Нікополь сьогодні, новини міста
Home тег мистецтво

Всі публікації з тегом мистецтво

Металеві жінки повстали в центрі Дніпра із труб
Металеві жінки повстали в центрі Дніпра із труб
Дніпровська область 2019-12-08 01:33:55
Як стало відомо NikopolToday, в Дніпрі встановили металеві статуї жінок із труб поряд із Головним управлінням Національної поліції міста.Всі жінки зроблені з металу. У них чітко видно ноги і голова.А самі тулуби жінок-грацій виготовлені з металевих труб. Встановлені три металеві арт-об'єкти перед входом до музею українського живопису на Троїцькій площі.До речі, раніше ми повідомляли про те, що до Дніпра слід поїхати на вихідних, щоб потрапити на відкриття оновленого кінотеатру.А у Нікополі слід залишитись, щоб відвідати благодійний бал-аукціон.
На алеї за міськвиконкомом у Нікополі встановили новий арт-об'єкт
На алеї за міськвиконкомом у Нікополі встановили новий арт-об'єкт
Нікополь 2019-12-10 20:16:12
Як стало відомо NikopolToday, в центрі Нікополя додали новий об'єкт до архітектурного ансамлю міста, за інформацією від "Прихисту".Минулого тижня в рамках реалізації проектів-переможців конкурсу «Бюджет участі-2019» на алеї за міськвиконкомом встановили новий арт-об'єкт під назвою «Квітуча мрія». Його автором є нікопольчанка Марина Попова. Ще на початку нинішнього року за проект дівчата проголосували 226 осіб. Дана конструкція - це яскравий металева метелик, призначений для 15 квіткових вазонів. Скульптура була виготовлена ​​ковалями з Західної України. Ці ж майстри зробили "Крила Ніки", які прикрасили сквер Визволення в Старій частині міста.Нагадаємо, для реалізації кожного проекту в конкурсі «Бюджет участі - 2019» з міського бюджету було виділено 50 тисяч гривень.Фото - Прихист.Раніше ми писали, що тенденція у Нікополі працеваштовуватись за кордон тільки збільшується. Що слід знати перед поїздкою?Також, повідомлялося, що на Проспекті Трубників встановили ексклюзивний термометр на заздрість Маску.
Веселкові дерева ростуть у Дніпрі: чи варто повторити і у Нікополі?
Веселкові дерева ростуть у Дніпрі: чи варто повторити і у Нікополі?
Дніпровська область 2019-12-12 19:24:24
Як стало відомо NikopolToday, згідно інформації отриманої від сайту "Відкритий", у Дніпрі незвично розфарбували стволи дерев. У мережі з'явилося фото стрункого ряду дерев з оздобленими стволами. Райдужний "стріт-арт" з'явився біля дитсадка №88 на вулиці Робочій у столиці регіону. Пост Євгена Удовиченко почали активно коментувати дніпряни. Сам автор поста задався питанням, мовляв, кому це було потрібно, та й навіщо? Дніпряни парирують автору: красиво ж! І дійсно рожеві, лілові і м'ятного кольору стовбури дерев радують око. Інші користувачі запропонували пройтися уздовж дерев з ультрафіолетовою лампою вночі. Стовбури пофарбували "для душі" - вирішили треті. А кому-то і зовсім здалося, що це вимушена захист дерев від нашестя гризунів - причому зайців. Що думаєте ви? Фото від Євгена Удовиченко Обкладинка Pexels Раніше ми повідомляли, що у Дніпрі повстання сталевих жінок із труб. Також повідомлялось, що не слід вбивати тварин, особливо курок, бо можна потрапити за грати на 5 років.
У Нікополі відкрилась виставка
У Нікополі відкрилась виставка "Про життя - через магію пензлика"
Нікополь 2019-12-19 16:17:37
Культурний відпочинок у Нікополі став справді різноманітним. Ми знову пропонумо вам піти на захід, який вартий вашої уваги.Як стало відомо NikopolToday, у нікопольській бібліотеці № 3 відкрилась виставка картин під назвою "Про життя - через магію пензлика" від художниці Надії Іванової. Про це стало відомо завдяки посту на офіційній сторінці бібліотеки у Facebook.Заначається, що ГО "Союз Чорнобиль Нікополь" брав активну участь у заході і надав за дружню підтримку. На відкритті також відбувся виступ гурту "Берегиня" НКДЦ , які своїми вокальними та душевними піснями створювали святковий настрій для гостей. Органіатори висловили вдячність усім нікопольцям, які прийшли сьогодні на це свято. І такж вони додали, що чекають в гості до них усіх охочіх! Виставка зараз триває. Вхід вільний.Фото Інна ГромницькаТакож ми писали, що НАСА знайшло місце на Марсі де вони побудують першу людську колонію.А ось у Нікополі досі будують але ніяк не добудують демократію - голодні медики вийшли на протест. Зарплатні не вистачає ні на що!
Мистецтво збереже ваше життя: доведено,  культура продовжує кількість прожитих років
Мистецтво збереже ваше життя: доведено, культура продовжує кількість прожитих років
Світ 2019-12-21 23:18:12
Мистецтво має здатність значно продовжувати ваше життя. Такі цікаві висновки нещодавно оголосили вчені з Британії. Люди, які люблять мистецтво і частий культурний відпочино мали нижчі ризики смертності.Британські вчені авторитетно заявляють, що це дійсно допомагає жити довше, про це пише Mindbodygreen.Вчені ретельно проаналізували дані про понад 6 тисяч людей віком від 50 років і старше. Їх запитували про те, як часто вони відвідували галереї, театри, музеї, виставки та концерти. Потім фахівці спостерігали за ними протягом усього терміну дослідження.Які результати дослідження?Виявилося, що люди, які стикалися з мистецтвом раз або двічі на рік, мали на 14% менше шансів померти за час спостереження, ніж ті, хто цього не робив.Люди, які знаходили час на мистецтво кожні кілька місяців або частіше, ризикували на 31% менше.І хоча це дослідження є прикладом співвідношення, а не (обов'язково) причинного зв'язку, безумовно, немає нічого поганого в тому, щоб мистецтва в нашому житті було трохи більше. Висновки підкреслюють ще один цікавий фактор: статистично не люблять мистецтво бідні чи депресивні люди.Тож, варто замислитись, коли в останній час Ви відпочивали культурно разом із родиною. Кілька зайвих років не завадять.Фото 24 та ПексельРаніше ми повідомляли, що у Нікополі совок канув в літу. Прощавай, комунізм!Також ми писали як насолодитись глубоким мінетом і безпечно отримати задоволення для обох партнерів.
Нікопольська творчість: останні новини міста (фото твоїх дітей)
Нікопольська творчість: останні новини міста (фото твоїх дітей)
Нікополь 2019-12-27 14:41:33
Нікополь - творче місто із тисячами талановитих людей у всіх сферах! Особливо це стосується дітей і креативної молоді із насправді золотими руками. Отримавши багато мистецького натхнення, NikopolToday підготував для вас деякі останні креативні новини міста на Дніпрі.МАЙСТЕР КЛАС З МАЛЮВАННЯЯк стало відомо NikopolToday, з посту на Facebook малі нікопольці активно готуються до свят на майстер-класах. На занятті з малювання В БІКЦ "Долоні" діти зобразили кумедного сніговика.Наближаються новорічні і різдвяні свята, - пише Людмила Позднякова на своїй сторінці Facebook.Так хочеться створити щось казково-зимове.SNOWY-GAMESТакож стало відомо, що у Нікополі пройшли сніжні ігри для дітей. Про це повідомляє Алла Карташова на своїй сторінці Facebook.Вона розповідає, ща захід має назву SNOWY-GAMES «Лютий морозець гукає – малюки нехай тікають»!І додає, що Новорічні канікули ще попереду, але на території абонементу 5-9 класів знову лунає дитячий сміх та гомін. 26 грудня учні 13 школи завітали на зимові розваги до WONDERLANDу, де на них чекала пізнавально-розважальна програма «Лютий морозець гукає – малюки нехай тікають». Хоча за вікном зима не радує дітлахів сніжною погодою, вони змогли досхочу пограти в зимові ігри, дізнатися про незвичайний музей снігу, стати свідком появи на світ зимового дива – сніжинки та зарядитися новорічним настроєм.TOTAL-SNOWТакож, Нікополь Арт повідомляє про "Ніжку казку зими", що відбувлась на днях. Саме в цей казковий період на базі ЦДБ, у Центрі родинного читання та дозвілля «Дивосвіт», на території магічного WONDERLANDу, 5-й рік поспіль проводиться підсумок конкурсу «Ніжна-сніжна казка зими» на створення креативної новорічної іграшки своїми руками.Як завжди, юні майстри створюють неперевершені вироби, і додають їх до нашої бібліотечної виставки. В цьому році було дуже складно вибрати найкращі, саме тому дитячі роботи були розміщені на нашій сторінці в Фейсбуці, де всі бажаючі мали можливість переглянути і проголосувати (з 19 по 24 грудня) за ті, які стали їм до вподоби.25 грудня відбулося урочисте і довгоочікуване свято-нагородження учасників та переможців ювілейного конкурсу «Ніжна-сніжна казка зими», в якому взяли участь юні майстри та їх родини з усього міста.За результатами інтернет голосування переможцями ювілейного конкурсу на створення креативної новорічної іграшки своїми руками стали: Волошина Аня – 232 голоси, Заполучникова Дар’я -112, Солдатов Богдан 98 та Дмитроченко Евеліна - 89.На святі дітлахи та їх батьки, які мали можливість поринути у світ дитинства, із захопленням брали участь у веселих конкурсах та розвагах, які вдало поєднувалися з урочистим нагородженням. Особлива подяка батькам, які з неперевершеною акторською майстерністю, натхненням та творчим підходом змогли зануритися і відтворити чарівні образи казкових героїв. Родини жваво відповідали на питання вікторин та з задоволенням ділилися сімейними традиціями зустрічі Нового Року.Відвідати виставку і помилуватися роботами, які не залишать вас байдужими, ви зможете до 14 січня 2020 року на території WONDERLANDу (абонемент 5-9 класів).Сподіваємося, що веселий настрій, позитивні емоції, чудові подарунки, які люб’язно надав благодійний фонд «Нове життя» під керівництвом Н. Мезенцевої, допоможуть родинам щасливо зустріти новорічні та різдвяні свята.МАЙСТЕР-КЛАС ДЛЯ ВЕТЕРАНІВДо цього, стало відомо, як ветеранів АТО запрошують у Нікополі отримали творчій майстер-клас безкоштовно. Проц е також повідомляв Нікополь Арт.29 грудня о залі для тренінгів Центру учасників АТО і їх сімей пройде майстер-клас з розпису футболок. Про це «Нікополь-арт» від провідної майстер-класу Наталії Копчик. Початок о 10.00Запис за телефоном: 066 90 00 695. Кількість місць обмежена.ЮНА НІКОПОЛЧЬАНКА СТАЛА MINI MISS BRILLIANCE UKRAINE -2019!На головному дитячому зимовому шоу країни пройшов Національний конкурс краси MINI MISS & MISTER winter UKRAINE 2019. Про це NikopolToday пізнався від «Нікополь-арт», а він дізнався від Нереальні декорації, подарунки, сюрпризи та незабутні емоції чекали всіх!25 найдостойніших учасниць та учасників від 5 до 15 років з усієї України вийшли на сцену, щоб зачарувати журі та глядачів своєю красою і талантами.9-річна нікопольчанка Соня Яремко завоювала титул Mini Miss BRILLIANCE Ukraine -2019! Дівчинка навчається у 4-Б 22 школи, займається танцями в хореографічному колективі «Орхідея».Серед членів журі - громадський діяч Марина Кінах, актриса Катерина Островська, соліст оркестру Lords of the Sound Ярослав Радіоненко, особа Superstar Corporation і супермодель Монтейро да Сільва Маріа Катрін, переможниця минулорічного конкурсу Mini Miss Winter Ukraine 2019.НЕЗВИЧНЕ ЗИМОВЕ ШОУ НІКОПОЛЬСЬКОГО АГЕНТСТВА МОДЕЛЕЙ «ТРІУМФ»В улюбленому всіма фільмі «З легким паром» його герої напередодні Нового року ходять в баню, а у нас, нікопольців, зовсім інша культурна програма - ми поспішаємо на конкурс «Снігова королева», який для АМ Тріумф в цьому році став ювілейним. Чотири роки поспіль директор агентства Олена Мунжіу дивувала глядачів невичерпними фантазіями, а на п'ятий взагалі вбила їх наповал. Що прийшли на шоу чекала не тільки захоплююча боротьба за корону переможця - вони також відчайдушно..., але все по порядку...За цей час ми поступово звикли до стандарту: три вікові групи; три виходи - «Знайомство», «Домашнє завдання», «Інтерв'ю»; аукціон на підтримку бездомних тварин і нагородження переможців. На цей раз, при такому ж розкладі, було зовсім по-іншому. Першими продефілювали найстарші конкурсантки, слідом за ними - підростаюче покоління і всього через кілька хвилин зал вибухнув оплесками - на сцені разом з мамами і одним героїчним татом з'явилися крохотулі одно одного менше.Під час другого конкурсу діти спокушали журі своїми талантами, а дівчата кулінарними шедеврами.Третій вихід був по-своєму прекрасний і непередбачуваний - щоб зняти сюжет про свою дитину, мамам необхідно було побувати в ролі оператора, а малюки в свою чергу давали інтерв'ю на іноземних мовах.Дві інші групи філософствували з приводу Нового року.І ось у всьому цьому протягом вечора треба було розібратися і дати відповідну оцінку журі в складі засновника фонду «Майбутнє Нікопольщини» Руслана Олійника, директора магазину ексклюзивної біжутерії «Крісті» Інни Левінковой, кондитера Юлії Єрмоленко, майстри міжнародного класу з зачісок Рафаеля Давтяна.Поки компетентна четвірка дегустувала салати і сперечалася з приводу присудження титулів, від АМ Тріумф в залі для глядачів йшла демонстрація сезонного одягу, колекції сумок, масок і такого необхідного зимового аксесуара для нікопольців - парасольок. Швидко і з гумором промайнув аукціон в підтримку безпритульних тварин. А ще групи підтримки, ризикуючи зірвати голоси, відчайдушно боролися за солодкий приз від спонсора-кондитера.Незабаром ще більше цікавих новин!Фото: Людмила Позднякова, Алла Карташова, Нікополь АРТДо речі, раніше ми писали, який варіант крутого подарунку сподобається вашій дівчині.А якщо вам далеко йти до радянського центру міста Нікополя, щоб погуляти на свята - відвідайте нову ялинку у старій частині міста.
