Новини Нікополя - nikopoltoday.com

Навіщо нам права людини

Райан Ріенер - nikopoltoday.com
, 2020-01-01 15:21:22

На читання тексту піде: 15 хвилин, 7102

10 грудня у світі відзначають День прав людини. Що ж за права мають всі з нас, та який шлях довелося долати представникам та представницям правозахисних рухів.

Для чого потрібні права людини?

Права людини завжди на час, нагадує Вам NikopolToday. Адже 10 грудня у світі відзначають День прав людини.

Що ж за права мають всі з нас, та який шлях довелося долати представникам та представницям правозахисних рухів, аби ці права були непорушними? 

Для чого потрібні права людини?

Про це повідомляє "Новий час". 

Право, з яким народжуються кожен українець, кожна людина

Починаючи з часів Давньої Греції у світі сформувався величезний обсяг знань про те, що таке особистість, гідність людини та її права. Наприклад, Протагор, представник софістського руху, зазначав, що міра всіх речей — людина.

Згодом набула поширення концепція про природні права людини. В її основі — думка про те, що людина народжується з певним набором базових прав, які є непорушними, не можуть бути ніким та нічим обмежені, не залежать від держави та мають «божественне» походження.

За часів Середньовіччя цією темою займався, зокрема, Джон Локк. Він зазначав: у світі розвинутих, розумних людей не місце рабству, примусовій праці та деспотизму. У епоху Просвітництва франко-швейцарський письменник і філософ Жан-Жак Руссо розвивав та поширював ідеї соціальної рівності.

Ідеї природних прав людини стали наріжним каменем європейської філософської думки. У 18 ст. вони великою мірою лягли в основу Французької та Американської революцій. Згодом Європою прокотились революції ХІХ ст., що означили перехід від монархій до представницьких урядів, а також численні рухи у ХХ ст. за те, аби домогтись від держав тих чи інших прав.

Рухи за права і свободи у Світі

Історія знає чимало прикладів, коли базові права людини порушувалися в той чи інший спосіб: війни, геноциди, репресії та депортації. У боротьбі за свободу, незалежність та захист прав людини з’явилися нові герої.

30 грудня 1862 року президент США Авраам Лінкольн підписав Прокламацію про звільнення рабів, проголосивши темношкірих людей, які примусово прислужували білим американцям, «назавжди вільними».

Проте, до темношкірих людей продовжували ставитися як до людей «нижчого гатунку», відмовляючи у доступі до найбільш базових прав та ресурсів. Наприклад, закон про сегрегацію в США існував до 1956 року.

Для чого потрібні права людини?
Фото: Репродукція прокламації про звільнення рабів. Library of Congress.

Саме рух за права, що почався зі, здавалось би, незначного інциденту в автобусі, коли Роза Паркс відмовилась поступитись місцем білому чоловікові, в результаті призвів до реальних кроків з боку держави та дозволив стати на шлях подолання дискримінації.

За тогочасними законами, темношкірі пасажири мали поступатися місцем білим, тож вчинок Паркс викликав неабияке обурення. Сама жінка стала символом боротьби за права темношкірих в Америці.

У той самий час активно розгортав свою правозахисну діяльність і американський баптистський проповідник Мартін Лютер Кінг. За свою діяльність у 1964-му він отримав Нобелівську премію миру.

Наприкінці XIX — початку XX століття в світі почав активно розвиватися рух суфражисток — жінок, які боролися проти дискримінації. Одним із основних прагнень суфражисток було отримати виборче право: жінки хотіли брати безпосередню участь у політичному житті своїх країн та голосувати на виборах. Першою виборчі права жінок у 1893 році визнала Нова Зеландія, яка на той час була частиною Британської імперії. Жінки Саудівської Аравії отримали таке право лише у 2015 році.

Для чого потрібні права людини?
Учасниці руху за надання жінкам виборчих прав - суфражистки. Фото: depositphotos

Війни 20 століття

Війни, страти, масові вбивства довгий час були частиною європейського життя. Однак, безпрецендентні жахи Першої світової війни змусили багатьох людей задуматись, чи є механізми запобігти повторенню.

Першою спробою створити такий механізм була Ліга Націй, яка, втім, не впоралася зі своєї функцією. Вже через кілька десятків років Європа та світ постали на порозі Другої світової війни.

