Твір НІЧНИЙ КІОСК - Rayan Riener

Авторська рефлексія 2018-го року, що була опублікована в журналі Один з нас (зараз Stonewall). Дякую Станіслав Науменко за таку цінну можливість, потрапити до сторінок культового для квір-українців видання. 

Нагадую, кожен може бути опублікованим на сайті NT. Надсилайте свої твори на пошту [email protected] і ваші вірші, прозу або публіцистуку - читатимуть на ресурсі. 

НІЧНИЙ КІОСК

Ти все ще хочеш вирушити вночі до найближчої крамниці? Хоча ніхто не запитає тебе: "Навіщо?" Хочеш стояти у черзі? Серед алкоголіків, які чекають на пиво на розлив? Хочеш вийти в ці двері, за якими прихований твій затишний світ чистої та доглянутої квартири? Пам'ятай, ніч входить у свої права.

Але ти йдеш... Давно пішов пізній вечір, чи під ранок? Чи варто знову згадувати, попереджаючи, що година пізня? І ти живеш не в самій законослухняній країні.

Ось, чуєш? Десь у дворі турки побилися з африканцями. Може, не варто виходити за двері під'їзду? Ще є шанс передумати... Пачка цигарок не вартий ризику.

Все-таки вийшов? А згадай тих запеклих зеків із повіями, що бандою снують біля цілодобового кіоску. На їхніх обличчях написано прямим текстом: "Обережно, вбивце!"

Ну, може, варто дочекатися світанку? Вийти за тим, що тобі потрібно з людьми, які поспішають на роботу, з першими променями сонця, о 6-7 ранку, коли відкриється найближчий супермаркет?

Але ні, ти йдеш; зачиняєш ключем двері, спускаєшся сходами, вдихаючи прелий запах брудної парадної і виходиш з дому знову, в нічні вулиці. Їх висвітлюють лише старі ліхтарі, окуповані зграями комах.

Несподівано, з темряви вулиці летить пляшка тобі під ноги і розбивається. Негайно звідти летить сміттєвий пакет, приземляється скло сусідньої машини, припаркованої біля сусіднього під'їзду. Помийна жижа розтікається по склу і капоту автомобіля, а не недопите пиво з пляшки, що розбилася, тече під ноги. З ночі лунає голос: "Гей! ти! ! !"

Десь зверху виразно почувся вереск кажана, що вийшов на полювання у темні вулиці разом із “мафією” та повіями, щоб продовжити розбій уночі, поки денне місто замкнулося на десять замків у своїх квартирах та будинках.

У тебе питають цигарку. Що даси відповідь? Кримінальні поняття забороняють відповідати “ні”. Тут же, з темряви виходять два підлітки у брудному спортивному одязі з гримасою усмішки на обличчях. Застигаєш на місці.

- Саме йду, - у відповідь підозрілим типам.

Підлітки чіпляються, не відстаючи, поки виходиш через дворові вулички до освітленого проспекту, звідки вдалині видніється Даун Таун з яскравими вогнями, і центральний район з неоновим світлом червоних ліхтарів, з гучною музикою, що долинала з іншого боку річки, з-за мосту. Чи може ці типи відв'яжуться?

Натягуєш каптур на голову і намагаєшся виглядати спокійним. Зрештою, поряд проїжджа частина, а отже – і безпека. Патрульна поліція має бути десь поряд.

Дивним чином у нахабних молодих людей з тобою зав'язується розмова. Після того, як ти даєш їм бажані сигарети і ловиш себе на думці: чому досі не кинув курити? На всіх цигарок не напасешся!

- А чьо зелене волосся? - питає уїдливо один із бритоголових.

- Слухаю рок, подобається альтернативний стиль.

Виродки зловтішно хихикають.

- І шо тепер, пізди захотів палучіть?

- Та ні, я не місцевий, - вигадуєш з льоту пару хибних фраз.

- Шо, не страшно так ходить? Пизды не отхватывал?

- Ні! Ви що? - виразиш у відповідь.

Очі одного з підлітків спалахують ненавистю. Його товариш по чарці бачить це і просить друга йти з ним: "Заспокойся."

- Та ладна?! - обурюється підліток, що розбушувався.

Продавщиця нічного з кіоску висовує голову у віконце з цікавості. Агресор не вгамовується зі своїми нападками. Його друг пропонує йому піти, але той готовий вибухнути.

Доводиться терпіти все це, адже саме ти відповідаєш, що пізньої ночі вирушив у цей злощасний магазин. Видихаєш і на одному подиху видаєш вигадану історію:

- Та ось, нещодавно повернувся в Україну з Москви з батьками, після Майдану. Понад десять років не був у рідному місті. У Москві ніхто нікого не піздить, але ми вирішили повернутися з почуття обов'язку перед країною.

Погляд призвідника, що вискакує причину конфлікту миттєво притуплюється. Обидві голені голови збентежено оторопіли. І ніби мало того, додаєш:

- Ми були волонтерами та активістами на Майдані 2013-го. Батько зараз на війні.

– Нууу, круто, – тягне конфліктний молодець, – зрозуміло. Ти, це, бережи себе, а то на цьому районі, - плескає по плечу, - можеш отримати пизда.

Сцена закінчується миттєво і два малолітні алкоголіки видаляються. Віконце захлопується, продавщиці більше нічого цікавого слухати.

- Пока! - кажеш їм услід.

А потім сидиш, курячи цигарки на дитячому майданчику під світлом ліхтарів, через які пролітають клуби тополиного пуху, що осідають на носі та руках.

- Варто приготувати більше історій для подібних зустрічей із нічною мафією. А може, варто просто перестати курити?

- Ей! Зельоний, будєт сігарєта? - знову лунає п'яний голос із темряви.

І в голові в тебе проноситься думка про те, щоб такого цікавого вигадати цього разу? Але хіба можна про це не написати? Повертаючись до першого питання, з думок, супутніх клацання замку в дверях квартири, що закриваються. Можливо, чи варто залишити мафію без сигарет? Хоча б цієї ночі.

P. S. Всі випуски журналу STONEWALL можна знайти за цим посиланням: https://upogau.org/gazeta-stonewall-2?fbclid=IwAR2cNSa9LzqNjovXk5D6DrgOOV9uOSPHxeYwAgiAzcwMGyY3C6DQAlobT2M