Розвінчуємо міфи... Текст про минуле але і також про майбутнє на NikopolToday, від в. о. редактора сайту для творчих і допитливих людей.Я завше доволі відкритий у спілкуванні із читачами. Іноді мені здається, що моє життя стає подібним до кола Сансари. Іноді, я настільки напружений, зтурбований власними подіями у житті, справами та заробітками, що забуває про усе. Голова починає відмовляти. Але якщо я відкритий, то можу мати дискусію із читачами, що стали для мене вельми шанованими друзями, що завжди підкажуть як бути, коли скрутно або коли здається, що так є. Тому у дискусії народжується істина. В Україні є думка, що Захід дуже багатий, і чи не кожен там має мільйони долларів і розкішне життя. Це люди дивляться Західні фільми, де бачать чисті дороги, подвір’я, двоповерхові затишні будинки і гарних акторів. Але у половини людей нема бажання або грошей їхати до Америки чи Європи, щоб усе це перевірити і дізнатись правду. Чи таке воно життя? Із іншої сторони, американці та європейці також мало що знають про Україну окрім картинок із тих самих фільмів, що відзняті в Голлівуді: брудні вулиці, дикі люди. Та чи так це насправді? Наприклад, як виглядає моє життя? Бо я вважаю себе звичайною людиною. Можливо я маю трохи більше грошей ніж половина українців але чи це дає мені право бути щасливішим? Не думаю. У кожної людини власні цілі та бажання. Щастя не залежить від грошей. І тим більш не від картинки вулиць міст із України або Америки. Цього разу, я просто хочу детально розкласти своє сьогодення по поличках, щоб донести своїм підписникам ти відповіді, які вони можливо мають. Оскільки мої друзі-читачі можуть вважати мене успішною людиною, а мої вороги - навпаки. То ж де є істина? Вона народжується тільки у дискусії, як я писав вище. Із дитинства я був дуже працьовитою дитиною. Я не чекав грошей від матері-одиначки або подарунків на День Народження, яко скоріш за все і не було в моєму дитинстві, окрім кількох випадків, які можу пригадати лише із сльозами на очах. І не можу сказати, що я ріс нещасною дитиною. Я був справжнім дослідником, активістом і творцем із маличку. Із цього виникало звісно багато проблем, коли живеш у злиденному місті, де усі заводи, фабрики та курорти закрилися. Праця в мене почалася із дитинства. Вже у п’ять-шість років, я зрозумів, що чекати морозиво або цукерки від матері марно. Вона рахувала копійки і думала лише про те, що купити: хліб або пральний порошок? Я носив якесь дрантя із минулого сторіччя. Я дуже добре знаю, що таке злидні, бідність та скрута. Але я не бачу в цьому великої проблеми. Про такі сім’ї повинна піклуватись держава, оскільки має багато податків і замість того, щоб скласти ці гроші до кишень - вона забов’язана допомагати людям у скруті: соціальне житло у великих містах, де є доступ до більшої кількості робочих місць, наприклад. Я ж пам’ятаю із дитинства, що є корупція та жадоба людей. Речі, які зазвичай люди пізнають із дорослого віку, навалилися на мене тягарем ще змаличку. Тож я не жалів себе. Організував друзів, щоб знайти роботи ще років до 10. Ми збирали пусті пляшки, макулатуру, ходили до багатих будинків, щоб виконувати важку роботу. Я буду пам’ятати усе життя свої закривавлені руки від сухого бур’яну, які я намагався вирвати із землі, схожої на пустелю, ніж на сад біля панського будинку. Я вже промовчу про мішки із собачим лайном, яке я носив на власній спині у 10 років до сміттєвих баків, які знаходилися за кілометр від будинку багатих роботодавців. Що я отримував за ту роботу? 