Offline | вірш

off | line

Розум підказуе – не любити, забути, піти

Не мріяти, кохання своє вбити, збагнути..

В серці це відчуття віднайти і тихо його,

Раз і придушити. Не думати – а тільки діяти

Так неможливо жити. Серце розділене…

Йому важко стукати вдень у  день. День.

Коли  ж наступить самий день? Болить…

Не дивлячись на біль, чогось воно чекає.

Невже дурне сердечко вірить ще? А розум?

Розум вже збагнув, та серцю не прикажеш 

Таке дурне, таке дурне, таке мрійливе…

Воно усе біжить за почуттями, надіючись

На щось, що згинуло вже у геєні й пеклі,

Туди мій шлях невпинно ллється, як ріка.

«На допомогу!» - та вже не чують, ось…

Напевно так мені і треба так. Усі закрили,

Свої очі. Повідвертали лиця й закрили вуха

Їм мене й мого стогнання не почути. Їм –

Весело, ось як зхотіли жити. Не думаючи…

Про інших, про мене. Ну звісно ж! Я ж…

Лайно погане. Так йому і бути, я скажу, хай

Я вже звик, - так буде у житті й надалі

Не треба тільки болю підливати у вогонь.

Не треба мене бити своїм словом, непотрібно!

Не хочу я нічого, тільки б все забути, Все

О як хочу! Щоб на серці був ричав – клацнув

І біль пішла.  І хочу щоб на голові , вмикалась

Кнопка. Така потрібна мені дуже кнопка «Off».

- 2012 -