правда мають величезний вплив, можна влаштувати збори батьківського комітету і винести це питання перед батьками, які мають право і забов’язані впливати на вчителів». Молодой учитель захотел остаться инкогнито.Родители могут и дальше закрывать глаза, слепо верить, что «школа во всем верна», а «учителя всегда правы», но это давно уже не так. Система требует кардинальних изменений и реформ, участия в ней самих родителей и детей. А пока вы молчите и бездействуете, школа продолжает калечить детей, - забирая будущее и потенциал у всей страны. Естественно, ведь, чем глупее молодое поколение, тем умнее в их глазах власть, которая уже давно не вызывает доверия… С каждым годом, общеобразовательные школы превращают жизнь личностей в Ад. Собственно, я сам прошел через такой Ад, и знаю прекрасно его убогое лицемерие в лице школьной администрации и учеников. Большинство моих бывших одноклассников, я видел на улицах города в грязных спортивных костюмах, с сигаретой  в зубах и бутылкой в руке. Только некоторые из моих одноклассников, смогли поступить в Университеты, стать фотографами или моделями, начать добиваться чего-то. Те, кто травил их – постигла судьба рабочей силы. Жизнь – расставила всё на свои места. Искренне можно радоваться с того, что поколение 1990-х вступило в ряды учителей. Они не будут калечить души детей, уже хотя бы и тем, что не будут в них лезть…Звісно, буває так, що діти винні самі, але вже тому, що винні батьки:26 квітня 2013Автор Rayan RienerЗа потребою, в розділі "Власна думка" - кожен нікополець може висловитись, щоб скористатись своєїм конституційним правом на свободу слова, самовираження і розповсюдження інформації. Надсилайте свої історії на нашу пошту nikopoltoday@gmail.comФото з блогу "Тут і Зараз" та відкритих джерелРаніше ми писали як онлайн система майбутнього зможе змінити Україні одним кліком. І також про занепокоєння жителів міста Нікополь стосовно стану коумнальних систем водопостачання і не тільки.
Жахи системи життя в України: чи є зміни за 10 років
Жахи системи життя в України: чи є зміни за 10 років
Нікополь 2020-02-02 11:53:04
Назад у майбутнє! Поговоримо про те, які зміни стались в Україні за останні 10 років і чи дійсно щось змінилось? Ніколи не знаєш, коли саме ти можеш отримати гіркий досвід від системи. Як це: залишитись на вулиці без грошей, без допомоги поліції, в чужомі місті?Культура, хамство, корупція, політика, права людини і соціальна незахищеність - це стосується кожного з нас. Про це NikopolToday нагадує, щоб кожен із нас міг оцінити, як було ранішо раніше в Нікополі та Україні. І як зараз. "Україна - країна не для людей, не для життя" Я живу в Україні. Це країна ортодоксів, тому що у нас більше ніж половина населення є пенсійного віку (Made in USSR). Більшість людей народилися у Союзі, - і це більш ніж жахливо. Чому? Тому що у більшості із них наче мізки промито і живуть (існують) вони автономно ще у своєму "Радянському Союзі", за весь час незалежності майже не ідучі в ногу із часом. Ці люди - трупи, живі приклади сплячого автономного мозку. І своїм же дітям вони і передають тако ж свій же консервативізм. Вони годуюють своїх дітей "консервами" ще радянського виробницта, бо інших форм культурної їжі вони не знають, тому і годують філософією мамонтового періоду, - де людина, - остання істота в країні. Вони навчають дітей мовчати, не висловлювати своєї думки, - тому що мовчання, - безпечне. Краще мовчати, слухатись і йти строєм, що їм підсовують. Така система, і проти неї йдуть лише одиниці. Я вважаю таких людей героями.Ітак. За останні декілька днів сталося багато чого "цікавого". У неділю (15. 10. 12.), скориставшись вихідним, я поїхав до друзів у Мелтополь.  Їхати довелося обручем, - нащі дороги і планування шляхів, - жахливі, - через Запоріжжя, де автобус простояв більше ніж пів години.  Тим більш, що для нас такі шляхи і транспорт, ну, наприклад - сінкансен, - такіж далекі як і саме існування духовних істот. Вони є, але так далеко до них карачки плестися, щоб тільки побачити, а про впровадженн я взагалі мовчу.. Після Запоріжжя, (доречі, Запоріжжя - найкримінальніше місто Укрїани, - таке собі Чікавого від Made in Ukreine) поїхали на південь, в сторону Мелітополя, де вже кілька годин на мене зачекались друзі.Звісно ж, бас приїхав із запізненням, десь о 14:00 годині. Зустрівшись із друзями, я пішов купувати білет додому., але касирка, розлючена тим, що я заважав їй розмовляти по телефону, сказала, що "білетів немає". Я був шокований, її грубість і бидлоідентичність, - пляма на гарний день. Добре що друзі порадили взяти білет на інше місто, що б потім бересісти і потрапити у своє місто.  Так ми і спланували все, і пішли гуляти по Мелітополь. Але потім...Касирша білет так і не дала, аргументуючи це тим, що буде "по приїзду". Як це "по приїзду" второпати я не міг, з таким обслуговунням я зустрівся вперше. Але і "по приїзду" - білетів для мене не було. Хоча інщі підходили і купували.  І вона розлюченим тоном сказала, щоб я заплатив водієві. Тоді я сів у щойно приїхавший бас, який би міг менедовести без пересадок. Але знову ж... водій перевіряв білети і запитав у мене, я сказав, що я заплачу, як мені і сказаал касир, але водій, водій сказав, щоб я вимітався.Щоб я пішов і купив білет! Я знову ходив до каси, але мене відправили знову ж до того самого водія. Хоча у інших пасажирів білети були. І цікаво, коли вони їх купили? якщо я намагався їх придбати ще зранку і ввчері. Але, як бачите, чомусь саме для мене квитків не було.  Чи то така касирка фобічна, що не дала мені квитків додому тільки тому, що я їй не сподобався і нестандартно виглядаю?Водію я сказав, що білетів немає і мене знову направили до вас. Але йому було всеодно: вимітайся з автобуса, - це те що я почув. Бо у мене не було того клятого білету, який би продали мені. Усім продавати можна, а мені - ні. Неймовірна країна "рівних можливостей"."Коло аду, - розпочлося". А усі автобуси до мого міста були майже зайняті, але вільні місця були! І не одне-два, а ще більше! І ані жінка-касир, ані водій - не допомогли, не давали ні квитка, ні приймали грощі, ссилаючись один на одного. Тоді я і сів на перший ліпший автобус до Запоріжжя, щоб від туди поїхати додому із пересадкою. (більш того, хочу зазначити, що квиток коштував біля 40ка гривень і в нього входило: брудні крісла, підлога і замурзані вікна + відсутність пасків безпеки).Як тільки ми прриїхали у ЗП, а їхали ми майже три  години! одразу ж побіг до каси, купити білет, на перший ліпший рейс до Нікополя. Вже діставши грощі і запитавши скільки коштує білет на найближчий рейс; а він був на 5:30! Але його мені теж не дали, кинувши знайому фразу "по приїзду"... х_х Це "по приїзду" я вже зустрічав у Мелітополі,.. Скільки можна? - думав я.Нічого не залишалося, як сидіти з 21:00 до 5:30 ранку.  Без сил, я сів на скамійку і трохи почитавши, заглибився у сон, але тримав сумку у руках, бо там був гаманець. Декілька разів виходив на вулицю, подихати свіжим повітрям. На вулиц моросив дощ, і постійною рікою пливли автомобілі на трасі. 4 години до Мелітополя і майже 3 години до ЗП, давали про себе знати моїм повним виснаженням... Я задрімав, час від часу вікриваючи очі, але знову очі закривалися самі собою.Прокинувшись, я вирішив піти і купити собі кави з автомату, бо змерз.  Поліз у сумку, а кишеня була відкрита, помітив, - грошей немає! Гаманець пропав! Ще раз обдивився сумку, але окрім книги Рея Бредбері "Вино з кульбабок" - там нічого не було!!! У гаманці було десь 350 гривень, банківські картки і сім-картки для мобільного! Їх хтось вкрав! А на картках було більше ніж 2000 гривень! Я був шокований. Що тепер робити у незнайомому місті без грошей, я навіть квиток не встиг купити, бо продають його по своєму "приїзду"! Поліз у кишені, - там лише 20 гривень, а квиток коштував 38 гривень. Тоді я згадав циганок і дівчину, що сиділа поруч і подивлялася на мене. Можливо це хтось із них зробив?Буває ж таке, коли циганки якимось чином маніпулюють своїми жертвами, що ті самі віддають грощі і усе цінне, а потім, - забувають про це. До тогож - я був виснажений...Але поруч ще сиділа жінка, що постійно на мене дивилася...Чому? Не знаю, це могла бути і проста зацікавленість а не планування крадійки... Я цього не міг знати. Одраз ж я пішов до каси і попросив  про допомогу., повідомивши про злочин. Але касирка ліниво відповіла мені про гаманець: невже ти не знаєш, що тобі його ніхто не поверне, навіть якщо я дам об"яву через мікрофон?" Я сказав розлючені слова: спасибі за допомогу.Сам пішов розпитувати людей, чи ніхто не бачив як хтось підходив до мене, поки я спав. Всі вони невизначено казали, що ніхто не підходив, і дівчина, що сиділа поруч, теж так сказала. Ніхто нікого не бачив і не чув. Моя хата з краю, - нічого не знаю. Типічний україгнський менталітет. Та щей камери спостереження в цьому залі чекання - не було. Халепа! Але факт є факт, коли я зайшов до Автовокзалу, - грощі були, і якщо їх не повернуть - я не зможу повернутися додому. Я не знав, що робити: люди кліпали очима і робили вигляд, що вони нічого не знають, клялися і божилися...Касир сказав, що треба 38 гривень на проїзд,  я нашкріб у кишенях лише 22! Я не знав, що мені робити в такій  ситуації... сидячи на лавці, знову перепитував людей, але безрезультатно, просив грошей - ніхто не хотів допомагати.  Я залишився сам на сам із своєю бідою, і подзвонити нікому не міг, бо кошти на рахунку телефона закінчилися.Відчай. Я знову звернувся до касира, але вона відмовилась допомагати. І тоді я вирішив зателефонувати у міліцію. По телефону я розповів ситуацію. Вони обіцяли скоро бути, але приїхали тільки через годину.  Коли приїхали, знову мене перепитали, попросили показати місце де я сидів, обшукали людей. Запитали які купюри грошей у мене були, але у нікого не знайшли.  І тільки зараз, якимось чином, продавчиня із внутрішнього кіоску сказала, про жінку що поруч чиділа зі мною. Що це можливо вона зробила, і деякі люди потроху почали дорогами/шляхами тикати на неї. А раніше невже не можна було сказати? Коли вона була тут? А зараз вже втекла, тільки почувши що я телефоную у міліцію. Вони намагалися відшукати ту дівчину, але так і не знайшли.  Вона наче крізь землю провалилася.  Встигла втекти.Міліціонери сказали, що мене доведеться везти у дільницю, щоб написати протокол. Що це займе небагато часу. Але які це були брехливі слова! Зараз, я напевно вже більше ніколи не захочу опинитися у будь якому відділку Україні. Ніколи у житті, я не буду просити допомоги у міліції після цього дня. Привезли мене у відділок. Жахливе місце! Одразу ж я побачив, що там сиділа п"яна жінка-проститутка,  що сиділа апофіозно на столі, дивлячись на хлопця за гратами п"яними очима. Обшарпані стіни. Сморід. Далі мене провели за грати і наказали "чекати"  тут, прямо поруч із проституткою і хлопцем, який зчинив розбій. Згодом міліціонери привели ще якогось злочинця напідпитку, і залишили поруч мене!  Напроти мене, за столом спав нападник, із-зі грат на мене дивилася жінка-проститутка, а зовсім поруч, хвастався вбивством чоловік напідпитку, все повторюючи, що вбив власного дідуся! Розбудивши нападника за столом, почав до нього лізти, хвастатись, що ВБИВ свого ДІДУСЯ!!! Вжавшись у стінку, у мене перехопило дихання. Я мовчав, - ніби мене тут немає.  Шокований, де саме я зараз знаходжусь і з ким саме, питав у себе чим я заслужив сидіти за гратами зі злочинцями!? Я потерпілий, а не злочинець! То ж невже немає іншого місця, для чекання?! Певно що у наших українських дільницях - немає. Потерпіли/нападники, вибачте, - одна страва?Потім вбивця дідуся почав бити стальні двері, за якими сиділи міліціонери. Я все не міг відійти від шоку, не знаючи, що робити і куди тікати.  Три години  я перебував із цими виродками, і більш того, я бачив власними очима, як міліціонер бив вбивцю дідуся кулаками, ногами і головую об стінку. Розтеклася кров. Міліціонери і інщі злочинці разом сміялися. На підлозі була кров. У коридорі теж була кров.  Хтось сопів за стіною за іншими гратами. Обшарпані жахливі стіни - це запам"ятаю на все життя. Міліціонери, як покривали матом усе як зеки. Я - незрозуміло чому стояв посеред цього хаосу, і напевно все ж таки благав Бога, щоб я зміг потрапити додому.  Один з міліціонерів кричав на мене, крив матами, що я загубив гаманець і чому не заблоквав картки. Під його очима запеклися кругу, сам кістлявий і з розширеними зіниціями - він був під кайфом...Один - все продовжував бити злочинця, який благав добити його...Я - побачив усе це власними очима. Це один із чорних кутів сучаної України., про який я дізнавався лише по новинах.  А міліціонери, які проходили повз мене, знущались з мене. Сміялись, чи хлопець я чи дівчина, на що я відповідав розлючено: та хочь і воно, яка вам різниця?! Тільки б відчепилися від мене...Справжній жах.  І тільки у четвертій годині ранку прийшов слідчий, і повів у свій кабінет на другому поверсі, писати заяву. Він був не задоволений, бо його розбудили посеред ночі. Свою агресію він одразу ж почав кидати на мене, обкладаюи матами і ніщівним поглядом. Він був, грубий, матерився, і теж знущався із мене. Поки я писав, він казав, що я тупий, бо я зробив декілька помилок у заяві, хоча я просто був виснажений переїздами і безсонною ніччю. А він матерився: "ти що сука писати не вмієш, блять, дебіл"? Він навіть сказав, що я обкурений, хоча я не курю взагалі. Але у нашій міліції - будь"який злочин можуть накласти на першу ліпшу людину.  Саме тому я побоявся знімати на телефон знущання над злочинцем і побиття...Він написав у заяві, що грошей у моєму гаманці взагалі не було, так як я із нішого міста і не зможу приїздити сюди. Більш того, наказав писати російською. Він сказав, щоб я навіть і не сподівався, що гроші повернуть мені. Навіщо тоді взагалі міліція, яка навіть гаманець повернути не може?! Я просив про допомогу, бо у мене не було грошей на повернення додому, а він відповів, що "вони не благодійний фонд"...Він запитав, так чого я хочу від міліції. Я так і сказав вже, що сподівався що вони знайдуть гаманець, хочаб із картками, щоб я міг зняти грощі, але марно - міліція, - це орган, який займається зовсім іншим - збором данини із підпільних казино і наркозаводів. На більше вони не спроможні! Він повторив, що вони не благодійний фонд, і допомагати не будуть! Що це за міліція?! Яка не надає реальної допомоги людям?! Навіть кілька десят гривень на повернення додому...Мені сказали, що я вільний.Деякий час я ще чекав, поки мене випустять із-за грат, але я не знав як тепер дійти до Автовокзалу, у зовсім незнайомому мені місті. Мені вказали напрямок рукою. "Іди!"І все - я пішов ні з чим, - зате з новими уявленнями про правоохоронну систему.  Ще більше виснажений і шокований. Руки тремтіли, а ноги тремтіли від того, що вже не могли йти. Я заблукав на вулицях міста, і запитавши у жінки тільки дізнався куди йти. Не сподівайтесь на міліцію взагалі! Не не тільки не можуть вас захистити, а можуть і сами із вас познущатись.  В Україні, на цей час - дуже необхідно носити із собо зброю, бо НІХТО, окрім ВАС САМИХ - не захистить! Носіть із собою пістолети, шокери, чи хоча б - балончики. Не засипайте, чи навіть не дрімайте  у суспільних місцях - бо ніхто вам нес каже хто вкрав ващі речі, із оточуюючих. Від міліції і адміністрації Автовокзали - допомоги реальної не дочекаєтесь ніколи, так і навіть від самих людей поруч... Зло поруч.Україна - країна у якій я народився, і напевно помру. Україна - країна нелюдських умов життя, країна фобій, сексизму і гомофобії, нецензурної лайки, постійно п"яних підлітків і товп із гопо-биків у адідасі. Україна - вже не Україна, бо Україною вона була сотню років тому, поки її не згвавтувала росйіська радянська культура, - тоді ще була справжня Україна, ще була українська культура, справді "щірі" українські люди. Після Союзу, в людях не залишилось добрих якостей. Україна - країна більшістного бидла і одиниць-інтеллектуалів, які самотушки повинні боротися із системою за своє вільне життя і права. В Україні - живуть найбідніщі і одночасно найбагатщі люди усієї Європи.  Багаті - у маєтках із озерами  і полями для гольфу у заповідниках, а бідні - у коробка радянського виробництва ( квартирах ), які б давно треба було знести, за повний архітектурний несмак. В Україні знущаються із тих, хто не схожий на більшість, виключенням є лише расизм - цього у нас насправді немає. В Україні - великі  міста трохи більш продвинуті, але з ще більшою сірою масою людей, які живуть для того, щоб існувати, не маючи цілі.  А в маленьких містах час майже зупинився, одраз ж після розпаду Союзу. Ні, Україні не ізольована - вона просто таки гниє і вмирає: морально, культурно, історично і фізично. Я буду щасливим, якщо мої слова будуть неправдиві, і згодом усе буде добре, - але сліпо у це вірити, - смішно. Бо ніхто реально не хоче об"єднуватись і йти щось робити.Люди пливуть за течією цієї сточної канави... Беззупину. Це все жах.Це все гірше за жах, - це морок із якого майже неможливо вибратись. Ні, я все ж таки дібрався до Автовокзалу, годину блукаючи по вулицям міста. Добре, що водій був згоден відвезти мене безкоштовно, щоб потім мене зустріли у місті і розплатилися.  У автобусі я майже знепритомнів, без сил, - боліло серце, - не витримуючи того жаху, що зі мною сталося.  За запотівшими брудними вікнами - гуляв до обрію туман.  Такий же туман, як і у більшості блукаючих у ньому людей, - українських головах. Вдивляючись у туман, я запитав себе: тож яке в нас майбутне? - Туманне, - відповів мені обрій, десь далеко там. Автор Rayan RienerРаніше ми писали коли вийде в український прокат стрічка "Тихе місце 2".Також нагадували, що нікопольці знервовані тим, що в лікарнях міста занадто багато хворих.