2 гривні за прибраний сад, із окровавленими долонями і 6 гривень за десяток-другий мішків із лайном, який носив на спині до смітника. Потім ми із друзями знову бігли шукати пусті пляшки та макулатуру. Ми знали усі місця прийому вторинної сировини і отримували також по кілька гривень на день з того. Таким чином, я мав завжди кишенькові гроші на морозиво, цукерки та іграшки, які купував собі сам. Іноді мама підходила до мене і просила гроші на хліб із обіцянками повернути. Алея махав рукою й казав: ой забудь! Тож я не боявся праці із дитинства, хоча завжди розумів що отримую надто мало за таку важку працю. Наприклад, коли був сезон збору овочів чи фруктів-ягід на полях за містом. Я отримував 4-6 гривень за важку роботу за день по цим колхозам, коли їхав разом із друзями збирати городину. Принаймні так виглядало життя пристосованої дитини в Україні понад 10 років тому. Звісно, зараз усе дуже сильно змінилося. Хоча звісно є ті самі діти, що збирають пляшки, макулатуру, працюють на сусідів, їздять заробляти влітку гроші у садах за містом. Але промайнуло 10 років, дуже швидко. Діти стали такими ж лінивими як у Європі. Це покоління дітей росте на гроші батьків, що працюють за кордоном. Вони не знають ціни грошам. Наприклад як мій племінник - він завжди мав найкращі речі, купу іграшок, які валяються до потолку як сміття і кишенькові гроші, які він отримує просто так, ні за що. Він навіть не думає допомагати батькам. Він навчився вважати, що усі йому винні ці гроші бо він дитина. Я навіть не уявляю що буде із цим поколінням дітей у майбутньому. Вони не навчені боротися, працювати. Усе, що вони зможуть зробити, усе до чого вони будуть здатні додуматися: поїхати з України щоб менше працювати у Європі чи Америці. Вони не знають, що таке скрута і коли мати просить в тебе гроші на хліб. Вони знають тільки одне: батьки повинні усе робити за них, поки вони прогулюють школу, палять цигарки і звикають до алкоголю із 10 років, починають стосунки у 11-13 років, поки батьки працюють за кордоном у Європі чи Америці і надсилають їм купу грошей на розваги тут в Україні. Це покоління не знає реального життя. Що стосується мене, то наразі я маю достатньо грошей для свого життя. Тому що із дитинства я навчився працювати і працюю зараз для того лише, щоб колись дізнатись А ЩО ТАКЕ ДИТИНСТВО? Я ЙОГО НЕ МАВ! Я працював із 6 років, щоб отримати солодощі та іграшки, омріяні олівці та аркуші паперу на яких міг би малювати. Тому мене нудить від коментарів людей, що не знають мого життя і кажуть про якусь мою депресію. Я мав історію і вихід із того злиденного покоління 1990-х, коли було найбільш скрутно для усіх людей, окрім мафії та корупціонерів. Усе що я роблю, це намагаюся отримати дитинство, подумав я нещодавно. Просто жити, малювати і писати і отримувати за це гроші, бо я не знаю як це мати таке дитинство. Я досі пам’ятаю, як я рився по смітниках у 5 років, поки ніхто не бачив, щоб знайти там залишки молока і спробувати це, оскільки мати не мала грошей на добре харчування, хоча працювала з ранку до ночі і приходила додому дуже втомленою і вкрай пригніченою. Деякі мої знайомі дуже заздрять мені, кажуть про якийсь успіх. Деякі, знаючи, що я маю по 1 долларів на місяць (або більше), намагаються залестити або хвалити мене, намагаючись випросити якомога більше. Тому я усе більше концентруюся на роботі, оскільки нове покоління українських підлітків та дітей тільки і знає і вміє як ПРОСИТИ ГРОШІ, знає як одурити, обманути і отримати для себе якомога більше, нічого не зробивши за те. Дуж сумно. Оскільки де я тільки не працював, скільки сфер не обійшов праці - і бачу як інші люди вміють лише жалітися, не намагаючись боротися. Насправді, певно їх усе влаштовує. У великих містах тим більше. Величезній кількості людей у великих містах Україні усе влаштовує: мати по кілька сотень долларів на місяць, якщо вони місцеві і мають батьківську квартиру. Я ж плачу зараз 300-350 долларів за оренду апартаментів, якщо рахувати із послугами, за виключенням плати за інтернет. Бо той інтернет коштує 5 долларів на місяць. Мобільний телефон також 5 долларів на місяць. І загалом ці витрати на комунікації забирають до 50 долларів на місяць, якщо включити гроші на транспорт. Я також надсилаю гроші своїй матері кожного місяця. Буває що не тільки 100 долларів на їжу, але і більше, на ліки. І також зверху 100 євро на ремонт двокімнатної квартири, від померлого батька, яку я хочу продати. Це вже 400 (гроші які витрачаю на оренду квартири та послуги) +200-300 долларів (які я надсилаю