Всі публікації з тегом хіп

Alyona Alyona випустила кліп в дусі культової гри GTA, як стало відомо NikopolToday з YouTube-каналу співачки. У кліпі онлайн-версія Альони їздить на жовтих Жигулях порожніми трасами спальних районів Києва.Alyona Alyona / фото: прес-службаАльона влаштовує дикі танці в стилі брейк на даху власної машиниТільки у 2019 році зірка українського хіп-хопу alyona alyona випустила 9 кліпів, включаючи колаборації з Джамалою та реп-тріо KALUSH. Додамо сюди дебютний альбом «Пушка» та EP «В хаті МА» і отримаємо продуктивність недосяжного рівня. З такою частотою релізів у фанатів Альони напевно з’явилася дофамінова залежність від її контенту. Але, судячи з усього, зменшувати обороти реперша з Баришівки навіть не думає. Вже у першому місяці 2020 року вона представляє чергову прем’єру — кліп на пісню «Дикі танці» з торішнього EP «В хаті МА».Нове відео гарантовано викличе схвальну посмішку на обличчі всіх геймерів. Alyona alyona постає тут в ролі персонажа культової гри Grand Theft Auto (GTA) та розсікає на жовтих Жигулях по порожніх трасах спальних районів. Хаотично забудовані панельні будинки, калюжі у пробоїнах асфальту, обов’язковий білборд «З днем народження», продуктовий ларьок з пивом і морозивом, кіоск Ремонт взуття та спортивного вигляду молодь на сходинках — ці рідні серцю локації не сплутати ні з чим.Заїхавши в один з київських дворів, Альона влаштовує дикі танці в стилі брейк на даху власної машини. Слідом за нею інші герої цієї вигаданої гри — продавщиця в блузі з леопардовим принтом і робочому синьому фартуху, майстер взуття не першої свіжості, дівчина за лотком з фруктами в топіку ALENciaga, братва, яка пересувається на «кортах», і навіть бездомні коти — всі починають качатися під мінімалістичний біт треку. Місто засинає... прокидається хіп-хоп мафія!Нагадуємо, раніше з таємничим незнайомцем alyona alyona епатувала прозорим нарядом на M1 Music Awards.Фото РБК-Україна

Вони "мирно" зруйнували СРСР. В Україні хіпі з'явилися у 1960-ті роки. Радянська влада боролася з ними протягом двох десятиліть. Розсекречені документи КДБ УРСР проливають світло на те, як відбувалася ця боротьба з тими, кого звинувачували у розвалі СРСР. Хто міг би подумати, що розквіт хіпі в СРСР почнеться з публікації в офіційній газеті "Правда"? Адже саме там у 1967 році з'явилася бадьора стаття про те, що в Америці набирає обертів молодіжний рух, який протестує проти війни, розв'язаної США у В'єтнамі, і взагалі проти капіталізму. Але це була тільки пропаганда, адже в СРСР ніколи не було комунізму, але постійно була війна. Все швидко зміниться, коли натовпи радянських хіппі підуть війною проти совку.На початку радянська пропаганда написала, що хобі розвалять США, але вийшло "трохи" інакшеІнформацію радісно підхопили інші радянські мас-медіа. Фактично, своїми руками СРСР розповіло всім про рух хіппі, що вплинув згодом на падіння СРСР. У 1968-му популярний журнал "Навколо світу" опублікував восьмисторінковий репортаж власного кореспондента Агентства друку "Новини" у США Генріха Боровика "Ходіння в країну "Хіппляндію". Він побував у Сан-Франциско на вулиці Хейт-стріт, перейменованої молодими стріт Там побачив юнаків і дівчат, що з'їхалися з усієї Америки, точніше, що втекли з дому. Тихо перемовляються. Розглядають перехожих. Цілуються". "Чого ви домагаєтеся?" — запитав журналіст у двох хлопців, які попросили пару монет на каву. "Бути самими собою і отримувати задоволення". "Але якщо всі ось так будуть отримувати задоволення, у кого ви тоді проситимете монети?" — не відступав Г. Боровик: «Так грошей не буде, — здивувався один із хлопців. - Все буде спільне. Пішов — взяв, що хочеш».Ідеали юного американця збігалися з офіційною радянською доктриною про майбутнє комуністичне суспільство. Кремлівські пропагандисти тріумфували: західна молодь мріє про комунізм!"Свіжий номер "Навколо світу", затертий, уже без обкладинки, був зачитаний найбільше в тих місцях, де розповідалося про дивовижну країну дітей-втікачів", - писав у мемуарах Алік Олісевич, гуру львівських хіпі, який саме з того репортажу вперше дізнався про новий молодіжний рух.Шеф українського КДБ генерал Віталій Федорчук інформував ЦК КПУ у лютому 1971-го: "У деяких містах України, починаючи з 1968 року, серед молоді на базі "фарцівників" та "бітломанів" стали виникати групи, учасники яких називають себе послідовниками перебігу т.з. "хіпі", що набув широкого поширення в деяких західних країнах, особливо в Англії та США. На документі помітка: "Доповідено тов. Шелесту П. Є.".Радянська пропаганда власними руками запустила "бомбу сповільненої дії" для СРСРХіпі поважали лише західну музику та танцювали дивний, з погляду радянських обивателів, танець — рок-н-рол.Самі українські хіпі вели відлік свого руху з 1967 року. Однак у поле зору спецслужб потрапили лише через рік. У 1968–1970 роках у Києві, за даними Федорчука, налічувалося "близько 170 "хіпі", що входять до різних груп". Генерал повідомив, що його відомство здійснило "низку заходів щодо локалізації та розкладання існуючих та запобігання виникненню нових угруповань "хіпі". І оптимістично запевнив: "Після проведення широких профілактичних заходів рух "хіпі" перестав бути популярним серед молоді". Але чи було це правда?До слова, раніше ми розповіли, як неформали "завалили" СРСР і вплинули на становлення демократії в Україні. Глава КДБ явно перебільшив ефективність "широких профілактичних заходів". 1971-го, коли він писав цю доповідну, рух не тільки не втратив популярності, а й навпаки — розширював географію та кількість прихильників.