IMG-LOGO

Всі публікації з тегом війна

У Нікополі пройде ще один благодійний бал-аукціон
У Нікополі пройде ще один благодійний бал-аукціон
Нікополь 2019-12-07 17:43:42
Передноворічний грудня традиційно багатий на благодійні заходи. Вони проходять зараз по всій Україні, і Нікополь - не виняток. NikopolToday писав уже про кількох заходах благодійного характеру. Повідомляємо і про одне.Згідно з інформацією, отриманою NikopolToday на сторінці Управління гуманітарної політики Нікопольської міської ради, в нашому місті пройде благодійний бал-аукціон під патронатом міського голови Андрія Фісака.Захід заплановано на 21 грудня, 18:00. Місце проведення - Палац урочистих подій.Мета благодійного балу поки не озвучується. Про неї повідомлять пізніше.Відзначимо, що бал під патронатом мера буде проводитися в Нікополі вже вдруге. У минулому році його учасники виконували бажання дітей загиблих нікопольських воїнів, а всі зібрані кошти були спрямовані на лікування Соломії Логвиненко - дочки Василя Логвиненко, який не вийшов з Іловайська.Про те, як це було, детально можна прочитати ТУТ.Раніше ми повідомляли про те, що в Нікополському кафе "Еллада" пройшло благодійне ранок для дітей з безкоштовним майстер-класом і варениками.
Армія та фемінізм: Жінки в Україні можуть служити в армії, чоловіки не зобов'язані, якщо не хочуть
Армія та фемінізм: Жінки в Україні можуть служити в армії, чоловіки не зобов'язані, якщо не хочуть
Нікополь 2019-12-14 10:32:15
Для нас важлива особиста думка нікопольців, тому NikopolToday, починає вести новий розділ "Власна думка". Так ми представимо різноманітні думки містян. З дозволу нікополської блогерки Марини Воробйової, вперше, ми публікуємо її матеріал стосовно української армії з блогу "Воробйова чирикает". Текст мовою оригіналу - російською.Армія та фемінізмЧасто в комментаторских баталиях под постами феминисток или эгалитаристок_ов звучат предъявы на тему "если вы за равенство, идите служить в армию и работать на шахты".Про шахты скажу коротко: в Украине и раньше женщины работали на шахтах наравне с мужчинами, только оформлены были не шахтерками, а "наземным" персоналом, т.е. не имели никаких льгот и прав на компенсации, не были защищены. С 2017 года запрет был снят и теперь для женщин запретных профессий нет.Но поговорим мы обстоятельно про армию. И говорить будем об Украине, так как я здесь живу, а другим странам в принципе тоже будет интересно.Итак. В Украине всё ещё существует всеобщий призыв и это днище. Почему? Потому что набирать в армию людей, которым это не нужно, которые этого не хотят - бред! Да, обязательный призыв существует только для мужчин и это плохо. Не потому что это дискриминирует мужчин, а потому что это в принципе провальная идея.Женщины в Украине могут служить в армии, и не только в роли связисток, снайперок и медсестер. У нас есть и женщины-полковники, например. То есть, да - женщины в армии есть. Их не так много, как мужчин, но это не проблема женщин, а проблема общества, в котором мы живём. Инфографику о женщинах в украинской армии прикрепила в карусели.Повторюсь: в армии должны служить те, кто этого ХОЧЕТ. Нет смысла тратить ресурсы на тех, кому это не нужно и в тягость. Поверьте, очень многие мужчины у нас виртуозно косят от армии, некоторые особо оторванные даже ломают ноги, лишь бы туда не идти.Поэтому я категорически против обязаловки такого рода и для женщин, и для мужчин. Без разницы, какая это страна и какое обеспечение армии.И раз уж некоторые так недовольны тем, что мужчин призывают в армию, а женщин нет - боритесь не с женщинами, а с системой, которая заставляет вас быть пушечным мясом по факту наличия пениса. И помните: эту систему построили мужчины. Так что вы не в ту сторону направляете свою ненависть и сарказм.Якщо Вам є також що сказати, надсилайте свої матеріали на нашу електронну адресу nikopoltoday@gmail.com.Раніше ми також повідомляли, що стурбовані права тварин активісти з Дніпра вимагають створення служби зоошерифів і вже створили Раду захисту тварин.Також ми писали, що головний редактор одного з сайтів з Запоріжжя зовсім з'їхав з глузду: представники меньшин вже не люди, в них немає проблем.
Друга Світова нагадує про себе досі: у Томаківці знайшли старий снаряд
Друга Світова нагадує про себе досі: у Томаківці знайшли старий снаряд
Нікопольський район 2019-12-22 00:48:25
19 грудня в 9:30 у Службу порятунку «101» повідомили про небезпечну знахідку. Під час пошуку металобрухту чоловік виявив предмет, схожий на застарілий артилерійський снаряд.До місця викликали співробітників ГСЧС. Про це повідомляє NikopolToday, посилаючись на Інформатор.У Томаківському районі (у майбутньому, можливо Нікопольському) під час пошуку металобрухту місцевий житель виявив застарілий артилерійський снаряд калібру 76 мм. Про знахідку чоловік повідомив рятувальникам.Фахівці Головного управління ГСЧС України в Дніпропетровській області знищили боєприпас шляхом контрольованого підриву. Прилеглу територію обстежили, додаткових вибухонебезпечних предметів не виявили.Співробітники ГСЧС нагадують: якщо ви знайшли підозрілий предмет, відразу повідомте про це за телефонами «101» або «102».Категорично забороняється:стосуватися підозрілого предмета або пересувати його;засипати грунтом або чимось його накривати;намагатися розібрати вибухонебезпечний предмет;по можливості необхідно встановити навколо знайденого предмета огорожу або попереджувальний знак і чекати прибуття фахівців.Обкладинка від ПексельсФото ІнформаторРаніше ми писали, що варто звернути на випадок корупції у Нікополі: на одну вулицю витрачають мільйони!До цього ми писали про те, як жити довше і що для цього слід робити.
У Нікополі люди в безпеці від атаки Росії
У Нікополі люди в безпеці від атаки Росії
Нікополь 2019-12-30 22:13:56
Як стало відомо NikopolToday, у Нікополі ремонтують бомбосховище щоб захистити містян від Московії. Про це повідомляв 0566. Можемо засипати в новорічну ніч спокійно! Ми в безпеці!В Нікополі вперше за довгі роки ремонтують підземний притулок. Захисна споруда знаходиться на проспекті Трубників, 50.Договір на виконання робіт підписали 11 грудня між Управлінням житлово-комунального господарства та приватним підприємцем Сергієм Пузько. Завершити чималий обсяг будівельних робіт повинні до 31 грудня 2019 року, - повідомляє Інформатор з посиланням на тендер в DoZorro.Те, що раніше називали бомбосховище, нині називають спорудою цивільного захисту. Капітальний ремонт такого об'єкта під № 15336 в Нікополі проводять за рахунок субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на фінансування заходів соціально-економічної компенсації ризику населення, яке проживає на території зони спостереження Запорізької АЕС. На притулок витратять 904 958 гривень.В ході ремонту замінять двері і проведуть внутрішню обробку приміщення: очистять підлогу, стіни і стеля від старої фарби, поштукатурити їх, стіни облицюють плиткою. Замінять сантехніку: демонтують старі унітази та умивальники, встановлять нові, зі змішувачами і нагрівачами води, замінять трубопровід і встановлять фільтри для води. Також замінять електрообладнання: демонтують щитки, старі розетки і вимикачі, замінять проводку і світильники.Варто відзначити, що в 2014 році міський фонд захисних споруд налічував 54 об'єкти. Знаходилися вони переважно на території промислових підприємств. Сховатися в них могли б 22 тисячі осіб.Також ми розповідали, що у селі Придніпровському сталася перестрілка.До цього ми повідомляли, що у Нікополі власниця "небезпечної" собаки сказала все, що думає.
Всі українці в літаку МАУ вмерли в Ірані: катастрофа приголомшила всю Україну та світ
Всі українці в літаку МАУ вмерли в Ірані: катастрофа приголомшила всю Україну та світ
Україна 2020-01-10 22:43:44
Як стало відомо NikopolToday, ЗМІ та політики України і світу все більше припускають, що події пов’язані з можливим ракетним ударом Ірану по літаку Міжнародних авіаліній України, який зазнав аварії в Тегерані 8 січня - це терористичний акт.Українці, здавалося, вже звикли до чого завгодно, але до тероризму - життя нас досі не готувало. "Скринька Пандори": як війна та тероризм неочікувано торкнулись і України.Фото чорної скриньки українського літака, опублікованого ЗМІ ІрануЗМІ вже стверджують, що Іран збив літак МАУ двома ракетами російського виробництва. Що відомо по-факту на даний момент? 8 січня в Тегерані розбився Boeing 737−800 авіакомпанії Міжнародні авіалінії України.У авіакатастрофі загинули 176 людей, в тому числі 11 українців — дев’ять членів екіпажу та двоє пасажирів. Також серед загиблих 63 громадянина Канади, 82 громадянина Ірану, 10 громадян Швеції, сім громадян Афганістану та троє громадян Великобританії.9 січня кілька впливових видань із посиланням на джерела у розвідці повідомили, що літак, імовірно, був збитий іранською ракетою. У той самий день прем'єр-міністр Канади Джастін Трюдо і прем'єр-міністр Великобританії Борис Джонсон заявили, що дані розвідки свідчать про високу імовірність цієї версії катастрофи літака МАУ. Президент США Дональд Трамп заявив, що не виключає такої версії загибелі лайнера.Іран заперечує, що літак міг бути збитий їхньою ракетою і називає такі заяви «психологічною війною».Авіакатастрофа сталася лише через три з половиною години після того, як вночі 8 січня Іран завдав ракетного удару по американських базах в Іраку — щоб помститися за вбивство Сполученими Штатами іранського генерала Касема Сулеймані.Що цікаво, згодом щодо катастрофи літака МАУ в Ірані, український політик Баканов назвав ракетним ударом і терактом, як пріоритетними версіями.Український Президент Володимир Зеленський написав на своїй сторінці у Twitter про розмову з прем'єр-міністром Канади Джастіном Трюдо щодо катастрофи українського літака в Ірані, про яку раніше згадував на брифінгу голова МЗС України Вадим Пристайко.«Мав уже другу розмову з Джастіном Трюдо про катастрофу українського літака в Ірані. На трагедії не повинно бути спекуляцій. Україна і Канада всіма можливими засобами будуть підтримувати об'єктивне і всебічне розслідування», — сказано в повідомленні Зеленського.А ось керівник Служби стратегічного планування та аналізу апарату РНБО України Андрій Демартіно розповів у коментарі ТСН, що 10 січня українська експертна група працювала на двох майданчиках: безпосередньо на місці падіння літака та у місці зберігання його фрагментів.В той же час, українські експерти зібрали і систематизували всі фрагменти літака, щоб наступного дня відтворити його контур.Демартіно наголосив, що експерти мають доступ до всіх фрагментів літака, які вдалося знайти.«Розглядаються всі версії, але наше головне завдання — збір документального матеріалу для того, щоб потім провести комплексний аналіз всіх отриманих даних. На сьогоднішній день дуже багато інформації, яка має бути узагальнена і систематизована, щоб ми вийшли на якісь основні версії тих подій, які відбулися. … Зараз робити якісь попередні висновки, на нашу думку, є абсолютно передчасним», — заявив він.Також очевидець розповів CNN, що іранська поліція і Корпус Революційної гвардії розганяють людей, які «ходять по території». Вони стверджують, що мародери підбирають з землі речі.Він підтвердив CNN, що всі великі уламки збитого літака прибрали ще 8 січня, а 9 січня навколо місця авіакатастрофи не було поліцейських чи офіцерів сил безпеки.А кореспондент CNN Річард Квест відзначив незвичність того, що місце авіакатастрофи розчистили так швидко і без присутності інших акредитованих представників.Спочатку Президент Володимир Зеленський опублікував на своїй сторінці в Facebook заяву про те, що версія про влучання ракети в літак не виключається, але на сьогодні не є підтвердженою.«Сьогодні комісія з розслідування причин катастрофи літака компанії Міжнародні авіалінії України продовжує роботу. Українські фахівці залучені в цей процес. Ми очікуємо, що їм буде надана вся інформація і всі доступи, необхідні для проведення об'єктивного розслідування. Ми тримаємо постійний зв’язок з нашими представниками», — заявив також президент.Фото "Новий час".Також ми писали про іншу катастрофу, соціальну: в Нікополі громадскість схвильована цілими районами місто, що перетворились на гетто. Нікопольскі керманичі мовчать у ганчірку.Нагадуємо, що пити алкогольні напої за кермом авто - небезпечно не тільки для вашого життя але і оточуючих!
Водій автобуса у Нікополі хамить герою Україні і Нікополя
Водій автобуса у Нікополі хамить герою Україні і Нікополя
Нікополь 2020-01-13 02:05:10
Як стало відомо NikopolToday, в місті Нікополь учасник бойових, дій і герой для нас всіх, що захистив нікопольців від російського вторгення скаржиться на хамство водія автобуса.Триває війна із Московією. Численні герої, ризикуючи своїм життям, тримають оборону в окопах, щоб захистити нас із вами, наш спокій і щасливе життя. Чому деякі з нас соромлять героїв?Наші українські солдати, герої країни, захищають наш безтурботливий сон кожної ночі, поки ми цього не знаємо.Пост українського солдата у мережі Facebook.Їм важко робити це але вони знаходять в собі сили, щоб врятувати наше майбутнє від російського рабства.У Нікополі учасник бойових дій скаржиться на одного з водіїв автобуса № 135. Чи не сепар він часом? Про це NikopolToday дізнався від 0566.Чоловік, що пройшов через жахливу війну, каже про приниження, яке постійно демонструє водій через безкоштовний проїзд.Про це NikopolToday стало відомо з Facebook. Повідомлення написав Богдан в одному з місцевих пабліків.Житель Нікополя на ім'я Богдан в соціальній мережі скаржиться на одного з водіїв автобуса № 135, який їде по маршруту Покровське - Нікополь. Учасник бойових дій розповів про ранкове інцидент, який стався 8 січня. Чоловік зазначив, що за кермом був водій, який постійно принижує його. Чого не скажеш про його напарника - другому водія даного рейсу, який веде себе більш коректно.«Так вийшло, що я учасник бойових дій. На роботу мені зручно добиратися саме на 135 автобусі. Відповідно, я користуюся своїм правом на безкоштовний проїзд. Так ось, цей водій постійно намагається мене якось принизити. При виході з автобуса кидається в спину всякими словами. Провокує. Мені неприємнє таке ставлення. Право на безкоштовний проїзд мені гарантує держава. І це не подачка від держави, це нагорода. Розумієте, нагорода. Чому після отримання своєї нагороди у мене повинен залишатися осад на душі», - пише Богдан.У Нікополі учасник бойових дій скаржиться на одного з водіїв автобуса № 135. Чоловік каже про приниження, яке постійно демонструє водій через безкоштовний проїзд, яким його нагородила держава Україна.Через некоректне поводження одного з водіїв рейсу № 135 до героя Нікополя, учасник бойових дій і його сім'я з 5 чоловік (які завжди оплачували проїзд), не користуватимуться послугами автобуса сполученням Покровське - Нікополь.Користувачі соціальної мережі морально підтримали Богдана. Один з жителів порадив йому звернутися в диспетчерську службу, щоб сепаратиста покарали.Пам'ятайте, що українські солдати зберігають Ваш безтурботний сон. Якщо пчоуєте, що хтось цього не цінує - примкніть йому писок.Фото PinterestРаніше ми писали, що соромно не знати українську у Незалежній Україні. Навіть американці вчать нашу мову за лічені місяці!Також, якщо Вам цікаво - яким буде ваше місто Нікополь у майбутнього - запитайте себе, що ви дял цього майбутнього зробили?
