Новини Нікополя - nikopoltoday.com

Всі публікації з тегом творчість

Нікопольська творчість: останні новини міста (фото твоїх дітей)
Нікопольська творчість: останні новини міста (фото твоїх дітей)
Нікополь 2019-12-27 14:41:33
Нікополь - творче місто із тисячами талановитих людей у всіх сферах! Особливо це стосується дітей і креативної молоді із насправді золотими руками. Отримавши багато мистецького натхнення, NikopolToday підготував для вас деякі останні креативні новини міста на Дніпрі.МАЙСТЕР КЛАС З МАЛЮВАННЯЯк стало відомо NikopolToday, з посту на Facebook малі нікопольці активно готуються до свят на майстер-класах. На занятті з малювання В БІКЦ "Долоні" діти зобразили кумедного сніговика.Наближаються новорічні і різдвяні свята, - пише Людмила Позднякова на своїй сторінці Facebook.Так хочеться створити щось казково-зимове.SNOWY-GAMESТакож стало відомо, що у Нікополі пройшли сніжні ігри для дітей. Про це повідомляє Алла Карташова на своїй сторінці Facebook.Вона розповідає, ща захід має назву SNOWY-GAMES «Лютий морозець гукає – малюки нехай тікають»!І додає, що Новорічні канікули ще попереду, але на території абонементу 5-9 класів знову лунає дитячий сміх та гомін. 26 грудня учні 13 школи завітали на зимові розваги до WONDERLANDу, де на них чекала пізнавально-розважальна програма «Лютий морозець гукає – малюки нехай тікають». Хоча за вікном зима не радує дітлахів сніжною погодою, вони змогли досхочу пограти в зимові ігри, дізнатися про незвичайний музей снігу, стати свідком появи на світ зимового дива – сніжинки та зарядитися новорічним настроєм.TOTAL-SNOWТакож, Нікополь Арт повідомляє про "Ніжку казку зими", що відбувлась на днях. Саме в цей казковий період на базі ЦДБ, у Центрі родинного читання та дозвілля «Дивосвіт», на території магічного WONDERLANDу, 5-й рік поспіль проводиться підсумок конкурсу «Ніжна-сніжна казка зими» на створення креативної новорічної іграшки своїми руками.Як завжди, юні майстри створюють неперевершені вироби, і додають їх до нашої бібліотечної виставки. В цьому році було дуже складно вибрати найкращі, саме тому дитячі роботи були розміщені на нашій сторінці в Фейсбуці, де всі бажаючі мали можливість переглянути і проголосувати (з 19 по 24 грудня) за ті, які стали їм до вподоби.25 грудня відбулося урочисте і довгоочікуване свято-нагородження учасників та переможців ювілейного конкурсу «Ніжна-сніжна казка зими», в якому взяли участь юні майстри та їх родини з усього міста.За результатами інтернет голосування переможцями ювілейного конкурсу на створення креативної новорічної іграшки своїми руками стали: Волошина Аня – 232 голоси, Заполучникова Дар’я -112, Солдатов Богдан 98 та Дмитроченко Евеліна - 89.На святі дітлахи та їх батьки, які мали можливість поринути у світ дитинства, із захопленням брали участь у веселих конкурсах та розвагах, які вдало поєднувалися з урочистим нагородженням. Особлива подяка батькам, які з неперевершеною акторською майстерністю, натхненням та творчим підходом змогли зануритися і відтворити чарівні образи казкових героїв. Родини жваво відповідали на питання вікторин та з задоволенням ділилися сімейними традиціями зустрічі Нового Року.Відвідати виставку і помилуватися роботами, які не залишать вас байдужими, ви зможете до 14 січня 2020 року на території WONDERLANDу (абонемент 5-9 класів).Сподіваємося, що веселий настрій, позитивні емоції, чудові подарунки, які люб’язно надав благодійний фонд «Нове життя» під керівництвом Н. Мезенцевої, допоможуть родинам щасливо зустріти новорічні та різдвяні свята.МАЙСТЕР-КЛАС ДЛЯ ВЕТЕРАНІВДо цього, стало відомо, як ветеранів АТО запрошують у Нікополі отримали творчій майстер-клас безкоштовно. Проц е також повідомляв Нікополь Арт.29 грудня о залі для тренінгів Центру учасників АТО і їх сімей пройде майстер-клас з розпису футболок. Про це «Нікополь-арт» від провідної майстер-класу Наталії Копчик. Початок о 10.00Запис за телефоном: 066 90 00 695. Кількість місць обмежена.ЮНА НІКОПОЛЧЬАНКА СТАЛА MINI MISS BRILLIANCE UKRAINE -2019!На головному дитячому зимовому шоу країни пройшов Національний конкурс краси MINI MISS & MISTER winter UKRAINE 2019. Про це NikopolToday пізнався від «Нікополь-арт», а він дізнався від Нереальні декорації, подарунки, сюрпризи та незабутні емоції чекали всіх!25 найдостойніших учасниць та учасників від 5 до 15 років з усієї України вийшли на сцену, щоб зачарувати журі та глядачів своєю красою і талантами.9-річна нікопольчанка Соня Яремко завоювала титул Mini Miss BRILLIANCE Ukraine -2019! Дівчинка навчається у 4-Б 22 школи, займається танцями в хореографічному колективі «Орхідея».Серед членів журі - громадський діяч Марина Кінах, актриса Катерина Островська, соліст оркестру Lords of the Sound Ярослав Радіоненко, особа Superstar Corporation і супермодель Монтейро да Сільва Маріа Катрін, переможниця минулорічного конкурсу Mini Miss Winter Ukraine 2019.НЕЗВИЧНЕ ЗИМОВЕ ШОУ НІКОПОЛЬСЬКОГО АГЕНТСТВА МОДЕЛЕЙ «ТРІУМФ»В улюбленому всіма фільмі «З легким паром» його герої напередодні Нового року ходять в баню, а у нас, нікопольців, зовсім інша культурна програма - ми поспішаємо на конкурс «Снігова королева», який для АМ Тріумф в цьому році став ювілейним. Чотири роки поспіль директор агентства Олена Мунжіу дивувала глядачів невичерпними фантазіями, а на п'ятий взагалі вбила їх наповал. Що прийшли на шоу чекала не тільки захоплююча боротьба за корону переможця - вони також відчайдушно..., але все по порядку...За цей час ми поступово звикли до стандарту: три вікові групи; три виходи - «Знайомство», «Домашнє завдання», «Інтерв'ю»; аукціон на підтримку бездомних тварин і нагородження переможців. На цей раз, при такому ж розкладі, було зовсім по-іншому. Першими продефілювали найстарші конкурсантки, слідом за ними - підростаюче покоління і всього через кілька хвилин зал вибухнув оплесками - на сцені разом з мамами і одним героїчним татом з'явилися крохотулі одно одного менше.Під час другого конкурсу діти спокушали журі своїми талантами, а дівчата кулінарними шедеврами.Третій вихід був по-своєму прекрасний і непередбачуваний - щоб зняти сюжет про свою дитину, мамам необхідно було побувати в ролі оператора, а малюки в свою чергу давали інтерв'ю на іноземних мовах.Дві інші групи філософствували з приводу Нового року.І ось у всьому цьому протягом вечора треба було розібратися і дати відповідну оцінку журі в складі засновника фонду «Майбутнє Нікопольщини» Руслана Олійника, директора магазину ексклюзивної біжутерії «Крісті» Інни Левінковой, кондитера Юлії Єрмоленко, майстри міжнародного класу з зачісок Рафаеля Давтяна.Поки компетентна четвірка дегустувала салати і сперечалася з приводу присудження титулів, від АМ Тріумф в залі для глядачів йшла демонстрація сезонного одягу, колекції сумок, масок і такого необхідного зимового аксесуара для нікопольців - парасольок. Швидко і з гумором промайнув аукціон в підтримку безпритульних тварин. А ще групи підтримки, ризикуючи зірвати голоси, відчайдушно боролися за солодкий приз від спонсора-кондитера.Незабаром ще більше цікавих новин!Фото: Людмила Позднякова, Алла Карташова, Нікополь АРТДо речі, раніше ми писали, який варіант крутого подарунку сподобається вашій дівчині.А якщо вам далеко йти до радянського центру міста Нікополя, щоб погуляти на свята - відвідайте нову ялинку у старій частині міста.
Талановитий хлопчик з міста Покров став призером Міжнародного конкурсу
Талановитий хлопчик з міста Покров став призером Міжнародного конкурсу
Нікопольський район 2020-01-12 08:08:34
Талановитий учень школи мистецтв з міста Покров став призером Міжнародного конкурсу. Про це NikopolToday дізнався від Пресл-служби міського голови Покрову.Перший сезон постійного онлайнового міжнародного конкурсу співаків, музикантів, авторів пісень «Сузір’я Україна» завершився. Серед переможців — покровчанин.Лауреатом ІІ ступеню став вихованець Дитячої школи мистецтв та учень СЗШ №6 - Андрій Беспавлий. Професійне конкурсне журі достойно оцінило роботу юного композитора. Мелодію, написану для фортепіано, Андрій назвав “Грозою”. Її емоційність та експресивність підкреслила незвичайна відеопрезентація.Подяку від міжнародного професійного конкурсу отримала і викладач юного композитора по класу фортепіано Катерина Алабужева.Катерина Миколаївна радіє за здібного учня, зазначаючи, що це не перша його авторська робота. Одна з них була відзначена на подібному конкурсі, котрий проходив у стінах Школи мистецтв.Участь у міжнародному конкурсі не лише змотивувала хлопця, а й за умовами конкурсу дозволила долучитися до нової творчої екосистеми “Музика” для співаків, музикантів, авторів пісень, продюсерів, вчителів та студентів.Бажаємо переможцю конкурсу та викладачу подальших яскравих творчих досягнень!Прес-служба міського голови міста Покров.Фото CityNikopolТакож ми писали, що головну ялинку міста приберуть ще до першого снігу.А ось у Львові власники котів створили онлайн-програму і підрахували кількість безхатніх котів в місті.
"Граючи Паузи" у Нікополі: коли і де концерт
Нікополь 2020-01-14 00:00:49
Відпочивай з душею! - так гриль-паб "Булава" в Нікополі запрошує в гості на концерт музичної групи "Граючи паузи".Виступ рок-гурту заплановано на 16 січня, четвер, о 19-й годині. Оскільки кількість місць обмежена, варто встигнути зробити попереднє замовлення столиків.Про це NikopolToday дізнався з сторінки Facbeook, з посиланнам на Нікополь Арт.Додаткова інформація за телефоном: 095-333-27-12Раніше ми писали, що чоловіки також можуть виглядати тендітними, коли оголені й відчувають сором від того, що вони такоє сексуальний об'єкт для жінок і не тільки.До цього ми повідомляли, що ніхто не компенсує мешканцям Нікополя їх здоров'я, через забруднення радіацією - навіть пільги скасують.
Хто такий Rayan Riener?
Хто такий Rayan Riener?
Нікополь 2020-02-01 20:31:34
Ви будете здивовані! Трохи інформації про одного із співзасновників сайту NikopolToday.Жодних таємниць - поки ми формуємо сторінку "Про нас", зокрема і основну комнаду NikopolToday, дещо цікаве для Вас. І такі люди народжуються в Нікополі. Дізнайтесь більше у відео-інтерв'ю.Громадська організація Прихист: "Письменник, поет, художник: Rayan Reiner про досвід, плани на майбутнє та погляди на життя.Попереднє інтерв'ю з цим талановитим молодим нікопольцем викликало суспільний резонанс у нашій групі, та можливо, підштовхнуло когось до роздумів над життям та правами людини взагалі.Насправді, у минулому інтерв'ю багато хто зачепився за абревіатуру "ЛГБТ" та не помітив, що це лише одна з часточок складової людини. Сьогодні до вашої уваги - особистість, яка не боїться виходити за рамки та жити власним життям, що (несподівано!) може виявитися досить подібним до вашого повсякдення.Тож коли наш земляк повернувся до України, #ГО_Прихист просто не могли не зустрітися з Райаном. Ми поспілкувалися на теми, що торкалися творчості та поглядів на життя цього незвичайного молодого чоловіка."Відео-інтерв'ю на сайті YouTube:Оригінальний лінк на статтю на сайті організації "Прихист".Коментар від Rayan Riener: Інтерв'ю на яке ви так довго чекали! !Дякую організації "Прихист" за цікавість до моєї творчості і відкритість до різноманітних представників суспільства. А Марина Воробйова (Marie Sparrow) за цікаві питання і професійність етики журналіста.Можливо незабаром версія із англомовними субтитрами буде доступна для перегляду на моєму каналі YouTube.Автор Rayan Riener / фото ПрихистРаніше ми розповідали як відома дитяча забавка змінила орієнтацію і тепер вчить людей бути терпипими. Також писали про одного із головних меценатів міста Нікополь - Крістоф Райва розповідає ексклюзивну інформацію про життя в Нікополі.
Як виглядає Нікополь вночі без зими (фото)
Як виглядає Нікополь вночі без зими (фото)
Нікополь 2020-02-05 20:24:03
Нікопольчанин, Євген Поночовний, не чекаючи снігу, вирішив прогулятися ввечері по вулицях рідного міста. Під час прогулянки він зробила кілька фото і поділився з ними з друзями в мережі Facebook. Також представимо і фото двох інших фотографів з Нікополя. Вечір йде, приходить ніч, а разом із нею тільки мафія але і творчі люди, що отримуют натхнення від порожніх вулиць міста. Про це NikopolToday передає від Нікополь Арт. Кругом зажгутся фонари,И свет в домах душе так дорог.Гулял бы ночь я до зари.Люблю вечерние прогулки,Хожу я часто дотемна.Родные с детства переулкиВлекут приветливо меня.Вечерний город весь как сказка,Огни на небе, на земле,И суток близится развязка,И всё смолкает в тихом сне.Тарас ТимошенкоФото з групи "Гарний Нікополь".Фотографи Євген Поночовний / Костянтин Аверков / Павло ГусєвТакож ми нагадували, що за дискримінацію в Україні можна потрапити за грати. ЛГБТ також люди!До речі, Вам буде цікаво побачити, як виглядає передмістя Нікополя - підсніжники пробиваються.
-I- (вірш українською латинкою)
-I- (вірш українською латинкою)
Нікополь 2020-02-10 11:35:40
Розділ "Власна думка" від NikopolToday - це також і можливість мешканцям Нікополя поділитсь своєю творчістю із іншими.Надсилайте свої твори на нашу пошту [email protected] і ми обов'язково все опублікуємо. .ya xapavsya za lyudej,yak za ostannyu nadiyu~-samotnist`-ci tortury bolily meni,-ale-lyudy jshly, - gorily…opalyvshy dushu moyu.dyxayu kysnem - alkogolemcya samonist` ryatuye,zberigaye mene vid bolyu.-morok-:nadiyi, lyubov, spodivannya!lysh popil v dushi,na rukax moyix rany…ya lechu u bezodnyu,ne xochu nikogo tyagty-iz soboyu-yak xapatys` za nyx,tak dovgo,.. beztyamno- tyamysh -ne tvoyi, chuzhi!i roky - u bezodnyu...iz nymy pishly-I-o9121∞~Rayan Riener
Земний Прибулець: старт нової рубрики на сайті
Земний Прибулець: старт нової рубрики на сайті
Нікополь 2020-02-16 09:27:34
Нова рубрика у NikopolToday - під назвою "Нікополь Арт", де будуть публікуватись авторські твори: проза, поезія і не тільки. Надсилайте свої твори на адресу [email protected]Для початку рубрики публікуємо перший прозовий твір автора Райан Ріенер, з міста Нікополь. Твір мовою оригіналу, без змін в тексті.Земной пришелецМой первый рассказRayan Riener2009 год    «Земной пришелец» - мой первый рассказ, написанный в 14 лет. События, изложенные в рассказе, происходят в будущем, на Марсе. Рассказ – типичная научная фантастика, приправленная небольшой каплей юмора. Не думаю, что этот рассказ можно судить строго, или вообще судить, даже в обработанном виде, - это всего лишь – первый рассказ. Как и первый вдох ребенка при рождении, - всего лишь крик, а никак не связная красноречивая членораздельная речь. Тем более, о Марсе…      Первая глава    С утра не хочется вставать с постели. На улице холод пробирает  до костей. А нужно. Нужно идти работать. Нашу станцию итак еле-еле поддерживают спонсоры. И все из-за надежды на железо. Пару лет назад здесь нашли остатки чистейшего железа. Пока на большой залежь железной руды есть надежда,  -  будет хоть какая-то  работа.   Несмотря на то,  что на улице холод, я встаю и иду умываться, чистить зубы, одеваться.   Дверь из комнаты открывается, и я плыву по потоку из геологов, заведующих работой, ученых крыс. С утра сплошная суета, - все спешат на свои рабочие места, подготовить геооборудование, и поесть, в конце концов. На еду можно жаловаться и жаловаться. Одна лишь синтетика и не капли натурального: синто-кофе,  синто-фрукты, синто-овощи, - все синтетическое и подобно кашице. Спонсоры активно снабжают всем этим синто, синто и еще раз синто. Я уверен на 100 процентов, что они даже и капли в рот не брали из того, чем мы тут травимся. Им. пойди, и подай доставку заказа с Земли  -  «в лучшем виде».   Взяв порцию химии, я уселся за один из свободных столиков и принялся завтракать,   трапезничать.- К вам можно? - Спросил нежный женский голос.- Я не против, Жанна.   Аккуратно сев за стул, она принялась рассказывать об успехах в своих исследованиях. Понять, что она любит растения можно даже по тому, что у нее есть на подносе: коржики из брокколи, салаты,  горошек, фруктово-овощное пюре и, стакан тыквенного сока. Все это – приятное исключение из списка синтетической пищи. Жанна была доброй и привлекательной девушкой. Она была влюблена в свои работы в области приспособления и устойчивости растений к среде Марса. Ни один год  работает она под началом Компании и спонсоров. Таких исследователей как Жанна финансируют почти во всех георазведовательных станциях на Марсе. Цель работ, которыми занимается  Жанна - увеличение приспосабливаемости растений  к среде на Марсе. Причины, по которым это нужно делать, - широки и Жанна мне уже их разтолковала: во первых -  эстетика, а во вторых – практика - увеличение кислорода и пищи. Последнее мне более по нраву.                - Сегодня повара потрудились добавить поменьше воды, в горло просто не лезет ни кусочек из «блюд».                                                                                                                                                       - Если хочешь, - сказала Жанна, пытаясь меня ободрить, - зайди после георазведки ко мне в лабораторию, приготовлю настоящей еды. Столько, сколько у меня растительной пищи, не найти в ближайших нескольких сотнях километров.- Обязательно приду,  - сказал я не без удовольствия.   Жанна доела свой завтрак, попрощалась и неловко улыбнувшись, пошла к выходу со столовой.   Мы с ней уже давно были симпатичны друг другу. За стенами шептались о нас, но мне наплевать. Пусть хоть кричат во все горло, я не обижусь! У нас чувства – взаимны.   Многие относились к Жанне скептически. Она так любила свои растения и проводить эксперименты на них, что довольно часто можно было обнаружить её заснувшей на рабочем столе. То у нее в теплице папоротник может погибнуть из-за недостатка внимания, то эксперимент по устойчивости кактуса нужно проследить, не выходя из лаборатории ни на секунду... Такая вот она.   А в последнее время она засиживалась у себя в лаборатории особенно долго  и с восхищением оправдывалась психологу и мне: «Мой эксперимент проходит удачно. Кактусы, с которыми я работала на протяжении четырнадцати месяцев, теперь могут выдержать морозы в несколько десятков градусов. После завтрака пойду и высажу их на  Лунную поляну. (Лунная поляна, - один небольшой кратер от метеорита, один из многих, что можно было обнаружить в близи нашей станции), Если они выдержат марсианские морозы, - ликовала она, - премия мне обеспечена из нескольких тысяч кредитов, интервью для сетевых газет и ТВ, и биография в учебниках по Биологии и Истории Марса мне обеспечены! Моя мечта о сказочном отдыхе на Земле не далеко витает!- Да. Я уверен, что с таким умом ты и не такого достигнешь, - говорил я ей на следующий день.   И я, ни на секунду не сомневаюсь, что ты обеспечишь всех марсиан пищей, фруктовыми садами, кислородом. А лет через сто Марс станет и будет не хуже Земли.   Тихо хихикнув, она поправила свои завивающиеся каштановые локоны волос. Бросила в рот последнюю горошину.- Жду в лаборатории вечером. Не опоздай, как вчера! - И тихо неспешно удалилась.                                                                  Вторая глава   Командующий бригадой разведчиков громко выругался, и это слышали по рациям все окружающие. - Связь снова барахлит! Теперь нужно искать координаты для проб по местным признакам! Использовать первобытные карты.  За что я плачу этим неряхам на станции? Приедем обратно, - я их уволю!   Связь со станцией часто прерывалась. И мы уже не первый раз слышали эти слова от командующего, думаю, и не в последний раз никто не будет уволен, в конечном итоге.  До  увольнения никогда не уходило, ведь  найти новых первоклассных специалистов на Марсе и заново их сюда привести, - дело не из простых. Тем не менее, командующий был хорошим человеком. Мужчиной сильного духа, и прирожденным руководителем. Да и ругался он больше по привычке и для того, чтоб никто не расслаблялся. Был он высоким и незаурядным, простым человеком, человеком старой марсианской закалки. Старая закалка отображалась во всем нем: и в одежде, и в привычках, и во взглядах, во всем лишь одно – непритязательность. Ведь он родился еще в дикие времена на Марсе, - брошенном одичавшем Марсе.   Проехав пару десятков километров, мы решили остановиться около большой скалы, в квандранте №24. Здесь много россыпей железняка и гео-пласты хорошо обнажены для взятия проб.  Бригадир поставил задания команде, и разослал всех в нужные направления. Меня он направил в углубление поблизости. Углубление было похоже на кратер и имело округленную поверхность с россыпями камней и песка по краям. Пройдя несколько шагов, я увидел небольшую полоску на песке. Странный след тянулся далеко, прячась за ближайшим пригорком. Быть может, след от ползущего марсианского камня? Не придал этому значения, и отправился к большим булыжникам, схожих на железо. Булыжники уходили глубоко в землю. Они были такими же обычными, как и все остальные, - искрашенными ржавчиной камнями, но после нескольких ударов молотком я обнаружил в пробах вкрапления неэрозированного железа. Встречается довольно редко из-за активной эрозии несколько миллионов лет назад, когда на Марсе было теплее; когда долины были залиты водами, а с гор текли реки. Но я такие обнадеживающие вкрапления уже видел не раз и особо не удивился. Весьма вероятно в этом районе имеется достаточно железа. Вот бы его еще и найти. Но связь со станцией в очередной раз прервана, и помощи спутника нет. Но  если наша станция найдет  железо на Плато Дедалия, то ближайшие десять городов уже на сто процентов будут независимыми от Земли, и экономически и политически. Так что мы можем решить глобальные проблемы на Марсе, по крайней мере, на сегодня, - всего лишь за счет обнаружения залежей руды.   Если задуматься нам, марсианам, в определенном смысле очень повезло, поскольку если сравнить Марс с Луной (пока единственной вновь подчиненной колонией), то на Марсе - настоящий рай. Здесь есть и атмосфера, заметно уплотнившееся за годы «покинутости» Землей, руды, и нормальная гравитация. А на Луне? А на Луне сплошной дефицит: на воду, на материалы, ну просто на все, что обычно на Земле, или даже на Марсе… И все это даже как-то абсурдно, ведь Луна ближе к Земле, а на Марс нужно лететь с грузом пол года.   Нагрузив дополна рюкзак пробами камней и минералов, я отправился на место сбора возле грузового вездехода. Там уже почти все собрались. У большинства уже были полные рюкзаки проб минералов. Все мы изрядно устали  и хотели в душ, а потом – спать. - Ну, что сосунки, готовы возвращаться на станцию или хотите остаться на ночь при семидесяти градусах мороза?! - весело заметил капитан.                                                                                              Похоже, связь наладили, и он был доволен. Хотя какой от этого прок к концу рабочего дня? Тут показались и остальные. Пару минут мы загружали находки и инструменты, и второпях разместились в герметичной кабине вездехода. Скоро будет около четырех часов дня. А уже с пяти-шести часов температура стремительно снижается до семидесяти градусов по Цельсию. Так что нужно спешить в укрытие станции, как можно скорее. А кроме того, у меня намечается романтический ужин с Жанной, и пропустить его или снова опоздать, я не намеревался.   Экстремальная у меня работа. Сложная и грязная. Не сравнить с сидением в герметичном утепленном кабинете, лязгая щупальцами по клавиатуре компьютера, попивая горячий кофе. Иногда быть ученой крысой и не так-то плохо. И уже тут, в кабине вездехода, засыпая на обратном пути, я вспомнил, как  отказал своему дяде в предлагаемой престижной работе «ловца камней» вокруг Земли. Ловишь себе метеоры щипцами-клешнями корабля Вируса 8. Уничтожаешь их, взрывая. На Землю они не падают, а ты становишься героем для землян. Дурак. Зачем я отказал ему? Большую часть времени я бы просто прохлаждался в комфортном центре Ловцов камней или играл в азартные игры на Луне, в Луна-Парк-Сити. Но нет. Хотелось приключений, экстремальных ощущений. А теперь отмораживаюсь тут. Хотя, мне не жаль. Увидел бездонные пропасти, - Долину Маринера, - самый длинный каньон Солнечной системы. На Земле он пересек бы всю бывшую Северную Америку, теперь ведь она Южная, хотя это и не так важно. Бескрайние пустыни, свободные от остатков цивилизации, все это манило меня, видел Равнину Амазонии, Киммерийскую Землю, испещренную метеоритами, заснеженную Великую Северную долину и Южное плато, тающее, грозящее превратится в Южное море и… самый большой вулкан в солнечной системе – Олимп.  Но, в конце концов, дядины кредиты закончились, а он поспешил опустить с небес меня на… Марс.- Выкручивайся самостоятельно в этот раз! – отчетливо помню его слова.Наступило время самостоятельной жизни на красной планете.                                                                 Третья главаСидя в просторной лаборатории за столом, разглядывал ее веселое и жизнерадостное лицо. Жанна…  Локоны шелковистых волос лежали непринужденно на ее плечах. Лисьи её глазки изумрудно зеленого цвета наблюдали, как я поедал приготовленное ею овощное блюдо. Губы слегка смущенно улыбались. А рука, сжатая в кулак, поддерживала её заостренный подбородок. Тихо сидели и перешоптывались. Вскоре она принесла фруктовый десерт.Вокруг нас была поистине романтическая обстановка: гибкие длинные растения, казалось, обвивали теплицу в лаборатории. А по углам стояли папоротники, кактусы, пальмы и фикусы, и великое множество неизвестных мне растений, ростков, расставленных по горшках на полках. Цветы свисали с потолка, со стен, а весь пол был заставлен ими же. Они были так-же нежны и красивы, как и сама Жанна, - ребенок природы.- Ну, что вкусно? - С улыбкой на лице, она встала со стула, удивительно проворно унесла пустую тарелку, и тут же принесла вино! Да, именно вино!                  - Наверно, очень дорогое? Ты с собой привезла?      - Быть может и дорогое, но скорее правильнее сказать – редкое. Этот подарок мне передал мой дядя из Новой Италии. А точнее говоря, из архипелага Ново-Италийских островов.  Бутылку выбросило море на песчаный берег.  Дар затопленных городов, так сказать…    - А как же его пропустили через карантин? Вдруг под пробкой засели древние микроорганизмы? – пошутил я.     - А у меня есть связи, впрочем, как почти и у всех на этой планете. Без них никак.- Классно, а у меня нет ни одного своего человека, и прожил... не умер. - Ну,  это ты, а я - другая. - Искренне ответила она. - Но ничего, скоро и здесь будут свои  собственные виноградники. Через пару лет, я думаю, выведу ген морозоустойчивости с помощью кактусов. Они в этом мои верные друзья.        - А я и не сомневался, с твоим интеллектом Марс будет зеленее, чем современная Земля.- Не льсти. До этого еще далеко. А вот если вы найдете залежи руды, то это мне тоже поможет. Будет материал для постройки новых реакторов тэрроформации, и это мне действительно поможет. Мои исследования показывают,  что, если увеличить температуру хотя-бы градусов на десять, многие Антарктические растения смогут жить и распространяться по планете самостоятельно! Но если я выведу ген морозоустойчивости - колонизируют планету и многие более теплолюбивые растения, приспособятся к суровым условиям Марса. И я мечтаю о том времени, когда мои любимые чайные розы будут расти у каждого, кто захочет. В собственном  дворе под небом. И радовали своей красотой всех, кто умеет радоваться, лицезря прекрасное.     - Приятно знать, что хоть с одним человеком, можно поговорить по душам.         - Да. Из всех этих клонов работников на станции, только с тобой я нашел общий язык. Хоть мы и такие разные.   