Кіно відіграє важливу роль у репрезентації ЛГБТК+ людей.У цій добірці, пропонуємо вашій увазі 10 фільмів, що досліджують тему ЛГБТК+.
Червень – місяць гордості ЛГБТК+, час, коли ми вшановуємо пам'ять Стоунволлських бунтів 1969 року та відзначаємо досягнення спільноти у боротьбі за свої права. Кіно відіграє важливу роль у репрезентації ЛГБТК+ людей.
Саме фільми можуть допомогти нам краще зрозуміти чужий досвід та себе і спонукати кинути виклик стереотипам. У цій добірці, що про неї повідомило «Суспільне», пропонуємо вашій увазі 10 фільмів різних жанрів та епох, які досліджують теми ЛГБТК+.
Цей документальний фільм вважається класикою квір-кіно і розповідає про яскраву бальну культуру Нью-Йорка кінця 1980-х років, зосереджуючись на афроамериканській, латиноамериканській, гей- та трансгендерній спільнотах. Фільм дає можливість зазирнути у світ бальних танців, де люди знаходять себе, самовиражаються та борються за свої права.
Ця комедія з Робіном Вільямсом та Натаном Лейном у головних ролях розповідає про пару геїв, які ведуть щасливе життя, поки їхній син не вирішує одружитися з дочкою віце-президента Комітету з питань моралі. Фільм порушує теми гендерних стереотипів, прийняття себе та сімейних цінностей.
«Шибеник» – це французька драма про дорослішання, що досліджує тему гендерної ідентичності через історію 10-річної дівчинки Лор.
Влітку Лор з батьками переїжджає до нового району. Не відчуваючи себе комфортно в жіночому одязі та з короткою стрижкою, вона вирішує представитися сусідським дітям хлопчиком Мікаелем. Мікаель швидко знаходить друзів, а Ліза, одна з них, закохується в нього, не знаючи про його таємницю.
Режисерка Селін Ск'ямма, відома своїми дослідженнями гендеру та статі у кіно («Водяні лілії», «Портрет дівчини у вогні»), знову звертається до цієї теми, але цього разу через погляд юної героїні. «Шибеник» – це не просто історія про гендерну плутанину. Це розповідь про самовираження, соціальні ролі та вплив гендерних норм на формування особистості.
Через гру Лор у Мікаеля ми бачимо, як гендерна ідентичність формується під впливом соціального сприйняття. Взаємодія з однолітками ілюструє, як гендерні очікування впливають на поведінку та сприйняття себе.
Конфлікт, який виникає, коли батьки Лор дізнаються про її таємницю, відображає ширшу проблему нерозуміння та неприйняття ненормативних гендерних ідентичностей.
«Шибеник» – це фільм про дитячу щирість та відкритість до світу. Лор експериментує з гендерною ідентичністю, не обтяжена упередженнями та стереотипами, які часто нав'язують дорослі.
«Фантастична жінка» – це зворушлива історія про трансгендерну жінку Марину Відаль, яка стикається з дискримінацією та упередженнями після раптової смерті коханого. Цей фільм, який здобув «Оскар» та «Тедді» Берлінського кінофестивалю, не лише досліджує тему гендерної ідентичності, але й зображує жорстоку реальність трансфобії та маргіналізації.
Марина, яку грає трансгендерна акторка Даніела Вега, змушена боротися за право оплакувати Орландо, зазнаючи жорстокого поводження з боку його сім'ї, влади та суспільства.
Фільм показує і болісні аспекти трансфобії. Ми бачимо, як Марина стикається з підозрами, недовірою та знущаннями, адже її ідентичність не відповідає очікуванням оточуючих.
Однак «Фантастична жінка» – це не лише про біль та несправедливість. Це також історія про стійкість та мужність.
Марина, попри всі труднощі, не здається. Вона з гідністю відстоює свою ідентичність, бореться за право жити повноцінним життям і оплакувати коханого. Її образ стає символом сили духу та боротьби за прийняття та рівність для всіх людей, незалежно від їхньої гендерної ідентичності.