Ця війна забрала десятки мільйонів життів, у тому числі, цивільного населення, ще мільйони загинули від голоду та хвороб, що стали її наслідком. Під час Другої світової війни масово винищувалися ті, хто мав єврейське походження. Тільки в Бабиному Яру в Києві прибічниками Адольфа Гітлера було розстріляно більше 33 тис. євреїв.

У травні 1944 року масові переслідування торкнулися кримських татар, коли весь народ за 4 дні насильно депортували з півострова до Узбекистану, Росії, Таджикістану і Казахстану. Десятки тисяч людей загинули від хвороб, нелюдських умов утримання та голоду.

Події Другої світової показали, на що здатні держави та людство вцілому, якщо немає обмежень та правил. Починаючи від правил ведення війни та захисту цивільного населення, закінчуючи захистом права кожної людини на гідне життя.

Роль ООН та громадських організацій

Країни вирішили розробити спільні механізми, аби унеможливити повторення жахіть Другої світової. Так виникла Організація Об'єднаних Націй. Статут ООН був підписаний 26 червня 1945-го. Захист прав людини став одним із пріоритетних завдань роботи ООН.

У 1946-му була створена перша Комісія з прав людини, а за два роки після цього, у 1948 році, укладена Загальна декларація прав людини від ООН. Ця декларація стала першим документом, у якому були чітко визначені всі ключові права людини.

На 1950−1953 роки припадає створення Конвенції про захист прав людини та основних свобод, відомої також як Європейська конвенція з прав людини. А 16 грудня 1966 року під егідою ООН були підписані Міжнародний пакт про цивільні і політичні права та Міжнародний пакт про економічні, соціальні й культурні права.

Для чого потрібні права людини?
Будівля ООН в Женеві. Фото: depositphotos

«Чим довше держави будуть слідувати взятим на себе зобов’язанням в сфері прав людини, тим спокійнішими ми можемо бути, що світ не повернеться до тих звірств, які ми вже прожили у минулому столітті і раніше. З іншого боку, на прикладі багатьох держав, ми все ще бачимо, що може відбуватись, якщо уряди ігнорують права людини.

Ще є країни, де діє смертна кара, через яку страчують людей або зовсім невинних, або за незначні порушення. Жіноче обрізання, ранні шлюби, феміцид (зумисне вбивство жінок і дівчат черех їх гендерну приналежність) — є частиною життя мільйонів людей по всьому світу. Несправедливі ув’язненні та тортури є поширеним інструментом, щоб заглушити голоси тих, хто критикує політику своїх урядів та має активну громадянську позицію» — зазначила Оксана Покальчук, директорка Amnesty International Україна.

Конвенції та інші міжнародні документи — це спосіб для урядів домовитись та взяти на себе відповідальність за дотримання прав на територіях своїх країн. Такі документи потрібні, аби країни-порушниці могли понести відповідальність на міжнародному рівні.

Аби забезпечити дотримання прав людини всередині країн, діють громадські організації та активістські рухи. Вони слідкують за тим, аби уряди дотримувались взятих на себе зобов’язань у сфері прав людини, та фіксують порушення. Якщо уряди ігнорують свої зобов’язання, активісти залучають міжнародну спільноту, аби інші держави могли застосувати міжнародні методи тиску.

Про Amnesty International

У 1936 році 15-річний учень Ітонської школи на ім'я Пітер подав шкільному керівництву скаргу, де нарікнув на погане харчування у навчальному закладі. Директор школи повідомив матері Пітера, що у хлопця є «революційні схильності». Через три десятки років, у 1961-му, цей хлопець, Пітер Бененсон, започаткує Amnesty International — організацію, яка згодом стане одним з найбільших та найсильніших правозахисних рухів у світі.

Для чого потрібні права людини?
Фото: Пітер Бененсон - засновник Amnesty International

За роки своєї роботи організація розрослася у масштабну мережу: з’явилися представництва в країнах Африки, Азіатсько-Тихоокеанського регіону, Центральної та Східної Європи, Центральної Азії, Латинської Америки, Близького Сходу та Північної Африки. В більш ніж 70 країнах представництва розгорнули свою роботу на національному рівні. Зараз Amnesty International підтримують більше 7 млн людей у світі.

