Новини України - nikopoltoday.com

Український військовий Віктор Пилипенко написав есе про життя на фронті

, 2022-08-15 16:58:10

На читання тексту піде: 6 хвилин, 536

Український військовий, ветеран АТО і активіст Віктор Пилипенко, описав життя на фронті між солдатами в окопах у корткому есе про віну. Публікуємо повністтю.

Український військовий написав есе про життя на фронті
ПІДТРИМАЙ NIKOPOLTODAY

Український військовий, ветеран АТО і активіст Віктор Пилипенко, описав життя на фронті між солдатами в окопах у корткому есе про віну. Публікуємо повний текст без змін. 

Український військовий написав есе про життя на фронті

Фото зі сторінки Віктора Пилипенко

Запускаю руку в його труси ковзаючи по стегну, минаю шкіру його провислих змокрілих яєць у пухкому волоссі і обхоплюю долонею хуй. Витягую його назовні з боксерів та через розрізану ножицями матню штанів і наказовим тоном вже кричу йому крізь вибухи снарядів САУ над нашим окопом - сци! 

Лише після того той 20ти річний малий з татухами рун по тілу та на обличчі, пушком над губами, призаплющивши очі, нарешті облишив безглуздий сором і почав з полегкістю довго і рясно мочитись під себе на еластичні носилки, увігнута під вагою тіла чаша яких вже встигла наповнитись чималою калюжею його крові.

З переламаними кінцівками, трьома осколковими пробиттями, він лежав і терпів накладання турнікетів та болісні та глибокі тампонади ран, пальцями усередину аж до проламаних кісток. Але соромився сходити під себе, як тінейджер соромиться зняти труси у спортивній роздягальні перед хлопцями-однокласниками. Поки я не наказав йому це зробити.

"Це війна. Тут завжди так" - сказав я йому якусь рандомну аморфну фразу для заспокоєння, бо не придумав нічого ліпшого. 

Евакуація затримувалась. 

Поруч в тому ж окопі лежав його друг, мабуть вони призвались разом, візуально видно було, що вони з однієї тусівки, мали однотипні дорогі обвіси, придбані в М-таці, схожі татухи та крутий вигляд. Ну і обоє забили болт на аптечки. Але не робитиму жодних суджень і засуджень. Бо по-різному буває. 

Щоб послабити турнікети і знизити ризики ампутацій я скористався часом евакуації, що затримувалась, для тампонади їхніх ран та накладання тиснучих пов'язок. Турнікети, які хлопцям наклав боєць поруч, були недокручені, один взагалі накладений поверх телефону у кишені - доволі типова помилка, з якою я не раз вже стикався. 

Коли пробоїни були заткнуті кровоспасом і не сочились, довелося помучитись із тим як зв'язати докупи переламані та викручені кінцівки, щоб компактно розмістити їх на еластичних носилках, які от вже скоро треба було менш ніж за хвилину закинути на броню бехи, яка не могла стояти довго на точці - хвилини-двох було цілком досить для наведення ворожого вогню. По нашим укріпленням тоді прилітали усі можливі калібри та працювали вертушки. 

Свої осколки хлопці отримали, бо по незнанню вибрали неправильну позицію, яку, до всього ж, не вкопали як слід. Розташована на схилі вона мала високу задню стінку, вищу, ніж бруствер попереду, в неї і влупив снаряд, а його осколки понівечили тіла бійців. 

Через те, що я не міг зняти плитоноски пацанів через зламані руки, мені довелося різати кріплення, а зрізаними плитами накривати важливі органи - грудну клітину, пахову зону; шоломами - обличчя, щоб мінімізувати ризики, якби трапився наступний приліт снаряду. 

Через залитий кров'ю одяг було важко виявляти характер ушкоджень - місця входу та виходу осколків, тож довелося зрізати ножицями штани, знімати берці.

Поруч третій терік* оперативно встигав допомагати мені подавати ножиці та мою парамедичну сумку, у якій ставало все менше витратних матеріалів.

