Народжені вільними! Як московські КДБ боролося з рухом хіпі в Україні?

Вони "мирно" зруйнували СРСР. В Україні хіпі з'явилися у 1960-ті роки. Радянська влада боролася з ними протягом двох десятиліть. Розсекречені документи КДБ УРСР проливають світло на те, як відбувалася ця боротьба з тими, кого звинувачували у розвалі СРСР. 

Хто міг би подумати, що розквіт хіпі в СРСР почнеться з публікації в офіційній газеті "Правда"? Адже саме там у 1967 році з'явилася бадьора стаття про те, що в Америці набирає обертів молодіжний рух, який протестує проти війни, розв'язаної США у В'єтнамі, і взагалі проти капіталізму. Але це була тільки пропаганда, адже в СРСР ніколи не було комунізму, але постійно була війна. Все швидко зміниться, коли натовпи радянських хіппі підуть війною проти совку.

На початку радянська пропаганда написала, що хобі розвалять США, але вийшло "трохи" інакше

Інформацію радісно підхопили інші радянські мас-медіа. Фактично, своїми руками СРСР розповіло всім про рух хіппі, що вплинув згодом на падіння СРСР. 

У 1968-му популярний журнал "Навколо світу" опублікував восьмисторінковий репортаж власного кореспондента Агентства друку "Новини" у США Генріха Боровика "Ходіння в країну "Хіппляндію". Він побував у Сан-Франциско на вулиці Хейт-стріт, перейменованої молодими стріт Там побачив юнаків і дівчат, що з'їхалися з усієї Америки, точніше, що втекли з дому. Тихо перемовляються. Розглядають перехожих. Цілуються". "Чого ви домагаєтеся?" — запитав журналіст у двох хлопців, які попросили пару монет на каву. "Бути самими собою і отримувати задоволення". "Але якщо всі ось так будуть отримувати задоволення, у кого ви тоді проситимете монети?" — не відступав Г. Боровик: «Так грошей не буде, — здивувався один із хлопців. - Все буде спільне. Пішов — взяв, що хочеш».

Ідеали юного американця збігалися з офіційною радянською доктриною про майбутнє комуністичне суспільство. Кремлівські пропагандисти тріумфували: західна молодь мріє про комунізм!

"Свіжий номер "Навколо світу", затертий, уже без обкладинки, був зачитаний найбільше в тих місцях, де розповідалося про дивовижну країну дітей-втікачів", - писав у мемуарах Алік Олісевич, гуру львівських хіпі, який саме з того репортажу вперше дізнався про новий молодіжний рух.

Шеф українського КДБ генерал Віталій Федорчук інформував ЦК КПУ у лютому 1971-го: "У деяких містах України, починаючи з 1968 року, серед молоді на базі "фарцівників" та "бітломанів" стали виникати групи, учасники яких називають себе послідовниками перебігу т.з. "хіпі", що набув широкого поширення в деяких західних країнах, особливо в Англії та США. На документі помітка: "Доповідено тов. Шелесту П. Є.".

Радянська пропаганда власними руками запустила "бомбу сповільненої дії" для СРСР

Хіпі поважали лише західну музику та танцювали дивний, з погляду радянських обивателів, танець — рок-н-рол.

Самі українські хіпі вели відлік свого руху з 1967 року. Однак у поле зору спецслужб потрапили лише через рік. У 1968–1970 роках у Києві, за даними Федорчука, налічувалося "близько 170 "хіпі", що входять до різних груп". Генерал повідомив, що його відомство здійснило "низку заходів щодо локалізації та розкладання існуючих та запобігання виникненню нових угруповань "хіпі". І оптимістично запевнив: "Після проведення широких профілактичних заходів рух "хіпі" перестав бути популярним серед молоді". Але чи було це правда?

До слова, раніше ми розповіли, як неформали "завалили" СРСР і вплинули на становлення демократії в Україні. 

Глава КДБ явно перебільшив ефективність "широких профілактичних заходів". 1971-го, коли він писав цю доповідну, рух не тільки не втратив популярності, а й навпаки — розширював географію та кількість прихильників.

Від Донецька до Львова "розплодилися" хіпі

На початку 1971 року спільноти хіпі були вже у багатьох містах України — не лише у Києві. Наприклад, у великому промисловому центрі Ворошиловград (так тоді називався Луганськ). "Учасники цього угруповання, - описує голова КДБ, - багато в чому наслідують "однодумців" на Заході, допускають нездорові міркування, ведуть аморальний спосіб життя, роблять спроби придбання наркотиків". Проти хіпі та особливо Євгена Мацевича, який демобілізувався з армії та "згрупував навколо себе молодь", спецслужба провела "профілактичні заходи з широкою участю громадськості".