У Вінниці молодики в масках зірвали тренінг для журналістів: йшлося про толерантне висвітлення тем про ЛГБТ.
У Вінниці молодики в масках зірвали тренінг для журналістів: йшлося про толерантне висвітлення тем про ЛГБТ.
Україна 2020-02-05 18:36:33
Права людини під загрозою в Україні, нагадує NikopolToday. Поліція розпочала розслідування за фактом протиправних дій відносно організаторів тренінгу для журналістів.  Під час заходу троє невідомих увірвалися у конференц-зал, як повідомляє Нацполіція.Вони обливали все навколо олією та обкидали пір'ям журналістів пір'ям.1 лютого троє осіб зайшли до приміщення в готелі «Поділля». Там проводився тренінг для журналістів, та вчинили протиправні дії відносно його організаторів, перешкодили проведенню вказаного заходу. Зловмисникам загрожує до чотирьох років позбавлення волі.Молодики почали погрожувати організаторам, мовляв, таким заходам у Вінниці не місце, а толерантне висвітлення таких тем ставлять під загрозу інститут сім'ї.На цей випадок уже відреагувала поліція. Вони відкрили кримінальні провадження за статтею хуліганство та перешкоджання журналістській діяльності.Наразі  слідчим управлінням ГУНП у Вінницькій області розпочате досудове розслідування за ознаками ст. 171  (перешкоджання законній журналістській діяльності) та ч.2 ст.296 (хуліганство) Кримінального кодексу України.За вчинення цих правопорушень законодавством передбачено відповідальність – до 4-х років позбавлення волі.Остаточна правова кваліфікація дій зловмисників буде дана після  вивчення наявних відеозаписів протиправних дій, допитів свідків події та проведення  ряду інших слідчих дій.Хід  слідства  взято на контроль керівником ГУНП Юрієм Педосом.Фото Pinterest / 24 Раніше ми показували красоти приміського середовища Нікополя - знімки нагадують про зміни клімату. Також ми розповідали, як комуністичний режим в Китаї перейшов всі кордони - як коронавірус став другим Чорнобилем?
Учасник АТО зробив камінг аут - зізнався, що він гей
Учасник АТО зробив камінг аут - зізнався, що він гей
Україна 2020-02-06 20:12:22
Український військовий Василь Давиденко, який брав участь у збройному конфлікті проти про-російських сепаратистів на сході країни, поїхав на фронт заради хлопця, в якого закохався. Про це NikopolToday передає від «Бі-бі-сі Україна».«В Щасті ми були щасливі». Український військовий-гей пішов на фронт заради коханого. Трагічна історія гей-кохання, і вбивча війна, що викликає сльози.Василь Давиденко під час війни / фото BBCСолдат Давиденко другим з українських військовослужбовців зробив камінг-аут. Першим відкрито заявив про свою гомосексуальність колишній боєць українського батальйону «Донбас» Віктор Пилипенко.Давиденко, якому зараз 41 рік, був звільнений зі служби в 2015 році за станом здоров'я. На війні він отримав контузію, після якої Василю дали третю групу інвалідності.Давиденко розповів, що поїхав воювати на Донбас слідом за коханою людиною. У лютому 2014 року він познайомився у «ВКонтакті» з молодим військовослужбовцям Арсеном.Василь та його коханий Арсен разом, 2014 рік / фото BBC«Він повинен був їхати в свою військову частину з Одеси через Львів. Поїзд стояв півгодини вночі на вокзалі. Арсен запропонував зустрітися. Я прийшов до того поїзду. Ми поговорили - і він залишився. Вранці поїхав далі», - розповідав Давиденко.Василь Давиденко - ветеран війни з Росією / фото 360Через деякий час частина Арсена відправили в зону військових дій. Давиденко поїхав на фронт добровольцем. Він прибув в місто Щастя Луганської області, де перебувала військова частина Арсена.«В Щастя ми були щасливі», - згадує Василь.Не дивлячись на особисту трагедію, Василь продовжив захищати Україну / Фото BBCАрсен загинув в Луганській області в січні 2015 року. Їх коханню судилося бути тільки один рік.«У той день, коли я отримав повідомлення про загибель, я дотерпів до вечора, потім включив музику і почав плакати. Я так плакав, що навіть захлинався. Там не можна було кричати - в 800 метрах від нас стояли сепаратисти», - розповів Давиденко.За його словами, він повідомив іншим військовим, що з ним сталося. Всі помітили його стан. Через кілька місяців Давиденко потрапив в госпіталь з пораненням, після цього він вже не міг служити."Коли повернувся до Івано-Франківська в березні 2015-го, я закрився в квартирі й дав собі волю. Як я там ридав… Я кричав від болю до нестями". Потім Василь лежав чотири місяці в шпиталі з контузією."Після Арсена я дуже змінився. Кажуть, що в наступних стосунках людина порівнює свого нового партнера чи партнерку з попередніми. А я себе порівнюю з тим, яким я був, коли ми були разом. Що я відчував тоді й зараз, чи я відчуваю щось подібне? Ні, тому нині я сам по собі. Зате я знаю, що таке кохати".Про свою сексуальністьВасиль розповідає, що з дитинства відчував інтерес саме до хлопців, хоч зовсім ще не розумів, що з ним відбувається і чому. Коли в юності гуляв з дівчиною, відчував, що "це не його".У 10-му класі закохався в хлопця з паралельного класу. Він так подобався, що Василь пішов і сам написав заяву, щоб його перевели в клас до того хлопця. Вчителі й мама сильно здивувалися, але істинної причини ніхто не зрозумів."Коли переїхали до України з Росії, я не знав, що значить "гомік", "педік". Я написав хлопцю, який розмістив оголошення в газету про знайомство. Він жив у Рівному. Батьки мені давали кошти на морозиво. Я за них купив квиток до Рівного". Але той хлопець не прийшов на побачення.Сексуальність людини Василь порівнює з кольором очей, волосся, зростом. "Для мене навіть ніколи не стояв внутрішньо вибір: я чітко відчував, що не можу бути з жінкою"."Коли ти гей, а родичі в селі тебе примушують одружитися й ти це робиш, - це вибір. А сексуальність ти не вибираєш. Коли чоловік - гей, але він цього не визнає, одружується, то живе в суцільній брехні. Людина себе ховає в самому собі. Як вона буде виховувати своїх дітей, якщо вона себе зрадила? Я таким бути не хочу. Я хочу бути відкритим, одвертим".Василь Давиденко вважає, що представникам ЛГБТ потрібно надати право на юридичне оформлення партнерства, на спадок, на всиновлення дітей. Тільки тоді можна буде говорити про припинення їхньої дискримінації в Україні.Про гомофобію та українську арміюВасиль Давиденко на Марші захисників України, 24 серпня 2019 року / фото BBCКолись у військовому шпиталі Василя Давиденка поклали у палату з 24-річним хлопцем. Він розповів йому, що є геєм і що боїться служити в армії, боїться, що не витримає на війні."Він не міг проявити себе, а тут ще його кинули в армію, де навколо самі чоловіки. Якби він міг про себе заявити, що є геєм, то його могли б відправити, приміром, у штаб, а не на фронт. Цей хлопець викинувся з вікна (вчинив самогубство, - ред.) - і загинув. Хоч потім писали "випав" з вікна".Ветеран вважає, що в Україні все ще важко приймати таких людей, як він через "совкове мислення"."Я раджу перечитати історію про Содом та Гомору. Чому Господь вирішив зруйнувати ці міста? Не через те, що там була содомія, а через те, що вони напали на янгелів. Якщо я тебе кохаю жертовно, готовий життя втратити, стати за тебе горою, - це і є любов. Справжня".У будь-якій армії в світі служать геї. "Я бачу, як багато є військових-геїв на різних сайтах. Хай таких чоловіків на батальйон чи дивізію буде кілька, але вони не можуть сказати правди про себе, ходять один навколо одного. Одразу думка: "А якщо дізнаються? А якщо зацькують?" А там і до дезертирства не далеко".Про рідних ВасиляЖодного зв'язку з рідними у Василя немає. Його близькі родичі служать в російській армії."В Україні я залишився сам, більше нікого тут немає. Мої родичі в Росії підтримують російську риторику про те, що ми тут "дітей вбиваємо". Мене політичні розмови з ними заводили в глухий кут. Я вирішив, що мені легше просто припинити з ними спілкуватися".Мати Василя живе в Криму: "Вона мені навіть писала, щоб я приїхав туди й покаявся перед ФСБ. Писала у вайбері такими фразами, якими вона не говорить. Мої рідні стали мені чужими".Про власний камінг-аут"Я просто заявив, що я такий. Все. Я з того почав: я гей. У когось є питання? Ставте - буду відповідати. Мені набридло ховатися від самого себе. Коли людина стає собою, до неї не можна приліпити жодну стигму".Розповідає, що його камінг-аут був абсолютно природнім. Він його не планував."Мені пояснили, що буде зустріч щодо поширення ВІЛ з-поміж військових. Запитали, чи я міг би там виступити. І що мені втрачати? Рідних нема, кохання нема. Головне - себе не втратити. Після цього почала спадати моя внутрішня напруга, немовби скинув з плечей мішок піску"."Якщо мені раніше сміялися в спину, то тепер цього не зробиш. Хіба що підійди й розсмійся мені у вічі".Наостанок розмови Василь Давиденко визначив, чого не зміг би простити - зради й підлості."А зрада самого себе є найстрашнішою зі зрад".Фото 360 / BBC / Facebook Василя ДавиденкоРаніше ми писали трохи цікавого про нас: сам себе не похвалиш - ніхто не похвалить.І здається, що ігровий вірус вирвався у реальний світ з мережі, щоб налякати всіх нас.
Феміністка з Нікополя пояснить нам за все стосовно фемінізму
Феміністка з Нікополя пояснить нам за все стосовно фемінізму
Нікополь 2020-02-07 15:49:29
Прямо тут і зараз підіймаємо важливу тему у розділі "Власна думка" від NiopolToday. Про те, що таке насправді фемінізм, чому жінки використовують "комплекс жертви" й продовжують використовувати стереотипи на свою користь. Про патріархальне суспільство, зокрема і в обличчі деяких жінок, що у новому столітті протистоїть фемінізму нам розповість Марина Воробйова, відома блогерка з Нікополя та кваліфікована психологиня. "Не виноватая я - он сам пришел!""Я таких не встречала""Она сама виновата""Со мной такого не случится"Это слова, которые повторяют, как мантру девушки, унижая других девушек, чтобы почувствовать себя особенными и в безопасности. Виктимблейминг и мизогиния в таких случаях выступают своеобразной психологической защитой."Ее изнасиловали, потому что она была в короткой юбке и пьяная. Со мной этого не случится". Хорошо, если так... Только вот насильнику все равно во что ты была одета!Про алкоголь вообще смешно. По стандартам патриархального общества получается, что алкоголь оказывает разное влияние на мужчин и женщин. Пьяный мужчина за себя не отвечает, а вот пьяная женщина несёт ответственность не только за свои, но и за чужие поступки.Если тебя не домогались,Не насиловали,Не били, -Это не значит, что так повезло всем.Но часто отрицают домогательства, насилие и агрессию со стороны мужчин как раз те, кто находится на краю пропасти: - зависимые любовницы богатых мужчин, - дочери властных отцов, - жены мужей-тиранов.Наше общество воспитало их с токсичными установками "бьёт - значит любит", "мужчина - глава семьи", "муж добытчик, женщина рожает", "я слабая, он сильный", "если любишь - простишь" - и они готовы оправдывать своих мужчин, обслуживать и прислуживать, прощать и унижаться, чтобы не рушить понятную картину мира, не брать на себя ответственность, не принимать решения. Просто потому что не могут, они не знают, как это! И отрицание - это их панцирь, их защита от реальности.Ведь говоря "она сама виновата" - такие женщины как бы убеждают себя "я не такая, со мной этого не произойдет" и пребывают в некой иллюзорной безопасности.Только, как правило, принцип "я в домике" постепенно превращается в ситуацию "я в клетке".Википедия говорит нам, что феминизм — это спектр идеологий, политических и социальных движений, направленных на достижение равенства политических, экономических, личных и социальных прав ДЛЯ ЖЕНЩИН. Сам корень слова - feminе - предполагает, что в центре интереса феминизма - женщина. Почему тогда некоторые оппоненты феминисток в спорах говорят, что феминизм о равноправии? Доля правды в из словах есть, конечно, но равенство прав и свобод - это конечный пункт, куда мы держим путь, но боремся мы при этом за права ЖЕНЩИН, потому что именно женщины подвергаются дискриминации в патриархальном мире. Ни одна страна мира не победила сексизм и мизогинию, поэтому нас, женщин, мало интересуют права мужчин - они у них и так есть по умолчанию. Наша задача - отстоять и выбороть свои права, которые у нас нагло и бесцеремонно отняли много веков назад. Феминизм направлен на женщин, существует для женщин и благодаря женщинам. Поэтому не нужно подменять понятия и ссать нам в уши, что мы должны ещё и за мужчин бороться. Они уже все и так имеют, успокойтесь, дайте нам забрать свое и уравнять положение дел во всем мире.Если мужчинам нужно остоять СВОИ права - пожалуйста, не вопрос, только не требуйте этого от феминисток. У нас и так работы непочатый край.Автор Марина ВоробйоваФото - вільні джерелаДо речі, Китай планує евакуювати свій комунізм на Марс, рятуючись від епідемії.Нагадуємо, сніг у Нікополі випав але не варто бути наївними, він може розтану будь-якої миті - клімат змінився.