Чуть помолчав, продолжила:- Сейчас не лучшие времена, - немного грустно сказала она. Вот сижу и пью кофе, а вокруг меня... орхидеи, розы, геоцинты, и фиалки. Вот посмотришь на них, и у меня сразу поднимается настроение. С виду они красивы, ароматны и нежны. А внутри? Внутри сложны, и непонятны. Растения вдохновляют меня, утешают, чтобы не произошло. - Сказав это, Жаннет  ласково погладила лепесток нежного цвета (как небо)  фиалки, и задумчиво посмотрела на меня. Быть может, представляя меня одним из своих цветов, возможно – гладиолусом,  который она подарила мне пару месяцев назад. Каждый раз, смотря на него, вспоминаю о ней.                                         Кажется, я начал перенимать ее мышление.                                                              Четвертая глава       В комнате было холодно. Немного осмотревшись, включил автонагрев, чтобы разморозить этот рефрижератор. Умостился на кровати. В иллюминаторе блистали звезды. Их ровный, разноцветный свет лился яркой вспышкой на темени неба, через прозрачную скатерть небосвода. Одни  яркие точки, были немного больше остальных. Это были крошечные младенцы Марса: Фобос и Дэймос, - Страх и Ужас.   Я взял свой портативный бинокль  и увеличил разрешение линзы на максимум. Спутники были видны как на ладони. Сотни кратеров  покрывали поверхность этих голых камешков. Фобос повернулся. Я увидел огни – это космопорт.  Попытался разглядеть детали. Космический лайнер компании приземлился со свежей партией туристов и колонистов. А вездеход F1, практически сразу вырынувший из грузового отсека лайнера, был наверняка полностью набит нужными вещами, например медикаментами, жизненно необходимыми таблетками для астматиков или же ингаляторами для людей болеющих пролетаритеном - боязнь людей, житолитикам, тимсоватимом, пролетотом, а также многими другими. Особенно важным препаратом (хочу заметить), - были антирадиационные капсулы защиты.   Вдруг, среди толпы людей встречающих туристов и колонистов за стеклом космопорта, я заметил  Жаннет со своими неразлучными фиалками. Она как раз вручала их кому-то. Я удивляюсь - как она успевает так быстро добраться к  Марспорту, в столичном Аресе, и отправиться на спутник уже в качестве переводчика, чем она часто подрабатывала? Мне вдруг захотелось быть рядом с ней, вдыхать запах ее волос, чувствовать запах ее нежных духов. Или, быть может, тот запах, который она перенимала от своих цветов из лаборатории? Я вдруг вспомнил, что она по мобильному гаджету говорила что-то на француском, мол: «Да, я встречу их с удовольствием!»  Быстро доела и умчалась на персональном кутеро-мобиле. Теперь ясно куда.   Я удивляюсь, это какие такие фирмы могут доставить пассажира за 2 часа через пустыню, в 1200 километров, снабдить билетом, пройти проверку и доставить на Фобос? Организовав достойную встречу в космопорте Фобос 2? Жанна правду говорила, что без связей прожить нельзя!  Без её влиятельных знакомых тут точно не обошлось. Долго я еще смотрел на то место, где она была. Но огни космопорта Фобос 2 вскоре погасли, - этим портом пользовались не часто, в большой степени для  доставки грузов и материалов, необходимых для работы автоматических заводов, расположенных в подземных пустотах спутника. Тем более подолгу  люди там не задерживались, сразу же отправляясь в главный столичный порт Ареса.   Я перевел бинокль вдаль марсианской пустыни; просто не сравнить с Землей. Голая пустыня была безжизненна и бездушна, но все - таки природно, девственно красива. Скалы, камни, дюны песков, горные гряды и обрывы. И бескрайние пропасти, на дне которых струятся тихие ручьи, питавшиеся тающими ледниками, скрывшимися под песками. Казалось бы, - жизнь исходит с Земли, но… грязные улицы Земли, только угнетают и давят на психику. Снизу - бетон - душит ее поверхность, с боков на тебя давят стены пятсотэтажных суперпостроек, а сверху тебя так и хочет обплести  и задушить паутина проводов и кабелей, труб и мостов, дорог. Мрачная картина. На загаженных, отходами всех возможных типов, улицах, даже заброшенных городов – опустошение. Ни единой травинки, лишь мусор и  металлическое разложение. И только под редкими куполами сохранилась природа…то, что от нее осталось. На Марсе и дышится спокойнее, хоть и кислорода здесь  не так уж и много. (Его заменяют необьятные неиспорченные человечеством и цивилизацией пространства). Без специальных адаптаторов - уплотнителей кислорода, не обойтись.  - Хррыбш-пссб!! – ударило что-то по окну, прервал мои размышления.- Что это? - Меня прямо передернуло от этого  леденящего звука, - будто бы кто-то скребнул своей когтистой лапой. Порыв ветра начал хлестать со всех сторон, поднимать тонны камней и пыли. – Камень, наверное, хотя ни разу такого не видел! Надо закрыть заслонками иллюминатор, (излишние штрафы за починку иллюминатора меня не устраивают).   Марсианские песчаные бури всегда настигали внезапно.   Нажал на клавишу на стене близь иллюминатора. Заслонка шлюза опустилась с тихим шипением. Через металло-пластиковою заслонку шлюза были слышны яростные удары песка и пощечины ветра. Звук ударов ветра был иной, что же ударилось об иллюминатор? - А что если ... А что если, это не камень? – начал вслух дискутировать я. - Может это... Да нет, нужно выбросить это из голов. Оно не может быть живое. Но оно как-то странно чвякнуло. А форма? Форма совсем не камня. Нужно все проверить! Идиотство какое-то, но разобраться стоит.   Снова нажал красную клавишу. Заслонка шлюза открылась. Повеяло холодом, пусть и через стекло, но он проникал внутрь. Шум и удары природы стали намного сильнее. А на стекле... на стекле ветер сошкребывал остатки зеленого странного вещества, некой слизи, его - этого существа. Шокированный, я закрыл шлюз. А потом снова открыл, проверить, не померещилось ли мне. Пятно почти соскреблось ветром и песком... Мгновение, и совсем уничтожено. Ветер…- Что это?  - шептал себе под нос. - Что за существо? И существо ли это вообще?                                                                            Пятая глава          Через два дня приехала Жанна.- Жанна ты не понимаешь! Это точно было что - то живое! - старался я ей объяснить. - Мне бы твои проблемы! Мои образцы  кактусов с генетически модефицированными клетками ДНК исчезли! Я их так долго выращивала, и все... и все закончилось так!  Я только вчера обещала одному из спонсоров, этому французу, что я на  грани открытия. Что скоро будут серьезные результаты! А, между прочим, они пригрозили, что у них и так много проблем и не одни мы нуждаемся в финансировании. И они могут прекратить финансировать станцию в любой момент. И это, касается всех!..   Поняв, что у Жанны другие проблемы, отправился к командующему станцией Даноссу, и все ему рассказал.   Вздохнув, он ответил: «Не занимайся чепухой! А лучше отдохни! Это чушь и бред!  Не о том думаешь в такой момент… Мы, люди, не одно десятилетие работаем и живем на Аресе. А исследован был каждый клаптик и шар почвы этой планеты! Никаких, ни живых, не мертвых, ни остатков жизнедеятельности форм жизни найдено не было! И он мне заявляет, мол, видел марсианина!? И все доказательства, что он увидел, это следы от камня на бронестекле!..   - Это был не камень, - отчаянно промолвил я, - это были…- Не надо! Я посылал Майка, он все проверил. Ничего на стекле нет! Ни подтеков, ни пятен.- Я же говорил, это потому, что их стер ветер...        – Не хочу ничего слышать. Ты бы лучше Жанне помог. Нашел бы образец этого... как его?..- Кактуса, командующий, - подсказал я. Командующий вообще мало видел растений, ведь родился на Марсе.-  Кактуса, вот! Или, если честно мы все можем собирать вещицы!  Железом в этой местности и не пахнет, как видим. И результаты исследований, эти растения Жанны, - пропали! А я отвечаю за эту исследовательскую базу и мне каждый раз давать отчеты, не вам, работникам! А мне! И если все провалиться, то уж поверьте, провалитесь со всем эти и вы.   Выйдя из кабинета, я понял, что все это безнадежно: либо я, сошел с ума, либо другие отупели и не хотят мне верить?!  Или я настолько легкомыслим, ведь стою на пороге потери работы. Хотя, - было бы что терять. Во всяком случае, мне. В коридорах была суматоха: одни спешили перекусить; другие - уезжали на несколько дней к родным, друзьям, любимым. Некоторые, сидели в своих комнатах или шарились в документах и отчетах. А третьи - решили помочь в поисках кактусов Жанны.  Не трудно было заметить, что из общей хаотической волны, я выпадал.  Я пребывал в потоке собственной… волны. Но вдруг я стою на грани обнаружения марсианской жизни? Даже один единый экспонат, так сказать, марсианина, стоит куда больше, нежели вся эта героазведовательная станция и все оборудование, на ней. Билла, - полная и тихая женщина, дала мне разрешение на 2 часа вольного полета близь станции. Она коротила  выходные на посту, раздавая пропуски, отпускные, при этом всем, ведя отчетность. Полностью, при этом, погружаясь в панель компьютера. Друзей у нее не было, вот и сидела на пропусках все выходные. Кажется, родственники у неё тоже отсудствовали. Эта станция, для Биллы, - и была её домом. Не трудно было заметить, что она также как и все пребывала в волнении. Стало немного стыдно, - эта станция, для многих, была единственным, что у них было. Думаю, нужно будеть помочь Жанне найти кактусы…  Нет безучастности!   Шлюз открылся. Поток воздуха из отсека вылетел моментально, и также моментально стало тихо. Словно ваккум окружил меня, но нет, редкие удары песчинок о скафандр напоминали, что звуки есть. Просто они были недостижими за таким толстым убранством герметичного костюма. Как толкьо привыкаешь к тишине, начинаешь слышать отчетливый звук и вибрацию, - гул.Гул труб жизнеобеспечения был слышен только снаружи, внутри звукоустойчивые щиты практически звукоизолировали жизнь внутри станции. Но он был слышен и через костюм, если прислушаться. Тут я вспомнил, как ревет реактор терраформации. На преобразование атмосферы уйдут столетия. Это очень сложный и долгий процесс. И только правнуки наших правнуков смогут подышать свежим марсианским воздухом. Если только такие ученые как Жанна, не придумают, как ускорить этот процесс. Интересно, а чем будет пахнуть марсианский воздух? Железом?.. Вот бы почувствовать прикосновение ветра к телу; холод и тепло лучей солнца. Побродить по скалам и пустыням без костюма. И тут мне опять вспомнилась Земля: реки, ручьи под куполами, и... уродливые грязные мегаполисы, опустошенные послевоенные равнины.  А вдруг здесь есть жизнь? Своя. Я даже никогда прежде об этом не задумывался. Я далек от этого, не вру. Но, то что я видел было точно живое. Это не мог быть камень.   Я обошел пару сотен метров вокруг стен станции, окон, труб, шлюзов. Мое окно. Пятен и подтеков уже нет. Пыли много вокруг иллюминатора: на рамах, в щелях, задвижках шлюза. Индикатор кислорода показывает 3% израсходованности ресурса. Над небом снова начали собираться бурые тучи, а ветер – усиливаться. - Много осталось! Хватит обойти станцию раз сто!  Только вот, все равно я ничего не обнаружил…   Пошел по дороге к холмам. Туда и отправилась Жанна с группой на вездеходе. Свежие следы колес отчетливо были видны на песке. - А может быть, мне все привиделось? Чепуха! –разразился я неудаче.   Круто развернулся и направился к главному шлюзовому входу.  - Почему так рано? Только ведь вышел… Обычно. подолгу бродишь у холмов.  - Искренне и с улыбкой спросила Билла.     - Идиот я просто, и все! - С удивлением она проводила меня взглядом... А что ей оставалось делать?   Вместо того, чтобы помогать всем спасать станцию, - я занимался ерундой.        Дверь в мою комнату открылась. Скучная комната представляла простую обыденность: окно, выдвижной стандартный симулятор, рация в проёме стены, компьютер и шкаф для личных вещей, отодвижная подпольная ниша для обуви, прямо под дверью, ну и конечно-же, кровать. Все пространство, - из металла. Только убранство постели синтетическое. Ковриков нет, - вместо этого – подогрев, исходящий прямо от труб жизнеобеспечения, под полом. На выдвижном столике, - старая потрепанная книга, которую мне дала почитать Жанна, на время. - Надо отдохнуть! - подметил я.  Собственно, и сам командующий советовал.                                 В окне была красная каменная пустыня. Но что-то другое меня привлекло. И не пятно, и не подтеки, которые сдер яростный хитрец ветер. Какая-то еле приметная борозда шла несколько метров от окна. Царапинная, как будто отскочила от моего окна.       - Как я это не заметил? Какая улика! Ну.  я просто придурок! К бригадиру я идти не стану, а то он меня просто уволит. Он не поверит во второй раз. Но, я-то знаю от чего эти следы. - Взял камеру и сделал пару фото борозд через стекло. - Он от этого не отвертится, точно! Завтра зайду.  Не отвертится! Я нашел, то, что приведет меня к тому, что я искал. Нашел доказательство. Какое облегчение, тяжесть  с плечей упала, а на его плечи опустилось. Надеюсь, эта тяжесть окажется полезной, в конце концов.                                                                   Шестая глава           С радостью и облегчением решил поиграть, если можно так выразиться,  в сетевую Симуляцию. Надел легкий костюм, облегающий и полностью прошитый микросеткой, воспринимающей и передающей в сеть и обратно на тело все, что можно почувствовать, и лег в подсознательный сон для игры. Такие игры были стандартные на станциях (чтобы окончательно не сойти с ума от скуки!). Может где-то здесь и Жанна скрылась под маской своего героя? Возможно, и она коротает свои редкие минуты свободного времени в виртуальности. Другая внешность и голос меня не обманет, наверное. Все-таки подсознательные импульсы не меняют характер, поведение и движения героя. Но там, где в кибергороде живет столько же людей, сколько на всем Марсе, непросто найти знакомого тебе человека. А если точнее все марсиане играют в симуляцию и не так-то просто различить любимого тебе человека, тем более, что альтернативных реальностей в Сети - тысячи. В какой альтернативе именно могла скрываться Жанна? И вообще, скрывалась ли? Для многих, это отдых от суровых будней и тяжелой реальности марсианской экстремальной жизни, а для других - единственный способ получить дозу адреналина, в зависимости от реального положения в обществе. Ведь на Марсе тоже есть богатые слои общества, но по правде говоря, все заработавшие кропотливым трудом или значимым открытием, героическим поступком.   Здесь ты можешь быть и бизнесменом, и президентом целой страны или просто одинокого сказочного княжества, и супергероем, даже животным, кем угодно! Но определить любой другой человек кто ты - не сможет. Лишь только, если ты сам ему об этом скажешь. Можешь жить в каком хочешь мегаквартале: или в футуристическом, или хочешь в средневековом, или сверхматериальном – духовном, иль в каком именно хочешь! Виртуальный Мир тем и уникален, что там такие же законы; будь то и физические или политические, лишь изредка можно встретить иное устройство пространства и общества. Сеть -  как вторая реальность жизни, поскольку там идет параллель с человеческим подсознанием и с внутренней сущностью человека. Правительство, с помощью симуляции совершенствует законы в мерках жизни в Сетевой Симуляции. Виртуальная жизнь помогает увидеть сущность миллионов, хоть  они ведь и скрыты под масками своих героев. Но Сеть всегда отображала реальное состояние общества. Короче говоря, это - некоторое подобие средневекового интернета, бытовавшего сотню лет назад. Разница состоит лишь в том, что ранее люди могли зрительно наблюдать за экраном только, клацая по клавиатуре, а теперь  - мы полностью погружаемся в информационный сон. Многие ученые, уже давно излагали теории, что реальность более не нужна, ведь в ней столько стен, ограничивающих нас: истощающиеся ресурсы, нехватка пространства, экономическое неравноправие, наши слабые немощные тела, старость, изуродованное физиологическое устройство, даже пол… Все это – приводит к несчастью многие миллионы людей, у которых нет выхода жить по иному. Но такой черный выход дает Сеть, - все границы и стены, там можно легко преодолеть. Все на равных условиях: все имеют одинаковые рычаги создания собственных вселенных с помощью основных программ создания. Каждый может создать собственную планету и жить там счастливо, сам или с тем, кем захочет. Пока это – единственный выход: сладкий сон, спасающий нас от грез реальности, - становится новой, самой реальностью.   Мы становимся частью Сети, самой Сетью.                                                              Седьмая глава   Прошло несколько трудных недель. Я уже не раз видел загадочные полосы моего марсианина. Они были и в горах поблизости станции и в пустыне, и во впадинах. Никто этого не замечал, кажется... кроме меня. Все были обеспокоены поисками кактусов Жанны. И я, тоже помогал изо всех сил... как мог. Каждый свободный выходной, бродил в окрестностях станции и близь холмов, искал. А Жанна? А вот Жанна ходила сама не своя. Все из-за образцов кактусов, которые она высадила в пустыне. Комиссия по работе с растениями, отказывается больше быть одними из спонсоров станции без обещанных результатов работ Жанны. Обещая снова начать финансирование, как только собственными глазами увидят выжившие образцы. А ведь без этих злосчастных кактусов нельзя проверить выжили они или нет. Мне так жаль Жанну…    А мы? Уже 9-й месяц сидим, протираем штаны. До сих пор мы не нашли больших залежей руды. Так, что нам тут сидеть еще недолго осталось. Не сегодня, так завтра и нас прикроют. Даносс по собственной сердечности, пока согласился не отправлять Жанну со станции, надеясь, что хоть ей повезет. Она была одним из немногих шансов для станции, - на жизнь.       В коридоре Жанна шла с серьезным, но и печальным видом. Даже внимания ни на кого не обратила. Даже на меня… Она юркнула с командой из нескольких человек в практически последних поисках образцов. Голос Биллы,  торопящий и серьезный шепот Жанны, - все что доносилось у выхода. Она, обеспокоенная, отправилась с командой во внешний мир вакуума. Нужны результаты - как никогда нужны! Выжили ли растения, а если выжили - это будет межзвездная сенсация! Кроме того, если финансирование станции этой компанией прекратиться, то станцию придется прикрыть. И всем, всему персоналу из 140-ка человек: геологам, биологам - то есть  Женне, ученым, простыи рабочим, как я, придется идти на свой заработок. А на Марсе, - необычайно тяжело найти, хоть какую-то работу. Это будет настоящий крах для многих. Никто, никто из нас этого не хочет.   Вроде бы биология-биологией и зоологией, ну или что там… А здесь, на Марсе, это страшно важно, ведь чем быстрей мы сможем приспособить растения к марсу, жестокому и ледяному, тем быстрей здесь образуется атмосфера необходимая для дыхания. Кислород из реакторов тэрроформации не выходит. Для этого нужно было бы снабжать их необычайным количеством реактивов, но о чем можно говорить, если только половина реакторов имеют доступ к воде? Реакторы только лишь создают парниковый эффект сейчас, который повышает температуру необходимую для жизни животных и растений. А кислород не будет сразу после посадки растений. Нужны десятилетия активных посадок, а чем раньше мы приспособим растения, тем быстрее наступит кислородный век. Необходимо, чтобы растения сами смогли распространяться по Марсу, без нашего участия, - ресурсы ограничены.   Я понимал Жанну и других, но и надеяться особо не стал на поиски. Но всетаки я решил помочь Жанне, и отправился к Даноссу. Он сидел за своим столом, как всегда уткнувшись в немыслимое количество бумаг, - подробных отчетов   и анализов проб марсианского грунта.                                                                                                         - Доброе утро, с нерешительностью сказал я, - (он в это время любовался голограмотой, запечатляющей знамя объединенности, повторное насаждение власти и государственности в Солнечной системе).                                                                                      - Вот подмога пришла, собирайся и иди на поиски с остальными! Надо мне эти проблемы, если бы спонсоры были другие, волноваться бы и не стал. Но эти финансисты, финансисты, понимаешь?! Так что направляйся на поиски, и без лишних слов...       Я лишь довольно улыбнулся, - как раз то, что мне и было нужно.       И юркнул в узкий коридор. Получил разрешение у Биллы. И наконец-то. – оказался снаружи. - Даже не просил его о помощи. Сам меня выпустил!..   – Даносс словно мысли прочел.     Долго я бродил среди камней по пустыне. Дошел до больших скал, что у холмистой гряды, вблизи станции, камни и скалы - размером с дом или марсоход, много россыпей ржавчины, и песка. Вышел на более-менее просторную местность. И здесь была полоса бороздящяя куда-то вдаль. Именно та самая полоса, как я думал, марсианина.                                                                                                                                           - Удивляюсь, такая прямая, но не глубокая, с точками по всему протяжению пути. Быть может, это лапки марсианского существа, с помощью которых он передвигается? Что-то вроде гусеницы или улитки? С любопытством направился по следу борозды. И совсем забыл  про Жанну. Новые детали увлекли меня за собой. Борозда шла то, прямо, то отбивалась от камней, от скал и булыжников. Наверное, это существо плохо видит. Неожиданно показались следы марсохорда - группы. Они ехали прямо за этой бороздой, только с другой стороны, стороны основной дороги. Меня это удивило, но я продолжил пеший путь.   Через час петляний и лазаний меж камней, булыжников, скал и пригорков,  я заметил Жанну и ее команду. Они сидели в кругу и наблюдали за ее работой. Здесь пустыня прерывалась отвесной стеной твердых марсианских порох, на десятки метров ввысь и на сотни вширь, исчезая в холмах. Такая природная стена, могла остановить кого угодно. А вот что Жанна и добровольцы  делали, я не знал. За остальными совсем не было видно, что там происходит. Что я сразу заметил, так это то, что таинственная полоса заканчивалась в том месте, где сидела  Жанна с другими тремя добровольцами. Уже подходил, я думал о том, что они меня опередили, нашли того неведомого марсианина который ползает пустынями марса. Разве это мог быть кто-то другой? Отвесная стена пород как раз и могла преградить ему путь, а работники во главе с Жанной его здесь и поймали или, сейчас пытаются изловить. Разочарование подступило к горлу.  Включил радио ближнего действия:- Жанна, что вы там нашли? - Все неожиданно повернулись, не ожидая увидеть меня, одиного путника пустыни. Добровольцы  разошлись и указали на Жанну с открытым пластиковым чемоданчиком для образцов. Жанна что-то аккуратно осматривала и с осторожностью вложила в пластиковый контейнер, а потом сказала мне:- Подойди и посмотри! Это он! – кто он? - Мы спасены! Это затмит все предположения ученых!  - неужели они отыскали моего марсианина и вправду? - Это настоящий подвиг для биологии! Это, нам поможет… - Она поднялась и держала в руках прозрачный контейнер. В нем был запыленный красными песками… Кактус! Это был кактус! Шелушистый, немного поврежденный, но и с иглами. Это именно их я принял за лапки марсианского существа. Это именно один из таких кактусов разбился о моё окно. Они оставляли борозды за собой, - кактусы. А я его перепутал с марсианином!!! В это же мгновение осознания истины я никому, и никогда, поклялся сам себе, не рассказывать о Земном Пришельце и только улыбнулся всей группе и Жанне в ответ. Еще долго минут мы радовались открытию.   Но было в этом место что-то неладное, рация издавала странные шумы, при передаче сигнала. Что-то здесь было точно не так!.. Над нашими головами нависала скала, слишком отвесная, грозя обвалиться на наши головы.   И как только я приближался к ней ближе, шумы в динамиках увеличивались. Что бы это могло значить? В это мгновение уже начал подъезжать неповорткий грузный вездеход, поближе, чтоб сразу всех забрать на станцию. И тут же мы почувствовали вибрацию и услышали скрежет, даже через костюмы, - это был звук движения пород. Настоящий гул, как раскат грома на Земле. Отвесная скала над нашими головами начала падать. Благо, мы успели отбежать как можно далее. Все случилось так внезапно, и пыль окутала все вокруг. Мы отходили все дальше от места обвала, ведь камни все также скатывались вниз, грозя травмировать кого-нибудь. Некоторое время  мы отходили от шока. Туман пыли начал оседать и водитель марсохода передал нам, что пора отъезжать. Но что-то блеснуло в стене груды камней... Все обратили взгляды на обвалившуюся скалу. Там, на том месте, обнажился богатый залежь железа. Так вот почему так шумели радио, - магниты реагировали на большое количество руды, скрытой в стороне и под ногами у нас. Кактус, пришелец с Земли, помог нам его найти…2009Rayan Riener
На радість туристам: Нікополь збудував свою Ейфелеву вежу та йде шляхом Дубаїв
На радість туристам: Нікополь збудував свою Ейфелеву вежу та йде шляхом Дубаїв
Нікополь 2020-02-17 18:20:56
Чи стане місто таким як Вегас? Вже зараз створюються преценденти для цього. Нікополь та його мешканці не перестають дивувати цілі область та країну. Про це NikopolToday передає з посиланням на Інформатор.У Нікополі дійсно з'явилися дві башти: Ейфелева і Бурдж-Халіфа! І дійсно, можливо легалізація азартних ігор та проституції - єдиний шанс для міста, щоб не зникнути з мапи країни.В Нікополі з'явилися цікаві арт-об'єкти. Ейфелеву вежу і вежу Бурдж-Халіфа встановили на території колишнього Південнотрубного заводу. Про це ЗМІ Нікополч стало відомо з соціальної мережі Facebook. Фото з інсталяціями з труб опублікував географ і краєзнавець з Кривого Рогу Володимир Казаков.Монументальні трубні споруди висотою понад три метри були створені і встановлені на проммайданчику колишнього ПТЗ в 2015 році, до 45-річчя ТПЦ № 7 і до Дня металурга. Вироби виконали працівники ІНТЕРПАЙП НІКО ТЬЮБ.Копія Ейфелевої вежі «Маленький Париж» виготовлена ​​з металоконструкцій і знаходиться біля Цехи №6. Крім неї працівники заводу створили «Українське село» з млином, полем соняшників, тином і бичками з возом. Цю експозицію розташували перед будівлею ТПЦ № 7.Неподалік встановили «Глобус». На інсталяції - три витка, вони символізують труби, яких за 45 років цех виробив настільки багато, що вистачило б оповити Землю кілька разів. Ще одне монументальні спорудження - копія вежі Бурдж-Халіфа з труб. З'явилася біля цеху № 6 на рік пізніше, в 2016 році.Крім масштабних арт-об'єктів з металу є й інші, трохи менше: два дерева і ялинка. Однак помилуватися цими та іншими арт-об'єктами можуть не всі. Вхід на територію підприємства тільки по пропуску.А це - металеве українське село! Родзинка міста. Раніше ЗМІ розповідали про те, що в центрі Марганця встановили Ейфелеву вежу. Детальніше про це читайте тут.Ейфелева вежа в Нікополі!Фото Інформатор
~Самукоморі~
~Самукоморі~
Нікополь 2020-02-19 14:19:13
