"Вони створили найкращий варіант комунізму". Хіпі в СРСР

Єдиний справжній комунізм, під час СРСР - був у комунах хіпі, які разом із іншими неформалами і ЛГБТ доклали руку до розвалу "тюрьми народів". Режисер з Естонії Тер'є Тооміст зняла документальний фільм "Радянські хіпі". Це історія про те, як кілька "олдових" естонських хіпі вирушають у подорож з Таллінна до Москви, де в Царицинському парку 1 червня за традицією відзначають річницю розгону антивоєнної демонстрації 1971 року, де російська молодь вимагала зупинити окупацію Афганістану. На неї вивів своїх соратників лідер та засновник хіпповського руху в СРСР Юрій "Сонце" Бураков.

Понад три тисячі людей, які протестували проти американського вторгнення до В'єтнаму, було затримано міліцією. За легендою, саме Буракову спільнота радянських хіпі "Система" (спочатку "Сонячна система") має бути вдячна своєю назвою.

Отже, в розписаний квітами мікроавтобус занурилися: Аксель "Алекс" як водій, його дружина Лариса, Володимир "Кест" Відеманн, Олександр "Сась" Дормідонтов, Тину "Поя" Сампу та Ааре "Бабай" Лойт.

Режисер Тер'є Тооміст розповідає:

Мені були цікаві люди, які досить сміливі, щоб жити в радянському просторі відповідно до власних цінностей. Мені було важливо показати людей, які були пацифістами у цьому дуже авторитарному режимі. Ми збиралися зняти фільм про кількох ексцентричних особистостей, у яких вистачило сил жити інакше, ніж суспільство від них очікувало. Але за кілька років досліджень я виявила, що це була справжня субкультура, цілий рух.

– Ви можете порівняти західних хіпі та радянських? Чим вони різняться?

– Західні хіпі більше виявлялися зовні, вони виходили на вулиці, відкрито протестували, тоді як радянські хіпі перебували в андерграунді. "Система" була такою собі таємною мережею духовно вільних людей. У той же час на Заході серед хіпі було більше наркотиків. Ранні радянські хіпі вели досить тверезий спосіб життя, тільки в пізні 70-ті почалися експерименти з наркотиками.

– Зараз у русі хіпі є політичні протиріччя?

– Коли почалася війна в Україні, у спільноті виникла певна напруга між росіянами, які підтримували вторгнення російської армії до Криму, та жителями України, які були налаштовані дуже націоналістично та протестували проти цього, а також тими, хто принципово виступав проти війни. Більшість спільноти, як старшого покоління, так і молоді, залишилася вірною ідеям пацифізму. Проте тертя, безперечно, виникло. Наприклад, Алік з України (ми показали це у фільмі) відмовився приєднатися до поїздки до Москви, сказавши, що його нога ніколи не ступить на російську землю.

Говорить продюсер Лійс Лепік:

- 2011 року режисер прийшла до мене з ідеєю зняти фільм про рух хіпі в Естонії, а можливо, і в Радянському Союзі. Вона прочитала мемуари Володимира Відеманна "Школа магів". Ми зайнялися дослідженням цієї теми, записали багато інтерв'ю (деякі з наших співрозмовників уже померли). І у 2013 році організували в Естонському національному музеї виставку, присвячену руху хіпі в Естонії. Хіпі в Росії, Литві, Латвії дізналися, що ми знімаємо фільм, і стали надсилати нам фото, кіноматеріал, ми налагодили багато контактів. Це було добрим стартом для зйомок. Ми також взяли участь у міжнародній програмі Documentary Campus Masterschool, завдяки якій "Радянські хіпі" вийшов у спільному виробництві Естонії, Німеччини та Фінляндії. Вмістити цей величезний матеріал у 75 хвилин екранного часу виявилося нелегким завданням. Ми обговорювали багато варіантів, навіть думали, чи не надіслати нам Ааре до Індії. Але в якийсь момент вирішили, що найважливіше для нас у фільмі – це історія руху. Подорож – добрий спосіб показати, що сталося з цими людьми у наші дні. У Акселя були добрі друзі в Санкт-Петербурзі: Гена Зайцев та Валя. Завдяки йому вони нам довірились. Таке правило "Системи" - якщо один її член довіряє комусь, то й інші теж. Ми з Тер'є були дітьми, коли Радянський Союз розпався. Ми чули розповіді про життя в ньому лише у чорно-білих тонах. Але виявилося, що там були квіти, були фарби, у життя в Радянському Союзі на той час були різні сторони.