матері на харчі, ліки та ремонт квартири у Нікополі). Маю десь 600 долларів, які йдуть і не дають мені поки що нічого. Тому я повинен постійно працювати. Маючи досвід із фрилансу, я вже давно зрозумів, що фриланс може давати часто більше грошей ніж офіційна робота, за яку дають 300-400 долларів на місяць, які я не можу вважати грошима, оскільки стільки ж віддаю за оренду квартири. Я дуже вдячний своїм читачам, що вони купують мою книгу на Амазон, і це дає мені 100-200 долларів на місяць додаткових роялті. Це дуже допомагає мені. Наприклад зараз, я буду брати ці гроші щоб оплатити послуги ілюстратора і це буде 200-300 долларів за роботу художника, який прикрасить обкладинку книги і сторінки книги ілюстраціями. Мені також стає легше на серці, коли я отримую донати від читачів і підписників. Це можу бути 100 або більше долларів на місяць. Іноді це було навіть до 1000 долларів на місяць але я не розраховую на ці гроші, оскільки це може бути або може не бути завтра взагалі тому працюю зараз ще більше. Ціни в Україні ростуть щодня. Оренда апартаментів дорожчає щогодини. І я нічого не можу зробити із цією ситуацією. Тому не слід вважати Україну бідною країною. Половина людей тут живе так само добре, як середній клас американців або європейців. Має 1-2 тисячі долларів на місяць або набагато більше. Тому на вулицях України засилля надзвичайно дорогих автівок. Ви побачите верениці і повні паркінги нереально дорогих авто, які заполонили Київ та інші великі міста і ви не пригадаєте цього в своєму маленькому американському чи європейському місті, де ви маєте справу жити. Чому так? Більшість людей в Україні не платять податки. Більшість людей отримує в Україні кеш у конверті за роботу. І іноді цей кеш - мільйоні баксів, десятки тися долларів на місяць або навіть більше. Україна - це золоте Ельдорадо для спритних оборуток та підприємливих дільців. Справжню цифру реальної економіки України не знає ніхто. Але впевнений, це навіть більше ніж у Польщі. Справа у тому, що українці, - не вірять політикам. Вони добре знають, що їх податки просто вкрадуть і життя навколо не стане кращим. Тому люди отримують кеш і будують собі маєтки, купують нереально дорогі авто і крайньому випадку платять хабар, щоб від них відчепилися, поки інфраструктура нагадує післявоєнну. Але така нині ситуація. Кожен із нас, в Україні, знає що таке корупція і не хоче викидати власні гроші на вітер, не має віри у те, що ці гроші підуть до реального покращення інфраструктури, медицини, освіти чи соціальних виплат пенсіонерам, наприклад. Усі ми добре розуміємо, що ці гроші будуть вкрадені і ми навчилися жити без податків, отримуючи таємні гроші у конвертах, і тільки ми самі знаємо, скільки у конверті - лише 500 долларів, або 5 тисяч долларів, а може і більше. Маючи ці гроші ми вже допомагаємо своїм батькам, оскільки держава не допоможе їм, маючи ці незаконні гроші, ми можемо дати майбутнє своїй родині, дітям та родичам. Саме так виглядає сучасне сьогодення в Україні. Я вже промовчу про наркотрафік, проституцію, ігровий бізнес тощо що складає нереальні величезні прибутки для органів влади, яка отримує хабарі за це. Але насправді, поліція та спеціальні служби України самі організують нарко-картелі, студії з проститутками, та незаконні гральні установи і є їх власниками або опікунами. Українці ненавидять усе це і не хочуть рахуватись із владою, ховають усі свої гроші. Тому ззовні будинко може бутис тарим та занедбаним, але апартаменти українців у середині можуть бути такими самими чудовими як у звичайного американця чи європейця від середнього статку до набагато кращих умов. Нехай вулиці України не лякають вас, оскільки українські будинки можуть бути більш дорожчими за ваші у Лондоні чи Парижі або у Нью-Йорку. Таке нині життя в Україні і це життя стало традиційним для усіх нас тут. Суспільство живе окремо від політиків, що крадуть наші гроші і не дають нічого взамін. Ми пристосувалися до терору зі сторони політиків і вигадуємо нові схеми, як ми можемо сховати свої гроші, зароблені