Від Донецька до Львова "розплодилися" хіпіНа початку 1971 року спільноти хіпі були вже у багатьох містах України — не лише у Києві. Наприклад, у великому промисловому центрі Ворошиловград (так тоді називався Луганськ). "Учасники цього угруповання, - описує голова КДБ, - багато в чому наслідують "однодумців" на Заході, допускають нездорові міркування, ведуть аморальний спосіб життя, роблять спроби придбання наркотиків". Проти хіпі та особливо Євгена Мацевича, який демобілізувався з армії та "згрупував навколо себе молодь", спецслужба провела "профілактичні заходи з широкою участю громадськості".А на лідера хіпі у Кривому Розі Анатолія Єрмолаєва порушили кримінальну справу. До групи з шести осіб входили "15–16-річні підлітки, які ніде не навчалися та не працювали". Єрмолаєва, майстра телеательє, звинуватили у цьому, що він змушував хлопців " красти гроші в батьків на власні потреби " , і залучили за ст. 208 КК УРСР. Потім вирішили не зчиняти галасу і посадили його в психлікарню. А підлітків примусово працевлаштували.Кіровоградська група хіпі (нині місто Кропивницький), яка налічувала 20 осіб, іменувала себе Спілкою вільної молоді. Факт появи мало не підпільної організації спричинив переполох у місцевих силовиків: "Для її розкладання" створили оперативну групу з місцевих гебістів та міліціонерів. Частину хіпі притягли до адміністративної відповідальності (за порушення громадського порядку та дрібне хуліганство), іншу частину викликали до КДБ і гарненько "пропісочили", а найнешкідливішими зайнявся райком комсомолу. В результаті "угруповання "хіпі" у м. Кіровограді припинило існування".Культовим місцем львівських хіпі було кафе "Вірменка". Заклад існує і зараз, але після капітального ремонту інтер'єр виглядає інакшеУ Севастополі — закритому для іноземців місті моряків, геть-чисто позбавленому будь-яких західних впливів, — виявили 12 хіпі. Їх ватажка Дмитра Футермана "залучили" як дармоїда (у справі є обов'язкова деталь: "Вів аморальний спосіб життя"), чотирьох взяв в обіг КДБ, щодо семи бюро міськкому комсомолу, що залишилися, "провело за участю громадськості профілактичні заходи".Проте "найхипнішим" містом, не рахуючи Києва, виявився Рівне — там КДБ нарахував три десятки хіпі. Було "вжито заходів щодо запобігання їхнім зборищам". Місцеві хіпі почали опрацьовувати за місцем роботи або навчання (це називалося "Надання позитивного впливу на них через громадськість"). Очевидно, виховні заходи впливали не на всіх, тому додатково "проводилася робота щодо переконання учасників групування та залучення їх до суспільно-корисної праці". Результат: "Група "хіпі" у м. Рівне розпалася".Рухом хіпі охоплено також Львів, Харків, Донецьк, Одеса, Дніпропетровськ (радянську назву Дніпра), Суми, Запоріжжя, Полтаву, Чернівці. Географія велика! До того ж Львову належав особливий статус — саме там 1987-го з нагоди 20-річчя руху в СРСР написали маніфест радянських хіпі. Його авторами стали двоє киян, двоє львів'ян, харків'янин та представники інших міст."Заперечував актуальність марксизму-ленінізму"Ось що декларували радянські хіпі у своєму маніфесті: "Ідеал хіпі - суспільство, засноване на рівності, братерстві, де немає відмінностей між націями, де любов буде основним елементом людських відносин... Це може статися лише завдяки нашій людяності, гуманізму".А ось як зображували хіпі у КДБ УРСР: "До складу цих груп входять, як правило, морально нестійкі та аполітично налаштовані школярі старших класів, студенти вузів та технікумів, молоді робітники, переважно з тих, що не вступили до вузів, особи без певних занять. Серед них є молоді люди зі ущербною психікою та фізичними вадами.Обкладинка "Навколо світу" (№9, 1968) з репортажем Г. Боровика про американські хіпі. Для багатьох українців шлях до хіпі розпочався з читання цього репортажуЗгідно з тодішньою ідеологією, "нормальні люди" не можуть бути незадоволеними радянським способом життя. А якщо такі знаходяться, то це алкаші, збоченці чи хворі на голову. Тому соціальний портрет хіпі у зображенні комітету держбезпеки виглядав так: "Серед них широко поширені пияцтво, азартні ігри, вживання наркотиків, "фарцювання", сексуальні збочення, звідництво тощо. Збираючись у ресторанах, кафе, міських скверах та інших громадських місцях, вони створюють там непристойну обстановку, прагнуть звернути він увагу публіки своїм доведеним до непристойності зовнішнім виглядом і поведінкою".Однак найбільше насторожував не зовнішній вигляд (довге волосся, потерті джинси, яскраві бандани, "пацифіки" тощо), а те, що "в середовищі "хіпі" відзначені факти ідеологічно шкідливих, а часом і явно антирадянських висловлювань, поширення літератури та анонімних документів наклепницького та аморального змісту".Наприклад, донецький хіпі Олег Лебедєв міркував серед друзів про те, що комунізм — це утопія, а в питаннях ідеології країна котиться в прірву. Скаржився, що в країні немає "можливості вільно висловлювати свої думки та емоції". Але найстрашніше полягало ось у чому: Лебедєв "заперечував актуальність вчення марксизму-ленінізму" і мав намір організувати демонстрацію "проти свавілля влади щодо молоді".Інші хіпі, якщо вірити повідомленням КДБ, не обмежувалися словами. Наприклад, мешканець міста Жданова (так називався Маріуполь) Сергій Бобров "виношував зрадницькі наміри та намагався з власної ініціативи збирати шпигунські відомості". Два хіпі з Івано-Франківська — Михайло Калюжний та Олександр Міхєєв — "вчинили спробу до зради Батьківщини" (щоправда, в чому вона полягала, не вказано). А лідер руху хіпі у Миколаєві Володимир Бондарчук "виношував зрадницькі наміри, намагався проникнути до посольства США в Москві, пізніше направив до цього ж посольства два листи про надання йому політичного притулку". Листи, зрозуміло, перехопила поштова цензура і до посольства вони не дійшли. Бондарчук отримав три роки спецпоселення "за дармоїдство".