Врятуймо історію! Як виглядав раніше Історичний музей Нікополя, що зараз закинутий в аварійному стані? Фотоекскурсія для Вас! Ззовні, всередині і крізь час.
Старий історичний музей, що пропрацював у Нікополі десятки років міг би приваблювати туристів але, на жаль, зараз він стоїть у руїнах. Як і цілі райони колись живої Старої частини Нікополя. Про те, як виглядав раніше "Дім Гусєва", що раніше був першим Історичним музеєм міста Нікополь у фотоекскурсії та розповіді від NikopolToday.
Варто знову нагадати про історичну спадщину унікального міста на Дніпрі, щоб залишилась надія на те, що історія Нікополя буде всеж збережена для наступних поколінь і туристів. Наше місто варте того, щоб повернути собі статус туристичного!
Цікаво знати - раніше цей будинок встиг побувати рестораном "Дніпро" та навіть витверезником.
Музей - це місце, де оживає історія, а кожна річ тут зберігає свою, часом тисячолітню, історію. Тут органічно поєднуються минуле і сьогодення, навіть цілі епохи. Нікопольський краєзнавчий музей - один з найстаріших в Дніпровській області. У 2019 році він зазначив значимий ювілей - 100 років, як розповідають "Новини Твого Міста".
Занурюємось у історію
Музей був заснований з ініціативи відділу народної освіти Нікопольської ради робітничих і селянських депутатів в 1919 році. Основою для створення музейної колекції стали речі поміщиків Нечаєвих, які володіли розкішною колекцією предметів мистецтва (гобелени, статуї, картини та багато іншого). Після початку революційних подій вони втекли до Франції, кинувши свою садибу в селі Лукіївка на розграбування. Ще частина предметів належала місцевому колекціонеру К. А. Довойно.
Щоб систематизувати всі ці речі, була створена спеціальна міська комісія, яку очолив Дмитро Педенко. Будучи художником-академіком, викладачем Тимошевського училища, він зміг гідно оцінити належали Нечаєвим речі і глибоко перейнявся ідеєю створення в Нікополі першого музею.
До революції будинок, в якому розмістився музей, повністю належав сімейству купців і старообрядців Гусєвих. Як і інші купецькі будинки, воно було побудовано за схемою «три в одному». Величезний підвал для товару, на першому поверсі - магазин мануфактурних товарів, на другому - житлові кімнати. Також купець Гусєв здавав в оренду приміщення під фотоательє Д. Мальта. Після конфіскації будинку все змінилося: тепер на другому поверсі знаходився музей, а на першому розмістилися міська бібліотека і ресторан. Крім того, там проживало кілька сімей: вчителів Скороходів, доктора Арістова, а також самого купця Гусєва - всього сім кімнат. Згодом приватні мешканці покинули будинок.
Як створювався перший музей Нікополя
Потрібно сказати, що йому довелося непросто: приміщення під музей не було, а майбутні експонати просто валялися в коморах. Але після звернення до президії виконкому була створена комісія, яка, оглянувши будинок купця Гусєва, прийшла до висновку, що він придатний для розміщення в ньому музею.
І ось уже є приміщення, експонати і навіть виділені на допомогу художники Михайло Ющенко і Яків Волошин. Утрьох вони зробили все можливе, щоб 18 травня 1919 року, о 13.30, відбулося урочисте відкриття в нашому місті Народного музею образотворчих мистецтв. Тоді ніхто й гадки не мав, що через 58 років, за кумедним збігом обставин, резолюцією Міжнародної ради музеїв 18 травня стало Всесвітнім днем музеїв. Таким чином, з 1978 року наш музей відзначає в один день відразу два свята.