Затягуючи сильніше один з накладених турнікетів його вороток почав так сильно вигинатися, майже літерою S, що потім неможливо його було зафіксувати у стремінці, а платформа воротка взагалі виверталась вусібіч - це був підроблений джгут і довелося накладати поруч свій, з власної аптечки, оригінальний американський САТ.

Прильоти ставали все ближче і доводилося все більше пригинатись долу, поранених попідтягувати ближче до безпечнішої стінки лежки і чекати, коли по рації надійде команда. 

Ми почули гуркіт гусянки, поодинокі малі вибухи - це до нас на всіх парах пиздувала наша беха*, наїжджаючи на російські лєпєсткі*, якими русскі рясно засипали з касетних снарядів підходи до наших позицій - ми дуже швидко, тісними проходами непроритих як слід окопів насилу витягнули носилки з важким пораненим та закинули його на броню, на якій стояв навідник, що допомагав. Його напівголе тіло протягнулось вигином святого Себастіана-мученика на броні. Після цього, на одній нозі під руку, ми підвели другого пораненого і теж закинули його на беху, яка швидко уїбала, поки не почався новий обстріл.

З полегкістю виконаної роботи ми з Хотабичем відійшли назад на нашу позицію "Море" по слідам бехи, щоб не підірватися, копаючи ногами зірвані вітром з броні каремати, інші особисті речі військових, які ті губили на великій швидкості по дорозі на позиції.

Вже за годину, користуючись затишшям, ми пішли евакуйовувати два обгорілих тіла - вони лежали вже другу добу  у величезній ямі, яка до влучання в неї снаряду була просто накрита поліетиленом від дощу. Коли Миколаївка та Ниркове стали одними з найгарячіших точок Сєвєродонецького котла (після самого Сєвєродонецька), через те, що утримували "дорогу життя" до міста, це укриття не можна було використовувати через його неграмотне розташування і ненадійність, чого не врахували згорілі бійці. 

Їхні обгорілі трупи ми помістили в один чорний мішок, нам допомагало ще двоє солдатів, яким я навмисне постійно приказував, щоб їхній дух зовсім не впав до нуля: "заберем наших хлопців, вони загинули героями, прийшли на захист наших життів".

Обгорілі тіла дивились на нас майже білими шкіряними ямками, у яких википіли мішечки очних яблук, не даючи слизявій оболонці вигоріти начорно. Решта останків вкрились вугільною кіркою, а від кінцівок лишились лише обвуглені кістки, які довелося окремо підбирати і довклалати в пакет для 200. Один труп перехилився, коли ми підняли ноші, і впав головою набік, череп стукнувся об щось тверде і коробка розкололась, верхня частина відлетіла, мов кришка, всередині вже було порожньо, лише кістковий білий колір. 

Від зривів мене тут рятує просте розуміння прийдешності буття і усвідомлення життя у Всесвіті, що весь час збільшується. Ні надуманих богів, ні чортів, ні вальгал чи пекла. Лише ти, реальність і альтруїзм воєнної праці і жертовності задля добробуту майбутніх поколінь та мирного населення за твоєю спиною. 

А ще віра у лендліз та важку артилерію від союзників, які єдині можуть зупинити руйнування та смерті від навали орків.

Описане вище - кілька годин з боїв нашої бригади та підрозділів у взаємодії за утримування "дороги життя" на Лисичанськ та Сєвєродонецьк. Села Миколаївка, Ниркове. Тепер під окупацією

*терік - тероборонівець

*беха - БМП

*лєпєсток - протипіхотна міна

Український військовий написав есе про життя на фронті

Нагадуємо, що раніше письменник і військовий Валерій Маркус звернувся до українців. Також відзначимо, що Віктор Пилипенко один із багатьох гей-військових, що захищають країну і вимагають легалізації одностатевих стосунків в Україні. 

Джерело Фейсбук-сторінка Віктор Пилипенко

ПІДТРИМАЙ NIKOPOLTODAY