Не найманці, а солдати. Уроки Фінляндії для України та її іноземного легіону

Закликаючи легіонерів на захист країни, Україні варто вивчити успіхи та помилки інших, щоб якнайкраще використати своїх іноземних добровольців для протистояння натиску Росії. Після вторгнення Росії Київ відкрив гарячі лінії посольств і запустив вебсайти, щоб залучити іноземних добровольців до боротьби України за виживання. Набираючи легіонерів – негромадян чи іноземців, які вступають до лав збройних сил іншої держави, – Україна використовує той самий військовий інструмент, який довгий час був визначальним для виходу безлічі воєн в історії.

Фокус переклав текст Елізабет М. Ф. Грасмедер, присвячений іноземним давальцям, охочим стати на захист України.

Фінляндія вже пройшла шлях, яким слідує Україна

Привабливість легіонерів пояснюється, зокрема, тим, що уряди, які завербували таких добровольців, можуть їх безпосередньо спрямовувати та контролювати. На відміну від найманців чи підрядників, легіонери вступають на службу у власні збройні сили держави та підпорядковуються командуванню. На відміну від іноземних бойовиків – тих, хто приєднується до рухів за незалежність або повстанських і терористичних груп, – легіонери борються від імені уряду і мають правовий статус, який надається солдатам-громадянам.

Іноземні легіони та держави, які їх вербують, все ще чекають на своїх дослідників, нещодавня історія дозволяє винести уроки та висновки, начебто спеціально створені для знання України та тих, хто уважно стежить за цим конфліктом. Зокрема, використання Фінляндією легіонерів під час Зимової війни показує, як добровольці можуть не тільки дати необхідний поштовх бойовим діям, а й згуртувати міжнародне співтовариство.

Інструмент для запобігання воєнній поразці

Київ далеко не унікальний, звертаючись до легіонерів у похмурі часи. До послуг іноземних добровольців вдавалася більшість сучасних держав у той чи інший момент історії. Після закінчення Холодної війни ця політика стала більш поширеною. Сьогодні понад 30 держав мають легіонерів у складі своїх збройних сил. Вони служать в армії як демократій, так й автократій – від Австралії, Індії, Великої Британії та США до Чаду, Ірану, Росії та Саудівської Аравії. Чому одні держави вербують легіонерів, а інші ні? Моє дослідження показує, що уряди найчастіше відкривають свої збройні сили для легіонерів в одній із двох ситуацій – але в обох випадках їхньою метою є запобігання воєнній поразці.

Привабливість легіонерів пояснюється зокрема тим, що уряди, які завербували таких добровольців, можуть їх безпосередньо спрямовувати та контролювати.

У першому випадку уряди вербують іноземців, намагаючись знайти баланс між внутрішньою політикою, яка робить мобілізацію громадян ризикованою, і війну продовжуваною, котра вимагає від армії додаткової живої сили. Саме з цих причин Сполучені Штати вербували іноземців під час Громадянської та світової війн. Аналогічні мотиви спонукали вербувати легіонерів демократичні країни, такі як Індія та Канада та диктатури, такі як нацистська Німеччина та фашистська Італія.

Але є і другий табір держав, які вербують легіонерів – ті, які, як сучасна Україна, виборюють своє виживання. Коли уряд стикається з перспективою анексії або повного завоювання, він кидає у бій усіх доступних солдат, враховуючи іноземців. Для держав, які зіткнулися з екзистенційною загрозою, наслідки воєнної поразки настільки серйозні, що лідери готові вдатися навіть до нестандартної політики, враховуючи залучення негромадян до бойових дій.

У яких випадках держави застосовують таку політику, в чому її переваги, і які уроки можна винести з подібних конфліктів?

Фінляндія вже пройшла шлях, яким слідує Україна

Поєднання російського наступу й експансіоністськи налаштованого лідера в Кремлі – вкрай неприємний досвід. Історія опору однієї країни дає уявлення про те, як вербуватиме добровольців Україна, які проблеми та переваги це принесе та як може розвиватися конфлікт.

