Яке життя з дисморфофобією і звідки вона з'являється?
Серед психіатричних хвороб 21 століття дисморфофобію часто не сприймають як серйозне захворювання. Дисморфофобія - це різновид неврозу, основним симптомом є занепокоєння дійсними чи уявними дефектами зовнішності.
Думки настільки нав'язлиів ,що заважають повноцінно жити та виконувати щоденні справи. Найцікавіше, що хвороба не буває вродженою і в більшсті випадків набута внаслідок цькування
з акцентом на зовнішність.
Маю свій досвід життя з дисморфофобією та успішне лікування. Все почалося у 12 років. Після другої операції мені вкололи велику дозу кортикостероїдів.
Це відобразилося на зовнішності: з'явилося темне волосся на руках та над верхньою губою.
Такий "недолік" був взятий на озброєння однокласниками,які вирішили розправитися зі мною,бо не розуміли моїх "дивних поглядів на життя". Яскраво пам'ятаю момент,коли мене почали цькувати через відмову в'язати дитячі шкарпетки на трудовому навчанні та не милуюся немовлятами .Тоді вперше нагадали про мої вуса, а хлопці вважали за норму затіяти зі мною бійку.
Вони кричали"пабрєйся ілі убєйся" і що такі уроди як я не мають жити. Цими фразами мене вітали щодня впродовж 5 років і не лише мої однокласники. Як наслідок у доросле життя я пішла з дисморфофобією та посттравматичним стресовим розладом. Полегшення не принесла ні лазерна, ні електроепіляція. Також успішно закриті модельні контракти на рекламу косметики та білизни не вилікували психіку. У мене було критичне ставлення до свого стану і я розуміла ,що за зовнішність цькують всіх неугодних жінок. І роблять це люди, які значно гірше виглядають. Ти будеш "потворною" ,якщо боротимешся за право жінки на аборт та не любиш немовлят. Такий світогляд не відповідає патріархальним нормам жіночності.
Я знаходила нові недоліки, розбивала дзеркала, вчиняла селфхам і ходила на співбесіди до пластичних хірургів. Останні відправляли до психіатра. Я сприймала це як образу. Потім вирішила шукати спеціалістів.
Були невдачі,потрапляла до некомпетентних фахівців, які радили " радіть рєбьоначка" і " перестати з жиру біситися". Своїх фахівців я знайшла з 4 спроби, друзі допомогли.
Лікувалася у психіатра та трьох психотерапевтів. Психіатр призначає фарму.
Психотерапевт проводить терапію за чітко визначеним протоколом. У моєму випадку це були EMDR-терапіякогнітивно-поведінкова та психодрама. Це вартує часу, зусиль та грошей.
Все ж таки отриманий результат вартий зусиль. Чарівної палички не існує. Ніхто не зможе
викреслити з голови ці спогади. Просто минуле сприймається інакше, зникають больові синдроми та нічні жахи.
Пишемо про все важливе
Кожен день щось нове. Будьте в центрі подій