Трагедія Голокосту: як це було в Нікополі - поховані факти
Трагедія Голокосту: як це було в Нікополі - поховані факти
Нікополь 2020-02-07 22:25:50
27 січня - Міжнародний день пам'яті жертв Голокосту. У 1945 році в цей день були звільнені в'язні найбільшого концтабору «Аушвіц-Біркенау», розташованого поблизу польського міста Освенцим. Концтабір став місцем самого масового знищення мирних громадян за всю історію людства. Права людини завжди на часі і питання дискримінації та насилля над меншинами досі актуальне. Під час Другої світової війни німецькі нацисти та їхні союзники вбили близько шести мільйонів євреїв. Але постраждали не тільки євреї - у концтаборах із ними страждали також і представники ЛГБТ, а також роми. Про це NikopolToday нагадує від NikopolCity. Рожевий трикутник - це була помітка для геїв, яких спалювали тисячами у констаборах разом із євреями / фото huge.bgЦю операцію, організовану на державному рівні по переслідуванню і винищення євреїв, називають Голокостом. Слово «холокост» - грецького походження, означає «всеспалення». Цей матеріал про те, що пережили в цей період євреї та інші меншини Нікополя.Перед початком війни між Радянським Союзом та Німеччиною в Нікополі проживало 2 100 євреїв, що становило 3% від загальної кількості населення міста. Безліч євреїв проживало в навколишніх селах, в тому числі в Сталіндорфському єврейському національному районі - 7312 осіб.У перші дні військових дій почалася мобілізація. Більшість чоловіків призвали на фронт. Заводи відправляли в евакуацію, туди ж відправлялися фахівці, інженери і керівництво разом з сім'ями. Однак в місті і районі залишалися жінки, діти й люди похилого віку. З їх евакуацією влада не поспішала. Виникали проблеми з дозволом на виїзд, які або давали занадто пізно, або не давали зовсім. Тих, хто намагався втекти без дозволу, військові повертали назад.17 серпня 1941 року німецькі війська окупували Нікополь, а з 14 по 20 серпня був повністю окупований Сталіндорфського район, густонаселений євреями.Спочатку на території Нікопольщини знищенням єврейського населення займалася бригада СС «Герман», яка пізніше стала називатися 1-ї піхотною бригадою СС. 21 вересня бригада прибула в Нікополь. З 26 вересня по 3 жовтня 1941 було розстріляно 130 євреїв нікопольського району, а потім ще 570 євреїв-нікопольчан. Частина німців з бригади СС проявляла таку жорсткість, що навіть обурювала командування. Так, унтерштурмфюрера Теубнера за особливо жорстоке поводження з людьми віддали під суд і самого засудили до ув'язнення в концтаборі, звідки він вийшов тільки в 1945 році.Всі євреї в Нікополі зобов'язані були реєструватися в комендатурі. Тих, хто відмовлявся - розстрілювали. Зареєстрованим видавали пов'язки з зображенням зірки Давида. Яка кількість представників ЛГБТ-спільноти того часу, а також ромів була ув'язнена разом з євреями в Нікополі та районі - досі невідомо. Радянській владі було вигідно зберегти тільки інформацію про жорстокість до євреїв, оскільки політика дискримінації геїв та лесбійок в часи СРСР була майже такою ж, як і у фашистів. Мемоіарл пам'яті для Гей-Лесбі, вбитих у констаборах із євреями, Сідней. Гомофобія на рівні із расизмом - це фашизм / фото ВікіпедіяЩоб розпалювати антисемітські настрої в місті та нацьковувати українців на євреїв та інших, фашисти почали друкувати матеріали в газетах, де у всіх бідах і проблемах українського народу звинувачували євреїв, геїв та ромів. Однак, за рідкісним винятком, їм не вдавалося досягти задуманого.Під приводом переселення єврейське населення вивозили для розстрілів. Багато з них були вбиті там, де знаходився протитанковий рів на околиці міста, за переїздом. У цьому місці були розстріляні сім'ї: Меерови, Манзоні, Епштейни, Мусарскіе, Льовині, Маріки, Ходаки, Тов, Свирские, Варшавські, Бакст та інші.Таким чином, той хто намагався врятувати життя друга або сусіда - ставив під удар себе.Місцеве населення було оповіщено окупаційною владою про те, що за переховування євреїв, геїв та ромів вони і члени їх сім'ї будуть засуджені до смерті разом із іншими.Під страхом смерті нікопольці Федір Вовк, який був провідником нікопольської організації ОУН, зі своєю дружиною Єлизаветою Шкандель і вчителькою Марією Мізіною ховали від розправи сім'ю Сари Бакст, що складалася з чотирьох осіб.З книги Харитона Гроссмана «Євреї в історії Нікополя»: «Після приходу німців дві сестри Сари з трьома дітьми були розстріляні. Дізнавшись про це, Сара намагалася повіситися. Її врятувала Марія Пантеліївна, яка півтора місяця ховала Сару з дітьми в дальньому кутку підвалу. Коли жити у Мізіної стало вже небезпечно, сім'ю перевезли до родичів в село. Федір Іванович надав допомогу в переїзді й усиновив старшого Вітю, давши йому своє прізвище і по батькові. До самої еміграції в США з Нікополя, весь цей час, він його виховував, як рідного сина. До приходу радянських військ Сара разом з матір'ю і крихітним сином ховалася в селі». Про це стало відомо тільки вже в 1990 роках, документи з підтвердженням були передані в Ізраїль, де рішенням Національного інституту «Яд-Вашем» усім трьом було присвоєно звання «Праведник народів світу».Переселення в гетто, важкі роботи, розстріли, концтабори і постійний страх смерті - реалії для єврейського населення, геїв та лесбійок й ромів під час Голокосту. За роки окупації в Нікополі та районі вбито близько восьми тисяч євреїв, близько двох тисяч з них - діти.Ізраїльський історик Ієгуда Бауер писав: Пам'ять про Голокост необхідна, щоб наші діти ніколи не були жертвами, катами або байдужими спостерігачами.Пам'ятник жертвам Голокосту в Нікополі / фото NikopolCityУ статті використані матеріали книг Ігоря Анцишкіна «Євреї на Нікопольщині» й Харитона Гроссмана - «Євреї в історії Нікополя».І можливо, тепер деяким стало зрозуміло, чому іудеї толерантно ставляться до ЛГБТ-спільноти і легалізували гей-шлюби та усиновлення дітей для представників ЛГБТ. Тому що вони не фашисти і пройшли через Голокост разом із ними, у клітках, як тварини. Кадр із відомо фільму "Хлопчик у смугастій піжамі" про близьку дружбу двох хлопчиків: німця і єврея, які згодом стали жертвами фашизму в газовій камері / фото www.film.ruФото NikopolCityНагадуємо, коханка Ілона Маска пройшла через трансгуманізм і осягла своє нове тіло.Також ми писали, як феміністка з Нікополя звинувачує деяких жінок у комплексі жертви та виправдовуванні насилля від чоловіків.
ЛГБТ на захисті України від російських окупантів
ЛГБТ на захисті України від російських окупантів
Україна 2020-02-07 22:57:07
30 серпня у київській галереї IZONE відкрилася фотовиставка "Ми були тут" – проект українського фотографа Антона Шебетка, присвячений представникам ЛГБТ-спiльноти, які брали участь в операції об'єднаних сил [раніше – АТО] на Донбасі.  ЛГБТ на варті країни від сепаратизму. Як багато геїв серед українських військових? Про це NikopolToday передає від "Новий Час". Хто стоїть на захисті Ваших традиційних цінностей і свободи?Фотограф Антон Шебетко (праворуч) та один із героїв його фотопроекту, колишній боєць батальйону Донбас Віктор Пилипенко / фото НЧНапередодні відкриття виставки журналіст НВ Олександра Горчинська зустрілася із самим Антоном Шебетком та одним із героїв його проекту – Віктором Пилипенком, колишнім бійцем батальйону Донбас, аби поговорити про геїв на війні, сексуальну просвіту в Україні та стереотипи стосовно ЛГБТ-спільноти.НВ: Як до вас прийшла ідея зробити проект саме про представників ЛГБТ-спільноти на війні?Шебетко: Коли я переїхав із України до Амстердама, якось по-новому поглянув на те, що відбувається в Україні. Мене все це зворушило, і я збагнув, що було б круто попрацювати із людьми, які, по суті, з одного боку – національні герої, а з іншого – вони не є приємними для певних сегментів суспільства. Тут є певне протиріччя і подвійність і для самої людини: ти і патріот, і захищав країну, але ця ж сама країна не хоче тебе сприймати.Фотограф Антон Шебетко зараз мешкає в АмстердаміМені було цікаво, як ці ідентичності уживаються в людях. І як ці люди взагалі з цим можуть впоратися. Тому з усіма героями я проводив ще й інтерв'ю, аби це була не лише візуальна складова.Спочатку в мене було п’ятеро героїв, потім я дознімав ще кількох. Є такий момент: їх складно знайти, адже взагалі такі люди рідко щось заявляють про це публічно. Якщо це не їхня робота чи основна діяльність – я маю на увазі, якщо вони не правозахисники, не громадські активісти – то мало хто згодиться виступити на цю тему десь у медіа, скажімо. Бути ЛГБТ в Україні – поки що проблема. Це постійні складнощі на роботі, в родині, зневага з боку оточення.Про це мало хто каже відкрито, що призводить до того, що консервативно налаштовані люди формують свої переконання на підставі певних карикатурних стереотипів, і ці стереотипи не є правдивими.Мені не подобаються проекти, де є тільки текст і нічого більше – історія людей, не підкріплена світлинами, якимись візуальними елементами. Я за те, аби були реальні персонажі у матеріалах, адже простому тексту віриться менше.НВ: Але ж вам удалося врешті знайти героїв. Яким чином?Шебетко: Насправді Віктор, здається, чи не єдина людина, яку я знайшов через КиївПрайд. Всі інші – це знайомі знайомих, яких почасти відшукав абсолютно випадково.Пилипенко: Цей проект став таким собі тригером для країни.Про нього я дізнався від свого друга і його дівчини. Вони знали, що я гей, я ще до цього зробив їм камінг-аут. Наприклад, Дмитро Резніченко, доволі відомий блогер і також боєць АТО, перебував у моєму батальйоні. За певний час він кардинально змінив свою риторику – він був праворадикалом, а потім щось змінилося у його свідомості, трансформував свої погляди на життя, за що на нього нападали його колишні поплічники.Хочу подякувати Антонові за можливість бути частиною проекту, бо під час бесіди з ним тоді, відповідаючи на його дуже влучні та гострі запитання, я навіть сам для себе замислився багато над чим. Розклав власні думки по полицях.Коли я зробив камінг-аут, це допомогло мені побачити, хто мої справжні друзі. Деякі люди відсіялись з мого оточення самі по собі.Зараз праворадикали чомусь вважають, що ЛГБТ на війні нема, це найпоширеніша думка і вона хибна. А серед самих цих праворадикалів більшість – лише тиловики, які й самі не були на тій війні, або були як селфі-солдати, аби пофоткатись. А потім ти повертаєшся з фронту, і вони тобі в спину плюють. І чинять напади на мирних людей і мирні демонстрації.Факт: Учасник АТО зробив заяву, що він гей! Читайте за посиланням.НВ: Як і коли ви потрапили на Донбас?Пилипенко: У вересні 2014-го долучився до батальйону "Донбас" як резервіст, потім потрапив у військову частину № 3027, відтак нас призвали. Рік і сім місяців пробув на Донбасі, безпосередньо у гарячих точках – десь півроку. Служив також у Широкіно.Коли мобілізувався, намагався знайти себе у цивільному житті. За фахом я перекладач, тому шукав роботу за цим напрямом. Також я маю досвід роботи копірайтером. Були ще різні проекти, звісно, не всі вдалі. Зараз працюю редактором на телебаченні, робота цікава і мені до вподоби.Колишній боєць батальйону "Донбас" Віктор ПилипенкоНВ: Що говорять про ЛГБТ у самому військовому середовищі? І чи говорять взагалі?Пилипенко: Це на війні не обговорюють. Не та тема, про яку будуть постійно говорити, реально обговорювати, це точно.Звичайно, ти терпиш жарти, інколи підсміюєшся сам, бо розумієш, що ці люди дійсно сміються з того – ну, скажімо, розповіли якийсь прикольний анекдот.Я навіть не думав робити камінг-аут там та говорити військовим про таке. Так, це страх, що до мене потім зміниться ставлення, що всі будуть дивитись інакше, страх, бо не знав їхньої реакції.НВ: Ваш фотопроект вийшов на сайті Bird in Flight. Що ви тоді прочитали у коментарях під світлинами?Шебетко: Найбільше мене здивували коментарі про те, що цей проект – російська провокація. У цій тезі я ніяк не можу вловити суть, логічний зв'язок. Яким чином сексуальна орієнтація чи гендерна самоідентифікація стосується пропаганди?..Також казали, що це все замовні матеріали.НВ: Зазвичай поширений “аргумент” на цю тему серед супротивників ЛГБТ – “нехай краще підуть в АТО, ніж на ці свої паради”. А тут ви своїм проектом одразу це перекреслили.Шебетко: Ну, так, але знайшлися ж інші аргументи проти.НВ: Чому, на вашу думку, чимало людей в Україні ставляться до представників ЛГБТ з пересторогою та негативом?Шебетко: Проблема в тому, що у нас в Україні немає публічних камінг-аутів. Якби якийсь топ-політик вийшов і сказав: “Так, я гей”, це могло б щось змінити.НВ: Тим часом у світі, в деяких парламентах чи інших державних структурах уже давно є чиновники-трансгендери, наприклад.Пилипенко: Через це і пересічні люди, не публічні, бояться говорити про це іншим. Маю знайомого, який рано усвідомив, що він гей – років з 16, але боявся цього, адже жив у маленькому населеному пункті. В результаті він одружився – зробив такий прагматичний розрахунок, що це ніби має якось його врятувати в очах суспільства. З дружиною живе й досі, проте таємно зустрічається із хлопцем. Звісно, він про це жалкує, бо живе не так, як йому того хотілося би, змушений переховуватися. Але це – через страх, що суспільство його не прийме.Шебетко: Також я колись читав дослідження по Україні про те, чи є у людей в близькому оточенні представники ЛГБТ. Там, здається, лише десь 10% відповіли, що особисто знають бодай одного відкритого представника ЛГБТ.Певна річ, більшість уявляють собі геїв як якихось монстрів, як загрозу національній безпеці.Пилипенко: Це такий собі “Борис Пєнкін” – збірний образ з усього, що можна, який не відповідає дійсності. І [російський співак] Боріс Моісєєв, і [російський артист пародії] Сергій Пєнкін в одному флаконі. Є така відома дефініція – латентний гей. Часто ці люди, які не готові прийняти це у собі, потім нападають на інших ЛГБТ. Але з цим уже має працювати психолог.Шебетко: Для мене взагалі не важливо, як людина вдягнена, що вона робить – доти, доки це не переростає в агресію стосовно інших та нав'язування власних інтересів.Люди взагалі побоюються виставляти напоказ свою сексуальність в принципі, й це стосується не лише ЛГБТ.В Україні було вельми складно знайти героїв для свого фотопроекту, які погодилися б відкритисяНВ: Проте цього року (2019, ред.) на КиївПрайді ситуація все ж виглядала кращою: були відомі люди, які прийшли туди підтримати ЛГБТ-спільноту. Серед українських політиків, наприклад, був нардеп Сергій Лещенко, також були європейські, канадські політики.Шебетко: Якби цих іноземних дипломатів там не було, все скінчилося би, як завжди, раніше. Прийшли б, побили, наскочили і розбіглися.А так – спробували б вони випадково напасти так на європейських політиків, вийшло б дуже негарно. Тому змушені були все охороняти, посилено захищати КиївПрайд.НВ: Взагалі дуже цікава тема – те, що люди остерігаються показово демонструвати свою сексуальність.Шебетко: Так, тут є момент: певна поведінка зазвичай продиктована тим, що ми живемо у гетеросексуальному суспільстві. Тобто для гетеросексуальних пар є нормально, коли чоловік і жінка проявляють свої почуття публічно: йдуть, тримаючись за руки, цілуються чи обіймаються на вулиці. Або обговорюють інтимні подробиці свого життя десь на роботі в курилці. Вони виставляють своє спіднє напоказ, і вся культура на цьому побудована. Ніхто не бачить у цьому проблем.Проте коли йдеться про одностатеві пари, то ненавистники волають, мовляв, нема чого при дітях це демонструвати, не показуйте це на публіці тощо. Але ж ніхто з ЛГБТ не вимагає жоних додаткових чи особливих прав для себе. Вони просто хочуть бути нарівно з гетеросексуалами в цьому аспекті.НВ: Ще одна проблема зараз – це сексуальна просвіта. Останнім часом ентузіасти все ж намагаються впровадити в Україні якісь лекції, тренінги чи запустити освітні проекти про секс, сексуальне здоров’я, культуру стосунків між партнерами, про гендер тощо. Але й це зустрічається критикою та негативом. Або такі заходи зривають, як це було минулого літа під час лекції про трансгендерів у столиці, або називають пропагандою, як та жінка у відомому відео, що казала про “58 видов геев” у Європі.Шебетко: Звідки була ця жінка, до речі?НВ: Мітинг десь у Росії.Шебетко: Ну ось такий підхід дуже характерний для РФ, і ми до цього поступово теж у чомусь скочуємось.Тут багато значить те, як на мене, релігія – коли люди пояснюють свою гомофобію тим, що це “гріх”, “содомія” тощо.Взагалі ж у нас люди і до релігії ставляться по-особливому. Не усвідомлюючи, що до чого. Виконують якісь язичницькі ритуали, при цьому вважаючи себе християнами, наприклад. І не можуть пояснити, навіщо вчиняють так.Фотопроект Шебетка можна переглянути в галереї "Ізоляція" в КиєвіНВ: Тому що мама так робила. І бабуся, і прабабуся, а значить, “і я так маю робити”.Пилипенко: Найцікавіше те, коли людям якась тема незрозуміла – а тема ЛГБТ їм незрозуміла, їм легше втекти назад до власного світу, де все відповідно до усталених звичних норм життя.НВ: Антоне, ви переїхали жити до Амстердама. Це місто, як і Берлін, часто вважають взірцем толерантного ставлення суспільства до ЛГБТ. В основному завдяки прайду. Як там насправді ситуація?Шебетко: Вважати, що в Нідерландах нема гомофобії, як і ксенофобів чи расистів, – це помилка. Їх там чимало. Наприклад, нещодавно один модний бренд – виробник костюмів – запустив свою рекламу на сітілайтах. Там зображені чоловіки, що цілуються. Ці реклами розбили – вночі, звичайно, бо вдень би ніхто такого не вчинив.З іншого боку, є прайд, на який збирається вся країна. Там є гомофоби, так, але різниця в тому, що в цій країні соромно бути гомофобом, адже тоді інші люди тебе матимуть за невігласа, вважатимуть людиною недалекоглядною, неосвіченою.Для голландців важливіші права людини. Для нас, на жаль, – не дуже.Фото Новий ЧасАвтор Rayan RienerНагадуємо, трагедія Голокосту існує до нашого часу - деякі продовжують справу фашистів-нацистів, дискримінуючи ЛГБТ та ромів. Також ми розповідали як кохана дівчина Ілона Маска стала представником трансгуманізму.