-Синопсис-Cамукоморі - це історія про одинака, важко травмованого життям, суспільством. Хлопець, якому вже 26 років, живе у старому будинку і нікуди не виходить. Іноді, він визирає на зовні через шпарину над старими дверима. Комунальні послуги він сплачує за рахунок державної допомоги для безробітних. Оскільки має Інтернет, може оплачувати усі послуги онлайн, в тому числі і за самий інтернет. Його життя замкнене будинком. Чому? Він живе у маленькому містечку на Січеславщині. З нього усі знущалися, починаючи зі школи, а коли він пішов навчатися до ліцею - усе стало просто нестерпно. Він не мав грошей, щоб поїхати у велике місто, і не мав виходу і вибору де навчатися. У стінах ліцею усі з нього знущалися, вчителі не допомагали. Одного разу, коли він йшов містом, на нього напади хлопці з ліцею. Били його головою об балкон, він отримав струс мозку і купу травм і переломів. З того дня, він намагався не виходити на вулиці. Потім, померла його мати, коли йому було 22 роки, і з того дня він не виходив на вулицю...Нове повідомлення____________________________________________________________________________Говоріт і показиваєт Нікополь____________________________________________________________________________Самоізоляція - як спосіб самореалізації____________________________________________________________________________   Самоізоляція - як спосіб самореалізації і самовдосконалення за рахунок власних речей, що поруч. Я не проти автаркії, але вже чого боятися, коли ми, перепрошую, - повноцінно вийшли із справжнісінької Радянської Антиутопії?   Якого біса нам боятися чогось, окрім власних дурощів? Я ж не закликаю до копіювання Північної Кореї - ні. В нас усе набагато краще.   Це факти. Найкраща земля у Європі. Креативний та винахідливий народ, який ще і за стільки сторіч, не те що не здався перед іншими, ні - вийшов сухим із води!  Із посмішкою на вустах та рідною мовою на язику, із запалом творчим у очах, та візерунком етнічним на чолі.   Єдина наша отрута, це отой миш'як, що підсипають нам наші "друзі славянє". Які, чомусь упевнені, що наша мова пішла від їх угро-фінського діалекту, та і все таке далі. Тут особливо у подробиці вдаватися нічого - найновітніші дослідження, зокрема і генетичні - говорять самі про себе.   Самій українській мові, не менше 1000 років! Я не можу зрозуміти тих рлзумово відсталих, що цураються власного культурного дому.  Бо хата культури - це завше мудрість та надбання тисячоліть!. А ми - саме на порозі переосмислення речей.   Так "радіоактивних здобутків" та "моральних падінь", що ми здобули по волі своєї ж деградації суспільства, увесь час видкидаючи наджбання, а у замін - заміняючи - нічим, - багато. Лиш пустка у серцях...   Прийшов час самолюстрації і самозаглиблення у себе, як українця так і тих, хто просто тут народився. Ми усі одна сім'я - нас народила ця земля, напоїла своєю водою, нагодувала своїм хлібом та пестила дотиком повітря,..   І не настільки страшна та "Американщина", якщо із користю вибирати лише найліпше, а більше нудить від сучасного "рускага гламуру-сельскага", що окупував увесь наш інформаційний простір. А тепер - самі подивіться, на кого під таким впливом, - перетворюються ваші дітки: на розмальованих косметикою тринадцятерічних трясогусок, які зрання приборкують свою цноту із першим ліпшим бидлом; та тих самих парубків, які - курять з 9 років, "втикаючи" не у книги, а порно - що із усіх кустів ллється.   Є простий і дієвий механізм, для знищення нації:1 - Знищити культуру.2 - Згноїти алкоголем і скурити молодь.3 - Деморалізувати суспільство.   І попіл... в кого залишиться бажання, щось міняти, коли в голові одні думки про секс, алкоголь та наркотики?   Я не кажу, що слід здаватися. Я кажу - що вам слід рятувати себе і своїх дітей, починаючи вимикати зомбоBOX, і вмикати невеличку коробочку, під назвою - мозок!   Бо кожен із нас, може впливати на долю свого народу, - у когось це виходить гарно і суспільний візерунок виходить креативно-чарівним, в хтось - плутає і рве всю нитку…    25 вересня 2020 року ____________________________________________________________________________[Надіслати]   Стаття стосовно скорого надсилання заявки на вступ по ЄС. Хоча яка різниця, - нічого не змінилося з часів ЄвроМайдану…Анічогісінько. Кожен раз, коли я визираю у вікно, я бачу таку саму стару розбиту дорогу, старі будинки та сміття. Кожен раз, коли я читаю новини - бачу одне і те саме лайно, що продовжується вже 30 років підряд. Люди не хочуть цього бачити, не хочуть зазирнути у себе, - у причину усього цього трешу.- Усе, +100 гривень на мій рахунок, - ледь посміхнувся я. - Буде за що оплатити І-нет чи купити щось поїсти.    За вікном була осінь, я знав це, хоча світло майже не проникало у середину. У будинку жалюзі були цілі лише одні у залі та ті, що на кухні. Колись, їх зламав мій кіт, який помер рік тому. Він задирав жалюзі, щоб залазити за них і дивитися на вулицю. Це єдина згадка, що лишилася про нього. Я поховав його у городі, зараз могила заросла бур’яном. Я ніколи не випускав його на вулицю, хоча він дуже прагнув волі, - я боявся, що він під і не повернеться і я лишуся зовсім один. Зараз, вікна з поламаними жалюзі, я заклеїв своїми старими малюнками, на деяких з яких і був мій рудий смугастий кіт із рудими очами.    Я його дуже сильно любив, бо поруч більше нікого не було. Мати померла, коли мені було 22 роки. Це добило мене. Перед тим, коли мені було 20 - померла остання бабуся. Коли мені було 14 - помер тато. У 2005 році померла інша бабуся. Коли було 7 - дідусь.    Подивився скільки часу, щоб якось змінити напрямок думок.    20:00.    Ніч прийде швидко, навіть не помічу. Але холод… Мерзнуть ноги.    Встав, пішов, затягнув у кімнату обігрівач, увімкнув у розетку шнур та та сам обігрівач. Пішло тепло. Згодом у моїй маленькій кімнаті стало тепло. Добре, що зараз лише початок осені, взимку - доведеться закриватися у кімнаті, немов коморі разом з обігрівачем, оскільки в будинку давно немає опалення… Але він спалює кисень, а вікно відкривати я не можу. Тепло надто дорогоцінне. Тому, через кілька годин доводить його вимкнути. Потім, вмикаю знов і через деякий час вимикаю знов. Взимку, на дверях, я вішаю простирадла, бо немає дверей, а тепло якось потрібно зберегти. З внутрішньої та зовнішньої рами стирчать малі гвіздочки, на які я і кріплю тканину.    Щоб подихати свіжим повітрям, виходжу у інші кімнати або на веранду.    Але, разом із вечором непомітно пробігло кілька днів.    Я знову сидів за старим “станком” у мережі.    Вирішив зайти у нашу спільноту “Самукоморі” у мережі Facebook. Оскільки набридло писати статті в Українській Вікіпедії. Я і так там зробив більше тисячі статей, і відповідно подарував нашій Вікі від 10 тисяч то 100 тисяч переглядів на місяць. До речі, не зважаючи на прогнози росіян, що наша Вікі досягне мільйона статей лише після 2020 року, вона вже мала мільйон статей у 2018 році. Ліл. Але, повернемося до спільноти “Самукоморі”.    Її створив хтось дуже давно. Там обмежена кількість користувачів, але усі учасники наврядчє прагнуть до розголосу своїх проблем і маленького світу різноманітних самукоморі. Як і очікував, не побачив нових записів. Лише кілька коментарів до попередніх. Врешті-решт, я повинен зважитися і написати про себе щось, як і всі. Хіба ця спільнота створена не для цього шість років тому?..    Моя історія, певно буде дуже довгою і нудною. На відміну від інших, я сам винен у своїх проблемах… На відміну від інших самукоморі. Я… все ж не повноцінний для цього суспільства.    Але спершу, перед цим, я переглянув Skype - нікого. Певно усі ще сплять чи зайняті своїми справами. Прикро. Я спілкувався там із такими ж як і я. Замкненим колом людей. В нас були різні проблеми, але поєднані одним діагнозом - самоізоляцією. Онлайн, через веб-камери, ми могли дозволити собі спілкування, у колі тих, хто не буде знущатися одне над одним. Марта, Галан, Ван (Іван), Сама (Самара), Сашко “Сліпий”, Сер (Сергій) та Наді (Надія) - були моїм основним колом спілкування. Усі вони, так чи інакше - є самукоморі.    У кожного - своя біль.    В кожного - своя історія.    Але і в кожного із них, разом із мною - одна доля. У деяких - самогубство.    Нас єднає Мережа.    Як би не було, ми намагаємося триматися одне за одного. Правда, раніше у мене були друзі і в реалі, але усі мене по черзі зрадили та кинули. Я лишився на самоті...    Я поставив грітися чайник, щоб налити гарячої води до миски та попарити ноги й заварити чай, поки старий радіатор відпочиває і охолоджується. Хоча б якось зігріюся. Приніс рушник, брудний. - Треба влаштувати прання…    Але що мені написати про себе? Простіше просто написати: “я нікчема”.    Моя подруга Марта, не виходить зі свого будинку ще з 2010 року. Вона так би мовити “рекордсмен” серед нас. 10 років вона реально не виходила зі свого будинку, навіть у двір чи балкон. Живе вона у центрі Львову із вікном, з виглядом на метушливі древні вулички… Де “усі бігають як комахи” - за її словами. “Нікчеми”, - називає вона їх, особливо туристів, що не відривають камер від свого носа. Але, то вона так… Марта - лесбійка, і не приховує цього, як і десять років тому. Раніше вона грала у музичному панк-гурті і мала багато грошей, але тепер… її утримують батьки. Хоча вона досі записує власні треки.    Марта не має ніг, ампутували. У 2010 році її переїхав водій легкової автівки, прямо у центрі Львова. Водій втік, а Марта лежала закривавлена на бруківці і кричала, конала з болю. Люди боялися підійти до неї, і навіть не викликали одразу швидку, яка прибула лише через пів години. Туристи фотографували її, ніби одну із туристичних принад міста. Ніхто не підійшов, щоб допомогти “фріку”, ніхто. Більшість - просто проходила повз.    Тоді Марта носила на голові панківський ірокез, а на шиї нашийник із гострими металевими шипами. Губи фарбувала чорним, як і нігті, і очі густо підмальовувала косметикою, використовуючи багато білої пудри. Мала пірсинг у носі та бровах. Зараз Марта має ще більше пірсингу на обличчі та тілі. Ірокез вона поміняла на довге волосся пофарбоване у чорне. Вона впевнена, що у 2010 році водій спеціально переїхав її.    Ще одна подруга - прізвище Галан, своє ім’я вона не любить, тому просто Галан - має також вкрай тяжке життя. Познайомився із нею через мережу, як і з Мартою (пізніше), десь у 2011 році. Дівчина з Тернополя. Емо. Я промовчу про “стандартні” знущання. Але… Роки тому, вона поверталася вночі додому і бидло, яке її знало, напало на неї зграєю і забивало. За що? Коротка зічаска і те, що виглядає не так, як повинна виглядати “чьотка дівчина”.  Вона досі відходить і намагається ні з ким не спілкуватися і сидіти вдома, хоча і батьки її шалено травлять, що вона “не така як усі”. Зокрема, через зачіску і довжину волосся. Забув додати, як наслідок - вона стала глухонімою через травми, спричинених побиттям!    Хлопець, під призвиськом Ван тобто Іван - ще навчається у школі, але частіше сидить вдома. Іноді лише приходить на уроки. 3 рази на тиждень за партою - і то добре. Коли його починають чіпати, він просто збирає речі і йде геть. Живе у сусідньому від мене місті, ще меншому і ще небезпечнішому за моє. Там так багато бидла, як він стверджує, що на нього нападають з регулярністю по кілька разів на місяць. Ван - емо і йому тяжко, дуже…Він намагався співати у школі, і пори те, що в нього це виходило дуже класно, його однолітки його за це почали нещадно травити і ненавидіти, забивати гуртом за школою.    Увесь свій час він проводить наодинці, в дома, у мережі. Лише іноді виходить на вулицю, коли настає осінь і біля берега річки немає людей. Він може сам прогулятися, не боячись, що його будуть чіпати. Він обожнює фотографувати і певно єдиний із нас, хто хоча б раз на місяць тай виходить прогулятися. На його фото, впродовж кількох років я також не бачу жодних змін, - усе лише занепадає. Він соціофоб та ескапіст, він терпіти не може це суспільство, і обожнює природу.    Ван не знає що/куди і навіщо… куди їхати? Та чи є сенс взагалі… хотіти чогось у цій країні? Він обожнює читати, як і я. І сам пише гарні вірші. Іноді ділиться ними із нами, разом із новими фото “відкритого середовища”. Ван не гей, як я, хоча на нього нападають типу через те, що він гей, тобто за те, що виглядає не так, як за шаблоном повинен виглядати хлопець… У нього довга коса чолка, пірсинг-симетрія у губах, також він фарбує нігті у чорне. І у нього є дівчина із сусіднього міста, також емо. Вона іноді приїздить до нього, хоча це дуже небезпечно у злочинному місті гопників-грабіжників та наркоманів-придурків.    Також, одна моя приятелька, із якою я іноді спілкуюся по скайпу, живе у Дніпрі, точніше у Січеславі, як тепер називається це місто. Її звуть Самара, а називає себе вона просто - Сама або Сама-тян. Народилася вона поблизу Січеслава, у селі на річці Самарі. Тому її батьки так і назвали. Вона має гарні сірі очі та довге русе волосся, прикрашене різнокольоровими цятками. Але…має вроджену хворобу - риб’ячу шкіру, тобто іхтіоз…Навіть на обличчі. Вдень її лякалися усі, починаючи із 3-х років. Її життя ставало лише нестерпнішим. Батьки були змушені продати свій будинок у селі разом із ділянкою і перебратися у місто, купивши менший будинок із маленьким двориком. З неї знущалися однолітки. Вона не змогла піти до школи, чи університету. І з дитинства мріяла жити на острові, із такими ж як і вона - іхтіандрами.    Сама себе вона іноді називає “іхтіозавр”... (Одне одного вони називають своїми тематичними прізвищами, що стосуються їх особливостей генетики: Дарье або Х-сцеплен, тощо...) Спілкується вона переважно із такими ж як і вона, і взагалі з усіма, хто має вроджені вади чи мутації. Її хлопець також іхтіозавр. Сидять переважно вдома. Навчаються також вдома. Іноді, вона із іншими іхтіозами, як вона каже, “виходить на полювання” ввечері але дуже рідко. Один із іхтіозів приїздить на авто коли сутеніє, і збирає усіх з будинків. У авто їхтіози перевдягаються або роблять ще більш жахливий макіяж, потім паркують авто десь у парку і лякають людей. Знімають відео і викладають до мережі. Майже все літо і зиму і взагалі усі вітряні і спекотні дні - іхтіо сидять по домівках. Їх шкіра не витримує сухості, і її і так треба постійно зволожувати…    Хоча, було діло у Самари, що вона мала навіть власну фотосесію (і в останній час, після фотосесії Самари, іхтіози часто називають себе іхтіопанками), на тій же самій річці Самарі без тонального крему…Тоді вона вирішила “не ховатися від світу” і почала виходити на зовні, сильно намащуючі шкіру кремами та іншими засобами і вдягаючи за власним неформальним стилем. Це було поза-тої осені, - вона хотіла показати приклад іншим іхтіозаврам, ставши іхтіопанком, після піднесення від успіху фотосесії. Але…усе скінчилося дуже жахливо. На неї напало якесь бидло, увечері, коли вона йшла зі своєї першої і останньої роботи. Потім у пресі було написано, що це були “занепокоєні” родичі наляканих дітей “іхтіовирдком”, що вільно розгулює по місту і лякає собою людей. Вони роздягли її, побили, обплювали та прив’язали голу до паркану в парку.    Після цього, вона не виходить зі свого дому окрім як поїхати за місто на природу із іншими іхтіозаврами чи не полякати “людей” вечорами…Хоча досі робить фотосесії і селфі, які стали популярними для великої частини іхтіозів та їх фанів по усьому світі. На Заході навіть почали з’являтися іхтіопанки які не були хворими на іхтіоз, саме через стиль Самари. А остання новина від Самари була така, що її запрошують до Нью-Йорку задля фотосесії із членами субкультури іхтіопанків та інтервью…Після цього, вона почала називати “заляканих” іхтіозів “іхтіозаврами”, а свою компанію - остаточно нарікла іхтіопанками. Вона досі стверджує, що на неї був скоєний замах в Січі не тільки через зовнішність але і через інтервью під назвою “Ми такі ж люди, просто інакший вид”, де вона закликала інших іхтіозів не боятися себе і народжувати більше подібних собі для збереження їх виду, і заперечила, що вона та підібні - “хворі”, назвавши себе цілком рівними до інших людей: “Люди не можуть довго тримати руку над вогнем, то чому якщо ми не можемо довго витримувати вітер, - ми хворі? Може хворими є ви, а не ми?”    У іншому інтервью, вона привела приклад: “якщо рибу дістати з води, вологи - вона загине. Так і ми - ми не хворі. Ми вид людей, що повинен жити при воді. Ми початкова і кінцева стадія розвитку людства. Оскільки наші предки вийшли з води, ми маємо шанс туди повернутися”. Особисто мені, вона сказала, що іхтіо-сапіенс має право бути, а клеймо “хвороби” на них - це геноцид. Що вони і є тими міфічними істотатами - русалками. Усі прихильники її теорії, як і самі іхтіопанки, носять футболки та брелоки з іхтіозаврами, браслети на руці чи кріплять їх до своїх сумок. Цей рух лише набирає обертів. Одного разу, Самара навіть приїхала до мене у гості разом із іншими іхтіопанками, на кілька днів. Один із них навіть виявився бісексуалом. Ми цілувались…бо трохи випили разом вина.    Сашко “Сліпий” - з ним давно не було зв’язку, хоча він доволі дружній. Він сліпий. На вулицю не може виходити вимушено, бо це реально небезпечно для нього, а людихрін допоможуть,хіба що поржуть та закидають камінням. В нього також були прикрі випадки. тому він сидить вдома, де немає проблем. Навчається також вдома. Що далі робити і як жити - не знає…Звісно, він дещо вміє - малює шалено красиво та незвичайно. Іноді ми йому допомагаємо так би мовити, малювати, направляючи голосом куди вести рукою, хоча він зазвичай якось малює сам. Він не стидається того, що сліпий, навпаки, досить впевнений у собі але думає логічно - тому для нього вулиця - це прірва логіки…    Живе десь на Західній Україні, точно не каже де. Іноді, свої завершені картини, він продає і має з того гроші, може так і буде заробляти собі на життя. Він дійсно унікальна людина. Не ми, а він підбадьорює нас… Хоча, звісно, ми не знаємо, що відбувається із ними коли він поза онлайном. Більш щирої і проникливої душі як Сашко, - не знаю.    “Сер” - або Сергій, ще один член нашої закритої спільноти. Він із Донецька… Здається, цим би усе можна було сказати, ще додавши, що він за Україну. Виходити на вулицю там взагалі не безпечніше ніж будь де в Україні. Взагалі, йому зараз більше тридцяти років, але коли уся та каша з “Новоросією” почала варитися…Він стільки усього пережив і побачив таке, що нам і не снилося. Він не гей, але “ополчєнцам” він видався таким через зовнішній вигляд. Тобто він виявився для них сексуально привабливим. Його схопили та відвезли кудись “чєчєнци”. Били його і гвавтували кілька тижнів підряд у якомусь підвалі разом із іншими дівчатами та хлопцями. Йому вдалося вижити, на відміну від багатьох інших. Коли він потрапив до своєї квартири, він більше із неї не виходив. 5 років.    Їжу та інші необхідні речі він отримує поштою. Він хакер. Вміє зламувати сайти та інші круті штуки, якими заробляє гроші на прожиток. Батьки його виїхали до Росії, на Далекий Схід за великою “любовью” до “родіни”, кинувши сина через його позицію. Насправді ж, він інтелектуал. Уся його квартира завалена книжками, які він замовляє поштою. Але після того, що із ним зробили ДНРівці він не може навіть і думати про якісь стосунки з дівчатами чи тим більш хлопцями… Він був дуже фізично і психічно травмований, і це лишиться з ним на все життя, звісно, якщо він зможе вижити у тому пеклі…Він тішиться можливості поспілкуватися з нами українською, хоча про нього писали усі видання країні, він спілкується з нами. Каже, що ми єдині, хто може його зрозуміти.    І, нарешті, Надія… - дівчина із Києва. Інфікована ВІЛ/СНІДом… Для друзів, коротко - Наді. Сім років тому, коли вона навчалася у школі, її згвавтували однокласники разом зі своїми друзями, на одній вечірці. Вона цього не хотіла. Пручалася до останнього, але в неї не було сил боротися із усіма хлопцями, тим більш, що її почали бити і душити. Інші дівчата не зважали, і самі були учасницями цієї вакханалії. І після цього, коли вона прокинулася ледь жива з ранку серед сплячих тіл, усе ще пьяних хлопців і дівчат, вона швидко зібралася та втекла. Звернулася у лікарню, потім у міліцію.    У лікарні вона лежала дуже довго, а після реабілітації, в неї виявили СНІД. Вона була шокована, тим більш тим, що міліція певно отримала хабар та не хотіла карати винних, заявивши, що “усе ніби-то було добровільно”... Надя втратила розум і кілька років лежала із психозом у психлікарні. Потім її випустили. Усі близькі та друзі - покинули її, цураючись, боячись “заразитися” від нею СНІДом. Батьки виїхали жити за місто, заливши для неї стару двохкімнатну квартиру на Троєщині. З того часу, вона не виходить на вулицю, бо це небезпечно для її імунної системи, життя. І вона досі боїться, що її можуть згвалтувати, тим більш, що гвавтівники обіцяли її вбити, а міліція її не захистить.    Тому, вона живе самотньо у своїй квартирі, на ліках, підпрацьовуючи через інтернет редактором та отримуючі гроші від міжнародних фондів й батьків, що зараз мають власну ферму. Вона б і ладна була знайти якусь для себе людину з ВІЛ чи СНІД, щоб не було так самотньо, але також панічно боїться будь=яких проявів сексуальної поведінки через глубоку психологічну травму. Хоча, усі знають що вони досить близько спілкуються з Сером. Бо мають багато схожого…    Є і інші. Дуже багато по всій країні. Я спілкувався із сотнями подібних самукоморі і з десятками продовжую спілкування зараз. Більшість у цьому суспільстві навіть уявити не може скільки в Україні калік, сліпих та смертельно хворих, або мутантів, інакших, “ненормальних”. Наша реальна сукупна кількість величезна…Але, Україна не бачить нас, бо ми не дає можливості жити на зовні, під променями Сонця, яке світить для всіх. Суспільство вважає нас виродками, але ми вважаємо, що виродками є лише ви.  ____________________________________________________________________________https://www.facebook.com/groups/648552808575831/____________________Самукоморі_____________________________________________________________________________Допис | Світлини/Відео | Опитування | ФайлНапишіть що-небуть...|    Мені вже 26 років. Останній раз виходив на вулицю 3 роки тому. Хоча із дитинства був самітником і домосядцем. Живу, а точніше виживаю, я один, у старому будинку і нікуди не виходжу. Іноді, я визирає на зовні через шпарину над старими дверима чи просвіті в жалюзі. Комунальні послуги я сплачую за рахунок державної допомоги для безробітних. Оскільки маю інтернет, можу оплачувати усі послуги онлайн, в тому числі і за самий інтернет. Моє життя, мій життєвий простір, замкнений будинком. Чому? Я живу у маленькому напівмертвому кримінальному містечку на Січеславщині. З мене усі знущалися через зовнішню андрогінність і жіночну поведінку, починаючи зі школи, а коли я пішов навчатися до ліцею - усе стало просто нестерпно. У мене плювали, штовхали, материли, погрожували, усіляко цькували та принижували. Вчителям було пофіг, вони самі приймали участь у цьому. Вони навіть вкрали мої малюнки для конкурсу. Я не мав грошей, щоб поїхати у велике місто, і не мав виходу і вибору де навчатися.    Одного разу, коли я йшов містом з давно забутою мене подругою-емо, на мене напади хлопці з ліцею, які бухали під під’їздов із своїми тьолками. Один із них на мене накинувся і почав бити головою об балкон, потім напали і усі інші. Я пав на землю і вони почали забивати мене ногами. Подружка, не знала що робити і була шокована. Я отримав струс мозку і купу травм і переломів. Лишився довгий шрам на весь череп. З того дня, я намагався не виходити на вулицю, бо це було небезпечно і нестерпно. Потім, померла моя мати, коли мені було 22 роки, і з того дня я не виходив на вулицю зовсім. Іноді, сусідка приносить мені харчі і кладе на підвіконня, раз на місяць. Це: хліб, масло, молоко, яйця, овочі чи фрукти. Деякі овочі я вирощую у веранді разом із квітами. Трохи грошей я отримую від публікації своїх книг і віршів, статей у місцевих газетах, з них я можу інколи купити собі поїсти чи щось необхідне. Усе замовляю через мережу. Це моє “життя”. Точніше те, що від нього лишилося. Фактично, я не можу і не хочу виходити на вулицю через дискримінацію та ксенофобію та власну агорафобію. Я типовий самукоморі - пробачте, що забрав ваш час...                                                                                                                                   [Опублікувати]    Піду спати, перед цим трохи почитаю якусь книжку. Завтра, може, хтось буде онлайн.    Прокинувся. Зранку не було у крані води, дивно. Сподіваюся, скоро відновлять… Цілий день, туди-сюди знов їздять по вулиці великі машини, щось возять, а щось вивозять. Певно знов якесь будівництво палацу для мільйонера-крадія. А день зовсім ніякий, навіть попри те, що я присвятив ранок прибиранню.    Піду подивлюся у шпарину над вхідними дверима. Що ще робити?    По дорозі зазирнув у дзеркало. Я зараз жахливо виглядаю, хоча раніше слідкував за своїм зовнішнім виглядом. А ще, хоча я завжди був худим, зараз я як скелет з довгим волоссям. Іїсус… хоч на розіп’яття. Звісно, я жартую.    І ось, я пішов по чистій підлозі на кухню, з кухні, відкрив двері і вийшов у тамбур. Світло вдарило у очі яскравими променями. Останній раз я був у тамбурі-веранді днів 4-5 тому, тому у напів-темряві очі відвикли від яскравого сонячного проміння.    Квіти - їх тут не менше третини. Хоча і у дворі є квіти, через те, що я давно там порозкидав насіння. Але і не тільки квітів, там також самі по собі ростуть такі овочі як: гарбуз, томати, огірки, цибуля та інші… Усе інше у закритій веранді - зелень та усілякі трави, із яких я роблю салати. Вдихнув запах - рослини і трохи смороду вулиці, і звуків.    Я ненавиджу пил, тому усе завжди протираю, а грунт у рослинах покриваю дренажем. От і прийнявся доглядати за рослинами, які вже засумували без піклування і поливу. Тут трошки було спекотно, але не пройшло і години, як усе зайве листя було у кошику для перегною, а навкруги - чисто. Я такожмаю і інші квіти всередині будинку.- О, знов… - сказав я ледь тихо, - їдуть, - це дійсно шумно їхало велике авто чимось навантажене.    Я визирнув у велику шпарину над дверима.    Фура лише під’їздила.    І коли авто проїздило повз мій двір, я побачив, точніше мене, точніше ми побачили одне-одного. Це певно був водій із будівництва, хлопець десь 30 років.  Він був у блакитній футболці, з коротким волосся. Мені можливо здалося, але він впився очами, побачивши мої очі. Я перелякався і відскочив від двері, а потім пішов в дім.    І дійсно, він побачив карі очі, і подумав, що то дівчина, оскільки помітив довге волосся…    Хлопець, якого звали Саша (просто Саша), був зворушений, і через кілька днів спостережень при роботі водієм на будівництві будинку нижчє вулицею, зрозумів, що власник очей не виходить на подвір’я, оскільки навіть доріжка заросла бур’янами…    Він бачив, що вікна з середини заклеєні малюнками, бо жовті від часу жалюзі, певно були зламані. “Це дівчина?” - усе думав він, прокручюючи образ гарних карих очей у пам’яті. “Чи ні?” Залишок дня, після роботи, він думав лише про те, що він бачив і що це може значити? Занедбаний будинок і людина всередині. Незважаючи на втому від роботи.    Саша зовсім нещодавно приїхав до міста, зі Степоградщини (минулої Кіровоградщини) і влаштувався водієм, оскільки іншої роботи не знайшов. Поїхати зі Степограда він вирішив назавжди - його кинула дружина, відсудивши при розлученні майже все, що в нього було. Тож, із невеликим рахунком і банку та легковою автівкою він поїхав на Схід, і зупинився у сусудній області, у містечку, яке йому сподобалося. Недалеко від центру він знімав однокімнатну квартиру і намагався прийти у себе після розлучення і зради “дружини”.     Увечері, я нарешті зайшов до скайпу і побачив, що декілька з наших є онлайн. Сама-тян якраз теревеніла зі своїми. домовляючись про черговий вечірній похід до парку, щоб полякати людей. Я розповів їй про те, що сталося. Бо вираз обличчя того водіям в’ївся у свідомість. Він був збентежений та здивований. Сама сказала, що не бачить у цьому нічого взагалі. Просить лише бути обережним і сидіти наступні дні тихо, “а то знає що може статися”. Я і послухався. Вирішив кілька днів не виходити до тамбура взагалі.    Але я не виходив десь тиждень. Дивився нові серії серіалів. Поливав квіти у середині будинку, прибирався, робив вправи, читав. Якщо так подумати, то не так і погано жити самому, не турбуючи нікого. Є кіно, серіали, аудіо та електронні книги, музика - інтернет...    