А на лідера хіпі у Кривому Розі Анатолія Єрмолаєва порушили кримінальну справу. До групи з шести осіб входили "15–16-річні підлітки, які ніде не навчалися та не працювали". Єрмолаєва, майстра телеательє, звинуватили у цьому, що він змушував хлопців " красти гроші в батьків на власні потреби " , і залучили за ст. 208 КК УРСР. Потім вирішили не зчиняти галасу і посадили його в психлікарню. А підлітків примусово працевлаштували.

Кіровоградська група хіпі (нині місто Кропивницький), яка налічувала 20 осіб, іменувала себе Спілкою вільної молоді. Факт появи мало не підпільної організації спричинив переполох у місцевих силовиків: "Для її розкладання" створили оперативну групу з місцевих гебістів та міліціонерів. Частину хіпі притягли до адміністративної відповідальності (за порушення громадського порядку та дрібне хуліганство), іншу частину викликали до КДБ і гарненько "пропісочили", а найнешкідливішими зайнявся райком комсомолу. В результаті "угруповання "хіпі" у м. Кіровограді припинило існування".

Культовим місцем львівських хіпі було кафе "Вірменка". Заклад існує і зараз, але після капітального ремонту інтер'єр виглядає інакше

У Севастополі — закритому для іноземців місті моряків, геть-чисто позбавленому будь-яких західних впливів, — виявили 12 хіпі. Їх ватажка Дмитра Футермана "залучили" як дармоїда (у справі є обов'язкова деталь: "Вів аморальний спосіб життя"), чотирьох взяв в обіг КДБ, щодо семи бюро міськкому комсомолу, що залишилися, "провело за участю громадськості профілактичні заходи".

Проте "найхипнішим" містом, не рахуючи Києва, виявився Рівне — там КДБ нарахував три десятки хіпі. Було "вжито заходів щодо запобігання їхнім зборищам". Місцеві хіпі почали опрацьовувати за місцем роботи або навчання (це називалося "Надання позитивного впливу на них через громадськість"). Очевидно, виховні заходи впливали не на всіх, тому додатково "проводилася робота щодо переконання учасників групування та залучення їх до суспільно-корисної праці". Результат: "Група "хіпі" у м. Рівне розпалася".

Рухом хіпі охоплено також Львів, Харків, Донецьк, Одеса, Дніпропетровськ (радянську назву Дніпра), Суми, Запоріжжя, Полтаву, Чернівці. Географія велика! До того ж Львову належав особливий статус — саме там 1987-го з нагоди 20-річчя руху в СРСР написали маніфест радянських хіпі. Його авторами стали двоє киян, двоє львів'ян, харків'янин та представники інших міст.

"Заперечував актуальність марксизму-ленінізму"

Ось що декларували радянські хіпі у своєму маніфесті: "Ідеал хіпі - суспільство, засноване на рівності, братерстві, де немає відмінностей між націями, де любов буде основним елементом людських відносин... Це може статися лише завдяки нашій людяності, гуманізму".

А ось як зображували хіпі у КДБ УРСР: "До складу цих груп входять, як правило, морально нестійкі та аполітично налаштовані школярі старших класів, студенти вузів та технікумів, молоді робітники, переважно з тих, що не вступили до вузів, особи без певних занять. Серед них є молоді люди зі ущербною психікою та фізичними вадами.

Обкладинка "Навколо світу" (№9, 1968) з репортажем Г. Боровика про американські хіпі. Для багатьох українців шлях до хіпі розпочався з читання цього репортажу

Згідно з тодішньою ідеологією, "нормальні люди" не можуть бути незадоволеними радянським способом життя. А якщо такі знаходяться, то це алкаші, збоченці чи хворі на голову. Тому соціальний портрет хіпі у зображенні комітету держбезпеки виглядав так: "Серед них широко поширені пияцтво, азартні ігри, вживання наркотиків, "фарцювання", сексуальні збочення, звідництво тощо. Збираючись у ресторанах, кафе, міських скверах та інших громадських місцях, вони створюють там непристойну обстановку, прагнуть звернути він увагу публіки своїм доведеним до непристойності зовнішнім виглядом і поведінкою".

Однак найбільше насторожував не зовнішній вигляд (довге волосся, потерті джинси, яскраві бандани, "пацифіки" тощо), а те, що "в середовищі "хіпі" відзначені факти ідеологічно шкідливих, а часом і явно антирадянських висловлювань, поширення літератури та анонімних документів наклепницького та аморального змісту".

Наприклад, донецький хіпі Олег Лебедєв міркував серед друзів про те, що комунізм — це утопія, а в питаннях ідеології країна котиться в прірву. Скаржився, що в країні немає "можливості вільно висловлювати свої думки та емоції". Але найстрашніше полягало ось у чому: Лебедєв "заперечував актуальність вчення марксизму-ленінізму" і мав намір організувати демонстрацію "проти свавілля влади щодо молоді".