Воїни Стародавнього Риму мали право на гей-секс
Воїни Стародавнього Риму мали право на гей-секс
Світ 2020-02-08 22:19:28
Шокуючі факти, що руйнують сучасні стереотипи від NikopolToday. Іноді історія вражає. Воїни Стародавнього Риму мали право на гей-секс, але тільки в активній ролі. Виявляється, гомофобія виникла не так давно. Чому раніше гомосексуальність була прийнятною у суспільстві й, зокрема, в оборонній сфері великих держав, що змінили історію планети? За часів Стародавнього Риму гей-секс був не тільки повсюдним, але і цілком прийнятним явищем - навіть в армії. Гомофобія ще не виникла. Ставлення до гомосексуальності тоді було подвійним: воно не вважалася чимось поганим, але тільки якщо чоловік дотримувався загально-суспільних правил.До слова, на одностатеві зв'язки в давньоримському суспільстві в принципі дивилися не так, як їх сприймають в сучасній західній культурі. Те, з ким займався сексом римський громадянин - наприклад, із хлопцем - його одноплемінників нітрохи не турбувало. Не було нікому цікаво. Зате всіх дуже цікавило питання, яку роль в гомосексуальні стосунки вибрав чоловік: активну або пасивну. Римлянин миттю втрачав свій статус, якщо погоджувався на приймаючу, «жіночу» роль. І винне в цьому культ мужності й менталітет завойовника.До початку нової ери влада Римської імперії поширилася майже на половину відомого тоді світу. Її кордони простягалися від сучасної Шотландії на півночі до Ефіопії на півдні, й від Португалії на заході до сучасного Азербайджану на сході. Всього цього Рим домігся, пройшовши через серію жорстоких і виснажливих воєн. У якиж жінки не брали участь, тому і поваги не мали. Сторіччя насильства сформували характер римського громадянина, помістивши в його центрі домінантність, яку Ніцше називав «волею до влади». І ця одержимість перемогами і владою проникла буквально в усі закутки давньоримського суспільства, включаючи і сексуальне життя.Для підкорених народів влада римлян часто означала рабство. Римляни приводили рабів з війни або купували їх, щоб підняти свій статус. Цей спосіб самоствердження може здатися жорстоким і грубим, але якщо подумати, з тих пір життя мало змінилося. Як люди були рабами системи - так і залишились, на жаль.Сьогодні в соціальних мережах впливовість тієї чи іншої персони оцінюється за кількістю фоловерів - тобто, послідовників. Римляни міркували точно так, але більш буквально: раби всюди слідували за своїм господарем.Згідно із законом того часу раб був зобов'язаний виконувати будь-які накази пана - в тому числі, задовольняти його сексуальні бажання незалежно від статі й того, подобалося це невільникові чи ні. Спробуйте заперечити, коли ви - не особистість, а майно.Роль «активу» при такому розкладі відповідала положенню вільної, що має владу людини, а роль «пасивного» партнера неминуче асоціювалася з положенням раба.Луїс Кромптон (Louis Crompton) в своїй книзі «Гомосексуальність і цивілізація» пише, що гей-відносини в Стародавньому Римі розглядалися виключно в динаміці «влада - підпорядкування» і «пан - раб». Тому любов між вільно народженими чоловіками суспільство, м'яко кажучи, не вітало.В армії за секс з товаришем по службі було покарання, а юним воїнам, щоб до них не приставали на кожному кроці, радили працювати над зміцненням власної мужності, не користуватися парфумами і не голити пахви. Щоб не збуджувати інших солдатів гарними рисами обличчя або тіла.Треба сказати, багато хто з нас, опинившись в колективі римських громадян того часу, відчули б себе дуже ніяково - наприклад, через спільні походи в туалет.Неважливо, де - у себе в військовій частині, в дозорі або під час походу, римляни мали звичку сприяти у виконанні цього в компанії друзів. Ніяких індивідуальних кабінок - всі сідали на одну лавку з дірками або пристроювалися над однією канавою. Яскравий приклад публічного відхожого місця можна побачити, відвідавши «Стіну Адріана» (Hadrian's Wall) - залишки оборонного укріплення, побудованого римлянами в Північній Англії в 122 - 128 роках нашої ери.Ще одна можливість потусуватися з голим задом в той час - знамениті римські лазні, куди античні мачо відправлялися не тільки щоб гарненько вмитися і подивитися, у кого довший: там обговорювали останні події, укладали угоди і навіть проводили збори. Все це, зрозуміло, на тлі корисного потіння, купань й розслабляючого масажу.Часте і тривале отмоканіе для римлян було не розкішшю, а нагальною потребою - й тому навіть військові казарми зазвичай обладналися банними комплексами з гарячими і холодними приміщеннями.Факт: Художник Мікеланджело Буонарроті створив фреску «Страшний суд» під враженням від гомосексуальних зв'язків, що відбувалися в лазнях того часу.Будемо чесні: неприйняття суспільством гей-сексу між двома вільно народженими чоловіками не означало, що таких союзів не було. У римській літературі другого і першого століття до нашої ери повнісінько гомоеротичні віршів, автори яких оспівують любов та говорять про пристрасне бажання "володіти улюбленим чоловіком".Археологи сучасності дійсно знаходять поховані тіла гей-коханців у могилах Риму. Наприклад, поет епохи Цезаря і Цицерона Катулл в одному з своъх любовних віршів («Очі солодкі твої, Ювенцій...») благає хлопця на ім'я Ювенцій подарувати йому триста тисяч поцілунків. Пристрасть, спрямована на свободнорожденного юнака, йшла в розріз з «домінантною» культурною традицією, але Катулла це, як бачимо, що не обходило.Катуллу вторить Альбій Тібуллу, оповідаючи про поцілунки, вкрадені у коханця в затишному сільському куточку.Імператор Адріан (76 - 138 рр. Н. Е.) і зовсім став першим на троні Римської імперії, хто не приховував своєї сексуальної орієнтації. Він та його коханець, прекрасний Антиной, завжди були разом, в тому числі під час ділових поїздок.Коли в 130 році Антиной потонув у водах Нілу, імператор спорудив йому численні статуї і навіть храми (руїни одного з них були виявлені кілька років тому в околицях Риму), зарахувавши свого супутника життя до сонму богів.Публій Елій Траян Адріан, більш відомий як Адріан - римський імператор в 117 - 138Статуя коханого Антиноя - АнтиніяУхвалення Римською імперією християнства в 4 столітті нашої ери призвело до нетерпимості щодо одностатевих союзів. Тоді й почала виникати гомофобія, більш схожа на сучасну. Секс між дорослими чоловіками раптово перетворився в абсолютне табу.Але до того часу, якщо ви були добропорядним громадянином, відважним воїном і до того ж «активом», вашим друзям, товаришам по службі та державі було абсолютно по барабану, кого ви затягували до себе в ліжко.Фото IGuyТакож ми розповідали, як корупція в України перетворюється у геноцид для українців. І нагадували - країна на краю прірви: зруйнована медична система не готова подолати епідемію убивчого коронавірусу.
Як виявилось, популярний вид спорту приховує свої таємниці - осередок геїв
Як виявилось, популярний вид спорту приховує свої таємниці - осередок геїв
Світ 2020-02-09 19:37:19
Колишня дружина екс-гравця збірної Швейцарії та Наполі Блеріма Джемайлі Еріона Сулеймані заявила, що дуже багато футболістів є геями, але її футбольні гей-подружки бояться в цьому зізнатися. Звісно, через гомофобію. Фанати футболу не зрозуміють! Як виявилось, популярний вид спорту приховує свої таємниці - осередок геїв. Про це NikopolToday передає від "НЧ". Еріона Сулеймані зізналась, що особисто знає купу футболістів-геїв / фото НЧЗа словами дівчини, що вона особисто знає багатьох футболістів-гомосексуалів, але вони приховують свою сексуальну орієнтацію, як повідомляє видання Affaritaliani з посиланням на Rivelo.«У футболі на даний момент дуже багато страху зробити камінг-аут. Це табу якесь! Напевно, це залежить від чоловічого оточення, яке може спортсмена не зрозуміти. Шкода, що таке відбувається в 2020 році», — сказала Сулеймані.Також дівчина додала, що перед матчами дуже багато футболістів віддають перевагу самозадоволенню (мастурбації, ред.) замість реального сексу.«Я ніколи не хотіла вийти заміж за професійного футболіста і відшивала їх завжди через все це», — заявила дівчина.Варто додати, що наприкінці 2019 року дві зірки жіночої збірної США з футболу, 35-річна Ешлін Харріс та 34-річна Алі Крігер, одружилися.До речі, футболіст-гей з Австралії розповів як йому тяжко жилося до того, як він зробив камінг-ауту.Австралійський футболіст Енді Бреннан, який в травні цього року зробив камінг-аут, розповів, як складалася його життя до оголошення про свою орієнтацію.Австралійський футболіст Енді Бреннан / фото Главком«До камінг-ауту ти сам накручуєш себе, і в голові з'являються думки, що всі відреагують погано. Коли зберігаєш секрет про себе і не хочеш, щоб люди про нього дізналися, доводиться жити подвійним життям. Потім ти йдеш на тренування, і тобі потрібно сконцентруватися на своїй грі, а не на орієнтації. Але важко не думати про це.Що стосується мого камінг-ауту, я просто повинен був бути самим собою. Якщо хтось говорив про мене щось погане, я не турбувався, бо я хотів бути таким. Негативні думки не повинні хвилювати, тому що навколо дуже багато підтримки», - сказав Бреннан в інтерв'ю BBC. Ще раніше, німецький футбоілст зробив скандальний камінг-аут. Томас Хітцльшпергер зробив камінг-аут, що зробило його першим футболістом в країні, який відкрито сказав, що він гей.Хітцльшпергер, який здобув більш ніж 50 голів для Германії, перш ніж пішов у відставку у вересні, через травму коліна, під час інтерв’ю з Die Zeit сказав, що усвідомлення того, що він гей, було «довгим та складним процесом».«Тільки останні роки я зрозумів, що мені більш до вподоби жити разом з чоловіком,» - сказав Томас.Футбоілст Томас Хітцльшпергер / фото Національний портал ЛГБТ УкраїниТридцяти одно річний півзахисник почав свою кар’єру у Баварії, перш ніж відправитись в Англійську Прем’єр Лігу у складі футбольного клубу Астон Вілла у 2000 році.Під час інтерв’ю він сказав, що визнає правильним рішення камін-ауту в кінці його кар’єри, але додав, що «ніколи не соромився» своєї сексуальності.«Ти йдеш на тренування, і тобі потрібно сконцентруватися на своїй грі, а не на орієнтації. Але важко не думати про це»У вересні минулого року голкіпер, легенда Олівер Кан застеріг футболістів Германії тримати їхню сексуальну орієнтацію в таємниці в той час, коли в липні Футбольний союз Німеччини сказав гравцям геям робити камін-аут, але по-тихому. Брошура футбольного союзу Німеччини порекомендувала геям футболістам дочекатися кінця сезону.Німецький нападаючий Маріо Гомес теж сказав футболістам-геям не боятися казати про свою гомосексуальність, але його колишній товариш по команді Баварії Філіпп Лам виступив проти нього, заявивши, що вони будуть «піддаватися елементам насилля».Фото НЧ / PinterestРаніше ми писали, що комунальний геноцид в Україні та Нікополі продовжується - тепер ціна на воду порівнялась з золотом. Також розповідали, як відомий винахідник, що хоче врятувати людство на Марсі, записав мотиваційний трек. 