Але якось сумно, самотньо, іноді до жахливого стану.    Тому, я все ж, пам’ятав, тримав образ очей того хлопця, світлих, сірих - відкритих.    Авто усе їздили туди-сюди, і я вирішив знову вийти і подивитися у шпарину, може і побачу того хлопця знов. Я навіть сам не знав навіщо. І дійсно? Мені певно просто…    І я вийшов на світлу веранду, полив квіти та інші рослини, прибрався.    І непомітно, підійшов до шпарини над старими дверима.    Це був сонячний день, хоча вже був початок жовтня… І ось, знову шум - їхало авто, тепер вже зверху вулиці, а не з низу, як того разу. Я ніби приготувався, починаючи нервувати, будь-якої миті готовий втекти у нутро будинку. Я знаю, я жалюгідний.    Шум.    Погляд!    Він спеціально, проїзджаючі повз, знов подивився сюди! Я перелякано відійшов від дверей. Вантажівка проїхала з шумом і пилом на дорозі. Він не тільки бачив мене, він знайшов поглядом мої очі! Він… шукав/чекав… Ні, хоча… Хіба таке може бути? Навіщо я здався якомусь хлопцю з коротким світлим волоссям, сірими очима і тілом спортсмена. Хоча я бачив лише його сильні руки… Це не важливо. Я не можу більше показуватись.    Ще раз! Я можу поклястися, що бачив ті очі ще раз! Цього разу вони майже одразу зникли, але то були ті самі очі тієї самої людини! Що ж робити? - думав Сашко…- Я повинен діяти, - сказав він сам собі, в черговий раз проїзджаючи повз закинутий будинок, і дивлячись на двері. - Після роботи.    Після роботи він був втомлений, але сказав співробітникам, що піде пішки. Ніби хоче подихати свіжим повітрям, перед настанням холодів і транспорт його вже дістав. Дочекавшись, поки підуть вони, щоб не виглядати ідіотом. Був вечір, коли усі розійшлися. Зібравшись із силами, міцно стиснувши кулаки, він пішов до занедбаного двору, з метою врятувати дівчину, певно, у якої “не всі в дома” чи хто зна, що насправді…     Сутеніло. Навкруги не було нікого, коли Саша переліз через старий паркан і пішов по закинутій доріжчі до дверей. Ще раз подивився, щоб його не побачили сусіди. Навкругиу се було настільки занедбано, що “нормальна” людина ніколи б не повірила, що тут хтось може жити. Навкруги були лише чагарники, тільки вони були свідками того, як Саша обережно постукав у двері. І ще раз, і ще один, прислуховуючись.      І самукоморі почув.      Жахливо перелякався, оскільки вже були випадки, що крадії залазили до двору і намагалися щось поцупити,думаючи, що тут ніхто не живе. Тоді одинак збирав усі сили і виходив на кухню, вмикаючи усюди світло і переходячи на веранду, вмикаючи світло на вулиці. І починав кричати, що зараз викличе поліцію. Зазвичай, це допомагало і грабіжники втікали. Але він блефував, телефону працюючого в нього вже давно не було.     У цей раз, він здивувався і перелякався водночас.Тихо вийшов на кухню і почав прислухатися. Хто це міг бути? І як незнайомець, маючи добрі наміри, щоб стукати, переліз через паркан?! Жах! - подумав він, - тут точно щось не так і небезпека.- Що ж робити? - прошепотів він.    Водночас, Саша ніби щось почув, хоча на стуки не відповідали. Він не хотів виламувати двері, хоча розумів, - йому треба потрапити в середину. Тут він побачив, що двері недостатньо щільно примикають до рами і їх закриває лише гачок, який легко можна підняти стороннім предметом, наприклад палицею. Він пошукав навколо і знайшов паличку, піддів - гачок впав! Саша нерішуче тримав двер: “що я роблю?”     У соціальних мережах мені не допоможуть, я так давно туди не заходив, та і хто б зміг мені допомогти? Я ж спілкуюся з такими ж як і сам - самукоморі. Там хтось один. Треба щось вигадати, хоча я загнаний в кут, ні… В мене починається паніка! Де ключі від дверей, що ведуть на кухню?! Кляті ключі! Тут деь повинні бути на полицях, де ж… - і тут він почув, як хтось піддів гачок. В той же момент - побіг у свою кімнату.- Допоможіть! - вмикав він веб-камеру.    Будівельнек проник у будинок, почувши крик і побачив що усе тут чисто і гарно. Не так як на зовні. У тамбурі було повно квітів і усіляких рослин. Вікна із середини були заклеєні скотчем, в кутку стояло відро з перегноєм. Над дверима убла фіранка - певно вона закривала усі дірки, щоб не потрапили комахи. Тихо зайшо у тамбур, почувши ще більший заклик допомогти із середини. Двері за собою він закрив на гачок. Увійшов на кухню. Також чисто і затишно, попри доволі бідне убранство. Напівтемрява була тут володаркою.    Як не було б дивно, Саша зняв взуття і поставив на кухні.    Він не хотів нічим шкодити але повинен був хоч запитати, чи хоча б побачити ту особу, якій належали такі гарні очі, наповнені такою тугою та самотністю, які ніби кричали до нього, в той момент, коли він їх побачив перше. Пішов далі. Потім побачив що хтось тут точно є, у одній х кімнат, де усюди лежали стопки із малюнками та холсти, і розчулився. Це був худесенький хлопець із довгим коричневим волоссям і ніжним обличчям… Такий гарний, гарніше за велику кількість дівчат. Але з тими очима, у які він закохався з першого разу. Той перелякано стояв у смугастій футболці і сірихштанях, перелякано дивлячись на непроханого гостя. І він був дійсно непроханим гостем. За усім законом - він порушив приватну територію і може сісти до в’язниці. Хоча він розумів, що він робить щось потрібне.- Я Саша, - просто вимови він.    Незнайомець, мешканець цього дивного помешкання, лише дивився за нього налякано.- Тільки не кричи, - продовжив він. - Я лише побачив що ти дивився на зовні. Ти не виходиш на вулицю?    Хлопець мовчав, затамувавши подих. - Я не зроблю тобі нічого поганого, - майже лагідно звертався до нього Саша. Я просто вирішив, що чимось зможу допомогти.    Саша прикинув, що йому може років за 20. Можливо він був ненормальним? Може розучився говорити до людей? Скільки він тут сидить і як виживає і чому? - дивувася Саша, дивлячись на хлопця із довгим волоссям і ніжним лицем. Саша ніколи не відчував потягу до хлопців. але у цей момент, міг поклястися що щось у ньому йокнуло, у тому числі і в штанях. Чи то від того лише, що давно не мав дівчини? Він не знав. - Слухай, давай ми сядемо і поговоримо, добре?- Добре, - відповів мешканець. І додав: Навіщо ви прийшли?- Я бачив тебе. Я вирішив, що тобі слід допомогти, - звісно Саша говорив лише те, що міг сказати, щоб не налякати незнайомця, хоча був сам вкрай збентежений тим, що це не дівчина.     Худий-худий хлопець сів на ліжко. Подивився у очі Саші і по його очах потекли сльози, він закрив обличчя руками. Саша, шокований, сів поруч, але не близько. - Я хочу тобі допомогти, - нарешті сказав він.- Як? - витер сльози з обличчя хлопець і подивився прямо в очі Саші.    “Дійсно, Саша зловив себе на думці, як він може йому допомогти?”- Я ненормальний! Я не виходив на вулицю вже роки! Роки! Розумієш?! - викрикнув мешканець.- І що? Усяке буває. Я нічого про тебе не знаю.    Хлопець, видихнув і ніби заспокоївся, почувши слова незнайомця із сірими очима. - Ти можеш розсказати мені сам те, що вважаєш за правильне. Передусім, якщо можна, я можу дізнатися як тебе звати? - Усі називають мене Квіткою, - через зуби сказав хлопець, видавлюючи і соромлячись.- Добре, Квітко.- І ти нічого мені не зробиш? - трохи відсів Квітко. - А що я повинен зробити? - здивувався Саша.    Квітка почав ледь тихо щось говорити. Мить за миттю слова починали ставати усе зрозумілими. Саша вслуховувався. Першим ділом, він дізнався що Квітці вже 26 років, хоча той виглядав значно молодше, певно через ет що не виходив на зовні. Самукоморі з соромом розповів про своє життя те, що міг, те, на що вистачило сил. Йому було дуже важко, здавалося він зараз посне задихатися. Кожне слово давалося йому з безмежними зусиллями. Спілкувався самукоморі тільки з такими ж як і він. Це привело Сашу в шок. В них була власна закрита спільнота, де вони обговорювали своє виживання. Під кінець, Квітка ніби почав задихатися, певно сам входячи у шок віду сього того, що розповів незнайомцю. Але він вів себе так, ніби йому вже втрачати було нічого. Будівельник був м’яко кажучи, вражений і тотально знівечений…     Квітка, здавалося, дивився в нікуди із вологими очами, схопившись за груди однією рукою, він учепився за футболку, а іншою - за штанину, починаючи задихатися від шоку.  Хлопець був схожий на зламаний вітром очерет, готовий от-от обірватися і впасти. Можливо, Саша про це після і пошкодував, але зараз він робив те, що вважав зробити на добро. Він кинувся обійняти хлопця. Хоча той почав пручатися, той почав усе сильніше його стискати.  То усе пручався, але Саша знерухомив його руки, притиснувши до себе, притулив голову із довгим волоссям до себе. Поцілував у щоку, не розуміючи що робить.     “Дійсно, - Квітка”, - подумав він.     Стискаючи Квітку, зрозумів, що ця самотня нещасна людина голодує насправді. І те, що він був самукоморі його не хвилювало анітрохи. Це певно той випадок у житті, коли зустрічаєш людину, яка не здатна на зраду. І він обіймав його, сильно але ніжно, даючи змогу виплакатися. Не знав, що буде далі і що робити як жити після цього ія ким бути після цього. Саші було всеодно. Коли він останнього разу обіймав свою дружину, він розумів, що їй всеодно до його шкіри, до його. Вона перестала відчувати щось до свого чоловіка. А тут, те що він відчував, він не відчував ніколи у своєму житті, навіть тоді, коли вперше обіймався із дівчиною. Цей все ще хлопчик, “віддав себе на поруки” незнайомцю. Який жах, якщо б це був саме не Саша, а якась зла гнила людина, - думав чоловік із сірими очима. Він ще раз поцілував хлопця у лоба, відчуваючи вже потяг до нього, як до…    Саша розімкнув обійми, здивувашись.- Ти такий худий і певно голодний. Я якраз отримав платню за день. В мене достатньо грошей щоб нагодувати тебе. Давай я швидко сходжу до магазину і вернусь? - Саші зараз дуже хотілося закурити і вийти на свіже повітря, звісно він не хотів тікати але повинен був якось розвіяти усе те, що почув і відчув, щоб самому не впасти у шок.- Добре. - Я не йду, чуєш? Я вернусь дуже скоро. - Дякую, - знов просльозився Квітка.    Саша посміхнувся, з сумом і пішов. Швидко покурив на вулиці й пішов за продуктами.     Але коли повернувся, двері були зачинені. Саша збентежився, хоча не став знов відкривати дверний гачок. Він навіть відчув якусь образу, хоча не розумів, що сталося.  Він постукав: раз, два, три, чотире, - тиша. Постояв із пакетом у руках. “Ну що не так?!” Тому він лишив їжу біля вікна, де його самуко міг її забрати. Додому Саша прийшов розлючений. - І що я собі думаю?! Ким я хочу стати?! Якого біса  взагалі поліз туди?! - кричав він у стіну.    Але кожного дня, після роботи, він ходив до тутешнього магазину. Купував їжу, солодощі, необхідні речі і клав свіжу їжу на підвіконня за свої гроші. Він не знав, навіщо це робив, але купував і клав. Це увійшло у звичку, хоча це усе був повний цирк для нього. “Може, так і краще” - одного разу подумав він, - “невже я хочу стосунків із хлопцем? Та й…”- Принаймні, коли я бачу, що він забирає їжу - пусте підвіконня. я знаю, - він живий.     Саша почав дивитися інформацію про гомосексуальність і самукоморі у мережі. Йому навіть вдалося віднайти їх закриту спільноту у Facebook. Він створив фейкову емо-сторінку і проник туди, і почав слідкувати за спілкуванням цих диваків.Там були і повідомлення від Квітки. Він прочитав усе. Кожен день, коли повертався додому, увечері читав те, що було колись написане Квіткою за місяці та роки. У цьому мареві пройшла осінь. А Сашко не міг забути цього хлопця-дівчину, квітку у його долонях, яка грілася від його грудей…     Як би то не було. Усе йшло по режиму.Ранок. Робота. Вечір, - магазин. Старий будинок.     Але…Одного разу, взимку, він побачив на підвіконнику, всіяному снігом, певно пальцем написане, “Дякую”. Це був день, коли пішов перший сніг, що пролежить не довго в розтане. Сашко був щасливий. Хоча “дякую”, - ви тільки подивіться, “дякую”,  - сміявся він. “Мале дурне самукоморі” - тепер я знаю про тебе усе, хоча ти про мене - нічого.    І дійсно, виявилося, що цей самукоморі неабиякий письменник. Його публікували у Канаді, США, ЄС, - невеликими накладами, але публікували. Сашко купив усі його твори у електронних та паперових версіях, знаючи, що якась частина грошей піде на його рахунок. І не по одному примірнику, по 10 на кожну книгу та збірку. Зайві книги він розклав на автобусних зупинках міста. Книги та розповіді, вірші Квітки були провокаційні, але цікаві.    Саша прочитав усе. Проникся гомоеротичними сюжетами…    Одного дня, він не побачив, щоб їжу хтось забрав і занепокоївся. І дуже сильно, особливо, коли пройшло вже кілька діб. Це було взимку. На кінці. Вже три дні їжу ніхто не брав. Він знову, після роботи, був змушений “зламати” двері, зхвильовано увійшов у середину і побачив, що тут надзвичайно холодно, злякавшись, побіг у кімнату самукоморі, яка була закрита простирадлами.  Де “той самий” лежав у ліжку без дихання. Поруч - обігрівач, що зламався. Хоча звісно від’ївся за осінь та зиму. Саша кинувся до нього, навіть не знявши куртку та взуття. По очах сльози, дорослого чоловіка, але той виявився ледь живим і… дуже хворим. Живий!    Будівельник скинув куртку і шапку на підлогу. - Тепер ти в мене не будеш сам у коморі, зрозумів?- Так, - хрипло відповів хлопець, кутаючись у простирадла.    Саша побіг на кухню і увімкнув пічку, зварив гарячого чаю.        Прибіг, стурбований.    Поцілував його у щоки і…губи своїми гарячими губами. Той ледь відкрив очі. Посміхнувся. Поруч нього лежали малюнки, на яких був цей будівельник…Різний, навіть без одягу. Саша посміхнувся, бо малюнки виглядали досить реалістично, хоча відвертість його лише потішила. Він знав, чого насправді хоче Квітка. Будівельнику було 32 роки, і він ніколи не спав з хлопцями і наврядчє відчував до них фізичний потяг раніше, але сів на ліжко і ніжно обійняв самукоморі,  притуливши до себе, немов дівчину…Вдруге.     Поцілував у лоб і хотів піти за ліками. Бо Квітка відмовився бачитися із лікарями і не хотів щоб його бачили таким, навіть Саша. Він якраз ремонтував радіатор, там була зовсім невелика поломка. Саша образився, але сказав, що треба піти за ліками до аптеки.- Не йди… - прошепотів у відповідь Квітка.- Ні, я повинен… Тобі потрібні ліки!     Саша пішов до аптеки, перед тим накривши самотинники ще одним простирадлом.     Швидко побіг і швидко побіг назад. Весь у снігу, бо на вулиці була хуртовина. Коли повернувся до будинку, самукоморі був мертвим. Охололи його вуста, а на очах - сльози. Він міцно стискав у долонях, притискаючи до серця, малюнки, на яких був зображений 32-х річний будівельник, із сірих очами та світлим волоссям.     Пакет із ліками впав на підлогу.     Саша кинувся до ліжка, обійняв нерухоме тіло і заридав. - Тобі були потрібні не ці ліки! [30 вересня 2014]P.S. Додаткову інформацію про явище Самукоморі, Ви можете прочитати тут.Rayan Riener 
СоловейКо - Нікополь Арт
СоловейКо - Нікополь Арт
Нікополь 2020-02-25 02:29:02
Творчість лікує і продовжує життя, як стверджують науковці. Надсилайте свою творчість на нашу пошту [email protected] і обов'язково опублікуємо це!Рубрика Нікополь Арт від NikopolToday - відкриває двері для Вашої мистецької реалізації.Нагадуємо: Талановита українська співачка оголосила війну сміттю в Україні, щоб врятувати майбутнє. Шанс є!СоловейКоШахтарський край...Злочинное кубло...Край сірих сажі тінейІ обуглених дерев...Тут,  Соловей, в безвиходіЗагинув...Він отруївся чорною Калиною сердець людей.В безвиході, літаючиКругами над...Він мріяв безнадійноОдну за іншою надію мавАле, як завжди, - безнадійноЛітаючи, він щось шукавВін вірив в те...Про що давно усі забули.І все шукав собі, шукавУ сірім сніжнім попеліЛітав й літав...І безнадія їла солов'яА він у відповідь - боровся,Мов уто мале дитя...Розглядаючи у попелі - життяМріючи, вірячи, плекав НадіюАле помер, одного дняОтруївшись чорним вугликомТаке сумне життя...В сірий попіл впав,Не залишилось надіїВ грудях - зупинилося сердечкоА на тому місці, де пропавВиросла червона калина…6 грудня 2012Rayan RienerФото PinterestРаніше ми повідомляли про сміттєве майбутне Нікополя, яке вже настало. Також ми попереджали, некомпететна та корумпована влада України не врятує країну від коронавірусу. 
Останній Фенікс: дізнайся, яким буде майбутнє за тисячі років
Останній Фенікс: дізнайся, яким буде майбутнє за тисячі років
Нікополь 2020-03-04 14:04:15
Фантасти були праві: майбутнє готує багато сюрпризів й на жаль і загроз людству. До чого можуть призвести війни та конфлікти між людьми? Мистецтво попереджає світ.Як вимре людство? NikopolToday публікує ймовірні наслідкі того, до чого заведуть суспільство технологічний прогрес. Последний [Феникс]Последний [Феникс] - в одночасье и последнее мое художественное произведение на этом блоге. Его, и еще больше моего творчества - Вы сможете прочитать в 2016 году на моем персональном сайте [www.rayanriener.com] в разделе Библиотека, а также в формате аудиокниги. Последний [Феникс] - значимое для меня произведение... Феникс, - символ смерти и нового рождения, и именно это случилось волей-неволей в этом году со мной. Я вынужден сжечь себя, забыть об утраченном, иначе я не смогу дальше ни жить, ни творить никогда. В этом году, в силу непредвиденных обстоятельств, я потерял все свои художественные работы [более 500], включительно с иллюстрациями к книгам и рассказам, рисунков с конкурсов, дизайнерских эскизов, и рисунков, которые в будущем я хотел написать маслом и акрилом. Вместе с рисунками, были украдены или выброшены в мусор многие мои рукописи, включительно и с рукописями моей первой книги "Первая ПлаНета" (и началом ее продолжения), "Легенды Времен" - фентезиной истории, с подробными описаниями фантастических рас, цивилизаций и картами, подобными тем, что многие разглядывали в "Властелине Колец" Толкина. Многие другие рукописи, были утрачены вместе со всем моим творческим достоянием, и это стало настоящей трагедий для меня. Ведь я целенаправленно тратил многие тысячи часов своей жизни на творчество, развивая и совершенствуя свой потенциал. Отчасти из-за этого, в 2015 году у меня не поднимались руки ни писать, ни рисовать что-либо новое вообще... Всеми силами я пытался вернуть драгоценные для меня вещи, но так и не сумел. Возможно, их уже никогда не вернуть и мои десятки тысяч часов жизни гноятся где-то сейчас на свалке, но если нет, прошу эту жизнь и того человека, который взял их - вернуть. С этой утратой очень сложно жить теперь мне, и творить...Нагадуємо: Іноді свідомість людини розриває кордони матерії, щоб донести попередження від Всесвіту. Лживая молекулярная голограмма, бесцельно существующая в этом мире, вечно бегущая по ненужному конвейеру! Как я мог доверить ей самое ценное, что было у меня? Тысячи лет я искал подробности о собственном происхождении и вот, эта Лымария показала свое настоящее лицо и намерения… Как глупо, досадно и жестоко — я не должен был искать общения с этом куском синтетики, и помогать ей. А именно от того, что я доверился ей сам, дав исследовать мои работы и сохранить их, пока я не найду лучшего места. Так пренебрежительно бросила она: «Сожги себя вновь и начни свой путь сначала!» Как наивно я верил ее словам, что полоумные копии, наноголограммы катакомб, под руинами Ареса не повредят мой труд. Все мои планы, чертежи, схемы и расчеты, временно-пространственные зеркала — теперь превратились в лужу простых молекул, в подземной лаборатории этих бесчувственных созданий… Я берег их, ради преумножения утраченного знания, сохранности того, что казалось, было предано забвению предтечами. Что теперь, пройдя весь путь, забыть свой труд и начать сначала? Не в силах больше терпеть неимоверную боль разочарования и чувства потери, я летел к ближайшей скале, в беспамятстве упав у края. Оцарапанное камнями тело, начало источать кровь, а я был не в силах встать и поднять крылья, дыша кровавой пылью. Будь проклята эта коммуна искусственных сердец!У подножия скалы лежали руины моего родного города, до куполов и башен занесенные песками пустыни. Именно сюда и летел, не зная куда мне теперь податься. Труд нескольких тысяч лет, и его утрата - теперь приносили нестерпимую боль и стенания рассудка. Что стоит мне избавить себя от мук, сгорев вновь в огне, сбросившись со скалы, и забыть все страдания последних 4 тысяч лет, что выпали на мой путь? Вновь, родившись из титанового яйца, я не буду помнить ничего. Все уйдет в прошлое, и я вновь, как и тысячи лет назад, буду летать в небесах, расти, жить как другие животные и лишь через годы, если не сотни лет, как в последний раз, пойму, что одарен сознанием. Да, в прошлый раз, именно тут, в стенах этого несчастного города, где я вылупился и прожил первые годы, и лишь позже обнаружил, спрятанные напутствия собой же, для самого себя. Образы, символы, иероглифы, обучающие голопрограммы и древние тексты в металлических книгах, написанных мною, из прошлого. Тогда, в свои первые годы, я считал себя одним из летающих ящеров, но прошло много лет, прежде чем я вгляделся в свое отражении в воде и ужаснулся своей природе. В тот момент стало ясно, что я что-то иное, чуждое для этого мира гигантских ящеров, насекомых и других свирепых невероятных созданий. В тот день, я обнаружил обветренную статую в точь-точь изображающую меня, посреди руин этого города, направляющую руку в сторону здания с уцелевшим куполом. Она возвышалась посреди уцелевшего фонтана, питавшего цветущую растительность вокруг. В том месте, посреди уцелевшего комплекса, под самым стеклянным куполом, я обнаружил свое начало, вспоминая о том, как вылупился из большого яйца, посреди каменного ложа. Началась новая жизнь, четвертый этап моих жизней.Цікаво: Як кожен із нас може стати учасником руху за порятунок Природи?Я не знал тогда, что после Последней Войны в этом мире, исхода человеческой расы, прошло уже около сорока тысяч лет и лишь немногие улицы и здания городов, еще сохранились под песками красной пустыни. Древняя бионическая цивилизация, мудрейшие из ученых которой создали меня, вместе с другими — лежала в руинах. Война — самоуничтожение, что постигло каждый из народов этого спасительного для человеческой расы мира. Божественные умы возложили надежду на меня, что я смогу сохранить и восстановить достижения человеческой расы, - и я пытался, до момента, пока не утратил все свои исследования, сейчас. Юношей, я бродил в огромной странной пещере, как я думал, с прозрачным куполом, осматривая металлические книги и алюминиевые свитки, с оттесненными иероглифами. Именно они дали мне возможность научиться читать. Многие годы прошли, прежде чем я вернулся жить к месту своего рождения, окончательно отказавшись от скитаний в пустыне и горах. Еще больше времени ушло, до момента, когда я начал разбираться в иероглифах и уцелевших механических устройствах. Тут, проведя не меньше тысячи лет, вновь познавал то, что уже знал в прошлых жизнях и изучая напутствия моих прежних трех реинкарнаций. Обследовал город, все его уцелевшие подземелья. Возобновил некоторые энергетические системы, наладив энергоснабжение. Уже тогда, полученные знания не давали мне покоя. Я не мог поверить в то, что я последнее разумное существо на Марсе, и хотел убедиться, начав вновь путешествовать.Еще тысячу лет я провел в поисках, сверяясь с древними картами, останавливаясь и начиная раскопки. Одаренный крыльями, я мог быстро лететь к новому месту и обратно. Так я собрал ценные артефакты, технологии и новые сведения о прошлом. Но свирепые оскалы черепов, и изглоданные ветрами скелеты людей — не вселяли в меня надежды. С полной печали грудью я узнал то, что поведали мне эти кости, и такие же скелеты городов. Давным давно, человечество погубило свою Первую Мать — Терру, и окончательно перебралось на Арес, бросив за спиной тех, кому было не суждено спастись. Древние, предавшись своей алчности и жажде наживы, строили шахты и тоннели на своем спутнике, и это их же и погубило. Луна начала разрушаться, и ее половина упала на Землю, вместе и с другими обломками, усеяв всю поверхность кратерами и освободив массу породы из-под материковых плит. Брошенное человечество создало стойкие подземные города-крепости, способные пережить этот катаклизм, где спали многие годы избранные. Но лишь немногие сумели уцелеть, прежде чем города снова поднялись над опустошенной поверхностью. Вновь воскрешенные, они не усвоили уроков прошлого и предались новой войне, в которую ввязали и процветающий Марс. Период «Воскрешения» разделил единое сообщество марсиан, живших сотни тысяч лет в мире, и породил четыре фракции: Бионистов — решивших продолжать свою эволюцию, как и раньше, не оглядываясь в прошлое и не повторяя прежних ошибок; Реинкарнацистов — узревших в процессе «Воскрешения» древних землян чудо и преклонившихся перед «предтечами», в тоже время, следуя их голосу, объявив измененных эволюцией и наукой марсиан — предателями и монстрами, огласив войну; Кульминацистов — увидевших в воскрешении землян кончину человечества и ступивших на тропу террора против всех; Неитралов — пацифистов, создавших свою собственную сеть внутри всех фракций, и всеми силами пытавшихся найти компромисс, жертвуя своими жизнями и пытаясь добиться мира, не принимая участия в войне. Именно Неитралы, точнее их мудрейшие ученые умы, которых называли «Боги» - создали меня, нарекая именем «Феникс».Последняя Война — закончилась внезапно, ужасно и для всех. Земляне первыми, вновь, уничтожили друг-друга на Терре в примитивной ядерной войне, окончательно погубив легендарную планету, колыбель Человечества... Угнетенные гибелью предтечей, реинкарнацисты начали проигрывать войну бионистам, присоединяясь к другим фракциям, в особенности к кульминацистам, уверовав в предсказанный ними «Конец». Террор усилился, несмотря на все попытки неитралов и бионистов мирно прекратить войну. Кульминацисты, обретя новые силы и ресурсы, создали страшный нановирус, превращающий человеческую плоть в пыль, испепеляя ткани тела. Инфицировав себя, их первыми постигла страшная участь, а вирус распространялся вместе с пеплом умерших по ветру крайней быстро, от города к городу. Так гласили одни из последних записей, найденные мною в свитках. Иероглифы, оставленные на стенах «Богами» и голографические записи, показывали, что люди мгновенно сгорали… Лишь немногие, как и Боги, сумели сохранить свои жизни в герметичных строениях, успев изолировать себя от окружающей среды. Выжили и те немногие, кто находился в космических кораблях и станциях на орбитах Земли и Марса. Их было также мало, как и тех, кто остался в живых на Марсе. Но время шло, и выжившие умирали от голода, жажды или отчаяного самоубийства, осознания того, что им не жить прежней жизнью никогда. Страшный вирус продолжал свою неумолимую жатву, инфицировав и погубив большую часть всего живого.Важливе: Екологічний рух набуває нової сили через наслідки змін клімату - це може змінити все!