Але ж це що! У деяких містах "довговолосі" зробили замах на фактичну монополію держави на проведення масових заходів. Наприклад, в Івано-Франківську у квітні 1971-го планували влаштувати мітинг на центральній площі, а у Кіровограді у травні того ж року — молодіжну демонстрацію "за свободу слова, свободу кохання, свободу демонстрацій". Ні там, ні там нічого не вийшло: "Були вжиті заходи щодо запобігання та припинення можливих антигромадських проявів".Натомість в інших містах вийшло. 18 жовтня 1972 року генерал Федорчук доповів у ЦК КПУ: "Мали місце випадки виходу окремих груп "хіпі" на вулиці міст з анархістськими та іншими антигромадськими гаслами (м. Харків, Запоріжжя, Чернівці), поширення листівок із закликом організувати збіговисько всіх, хто підтримує рух "хіпі" (м. Сімферополь)". Але було вже пізно, хвиля хіпі та "непокори" совку вийшла з-під контролю. Як зірвати захід?У другій половині 1970-х хіпі почали регулярно проводити зльоти та джем-сейшени, а КДБ посилено боротися з ними. Цим займалося 5-те (ідеологічне) управління, а точніше, що був у його складі 3-й відділ, який відав молодіжними питаннями."Довговолосих" регулярно висміювали в пресі. Карикатура на обкладинці журналу "Крокодил" (№1, 1979)Так, у Києві "засікли" заїжджого москвича, який у популярному молодіжному кафе "Хрещатий яр" (нинішня вул. Прорізна, 4) пропонував відвідувачам "взяти участь у зборищі наслідувачів "хіпі", які нібито ведуть боротьбу "проти зла та насильства" у нашій За його словами, він має намір виїхати до Таллінна для участі в так званому зльоті "хіпі", виступити там з гаслами "Геть насильство в нашій країні" і "Хай живе справжня свобода". У Львові з 1977 року виступав місцевий "так званий самодіяльний вокально-інструментальний ансамбль "Вуйки". Окремі молоді люди, які були присутні на цих концертах, допускали хуліганські та інші антигромадські прояви. УКДБ Львівської області спільно з міськкомом комсомолу та органами міліції припинили виступи.У липні 1979-го близько півсотні хіпі — зі Львова, Дніпропетровська, Мінська, Риги, Москви та інших міст планували з'їхатися до Криму, щоб відсвяткувати весілля своїх однодумців — Єрмаша та Саніної. Проте зусиллями місцевих комітетників та міліціонерів захід було зірвано.У вересні того ж року хіпі з багатьох міст СРСР рушили до Львова "нібито у зв'язку зі смертю одного з лідерів "хіпі" на Заході, американського гітариста Д. Хендрікса". Очікувався виступ ансамблю "Вуйки" на Личаківському цвинтарі. Воно не відбулося — з тих самих причин.Як зірвати захід? Так, дуже просто. Наприклад, київський хіпі В.Черній зібрався відсвяткувати день народження у колі однодумців, для чого запросив гостей із Херсона, Львова, Риги, Таллінна та інших міст. Гебісти запідозрили: день народження лише прикриття справжніх намірів. Присутні обмінюватимуться забороненою літературою, розмовлятимуть про східну філософію, популярну в середовищі хіпі, а також обговорюватимуть "йоготерапію та проблеми особистості Ісуса Христа". Все це — табу, бо в СРСР філософія має бути марксистсько-ленінською, терапія — тією, що призначив дільничний лікар, а релігію радянська влада й поготів не жалувала. Семеро іногородніх гостей затримали у Києві на вокзалах — залізничному та автобусному, після чого відправили додому. У восьми гостей-киян на вулицях перевірили документи, вилучили "виготовлені фотоспосібом копії чотирьох книг, а також записи ідейно збиткового змісту, що належать Чернію".У доповідній записці від 11 жовтня 1979 року В. Федорчук запропонував керівництву УРСР такі способи боротьби з хіпі: органи міліції спільно з райвиконкомами мають працевлаштувати непрацюючих хіпі, а тих, хто ухилятиметься, працевлаштувати примусово. Військкоматам терміново призвати до армії тих хіпі, хто ще не служив. А також слід "збільшити кількість радіо- та телепередач, публікацій у пресі щодо викриття ідеологічних диверсій, спрямованих на радянську молодь, розвінчання буржуазного способу життя".Більшість рекомендацій голови КДБ реалізували. Переслідування хіпі припинилися лише у "перебудовному" 1989-му, незадовго до розпаду СРСР.Один із перших "сигналів" КДБ УРСР про рух хіпі, травень 1972 р.Джерело ФОКУС

Найбільшою в Україні була хіп-тусовка у Львові, де традиційною була орієнтація на Захід. Хоча російське КДБ полювало на хіпі впродовж двох десятеліть аж до розвалу СРСР, в чому альтернативна молодь дуже допомогла.Спільнота «Вірменка», за назвою культовою у 1980-х львівській кав'ярні, присвячена музичному андеграунду Львова пізньорадянського періоду. Там опублікували фото хіпі з оцифрованих слайдів.Субкультури в СРСР допомогли зруйнувати Советський СоюзНайбільшою в Україні була хіп-тусовка у Львові, де традиційною була орієнтація на Захід та демократичні цінності. Перші розрізнені групи молоді, що хипують, були об'єднані в 1968-1970-х В'ячеславом «Шарніром» Єресько. Учасники групи Шарніра збиралися напівтаємно на місці польського Цвинтаря Орлят біля Личаківського цвинтаря. З-поміж них вийшов перший з відомих маніфестів хіпі, також вони розпочали культ Джиммі Гендрікса у Львові відразу після його смерті у вересні 1970-го. У 1970-х головним місцем збору став Святий Сад, де зосереджено учасників рок-гурту «Супер Вуйки». Там відбувалися хіп сейшні. Один із них, пов'язаний із культом Гендрікса, вилився у стихійну демонстрацію у Львові 17 вересня 1977-го.Серед львівської хіпівської тусовки 1976-го виникла перша на території СРСР байкерська група Ігоря «Пензеля» Венцславського. З неї вийшли письменники та поети Волдмур Яворський, Валерія Славнікова, Зоряний, художники Олена Бурдаш, Дем, Орест Макота.На той час хіпі у Львові, зокрема й російськомовні з симпатією ставилися до учасників національно-визвольної боротьби УПА, оскільки їх також «пресувала» радянська державна система.