Мене хотіли вбити за те, що я Інший
Мене хотіли вбити за те, що я Інший
Нікополь 2020-02-13 10:17:26
Кожного разу, коли стаєте свідком або жертвою будь-якої дискримінації - розповідайте про це, звертайтесь до поліції, пишіть правозахисним організаціям. Не забувайте, не бійтеся, не будьте байдужими до власного життя та інших людей. Соромитися повинні негидніки, що роблять наше життя жахливим, наголошуємо увагу ми від NikopolToday.Насилля квітне в мовчазній печері, роздираючи чергову жертву. Кожна замовчана подія, що дала вам неприємний досвід або збиток - це відкриті двері до наступних зловживань злодіїв, які руйнуть наші життя. Руйнують Україну та наші прагнення бути вільним і прогрессивним суспільством.Мене хотіли вбити за те, що ІншийЦя досить емоційна стаття містить у собі не тільки мої думки стосовно теми Маршу Рівності [КиївПрайд] але іособисті історії та випадки з життя, які є дискримінацію і мають прямий стосунок до причин, з яких люди виходяить та проводять мирні зібрання проти такого явища.З самого дитинства, я почав розуміти, що існує дискримінація, навіть не знаючи слова, яким це описується. Для мене це була несправедливість. Діти, дорослі, старі - усі мислили стереотипно і вважали, що мають право знущатись над іншими тому що вони: старші, розумніші або сильніші, українці або росіяни, цигани, тощо. Не кажучи вже про несприйняття мого гендеру починаючи із садочку та, де мені було простіше спілкуватись із дівчатами, які трохи відкритіші і вільніші в цій країні, ніж хлопці, затиснуті стереотипами майже у всіх сферах життя.Починаючи від знущання в Україні, на грунті того, що з невеликого містечка, через яке мене прозвали у санаторії “Нікіпіль”. Це було у Кривому Розі. Щоб підкреслити своє ставлення неповаги. Але це була не єдина неповага у ставленні до мене. Знущання над дітьми у таких закладах - явище повсякденне. Держава на це увагу не звертає, адже діти - це “лише” меньшина суспільства. Теж саме і у ставленні до пенсіонерів. Повага дуже потрібна нашому суспільству, на томість - дорослі із самого початку показують дітям негативний приклад ставлення до прав інших людей. Як це було і в тому санаторії. Коли усі дізналися, що там є дитина-гей, самі вихователі створили нестерпні умови для нього, даючи негативний приклад дітям, які його швидко підхопили. Я був єдиною дитиною, яка спілкувалася із цим хлопчиком.Нагадуємо: Всі ми несемо відповідальність за майбутнє свого міста. І це стосується не тільки Нікополя але і цілої України, де б ви не жили.Із самого дитинства, я бачив, що це суспільство ненормальне і це дуже сильно вплинуло на моє ставновлення як особистості. У тому ж таки санаторії, я вперше дізнався про людей, які не їдять м’ясо. Там була дівчинка, яка відмовлялася їсти яловичину, хоча вихователи змушували її це робити, а інші діти сміялися. Виховна система, замість того, щоб інформувати дітей та вчити поваги до “інакших”, пхала ковбасу до рота цієї дівчинки руками колектива закладу, а потім усі дивились, як дівчинку знудило на підлогу. Це садизм, і діти вбирають цей приклад ставлення до інакших з самого дитинства як губка.У школі з мене знущались з того, що я ріс у родині Свідків Єгови, які є релігійною меншиною в Україні. У середовищі самих Свідків Єгови, мене не сприймали та цурались моєї гомосексуальності, вегетаріанства й інакшого зовнішнього вигляду, тощо. Ця система, створена задовго до нас, система неповаги до інших, зробила так, що я та ще сотні тисяч людей, а можливо і мільйони, пройшли через страждання та самотність, буллінг, знущання, у тому числі і фізичні. Я боявся ходити до школи через фізичне насилля, словесні знущання, які розпалювалися самими вчителями, що у повній мірі користувалися своєїм “домінантним” над дітьми ставновищем. Тим не меньш, нічого не зробили, щоб навчити дітей поважати гордість інших людей. З цього і росте наша країна: безкультурність на вулицях, магазинах, інших закладах, хамство. Людей не вчили поважати одне одного, не кажучі вже про меньшини, увесь спектр різноманітних спільнот. У колледжі теж саме, але ще гірше. Співучні зненавиділи мене через зовнішній вигляд, орієнтацію. Приходили хлопці прямо до кабінету та били мене гаєчним ключом, а потім спілкувалися із вчителями, щоб вони мене “змінили”, на що вчителі відповідали, що я “придурок”. Умови навчання були нестерпні. Але це закінчилось… Насилля та знущання дійшли до замаху вбивства, коли учні накинулись на мене і почали бити головою об стіну та гуртом добивати. Я потрапив до лікарні, а після цього, пішов забрати документи з освітнього закладу. Мені довелося кинути навчання, щоб врятувати своє життя. В останнє, побачившись з вчителями, я висказав їм, усе що думаю, у тому числі і на те, що вони закрили очі на гомофобію та буллінг інших учнів, що могло коштувати мені життя. Та вони навіть і не зрозуміли, що це таке “гомофобія”. Коли я виходив з освітнього закладу, учні, що збиралися курити та пити пиво на подвір’ї, гуртом почали кричати та плювати на мене, а потім разом почали кидати каміння у спину.  Я ніколи цього не забуду. Я не можу повірити, що таке існує у нашому житті. Саме тоді я подумав, що колись настане час і навіть у маленькому Нікополі будуть правозахисні заходи, на яких я неодмінно буду. В той час хотіли провести перший Марш Рівності, і його зірвав натовп праворадикалів та релігійних фанатиків. На своїй першій роботі я пройшов через нестерпну дискримінацію, коли директор дізналася про те, що я веган. Мене оголосили “сектантом”, кричали на мене та морально знущалися, висміюючи моє життя, мій зовнішній вигляд. Я не хочу, щоб ніхто у цій країні не пройшов через те, що пройшов я. Адже я описав тільки деякі конкретні випадки. Я навіть і підрахувати не можу, скільки разів люди дозвовляли собі гомофобію стосовно мене. Але я не здавався, змінив місце роботи, переїхав до великого міста. Тим не меньше, зі мною назавжди залишиться розуміння того, що ще багато дітей, підлітків та різних “інакших” людей відчувають негативне ставлення до себе, проходять через дискримінацію, насилля. І в кінці кінців, багатьох це приводить до самогубства.Усе це повинно скінчитися! З повним розумінням того, що Держава сама не буде рухати цю країну до поваги, розуміння інших, я вирішив вперше взяти участь у Марші Рівності. Оскільки ніхто окрім нас не змусить цю державу і суспільство поважати одне одного, меньшини, конструктивно мислити та розвиватись. І тепер, коли я пройшов через усі кола пекла у своєму житті, я можу сказати, що більше не боюся. І готовий піти на марш з гідністю і заявити про те, що ця країна повинна затвердити безпеку та повагу для кожного громадянина. Оскільки в іншому випадку, жодного позитивного розвитку, вдалих реформ та прогресу в країни статися не може. Україна повинна стати безпечною для всіх, а ті, хто попирає закон і знущається над іншими - повинні бути суворо покарані! P. S. Ця стаття також була опублікована на офіційному сайті КиївПрайду. Рубрика "Власна думка" від NikopolToday створена і покликана використовувати право на свободу слова, ганатовану всім нам Конституцією України.Кожен із Вас може надіслати свої тексти на нашу електронну пошту nikopoltoday@gmail.com, щоб все місто почуло Ваші думки. Автор Rayan Riener / фото Here And Now
Геї - не люди, лесбі - відьми, інші - звірі, а податки платять всі! Леонід Антоненко про гей скандал
Геї - не люди, лесбі - відьми, інші - звірі, а податки платять всі! Леонід Антоненко про гей скандал
Україна 2020-02-22 12:00:22
Геї - не люди, лесбі - відьми, інші - звірі, а податки платять всі! Чи це не так, запитаємо ми від NikopolToday. Ось тільки рівних прав досі немає, а сексуальна орієнтація в Україні 2020 року досі залишається чи не єдиним інструментом корупціонерів та мафії, щоб зберегти вкрадені в народу гроші. Корупція стала на чолі гомофобії в Україні, щоб і далі відволікати увагу від своїх брудних оборудок, які призводять до щоденного каліцтва українців. Хто фінансує гомофобію в Україні? Відповідь риторична: ті, хто очолює своїми дупами крісла держустанов по всій країні, міцно учепившись кігтями за бюджетні кошти.Першим заступником голови Фонду держмайна призначено Леоніда Антоненка, який став знаменитим після своїх фото ню і знімків з секс-партнером, - нещодавно повідомило видання "Сьогодні" разом із численними ЗМІ країни.Далеко не кожен український політик може похвалитись своїми формами без сорочки, не кажучи вже про професійність. І дійсно, формулювання "секс-партнер" найбільш відображає ситуацію в країні де немає рівних прав для ЛГБТ - офіційно оформити і гідно представити свої стосунки у суспільстві немає можливості. А гей-кохання називають як "компромат", ніби це якийсь злочин.На знімках з "домашнього архіву" Антоненко загоряє на нудистському пляжі та спить голяка, - заявили представники "професійних" ЗМІ. Ми у NikopolToday переконані, що фото, які вже побачило пів країни навряд вже турбують самого правовласника, права якого були порушені, разом із зламаною особистою поштою, тому публікуємо надане ЗМІ фото:На вкрадених світлинах Леонід Антоненко та Владислав Варченко / фото Сєгодня41-річний Леонід Антоненко, депутат Київської міської ради отримав нову посаду. Його призначили першим заступником голови Фонду державного майна, а новина про нового співробітника вже з'явилася на офіційному сайті ФДМ.Свого часу я отримав ультиматум від людей із оточення Кличко. Вони вимагали від мене припинити викривати корупцію навколо мера в сфері комунального майна столиці і звільнити посаду голови комісії Київради з питань власності. Якщо не виконаю їхніх вимог, погрожували поширити фейки про мене і моє особисте життя, - пояснює Леонід Антоненко на своїй сторінці Facebook.Нагадаємо, що Фонд очолює Дмитро Сенниченко."Леонід Антоненко має 16 років управлінського досвіду. Є співавтором ряду законів, зокрема про оренду і приватизацію державного та комунального майна; управління об'єктами державної власності; корпоративних угод; захисту прав інвесторів; корпоративного управління. Завдяки професійним знанням і активної громадської діяльності входив до складу робочих груп, які ініціювали і впровадили ряд реформ, а саме: реалізацію системи електронних закупівель "Prozorro.Продажі для приватизації комунального иму єства"; розробка системи" VlasCom "- онлайн платформи адміністрування орендних відносин в місті Києві; створення незалежних і професійних наглядових рад при комунальних підприємствах", - йдеться в повідомленні.Антоненко за освітою юрист. Диплом отримав в Одеській юридичній академії. Він - депутат Київської міськради VIII скликання від групи "Київська команда" (обраний від партії "Самопоміч"), з 1 грудня 2015 року - голова комісії з питань власності Київради.Леонід Антоненко та Сергій Гусовський / фото facebook.comПрацював також директором департаменту реєстраційних питань та ліцензування Національного банку України. Три роки тому Леонід взяв участь в конкурсі на заміщення посади голови Національної поліції, але очолити відомство йому так і не вдалося. У липні 2019 розглядався в якості кандидата на посаду члена Антимонопольного комітету України.Чому звичайне людське життя: секс, кохання та відпочинок - стає інструментом брудної політики? / фото MY.UAВимог не виконав, мера про цей шантаж повідомив, жодної реакції від нього не було, - продовжує коментувати ситуацію Леонід.Але, не дивлячись на всі свої регалії та досягнення, Леонід Антоненко відомий ще тим, що кілька років тому в Мережі з'явилися його фотографії інтимного характеру, які не обговорював тільки ледачий. Звісно ж, мова про гомосексуальність!Натомість інтернетом почали поширювати мої зображення і зображення близьких до мене людей, які були комбінацією фейків і фотошопів і дійсних фотографій, які були хакнуті з моєї приватної електронної пошти, - Леонід Антоненко.Відзначимо, що Леонід неодружений, дітей у нього немає. У 2017 році особистий фотоархів Антоненко став надбанням громадськості. На знімках Леонід відображений разом з Владиславом Варченко. Як писали тоді ЗМІ - його сексуальним і бізнес партнером, співробітником компанії Dragon Capital.На що був розрахунок, сказати важко. Кого може сьогодні здивувати чиєсь оголене тіло, фейкове чи реальне? Або чутки про те, хто з ким спить? - коментує ситуацію Антоненко.Леонід і Владислав разом на багатьох фото: готують вечерю і їдять, відпочивають, фотографують один одного в ліжку і на пляжі. Подібні світлини мають чи не всі українці. Варченко готує, а Антоненко їсть. Хіба це злочин або щось кримінальне? / фото з відкритих джерелТри роки тому цей бруд не допоміг досятги жодної цілі людей, які витрачали кошти на популярізацію моєї скромної персони. Я ж зрозумів, що роблю свою справу ефективно і що рухаюсь у правильному напрямку. І лише подвоїв зусилля, - зазначає політик.Разом з цими фото тиражувалася і листування молодих людей. Нібито Варченко і Антоненко придумали один одному милі прізвиська, де Хрума - це Варченко, а Чуба - Антоненко.Леонід Антоненко в ліжку з Чебурашкою, вкрадені фото із приватного листування, стали надбанням відкритих джерелСпостерігаючи за нульовим ефектом від "компромату", будь-хто міг переконатися, що зміни можливі. Що кожен, хто дійсно бажає змін, робить зміни і не зважає на саботаж, чутки і провокації, може побачити зміни на власні очі, - додає Леонід Антоненко.Нагадуємо: Шлях до Європи - тільки на папері. Як саме місцева влада Нікополя виживає європейських інвесторів з міста?Крім того, надбанням громадськості стали і фотографії, зняті під час відпочинку закоханих в Ізраїлі. Громадськість в Україні, на жаль, досі цікавить приватне життя більше ніж цілі райони, що руйнуть корупціонери містами країни, знищуючи медицину. Леонід Антоненко (праворуч), Владислав Варченко (другий праворуч) разом з друзями на відпочинку / фото з відкритих джерелЗдається, що жодних висновків "компрометатори" не зробили. Сьогодні дістали з полиці притрушений пилом старий бруд і почали знову його розганяти. Якщо забули, нагадаю. Ефект від цієї кампанії може бути лише зворотній. Протилежний тому, на що ви розраховуєте. Раджу витрачати гроші від корупційних оборудок із більшою для вас користю, - цими словами політик завершує свій пост на Facebook стосовно "гей-скандалу". Складаються чи зараз у відносинах Антоненко і Варченко - невідомо, однак на сторінці в соціальній мережі Facebook, яку Леонід активно веде - загальних знімків немає. Тобто людина ніде не "випячує" жодної інформації про свою гомосексуальність або не робить своє приватне життя надбанням громадськості, у противагу основному аргументу гомофобів про міфічну пропаганду одностатевих стсоунків. Що у пана в декларації про доходи? На сайті НАПКА (Національне агентство з питань запобігання корупції) є електронна декларація Леоніда Антоненка за 2018 рік. Згідно з документом, у чиновника у власності три квартири в Києві різного метражу: 38,4 кв.м, 70 кв.м. і 58,8 кв.м, а спільно з Надією Антоненко (швидше за все його мати) володіє житлоплощею в Одесі.У Антоненко є автомобіль Range Rover (2013 року випуску), вартість якого на момент покупки була 1,8 млн. грн.У 2018 року майже три мільйони гривень Леоніду Антоненко принесло заняття підприємницькою діяльністю. У банку Леонід Антоненко зберігає 156 000 гривен, € 8000, $ 73 150 і 7500 канадських доларів. Готівковими коштами він задекларував $ 155 000, а ще $ 275 000 він позичив третім особам.Фото Facebook політика Леоніда Антоненка та вільні джерелаЗвертаємо увагу, раніше ми писали які питання не етично задавати ЛГБТ-людям?
Чому жінки бояться зайвої ваги? Психологиня з Нікополя пояснює на власному прикладі
Чому жінки бояться зайвої ваги? Психологиня з Нікополя пояснює на власному прикладі
Нікополь 2020-03-03 17:07:39
Наше закомплексоване суспільство вимагає більш детального огляду стереотиів, щоб зрозуміти, чому чоловіки із зайвою вагою зазнають менше дискримінації ніж жінки.Чому варто полюбити свою зайву вагу і не каратись через це? Про це NikopolToday передає з каналу відомої в Нікополі психологині, пані Марини Воробйової. Я поняла, почему я так отчаянно боролась с "лишним" весом.Даже когда его не было вообще ни грамма. Я боялась, что меня не будут любить. Это глубокая детская травма - я считала, что папа разлюбил маму, потому что она растолстела. Цікаво відзначити, що через психологічні образи, полячка найняла кіллера-українця для вбивства чоловіка. Но это не так, сейчас я это уже понимаю.Однако, установка в голове, выращиваемая годами, не пропадает в одночасье. Я ее не осознавала. Я не понимала, почему и зачем я худею, перманентно делаю замеры, взвешиваюсь, наказываю себя спортом и диетами.Сегодня я окончательно, честно признала и проговорила это вслух. Я боялась, что толстую меня никто не будет любить. И я думала, что и сама себя любить не смогу. Но вот парадокс: полюбила я себя именно набрав немного лишнего веса. Худой я себя ненавидела - потому что я смотрела в зеркало и видела себя в нем толстой, да, даже с весом 50 кг. И у меня была идея фикс не набирать веса больше этой черты.Нагадуємо: У Варшаві дві дівчини побрались, всуперед законодавству Польщі. Но жизнь такая штука - ей пофиг на твои идеи.Сейчас я знаю, что любят не за цифры на весах и сантиметровой ленте. Любят просто так и несмотря ни на что. И теперь я не боюсь, если меня разлюбят. По крайней мере, один человек на Земле всегда будет меня любить. Это я.Автор Марина ВоробйоваФото PinterestРаніше ми сповіщали нікопольців про сумну новину - епідемія коронавірусу офіційно стартує і в Україні.Також у Нікополі криза вже давно - смердюче сміття накрило столицю козацьких січей. 