Відомий митець міста Нікополь запрошує на виставку своїх робіт
Відомий митець міста Нікополь запрошує на виставку своїх робіт
Нікополь 2020-01-21 17:05:12
Підтримувати культурне середовище і нагадувати про давню історію рідного краю для NikopolToday - завжди важливо. Вже відомий всім нам нікополець, Сергій Тороп, запрошує на свою виставку.Про це NikopolToday передає від Нікополь Арт, який дізнався з анонсу роботи Центральної бібліотечної системи на наступний тиждень.20 січня в 4-й бібліотеці Нікополя відбудеться відкриття персональної виставки біолога і художника Сергія Торопа. Початок о 12-й годині!На цей раз, нова виставка митця Сергія називається «Твій знак зодіаку».Вхід вільний для всіх!Фото Нікополь АртВарто додати, що якщо Вам не вистачає натхнення в останній час - ця стаття про Ілона Маска саме для Вас!А якщо Вас цікавить прогноз погоди - то ан цьому тиждні є можливість, що випаде перший сніг.
-I- (вірш українською латинкою)
-I- (вірш українською латинкою)
Нікополь 2020-02-10 11:35:40
Розділ "Власна думка" від NikopolToday - це також і можливість мешканцям Нікополя поділитсь своєю творчістю із іншими.Надсилайте свої твори на нашу пошту nikopoltoday@gmail.com і ми обов'язково все опублікуємо. .ya xapavsya za lyudej,yak za ostannyu nadiyu~-samotnist`-ci tortury bolily meni,-ale-lyudy jshly, - gorily…opalyvshy dushu moyu.dyxayu kysnem - alkogolemcya samonist` ryatuye,zberigaye mene vid bolyu.-morok-:nadiyi, lyubov, spodivannya!lysh popil v dushi,na rukax moyix rany…ya lechu u bezodnyu,ne xochu nikogo tyagty-iz soboyu-yak xapatys` za nyx,tak dovgo,.. beztyamno- tyamysh -ne tvoyi, chuzhi!i roky - u bezodnyu...iz nymy pishly-I-o9121∞~Rayan Riener
На радість туристам: Нікополь збудував свою Ейфелеву вежу та йде шляхом Дубаїв
На радість туристам: Нікополь збудував свою Ейфелеву вежу та йде шляхом Дубаїв
Нікополь 2020-02-17 18:20:56
Чи стане місто таким як Вегас? Вже зараз створюються преценденти для цього. Нікополь та його мешканці не перестають дивувати цілі область та країну. Про це NikopolToday передає з посиланням на Інформатор.У Нікополі дійсно з'явилися дві башти: Ейфелева і Бурдж-Халіфа! І дійсно, можливо легалізація азартних ігор та проституції - єдиний шанс для міста, щоб не зникнути з мапи країни.В Нікополі з'явилися цікаві арт-об'єкти. Ейфелеву вежу і вежу Бурдж-Халіфа встановили на території колишнього Південнотрубного заводу. Про це ЗМІ Нікополч стало відомо з соціальної мережі Facebook. Фото з інсталяціями з труб опублікував географ і краєзнавець з Кривого Рогу Володимир Казаков.Монументальні трубні споруди висотою понад три метри були створені і встановлені на проммайданчику колишнього ПТЗ в 2015 році, до 45-річчя ТПЦ № 7 і до Дня металурга. Вироби виконали працівники ІНТЕРПАЙП НІКО ТЬЮБ.Копія Ейфелевої вежі «Маленький Париж» виготовлена ​​з металоконструкцій і знаходиться біля Цехи №6. Крім неї працівники заводу створили «Українське село» з млином, полем соняшників, тином і бичками з возом. Цю експозицію розташували перед будівлею ТПЦ № 7.Неподалік встановили «Глобус». На інсталяції - три витка, вони символізують труби, яких за 45 років цех виробив настільки багато, що вистачило б оповити Землю кілька разів. Ще одне монументальні спорудження - копія вежі Бурдж-Халіфа з труб. З'явилася біля цеху № 6 на рік пізніше, в 2016 році.Крім масштабних арт-об'єктів з металу є й інші, трохи менше: два дерева і ялинка. Однак помилуватися цими та іншими арт-об'єктами можуть не всі. Вхід на територію підприємства тільки по пропуску.А це - металеве українське село! Родзинка міста. Раніше ЗМІ розповідали про те, що в центрі Марганця встановили Ейфелеву вежу. Детальніше про це читайте тут.Ейфелева вежа в Нікополі!Фото Інформатор
~Самукоморі~
~Самукоморі~
Нікополь 2020-02-19 14:19:13
-Синопсис-Cамукоморі - це історія про одинака, важко травмованого життям, суспільством. Хлопець, якому вже 26 років, живе у старому будинку і нікуди не виходить. Іноді, він визирає на зовні через шпарину над старими дверима. Комунальні послуги він сплачує за рахунок державної допомоги для безробітних. Оскільки має Інтернет, може оплачувати усі послуги онлайн, в тому числі і за самий інтернет. Його життя замкнене будинком. Чому? Він живе у маленькому містечку на Січеславщині. З нього усі знущалися, починаючи зі школи, а коли він пішов навчатися до ліцею - усе стало просто нестерпно. Він не мав грошей, щоб поїхати у велике місто, і не мав виходу і вибору де навчатися. У стінах ліцею усі з нього знущалися, вчителі не допомагали. Одного разу, коли він йшов містом, на нього напади хлопці з ліцею. Били його головою об балкон, він отримав струс мозку і купу травм і переломів. З того дня, він намагався не виходити на вулиці. Потім, померла його мати, коли йому було 22 роки, і з того дня він не виходив на вулицю...Нове повідомлення____________________________________________________________________________Говоріт і показиваєт Нікополь____________________________________________________________________________Самоізоляція - як спосіб самореалізації____________________________________________________________________________   Самоізоляція - як спосіб самореалізації і самовдосконалення за рахунок власних речей, що поруч. Я не проти автаркії, але вже чого боятися, коли ми, перепрошую, - повноцінно вийшли із справжнісінької Радянської Антиутопії?   Якого біса нам боятися чогось, окрім власних дурощів? Я ж не закликаю до копіювання Північної Кореї - ні. В нас усе набагато краще.   Це факти. Найкраща земля у Європі. Креативний та винахідливий народ, який ще і за стільки сторіч, не те що не здався перед іншими, ні - вийшов сухим із води!  Із посмішкою на вустах та рідною мовою на язику, із запалом творчим у очах, та візерунком етнічним на чолі.   Єдина наша отрута, це отой миш'як, що підсипають нам наші "друзі славянє". Які, чомусь упевнені, що наша мова пішла від їх угро-фінського діалекту, та і все таке далі. Тут особливо у подробиці вдаватися нічого - найновітніші дослідження, зокрема і генетичні - говорять самі про себе.   Самій українській мові, не менше 1000 років! Я не можу зрозуміти тих рлзумово відсталих, що цураються власного культурного дому.  Бо хата культури - це завше мудрість та надбання тисячоліть!. А ми - саме на порозі переосмислення речей.   Так "радіоактивних здобутків" та "моральних падінь", що ми здобули по волі своєї ж деградації суспільства, увесь час видкидаючи наджбання, а у замін - заміняючи - нічим, - багато. Лиш пустка у серцях...   Прийшов час самолюстрації і самозаглиблення у себе, як українця так і тих, хто просто тут народився. Ми усі одна сім'я - нас народила ця земля, напоїла своєю водою, нагодувала своїм хлібом та пестила дотиком повітря,..   І не настільки страшна та "Американщина", якщо із користю вибирати лише найліпше, а більше нудить від сучасного "рускага гламуру-сельскага", що окупував увесь наш інформаційний простір. А тепер - самі подивіться, на кого під таким впливом, - перетворюються ваші дітки: на розмальованих косметикою тринадцятерічних трясогусок, які зрання приборкують свою цноту із першим ліпшим бидлом; та тих самих парубків, які - курять з 9 років, "втикаючи" не у книги, а порно - що із усіх кустів ллється.   Є простий і дієвий механізм, для знищення нації:1 - Знищити культуру.2 - Згноїти алкоголем і скурити молодь.3 - Деморалізувати суспільство.   І попіл... в кого залишиться бажання, щось міняти, коли в голові одні думки про секс, алкоголь та наркотики?   Я не кажу, що слід здаватися. Я кажу - що вам слід рятувати себе і своїх дітей, починаючи вимикати зомбоBOX, і вмикати невеличку коробочку, під назвою - мозок!   Бо кожен із нас, може впливати на долю свого народу, - у когось це виходить гарно і суспільний візерунок виходить креативно-чарівним, в хтось - плутає і рве всю нитку…    25 вересня 2020 року ____________________________________________________________________________[Надіслати]   Стаття стосовно скорого надсилання заявки на вступ по ЄС. Хоча яка різниця, - нічого не змінилося з часів ЄвроМайдану…Анічогісінько. Кожен раз, коли я визираю у вікно, я бачу таку саму стару розбиту дорогу, старі будинки та сміття. Кожен раз, коли я читаю новини - бачу одне і те саме лайно, що продовжується вже 30 років підряд. Люди не хочуть цього бачити, не хочуть зазирнути у себе, - у причину усього цього трешу.- Усе, +100 гривень на мій рахунок, - ледь посміхнувся я. - Буде за що оплатити І-нет чи купити щось поїсти.    За вікном була осінь, я знав це, хоча світло майже не проникало у середину. У будинку жалюзі були цілі лише одні у залі та ті, що на кухні. Колись, їх зламав мій кіт, який помер рік тому. Він задирав жалюзі, щоб залазити за них і дивитися на вулицю. Це єдина згадка, що лишилася про нього. Я поховав його у городі, зараз могила заросла бур’яном. Я ніколи не випускав його на вулицю, хоча він дуже прагнув волі, - я боявся, що він під і не повернеться і я лишуся зовсім один. Зараз, вікна з поламаними жалюзі, я заклеїв своїми старими малюнками, на деяких з яких і був мій рудий смугастий кіт із рудими очами.    Я його дуже сильно любив, бо поруч більше нікого не було. Мати померла, коли мені було 22 роки. Це добило мене. Перед тим, коли мені було 20 - померла остання бабуся. Коли мені було 14 - помер тато. У 2005 році померла інша бабуся. Коли було 7 - дідусь.    Подивився скільки часу, щоб якось змінити напрямок думок.    20:00.    Ніч прийде швидко, навіть не помічу. Але холод… Мерзнуть ноги.    Встав, пішов, затягнув у кімнату обігрівач, увімкнув у розетку шнур та та сам обігрівач. Пішло тепло. Згодом у моїй маленькій кімнаті стало тепло. Добре, що зараз лише початок осені, взимку - доведеться закриватися у кімнаті, немов коморі разом з обігрівачем, оскільки в будинку давно немає опалення… Але він спалює кисень, а вікно відкривати я не можу. Тепло надто дорогоцінне. Тому, через кілька годин доводить його вимкнути. Потім, вмикаю знов і через деякий час вимикаю знов. Взимку, на дверях, я вішаю простирадла, бо немає дверей, а тепло якось потрібно зберегти. З внутрішньої та зовнішньої рами стирчать малі гвіздочки, на які я і кріплю тканину.    Щоб подихати свіжим повітрям, виходжу у інші кімнати або на веранду.    Але, разом із вечором непомітно пробігло кілька днів.    Я знову сидів за старим “станком” у мережі.    Вирішив зайти у нашу спільноту “Самукоморі” у мережі Facebook. Оскільки набридло писати статті в Українській Вікіпедії. Я і так там зробив більше тисячі статей, і відповідно подарував нашій Вікі від 10 тисяч то 100 тисяч переглядів на місяць. До речі, не зважаючи на прогнози росіян, що наша Вікі досягне мільйона статей лише після 2020 року, вона вже мала мільйон статей у 2018 році. Ліл. Але, повернемося до спільноти “Самукоморі”.    Її створив хтось дуже давно. Там обмежена кількість користувачів, але усі учасники наврядчє прагнуть до розголосу своїх проблем і маленького світу різноманітних самукоморі. Як і очікував, не побачив нових записів. Лише кілька коментарів до попередніх. Врешті-решт, я повинен зважитися і написати про себе щось, як і всі. Хіба ця спільнота створена не для цього шість років тому?..    Моя історія, певно буде дуже довгою і нудною. На відміну від інших, я сам винен у своїх проблемах… На відміну від інших самукоморі. Я… все ж не повноцінний для цього суспільства.    Але спершу, перед цим, я переглянув Skype - нікого. Певно усі ще сплять чи зайняті своїми справами. Прикро. Я спілкувався там із такими ж як і я. Замкненим колом людей. В нас були різні проблеми, але поєднані одним діагнозом - самоізоляцією. Онлайн, через веб-камери, ми могли дозволити собі спілкування, у колі тих, хто не буде знущатися одне над одним. Марта, Галан, Ван (Іван), Сама (Самара), Сашко “Сліпий”, Сер (Сергій) та Наді (Надія) - були моїм основним колом спілкування. Усі вони, так чи інакше - є самукоморі.    