Єдиний справжній комунізм, під час СРСР - був у комунах хіпі, які разом із іншими неформалами і ЛГБТ доклали руку до розвалу "тюрьми народів". Режисер з Естонії Тер'є Тооміст зняла документальний фільм "Радянські хіпі". Це історія про те, як кілька "олдових" естонських хіпі вирушають у подорож з Таллінна до Москви, де в Царицинському парку 1 червня за традицією відзначають річницю розгону антивоєнної демонстрації 1971 року, де російська молодь вимагала зупинити окупацію Афганістану. На неї вивів своїх соратників лідер та засновник хіпповського руху в СРСР Юрій "Сонце" Бураков.Понад три тисячі людей, які протестували проти американського вторгнення до В'єтнаму, було затримано міліцією. За легендою, саме Буракову спільнота радянських хіпі "Система" (спочатку "Сонячна система") має бути вдячна своєю назвою.Отже, в розписаний квітами мікроавтобус занурилися: Аксель "Алекс" як водій, його дружина Лариса, Володимир "Кест" Відеманн, Олександр "Сась" Дормідонтов, Тину "Поя" Сампу та Ааре "Бабай" Лойт.Режисер Тер'є Тооміст розповідає:Мені були цікаві люди, які досить сміливі, щоб жити в радянському просторі відповідно до власних цінностей. Мені було важливо показати людей, які були пацифістами у цьому дуже авторитарному режимі. Ми збиралися зняти фільм про кількох ексцентричних особистостей, у яких вистачило сил жити інакше, ніж суспільство від них очікувало. Але за кілька років досліджень я виявила, що це була справжня субкультура, цілий рух.– Ви можете порівняти західних хіпі та радянських? Чим вони різняться?– Західні хіпі більше виявлялися зовні, вони виходили на вулиці, відкрито протестували, тоді як радянські хіпі перебували в андерграунді. "Система" була такою собі таємною мережею духовно вільних людей. У той же час на Заході серед хіпі було більше наркотиків. Ранні радянські хіпі вели досить тверезий спосіб життя, тільки в пізні 70-ті почалися експерименти з наркотиками.– Зараз у русі хіпі є політичні протиріччя?– Коли почалася війна в Україні, у спільноті виникла певна напруга між росіянами, які підтримували вторгнення російської армії до Криму, та жителями України, які були налаштовані дуже націоналістично та протестували проти цього, а також тими, хто принципово виступав проти війни. Більшість спільноти, як старшого покоління, так і молоді, залишилася вірною ідеям пацифізму. Проте тертя, безперечно, виникло. Наприклад, Алік з України (ми показали це у фільмі) відмовився приєднатися до поїздки до Москви, сказавши, що його нога ніколи не ступить на російську землю.Говорить продюсер Лійс Лепік:- 2011 року режисер прийшла до мене з ідеєю зняти фільм про рух хіпі в Естонії, а можливо, і в Радянському Союзі. Вона прочитала мемуари Володимира Відеманна "Школа магів". Ми зайнялися дослідженням цієї теми, записали багато інтерв'ю (деякі з наших співрозмовників уже померли). І у 2013 році організували в Естонському національному музеї виставку, присвячену руху хіпі в Естонії. Хіпі в Росії, Литві, Латвії дізналися, що ми знімаємо фільм, і стали надсилати нам фото, кіноматеріал, ми налагодили багато контактів. Це було добрим стартом для зйомок. Ми також взяли участь у міжнародній програмі Documentary Campus Masterschool, завдяки якій "Радянські хіпі" вийшов у спільному виробництві Естонії, Німеччини та Фінляндії. Вмістити цей величезний матеріал у 75 хвилин екранного часу виявилося нелегким завданням. Ми обговорювали багато варіантів, навіть думали, чи не надіслати нам Ааре до Індії. Але в якийсь момент вирішили, що найважливіше для нас у фільмі – це історія руху. Подорож – добрий спосіб показати, що сталося з цими людьми у наші дні. У Акселя були добрі друзі в Санкт-Петербурзі: Гена Зайцев та Валя. Завдяки йому вони нам довірились. Таке правило "Системи" - якщо один її член довіряє комусь, то й інші теж. Ми з Тер'є були дітьми, коли Радянський Союз розпався. Ми чули розповіді про життя в ньому лише у чорно-білих тонах. Але виявилося, що там були квіти, були фарби, у життя в Радянському Союзі на той час були різні сторони.- Тер'є зробила виставку про естонські хіпі, я почула про це і поїхала до Естонії, познайомилася з Тер'є, і ми вирішили, що працюватимемо разом над фільмом. Я працюю в університеті, пишу монографію про хіпі. Працювала з Museum Wende у Лос-Анджелесі. Тому що, коли я брала інтерв'ю у хіпі, я побачила, що мають величезні архіви, і ніхто їх не збирає, люди вмирають, і архіви пропадають. Ми отримали приблизно 15 архівів, більшість із Москви, але були з Ленінграда, Риги. Я допомогла Тер'є з матеріалами з історії руху. Маю зараз 130–150 інтерв'ю, тоді була сотня. Передала їй картинки з архіву [Анатолія] Азазелло, який багато малював, кілька фотографій Сонця, демонстрації. Ірина Гордєєва, яка займається пацифістами та раніше працювала в РДГУ, допомогла зі зв'язками в Москві, розповіла, з ким вона може зустрітися.– Чому ви зацікавилися цією темою?- Майже випадково. Я написала книгу про молодь у сталінські часи. Взагалі вважаю себе спеціалістом з молоді. Якось один проект в Оксфорді очолив професор, який хотів зробити порівняльну історію 1969 року. Йому важливо було включити всі країни Східної Європи, не тільки Чехословаччину, в якій 68 року були великі події. Він попросив мене провести дослідження про 1968 рік у Радянському Союзі. У Радянському Союзі [тоді] було дуже спокійно, був єдиний протест проти подій у Празі. Але в архіві Радіо Свобода в Будапешті я знайшла випуск Хроніки поточних подій, там була одна сторінка про демонстрацію хіпі в Москві 1 червня 1971 року. Я дуже здивувалася: ніколи не думала, що в СРСР були хіпі, і захотіла дослідити це. Мені цікаве ставлення суспільства до "Системи". Мені здається, це добрий приклад того, як працював пізній соціалізм, яку дистанцію можна було створити між системою та особистістю. А з іншого боку це показує, що дистанцію втримати неможливо.Міхкель Рам Тамм, естонський філософ та експерт з санскриту, йоги та медитації, став гуру для багатьох хіпі з Естонії та інших країнПерші хіпі, які з'явилися вже в 1967–68 році, переважно в Прибалтиці, у Ризі, хотіли лише розваг: вони любили музику, їм подобався такий стиль одягу. І в принципі ідеали хіпі недалекі від комунізму: колективізм, солідарність, мир тощо. Вони не бачили протиріччя соціалізму з життям, яким жили. Потім з'явилися перші статті в газетах, наприклад, у "Правді" у 1967 році була надрукована стаття про американські хіпі, і це була дуже симпатична стаття, бо, ну, це така капіталістична молодь, яка проти капіталізму, чого ще бажати. Коли хіпі з'явилися в Радянському Союзі, влада дивилася на них із підозрою. Вони не знали, що з такими людьми робити: довге волосся, брудні джинси – це непристойно. Але в принципі жили спокійно і без конфліктів. Перелом настав після демонстрації 1971 року в Москві. Організував її Юра Бураков на прізвисько Сонце. Нещодавно я знайшла його архів, що зберігається у його брата. Там є оповідання, в якому він описує цю демонстрацію і свою мотивацію: "Я хочу показати, що наші люди, "волосаті" – теж добрі люди, теж гідні громадяни Радянського Союзу".