Лишилось 100 секунд до кінця світу - вчені
Лишилось 100 секунд до кінця світу - вчені
Світ 2020-01-26 18:26:27
Вчені всього світу забили на сполох! Ми за крок до повного спустошення: за мить до планетарної пандемії, суспільство загрузло у соціальній кризі, наше повітря отруєно, глобальні температури ростуть, а цілком - екологія Землі дихає на ладан, людство зайнято спустошливими війнами, цілі континенти в буквальному сенсі вже горять у пекельному вогні. Це - Шосте вимирання всього живого на планеті.Часу щось змінити не лишилось. Хіба цього не достатньо, щоб зрозуміти -  людство зайшло надто далеко. Як стало відомо NikopolToday - до кінця світу залишилось тільки 100 секунд. Що ти зробив в останні хвилини свого життя? Про все це почали повідомляти численні ЗМІ, такі як ТСН, Hi News, Карачун та інші, з посиланням на світові новинні сайти.100 секунд до кінця світу: учені перевели стрілки Годинника Судного ДняГодинник судного дня зображує, як людство неминуче наближається до свого знищення.Що таке Годинник судного дня, скільки разів їх переводили і чи варто людству боятися неминучої катастрофи - читайте в матеріалі NikopolToday.У 1947 році творці першої атомної бомби заснували журнал Чиказького університету "Бюлетень вчених атомників". Час від часу на обкладинці журналу з'являється метафоричний Годинник Судного Дня, опівночі на яких означає наступ ядерного катаклізму. Якщо на обкладинці журналу годинник буде показувати дванадцяту - не сумнівайтесь, на сторінках буде оголошено про катастрофу, накшталт оголошення глобальної ядерної війни.Рішення про переведення стрілки годинника приймає спеціальна рада директорів журналу, серед яких 18 нобелівських лауреатів. За 73 роки вчені переводили стрілки годинника 24 рази, включаючи початкову установку на сім хвилин, тим самим попереджаючи людство про можливу катастрофу. 23 січня 2020 року Годинник Судного Дня зупинився на позначці 23:58:20. Так близько до півночі стрілка не наближалася ніколи за ціле століття.Так виглядає обкладинка останнього випуску журналу "Бюлетень вчених атомників".Чому вчені вважають, що світ стоїть на порозі катастрофи?Переведення стрілок Годинника Судного Дня на 20 секунд ближче до півночі, тобто до кінця цивілізації, покликано привернути увагу громадськості та світових лідерів. Нагадаємо, що протягом двох років годинник не переводили з позначки 23:58 на тлі таких загроз як зміна клімату, ядерна війна і кібервійни. На цей раз ситуація стала ще більш нагальною, оскільки світові лідери не роблять достатньо необхідних заходів щодо кліматичної кризи, незважаючи на суспільні протести. Більш того, загострення конфлікту на Близькому Сході на самому початку року може призвести до поширення ядерної зброї, так як договори й угоди щодо запобігання їх розвитку руйнуються.Ще в 1947 році учасники Манхеттенського проекту - кодова назва програми США по розробці ядерної зброї - вирішили, що Годинник Судного Дня це ефективний спосіб донести до громадськості загрозу, яку ядерна зброя представляє для людства. З моменту настання холодної війни стрілки годинника продовжують наближатися до півночі. Однак сьогодні нам потрібно турбуватися не тільки про небезпеку використання ядерної зброї, але в першу чергу про зміну клімату. Справа в тому, що ми тільки що пережили найтепліше десятиліття в історії людства. 2019 рік побив безліч температурних рекордів, а кількість природних катастроф і пожеж значно зросла. У таке століття не жило жодне покоління людства.Зміна клімату, якщо світові лідери продовжать бути бездіяльними, це може погубити нашу цивілізацію, вважають вчені.У той же самий час попередження вчених звучать все голосніше і чіткіше. Тільки минулого місяця Організація Об'єднаних Націй опублікувала доповідь, в якій зазначається, що викиди вуглецю в цьому десятилітті повинні скоротитися майже на 80%, щоб запобігти найгірші наслідки зміни клімату, однак атмосферні рівні в 2020 встановили новий рекорд викидів. Недавні переговори по клімату не привели до жодних серйозних дій зі сторони керманичів націй. І це не дивлячись на заяву про кліматичної надзвичайної ситуації 11 тисяч найвпливовіших вчених з усього світу.Старший науковий співробітник Стокгольмського інституту навколишнього середовища, а також члена "Бюлетеня вчених атомників" Сіван Карта під час прес-конференції 23 січня заявила, що незважаючи на попередження дослідників, дії політиків не співмірні з нинішньої надзвичайною ситуацією. Якби світові лідери серйозно ставилися до вирішення кліматичної кризи, вони б почали розробляти політику, спрямовану на скорочення викидів парникових газів і спонукати інших робити те ж саме. Але фактично, вони не тільки нічого не роблять, вони роблять ще гірше.Планета повинна прокинутися, тому що до півночі 100 секунд, а світові лідери продемонстрували повну нездатність впоратися із загрозою ризику глобальної катастрофи - ось основне послання вчених.Історія: Як виник Годинник судного дня?Символічний проект під назвою "Годинник судного дня" початок американське видання Bulletin of the Atomic Scientists. Вперше про нього стало відомо в 1947 році, коли зображення годинника, стрілки якого стояли на 23:53 з'явилося на обкладинці журналу в результаті низки страшних подій, серед яких - ядерні бомбардування американцями Хіросіми і Нагасакі в 1945 році і холодна війна між СРСР і США .Метою годинника було показати, наскільки близький світ до глобальної катастрофи - спершу подібною катастрофою вважалася ядерна війна, однак згодом до ймовірних причин апокаліпсису додали технологічні чинники і екологію. Створення проекту було в деякому роді принаймні попередження. Укладач видання, емігрант з Росії Євген Рабинович, був серед тих, хто в 1945 році підтримав звернення до американської влади проти бомбардування японців. Однак коли воно не спрацювало, а ядерну зброю було застосовано, редколегія Bulletin of the Atomic Scientists і заснувала Годинник судного дня.Автори проекту були добре обізнані в ядерній проблематиці - деякі навіть були причетні до Манхеттенського проекту (американською програмою з розробки ядерної зброї).тТому знали про страшні наслідки, які вона може мати для людства, як ніхто інший.Всі випадки, коли стрілки Годинника переводилиНагадуємо, більш ніж за 70 років свого існування стрілки на циферблаті Часів судного дня міняли своє положення 25 разів і зміщувалися то вперед, то назад. У 1947 годe вони показували 23:53 однак уже в 1949-му, коли слідом за американцями перше ядерне зброю випробував СРСР, посунулися на 23:57. Чотири роки по тому, через випробувань двома наддержавами термоядерних бомб, Годинник судного дня показували 23:58 - 2 хвилини до глобальної катастрофи.У 1960-му році ситуація дещо покращилася і годинник повернувся на свою первісну оцінку 23:53 а вже в 1963 хвилинна стрілка відійшла ще на 5 хвилин. Це було пов'язано з підписанням США і СРСР договору про заборону ядерних випробувань, до якого згодом приєдналися ще понад 100 країн.Чергове загострення відбулося в 1974. Після того, як Індія випробувала ядерну бомбу, автори проекту посунули стрілки годинника, що відраховує час до глобальної катастрофи, на 23:51.Істотно погіршилася ситуація в світі і в 1984 році - війна в Афганістані зробила відносини між двома наддержавами знову напруженими. Стрілки Годинника судного дня завмерли на позначці 23:57 - 3 хвилини до опівночі.Однак після закінчення Холодної війни настала чергова відлига. США скоротили стратегічний арсенал після зникнення свого головного супротивника. 1991 року стрілки на циферблаті Часів судного дня відійшли на рекордну позначку 23:43 тобто 17 хвилин до півночі. Цей випадок став унікальним в історії проекту та більше ніколи не повторювався. З тих пір вчені переводили стрілки Годинника в основному тільки вперед, символізуючи, що людство неухильно рухається до глобальної катастрофи. Через випробування ядерних бомб, які провели в 1998 році Індія і Пакистан, на циферблаті з'явилася позначка 23:51. Інший точкою неповернення став теракт 11 вересня 2001 року, коли "Аль-Каїда" привела до руйнування величних "Веж-близнюків". Тоді стрілки годинника на 2 хвилини наблизилися до 24 години і стали показувати 23:53.Розробки ядерної зброї Північною Кореєю та Іраном в 2007 році наблизили людство ще на 5 хвилин до загибелі.У 2010 році світові додали ще одну хвилину. Однак уже в 2012 році її забрали. Причиною для цього стало застосування ядерної зброї у конфліктах і погіршення клімату. У 2015-му році, з тієї ж причини, стрілки годинника посунулися ще на 2 хвилини. Каталізатором для переведення годинників 2017 року стали вибори в США - після того, як глава держави став Дональд Трамп, стрілки змістилися на півхвилини вперед.Ще на півхвилини хвилинна стрілка посунулася 2018-го. Причиною цього стали слова і провокаційні дії США та Північної Кореї, що, на думку авторів проекту, могли стати причиною початку ядерної війни.На щастя, апокаліптичні прогнози на 2019 рік не виправдалися, проте 24 січня вчені вирішили залишити стрілки Годинника судного дня на позначці 23:58 через загрозу ядерної війни і зміни клімату.А вже через рік, 23 січня 2020 року, стрілки Годинника судного дня змістилися з 23:58 на загрозливу позначку 100 секунд до півночі. Головні причини для перекладу залишилися тими ж, що і в попередні два роки."Зараз ми висловлюємо, наскільки світ близький до катастрофи в секундах, а не в годинах або навіть хвилинах", - прокоментував рішення глава Bulletin of the Atomic Scientists Рейчел Бронсон.Нагадаємо, 2019 рік був одним з найспекотніших - середні глобальні температури стали  найбільшими за всю історію спостережень. У більшості регіонів було тепліше, ніж середні показники, а в Арктиці, Європі, Південній Африці підвищення було дуже значним.З текстом офіційної заяви можна ознайомитись на сайті Bulletin of the atomics. А що ви думаєте з цього приводу? Давайте обговоримо ймовірність настання судного дня в коментарях і з учасниками нашої Facebook-сторінки. Як будете проводити останні хвилини до кінця світу?Фото з вільних джерелРаніше ми писали, що в старій частині Нікополя відбувається занепад вже легендарного бізнесу для міста.І нагадуємо про наш топ найважливіших новин Нікополя, за тиждень, що вже минає.
Китаєць вивчив українську, щоб співати для України
Китаєць вивчив українську, щоб співати для України
Україна 2020-02-03 20:08:55
Якщо китайці можуть вивчити українську, чому деякі з нас - досі ні? Молодий китаць, Сюй ЧуаньЮн встиг покинути Піднебесну задовго до пандемії, щоб потрапити в Україну й навчитись співати. Китаєць на сліпих прослуховуваннях "Голосу країни - 10 сезон" емоційно переспівав відомий хіт Океану Ельзи "Не твоя війна". Про це NikopolToday передає від РБК-Україна. Виступ артиста у студії "Сніданку" / фото 1+1Напередодні випуску Сюй ЧуаньЮн заспівав наживо в студії «Сніданку з 1+1» і розповів, що вивчає українську мову вже протягом двох років.Вже в неділю, 2 лютого, о 21.00 під час третього ефіру Голосу країни-10 на каналі «1+1» на сцені вокального шоу глядачі побачать 25-річного учасника з Китаю - Сюй ЧуаньЮн.Я знаю тільки дві мови - українську та китайську, - каже Сюй. Він приїхав в Україну, щоб вчитися вокалу у найкращих. Вже протягом двох років він живе та навчається тут - зараз юнак є студентом Київського університету музики ім. Р. М. Глієра. За проектом Голос країни хлопець стежив давно, переглядав випуски у мережі Інтернет ще вдома, та мріяв заспівати на українській сцені. Для того, аби взяти участь у проекті, він активно вивчав українську мову, та, за порадою вчителя з вокалу, на сліпі прослуховування обрав пісню гурту ОЕ «Не твоя війна».Приголмшливе відео, як китаєць співає українською мовою пісню гурту "Океан Ельза":Сюй вийшов на сцену співати українською, не соромлячись невеликого акценту / відео Голос КраїниУ студії «Сніданку» Сюй виконав її у прямому ефірі та зізнався ведучим, що українські пісні дуже схожі на рідні йому китайські – такі ж мелодійні та ліричні: «Мені дуже подобається творчість гурту «Океан Ельзи», а ще українські народні пісні – я вивчив вже їх багато. Мені б хотілося одного разу заспівати на сцені Голосу країни ще й китайську народну пісню».На батьківщині Сюй мав власний музичний бенд, у якому був солістом. Вдома брав участь у вокальних конкурсах і фестивалях. Та попри це, участь у Голосі країни для нього – визначна і особлива подія, до якої хлопець готувався кілька років. Він вражений досвідом і професіоналізмом тренерів вокального шоу і вірить, що тут його навчать співати так, як ніде у світі. На запитання ведучих, де планує залишитись хлопець після того, як завершить навчання, сором’язливий Сюй відповів: «Цього року я отримаю диплом, але поки ще не знаю, де саме буду будувати свою кар’єру: в Україні чи Китаї. Час покаже».Після завершення ефіру хлопець зізнався, що поїхав так далеко за втіленням мрії, щоб батьки ним пишалися. У Китаї здебільшого всі родини багатодітні, і за традиціями діти повинні допомагати та піклуватися про батьків похилого віку. Сюй у родині єдина дитина, а тому відповідальніть за майбутнє сім’ї лише на ньому. Він хоче, аби мама і тато пишалися своїм сином, і весь світ побачив, що його вибір не був даремним.Чи вдасться іноземному учаснику підкорити сцену головного вокального шоу країни, розвернути тренерські крісла та здійснити заповітну мрію – ми дізналися вже цієї неділі. Так!Нагадаємо, ювілейний сезон вже відзначився сильними голосами та неординарними тембрами, за які розгорілася неабияка боротьба між тренерами ще в першому випуску програми. Після виходу в ефір другого епізоду, Голос країни продовжує утримувати високий інтерес аудиторії та зміцнювати показники телеперегляду. За аудиторією 18-54 50К + рейтинг минулої програми склав 5.7%, а частка – 18.0%. Відео потужних виступів учасників перших епізодів за лічені зібрали по мільйону переглядів на тримаються у трендах YouTube.За результатами другого дня сліпих прослуховувань, лідерами стали MONATIK та ПТП з NK, вони вибороли у свої команди по три учасника, команда Дана Балана поповнилася двома учасниками, а Тіна Кароль забрала до себе лише одного.Хто зможе привести своїх підопічних до перемоги у найголовнішій битві епохи – ювілейного сезону Голосу країни-10 дізнаємось незабаром.Фото РБК-Україна / 1+1Нещодавно ми нагадували: що таке особистість і які ключові характеристики?Також ми розповідали, як людяність перемагає - відома українка дає всім приклад, як варто піклуватись про тварин.
Учасник АТО зробив камінг аут - зізнався, що він гей
Учасник АТО зробив камінг аут - зізнався, що він гей
Україна 2020-02-06 20:12:22
Український військовий Василь Давиденко, який брав участь у збройному конфлікті проти про-російських сепаратистів на сході країни, поїхав на фронт заради хлопця, в якого закохався. Про це NikopolToday передає від «Бі-бі-сі Україна».«В Щасті ми були щасливі». Український військовий-гей пішов на фронт заради коханого. Трагічна історія гей-кохання, і вбивча війна, що викликає сльози.Василь Давиденко під час війни / фото BBCСолдат Давиденко другим з українських військовослужбовців зробив камінг-аут. Першим відкрито заявив про свою гомосексуальність колишній боєць українського батальйону «Донбас» Віктор Пилипенко.Давиденко, якому зараз 41 рік, був звільнений зі служби в 2015 році за станом здоров'я. На війні він отримав контузію, після якої Василю дали третю групу інвалідності.Давиденко розповів, що поїхав воювати на Донбас слідом за коханою людиною. У лютому 2014 року він познайомився у «ВКонтакті» з молодим військовослужбовцям Арсеном.Василь та його коханий Арсен разом, 2014 рік / фото BBC«Він повинен був їхати в свою військову частину з Одеси через Львів. Поїзд стояв півгодини вночі на вокзалі. Арсен запропонував зустрітися. Я прийшов до того поїзду. Ми поговорили - і він залишився. Вранці поїхав далі», - розповідав Давиденко.Василь Давиденко - ветеран війни з Росією / фото 360Через деякий час частина Арсена відправили в зону військових дій. Давиденко поїхав на фронт добровольцем. Він прибув в місто Щастя Луганської області, де перебувала військова частина Арсена.«В Щастя ми були щасливі», - згадує Василь.Не дивлячись на особисту трагедію, Василь продовжив захищати Україну / Фото BBCАрсен загинув в Луганській області в січні 2015 року. Їх коханню судилося бути тільки один рік.«У той день, коли я отримав повідомлення про загибель, я дотерпів до вечора, потім включив музику і почав плакати. Я так плакав, що навіть захлинався. Там не можна було кричати - в 800 метрах від нас стояли сепаратисти», - розповів Давиденко.За його словами, він повідомив іншим військовим, що з ним сталося. Всі помітили його стан. Через кілька місяців Давиденко потрапив в госпіталь з пораненням, після цього він вже не міг служити."Коли повернувся до Івано-Франківська в березні 2015-го, я закрився в квартирі й дав собі волю. Як я там ридав… Я кричав від болю до нестями". Потім Василь лежав чотири місяці в шпиталі з контузією."Після Арсена я дуже змінився. Кажуть, що в наступних стосунках людина порівнює свого нового партнера чи партнерку з попередніми. А я себе порівнюю з тим, яким я був, коли ми були разом. Що я відчував тоді й зараз, чи я відчуваю щось подібне? Ні, тому нині я сам по собі. Зате я знаю, що таке кохати".Про свою сексуальністьВасиль розповідає, що з дитинства відчував інтерес саме до хлопців, хоч зовсім ще не розумів, що з ним відбувається і чому. Коли в юності гуляв з дівчиною, відчував, що "це не його".У 10-му класі закохався в хлопця з паралельного класу. Він так подобався, що Василь пішов і сам написав заяву, щоб його перевели в клас до того хлопця. Вчителі й мама сильно здивувалися, але істинної причини ніхто не зрозумів."Коли переїхали до України з Росії, я не знав, що значить "гомік", "педік". Я написав хлопцю, який розмістив оголошення в газету про знайомство. Він жив у Рівному. Батьки мені давали кошти на морозиво. Я за них купив квиток до Рівного". Але той хлопець не прийшов на побачення.Сексуальність людини Василь порівнює з кольором очей, волосся, зростом. "Для мене навіть ніколи не стояв внутрішньо вибір: я чітко відчував, що не можу бути з жінкою"."Коли ти гей, а родичі в селі тебе примушують одружитися й ти це робиш, - це вибір. А сексуальність ти не вибираєш. Коли чоловік - гей, але він цього не визнає, одружується, то живе в суцільній брехні. Людина себе ховає в самому собі. Як вона буде виховувати своїх дітей, якщо вона себе зрадила? Я таким бути не хочу. Я хочу бути відкритим, одвертим".Василь Давиденко вважає, що представникам ЛГБТ потрібно надати право на юридичне оформлення партнерства, на спадок, на всиновлення дітей. Тільки тоді можна буде говорити про припинення їхньої дискримінації в Україні.Про гомофобію та українську арміюВасиль Давиденко на Марші захисників України, 24 серпня 2019 року / фото BBCКолись у військовому шпиталі Василя Давиденка поклали у палату з 24-річним хлопцем. Він розповів йому, що є геєм і що боїться служити в армії, боїться, що не витримає на війні."Він не міг проявити себе, а тут ще його кинули в армію, де навколо самі чоловіки. Якби він міг про себе заявити, що є геєм, то його могли б відправити, приміром, у штаб, а не на фронт. Цей хлопець викинувся з вікна (вчинив самогубство, - ред.) - і загинув. Хоч потім писали "випав" з вікна".Ветеран вважає, що в Україні все ще важко приймати таких людей, як він через "совкове мислення"."Я раджу перечитати історію про Содом та Гомору. Чому Господь вирішив зруйнувати ці міста? Не через те, що там була содомія, а через те, що вони напали на янгелів. Якщо я тебе кохаю жертовно, готовий життя втратити, стати за тебе горою, - це і є любов. Справжня".У будь-якій армії в світі служать геї. "Я бачу, як багато є військових-геїв на різних сайтах. Хай таких чоловіків на батальйон чи дивізію буде кілька, але вони не можуть сказати правди про себе, ходять один навколо одного. Одразу думка: "А якщо дізнаються? А якщо зацькують?" А там і до дезертирства не далеко".Про рідних ВасиляЖодного зв'язку з рідними у Василя немає. Його близькі родичі служать в російській армії."В Україні я залишився сам, більше нікого тут немає. Мої родичі в Росії підтримують російську риторику про те, що ми тут "дітей вбиваємо". Мене політичні розмови з ними заводили в глухий кут. Я вирішив, що мені легше просто припинити з ними спілкуватися".Мати Василя живе в Криму: "Вона мені навіть писала, щоб я приїхав туди й покаявся перед ФСБ. Писала у вайбері такими фразами, якими вона не говорить. Мої рідні стали мені чужими".Про власний камінг-аут"Я просто заявив, що я такий. Все. Я з того почав: я гей. У когось є питання? Ставте - буду відповідати. Мені набридло ховатися від самого себе. Коли людина стає собою, до неї не можна приліпити жодну стигму".Розповідає, що його камінг-аут був абсолютно природнім. Він його не планував."Мені пояснили, що буде зустріч щодо поширення ВІЛ з-поміж військових. Запитали, чи я міг би там виступити. І що мені втрачати? Рідних нема, кохання нема. Головне - себе не втратити. Після цього почала спадати моя внутрішня напруга, немовби скинув з плечей мішок піску"."Якщо мені раніше сміялися в спину, то тепер цього не зробиш. Хіба що підійди й розсмійся мені у вічі".Наостанок розмови Василь Давиденко визначив, чого не зміг би простити - зради й підлості."А зрада самого себе є найстрашнішою зі зрад".Фото 360 / BBC / Facebook Василя ДавиденкоРаніше ми писали трохи цікавого про нас: сам себе не похвалиш - ніхто не похвалить.І здається, що ігровий вірус вирвався у реальний світ з мережі, щоб налякати всіх нас.