У кожного - своя біль.    В кожного - своя історія.    Але і в кожного із них, разом із мною - одна доля. У деяких - самогубство.    Нас єднає Мережа.    Як би не було, ми намагаємося триматися одне за одного. Правда, раніше у мене були друзі і в реалі, але усі мене по черзі зрадили та кинули. Я лишився на самоті...    Я поставив грітися чайник, щоб налити гарячої води до миски та попарити ноги й заварити чай, поки старий радіатор відпочиває і охолоджується. Хоча б якось зігріюся. Приніс рушник, брудний. - Треба влаштувати прання…    Але що мені написати про себе? Простіше просто написати: “я нікчема”.    Моя подруга Марта, не виходить зі свого будинку ще з 2010 року. Вона так би мовити “рекордсмен” серед нас. 10 років вона реально не виходила зі свого будинку, навіть у двір чи балкон. Живе вона у центрі Львову із вікном, з виглядом на метушливі древні вулички… Де “усі бігають як комахи” - за її словами. “Нікчеми”, - називає вона їх, особливо туристів, що не відривають камер від свого носа. Але, то вона так… Марта - лесбійка, і не приховує цього, як і десять років тому. Раніше вона грала у музичному панк-гурті і мала багато грошей, але тепер… її утримують батьки. Хоча вона досі записує власні треки.    Марта не має ніг, ампутували. У 2010 році її переїхав водій легкової автівки, прямо у центрі Львова. Водій втік, а Марта лежала закривавлена на бруківці і кричала, конала з болю. Люди боялися підійти до неї, і навіть не викликали одразу швидку, яка прибула лише через пів години. Туристи фотографували її, ніби одну із туристичних принад міста. Ніхто не підійшов, щоб допомогти “фріку”, ніхто. Більшість - просто проходила повз.    Тоді Марта носила на голові панківський ірокез, а на шиї нашийник із гострими металевими шипами. Губи фарбувала чорним, як і нігті, і очі густо підмальовувала косметикою, використовуючи багато білої пудри. Мала пірсинг у носі та бровах. Зараз Марта має ще більше пірсингу на обличчі та тілі. Ірокез вона поміняла на довге волосся пофарбоване у чорне. Вона впевнена, що у 2010 році водій спеціально переїхав її.    Ще одна подруга - прізвище Галан, своє ім’я вона не любить, тому просто Галан - має також вкрай тяжке життя. Познайомився із нею через мережу, як і з Мартою (пізніше), десь у 2011 році. Дівчина з Тернополя. Емо. Я промовчу про “стандартні” знущання. Але… Роки тому, вона поверталася вночі додому і бидло, яке її знало, напало на неї зграєю і забивало. За що? Коротка зічаска і те, що виглядає не так, як повинна виглядати “чьотка дівчина”.  Вона досі відходить і намагається ні з ким не спілкуватися і сидіти вдома, хоча і батьки її шалено травлять, що вона “не така як усі”. Зокрема, через зачіску і довжину волосся. Забув додати, як наслідок - вона стала глухонімою через травми, спричинених побиттям!    Хлопець, під призвиськом Ван тобто Іван - ще навчається у школі, але частіше сидить вдома. Іноді лише приходить на уроки. 3 рази на тиждень за партою - і то добре. Коли його починають чіпати, він просто збирає речі і йде геть. Живе у сусідньому від мене місті, ще меншому і ще небезпечнішому за моє. Там так багато бидла, як він стверджує, що на нього нападають з регулярністю по кілька разів на місяць. Ван - емо і йому тяжко, дуже…Він намагався співати у школі, і пори те, що в нього це виходило дуже класно, його однолітки його за це почали нещадно травити і ненавидіти, забивати гуртом за школою.    Увесь свій час він проводить наодинці, в дома, у мережі. Лише іноді виходить на вулицю, коли настає осінь і біля берега річки немає людей. Він може сам прогулятися, не боячись, що його будуть чіпати. Він обожнює фотографувати і певно єдиний із нас, хто хоча б раз на місяць тай виходить прогулятися. На його фото, впродовж кількох років я також не бачу жодних змін, - усе лише занепадає. Він соціофоб та ескапіст, він терпіти не може це суспільство, і обожнює природу.    Ван не знає що/куди і навіщо… куди їхати? Та чи є сенс взагалі… хотіти чогось у цій країні? Він обожнює читати, як і я. І сам пише гарні вірші. Іноді ділиться ними із нами, разом із новими фото “відкритого середовища”. Ван не гей, як я, хоча на нього нападають типу через те, що він гей, тобто за те, що виглядає не так, як за шаблоном повинен виглядати хлопець… У нього довга коса чолка, пірсинг-симетрія у губах, також він фарбує нігті у чорне. І у нього є дівчина із сусіднього міста, також емо. Вона іноді приїздить до нього, хоча це дуже небезпечно у злочинному місті гопників-грабіжників та наркоманів-придурків.    Також, одна моя приятелька, із якою я іноді спілкуюся по скайпу, живе у Дніпрі, точніше у Січеславі, як тепер називається це місто. Її звуть Самара, а називає себе вона просто - Сама або Сама-тян. Народилася вона поблизу Січеслава, у селі на річці Самарі. Тому її батьки так і назвали. Вона має гарні сірі очі та довге русе волосся, прикрашене різнокольоровими цятками. Але…має вроджену хворобу - риб’ячу шкіру, тобто іхтіоз…Навіть на обличчі. Вдень її лякалися усі, починаючи із 3-х років. Її життя ставало лише нестерпнішим. Батьки були змушені продати свій будинок у селі разом із ділянкою і перебратися у місто, купивши менший будинок із маленьким двориком. З неї знущалися однолітки. Вона не змогла піти до школи, чи університету. І з дитинства мріяла жити на острові, із такими ж як і вона - іхтіандрами.    Сама себе вона іноді називає “іхтіозавр”... (Одне одного вони називають своїми тематичними прізвищами, що стосуються їх особливостей генетики: Дарье або Х-сцеплен, тощо...) Спілкується вона переважно із такими ж як і вона, і взагалі з усіма, хто має вроджені вади чи мутації. Її хлопець також іхтіозавр. Сидять переважно вдома. Навчаються також вдома. Іноді, вона із іншими іхтіозами, як вона каже, “виходить на полювання” ввечері але дуже рідко. Один із іхтіозів приїздить на авто коли сутеніє, і збирає усіх з будинків. У авто їхтіози перевдягаються або роблять ще більш жахливий макіяж, потім паркують авто десь у парку і лякають людей. Знімають відео і викладають до мережі. Майже все літо і зиму і взагалі усі вітряні і спекотні дні - іхтіо сидять по домівках. Їх шкіра не витримує сухості, і її і так треба постійно зволожувати…    Хоча, було діло у Самари, що вона мала навіть власну фотосесію (і в останній час, після фотосесії Самари, іхтіози часто називають себе іхтіопанками), на тій же самій річці Самарі без тонального крему…Тоді вона вирішила “не ховатися від світу” і почала виходити на зовні, сильно намащуючі шкіру кремами та іншими засобами і вдягаючи за власним неформальним стилем. Це було поза-тої осені, - вона хотіла показати приклад іншим іхтіозаврам, ставши іхтіопанком, після піднесення від успіху фотосесії. Але…усе скінчилося дуже жахливо. На неї напало якесь бидло, увечері, коли вона йшла зі своєї першої і останньої роботи. Потім у пресі було написано, що це були “занепокоєні” родичі наляканих дітей “іхтіовирдком”, що вільно розгулює по місту і лякає собою людей. Вони роздягли її, побили, обплювали та прив’язали голу до паркану в парку.    Після цього, вона не виходить зі свого дому окрім як поїхати за місто на природу із іншими іхтіозаврами чи не полякати “людей” вечорами…Хоча досі робить фотосесії і селфі, які стали популярними для великої частини іхтіозів та їх фанів по усьому світі. На Заході навіть почали з’являтися іхтіопанки які не були хворими на іхтіоз, саме через стиль Самари. А остання новина від Самари була така, що її запрошують до Нью-Йорку задля фотосесії із членами субкультури іхтіопанків та інтервью…Після цього, вона почала називати “заляканих” іхтіозів “іхтіозаврами”, а свою компанію - остаточно нарікла іхтіопанками. Вона досі стверджує, що на неї був скоєний замах в Січі не тільки через зовнішність але і через інтервью під назвою “Ми такі ж люди, просто інакший вид”, де вона закликала інших іхтіозів не боятися себе і народжувати більше подібних собі для збереження їх виду, і заперечила, що вона та підібні - “хворі”, назвавши себе цілком рівними до інших людей: “Люди не можуть довго тримати руку над вогнем, то чому якщо ми не можемо довго витримувати вітер, - ми хворі? Може хворими є ви, а не ми?”    У іншому інтервью, вона привела приклад: “якщо рибу дістати з води, вологи - вона загине. Так і ми - ми не хворі. Ми вид людей, що повинен жити при воді. Ми початкова і кінцева стадія розвитку людства. Оскільки наші предки вийшли з води, ми маємо шанс туди повернутися”. Особисто мені, вона сказала, що іхтіо-сапіенс має право бути, а клеймо “хвороби” на них - це геноцид. Що вони і є тими міфічними істотатами - русалками. Усі прихильники її теорії, як і самі іхтіопанки, носять футболки та брелоки з іхтіозаврами, браслети на руці чи кріплять їх до своїх сумок. Цей рух лише набирає обертів. Одного разу, Самара навіть приїхала до мене у гості разом із іншими іхтіопанками, на кілька днів. Один із них навіть виявився бісексуалом. Ми цілувались…бо трохи випили разом вина.    Сашко “Сліпий” - з ним давно не було зв’язку, хоча він доволі дружній. Він сліпий. На вулицю не може виходити вимушено, бо це реально небезпечно для нього, а людихрін допоможуть,хіба що поржуть та закидають камінням. В нього також були прикрі випадки. тому він сидить вдома, де немає проблем. Навчається також вдома. Що далі робити і як жити - не знає…Звісно, він дещо вміє - малює шалено красиво та незвичайно. Іноді ми йому допомагаємо так би мовити, малювати, направляючи голосом куди вести рукою, хоча він зазвичай якось малює сам. Він не стидається того, що сліпий, навпаки, досить впевнений у собі але думає логічно - тому для нього вулиця - це прірва логіки…    Живе десь на Західній Україні, точно не каже де. Іноді, свої завершені картини, він продає і має з того гроші, може так і буде заробляти собі на життя. Він дійсно унікальна людина. Не ми, а він підбадьорює нас… Хоча, звісно, ми не знаємо, що відбувається із ними коли він поза онлайном. Більш щирої і проникливої душі як Сашко, - не знаю.    “Сер” - або Сергій, ще один член нашої закритої спільноти. Він із Донецька… Здається, цим би усе можна було сказати, ще додавши, що він за Україну. Виходити на вулицю там взагалі не безпечніше ніж будь де в Україні. Взагалі, йому зараз більше тридцяти років, але коли уся та каша з “Новоросією” почала варитися…Він стільки усього пережив і побачив таке, що нам і не снилося. Він не гей, але “ополчєнцам” він видався таким через зовнішній вигляд. Тобто він виявився для них сексуально привабливим. Його схопили та відвезли кудись “чєчєнци”. Били його і гвавтували кілька тижнів підряд у якомусь підвалі разом із іншими дівчатами та хлопцями. Йому вдалося вижити, на відміну від багатьох інших. Коли він потрапив до своєї квартири, він більше із неї не виходив. 5 років.    Їжу та інші необхідні речі він отримує поштою. Він хакер. Вміє зламувати сайти та інші круті штуки, якими заробляє гроші на прожиток. Батьки його виїхали до Росії, на Далекий Схід за великою “любовью” до “родіни”, кинувши сина через його позицію. Насправді ж, він інтелектуал. Уся його квартира завалена книжками, які він замовляє поштою. Але після того, що із ним зробили ДНРівці він не може навіть і думати про якісь стосунки з дівчатами чи тим більш хлопцями… Він був дуже фізично і психічно травмований, і це лишиться з ним на все життя, звісно, якщо він зможе вижити у тому пеклі…Він тішиться можливості поспілкуватися з нами українською, хоча про нього писали усі видання країні, він спілкується з нами. Каже, що ми єдині, хто може його зрозуміти.    