"Росіяни ґвалтували і вбивали": історія родини з Гостомеля

Життя українців розділилося на "до" і "після" вранці 24 лютого. Мільйони сімей в одну мить втратили все. Гарячими точками стали колись мирні затишні міста - Маріуполь, Харків, Чернігів, Буча, Гостомель, Ірпінь та інші...

З однією з таких сімей з Гостомеля я зустрілася в Угорщині, куди я з дитиною і мамою змушена тікати від обстрілів і вибухів "визволителів", які прийшли вбивати український народ. Переді мною сім'я - Катерина, її мама - Євдокія, батько Микола. Їм дивом вдалося врятуватися з Гостомеля, в який з люттю зайшли окупанти та відразу ж почали розстрілювати все навколо зі своїх танків.

Сім'я з Гостомеля дивом врятувалася від російських фашистів / колаж: Styler

Росіяни знищували все на своєму шляху, перетворивши місто в апокаліптичне буквально за кілька днів. Люди, про яких я розповім, зробили величезний шлях з власної країни назустріч невідомості. Однак, у цієї історії - хороший фінал. В кінці ви дізнаєтеся - чому.

24 лютого

Сім'я українців жила у власноруч збудованому будинку в Київській області, на будівництво тато витратив 30 років життя, мав хорошу роботу в столиці. Все було прекрасно.

Того дня, 24 лютого, який ніколи не забуде український народ, тато (Микола) і мама Каті (Євдокія) поїхали з Гостомеля на роботу до Києва. Ніхто ще не міг до кінця повірити і усвідомити, що на нашу землю прийшло справжнє зло у вигляді "братнього народу".

Каті вже з ранку почали дзвонити подружки з найжахливішими новинами - почалася війна. Вона в цей день встигла кілька разів сходити в магазин і запастися продуктами.

В один з таких походів дівчина побачила літаки. Це були російські винищувачі. Після цього почали лунати вибухи. Окупанти захопили Гостомельський аеропорт і щосили бомбили військову частину.

Над містом почали літати російські літаки / фото РБК-Україна

Батькам, які виїхали на роботу до Києва, лише о 15:00 вдалося покинути столицю і через пробки дістатися додому в Гостомель.

"Ми думали, що все пройде через 2-3 дні"

Мама Каті все не могла повірити, що це повномасштабна війна, яка в один день не закінчиться. Вона все вмовляла "пересидіти і перечекати" все у власному будинку. Все ж було вирішено зібрати "тривожний чемоданчик", перетягнути матраци в підвал, облаштувавши там більш-менш безпечне місце.

"На все воля Божа", - говорила Євдокія.

Але вже ввечері 24 лютого в Гостомелі не стало світла, води та опалення. Температура в кімнаті була 11 градусів. Місто поступово стало перетворюватися на пекло. 26 лютого окупанти підірвали всі мости, в аеропорт висадилися десантники.

Температура в кімнаті була +11 градусів / фото РБК-Україна

Чи варто говорити, що все місто виявилося відрізаним від світу, перебуваючи в холоді, без зв'язку і засобів до існування. Сім'я слухала радіо, яке тато під'єднав до батарейки. Продукти закінчувалися. Воду доводилося добувати. А 27 лютого на сусідський город впала міна.

У Гостомелі люди залишилися без світла, води і тепла з самого початку / фото РБК-Україна

У місто зайшли окупанти

"Ну а 27 лютого ми побачили колону диверсантів, вони почали стріляти, почали валити з "градів". Колона автомобілів складалася з відібраних машин цивільних. Ми дві години просиділи в підвалі, сипався пісок зі стелі, тремтіли стіни", - згадує Катя.

Всі магазини були розграбовані. Врятувало лише те, що Катя встигла купити 24 лютого.

4 березня перебили газопровід і ситуація в місті стала зовсім сумною. Але Микола знайшов газовий балон і притягнув його додому. Також був підірваний скляний завод. Однак про це в новинах не повідомили. У цей драматичний час у двір будинку прибігли єноти. Мабуть, тварини рятувалися з ферми, яка також постраждала від обстрілів.

Єноти прибігли у двір / фото РБК-Україна

Без варіантів, російські військові знищували все живе, що попалося їм на своєму шляху.

У місто зайшли окупанти на танках / фото РБК-Україна

У жителів забирали все

3 березня окупанти заселилися на центральній вулиці. Вони поставили танк у двір, і ходили по домівках. Насамперед "віджимали" телефони. Забирали цінні речі, золото, валюту. 5 березня був обстріляний ЖК "Покровський". Там рашисти взяли в полон 40 осіб і посадили їх в холодний підвал. Як пізніше виявилося - їх вивезли до Білорусі.

"Вони просто поставили танк посеред двору і почали розстрілювати житловий будинок", - зазначає Катя.

Її подруги розповідали їй про звірства, які творять військові РФ. Повідомляли про дівчат, які були згвалтовані і задушені.

8 березня подружки Каті розповіли, що окупанти вже почали ходити по домівках. Виламують двері, якщо їм відмовлялися відкривати.

"Сказали, що жінка повинна виходити перша, інакше по чоловікам стріляють", - каже Катя.

Окупація будинку сім'ї

Катя пішла відкривати, коли загарбники виламували двері. Вони почали стріляти в повітря. Після вони запитали її, чи є в будинку військові.

"Вони вели мене під прицілом автомата і дивилися будинок, їх було двоє", - каже Катя.

Потім вони пішли. Але, як виявилося пізніше, ненадовго. У сусідські будинки заходили відразу по 15 осіб. У цей день сім'я розтопила камін, збиралися готувати плов, але поїсти так і не встигли - в будинок зайшли військові РФ. У двір вони заїжджали не церемонячись - на танку.

