"Знищити ЛГБТ у Росії". Голова Московського ком'юніті-центру про іноагентство

11 лютого Мін'юст поповнив "реєстр незареєстрованих громадських об'єднань, які виконують функції іноземного агента", включивши до нього Московський ком'юніті-центр для ЛГБТ+ ініціатив (МКЦ). Він став сьомим об'єднанням у списку та п'ятою ЛГБТ-організацією. Один із значних проектів Центру – кризовий шелтер у Москві, де притулок знаходять ЛГБТ-люди як з Північного Кавказу, а й у всій Росії. Радіо Свобода поговорило із директоркою МКЦ Тетяною Винниченком.

– Московський ком'юніті-центр з'явився у грудні 2015 року, ми надавали приміщення для заходів різних ЛГБТ-ініціатив. Ну не лише ЛГБТ, а й для дружніх ініціатив, для феміністок, наприклад. Майданчика такого в Москві не було, а потреба була. І ось шість організацій об'єдналися, спочатку це був такий коворкінг.

– А що це за організації?

– Там була "Райдужна асоціація", але це єдина назва, яку я можу повідомити, бо вона вже закрилася. Інші досі існують, і я не хотіла б…

– Ну, чим вони займалися хоча б?

- Була ВІЛ-сервісна організація, вони проводили групи підтримки для ВІЛ-позитивних чоловіків; були спортсмени; були групи підтримки трансгендерних людей; були заходи "12 кроків" для наркозалежних; були віруючі ЛГБТ-люди, вони й досі є.

- А що вони роблять?

- Я до них не ходила, я атеїстка, що я до них піду? Щось роблять, збираються регулярно. Ми взагалі ні до кого не входили, ми надавали приміщення. Якісь організації перестали існувати, якісь розвивалися, приходили нові. Наприклад, людина могла прийти і сказати: "Слухайте, а давайте тут гратимемо по вівторках у настільні ігри", - ну давайте. Я вважаю дуже важливим такий безпечний простір у Москві: з цього може нічого не вийти, а може зрости повноцінна НКО, яка допомагатиме людям.

- І тут 2017 рік, і на вас звалюються чеченські геї.

– МКЦ брав участь у цьому разом із Російською ЛГБТ-Мережею, оскільки ми були у Москві, і всі хлопці їхали до Москви. Ми займалися прийомом, розміщенням, когось треба було лікувати, комусь оформляти документи… Ще у березні 2017-го ми почали отримувати від наших партнерів з-за кордону повідомлення: ви взагалі знаєте, що там відбувається? ЛГБТ-Мережа створила поштову скриньку, куди могли писати постраждалі, 1 квітня вийшла стаття Олени Мілашиної, люди це побачили та почали до нас звертатися. Ми щодня приймали по 2-3-4 особи, винаймали квартири, але не могли всіх розмістити і вирішили, що нам потрібен великий будинок. І то не всіх туди можна було звозити, деякі відмовлялися, бо були ризики, що свої й здадуть. Шелтера ми відкрили 15 квітня.

Я особисто носилася посольствами: чеченцям візи не дає ніхто, ні тоді не давали, ні тепер. Ми зібрали дипломатів з різних країн, щось подібне до круглого столу, їх там було чоловік двадцять. Олена Мілашина там виступала, я там була і [на той момент директорка МКЦ, яка згодом покинула Росію через погрози] Ольга Баранова. Ми розповідали, що ось зараз сюди летять літаками, їдуть поїздами люди, що вийшли з цих підвалів, і люди, які бігли, не чекаючи підвалів. Мало з ким домовилися, але якісь країни почали співпрацювати, і влітку почався процес релокації постраждалих.

Весь квітень їхали чоловіки, потім цей потік зменшувався, а потім поїхали дівчатка. Там були фіктивні дружини [геїв] - природно, що дружина залишається без чоловіка, і вона потрапляє під удар. Плюс лесбіянки, яких теж там вистачало. Їх було не так багато, як хлопчаків, але все одно ними потрібно було займатися, а у них кардинально інша стратегія захисту: якщо чоловіки ще могли собі дозволити написати заяви в поліцію про тортури, вони якось могли в правовому полі оперувати, то жінки ні. Вся стратегія захисту Російської ЛГБТ-Мережі будувалася на додаванні публічності цим кейсам та захисту в ЄСПЛ, тому що до червня стало зрозуміло, що в Росії нічого довести не вдасться. Всі важелі були натиснуті, навіть [Тетяна] Москалькова (уповноважена з прав людини за президента. – РС) розмовляла з Путіним на цю тему, але, мабуть, вирішили з Кадировим через ЛГБТ не сваритися. З жінками зчинити такий шум не вийшло б.

Максим Лапунов – єдиний постраждалий під час кампанії чеченських силовиків проти ЛГБТ-людей, який офіційно звернувся по допомогу до правоохоронних органів. Кримінальну справу за його заявою порушено не було

– Цей галас, який підняли правозахисники та журналісти, він взагалі допоміг комусь?

- Я думаю так. По-перше, люди отримали змогу виїхати. Без галасу жодне посольство і не почухалося б. Одна Канада людей 80 забрала. Звичайно, це важливо, люди залишилися живі, що ще важливіше? По-друге, з подачі журналістів це виглядало як системна проблема. Кадиров же огризався, що в них геїв немає, зрозуміло: щоб геїв не було, вони їх просто закопають. Ми з табу перевели це в проблему, що обговорюється, а як наслідок піднялася тема ЛГБТ у Росії взагалі. Тому що Чечня – це радикальна форма того, що відбувається у Росії. Світ побачив, що будь-якої миті будь-яка людина може бути знищена, замкнена у в'язницю за яким-небудь обвинуваченням типу наркотиків, екстремізму, як зараз Кадиров і робить.

* * *

Джерело Радіо Свобода