І, нарешті, Надія… - дівчина із Києва. Інфікована ВІЛ/СНІДом… Для друзів, коротко - Наді. Сім років тому, коли вона навчалася у школі, її згвавтували однокласники разом зі своїми друзями, на одній вечірці. Вона цього не хотіла. Пручалася до останнього, але в неї не було сил боротися із усіма хлопцями, тим більш, що її почали бити і душити. Інші дівчата не зважали, і самі були учасницями цієї вакханалії. І після цього, коли вона прокинулася ледь жива з ранку серед сплячих тіл, усе ще пьяних хлопців і дівчат, вона швидко зібралася та втекла. Звернулася у лікарню, потім у міліцію.    У лікарні вона лежала дуже довго, а після реабілітації, в неї виявили СНІД. Вона була шокована, тим більш тим, що міліція певно отримала хабар та не хотіла карати винних, заявивши, що “усе ніби-то було добровільно”... Надя втратила розум і кілька років лежала із психозом у психлікарні. Потім її випустили. Усі близькі та друзі - покинули її, цураючись, боячись “заразитися” від нею СНІДом. Батьки виїхали жити за місто, заливши для неї стару двохкімнатну квартиру на Троєщині. З того часу, вона не виходить на вулицю, бо це небезпечно для її імунної системи, життя. І вона досі боїться, що її можуть згвалтувати, тим більш, що гвавтівники обіцяли її вбити, а міліція її не захистить.    Тому, вона живе самотньо у своїй квартирі, на ліках, підпрацьовуючи через інтернет редактором та отримуючі гроші від міжнародних фондів й батьків, що зараз мають власну ферму. Вона б і ладна була знайти якусь для себе людину з ВІЛ чи СНІД, щоб не було так самотньо, але також панічно боїться будь=яких проявів сексуальної поведінки через глубоку психологічну травму. Хоча, усі знають що вони досить близько спілкуються з Сером. Бо мають багато схожого…    Є і інші. Дуже багато по всій країні. Я спілкувався із сотнями подібних самукоморі і з десятками продовжую спілкування зараз. Більшість у цьому суспільстві навіть уявити не може скільки в Україні калік, сліпих та смертельно хворих, або мутантів, інакших, “ненормальних”. Наша реальна сукупна кількість величезна…Але, Україна не бачить нас, бо ми не дає можливості жити на зовні, під променями Сонця, яке світить для всіх. Суспільство вважає нас виродками, але ми вважаємо, що виродками є лише ви.  ____________________________________________________________________________https://www.facebook.com/groups/648552808575831/____________________Самукоморі_____________________________________________________________________________Допис | Світлини/Відео | Опитування | ФайлНапишіть що-небуть...|    Мені вже 26 років. Останній раз виходив на вулицю 3 роки тому. Хоча із дитинства був самітником і домосядцем. Живу, а точніше виживаю, я один, у старому будинку і нікуди не виходжу. Іноді, я визирає на зовні через шпарину над старими дверима чи просвіті в жалюзі. Комунальні послуги я сплачую за рахунок державної допомоги для безробітних. Оскільки маю інтернет, можу оплачувати усі послуги онлайн, в тому числі і за самий інтернет. Моє життя, мій життєвий простір, замкнений будинком. Чому? Я живу у маленькому напівмертвому кримінальному містечку на Січеславщині. З мене усі знущалися через зовнішню андрогінність і жіночну поведінку, починаючи зі школи, а коли я пішов навчатися до ліцею - усе стало просто нестерпно. У мене плювали, штовхали, материли, погрожували, усіляко цькували та принижували. Вчителям було пофіг, вони самі приймали участь у цьому. Вони навіть вкрали мої малюнки для конкурсу. Я не мав грошей, щоб поїхати у велике місто, і не мав виходу і вибору де навчатися.    Одного разу, коли я йшов містом з давно забутою мене подругою-емо, на мене напади хлопці з ліцею, які бухали під під’їздов із своїми тьолками. Один із них на мене накинувся і почав бити головою об балкон, потім напали і усі інші. Я пав на землю і вони почали забивати мене ногами. Подружка, не знала що робити і була шокована. Я отримав струс мозку і купу травм і переломів. Лишився довгий шрам на весь череп. З того дня, я намагався не виходити на вулицю, бо це було небезпечно і нестерпно. Потім, померла моя мати, коли мені було 22 роки, і з того дня я не виходив на вулицю зовсім. Іноді, сусідка приносить мені харчі і кладе на підвіконня, раз на місяць. Це: хліб, масло, молоко, яйця, овочі чи фрукти. Деякі овочі я вирощую у веранді разом із квітами. Трохи грошей я отримую від публікації своїх книг і віршів, статей у місцевих газетах, з них я можу інколи купити собі поїсти чи щось необхідне. Усе замовляю через мережу. Це моє “життя”. Точніше те, що від нього лишилося. Фактично, я не можу і не хочу виходити на вулицю через дискримінацію та ксенофобію та власну агорафобію. Я типовий самукоморі - пробачте, що забрав ваш час...                                                                                                                                   [Опублікувати]    Піду спати, перед цим трохи почитаю якусь книжку. Завтра, може, хтось буде онлайн.    Прокинувся. Зранку не було у крані води, дивно. Сподіваюся, скоро відновлять… Цілий день, туди-сюди знов їздять по вулиці великі машини, щось возять, а щось вивозять. Певно знов якесь будівництво палацу для мільйонера-крадія. А день зовсім ніякий, навіть попри те, що я присвятив ранок прибиранню.    Піду подивлюся у шпарину над вхідними дверима. Що ще робити?    По дорозі зазирнув у дзеркало. Я зараз жахливо виглядаю, хоча раніше слідкував за своїм зовнішнім виглядом. А ще, хоча я завжди був худим, зараз я як скелет з довгим волоссям. Іїсус… хоч на розіп’яття. Звісно, я жартую.    І ось, я пішов по чистій підлозі на кухню, з кухні, відкрив двері і вийшов у тамбур. Світло вдарило у очі яскравими променями. Останній раз я був у тамбурі-веранді днів 4-5 тому, тому у напів-темряві очі відвикли від яскравого сонячного проміння.    Квіти - їх тут не менше третини. Хоча і у дворі є квіти, через те, що я давно там порозкидав насіння. Але і не тільки квітів, там також самі по собі ростуть такі овочі як: гарбуз, томати, огірки, цибуля та інші… Усе інше у закритій веранді - зелень та усілякі трави, із яких я роблю салати. Вдихнув запах - рослини і трохи смороду вулиці, і звуків.    Я ненавиджу пил, тому усе завжди протираю, а грунт у рослинах покриваю дренажем. От і прийнявся доглядати за рослинами, які вже засумували без піклування і поливу. Тут трошки було спекотно, але не пройшло і години, як усе зайве листя було у кошику для перегною, а навкруги - чисто. Я такожмаю і інші квіти всередині будинку.- О, знов… - сказав я ледь тихо, - їдуть, - це дійсно шумно їхало велике авто чимось навантажене.    Я визирнув у велику шпарину над дверима.    Фура лише під’їздила.    І коли авто проїздило повз мій двір, я побачив, точніше мене, точніше ми побачили одне-одного. Це певно був водій із будівництва, хлопець десь 30 років.  Він був у блакитній футболці, з коротким волосся. Мені можливо здалося, але він впився очами, побачивши мої очі. Я перелякався і відскочив від двері, а потім пішов в дім.    І дійсно, він побачив карі очі, і подумав, що то дівчина, оскільки помітив довге волосся…    Хлопець, якого звали Саша (просто Саша), був зворушений, і через кілька днів спостережень при роботі водієм на будівництві будинку нижчє вулицею, зрозумів, що власник очей не виходить на подвір’я, оскільки навіть доріжка заросла бур’янами…    Він бачив, що вікна з середини заклеєні малюнками, бо жовті від часу жалюзі, певно були зламані. “Це дівчина?” - усе думав він, прокручюючи образ гарних карих очей у пам’яті. “Чи ні?” Залишок дня, після роботи, він думав лише про те, що він бачив і що це може значити? Занедбаний будинок і людина всередині. Незважаючи на втому від роботи.    Саша зовсім нещодавно приїхав до міста, зі Степоградщини (минулої Кіровоградщини) і влаштувався водієм, оскільки іншої роботи не знайшов. Поїхати зі Степограда він вирішив назавжди - його кинула дружина, відсудивши при розлученні майже все, що в нього було. Тож, із невеликим рахунком і банку та легковою автівкою він поїхав на Схід, і зупинився у сусудній області, у містечку, яке йому сподобалося. Недалеко від центру він знімав однокімнатну квартиру і намагався прийти у себе після розлучення і зради “дружини”.     Увечері, я нарешті зайшов до скайпу і побачив, що декілька з наших є онлайн. Сама-тян якраз теревеніла зі своїми. домовляючись про черговий вечірній похід до парку, щоб полякати людей. Я розповів їй про те, що сталося. Бо вираз обличчя того водіям в’ївся у свідомість. Він був збентежений та здивований. Сама сказала, що не бачить у цьому нічого взагалі. Просить лише бути обережним і сидіти наступні дні тихо, “а то знає що може статися”. Я і послухався. Вирішив кілька днів не виходити до тамбура взагалі.    Але я не виходив десь тиждень. Дивився нові серії серіалів. Поливав квіти у середині будинку, прибирався, робив вправи, читав. Якщо так подумати, то не так і погано жити самому, не турбуючи нікого. Є кіно, серіали, аудіо та електронні книги, музика - інтернет...    Але якось сумно, самотньо, іноді до жахливого стану.    Тому, я все ж, пам’ятав, тримав образ очей того хлопця, світлих, сірих - відкритих.    Авто усе їздили туди-сюди, і я вирішив знову вийти і подивитися у шпарину, може і побачу того хлопця знов. Я навіть сам не знав навіщо. І дійсно? Мені певно просто…    І я вийшов на світлу веранду, полив квіти та інші рослини, прибрався.    І непомітно, підійшов до шпарини над старими дверима.    Це був сонячний день, хоча вже був початок жовтня… І ось, знову шум - їхало авто, тепер вже зверху вулиці, а не з низу, як того разу. Я ніби приготувався, починаючи нервувати, будь-якої миті готовий втекти у нутро будинку. Я знаю, я жалюгідний.    Шум.    Погляд!    Він спеціально, проїзджаючі повз, знов подивився сюди! Я перелякано відійшов від дверей. Вантажівка проїхала з шумом і пилом на дорозі. Він не тільки бачив мене, він знайшов поглядом мої очі! Він… шукав/чекав… Ні, хоча… Хіба таке може бути? Навіщо я здався якомусь хлопцю з коротким світлим волоссям, сірими очима і тілом спортсмена. Хоча я бачив лише його сильні руки… Це не важливо. Я не можу більше показуватись.    Ще раз! Я можу поклястися, що бачив ті очі ще раз! Цього разу вони майже одразу зникли, але то були ті самі очі тієї самої людини! Що ж робити? - думав Сашко…- Я повинен діяти, - сказав він сам собі, в черговий раз проїзджаючи повз закинутий будинок, і дивлячись на двері. - Після роботи.    Після роботи він був втомлений, але сказав співробітникам, що піде пішки. Ніби хоче подихати свіжим повітрям, перед настанням холодів і транспорт його вже дістав. Дочекавшись, поки підуть вони, щоб не виглядати ідіотом. Був вечір, коли усі розійшлися. Зібравшись із силами, міцно стиснувши кулаки, він пішов до занедбаного двору, з метою врятувати дівчину, певно, у якої “не всі в дома” чи хто зна, що насправді…     Сутеніло. Навкруги не було нікого, коли Саша переліз через старий паркан і пішов по закинутій доріжчі до дверей. Ще раз подивився, щоб його не побачили сусіди. Навкругиу се було настільки занедбано, що “нормальна” людина ніколи б не повірила, що тут хтось може жити. Навкруги були лише чагарники, тільки вони були свідками того, як Саша обережно постукав у двері. І ще раз, і ще один, прислуховуючись.      І самукоморі почув.      Жахливо перелякався, оскільки вже були випадки, що крадії залазили до двору і намагалися щось поцупити,думаючи, що тут ніхто не живе. Тоді одинак збирав усі сили і виходив на кухню, вмикаючи усюди світло і переходячи на веранду, вмикаючи світло на вулиці. І починав кричати, що зараз викличе поліцію. Зазвичай, це допомагало і грабіжники втікали. Але він блефував, телефону працюючого в нього вже давно не було.     У цей раз, він здивувався і перелякався водночас.Тихо вийшов на кухню і почав прислухатися. Хто це міг бути? І як незнайомець, маючи добрі наміри, щоб стукати, переліз через паркан?! Жах! - подумав він, - тут точно щось не так і небезпека.- Що ж робити? - прошепотів він.    