плідною, важкою працею від жадібних українських корупціонерів, які тільки і можуть що вимагати ще більше грошей від українців, тому ми маємо багато бідних. Куди б ти не пішов, одразу з вас будуть просити хабар на руки, гроші до кишені: лікарня, школа, всюди з вас будуть вимагати гроші. Дуже складна ситуація, правда? Політики вчепилися за ці купи грошей із бюджету як паразити і їх дуже складно вигнати. Оскільки вони мають владу і спробують одразу закрити тобі рота або навіть скерують поліцію, щоб ти отримав синці на тілі чи гірше - потрапив до в’язниці, мовчав. Пані Савченко вже почала відкрито говорити: що Парламент Україні слід знищити разом із депутатами і якщо ви запитаєте в людей на вулиці, вони скажуть: я підтримую вбивство українських політиків, це треба було зробити вже давно. І я точно знаю, що коли буде нова Революція в Україні то вона буде схожа на Французьку. Люди сховали багато зброї, яка потрапили до них через війну і деякі настільки втомлені від корупції та безладу в країні що готові братися за зброю і вбивати політиків, що руйнують наше майбутнє. Зруйнували моє життя, моєї матері та родини і багато життів родин в Україні. Тож, що мені залишається? 100-200 долларів на життя, одяг, їжу. Якщо вирахувати гроші за оренду квартири, послуги та транспорт, а також допомогу моїй матері. Я навіть не уявляю, яким чином я відкладаю гроші на власну квартиру. Можливо тому, що я їм один раз 1 день, і витрачаю більше грошей на каву. Це як бензин для мого тіла, робота, що повинен працювати, оскільки моя держава не підтримувала і не підтримує мене ніколи. Або я забов’язаний бути голодним і викидати свої гроші на податки, як на вітер, до смітнику? Це не Польща, де польські автори книжок стоять вище за інших, їх книжки на вітринах. В Україні усі книги на вітринах книгарень - американські. Усі державні нагороди для художників та письменників куплені багатими батьками або самими політиками для власних дітей. Корупція усюди. І коли я йду до книжкового магазину, мене женуть звідти із прокляттями. Тому я можу продавати свої книги лише самостійно, через Амазон, пошту, так само як і картини і я зовсім не хочу платити податки, оскільки знаю, що мої гроші будуть вкрадені збоченими на багатстві політиками, які багатші за Європейських або Американських політиків і вже давно скуповують ваш бізнес у Європі та Америки. Вам не страшно, коли вони зроблять вашу країну подібною на Україну - де влада лише у тих, хто має гроші і допомоги чекати ніде. Вони змусять вас бути рабами, що ховають власний кеш, тому що вони вже вкрали долі Українців і тепер купують ваші шахти, заводи та фабрики в Америці та Європі, щоб стати ще більш багатими. Тому, маючи ТІЛЬКИ 1-2 тисячі долларів на місяць, я не можу сподіватись на гарне життя в Україні, де ціни ростуть кожного дня. Одяг дорожче ніж у США у 2 рази. Усе дорожчає в Україні на 30-50% ніж у Польщі, Болгарії, Румунії чи Хорватії. Навіть у Італії їжа більш дешева і одяг ніж в Україні на третину або на 50%. Тому Україна не бідна, вона пограбована мафією, яка контролю усе навколо і вимагає від суспільства усе більше грошей. Ці люди вже давно купили квартири в Лондоні, Нью-Йорку та Парижі і живуть там, навчають дітей і живуть за той рахунок, що платять малі гроші українським працівникам, тому що їх справи налагоджені - вони дали хабарі політикам і робітники працюють багато у поганих умовах, поки вони відпочивають у Європі та Америці і купують собі цілі острови але не платять за це податки. Вони експлуатують цілу країну, маючи під контролем поліцію та спеціальні служби, які закриють рота звичайній людині, яка не готова взяти зброю у руки щоб захистити себе і майбутнє для власних дітей. Ось чому Україна - це кіберпанк. Ось чому українці їдуть працювати та жити до Європи та Америки, щоб отримати захист від корупції та експлуатації. Оскільки нестерпно дивитись, як поруч з тобою їздять надзвичайно дорогі авто, але бабусі купують одну картоплю та один помідор у супермаркеті, тому що отримують соціальну виплату