ЛГБТ на захисті України від російських окупантів
ЛГБТ на захисті України від російських окупантів
Україна 2020-02-07 22:57:07
30 серпня у київській галереї IZONE відкрилася фотовиставка "Ми були тут" – проект українського фотографа Антона Шебетка, присвячений представникам ЛГБТ-спiльноти, які брали участь в операції об'єднаних сил [раніше – АТО] на Донбасі.  ЛГБТ на варті країни від сепаратизму. Як багато геїв серед українських військових? Про це NikopolToday передає від "Новий Час". Хто стоїть на захисті Ваших традиційних цінностей і свободи?Фотограф Антон Шебетко (праворуч) та один із героїв його фотопроекту, колишній боєць батальйону Донбас Віктор Пилипенко / фото НЧНапередодні відкриття виставки журналіст НВ Олександра Горчинська зустрілася із самим Антоном Шебетком та одним із героїв його проекту – Віктором Пилипенком, колишнім бійцем батальйону Донбас, аби поговорити про геїв на війні, сексуальну просвіту в Україні та стереотипи стосовно ЛГБТ-спільноти.НВ: Як до вас прийшла ідея зробити проект саме про представників ЛГБТ-спільноти на війні?Шебетко: Коли я переїхав із України до Амстердама, якось по-новому поглянув на те, що відбувається в Україні. Мене все це зворушило, і я збагнув, що було б круто попрацювати із людьми, які, по суті, з одного боку – національні герої, а з іншого – вони не є приємними для певних сегментів суспільства. Тут є певне протиріччя і подвійність і для самої людини: ти і патріот, і захищав країну, але ця ж сама країна не хоче тебе сприймати.Фотограф Антон Шебетко зараз мешкає в АмстердаміМені було цікаво, як ці ідентичності уживаються в людях. І як ці люди взагалі з цим можуть впоратися. Тому з усіма героями я проводив ще й інтерв'ю, аби це була не лише візуальна складова.Спочатку в мене було п’ятеро героїв, потім я дознімав ще кількох. Є такий момент: їх складно знайти, адже взагалі такі люди рідко щось заявляють про це публічно. Якщо це не їхня робота чи основна діяльність – я маю на увазі, якщо вони не правозахисники, не громадські активісти – то мало хто згодиться виступити на цю тему десь у медіа, скажімо. Бути ЛГБТ в Україні – поки що проблема. Це постійні складнощі на роботі, в родині, зневага з боку оточення.Про це мало хто каже відкрито, що призводить до того, що консервативно налаштовані люди формують свої переконання на підставі певних карикатурних стереотипів, і ці стереотипи не є правдивими.Мені не подобаються проекти, де є тільки текст і нічого більше – історія людей, не підкріплена світлинами, якимись візуальними елементами. Я за те, аби були реальні персонажі у матеріалах, адже простому тексту віриться менше.НВ: Але ж вам удалося врешті знайти героїв. Яким чином?Шебетко: Насправді Віктор, здається, чи не єдина людина, яку я знайшов через КиївПрайд. Всі інші – це знайомі знайомих, яких почасти відшукав абсолютно випадково.Пилипенко: Цей проект став таким собі тригером для країни.Про нього я дізнався від свого друга і його дівчини. Вони знали, що я гей, я ще до цього зробив їм камінг-аут. Наприклад, Дмитро Резніченко, доволі відомий блогер і також боєць АТО, перебував у моєму батальйоні. За певний час він кардинально змінив свою риторику – він був праворадикалом, а потім щось змінилося у його свідомості, трансформував свої погляди на життя, за що на нього нападали його колишні поплічники.Хочу подякувати Антонові за можливість бути частиною проекту, бо під час бесіди з ним тоді, відповідаючи на його дуже влучні та гострі запитання, я навіть сам для себе замислився багато над чим. Розклав власні думки по полицях.Коли я зробив камінг-аут, це допомогло мені побачити, хто мої справжні друзі. Деякі люди відсіялись з мого оточення самі по собі.Зараз праворадикали чомусь вважають, що ЛГБТ на війні нема, це найпоширеніша думка і вона хибна. А серед самих цих праворадикалів більшість – лише тиловики, які й самі не були на тій війні, або були як селфі-солдати, аби пофоткатись. А потім ти повертаєшся з фронту, і вони тобі в спину плюють. І чинять напади на мирних людей і мирні демонстрації.Факт: Учасник АТО зробив заяву, що він гей! Читайте за посиланням.НВ: Як і коли ви потрапили на Донбас?Пилипенко: У вересні 2014-го долучився до батальйону "Донбас" як резервіст, потім потрапив у військову частину № 3027, відтак нас призвали. Рік і сім місяців пробув на Донбасі, безпосередньо у гарячих точках – десь півроку. Служив також у Широкіно.Коли мобілізувався, намагався знайти себе у цивільному житті. За фахом я перекладач, тому шукав роботу за цим напрямом. Також я маю досвід роботи копірайтером. Були ще різні проекти, звісно, не всі вдалі. Зараз працюю редактором на телебаченні, робота цікава і мені до вподоби.Колишній боєць батальйону "Донбас" Віктор ПилипенкоНВ: Що говорять про ЛГБТ у самому військовому середовищі? І чи говорять взагалі?Пилипенко: Це на війні не обговорюють. Не та тема, про яку будуть постійно говорити, реально обговорювати, це точно.Звичайно, ти терпиш жарти, інколи підсміюєшся сам, бо розумієш, що ці люди дійсно сміються з того – ну, скажімо, розповіли якийсь прикольний анекдот.Я навіть не думав робити камінг-аут там та говорити військовим про таке. Так, це страх, що до мене потім зміниться ставлення, що всі будуть дивитись інакше, страх, бо не знав їхньої реакції.НВ: Ваш фотопроект вийшов на сайті Bird in Flight. Що ви тоді прочитали у коментарях під світлинами?Шебетко: Найбільше мене здивували коментарі про те, що цей проект – російська провокація. У цій тезі я ніяк не можу вловити суть, логічний зв'язок. Яким чином сексуальна орієнтація чи гендерна самоідентифікація стосується пропаганди?..Також казали, що це все замовні матеріали.НВ: Зазвичай поширений “аргумент” на цю тему серед супротивників ЛГБТ – “нехай краще підуть в АТО, ніж на ці свої паради”. А тут ви своїм проектом одразу це перекреслили.Шебетко: Ну, так, але знайшлися ж інші аргументи проти.НВ: Чому, на вашу думку, чимало людей в Україні ставляться до представників ЛГБТ з пересторогою та негативом?Шебетко: Проблема в тому, що у нас в Україні немає публічних камінг-аутів. Якби якийсь топ-політик вийшов і сказав: “Так, я гей”, це могло б щось змінити.НВ: Тим часом у світі, в деяких парламентах чи інших державних структурах уже давно є чиновники-трансгендери, наприклад.Пилипенко: Через це і пересічні люди, не публічні, бояться говорити про це іншим. Маю знайомого, який рано усвідомив, що він гей – років з 16, але боявся цього, адже жив у маленькому населеному пункті. В результаті він одружився – зробив такий прагматичний розрахунок, що це ніби має якось його врятувати в очах суспільства. З дружиною живе й досі, проте таємно зустрічається із хлопцем. Звісно, він про це жалкує, бо живе не так, як йому того хотілося би, змушений переховуватися. Але це – через страх, що суспільство його не прийме.Шебетко: Також я колись читав дослідження по Україні про те, чи є у людей в близькому оточенні представники ЛГБТ. Там, здається, лише десь 10% відповіли, що особисто знають бодай одного відкритого представника ЛГБТ.Певна річ, більшість уявляють собі геїв як якихось монстрів, як загрозу національній безпеці.Пилипенко: Це такий собі “Борис Пєнкін” – збірний образ з усього, що можна, який не відповідає дійсності. І [російський співак] Боріс Моісєєв, і [російський артист пародії] Сергій Пєнкін в одному флаконі. Є така відома дефініція – латентний гей. Часто ці люди, які не готові прийняти це у собі, потім нападають на інших ЛГБТ. Але з цим уже має працювати психолог.Шебетко: Для мене взагалі не важливо, як людина вдягнена, що вона робить – доти, доки це не переростає в агресію стосовно інших та нав'язування власних інтересів.Люди взагалі побоюються виставляти напоказ свою сексуальність в принципі, й це стосується не лише ЛГБТ.В Україні було вельми складно знайти героїв для свого фотопроекту, які погодилися б відкритисяНВ: Проте цього року (2019, ред.) на КиївПрайді ситуація все ж виглядала кращою: були відомі люди, які прийшли туди підтримати ЛГБТ-спільноту. Серед українських політиків, наприклад, був нардеп Сергій Лещенко, також були європейські, канадські політики.Шебетко: Якби цих іноземних дипломатів там не було, все скінчилося би, як завжди, раніше. Прийшли б, побили, наскочили і розбіглися.А так – спробували б вони випадково напасти так на європейських політиків, вийшло б дуже негарно. Тому змушені були все охороняти, посилено захищати КиївПрайд.НВ: Взагалі дуже цікава тема – те, що люди остерігаються показово демонструвати свою сексуальність.Шебетко: Так, тут є момент: певна поведінка зазвичай продиктована тим, що ми живемо у гетеросексуальному суспільстві. Тобто для гетеросексуальних пар є нормально, коли чоловік і жінка проявляють свої почуття публічно: йдуть, тримаючись за руки, цілуються чи обіймаються на вулиці. Або обговорюють інтимні подробиці свого життя десь на роботі в курилці. Вони виставляють своє спіднє напоказ, і вся культура на цьому побудована. Ніхто не бачить у цьому проблем.Проте коли йдеться про одностатеві пари, то ненавистники волають, мовляв, нема чого при дітях це демонструвати, не показуйте це на публіці тощо. Але ж ніхто з ЛГБТ не вимагає жоних додаткових чи особливих прав для себе. Вони просто хочуть бути нарівно з гетеросексуалами в цьому аспекті.НВ: Ще одна проблема зараз – це сексуальна просвіта. Останнім часом ентузіасти все ж намагаються впровадити в Україні якісь лекції, тренінги чи запустити освітні проекти про секс, сексуальне здоров’я, культуру стосунків між партнерами, про гендер тощо. Але й це зустрічається критикою та негативом. Або такі заходи зривають, як це було минулого літа під час лекції про трансгендерів у столиці, або називають пропагандою, як та жінка у відомому відео, що казала про “58 видов геев” у Європі.Шебетко: Звідки була ця жінка, до речі?НВ: Мітинг десь у Росії.Шебетко: Ну ось такий підхід дуже характерний для РФ, і ми до цього поступово теж у чомусь скочуємось.Тут багато значить те, як на мене, релігія – коли люди пояснюють свою гомофобію тим, що це “гріх”, “содомія” тощо.Взагалі ж у нас люди і до релігії ставляться по-особливому. Не усвідомлюючи, що до чого. Виконують якісь язичницькі ритуали, при цьому вважаючи себе християнами, наприклад. І не можуть пояснити, навіщо вчиняють так.Фотопроект Шебетка можна переглянути в галереї "Ізоляція" в КиєвіНВ: Тому що мама так робила. І бабуся, і прабабуся, а значить, “і я так маю робити”.Пилипенко: Найцікавіше те, коли людям якась тема незрозуміла – а тема ЛГБТ їм незрозуміла, їм легше втекти назад до власного світу, де все відповідно до усталених звичних норм життя.НВ: Антоне, ви переїхали жити до Амстердама. Це місто, як і Берлін, часто вважають взірцем толерантного ставлення суспільства до ЛГБТ. В основному завдяки прайду. Як там насправді ситуація?Шебетко: Вважати, що в Нідерландах нема гомофобії, як і ксенофобів чи расистів, – це помилка. Їх там чимало. Наприклад, нещодавно один модний бренд – виробник костюмів – запустив свою рекламу на сітілайтах. Там зображені чоловіки, що цілуються. Ці реклами розбили – вночі, звичайно, бо вдень би ніхто такого не вчинив.З іншого боку, є прайд, на який збирається вся країна. Там є гомофоби, так, але різниця в тому, що в цій країні соромно бути гомофобом, адже тоді інші люди тебе матимуть за невігласа, вважатимуть людиною недалекоглядною, неосвіченою.Для голландців важливіші права людини. Для нас, на жаль, – не дуже.Фото Новий ЧасАвтор Rayan RienerНагадуємо, трагедія Голокосту існує до нашого часу - деякі продовжують справу фашистів-нацистів, дискримінуючи ЛГБТ та ромів. Також ми розповідали як кохана дівчина Ілона Маска стала представником трансгуманізму.