Чому 8 березня - це не свято, а День боротьби за жіночі права
Чому 8 березня - це не свято, а День боротьби за жіночі права
Україна 2020-03-07 21:10:39
Чому український варіант "святкування 8 березня - це сексизм". Проти сексизму та насильства. Які права відстоюють українські жінки у Міжнародний жіночий день?Тож, "свято", чи день пам'яті численних жертв сексизму серед жінок? Про це NikopolToday доводить до відома громадськосьті від Нового Часу. Плакат із написом Woman Power на Марші жінок у 2019 році в Києві / фото НВУ Міжнародний жіночий день українські жінки вийдуть на марш, аби нагадати, що боротьба за рівні права та можливості й досі триває. У п’яти пунктах пояснюємо, за що саме боряться захисники і захисниці прав жінок сьогодні.8 березня світ традиційно відзначає Міжнародний жіночий день, повна назва — Міжнародний день боротьби за права жінок і міжнародний мир. Через вплив Радянського Союзу для України цей день тривалий час був лише «жіночим святом», днем, у який жінок вітали тільки тому, що вони «представниці прекрасної статі» та приводом для транслювання усіх можливих стереотипів щодо жінок в принципі.Кардинально змінюватися ситуація почала після Євромайдану, коли в Україні почала активно розвиватися діяльність громадських організацій. В тому числі, й таких, які спеціалізуються на захисті прав жінок.«Це стало каталізатором для активізації громадянського суспільства. І багато ініціатив утворилися з потреби: був досвід Майдану, крім того, на Донбасі розпочався збройний конфлікт. Але, в принципі, такі організації з’являються постійно, бо в них є потреба, адже держава не покриває великий спектр проблем», — каже каже правозахисниця, речниця Amnesty International Ukraine Марія Гур'єва.У 2017 році на фоні масової декомунізації тодішній голова Інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович пропонував відмовитися від святкування Міжнародного жіночого дня на державному рівні, бо вважав це пережитком СРСР. Свято залишили, та вектор його сприйняття все ж почав дещо змінюватися. Тема захисту прав жінок в Україні почала поступово виходити на перший план.8 березня українці та українки почали виходити на Марш жінок, аналогічний тим маршам, які проходять у різних країнах світу. Рухи у соцмережах, як-от флешмоб на тему насильства Я не боюсь сказати та соціальна кампанія проти харасменту та сексуальних домагань #Metoo, початок якій дала історія з режисером Харві Вайнштейном у США, допомогли сотням жінок публічно поділитися своїми історіями про те, що раніше більшість замовчувала.Зміни відбулися і на державному рівні. Так, у грудні 2019 року Верховна Рада зняла заборону Міністерства охорони здоров’я з 458 професій, які раніше вважалися забороненими для жінок. Серед них професії лісоруба, водія метро, пілота літака, водолаза-рятувальника, електромонтажера ЛЕП, водія-далекобійника, забивача великого рогатого скоту на бійні та інші види робіт, які раніше були відкриті тільки для чоловіків.Крім того, у січні 2019-го набув чинності закон про протидію домашньому насильству. В Україні запрацювали мобільні групи екстреного реагування Національної поліції на домашнє насильство ПОЛІНА та урядова гаряча лінія 1547. Боротьбу з гендерно зумовленим насильством взяла під свій контроль перша леді Олена Зеленська.Проте все це — лише перші кроки назустріч глобальним змінам у суспільстві. Адже права жінок в Україні й досі порушуються, а новий закон про протидію домашньому насильству не може запрацювати на повну силу.Репортерка НВ Саша Горчинська поговорила з трьома правозахисними активістками Amnesty International Ukraine та виокремила п’ять питань у сфері захисту прав жінок, які є актуальними для України сьогодні й потребують якнайскорішого вирішення.1. Домашнє насильствоДомашнє, або гендерно зумовлене насильство і досі залишається однією із ключових проблем для України. Масштаби цієї проблеми — колосальні, каже Марія Гур'єва. За даними ПРООН, щороку більше 1 млн жінок потерпають від домашнього насильства.Учасниці Маршу жінок у 2019 році в Києві / Фото: Insight LGBTQ NGO / facebook«В Україні є законодавство, але система протидії домашньому насильству на державному рівні досі не діє належним чином. Тому ця тема потребує додаткової уваги від громадянського суспільства», — каже Гур'єва.Йдеться про те, що на практиці постраждалим від домашнього насильства часто немає куди подітися, адже в Україні недостатня кількість шелтерів та притулків для тимчасового перебування таких людей. Особливо якщо мова про жінок з дітьми.«Жінкам часто можуть казати про те, що вони самі винні, самі спровокували [кривдника на насильницькі дії]. В тому числі, жінки чують це і від свого близького оточення», — додає активістка Дзвенислава Щерба.Не всі жінки, які стикаються із домашнім насильством по відношенню до себе, визнають, що їм необхідна допомога, або не знаходять сили говорити про свої проблеми вголос. Бійки в сім'ї можуть вважатися чимось «нормальним». Важко визнати і те, що подружній секс без згоди — це теж насильство, а не «подружній обов’язок».2. Боротьба із сексизмом та об'єктивацієюОголені або напівоголені жіночі тіла часто можна побачити у рекламі або в медіа як прийом, який мав би привернути увагу до оголошення, товару або послуги. Проте, за словами Дзвенислави Щерби, уже зараз доведено, що такі методи не є результативними — це не ефективний маркетинг. Тим більше, деякі рекламники і маркетологи і досі використовують подібні прийоми. Із цим погоджується і Гур'єва:«Ми досі бачимо це в рекламі, чуємо від політиків, різних публічних особистостей», які дозволяють собі різного роду сумнівні заяви, принижуючи гідність жінок, — каже співрозмовниця. — Для багатьох це досі є допустимою нормою та сприймається як жарт".3. Гендерні стереотипиУкраїнське суспільство досі не позбулося гендерних стереотипів стосовно того, якою має бути жінка та яку соціальну роль повинна виконувати. Наприклад, стереотип про те, що кожна жінка обов’язково має народити дитину. Або уявлення про жінок як про «берегинь» сімейного вогнища, які мають виконувати всю хатню роботу самостійно та всіляко догоджати чоловікові.Марш жінок у 2019 році / Фото: Insight LGBTQ NGO / facebookКрім того, є і певні стереотипи стосовно того, що таке фемінізм, каже активістка Вітана Олійник. Це боротьба за рівні права та можливості для чоловіків та жінок. Та часто люди не розуміють цього, і, як наслідок, ставляться до феміністок та феміністів вороже.«Добре те, що сьогодні у нас з’являються різні медійні продукти, які руйнують ці стереотипи. Багато людей починають розуміти, що може бути рівний поділ обов’язків, якщо це стосунки між чоловіком і жінкою. Що є жінки, які служать в армії, займають керівні посади в різних сферах тощо», — додає Дзвенислава Щерба.Посприяв руйнуванню гендерних стереотипів і наказ МОЗ про скасування переліку «не жіночих» професій. Адже навіть коли цей наказ діяв, чимало жінок все одно працювали у «заборонених» для них професіях, каже Щерба. Проте в трудових книжках запивалися по-іншому. Як наслідок, мали меншу зарплату та були позбавлені соціальних гарантій, які мали їхні колеги-чоловіки.4. Нерівна оплата праціНаслідок розповсюдження таких гендерних стереотипів — це нерівне ставлення до жінок та чоловіків на роботі, превалювання чоловіків у певних сферах діяльності та суттєвий розрив у заробітній платі.5 березня 2020-го соціологічна група Рейтинг представила дані опитування на тему Роль жінок в українському суспільстві. Результати цього опитування показали: майже 40% опитуваних переконані, що жінки замало представлені у політиці, 30−35% вважають, що їх недостатньо в правоохоронних органах та науці, 26% - в армії, 19% - що жінок недостає у бізнесі. Близько третини ж респондентів, натомість, вважають, що жінки забагато представлені у таких сферах, як медицина та освіта.Марш жінок у 2019 році в Києві / Фото: hromadskeНерівна оплата праці — проблема досі актуальна не лише для України, а і для багатьох інших країн світу. За даними, які наводить Гур'єва, в Україні жінки можуть отримувати на 30% нижчу заробітну платню, ніж чоловіки, які працюють на таких самих посадах і виконують такі ж обов’язки.Станом на 2019 рік, за інформацією, яку наводила ГО Ліга захисту прав жінок Гармонія Рівних, розрив у зарплатах в Україні становив 26%. В окремих регіонах, а саме — на Сході України, різниця могла досягати і 60%. Роком раніше, у 2018-му, про ті ж самі 26% повідомляла і Уповноважена з питань гендерної політики Катерина Левченко.Різниця у заробітній платі у майбутньому може вплинути, зокрема, на розмір пенсії. В результаті, чоловіки отримуватимуть вищі пенсії, аніж жінки, акцентують у Європейській комісії.У лютому 2019-го Міністерство інформаційної політики представило кампанію під назвою У професії всі рівні, спрямовану на запровадження гендерної рівності у професійній діяльності.5. Ратифікація Стамбульської конвенціїОсновоположний документ, який допоможе у протидії насильству та дискримінації — це Стамбульська конвенція. Україна брала участь у створенні цього документа та була однією з перших країн, які виявили бажання запровадити дію конвенції у себе. Тож підписали конвенцію ми ще у 2011 році. Наразі цей документ підписали 47 країн-членів Ради Європи, а ратифікували — 25. Україна ж цей крок так і не зробила.Марш жінок у Києві у 2019 році / Фото: Insight LGBTQ NGO / facebookСтамбульська конвенція примусила б державу працювати більш системно, оптимізувати належним чином роботу всіх відомств та структур, які мають бути задіяні в цій роботі, зазначають правозахисниці. Адже наразі сотні жінок в Україні не можуть отримати належний захист від держави через відсутність налагоджених механізмів роботи.Одна з таких жінок — жителька Краматорська, мати дванадцятьох дітей Оксана Мамченко. Вона регулярно потерпає від домашнього насильства з боку власного чоловіка, проте не може зробити нічого, адже кривдник проживає з нею на одній території. Цю історію Amnesty International висвітлили у своєму Марафоні написання листів.Ратифікована Стамбульська конвенція покладе на Україну відповідальність перед міжнародною спільнотою: країна повинна буде звітувати на міжнародному рівні про те, що було зроблено. Зокрема, у тому, що стосується боротьби з домашнім насильством по відношенню до жінок, дітей та чоловіків. Буде складніше просто знехтувати цією темою та нічого не робити.«Зараз ідуть дискусії, є великий запит на ратифікацію цього документа. Здавалося, чому би депутатам бути проти ухвалення документа, який допоможе у боротьбі з домашнім насильством. Але вони пішли у якісь політизовані обговорення, чи потрібна нам конвенція, що означає слово „гендер“, яке там вживається. Здається, що депутати не хочуть розібратися в суті цього документа», — коментує Гур'єва.Наразі залишається сподіватися на те, що у найближчому майбутньому Україна все ж таки ратифікує цей суспільно важливий документ. А допоки привертати увагу суспільства та змінювати ситуацію можна і за допомогою інших методів: акціями, флешмобами, інформаційними кампаніями. Будь-чим, що допоможе «підсвітити» ту чи іншу проблему, каже Вітана Олійник:«Допоки ми не будемо заявляти, що ми існуємо, що є права, які треба захищати, навряд чи буде можливо щось змінити».Фото НВНагадуємо, в Нікополі гостра нестача камер відео-спостереження, через що в місті володаряють злочинці. Поліція безсила!Також ми писали про нову жертву депресії - труп у Кривому Розі. 
Жити у власному світі: квір-поезія
Жити у власному світі: квір-поезія
Нікополь 2020-03-16 09:01:42
Жити у своєму СвітіЯ хочу жити в такому світі,Де немає лисих людей...Я хочу жити в такому світі,Де при слові би: ти, - «гей?»- Виникає лагідна усмішкаЯ хочу жити в такому світі...Де: світ, доброта, чистотаЯ хочу жити, так хочу жити...Але світ «цей», - лише порожнеча.(2007)Жить в своем МиреЯ хочу жить в таком мире,Где нет лысых людей…Я хочу жить в таком мире,Где при слове бы: ты, - «гей?»- возникает добродушно улыбкаЯ хочу жить в таком мире…Где: мир, доброта, чистотаЯ хочу жить, хочу жить…Но мир «этот», - лишь пустота.(стих написан в 14 лет)- rayan riener -
Згвавтуй мене: реальна історія спроби групового згвавтування у центрі Дніпра
Згвавтуй мене: реальна історія спроби групового згвавтування у центрі Дніпра
Дніпровська область 2020-03-16 21:07:19
Нещодавно ми публікували матеріал Марини Воробйової у NikopolToday, де психологиня пояснювала, чому фемінізм актуальний для жіноцтва й чому "8 березня - це взагалі не про квіти". Авторка наголошувала, що в буденному житті чи не кожна друга українка зазнає сексуального насилля.Але, як щодо до чоловіків? Не кожна дівчина або жінка може зізнатись комусь, що була згвавтована чи її намаглись згвавтувати, чоловічі стереотипи - ще гірші. Хлопці мовчать про наругу над собою, зазвичай, аж до кінця життя. Зазвичай сексуальне насилля у чоловічому середовищі замовчуються майже завжди. Та чи значить це, що одні чоловіки не роблять наругу над іншими? Правда полягає у тому, що ситуація із сексуальним насиллям серед чоловіків - ще більш фатальна та жахлива. Звертаємо увагу, що в Нікополі розпочався карантин проти китайського вірусу. Чи діє?ИЗНАСИЛУЙ МЕНЯЭто произошло несколько лет назад. Я спешил на работу рано утром. По дороге я решил, что стоит отправиться в МакДональдс, чтобы войти в бесплатный туалет. Перед входом я встретил двух пьяных геев, они наверное шли после того, провели всю ночь в клубе. Они были большие и опасные, и сразу же увидев меня, спросили: - У тебя есть деньги? - Нет, - отмахнулся я. - Какого черта ты тогда идешь сюда? - Я в туалет. - Понятно. Я быстро пробежал внутрь, не обращая внимания на комментарии этих двух парней в мой след и спрятался в кабинке туалета. Но я услышал, как они вошли внутрь и начали искать меня. Я испугался. Подумал, что стоит поскорее уходить. Схожу в туалет в другом месте. Как только я вышел из кабинки, они перекрыли мне выход. - Ты никуда не пойдешь! Один из них встал возле выхода, а другой перекрывал проход мне рукой. Они были гораздо сильнее чем я. - Дайте пройти! Выпустите меня! - Почему ты пошел в кабинку?! - требовал ответа один из них. - Почему ты не пользуешься писсуаром, как все? - добавил другой. Я не ответил и бросился к двери, пытаясь спастись!.. Но они схватили меня своими руками, не давая возможности выйти. Они были слишком сильными чтобы я мог вырваться. - Снимай штаны! И один из парней схватил меня за ремень, пытаясь стянуть мои джинсы. - Я буду кричать! Отпустите меня! - начал я переходить на крик. - Мы знаем чем закрыть твой рот, - издевались они. В отчаянии, мне пришлось начать пинаться ногами, чтобы освободиться. Они удивились моей реакции. Собрав все силы в одно мгновение, я схватился за дверную ручку, в попытке открыть ее, чтобы выбраться наружу, но один из них отталкивал меня назад, пытаясь запереть дверь. В полном отчаянии, мне пришлось высунуть руку наружу, хватаясь за наружную ручку. Но насильники не сдавались, в тоже время я боролся без остановки. - Я буду кричать и все услышат!!! - выдал я из последних сил, - отпустите меня, уроды!!! Дверь была приоткрыта и эти геи испугались, что кто то из сотрудников МакДоналдса мог услышать. Я воспользовался их мгновенным замешательством и выскочил наружу, скорее выбегая на улицу. Я не оборачивался и на одном дыхании вскочил в первый попавшийся трамвай, чтобы скрыться. Прошло уже несколько лет, но эта история всплывает перед моими глазами каждый раз, когда я вынужден посещать публичный туалет. Я не знаю, когда в следующий раз очередная пара геев решит изнасиловать меня, пока никого из людей не будет вокруг... Мне больно думать о том, сколько мальчиков, парней и подростков изнасиловали украинские геи, и теперь эти молодые люди вынуждены молчать, потому что никто не поможет им, а только осудит. Никто не хочет говорить об этом, все считают, что нормально.Фото PinterestВарто додати, що тисячі українців залишились на призволяще у Європі та світі й не можуть потрапити додому.До слова, українські геї беззахисні в українському правовому полі - чи є надія?
Релігія:
Релігія: "Пандемія коронавірусу сталася через гомосексуалів" - Філарет
Україна 2020-03-29 05:32:07
Дискримінація та фобії - головни важілі політиків та релігійних діячів, щоб обрати стигматиовану групу людей і травити їх, винити у всіх бідах. Як повідомляє УП, Філарет назвав причиною пандемії коронавірусу одностатеві шлюби.Поки католицький Папа Римський закликає світ об'єднати зусилля для подолання вірусу, український Філарет нацьковує українців шукати відьом. На Філарета вже подали до суди авторитетні правозахисні організації країни. Науковці в шоці від невігластва.Повідомляється, що патріарх ПЦУ Філарет вважає, що однією з основних причин пандемії коронавірусу є одностатеві шлюби. Філарет в інтерв'ю програмі "4esno з Ташею Трофимовою" на 4 каналі"Епідемія – це є покарання Боже за гріхи людей. А ми думаємо, як визволитися від цієї епідемії, і правильно роблять уряди всіх держав, в тому числі нашої, що вживають заходи застереження. Але причина коронавірусу – це гріховність людства.В чому особливість гріха полягає? Відкрито добро не захищають, а захищають зло, і не тільки захищають, а його розповсюджують. Я маю на увазі насамперед одностатеві шлюби".На питання, яких заходів особисто він вживає для захисту від коронавірусу Філарет відповів, що забезпечує свою безпеку вірою."Вірю, що Господь не допустить, щоб я захворів, тому що я повинен служити церкві", - сказав він.За словами патріарха, церква вживає рекомендованих урядом заходів проти розповсюдження коронавірусу, в тому числі не рекомендує цілувати ікони і хрест. Однак про заборону причастя не йдеться."А заборонити таїнство причастя ми не можемо. Бо зараз навколо цього іде дискусія, чи можна причащатися з однієї ложечки.Я ставлю питання – ви вірите, що це є кров Ісуса Христа і тіло Христове? Якщо ви не вірите, то ви не причащаєтесь. А якщо ви вірите, що це є тіло, реальне тіло Христове і Його кров, то хіба від Христа, від Його тіла і крові можна отримати ці віруси? Неможливо, тому що тіло і кров є життям, і від життя ви не можете отримати хворобу. А хто не вірить в це, нехай не причащається. А хто вірить, той ніколи не захворіє. І ніхто ніколи в історії від причастя тіла і крові не захворював і не помирав".Внаслідок, проти Філарета повстала ЛГБТ-спільнота та схвильовані українці. Як повідомляє портал Знай, громадськість не залишила ці заклики без уваги і почала діяти. Українська ЛГБТ організація "Інсайт" вирішила подати до суду за такі висловлювання Патріарха Філарета. Про це активісти організації заявили на своїй Facebook-сторінці."Ми вважаємо, що почесний Патріарх ПЦУ Філарет, являючись публічною особою, має великий вплив на людей, що належать до релігійної спільноти. І його слова можуть бути підбуренням до дискримінації, поширення стигми та переходу до насильницьких дій щодо геїв, лесбійок, бісексуальних та трансгендерних людей", - зазначили в організації.В "Інсайті" наголосили, що вважають подібні висловлювання неприпустимими в будь-який час, а поширення такої відверто дискримінаційної інформації публічною особою під час пандемії може спричинити хвилю насильства на ґрунті ненависті щодо ЛГБТ-спільнот."Наразі наші адвокати працюють над позовом", - зазначили активісти.Нагадуємо, коронавірус вже давно розбігся містами країни - тестувати нічим. Влада шукає винних, щоб відвернути увагу від розкраденої медицини. 
