Огляд на Stray: відмінний додаток до неіснуючої гри

Так, це та сама гра про рудого котика-кіберпанка. Загальне враження від Stray - офігенно атмосферна, але, все ж таки, проста гра, при проходженні якої, в голові, щоразу, спливало словосполучення «відмінне доповнення». Додаток до гри, якої ніколи не було.

Уява малювала повноцінну гру зі справжнім геймплеєм за двоногого персонажа (не сваріть за інклюзивність). Представлявся більш масштабний і варіативний світ, з атмосферою, що поступово затьмарюється, і сюжетом.

Глибокі темні фантазії

Наприклад, помічник пушистика, дрон B-12, розкривши таємницю про своє минуле, вирішує повернути втрачену велич своєї цивілізації та використовує для цього рудого котика. Пушистик, що не знає про ці плани, піддається маніпуляціям, і поступово приводить маленького дрона до кібернетичного тіла, яким той опановує. І ось, помінявшись ролями, вже котик стає маленьким помічником, який виконує сайд-квести, що допомагає B-12 прагне влади.

Хорошим прикладом маленького помічника є Джампер Маркуса з Watch Dogs 2, який приємно доповнює геймплей своїми механіками. Варто згадати і про Об'єкт 16, з його атмосферними загадками для Дезмонда в «Assassin's Creed», розгадуючи які ми дізнавалися більше про всесвіт протистояння тамплієрів та ассасинів.

До речі, B-12 від Об'єкта 16 на замітку: «Що є людина, як не її спогади?».

Так ось, отримавши керування за B-12, повністю змінюється геймплей, а разом із ним і темп гри. Агресивно борючись зі злими роботами та більш небезпечними видами зурків, пробиваємо собі дорогу до трону, у перервах повертаючись до котика, медитативно бігаємо світом, протискаючись у важкодоступні місця та вирішуємо нехитрі головоломки у пошуках предметів та свіжої інформації по лору.

Котику лише до кінця гри розкривається зрадницький задум B-12. Відбувається це занадто пізно, адже дрон, повністю вдосконаливши себе і заволодівши потужним знаряддям, стоїть перед воротами, що відкриваються, в Аутсайд, за межі якого мчать, слідом погляду, його підступні плани. Розкрившись, B-12 намагається знищити чотирилапого, але пухнастик встигає втекти. Котик повертається на нижні рівні і попереджає роботів про небезпеку, що зародилася, не без його допомоги, яка набагато страшніша за зури. Спочатку злякавшись, але потім згуртувавшись, роботи споруджують для котика бойового хутра, за допомогою якого хутро-кіт перемагає колишнього товариша, який захотів влади.

Можна уявити і продовження, в якому котик, отримавши в розпорядження аватар хутра, пускається борознити простори Аутсайда, з гарматою на розвагу розчленовуючи мега-зурків (не бояться сонячного світла), попутно вирішуючи все більш небезпечні проблеми миролюбних роботів-пеінтистів. Можливість, будь-якої миті, вистрибувати із залізного трону, дозволить неспішно вивчати мікро та макросвіти, у маленькому граціозному тілі, балансуючи геймплей.

Ну і, відповідно до зростання епічності, нашого Мяуріціо чекав би драматичний фінал. Адже як казав класик: «Кішки — гангстери тваринного світу, які живуть поза законом і так само вмирають».

Але геть фантазії! Розберу Stray як повноцінну гру, виділивши позитивні та негативні сторони проекту.

Головна перевага гри – атмосфера. На неї збалансовано працюють три аспекти: легкий до розуміння, але грамотно опрацьований світ; гармонійно вписані, в антураж кіберпанку, з екзистенційною тугою у моніторах, роботи; незвичайний електронний саундтрек рук Yann Van Der Cruyssen. Все це зшиває між собою, звивисто виляючи хвостом, рудий бродячий кіт, що випадково провалився у події, що оповідають. Допомагає йому в цьому дрон-супутник B-12, за допомогою якого коту/гравцю розкривається нехитрий, але цілком працюючий сюжет.

Пролог та інтерфейс (точніше його відсутність) нагадали мені гру іншого француза – «Ancestors: The Humankind Odyssey». Але, на відміну від «людської одіссеї» Патріса Дезіле, механіки котичної одіссеї виявилися більш простими та обмеженими. Банально не вистачало кнопки вільного стрибка, а наявний паркур часом був настільки дискомфортним, через камеру і надмірну заскриптованість, що іде в бік, що відчуття плавності і свободи персонажа швидко витікали (не апельсиновим соком) крізь, керуючі ним, за допомогою геймпада.

Гра часто нагадувала, що механіки її недосконалі, часом навіть зайві, незважаючи на їхню обмеженість. Адже відкинувши більшу частину механік, що є необов'язковими діями (що викликають лише розчулення) з повсякденного котячого життя, залишаться тільки біг і заскриптовані стрибки, з якими гра пройдеться вдвічі швидше. На якийсь час немає причин нарікати, але тільки коли механіки працюють правильно.

У напіввідкритих локаціях максимально обмежена кількість дій та взаємодій, навіть з урахуванням необов'язкових завдань. Діалоги з роботами дають дещицю нової інформації і фрази, що нескінченно дублюються (— Мама я хочу діалоги від Міядзакі. / — У нас вдома є діалоги від Міядзакі. / Діалоги від Міядзакі вдома.). Довго на одному місці не затримаєшся, красою не помилуєшся, тим більше в грі поки що немає фоторежиму.

У лінійних локаціях геймплей працює набагато гірше. Пагони від зурків (суміш міньйонів та тихоходок) не напружують; дефлюксор (тимчасова зброя проти зурків) більше заважає, загальмовуючи проходження; стелс-режим із дронами здається максимально сирим.

Благо погоні, перестрілки та стелс-місії настільки короткі, що не встигають роздратувати, вчасно змінюючи один одного. І тут хотілося похвалити гру, адже кількість різноманітності, нехай і з механіками, що погано працюють, через годину примудряється втримати, але через дві години гра закінчується, залишаючи гравця з прикрим почуттям «не вистачило».

Теорія як підсумок

За однією з переведених B-12 написів на стіні, стає ясно, що з моменту припинення роботами бути рабами пройшло 2544875556 днів, що дорівнює ~6972262 років. Який рік вважається роком їхнього створення, і скільки років роботи провели в рабстві не згадується. Скільки минуло часу з моменту появи самого напису теж неясно, а пройти могли сторіччя, адже речі в підземному місті напрочуд стійкі до сили Хроноса. Ну а якщо додати до всього, котирується роботами, шістнадцяткову систему обчислення, то умовне математичне рівняння ускладнюється в рази.

Саме цифра 16, замість 12, на годиннику народжує велику кількість суперечок. Але, як мені здається, шістнадцяткова система обчислення у роботів — це лише закладений розробниками оммаж Джону Ністрому та його тональному циферблату.

Цим і хочеться підбити підсумок. Краще не ускладнювати те, що й так працює. Світ гри захоплює. Нехай і ненадовго, гра дарує приємні враження, що перекривають поганий геймплей. У грі безліч деталей, які хочеться ускладнити, змінивши, особливо механіки, але робити цього не варто. Варто розслабитись.

Адже краса у простоті, і коти, звичайно ж, усі прекрасні. Чим я займав себе значну частину гри?