Підпільна війна під час окупації міста Нікополь - історичні факти
Підпільна війна під час окупації міста Нікополь - історичні факти
Нікополь 2020-02-08 13:34:59
Історія може повторитись, як події в Китаї, що нагадують Чорнобиль, і варто бути готовими. Оскільки Україна і всі ми не були готові до війни з Московю. Як вести підпільну війну проти окупантів в Нікополі? Вчимось у старожил Другої Світової війни. Про те як жив Нікополь в роки Другої світової війни: підпільна війна в окупованому місті - NikopolToday передає від "Прихисту". Перші публікації про окупували Нікополі можна прочитати тут і тут на сайті Прихисту. Майже весь період окупації на Нікопольщині існували партизанський і підпільний рухи.За кілька тижнів до окупації був створений партизанський загін, який очолив Федір Тихонович Рижиков. Партизанську базу розмістили в Покровських плавнях, куди звозили продовольство, а органи НКВС передали гвинтівки, пістолети, боєприпаси. 28 серпня 1941 року на дорозі від Капулівки в Покровське під вогонь партизанських кулеметів і гранат потрапила німецька штабна машина з офіцером. Двоє німців були вбиті, двоє поранені (їм вдалося втекти). Через деякий час після нападу партизан в той же день, в Капулівку і Покровське приїхали сотні німецьких солдатів. Вони оточили села, провели масову облаву і розстріляли кількох жителів. Ось як про це говориться в спогадах: «На наступний день вранці німці зігнали на польову бригаду всіх жителів села і оголосили, що якщо ті не видадуть партизан, то кожен 10-й буде розстріляний, а село спалене. Знайшлися зрадники - 3 людини, які видали...».Про події 1941 і про розстріл свого дядька, Іллі Саламахи, згадує за переказами своїх земляків, записаним в 1984 році., Житель села Капулівка Володимир Саламаха. Він пише: «...коли полоненим німці видали лопати і змусили рити яму в пояс, Ілля Саламаха сказав: «Хлопці, ви знаєте, що ми собі яму копаємо? Це - наша могила. І все покидали лопати. Микола кинувся бігти в бік плавнів, а інших тут же у плавнів і постріляли. За втікачем впало кілька німців навздогін і через деякий час його пораненого залучили і ще живого кинули в яму. Всіх присипали землею. З ями ще довго долинав стогін...».За даними, отриманим вже через десятиліття під час пошукових робіт, один із загиблих німецьких офіцерів, майор Баге, мав при собі таємну штабну карту з планом наступу німців через Дніпро. Ця карта була захоплена партизанами і передана в розвідувальний відділ штабу Південного фронту, а звідти - в Генштаб Червоної Армії в Москву.Для боротьби з партизанами німецьке командування створило спеціальну групу військ, яку очолив генерал фон Рок. Більше 200 партизан загинули, інші, захоплені в полон, були розстріляні. Трохи вдалося вийти з оточення.Говорячи про діяльність партизанів у нашому краї, не можна не згадати і про загін імені Сталіна, сформований в другій половині 1942 року. Командиром цього загону був Герой Радянського Союзу Макар Лукич Ткачов. У 1943 році загін розгорнув бойові дії проти німецьких військ. Партизани перехоплювали їх баржі, перешкоджаючи судноплавству по Дніпру. На жаль, восени 1943 року через лінії фронту прибула спецгрупа НКВС, яка за надуманим звинуваченням розстріляла Ткачова і його батька. Втративши керування, загін був розгромлений зондеркомандою «Петер», яку очолював колишній старший лейтенант КА Петро Галафаев, який перейшов на бік ворога. Група «Петер» в складі 20-ти осіб відзначалася своєю особливою тактикою і жорстокістю. Вона до цього мала на своєму рахунку вже кілька тисяч закатованих розвідників, партизанів і підпільників на Донбасі і в Запоріжжі.У фондах НКМ зберігається копія довідки з наступним текстом:«Військовою прокуратурою СРСР в 1959 році. Було встановлено, що Ткачов Макар Лукич і його батько Ткачов Лука Лаврентійович були звинувачені в 1943 році в скоєнні злочину необгрунтовано і в даний час повністю реабілітовані з поверненням Ткачову М. Л. звання ГРС».Боротьба з німцями йшла і в самому місті Нікополь. У жовтні 1941 року була створена перша підпільна організація «Правда». У ній були задіяні учні педагогічної школи. Учасники групи змогли отримати радіоприймач і друкарський шрифт, за допомогою яких вони друкували і розповсюджували листівки зі зведеннями Радінформбюро про події на фронті. Проіснувала ця підпілля до лютого 1942 року і було розпущено через те, що за членами організації німці встановили спостереження.У березні 1942 року була створена нова підпільна організація «За Радянську Батьківщину». Її керівниками стали Микола Хілінський і Лідія Назаренко. Всього група налічувала 39 осіб. Учасники групи розповсюджували листівки, розклеювали по місту антигітлерівські карикатури, зривали мобілізацію молоді на роботу в Німеччину. Підпільники передавали продукти харчування і одяг радянським військовополоненим, а також збирали зброю для ведення відкритої боротьби з ворогом в майбутньому. На жаль, німцям вдалося напасти на слід підпільників. Організація «За Радянську Батьківщину» була розкрита за допомогою агентів німецької служби безпеки: колишнього військовослужбовця Тимофія Рябих, який був родичем сестер Слепенцовіх, учасниць цієї організації, і Максима Книр, представленого як керівника молодіжного підпілля в місті Дніпропетровську під псевдонімом «Зорін». Слепенцови, не підозрюючи про справжню діяльність агентів, познайомили їх з іншими підпільниками, і з самим Хілінський. Нібито для спільної співпраці, Зорину був наданий повний список учасників групи з усіма даними і перелік зброї, яким володіла організація. Після цього Рябих і Книр більше не з'являлися. А 17 грудня 1942 всі активні учасники підпільної організації були заарештовані німцями. Підпільникам довелося перенести допити, тортури, знущання. В ніч з 6 на 7 січня 1943 їх повезли на розстріл. По дорозі на місце страти заарештовані зробили відчайдушну спробу вирватися на свободу. Більшість підпільників було вбито або поранено на місці. І тільки трьом вдалося втекти: Олександру Шведову, Петру Орлову, Лідії Назаренко. Ті, кому вдалося втекти, перейшли по льоду в плавні і після різних випробувань перетнули лінію фронту і приєдналися до армії.Діяли підпільні організації і в інших містах району, проте більшість підпільників також пережили арешти і тортури, більшість були розстріляні.Зі спогадів підпільниці групи "Молодь" партизанського загону "Марганець" Ксенії Штраус:«Сім днів мене тримали в камері. Допит слідував за допитом: «Де партизани, назвіть керівників?». Мене допитував німецький офіцер, поруч з ним сиділа величезна вівчарка. Був перекладач. Офіцер спочатку кричав, бив по обличчю і раптом з усієї сили жбурнув мене в кут. В цей час на мене кинулася собака. Я настільки злякалася, що зі страху відскочила в протилежний кут. На допитах били страшно, але я боялася тільки одного, щоб під час обшуку в моєму будинку не виявили німецькі пропуску та бланки. На превелику радість, окупанти не знайшли проти мене ніяких доказів і через сім днів випустили».Довгий час маловідомої сторінкою в історії Нікопольщини була діяльність в період німецької окупації Організації Українських націоналістів. Спочатку німці не чіпали активістів ОУН, оскільки в перші дні війни її керівництво заявило про намір боротися проти комуністичної диктатури. Однак, коли німці дізналися, що українські націоналісти в своїй підпільній роботі закликають населення до боротьби з окупаційним режимом, заборонили організацію «Просвіта» і почали переслідувати оунівців. Але нелегальна діяльність ОУН тривала, створювалися підпільні осередки, поширювалися антинацистські листівки, роз'яснялися завдання національного руху. Нікопольська ОУН налічувала до 100 чоловік. Восени 1943 німецька поліція розгромила їх конспіративну квартиру. Одним з видних діячів ОУН в Нікополі був Федір Вовк, який до війни працював директором школи №9, а під час окупації був головним агрономом району.Федір Вовк / фото ПрихистФедір Вовк зі своєю дружиною Єлизаветою Шкандель і вчителькою Марією Мізіної в роки окупації врятували від неминучої розправи єврейську сім'ю Сари Бакст, яка складалася з 4 чоловік. У 1990-х рр. рішенням Національного інституту «Яд - Вашем» всіх трьох було присвоєно почесне звання «Праведник народів світу». На фасаді СШ №9 в їх честь було встановлено меморіальну дошку.Далі буде...У статті використані матеріали Нікопольського краєзнавчого музею. Про дійсно цікаву історію музею в Нікополі NikopolToday вже писав у попередньому матеріалі. За матеріалом журналістки Марини КостенкоФото ПрихистНагадуємо, новий штам коронавірусу, що вбиває Китай, може виявитись старою радянською біозброєю.Варто повідомити, що соціальне таксі в Нікополі рятує людей з інвалідністю від ув'язнення в чотирьох стінах, оскільки вулиці міста не придатні навіть для здорових містян.
Битва за Нікополь - факти історії, які варто знати
Битва за Нікополь - факти історії, які варто знати
Нікополь 2020-02-09 03:02:36
Історія міста Нікополь в роки Другої світової війни: битва за Нікопольський плацдарм - передає NikopolToday про головне від "Прихист". Хто визволив Нікополь від фашистів?8 лютого місто відзначало День звільнення Нікополя від фашистських військ. Ми публікуємо заключну публікацію про Нікополь часів Другої світової війни. Попередні матеріли по темі окупації Нікополя можна прочитати за посиланнями: 1-а частина, 2-га частина, 3-тя частина.Нікопольський плацдармУ листопаді 1943 року було створено плацдарм проти сил 3-го і 4-го Українських фронтів. На противагу радянським військам діяла так звана «Армія месників». Саме так охрестив 6-ю польову армію міністр пропаганди Геббельс, оскільки частково вона була набрана з родичів солдатів і офіцерів, які загинули в битві під Сталінградом. Щоб підвищити моральний дух захисників Нікопольського плацдарму Адольф Гітлер встановив подвійний оклад і обіцяв відзначилися солдатам відпустки в рідну Німеччину.Що шукав Гітлер у Нікополі?Нікопольський плацдарм був укріплений німцями з усіх боків, всі населені пункти перетворені в міцні вузли оборони. У кілька рядів стояли дротяні загородження, підступи до яких перетинали мінні поля. Таке зміцнення цих районів було пов'язано з наявністю тут марганцевих руд. Німеччина не мала власних запасів марганцевої руди, яка була вкрай необхідна для її військової промисловості. На одній з нарад в штабі групи армій «Південь», ще в березні 1943 року, Гітлер підкреслював: «...що стосується нікопольського марганцю, то його значення взагалі не можна оцінити. Втрата Нікополя (на південний захід від Запоріжжя), означала б кінець війни...». Тому німецькі війська до останнього намагалися утримати бойові позиції в цьому районі.Крім цих причин іноді називають ще й містичні варіанти про те, що Гітлер хотів знайти в Україні якісь древні артефакти і «місце сили» (які дали б йому можливість заволодіти світом). Чи знайшли німці то, що шукали на Нікопольщині, достеменно ніхто поки сказати не може.Факт: В Нікополі також був Голокост євреїв і не тільки під час окупації. Читайте в матеріалі. Але відомо, що великий інтерес для них представляла, зокрема, Кам'яна могила поблизу Мелітополя з її малюнками та написами ХІІ-ІІІ тис. до н. е., а також скіфські кургани, яких на землях Нікопольщини було безліч.Неодноразово робилися спроби пробити оборону ворога, проте кожного разу вони закінчувалися невдачами. У боях за Нікополь загинуло багато солдатів як з радянської, так і німецької сторін.У мемуарах німецьких військових, виданих в післявоєнні роки, описуються страшні бої на Нікопольському плацдармі. Зокрема, вони писали, що в армію в тих краях забирали навіть підлітків з 14 років, і всі вони загинули. А коли радянське командування віддавало наказ наступати, танки їхали прямо по пораненим і вбитим. Стояв такий тріск ламаємо кісток, що від цього страшного звуку деякі німецькі солдати зійшли з розуму. Також відомі випадки, що у ворожих кулеметників починалися психічні розлади через величезне число вбитих ними радянських солдатів. Таким кривавим шляхом комуністи отримали "перемогу" - ціною, яку ми відчуваємо і до сьогодні.Нікопольско-криворізька операціяНікопольско-криворізька операція почалася 30 січня 1944 року. 2 лютого воїни 57 Стрілецькій дивізії визволили село Лошкарівка, а через два дні підійшли до села Шолохове. Прорив німецьких військ в цьому районі був вирішальним. До 5 лютого війська 3 Українського фронту (УФ) оволоділи великим залізничним вузлом Апостолове та залізничною станцією Марганець.7 лютого 1944 року почалася атаку на Нікополь. Близько 23:00 почався важкий бій за залізничну станцію. 8 лютого 1944 року близько 2:30 вийшли на південну околицю міста. Відступаючі фашисти намагалися стримувати просування радянських військ, але вже безуспішно.Отже, в ніч з 7 на 8 лютого 1944 місто було звільнене від ворога. У бою за Нікополь загинуло 568 військовослужбовців. Всього бої на Нікопольському плацдармі в 1943-1944 рр. забрали життя 60 тисяч радянських воїнів, з них 30 тисяч - без вісті зниклі.Нікопольско-Криворізька операція, яка тривала до 29 лютого, закінчилася повним звільненням Нікопольського-Криворізького і марганцево-залізорудного району. В ході цієї операції Нікополь був звільнений 8 лютого, Нікопольський район - 11 лютий 1944. На честь перемоги Москва салютувала 12 артилерійськими залпами з 124 гармат. У наказі Верховного Головнокомандувача Й. Сталіна 16-ти військовим частинам і з'єднанням, які особливо відзначилися при визволенні Нікополя, були присвоєні почесні найменування «Нікопольських» і «Нижньодніпровських», 14 - були нагороджені бойовими орденами. 18 радянських воїнів були удостоєні звання Героя Радянського Союзу.З розгромом 6 німецької армії (12 дивізій якої зазнали значних втрат) і ліквідацією важливого плацдарму на лівому березі Дніпра, було зірвано план гітлерівського командування на організацію прориву до своєї кримської угрупованню. 4 УФ отримав можливість, не побоюючись удару супротивника з тилу, продовжувати підготовку Кримської наступальної операції.Також були створені вигідні умови для наступальних операцій радянських військ по звільненню Правобережної України. Війська противника втратили під містом тисячі солдатів і офіцерів убитими й пораненими, багато військової техніки та майна.Але не менше були втрати і радянських військ. Наприклад, тільки в Кам'янці-Дніпровській (лівобережжя Дніпра), в братській могилі поховали до 10-ти тисяч загиблих солдатів і офіцерів 3 гвардійської армії Д. Д. Лелюшенко. Після таких кровопролитних боїв вона була розформована.Визволитель Нікополя Романов В. Н.У повоєнні роки нікопольці в пам'ять про загиблих воїнів-визволителів побудували в місті меморіальний комплекс «Вічна слава» і встановили пам'ятні знаки. В останні роки ведеться велика пошукова робота на електронних сайтах «Меморіал» і «Пам'ять», в Подільському архіві, зокрема науковим відділом Нікопольського краєзнавчого музею та групою «Пошук» Нікопольського заводу феросплавів. З'являються нові і нові імена героїв, які віддали своє життя за звільнення нікопольської землі в лютому 1944-го, і пам'ять про них, безумовно, повинна бути увічнена нащадками.У статті використані матеріали Нікопольського краєзнавчого музею.Фото ПрихистНагадуємо, штучний інтелект вирахував скільки людей на Землі помре від апокаліптичного коронавірусу. І так, досі важко зрозуміти, хто саме "програв" у Другій світовій. Напевно не знайти у сучасній Німеччині болай одного міста у такому ж критичному стані, як Нікополь.