Для чого потрібні права людини?
Фото: Обкладинка газети Amnesty International від 3 січня 1962

Amnesty International також проводить одну з найбільших в світі правозахисних кампаній Марафон написання листів, вона відбувається в майже 200 країнах по всьому світі, а Україна долучається до кампанії вже 13 років поспіль.

В’язні совісті

Один із важливих напрямів роботи — це захист прав «в’язнів совісті». Це люди, яких було засуджено виключно за їх мирне вираження поглядів. В історії України це поняття нерозривно пов’язане з іменем Йосипа Сліпого — церковного діяча, єпископа, а згодом — предстоятеля Української греко-католицької церкви. 11 квітня 1945 Йосип Сліпий був репресований владою СРСР та засуджений до важких робіт. Загалом за своє життя Йосип Сліпий відбув у засланнях 18 років. Був першим в’язнем совісті, звільненим завдяки численним клопотанням, зокрема, і на адресу папи Івана XXIII.

Історія України містить безліч подібних прикладів. За часів СРСР, у 1950−1970-х роках зародився та активно діяв дисидентський рух. Його учасники критикували радянську владу за надмірний контроль над суспільством, розвивали українську літературу, боролися за право українського народу на свою мову та культуру. Вони були інакодумцями — людьми, які йшли проти системи.

Одна із найвідоміших дисидентських груп в Україні у ті часи — так звані шістдесятники. Назва говорить про період, у який функціонувала ця група. До групи шістдесятників входили, переважно, українські письменники, такі як Василь Стус, Юрій Шелест, Василь Симоненко, Іван Драч, Ліна Костенко, Іван Світличний, Левко Лук’яненко та інші. За свою позицію чимало з них були репресовані, зіслані у табори. Лук’яненко та Стус також були визнані в’язнями совісті.

Amnesty International в Україні

Один із представників дисидентського руху, — правозахисник Мирослав Маринович. У листопаді 1976 року він заснував Українську Гельсинську групу, після чого став об'єктом переслідувань КДБ.

Наступного року був заарештований за «антирадянську» діяльність, отримав сім років таборів суворого режиму та п’ять — заслання. У 1991-му Маринович заснував першу групу Міжнародної амністії в СРСР та першу Українську асоціацію Міжнародної амністії.

«Зараз Amnesty International підтримують більше 7 млн людей по всьому світу та сотні в Україні. В Україні наші активісти та активістки проводять акції і правозахисні кампанії по всій території як у великих містах, так і у найменших селах», — каже Оксана Покальчук.



Емір-Усеїн Куку — один з в’язнів совісті, за звільнення якого Amnesty International бореться сьогодні. Кримськотатарський активіст, член Кримської контактної групи з прав людини, був засуджений російською владою у 2016-му. Йому закидають співпрацю із організацією Хізб ут-Тахрір, яку в Росії вважають терористичною, а в Україні - ні. Хоча відповідно до міжнародних норм, на території окупованого Криму має застосовуватись українське законодавство. У листопаді 2019-го Південний окружний військовий суд у Ростові-на-Дону, РФ, засудив його до 12 років колонії суворого режиму.

Окрім того, Amnesty International в Україні проводить кампанії за ратифікацію Стамбульської конвенції та з протидії домашньому насильству. Працює над питаннями пов’язаними з подоланням дискримінації, правом на свободу вираження та свободу мирних зібрань. Крім того, ще від моменту окупації Криму Росією, організація моніторить ситуацію з переслідуваннями кримських татар та добивається звільнення несправедливо засуджених.

«Росія активно вдається до переслідувань кримськотатарської спільноти та часто судить людей лише за їх мирне висловлення поглядів та критику влади», — говорить Покальчук.

Проте, Amnesty International прагне добиватись змін не лише у справах конкретних людей, а змінювати ситуацію з правами людини на системному рівні.

Для чого потрібні права людини?
Фото: Емір-Усеїн Куку зі своїм сином Бекіром. Amnesty International

«Ми розуміємо, що не можемо допомогти кожній людині, яку було несправедливо засуджено, тому коли ми говоримо про історію однієї людини, ми розповідаємо про цілий масив порушень, з якими стикаються тисячі людей. Наприклад, Емір-Усеїн Куку — не єдиний кримськотатарський активіст, якого засудили несправедливо.