Після демонстрації заарештували всіх, Сонце виставили зрадником перед його людьми. Я думаю, що це не так, хоча правду неможливо дізнатися ніде, окрім як у архівах КДБ. Його потім часто примусово відправляли в "психлікарню", і якби він дійсно постійно працював з органами, цього не сталося б. Можливо, згодом його шантажували, бо він став торгувати валютою. Але в 1971 році він діяв від щирого серця, і в оповіданні він каже, що був здивований, що в Мосраді погодили демонстрацію через два дні після відмови. Він так хотів її провести, що навіть не подумав про провокацію. Потім хіпі вже не намагалися інтегруватися в суспільство, і через 10 років ситуація вже була зовсім інша. Виникли літні табори на [ріці] Гауе недалеко від Риги, в яких у найкращі роки щоліта зустрічалися 2–3 тисячі людей. Існують власні ритуали, свій сленг.– Чому елітарна група молоді розрослася, можна сказати, у соціальний прошарок?– Субкультури майже завжди починаються з ексклюзивної елітарної групи: є доступ до речей з-за кордону, менший страх і так далі. Хіпі були наймогутнішою субкультурою в Радянському Союзі, але "Система" включала і панків, і всіх нонконформістів. Це була не лише еліта, але завжди зберігалася перевага інтелігенції, городян – переважно з Росії, України та Прибалтики. Чому вона стала такою масовою? Крок від соціалізації при соціалізмі до хіпізму був не такий вже й великий. Але люди думали, що всі комуністичні цінності продані: колективізм, солідарність, боротьба за мир – що це порожні слова в офіційній культурі. У принципі те, що вони створили, було найкращим варіантом комунізму.Хіпі були найінформованішими людьми в Радянському Союзі, тому що все літо подорожували з одного міста в інше, добиралися навіть до Середньої Азії, Сибіру, ​​Алтаю. У кожному місті, в якому існувала "Система", було місце, де вони збиралися, і кожному воно було відоме. Усі носили записники з тисячами номерів телефонів. Якщо ти в місті і нікого не знаєш, можеш дзвонити, і там одразу зрозуміють, що ти свій, і подбають про тебе. Це був інтернет без інтернету – особисті зв'язки та знання про цей простір. Перше травня - початок сезону, всі збиралися в Таллінні, 1 червня в Царицино: такий собі паралельний календар. І оскільки все відбувалося усно та дуже особисто, КДБ було складно зрозуміти, як це працює. Якщо людей забирали та допитували на "профілактиці", їх завжди запитували: як ви зв'язуєтеся, як дізнаєтесь один одного. І хіпі самі іноді не могли це пояснити. Поведінка, зовнішній вигляд, особливий жарт, тисячі маленьких знаків приналежності до "Системи".- Яку роль, на вашу думку, "Система" відіграла в розвалі Радянського Союзу?– "Система", звісно, ​​не зруйнувала Радянський Союз. Але дивно, як мало протестів було 1991 року. Люди продовжували жити, як жили, і в цьому "Система" відіграла, на мою думку, велику роль. Вона показала, що можна створити світ, який мінімально пов'язаний із офіційним. І коли офіційна система розпалася, то це вже не було так важливо.Арестовані у Криму хіпі- Яка доля "Системи" після розвалу Радянського Союзу?– Вона існувала тому, що існувала радянська система, відповідала на її репресії та можливості, і втратила сенс із її зникненням. Вона була справді всесоюзною: прибалтійські та українські хіпі не вважали, що вони з різних країн. Хоча зараз очевидно, що у "Системі" були представлені різні політичні погляди, хіпі про політику мало говорили, хіба що виступали проти радянського ладу і не знали, хто з них націоналіст чи релігійний фанатик. Це виявилося після розпаду СРСР. Прибалтійські хіпі втратили зв'язок із " Системою " , оскільки виникли розбіжності з росіянами. Це сталося не відразу, а поступово, і процес продовжується досі. 2014 рік, війна в Україні та взагалі ситуація з Росією його поглибили. Неможливо говорити про одну "Систему".В економічному плані Радянський Союз був непоганим місцем для хіпі. Життя було дуже дешеве, всі мали працювати і щось заробляли, ніхто не замислювався про завтрашній день, про те, де взяти грошей і як купити квартиру. Потім ці питання стали дуже важливими. Дуже багато померло у 90-ті від наркотиків, злочинності, хвороб. Я б сказала, що "Система" померла в середині 90-х лише через зовнішні обставини.– Якщо порівняти західних хіпі та радянських, чи можна сказати, що це дві різні "Системи"?– Вже те, що радянські хіпі назвали свою спільноту "Системою", – це радянська особливість. Це трохи смішно, тому що у хіпі завжди анархія, відсутня ієрархія, немає жодної системи. І вони справді були більш організованими. Тільки так можна було пережити репресії. Щоб бути хіпі, треба було все віддати. Я б сказала, що радянські хіпі були більш радикальними та інтенсивними. Навіть якщо ти ставав хіпі на рік, ти мав дорого заплатити. Щоб не потрапити до армії, чоловікам доводилося провести три місяці у "психлікарні". І друга особливість у тому, що радянська "Система" існувала набагато довше. Хіппівський рух на Заході закінчився в середині 70-х. У Радянському Союзі неможливо було розвиток: був публічного дискурсу, неможливо було створити комуни, тому хіпі законсервувалися у незмінному вигляді з кінця 70-х майже до 90-го року без будь-якого ідеологічного чи стилістичного розвитку. Справжній застій.Оскільки на Заході нічого не варто було бути хіпі, то можна було легко перестати бути ним, і повернутися до звичайного життя. Або щось зробити з цим досвідом, наприклад, написати книгу, як Стів Джобс. За наявності штампу з діагнозом "шизофренія" неможливо було зробити навіть невелику кар'єру у Радянському Союзі. Але Радянський Союз розпався, і хіпі відкрилося багато можливостей. Долі склалися по-різному: є люди, які працюють на "Яндекс" та в адміністрації президента Путіна, є люди, які залишилися на дні та померли від алкоголю та наркотиків.До слова, Нікополь зараз отримує на себе найбільшу лють рашистів з-поміж населених пунктів Дніпровщини.Джерело Радіо Свобода