Як перемогти добром зло російську пропаганду - приклад
Як перемогти добром зло російську пропаганду - приклад
Нікополь 2020-02-12 14:47:59
Багато з нас втратили не тілкьи численних друзів з Росії, нагадує NikopolToday, після військовго кофлікту але і велику кількість родичів. Можливо, варто бути розумнішими щоб донести правду до своїх близьких в Родині, не дивлячись на жахливу пропаганду Москви.І саме в цьому вам, можливо зможе допомогти рубрика "Власна думка". Варто завжди залишатись людьми, бути розумнішими і навіть хитрішими, щоб донести правду до своїх близьких, вражених пропагандою. Что мне ответить русскому поэту?Совсем недавно познакомился со стихотворным творчеством молодого Московского поэта Григория Карянова, декадентом; человека, во многом близкого мне по духу. Его стихи - дышат манерой Есенина, в чьем сельском деревянном доме я однажды был в Разянской области (Константиновское), а после, созерцал прекрасный вид долины, спускавшейся по склону, прямо к реке, в которой отражались белые облака.Словно в зеркале. Отлично поладили и нашли много общего. Но вот, состоялся диалог... Это пример того, как могут найти консенсус два человека, с разной точкой зрения. Я изложил его ниже:Rayan Riener: Есть один интересный поэт/писатель Артем Бебик)) Не слышал о нем? Вот его блог: http://www.artem-bebik.com/; может тебя заинтересует то, что он пишет.)) У него весьма своеобразное творчество)))Блоґ Артема Бебика (www.artem-bebik.com) - посилання на Блоґ Артема Бебика, молодого письменника-постмодерніста з Миколаєва.Григорий Карянов: Не слышал о таком. Но никогда не поздно узнавать что-то новое.Rayan Riener: Прочитал что-нибудь из его творчества??) Как впечатления?Григорий Карянов: Да) Знаешь, неплохо! Очень! Правда с переводом некоторые сложности, но суть ясна. Спасибо, что поделился))Кстати, может слышал, Россия направляет колонну гуманитарной помощи Юго-Востоку. Только бы дошла...Я боюсь, как бы это не посчитали вторжением соседнего гос-ва.Rayan Riener: Посчитают, к сожалению...Григорий Карянов: ППЦ! Ну там же гуманитарная катастрофа... разве ж можно??! вот так... ОЙ, ты меня извини, я с утра до ночи себя новостями извожу, переживаю... Честно признаться, я боялся разговора на эту тему, именно из-за того,что делают новости с умами людей, что в РФ, что в Украине... Дело в том, что я прямой участник Революции, и видел все из середины, не через какие-либо новости...  Я был в Киеве с 26 числа, до 30-го, ночи, когда был разгон. И... каждое мгновение этих ужасных событий я запомнил на всю жизнь. Как били девушку-студентку, которая стояла передо мной (мы держались за руки и пели гимн), когда наступал Беркут (по вашему ОМОН), как какой-то мужчина сказал в мегафон, что мы мешаем установке елки... Потом нас начали бить по головам, чтоб мы разомкнули руки... Сзади кричали девушки и девочки, что были за нашими спинами прямо под Стеллой... Помню руки беркута, которые сразу ринулись рвать яркие плакаты, которые мы все вместе рисовали днем... Помню как они тащили с меня флаг, что было больно шее, но сорвали. Помню отчетливо "бей хохлов"... Опрокинули скульптуру, и вместе с ней покатился по стеклу, а когда поднялся, все бежали и плакали. Взрывались шашки, то очень страшно. Девушки подходили к милиции, которая стояла и ничего не делала. Потом кто-то будто отдал приказ (я  в этот момент спешно шел по Хрещатику) и беркут погнался за нами. Часть людей побежала в противоположную сторону от Майдана, а часть, вместе с ней и я - в сторону Бессарабки. Потом раздался истошный звук множества людей, который  я не забуду. Я только раз успел оглянуться, и увидел как они догоняют и гурьбой добивают. Но я раньше ходил на легкую атлетику, и быстро бегал. Думал, что спасусь в переулках, но беркут гнался буквально по пятам, сзади кого-то схватили, подбив ноги. Это меня и спасло... Впереди бежало еще 3 парня. Мы свернули, но услышали звук патруля... Все это напоминало какой-то постапокалиптический фильм про тоталитарное будущее... И мы спрятались в подвале. Патруль, оказывается гнался за еще одной группой, их схватили.Сидя в подвале, я видел как парни были перепуганы. Я им сказал снять флаги с плеч, и сорвать все наклейки с одежды, потому, что они были не в адекватном состоянии от шока. Потом мы выбрались и придумали выдать себя за обычных прохожих. Но увидели, как некоторые подбитые хипстеры со своими девушками с Майдана забежали в переулок, чтоб спрятаться. Мы пошли туда, но они начали орать, наверное от шока и испуга и мы перелезли через забор, в закрытый двор, потом забились за дом. Следом прибежал еще один парень, мы все в тесноте сидели в углу перепуганные. У одного парня были перебиты ребра, у другого голова. Мы понимали, что в больницы обращаться нельзя (чтобы не стать пропавшими без вести). Один парень был из Ивано-Франквоска, другой из Тернополя, один Киевлянин, один из Кривого Рога и я, из Никополя. Мы поменялись одеждой. Я выгреб из анимешной сумки плакат, краски, кисти, яркий платок, который не мог не запомниться и все выбросил в подвал. По всему центру слышались патрули. То и дело к нам забредал кто-то с Майдана, но услышав, что тут кто-то есть - убегал. Потом я упал в обморок. Я толком не спал несколько дней, не считая пары часов у одной студентки в общежитии и ног других активистов возле бочки... На Майдане, казалось, была вся Украина...  "бандеровцы" с Западной были такие заботливые, щедрые и жизнерадостные люди, что я просто не знаю, как описать... Были там и мои знакомые-друзья с Никополя и целая палатка, куда я не успел зайти. И был у меня билет домой, на 31 число...  Как и у большинства тех, кто пережил (или не пережил эту ночь). Утром, когда обморок прошел, я думал что все что было это сон, но потом открываются глаза, знобит холод, и ты понимаешь, что нет, это не сон... Потом мы выбрались и пошли по безлюдным улицам. Перед этим, кто-то прочел смс-ку, что видео бойни попало в интернет и весь Киев в шоке. Но телефоны сразу отключили, чтоб нас не нашли. Парни узнали, что беркут гнал людей аж до Михайловского собора, где монахи впустили их и закрыли ворота перед  носом беркута. Начали бить в колокола. В истории Киева, такое прежде было только когда уцелевшие киевляне спрятались от орды в стенах собора и выжили... В общем, парни пошли на Михайловскую площадь.    Я был тогда неадекватен и думал просить убежища в каком-то посольстве (в тот момент, я думал, что только так смогу выжить). Я сам ходил по центру города. Волосы (синего цвета тогда) я спрятал под капюшон и даже изменил походку. Я видел автобусы, беркутов, в  которых сидели окровавленные люди. Повсюду беркут, милиция, все улицы перекрыты. Но отыскал такси, на последние деньги попросил меня отвезти к посольству Германии. Он отвез. Но и там стояла милиция, она меня не пропустила, сказала, что "выходной". Я пешком пошел к вокзалу, у меня был билет домой. В зале ожидания, нашел место и пытался не уснуть... Зазвонил телефон: это звонила знакомая журналистка-киевлянка, с которой я познакомился на Майдане. Вечером, она отправилась домой, на следующий день обещала тогда привезти мольберт и начать меня рисовать, чем-то я ей понравился, как она сказала: "что у тебя взгляд человека из будущего". Она обеспокоенно спросила жив ли я. Я сказал что выжил, но она не унималась и просила остаться, что приедет за мной чтоб отвезти к журналистам, и чтоб я все рассказал, как было, в в том числе написать заявление активисту-адвокату. Что видимо та еще власть хотела всех разогнать и посадить за решетки "за экстремизм", и чтоб никто не узнал правды. Я согласился. Она сказала, что приедет через пол часа. Но не прошло и 5 минут, как в зал ожидания ворвались люди в форме и сказали: "тут был звонок, сейчас узнаем". Сознание изрезал ужас. И тут же начал звонить мой айфон, но он был глубоко в кармане толстой куртки. Эти люди прошли у меня перед носом, как раз в тот момент, когда я отключил телефон. У кого-то зазвонил телефон, они подбежали к женщине, схватили и уволокли куда-то. Потом они повторили тот же трюк и уволокли еще одного мужчину. Я притворился, что сплю. На глазах были слезы, я знал, что меня больше не будет, если меня уволокут. Но никто не знал, что так будет... Так как в Украине никогда не было прежде ничего подобного...Нагадуємо: Григорій Карянов - учасник популярного в Україні та Росії шоу "Битва екстрасенсів", а також письменник та поет. Но все-же журналистка приехала, взяла меня крепко под локоть и мы направились к выходу. Один мужчина в военной форме ударил меня локтем и ухмыльнулся.  Сразу же я заметил ка за нами последовали 3 гопника с пакетами. Мы вошли в метро, милиционеры смотрели пристально, будто знали меня. И журналистка подтвердила мои домыслы: "о, уже знают", но успокоила, что мы проберемся. Когда мы вошли в набитый вагон, двери закрылись прямо перед носами этих гопников. Я выдохнул с облегчением.  Вышли на Михайловскую площадь. Я еле брел, без сил, изнеможенный и морально и физически. Но был ошеломлен, когда увидел картину: люди как муравьи заполнили площадь перед собором и внутри. Там  были все, кто сумел бежать. Меня встретил один парень, с которым я познакомился возле сцены, из Крыма, уже в грязной и помятой красной куртке (видимо ему хорошо досталось), у него не было одного кроссовка... Но я тоже очень замерз без рукавиц и шапки. Мы пошли дальше, где были журналисты, я дал интервью 1+1, что было со мной и заполнил какую-то жалобу в стопочку сотни других для адвоката. Он дал мне свой номер. Потом журналистка, спросила хочу ли я есть? И повела через ворота собора. Там волонтеры уже разбирали и складывали припасы. Какая-то бабушка, обеспокоенно узнала, что я голоден и дала горячего супа, и бутербродов. Побежала за теплыми вещами, хотя я не просил... Увидел своего друга из Никополя, он думал что я  уехал раньше. Он тоже был на разгоне, но снимал все события на камеру из соседнего торгового центра. Михайловская площадь была наполнена звуками "пи-би" - это машины непрестанно ездили по дороге кругами, чтоб не пропустить парней в спортивных костюмах из антимайдана. Это было зрелещно, как и за день до этого, когда таким же способом киевляне остановили орду беркутов между Майданом и Крещатиком. Люди все приходили... Журналистка пыталась убедить меня остаться, но я настоял,что мне нужно домой, хотя и знал, что мне там тоже угрожает опасность (Мер города регионал и делал все как указывал режим). Все же она провела меня до вокзала, и ждала в кафетерии, еще раз покормив, провела прямо к двери. Я зашел в вагон и единственной мыслью было "спать"...  Место было боковое возле самого туалета. Люди обращали на меня внимание, так как у меня были синие волосы и от меня пахло дымом.. Я хотел спать, но не мог уснуть. Какой-то якут встретил меня в вагоне, и сказал, что едет в Крым на заработки. Я спокойно спросил: "Не хотят ли якуты независимости?" на что он мне ответил, что они все русские... Прибыл в город ночью, не мог сообщить матери, что приехал, так как зарядка села еще на Майдане. Шел пешком до самого дома. Мать открыла дверь, со слезами на глазах. Она всю ночь смотрела онлайн-трансляцию и видела все, что происходило. Не могла уснуть. Но была рада, что я жив...2 дня я только спал. Потом местные активисты убедили меня прийти к фонтану, где ежедневно собирались местные майдановцы и рассказать людям о том, что произошло, так как "новости" говорили все чуточку иначе... У фонтана собралось более ста человек, я все рассказал как было. Люди со слезами на глазах, потом подходили и говорили, что я герой. Но какой я герой? Один из активистов из одной из оппозиционных партий сказал, что меня нужно подвезти домой. Так как в отдалении от местного Майдана уже стояла группа в спортивных костюмах и пристально наблюдала за происходящим. Когда автомобиль заворачивал на мою улицу, мы ахнули. Там уже стояла милиция. Но активист резко набрал скорость и подвез меня прямо к калитке, я юркнул домой и закрыл двери на все замки. (На калитке еще была свежей краска, которую написали какие-то лысые парни в спортивных костюмах, после того, как я организовал первый день протестов на Европейской площади; тогда собралось где-то пол тысячи человек: "СУКА" - гласила она). Я принял решение, что нужно ехать из города во Львов. На следующий день как раз была сессия в мерии, где присуТствовал и я и прямо в лицо меру высказал все как есть. Но он не унимался: "на Майдане были фашисты-бандеровцы-провокаторы", ну, выходит, в том числе и я, - рядовой фашист-бандеровец-провокатор русской национальности. Через час у меня был поезд, и меня снова подвезли домой, чтоб я забрал вещи. Я кстати есть на прогремевших фото "за 30 минут до разгона". Там видно мою куртку, но лицо сокрыто капюшоном. Я сидел там возле бочки вместе с другими и грел руки. Во Львове я пробыл месяц. Сначала жил на их Майдане в палатках, и помогал волонтером. Только и успевал заносить пакеты. Хотя первый день мы с другими школьниками и студентами разбирали кучу одежды в рост, которые принесли местные жители. Еду приносили коробками, ее мы тоже фасовали на Киев. Также люди несли и пожертвования, за которые нанимались автобусы на тот же Киев; люди записывались прямо у палаток. Автобусы отбывали каждый вечер... Потом меня приютили в больнице, где отвели целую комнату и даже кормили. Я мог посетить психолога. Остаток дней я прожил в хостеле, где мне делали скидку. Там я любил общаться русской, которая родилась во Львове. Она не поддерживала Майдан, думала, что это что-то похожее на "Майдан 2004", хотя это были кардинально разные вещи... Но потом и она изменила свое мнение, когда ее бабушка (этническая русская, приехавшая после войны жить во Льовов, вместе с другими родственниками надоумили...) В общем, не в этом дело. Ведь прошло много времени, я был в Москве и месяц смотрел русские новости, которые 30 числа говорили, что я провокатор... И могу утвердительно ответить, что 2/3 информации - не просто ложь, а фальсификация... Я много говорил с москвичами, но все были убеждены, что вру я, оскорбляя меня, что я буду рабом Гейропы и Штатов... Ну и прочее... Но также, я встретил и Надю, которая работает в массовке, а ранее, работала на телевидении, она единственная мне сказала, что верит мне, потому, что сама работала на телевидении и знает как делаются эти новости. Поэтому, она их не смотрит...Фото Here And Now / автор Rayan Riener
В Нікополі оголосили війну корупції
В Нікополі оголосили війну корупції
Нікополь 2020-02-16 16:51:05
Майбунє молодих людей в Нікополі та дітей спаплюжено корупцією. Нашу історію, набагато більшу ніж у Дніпра чи Одеси, Харкова - знищено, економіку розкрадено, а медицину в місті - зруйновано, інраструктура робиться для "галочки", а величезні гроші з бюджету йдуть бозна куди тільки не на розвиток міста Нікополь.Саме тому, можливо, молоді Нікополя урвався терпець, як стало відомо NikopolToday від CityNikopol. Молодь Нікополя оголошує війну корупції, адже втрачати нічого.Інтерв'ю із Сергієм Савченко, який став гостем у студії "Міста". Він представляє Міжнародний Антикорупційний департамент. Всі подробиці у відео від газети "Місто Нікополь":Сергій стверджує, що мета молоді - це захисти наші права, і зробити це разом із суспільством, щоб отримати перемогу. Корупція розбестила нікопольських "слуг народу". Ми мусимо разом протидіяти! Шляху назад немає. Гірше ніж зараз - бути не може. Раніше ми писали, що спасіння від коронавірусу немає. Апокаліпсис переживуть одиниці.І нова рубрика на сайті - творчість не врятує світ, але зробить кінець більш приємним.
Молоді призовники до української армії продовжують зводити рахунки із життям
Молоді призовники до української армії продовжують зводити рахунки із життям
Україна 2020-02-20 23:02:23
Нове самогубство при загадкових обставинах. Коли війна не для всіх: чому ніхто не звертає на кількість самогубств в українській армії й чому влада досі не змінює систему, щоб не чавити молодь війною? У Житомирі прямо в душовій кабіні гуртожитку повісився військовий-контрактник. Про це NikopolToday передає від 1+1. Поліція не разголошує зміст передсмертної звістки хлопця. В телефоні військовослужбовця виявили скриншот із передсмертною запискою.Нагадуємо: Під Нікополем кредитори та їх вибивали довели цілу родину до самогубства. Хто наступний?У Житомирі в гуртожитку військової частини виявили повішеним військового-контрактника.Про це повідомили у пресслужбі військової прокуратури Центрального регіону України."До прокуратури Житомирського гарнізону 17 лютого надійшло повідомлення про самогубство шляхом повішання військовослужбовця-контрактника у душовій кабіні гуртожитку", - йдеться у повідомленні.За даними експертів, ознак насильницької смерті у військового не виявлено.Також правоохоронці знайшли у мобільному телефоні військовослужбовця скриншот із передсмертною запискою.Наразі розпочато кримінальне провадження за ч. 1 ст. 115 КК України (умисне вбивство). Розглядається версія самогубства військового. Варто додати, що попри війну із Росією, місеві урядовці та мешканці області проти патріотичної назви регіону та міста.Слідчі встановлюють усі деталі трагедії. Але здається, що суспільство може зробити висновок, що в записці поліцейські дізнались більше ніж готові сказати.Молодик не першим і не останнім пішов з цього життя, через те, що забрали до армії.Нагадаємо, раніше в Дрогобичі професор педуніверситету повісився у робочому кабінеті. Тіло 66-річного викладача виявили колеги. А в Полтавській області медсестра зробила собі смертельну ін'єкцію через борги.Фото PinterestРаніше ми писали наскільки потрібна нікопольцю Ваша допомога у лікуванні. 
