Підпільна війна під час окупації міста Нікополь - історичні факти

Історія може повторитись, як події в Китаї, що нагадують Чорнобиль, і варто бути готовими. Оскільки Україна і всі ми не були готові до війни з Московю. Як вести підпільну війну проти окупантів в Нікополі? 

Вчимось у старожил Другої Світової війни. Про те як жив Нікополь в роки Другої світової війни: підпільна війна в окупованому місті - NikopolToday передає від "Прихисту". 

Перші публікації про окупували Нікополі можна прочитати тут і тут на сайті Прихисту. Майже весь період окупації на Нікопольщині існували партизанський і підпільний рухи.

За кілька тижнів до окупації був створений партизанський загін, який очолив Федір Тихонович Рижиков. Партизанську базу розмістили в Покровських плавнях, куди звозили продовольство, а органи НКВС передали гвинтівки, пістолети, боєприпаси. 28 серпня 1941 року на дорозі від Капулівки в Покровське під вогонь партизанських кулеметів і гранат потрапила німецька штабна машина з офіцером.

Двоє німців були вбиті, двоє поранені (їм вдалося втекти). Через деякий час після нападу партизан в той же день, в Капулівку і Покровське приїхали сотні німецьких солдатів. Вони оточили села, провели масову облаву і розстріляли кількох жителів. Ось як про це говориться в спогадах: «На наступний день вранці німці зігнали на польову бригаду всіх жителів села і оголосили, що якщо ті не видадуть партизан, то кожен 10-й буде розстріляний, а село спалене. Знайшлися зрадники - 3 людини, які видали...».

Про події 1941 і про розстріл свого дядька, Іллі Саламахи, згадує за переказами своїх земляків, записаним в 1984 році., Житель села Капулівка Володимир Саламаха.

Він пише: «...коли полоненим німці видали лопати і змусили рити яму в пояс, Ілля Саламаха сказав: «Хлопці, ви знаєте, що ми собі яму копаємо? Це - наша могила. І все покидали лопати. Микола кинувся бігти в бік плавнів, а інших тут же у плавнів і постріляли. За втікачем впало кілька німців навздогін і через деякий час його пораненого залучили і ще живого кинули в яму. Всіх присипали землею. З ями ще довго долинав стогін...».

За даними, отриманим вже через десятиліття під час пошукових робіт, один із загиблих німецьких офіцерів, майор Баге, мав при собі таємну штабну карту з планом наступу німців через Дніпро. Ця карта була захоплена партизанами і передана в розвідувальний відділ штабу Південного фронту, а звідти - в Генштаб Червоної Армії в Москву.

Для боротьби з партизанами німецьке командування створило спеціальну групу військ, яку очолив генерал фон Рок. Більше 200 партизан загинули, інші, захоплені в полон, були розстріляні. Трохи вдалося вийти з оточення.

Говорячи про діяльність партизанів у нашому краї, не можна не згадати і про загін імені Сталіна, сформований в другій половині 1942 року. Командиром цього загону був Герой Радянського Союзу Макар Лукич Ткачов. У 1943 році загін розгорнув бойові дії проти німецьких військ.

Партизани перехоплювали їх баржі, перешкоджаючи судноплавству по Дніпру. На жаль, восени 1943 року через лінії фронту прибула спецгрупа НКВС, яка за надуманим звинуваченням розстріляла Ткачова і його батька. Втративши керування, загін був розгромлений зондеркомандою «Петер», яку очолював колишній старший лейтенант КА Петро Галафаев, який перейшов на бік ворога. Група «Петер» в складі 20-ти осіб відзначалася своєю особливою тактикою і жорстокістю. Вона до цього мала на своєму рахунку вже кілька тисяч закатованих розвідників, партизанів і підпільників на Донбасі і в Запоріжжі.

У фондах НКМ зберігається копія довідки з наступним текстом:

«Військовою прокуратурою СРСР в 1959 році. Було встановлено, що Ткачов Макар Лукич і його батько Ткачов Лука Лаврентійович були звинувачені в 1943 році в скоєнні злочину необгрунтовано і в даний час повністю реабілітовані з поверненням Ткачову М. Л. звання ГРС».

Боротьба з німцями йшла і в самому місті Нікополь. У жовтні 1941 року була створена перша підпільна організація «Правда». У ній були задіяні учні педагогічної школи. Учасники групи змогли отримати радіоприймач і друкарський шрифт, за допомогою яких вони друкували і розповсюджували листівки зі зведеннями Радінформбюро про події на фронті. Проіснувала ця підпілля до лютого 1942 року і було розпущено через те, що за членами організації німці встановили спостереження.