Водночас, Саша ніби щось почув, хоча на стуки не відповідали. Він не хотів виламувати двері, хоча розумів, - йому треба потрапити в середину. Тут він побачив, що двері недостатньо щільно примикають до рами і їх закриває лише гачок, який легко можна підняти стороннім предметом, наприклад палицею. Він пошукав навколо і знайшов паличку, піддів - гачок впав! Саша нерішуче тримав двер: “що я роблю?”     У соціальних мережах мені не допоможуть, я так давно туди не заходив, та і хто б зміг мені допомогти? Я ж спілкуюся з такими ж як і сам - самукоморі. Там хтось один. Треба щось вигадати, хоча я загнаний в кут, ні… В мене починається паніка! Де ключі від дверей, що ведуть на кухню?! Кляті ключі! Тут деь повинні бути на полицях, де ж… - і тут він почув, як хтось піддів гачок. В той же момент - побіг у свою кімнату.- Допоможіть! - вмикав він веб-камеру.    Будівельнек проник у будинок, почувши крик і побачив що усе тут чисто і гарно. Не так як на зовні. У тамбурі було повно квітів і усіляких рослин. Вікна із середини були заклеєні скотчем, в кутку стояло відро з перегноєм. Над дверима убла фіранка - певно вона закривала усі дірки, щоб не потрапили комахи. Тихо зайшо у тамбур, почувши ще більший заклик допомогти із середини. Двері за собою він закрив на гачок. Увійшов на кухню. Також чисто і затишно, попри доволі бідне убранство. Напівтемрява була тут володаркою.    Як не було б дивно, Саша зняв взуття і поставив на кухні.    Він не хотів нічим шкодити але повинен був хоч запитати, чи хоча б побачити ту особу, якій належали такі гарні очі, наповнені такою тугою та самотністю, які ніби кричали до нього, в той момент, коли він їх побачив перше. Пішов далі. Потім побачив що хтось тут точно є, у одній х кімнат, де усюди лежали стопки із малюнками та холсти, і розчулився. Це був худесенький хлопець із довгим коричневим волоссям і ніжним обличчям… Такий гарний, гарніше за велику кількість дівчат. Але з тими очима, у які він закохався з першого разу. Той перелякано стояв у смугастій футболці і сірихштанях, перелякано дивлячись на непроханого гостя. І він був дійсно непроханим гостем. За усім законом - він порушив приватну територію і може сісти до в’язниці. Хоча він розумів, що він робить щось потрібне.- Я Саша, - просто вимови він.    Незнайомець, мешканець цього дивного помешкання, лише дивився за нього налякано.- Тільки не кричи, - продовжив він. - Я лише побачив що ти дивився на зовні. Ти не виходиш на вулицю?    Хлопець мовчав, затамувавши подих. - Я не зроблю тобі нічого поганого, - майже лагідно звертався до нього Саша. Я просто вирішив, що чимось зможу допомогти.    Саша прикинув, що йому може років за 20. Можливо він був ненормальним? Може розучився говорити до людей? Скільки він тут сидить і як виживає і чому? - дивувася Саша, дивлячись на хлопця із довгим волоссям і ніжним лицем. Саша ніколи не відчував потягу до хлопців. але у цей момент, міг поклястися що щось у ньому йокнуло, у тому числі і в штанях. Чи то від того лише, що давно не мав дівчини? Він не знав. - Слухай, давай ми сядемо і поговоримо, добре?- Добре, - відповів мешканець. І додав: Навіщо ви прийшли?- Я бачив тебе. Я вирішив, що тобі слід допомогти, - звісно Саша говорив лише те, що міг сказати, щоб не налякати незнайомця, хоча був сам вкрай збентежений тим, що це не дівчина.     Худий-худий хлопець сів на ліжко. Подивився у очі Саші і по його очах потекли сльози, він закрив обличчя руками. Саша, шокований, сів поруч, але не близько. - Я хочу тобі допомогти, - нарешті сказав він.- Як? - витер сльози з обличчя хлопець і подивився прямо в очі Саші.    “Дійсно, Саша зловив себе на думці, як він може йому допомогти?”- Я ненормальний! Я не виходив на вулицю вже роки! Роки! Розумієш?! - викрикнув мешканець.- І що? Усяке буває. Я нічого про тебе не знаю.    Хлопець, видихнув і ніби заспокоївся, почувши слова незнайомця із сірими очима. - Ти можеш розсказати мені сам те, що вважаєш за правильне. Передусім, якщо можна, я можу дізнатися як тебе звати? - Усі називають мене Квіткою, - через зуби сказав хлопець, видавлюючи і соромлячись.- Добре, Квітко.- І ти нічого мені не зробиш? - трохи відсів Квітко. - А що я повинен зробити? - здивувався Саша.    Квітка почав ледь тихо щось говорити. Мить за миттю слова починали ставати усе зрозумілими. Саша вслуховувався. Першим ділом, він дізнався що Квітці вже 26 років, хоча той виглядав значно молодше, певно через ет що не виходив на зовні. Самукоморі з соромом розповів про своє життя те, що міг, те, на що вистачило сил. Йому було дуже важко, здавалося він зараз посне задихатися. Кожне слово давалося йому з безмежними зусиллями. Спілкувався самукоморі тільки з такими ж як і він. Це привело Сашу в шок. В них була власна закрита спільнота, де вони обговорювали своє виживання. Під кінець, Квітка ніби почав задихатися, певно сам входячи у шок віду сього того, що розповів незнайомцю. Але він вів себе так, ніби йому вже втрачати було нічого. Будівельник був м’яко кажучи, вражений і тотально знівечений…     Квітка, здавалося, дивився в нікуди із вологими очами, схопившись за груди однією рукою, він учепився за футболку, а іншою - за штанину, починаючи задихатися від шоку.  Хлопець був схожий на зламаний вітром очерет, готовий от-от обірватися і впасти. Можливо, Саша про це після і пошкодував, але зараз він робив те, що вважав зробити на добро. Він кинувся обійняти хлопця. Хоча той почав пручатися, той почав усе сильніше його стискати.  То усе пручався, але Саша знерухомив його руки, притиснувши до себе, притулив голову із довгим волоссям до себе. Поцілував у щоку, не розуміючи що робить.     “Дійсно, - Квітка”, - подумав він.     Стискаючи Квітку, зрозумів, що ця самотня нещасна людина голодує насправді. І те, що він був самукоморі його не хвилювало анітрохи. Це певно той випадок у житті, коли зустрічаєш людину, яка не здатна на зраду. І він обіймав його, сильно але ніжно, даючи змогу виплакатися. Не знав, що буде далі і що робити як жити після цього ія ким бути після цього. Саші було всеодно. Коли він останнього разу обіймав свою дружину, він розумів, що їй всеодно до його шкіри, до його. Вона перестала відчувати щось до свого чоловіка. А тут, те що він відчував, він не відчував ніколи у своєму житті, навіть тоді, коли вперше обіймався із дівчиною. Цей все ще хлопчик, “віддав себе на поруки” незнайомцю. Який жах, якщо б це був саме не Саша, а якась зла гнила людина, - думав чоловік із сірими очима. Він ще раз поцілував хлопця у лоба, відчуваючи вже потяг до нього, як до…    Саша розімкнув обійми, здивувашись.- Ти такий худий і певно голодний. Я якраз отримав платню за день. В мене достатньо грошей щоб нагодувати тебе. Давай я швидко сходжу до магазину і вернусь? - Саші зараз дуже хотілося закурити і вийти на свіже повітря, звісно він не хотів тікати але повинен був якось розвіяти усе те, що почув і відчув, щоб самому не впасти у шок.- Добре. - Я не йду, чуєш? Я вернусь дуже скоро. - Дякую, - знов просльозився Квітка.    Саша посміхнувся, з сумом і пішов. Швидко покурив на вулиці й пішов за продуктами.     Але коли повернувся, двері були зачинені. Саша збентежився, хоча не став знов відкривати дверний гачок. Він навіть відчув якусь образу, хоча не розумів, що сталося.  Він постукав: раз, два, три, чотире, - тиша. Постояв із пакетом у руках. “Ну що не так?!” Тому він лишив їжу біля вікна, де його самуко міг її забрати. Додому Саша прийшов розлючений. - І що я собі думаю?! Ким я хочу стати?! Якого біса  взагалі поліз туди?! - кричав він у стіну.    Але кожного дня, після роботи, він ходив до тутешнього магазину. Купував їжу, солодощі, необхідні речі і клав свіжу їжу на підвіконня за свої гроші. Він не знав, навіщо це робив, але купував і клав. Це увійшло у звичку, хоча це усе був повний цирк для нього. “Може, так і краще” - одного разу подумав він, - “невже я хочу стосунків із хлопцем? Та й…”- Принаймні, коли я бачу, що він забирає їжу - пусте підвіконня. я знаю, - він живий.     Саша почав дивитися інформацію про гомосексуальність і самукоморі у мережі. Йому навіть вдалося віднайти їх закриту спільноту у Facebook. Він створив фейкову емо-сторінку і проник туди, і почав слідкувати за спілкуванням цих диваків.Там були і повідомлення від Квітки. Він прочитав усе. Кожен день, коли повертався додому, увечері читав те, що було колись написане Квіткою за місяці та роки. У цьому мареві пройшла осінь. А Сашко не міг забути цього хлопця-дівчину, квітку у його долонях, яка грілася від його грудей…     Як би то не було. Усе йшло по режиму.Ранок. Робота. Вечір, - магазин. Старий будинок.     Але…Одного разу, взимку, він побачив на підвіконнику, всіяному снігом, певно пальцем написане, “Дякую”. Це був день, коли пішов перший сніг, що пролежить не довго в розтане. Сашко був щасливий. Хоча “дякую”, - ви тільки подивіться, “дякую”,  - сміявся він. “Мале дурне самукоморі” - тепер я знаю про тебе усе, хоча ти про мене - нічого.    І дійсно, виявилося, що цей самукоморі неабиякий письменник. Його публікували у Канаді, США, ЄС, - невеликими накладами, але публікували. Сашко купив усі його твори у електронних та паперових версіях, знаючи, що якась частина грошей піде на його рахунок. І не по одному примірнику, по 10 на кожну книгу та збірку. Зайві книги він розклав на автобусних зупинках міста. Книги та розповіді, вірші Квітки були провокаційні, але цікаві.    Саша прочитав усе. Проникся гомоеротичними сюжетами…    Одного дня, він не побачив, щоб їжу хтось забрав і занепокоївся. І дуже сильно, особливо, коли пройшло вже кілька діб. Це було взимку. На кінці. Вже три дні їжу ніхто не брав. Він знову, після роботи, був змушений “зламати” двері, зхвильовано увійшов у середину і побачив, що тут надзвичайно холодно, злякавшись, побіг у кімнату самукоморі, яка була закрита простирадлами.  Де “той самий” лежав у ліжку без дихання. Поруч - обігрівач, що зламався. Хоча звісно від’ївся за осінь та зиму. Саша кинувся до нього, навіть не знявши куртку та взуття. По очах сльози, дорослого чоловіка, але той виявився ледь живим і… дуже хворим. Живий!    Будівельник скинув куртку і шапку на підлогу. - Тепер ти в мене не будеш сам у коморі, зрозумів?- Так, - хрипло відповів хлопець, кутаючись у простирадла.    Саша побіг на кухню і увімкнув пічку, зварив гарячого чаю.        Прибіг, стурбований.    Поцілував його у щоки і…губи своїми гарячими губами. Той ледь відкрив очі. Посміхнувся. Поруч нього лежали малюнки, на яких був цей будівельник…Різний, навіть без одягу. Саша посміхнувся, бо малюнки виглядали досить реалістично, хоча відвертість його лише потішила. Він знав, чого насправді хоче Квітка. Будівельнику було 32 роки, і він ніколи не спав з хлопцями і наврядчє відчував до них фізичний потяг раніше, але сів на ліжко і ніжно обійняв самукоморі,  притуливши до себе, немов дівчину…Вдруге.     Поцілував у лоб і хотів піти за ліками. Бо Квітка відмовився бачитися із лікарями і не хотів щоб його бачили таким, навіть Саша. Він якраз ремонтував радіатор, там була зовсім невелика поломка. Саша образився, але сказав, що треба піти за ліками до аптеки.- Не йди… - прошепотів у відповідь Квітка.- Ні, я повинен… Тобі потрібні ліки!     Саша пішов до аптеки, перед тим накривши самотинники ще одним простирадлом.     Швидко побіг і швидко побіг назад. Весь у снігу, бо на вулиці була хуртовина. Коли повернувся до будинку, самукоморі був мертвим. Охололи його вуста, а на очах - сльози. Він міцно стискав у долонях, притискаючи до серця, малюнки, на яких був зображений 32-х річний будівельник, із сірих очами та світлим волоссям.     Пакет із ліками впав на підлогу.     Саша кинувся до ліжка, обійняв нерухоме тіло і заридав. - Тобі були потрібні не ці ліки! [30 вересня 2014]P.S. Додаткову інформацію про явище Самукоморі, Ви можете прочитати тут.Rayan Riener 
-Misto N- [когда-нибудь, я стану мером себя] -Город N-
-Misto N- [когда-нибудь, я стану мером себя] -Город N-
Нікополь 2020-02-22 10:02:47