Гідність і трагедія країни у пісні відомої співачки Alyona Alyona
Гідність і трагедія країни у пісні відомої співачки Alyona Alyona
Україна 2020-02-23 10:30:23
"Коли ховають молодих": Alyona Alyona присвятила пісню 15-річному Дані Дідіку. Про це NikopolToday передає від 24. Справжня трагедія сталась 22 лютого 2015 року, коли у центрі Харкова відзначали роковини Революції Гідності. Під час ходи Данило Дідік був у числі активістів, які "тримали у колоні периметр": хлопці охороняли людей всередині, бо поліцейського кордону було замало.Alyona Alyona – "Коли ховають молодих": слухати пісню, текст / Instagram / @alyona.alyona.officialТрагедія сталась 22 лютого 2015 року, коли у центрі Харкова відзначали роковини Революції Гідності. Під час ходи Данило Дідік був у числі активістів, які "тримали у колоні периметр": хлопці охороняли людей всередині, бо поліцейського кордону було замало.Якось до мене звернувся режисер Руслан Горовий, який запропонував мені написати трек, присвячений пам’яті юного 15-річного хлопця Дані Дідіка, який став жертвою теракту під час Маршу єдності у Харкові, в лютому 2015 року. Дізнавшись більше про його історію, я пригадала, як багато у своєму житті бачила втрат та поховань. І найболючіші серед них – похорони молоді, – поділилась Alyona Alyona.  На чолі колони вибухнув боєприпас, який забрав життя чотирьох людей. Наймолодшим з них був 15-річний Данило Дідік. Наразі його іменем називають турніри та школи, а відомі музиканти створили проєкт у пам'ять про героїчного українського підлітка. Долучилась і реперка Alyona Alyona. Нагадуємо: Молодих призовників до української армії дійсно ховають зовсім юними: психіка не витримує. У день 5-их роковин трагедії співачка презентувала особливу пісню з назвою "Коли ховають молодих". Alyona Alyona присвятила її Дані Дідіку та всім, хто пішов з життя у юному віці. "Трек "Коли ховають молодих" – це "ода пам’яті" всім юнакам та юначкам, чиї смерті мені довелося пережити та про які мені довелося дізнатися. Це найстрашніше та найтяжче, що може бачити світ. Ця пісня – згадках про всіх, чиє життя обірвалося надто рано", – додала вона. Слухайте нову пісню Alyona Alyona – "Коли ховають молодих": аудіоAlyona Alyona – "Коли ховають молодих": текст пісніВони хотіли крил, жити з ними на земліРозправлених вітрил на своєму корабліПідкорених вершин, прямих попадань у цільАле життя – відбиток із літер на муціВони хотіли крил, жити з ними на земліРозправлених вітрил на своєму корабліПідкорених вершин, прямих попадань у цільАле життя – відбиток із літер на муціНесуть молоді вінки, тільки ми не на ГавайяхІ сказане колись знову сенсу набуваєВ заплаканих очах все навколо замираєВони сягли небес і тепер їх вже не маєЗ собою забирають сподівання, надії матерівА когось вдова чекає при надії у дворіМаряться знайомі кроки, що ступають на порігГоворити щось погане про них – гріхВони хотіли жити би ще, хейХотіли проживати свої дні серед натовпу людейЗмінювати світ способом своїх ідейМи живемо собі далі, а отих нема нідеТільки літери, вдавлені в каміньВміщають в собі певний підсумок того життяТам зображення – юне, щасливе, наповнене силамиРаптом пішло в небуттяДайте повітря, дайте водиКоли ховають молодихС криком у грудях всесвіт затихКоли ховають молодихДайте повітря, дайте водиКоли ховають молодихС криком у грудях всесвіт затихКоли ховають молодихМолодих, молодих(Молодих, молодих)Коли ховають молодих(Жити би ще)Молодих, молодих(Ховають, ховають)Всі бажання, мрії, сподівання – в ямуНа сімейнім дереві гілки – в'янутьЛінія життя має в кінці – прямоПіднімаю очі до гори – глянуЧергова підніжка, ми на роздоріжжіХай життя мов книжка, а слова мов дріжжіВиростуть і стануть селами й містамиТим словесний танець, кого нема з намиЗнаю, що нас нагинають і нас зариваютьВ землі нас чека новосілляХай з нами роблять що хочуть, вони ж бо не знаютьЩо наші тіла – то насінняЗнаю, що нас нагинають і нас зариваютьВ землі нас чека новосілляХай з нами роблять що хочуть, вони ж бо не знаютьЩо наші тіла – то насінняДайте повітря, дайте водиКоли ховають молодихС криком у грудях всесвіт затихКоли ховають молодихДайте повітря, дайте водиКоли ховають молодихС криком у грудях всесвіт затихКоли ховають молодихФото 24 / вільні джерелаВласна думка: Чому Нові Санжарці не винуваті?Варто знати, що в Україні та світі справжня епідемія самогубств серед молодих людей - суїцид вбиває більше ніж всі війни та хвороби разом узяті за рік. 
Північна Корея Більше ракетних випробувань.
Північна Корея Більше ракетних випробувань. "Усі будуть боятися нас"
Світ 2020-03-13 17:21:35
Північна Корея здійснила своє друге ракетне випробування за тиждень. Як і в четвер, сили спостереження Кім Чен Уна випустили серію ракет на Японське море. Тести підтверджують як у Північній, так і у Південній Кореї.Артилерійські спроби мали місце в понеділок. За даними північнокорейського агентства KCNA, Кім Чен Ун особисто командував навчанням, висловивши "велике задоволення" прогресом своєї армії. Згідно з повідомленням, метою навчань була перевірка можливості контратаки із застосуванням далекобійної артилерії. На фотографіях, опублікованих Пхеньяном, ми бачимо ряд вантажних автомобілів, оснащених багатосекційними ракетними установками.Наша артилерія буде найпотужнішим формуванням. Усі в світі будуть її боятися, - сказав Кім Чен Ин, але конкретно не згадуючи про своїх найбільших ворогів, а саме США та Південну Корею.Напруженість в КореїЗа даними південнокорейських військ, ракети були запущені на відстані 200 кілометрів і досягли максимальної висоти 50 кілометрів. Столиця країни, 10 мільйонів Сеул, знаходиться приблизно в 30 кілометрах від кордону з Північною Кореєю. 2 березня режим Кім Чен Уна вперше за три місяці провів ракетні випробування. Хоча влада назвала це "звичайними військовими навчаннями", запуск ракет у Японське море, серед інших, став на ноги. Франція, Великобританія та Німеччина, які на форумі Ради Безпеки ООН назвали це провокацією.
Сексуальні ветерани з
Сексуальні ветерани з "родзинкою", які не бояться власної інвалідності
Світ 2020-03-19 16:10:41
Сексуальні ветерани війни показують, що вони достатньо впевнені, щоб бути гарячими моделями не дивлячись на "родзинку". NikopolToday публікує фото гордих людей з інвалідністю із посиланням на BoredPanda.Попередження: деякі еротичні фото можуть бути образити Ваші почуття. Не радиво вам оглядати фото, якщо для Вас це неприйнятно. Нагадуємо, карантин в Нікополі: як буде працювати Центр Надання Адміністративних послуг.Що це за фото? Майкл Стоукс, фотограф образотворчого мистецтва в Каліфорнії, застосовує сміливий новий підхід до портретної фотографії ветеранів, роблячи потужні та сексуально заряджені фотографії впевнених ветеранів, які гордо позують своїми ампутованими частинами тіла та протезами.Проект розпочався з Алекса Міньського, морського піхотинця США, який втратив ногу. Її ампутували після придорожньої бомби в Афганістані в 2009 році. Після того, як Мінський задав тон впевненій і гордій фотосесії на відміну від похмурості, інші ветерани почали долучатись до участі в проєкті, що призвело до створення книги Стокса під назвою "Завжди лояльний"."Деякі люди скажуть мені: "О, це дуже корисно для їх самооцінки", або "Ви змушуєте їх знову відчувати себе чоловіками", - сказав Стоукс на MTV. «Ці хлопці прийшли до мене вже дуже амбітними і готовими жити вовним життям у світі далі. Я не повертаю їм впевненості. У них це вже є»."Я не даю їм впевненості. У них це вже є."Автор Dovas / Більше інформації за посиланням на джерела: michaelstokes.net | Facebook | Kickstarter (h/t: aplus, mtv)Коронавірус в Україні: Зеленський намагається врятувати бізнес. Творчє: Як виглядатиме гей-вірус, що уразить Землю?
Чому ветерани АТО роблять суїциди: тисячі смертей
Чому ветерани АТО роблять суїциди: тисячі смертей
Україна 2020-04-27 14:37:29
В Україні понад тисячу ветеранів АТО вчинили суїцид тільки за офіційними даними - нардеп. Про це NikopolToday інформує з посиланням на УНН. В Україні на сьогодні число ветеранів АТО, які вчинили суїцид, вже давно перевищує тисячу. Про це під час конференції в Києві розповів глава комітету ВРУ у справах ветеранів, учасників АТО і людей з інвалідністю Олександр Третьяков."На сьогоднішній момент з 2014 року парламентом було прийнято понад 24 законів, пов'язаних з ветеранами. Це - і учасники АТО, і в цілому все ветерани. Закони на сьогоднішній день функціонують, але учасник АТО не знає про свої права. Насправді роз'яснювальні роботи про права та обов'язки не проводяться. Це ж стосується і ситуації з суїцидами. На даний момент ні на одному телеканалі немає жодної антісуіцідной реклами. В Україні вже понад тисячу людей, які воювали в АТО і які закінчили життя суїцидом", - сказав він.За словами Третьякова, середній вік ветеранів АТО становить приблизно 35 років."Вони соціально дуже активні. У них загострені всі почуття справедливості, і про них держава повинна говорити і допомагати їм в подальшому житті", - підкреслив він.Ветерани АТО мають право на допомогу держави у подоланні психоогічних проблем, пов'язаних із жахами війни.Фото УНН / Вісник
Генерал сер Річард Шірреф. Книга
Генерал сер Річард Шірреф. Книга "Війна з Росією" - Рецензія простого читача
Україна 2020-04-28 17:00:13
Генерал сер Річард Шірреф. Книга "Війна з Росією" - Рецензія простого читача. Рецензію NikopolToday передає з посиланням на DeadLand мовою оригіналу.Украиноязычная обложка — моя. Э.А. БлэрВ 2016 году в Европе наделал много шума роман британского генерала сэра Ричарда Ширрефа (general sir Richard Shirreff) "Война с Россией". Sunday Times наградил этот апокалиптический роман о возможной Третьей мировой войне титулом бестселлер. А американский генерал W.K.Clark, бывший главнокомандующий силами НАТО в Европе, написал, что это предупреждение только выглядит как фантастика - очень правдоподобно и технически достоверно.На ежегодных зимних книжных ярмарках в Риге, Таллине и Вильнюсе эпохальное произведение бравого английского военачальника было переведено на местные наречия и анонсировалось, как практически предсказание неизбежной войны с Россией в уже наступившем 2017 году. Из свойственного мне чувства нездорового любопытства я прочитал эту книгу на языке оригинала, и несмотря на то, что в конце НАТО, конечно же, побеждает Россию, мысли автора мне неожиданно понравились.На страницах книги британский сэр не только раскрыл свою собственную незатейливую душу, но ещё очень красочно и подробно описал внутреннюю кухню выработки общих стратегических решений в Британии и НАТО. На русский язык она пока ещё не переведена, но скорее всего скоро будет, и потому, полагаю, многим будет любопытна рецензия на неё простого русского читателя.Для начала необходимо остановиться на личности самого автора. Сэр Ричард - четырёхзвёздный британский генерал, что соответствует российскому званию генерал армии - обучался в лучших учебных заведениях Объединённого королевства, включая Оксфорд. Службу начал королевским гусаром в 1976 году. Воевал в Северной Ирландии, Ираке, Афганистане. Имеет боевые награды, в том числе личную благодарность самой Королевы. Считался одним из лучших офицеров Её Величества, сделал блестящую военную карьеру и дослужился до заместителя командующего силами НАТО в Европе. То есть - мужчина образованный, серьёзный и информированный. По крайней мере, так мне казалось до прочтения, однако после того, как я осилил этот коктейль западноевропейского идиотизма и британского цинизма, моё частное мнение об английских генералах сильно ухудшилось, и я стал лучше понимать вечно грустное лицо старушки Елизаветы Второй. А каким оно может быть, если её окружают такие гиганты мысли, как вышеупомянутый генерал? Но обо всём по порядку.Меня всегда учили, что прежде чем ругать, надо обязательно похвалить. И хвалить есть за что. Во-первых, в книге все западные персонажи называют российского президента просто и величественно - The President, без указания имени, фамилии, отчества, и всем понятно, о ком идёт речь. Уважительно и показательно - британец считает президента РФ единственным Президентом в мире. Во-вторых, по замыслу автора в 2017 году Россия обладает целыми дивизиями, укомплектованными танками "Армата", и эскадрильями новейших Т-50. Вобщем, грубо льстит. А из всех видов лести грубая - моя самая любимая. Ну и в-третьих, очень понравился здоровый цинизм автора по отношению к Евросоюзу вообще и к восточно-европейским союзникам НАТО - в частности. Именно он и удержал меня до конца повествования о том, как русские последовательно вторгаются сначала на Украину, потом в Прибалтику, и только решимость американского президента да личная храбрость одного британского капитана, возглавившего латышских "лесных братьев", спасли мир от Третьей мировой и разрушили преступный замысел Сами Знаете Кого (нет, не Волан де Морта). А вот дальше пойдёт сплошной идиотизм.Действие начинается в мае 2017 года. Русский суперагент Вронский с подельницей Анной - ну вот опять не угадали! - не Карениной, а вовсе Брежневой - обманом похищают четвёрку наивных американских советников, обучавших в Харькове украинских вояк обращению с американским антиартиллерийским радаром. Британец явно читал в детстве Толстого, но видно - как-то плохо, и что-то с фамилиями напутал. Американское правительство, не желая конфронтации, поднимает в небо Украины свои F-16 для прикрытия оставшихся мирных американских советников от подлых русских агентов, которые совращают американцев дармовой выпивкой, экзотическим блюдом "holubtsi", и длинноногими блондинками. Как американские самолёты должны были уберечь американских советников от соблазнительных шпионок, автор и сам не понял, следствием чего стало уничтожение двух истребителей США российскими самолётами-невидимками Т-50. Правда, американцам удалось таки один русский истребитель сбить, но положение это не спасло, и весь западный контингент галопом покинул Украину, чего, собственно, и добивался великий и ужасный Владимир Владимирович.На заседании своего совета российский президент заслушивает доклады своих подчинённых и даёт два указания. Первое - усилить бомбардировки и ракетные удары по гражданским объектам Сирии, чтобы увеличить поток беженцев в ЕС. Да да, так вот прямым текстом - усилить удары по гражданским объектам! Второе - начальнику ФСБ Меркулову Лаврентию, ну естественно - Павловичу, устроить в Донецке провокацию и сорвать, наконец, те самые Минские договорённости, так дословно, аккуратно и скрупулёзно соблюдаемые Украинской стороной, что не подкопаешься. Министры с похоронными лицами докладывают, что разорванная в клочья западными санкциями российская экономика находится на последнем издыхании, бюджет 2017 года, свёрстанный по цене 100(!) долларов за бочку, трещит из-за низких цен на нефть, лишившийся всех западных ценностей средний класс - бузит, вследствие чего рейтинг Президента стал трагически падать. Естественно, все согласились с утверждением, что спасти его (рейтинг) может только война.Лаврентий Павлович обстреливает донецкую школу ракетами "Смерч", убивает детей . Россия тут же обвиняет в этом жутком преступлении белую и пушистую, прозападную, демократическую (там в тексте ещё были эпитеты, но я уже устал) Украину и вторгается в неё, бедную. Весь мир знает, что в Донецке и Луганске сепаратисты сами себя обстреливают уже третий год кряду, так в тексте утверждают американцы. Они вообще со своих спутников всё видят,и их аналитики из ЦРУ всё знают. Только ничего никому не показывают и не рассказывают ибо - государственная тайна. К тому же Украина не в НАТО, потому всем очень жаль и не более.Русские занимают несчастную Украину примерно за неделю, и на том её история заканчивается. Ещё вчера сильнейшая на континенте украинская армия бесславно погибает под гусеницами "Армат" на горящих улицах стёртого с лица Земли Мариуполя. Так это показывает ВВС. И что удивляет - автор совсем не переживает за судьбу проевропейских украинцев и эпических сцен рубки бурятов с киборгами тоже не рисует. Словом - ну померла и померла.Кремль, воодушевлённый столь лёгкой победой и полной апатией Запада, решает, что если такая удача прёт, надо ещё что-нибудь захватить, например - Прибалтику. Ну, чтобы два раза войско не гонять. Уже засветившийся Вронский с всё той же Анной устраивают провокацию на майской демонстрации в Риге. Оказывается, под воздействием российской пропаганды всем довольное русское население свободной и демократической Латвии вдруг решило выйти на митинг против властей, давших этим неблагодарным такую сытую и благополучную жизнь.Я было подумал, что британский автор просто не в курсе национального вопроса в Прибалтике, ан нет - в курсе. Он с детской непосредственностью пишет: "Tак называемые неграждане отказались от гражданства Латвии потому, что не захотели сдать тест на гражданство из принципиальных соображений. Несмотря на то, что после ухода советских войск в 1994 году они продолжают оставаться глубоко недовольным меньшинством, большинство неграждан приняло status quo и счастливо наслаждается "западным" образом жизни в Латвии. Однако после вторжения в Крым и Украину (любопытно - тут их автор разделил) поток искажённой информации из российских СМИ о дискриминации при трудоустройстве по языковом признаку заставил их думать, что они нуждаются в российском протекторате".Вот вам внутренний мир британского лорда во всей красе – оказывается, русские сами! отказались от гражданских прав, но они всё равно довольны западным образом жизни (ибо все просто обязаны быть им довольны), а во всём виновата российская "propaganda".И дальше автор практически пошагово перенёс киевский "майдан" на улицы Риги. Да так дословно и точно, что закралось вполне обоснованное подозрение в личной причастности британского генерала к украинским событиям.