У березні 1942 року була створена нова підпільна організація «За Радянську Батьківщину». Її керівниками стали Микола Хілінський і Лідія Назаренко. Всього група налічувала 39 осіб. Учасники групи розповсюджували листівки, розклеювали по місту антигітлерівські карикатури, зривали мобілізацію молоді на роботу в Німеччину. Підпільники передавали продукти харчування і одяг радянським військовополоненим, а також збирали зброю для ведення відкритої боротьби з ворогом в майбутньому.

На жаль, німцям вдалося напасти на слід підпільників. Організація «За Радянську Батьківщину» була розкрита за допомогою агентів німецької служби безпеки: колишнього військовослужбовця Тимофія Рябих, який був родичем сестер Слепенцовіх, учасниць цієї організації, і Максима Книр, представленого як керівника молодіжного підпілля в місті Дніпропетровську під псевдонімом «Зорін». Слепенцови, не підозрюючи про справжню діяльність агентів, познайомили їх з іншими підпільниками, і з самим Хілінський. Нібито для спільної співпраці, Зорину був наданий повний список учасників групи з усіма даними і перелік зброї, яким володіла організація.

Після цього Рябих і Книр більше не з'являлися. А 17 грудня 1942 всі активні учасники підпільної організації були заарештовані німцями. Підпільникам довелося перенести допити, тортури, знущання. В ніч з 6 на 7 січня 1943 їх повезли на розстріл. По дорозі на місце страти заарештовані зробили відчайдушну спробу вирватися на свободу. Більшість підпільників було вбито або поранено на місці. І тільки трьом вдалося втекти: Олександру Шведову, Петру Орлову, Лідії Назаренко. Ті, кому вдалося втекти, перейшли по льоду в плавні і після різних випробувань перетнули лінію фронту і приєдналися до армії.

Діяли підпільні організації і в інших містах району, проте більшість підпільників також пережили арешти і тортури, більшість були розстріляні.

Зі спогадів підпільниці групи "Молодь" партизанського загону "Марганець" Ксенії Штраус:

«Сім днів мене тримали в камері. Допит слідував за допитом: «Де партизани, назвіть керівників?». Мене допитував німецький офіцер, поруч з ним сиділа величезна вівчарка. Був перекладач. Офіцер спочатку кричав, бив по обличчю і раптом з усієї сили жбурнув мене в кут. В цей час на мене кинулася собака. Я настільки злякалася, що зі страху відскочила в протилежний кут. На допитах били страшно, але я боялася тільки одного, щоб під час обшуку в моєму будинку не виявили німецькі пропуску та бланки. На превелику радість, окупанти не знайшли проти мене ніяких доказів і через сім днів випустили».

Довгий час маловідомої сторінкою в історії Нікопольщини була діяльність в період німецької окупації Організації Українських націоналістів. Спочатку німці не чіпали активістів ОУН, оскільки в перші дні війни її керівництво заявило про намір боротися проти комуністичної диктатури.

Однак, коли німці дізналися, що українські націоналісти в своїй підпільній роботі закликають населення до боротьби з окупаційним режимом, заборонили організацію «Просвіта» і почали переслідувати оунівців. Але нелегальна діяльність ОУН тривала, створювалися підпільні осередки, поширювалися антинацистські листівки, роз'яснялися завдання національного руху.

Нікопольська ОУН налічувала до 100 чоловік. Восени 1943 німецька поліція розгромила їх конспіративну квартиру. Одним з видних діячів ОУН в Нікополі був Федір Вовк, який до війни працював директором школи №9, а під час окупації був головним агрономом району.

Федір Вовк / фото Прихист

Федір Вовк зі своєю дружиною Єлизаветою Шкандель і вчителькою Марією Мізіної в роки окупації врятували від неминучої розправи єврейську сім'ю Сари Бакст, яка складалася з 4 чоловік.

У 1990-х рр. рішенням Національного інституту «Яд - Вашем» всіх трьох було присвоєно почесне звання «Праведник народів світу». На фасаді СШ №9 в їх честь було встановлено меморіальну дошку.

Далі буде...

У статті використані матеріали Нікопольського краєзнавчого музею. Про дійсно цікаву історію музею в Нікополі NikopolToday вже писав у попередньому матеріалі. 

За матеріалом журналістки Марини Костенко

Фото Прихист



Нагадуємо, новий штам коронавірусу, що вбиває Китай, може виявитись старою радянською біозброєю.

Варто повідомити, що соціальне таксі в Нікополі рятує людей з інвалідністю від ув'язнення в чотирьох стінах, оскільки вулиці міста не придатні навіть для здорових містян.