Новини Нікополя - nikopoltoday.com

Мене хотіли вбити за те, що я Інший

Райан Ріенер - nikopoltoday.com
, 2020-02-13 10:17:26

На читання тексту піде: 7 хвилин, 4617

Ця досить емоційна стаття містить не тільки думки стосовно теми минулого Маршу Рівності [КиївПрайд] але іособисті історії та випадки дискримінації з життя.

Не мовчіть про дискримінацію

Кожного разу, коли стаєте свідком або жертвою будь-якої дискримінації - розповідайте про це, звертайтесь до поліції, пишіть правозахисним організаціям. Не забувайте, не бійтеся, не будьте байдужими до власного життя та інших людей. Соромитися повинні негидніки, що роблять наше життя жахливим, наголошуємо увагу ми від NikopolToday.

Насилля квітне в мовчазній печері, роздираючи чергову жертву. Кожна замовчана подія, що дала вам неприємний досвід або збиток - це відкриті двері до наступних зловживань злодіїв, які руйнуть наші життя. Руйнують Україну та наші прагнення бути вільним і прогрессивним суспільством.

Не мовчіть про дискримінацію

Мене хотіли вбити за те, що Інший

Ця досить емоційна стаття містить у собі не тільки мої думки стосовно теми Маршу Рівності [КиївПрайд] але іособисті історії та випадки з життя, які є дискримінацію і мають прямий стосунок до причин, з яких люди виходяить та проводять мирні зібрання проти такого явища.

Не мовчіть про дискримінаціюЗ самого дитинства, я почав розуміти, що існує дискримінація, навіть не знаючи слова, яким це описується. Для мене це була несправедливість. Діти, дорослі, старі - усі мислили стереотипно і вважали, що мають право знущатись над іншими тому що вони: старші, розумніші або сильніші, українці або росіяни, цигани, тощо. Не кажучи вже про несприйняття мого гендеру починаючи із садочку та, де мені було простіше спілкуватись із дівчатами, які трохи відкритіші і вільніші в цій країні, ніж хлопці, затиснуті стереотипами майже у всіх сферах життя.

Починаючи від знущання в Україні, на грунті того, що з невеликого містечка, через яке мене прозвали у санаторії “Нікіпіль”. Це було у Кривому Розі. Щоб підкреслити своє ставлення неповаги. Але це була не єдина неповага у ставленні до мене. Знущання над дітьми у таких закладах - явище повсякденне. Держава на це увагу не звертає, адже діти - це “лише” меньшина суспільства. Теж саме і у ставленні до пенсіонерів. Повага дуже потрібна нашому суспільству, на томість - дорослі із самого початку показують дітям негативний приклад ставлення до прав інших людей. Як це було і в тому санаторії. Коли усі дізналися, що там є дитина-гей, самі вихователі створили нестерпні умови для нього, даючи негативний приклад дітям, які його швидко підхопили. Я був єдиною дитиною, яка спілкувалася із цим хлопчиком.

Нагадуємо: Всі ми несемо відповідальність за майбутнє свого міста. І це стосується не тільки Нікополя але і цілої України, де б ви не жили.

Не мовчіть про дискримінаціюІз самого дитинства, я бачив, що це суспільство ненормальне і це дуже сильно вплинуло на моє ставновлення як особистості. У тому ж таки санаторії, я вперше дізнався про людей, які не їдять м’ясо. Там була дівчинка, яка відмовлялася їсти яловичину, хоча вихователи змушували її це робити, а інші діти сміялися. Виховна система, замість того, щоб інформувати дітей та вчити поваги до “інакших”, пхала ковбасу до рота цієї дівчинки руками колектива закладу, а потім усі дивились, як дівчинку знудило на підлогу. Це садизм, і діти вбирають цей приклад ставлення до інакших з самого дитинства як губка.

У школі з мене знущались з того, що я ріс у родині Свідків Єгови, які є релігійною меншиною в Україні. У середовищі самих Свідків Єгови, мене не сприймали та цурались моєї гомосексуальності, вегетаріанства й інакшого зовнішнього вигляду, тощо. Ця система, створена задовго до нас, система неповаги до інших, зробила так, що я та ще сотні тисяч людей, а можливо і мільйони, пройшли через страждання та самотність, буллінг, знущання, у тому числі і фізичні. 