Як неформали "завалили" СРСР з середини? У "традиційному скрєпному рашистському суспільстві" функції виховання дітей та молоді покладено на тоталітарну церкву та державу, зокрема пропагандистську школу. Процес виховання здійснюється за принципом структурного методу управління. Незважаючи на первинність інституту режима тиранії, найважливіша роль в рашистській "традиційній культурі" відводиться церкви, під керівництвом КГБ.Молодіжна субкультура хіпі замінила церкву у процесі виховання молоді й також вийшла з-під радянської пропаганди та ідеології. Тим самим створивши у молоді надію життя в абсолютній свободі та повної впевненості у власній правоті. В той час, США та у Західній Європі процес географічного поширення субкультури хіпі набув глобального характеру. Рух мав великий вплив кілька десятиліть. «Ми змішали молодість, музику, секс, наркотики та дух бунтарства із зрадою. А таке поєднання важко побити». Д. РабінМолодіжна субкультура хіпі – одна із найстаріших молодіжних субкультур у світі та на пострадянському просторі. Створювалася як молодіжний рух для вихідців із середнього класу. Є генетичною матрицею всієї рок-культури. Дослідження глибинних основ цієї матриці дозволяє зрозуміти механізми зародження та розвитку всіх інших субкультур.Хіпі, які змінили світове суспільствоХіппі (англ. hippy або hippie; від розг. hip або hep, - «розуміє, знає»;) молодіжна субкультура, що виникла в середині 1960-х роках у США. Оскільки хіпі часто вплітали квіти у волосся, роздавали квіти перехожим і вставляли їх у дула збройних поліцейських і солдатів, а також використовували гасло «Flower Power» («сила», або «влада квітів»), їх стали називати «дітьми квітів». Така начебто невигадлива піар-акція мала приголомшливий успіх, оскільки активувала у людей, що спостерігали цю сцену, улюблені спогади дитинства, з їх чарівним світом казок. Це світ добрих фей та їх вірних слуг – ельфів. Разом з тим, слід нагадати, що у скандинавській міфології духи та діти квітів – це ельфи. Вони нам знайомі за казкою Г. Х. Андерсена "Дюймовочка". Таким чином, хіпі самі стали «квітами романтичного кохання». І багато дорослих повірили у щирість гасел цієї субкультури та добрі наміри цього молодіжного руху.Розквіт цієї субкультури припав на кінець 1960-х - початок 1970-х років. Хіпі протестували проти пуританської моралі традиційної Америки. Вони пропагували бажання повернутися до природної чистоти під гаслом «любов і пацифізм». Гасло хіпі: "Make love, not war!", Що означає: "Займайтеся любов'ю, а не війною!" був дуже популярний під час війни у ​​В'єтнаміРух хіпі розвивався «хвилями»: перша хвиля належить до кінця 60 – початку 70 рр., друга – до 80 рр. Приблизно з 1989 спостерігається різкий спад, що виражався в різкому зменшенні числа прихильників даного руху. Однак у середині 90-х років. заявила про себе "третя хвиля" хіпі. Неофіти руху молодих (15-18 років) і є переважно школярами та студентами молодших курсів. У кількісному відношенні дівчата переважали юнаків. Зовнішній вигляд хіпі за сучасними мірками досить традиційний: довге розпущене волосся, джинси, часто потерте, або джинсова куртка, іноді балахон невизначеного кольору, на шиї - «ксівник» (невелика шкіряна сумочка), прикрашена бісером або вишивкою. На руках – «феньки» чи «фенечки», тобто. саморобні браслети або намисто, найчастіше з бісеру, дерева чи шкіри. Але, ставши модним «брендом», він вийшов за субкультурні рамки, поширившись серед молоді: «феньки» можуть прикрашати руки і школярки, і викладачки вишу. Від "класичних" хіпі "третю хвилю" відрізняють такі атрибути, як рюкзак і три-чотири кільця у вухах, рідше в носі (пірсинг).Але якщо подивитися на це очима 60-х років, то можна побачити, що з модою не все так просто і вона ідеологічно витримана і ретельно продумана. Фактично саме вони "ввели в сучасну моду" все вищеперечислене зверху. Стиль одягу хіпі називається унісекс і він символізує рівність чоловіків та жінок. Одяг чоловіків тотожний одягу жінок і це зовнішня, але вірна ознака боротьби із сексизмом. А довге розпущене волосся чоловіків – це ознака їхньої фемінізації. Служба в армії такому хлопцеві не під силу. Тому залишається пацифізм і боротьба за мир. Комуни (громади) хіпі - головна форма їх самоорганізації, де хіпі можуть жити своїм особливим способом життя і де сусіди терпимо ставляться до них. Зазвичай це незаселені та порожні будинки в містах, або садиби в лісах далеко від цивілізації. Громадський статут такої комуни – власний вибір, вільні статеві стосунки, фрилансинг, як основний спосіб харчування, та багато рок – музики. І таке явище не має випадкового характеру. Комуни хіпі – це потужний засіб руйнування тоталітарного інституту радянської росії, а також руйнування механізму марксисько-ленінської пропаганди між поколіннями.З рухом хіпі пов'язана популяризація нудизму. І це не випадково, оскільки хіпі були основною рушійною силою сексуальної революції. Подібно до марксистського вчення тут, часто незримо, були свої великі вчителі – З. Фрейд, Антоніо Грамші, Генріх Маркузе, Д. Рабін та Еріх Фромм. Фромм написав роботу під назвою: «Утопічний общинний соціалізм». За реалізації цієї теорії виникли комуни хіпі. Особливо відзначився Маркузе, який написав свій бестселер «Ерос та революція». Д.Рабін у книзі «Делай» дуже відверто висловлювався: «Ми змішали молодість, музику, секс, наркотики та дух бунтарства із зрадою. А таке поєднання важко побити. Під гаслами відмови від застарілої буржуазної моралі Маркузе, Рабін та його сподвижники руйнували останні залишки християнської етики та моралі у Західній цивілізації. Бунтарський і богоборчий дух руху «хіпі» підмінив християнські уявлення про добро і зло маніхейськими поглядами, в яких добро дорівнює злу, а світло темряві, тим самим відкрив шлях революціям нового типу.Найбільший теоретик марксизму до розвалу СРСР, Антоніо Грамші стверджував: «Наступає революція. Вона відрізнятиметься від усіх революцій минулого. Вона звертається до людини, а не класів і зачіпає культуру, і зміна політичної структури відбувається лише на останній стадії. Вона не потребує насильства для свого успіху, і придушити її насильством також не вдається. Вона поширюється із дивовижною швидкістю, і вже наші закони, наші інститути та соціальні структури змінюються під її впливом. Такими є революції нового покоління».Хіпі виступали проти окупації АфганістануПро початок революції, ще 1968 року, пророкував російський пропагандист Бжезинський: «Наша епоха не просто революційна, ми увійшли до фази метаморфози всієї людської історії. Світ стоїть на порозі трансформації, яка за своїми історичними та людськими наслідками буде більш драматичною, ніж те, що було викликано французькою чи більшовицькою революціями. Робесп'єр і Ленін були надто м'якотілі».А оскільки сексуальна революція мала глобальний характер говорити про те, що хіпі були поза політикою. Символ віри субкультури містить 7 руйнівних для тоталітаризму істин: 1 - людина має бути вільною; 2 - досягти свободи можна лише змінивши внутрішній лад душі; 3 - вчинки внутрішньо розкутої людини визначаються прагненням оберігати свою свободу, як найбільшу коштовність; 4 - краса і свобода тотожні один одному і що реалізація того й іншого чисто духовна проблема; 5 – молодь, яка розділяє перераховані вище переконання, утворює «духовну» громаду — комуну; 6 - духовна громада - ідеальна форма гуртожитку; 7 - всі, хто думає шляхом догми - помиляються.