- Тер'є зробила виставку про естонські хіпі, я почула про це і поїхала до Естонії, познайомилася з Тер'є, і ми вирішили, що працюватимемо разом над фільмом. Я працюю в університеті, пишу монографію про хіпі. Працювала з Museum Wende у Лос-Анджелесі. Тому що, коли я брала інтерв'ю у хіпі, я побачила, що мають величезні архіви, і ніхто їх не збирає, люди вмирають, і архіви пропадають. Ми отримали приблизно 15 архівів, більшість із Москви, але були з Ленінграда, Риги. Я допомогла Тер'є з матеріалами з історії руху. Маю зараз 130–150 інтерв'ю, тоді була сотня. Передала їй картинки з архіву [Анатолія] Азазелло, який багато малював, кілька фотографій Сонця, демонстрації. Ірина Гордєєва, яка займається пацифістами та раніше працювала в РДГУ, допомогла зі зв'язками в Москві, розповіла, з ким вона може зустрітися.

– Чому ви зацікавилися цією темою?

- Майже випадково. Я написала книгу про молодь у сталінські часи. Взагалі вважаю себе спеціалістом з молоді. Якось один проект в Оксфорді очолив професор, який хотів зробити порівняльну історію 1969 року. Йому важливо було включити всі країни Східної Європи, не тільки Чехословаччину, в якій 68 року були великі події. Він попросив мене провести дослідження про 1968 рік у Радянському Союзі. У Радянському Союзі [тоді] було дуже спокійно, був єдиний протест проти подій у Празі. Але в архіві Радіо Свобода в Будапешті я знайшла випуск Хроніки поточних подій, там була одна сторінка про демонстрацію хіпі в Москві 1 червня 1971 року. Я дуже здивувалася: ніколи не думала, що в СРСР були хіпі, і захотіла дослідити це. Мені цікаве ставлення суспільства до "Системи". Мені здається, це добрий приклад того, як працював пізній соціалізм, яку дистанцію можна було створити між системою та особистістю. А з іншого боку це показує, що дистанцію втримати неможливо.

Міхкель Рам Тамм, естонський філософ та експерт з санскриту, йоги та медитації, став гуру для багатьох хіпі з Естонії та інших країн

Перші хіпі, які з'явилися вже в 1967–68 році, переважно в Прибалтиці, у Ризі, хотіли лише розваг: вони любили музику, їм подобався такий стиль одягу. І в принципі ідеали хіпі недалекі від комунізму: колективізм, солідарність, мир тощо. Вони не бачили протиріччя соціалізму з життям, яким жили. Потім з'явилися перші статті в газетах, наприклад, у "Правді" у 1967 році була надрукована стаття про американські хіпі, і це була дуже симпатична стаття, бо, ну, це така капіталістична молодь, яка проти капіталізму, чого ще бажати. Коли хіпі з'явилися в Радянському Союзі, влада дивилася на них із підозрою. Вони не знали, що з такими людьми робити: довге волосся, брудні джинси – це непристойно. Але в принципі жили спокійно і без конфліктів. Перелом настав після демонстрації 1971 року в Москві. Організував її Юра Бураков на прізвисько Сонце. Нещодавно я знайшла його архів, що зберігається у його брата. Там є оповідання, в якому він описує цю демонстрацію і свою мотивацію: "Я хочу показати, що наші люди, "волосаті" – теж добрі люди, теж гідні громадяни Радянського Союзу".

Після демонстрації заарештували всіх, Сонце виставили зрадником перед його людьми. Я думаю, що це не так, хоча правду неможливо дізнатися ніде, окрім як у архівах КДБ. Його потім часто примусово відправляли в "психлікарню", і якби він дійсно постійно працював з органами, цього не сталося б. Можливо, згодом його шантажували, бо він став торгувати валютою. Але в 1971 році він діяв від щирого серця, і в оповіданні він каже, що був здивований, що в Мосраді погодили демонстрацію через два дні після відмови. Він так хотів її провести, що навіть не подумав про провокацію. Потім хіпі вже не намагалися інтегруватися в суспільство, і через 10 років ситуація вже була зовсім інша. Виникли літні табори на [ріці] Гауе недалеко від Риги, в яких у найкращі роки щоліта зустрічалися 2–3 тисячі людей. Існують власні ритуали, свій сленг.

– Чому елітарна група молоді розрослася, можна сказати, у соціальний прошарок?

– Субкультури майже завжди починаються з ексклюзивної елітарної групи: є доступ до речей з-за кордону, менший страх і так далі. Хіпі були наймогутнішою субкультурою в Радянському Союзі, але "Система" включала і панків, і всіх нонконформістів. Це була не лише еліта, але завжди зберігалася перевага інтелігенції, городян – переважно з Росії, України та Прибалтики. Чому вона стала такою масовою? Крок від соціалізації при соціалізмі до хіпізму був не такий вже й великий. Але люди думали, що всі комуністичні цінності продані: колективізм, солідарність, боротьба за мир – що це порожні слова в офіційній культурі. У принципі те, що вони створили, було найкращим варіантом комунізму.