Не мовчіть про дискримінаціюЯ боявся ходити до школи через фізичне насилля, словесні знущання, які розпалювалися самими вчителями, що у повній мірі користувалися своєїм “домінантним” над дітьми ставновищем. Тим не меньш, нічого не зробили, щоб навчити дітей поважати гордість інших людей. З цього і росте наша країна: безкультурність на вулицях, магазинах, інших закладах, хамство. Людей не вчили поважати одне одного, не кажучі вже про меньшини, увесь спектр різноманітних спільнот. 

У колледжі теж саме, але ще гірше. Співучні зненавиділи мене через зовнішній вигляд, орієнтацію. Приходили хлопці прямо до кабінету та били мене гаєчним ключом, а потім спілкувалися із вчителями, щоб вони мене “змінили”, на що вчителі відповідали, що я “придурок”. Умови навчання були нестерпні. Але це закінчилось… 

Насилля та знущання дійшли до замаху вбивства, коли учні накинулись на мене і почали бити головою об стіну та гуртом добивати. Я потрапив до лікарні, а після цього, пішов забрати документи з освітнього закладу. Мені довелося кинути навчання, щоб врятувати своє життя. В останнє, побачившись з вчителями, я висказав їм, усе що думаю, у тому числі і на те, що вони закрили очі на гомофобію та буллінг інших учнів, що могло коштувати мені життя. Та вони навіть і не зрозуміли, що це таке “гомофобія”. Коли я виходив з освітнього закладу, учні, що збиралися курити та пити пиво на подвір’ї, гуртом почали кричати та плювати на мене, а потім разом почали кидати каміння у спину.  Я ніколи цього не забуду. Я не можу повірити, що таке існує у нашому житті. 

Саме тоді я подумав, що колись настане час і навіть у маленькому Нікополі будуть правозахисні заходи, на яких я неодмінно буду. В той час хотіли провести перший Марш Рівності, і його зірвав натовп праворадикалів та релігійних фанатиків. 

На своїй першій роботі я пройшов через нестерпну дискримінацію, коли директор дізналася про те, що я веган. Мене оголосили “сектантом”, кричали на мене та морально знущалися, висміюючи моє життя, мій зовнішній вигляд. Я не хочу, щоб ніхто у цій країні не пройшов через те, що пройшов я. Адже я описав тільки деякі конкретні випадки. Я навіть і підрахувати не можу, скільки разів люди дозвовляли собі гомофобію стосовно мене. Але я не здавався, змінив місце роботи, переїхав до великого міста. Тим не меньше, зі мною назавжди залишиться розуміння того, що ще багато дітей, підлітків та різних “інакших” людей відчувають негативне ставлення до себе, проходять через дискримінацію, насилля. І в кінці кінців, багатьох це приводить до самогубства.

Усе це повинно скінчитися! З повним розумінням того, що Держава сама не буде рухати цю країну до поваги, розуміння інших, я вирішив вперше взяти участь у Марші Рівності. Оскільки ніхто окрім нас не змусить цю державу і суспільство поважати одне одного, меньшини, конструктивно мислити та розвиватись. І тепер, коли я пройшов через усі кола пекла у своєму житті, я можу сказати, що більше не боюся. І готовий піти на марш з гідністю і заявити про те, що ця країна повинна затвердити безпеку та повагу для кожного громадянина. Оскільки в іншому випадку, жодного позитивного розвитку, вдалих реформ та прогресу в країни статися не може. Україна повинна стати безпечною для всіх, а ті, хто попирає закон і знущається над іншими - повинні бути суворо покарані! 

P. S. Ця стаття також була опублікована на офіційному сайті КиївПрайду

Не мовчіть про дискримінацію

Рубрика "Власна думка" від NikopolToday створена і покликана використовувати право на свободу слова, ганатовану всім нам Конституцією України.

Кожен із Вас може надіслати свої тексти на нашу електронну пошту [email protected], щоб все місто почуло Ваші думки. 

Автор Rayan Riener / фото Here And Now

Новини Нікополя

Пишемо про все важливе
Кожен день щось нове. Будьте в центрі подій

Telegram - Новини Нікополя
ПІДТРИМАЙ NIKOPOLTODAY