Новий розділ у NikopolToday - Нікополь Арт!Творчі? Надсилайте свої розповіді та вірші на пошту nikopoltoday@gmail.com. Ваше мистецтво здатне змінити світ. Та нова розповідь -Misto N- про місто Нікополь і Останній спогад про місто -Н- - роз'янення до твору:Життя у місті Нікополь - це життя посеред руїни та деградації. Кожен день доводилося боротись за власну свободу та право на життя перед їзувіром оточення та насиллям від незнайомців.Відраза від засилля наркоманів, гопників, тощо - починалася одразу, як виходив на вулицю. Це було жахливо. Але посеред цього пекла, мені все ж вдалося створити бодай одну мильну бульбашку- Український Розмовний Клуб, де люди із особистим відчуттям світу та справжні патріоти могли бути собою, а не бухати десь під падіком за кампанію.Ми ходили на виставки, малювали маслом, займалися буккроссингом та читали вірші на літературних пікніках. Саме там, я відчув вперше, що десь у цьому світі є і моє місце. І це місце - Творчість! ! Дякую усім прогрессивним нікопольцям за чудові моменти, які Ви мені подарували. ~Заброшенный город, И люди, словно псы;Сорвались с цепи...И замерзший щенок~-Rayan Riener-Варто додати: Одні проти мільйонів тих, хто знищує планету Земля. Прикладів достатньо, ось тільки люди слідують лише найгіршим прикладам із суспільства.-Город N- [колись, я стану мером себе] -Місто N-Когда-нибудь, я стану мером этого города… Зачем? Да просто так, чтоб проверить свои сили. Да и просто потому, что я его люблю, ведь я тут родился. И тут места есть красивые… Ведь кто, если не я? Когда? Тогда, когда вернусь когда-нибудь домой. И просто вот скажу: «Я тут, и я с тобой».  Приеду в полуразрушенный разграбленный город. Уже никому не нужный…  Голодный. Холодный. Убитый. Партийными паразитами, мразями – изнеможенный, трахнутый  и брошенный. И равнодушия проститутством жителей, в огонь беззакония отброшенный. Пустой. Умерший…  Лишь с половиной оставшихся жителей, буду разглядывать пустые глаза-окна города. Пустые улицы… Замусоренные. Разрушенные призраки советской империи. Обглоданные, расписанные балоном стены. И дома, муниципальные здания - заколоченные…  Обнаружу спаленной свою школу. А внутри пылью припорошенные, - книги и тетради, разорванные. Частным диким сектором на окраинах, заброшенным, бурьяном сухим заросшим, у подножия забытых садов.Місто N. И таких, - теперь много…До речі: Молодь Нікополя намагається досягнути змін, хто підтримає?Из рук накормлю бродячего пса, и поглажу. Пройдусь по запыленным улицам, в бездорожии направлениях. Обнаружу в бедствии дом старой незнакомой бабушки, подойду, обменяюсь словами, сердце сжимая в боли ладонях. Оставлю ей сумму денег… Попрощаюсь, желая удачи.У Днепра я расплачусь.., пропуская сквозь пальцы песок.На песке не завидев мертвой рыбы. В водах, ушедших от берега Днепра, не гляди на себя – ты увидишь лишь омут токсинов. Отраженье себя. Смерть живого всего и всея. «Чаек нет, больше нет кому оплакивать наши грехи…» Стекло, пластик, мусор прочий,  колючие сети – убийственные карательные, пытательные, всего живого - плети. Пройду по берегу, провожая картину с берега противоположного Энергозасирателя-станции, теперь токсичного неба…  Но путь мой на Запад.Порт у города берега – мертв. Гниёт старый ржавый паром. Окна зданий забиты. Старые стоят автомобили… Стекла битые, вместо зимнего снега скрипят под ногами. Тишина, и людей нигде нет. Деревьев кроны тихо шумят, в унисон завывая с забытыми трубами давнишних скелетов заводов. Теперь осень – зима. А весна – это жаркое лето. Лето – пекло. Странно пахнет окружающий ветер.Важливо: Зовсім юні нікопольці вже оголосили війну корупції - втрачати нічого!Я куплю себе закрытый старый завод, в качестве дома. Застеклю разбитые окна. Обустрою свой техноутилитарный дом. Оживлю коммуникации. Офис, студия, Внутренний сад, сад камей и теплица,  – обилье пространства. Раскрашу старую мебель в яркие цвета, прежде исправив. Разберу старый треш заводской. Утилизую. Закуплю много коробок семян и тысячи саженцев, расставив их под огромными фабричными окнами, что сверкают в лучах чистоты. Развешу прожекторы, и внутри и снаружи – ночь не должна вселять страх злой черноты. Лучи солнца взростят их… Новые живые деревья и цветы. А пока, - я буду творить, создавать!Уберу улицу прилегающую. И каждый день, - буду убирать по улице. Потом ко мне присоединиться местный житель. Будем вывозить мусор: перебирать, распределять. К нам присоединиться еще несколько местных. Разобьём на пустыре несколько компостных ящиков для биоотходов полезных, - это одобрят несколько десятков рядом живущих. А подле, - воцарится для всех общественный сад. Перестанут костры жечь… Восстановят круг жизни. Будут получать в достатке ценный грунт. Устрою пикник в убранном нами парке, и приглашу всех желающих, вместе сажать цветы и саженцы деревьев. Мы угостим друг друга свежими садовыми фруктами и теплой выпечкой. Договоримся о следущей встрече. Это - Толока – древняя традиция, наша.Я загляну в забытую библиотеку, с  дверьми забитыми. И мы откроём её вновь с местными жителями. Отмоем окна, вытрем пыль внутри мголетнюю. И повесим табличку: «Вход свободный теперь. Бери книгу, но оставь книгу взамен излишнюю». Свет знаний воскрес. Там потом старая дева, учила грамоте детей, на партах столетних уже… Звучали там сказки, рассказы и повести мира. И открылись снова двери книжных домов, казалось, уже забытые, вновь.  Там старые барышни учили одичавших детей, а местные старше – читали книги вместе вечером вместо Сетей.Посттоталитарного совкового центра нет, - он сгнил и в забытье…  Практически разобран весь. И призрак серости веков, режима дураков, зарос терном на пустырях. Свободно там гуляет ветер.Несколько лавок торгуют у старинного здания Рынка, где памятник Богдану, некрашенный стоит.В один из дней, собрались мы у «Шопа». Ввести естественный обмен. За спинами, раскрыли двери, приступили мы к работе в тот же день. Нам нужно все и всех поднять с колен! Теперь там все лишают, что ненужно, а забирают те, что лишены естественных вещей… И следом, день за днем все открывались Мыкытинские лавки: где Книжный дом вернули к жизни, а гдето взялся и портной, а гдето, - продавали свежевыпеченные булки… И ярмарки, - пестрились каждою зимой.Ничто уже и никому и всем принадлежит. Поэтому, открою двери и войду в одно из старых зданий. Ничего не осталось, кроме пыли. «Открою тут я J-Rock Anime Cafe». Найду работников-подростков: ярких, интересных, классных… Приберемся с ними тут. Вместе сделаем ремонт, раскрасив стены в яркие цвета. Привезем воскрешенную мебель, пристроим ТВ-экран, маленькую караокэ сцену, расставим полки для манга и коллекции дисков с аниме. Работа будет, место интересных встреч. Они любить будут свою работу, и есть теперь и детям и подросткам где посидеть. Денгами помогая всем, стремился не кормить, а научить взрастить и новое раскрыть.А дети, вовсе маленькие и смышлённые малютки, узнали как смастерить им птичие кормушки. Из мусора развесили на ветках мастерушки, украсив цветными лентами птичие домушки. И вдруг, вернулись маленькие забытые птицы… А в кронах, колокольчики звенели, звучали птичьи трели…Ночами фонари на улицах горели. И… - люди вышли из домов, оставив интернет-оковы. Собрали всех блуждающих на улицах котов, собак и разобрали кто кого в пристанища. И старые, забывшие себя в дни юности врачи и педагоги, отправились в заброшенные школы… И передали  юным, что помнили и знали и умели. И вместе, все науки рассказали и растолковали.Страшне: У Нікополі страшно вийти на вулицю - місто як після війни.Откуда ни возьмусь, все улицы и скверы, расцвели красивыми цветами, под птичьи трели. Раскрасив полотна лиц людей, в прекрасные эмоции. Все мирно на лавочках сидели. В Днепре, вновь мирно распростерлись паруса. Своё добро, за Днепр развозя. Но вот, пришли злодеи, и бандиты… Но люди не желали больше их «добра». Ведь это их земля!!! Кто сильный был, имел своё законное ружье, тот ночь и день в дружине город боронил. И воры злые вновь ушли……они ведь так слабы.В здоровом неравнодушном теле – паразиты не нужны.В один из дней собрался люд в забытом уж давно, и заколоченном  совете. Собрались все, соседи и новые приятели-друзья. И матери, и даже маленькие дети. И школьники, что вновь вернулисьв  школы, добровольно. И молодёжь, что воскресила медицину. Друг друга знали все теперь. Смеялись и шутили. И много-много говорили. Чего-то всего хотели. Желали лидера для города. Пришел и мой черед сказать. Они просили. Я вышел к ним… Ну, что я мог сказать?Спросил:  Мер города этого, где?Они ответили: Его же нет, здесь больше нечего ведь красть. Уехал он давно.И кто-то из людей, сказал: Хотим: совет, указ, и дело выполнять!Я снова их спрошу: Вы выбор делали сейчас, что городу необходима голова?Они спросили у меня: Конечно, зачем? Ведь есть уже нам мер, - ведь это ты! Хотим призначить мы тебя.Я промолчу, уйду. Скажу я лишь одно, с улыбкой вслед: Но город изменили Вы! Вы сами есть себе и мер и голова! Вы вышли ведь тогда, давно, откликнувшись на то, что говорило сердце..,что разум – воссоздали ваши руки!А Мер один – злодейская рука.Вы сами есть себе и мер голова. Совет, указ, и дело.2014Більш того: У Нікополі виживають європейських інвесторів місцева мафія. Закидають сміттям!Автор Rayan RienerФото 360 / Here And NowНагадуємо, ями-вбивці на дорогах у Нікополі зкалічили чергову дитину. Як добре, що любі корупціонери пересуваються зі своїми дітьми на танках-рендж роверах! Також: Суспільство без змін - як написати передсмертну записку та скоріш піти з цього життя.
СоловейКо - Нікополь Арт
СоловейКо - Нікополь Арт
Нікополь 2020-02-25 02:29:02
Творчість лікує і продовжує життя, як стверджують науковці. Надсилайте свою творчість на нашу пошту nikopoltoday@gmail.com і обов'язково опублікуємо це!Рубрика Нікополь Арт від NikopolToday - відкриває двері для Вашої мистецької реалізації.Нагадуємо: Талановита українська співачка оголосила війну сміттю в Україні, щоб врятувати майбутнє. Шанс є!СоловейКоШахтарський край...Злочинное кубло...Край сірих сажі тінейІ обуглених дерев...Тут,  Соловей, в безвиходіЗагинув...Він отруївся чорною Калиною сердець людей.В безвиході, літаючиКругами над...Він мріяв безнадійноОдну за іншою надію мавАле, як завжди, - безнадійноЛітаючи, він щось шукавВін вірив в те...Про що давно усі забули.І все шукав собі, шукавУ сірім сніжнім попеліЛітав й літав...І безнадія їла солов'яА він у відповідь - боровся,Мов уто мале дитя...Розглядаючи у попелі - життяМріючи, вірячи, плекав НадіюАле помер, одного дняОтруївшись чорним вугликомТаке сумне життя...В сірий попіл впав,Не залишилось надіїВ грудях - зупинилося сердечкоА на тому місці, де пропавВиросла червона калина…6 грудня 2012Rayan RienerФото PinterestРаніше ми повідомляли про сміттєве майбутне Нікополя, яке вже настало. Також ми попереджали, некомпететна та корумпована влада України не врятує країну від коронавірусу. 
Прошу, Врятуй Нашу Землю - ековірш
Прошу, Врятуй Нашу Землю - ековірш
Нікополь 2020-02-26 23:19:07
Можливо, саме ти врятуєш нашу Землю? Час поезії на NikopolToday, розділ Нікополь Арт. Надсилай свої вірші на пошту nikopoltoday@gmail.comПрошу, Врятуй Нашу Землюшукаю рай уві сні,немов мокурен між світамиміж жахом та страхом, -не розквітнуть пелюсткивдягаючи гакуранперед людьми....Ватару посеред стін~в кінці кінців, у мене нічого немає,окрім надій та моїх рядків.своє життя приношу у жертву,за чужу провину:щоб зберегти на світанку,бодай одну рослину....на Землі, де вже немаєжуравлів.29. 08. 18. Rayan RienerФото PinterestНагадуємо, ціни на продукти харчування можуть злетіти вгору через теплу зиму і неврожай, внаслідок цього. Також у Марганці знайшли тіло утопленика у річці Токмачка. 
Трансцендентальність Свідомості: ми живемо у матриці?
Трансцендентальність Свідомості: ми живемо у матриці?