Гомофобія в Українській та Російській Вікіпедії
Гомофобія в Українській та Російській Вікіпедії
Нікополь 2020-04-14 14:32:33
            Гомофобія в Українській та Російській Вікіпедії    Вікіпедія - найпопулярніший ресурс у світі. Найвідвідуванійший сайт усіх часів та народів. Водночас, його контент створюється будь-яким користувачем інтернету. І доволі часто, відображає суб'єктивну думку окремого користувача або соціальної групи...    У цій статті, хочу звернути Вашу уваги на гомофобію в Українській Вікіпедії, її наслідки та як Ви можете цьому зарадаити.     Кількість відкритих ЛГБТ-вікіпедистів в Українській Вікіпедії рівняється 0,001%. Загальна кількість ЛГБТ-вікіпедистів - не більше кількох відсотків. 99% з яких приховують свою орієнтацію та самі бояться наближатися до статей, створення чи покращення за темою ЛГБТ. Бояться навіть проголосувати проти їх видалення, бо не дай боже, причепляться і до їх статей. Сумно. Я не буду казати про кількість гомофобів в Українській Вікіпедії, і так зрозуміло, що дуже багато…Спробуйте збагнути наслідки цього для інформаційної сфери України та складу статей самої Вікіпедії.     Тим не менш - я відкритий ЛГБТ-вікіпедист. Перші спроби створювати статті у Вікіпедії, я почав десь у 2011 році. Ці спроби були не дуже вдалими, а вікіпедисти не дуже привітними, щоб я там затримався. Потім я спробував ще у 2012 році, але і ці спроби були невдалими. Мої статті видалялися без пояснення (іноді зі знушаннями), хоча я дуже намагався привести їх до ладу. Це вбивало, оскільки зусилля - були знищені однім кліком мишки якогось дуже“привітного” вікіпедиста.    В черговий раз, коли я почав, у 2013 році, спроба була більш вдалою і мені трапилися вікіпедисти, які покроково пояснили, як і що треба робити. Тоді я написав багато статей, біля 1000. Тому загальна кількість статей, створених мною - біля або більше 1000, а сума переглядів цих статей на місяць у середньому +-40 000. Звісно, я зараз займаюся їм покращенням. Дуже висока вірогідність, що саме Ви, читач, читали деякі з моїх статей або перекладів статей із інших мовних розділів Вікіпедії на найрізноманітніші теми.    Чесно кажучи, для того, щоб стати вікіпедистом зі звичайної людини, яка є рядовим користувачем комп’ютеру та інтернету - не легко але і просто водночас, хоча можливо, якщо Ви цього хочете. Найкраще, коли у Вас є куратор - який буде Вам крок за кроком допомагати і пояснювати, що і як робити. У Вікіпедії є ціла категорія вікіпедистів, які згодні допомагати новачкам.  і звісно ж, найголовніше - бажання! Але…що робити, якщо ваші статті видаляють тільки через їх тему? Якщо Вас, блокують за найменше порушення, або сфальшовані дії, бо ви… гей? Що робити?    Так сталося і з проектом ЛГБТ в Українській Вікіпедії, який стартував в кінці літа 2014 року. До цього, систематично відбувалися нападки вікіпедистів-гомофобів, що цілими стосами ставили на видалення нові статті та категорії, які стосувалися ЛГБТ-теми. Ці вікіпедисти часто не скупилися на образливі гомофобні слова, мотивувалися не правилами Вікіпедії, а скоріше власним “баченнем” та “панятіямі”, для того, щоб видалити “неугодні” статті попри що. Таким чином, почали втрачатися перші статті, деякі із яких роками висіли недоробленими, занедбаними. Але тоді, коли здавалося б, до них дійшли руки - вони чомусь деяким почали муляти очі. Бо стали інформативними.    До створення проекту ЛГБТ, разом із деякими ЛГБТ-вікіпедистами, ми прийняли рішення створити спільноту у мережі Facebook: Українська Вікіпедія [Користувачі проти гомофобії], щоб у цій спільноті ділитися успіхами одне одного, обговорювати проблеми та повідомляти про гомофобні випадки. Зараз у цій спільноті близько 200 учасників, хоча з моменту створення пройшло не більше кількох місяців. Кожен може публікувати там свої думки, та повідомляти про нові створені статті. Сам проект, нам подарували, так би мовити ЛГБТ-вікіпедисти з Росії:Воскресенський Петро та Антон Міронов, з Пітера. У своїй мовній версії, вони створили багато якісним статей. Чи не парадоксально?    Керівник їх проекту розповів мені, що там майже усіх усіх ЛГБТ-вікіпедистів заблокували. Лишилися так би мовити “залишенці”... Він також зазначив, що Українська Вікіпедія - у стані зародку і ще є можливість змінити усе на краще. Слід також додати, що Російський проект ЛГБТ - має відзнаку Вибраного проекту, а декілька десятків статей про ЛГБТ, створені за його допомогою, є також відзначеними як Добрі або Вибрані. Як би не було, Російська Вікіпедія, ще більш гомофобна за Українську. Тому останньою новиною стало те, що і керівника цього проекту заблокували попри його професіоналізм та внесок.    Все ж, хочу зазначити, що в Українській Вікіпедії - панує яка не яка демократія і це найголовніший момент, який я би хотів до Вас донести. Якщо якийсь вікіпедист-гомофоб поставив на вилучення ЛГБТ-статтю, все ж таки вирішальним моментом є кількість тих, хто голосує проти чи за видалення. Також враховуються аргументи, аргументи засновані на правилах вікі, аргументи номінатора і впливовість користувачів. Дуже часто, майже завжди, рішення голосування може бути різнитися у кілька голосів. І ці кілька голосів - вирішують усе… Буквально 1, 2, 3 голоси та аргументи могли б зберегти багато статей, які є в інших мовних розділах Вікі, але були видалені через голоси гомофобів, через те, що Українська Вікіпедія, не достатньо представляє у собі спільноту ЛГБТ-користувачів, які б могли захистити свої статті.    Також присутня стратегія “не приберу, так понадгризаю”. Розповім про конкретний випадок. Один користувач, із активних “релігійних” гомофобів кинувся до статті “Гомофобія” і навмання написав там, що: “Гомофобія - це термін вигаданий ЛГБТ-спільнотою з метою пропаганди позитивного ставлення до ЛГБТ і негативного до усіх, хто засуджує їх діяльність”. Не було жодних посилань на джерела, які б підтверджували цю “тезу”, а це вважається оригінальним дослідженням - порушенням правил Вікіпедії.  І це потім читають тисячі, іноді десятки тисяч і сотні тисяч людей, формуючи ту чи іншу точку зору у наслення України. Такі користувачі можуть займати великі пости у Вікіпедії… Але сама ж гомофобія, чи їх віра у “пропаганду гомосексуалізму” - затмарює їм очі. Вони просто бажають одного - відсутності ЛГБТ не тільки у Вікіпедії, у житті, навіть згадки про наше існування, про щось хороше про нас, чим можна пишатися…    Гомофоби що з УкрВікі, що з Рос - використовують одні і самі ж форми провокацій, через які ЛГБТ-вікіпедистів блокує їх людина з адміністрації. На жаль, принцип совка - кругова порука, діє і там… Гомофоби звинувачують у одному, другому, третьому, аби лише заклювати - винищити і витурити активних ЛГБТ-вікіпедистів, за простою схемою: “Знищити та дискредитувати будь-якою ціною, заблокувати”. Те ж саме і сталося зі мною, я став жертвою спланованої провокації, і мене забанили. Добре, що на деякий час, але, увага: “за систематичний вандалізм та порушення правил вікіпедії”. До речі, забанив адмін-гомофоб, проти якого я  голосував на виборах адміністраторів. Тобто тут взагалі суб’єтивна дія і особистий мотив. Діють гомофоби хитро і перевіреними методами. Дуже хочеться вірити у консенсус та компроміст, але це майже неможливо, коли інші навіть за рівну людину вас не сприймають...    Пам’ятай - твій голос може бути вирішальним, коли гомофоби в черговий раз кинуться видаляти статтю у Вікіпедії про Тебе, твого улюбленого співака, чи музичний гурт, правозахисника, або історію про нас, яка висвітлила б реальні факти, а не культивувала б міфи і фобії. Твій голос, саме Твій, може стати вирішальним. Адже із часів Євромайдану, ми впевнилися, що поодинці - ми краплини, але разом - Океан!    P. S. І завжди кажіть гомофобам: Ви можете знищити нас, але не можете спинити час.   Прямо зараз, пропоную Вам долучитися: https://uk.wikipedia.org/wiki/Вікіпедія:Проект:ЛГБТRayan Riener[11 (16 листопада) жовтня 2014]
Ненароджені [безмовні] вірші | поезія про прокрастинацію
Ненароджені [безмовні] вірші | поезія про прокрастинацію
Нікополь 2020-06-08 20:33:50
Нерожденные [безмолвные] стихиЕсть затерянные стихи,которым из мыслей не удалось родитьсяЕсть затерянные стихи,затерянные на клочках старой бумагиЕсть затерянные стихи,которых никто никогда никто не услышитЕсть затерянные стихи,словно люди, которые не смогли родится.Нерожденные, безмолвные стихив вечности так и не грянут?18 серпня 2014Є загублені вірші,яким з думок не вдалося народитисяЄ загублені вірші,загублені на клаптиках старого паперуЄ загублені вірші,яких ніколи ніхто не почуєЄ загублені вірші,немов люди, які не змогли народиться.Ненароджені, безмовні віршіу вічності так і не прийдуть?
Історія квір-літератури в Україні: більше не можна мовчати
Історія квір-літератури в Україні: більше не можна мовчати
Україна 2020-07-20 13:17:17
Соціальна тематика стає новим трендом в українській літературі. На книжковому ринку з’являється все більше видань, що присвячені табуйованим і «незручним» темам: сексуальності, тілесності, гендеру. Одна з таких тем — ЛГБТ. Саме тому NikopolToday передає вам цю важливу інформацію від Читомо у партнерстві з Freedom House, які  публікують матеріали про ЛГБТ-літературу, що розповідають про розвиток цього книжкового напрямку в Україні.Чому це важливо? Книжки, які висвітлюють життя людей з нетрадиційною сексуальною орієнтацією, піддаються критиці та провокують скандали, проте знаходять своїх читачів та тримають позиції.Перші українські гей-твориНа початку 1990-х на теренах уже незалежної держави Україна почав виходити перший український гей-журнал «Один з нас». У ньому друкувалися перші оповідання та вірші на гомосексуальну тематику, публікувалися анонси гей-заходів, новини з життя ЛГБТ-спільноти, певний час була там і рубрика «Знайомства». Видання позиціонувало себе як «журнал чоловічої естетики»: саме цей журнал можна назвати «прабатьком» українських ЛГБТ-ЗМІ.Поступово на пострадянському просторі почала з’являтися і гей-література. Повість Марини Козлової «Арборетум» побачила світ у 1995-му: чи не вперше український читач мав змогу поринути в історію кохання між чоловіками, написану для широкого кола читачів. Для багатьох саме ця книга була першим повноцінним виданням на гей-тематику, інформація про яку потрапила у публічний простір. «Арборетум» переклали кількома мовами, кілька разів перевидавали і у складі збірок, і окремим виданням.У 2006 році київське видавництво «Нора-Друк» випустило переклад роману польського автора Міхала Вітковського «Хтивня». Хтивня — це назва вигаданого містечка, де на місцевому нудистському пляжі збираються, відпочивають і знайомляться між собою так звані «феї» — жіноподібні геї. Книгу переклав український письменник Андрій Бондар. На книжковому ринку «Хтивня» стала одним із перших україномовних видань, де описується життя людей ЛГБТ, згадує письменниця і журналістка Лариса Денисенко. «Між іншим, книга не викликала жодного скандалу, нею дуже делікатно цікавилися під час різних літературних подій», — каже вона.Роком пізніше, у 2007-му, у тому-таки видавництві «Нора Друк» вийшла її книга під назвою «Кавовий присмак кориці», де також зачіпається тема гомосексуальних стосунків. Того ж року в інтерв’ю газеті «Бульвар Гордона» креативний продюсер каналу 1+1 Анатолій Єрема зробив камінг-аут — публічно зізнався, що він — гей. Це зізнання стало для України справжнім прецедентом, адже до Єреми це наважилася зробити тільки одна українська знаменитість — шоумен Костянтин Гнатенко.На той час тема ЛГБТ ще не була предметом публічного дискурсу в українському медіапросторі: до масштабних Маршів рівності, на які будуть збиратися не лише самі ЛГБТ, а й їхні союзники — ті, хто їх підтримує — лишалося ще десять років, а українські журналісти навряд чи розуміли різницю між словами «гомосексуалізм» та «гомосексуальність».Ситуація змінювалася поступово: українські автори почали досліджувати тему ЛГБТ у своїх творах: геями чи лесбійками могли бути як головні, так і другорядні герої романів. Так, наприклад, у 2008 році у видавництві «Факт» вийшла повість української письменниці Катерини Бабкіної «Лілу після тебе», де йдеться про чи то любов, чи то дружбу двох дівчат із елементами еротизму. А у 2013 році у видавництві«Фоліо» вийшов роман Бабкіної «Соня», другорядні персонажі якого — геї.На питання про те, чому Бабкіна вирішила «оселити» у своїх книгах героїв ЛГБТ, вона відповідає так: «Тому що вони є, а література має симулювати взаємодію з реальним світом, а не з вибраними його частинами».Катерина Бабкіна називає українське суспільство «темним, неосвіченим, переляканим, традиційним, релігійним, мізогінним та патріархальним». Вона каже: люди бояться і табуюють те, про що не знають і чого не розуміють. Через це подібну літературу можуть сприймати із острахом і осудом.«Дізнатися тепер можна про все на світі, але ж це треба докласти зусиль. А люди не хочуть, люди хочуть подивитися тєлєк і послухати, що бабка-сусідка скаже. Не всі, звичайно, але таких ще багато», — говорить Бабкіна у коментарі «Читомо».«Тепло його долонь» — книжка, яку і сам автор, молодий письменник Юрій Ярема, і видавці «Видавництво Анетти Антоненко» позиціонували як «перший український роман про геїв». У видавництві тему книги назвали «незвичною та сміливою». Тож не дивно, що київська презентація роману, яка відбулася у «Книгарні Є» на столичному Подолі, спровокувала скандал і не тільки цьому. Сам автор тоді планував «розкопати невідому копальню — квір-літературу», що для української літератури могло би бути доволі амбіційними планами. Насправді «Теплу його долонь» передувала також книга «На Марс», гроші на створення якої збирали через краудфандингову платформу «Спільнокошт» і опублікована вона була набагато раніше. У 2014 році, у Канаді, а потім - 2015-го року в Україні, хоча Ярема намагався представити свій витвір у якості першого. Звісно, це не так. Насправді ж, це не єдина книга, яка претендувала на звання «першого гей-роману» в Україні. У 2006-му у видавництві «Критика» вийшла квір-антологія «120 сторінок Содому», створена Олесем Барлігом у співпраці з іншими українськими авторами, яка так само претендувала на такий титул. Щоправда, із це не авторське видання, а перекладна література: в антології зібрали українські переклади творів від трьох десятків авторів з різних країн Європи.Майя, її мами і скандал довкола скандалуУ 2017 році величезний скандал довкола себе спровокувала яскрава дитяча книжечка обсягом у всього 64 сторінки — «Майя і її мами». Майя — дівчинка, у яка має двох мам. Власне, саме цей момент і збурив хвилі хейтерських коментарів у фейсбуці, став інфоприводом для численних публікацій у ЗМІ — довелося навіть скасувати одну із презентацій, аби не наражати на небезпеку її учасників.Насправді ж, аби «скандальним» у цій книзі є тільки один коротенький абзац, який звучить ось так:«Мене звати Майя. І в мене дві мами. Люди часто дивуються, як так вийшло? Але це не дивина! У мене немає тата: він секретний донор. А мами — не секретні, а дуже справжні. Вони люблять одна одну і мене».Авторка Лариса Денисенко каже: коли журналісти приходили до неї по коментарі з приводу «скандальності» книги, вона просила їх зачитати той самий абзац. Після цього у відповідь чула: «І все? А що тут такого?»«Більшою мірою я була вражена не стільки цькуванням мене, моїх видавців, несприйняттям тексту, а тим, що маленька історія, стилістично наївно викладена, збурить як спротив, так і дискусії в суспільстві», — зізнається авторка.Насправді ж, «Майя і її мами» — книга про те, яким різноманітним може бути суспільство. По суті, це коротенькі історії про дітей, які живуть у зовсім різних сім’ях: хтось має братиків і сестричок, хтось — ні, хтось живе з мамою і татом, когось виховує бабуся або дідусь. А у когось, як-от у дівчинки Майї, дві мами.«Майя та її мами» говорить голосами меншин, або більшості, яку вважають меншинами: тут голоси внутрішньо переміщених осіб, кримських татар, дітей — соціальних сиріт, дітей — «солом’яних сиріт», діток з ЛГБТ-родин, родин етно-меншин, для мене дуже важливим є те, щоб ми чули не лише більшість, і не соромилися відстоювати свою ідентичність і свої права», — пояснює Лариса Денисенко.