Число 7 у нумерології є сакральним і є виразом повноти Буття. Хіпі та політикаНа початку дослідження питання розберемося, що означає слово «політика» під час перекладу його з грецької мови російською мовою. Буквально – це перекладається як багато інтересів. Тому що не буває людей без інтересів, тому, живучи в суспільстві, не можна перебувати поза політикою. Хіпі брали активну участь у внутрішній політиці США.Вони влаштовували багатотисячні марші та демонстрації протесту проти війни у ​​В'єтнамі. Найвідомішою їхньою акцією, що викликала бурхливий резонанс у суспільстві, вважається висування від своєї партії кандидата на пост президента США. Цим кандидатом була свиня на ім'я Пігасус (Свінтус).А 1968 року революція «дітей квітів» перекинулася до Франції, і її першою жертвою став генерал де Голь. Франція втратила свого президента. Потім настала черга країн Східної Європи. У країни тоталітарного марксизму-ленінізму вони несли руйнівне полум'я світової сексуальної революції, у вогні якої загинули комуністичні диктатури.У глобальному плані вони були заміною старої культури. Так як, наприклад, весь репертуар групи «Бітлз» є не що інше, як сучасне аранжування вавилонських містерій богині війни, любові та родючості Іштар (Інанни), доповнене античними містеріями.У плані використання заслуговують на увагу ідеологічні гасла субкультури. Наприклад, гасла хіпі 60-х років – це наочний приклад ефективного використання слоганів для боротьби за свої права: "Make love, not war" ("Займайтеся любов'ю, а не війною!")Комуністична субкультура, що розвалила СРСРЯк і належить кожній субкультурі, вона складається з трьох основних частин – культурного ядра, серцевини та зовнішньої оболонки. З культурним ядром, або радянським комуністичним культом, була тоді знайома кожна радянська людина, яка здобула пропагандистську освіту. Ця кватерна освіта включала чотири міфи: марксистсько-ленінська філософія, політична економія, науковий комунізм та науковий атеїзм. Останній позбавляв це ядро ​​хоч якогось духовного початку та створював ефект його відсутності. На основі цього ідеологічного ядра будувалася серцевина, тобто "радянська мораль", "російська моральність" та сама "радянська культура", а також зовнішня оболонка – тоталітарна держава, вертикальна економіка та її впливові силові структури. Таким чином, Радянський Союз вступив з ідеологією ХIХ століття, фатального для розвалу Російської імперії. Багато освічених людей стали розуміти ступінь убожества псевдо-комуністичного, культурного ядра та недо-комуністичної ідеології у СРСР. Власне реальним реформатором комуністичної субкультури був лише І. Сталін, але його реформи торкнулися лише зовнішньої оболонки та серцевини, а криваві діяння стали відомими для радянських людей 1980-х років. Він майже ліквідував пролетарську культуру Леніна-Троцького-Луначарського як форму завоювання та знищення російської цивілізації але тирану не вдалося зупинити розвал СРСР, коли молодь взяла все у свої руки.Радяснькі хіпі більше не хотіли жити у тюрьмі народів та підкосили СРСР аж до розвалуІ, звичайно ж, ми не можемо пройти повз фігури генсека М.С. Горбачова та її ролі у розвалі СРСР.Про це свідчать його власні слова на одному із семінарів, проведених у турецькому університеті м. Стамбула у 1999 році. Ось що каже Горбачов: «Метою всього мого життя було знищення комунізму, нестерпної диктатури над людьми... Коли ж я познайомився із Заходом, я зрозумів, що не можу відступити від поставленої мети. Для її досягнення я маю замінити все керівництво КПРС та СРСР, а також керівництво у всіх соціалістичних країнах. Мені вдалося знайти сподвижників у реалізації цих цілей».Що ж, "нову людину", за допомогою ленінського комсомолу, створити не вийшло. Але навіть ця поразка нічому не навчила ленінців. Колишній політрук 18-ї армії полковник Брежнєв теж недалеко втік від свого попередника. І не дивно, що інформаційно психологічну війну проти хіпі, комуністичні ідеологи вони програли. Програли через відсутність розуму та адекватності у вищого ешелону влади та їхніх псевдо-наукових консультантів. Тому розвал "огризку" СРСР - войовничої російської федерації вже не за горами. Це тільки питання часу, коли російська молодь підкосить тиранію з середини.До слова, ми показували, як виглядали українські хіпі у 70-80- роках.

У 70-х у Львові, на п‘ятачку між кількома центральними вулицями, існувала Республіка Святого Саду. Там збиралися львівські хіпі, слухали заборонену західну рок-музику, організовували хіпі-сейшени.Один з активних учасників республіки хіпі Алік Олісевич і досі живе у Львові та працює освітлювачем в Оперному театрі. МЖурналісти поговорили з ним про те, як зародився рух хіпі у місті, про супротив системі у радянські часи, а також про те, що відбувається з рухом зараз.Про початок шляху хіпіКоли мені було сім, від туберкульозу померла мама. Вона хворіла відтоді, як повернулася із таборів, куди разом з батьком потрапила після примусових робіт у Німеччині. Коли батько вдруге одружився, я пішов у школу-інтернат для "важких дітей". А вже за рік втік звідти, залишивши за собою підпалений туалет в якості протесту. Там я кожного разу влаштовував істерики, коли раз на місяць приходив перукар і стриг всіх однаково.Довге волосся стало для мене особистим символом.Я міг по два місяці не бувати вдома, заробляти на продажі квітів і мати кошти зі здачі пляшок. У 10 років став на облік у дитячій кімнаті міліції. Тоді ж, 1968 року, від старшого товариша, з яким познайомився у військово-спортивному таборі, де збирали усіх важких підлітків на перевиховання, дізнався про рух хіпі.З 14 років подорожував автостопом по Союзу. Після того, як у Литві Ромас Каланта [19-річний литовський націоналіст, символ литовського руху опору 1970-тих років – БЖ] вчинив акт самоспалення, ми з товаришем поїхали до столиці хіпі-руху Каунас, щоб познайомитися з однодумцями.У Вільнюсі нас арештували й повернули до Львова під охороною начальника поїзда. Але бригадир знав, що на вокзалі нас чекатимуть, і висадив раніше. Та все ж нас вистежили, і вже тоді я потрапив під приціл КДБ. Та ця поїздка у Каунас надихнула мене вести боротьбу за свободу. Woodychild – це моя кличка у хіпі-спільноті.Перші хіпі у ЛьвовіЗакордоном першими хіпі ставала молодь 1943-1945 років народження. В Україні вони трохи молодші, бо вся інформація просочувалася крізь залізну завісу повільно. І саме через радянську систему хіпі у Союзі перебували у більшій опозиції до влади.