Оставшиеся в живых ученые, во главе с «Богами», продолжали жить, не выходя наружу и общаясь дистанционно, работая над вакциной против «Пепла Войны». Роботы разносили новые образцы антивируса по всей планете, раннее с процветающей экосистемой, но теперь погибавшей от смертоносного вируса и превращающий все живое в пустошь, покрытую пеплом. К тому времени, выжившие на орбите спроектировали и построили последний ковчег, который должен был раз и навсегда покинуть проклятую Солнечную систему, унося выживших в дальний уголок Галактики. Боги и их семьи отказались от спасения, и после отлета «Дедала» остались последними людьми в Солнечной системе. Антивирус так и не был найден, но ряд мутаций в генах животных и растений сумел сохранить остатки флоры и фауны. Природа сама нашла ключ, которым и закрыла вредное влияние вируса, объединившись с ним в целое: выжили лишь те виды флоры и фауны, которые не имели большой общности с человеческим ДНК. Тогда же, когда большая часть Богов состарилась, и появились птицы, сгоравшие в огне, но оставляющие после себя в пепле яйцо. Боги взяли образцы нового генетического кода, и продолжили исследования. Путем сложных молекулярных манипуляций, работы с генетическим кодом, экспериментов, занявших у них остаток жизни, они создали новое разумное существо, обрекая на вечное одиночество… Первый Феникс, как гласили записи, был воспитан последними Богами, до конца своей жизни работавшими над антивирусом и модификацией их надежды, меня… Их постигла внезапная смерть, открывшая страшную тайну, о которой лишь предполагали. Спустя годы, из-под руин, оставленных кульминацистами начали выходить дроиды неизвестной раньше конфигурации. Ранее, бионисты, реинкарнацисты и пацифисты предполагали, основываясь на данных разведки, что деятельностью кульминацистов управляет [или помогает] нечто, что сокрыто под руинами оккупированного первородного города-столицы - Ареса.Некогда, до начала Последней Войны, с самых первых времен колонизации Ареса, развитием марсиан управлял древний сложный искусственный интеллект. Именно с ним связан успех терраформации сурового Марса. Кульминацисты, захватив и разорив первую колонию - Арес, уничтожили после и древний подземный город - Некрополис, где ранее находился Сверхинтеллект. Судьба легендарного устройства была неизвестна, а сам факт таил в себе огромную опасность. Боги, ценой своей жизни убедились в этом. Неизвестно, что именно кульминацисты сделали с Великим Интеллектом, получив его в руки. Но новые формы дроидов, созданных «искусственным», начали зачистку, уничтожив последних людей. Первому Фениксу посчастливилось спастись, и в последствии, ему удалось обезвредить то, что было некогда сверхинтеллектом. Сейчас неизвестно, как у него это вышло, но записи второго Феникса говорят о том, что он пожертвовал своей жизнью, покорив древнюю мощь. Так и осталось загадкой, сам ли сверхинтеллект вдохновил кульминацистов на самоуничтожение и создал вирус, или же был лишь инструментом в руках безумных нигилистов… Песчаные дюны хранят этот секрет и сейчас, похоронив под собою все ответы. Я пытался найти контакт с молекулярными голограммами, остатками еще существующего конвейера, созданного сверхинтеллектом, в поисках ответа, но заплатил слишком большую цену. Эти квантовые фантомы, призраки заблокированного кода, называющие себя «НИТНИТ» - Новыми Интеллектуальными Творцами, Носителями Исключительно Точной Истины, - поглотили, украли мои труды, глумясь надо мной и моим трудом.Но что же, что делать мне, в этом мире пылевых бурь, завывающих и взывающих к миру без людей? Так просто уйти и так сложно остаться тут — в этом застывшем опустошении, одному, потеряв все. Я в шаге от нового начала, которое возможно, станет концом в спирали возможностей изменить хоть что-то. Доселе, я мог наблюдать за жизнью людей из прошлого через временные зеркала, узнавать новые факты и получать знания. Что же теперь, когда утрачен последний артефакт? Я был в шаге от новых открытий и разработок. Смог овладеть полной информацией в области инженерии и робототехники, обнаружил сокрытые под песками и в горах сооружения, что не видел ранее никто из реинкарнаций… Подняв голову, обнаружил, что краснеющий Сол идет за горизонт, и вечерний холод уже подступал к кончикам пальцев, покалывая мое нагое тело. Не в силах принять решение, я собрал последнюю энергию в кулак, и поднялся с колен. Сев на край скалы, смотрел за уходящим Солнцем. За его светом, как и всегда, летели огромные ящеры и рой насекомых, убегающих от острых клыков. Гул хитиновых крыльев сливался с гортанными звуками ящеров, в точь-точь отображающих представления о драконах, из древних легенд людей. Взмахнув крыльями и стряхнув пыль, я бросился в низ со скалы.Варто додати: Людство проходидло через апокаліпсиси вже не вперше - минулого разу цивілізація відновлювалась тисячі років після пандемії. Сигнал привел меня в чувство, ведь датчик давно внедренный в мою руку, вещал о новой важной информации. Таким образом, ко мне поступали оповещения и новые данные о произошедшем уникальном случае или опасности по уцелевшим системам оповещения планеты и уцелевших спутников. Именно этот сигнал и остановил меня от отчаянной затеи, казалось, на которую я уже решился окончательно. Новые данные были получены старой обсерваторией, вновь восстановленной мною, неподалеку от руин Ку[полис]а — как первооснователи называли это поселение, а их потомки, на новый лад — Ку-а, в горах у приморских земель Мол-а-Мари. Сигнал я слышал и раньше, когда направлялся сюда, не придав ему значения, вне себя от шока и негодования. Этот сигнал, вполне типичный, при приближении сильной бури или опасного хищника, сейчас стал спасительным. Мое любопытство всегда побеждало, ведь я всегда с упорной любознательностью жил в этом обреченном мире, не отчаиваясь. Мои прежние реенкарнации не сдавались, и исчезали в пламени и пепле лишь жертвуя собой, или становясь жертвой несчастного случая, как третий Феникс, сильно израненный после битвы с нападающим драконом. Еле живой, он добрался к комплексу под куполом, покинув этот мир на каменном ложе рождения. Перед смертью, он оставил короткую запись: «Живи, борись лишь ради жизни и… найди способ, которым обезопасишь себя от свирепых животных, не причинив им вреда, от коего погиб ты». Я нашел это письмо лишь после своего возвращения в Дом, при рождении, даже и не осознавая кто я. Сейчас же, столетия прошли, как я воспользовался древней ультразвуковой технологией, обезопасив себя от агрессивных представителей флоры и фауны. Сигнал ультразвуковой сирены распространяется прямо из-под моей кожи руки, где и вживлен передатчик, питающийся от энергии, производимой моим телом.Небосвод к ночи стал совсем серым, - это ветер сконденсировал в атмосфере пепел истлевших некогда живых форм, сейчас ставших единым — пеплом надежд. В сумраке, среди утесов за моей спиной прозвучали раскаты грома, но дождь на Марсе крайне редкое явление. Вторая Мать до сих пор так и не оправилась от ран, нанесенных людьми десятки тысяч лет назад. Ночь я решил провести в теплом убежище, хотя уже давно привык к минусовой температуре после заката. Смыв кровь в ванне, я лег на каменное ложе лицом к верху, наблюдая за мерцающими Фобо и Деймо, то исчезающими в серых облаках, то вновь являющихся в свете острых молний. Пошел скудный дождь, большими скупыми каплями ударяясь о стекло и скатываясь пылью ниц: сколько еще времени уйдет, прежде чем вернется прежнее буйство Природы? Затяжные дожди, а не иней, покрывающий все снаружи внутри… Более половины экосистемы исчезло навсегда, уничтоженное теми же, кто ее и создал. От скорби, я и не заметил, как сомкнул глаза, а проснулся как всегда — рано утром, когда иней на стекле купола лишь начинал таять. Насытившись овощами и фруктами, что росли снаружи у источника, я взмахнул крыльями и отправился в сторону гор, где лежали руины еще одного города - М'аро, и научная обсерватория на вершине горы, которую я сумел восстановить. В городе все было как и прежде, лишь автороботы активировались от моего появления, тоже исправленные мною, для восстановления руин. В обсерватории все было в порядке, но поступили новые данные, переданные спутниками связи и наблюдения на орбитах Марса и Земли, синхронизированными воедино — множество жизненных форм распространялось по планете со скоростью геометрической прогрессии. Я перепроверил несколько раз данные, но не мог поверить и понять, как это возможно и решил, во что бы мне не стоило — увидеть все собственными глазами, шокированный тем, что видел на снимках с орбиты Земли.На картах Марса было обозначено множество автоматических городов-конвееров, где до войны марсиане производили все необходимое для жизни общества, и некоторые из них еще функционировали, все это время чинимые автоботами. В огромных хранилищах, у таких городов или под ними — сохранились не только запасы сырья, но и техники: готовые космические корабли и другая техника, созданная во время и под венец войны, но за долгое время все же пришедшая в негодность. Большинство из таких городов, при обнаружении, оказывались стертыми с лица марса, по большей части занесенные серыми дюнами, но не Иллария, - это небольшое поселение неитралов обнаруженное мной на плато, в предгорьях Олимпа. Город все время работал над созданием кораблей для спасения, и я воочию видел последний, сошедший с конвейера звездолет для побега - «Исход», вместительностью до нескольких сотен человек, укрытый давней тысячелетней пылью. Город сейчас находиться в спящем режиме, многие системы отключились навсегда, но достаточно восстановить команду из автоботов, чтоб они быстро все восстановили и проверили состояние «Исхода», впервые увиденный мною более двух с половиной тысяч лет назад. Большой корабль был полон пепла тех, кто вложил последние силы в его создание, ради спасения своих детей от безумия войны, но так и не успел, пережив своих создателей… Сначала, я починил неисправных автоботов, и принялся отлаживать системы — они все еще работали. На это ушел целый сезон, уже после — принялся сканировать системы и состояние Исхода, которому, как оказалось, требовалась полная замена более половины оборудования и запчастей. В хранилищах имелись многие необходимые запасные детали и материалы, но большая их часть — пришла в негодность еще до третьего Феникса. Необходимо было полностью отладить производство и создать заново то, что было нужно, из того, что осталось и собрать воедино, вновь. На полное восстановление системы производства потребовался еще целый сезон, а на создание и замену новых частей корабля — еще два. Ушел целый марсианский год, прежде чем ценой титанических усилий, корабль был полностью восстановлен и прошел тщательную диагностику. Для меня все это было непросто, ведь я никогда не горел желанием посетить Землю, планету, смертельно опасную, даже для простых форм жизни; если бы не снимки, данные, и надежда, что там я найду то, что давно искал.Корабль в скором времени был готов к полету, а его бионические системы ничем не уступали своим предшественникам, и я незамедлительно перенес в систему управления новые данные. Лучший курс к Земле навигационная система проложила за считанные секунды, и как только последний вездеход был погружен, он стартовал. «Исход» за считанные секунды преодолел атмосферу Марса, и на автопилоте начал набирать скорость. Дом остался позади, как и всегда, пустынный, но теперь еще и покрытый серой пылью, пеплом. Нынешний путь к Терре, корабль преодолел бы не более чем за месяц, и большую часть этого времени я провел в безуспешных попытках, связаться с возможными выжившими людьми на Земле. Все волны молчали, а из обсерватории приходили новые данные и снимки поверхности, на которых было видно все большую экспансию неизвестных ранее форм примитивной жизни, чрезвычайно быстро изменяющих не только облик планеты, но и ее атмосферу. Большая часть оставшегося океана после Коллапса, была покрыта странной прозрачной мембраной, захватывающей все большие водные пространства, под которой активно размножались примитивные водоросли, образуя огромные многокилометровые колонии, плавающие посреди океана словно облака. Мембрана, словно губка фильтровала воду, очищая ее от вредных веществ, а быстро распространяющиеся по побережьям странные леса, похожие на грибы, изменяли почву и очищали воздух. Количество кислорода в атмосфере стремительно росло, и по расчетам, еще до посадки «Исхода», его станет даже больше чем когда-либо во время существования человечества. Ведь неимоверное количество примитивных, но живучих водорослей, целыми облаками летали в атмосфере, придавая ей сине-зеленый цвет. В чем секрет? - я был взволнован как никогда, ведь эти устойчивые формы жизни могли восстановить былое величие экосистемы Марса. Кто или что источником жизни? Не зная этого, но владея данными с обветшавших спутников, которые точно указывали точку координат: большое плато, входящее в океан, с побережья которого все и началось.Уцелевшие после катастрофы спутники, шли по дальним от Земли орбитам, и мне пришлось изменить путь одного из них, таким образом пожертвовав ним, чтобы получить не испорченные газопылевым облаком снимки. Когда он сгорел в атмосфере, пришли ошеломляющие данные — невдалеке от края плато, возвышалась древняя крепость, сведений о которой не было ни в одном из свитков периода «Воскрешения». Вокруг нее, смешиваясь с огромным грибовидным лесом, распростерлись зеленые сады из древних видов флоры, казалось, утраченных навсегда, до этого дня… Через несколько марсианских суток, «Исход» вошел в атмосферу Земли, и я с ликованием наблюдал за посадкой, и как только он совершил посадку среди грибных джунглей, не в силах сдержать своего счастья, взмахнул крыльями и вырвался в новое небо, летя прямо к башням крепости, что возвысились над лесом. Но не успев даже сесть на ближайшую из них, устав от большей силы гравитации, как мой зоркий взгляд обнаружил среди зарослей, мелькнувший человеческий силуэт, тут-же скрывшийся под шапкой высокого гигантского дерева-гриба. Лишь мгновение я потратил, замерев в воздухе, но тот же час после, бросился ниц, преследуя существо, которое могло быть самым настоящим человеком. Тайна раскрылась, и мое сердце бешено билось от этого — последняя уцелевшая из крепостей предтечей вышла на поверхность уже после ядерной войны, а преданные любви люди — воскресили свою Мать, искупив вину Человечества. Приходя в восторг от влажного воздуха, ласкающего мое тело, и невиданных запахов, мои крылья несли меня прямо в сторону отверстия в стволе гриба, где и спряталось испуганное человеческое дитя. Лаз зарастал прямо передо мной, и я ввалился в него, ушиб крылья, но тотчас же направился по следам воскрешенного, пробираясь через липкие мембраны. Остановился лишь тогда, когда проник в осветленную полость, по стенках которых, среди мембран, шли полупрозрачные сосуды и капилляры, разносящие влагу и питательные вещества по всему организму гриба. В дальней стороне от меня я увидел человеческую девушку, и воссиял от радости, подняв руки в знак добрых намерений. Полуобнаженное (цвет кожи) тело было облечено в прозрачную синтетическую накидку, дополненное украшениями на груди, талии и руках — из которых выпало два заостренных предмета. В длинные темные волосы девушки были вплетены земные цветы, а карие глаза застыли от удивления, как и ее дыхание груди, - мой и ее взгляд встретился воедино.P.S. Я узрела ангела из человеческих мифов, оторопев лишь от одного его смуглого лика, неописуемого взгляда желтых сверкающих глаз, шокированных и воодушевленных. Первой моей мыслью было: неужели я умерла? Но после того, как он начал тяжелой поступью приближаться ко мне, не скрывая блаженного облегчения и радости, который можно было понять лишь осознавая подобные чувства Вселенского одиночества и бездонной надежды, я поняла — это реальность. Я дождалась, уже и перестав ждать, многие годы занимаясь лишь возвращением города и Земли к жизни, высаживая в подготовленный грунт все сохранившиеся семена из прошлого мира, создавая новый сад, Новый Эдем... Ступая неуверенно, но верно к нему, я ускорила шаг, и еще миг, с дрожью по всему телу запоминая, перед тем, как мы бросились друг к другу в объятия. Кто он и что он такое, откуда? Обнаженное тело ангела отдавало теплом и добром, а мягкие крылья укрыли мою продрогшую от холодного одиночества, спину. Это было другое, иное, но разумное сознательное существо. Лишь он был способен понять мою боль и тоску, затерянной во времени. Белые крылья его трепетно дрожали, когда сильные руки крепко сжимали меня в объятиях. Я заплакала, но от переизбытка счастья, и мои слезы падали ему на плечи и крылья, как и его, что лились по моей застывшей груди. Еще миг, только миг, чтоб я смогла поверить, что он не видение, и позволить поглотить себя потоку радости, рожденного лишь мыслью о том, что я не одна в этом мире! Мы — не одни.02.12.15.-Rayan Riener-Фото Here And NowРаніше ми розповідали про новий крутий самоход від Італії, який може стати на початку виробництва через епідемію коронавірусу в Італії. Також наголошували - в Нікополі триває страшна пандемія беззаконня, діти в небезпеці від наркотиків!
В Нікополі відкрилась жіноча арт-виставка - Інформатор
В Нікополі відкрилась жіноча арт-виставка - Інформатор
Нікополь 2020-03-07 14:39:36
Талановиті нікопольчанки представили свої художні (й не тільки) роботи для мешканців всього міста у передень до 8 березня - міжнародного дня боротьби жінок за свої права. Про те, що у Нікополі відкрилася щорічна виставка жіночої творчості, NikopolToday передає від Інформатора. Нагадуємо: влада країни зайшла у глухий кут у спробах заспокоїти суспільство через загрозливий коронавірус. У краєзнавчому музеї Нікополя проходить 27 виставка жіночої творчості «Рук золотих прекрасні творіння». Майстрині представили глядачеві свої експонати.Показ робіт декоративно-прикладного мистецтва в музеї проходить протягом 27 років, а почалося все з однієї учасниці. Про це Інформатор повідомляє з місця події.Цілих 76 прекрасних жінок з Нікополя, Кам'янського, Бердянська та Києва стали учасниками нинішньої музейної виставки.Всі роботи виконані вручну.Умілі руки майстрів творять в різних видах мистецтва: вишивка хрестиком і гладдю, декупаж, в'язання, лозоплетіння. Серед різноманіття експонатів ви знайдете вироби з бісеру, вати паперу, заліза. Казкові ляльки та ляльки-мотанки неодмінно перенесуть вас в дитинство. Подивитися на роботи майстрів і навіть купити те, що вам сподобалося, можна буде до 15 березня.Виставка «Рук золотих прекрасні творіння» проходить в краєзнавчому музеї за адресою: вулиця Електрометалургів, 46а. Час роботи з 9:00 до 16:00. Вихідний - понеділок.Раніше ЗМІ повідомили про те, яке сьогодні свято. Про це читайте за цим посиланням.Фото ІнформаторТакож ми писали про те, з кого питати, коли Дніпро перетвориться на болото: хто вудить всю рибу з Каховського моря?
Повернення на Батьківщину / арт-карантин
Повернення на Батьківщину / арт-карантин
Нікополь 2020-03-27 09:27:33
Поезія російського емігранта. Росіяни тікають з Московії зі словами відомого поета на вустах: "Прощавай не мита Росія..." Невже незабаром очікуваний розпад РФ та ганебна втеча Путіна? Чекаємо із нетерпінням, разом, із NikopolToday. ВОЗВРАЩЕНИЕ НА РОДИНУМеня снова спросят, хочу ли вернутьсяВ страну, где бандит и убийца герой.В страну, что живёт за счёт масляных скважин.В страну, что болеет и бредит войной.Где врач и учитель живут за копейки.В страну, где задушены правда и честь.Туда, где людей пытают в застенках,А старикам часто нечего есть.В страну, где холоп обожает тирана.Где власть и попы людей держат за скот.Туда, где всем лгут постоянно с экрана.В страну, где полезен всегда идиот.В страну, где умы прозябают в болоте.Где водка и жлобство средь главных идей.Туда, где ты завтра сгоришь в самолёте.В страну, где ракеты дороже детей.Туда, где в народе лишь воры в почёте.Где гнусный чекист всегда на посту.В страну, ту, чья совесть расстреляна в спину,Зимой в феврале, на Немцовом мосту.Ярей Тенгри(Март 2020)Нагадуємо, Природа виграла найбільше від пандемії коронавірусу - повітря та вода очищаються шаленими темпами!І також відповідь на запитання: чи залишаться в нас права та свободи під час суворого карантину?
"Yuakura" ( verse )
Нікополь 2020-03-28 13:10:30
* Юакура, - українська вишня, в протиставлення японському слову "Сакура". Юакура*, - білі твої пелюстки…Твої квіти ніжно-білі, мов кісткиТвої квіти блідно-білі, мов моєЛице. Твої квіти  знов зацвіли…Вітре! Тільки ти мовчи, прошу!Не здувай прекрасні квіти, тихоТи засни. Не руйную мою красуНе тріпай за душу мою. Стихни!Просто квіти  мої обмини дущі,Зникни Вітре, прошу, сльози…Тають на моїх очах. Тихше серцеТак не бийся, біль лише в очах…Тихше Вітре, а якщо подмеш…Трошки ти подми. Не тріпай, а -Тільки обніми. Не суши обличчяСльози обітри, не тріпай волоссяКвіти юакури в подих ти візьми…І облий мене, зненацька. Ними,Тільки трошки, і в волосся заплети.Yuakura* - your white petals...Your flowers pale white as boneYour flowers pale-white as myFace. Your flowers blossomed again...Wind! Just you be quiet, please!Do not blow away the beautiful flowers, quietlyYou go to sleep. Do not destroy my beautyNot tripay for my life. Blows!Just my flowers pass duschi,Disappear Wind, ask the tears ...Tayut in my eyes. quietly heartSo not Fight, pain only in the eyes ...Quietly wind, and if podmesh ...A little you podmy. Not tripay, but -But Let's embrace. Do not land faceTears obitry not tripay hairFlowers in yuakury breath you take ...And oblyy me by surprise. them; Only a little, and hair plait.* Yuakura - Ukrainian cherry, by contrast, the Japanese word "Sakura".Раніше ми повідомляли про авто, на яких буде легше врятуватись із інфікованого китайською заразою міста. 
Сніжинки Душі | вірш
Сніжинки Душі | вірш
Нікополь 2020-04-03 14:00:05
Сніжинки ДушіВулиці тануть, пищать горобці,А я помираю, - в утробі своєї…Душі. Вона улітає в теплі краї,Вона помирає у теплій крові…І ходжу по вулицям в мареві…Мрій. Таких нездійснених, - яНачебто і не німий, мої думкиКричать про себе на весь світ!Ні! Ніхто не чує! Позакривали,Вуха ватою і йдуть, і вирячивсь,Про себе щось бормочуть; йдуЯ далі й далі, і все один – один.Я мов метелик той, що взимку,Народився, й не там де треба і…Не в ту годину, не в той час. ОтоЙ тому один я, - буду назавжди.І день за днем, і ніч за ніччю, і…Рік за роком протечуть. І я помруІ це одвічно, - замкнеться круг…Опісля, в когось сльози потечуть.Травень 2012Улицы тают, пищат воробьи,А я умираю, - в утробе своей...Души. Она улетает в теплые края,Она умирает в теплой крови...И хожу по улицам в мареве...Мечты. Таких несбыточных, - яВроде бы и не немой, мои мыслиКричат ;;о себе на весь мир!Нет! Никто не слышит! закрыли,Уши ватой и уходят, и пялятся,Про себя что-то бормоча; идуЯ дальше и дальше, и все один - один.Я как мотылек, что зимой,Родился, и не там где надо и...Не в тот час, не в то время. ВотИ поэтому один я, - буду навсегда.И день за днем, и ночь за ночью, и...Год за годом протекут. И я умруИ это вечно, - замкнется круг...Затем, у кого-то слезы потекут.~
Чи буде майбутнє України світлим?
Чи буде майбутнє України світлим?
Нікополь 2020-04-12 22:51:55
Де знайти?..Де знайти Свободи в Україні?Де напитись з Правди джерела?Де у водах Істини омитись?.. Може, кажуть, де на острові Дніпра.Як скажене марення брехливе,цю отруту "Влади" загнобить..?Як, у демократію вдягнутись? Кажуть, не здаватись треба, йти.Як усім дійти до праведної цілі?Віра дійсна видна лише по ділах...Все, що маємо зробити, - крок:Лише до дії, кажуть; тільки так![16-12-13] Львів | Нікополь_____________Но вновь за что, нам кара эта?! Смыкаются щупальца войныИ в Варшаве, Риге - техника стоит Москва - везет очередной конвойА мы? Словно ринг для игры,на крови... Вновь! (Вопрос!)Украина моя, почему снова ты?Кто союзники наши? (Вопрос!)Псевдо ЕС , с псевдо свободой, США ?Умиленная Польша , слабая Грузия ?Но и, уж точно, не Москва !!!Мы одни, - сами себе союзники...Но вновь за что, нам кара эта?..13. 08. 14.____________МудакМи стоїмо тут без зброї,із правдою на вустах!А свиня у межигір'ї нас вбиває,за свободу слова,з-за власних барикад!Янукович - вийди до людей без зброї!Ти так боїшся зброї, що на наших вустах!Ми - сила ! Ми - еліта ! Ми - нездоланна правда !А ти - звичайний мудак!!!____________В якій країні ми живемо?!О, Боже мій!В якій країні я прокинувсь?Одного ранку...Де б'ють дітей йСтарих наших батьків...Кийком забити хочутьПравду!Помиями облили лжі її...І влада - є злочинноє кубло !Міліція шпигує вже за мною...Мільйони українців вже- Повстали!І хочуть лиш одного:Свободи, Правди, і Життя без крові!Вільного Життя!..03. 12. 13. ( Нікополь )___________Як Росія помре, - Україна оживе!Ми поглинемо власні земліМи повернемо їх із полонуДочекавшись хаосу з півночіСходу... ~ У період Імперської Ночі!Повернеться земля до матусіУ своє культурне затишне лоно.Ми вернемо усе, коли Росіябуде конати із болю...Землі зграбовані і обманутіВи - повернетесь до Матері.Зло Імперії повернеться до себе(кусаючи інших - вкусить себе)! Немов у притчі про блудного,неслухняного сина;як овечка, до зграї культурисвоєї Країни, - Батьківщини...Ми пройшли зло , через всеА Росія - помре та сконаєу муках та відчаю, за все:за злочини, вбивства, брехню...2013_____________Пливе кача в нікуди...Пливе кача, люди усе плачуть,Порошенко й Тимошенко - по трупахдо влади і грошей скачуть...І паплюжиться кров Героїв святая.Ті, що вбили їх - не понесуть кари...Ті, що катували нас - олігархам не цікаві...Їм би гроші , їм би влади, а що ми?Ми їм даємо влади... (?)Пливе кача, Україна плаче...1 квітня 2014____________А серце так щемить...А серце так щемить від смутку того що було!Ой, як болить! Ніколи не забуду я героїв!Ніколи не забуду, що бороли й перемоги!Не будьмо забувати, що ми вимагали!Не Джабба-хатів, і не Юль з косою,Ні Дартів Вейдерів, але й і не ПР-гандонів!Якого біса відбувається, питаю я?!За що ми мерзли, і кістками лягали українськії герої?!Не смійте забувати наших героїв!Не вірте минулим чортам!Хто що - мав вже час показати у полум'ї...Майдану, - як символу честі і гідності нашого життя! Між іншим: хочеш сексу але страшно? Психологічні поради для тебе. 
Руйнуюча Квітка | вірш
Руйнуюча Квітка | вірш
Нікополь 2020-04-18 00:35:02
Руйнуюча Квітка DESTRUCTIVE FLOWERIn the middle of an impersonal desert,where the mute wind picks up my dry petals.I no longer need anyone, a long time agoAll life has turned into an outletSearch for ways, doomed to wander the soulBehind the door there are new doors...And only with the best friend - meI find an outlet, time after time,Wiping his hands in the blood and callusesInside my ecosystem, I'm not looking for supportOnly fruits, giving from hands, trembling stems,for every hungry soul.Thoughts are like a seed, sowing down the wind,Hope that should blossom in the desert!I do not regret the dying monsters in the wasteland,Blinded minds that only want more and moreBlood; while hungry mouths in the wilderness have dried up.Medieval vampires continue to feast - drink,A poisonous kiss, with chapped lipsAll moves are calculated, physics and chemistry are the same...In the natural dance of symbiosis,Parasites are marred by the power of mathematical lawsAnd the coming death from those,Whom "artificial" was called.Under the dust of sand, the bones will not tell,who heroically deceased, and who of them is a monster.~РАНЯЩИЙ ЦВЕТОКПосреди безликой пустыни,где немой ветер забирает мои сухие лепестки.Мне никто больше не нужен, давноВся жизнь превратилась в выхода Поиск путей, обреченной скитаться душиЗа дверью которой - новые двери…И только с лучшим другом, - мнойНахожу выход, раз за разом,Стирая руки в кровь и мозолиВнутри своей экосистемы, я не ищу поддержкиТолько плоды, даря из рук, дрожащими стеблями,каждой голодной душе.Мысли как семя, сею по ветру,Надежду, что должна в пустыне расцвести!Не жаль мне погибающих монстров в пустоши,Ослепленных умов, что желают лишь больше и большеКрови; пока рты жаждущих в пустыне пересохли. Средневековые вампиры продолжают пир - пить,Ядовитым поцелуем, с потрескавшихся губВсе ходы просчитаны, физика и химия едины...В природном танце симбиоза,Паразиты омрачены, властью математических законовИ грядущей смертью от тех, Кого “искусственными” нарекли.Под пылью песков, кости не расскажут, кто геройски усопший, а кто из них монстр.28. 08. 18.