Вона займається правозахистом і зазначає, що, серед іншого, це означає також надавати або підсилювати голоси меншості. Каже: вдячна ЛГБІК-спільноті за довіру, зокрема, голові ГО «Жінки в медіа» Лізі Кузьменко — відкритій лесбійці та активістці за те, що звернулася до неї з пропозицією щодо такого тексту. Згадує й інші організації, які займаються, зокрема, правозахистом, освітніми проектами та темою ЛГБТ і в рамках Коаліції протидії дискримінації, і окремо: «Наш світ», «Інсайт», «Точка опори», «КиївПрайд»та інші.«Я розумію, що таке відчувати ніби наявність конституційного принципу рівності, але не відчувати це на практиці, мені важливо працювати, частково, як має працювати держава, давати реальні можливості для реалізації прав і свобод», — говорить Денисенко.Люди, додає вона, бояться, що почують щось таке, що зруйнує звичний для них порядок речей. Бояться і того, що побачать щось, що позбавляє їх привілеїв «нормальності». За словами письменниці, навіть серед тих, хто обурився від самої наявності цієї книги, було дуже багато людей, в котрих родина зазнала різноманітних змін.«Їм було важче прийняти різноманітність як норму, свою, зрештою, родину як норму. Певне, вони зневажали і відступ своєї родини він канонічної, не приймали її, і тому злилися», — говорить письменниця.«Видавництво» з ракурсом«Всі роки, що я носився з ідеєю відкрити видавництво, доволі чітко бачив, що воно неодмінно буде нішевим, та мусить працювати на певну конкретну мету», — каже видавець, ілюстратор та книжковий дизайнер Ілля Стронговський. У 2016 році спільно з бізнес-партнеркою Лілією Омельяненко він запустив власне видавництво, яке так і називається — «Видавництво». Саме вони видали «Майю та її мам».На час появи «Видавництва Стронговський та Омельяненко уже розуміли, що фокусом їхньої діяльності буде саме соціальна тематика.«Хтось мусить з цим працювати, якщо більші видавці бояться, чом не ми? Загальний дискурс на соціальну тематику в нас має вивіску «не на часі». Це необхідно долати. Зручного часу не буде ніколи» — пояснює він.«Коли «Видавництво» тільки починало свою роботу, вони видавали дитячі книжки про дорослішання, самотність, типи родин. Аудиторії цих книжок все ж були трохи різними і не надто перетиналися. Це і були їхні перші аудиторії — зрозуміло, що вкрай малі», – додає Стронговський.Що ж до історії з «Майєю та її мамами», він каже: той резонанс — це була реакція, скоріше, на скандал, а не на саму книгу. Та навіть цей скандал не призвів до вибухового зростання накладів книги.У «Видавництві» виклали на сайт електронну версію «Майї та її мам» — її скачали понад 50 тис разів.«На щастя, послідовна політика дозволяє акумулювати навколо нас всіх небайдужих до теми, і переважно нас все-таки розуміють і підтримують. Можна окремо додати, що мальовані історії та літературу читають часом геть різні люди, тож долученням коміксів ми її розширили», — каже Стронговський.Після «Майї та її мам» у «Видавництві» вийшло ще кілька видань, які спровокували бурхливу реакцію громадськості. Щоправда, присвячені вони були вже не темі ЛГБТ, а іншим «незручним» для суспільства темам: тілесності, сексуальності, смерті тощо. Наприклад, комікси про менструацію «Заборонений плід» — переклад зі шведської, або «Розквашене яблуко» — теж комікси, теж переклад, але з польської. На цей раз — про сімейне насильство.«Ми намагаємося дивитися, яких книжок на ринку нема і випускати щось, щоби якщо не закрити, то бодай привернути увагу до теми. Дитяча книжка про філософські питання вщент провалилася, хоча у Швеції це супербестселлер із 70 тис продажів. Натомість про смерть для різних вікових категорій ми випустили уже десь п’ять книжок і на всіх них є помірний попит. Дуже важить загальна відомість титулу, «Маус. Сповідь про Голокост» — важка історія, дуже несподівано подана, не надто зручна для сприйняття. Особливо в нас, країни, читачі якої не зростали серед мальованих історій, — але це бестселер», — наводить приклади Стронговський.Він каже: українські читачі загалом відкритіші для вітчизняних авторів, ніж до перекладної літератури. Всі авторські видання, які вийшли у «Видавництві» — «Майя» Лариси Денисенко, «Оця Марія звірів малювала» про дитинство Марії Примаченко Світлани Тараторіної та двотомник «Це зробила вона» — хіти.«Зрозуміло що далеко не всі автори згодні писати на соціальну тематику, а з тих, хто згоден, ще менше спроможних впоратися. Це видно загалом по ринку. Але у нас дуже висока планка і ми неухильно її тримаємо. Що більше хороших вітчизняних і перекладних книжок загалом буде видано, то легше буде і майбутнім авторам», — каже видавець.Ще одне українське видавництво, яке випускає книги на соціальну тематику — «Медуза». Там, наприклад, випустили антологію «Образ, тіло, порядок. Гендерні дослідження в міждисциплінарному спектрі». Це збірка перекладених на українську мову есеїв, які фокусуються на гендері й тому, як це поняття проявляється у різних сферах людського життя. Гендерною тематикою займається і дослідниця, письменниця Оксана Кісь: вона приділяє багато уваги темі фемінізму, гендерним ролям чоловіків та жінок і проблематиці сексизму.Теми-табуЛариса Денисенко називає «Майя та її мами» прикладом інструмента, який можна використовувати для навчання, дискусії та пояснень. Починати можна з будь-якої історії, котра ілюструє різноманітність родин в Україні. За таким принципом вона з колегами створює й інші матеріали, у яких звертає увагу на важливі соціальні проблеми та питання, які потребують вирішення. Домашнє насильство — також одна із них.«Багато людей заперечують і не сприймають проблему гендерно обумовленого насильства, заперечують навіть власний досвід або лише з нього виходять, тому ми створили збірку «Про нас. Проти насильства». Вона є у вільному доступі. Там можна прочитати 10 оповідань на тему домашнього насильства, коментарі психологів, поради правничого середовища, зразки заяв до поліції», — каже письменниця.За її словами, ця збірка дає зрозуміти: ви — не самі, проблема дійсно є, про неї говорять, її не заперечують. Психологи і юристи стикаються з цим щодня і можуть запропонувати допомогу.Це — можливість дати людям надію, щоб вони не почувалися безпорадними, прийняли і себе, й інших. Єдиним збоченством, каже Денисенко, є насильство, але ми можемо з цим боротися, не нормалізовувати його і протидіяти йому.Саме цим займається і письменниця, громадська діячка Настя Мельниченко. У 2016 році вона запустила у соцмережах масштабний флешмоб #янебоюсьсказати: під цим хештегом сотні користувачів — і чоловіки, і жінки — ділилися власними історіями про пережите насильство.«Читаючи історії про насильство, я збагнула, що через майже них усі червоною ниткою проходить тема необізнаності дітей на теми сексу, насильства, особистих кордонах. Коли з ними чинили насильство, а часто це були найближчі люди — тато, дядько, брат — ці діти не могли зрозуміти, чи нормальним є те, що роблять їхні близькі. Їм було соромно, страшно, але ж це найрідніші люди», — згадує Настя Мельниченко.Саме через це і виникла потреба у книжці за мотивами флешмобу: письменниця зізнається, що просто мала розповісти дітям, що таке насильство, чим є секс, як вибудовувати власні кордони. Так з’явилося видання «#ЯНеБоюсьСказати. Найвідвертіша книжка для підлітків». Після виходу книги Настя Мельниченко отримала чимало відгуків, найпоширенішим серед яких було: «Ох, чому ж у нашому дитинстві такої літератури не було».«Християнська мораль табуює ці теми, а ми є християнською країною. Християнські традиції дуже сильні, «зрада» цим традиціям і цінностям сприймається як зрада українській ідентичності і віщує лихе, одвічні муки, наприклад. Людям «підгорає», бо досі ми є досить архаїчним суспільством, де абстракції важливіші за права людини чи права дитини», — пояснює авторка.В цивілізованому світі прийнято балансувати між традиційними цінностями — з поваги до тих, кому вони близькі — і правами людини, розмірковує вона. Але якщо треба робити вибір або-або, то обирають все ж права людини, бо людина важливіша за абстракцію. Тобто ця конкретна дитина, її безпека та життя «важливіші за древні вчення бога, якого ніхто не бачив».«Це одна з відмінностей цивілізованого світу від застарілої парадигми мислення. Але коли я прямо чи опосередковано кажу, що кожна конкретна людина важливіша за такі абстракції як «нація» чи «соціалізм», то мене готові убити. Як і кожного, хто посміє щось сказати на цю тему. Тож оце все неприйняття виходить виключно з нерозуміння того, чим є права людини і певного зміщеного ціннісного сприйняття», — зізнається Настя Мельниченко.На питання, що із цим робити, відповідає: пояснювати. Робити це можна через масову культуру — привчати людей до нової норми. Адже соціальні норми та поняття моралі змінюються разом із епохами, у яких ми живемо. Настя Мельниченко наводить приклад: колись в українському суспільстві жінку, яка приносила позашлюбну дитину, виганяли з громади та піддавали тотальній ганьбі. Колись це справді було традицією, але зараз такі реакції — уже в минулому.«Раніше поява у робочому колективі ЛГБТ-людини викликала б фурор і цькування, а зараз, принаймні у великих містах, нікому немає діла ні до чийого особистого життя — аби твої цінності, як людини, відповідали цінностям компанії. Потроху практики цивілізованого світу прийдуть і до нас», — каже Настя Мельниченко.Ще зовсім нещодавно через книгу «Майя та її мами» Ларисі Денисенко погрожували, але вже зараз, згадує Мельниченко, на українському книжковому ринку з’являються схожі книги. Через те, що кількість такої літератури збільшується, на її думку, сенсу погрожувати всім цим авторам просто немає: «Вода прорвала греблю, її вже не спинити, і скоро все буде добре».Ілюстрації Мар’яна МикитюкСтворено у партнерстві з Freedom HouseДжерело та фото Читомо / автор Олександра Горчинська
В Україні сьогодні святкують День Незалежності!
В Україні сьогодні святкують День Незалежності!
Україна 2020-08-24 12:59:38
Саме в цей день Верховна Рада УРСР прийняла Акт проголошення незалежності України. Про це NikopolToday пише з посиланням на 34 канал Дніпро. Цей документ був підтверджений 1 грудня 1991 року на всеукраїнському референдумі. Проголосували за незалежність України 28 мільйонів 804 тисячі 71 осіб з 31 мільйона 891 тисячі 742 осіб, які прийшли на дільниці.Засновано свято 20 лютого 1992 року. У цей день Верховна Рада прийняла постанову «Про День незалежності України», яке наказувало відзначати День незалежності 24 серпня. Основні святкування проходять в Києві, де традиційно президент України дає урочистий прийом з нагоди Дня незалежності.Мітинг за незалежність України під стінами Верховної Ради, 24 серпня 1991 року. Мітинги та протести створюють історію.Також перші особи держави покладають квіти до пам'ятників видатним українцям (в основному, до пам'ятників Володимиру Великому, Богдану Хмельницькому, Михайлу Грушевському і Тарасу Шевченку) і беруть участь в молитві за Україну, яка проходить в Софії Київській за участю представників всіх релігійних конфесій. Також в окремі роки в Києві проводилися військові паради, а також організовувалися святкові концерти і торжества.Волелюбне море українців із усіх куточків країни змінило історію назавжди! Щорічними пам'ятками до свята в столиці є Міська виставка квітів у Печерському парку, чиї схили на той час завжди покриваються фарбами яскравих кольорів і в сукупності формують різні приурочені до свята зображення, а також великий святковий концерт.Голова Верховної Ради Леонід Кравчук ставить на голосування постанову про проголошення незалежності України і результат голосуванняСвяткування увінчується святковим феєрверком.Вітаємо всіх українців з Днем незалежності. І пам'ятайте: як би іноді не було складно і важко жити в нашій державі - наша незалежність дає нам можливість це змінити!Час змін настав! Джерело 34 канал
У Нікополі школярки звірячи побили дівчинку (відео)
У Нікополі школярки звірячи побили дівчинку (відео)
Нікопольський район 2020-08-29 22:27:47
29 серпня до ЗМІ надіслали відео, на якому видно, як малолітні хуліганки жорстоко б'ють дівчинку. Кадри нелюдської жорстокості викликали жах у користувачів соцмереж.Після того, як одна з них повалила постраждалу на підлогу, продовжила бити її кулаками по голові, а її подружки "додали" бідної дівчинці ще й кілька ударів ногами - по спині і по животу.Це кричущий випадок дитячої агресії, особливо з огляду на той факт, що відео події самі "бійці" опублікували в своєму інстаграм-профілі. Просимо компетентні органи розібратися в ситуації і притягнути до відповідальності всіх причетних до цього правопорушення.Джерело ГО "Прихист"
"Я хочу кращу Польщу". ЛГБТ+ люди хочуть змін, стартувала унікальна кампанія
Світ 2020-09-18 21:26:51
17 вересня розпочинається кампанія збору підписів під закликом "Хочу кращу Польщу!" Асоціація любові не виключає. ЛГБТ + люди закликають до колективних дій усіх, хто втомився від кампаній ненависті та насильства. Це також реакція на півтора роки бездіяльності Ратуші щодо Варшавської декларації ЛГБТ+."У четвер, 17 вересня, ми запускаємо збір підписів в Інтернеті за адресою www.chcelepszapolski.pl, а в суботу, 19 вересня, збираємо підписи в прямому ефірі у варшавській Бар-студії. Запрошуємо всіх, як ЛГБТ +, так і союзників та союзників, підписати вимоги декларації Звернення буде передано опозиційним політичним групам та політикам місцевого самоврядування з вимогою включити права ЛГБТ + людей у ​​свої політичні програми, інформує асоціація Miłość Nie Exclusive.- Ми, ЛГБТ+ люди, є мішенню влади. Щодня ми відзначаємо нові випадки побиття, і все частіше ми спалюємо свічки для дітей, які забрали собі життя. Політикам це байдуже, і їм байдуже про всі страждання. Тому ми звертаємось до нашої громади та всіх людей, які хочуть безпечну Польщу. Польща, якої нам не доводиться боятися і від якої не доводиться тікати, - пояснює Губерт Собецький, співголова Miłość Nie Exclusive.І додає: - Тільки соціальний тиск може змусити політиків почати робити свою роботу та піклуватися про всіх людей у ​​країні - включаючи нас."ЛГБТ+ картка" або півтора роки бездіяльностіПонад півтора року мерія Варшави не виконувала своїх зобов’язань щодо нашої громади. Президент Рафал Тшасковський дійсно брав участь у Параді рівності, але в іншому випадку уникав теми ЛГБТ +.Побиття на вулицях, байдужість або навіть ворожість поліції, згода на брязкальце в громадських приміщеннях, зростаюча проблема бездомності, особливо серед молодих ЛГБТ+Це лише деякі проблеми, зазначені у Варшавській декларації ЛГБТ+, які мали бути вирішені, наприклад, шляхом створення гуртожитку для втручання (тобто фактично притулку для допомоги), системи моніторингу злочинності або підготовки викладачів до допомоги студентам, яких утискують їхні однолітки. Всі ці рішення залишаються на папері.- Уряд підживлює ненависть і дає відчуття безкарності, тому на практиці заохочує фізичне насильство проти ЛГБТ + людей. Він ігнорує самогубства підлітків та проблему молодих людей, яких батьки викидають з домів через сексуальну орієнтацію, - каже Ола Качорек, співголова Мілощі Nie Wyklucza.Він також наголошує: - У такій ситуації міська влада повинна зробити все, щоб захистити своїх жителів та жителів. На жаль, у варшавської влади швидко вистачило мужності. Багато інших міст, незважаючи на зусилля місцевих активістів та активістів ЛГБТ +, взагалі не хотіли взяти на себе жодну підтримку. Тому підписи людей, які говорять "Я хочу кращої Польщі!" також піде до посадових осіб місцевого самоврядування. Вони також мають зараз багато чого зробити.
Суперечка через ЛГБТ-зони. Польща проти ЄС - її можуть виключити зі складу
Суперечка через ЛГБТ-зони. Польща проти ЄС - її можуть виключити зі складу
Світ 2020-09-25 17:37:53
Польщу, що залежить від кредитів Європи, викинуть з ЄС у злидні?