від держави 50-100 долларів на місяць! Це зовсім не гроші… Оскільки ціни такі як у Європі. Грабунок! Я пам’ятаю, як дуже багато малював у дитинстві. Вчителі зі школи надсилали мої роботи на усі мистецькі конкурси, та я отримував завжди 3 місце. Чому? Я був дуже спостережливою дитиною. Я бачив, як на заходах вручення премій приходили батькі із дітьми учасниками. Перше місце отримувала дитина із найбагатьшими батьками на дуже дорогій автівці, дурге місце - також. Третє місце отримував я за роботу, яка значно перервершувала мій вік, але я не мав багатих батьків, як б заплатили гроші за якусь ганебний малюнок, щоб їх дитина отримала атестат із 1-м місцем і потім мала майбутнє. Усі Університети в Україні із дизайну - це закриті двері для мене, тому що я не маю грошей на хабар. Там навчаються діти лише і багатих батьків, які можуть дати 1-2 або більше тисяч долларів, щоб їх дитина змогла піти до того Універсітету. Хоча про що я говорю? Вони часто просто купують диплом, тому що їм лінь вчитись. Я усе дитинство та юність провів за малюванням, щоб покращити власні навички але коли пішов до Університету в мене спитали чи я маю гроші? Мені прямо у личе сказали - ЯКЩО В ТЕБЕ НЕМАЄ ГРОШЕЙ НА ХАБАР ТО ТИ НІКОЛИ НЕ ПОТРАПИШ ДО УНІВЕРСИТЕТУ. Бодай як ти малюєш, чи маєш ти талант! Це не важливо в Україні. Я навіть можу згадати той час коли я навчався у ліцеї. Мої малюнки та дизайн також надіслали для конкурсу. Моя подруга була головою класу тому вона часто спілкувалась із вчителями. Я не отримав місце за мою роботу і мою картину мені не повернули. Вчителі вкрали мою картину. Моя подруга почала розслідування і за дверима підслухала, що відбувається. Вчителі вкрали мою роботу “Природа” і передали її власним дітям, щоб вони надіслали її до конкурсу і отримали місця в цьому конкурсі. А я залишився ні з чим. В Україні не важливо, який ти талановитий або розумний, важливо те, чи вмієш ти красти, брехати, давати хабарі, робити брудні оборутки із політиками та бізнесом, щоб створити купу грошей і купити апартаменти у Лондоні, поки інші працюють як раби на тебе в Україні. Ось таке воно, життя митця в Україні. І це звісно нічого, що я написав. Це майже не дає інформації, пробачте. Я мав набагато більше моментів, пов’язаних із несправедливістю тут в Україні. Де моє мистецтво крадуть, а взамен я отримую: дякую! І двері переді мною зачиняються, точу що я не маю багато грошей. І так, багато грошей, це більше ніж ви маєте у себе в Європі чи Америці. І тому ті українці що ведуть війну із корупцією та беззаконням добре знають, що Україна має купу грошей і може виглядати як Німеччина але перед цим усіх бридких хабарників, злодіїв, мафію та корумпованих політиків, як подолати щоб зберегти власне життя? Якщо проти одної людини ціла злагоджена система, що працює на лише на багатих і робить бідними усіх інших, бадай якими б талановитими, розумними та неймовірними ці люди не були. Їх ідеї будуть вкрадені. Тому моя єдина підтримка - це ви. Жителі Західних країн, що купуєте мої книги а я вам детально розповім, як це - жити в антиутопії, кіберпанку та постапокаліпсису тому що це моє життя. Мені важко подумати навіть, який ефект дасть моя автобіографія. Ви напевно не можете повірити, що здорова людина може витримати усе те, що з нею може статися, як це було зі мною. Тож, я йду купувати ще кави. У моїх розрахунках немає витрат на їжу. Я повинен перекласти і дописатиу се, що маю, оскільки в мене залишилось мало часу. У будь-яку хвилину у мої двері може увірватись поліція, якщо захоче. Це реальна боротьба із кривавою системою і реальним життям автора, який намагається кричати до світу але не впевнений, що його чують. І чи бачать більше своїми дитячими очима, що приховує душа за тими світлинами які ви так любите бачити. Та я і не розраховую, я розумію, що ви лише діти дитячого західного світу, що живе власним життям, поруч із сусідами мільйонерами з України, чиї руки заплямовані кров’ю українців та брудними грошима з рабською праці моїх співвітчизників. Фото Pinterest