У листопаді 1939 року Фінляндія опинилась у положенні, в якому сьогодні перебуває Україна. Радянський Союз тиснув країну, схиляючи її до обміну територіями – як стверджувала Москва, захисту Ленінграда. Гельсінкі відмовився і Червона Армія вторглася в країну. Як і у випадку з Україною, Фінляндія не мала союзників, готових до прямого військового втручання. Вирішивши протистояти тиску Москви, але побоюючись, що радянські вимоги тільки зростатимуть, Гельсінкі організував масовану цивільну оборону, підкріплену чинними військами та резервістами, що пройшли нещодавню громадянську війну в країні, а також іноземними легіонерами.

До кінця війни у березні 1940 року у Фінляндії було понад 12 тисяч легіонерів – добровольців із Данії, Угорщини, Норвегії, Швеції та інших країн Європи. Легіонери Фінляндії виконували різні функції: деякі з них були розгорнуті разом із фінськими військами, інші об'єднувалися в окремі роти та батальйони разом зі своїми співвітчизниками. Шведський персонал, враховуючи знаменитий Шведський добровольчий корпус, виконував найширші обов'язки на передовій, а також надавав досвід та обладнання для забезпечення протиповітряної оборони північної Фінляндії. Норвежці й інші європейці надали медичний персонал для лікування поранених військових і цивільних.

Крім наземних військ, розгорнутих проти наступу Червоної армії, серед іноземних добровольців були льотчики-винищувачі, які протидіють радянській повітряній могутності. Це була найважливіша форма підтримки, оскільки фінські пілоти часто стикалися з радянськими формуваннями, що в десять і більше разів перевершували їх за чисельністю. Данські, угорські, шведські й інші європейські льотчики збили багато радянських літаків, але ціною важких втрат. Окрім бойових дій і бойової підтримки, легіонери – особливо зі Швеції та США – посідали чільне місце у пропаганді, що використовувалася для привернення уваги та симпатії міжнародної спільноти до Фінляндії.

Хоча Фінляндія, безумовно, програла і Зимову війну, і Війну продовження, що послідувала за нею, вона все ж уникла гіршого результату, який планував Йосип Сталін, ухваливши рішення про вторгнення — поглинання країни Росією або встановлення маріонеткового уряду, що підтримує Москву. Перебуваючи на межі виснаження через переважну чисельність Червоної армії, Фінляндія змушена була прийняти умови переговорів, нав'язані Москвою, поступившись Радянському Союзу приблизно 10% своєї території.

Уроки фінських легіонерів для України

Для Києва досвід Фінляндії у воєнний час і використання легіонерів дають привід для оптимізму й обережності. Аналіз політики Гельсінкі дозволяє винести уроки, які за умов правильного застосування можуть дозволити Києву уникнути помилок, що не дали Фінляндії максимально ефективно використати своїх легіонерів на полі бою.

По-перше, основною перешкодою у наборі добровольців були логістичні проблеми, пов'язані з перекиданням іноземних легіонерів на фінський фронт.

Хоча якість військ, безумовно, має значення, Москва змогла розгорнути півмільйонну армію, що більш ніж удвічі більше, ніж війська Фінляндії.

Крім великої різниці у чисельності особового складу, Фінляндія не змогла ефективно використати іноземних добровольців через непоступливість і навіть пряму протидію ключових регіональних держав. Наприклад, нацистська Німеччина під час Зимової війни не давала потенційним новобранцям проїхати у Фінляндію через свою територію, що призводило до значних затримок, оскільки добровольці прибували на фронт манівцями.

По-друге, досвід Фінляндії підкреслює значення ретельної перевірки та продуманого, організованого підходу до залучення іноземних добровольців.

Фінляндія та регіональні уряди, що її підтримують, уперто працювали над тим, щоб легіонерами ставали віддані та досвідчені професійні військові. Враховуючи гостру нестачу зброї та боєприпасів на початку війни, Фінляндії потрібні були легіонери, яких можна було відправити на землю або повітря, не забираючи техніку від своїх власних цивільних військ.

Стандарти відбору, які прагне підтримувати Україна – наприклад, вимога для кандидатів брати участь у відбіркових співбесідах, пріоритет для осіб із попереднім військовим і медичним досвідом, підписання контракту й оцінювання навичок добровольців, перш ніж ті будуть направлені до підрозділу – цілком здатні забезпечити Києву можливість швидко залучати й оснащувати боєздатний персонал.