Итак, в Ригу для массовости автобусами свозятся русские со всей Латвии. Перед митингом неизвестные убивают двух русских активистов, причём подозрение падает на латвийских нацистов-патриотов. Во время митинга специально подготовленные русскими спецслужбами местные активисты из “Russkiy Narodov Zashchita Sila” (Russian Peoples’ Protection Force—or RNZS) устраивают беспорядки, потасовки с полицией и драки с латышскими нацистами - потомками латышей из немецких батальонов ваффен-сс. Последних, кстати, нанял вездесущий русский агент Вронский. И под занавес на сцену выходят снайперы из ФСБ и убивают несколько русских девушек из винтовок "Vintorez". Это своими глазами лично видит британский капитан, приглашённый латышским бюро по защите конституции для усиления местной полиции. И весь это кошмар в прямом эфире транслирует Russia Today, журналисты которого точно знали где, когда и кого убьют. В Риге начинается хаос.Латвия подвергается беспрецедентной русской кибер-атаке, которая парализует абсолютно все электронные устройства от военных радаров до бытовых холодильников. Русские кибер-атаки уже давно в тренде, и по замыслу автора русские хакеры практически всемогущи, только в конце войны немножко слажают. Рига объявляет мобилизацию и безуспешно обращается в НАТО за помощью. Кроме дипломатической обеспокоенности и посылки нескольких американских F-16 Латвия не получает больше ничего, даром что в НАТО. Опьянённые своей безнаказанностью русские вторгаются во всю Прибалтику оптом и за двое суток берут под её контроль. Американские самолёты уже второй раз в этом повествовании дают дёру, сбивая пару русских Су-25, бомбивших авиабазу под Ригой.Автор, конечно, утверждает, что, мол - обученные британцами латыши сражались как львы, и свободная Латвия стала костью в горле российских войск. Но потом указывает, что по его мнению Псковская дивизия ВДВ, усиленная спецназом, потеряет 40 человек убитыми, 200 ранеными. Словом, всё как-то неубедительно. Одна дивизия ВДВ за пару суток разделывает под орех натовскую армию, которую готовили к войне почти 20 лет!А вот гордые британцы не бегут. Они получают приказ снять на камеру доказательства русского вторжения, а то на Украине ничего снять так и не удалось, и по этой причине русским таки всё сошло с рук. Русские там использовали своё секретное оружие "maskirovka". В боестолкновение вступать было строго запрещено - Британия и Россия не находились в состоянии войны. Это был личный приказ британского премьер-министра. Но английские генералы за спиной главы государства начали вести свою игру и послали к берегам пару минных тральщиков (один свой, другой - немецкий), на которых британские военные должны были эвакуироваться из Латвии.А в Латвии по замыслу автора в первый же день агрессии вспыхнула партизанская война. По всей стране были заранее сделаны схроны с едой, амуницией, оружием и средствами связи. Вобщем, злых русских ждали давно, а они всё не приходили. Латыши даже беспокоится стали - не случилось ли чего? Земля горит под ногами оккупантов. Британский офицер делает все необходимые снимки и идёт в точку эвакуации. Но прямо на его глазах русские "сушки" топят оба натовских судна, и солдаты королевы решают, что теперь они практически Рембо, и из стингеров сбивают несколько русских вертолётов. Причём пару последних - прямо на глазах самого Путина, что безусловно должно было его унизить в глазах русских.Российский президент прибыл в Латвию для организации референдума по присоединению Прибалтики, предварив свой прилёт цитатой, приписываемой самому Сталину: «неважно, как голосуют, важно, кто считает». Автор таким непрозрачным образом намекал на Крым, мол - там всё не так однозначно...Придуманная британским генералом сцена прилюдного унижения российского президента заслуживает отдельного психиатрического исследования. Англосаксы его так нежно ненавидят и так открыто боятся, что не имея возможности с ним разделаться в жизни, пытаются его унизить хотя бы в своих книжных фантазиях. Производные от слова унижение "humiliation", применительно к Путину прозвучали в тексте более 20 раз! Это клиника, психиатрическая.А что НАТО? А он безмолвствует, потонув в бесконечных дебатах и согласованиях. Греция, Венгрия и Германия не желают воевать с Россией, хорошо помня, чем это обычно заканчивается. И понять их можно. А греки вообще заявили о каком-то религиозном православном союзе с Москвой.А что США? Американская президентша (хм... как же им хотелось мадам Клинтон в президентском кресле увидеть) занимает взвешенную и в то же время твёрдую позицию - русских надо остановить. Но без поддержки союзников сделать это не решается. И вообще - она за мир во всём мире.А что союзники? А те юлят до последнего, лишь бы не идти на войну. Даже Британский премьер оказался полной тряпкой и после уничтожения английского корабля приказал послать остатки британского флота к берегам Прибалтики. Причём корабли посланы исключительно для устрашения, без какого-то злого умысла воевать с русскими.Эскадру возглавил авианосец Queen Elizabeth, у коего не было боевых самолётов, ибо американцы свой F-35 никак не могут довести до ума. Да и сама эскадра после бюджетных обрезаний 2010 года своим составом могла напугать только впечатлительных барышень. Естественно, русская подлодка Kilo в лучших традициях второй мировой на перископной глубине тремя торпедами отправила на дно гордость британского флота - Queen Elizabeth. После такого злодеяния (atrocity) премьера сменили и наконец-то решили дать русским между ног (NATO response was to kick the Russians hard between the legs in Kaliningrad) - ударить по Калининграду. По замыслу британца сбивать русские самолёты - подвиг и законное право цивилизованного мира, а вот получить плюху в ответ - страшное злодеяние.Тут следует сделать ещё одно медицинское наблюдение. Британский адмирал на страницах своего опуса демонстрирует прямо-таки маниакальное желание дать какому-нибудь русскому по фаберже. Причём это желание он вкладывает даже в разговор двух натовских адмиралов! Они что - правда так разговаривают? Автору, конечно, виднее - он же как-никак тоже натовский генерал. Описываемые им диалоги британских высших офицеров просто поражают изысканностью. Например, один адмирал говорит новому британскому премьеру: Fucking bollocks, Prime Minister,” he growled. “The shagging war’s not over till the general says it is and this fucking general is not saying that. No fucking way”. Сплошной "fuck", даже переводить не хочу. И главное они же все сплошь джентльмены, оксфорды заканчивали. Представляете как у Королевы уши вянут, когда она общается с этими... жентельменами?Ну, как вы понимаете, после массового потопления натовских судов, уничтожения самолётов, гибели более тысячи натовских военнослужащих, страны альянса через месяц после начала русского вторжения подписывается под пресловутым пятым пунктом северо-атлантического договора. Американская президентша всех колеблющихся европейцев дожала. И тут хочется сделать реверанс реализму британца.Он так и пишет - если бы Путин не слетел с катушек и не потопил столько военных судов, не посбивал столько самолётов, никакого консенсуса по поводу защиты Прибалтики не было бы. Совет Верховному -когда будет Прибалтику захватывать - не стоит топить натовские корабли. Натовские самолёты сбивать можно, но в очень небольших количествах, и всё будет в ажуре, никто за прибалтов воевать не пойдёт. Все станут сильно озабоченными, да и только.Дальше автор ещё больше наддал реализма и поведал, что несмотря на списочный 3,5 миллионы состав армий альянса, дела очень плохи. Из-за хронического недофинансирования подготовка солдат слабая, склады пусты, логистика - никудышная, а технические службы занимаются каннибализмом - разбирают на запчасти технику, чтобы укомплектовать оставшуюся. Словом, даже при полном консенсусе НАТО способен на очень ограниченную операцию в единственно возможном для этого месте - Калининграде. Потому что это - анклав, и ещё потому, что автор нафантазировал широчайшее партизанское движение в Прибалтике, против которого Россия вынуждена перебросить более 200 тысяч солдат из Калининграда, сделав его полностью беззащитным. Британец вообразил более 50 тысяч восставших прибалтов, к которым присоединились тысячи местных русских! Вот они на 9 мая демонстрации устраивали, а через месяц в "лесные братья" побежали записываться. Если честно, то я немного утомился отправлять британского генерала к психиатру. С другой стороны, автор признаёт, что без всеобщего восстания "лесных братьев" ни о какой военной операции не может быть и речи. Так что фантазия вполне объяснима.Ну дальше, как вы понимаете, всё стало налаживаться. Оказывается, русские хакеры ещё до крымской операции сильно лоханулись, и британцы в 2014 году заразили серверы российского геншатаба вирусом "Rasputin", который маскировался в списках любимых порнографических страниц. Автор так и вещает - "Когда он (русский генерал) зайдёт на свой любимый порно-сайт, его компьютер будет заражён". А что - в британском генштабе так можно? И генералы вместе с полковниками шалят там прямо на рабочих местах? Ну да ладно, автору виднее. И теперь с помощью вируса британцы отключили весь ядерный потенциал русских, а "Искандеры" в Калининграде смогли обезвредить всё те же британские Рембо совместно с латышскими и литовскими "лесными братьями". Так что - НАТО по Калининграду удар нанёс, а вот ядерного ответа не получил. Командующий западной группой российских войск в Калининграде генерал Киркоров (гусары - молчать!) вместе всё с тем же супер-агентом Вронским напились водки и не смогли ничего противопоставить силам НАТО и руководимым британским капитаном литовско-латышским "лесным братьям". Фантазёры.А что Путин? А его автор разбил на вертолёте Ми-8 где-то в Сибири. Британец как-то мутно в конце намекнул, что российского президента предали его собственные соратники. Боже, как же англосаксы об этом мечтают!Вобщем победа, VICTORY. Россия Прибалтику отдала, "Искандеры" из Калининграда вывела и - всё. Вы спросите - а Украина как? А я отвечу - никак. Очевидно за то, что уже третий год нет даже намёка на партизанское антирусское движение в Крыму и на Донбассе, британский генерал её (Украину) мстительно оставил Москве.Ну и напоследок хочется отметить главное - здоровый цинизм британского автора, который сделал это произведение если не интересным, то хотя бы любопытным.Во-первых, в произведении нет ни одного персонажа прибалтийского или украинского политика. Они просто не существуют. И действительно, зачем тратить силы на тех, от которых ничего не зависит? Все решения принимались исключительно в США и РФ.Во-вторых, автор нисколько не сомневается, что в реальных условиях без выдуманных им же десятков тысяч (не меньше) мифических прибалтийских "повстанцев" никто не пойдёт воевать за европейский выбор братьев меньших по ЕС и НАТО. Военная роль США в вопросе обороны Европы от России решающая с точки зрения британского генерала. Даже своё родное Объединённое королевство этот сэр откровенно презирает. А уж весь остальной континент он видит с белым флагом под подушкой и портретом Темнейшего в гостинной.В-третьих, несмотря на огромное бумажное военное преимущество НАТО перед Россией, у блока нет никакого реального решающего превосходства. И максимум на что способен альянс - весьма ограниченная операция где-нибудь в Калининграде. И то - исключительно при полной мобилизации сил всех своих членов!В-четвётых, система принятия решения по пятому пункту соглашения НАТО автором показана как абсолютно неработающая, бессмысленная процедура. Совет НАТО мямлил месяц, пока разродился консенсусом. За это время армады "Армат" готовились бы, скорее всего, к форсированию Ла Манша, ну или - Английского канала, как автор его называет. В тексте пятый пункт (Article Five) британец пихает в практически каждый параграф аж 54 раза. Да и сам пункт никакой надежды никому не даёт.Вот непосредственно сам пятый артикул: Article 5—Article in Washington Treaty of 1949, the founding treaty of NATO, which states that “an armed attack against one or more [NATO member states] in Europe or North America shall be considered an attack against them all” and binds other member states to take “such action as it deems necessary, including the use of armed force, to restore and maintain the security of the North Atlantic area.” Пятый пункт Вашингтонского договора от 1949 года гласит, что вооружённое нападение на одного или нескольких членов альянса должно рассматриваться, как нападение на всех его членов, и это обязывает других членов предпринять такие действия, которые они сочтут необходимыми, включая военные, для восстановления безопасности в регионе северной Атлантики.Нетрудно видеть, что в случае агрессии каждая страна будет принимать те меры, которые сама сочтёт необходимыми для безопасности северной Атлантики. Никаких обязательных мероприятий, мобилизаций или объявления войны - нет. А то вдруг прилетят инопланетяне с хорошим антивирусом и уконтрапупят американцев, наконец-то, а ты им ( зелёным человечкам) после этого войну объявляй? Военные меры включены, но только как опция и исключительно, как крайняя мера.В-пятых, автор - пусть и весьма завуалированно, но признаёт, что пока существует разделённый границами русский народ, он будет всегда представлять опасность для восточноевропейских новообразований.В-шестых, очень позабавила судьба латышской подруги британского капитана, изображавшего из себя супермена в прибалтийских лесах. Автор дал ей почему-то русское имя Марина и латышскую фамилию Крауя (Krauja - Утёс). Она воевала, стреляла и целовала отважного британца. А после победы эта “утёснутая” радостно поплыла со своим интуристом в Британию. Таким образом реализовалась вековая мечта дочери прибалтийского народа - свалить с родины куда подальше, предоставив России практически карт-бланш по новому захвату прибалтийских хуторов и сосен.А теперь моё самоё любимое место в этой книге: “You’ll never have a better friend than a Russian. And I have a number. They’ll give you their last kopek if you need it. They’ll laugh with you, cry with you and drink with you to the end of time. But as a nation . . . as a neighbor . . . they’re horrible.”Такие слова были вложены в уста той самой «утёснутой»: «У вас никогда не будет лучшего друга, чем Русский. А меня было несколько. Они отдадут вам последнюю копейку, если вы будете нуждаться. Они будут смеяться, плакать и пить с вами до конца времён. Но как нация... как сосед... они ужасны».Лучше ведь и не скажешь. Мы, русские, можем быть честными, добрыми, открытыми, верными друзьями. Мы можем отдать последнюю рубаху, если им будет нужна помощь, и на что они сами не способны в принципе. Словом, по отдельности они согласны нас терпеть, если мы будем ангелами. Но даже будучи ангелами, если решимся стать нацией, нас будут бояться и ненавидеть. Вот и вся философия западного человека. Это не лечится, даже пулей в лоб.P.S. Читать или не читать каждый решает сам. Я бы всё же рекомендовал эту новеллу к прочтению в качестве медицинского исследования лабиринтов сумасшествия людей, являющихся элитой западного общества. Все эти лорды и генералы свято верят в своё природное право убивать любого во имя защиты того, что они именуют громким словом СВОБОДА. Причём - чёрт его знает, что они подразумевают под этим определением, и как на их "свободу" покусились жители Афганистана, Ирака или Ливии, войной с которыми британский генерал гордится в практически непрерывном режиме.Автор Ерік Артур
У кроці від глобальної кризи
У кроці від глобальної кризи
Україна 2020-05-05 18:18:00
Аналітичний авторський матеріал на NikopolToday про майбутнє, політику і війну від во редактора. Попередження - текст російською мовою й містить власну думку та не покликаний образити когочь або щось. Будь-хто із Вас також може надіслати свої публіцистичні матеріли для публікації на сайті. Пишіть на пошту nikopoltoday@gmail.comМы вступили в третье тысячелетие, а это значит, что пути назад нет - мы в будущем. Дальше лишь все то, что уже было описано фантастами из 20-го века. И каждый раз мы с удивлением и восторгом замечаем эти предзнаменования, воплощающиеся из фантастических историй на наших глазах. И многие со страхом вспоминают те фантастические истории, что вселяют ужас и все ближе подходят к нашим дверям. Завтра уже стучит в наши двери. И наивные ожидания об утопическом будущем портит жестокая реальность, лишь подтверждается историей. Антиутопия, Киберпанк, Апокалипсис и Постапокалипсис уже не кажутся фантастикой, а реальностью, что уверенно идет нам навстречу. Но еще больше пугает то, что большинство людей живут с закрытыми глазами и будут застигнуты врасплох, когда этот век будет идти к своей кульминации, а система, не оправдавшая себя придет в упадок, Трамп очень похож на украинского президента Януковича. Впрочем, его риторика и действия не далеки от Путина. Все это наглядно показывает про-имперские мотивы. Которые, к сожалению, находят отклик в широких массах оболваненной общественности. В случае его импичмента Трамп угрожает восстанием, при помощи своих последователей. А это значит, что США может снова войти в фазу гражданской войны. Мне очень жаль, что США разваливается на глазах, а американцы опозорены своим новым президентом.От этой грязи будет отмыться очень сложно. Мы в Европе возмущены, что США вышла из Парижского соглашения об изменении климата. И не только поэтому. Уже многие годы США ведет войну за ресурсы в Арабских странах.Это война не за свободу и права человека, а за контроль над ресурсами и влиянием. Миллионы людей пострадали и все беженцы оттуда вынуждены идти в Европу, потеряв все, что было у них там из-за войны. Это дестабилизирует Европу. Десятки миллионов беженцев уже тут из-за действий НАТО. Ситуация накаляется с каждым днем.Политики уже решили забыть об изменениях климата. Судьба Северного полушария Земли предопределена - войны, кризис и смерть, снова и снова. Каждому пора задуматься о том, чтобы собрать чемоданы и спасти свою семью из Северного полушария. Завтра будет поздно.Договоренности по ядерному оружию аннулированы. Что может случится? Все, что угодно. Путин и Трамп - безумны. Джерело Here And Now | фото Pinterest 
Скільки ветеранів війни залишилось в Нікополі та як тепер відзначають роковина кінця Другої Світової війни?
Скільки ветеранів війни залишилось в Нікополі та як тепер відзначають роковина кінця Другої Світової війни?