Нікополь 2020-02-28 19:50:23
[Істина постала перед нами в тому, що ми - єдині з усім Всесвітом, і кожна біль істоти - спільний біль, кожна радість - загальне щастя. Адже всі ми, жменя від колишнього Потенціалу, знайшли Просвітлення завдяки Новому Знанню, усвідомили, - кожен наш крок, рух і тремтяча мить - шлях вічного спокутування.Один з уцілілих уривків з «Текстів про Великий Тягар і Спасіння»]Дійзнайся: Яка причина кризи у твоїй родині/стосунках і як зарадити?Багато речей у нашому житті відбувається у розріз "суворої Реальності". Звідки витоки цього? Не потрібно вірити у потойбічні сили, щоб сказати, що майже кожен із нас рано чи пізно стикається із розмиттям реальності, феноменами свідомості, що підказують нам шлях, допомагають у скрутний час або підказують про подію, яка ще не сталася. Медитація, дежавю, віщі сни - що це? марення або об'єктине продовження реальності... Реальності, яка проникає за межі свідомого сприйняття і звичної нам реальності. Я кажу не про гадання, магію або ворожіння. Так, це також незбагненні і досі не до кінця вивчені речі, але я хочу написати про енергію та світ, які ми не спроможні бачити, відчути або збагнути. Хтось, певно відчуває і такі тонкоші будови нашого Всесвіту, але це так складно перевірити... Наука з кожним роком відкриває нам нові факти, які змінюють усвідомлення буття, і хто знає, що відкриють нам новітні горизонти пізнання устрою Всесвіту? Попереду шлях у Вічність, такий довгий для того, щоб збагнути, як і сам плин часу...У деякій мірі, ми можемо зрозуміти, що певно не бачимо колись чогось, але відчуваємо, що світ дещо більше ніж те, що бачимо. Наприклад, багато хто із нас знає, що собаки бачать світ у чорно-білих кольорах. Люди володіють деякою перевагою, але якісь ніби-то малі та невідомі креветки-богомоли [Oratosquilla oratoria], якщо знати, бачать світ у сотнях спектрах кольорів. Восьминоги у глибинних вимірах океанів виявилися найскладнішими і найнеповторнішими істотами на Землі... Усе це демонструє, нашу обмеженість як вида, як носія свідомості, здатного сприйняти істину. То хто ж тоді бачить світ таким, яким він дійсно є? Звісно не собаки, але і не люди... Мало кому відомі креветки, десь у глибинах океану, що бачать світ більш яскраво, бачать ту спектральну істинність буття, яку не можемо збагнути ми. Хоча, іноді, у деяких людей відбуваються мутації, і вони бачать більше спектрів кольору, ніж усі інші. Таким прикладом є художниця Кончетта Антіко, яка бачить у 100 разів більше кольорів ніж кожен із нас завдяки своїй тетрахромії. Хто для неї ми, як не ті самі песики, які не спроможні відчути ті принади буття, сховані за ширмою наших обмежених можливостей? Саме тому, я прикрасив цю статтю її картинами, "з того світу", які підкреслюють нашу неспроможність відчути усі ті барви неймовірного Всесвіту, справжньої реальності, яка досяжна не кожному. І можливо, лиш тільки мрійники, диваки та фантазери, яких так часто не сприймають серйозно "реалісти", і спроможні бачити світ інакше, таким, яким він насправді і є - прекрасним, де все можливо і відчайдушно, до витоків та кінців Усесвіту - незбагненним... Наша свідомість часто грає із нами, оскільки не треба бути надрозумним, що кожен вигадує для себе свою реальність і впевнений у її істинності, хоча це зовсім не так. Наші кайдани - це той скепсис та тотальний "об'єктивізм" з повною відсутністю того, що ми насправді не бачимо, не розуміємо та не сприймаємо світ справжнім, поза межами наших знать, свідомості та думки про реалії, сформовані нашим оточенням. Наш мозок використовує так мало свого ресурсу і мало хто насправді намагається використати увесь свій безмежний потенціал, міняючи пізнання та свідоме щасливе життя, на грубі та жорсткі мури суспільних стереотипів, настанов оточення, друзів, батьків, які вчать нас жити, коли часто самі життя проживають і не живучи повно й щасливо. Стрибаючи у потяг під назвою "куди усі, туди і ми", не думаючи, а навіщо? Навіщо плисти за течією, навіщо підкорятися системі, яка одягає на нас гамівну сорочку, та каже - працюй, годуй тих, хто вважає тебе рабом та нікчемою, гвинтиком у великій та безглуздій системі...Ми часто бачимо сни, які не можемо збагнути, але вчені підрахували, що приблизно один із 10 тисяч снів - збувається у житті. У деяких людей набагато частіше. Що це? Як це пояснити? Теж саме можна сказати і про дежавю, які відчували багато із нас. А іноді, відбуваються просто таки вкрай незбагненні речі, що рятують наше життя, коли ми у відчаї... У такі моменти ми зупиняємося, "гвинтик системи" дає збій, ми розуміє, що щось відбулося, поза межами нашого сприйняття та досвіду. І той чистий лист сприйняття, який ми отримуємо від народження, і плюндруємо довірою до цього суспільства, вірячі, що реальність - це єдине що є, а істина за батьками/родичами/друзями/приятелями/вчителями/відомими людьми, - починає трусити від того, що ми вийшли за рамки коду программи, якою нас програмувати з самого початку. Стара, шаблонна та довга програма настанов суспільства починає зникати на очах. Подсвідомо, ми починаємо розуміти - істина за межами кордонів того, що відбувається поруч, за нашим вікном, у цій сліпій Цивілізації. Варто знати: Китай приховує інформацію про революцію проти свого злочинного комуністичного режиму. Свідомість, як і Всесвіт, постійно розширюється і так прикро, що більшість не хоче виходити із своєї "зони комфорту", стигми та формули життя, яка довподоби. Гроші, популярність, сила, інші принади - колись усе може повернутися і зникнути, немов мильний пузир ілюзій, у якому бігає по колу це суспільство. Кордони країн розмиваються, інформація та досвід, практика і технології поширюються - світ стрімко, іноді кидаючи за борт відсталих, - йде у майбутнє. Дії, наміри, думки та сприйняття усе більше здаються фундаментальною основою буття, що творить зло і добро у цьому світі. І іноді, до нашої свідомості проникає щось, через сни, уяву, що розриває весь шаблон і дає змогу зазирнути туди, де ми ніколи не були. Йде час, і нещодавно у масштабах історії, квантова фізика відкрила для нас багато нового, що більшість буде вважати за брехню, а саме те, що насправді інформація про нас, зберігається поза матеріальним світом. Адже атоми Всесвіту постійно телепортуються і зникаючи, виникають знов у іншому місці. Гравітація насправді гнеться, а усе суще пронизане струнами, які проходять та єднають кожного із нас, із усім, що є на Землі, Галактиці, посеред пустоти... Те, про що казав Будда більш ніж 2 тисячі років тому, підтвердила наука. Ми - єдині, ми - посеред Пустоти, і ми - творимо свою реальність власними думками. Пройдуть роки, шарлатанів, які дурили людей - "ворожили ручку" чи билися у конвульсіях перед паствою у "контакті з Ісусом" та інших блаженних - виведуть на чисту воду. І колись, вчені, які вивчають трансцендентну математику або зовсім інші фахівці, можуть прийти до висновку, що будь-яке зло: насильство, брехня, зрада, як і взаємодопомога, добро, позитивні дії, кожен вчинок - прямим чином впливають на долю Всесвіту і Людства, в цілому. Наші думки - творять реальність, стверджують Всесвіт, або руйнуть його... Науково може бути доведено, що кожна дія викликає рівну за силою протидію, і суспільство вперше цілком направить свій погляд у бік істини - єдності всього сущого, загальної відповідальності один за одного... Трансцедентально сприйняття усього - свого фізичного тіла, свідомості, єнергії та матерії Всесвіту як нероздільної матерії, що єднає усіх нас. Зупиніться, подивіться навколо, відчуйте це, те, що пронизує нас усіх до найвіддаленіших куточків Всесвіту. Звичайне свідоме дихання, може відкрити більш чисте усвідомлення свого буття та оточуючого. Довіртеся власній інтуїції, вимкнувши телебачення, яке зомбує нас, творячи з нас вівць, що біжуть до вівчарні по запланованому маршруту, де із них здеруть спочатку хутро, а потім і шкіру... Таємниця, яку нам ще слід розкрити - не одна, і з кожним кроком можна усе більше Свідомо проникати за цей обрій повсягденного "звичного", "нормального", "комфортного" стану, питаючи в себе прості слова: навіщо? чому? а не інакше? Такі люди як художниця Антіко, з еволюційною мутацією зору, або геніальний Стівен Гокінг, який науково довів, що з нами трапляється саме те, чого ми найбільше боїмося або те, чого ми так сильно бажаємо, кажуть - Ми Творимо Цю Реальність, Ми Здатні Змінити Своє Життя і те, що Наше Життя - це Дар, який Ми Можемо Використати у незбагненно великій кількості варіацій. Ні, я не хочу сказати: повірте у себе, ми можемо набагато більше ніж маємо можливість сприйняті. Я хочу сказати: знайте, Ви та Світ - у долонях вашої ж Свідомості, яку можна розширити, і побачити, зрозуміти та відчути те, що раніше вважалося недосяжним у гуркоті повсякденних щурячіх бігів. Наше життя, чи окремі життя більшості людей, можуть виявитися ілюзіями, якими вони насправді і є, але істина саме там, де за стигмами, догмами, шаблонами, грошима, вірами, фобіями, ненавистю та дискримінацією, там, де хтось робить крок до Власної Свідомості, пізнаючи те, що не можна побачити, відчуваючи те знання, яке сховане за попелом... брехні, ілюзій, страхів, і людських формальних систем глухого та сліпого [не]сприйняття...P.S. Кожен із нас - несе відповідальність за всіх, Релігія, націоналізм, гроші, традиції, культура, мова... Все це - лише ідеології та ілюзії, за допомогою яких нас зіштовхували лобами і розділяють ті, хто хоче отримати владу в цьому світі... Тисячі років ми витрачали свій потенціал на саморуйнування, але тепер, ми можемо стати дзеркалом для самих себе і Всесвіту. Rayan RienerФото Here And Now / Pinterest Нагадуємо, про "три золотих медведі" з пластику та казка про корумпований Марганець. Також про вираз "вкрасти все та втеки з тонучого корабля" - наяву в Нікополі... 
В Нікополі відкрилась жіноча арт-виставка - Інформатор
В Нікополі відкрилась жіноча арт-виставка - Інформатор
Нікополь 2020-03-07 14:39:36
Талановиті нікопольчанки представили свої художні (й не тільки) роботи для мешканців всього міста у передень до 8 березня - міжнародного дня боротьби жінок за свої права. Про те, що у Нікополі відкрилася щорічна виставка жіночої творчості, NikopolToday передає від Інформатора. Нагадуємо: влада країни зайшла у глухий кут у спробах заспокоїти суспільство через загрозливий коронавірус. У краєзнавчому музеї Нікополя проходить 27 виставка жіночої творчості «Рук золотих прекрасні творіння». Майстрині представили глядачеві свої експонати.Показ робіт декоративно-прикладного мистецтва в музеї проходить протягом 27 років, а почалося все з однієї учасниці. Про це Інформатор повідомляє з місця події.Цілих 76 прекрасних жінок з Нікополя, Кам'янського, Бердянська та Києва стали учасниками нинішньої музейної виставки.Всі роботи виконані вручну.Умілі руки майстрів творять в різних видах мистецтва: вишивка хрестиком і гладдю, декупаж, в'язання, лозоплетіння. Серед різноманіття експонатів ви знайдете вироби з бісеру, вати паперу, заліза. Казкові ляльки та ляльки-мотанки неодмінно перенесуть вас в дитинство. Подивитися на роботи майстрів і навіть купити те, що вам сподобалося, можна буде до 15 березня.Виставка «Рук золотих прекрасні творіння» проходить в краєзнавчому музеї за адресою: вулиця Електрометалургів, 46а. Час роботи з 9:00 до 16:00. Вихідний - понеділок.Раніше ЗМІ повідомили про те, яке сьогодні свято. Про це читайте за цим посиланням.Фото ІнформаторТакож ми писали про те, з кого питати, коли Дніпро перетвориться на болото: хто вудить всю рибу з Каховського моря?
Сніжинки Душі | вірш
Сніжинки Душі | вірш
Нікополь 2020-04-03 14:00:05
Сніжинки ДушіВулиці тануть, пищать горобці,А я помираю, - в утробі своєї…Душі. Вона улітає в теплі краї,Вона помирає у теплій крові…І ходжу по вулицям в мареві…Мрій. Таких нездійснених, - яНачебто і не німий, мої думкиКричать про себе на весь світ!Ні! Ніхто не чує! Позакривали,Вуха ватою і йдуть, і вирячивсь,Про себе щось бормочуть; йдуЯ далі й далі, і все один – один.Я мов метелик той, що взимку,Народився, й не там де треба і…Не в ту годину, не в той час. ОтоЙ тому один я, - буду назавжди.І день за днем, і ніч за ніччю, і…Рік за роком протечуть. І я помруІ це одвічно, - замкнеться круг…Опісля, в когось сльози потечуть.Травень 2012Улицы тают, пищат воробьи,А я умираю, - в утробе своей...Души. Она улетает в теплые края,Она умирает в теплой крови...И хожу по улицам в мареве...Мечты. Таких несбыточных, - яВроде бы и не немой, мои мыслиКричат ;;о себе на весь мир!Нет! Никто не слышит! закрыли,Уши ватой и уходят, и пялятся,Про себя что-то бормоча; идуЯ дальше и дальше, и все один - один.Я как мотылек, что зимой,Родился, и не там где надо и...Не в тот час, не в то время. ВотИ поэтому один я, - буду навсегда.И день за днем, и ночь за ночью, и...Год за годом протекут. И я умруИ это вечно, - замкнется круг...Затем, у кого-то слезы потекут.~
Чи буде майбутнє України світлим?
Чи буде майбутнє України світлим?