З 1 січня 1977 го Нікопольський музей закрив свої двері для відвідувачів з-за аварійного стану будівлі, а в 1986-му він переїхав в нову будівлю, на вул. Електрометалургів, 46а
На літній час для музею був встановлений окремий графік прийому відвідувачів: «з 6 до 8 вечора в будні, а у вихідні та святкові дні від 12 і до 4 після полудня». Незважаючи на всі революційні і бунтівні події, музей користувався величезним попитом у городян, і навіть події Троїцького повстання не зменшили у них потяг до прекрасного - всього за кілька місяців музей відвідало 5970 душ. Маючи в своєму розпорядженні 668 експонатів, співробітники музею створили для відвідувачів воістину казкове місце. До слова, на початку 1920-х років змінилася назва музею, тепер він став «Народним музеєм мистецтв». У зв'язку з закриттям церков його колекцію поповнили речі, вилучені зі Свято-Покровського собору.
У 1929 році постановою президії Нікопольського райвиконкому музей реорганізували в краєзнавчий і привласнили йому ім'я російського вченого Ломоносова, а директором призначали Г. Шапошникова. Через нестачу фінансування в ньому залишилися працювати тільки директор і прибиральниця. До всіх інших проблем додалася пожежа, під час гасіння якої було пошкоджено стелю, та так сильно, що в дощові дні директору доводилося збирати ганчіркою воду з підлоги.
Начальство тоді змінювалося мало не щотижня, і ніхто нічого не робив, щоб допомогти музею, та ще й самого Шапошникова погрожували віддати під суд - мовляв, не зумів зберегти приміщення.
Намагаючись врятувати музей, Шапошников писав до всіх можливих інстанцій і нарешті його звернення були почуті в Народному комісаріаті освіти. З Харкова прийшов рятівний лист, у якому було повідомлно, що беруть верх місцевим органам влади надати допомогу музейникам, оскільки Нікопольський музей вважається одним з кращих районних музеїв всього УРСР.
Після цього завдяки відновленню фінансування в музеї вдалося збільшити штат, розширити експозицію, відкрити відділи природи, археології, історії Запорізького козацтва і революційної боротьби. 1931 рік ознаменувався тим, що в «Історико-географічному збірнику» був надрукований нарис Шапошникова під назвою: «Як виникло місто Нікополь».
У 1933 році, під час Голодомору, в газеті «Шахтар Мангана» була опублікована замітка про тяжке становище співробітників нікопольського музею, які по кілька днів залишаються без хліба. Щоб хоч якось допомогти, їм виділили ділянку землі на острові Орлова, де можна було вирощувати овочі. А за офіційною версією, ділянка використовувалася відділом природи для вирощування екзотичних рослин.
Торкнулася музею і репресивна машина 30-х років. У 1937-му його назвали «лігвом буржуазних націоналістів». У газеті «Більшовик» була опублікована стаття, в якій писалося, що екскурсовод дуже швидко проходив повз текст Сталінської Конституції, відразу переходячи до відділу плавнів, які ще й сміли мати такий же вигляд, як до Жовтневої революції! А на почесних місцях, говорилося в публікації, висять портрети «кровопивців» і «мерзенних ворогів трудящого народу» - поміщика Нечаєва, титаря Скоропадського і нікопольських купців. Але незважаючи на всі труднощі, музей продовжував свою роботу: проводив збір експонатів, влаштовував етнографічні та природознавчі експедиції.
Під час Другої світової війни
Коли стало зрозуміло, що наступ фашистських військ не зупинити, музей почав готуватися до евакуації. Всі експонати за наказом директора розділили на три частини: одна була захована в підвалі музею, друга залишилася в експозиції, а найцінніші речі - скульптури, картини, козацькі раритети - відправлені в евакуацію. 16 серпня (буквально за день до окупації) вагон з музейними речами причепили до останнього з міста поїзду і відправили на Схід.
Після евакуації в Моздок вісім ящиків з цінностями безслідно зникли. Уже після війни шукали зниклі цінності, але, на жаль, безуспішно. Вдалося повернути лише бронзову скульптуру Нарциса, яка «спливла» в Криму в 1977 році.