Обирай | вірш
Обирай | вірш
Нікополь 2020-04-20 12:57:26
ВыбирайСмешались краски неба в лужах…Набухло солнце, как уста…Мой слух ласкает птичий суржик…Наука сущего проста:Жизнь по себе сама прекрасна.Все остальное – лишь декор,Как для болонки – бантик красный,Для Карменситы – матадор…Язык «понтов» многообразен:Для куртизанки – палантин,Для Тайсона – синяк под глазом,Для нувориша – паланкин.Бог – это  Бог, но не оклады,Что обрамляют Божий Лик.Не скроешь сухость губ помадой,Когда из горла рвется крикОтчаянья иль жажды власти,Утраты, радости, тоски.Караты не заменят счастья,Коль сердце рвется на куски.Вот в чем вопрос: «Быть иль казаться?»Наш мир – большой иллюзион…Ужасным Гудвином считаться…А кончить как Наполеон…Слетать с небес небезопасно...Не забирайся высоко…Жизнь по себе сама прекрасна…Все остальное  - art deko…   Автор Елена Гурова 
Жити за мрію | вірш
Жити за мрію | вірш
Нікополь 2020-04-20 21:20:54
Жить за мечтуЗачем же жить, если тебя не любятЗачем страдать, переживать, и ждать,Ждать то, что никогда не будеттвои мечты в реальность воплощать! Жить надо, чтобы за мечту бороться,любить назло всем глупым языкам,надеяться, что все свершиться,наступит рай, который ты создал!Автор Катерина Никопольская
Білий вірш про темний Нікополь
Білий вірш про темний Нікополь
Нікополь 2020-04-23 14:25:00
НикопольНовое впечатление…Это когда, внутри не шевелится воспоминание, о чем-то похожем, бывшем раньше, или отдаленно напоминающее прожитое, увиденное во сне или подсмотренное в фильмо-книгах.Это как вкус пива из никогда не откупоривавшейся бочки, можно только догадываться, и конечно важно место время и настроение… компания время года, температура, лексика, уважительное отношение к окружающей среде, непроизвольное непредвзятое сиюминутное раскрепощенное свободное и влюблюнное волепровождение встреча интерес интрига тайна загадка искра вспышка огонь.Другое дело когда невозможно проснуться или убежать от чего-то ноги становятся ватными воли нет хочется лечь свернуться калачиком и умереть почти  незаметноРазные стороны одного глаза стервятника вышедшего на свет после долгого сна в темном чулане позабытого солнцем города.Автор Анонім з Нікополя
Коронавірусна творчість охопила Харків
Коронавірусна творчість охопила Харків
Україна 2020-04-26 20:11:16
Як бачимо, карантин через пандемію коронавірусу з Китаю не залишив Харків без нових граффіті на стінах. Кореспондент із Харкова поділився новими арт-об'єктами на стінах, присвячених COVID-19.Вже звиклими для місцевих мешканців стали арт-об'єкти від місцевих артистів, наприклад Гамлета. Мешканці часто публікують нові малюнки та мурали до соціальних мереж. Адже ночами митці виходять під покровом ночі, щоб зранку зробити черговий мистецький сюрприз харків'янам. Ніщо не може позбавити людей натхнення творити, навіть коронавірусна криза. Фото Єгор Турчин
Пси: у пошуках відповідей про місто Нікополь
Пси: у пошуках відповідей про місто Нікополь
Нікополь 2020-05-10 14:59:07
Художня історія про те, як кожен із нас впливає на сьогодення, не дивлячись на минуле й про те, що будь-яке місто варто того, щоб боротись за справдливість. Кожен з нас обирає майбутнє свого міста своїми рішеннями кожен момент.ПСЫМного ли миров вы посещаете во сне за ночь? а за месяц или даже всю жизнь? Нам посчастливилось проживать тысячи жизней, пока мы спим за долгое время, от самого рождения и до последней минуты. Я то и дело возвращался за эти годы в в эти миры, лишь закрывая глаза. Иногда я бывал в какой-то вымышленной Вселенной довольно часто, иногда - всего пару раз за жизнь. Удивительно, что сюжет сновидений мог продолжиться спустя много лет, или внезапно оборваться после долгих ночей, проведенных в одном и том же мире, на самом интересном месте, как в конце сезона телесериала. И начиналась новая серия, вырванная из контекста, тем не менее, несущая некий смысл, хотя и не всегда мог вспомнить увиденное отчетливо. Ведь сон, будто песок, всегда ускользал от меня сквозь пальцы.Это было первое утро после долгого пути, что я проделал, чтобы вернуться "домой", в давно забытый мною родной город. Пальцы рук начало щипать от холода, как только я вышел наружу. Совсем отвык от зимней поры. По-приезду я даже не успел и оглядеться. Глаза сами собой закрывались от усталости, была ночь и только редкие фонари освещали улицы, когда добирался к старому дому на такси. Его проспекты показались мне еще более безлюдными, вконец опустевшими.Я давно не бывал в своем родном городе, поэтому несмотря на долгий путь с другой стороны полушария, отправился пройтись к Днепру. Извилистый переулок вел вниз, к реке. Где на кручах располагались дома богатых людей, построенных уже довольно давно. С их окон был самый лучший вид на "Каховское море". Сейчас это море замерзло. Я настолько отвык от зимы, снега и холода, что каждое мгновение будто бы замедлялось и даже хруст снега под моими ногами, еле слышный, раздавался гораздо сильнее. Изменилось ли что то здесь за многие годы, оставленные позади, как я в последний раз побывал тут? Казалось, что вовсе нет. Все вокруг было таким же как и прежде, как и в те последние дни, когда я готовился покинуть страну навсегда и приезжал в эту глухомань, лишь для того, чтобы навестить свою мать.Все вокруг выдавалось забытым, затихшим. Дорогие виллы и коттеджи за высокими каменными заборами к которым я уже подходил, выглядели гротескно на фоне хилых гнилых заборов исхудавших дворов по соседству. И за этими заборами брехали собаки, когда я снял наушники, завершив слушать песню BILLY - California High. В этой атмосфере она была чужой. Даже инопланетной.Ветра сегодня не было. Снег падал ровно, ложась так спокойно, будто время приостановилось. Шел осторожно, страшась нарушить момент, запомнить каждое мгновение, звук, запах и даже холод на кончике носа. Ведь, быть может, я уже никогда не вернусь сюда. Да и стоит ли? Рад от того, что пробуду в этом месте совсем недолго. И сколько бы негативных воспоминаний не скрывал этот городишко в своем прошлом, мне необходимо было сразу запомнить хотя бы что-то хорошее. Не зря же я проделал такой большой путь сюда? Все осталось за моей спиной и сейчас ничто не связывало меня с этим местом, кроме владения имуществом в уже чужой для меня стране.Тут меня привлекла новая постройка. Гараж со вторым этажом, одним маленьким окошком под косой крышей. На гараже висела бумага, кое как приклеенная скотчем к красной кирпичной стене. На ней было распечатано лишь одно слово: "Обманщики!" с хештегом.Внезапно раздался щелчок. Совсем еще молодая девушка вышла из-за больших дверей гаража, расположенных сбоку. Увидев меня, девочка волнительно захлопала своими глазами, не ожидая, что кто то окажется рядом. Я поздоровался, но она словно ничего не слышала. Быстро опомнившись от внезапной встречи, и бросив пару оценивающих мою нестандартную внешность взглядом, она повернулась к листу бумаги.- Все в порядке? - переспросил я.Но девушка молчала и склонила голову над листом бумаги.Все это было странно для меня, уже успел отвыкнуть от подобного поведения людей, но я не хотел никого тревожить. В конце концов, если у молодой особы неприятности, а говорить она ничего не хочет, то и не стоит ее беспокоить понапрасну. И как только я собирался развернуться и продолжить свой путь...Ворота соседнего дома напротив гаража внезапно приоткрылись и оттуда, озираясь, выскочило две кавказские овчарки. Тут-же ворота закрылись. Никто не успел даже опомниться.- Я боюсь собак, - выдала девушка, закрывая рот, окаменев за мгновение.Псы начали обнюхивать территорию, скалясь в нашу сторону. Я вспомнил этих собак, они всегда доставляли неприятности местным жителям своей агрессивностью. Для них ничего не стоило напасть даже на ребенка, но хозяева псов все было нипочем, сколько бы люди не возмущались прежде, взволнованные опасностью свободно гуляющих агрессивных кавказских овчарок. Не должны ли они уже умереть от старости, подумалось мне.Девушка начала пятиться назад, в страхе закрыв рот рукой. Собаки подступали все ближе.Мне пришлось схватить ее за руки и тащить в сторону, к тропинке, пытаясь вырвать ее из оцепенения и растерянности перед страхом. В тоже время, пришлось делать это как можно более осторожнее, если вспомнить насколько опасными могли быть эти собаки.Не были никаких сомнений - хозяева решили выпустить псов намеренно. Нам придется ускорить шаг, чтобы покинуть это место, пока они не бросились на нас.- Куда вы меня тащите? - тихо промолвила девочка, пока на ее кудри падали хлопья снега.Ее губы сжались, она не просто боялась собак, она всем естеством их ужаснулась. Не знаю, то-ли потому, что она давно тут живет и знает их нрав, или может быть лишь из-за собственных страхов. Как бы то ни-было, ситуация была за мной.- Вы давно живете тут? - продолжил я оттаскивать ее подальше отсюда, ступая все дальше по заснеженной тропинке, ведущей к Днепру.- Нет, я вот только арендовала этот домик... Меня обманули, - бессвязно прозвучали слова.- Я их знаю. Нам стоит уйти отсюда.Эти псы постоянно разрывали на части местных собак и кошек, набрасывались на детей. Мне кажется, что подобное возможно лишь в Украине, если считать ее европейской страной. В любой другой стране их давно бы усыпили, но только не тут, не в этом городе, где связи решали все вопросы, а полиция "ничем не могла помочь".Собаки следовали подле нас, и казалось, что они не были намерены нападать, но лишь я понимал, что любое резкое движение могло вызвать у них агрессию. Они мотали хвостами и гнались одна за другой, сливаясь белом цветом со снегом. И были действительно рады, что выбрались наружу.Иногда они подбегали совсем близко, уже готовясь сорвать на нас всю свою злобу. И отчего они были такими злыми? Быть может, их владельцы сами приучили их к ненависти и насилию? Я слышал, уже совсем давно, как вся улица обсуждала, когда обнаружилось, что этих кавказских овчарок кормят другими собаками. Хозяева вылавливали беспризорных дворняг, а иногда и кошек, а потом забрасывали их в вольер, чтобы их подопечные разобрались с ними и съели.Все это безумие происходило годами, но это была реальность моего детства и юности. Никому не приходило в голову, что у животных есть права, или что владельцы должны расплатиться по закону за подобный мерзкий ужас.А теперь... Теперь я внезапно попал в передрягу и намеревался выйти из нее без последствий. Но, кажется псы сами наслаждались нашим страхом, они то и дело кружили вокруг нас. Когда они погнались за соседской кошкой, я решил действовать.Схватив девушку, я потащил ее за собой, зная что рядом есть крутой спуск и там мы можем пропасть из виду, чтобы остаться в безопасности. Собаки уже вовсю гнались за несчастной кошкой, желая разодрать ее. Перед глазами стоял тот самый ужасный запах, что я слышал, когда спускался по улице еще подростком, доносившийся из-за ворот того дома. Я помню, что даже однажды заглядывал в этот двор - там вечно валялись кости, но после того, как увидел там гримасу отрубленной собачьей головы, погибшей в муках, сразу проходил поскорее возле хозяйства людей, желающих поразвлечься, наблюдая как их питомцы убивают и поедают себе подобных.Что за безумие? - подумалось мне, когда я покрепче схватил девушку и ускорив шаг, переходя на бег. Перед глазами стояли картинки окровавленного цемента, костей и ужасного запаха разлагающихся остатков собачьего мяса.Когда мы пустились в бег, то уже были совсем близко к спуску, за которым могли легко скрыться. Но услышали уже отдаленный лай овчарок.Мне пришлось с силой направить девушку на землю, прямо в снег, где мы могли бы скрыться от них за сугробами. Казалось, девушка не понимала что вообще происходит, она просто не могла думать, захлебываясь слезами. Паническая атака?Нам повезло, овчарки промчались. Подумать только - это был мой первый день в Украине спустя много лет...Когда мы убедились, что одни, то я встал и помог подняться молодой особе. Отрусившись от снега, мы начали спускаться безопасным путем, чтобы не наткнуться на озлобленных псов вновь.- Это собаки арендаторов, - начала девушка.- Значит, они владельцы этого гаража? Вы живете там?- Да, я совсем недавно вселилась. Они говорили, что там будет тепло в это время года. Но обогреватель в спальне на втором этаже ничего не греет, как только стукнули морозы.- Значит поэтому вы наклеили этот лист бумаги? Это же были вы? - я старался поскорее перевести тему разговора, чтобы она забыла о случившемся.Мне было жаль смотреть на нее. Ее руки дрожали, то ли от пережитого только-что, а может из-за холода.- Я уже не могу это терпеть! - казалось взмолилась девушка. - Я учусь в местном университете, и у меня много домашних заданий. Руки мёрзнут так сильно, что я не могу даже писать, не то что чертить или рисовать.- А на кого вы учитесь?- Вообще, - промедлила она, - на журналиста, но я хочу рисовать, стать иллюстратором для детских книг.Мы свернули с тропы на переулок, чтобы вернуться назад.- Понимаете, владельцы не хотят отдавать мне арендную плату. Я приехала из маленького села возле Никополя. Долгое время я копила деньги на аренду и учебу. В нашем селе совсем нечего делать, большинство домов заброшены. Осталось только пару семей, и то все старые. Даже поговорить нет с кем.- Понимаю. В каком то роде Никополь казался мне точно таким же местом, когда я жил тут. Но это было очень давно.- Но тут я хотя бы могу учиться. И эти уроды обманули меня... Я отдала все деньги и сижу на воде и хлебе, - гневно выдала она, - а вот эти твари с кончеными собаками просто взяли меня и обманули. Я впервые платила аренду, даже представить не могла, что я не могу вернуть залог.- Ну, всегда стоит смотреть условия договора.- В том то и дело! Не было никакого договора об аренде. Они просто взяли деньги за первый месяц и залог, я вот только вышла на работу, всего неделю назад, до того времени, когда ударили морозы и я поняла, что в этом домике жить невозможно.- Может вам стоит обратиться в полицию?Где-то вдалеке раздался лай овчарок, и мы невольно приостановились, прислушиваясь, не бегут ли они назад. Сейчас они были довольно далеко, скорее всего у Днепра.- Если-бы... Эти (она имела в виде владельцев) дружат с другими своими соседями, это их друзья. С ними лучше не связываться. Это местная мафия, понимаете? Да и ничего я не смогу сделать. Кроме того, что я написала несколько постов на Facebook и попросила других использовать хештег "Обманщики" чтобы хоть как то привлечь внимание людей.Девушка говорила без остановки. По всей видимости, она была действительно в отчаянии. Невольно я подумал, что совсем ничего не изменилось. Коррупция, круговая порука, вся это несправедливость - машина времени вернула меня в прошлое. Назад к системе, с которой невозможно бороться без потерь для себя, без страха за собственную жизнь.- Все же, вам стоит обратиться в полицию. Попытайтесь привлечь специалистов, юристов. Попытайтесь вернуть свои деньги, не сдавайтесь.Мои слова, возможно, прозвучали на автомате, но как действовать иначе?Мы уже было хотели что-то сказать, при чем одновременно. Но прямо во время разговора нас перебил голос.- Да им ничего не будет! У них там в горсовете все схвачено через знакомых, - махнула рукой соседка, и оглянувшись по сторонам, отправилась за калитку своего двора.Эти слова были брошены так внезапно, что мы не успели даже и ахнуть. Оказывается, женщина стояла за своим забором и слышала все, о чем мы говорили.Мы уже подходили к ее домику. Я подумал, что стоит как то помочь этой совсем юной девочке. Она была искренняя в своих словах. Не имея больших сбережений, она отдала все, только бы вырваться из мертвого села и получить хоть какое-то образование. Наверняка, она думала вспоследствии выбраться из этой дыры в город по-больше.Мы неловко замолчали, поскольку у всей улицы, как оказалось, все еще есть те самые уши. Все это начало меня раздражать, я невольно сжал кулаки. Но понимал, пусть даже и пойти устроить скандал, где бы-то ни было, перед этими обезумевшими кровожадными арендодателями или где-то в Мэрии - все это не принесет никакой пользы. Я вскоре уеду, а эта маленькая девочка, которой едва исполнилось 18, останется тут. Страшно представить, во что могла превратиться Украина за эти годы и что многие могли позволить сделать с ней, просто имея власть, связи. И самым лучшим вариантом во всем этом мраке было бы, если она просто окажется на улице. Но наблюдая за ее отчаянным максимализмом и жаждой справедливости, еще не притупленной окружающей средой, я понимал, что это был ее единственный шанс.Даже одного взгляда было достаточно в ее сторону, чтобы понимать, что она далеко не из тех "инициативных" девушек, готовых использовать мужчин в собственных интересах чтобы получить выгоду, только бы не вернуться в свое заброшенное село. Нет. Она напомнила меня, в свои годы я был таким же. Бескомпромиссным перед несправедливостью, готовым бороться до конца словом, а не варварскими методами, подлостью. И во всем этом, я чувствовал подчас тогда, что весь мир настроен против меня и единственный путь, это хвататься за последний глоток воздуха через соломинку, уходя на дно этого болота.- Знаешь, я уже давно живу заграницей, - сказал, зажигая сигарету. Девушка смотрела на меня с широко распахнутыми глазами. - И вскоре, я вновь вернусь назад. а мой дом пустует уже долгое время. Ты могла бы жить там, пока учишься и работаешь.
Як розвинути фантазію і образне мислення?
Як розвинути фантазію і образне мислення?
Світ 2020-05-10 18:27:24
Як розвивати фантазію і образне мислення? Знайди відповідь на це поширене питання разом із NikopolToday. Цікаві вправи і поради, які допоможуть Вам стати більшим фантазером, ніж ви тільки могли мріяти.Для багатьох «проста» техніка може виявитися досить складною. Скарги на відсутність уяви у початківців - дуже часте явище. Так що - в цій статті - декілька простих «фішок» для розвитку уяви, фантазії та креативності.Але для початку - важлива думка. Якщо ви вважаєте, що у вас немає почуття гумору, образного мислення, креативності або уяви, забудьте цю думку. Все, що потрібно у вас є! Швидше за все - ви просто забули де вони живуть, склали уяву в полотняний мішок і засунули в найдальший кут шафи. Ну або в тумбочці подивіться - напевно воно там - ваша уява - згорнулося калачиком і спить, посміхаючись уві сні. І невтямки йому, що вам без нього важко.Якщо серйозно, то у будь-якої людини уява є. Адже ви можете згадати, як виглядає ваша подруга або друг? Як виглядає станція метро, якою ви часто користуєтеся? Якщо так - у вас все в порядку. Просто ваше образне мислення дещо законсервовано, і в ньому живуть тільки образи звичної вам реальності. І варто трохи попрацювати, щоб розширити простір уяви. Бо в уяві людини - величезна творча сила й невичерпний творчий ресурс.Розконсервувати уяву можна дуже простими техніками.Хай живе реклама!Найкращим матеріалом для розвитку уяви є... реклама. Плакати з рекламними слоганами, вивіски магазинів - все це матеріал для нас. Їх можна читати навпаки. А можна поєднуючи частини плакатів і написів.Наприклад - у мене перед вікном рекламний щит магазина «Перекресток». На ньому написано «окіст задній свинячий». А нижче бачу вивіску «на всі випадки життя»... Склали, отримуємо: «окіст задній свинячий на всі випадки життя»...Ще варіант - вже готовий, поєднаний - Київська кав'ярня. Чи не парся, викупайся!Ще варіант - дивлюся на коробочку цукерок і напис на зошити - «Мої таракашки - пластикова обкладинка: не забрудниться, що не помнеться».Ще варіант - поєднуємо картинки з написами. Картинка все того ж окосту + напис на автобусі, проїхав повз. Отримуємо: Квартири в нових стегенця...Думаю, ідея зрозуміла...Образ + ДіяТрохи складніше попереднього, але зазвичай через пару днів тренувань у всіх починає виходити легко.Беремо один предмет, від іншого беремо дію. У підсумку отримуємо шуканий абсурд, що розвиває уяву.Приклади. Тумбочка + зошит. Від зошита беремо дію. Вона відкривається, в ній можна писати тощо. Отримуємо - тумбочка пише в зошиті. Далі вже можна розвинути - що пише, чому пише, кому пише... Але для початку - досить. Бо, в даному випадку у нас завдання просто розгойдати уяву.Лампа + халат. В принципі - відразу непогано - лампа в халаті. Банному. Мабуть, тільки що з лазні. Значить, на ній ще й чалма. Але якщо строго дотримуватися букви техніки, то халат, який попався на очі - пухнастий. Значить, ще варіант - лампа обростає хутром. Або пухом. Або - сміхом. Хутряна лампа. Волохата. Сміється.В даному випадку, як я вже було написано, ми не женемося за красою образу і не добиваємося того, щоб образи були смішні або гарні. Ми просто змішуємо все підряд.Образ + Образ + ДіяВаріант, аналогічний попередньому. Тільки два предмета з'єднуються дією від третього.Приклад. Лінолеум + двері балконні + лінійка. Лінолеум галантно відчиняє лінійці балконні двері. Двері балконні міряють лінолеум. Лінійка вигулює балконні двері по лінолеуму.Ще приклад. Мобільний телефон + автобус + світлофор. Мобільний телефон світлофорних підморгує автобусу. Автобус дзвонить на світлофор по мобільному: «Увімкніть, будь-ласка, зелений!»А ось просте поєднання для самостійної роботи: Подарункова упаковка + вітрина + зебра (пішохідний перехід).Півслова + півсловаЦя техніка родом з дитинства. Виходять нові слова. Техніка найпростіша, а уява розвивається чудово. Тому що за кожним словом наш мозок звик бачити образ. І створюючи нові слова, ми спонукаємо мозок включитися в роботу по фантазуванню, створенню нових образів. Тобто, пропонується не просто нові слова створити, але й пофантазувати, як би «це» могло виглядати.Приклади:Телевізор + тумбочка = телебочкаНосоріг + обкладинка = облорогФіранка + колонка = коноранкаОглаголюваємоБеремо 2 предмета. Другий предмет - оглаголіваємо. А потім знову придумуємо як би це могло виглядати.Наприклад: - ножиці фломастери, степплер зошити, шпилька дзеркалом, машина батарея, акваріум цукерки і так далі.Головне - діятиДуже багато людей на перших порах відчувають труднощі з уявою. І саме простими техніками швидше за все можна досягти результату.Цікаво, що сама людина зазвичай не дуже помічає, що він змінюється в міру розкриття-розвитку свого образного простору. А ось з боку це дуже цікаво спостерігати.Адже в людині прокидається «внутрішній дитина» - його творче начало. І тоді стає на порядок більше креативу, гнучкості, здібностей щось придумати, також як й здібностей знаходити виходи з будь-яких життєвих ситуацій та вирішення завдань будь-якої складності.З любов'ю до вашої фантазії, ЮніяДжерело: ResursMira
Де у історичній частині Нікополя школа мистецтв і коли там завершать ремонт?
Де у історичній частині Нікополя школа мистецтв і коли там завершать ремонт?
Нікополь 2020-05-17 19:35:31
У Нікополі в старій частині міста реконструюють школу мистецтв. Не дивлячись на карантин та пандемію. Про це NikopolToday пише з посиланням на Інформатор Нікополь. Роботи проводять за кошти з міського бюджету. Про це місцевим ЗМІ стало відомо з Facebook. Повідомлення з'явилося на офіційній сторінці міськради Нікополя.Зазначається, що в кінці 2018 року основний корпус Нікопольської міської школи мистецтв закрили через аварійний стан і підтоплення будівлі. Ця ситуація викликала безліч обговорень йобурення серед батьків учнів. Адже в будівлі навчалися близько 400 дітей, які проживають в окрузі.Щоб не переривати занять, школу тимчасово перенесли в будівлю колишнього філії Запорізького національного університету. Ще один корпус міської школи мистецтв знаходиться на проспекті Трубників, 35. Тим не менш дітям добиратися в такий далеку район було незручно.Стало відомо, що в цьому році з міського бюджету були виділені кошти на реконструкцію закладу музичної школи в старій частині міста. Це досить великий обсяг робіт. Вже встигли зміцнити стіни і підлогу, повністю замінили електропроводку, оновили підвальне приміщення, провели комунікації.Для музичної школи неабияк важлива звукоізоляція, оскільки заклад має 3 відділення: художнє, музичне та хореографічне. Тут навчають грі на 18 інструментах, і для кожного учня повинні бути комфортні умови для занять. Після довгих пошуків та експериментів, знайшли відповідний шумоподавляющий матеріал для стін, який відповідає всім вимогам.Також, завдяки реконструкції, виконано поділ класів відповідно до сучасних вимог. Збільшиться актовий зал, де проходять звітні концерти, майстер-класи та інші творчі заходи.Ремонтні роботи планують завершити в кінці літа, щоб юні вихованці та їх викладачі почали новий навчальний рік в оновленій, комфортною й сучасній школі.Раніше ми писали, якою буде погода у стилиці області - Дніпрі. Фото Інформатор / Прес-служба НМР
Чи забов'язаний артист бути голодним?
Чи забов'язаний артист бути голодним?
Нікополь 2020-05-24 16:32:44
Розвінчуємо міфи... Текст про минуле але і також про майбутнє на NikopolToday, від в. о. редактора сайту для творчих і допитливих людей.Я завше доволі відкритий у спілкуванні із читачами. Іноді мені здається, що моє життя стає подібним до кола Сансари. Іноді, я настільки напружений, зтурбований власними подіями у житті, справами та заробітками, що забуває про усе. Голова починає відмовляти. Але якщо я відкритий, то можу мати дискусію із читачами, що стали для мене вельми шанованими друзями, що завжди підкажуть як бути, коли скрутно або коли здається, що так є. Тому у дискусії народжується істина. В Україні є думка, що Захід дуже багатий, і чи не кожен там має мільйони долларів і розкішне життя. Це люди дивляться Західні фільми, де бачать чисті дороги, подвір’я, двоповерхові затишні будинки і гарних акторів. Але у половини людей нема бажання або грошей їхати до Америки чи Європи, щоб усе це перевірити і дізнатись правду. Чи таке воно життя? Із іншої сторони, американці та європейці також мало що знають про Україну окрім картинок із тих самих фільмів, що відзняті в Голлівуді: брудні вулиці, дикі люди. Та чи так це насправді? Наприклад, як виглядає моє життя? Бо я вважаю себе звичайною людиною. Можливо я маю трохи більше грошей ніж половина українців але чи це дає мені право бути щасливішим? Не думаю. У кожної людини власні цілі та бажання. Щастя не залежить від грошей. І тим більш не від картинки вулиць міст із України або Америки. Цього разу, я просто хочу детально розкласти своє сьогодення по поличках, щоб донести своїм підписникам ти відповіді, які вони можливо мають. Оскільки мої друзі-читачі можуть вважати мене успішною людиною, а мої вороги - навпаки. То ж де є істина? Вона народжується тільки у дискусії, як я писав вище. Із дитинства я був дуже працьовитою дитиною. Я не чекав грошей від матері-одиначки або подарунків на День Народження, яко скоріш за все і не було в моєму дитинстві, окрім кількох випадків, які можу пригадати лише із сльозами на очах. І не можу сказати, що я ріс нещасною дитиною. Я був справжнім дослідником, активістом і творцем із маличку. Із цього виникало звісно багато проблем, коли живеш у злиденному місті, де усі заводи, фабрики та курорти закрилися. Праця в мене почалася із дитинства. Вже у п’ять-шість років, я зрозумів, що чекати морозиво або цукерки від матері марно. Вона рахувала копійки і думала лише про те, що купити: хліб або пральний порошок? Я носив якесь дрантя із минулого сторіччя. Я дуже добре знаю, що таке злидні, бідність та скрута. Але я не бачу в цьому великої проблеми. Про такі сім’ї повинна піклуватись держава, оскільки має багато податків і замість того, щоб скласти ці гроші до кишень - вона забов’язана допомагати людям у скруті: соціальне житло у великих містах, де є доступ до більшої кількості робочих місць, наприклад. Я ж пам’ятаю із дитинства, що є корупція та жадоба людей. Речі, які зазвичай люди пізнають із дорослого віку, навалилися на мене тягарем ще змаличку. Тож я не жалів себе. Організував друзів, щоб знайти роботи ще років до 10. Ми збирали пусті пляшки, макулатуру, ходили до багатих будинків, щоб виконувати важку роботу. Я буду пам’ятати усе життя свої закривавлені руки від сухого бур’яну, які я намагався вирвати із землі, схожої на пустелю, ніж на сад біля панського будинку. Я вже промовчу про мішки із собачим лайном, яке я носив на власній спині у 10 років до сміттєвих баків, які знаходилися за кілометр від будинку багатих роботодавців. Що я отримував за ту роботу? 