Найстарший представник цього руху у Львові – Ярослав Яресько і група “Тихий омут” – стали видимими наприкінці 60-х років.Збиралися неформали біля Домініканського собору і на Личаківському кладовищі, подалі від очей і вух КДБ.У 1968 їх поставили на облік, виключили з лав комсомолу. А вже 1970-го був великий судовий процес. Ярослав надавав групі радикальних намірів боротьби з системою. Він не лише пасивно протистояв зовнішнім виглядом, а вирішив боротися, як західні хіпі. Разом з тим полюбляв атрибутику нацистського плану. З одного боку він носив пацифік, а з іншого – свастику.Ярослава ув’язнили на три роки за зберігання вогнепальної зброї. Я зустрівся з ним, коли він вийшов з ув’язнення, ми поспілкувалися, але було зрозуміло, що він стоїть на радикальних позиціях, і це трохи не про хіпі.Святий СадЛьвівські хіпі нашого покоління створили свою власну країну, республіку “Святий Сад”. Вона існувала з 1968 до 1982 року. Неформали зустрічалися у закинутому саду колишнього монастиря в центрі міста. Спочатку називалися "Республікою недоразвітих башкірів", а тоді за ім’ям одного з натхненників Сергія “Святого” Мардакова – “Святий Сад”.Це була гра в державність. Комсомол виховував молодь у дусі комунізму, опікувався нею, а неформали були вільнолюбними і прагнули вийти з-під їхньої опіки. І республіка була таким собі співтовариством.Президентом “Святого саду” був Ілько Лемко [нині відомий львівський історик – БЖ], прем'єр-міністром став Сергій "Святий" Мардаков.Мали свій девіз – “Вино, футбол, рок-н-рол”. Загальний девіз для хіпі – це “секс, наркотики і рок-н-рол”, але у нас було не так. Ми могли випити вина, грали у футбол і слухали багато музики.Придумали свої гасла: “Срав пес на КПСС”, “Срав пес у червоній конюшині” – цілковита антирадянщина.У Львові також була чи не єдина на Союз група мотохіпі, 5-7 мотоциклів, які їздили Радянським Союзом.Боротьба з системоюЗа довге волосся і кольоровий одяг могли посадити на 10-15 діб за статтею “Хуліганство”. У джинсах не пускали ні в клуби, ні на навчання. Могли забрати у психлікарню, затримати у спецрозподільні і так до місяця тримати. Або повезти у шкірно-венерологічний диспансер закритого типу на перевірку.Ти завжди наражався на неприємності з боку влади. Їхав автостопом і не знав, чи не посадять тебе у тюрму в іншому місті, чи доїдеш. Це було нелегко переживати і відчувати. Вони все фіксували, кожен крок.Але цікаво, що за нас вступалися ті ж хулігани, гопніки, яким подобалася наша манера спротиву.Вони поважали нас і також носили довге волосся в піку комсомолу. Був такий випадок 1974-1975 року, якраз вийшов хіт гурту Deep Purple “Smoke on the water”. У Голоско, бандитському районі Львова, влаштували концерт. У залі зібралося 200 людей, ми стали у коло, деякі поскидали сорочки і танцювали. Під’їхав комсомольсько-партійний загін на автобусі, побачили, яке ми там неподобство танцюємо, і хотіли нас пов’язати. То їх ті ж гопніки почали бити, автобус підпалили, і більше загони сюди не приїздили.З 80-х років я ще займаюся правозахисною діяльністю. 20 вересня 1987 року ми організували у Львові першу політичну демонстрацію за гласність, перебудову, свободу і права людини. Це був перший такий захід в Україні. На підтримку вийшло 200 львів’ян. Ще одна акція з вимогою припинити війну в Афганістані пройшла 24 жовтня 1987, за кілька хвилин після початку нас розігнала міліція.Музика хіпіТоді, в кінці 60-х у Львові лунали Deep Purple, Led Zeppelin. Платівки коштували майже середньої заробітної плати – 70 рублів. Їх переписували та розповсюджували на місцевій музичній барахолці, “Біржі меломанів”, на яку періодично робили облави. Вінілом торгувати не можна було – це вважали за спекуляцію.З Республіки “Святого саду” починали учасники майбутніх рок-гуртів “Брати Гадюкіни” і “Лесик Band”.Об’єднувала молодь також музика альтернативного гурту “Супер Вуйки”. Якщо інші колективи в Союзі проходили атестацію, затверджували свої тексти і називалися ВІА [вокально-інструментальний ансамбль – БЖ], то Вуйки були ще тими музичними дисидентами. Гурт мав купу фанатів. Де-не-де на стінах міста з’являлися написи “Слава Вуйкам”, “Вуйки forever”.Перший виступ відбувся у травні 1975 в клубі в Лисиничах на околиці Львова. І ще кілька сейшенів у “Святому Саду”. Третій планували провести на Личаківському кладовищі у день пам’яті легенди року Джимі Хендрікса, але через репресії захід зірвався.А якось “Вуйків” відправили подалі, коли до Гурзуфа, де гурт давав концерт, мав приїхати Брежнєв. Тоді дійшли чутки, що група зі Львова грає неподобство і багато довговолосих приїхало. Апаратуру погрузили в автобуси і потяги та відвезли. Хіпі також повивозили.У 1981 музична кар’єра “Вуйків” закінчилася через погрози арешту.Листи свободиУ 1982 році в Югославському всесвітньо відомому журналі Dzuboks надрукували мій лист “Від імені хіпі і любителів рок-музики”.Мені вдалося передати його через західних туристів, і так світ дізнався, що в Україні також є хіпі, але наш рух вважають політичним, а учасників арештовують. Я не побоявся і вказав свою адресу, на яку стали приходити до 200 листів на день. Поштарка була бідна і все питалася, що там мені пишуть.З приводу цього листа мене, звісно, допитували у КДБ. Нами займався капітан Рубцов, з 5 відділу КДБ, який викривав дисидентів, неформальну молодь.За антирадянську пропаганду давали 2-3 роки в’язниці. Саме це мені й інкримінували.І буквально по цитатах розбирали той текст, але я прямо нічого не писав, тому довести вони нічого не могли.Перевіряли руки – а я не наркоман – це мене врятувало. Я все життя працював то монтажником сцени, то натурником. З 84-го працюю освітлювачем в Оперному театрі.Про сучасних хіпі“Святий Сад” існував десь до 1985, але останні три роки там все рідше зустрічалися. Натомість у 1979 році відкрилася кав’ярня “Вірменка”, вона стала другим місцем зборів однодумців нашого руху.Багато Львівських хіпі вже відійшли, тому я збираю фотографії, нещодавно вийшов фотоальбом Peoplesbook-Hippiebook із 450 фотографіями хіпі, починаючи з 60-х років. Людина зараз має велику спокусу: дорогі автомобілі, вілли, гроші. Вони як папуги. Ця гонитва вбила все людське. Але насправді нам багато не треба.Можливо, я не в часі народився. Відчуваю себе інопланетянином. Більш як половина моїх однолітків повмирали, або стали буркотливими дідуганами. І в них нема тої радості пізнання світу.Для мене спілкування і подорожі – замість наркотиків і алкоголю. І своїм способом життя я, можливо, і здобув повагу й авторитет багатьох людей, незалежно від їхніх поглядів. Всі не можуть бути однаковими, і у тому є цінність, що ми всі різні. Головне, щоб та різність була гарною і не агресивною.Фото з архіву Аліка Олісевича. Свої спогади Алік виклав у книзі “Революція квітів”.