«Фантастична жінка» – це важливий та актуальний фільм, який змушує нас замислитися над проблемами трансфобії та дискримінації, а також над силою людського духу.
«Матір сцени» – зворушлива комедія про Мейбеллін Меткалф, консервативну жительку Техасу, яка після смерті сина Рікі змушена взяти на себе управління його дрег-клубом у Сан-Франциско.
Мейбеллін завжди була далека від світу Рікі та його сексуальної орієнтації. Її життя оберталося навколо церкви та хору, і вона не могла уявити себе в оточенні блискучих, ексцентричних дрег-королев.
Однак, попри початкове небажання, Мейбеллін вирішує не продавати клуб, а дати йому нове життя. Вона занурюється в цю нову для себе культуру, знайомиться з її людьми та починає розуміти їхній світ.
Цей шлях стає для Мейбеллін справжньою трансформацією. Вона не лише вчиться приймати людей з іншою орієнтацією та гендерною ідентичністю, але й відкриває в собі нові грані власної особистості.
«Матір сцени» – це не лише про прийняття, але й про сімейні стосунки. Фільм досліджує складну динаміку між Мейбеллін та її сином, який за життя віддалився від неї через свою інакшість. Успадкувавши клуб Рікі, Мейбеллін отримує шанс налагодити стосунки з сином посмертно, зрозуміти його і пробачити минулі помилки.
«Матір сцени» – щирий гімн дрег-культурі. Фільм показує її красу, різноманіття та творчу силу. Дрег-королеви тут не просто ексцентричні перформери, а талановиті художники, які через своє мистецтво виражають себе та борються за самоствердження.
«Служниця» – еротичний триллер режисера Пак Чхан Ука. Стрічка знята за романом британського автора «Оксамитові пальчики».
Сюжет фільму розгортається в 1930-х роках у Кореї під час японського колоніального правління. Молода кишенькова злодійка Сук-хі, наймається до шахрая, відомого як граф Фуджівара, щоб вона стала служницею японської спадкоємиці, пані Хідеко. План графа — спокусити пані Хідеко, одружитися з нею, а потім запроторити її до божевільні, щоб вкрасти її статки.
В основі оповіді фільму – лесбійський роман. Стосунки між Сук-хі та пані Хідеко виходять за межі простого еротизму. Вони зображені глибоко та чутливо і досліджують справжній емоційний зв’язок та інтимність.
Сюжет критикує патріархальні структури, які пригнічують жінок, використовуючи квір-стосунки як форму спротиву. Кохання Сук-хі та Хідеко стає засобом втечі від маніпуляцій та обмежень, нав’язаних чоловічими персонажами, зокрема жорстоким дядьком Хідеко — Козукі і графом Фудзіварою.
Фільм завершується на оптимістичній ноті: Сук-хі та Хідеко знаходять свободу і щастя разом. Це неабияк відрізняється від багатьох квір-наративів, які закінчуються втратою або відчаєм.
Британська драма «Ми всі незнайомці», знята Ендрю Гейгом, занурює глядачів у емоційну подорож, де переплітаються теми кохання, втрати, таємниці й самопізнання. У центрі сюжету – Адам, сценарист, чиє життя раптово змінюється зі знайомством із загадковим сусідом Гаррі. Зустріч у напівпорожньому лондонському будинку Адама стає каталізатором для низки спогадів, що ведуть його до глибин дитинства.
Повертаючись у минуле, Адам опиняється в будинку, де колись жили його батьки, й раптово бачить їх живими, молодими, такими, якими вони були 30 років тому. Ця зустріч з привидами минулого змушує його по-новому поглянути на власне життя, стосунки з близькими й таємниці, які він так довго приховував.