Вже в той момент шокована Катя зрозуміла, що просто так це не закінчиться.

"Я стільки зброї в житті не бачила", - зізнається вона.

Російський військовий запевнив українців, мовляв, вони під захистом, боятися не треба. Звичайно ж, відразу забравши всі телефони. Дивом Каті вдалося заховати свій айфон в бюстгальтер. Всього в будинку перебувало близько 20 окупантів.

"Вам немає сенсу виїжджати", - сказали вони.

Мама все ж сподівалася, що їх не будуть чіпати. Родині було сказано зайняти одну кімнату в будинку і не висовуватися, військові зайняли весь будинок.

Ніч була безсонною. Окупанти всю ніч пили горілку і закушували пайком.

"Вони пішли по всьому будинку, перевірили кожен кут, забрали вподобані речі, зайшли навіть в підвал, там були заховані документи, добре що не знайшли. Ми намагалися не ходити навіть в туалет", - каже Микола.

Рішення бігти прийшло вночі

Катя описує події тієї ночі і свої переживання на межі смерті. Спочатку солдати пили і жваво говорили, потім різко перейшли на шепіт.

"Батьки спали. Військові спочатку жваво говорили про міста, куди йти далі, а потім перейшли різко на шепіт, видно, хтось до них зайшов. Вони почали заряджати обойму пістолета, душа пішла в п'яти. Другий почав шепотіти і точити ніж, був передінфарктний стан, я написала подружкам смс, що все... Але тут почалися вибухи поза домом, і військові вийшли подивитися, що відбувається. Ми скористалися цим і втекли в підвал, це нас і врятувало", - розповідає з болем дівчина.

Зелений коридор і уявний порятунок

Наступного дня Євдокія почала просити солдатів випустити сім'ю, Катя вже знайшла інформацію, що плануються зелені коридори.

Один з солдатів підтвердив цю інформацію. На цей момент окупанти вже повністю зайняли все місто. Вони були в кожному дворі...

"5 хвилин на збори, сказав військовий", - згадує сім'я.

Їм вдалося взяти з собою ноутбук, документи і той телефон, який сховала Катя. Врятували і машину, подарунок батькові на ювілей, який був зовсім недавно. Військові пояснили, що потрібно обв'язатися білими ганчірками і ставати в колону автомобілів. Також сім'я змогла вивезти і сусідів, ззаду в машині люди сиділи на руках один у одного.

Біля машини їх знову "прошманали" і забрали айфон, який батько хотів заховати. Сімейство рушило в бік зеленого коридору, де формувалася колона.

"Батько не міг сісти за кермо, його трусило. Сіла я, хоча за кермом цієї машини ще не їздила", - розповідає Катя.

"Снайпери сиділи на верхніх поверхах будинків, тримали під прицілом всіх. Машину, що відокремилася від колони, відразу розстріляли", - додає вона.

Українцям не вдалося з першого дня покинути місто, все виявилося не так просто.

На шляху їм попався танк, який підірвався на розтяжці, і вони поїхали переночувати до подруги в іншому кінці міста. Але і тут не склалося за трагічними обставинами. Тоді місцеві депутати запропонували переночувати на будівництві.

Сім'я погодилася і всією колоною залишилися там. Тато спав на піддонах і картонці, для жінок і дітей надали умови трохи краще. З 8 березня сім'я нічого не їла.

"Ще по дорозі зеленого коридору нас тричі зупиняли росіяни. Перевіряли, що вивозимо, і шукали телефони. Машину перед нами дуже довго обшукували і чоловіка роздягли до трусів на вулиці", - каже дівчина.

Зазначимо, що 10 березня ще було холодно і моторошний вітер.

"Страшно було їхати в таких умовах, чути постріли, вибухи, чорний дим, навколо руїни, розстрільні машини з написами "Діти", приціли снайперів і дула танків наставлені на машини, трупи навколо... до останнього було не ясно, чи виїдемо взагалі. І коли я побачила наш прапор і наших солдатів, розплакалася ... вже не змогла стримати емоцій", - зізнається вона.

Дорога на кордон

На другий день о 13:00 на свій страх і ризик вони вирішили їхати без супроводу Червоного Хреста. З 13:00 до 21:00 машина добиралася до Києва.

Питання евакуації з України ускладнював той факт, що Миколі лише три місяці тому виповнилося 60 років і він до останнього не знав, чи випустять його з країни.

У столиці українці переночували на квартирі і прийняли рішення їхати далі, рятуватися від війни... Зазначимо, що допомогу в поїздці далі Каті запропонував її друг-українець, який тільки повернувся з Португалії захищати Україну. У нього була квартира в Кам'янець-Подільському. Але зустрітися їм так і не вдалося, його призвали...

П'ять днів сім'я їхала до кордону. Ночували в садочку, гуртожитку. Сирени вили постійно, сили і нерви були на межі. На кордоні Румунії батька пропустили.

"Ми були найщасливішими людьми, коли нас нагодували гарячим волонтери", - каже Микола.

Угорщина не найкраща країна для біженців

Проїхавши добу по Румунії, сім'я вирішила рухатися в Угорщину. Вже там на вокзалі їх зустріли волонтери. Переночувавши один день на квартирі, українцям запропонували житло в маленькому селі, недалеко від озера і курорту Балатон.

У самій Угорщині не все так просто і ідеально для українців. Скажу так, це не найкраща країна для українських біженців. Роботу знайти дуже важко, а якщо вона є - то це каторжна праця. Сім'я вже отримала тимчасовий захист, живе у господаря в котеджі, який він здає в курортний сезон. Їм дозволили залишитися до того моменту, поки не піде наплив туристів.

Микола і Євдокія щосили шукають роботу. Один плюс - якщо її знайдуть, то буде і безкоштовне житло.

Джерело РБК-Україна