Соціальна реклама: вірш-пророцтво про наше із вами майбутнє

Все життя ми вірилу в те, що ми щось знаємо про цей світ. Ми вважали, що розуміємо, як усе влаштовано і що відбувається. Але чи могли ми знати, що скоро кінець? Час дослухатись свого серця, пережити наступаючий апокаліпсис і змінити все, про що ми знали, вірили й на що уповали. Кожен із нас, після кінця світу - стане тим, хто змінить все назавжди. 

Суспільство помилилось - на руїнах постапокаліпсису постане питання: бути чи не бути? Як жити? Що мусимо робити? Бути іншими - виправити всі помилки і увімкнути людяність, самопожертву та серце, щоб бачити більше - зробити більше для навколишніх людей і середовища, із подякою за все Природі, що дала нам шанс існувати і відчувати й хороше і погане, взагалі. 

Соціальна реклама

Вона йшла по зруйнованому,

Занедбаному місту, у руїні.

Це місто з’їла  часу осінь…

Нестримане недбальство,

Людей, які світ не любили.

- Світ знищено, його немає,

Промовляла старезна стара,

З кривою палицею, як і вона..

Сама, одна, як дівчинка,

Що попереду тихенько йшла

Стара, сліпа, зривала листя

Мить за миттю впихаючи,

Його до свого старезного роту

І все ж ще приказувала:

- Світ знищено, його нема…

А дівчина все йшла по вулиці,

В руках ледь живий від часу

Ведмедик, - ґудзик замість ока

Вона казала йому:

- Ти не хвилюйся…

Ми дійдемо додому.

Тут і мати показалась,

За спиною тяжкість – 

То було гілля для вогнища;

Вогнища, яке б зігріло їх..

Життя в халупі із сміття.

Дівчинка нестримно потекла,

Линучи до змученої матері, і..

Притулившись головою,

До матері, єдиної, спитала:

- Мамо, чому так все?..

Колись же все було чудово…

Квіти, гарні зелені дерева,

Та чиста вода, та навіть звірря

Чому все ж це зникло?

Мамо! Я знати хочу, скажи!

Мати потемніла в обличчі, 

Відвела від голодної дитини,

Важкі, заглиблені у себе очі,

- Чому? – запитала вона у світу.

А от справді: «Чому?»

Чи не можемо ми… 

Це жахливе майбутнє змінити?

2011

Она шла по разрушенному, 

Заброшенном городу, в руинах. 

Этот город съела времени осень... 

Неудержимая халатность, 

Людей, которые мир не любили. 

- Мир уничтожен, его нет, 

Говорила старая старуха, 

С кривой палкой, как и она... 

Сама, одна, как девочка, 

Что впереди тихонько шла 

Старая, слепая, срывала листья 

Мгновение за мгновением впихивая, 

Его в свой старый рот 

И все ж еще ​​приговаривала: 

- Мир уничтожен, его нет... 

А девочка все шла по улице, 

В руках едва живой от времени 

Мишка, - пуговка вместо глаза 

Она говорила ему: 

- Ты не волнуйся... 

Мы дойдем домой. 

Здесь и мать показалась, 

За спиной тяжесть - 

Это были ветви для костра; 

Очага, который бы согрел их... 

Жизнь в лачуге из мусора. 

Девочка стремительно потекла, 

Устремляясь к измученной матери, и... 

Прислонившись головой, 

К матери, единой, спросила: 

- Мама, почему так все?.. 

Когда-то же все было прекрасно... 

Цветы, красивые зеленые деревья, 

И чистая вода, и даже звери 

Почему все это исчезло? 

Мама! Я знать хочу, скажи! 

Мать потемнела в лице, 

Отвела от голодного ребенка, 

Тяжелые, углубленные в себя глаза, 

- Почему? - Спросила она у мира. 

А вот действительно: "Почему?" 

Не можем ли мы... 

Это ужасное будущее изменить?

~

- Rayan Riener - 

Давайте залишимось людьми, щоб на нас не чекали наступні дні та місяці! 

Рубрика "Власна думка" від NikopolToday створена і покликана використовувати право на свободу слова, ганатовану всім нам Конституцією України.

Кожен із Вас може надіслати свої тексти на нашу електронну пошту [email protected], щоб все місто почуло Ваші думки. 

Раніше: українка стала новим варіантом ляльки "Барбі" - весь світ буде гратись прототипом української спортсменки. 

Також: брудні руки - брудні слова, брудні наслідки - влада міста Нікополь продовжує оманювати містян і заплутувати сліди.