Нікополь 2020-05-19 10:40:36
Більше не свято: дійзнайся, як змінилась дата роковин кінця війни 9 травня і що тепер робити в новий день. Це дійсно варто знати кожному. Щоб прояснити ситуацію, NikopolToday завдячує матеріалу газети "Репортер". Відлуння свята: в Нікополі залишилося 33 фронтовика Великої Вітчизняної війни. Тепер це:Едуард Фатєєв, редактор Нікопольської газети «Репортер» розповідає, що у нашій країні відтепер є державним святом не 9 Травня - День Перемоги радянських воїнів над гітлерівським фашизмом, а 8 травня - День пам'яті та примирення, який символізує перемогу над нацизмом. Він відзначив, що час дійсно біжить, ситуації змінюються, не можна довго харчуватися бідою і злом. Але воїни, які врятували світ від фашизму, які віддали за мир на Землі свої життя, і воїни, які дожили до наших днів, гідні глибокої поваги. Зараз кажуть, що в цій війні брала участь 61 країна, військові дії проходили на території 40 держав. Загинули 65-70 млн. чоловік, 8 мільйонів з них - українці.Автор каже, що:Утром 9 мая, в День Победы, я пешком прошел до Мемориала Славы. Возле Центрального рынка навстречу проехала сигналящая автоколонна с красными шариками и флажками – шесть автомобилей.  Подходы к Мемориалу контролировали полицейские в защитных масках (не забывайте, что идет карантин). К памятнику погибшим они пропускали людей тоже только при наличии масок. Цветы к Вечному огню как раз возлагала группа ветеранов, возглавляемая фронтовиком 94-летним Борисом Семеновым.І продовжує:Наверное, сказываются его армянские корни по линии мамы, потому что он до сих пор не прочь пропустить в праздник пару рюмок хорошего армянского коньяка и остается крепким и энергичным. Невдалеке стояли официальные лица, приготовившиеся возложить цветы к Вечному огню. Но не тут-то было. Борис Семенов, заприметив работников пресс-службы с видеокамерой и фотоаппаратом, заставил их зафиксировать для вечности себя и своих товарищей.И лишь когда место у Вечного огня освободилось, туда подошли с цветами городской голова Андрей Фисак, секретарь городского совета Александр Саюк и командир местной воинской части Андрей Вареник (на снимке: ради этого им было позволено снять защитные маски). Почтив память погибших солдат, они также возложили цветы к памятникам жертв нацизма и блокадного Ленинграда. А затем уехали с цветами, вероятно, к Мемориалу погибшим трубникам. Я же задержался возле Вечного огня надолго. Люди все шли и шли – по двое-трое, в масках, с цветами. Возлагали их и у Вечного огня, и возле плит с именами погибших никопольчан. На одной из них написано и имя моего не вернувшегося с войны дяди – «Фатеев А.П.». Было много знакомых.Общался с ними, обменивался через маску репликами. Поясняли, что, согласно традиции, пришли почтить память либо своих родных, либо сограждан, сокрушивших нацизм. Раскланялся с председателем городской организации ветеранов Николаем Ведерниковым и с бывшим руководителем ныне запрещенной Компартии Владимиром Багрием. Перед лицом погибших меркнут политические разногласия. И вы знаете, я не мог не отметить, что отсутствие помпезности, как было в прошлые годы, внесло больше душевности. Кто посчитал необходимым прийти, тот пришел. Единственно, организаторы не смогли определиться с музыкой – и все проходило в тишине. Мне кажется, она должна быть не парадно-радостной («День побе-е-ды!»), но и не траурной. Должно преобладать что-то из классики – вроде бы и печальное, но светлое, с надеждой. Ведь и погибшие и ныне живущие фронтовики сражались за то, чтобы у нас, их потомков, жизнь была лучше.Время неумолимо. Уходят из жизни бывшие фронтовики. В Никополе сегодня проживают последние 33 участника боевых действий. Каждому из них представители городской власти вручили медали, изготовленные специально к 75-й годовщине победы над нацизмом. Годы летят, а память не стереть, душу обжигает до сих пор эхо той давней грозы.Фото газети "Репортер"Раніше ми передавали і показували, як буде виглядати майбутнє дітей у Покрові. 
Пливе кача в нікуди | вірш про кризу
Пливе кача в нікуди | вірш про кризу
Нікополь 2020-06-08 22:40:42
Пливе кача в нікудиПливе кача, люди усе плачуть,Порошенко й Тимошенко - по трупахдо влади і грошей скачуть...І паплюжиться кров Героїв святая.Ті, що вбили їх - не понесуть кари...Ті, що катували нас - олігархам не цікаві...Їм би гроші, їм би влади, а що ми?Ми їм даємо влади... (?)Пливе кача, Україна плаче... 1 квітня 2014
Переважна більшість українців хочуть здолати Росію
Переважна більшість українців хочуть здолати Росію
Україна 2020-06-10 12:35:56
Понад 50% українців вірять у перемогу України над Росією. Про цю мотивуючу статистику NikopolToday пише з посиланням на CityNikopol та uain.press.В Україні 50,5% людей вважають, що в майбутньому Україна переможе Росію. Лише 10% вважають, що в майбутньому РФ переможе нашу державу. Такі дані оприлюднив Київський міжнародний інститут соціології.Водночас на розширене формування цього питання респонденти дали інші відповіді. Зокрема 37% вважають, що Україна переможе над Росією, оскільки РФ відстала країна, а за Україну весь цивілізований світ. Однак 31% обрав варіант, що ми ніколи не переможемо у війні, бо Україна набагато політично та економічно слабша, ніж сусідня держава.Зазначимо, що 55,5% респондентів вважають, що в майбутньому Україна перейде переважно на українську мову. А 29,8% людей думають, що колись російська мова стане другою державною.Всеукраїнське опитування громадської думки проводили з 26 до 30 квітня. Опитали методом інтерв’ю 1 500 респондентів з усіх регіонів України, крім тимчасово окупованих територій окремих районів Донбасу і Криму. Похибка вибірки не перевищує 2,6%.Нагадаємо, що найбільш серйозною проблемою українці вважають війну на Донбасі. Так думає 72,7% респондентів. На другому місці – 69% – опинилася корупція. Третьою за важливістю проблемою українці назвали високу вартість та низьку якість медичних послуг. Ними незадоволені 67,3% респондентів.А як вважаєте Ви? Фото Город Нікополь / uain.press
Голі солдати Другої світової війни: еротичні фото 18+
Голі солдати Другої світової війни: еротичні фото 18+
Світ 2020-06-10 15:42:42
Обережно - гарячі фото! Подаємо історію цікаво, із перчиком на NikopolToday. Жіночі ню всюди - це сексизм. Тому розмістимо фотографії ню солдат Другої світової війни.Гола правда про армію та військових Другої Світової війни. Не рекомендуємо переглядати фото особам молодшим 18-ти років. Повірте, чоловіки що відслужили - бачили в армії голі дупи та прутны своїх товаришів по службі набагато частіше, ніж їм хотілося б. Тому ця антисексистська фото-історія скоріше для жінок, але не тільки.У чоловічому душі головне правило - не повертатися спиною до незнайомих людей, і не нагинатися за милом, що впало. І ще обурює, що американські солдати, виявляється, брали з собою на війну шльопанці. Маршаллові острови, 1944 рік.П'ятеро німецьких солдатів з жахом дивляться на струмок - чи не водяться там білоруські партизани і білоруські крокодили? Білорусія, осінь 1941 року.Матрос ВМС США з човна, що літає-амфібії Catalina на своєму бойовому посту лякає японців голою сракою і кулеметом. Папуа-Нова Гвінея, березень 1944 року.Японці таких дуп вони ніколи не бачили, і дуже лякалися. Ось так милися матроси Імператорського флоту Японії - їх маленькі попки вимагали мало води. Економыя! 1942 рік.Американцям, напевно, навіть статутами дозволялось воювати з японцями голими. Цей американський зенітник поєднує приємне з корисним, і миється не залишаючи бойового поста. Чистота - запорука перемоги! Філіппіни, грудень 1944 року.Але в армії це рідкісна розкіш - побути на самоті. А під час війни солдати не тільки борються разом, але разом і миються, і разом помирають. Американські війська відмивають бруд і кров під час битви за Гуадалканал. Соломонові острови, грудень 1943 року.Час миття для солдатів, це зазвичай ще й час прання. Американські морські піхотинці купаються і перуть свою форму в Тихому океані під час затишшя в бойових діях. Північні Маріанські острови, липень 1944 року.Німецькі солдати приймають душ на залізничній станції під заправним краном з водою для локомотивів. Судячи з усього це початок війни, коли на голови і дупи німців зверху разом з водою ще не падали бомби.Сором'язливі фінські солдати тренуються на Хіжозеро переправлятися через водні перешкоди. Димова завіса була створена спеціально, це щоб їх не підглядали жінки. Карелія, липень 1942 року.Медогляд призовників - це перше приниження, з яким стикається молодий солдат. Тому що крім медичних цілей цей огляд виконує психологічну функцію пояснення солдатам, що в армії немає місця сором'язливості і особистого простору. Нью-Йорк, 1940 рік.Норвезькі призовники готуються до вступу в Waffen-СС, повернувшись до лікарів передом, а до фотографа задом. В їх скандинавську дупу лікарі теж подивляться, щоб перевірити наскільки вона арійська. Норвегія, лютий 1942 року.Приблизно так, як це робить цей німецький лікар Вермахту. Виникає два питання: що буде якщо солдатська дупа по-арійськи смачно пёрне під ніс офіцерові, і для чого солдат справа тримає дзеркало? Була до війни в СРСР така мода - живі піраміди з фізкультурників, які вчили будувати навіть у школі на уроках фізкультури. І в 1942 році, судячи по зачісках тільки що покликаних радянських солдат, наказали повторити її голими. Як неважко здогадатися, двоє з боків в трусах - це командир і комісар, яким не пристало оголяти свій командирський авторитет.І хоча вийшло досить прикольно, солдати в цій піраміді не посміхаються. І не тому що війна на дворі, а тому що бачити в такій безпосередній близькості голі цюцюрки і дупи своїх товаришів - веселого мало.Але наказ є наказ...Джерело LiveJornal | автор OadamРаніше через фото ми показували історію сотень років гомосексуального кохання. Ви будете вражені, як доступність фото-технологій змінило уявлення про таємничий шлюб геїв та лесбійок. Також ми передавали, що українці вірять у своїй військових та знищення Московії. Перемога буде за Україною!
13 документальних і художніх фільмів про Голокост
13 документальних і художніх фільмів про Голокост
Світ 2020-06-10 21:44:27
Топ-13  кращих документальних і художніх фільмів про Голокост. Про ці драматичні стрічки NikopolToday передає з лінком на сайт Meduza.Ця дата стала днем пам'яті жертв Голокосту. Через політику нацистів були знищені мільйони євреїв і сотні тисяч циган, винищення зазнали і душевнохворі, непрацездатні та гомосексуали з лесбійками. Кадр від MiramaxМіж іншим, Друга Світова війна залишила по собі й еротичні світлини - такої історії Ви ще не бачили. Тож, це 13 важливих для перегляду художніх і документальних фільмів, присвячених одній з головних історичних катастроф людства.1 / «Останній етап», 1947. Ванда Якубовська«Останній етап» Ванди Якубовської - перший повнометражний фільм, що розповідає про Голокост. Режисер, колишній в'язень Освенціма і Равенсбрюка, знімала картину на території концтабору. Охоронців зіграли місцеві жителі. Ідея фільму виникла у Ванди ще в ув'язненні, сценарій їй допомогла написати інша ув'язнена - Герда Шнайдер.The Last Stage [Ostatni etap] / jffzg2 / «Ніч і туман», 1955. Ален РенеКороткометражний документальний фільм Алена Рене починається з екскурсії по руїнах Освенцима. Голос за кадром розповідає про нацистської ідеології і медичних дослідах над в'язнями таборів. Кадри з горами трупів у газових камерах чергуються зі сценами комфортного життя есесівців. «Ніч і туман» - це директива Адольфа Гітлера, яка давала можливість викрадати антинацистських активістів на всіх окупованих територіях. Цю картину показували на Каннському фестивалі 1956 року, не дивлячись на протести німецького посольства у Франції, що хотіло приховати правду.extrait 3 Nuit et Brouillard / HGBruayBox3 / «Втеча з Собібора», 1987. Джек ГолдЛейтенант Печерський замишляє втечу з польського концтабору і хоче взяти з собою якомога більше людей. В'язні методично позбавляються від своїх охоронців, серед яких українці-колабораціоністи. Прибирати мучителів потрібно поодинці, мета тихого бунту - роздобути зброю й вирватися на свободу. Але не всі в'язні готові до такого ризику. Після масової втечі табір Собібор був закритий за особистою вказівкою Генріха Гіммлера.torrento.net - Втеча з Собібора / Escape from Sobibo (1987) / justheare44 / «Схильність», 1997. Шон МатіасІсторія молодого німецького гея на ім'я Макс - його затримують після того, як він рятує свого знайомого від загибелі в «ніч довгих ножів». Впливові родичі влаштовують втечу Макса, але СС наздоганяє юнака і відправляє в Дахау. Він приховує свою гомосексуальність, і йому видають такий же знак відмінності, як євреям, - жовту зірку. Пізніше він зустрічається з тим, хто відкрито носить рожеву зірку - знак геїв і закохується посеред голоду та смерті у таборі.Bent (Trailer) / babyboy841195 / «І ось прийшли туристи», 2007. Роберт ТальхаймМолодий німець проходить альтернативну службу в польському місті, поруч з яким раніше був табір смерті. Завдання юнака - допомогти старезному поляку-екскурсоводу водити туристів по місцях нацистських злочинів. У картині німецького режисера показані три точки зору на холокост. Перша - це позиція поляка, який вже багато років описує табір смерті тим, хто, швидше за все, про нього майже нічого не знає. Друга - юнака, якому належить заново пережити темну сторону історії Німеччини і зрозуміти свій зв'язок з місцем історичного злочину. Третя точка зору - це погляд туристів, які ще не знають про жахи, які відбувалися на цій землі.Am Ende kommen Touristen (HQ-Trailer-2007) / Kilkenny19786 / «Хлопчик у смугастій піжамі» (2008). Марк ХерманХлопчик прокидається і розуміє, що Німеччина, його батьківщина, воює з усім світом, його тато - великий начальник, а їх сім'ї - пора в подорож. Тепер вони будуть жити поруч з якимось загоном, обгородженим колючим дротом. На тому боці багато людей, з якими можна розмовляти, вони погано одягнені і не дивляться в очі. Один з підлеглих батька віддавив комусь із них руку. У хлопчика мало друзів, але він знаходить собі товариша за колючим дротом. Дружба відкриває йому світ табору смерті, він дізнається, що скоро його друг помре, і не знає, що робити.Трейлер фільму «Хлопчик в смугастій піжамі» / Олександр Воїнів7 / «Слідами невідомого Голокосту» (2011 -...) Борис МафцірДокументальний проект про євреїв, які пережили холокост на території колишнього СРСР. У мережі доступні три фільми проекту: «Хранителі пам'яті» (про голокост в Білорусії), «Катастрофа. Східний Фронт »(про знищення євреїв на території Росії) і« За Ністру »(про катастрофу в Трансністрії). У наступних фільмах планується розповісти про голокост в Латвії і на Україні. Завершиться проект картиною, що розповідає про те, чому Йосип Сталін ігнорував тему Голокосту на окупованих територіях СРСР.8 / «Два вигляди Освенцима» (2011). Бланш Фінгер, Вільям КарелФранцузький документальний фільм, знятий на основі двох фотоальбомів. Перший виявила колишній в'язень Освенціма Ліля Якоб: на знімках - угорські євреї, яких привезли в табір смерті в 1944 році, коли Гітлер уже відчував близькість поразки і вирішив прискорити масові страти. Другий альбом - повсякденне життя німецького офіцера Карла Хекера і його товаришів по службі в тому ж самому таборі.9 / "Кіноальманах" Свідки "» (2012-...). Костянтин ФамКіноальманах Костянтина Фама складається з трьох новел: «Туфельки», «Брут», «Скрипка». Поки зняті тільки дві частини. У першому фільмі через історію взуття (від вітрини до братської могили) розповідається історія нацизму і масового знищення євреїв. Друга частина, «Брут», - це погляд на холокост очима собаки, яка з домашнього вихованця перетворилася в охоронця концтабору. Новела «Скрипка» - історія одного музичного інструменту до, під час і після війни.10 / «Ханна Арендт», 2012. Маргарета фон ТротаХанна Арендт »Маргарет фон Тротта | Уроки історії XX століття / фото urokiistorii.ruНімецький режисер і сценарист Маргарета фон Трота розповідає про три роки з життя політичної філософині Ханни Арендт (1906-1976). У 1961-1964 роках Арендт писала статті для The New Yorker про судовий процес над Адольфом Ейхманом, одним з організаторів Голокосту. Їй потрібно було вивчити природу ненависті фашистів до єврейського етносу. Репортажі з залу суду - це велике дослідження, присвячене не лише ідеології нацизму, а й цінностей всього європейського суспільства.11 / «Найбільш порядна» (2014 року). Ванесса ЛапаРежисер-документаліст Ванесса Лапа відновлює приватне життя Генріха Гіммлера, одного з головних ідеологів Третього рейху, за матеріалами його особистого архіву - листуванні з дружиною і коханкою, щоденникових записів та інших документів. Серед паперів збереглася записка з враженнями дочки Гіммлера про відвідування табору Дахау: «Це було чудово».DER ANSTÄNDIGE | Trailer [HD] / kinofilme12 / «Настане ніч »(2014 року). Андре СінгерДокументальний фільм за матеріалами картини Альфреда Хічкока і Сідні Бернстайна, яку вони знімали в 1945 році на основі документів з архівів британської, американської та радянської розвідки. У фільмі показані страшні сцени життя в таборах смерті і те, що залишилося в них після втечі нацистів, які намагалися зни