Хіпі були найінформованішими людьми в Радянському Союзі, тому що все літо подорожували з одного міста в інше, добиралися навіть до Середньої Азії, Сибіру, ​​Алтаю. У кожному місті, в якому існувала "Система", було місце, де вони збиралися, і кожному воно було відоме. Усі носили записники з тисячами номерів телефонів. Якщо ти в місті і нікого не знаєш, можеш дзвонити, і там одразу зрозуміють, що ти свій, і подбають про тебе. Це був інтернет без інтернету – особисті зв'язки та знання про цей простір. Перше травня - початок сезону, всі збиралися в Таллінні, 1 червня в Царицино: такий собі паралельний календар. І оскільки все відбувалося усно та дуже особисто, КДБ було складно зрозуміти, як це працює. Якщо людей забирали та допитували на "профілактиці", їх завжди запитували: як ви зв'язуєтеся, як дізнаєтесь один одного. І хіпі самі іноді не могли це пояснити. Поведінка, зовнішній вигляд, особливий жарт, тисячі маленьких знаків приналежності до "Системи".

- Яку роль, на вашу думку, "Система" відіграла в розвалі Радянського Союзу?

– "Система", звісно, ​​не зруйнувала Радянський Союз. Але дивно, як мало протестів було 1991 року. Люди продовжували жити, як жили, і в цьому "Система" відіграла, на мою думку, велику роль. Вона показала, що можна створити світ, який мінімально пов'язаний із офіційним. І коли офіційна система розпалася, то це вже не було так важливо.

Арестовані у Криму хіпі

- Яка доля "Системи" після розвалу Радянського Союзу?

– Вона існувала тому, що існувала радянська система, відповідала на її репресії та можливості, і втратила сенс із її зникненням. Вона була справді всесоюзною: прибалтійські та українські хіпі не вважали, що вони з різних країн. Хоча зараз очевидно, що у "Системі" були представлені різні політичні погляди, хіпі про політику мало говорили, хіба що виступали проти радянського ладу і не знали, хто з них націоналіст чи релігійний фанатик. Це виявилося після розпаду СРСР. Прибалтійські хіпі втратили зв'язок із " Системою " , оскільки виникли розбіжності з росіянами. Це сталося не відразу, а поступово, і процес продовжується досі. 2014 рік, війна в Україні та взагалі ситуація з Росією його поглибили. Неможливо говорити про одну "Систему".

В економічному плані Радянський Союз був непоганим місцем для хіпі. Життя було дуже дешеве, всі мали працювати і щось заробляли, ніхто не замислювався про завтрашній день, про те, де взяти грошей і як купити квартиру. Потім ці питання стали дуже важливими. Дуже багато померло у 90-ті від наркотиків, злочинності, хвороб. Я б сказала, що "Система" померла в середині 90-х лише через зовнішні обставини.

– Якщо порівняти західних хіпі та радянських, чи можна сказати, що це дві різні "Системи"?

– Вже те, що радянські хіпі назвали свою спільноту "Системою", – це радянська особливість. Це трохи смішно, тому що у хіпі завжди анархія, відсутня ієрархія, немає жодної системи. І вони справді були більш організованими. Тільки так можна було пережити репресії. Щоб бути хіпі, треба було все віддати. Я б сказала, що радянські хіпі були більш радикальними та інтенсивними. Навіть якщо ти ставав хіпі на рік, ти мав дорого заплатити. Щоб не потрапити до армії, чоловікам доводилося провести три місяці у "психлікарні". І друга особливість у тому, що радянська "Система" існувала набагато довше. Хіппівський рух на Заході закінчився в середині 70-х. У Радянському Союзі неможливо було розвиток: був публічного дискурсу, неможливо було створити комуни, тому хіпі законсервувалися у незмінному вигляді з кінця 70-х майже до 90-го року без будь-якого ідеологічного чи стилістичного розвитку. Справжній застій.

Оскільки на Заході нічого не варто було бути хіпі, то можна було легко перестати бути ним, і повернутися до звичайного життя. Або щось зробити з цим досвідом, наприклад, написати книгу, як Стів Джобс. За наявності штампу з діагнозом "шизофренія" неможливо було зробити навіть невелику кар'єру у Радянському Союзі. Але Радянський Союз розпався, і хіпі відкрилося багато можливостей. Долі склалися по-різному: є люди, які працюють на "Яндекс" та в адміністрації президента Путіна, є люди, які залишилися на дні та померли від алкоголю та наркотиків.

До слова, Нікополь зараз отримує на себе найбільшу лють рашистів з-поміж населених пунктів Дніпровщини.

Джерело Радіо Свобода