Фільм «Ми всі незнайомці» глибоко досліджує теми дитинства, впливу втрати батьків на формування особистості та важливості сімейних зв'язків. Стрічка здобула визнання критиків, увійшовши до десятки найкращих фільмів 2023 року за версією Національної ради кінокритиків США та отримавши шість номінацій на премію BAFTA, зокрема в категорії «Найкращий британський фільм».
«Ми всі незнайомці» – це розповідь про те, як ми боремося з травмами минулого, шукаємо сенс життя й намагаємося знайти своє місце у світі. Це фільм, який змушує задуматися над цінністю людських стосунків, силою пам'яті та важливістю щирості з самим собою.
«Портрет дівчини у вогні», витончена перлина з репертуару Селін Ск'ямма, безсумнівно, належить до найкращих творів квір-кіно останніх років. Перенесемося у Францію кінця XVIII століття, де розгортається історія щирого та зворушливого кохання між аристократкою Елоїзою та художницею Маріанною, яка приїхала, щоб написати її портрет.
Цей фільм, пронизаний витонченою естетикою та глибокими емоціями, здобув визнання та захоплення як у глядачів, так і у критиків. Не даремно він був удостоєний престижної нагороди Каннського кінофестивалю за найкращий сценарій.
Ск'ямма майстерно й без зайвої мелодраматичності зображує зародження й розквіт щирого почуття між двома жінками. Їхній зв'язок позбавлений вульгарності та об'єктивізації, які так часто зустрічаються в кіно про лесбійок.
«Портрет дівчини у вогні» чарує не лише емоційною глибиною, а й візуальною досконалістю. Кожен кадр фільму можна назвати витвором мистецтва, що підкреслює красу й витонченість епохи та щирість почуттів героїнь.
«Самотній чоловік», дебютна режисерська робота Тома Форда, не лише візуально вишуканий фільм, але й глибока розповідь про горе, втрату та самопізнання. Форд, відкритий гей, черпав натхнення з однойменного роману Крістофера Ішервуда, переносячи глядачів у Лос-Анджелес 1962 року.
Головний герой, Джордж Фалконер, у виконанні Коліна Ферта, переживає раптову смерть свого коханого Джима. Історія розгортається протягом одного дня, коли Джордж, на межі самогубства, занурюється у спогади про минуле та аналізує свої стосунки з оточуючими.
Фільм з емпатією зображує глибоке горе Джорджа після втрати коханої людини. Цей аспект історії висвітлює боротьбу одностатевих пар, яку часто ігнорують, особливо в часи, коли їхні стосунки не були визнані ні юридично, ні соціально.
Процес жалоби Джорджа зображений з чутливістю та глибиною, підкреслюючи універсальну природу любові та втрати. Джордж Фалконер постає перед глядачами багатогранним персонажем, чия сексуальність та любов до Джима є невід'ємною частиною його ідентичності, але не вичерпують її повністю.
«Самотній чоловік» – це не просто емоційна історія про втрату. Це глибокий портрет людини, яка намагається знайти сенс життя після трагедії, досліджуючи власну ідентичність та місце у світі.
Сатирична комедія, розповідає історію Меган Блумфілд — чирлідерки середньої школи, яку батьки та друзі відправляють до табору конверсійної терапії під назвою «Вірні напрямки», запідозривши, що Меган лесбійка. Попри те, що спочатку героїня це заперечує, згодом Меган приймає свою сексуальність під час перебування в таборі.
Фільм показує неефективність та шкоду конверсійної терапії через призму сатири. Перебільшуючи стереотипну поведінку та абсурдні методи табору, стрічка підкреслює неможливість змінити сексуальну орієнтацію та хибність таких спроб.
Центральне місце в історії займає роман між головними героїнями. Стосунки дівчат розвиваються природньо. Вони слугують контрапунктом до примусової гетеросексуальності, нав’язаної табором. Таке позитивне зображення лесбійських стосунків – надзвичайно важливе, особливо для фільму кінця 1990-х років.
Пишемо про все важливе
Кожен день щось нове. Будьте в центрі подій