До речі, музей продовжував працювати і під час фашистської окупації. У той час він отримав нову назву - «Імені Івана Сірка», а директором був призначений Микола Цегер. У 1943 році німці музей закрили, а його приміщення передали для розміщення поранених офіцерів Вермахту. Колекція музею під час окупації дуже постраждала - експонати вилучали, а старовинні красиві меблі прикрасили кабінети окупантів.
Після війни будівлі музею був потрібний капітальний ремонт. Новий директор М. Голуб і його співробітники кілька років вели ремонтні роботи. Але навіть в таких екстремальних умовах тривала музейна робота: поверталися деякі експонати, була проведена реекспозиція. До повноцінної роботи колектив музею повернувся лише до 1949 року.
На початку 1950-х музей знову звинуватили в недостатньому освітленні ролі партії: «...пропаганда дарвінізму поставлена слабо, не підкреслюється соціальний дух боротьби повстання Хмельницького, а в відділі «Громадянська війна» - «куркулі-бандити одягнені в одяг працівників». Ці та багато інших «недоліки» довелося усувати за наказом зверху. Саме в зв'язку з цим кінорежисер Олександр Довженко назвав музей «нехочузнавчім» під час свого перебування в Нікополі в 1952 році.
Його глибоко торкнулося і обурило, що в місті, яке знаходиться на місці однієї із Запорізьких Січей, так ставляться до своєї історії, приховуючи і ховаючи її.
У 1960-і роки музей працював досить стабільно - проводилися екскурсії, велася пошукова робота. У 1974 році його очолив Петро Ганжа, який дуже багато сил присвятив пошукам зниклих в Моздоку експонатів.
Де тепер знаходиться музей в Нікополі
З 1 січня 1977-го Нікопольський музей закрив свої двері для відвідувачів через аварійний стан будівлі. У 1982 році його директором стала Світлана П'ятигорець. Саме на її тендітні плечі випала нелегка ноша - переїзд музею з «сімейного гнізда» в нову будівлю, на вулиці Електрометалургів, 46а.
У нинішній час музей продовжує свою роботу під керівництвом директора Олександра Кушнірука. Крім експозицій з історії нашого краю, тут також проходять виставки художників і народних майстрів. Займався музей і археологічними розкопками. Завдяки заступнику директора з наукової роботи Мирославу Жуковському місто знайшов нову дату свого народження - 1639 рік.
Історик зміг довести, що Нікополь - єдине в Україні місто, яке веде своє літочислення від Микитинської Запорозької Січі, на якій в 1648 році був обраний гетьманом Богдан Хмельницький.
Вже багато років ведуться дискусії про те, де ж саме повинен розміщуватися наш музей. Адже нинішній будинок (раніше тут знаходилася побудована в 1936 році військова казарма) абсолютно не призначений для музейних експозицій, та й його технічний стан, м'яко кажучи, насторожує.
Старе ж приміщення на вулиці Микитинській, 25, яке, безумовно, прекрасно відповідало потребам музею, на жаль, знаходиться не просто в аварійному стані, а під загрозою обвалу стін. На жаль, його реконструкція вартістю в мільйони гривень з кожним роком стає все більш ефемерною.
Наш музей вже став своєрідною візиткою міста. Серед унікальних експонатів, переглянути на які приїжджають туристи з усієї України, - Ікона-ставротека, аналой, який, за переказами, належав Іоанна Златоусту, а також кований залізний хрест, який зберігся з часів заснування нашого міста і під яким, за словами Дмитра Яворницького, молився сам Богдан Хмельницький.
Тому хочеться вірити, що Нікопольський краєзнавчий музей в свої наступні 100 років не втратить традицій, які напрацьовувалися не одним поколінням музейних працівників нашого неповторного краю.
Джерела: FindWay та Новини Твого Міста
Також ми радили як допомогти пережити вашим кімнатним рослинам зиму.
І переповідали, що не дивлячись на те, що в Нікополі систематично винищується історія - туристи все ж їздять до нас.
Пишемо про все важливе
Кожен день щось нове. Будьте в центрі подій