Нікополь 2020-04-12 22:51:55
Де знайти?..Де знайти Свободи в Україні?Де напитись з Правди джерела?Де у водах Істини омитись?.. Може, кажуть, де на острові Дніпра.Як скажене марення брехливе,цю отруту "Влади" загнобить..?Як, у демократію вдягнутись? Кажуть, не здаватись треба, йти.Як усім дійти до праведної цілі?Віра дійсна видна лише по ділах...Все, що маємо зробити, - крок:Лише до дії, кажуть; тільки так![16-12-13] Львів | Нікополь_____________Но вновь за что, нам кара эта?! Смыкаются щупальца войныИ в Варшаве, Риге - техника стоит Москва - везет очередной конвойА мы? Словно ринг для игры,на крови... Вновь! (Вопрос!)Украина моя, почему снова ты?Кто союзники наши? (Вопрос!)Псевдо ЕС , с псевдо свободой, США ?Умиленная Польша , слабая Грузия ?Но и, уж точно, не Москва !!!Мы одни, - сами себе союзники...Но вновь за что, нам кара эта?..13. 08. 14.____________МудакМи стоїмо тут без зброї,із правдою на вустах!А свиня у межигір'ї нас вбиває,за свободу слова,з-за власних барикад!Янукович - вийди до людей без зброї!Ти так боїшся зброї, що на наших вустах!Ми - сила ! Ми - еліта ! Ми - нездоланна правда !А ти - звичайний мудак!!!____________В якій країні ми живемо?!О, Боже мій!В якій країні я прокинувсь?Одного ранку...Де б'ють дітей йСтарих наших батьків...Кийком забити хочутьПравду!Помиями облили лжі її...І влада - є злочинноє кубло !Міліція шпигує вже за мною...Мільйони українців вже- Повстали!І хочуть лиш одного:Свободи, Правди, і Життя без крові!Вільного Життя!..03. 12. 13. ( Нікополь )___________Як Росія помре, - Україна оживе!Ми поглинемо власні земліМи повернемо їх із полонуДочекавшись хаосу з півночіСходу... ~ У період Імперської Ночі!Повернеться земля до матусіУ своє культурне затишне лоно.Ми вернемо усе, коли Росіябуде конати із болю...Землі зграбовані і обманутіВи - повернетесь до Матері.Зло Імперії повернеться до себе(кусаючи інших - вкусить себе)! Немов у притчі про блудного,неслухняного сина;як овечка, до зграї культурисвоєї Країни, - Батьківщини...Ми пройшли зло , через всеА Росія - помре та сконаєу муках та відчаю, за все:за злочини, вбивства, брехню...2013_____________Пливе кача в нікуди...Пливе кача, люди усе плачуть,Порошенко й Тимошенко - по трупахдо влади і грошей скачуть...І паплюжиться кров Героїв святая.Ті, що вбили їх - не понесуть кари...Ті, що катували нас - олігархам не цікаві...Їм би гроші , їм би влади, а що ми?Ми їм даємо влади... (?)Пливе кача, Україна плаче...1 квітня 2014____________А серце так щемить...А серце так щемить від смутку того що було!Ой, як болить! Ніколи не забуду я героїв!Ніколи не забуду, що бороли й перемоги!Не будьмо забувати, що ми вимагали!Не Джабба-хатів, і не Юль з косою,Ні Дартів Вейдерів, але й і не ПР-гандонів!Якого біса відбувається, питаю я?!За що ми мерзли, і кістками лягали українськії герої?!Не смійте забувати наших героїв!Не вірте минулим чортам!Хто що - мав вже час показати у полум'ї...Майдану, - як символу честі і гідності нашого життя! Між іншим: хочеш сексу але страшно? Психологічні поради для тебе. 
Коронавірусна еротика - це нова літературна течія
Коронавірусна еротика - це нова літературна течія
Україна 2020-04-18 00:55:56
Універсальний карантин, спричинений швидким розвитком пандемії коронавірусу, є умовою, яка вже починає надихати митців у всьому світі. Амазон буквально затопили численні книги, присвячені цій темі. Важливою їх частиною є еротичні романи, що поєднують різні фетиши з карантинною ниткою. Чи стала пандемія стимулом для реалізації творчого потенціалу під час карантину?Нагадуємо, життя - це ванітас. Моментально скопійовані тенденції сучасної літератури, звичайно, не є чимось новим. З досить високою ймовірністю можна припустити, що якщо книга буде популярною у всьому світі, багато підписників знайдуть свій шлях до ринку. Не так давно критиковані романтичні романи, встановлені в таборі винищення Аушвіц-Біркенау, викликали суперечки, а ще раніше світ підкорило м'яке порно під знаком "П'ятдесят відтінків сірого".Однак пандемія коронавірусу змусила більшу частину світу змінити свої основні звички. Це не могло залишитися без роздумів над темами та популярної літератури. Стандартні романси, що відбуваються на вулицях великого міста і рясніють незвичайними подорожами в нинішній ситуації, просто стали неймовірними. Вони також недостатньо фантастичні, щоб стати своєрідною втечею від реальності в уявний світ без сучасних обмежень на рух. І все ж інтерес до еротики у людей не зменшується лише тому, що вони були укладені в чотири стіни.Порятунком від ситуації, що склалася, виявилися еротичні книги, розміщені посеред пандемії.Йдеться про такі заголовки, як "Covid-69: Еротична історія карантину про коронавірус", "Секс під час пандемії коронавірусу", "Замикання FFM", "Любов у часи Корони", "Гарантія: Покрокова любов у часи кохання Коронавірус", "Кохання в блокуванні" та "Фізичний прояв миття моїх рук позбавляє мене". Книги такого типу за останні два тижні почали набирати значну популярність на Amazon, де їх можна придбати в електронному вигляді за 3-4 долари.Спільною рисою цих еротиків є те, що всі вони грають у реаліях соціальної ізоляції та закриття. Героїні романів коронавірусу (адже в переважній більшості випадків позиція жінки сприйнята) переважно молоді, відносно сором'язливі, але шукають сексуального досвіду, в який коронавірус втручається. Варто, однак, зазначити, що однакова відправна точка часто веде окремих авторів у абсолютно різних напрямках. Оскільки другим важливим елементом коронавірусної еротики є те, що вони часто включають дуже специфічні фетиші.У цьому сенсі вони не надто розходяться від популярної еротики, наприклад, «П’ятдесят відтінків сірого» або «365 днів».У той же час вони явно сміливіші й вигадливіші в темі. Здається, це впливає на те, що вони здебільшого створюються з ініціативи письменників-хобістів та публікуються за власні кошти. Так вони нагадують еротику, доступну в Інтернеті, де шанувальники будь-якого фетишу можуть знайти свою нішу. Залишається питання, чи будуть класичні видавці зацікавлені у цій тенденції, і ми отримаємо більш професійно написані еротичні романи, що відбуватимуться під час пандемії у наступні місяці. Це здається можливим, доки популярність цього типу книг буде зберігатися протягом наступних кількох тижнів. А враховуючи, що до кінця карантину ще належить пройти довгий шлях, ймовірність такого повороту подій значна.Фото PexelsДо слова, розповідь Самукоморі - це про самоізоляцію в сучасному Нікополі. 
Де у історичній частині Нікополя школа мистецтв і коли там завершать ремонт?
Де у історичній частині Нікополя школа мистецтв і коли там завершать ремонт?
Нікополь 2020-05-17 19:35:31
У Нікополі в старій частині міста реконструюють школу мистецтв. Не дивлячись на карантин та пандемію. Про це NikopolToday пише з посиланням на Інформатор Нікополь. Роботи проводять за кошти з міського бюджету. Про це місцевим ЗМІ стало відомо з Facebook. Повідомлення з'явилося на офіційній сторінці міськради Нікополя.Зазначається, що в кінці 2018 року основний корпус Нікопольської міської школи мистецтв закрили через аварійний стан і підтоплення будівлі. Ця ситуація викликала безліч обговорень йобурення серед батьків учнів. Адже в будівлі навчалися близько 400 дітей, які проживають в окрузі.Щоб не переривати занять, школу тимчасово перенесли в будівлю колишнього філії Запорізького національного університету. Ще один корпус міської школи мистецтв знаходиться на проспекті Трубників, 35. Тим не менш дітям добиратися в такий далеку район було незручно.Стало відомо, що в цьому році з міського бюджету були виділені кошти на реконструкцію закладу музичної школи в старій частині міста. Це досить великий обсяг робіт. Вже встигли зміцнити стіни і підлогу, повністю замінили електропроводку, оновили підвальне приміщення, провели комунікації.Для музичної школи неабияк важлива звукоізоляція, оскільки заклад має 3 відділення: художнє, музичне та хореографічне. Тут навчають грі на 18 інструментах, і для кожного учня повинні бути комфортні умови для занять. Після довгих пошуків та експериментів, знайшли відповідний шумоподавляющий матеріал для стін, який відповідає всім вимогам.Також, завдяки реконструкції, виконано поділ класів відповідно до сучасних вимог. Збільшиться актовий зал, де проходять звітні концерти, майстер-класи та інші творчі заходи.Ремонтні роботи планують завершити в кінці літа, щоб юні вихованці та їх викладачі почали новий навчальний рік в оновленій, комфортною й сучасній школі.Раніше ми писали, якою буде погода у стилиці області - Дніпрі. Фото Інформатор / Прес-служба НМР
Які українські музичні гурти були номіновані на Премію Тараса Шевченко
Які українські музичні гурти були номіновані на Премію Тараса Шевченко
Україна 2020-06-04 21:30:29
ДахаБраха та Vivienne Mort номіновані на Шевченківську премію. Чому це дивина? Про це NikopolToday передає від iRoom.Гурти ДахаБраха та Vivienne Mort увійшли до шортліста лауреатів Шевченківської премії та позмагаються один з одним на фінальному етапі. Розповідаємо, чому це незвичайна ситуація.Що таке Шевченківська премія?Національна премія України імені Тараса Шевченка – це державна нагорода. Вважається, що це найвища форма відзнаки у сфері культури в нашій країні.Шевченківська премія присуджується творам митців, що вийшли впродовж останніх п’яти років. Усього категорій п’ять – публіцистика, журналістика; музичне мистецтво; театральне мистецтво; кіномистецтво; візуальне мистецтво.Відбір переможців проходить у три тури. В першому йде попередній відбір кандидатів, другий присвячений аналізу матеріалів преси, підготовкою рецензій та остаточному відбору кандидатів, а у фінальному третьому – визначення лауреата.Третій тур Шевченківської премії-2020 відбудеться у середині лютого. Голосування буде теж таємним. Тоді ж оголосять переможців. У березні відбудеться нагородження (розмір премії – 200 тис. грн).Національна премія присуджується авторові чи виконавцеві один раз за життя.Звучить традиційно-офіційно.Так і є. Ця нагорода хоч і найповажніша, але давно критикувалася за заплющення очей на, грубо кажучи, мейнстрім. Серед лауретів у музичній категорії, наприклад: головний диригент Заслуженого академічного симфонічного оркестру Українського радіо Володимир Шейко, оперна співачка Людмила Монастирська, вокальна формація «Піккардійська терція», кобзар-лірник Василь Нечепа, вокаліст Роман Майборода, композитор Тарас Петриненко, композитор Валентин Сильвестров та інші.Вийти в іншу сферу мислення за останні двадцять років у комітету вийшло всього раз – у 2016-му лауреатом став балетмейстер та засновник театру «Київ модерн-балет» Раду Поклітару.То чому ми говоримо за цю премію взагалі?Бо вперше у категорії «музичне мистецтво» – не просто неакадемічна музика, а гурти, що відомі загалу. Це Vivienne Mort за альбом Досвід та ДахаБраха за Шлях. Обидва потрапили туди з ініціативи Ігоря Панасова, головного редактора Karabas Live та члена Комітету (до 2022 року).«Ці роботи, на мій погляд, точно відповідають вимогам положення премії та є прикладами непересічного мистецтва, створеного сучасною українською академічною сценою. Я вважаю, що обидва альбоми мають бути тим, що зазвичай називають «класикою». І Шевченківська премія, я гадаю, як авторитетна нагорода, має сприяти процесу укріплення позицій цих творів у свідомості українських слухачів», – розповів нам у коментарі Ігор.Ми поцікавилися в Панасова, як він реагує на коментарі тих, кого обурило, що за премію борються неакадемічні музиканти.«Поняття «класична музика» не має бути територією лише академічних музикантів. Деякі явища, які існують поза межами філармоній та консерваторій, абсолютно не поступаються за рівнем професіоналізму та глибини сенсів тому, що створюють неакадемічні композитори та музиканти. Нові часи створюють нову класику»Що це за альбоми?Досвід – це шоста платівка гурту Vivienne Mort. У 2018-му вона очолила наш перелік найкращих альбомів року. Ми писали:«Це неможливо вимірювати категоріями популярної музики. Вони грають набагато складнішу музику за поп, але залишаються під прицілом широкої аудиторії. Таким чином їм вдається вирішити одвічну дилему музикантів, яких кидає між творчістю і комерцією. Vivienne Mort підлаштовують світ під себе. І все це завдяки постійному пошуку, самовдосконаленню та безкінечній роботі, яку цей гурт здійснював протягом останніх більш ніж 10 років».Слухати альбом Vivienne Mort за цим посиланням. Шлях – альбом гурту ДахаБраха, що вийшов у 2016 і очолив аналогічний наш топ найкращих повноформатників:«Шлях — це альбом, в якому практично немає недоліків. А щоб їх знайти, треба сильно постаратися»Слухати альбом ДахаБраха за цим посиланням. Фото IROOM / відкриті джерела
Завантажуйте більше