По-третє, досвід Фінляндії наголошує, що держави, які набирають легіонерів – особливо зіштовхуючись зі значно більшим противником, – мають планувати майбутнє так само ретельно, як розраховувати свої безпосередні потреби у робочій силі та розставляти пріоритети.

Чисельність завжди була ахіллесовою п'ятою Фінляндії. Іноземні легіонери Фінляндії здебільшого були ветеранами та першокласними бійцями, але це також означало, що Гельсінкі відмовився від десятків тисяч спраглих добровольців, якими можна було б поповнити недоукомплектовані частини, ослаблені втратами на пізніх етапах війни.

На початку 1940 року, коли власні втрати Фінляндії зросли, а радянська влада перекинула на фронт ще більше військ, проблема чисельності знову вийшла на перший план. Небезпідставно віддаючи перевагу високоякісним новобранцям, Фінляндія не поспішала скористатися ентузіазмом добровольців, які не були ветеранами.

Гельсінкі почав пом'якшувати свої суворі критерії відбору іноземців тільки в січні 1940 року, і в цей же час були створені перші табори для невійськовослужбовців. Лише за кілька днів до закінчення війни Фінляндія створила адміністративні та штабні установи для управління добровольцями.

Хоча Україна навряд чи зіткнеться з такою серйозною чисельною перевагою, як її скандинавські колеги, досвід Фінляндії підтверджує істину, яку знають фахівці з військового забезпечення та логістики: найкращий час, щоб розпочати довгострокове планування – зараз.

Зрештою, Зимова війна показує, що легіонери можуть бути корисними і без участі в бойових діях. Участь легіонерів у Зимовій війні схиляла думку широкої міжнародної громадськості на користь Гельсінкі, що зрештою полегшило доступ Фінляндії до необхідних поставок. Як і у випадку з Україною, світова спільнота вважала Москву винною у розв'язуванні Зимової війни.

У поєднанні з участю міжнародних добровольців образ доблесних, але нечисленних фінських військових, які борються з Червоною армією, допоміг залучити міжнародну допомогу в Гельсінкі. Хоча ця допомога починалася у формі громадських зборів і благодійних акцій – подібно до "армії хакерів" і громадянських пожертвувань, які допомагають Україні, – громадська симпатія до справи Фінляндії зрештою допомогла вчинити тиск на європейські уряди, які також надали свою допомогу, хоч й із запізненням. Франція, Великобританія, Угорщина, Швеція і Сполучені Штати зрештою відправили на допомогу фінській обороні літаки, боєприпаси й інші матеріали.

На початку 1940 року, коли власні втрати Фінляндії зросли, а радянська влада перекинула на фронт ще більше військ, проблема чисельності знову вийшла на перший план / фото HULTON ARCHIVE

За два тижні Україна досягла разючих результатів, створюючи найновіший у світі іноземний легіон – понад 20 тисяч добровольців.

Крім бойового досвіду та спеціалізованої підготовки, яку можуть надати й уже надають іноземні рекрути, Київ також працює над тим, щоб перевести симпатії світової громадськості до широкої військової підтримки з боку Сполучених Штатів та їхніх союзників.

Оскільки історії про американських та європейських легіонерів постійно з'являються в новинах, президент України має фундамент для того, щоб спробувати схилити внутрішню американську та європейську аудиторію до більшої підтримки. Навіть якщо його зусилля не призведуть до прямого військового втручання, якого він прагнув, його спроби надати боротьбі за виживання України міжнародний характер уже принесли країні фінансову допомогу на сотні мільйонів доларів, а також легке та важке озброєння на аналогічну суму.

Хоча надії на продовження переговорів не згасають, Київ сповнений рішучості зробити все можливе, щоб забезпечити виживання України. Закликаючи легіонерів на захист країни, Україні було б непогано вивчити успіхи та помилки свого сусіда, щоб якнайкраще використати своїх іноземних добровольців для протистояння натиску Росії.

Елізабет М. Ф. Грасмедер є аналітикинею зовнішньої політики в уряді США та ад'юнкт-професоркою політики національної безпеки в Дюкському Університеті. Вона публікувала матеріали про іноземні легіони та легіонерів у журналах International Security та Washington Post. Наразі пише книгу про те, чому сучасні уряди вербують іноземних солдат. Висловлена тут думка є її власною і не відображає офіційної позиції уряду США.

Джерело ФОКУС