Інші хіпі, якщо вірити повідомленням КДБ, не обмежувалися словами. Наприклад, мешканець міста Жданова (так називався Маріуполь) Сергій Бобров "виношував зрадницькі наміри та намагався з власної ініціативи збирати шпигунські відомості". Два хіпі з Івано-Франківська — Михайло Калюжний та Олександр Міхєєв — "вчинили спробу до зради Батьківщини" (щоправда, в чому вона полягала, не вказано). А лідер руху хіпі у Миколаєві Володимир Бондарчук "виношував зрадницькі наміри, намагався проникнути до посольства США в Москві, пізніше направив до цього ж посольства два листи про надання йому політичного притулку". Листи, зрозуміло, перехопила поштова цензура і до посольства вони не дійшли. Бондарчук отримав три роки спецпоселення "за дармоїдство".

Але ж це що! У деяких містах "довговолосі" зробили замах на фактичну монополію держави на проведення масових заходів. Наприклад, в Івано-Франківську у квітні 1971-го планували влаштувати мітинг на центральній площі, а у Кіровограді у травні того ж року — молодіжну демонстрацію "за свободу слова, свободу кохання, свободу демонстрацій". Ні там, ні там нічого не вийшло: "Були вжиті заходи щодо запобігання та припинення можливих антигромадських проявів".

Натомість в інших містах вийшло. 18 жовтня 1972 року генерал Федорчук доповів у ЦК КПУ: "Мали місце випадки виходу окремих груп "хіпі" на вулиці міст з анархістськими та іншими антигромадськими гаслами (м. Харків, Запоріжжя, Чернівці), поширення листівок із закликом організувати збіговисько всіх, хто підтримує рух "хіпі" (м. Сімферополь)". Але було вже пізно, хвиля хіпі та "непокори" совку вийшла з-під контролю. 

Як зірвати захід?

У другій половині 1970-х хіпі почали регулярно проводити зльоти та джем-сейшени, а КДБ посилено боротися з ними. Цим займалося 5-те (ідеологічне) управління, а точніше, що був у його складі 3-й відділ, який відав молодіжними питаннями.

У Львові з 1977 року виступав місцевий "так званий самодіяльний вокально-інструментальний ансамбль "Вуйки". Окремі молоді люди, які були присутні на цих концертах, допускали хуліганські та інші антигромадські прояви. УКДБ Львівської області спільно з міськкомом комсомолу та органами міліції припинили виступи.

У липні 1979-го близько півсотні хіпі — зі Львова, Дніпропетровська, Мінська, Риги, Москви та інших міст планували з'їхатися до Криму, щоб відсвяткувати весілля своїх однодумців — Єрмаша та Саніної. Проте зусиллями місцевих комітетників та міліціонерів захід було зірвано.

У вересні того ж року хіпі з багатьох міст СРСР рушили до Львова "нібито у зв'язку зі смертю одного з лідерів "хіпі" на Заході, американського гітариста Д. Хендрікса". Очікувався виступ ансамблю "Вуйки" на Личаківському цвинтарі. Воно не відбулося — з тих самих причин.

Як зірвати захід? Так, дуже просто. Наприклад, київський хіпі В.Черній зібрався відсвяткувати день народження у колі однодумців, для чого запросив гостей із Херсона, Львова, Риги, Таллінна та інших міст. Гебісти запідозрили: день народження лише прикриття справжніх намірів. Присутні обмінюватимуться забороненою літературою, розмовлятимуть про східну філософію, популярну в середовищі хіпі, а також обговорюватимуть "йоготерапію та проблеми особистості Ісуса Христа". Все це — табу, бо в СРСР філософія має бути марксистсько-ленінською, терапія — тією, що призначив дільничний лікар, а релігію радянська влада й поготів не жалувала. Семеро іногородніх гостей затримали у Києві на вокзалах — залізничному та автобусному, після чого відправили додому. У восьми гостей-киян на вулицях перевірили документи, вилучили "виготовлені фотоспосібом копії чотирьох книг, а також записи ідейно збиткового змісту, що належать Чернію".

У доповідній записці від 11 жовтня 1979 року В. Федорчук запропонував керівництву УРСР такі способи боротьби з хіпі: органи міліції спільно з райвиконкомами мають працевлаштувати непрацюючих хіпі, а тих, хто ухилятиметься, працевлаштувати примусово. Військкоматам терміново призвати до армії тих хіпі, хто ще не служив. А також слід "збільшити кількість радіо- та телепередач, публікацій у пресі щодо викриття ідеологічних диверсій, спрямованих на радянську молодь, розвінчання буржуазного способу життя".

Більшість рекомендацій голови КДБ реалізували. Переслідування хіпі припинилися лише у "перебудовному" 1989-му, незадовго до розпаду СРСР.

Один із перших "сигналів" КДБ УРСР про рух хіпі, травень 1972 р.

Джерело ФОКУС