2 гривні за прибраний сад, із окровавленими долонями і 6 гривень за десяток-другий мішків із лайном, який носив на спині до смітника. Потім ми із друзями знову бігли шукати пусті пляшки та макулатуру. Ми знали усі місця прийому вторинної сировини і отримували також по кілька гривень на день з того. Таким чином, я мав завжди кишенькові гроші на морозиво, цукерки та іграшки, які купував собі сам. Іноді мама підходила до мене і просила гроші на хліб із обіцянками повернути. Алея  махав рукою й казав: ой забудь! Тож я не боявся праці із дитинства, хоча завжди розумів що отримую надто мало за таку важку працю. Наприклад, коли був сезон збору овочів чи фруктів-ягід на полях за містом. Я отримував 4-6 гривень за важку роботу за день по цим колхозам, коли їхав разом із друзями збирати городину. Принаймні так виглядало життя пристосованої дитини в Україні понад 10 років тому. Звісно, зараз усе дуже сильно змінилося. Хоча звісно є ті самі діти, що збирають пляшки, макулатуру, працюють на сусідів, їздять заробляти влітку гроші у садах за містом. Але промайнуло 10 років, дуже швидко. Діти стали такими ж лінивими як у Європі. Це покоління дітей росте на гроші батьків, що працюють за кордоном. Вони не знають ціни грошам. Наприклад як мій племінник - він завжди мав найкращі речі, купу іграшок, які валяються до потолку як сміття і кишенькові гроші, які він отримує просто так, ні за що. Він навіть не думає допомагати батькам. Він навчився вважати, що усі йому винні ці гроші бо він дитина. Я навіть не уявляю що буде із цим поколінням дітей у майбутньому. Вони не навчені боротися, працювати. Усе, що вони зможуть зробити, усе до чого вони будуть здатні додуматися: поїхати з України щоб менше працювати у Європі чи Америці. Вони не знають, що таке скрута і коли мати просить в тебе гроші на хліб. Вони знають тільки одне: батьки повинні усе робити за них, поки вони прогулюють школу, палять цигарки і звикають до алкоголю із 10 років, починають стосунки у 11-13 років, поки батьки працюють за кордоном у Європі чи Америці і надсилають їм купу грошей на розваги тут в Україні. Це покоління не знає реального життя. Що стосується мене, то наразі я маю достатньо грошей для свого життя. Тому що із дитинства я навчився працювати і працюю зараз для того лише, щоб колись дізнатись А ЩО ТАКЕ ДИТИНСТВО? Я ЙОГО НЕ МАВ! Я працював із 6 років, щоб отримати солодощі та іграшки, омріяні олівці та аркуші паперу на яких міг би малювати. Тому мене нудить від коментарів людей, що не знають мого життя і кажуть про якусь мою депресію. Я мав історію і вихід із того злиденного покоління 1990-х, коли було найбільш скрутно для усіх людей, окрім мафії та корупціонерів. Усе що я роблю, це намагаюся отримати дитинство, подумав я нещодавно. Просто жити, малювати і писати і отримувати за це гроші, бо я не знаю як це мати таке дитинство. Я досі пам’ятаю, як я рився по смітниках у 5 років, поки ніхто не бачив, щоб знайти там залишки молока і спробувати це, оскільки мати не мала грошей на добре харчування, хоча працювала з ранку до ночі і приходила додому дуже втомленою і вкрай пригніченою. Деякі мої знайомі дуже заздрять мені, кажуть про якийсь успіх. Деякі, знаючи, що я маю по 1 долларів на місяць (або більше), намагаються залестити або хвалити мене, намагаючись випросити якомога більше. Тому я усе більше концентруюся на роботі, оскільки нове покоління українських підлітків та дітей тільки і знає і вміє як ПРОСИТИ ГРОШІ, знає як одурити, обманути і отримати для себе якомога більше, нічого не зробивши за те. Дуж сумно. Оскільки де я тільки не працював, скільки сфер не обійшов праці - і бачу як інші люди вміють лише жалітися, не намагаючись боротися. Насправді, певно їх усе влаштовує. У великих містах тим більше. Величезній кількості людей у великих містах Україні усе влаштовує: мати по кілька сотень долларів на місяць, якщо вони місцеві і мають батьківську квартиру. Я ж плачу зараз 300-350 долларів за оренду апартаментів, якщо рахувати із послугами, за виключенням плати за інтернет. Бо той інтернет коштує 5 долларів на місяць. Мобільний телефон також 5 долларів на місяць. І загалом ці витрати на комунікації забирають до 50 долларів на місяць, якщо включити гроші на транспорт. Я також надсилаю гроші своїй матері кожного місяця. Буває що не тільки 100 долларів на їжу, але і більше, на ліки. І також зверху 100 євро на ремонт двокімнатної квартири, від померлого батька, яку я хочу продати. Це вже 400 (гроші які витрачаю на оренду квартири та послуги) +200-300 долларів (які я надсилаю матері на харчі, ліки та ремонт квартири у Нікополі). Маю десь 600 долларів, які йдуть і не дають мені поки що нічого. Тому я повинен постійно працювати. Маючи досвід із фрилансу, я вже давно зрозумів, що фриланс може давати часто більше грошей ніж офіційна робота, за яку дають 300-400 долларів на місяць, які я не можу вважати грошима, оскільки стільки ж віддаю за оренду квартири. Я дуже вдячний своїм читачам, що вони купують мою книгу на Амазон, і це дає мені 100-200 долларів на місяць додаткових роялті. Це дуже допомагає мені. Наприклад зараз, я буду брати ці гроші щоб оплатити послуги ілюстратора і це буде 200-300 долларів за роботу художника, який прикрасить обкладинку книги і сторінки книги ілюстраціями. Мені також стає легше на серці, коли я отримую донати від читачів і підписників. Це можу бути 100 або більше долларів на місяць. Іноді це було навіть до 1000 долларів на місяць але я не розраховую на ці гроші, оскільки це може бути або може не бути завтра взагалі тому працюю зараз ще більше. Ціни в Україні ростуть щодня. Оренда апартаментів дорожчає щогодини. І я нічого не можу зробити із цією ситуацією. Тому не слід вважати Україну бідною країною. Половина людей тут живе так само добре, як середній клас американців або європейців. Має 1-2 тисячі долларів на місяць або набагато більше. Тому на вулицях України засилля надзвичайно дорогих автівок. Ви побачите верениці і повні паркінги нереально дорогих авто, які заполонили Київ та інші великі міста і ви не пригадаєте цього в своєму маленькому американському чи європейському місті, де ви маєте справу жити. Чому так? Більшість людей в Україні не платять податки. Більшість людей отримує в Україні кеш у конверті за роботу. І іноді цей кеш - мільйоні баксів, десятки тися долларів на місяць або навіть більше. Україна - це золоте Ельдорадо для спритних оборуток та підприємливих дільців. Справжню цифру реальної економіки України не знає ніхто. Але впевнений, це навіть більше ніж у Польщі. Справа у тому, що українці, - не вірять політикам. Вони добре знають, що їх податки просто вкрадуть і життя навколо не стане кращим. Тому люди отримують кеш і будують собі маєтки, купують нереально дорогі авто і крайньому випадку платять хабар, щоб від них відчепилися, поки інфраструктура нагадує післявоєнну. Але така нині ситуація. Кожен із нас, в Україні, знає що таке корупція і не хоче викидати власні гроші на вітер, не має віри у те, що ці гроші підуть до реального покращення інфраструктури, медицини, освіти чи соціальних виплат пенсіонерам, наприклад. Усі ми добре розуміємо, що ці гроші будуть вкрадені і ми навчилися жити без податків, отримуючи таємні гроші у конвертах, і тільки ми самі знаємо, скільки у конверті - лише 500 долларів, або 5 тисяч долларів, а може і більше. Маючи ці гроші ми вже допомагаємо своїм батькам, оскільки держава не допоможе їм, маючи ці незаконні гроші, ми можемо дати майбутнє своїй родині, дітям та родичам. Саме так виглядає сучасне сьогодення в Україні. Я вже промовчу про наркотрафік, проституцію, ігровий бізнес тощо що складає нереальні величезні прибутки для органів влади, яка отримує хабарі за це. Але насправді, поліція та спеціальні служби України самі організують нарко-картелі, студії з проститутками, та незаконні гральні установи і є їх власниками або опікунами. Українці ненавидять усе це і не хочуть рахуватись із владою, ховають усі свої гроші. Тому ззовні будинко може бутис тарим та занедбаним, але апартаменти українців у середині можуть бути такими самими чудовими як у звичайного американця чи європейця від середнього статку до набагато кращих умов. Нехай вулиці України не лякають вас, оскільки українські будинки можуть бути більш дорожчими за ваші у Лондоні чи Парижі або у Нью-Йорку. Таке нині життя в Україні і це життя стало традиційним для усіх нас тут. Суспільство живе окремо від політиків, що крадуть наші гроші і не дають нічого взамін. Ми пристосувалися до терору зі сторони політиків і вигадуємо нові схеми, як ми можемо сховати свої гроші, зароблені плідною, важкою працею від жадібних українських корупціонерів, які тільки і можуть що вимагати ще більше грошей від українців, тому ми маємо багато бідних. Куди б ти не пішов, одразу з вас будуть просити хабар на руки, гроші до кишені: лікарня, школа, всюди з вас будуть вимагати гроші. Дуже складна ситуація, правда? Політики вчепилися за ці купи грошей із бюджету як паразити і їх дуже складно вигнати. Оскільки вони мають владу і спробують одразу закрити тобі рота або навіть скерують поліцію, щоб ти отримав синці на тілі чи гірше - потрапив до в’язниці, мовчав. Пані Савченко вже почала відкрито говорити: що Парламент Україні слід знищити разом із депутатами і якщо ви запитаєте в людей на вулиці, вони скажуть: я підтримую вбивство українських політиків, це треба було зробити вже давно. І я точно знаю, що коли буде нова Революція в Україні то вона буде схожа на Французьку. Люди сховали багато зброї, яка потрапили до них через війну і деякі настільки втомлені від корупції та безладу в країні що готові братися за зброю і вбивати політиків, що руйнують наше майбутнє. Зруйнували моє життя, моєї матері та родини і багато життів родин в Україні. Тож, що мені залишається? 100-200 долларів на життя, одяг, їжу. Якщо вирахувати гроші за оренду квартири, послуги та транспорт, а також допомогу моїй матері. Я навіть не уявляю, яким чином я відкладаю гроші на власну квартиру. Можливо тому, що я їм один раз 1 день, і витрачаю більше грошей на каву. Це як бензин для мого тіла, робота, що повинен працювати, оскільки моя держава не підтримувала і не підтримує мене ніколи. Або я забов’язаний бути голодним і викидати свої гроші на податки, як на вітер, до смітнику? Це не Польща, де польські автори книжок стоять вище за інших, їх книжки на вітринах. В Україні усі книги на вітринах книгарень - американські. Усі державні нагороди для художників та письменників куплені багатими батьками або самими політиками для власних дітей. Корупція усюди. І коли я йду до книжкового магазину, мене женуть звідти із прокляттями. Тому я можу продавати свої книги лише самостійно, через Амазон, пошту, так само як і картини і я зовсім не хочу платити податки, оскільки знаю, що мої гроші будуть вкрадені збоченими на багатстві політиками, які багатші за Європейських або Американських політиків і вже давно скуповують ваш бізнес у Європі та Америки. Вам не страшно, коли вони зроблять вашу країну подібною на Україну - де влада лише у тих, хто має гроші і допомоги чекати ніде. Вони змусять вас бути рабами, що ховають власний кеш, тому що вони вже вкрали долі Українців і тепер купують ваші шахти, заводи та фабрики в Америці та Європі, щоб стати ще більш багатими. Тому, маючи ТІЛЬКИ 1-2 тисячі долларів на місяць, я не можу сподіватись на гарне життя в Україні, де ціни ростуть кожного дня. Одяг дорожче ніж у США у 2 рази. Усе дорожчає в Україні на 30-50% ніж у Польщі, Болгарії, Румунії чи Хорватії. Навіть у Італії їжа більш дешева і одяг ніж в Україні на третину або на 50%. Тому Україна не бідна, вона пограбована мафією, яка контролю усе навколо і вимагає від суспільства усе більше грошей. Ці люди вже давно купили квартири в Лондоні, Нью-Йорку та Парижі і живуть там, навчають дітей і живуть за той рахунок, що платять малі гроші українським працівникам, тому що їх справи налагоджені - вони дали хабарі політикам і робітники працюють багато у поганих умовах, поки вони відпочивають у Європі та Америці і купують собі цілі острови але не платять за це податки. Вони експлуатують цілу країну, маючи під контролем поліцію та спеціальні служби, які закриють рота звичайній людині, яка не готова взяти зброю у руки щоб захистити себе і майбутнє для власних дітей. Ось чому Україна - це кіберпанк. Ось чому українці їдуть працювати та жити до Європи та Америки, щоб отримати захист від корупції та експлуатації. Оскільки нестерпно дивитись, як поруч з тобою їздять надзвичайно дорогі авто, але бабусі купують одну картоплю та один помідор у супермаркеті, тому що отримують соціальну виплату від держави 50-100 долларів на місяць! Це зовсім не гроші… Оскільки ціни такі як у Європі. Грабунок! Я пам’ятаю, як дуже багато малював у дитинстві. Вчителі зі школи надсилали мої роботи на усі мистецькі конкурси, та я отримував завжди 3 місце. Чому? Я був дуже спостережливою дитиною. Я бачив, як на заходах вручення премій приходили батькі із дітьми учасниками. Перше місце отримувала дитина із найбагатьшими батьками на дуже дорогій автівці, дурге місце - також. Третє місце отримував я за роботу, яка значно перервершувала мій вік, але я не мав багатих батьків, як б заплатили гроші за якусь ганебний малюнок, щоб їх дитина отримала атестат із 1-м місцем і потім мала майбутнє. Усі Університети в Україні із дизайну - це закриті двері для мене, тому що я не маю грошей на хабар. Там навчаються діти лише і багатих батьків, які можуть дати 1-2 або більше тисяч долларів, щоб їх дитина змогла піти до того Універсітету. Хоча про що я говорю? Вони часто просто купують диплом, тому що їм лінь вчитись. Я усе дитинство та юність провів за малюванням, щоб покращити власні навички але коли пішов до Університету в мене спитали чи я маю гроші? Мені прямо у личе сказали - ЯКЩО В ТЕБЕ НЕМАЄ ГРОШЕЙ НА ХАБАР ТО ТИ НІКОЛИ НЕ ПОТРАПИШ ДО УНІВЕРСИТЕТУ. Бодай як ти малюєш, чи маєш ти талант! Це не важливо в Україні. Я навіть можу згадати той час коли я навчався у ліцеї. Мої малюнки та дизайн також надіслали для конкурсу. Моя подруга була головою класу тому вона часто спілкувалась із вчителями. Я не отримав місце за мою роботу і мою картину мені не повернули. Вчителі вкрали мою картину. Моя подруга почала розслідування і за дверима підслухала, що відбувається. Вчителі вкрали мою роботу “Природа” і передали її власним дітям, щоб вони надіслали її до конкурсу і отримали місця в цьому конкурсі. А я залишився ні з чим. В Україні не важливо, який ти талановитий або розумний, важливо те, чи вмієш ти красти, брехати, давати хабарі, робити брудні оборутки із політиками та бізнесом, щоб створити купу грошей і купити апартаменти у Лондоні, поки інші працюють як раби на тебе в Україні. Ось таке воно, життя митця в Україні. І це звісно нічого, що я написав. Це майже не дає інформації, пробачте. Я мав набагато більше моментів, пов’язаних із несправедливістю тут в Україні. Де моє мистецтво крадуть, а взамен я отримую: дякую! І двері переді мною зачиняються, точу що я не маю багато грошей. І так, багато грошей, це більше ніж ви маєте у себе в Європі чи Америці. І тому ті українці що ведуть війну із корупцією та беззаконням добре знають, що Україна має купу грошей і може виглядати як Німеччина але перед цим усіх бридких хабарників, злодіїв, мафію та корумпованих політиків, як подолати щоб зберегти власне життя? Якщо проти одної людини ціла злагоджена система, що працює на лише на багатих і робить бідними усіх інших, бадай якими б талановитими, розумними та неймовірними ці люди не були. Їх ідеї будуть вкрадені. Тому моя єдина підтримка - це ви. Жителі Західних країн, що купуєте мої книги а я вам детально розповім, як це - жити в антиутопії, кіберпанку та постапокаліпсису тому що це моє життя. Мені важко подумати навіть, який ефект дасть моя автобіографія. Ви напевно не можете повірити, що здорова людина може витримати усе те, що з нею може статися, як це було зі мною. Тож, я йду купувати ще кави. У моїх розрахунках немає витрат на їжу. Я повинен перекласти і дописатиу се, що маю, оскільки в мене залишилось мало часу. У будь-яку хвилину у мої двері може увірватись поліція, якщо захоче. Це реальна боротьба із кривавою системою і реальним життям автора, який намагається кричати до світу але не впевнений, що його чують. І чи бачать більше своїми дитячими очима, що приховує душа за тими світлинами які ви так любите бачити. Та я і не розраховую, я розумію, що ви лише діти дитячого західного світу, що живе власним життям, поруч із сусідами мільйонерами з України, чиї руки заплямовані кров’ю українців та брудними грошима з рабською праці моїх співвітчизників. Фото Pinterest
Unrequited | вірш
Unrequited | вірш
Нікополь 2020-06-04 11:48:36
Unrequited。Сама народжена із психо-травм,вона дає мені дитину за дитям。   Єдиний спокій, - темрява та хаос;Розхристаний Метелик Сну, дарує。Квітень 2013;Сама рожденная из психо-травм,она дает мне дитя за дитям;Единственный покой, - темь да хаос;Растрёпанный Мотылёк Сна, дарит;
Які українські музичні гурти були номіновані на Премію Тараса Шевченко
Які українські музичні гурти були номіновані на Премію Тараса Шевченко
Україна 2020-06-04 21:30:29
ДахаБраха та Vivienne Mort номіновані на Шевченківську премію. Чому це дивина? Про це NikopolToday передає від iRoom.Гурти ДахаБраха та Vivienne Mort увійшли до шортліста лауреатів Шевченківської премії та позмагаються один з одним на фінальному етапі. Розповідаємо, чому це незвичайна ситуація.Що таке Шевченківська премія?Національна премія України імені Тараса Шевченка – це державна нагорода. Вважається, що це найвища форма відзнаки у сфері культури в нашій країні.Шевченківська премія присуджується творам митців, що вийшли впродовж останніх п’яти років. Усього категорій п’ять – публіцистика, журналістика; музичне мистецтво; театральне мистецтво; кіномистецтво; візуальне мистецтво.Відбір переможців проходить у три тури. В першому йде попередній відбір кандидатів, другий присвячений аналізу матеріалів преси, підготовкою рецензій та остаточному відбору кандидатів, а у фінальному третьому – визначення лауреата.Третій тур Шевченківської премії-2020 відбудеться у середині лютого. Голосування буде теж таємним. Тоді ж оголосять переможців. У березні відбудеться нагородження (розмір премії – 200 тис. грн).Національна премія присуджується авторові чи виконавцеві один раз за життя.Звучить традиційно-офіційно.Так і є. Ця нагорода хоч і найповажніша, але давно критикувалася за заплющення очей на, грубо кажучи, мейнстрім. Серед лауретів у музичній категорії, наприклад: головний диригент Заслуженого академічного симфонічного оркестру Українського радіо Володимир Шейко, оперна співачка Людмила Монастирська, вокальна формація «Піккардійська терція», кобзар-лірник Василь Нечепа, вокаліст Роман Майборода, композитор Тарас Петриненко, композитор Валентин Сильвестров та інші.Вийти в іншу сферу мислення за останні двадцять років у комітету вийшло всього раз – у 2016-му лауреатом став балетмейстер та засновник театру «Київ модерн-балет» Раду Поклітару.То чому ми говоримо за цю премію взагалі?Бо вперше у категорії «музичне мистецтво» – не просто неакадемічна музика, а гурти, що відомі загалу. Це Vivienne Mort за альбом Досвід та ДахаБраха за Шлях. Обидва потрапили туди з ініціативи Ігоря Панасова, головного редактора Karabas Live та члена Комітету (до 2022 року).«Ці роботи, на мій погляд, точно відповідають вимогам положення премії та є прикладами непересічного мистецтва, створеного сучасною українською академічною сценою. Я вважаю, що обидва альбоми мають бути тим, що зазвичай називають «класикою». І Шевченківська премія, я гадаю, як авторитетна нагорода, має сприяти процесу укріплення позицій цих творів у свідомості українських слухачів», – розповів нам у коментарі Ігор.Ми поцікавилися в Панасова, як він реагує на коментарі тих, кого обурило, що за премію борються неакадемічні музиканти.«Поняття «класична музика» не має бути територією лише академічних музикантів. Деякі явища, які існують поза межами філармоній та консерваторій, абсолютно не поступаються за рівнем професіоналізму та глибини сенсів тому, що створюють неакадемічні композитори та музиканти. Нові часи створюють нову класику»Що це за альбоми?Досвід – це шоста платівка гурту Vivienne Mort. У 2018-му вона очолила наш перелік найкращих альбомів року. Ми писали:«Це неможливо вимірювати категоріями популярної музики. Вони грають набагато складнішу музику за поп, але залишаються під прицілом широкої аудиторії. Таким чином їм вдається вирішити одвічну дилему музикантів, яких кидає між творчістю і комерцією. Vivienne Mort підлаштовують світ під себе. І все це завдяки постійному пошуку, самовдосконаленню та безкінечній роботі, яку цей гурт здійснював протягом останніх більш ніж 10 років».Слухати альбом Vivienne Mort за цим посиланням. Шлях – альбом гурту ДахаБраха, що вийшов у 2016 і очолив аналогічний наш топ найкращих повноформатників:«Шлях — це альбом, в якому практично немає недоліків. А щоб їх знайти, треба сильно постаратися»Слухати альбом ДахаБраха за цим посиланням. Фото IROOM / відкриті джерела
З'єднання Марс-Нептун: астропрогноз від спеціаліста
З'єднання Марс-Нептун: астропрогноз від спеціаліста
Світ 2020-06-10 14:20:52
Соединение Марс-НептунАспект соединения между Марсом и Нептуном в Рыбах достигнет кульминации 13.06.20, в 17:13. Аспект уже набирает силу, и потеряет ее к 15-17 числам июня.Этот аспект хорош для творческих и духовных людей, однако всем прочим он может вставить ряд палок в колеса.Ментальная сфераНарастает активность воображения, появляется образный ряд, побуждающий к действиям. Вместе с тем, и сами действия побуждают к активности в подсознательных процессах. Сны в этот период могут быть очень насыщенными и яркими, вне зависимости от эмоционального окраса. Стоит проявить осторожность в обращении с медикаментами, алкоголем и прочими средствами влияющими на сознание, вплоть до чая и кофе. Люди с ослабленной или хрупкой психикой могут в этот период испытывать сложности.ОтношенияНарастает романтика, активность в групповых занятиях творчеством и духовностью могут укрепить имеющиеся связи, а абонемент взятый на двоих в студию йоги может послужить новым хобби в паре. Одинокие люди в этот период могут проявлять агрессию или судорожно искать себе пару (это не касается тех, кто сделал сознательный выбор в сторону одиночества, в особенности в контексте духовного пути). Стихи, проза и живопись могут стать достойным подарком любимым в эти дни.КарьераОтличный период для творческих профессий - приток вдохновения и рабочей активности, свежие идеи и метамодернистские нотки в творчестве. Те, кто в своем творчестве занимаются эклектизмом и дают многозначительные отсылки на другие произведения могут заметить рост популярности. Однако этот период также очень хорош для гадателей, медиумов, шаманов и прочих представителей оккультной духовности.Духовный планРаскаленные камни в парильне производят благодатный ароматический пар, когда на них льют масло и воду. Однако не стоит слишком сильно уходить в высокие сферы, так как это чревато уходом от реальности. Период для повышенной физической активности, для силовых упражнений, работы руками, и пожалуй лишь мантики (гадатели) могут ощутить приток свежей энергии. Вторые в очереди на божественную благодать это молящиеся. В общем то, этот период можно озаглавить названием произведения “Ешь. Люби. Молись”.Джерело Ars Stellae
Поверни мені мій 2007 / вірш про емо
Поверни мені мій 2007 / вірш про емо
Нікополь 2020-06-10 15:23:46
Поверни мені мій 2007“Поверни мені мій 2007!”, - кричиш?Та його тобі хто винен, чого пищиш?Закрий свій писок, бо в мене ЕМОції!І що було такого в тому 2007-му?!Бухло, мат, тютюновий дим, ти?!!Бидло, тільки модне, з чьолкою!?!Мовчи! Бо нічого не знаєш, що є ЕМО!Це - не узкачі, різані вени та кеди!!!Був би емо, - не став би хіпстером…А як дійсно ЕМО, то робив би щосьСправжні емоції - роком не в’язані!Уся та хвиля - лиш модна ефтаназія.Не напиваються, не колються, не вживаютьНе торкається вуст ЕМО шмат м’яса…І тим більш, ЕМО не зраджують!..ЕМО - це стан душі. Справжні емоціїМузика з серця, а не трендові течії!!!ЕМО - це вічні діти, творчі, тендітні…Візьми балончик у долоні ЕМО-кід, ірозфарбуй сірі навколишні стіни!..Щоб усі інші побачили, що одні вони!18 серпня 2014"Верни мне мой 2007!", - орешь?Да тебе кто виновен, чего пищишь?Закрой свой ​​рот, у меня эмоции!И что было такого в том 2007-м?!Бухло, мат, табачный дым, ты?!!Быдло, только модное, с чёлкою!?!Молчи! Ибо не знаешь, что есть эмо!Это - не узкачи, резаные вены и кеды!!!Был бы эмо, - не стал бы хипстеров...А как вправду ЭМО, то делал бы что-тоНастоящие эмоции - годом не вязаные!Вся и волна - лишь модная эфтаназии.НЕ пъянствуют, НЕ колются, не употребляютНе прикасается уст ЭМО кусок мяса...И тем более, - ЭМО не изменяют!..ЭМО - это состояние души. Истинные эмоцииМузыка из сердца, а не трендовые течения!!!ЭМО - это вечные дети, творческие, хрупкие...Возьми баллончик в ладони ЭМО-кид, ираскрась серые окружающие стены!..Чтобы все остальные увидели, что одни они!
"Дорога в багатокрапку..." Герман Майєр рецензія
Дніпровська область 2020-06-13 22:03:37
"Дорога в многоточие..." // Герман Майер // рецензия    Предлагаю вашему вниманию видеорецензию о сборнике молодого Днепровского поэта и прозаика - Германа Майера: "Дорога в многоточие...". Эту книгу подарил мне лично автор на презентации книги "На Марс" среди руин старого винного завода... Решил не повторяться, в иной, письменной форме, потому желаю Вам приятного просмотра этого психоделического андеграундного видео:                                                                               -Rayan Riener-
Кава На Марсі:
Кава На Марсі: "гей-пропаганда" по-нікопольськи із дніпровським присмаком
Дніпровська область 2020-06-15 21:14:37
Кофе На МарсеАннотация:Мой первый рассказ, созданный на уроке для писателей малой прозы. Тема истории касается реального конфликта (трудности), как основы сюжета рассказа и как этот конфликт был пройден. Я также опубликую тут и свое домашнее задание для моих курсов вскоре.  Мой друг Дэн страдал огромной манией величия. И лайки накрутит, и вечно приврет что-то о себе. Как только он узнал о том, что я собираюсь издать свою книгу На Марс, его отношение ко мне изменилось кардинально. Нашим беседам и прогулкам настал конец, и не только потому, что я перебрался из Никополя в Днепр. Он и слышать не хотел о том, что я хочу опубликовать именно эту историю. Весьма странно, ведь он ее даже не читал. Хотя ему нравились мои стихи. Помню, как мы часто лежали в парке на коврике, и он долго слушал их, и сам же просил продолжать читать. "Знаешь, я знал таких людей как ты, им не место в этом обществе. Оно задавит тебя или ты станешь сам злым и жестоким, в будущем", - вспоминаю его слова. Мы даже могли в качестве протеста пройтись по улицам индустриального захолустного города, взявшись за руки, просто ради протеста, не взирая на опасность и полный шок прохожих. Теперь все переменилось.  - Ну вот что ты устроил?! Зачем тебе это ЛГБТ? - негодовал он и продолжал, - Разве ты не понимаешь, что сделаешь только хуже, если продолжишь заниматься этим?  Честно сказать, я не знал как мне отвечать на эти заскоки, и чаще всего, молчал в ответ. Каждый раз, когда он снова поднимал эту тему, а вместе с тем и шквал критики в мою сторону.  - Почему тебя так это волнует? Моя история прошла долгий путь, и если бы я действительно не мечтал об этом, в качестве своей миссии, не стал бы и браться за публикацию.  - Как ты не понимаешь? Подумай своей башкой. Из-за твоей книжки все станет еще хуже в Никополе. Для меня тоже.  - Кто-то же должен опубликовать что-то подобное. Есть огромная голодная аудитория! И я готов сделать первый шаг.  - Смотри чтобы твой первый шаг не стал последним. Я не приду на твои похороны. Ты уже забыл, как мы убегали от того мужика с его гопниками, узнавшими тебя в парке? Не хватило, нет?! И вообще, не понимаю как твой парень все это терпит? Ничего не говорит? Не стыдно ходить с тобой на улице рядом?  - Нет, только поддерживает меня, - ответил я, - пусть это и было не совсем так.  - Окей, знаешь что?!  - Что еще ты хочешь мне сказать?  - Иди ты со своей книгой и ЛГБТ-активизмом!  Я ничего не ответил. Просто, нашей дружбе настал конец, в очередной раз, как это происходило и с многими другими людьми. Да, было больно и неприятно, но терпеть всю эту критику я уже не мог. Позади остались воспоминания о летних днях, нашем знакомстве. Дне Рождения Дэна, когда я продал некоторые свои вещи, чтобы отпраздновать, потому что все его "крутые" друзья его просто кинули в этот день...  Шли недели. Я интенсивно продолжал работать над публикацией. Одна чашка кофе сменялась другой. Бессонные ночи уходили бесследно, оставляя еще один шаг вперед позади. Но казалось, новым задачам не было конца и края. Как только завершал что то одно, возникали новые сложности, совершенно не касающиеся литературы.  Не зацикливаясь о потерянной дружбе, ведь я не мог принудить человека также любить дело всей моей жизни как собственное, просто продолжал идти дальше. Наоборот, подобные диалоги с прочими знакомыми только усиливали мое усердие и концентрацию. Дойти бы до конца, завершить начатое!  Тем не менее, скепсис нарастал все больше. Пока мои социальные сети гудели от сообщений новых читателей, готовых подключиться и помочь безвозмездно, каждый день кто-то из моих знакомых покидал список друзей.  - Надоел уже постами о своей книге! ! - сказала как-то подруга, когда я поинтересовался, почему она ушла без лишних слов.  Горечь переполняла меня, поднимая животрепещущую тему, когда мой старый круг общения иссякал, не всегда открытый с окружающими. Я проходил через небывалый стресс, чувствуя эти раны на теле, но новые знакомства тут же бинтовали эти ранения с самого тыла. Многие исчезли из моей жизни.  "От греха подальше!, "Еще будут проблемы от этого писаки", "Хайпить решил? Пока!" Осознание страхов окружающих перед темой, бывшей чаще всего "табу" в Украине, вводило в замешательство. А у трата прежнего круга общения, заставила понять меня, что завершать начатое непременно стоит. Неужели меньшинства должны каждый раз бояться, стесняться, бежать прочь; врать и отнекиваться, как только речь заходит о них или вскользь, пусть даже косвенно - стыдиться своих друзей, родственников, знакомых?!  Любые изменения системы, даже творчество - это прежде всего выстраданное искусство, - вспоминал я сюжет рассказа "Небесный маркетинг" Павла Губарева. И тут же сталкивался с критикой:  - Думаешь, хоть кто то купит твою книгу? Магазины не согласятся продавать ее. (И тому подобное...)  - Посмотрим, как оно будет... Во всяком случае, я приложу все усилия для того, создать прецедент, а это уже начало. Вот что главное.  Когда книга была опубликована, моей радости не было конца. Первая публикация! Критики внезапно умолкли, рассматривая фото с презентаций, читая мои интервью, идущие одно за другим. Даже по самым приблизительным подсчетам, книг, вышедших из печати, хватило едва ли на половину презентаций, с совсем разных уголков страны, куда меня то и дело приглашали. Голодные читатели, изолированные в своем гетто под названием "ЛГБТ" ждали меня в своих городах.  Произошло очевидное. се друзья, знакомые и критики начали написывать вновь, прощупывая, разведывая обстановку. Потерянные, ушедшие в пустоту, едва знакомые мне люди, начали атаковать своими письмами:  - Помнишь, мы учились вместе, познакомились на концерте, я видела тебя в Никополе, я помню как тебя избивали в центре города, мы виделись с тобой пару раз.  Вспомнили. Писали как сумасшедшие. Ожидаемо, и потому в некоторой мере омерзительно, что весь этот путь я прошел по-сути сам, без их поддержки.  - Ты все-таки опубликовал свою книжку? - интересовалась знакомая.  - Да.  - Ну и че, как оно?  - Замечательно!  - Почему так коротко отвечаешь? Зазвезделся? Ну и звизди дальше.  Откуда ни возьмись, проснулся бывший из Москвы, для которого я был грязью, ошибкой, деревней, а теперь стал вдруг извиняться: "прости, это я птица-тупица не верил в тебя!" Ну и прочие мольбы вернуться, вплоть до попыток совершить суицид.  В один из дней, мне снова написал Дэн.  - Привет, ну как ты там, звезда?  Честно сказать, не удивил этот вопрос. Даже раздражал, поскольку приходилось слышать его довольно часто.  - Все отлично!  - Ты в курсе, что все гомофобы Никополя ищут тебя? Все стало еще хуже, они начали сафари. И все из за тебя. Пока ты сидишь в своем Днепре, мы нам тут страшнее, чем было. Мне пришлось завести девушку.  - Разве я, причина их активизации?  - Ты идиот, Костя! Своей книжкой опозорил всех нас, тебе же хуже будет.  - Дэн, знаешь, сейчас у меня нет времени на эту чепуху. Я пью столько кофе, чтобы успеть на все презентации, и там я слышу совсем другие слова.  - Никому не нужна твоя книжка!  - Прощай, Дэн...  Последний разговор с некогда близким мне человеком, показал мне, как друзья превращаются во врагов, чужие люди в друзей, а знакомые в подхалимов... Стало даже легче, буд-то все стало на свои места и я был на своем месте, получив людей, действительно вдохновляющих меня, ценящих, которых непременно хотелось вдохновлять самому, поддержать тем, что пишу и делаю.  Несколько лет спустя, мой первый тираж книги был давно распродан. Читатели ждут новое переиздание, или продолжение истории. А в промежутке между этими рабочими моментами, я наконец-то издал свой первый сборник стихов, где представлены мои самые первые шаги в поэзии. На Марс есть в каждой библиотеке родного города.  Понятное дело, гомофобы были вне себя первое время, но сейчас угомонились, да и критики устали меня критиковать. Когда я посещал Никополь в последний раз, я не слышал больше смачных оскорблений в свою спину или лицо, никто не ставил мне подножки, не плевал в волосы и не толкал с тротуара. А мои друзья оттуда сообщили: за 2 года все очень сильно изменилось.  Пройдя через все круги Ада, о которых даже не подозревает большинство читателей, мне приятно осознавать, что я в очередной раз оказался прав. И теперь, когда происходит нечто подобное, ведь я перевел свою книгу на английский и решил также опубликовать и англоязычную версию, никакие мелочные пакости завистливых людей, гомофобов или лицемеров, не смогут меня остановить сделать новый шаг. И потом, когда я захочу улететь с очередным кораблем колонистов на Марс, будет тоже самое. Вновь, моими друзьями становятся чашка кофе и бессонные ночи...   21. 06. 18.