Але говорячи про нього, на весь світ розповідаємо про десятки інших, хто опинився в такій же ситуації. Та в цілому про всі ті порушення прав людини, з якими стикаються кримські татари на окупованому півострові», — зазначає Покальчук.

Інші правозахисні рухи

Сьогодні в Україні функціонує чимало правозахисних об'єднань організацій за різними напрямками, від боротьби з гендерною дискримінацією до рухів за клімат. Один з таких — це міжнародний кліматичний рух молоді Fridays for future.

«Ми добиваємося того, щоби кожна окрема держава та вся міжнародна спільнота визнали кліматичну кризу й вдалися до реальних і амбітних кроків з її подолання. З цього витікає наша друга, більш глобальна ціль — дотримання кліматичної справедливості, адже зараз найбільше від кліматичної кризи страждають ті, хто мають найменше відповідальності за неї, як-от малі острівні країни, бідні країни», — каже Артур Саркісян, активіст руху Fridays for future.

Для чого потрібні права людини?
Міжнародний марш за клімат в Україні 2019. Фото: Amnesty International, Саша Коваленко

Київська група Fridays for future також вимагає перегляду українським урядом національно визначеного внеску України до Паризької угоди з повною відмовою від нарощування викидів парникових газів. Активісти зізнаються: їм часто доводиться чути про те, що зміни клімату майже не стосуються України, а тому і сама тема цікавить далеко не всіх. Проте це не так: один із доказів того, що зміна клімату уже торкнулася і нас — температурні рекорди, які ми регулярно б'ємо останнім часом.

Активно розгортається і рух за права Кримських татар на окупованому півострові. Кримські татари протягом декількох століть ведуть мирну боротьбу за свої права: право жити на своїй землі, практикувати свою релігію, підтримувати свою культуру.

«Ми боремось за те, щоб на нас не зводили наклепи, не називали екстремістами чи тетористами. Ця боротьба — світло, яке обов’язково проллється на цей весь морок брехні проти нашого народу, — зазначає Мер'єм Куку-Ашчи, дружина Еміра-Усеїна Куку. — Підтримка для нас дуже важлива. Це ніби частини однієї будівлі: підтримують тебе, а ти підтримуєш інших. Неймовірно сильне джерело натхнення у нелегкій боротьбі проти переслідувань».

«Коли йдеться про права людини, добиватись фундаментальних змін, зазвичай, досить складно. Це забирає багато часу. Позитивні зміни стають можливими, коли багато людей об'єднуються і починають разом працювати над спільною ідеєю. Це, в свою чергу, також часто вимагає від суспільства перегляду звичних моделей мислення і уявлень про те, що добре, а що погано. Наприклад, завдяки колективній роботі різних організацій та рухів в Україні прийняли закон про протидію домашньому насильству — один із найпрогресивніших у Європі. Зовсім по-іншому зараз проходять і Марші рівності — права та безпеку учасників цих заходів захищають правоохоронці, хоча ще кілька років тому все було зовсім інакше», — каже Оксана Покальчук.

Для чого потрібні права людини?
Марш рівності 2019. Фото: Amnesty International, Саша Коваленко.

«Звісно, і в Україні, й у світі дуже багато людей потерпають від порушень прав людини. Уряди часом не хочуть дослухатись до інтересів людей, тим чи іншим чином прагнуть обмежити права або уникнути реформ, що дозволили б громадянам скористатися своїми базовими правами. В Україні на нас теж чекає багато роботи, аби створити державу, в якій люди будуть вільними, рівними та впевненими в тому, що їхні права захищені.

Велику надію в цьому покладаємо саме на ріст активістських рухів в Україні та зростання освіченості в питаннях прав. Потрібно ще дуже багато працювати, щоб викорінити дискримінацію та добитись від держав дотримання прав людини, проте ми вже стоїмо на цьому шляху», — резюмує директорка Amnesty International.

За матеріалами "Нового часу".



Нагадуємо також, що крадіям у Нікополі не позаздриш - всіх поліцейські посадять.

До цього ми писали як саме українська економіка пішла в гору у 2019 році.




Новини Нікополя

Пишемо про все важливе
Кожен день щось нове. Будьте в центрі подій

Telegram - Новини Нікополя
ПІДТРИМАЙ NIKOPOLTODAY