Топ-10 речей, яких ти точно не знаєш про Курта Кобейна
Топ-10 речей, яких ти точно не знаєш про Курта Кобейна
Світ 2020-07-03 11:56:41
Після 26-ти років після його смерті NikopolToday представляє кілька інтригуючих фактів про фронтмена гурту "Нірвана" та легенду жанра музики гранж - Курта Кобейна.Фактично чи художньою літературою є мало персонажів, життя яких було міфологізовано, перероблено, переосмислено чи похвалино до міри Курта Кобейна. Як фронтмен піонерів гранжу Нірвана, він приніс поезію та крихкість у наркотичний світ рок-н-ролу початку 90-х, створивши гімн для цілого покоління в 1991 році "Smells Like Teen Spirit" (1991), і виростив відданих шанувальників після реакції на його самогубство у квітні 1994 року, що було цілком спустошливим для всіх фанатів гурту.Kurt Cobain on the set of "Heart-Shaped Box", 1993 Photography by Anton CorbijnМіж іншим: як написати прощальний лист перед самогубством?Через понад 26 років після його самогубства, немає свідчень про те, що гурт помирає, тож, в чергову річницю його смерті, ми дивимось на цю захоплюючу людину і розглядаємо деякі більш незвичайні аспекти його життя.Kurt Cobain as a boyFound via http://www.listal.com/list/celebrities-yearbook1. Дружив із БуддоюВирісши, Кобейн мав уявного друга, якого звали Будда. Він посилався на свого старого супутника у початкових рядках пысны Lithium:"Я дуже щасливий. Тому що сьогодні я знайшов своїх друзів. Вони в мене у голові", і його записка при самогубствы була адресована йому, уявному другу Будді. 2. Іншопланетянин з дитинстваКоли він був маленьким хлопчиком, Кобейн був переконаний, що він інопланетянин. Озираючись назад, він сказав: "Я завжди думав, що мене усиновила моя мати, тому що вона знайшла мене після того, як космічний корабель покинув мене з іншого часу або з іншої планети. Щовечора я спілкувався зі своїми справжніми батьками на небі. Я знав, що там були тисячі інших чужорідних дітей, які були всюди, і я зустрів їх досить багато. Це просто те, з чим я завжди хотів би пограти в своїх думках… мені було дуже цікаво робити вигляд, що для мене є якась особлива причина існувати".Kurt Cobain's police mug shot from May 19863. Любив порушувати правила з дитинстваКобейна двічі заарештовували у рідному місті Абердін, штат Вашингтон; спершу через те, що він зробив напис “Ain’t got no how watchamacallit” на стінібудівлі в 1985 році, а потім, через рік, за проникнення на дах покинутого складу.Kurt Cobain in front of a Billboard along I-5 near CentraliaFound via http://vaderetromesatana.tumblr.com/post/2159031200/believe-on-the-lord-jesus-christ-and-thou-shalt4. Не любив як виглядає та своє тілоКобейн страждав від важких проблем з тілом. У нього була струнка фігура і з усіх сил він намагався набрати вагу, тому він почав носити оверсайз, щоб додати об'ємності - розробляючи свою фірмову форму розірваних джинсів, футболок і мішкуватих кардиганів. Його пам’ятний-колега Кріст Новоселіч пам’ятає: «Він говорив про те, як потворно вважав його весь час. Пам’ятаю, одного дня він дивився в дзеркало і майже розплакався, бо йому було так незручно у власній шкірі. Ця фотографія була однією з тих, яка йому коли-небудь подобалася. Він сказав мені, що йому це подобається, бо він вважав, що він добре виглядає на ній.Курт рідко переглядав фотографії самого себе і відчував, що він привабливий. Але він певний час тримав цю єдину фотографію у гаманці. Він пишався цим знімком».5. Радикальний анти-гомофобПодружившись із школярем-геєм у школі, Кобейн зазнав знущань за те, що його вважали геєм, проти чого він був не проти, стверджуючи, що він першим розпочав писати відому фразу "Бог - гей" на автомобілі в Абердіні. У 1992 році, після виступу в Saturday Night Live, троє членів Nirvana вирішили поцілуватися французьким поцілунком під кінцеві звуки пісні, що сильно припало до шаленства ведучих шоу, які вирізали витівки гурту з повторень шоу для ТБ.У своєму особистому щоденнику, Кобейн писав: «Я не гей, хоча б я був, навіть просто щоб позлити гомофобів.»Kurt Cobain surrounded by graffiti and Dave GrohlFound via http://www.pinterest.com/pin/148618856427129435/6. Випадкова назва світовго хітаНазва найвідомішої пісні Нірвани Smells Like Teen Spirit виникла з фрагмента графіті та непорозуміння. Під час дискусії про панк-рок з Кетлін Ханною та подругою Кобейна Тобі Вейлом, Ханна розписувала граффіті «Курт пахне духом підлітка» на стіні. Не усвідомлюючи, що Teen Spirit насправді було ім'ям дезодоранту Вейла, Кобейн вперше трактував цю фразу як революційну фразу для створення пісні.Kurt Cobain & Courtney Love on their wedding day, February 27. Кислотне коханняКурт Кобейн та Кортні Лав вперше познайомилися в січні 1990 року в нічному клубі в Портленді.Кортні була зацікавлена у стсоунках, але Кобейн неохоче вступав у серйозні стосунки, тому вони не побралися до кінця 1991 року. Лав виявила, що вагітна в 1992 році, і в лютому пара вийшла заміж на пляжі Вайкікі, Гаваї. Наречена носила атласну та мереживну сукню, яка колись належала актрисі Френсіс Фармер, наречений носив піжаму. На запитання про його стосунки з Лав, Кобейн відповів поетично і нецензурно: "Це як вода у Евіані та акумуляторна кислота. А коли ви змішуєте це разом? Ви отримуєте кохання".8. Читав одну і ту саму книжкуВ інтерв'ю 1993 року в Сіетлі Кобейн назвав "Парфумер" Патріка Сускінда своєю улюбленою книгою. "Я читав [це] близько десяти разів у своєму житті, і не можу перестати читати. Це як щось, що постійно лежить в моїй кишені, просто не залишає мене, тому якщо мені колись нудно, або в літаку чи будь-що інше, я просто читаю це знову і знову і знову.Тому що я іпохондрик, і це просто впливає на мене. Це змушує мене відрізати ніс".Kurt Cobain on a tour bus, 1989From Cobain Unseen, photography by Charles R. Cross9. Боявся керувати автоНезважаючи на те, що заслужено славився тим, що надзвичайно екстравагантно порушував правила, Кобейн, як відомо, боявся ризикувати бути за кермом.Під час першої гастролі Нірвани у фургоні басиста Кріста Новоселіча з'явився реєстр водіїв, який включав усіх, окрім Кобейна, якого заборонили, оскільки він їхав - за словами його подруги Трейсі Марандер - "як маленька старенька пані".Kurt Cobain with Frances Bean and a kittenFound via http://www.vintag.es/2013/03/old-photos-of-kurt-cobain-with-his-baby.html10. Курт вбив кота?Багато суперечок оточують стосунки Кобейна з котами. Існує ряд його дивовижних фотографій, де він згорнувся з істотами, серед яких цей кадр із зображенням фронтмена, кошеня та його донечки-немовляти Френсіс Бін, але найвідоміша казкова байка, яку можна знайти перекрученою в Інтернеті, повідомляє, що він вбив кота в 1981 році, запхавши його в димар батьківського дому.Але цьому немає ніяких доказів, а пізніші зображення свідчать про те, що до 90-х він не зазнав будь-яких скарг стосовно катувань тварин.Нагадуємо про історію прощальних листів самогубців та визначні передсмертні послання, відзначився не тільки Кобейн. Джерело AnOther / фото AnOther та Pinterest
Машина часу - світ не змінити? (Дев'ять Десятих)
Машина часу - світ не змінити? (Дев'ять Десятих)
Нікополь 2020-07-20 13:55:20
ДЕВЯТЬ ДЕСЯТЫХ (9/10)Иногда, а в последнее годы - часто, хочется сбежать от всех, то-ли от самого себя. Свернуться в мгновение и исчезнуть на время. Как эти умирающие листья… Без тревог, встреч, стресса и прочих неурядиц. Сложнее прийти в себя, когда сил не осталось и каждая капля дождя обжигает, бьет, словно град. И ты не знаешь, что делать, ведь позитивные места и встречи делают с тобой тоже самое. Исчезнуть, сменить обстановку, имя, фамилию, цвет кожи, ориентацию, пол и все остальное. Но не в этом мире... Пустом до остатка, пугающей бездны. Никто не поймет, да и не стоит. Устал объяснять и опровергать то, чего нет. Зачем искать тех, и те места, где будешь понят? Если таковых нет... И я бегу в себя, от одиночества, прячась в нем же, ведь бессмысленно кричать, если твой язык никому не понять. Не хочу никого собой утруждать…Між іншим: відома на Заході співачка готує екологічну революцію. 9/10 дней уходят в мрак, как бессмысленные и наполненные пустотой. 9/10 нашего времени жизни, не считая сна или только моего. Ведь я в ответе лишь за себя, как и каждый из нас. И настолько раним, что сейчас 99% своего времени я пытаюсь вылечиться от тех укусов общества, что кровоточат. “Не бери так близко к душе”... А душа то от всех скрыта, ведь настолько ранима, что даже страшно показать свою истинную боль, ведь каждая капля моих слез напомнит о том, что в этом мире они никому не нужны. Больно мне или хорошо - не волнует - эти 9/10 общества, а может и все 99… %?До слова, українська квір-література розірвало порочне коло і вирвалась до читачів попри дискримінацію. Этой осенью многие самовыпиливались. Этой осенью, стало еще больше понятно, сколькие эмигрировали из Украины. Сбежали… В один ЕС легально ушло полмиллиона человек в 2015 году. Это самая большая цифра из какой-либо страны за последние годы. Это даже не суровые 90-е, а Исход… страны Украины, как страны, государства, чего-то там еще… В одном 2014 (15) году официально вымерло 750 тысяч человек. Десятки тысяч погибли в АТО. Миллионы в РФ, по тем или иным причинам, и еще в сотнях стран мира и территорий, - сбежали. Кризис, безденежье, военный конфликт, общий эмоциональный фон - негатив. И я это чувствую, выходя каждый раз на улицу. Нет, не у меня проблемы с деньгами или чем-то еще, но каждой клеткой тела я чувствую дискомфорт. Титаник идет на дно, и я отчетливо понимаю, что перспектив оставаться нет. И это отчасти, гложет меня, ведь именно от успешности страны зависит мое творческое будущее, моя безопасность как личности. 9/10 - это те, кого я вижу на улицах и им плохо. Не помню, когда был ребенком, чтоб столько людей жестко бухало, нервно курило одну сигарету за другой, тонуло в этом всем опиуме. Каждый в своем… Не будь его, чтобы было? Наверное, люди бы боролись против всего этого дерьма, но пока есть зрелища и дурман - оно, “общество”, с массой мерзких приспособленцев - будет угнетать меня. Гнобить, ненавидеть, презирать и завидовать. Ведь, что им всем остается делать? Как можно вытерпеть того, кто пытается выбраться из этой грязи, грезя звездами и планами, делать что-то ради своей мечты, людей… которых ты ценишь, но которые не ценят тебя.И если хоть кто-то понял, о чем это я, то…А нет, забудьте. Ведь каждый из нас - лишь иссохший осенний лист под мокрой травой. Фото PexelsНагадуємо, раніше ми писали що в Нікополі та районі почастішали пожежі через зміну клімату. 
Співачка Alyona Alyona - Сумно: трек про шалені знущання над жінкою у патріархальному суспільстві
Співачка Alyona Alyona - Сумно: трек про шалені знущання над жінкою у патріархальному суспільстві
Україна 2020-10-19 20:54:07
Настя — головна героїня мого нового відео «Сумно». Та сама дівчина, на долю якої випало випробування. Вона була жорстоко побита на очах у маленького сина, у потязі Маріуполь-Київ. Ця історія, що чіпляє за саме сердце, що западає прямо в душу і щимить. Ця історія для тих, хто потрапляв в таку ситуацію або стикався зі схожими проблемами. Ця історія вчить. Не мовчіть!Крізь мене проходили різні історії, в яких люди страждали, боялися, боролися за життя і за дітей, намагалися бути почутими. І можна було довго коперсатися в кожній історї, прояснюючи подробиці подій, але ясним завжди залишався один факт — ніхто ні за яких обставин не має права вчиняти насилля над будь-якою особою. Слухати і дивитись відео Alyona Alyona на трек "Сумно":Більшість із них боялися говорити про фізичні розправи над собою. Тому для мене великим вчинком є згода Анастасії взяти участь у зйомках, бо вона як ніхто розуміє зміст мого тексту. Вона не мовчала! І я закликаю кожну людину, яка пережила насилля над собою чи стала його свідком: розкажіть про це, не мовчіть про це! Адже якщо хоч одне життя буде врятовано — це вже велике досягнення.Опублікуйте в себе це відео, поділіться своєю історією, якщо така є, або просто допоможіть привертути увагу до теми соціальної байдужості, під тегами #Сумнотак #немовчипронасилляНе мовчіть!
Що таке DIY? Або зроби це сам
Що таке DIY? Або зроби це сам
Нікопольський район 2020-10-29 22:29:08
Якщо Ти любиш майструвати щось своїми руками, то, напевно, в інтернеті Тобі попадалася таємнича абревіатура DIY. Звучить модно, але що ж воно таке?"Зроби це сам"Виявляється, ця популярна англомовна абревіатура - не що інше, як аналог нашого «зроби сам». Саме так перекладається її розшифровка: «Do It Yourself». І справді, навіщо витрачати гроші на якусь річ, коли її можна виготовити самостійно - вкласти в неї всю душу й фантазію та отримати в результаті щось дійсно особливе?Історія виникнення рухуУ 1950-х роках абревіатуру DIY використовували для позначення самостійної роботи з благоустрою будинку: це, наприклад, ремонт, виготовлення меблів і т. П. Традиція DIY під назвою «Зроби сам» поширилася і в СРСР: про те, як змайструвати щось своїми руками, розповідалося і в телевізійних програмах, і в журналах (наприклад, «Умілі руки»).В 1980-х роках вираз «Do It Yourself» стало девізом неформалів - людей, які хотіли відрізнятися від інших. Панк-рок-музиканти записували свої композиції без допомоги професійних студій, а фанати книг або музичних стилів самостійно видавали журнали про свої захоплення.Зараз абревіатура DIY означає самостійне виготовлення предметів широкого вжитку. Це може бути красиві меблі, декор для дому, одяг, прикраси або навіть якийсь корисний пристрій!Твори!Таким чином, DIY - це майстер-клас, інструкція з виготовлення речі своїми руками. На порталі «Пустунчик» їх - величезна кількість. Заходи, надихайся і твори: DIY - це невеликі витрати, саморозвиток й неймовірне задоволення від процесу!Більше цікавого по темі на сайті Пустунчик
Маленькі нікопольці прикрасили бібліотеку своїми роботами
Маленькі нікопольці прикрасили бібліотеку своїми роботами
Нікополь 2020-12-04 02:49:36
Як зазначають бібліотекарі, темою творів були "Зимові сюжети на бібліотечних вікнах". Центральна бібліотека міста Нікополя знаходиться за адресою - вулиця Шевченко, 180. Також до бібліотеки надійшли нові книги!Ніщо не спроможне зупинити плин часу: зима на порозі. Передчуття новорічних свят наповнюють душу теплом. Аби посилити ефект, щоб і око тішилося, на вікнах ЦДБ ми розмістили тематичні витинанки. Герої нетлінних «Вечорів на хуторі коло Диканьки» не тільки надихають вкотре перечитати Гоголя, а ще й нагадують про чудове минулорічне дитяче свято в наших стінах за його мотивами. Різдвяне полотно стверджує в думці, що добро, як і новонароджений хлопчик з кошари, обов’язково завітає в кожну оселю, про що сповіщають ангелики. Яка зима без снігу- наші вікна прикрашають безліч сніжинок, що не повторюють одна одну. І це ще не все, та краще один раз побачити, ніж сто разів почути. Приходьте, насолоджуйтеся красою! - закликають працівники бібліотеки та їх постійні відвідувачі. До слова, фонди Центральної бібліотеки на Шевченка, 180 поповнились новими виданнями з художньої літератури, історії України і всесвітньої історії, релігіознавства і філософії.Серед усіх цих новинок у фондах з'явилась і книжка нікопольського поета Василя Білого "Пробудження генома". Ознайомитись з новинками ви можете у читальній залі Центральної бібліотеки.Джерело Нікопольска міська ЦБС
Артемій Єгоров, зірка серіалу
Артемій Єгоров, зірка серіалу "Карпатський рейнджер" розказав про важке життя
Україна 2021-03-02 23:46:53
30-річний український артист Артемій Єгоров в інтерв'ю, яке 23 лютого опублікували на сайті "Факти", заявив, що найскладнішим у його акторській кар'єрі був період із 2010-го до 2015 року, коли він працював у театрі.За словами 30-річного українського актора Артемія Єгорова, у період безгрошів'я, який затягнувся на п'ять років, він звертався по допомогу до батьків."У театрі не платили зарплати. Зйомок не було, підробляв де міг – рекламу роздавав, вантажником був, будівельником, нічним прибиральником, сушистом. Я зневажаю бідність і вважаю, що художник не має бути голодним. Немає нічого ганебного в тому, щоб бути бідним, але просто жахливо задовольнятися цим усе життя, заощаджувати й не робити нічого для того, щоб стати фінансово успішним", – заявив артист.За словами Єгорова, у той час грошима йому допомагали батьки."Мені, здоровому, сильному хлопцю, було соромно брати в них гроші, тому звертався по допомогу тільки в період найжорсткіших фінансових провалів, коли вже просто край", – зізнався він.Артемій Єгоров народився 1990 року в Одесі. Першу головну роль зіграв у фільмі українського режисера Анатолія Матешка "Потрійний захист" (2016). Раніше працював в Одеському обласному театрі ляльок і за сумісництвом виступав на сцені театру "Тур де Форс".2019 року знімався в телесеріалі "Рейнджер" каналу "2+2". 2020 року Єгоров знявся у другій частині телесеріалу "Розтин покаже", який зараз транслюють на ICTV. Актор одружений із колегою Оленою Тимковою. Вона старша за Єгорова на 10 років. Дітей у пари немає.Джерело Гордон
нло (вірш)
нло (вірш)
Нікополь 2021-03-10 15:34:26
нлоя потерпел неудачу в том деле в которое вложил всю душувложил всю душу в человекане получил ничего в ответполная пустота и опустошенностьполнота всегоно что то не так внутри меня самогоне так с самим собойхотя делал все по настоящемуделал "правильно"вопреки тому, что нужно делать как всеполный провал?получилидя против течения, влечения, лжи, предательствасовести, зла и обманавсем плохо, множеству одинаковов этой бесконечной вселеннойидти путем эволюции? идти дальше?наоборот - остановиться? стоп!решаемо все это или нет,пока еще мое сердце бьется,несмотря на травмы, раны, попытки-пыткикусочек вселенной, во мне - сильнее,чем всепока дыхание смерти,            не коснулось губ                                                                  01.03.21.
Творчий вечір у бібліотеці Нікополя: Фарбовані рими
Творчий вечір у бібліотеці Нікополя: Фарбовані рими
Нікополь 2021-08-08 16:15:22
Культурний відпочинок влітку не завадить нікому. У мережі Facebook, з'явився анонс творчого творчого вечору у Нікополі - "Фарбовані рими". Авторки, спікерки вечора: руденька халепа Роніка Пожарська та  неймовірна авторка Тетяна Згасла.Буде представлено поетичний спектакль. Вірші, прохолодне мохіто, дві харизматичні дівчини - що може бути краще у серпневий вечір? Учасники поговорять у віршах та діалогах про переживання, почуття, про рідне місто та те, інше, яке неможливо не любити. А після закінчення - відкритий мікрофон! Тому запрошуємо усіх-усіх та особливо авторів! - кажуть організатори вечора.Сюрприз: виставка фоторобіт, яку поки залишимо у секреті.Коли: неділя, 8 серпняО котрій: початок о 19:00Де: Бібліотека 6, Бібліотечно-інформаційний центр "Слово", вул. Дружби, 16На Вас чекатимуть!Джерело Публічні Бібліотеки Нікополя
Магія творчості у бібліотеці Марганця
Магія творчості у бібліотеці Марганця
Нікопольський район 2022-02-02 11:15:48
27 січня в читальній залі центральної міської бібліотеки відбулось чергове засідання клубу «Магія творчості». Темою зустрічі було улюблене свято молоді – День Святого Валентина. До цього свята майстрині клубу вирішили зробити власноруч гірлянди з червоних сердечок, які будуть прикрашати хол бібліотеки. Стало гарною традицією прикрашати фото зону бібліотеки роботами, зробленими руками наших майстринь.З кольорового паперу майстрині вирізали сердечки та круги, а потім клеїли їх на стрічку. Зустріч пройшла в дуже теплій, сімейній обстановці, яка передавалася і працівникам бібліотеки.Не обійшлося і без традиційних «похвастушок», як називають самі майстрині свої нові роботи. Всі вони дуже гарні, неповторні та чарівні.         Свої неповторні роботи – картини вишиті стрічками та святкову листівку показала майстриня Чикалова Ірина, своєю незрівнянною вишитою картиною похизувалася Шаляпіна Ольга.Такі роботи завжди зачаровують та зводять подих в усіх оточуючих, вони просто неймовірно гарні! Наприкінці зустрічі всі майстрині охоче сфотографувалися зі своїм творінням – прекрасними гірляндами, зробленими за цей час.  Вони будуть прикрашати хол та фото зону бібліотеки.Джерело Марганець ббліотечний
Малюй, допомагаючи ЗСУ: у Нікополі дітей та дорослих запрошують на онлайн-уроки
Малюй, допомагаючи ЗСУ: у Нікополі дітей та дорослих запрошують на онлайн-уроки
Нікополь 2022-07-04 22:20:29
Дозвілля з користю для наших захисників. Марія Буцонь запрошує мешканців Нікополя до своєї творчої майстерні. Перший онлайн-урок відбудеться вже цієї у п'ятницю. Про це стало відомо з Facebook. Новина повідомила Марія Буцонь, керівник студії малювання "Акварелі".Художниця відновила благодійний проект: «Малюємо та допомагаємо ЗСУ». Вартість заняття – 50 гривень. Усі кошти будуть надіслані на допомогу ЗСУ. Для дітей переселенців уроки безкоштовні.Онлайн-заняття відбуватимуться щоп'ятниці, з 18:00 до 20:00. На першому уроці вчитель пропонує розібрати графічні малюнки для художників-початківців. Марія спеціально обрала графіку, щоб використати найменшу та доступну кількість матеріалів.Для малювання вам знадобиться:лист А4;простий олівець:гумка;точила;кольорові олівці чи фломастери;чорна ручка чи маркер;бажання творити.Щоп'ятниці Марія Буцонь обіцяє публікувати звіт коштів: «Все, як завжди, прозоро і чесно. Після оплати відправлятиму посилання в ZOOM конференцію».Якщо ви хочете відволікти дітей від того, що відбувається, пишіть вчителю в особисті повідомлення. Також взяти участь у благодійних уроках можуть усі охочі. Марія зазначає, що діткам внутрішньопереміщених осіб, які мають відповідні документи, участь у заняттях буде безкоштовною.Джерело Інформатор
Як подолати внутрішні страхи та комплекси для успішної творчості?
Як подолати внутрішні страхи та комплекси для успішної творчості?
Україна 2022-08-12 20:35:51
Аби успішно розвиватися у творчості, необхідно подолати свої внутрішні блоки та страхи. Вони дуже різні, мають кожен свої передумови, але в результаті дають одне: стійку установку на те, що ви не маєте і не можете творити.Завершення теми страхів у творчості читайте у дописі. Це топ-3 страхи, які заважають Вам творити. Сьогодні завершуємо тему страхів у творчості та розберемо методи боротьби зі ще трьома страхами.1. Страх, що ти не гідний того, щоб творити.Ми схильні порівнювати себе з іншими. Навіть ті люди, на яких усі рівняються, часом думають, що не варті своїх успіхів. Це відчуття відоме під назвою "синдром самозванця".Люди з синдромом самозванця шукають і приймають будь-які ознаки того, що їх робота не така досконала, як вони сподівались, укріплюючись у своїй вірі в те, що вони не гідні бути успішними. І через це навіть не починають творити.Що робити?Пам’ятайте, що будь-якому творчому починанню властива недосконалість, а результат не завжди виходить таким, як ми уявляли на початку. Це нормально, бо навіть найкреативніші люди можуть виявити, що реалізувати їхню ідею саме таким чином не можна. Але є інші варіанти, майже завжди. І прагнення до більшого не означає, що зараз ви робите замало. Просто хочете розвиватися – і це чудово.2. Страх залишитися без винагороди.Чомусь в суспільство міцно вкорінився стереотип про те, що коли ти митець, то неодмінно бідний. Бо нібито якщо ти віддаєшся творчості, то не маєш часу на "нормальну" роботу і тому не маєш коштів на життя. Тому в пошуках "успішної" кар'єри люди часто забувають про те, чого насправді прагне їхня творча душа.Що робити?Згадайте приклади успішних та фінансово стійких творчих кар’єр. Поєднати творчість із роботою – стратегія, яку можна успішно використати, щоб розблокувати свій творчий потік та досягти в ньому успіхів. Не вимикайте творчість, навіть якщо спочатку ви не можете цілком себе забезпечувати з неї. Але будьте в ній максимально наполегливі – і це принесе результат.3. Страх зробити перший крок.Початок – найскладніша частина роботи. Ми можемо тижнями сидіти над чистим аркушем, чекати приходу натхнення або принаймні зникнення страху написати перше слово, зволікаємо і, врешті, так нічого й не пишемо. Що робити?Виробити дисципліну. Визначте час, коли писатимете. І пишіть, навіть якщо здається, що виходить якась нісенітниця. Пам'ятаємо про редагування: ви зможете виправити все, що вам не подобається, згодом, коли найважливіший етап – написання – буде пройдений.Напишіть "мк" в коментарях, щоб узяти участь у майстер-класі "Інстаграм для творчих" і разом подолати ваші творчі страхи в мережі.Збережіть допис і сміливо творіть, не піддаючись страхам. До слова, деякі зірки, як ось Томмі Лі, зовсім не мають комплексів і показують свої пеніси на всю соцмережу. Джерело Клуб Анонімних Авторів
У Дніпрі відкрили яскравий провулок «Dnipro Art Street»
У Дніпрі відкрили яскравий провулок «Dnipro Art Street»
Дніпровська область 2022-09-12 17:44:03
На День міста цей Творчий провулок отримав новий та яскравий образ.Нагадаємо, що ще кілька років тому був упорядкований цей Творчий провулок, який пов'язав Троїцьку площу та площу Героїв Майдану. У довоєнні та докоподібні часи в ньому проводилися різні творчі акції.На минулих вихідних цей арт-простір завдяки Школі мистецтва та дизайну імені Вадима Сідура та талановитим майстрам набув нового вигляду. Тут було створено одразу кілька нових муралів та настінних картин, а також влаштовано виставку робіт художників.Про це позаштатний радник міського голови Дніпра з культури Євген Гендін розповів таке:«На День Міста "Школа сучасного образотворчого мистецтва та дизайну ім. Вадима Сідура" відкрила Мистецький Перевулок «Dnipro Art Street», що поєднує площу Героїв Майдану та площу Троїцьку.Це створення унікальної, туристично привабливої ​​локації (в майбутньому), присвяченої видатним митцям та культурним діячам міста Дніпра та області, а також тим українським митцям та культурним діячам, чия творчість чи життя так чи інакше були пов'язані з нашим містом.У майбутньому мистецький перевулок стане постійною локацією для проведення відкритих мистецьких та культурних заходів, таких як художні та скульптурні виставки, ярмарки народного мистецтва, літературні читання, камерні концерти тощо.У Мистецькому Перевулку зараз відбувся ВОРКШОП для молодих дніпровських та українських художників з художнього оформлення провулку. Поступово крім графічних пано простор буде наповнюватися арт-об'єктами, присвяченими дніпровським митцям та культурним діячам, а також українським митцям, що були дотичні до нашого міста.10 вересня було відкриття двох перших таких арт-об'єктів, присвячених Дмитру Яворницькому та Вадиму Сідуру. У воркшопу брали участь такі митці: Ніна Костюшка (Ніна Йожик) із Харкова, Олег Сирота, Юлія Турченко, Софія Міхєєва, Олександр Шакіров, Сергій Добровольський, Світлана Берлова, Ганна Чечель.Керамічне панно, присвячене Вадиму Сідуру, створене скульпторами Надією Отряжею та Федором Бушмановим, Портрет Дмитра Яворницького в образі писаря з полотна Іллі Репіна виконав Сергій Бурбело.Виходьте. Приходьте».Містяни із задоволенням фотографувалися на тлі нової арт-зони.Фото – Євген Гендін, Руслан Ширінов, Вікторія Калмикова.Також ми розповідали, що у місцях де москальскі ракети в Дніпрі зробили руїни - постануть нові фешенебельні райони. 
КАВУН | вірш Rayan Riener
КАВУН | вірш Rayan Riener
Нікополь 2023-01-22 09:49:15
  КАВУН    Нас відсутність світла — не злякає! ! Ме херсонський кавун доїдаєм;  Без тепла але маємо світло у серці, ЗСУ допомагаєм. На весну Перемогу чекаєм! ! ! Кохайтеся чорнобриві поки світла немає, Бо підступні Інтернети — зло пороблять з вами. А як сексів немає — ви не переймайтесь, За закликом Кулеби, свічками грайтесь.    24. 11. 22.   Донат за творчість на банку: https://send.monobank.ua/jar/3djcsL669F
-КиберПанк- стих Rayan Riener
-КиберПанк- стих Rayan Riener
Нікополь 2023-03-25 16:07:42
Має бути місце для творчості. Кожен може бути опублікованим на сайті NT. Надсилайте свої твори на пошту [email protected] і ваші вірші, прозу або публіцистуку - читатимуть на ресурсі.  -КиберПанк- Мой город - моя сцена, давно утоплен!в радиоактивных отходах, отходящих людейВ очередном запое, забывших полить цветы на балконеиссохших в надежде, что вспомнят... То время, когда были еще живымиМой город - кладбище, дно подростковпоглощенных смартфонами, в коннектеПод столбами-крестами, под сетью!.. смотрящий в другой мир, давно вне игры...Где в реале дети режут вены, играя в палате № 6,Мой город - киберпанк на игле ЛСДперед тем, как уйти в More Kitov ~ Последний панк отрезает себя от сеть/стемы,чтобы стать последним эмо, со слезами смотрящим на то, как!сверху тянут за сеть, для всеобщей игры...Мой город - забыл о мечтах, в его центре - кукловоды~ Здесь, в онлайне - никто не вспомнит,когда экопанк посреди руин, в противогазеБудет высаживать на мусоре наших бессмысленных костей,на том месте, где был Мой город, - цветы   23. 12. 16... - -КіберПанк- Моє місто - моя сцена, давно втоплено!у радіоактивних відходах, що відходять людейУ черговому запою, що забули полити квіти на балконівисохлих у надії, що згадають... Той час, коли були ще живимиМоє місто - кладовище, дно підлітківпоглинених смартфонами, у конектіПід стовпами-хрестами, під сіткою! що дивиться в інший світ, давно поза грою...Де в реалі діти ріжуть вени, граючи в палаті №6,Моє місто – кіберпанк на голці ЛСДперед тим, як піти в More Kitov ~ Останній панк відрізає себе від мережі/стеми,щоб стати останнім емо, зі сльозами дивиться на те, як!зверху тягнуть за мережу, для загальної гри.Моє місто - забуло про мрії, в його центрі - ляльководи ~ Тут, в онлайні - ніхто не згадає,коли екопанк посеред руїн, у протигазіВисаджуватиме на смітті наших безглуздих кісток,на тому місці, де було Моє місто, - квіти   23. 12. 16... Я пишу про гостро-соціальні теми. Не прошу, щоб це все подобалось усім навколо. Але маю певність, що мій досвід може резонувати і з Вашим. P. S. Ви так само можете подякувати мені за діяльність/творчість донатом на каву і канапку, якщо маєте бажання: • PayPal – [email protected]• Monobank – https://send.monobank.ua/jar/3djcsL669F
Вельможній Зірці - вірш
Вельможній Зірці - вірш
Нікополь 2023-12-13 14:43:10
  Вельможній Зірці   Народ окрадений, ошукуватись радий.Хоч навіть грош останній, хоч життя,віддасть завзято на поталу владі,лишень була б належная інформ.стаття. Рабів повік до Раю не пускають.Як Рай живе, то править їм сліпий.Та імовірніше - його не існувало,і розум є єдиний із богів Ідуть герої, і герої помирають,а люди вірять, вірять у добро.Як їм сказать, якщо вони не знають,що Кабінетам на надії все одно. Чого життя вартує у людини?Тим, хто рахує - не вартує нічого.У них на те свої, певно, причини.А влада й золото одвічне ремесло.  Народ окрадений в огні ніхто не збудить,хай вічність спить, і робить, і мовчить. А хто говорить, ви змішайте з брудом,а жоден птах без крил вже не злетить. Ворог попереду, і сзаду стоїть ворог.Та лють його приховує од глаз.Вибір за вами. Чи розвієте цей морок. Чи він прийде за вами в певний чай.   Автор Богдан із Маріуполя... (@NewGigt у Телеграм)
Завантажуйте більше